ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Нікольський Володимир Миколайович

УДК 94(477) “1920/1950”

РЕПРЕСИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ

СРСР В УКРАЇНІ (кінець 1920-х – 1950-ті рр.).

ІСТОРИКО-СТАТИСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Донецьк - 2003

Дисертацією є монографія

Робота виконана на кафедрі історії України в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

Кульчицький Станіслав Владиславович,

Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділом історії України 20-30-х років ХХ століття;

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Даниленко Віктор Михайлович,

Інститут історії України НАН України, завідувач відділом історії України другої половини ХХ століття;

доктор історичних наук, професор

Бут Олександр Микитович,

Донецький національний університет, професор кафедри історії слов`ян;

доктор історичних наук

Ченцов Віктор Васильович,

Академія митної служби України (Дніпропетровськ), начальник факультету післядипломної освіти, начальник кафедри державного права та митної політики

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Міністерства освіти і науки України, кафедра історії України.

Захист відбудеться 27.06.2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

З монографією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24 та у наукових бібліотеках за списком, затвердженим ВАК України.

Автореферат розісланий 25.05.2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В.Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Державні органи, уповноважені захищати політичний лад, що існує, є у будь-якій країні. Їхній діяльності притаманні специфічні функції, за допомогою яких забезпечується виконання покладених завдань.

Складовою частиною радянської тоталітарної держави були органи державної безпеки. Вони створювалися з волі більшовицької партії, яка їх опікувала та наставляла. При цьому державна безпека була поставлена на рейки надзвичайщини. Якщо це було певною мірою виправданим в обставинах громадянської війни, то у мирний час потреби в застосуванні екстремальних методів та засобів не було. Проте радянські “чекісти” продовжували енергійно дотримуватися традицій буреломних років, використовуючи, з точки зору гуманності та загальноприйнятих морально-етичних та правових норм, незаконні методи та прийоми.

Упродовж радянської історії органи безпеки держави відзначалися наявністю двох облич: одного - повернутого до населення, яке відверто залякувало, щоб утримувати у вудилах; та іншого – таємного – прихованого подалі від людських очей. Держава та її керівна партія робили все, аби народ уявляв ці органи такими, що ведуть тяжку та героїчно звитяжну битву з хитрим та підступним ворогом.

Пересічний громадянин мало знав про органи держбезпеки, але він постійно відчував їх існування та “турботу”. Нагадували вони про себе по-різному: одні з громадян були їх “очима та вухами”, інші – спостерігали з-за ґрат. Структури державної безпеки ретельно берегли свої таємниці. Вони, як і влада, яку захищали, розвивалися, удосконалювали форми і засоби своєї діяльності. Упродовж багатьох років покоління радянських громадян відчули на собі тиск тоталітаризму; в різні роки тиск був неоднаковим.

ЧК-ГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ завжди були закритими від людського ока. Навіть сучасні дослідники мало що додали до створення реального уявлення про ці структури: у свідомості населення ці органи мають лише два кольори – білий та чорний. Одні вважають їх зосередженням зла, інші – захисниками Батьківщини. Будь-які відтінки, зазвичай, відсутні. Якщо запитати того ж пересічного громадянина, чим саме займалися “чекісти”, він відразу відповість – репресіями. А ось відповідь на наступне питання щодо жертв тих репресій буде усталено-типовою: письменники, військові, партійні керівники…

Навіть, якщо більш обізнана людина скаже, що жертвами сталінського свавілля були робітники та колгоспники, інтелігенція, представники всіх верств та прошарків населення, то на наступні запитання дійсно правильної відповіді не почуємо. Зокрема, стосовно таких питань: “Скільки все ж таки робітників, колгоспників, вчителів, студентів, військових… було закатовано?”, “Яким було співвідношення різних категорій населення серед репресованих?”, “Якою мірою відчували на собі дію репресивного механізму певні національні групи?”, “Яким був розподіл обвинувачень щодо різних категорій заарештованих?”, “Чим відрізнялися масштаби та кількісні характеристики репресій у різні періоди радянської історії?”, “У чому полягали відмінності у вироках судів та постановах позасудових органів щодо різних груп репресованих?” На ці та інші питання донедавна відповідей не було.

Дванадцять років тому з політичних карт зникла велика імперія – Союз Радянських Соціалістичних Республік. Розпалася держава, яка базувалася на трьох чинниках – партія, військо, органи державної безпеки. Україна волею історичної долі на протязі десятиліть була невід`ємною складовою частиною СРСР. Її представники були серед тих, хто створював Радянський Союз, а їх наступники - серед тих, хто його ліквідував.

За радянських часів теренами України невпинно прокочувалися жорстокі хвилі гонінь та переслідувань, що знищували все на своєму шляху. Державні репресії тут мали свої особливості, обумовлені так званою “місцевою специфікою”. Згідно тодішнього законодавства, Україна мала зовнішні атрибути незалежної влади, зокрема й стосовно органів держбезпеки. Але, насправді, це були каральні органи московського центру, які виконували тільки його волю.

Сьогодні Україна, як суверенна й незалежна держава, за складних внутрішніх та зовнішніх умов обирає своє майбутнє. Багато в ньому залежить від того, якими будуть її органи безпеки, на які покладено функції захисту держави.

Щоб не повторювати гірких сторінок минулого, його необхідно добре знати. Треба, зокрема, детально та грунтовно вивчати історію органів державної безпеки.

Актуальність теми визначається потребою дослідити кількісні характеристики в репресивній діяльності органів державної безпеки, що досі не було предметом окремої наукової праці.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Запропоноване дослідження здійснено у межах державної програми з підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, визначеної постановами Президії Верховної Ради України №2256-ХІІ від 6 квітня 1992 р. і Кабінету Міністрів України №530 від 11 вересня 1992 р. Автор на протязі десяти років є членом Донецької обласної редколегії та науково-редакційної групи з підготовки та видання вказаної серії книг.

Об`єктом дослідження є репресивна діяльність органів державної безпеки України з кінця 1920-х – протягом 1950-х рр. як багатовекторне ціле. Традиційним уже стало спрямування зусиль переважної більшості дослідників цієї проблематики на вивчення політичних репресій радянських часів. Однак, то був лише один із напрямів у репресивній діяльності органів державної безпеки. У реаліях нещодавнього історичного минулого ці структури значну частку своїх зусиль спрямовували й проти інших дійсних або удаваних злочинів: економічних, службово-посадових, військових, проти бандитизму у різних його проявах.

Предметом дослідження є форми, засоби, методи і реальні наслідки репресій, здійснюваних органами державної безпеки СРСР в Україні у визначені роки.

Хронологічні межі дослідження: кінець 1920-х - 1950-ті рр. Йдеться про відрізок часу від скасування непу до смерті Й.Сталіна, доповіді М.Хрущова на ХХ з`їзді КПРС “Про культ особи та його наслідки”, що стало поштовхом для переходу органів державної безпеки на нові щаблі. Ці зміни не були миттєвими, а охоплювали певний часовий проміжок. У монографії виділено шість періодів, обумовлених загальноприйнятою періодизацією радянської історії та особливостями діяльності органів державної безпеки з їх специфічною внутрішньою динамікою.

Географічні рамки дослідження охоплюють територію України (до 1937р. – УСРР, далі – УРСР) з урахуванням тогочасного адміністративно-територіального поділу.

Мета роботи полягає у визначенні реальної спрямованості в діяльності репресивного апарату радянської держави на Україні та з`ясуванні й оцінці її складових та наслідків.

До комплексу завдань дослідження входить розробка наступних проблем:

·

·

·

·

·

·

·

·

·

Наукова новизна дисертаційної роботи, теоретичне й практичне значення проведеного дослідження визначаються тим, що уперше в історіографії на широкому документальному матеріалі, який не знаходився до цього у науковому обігу, було вивчено діяльність органів державної безпеки Радянського Союзу в Україні упродовж тридцятирічного періоду.

Наукова новизна роботи полягає в:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Особистий внесок здобувача полягає у постановці наукової проблеми й самостійному комплексному її вирішенні, що дозволяє більш глибоко та всебічно з`ясувати реальну спрямованість діяльності репресивних структур радянських часів в Україні та її результати.

Практичне значення дисертації, на думку автора, грунтується на тому, що запроваджений у ній до наукового обігу конкретно-історичний матеріал може бути використаний іншими дослідниками під час підготовки узагальнюючих праць з історії України, монографій, навчально-методичних посібників, розробки загальних та спеціальних курсів з вітчизняної історії.

Апробація результатів дисертації. Результати, одержані при підготовці дисертації, заслуховувалися на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету, а також на науково-практичних та науково-методологічних конференціях цього вищого навчального закладу на протязі 1993-2003 рр. Узагальнені результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях (див. перелік публікацій дисертанта, в яких відображені результати дисертаційного дослідження). Основні положення роботи та авторські висновки викладені у двох монографіях та 65 публікаціях (з них 39 - у виданнях, затверджених ВАК України).

Монографія (дисертація) у завершеному вигляді обговорена та схвалена на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету 27 лютого 2003 р.

Структура роботи підпорядкована меті та завданням дослідження. Монографія складається зі вступу, шести розділів, висновків, переліку посилань та додатків. Останні вміщують 39 таблиць та 108 текстово-цифрових матеріалів. Загальний обсяг монографії становить 624 сторінки (40 авт.арк.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі монографії обґрунтовано вибір теми, її актуальність, зв`язок з науковими програмами, визначено хронологічні та територіальні межі, мету, завдання, об`єкт та предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, апробацію одержаних результатів та особистий внесок дисертанта.

У першому розділі -Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” – розкриваються відповідні аспекти проблеми. Автор монографії, враховуючи доробки попередніх дослідників, і погоджуючись в основному з історіографічними підходами Ю.Шаповала Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії.- К., 1993., В.Ченцова Ченцов В.В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки.- Тернопіль, 2000. та М.Шитюка Шитюк М.М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки ХХ століття.- К., 2000., обґрунтовує свою історіографічну концепцію, виходячи з хронологічного та проблемно-тематичного підходу. Розглянемо публікації періоду з середини 1980-х рр. і далі згідно запропонованої класифікаційної схеми Роботи попередніх років детально розглянуті авторами названими вище.. Усі відповідні роботи можна віднести до дванадцяти груп.

Перша група - дослідження загального характеру - включає праці, що демонструють еволюцію поглядів учених на сутність тоталітарного режиму та його інституцій, у тому числі й карально-політичних структур. Це роботи, в яких досліджуються сталінізм та сталінщина. До них треба віднести монографії В.М.Даниленка, Г.В.Касьянова, С.В.Кульчицького, Ю.І.Шаповала Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. - К., 1991; Кульчицький С.В. Ціна “великого перелому”. - К., 1991; Він же. Комунізм в Україні: перше десятиріччня (1919 - 1928 рр.).- К., 1998; Він же. Україна між двома війнами (1921 - 1939 рр.). - К., 1999; Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К., 1993; Він же. Сталінізм і Україна // Український історичний журнал. - 1990. - №12; 1991. - №2, 4 - 8, 10 - 12; 1992. - №1 - 6; Він же. Людина і система (Штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні). - К., 1994.. У цих працях закладено підвалини методологічних підходів до розгляду специфічних проявів імперських амбіцій щодо України; репресивного змісту радянського режиму. У роботах не тільки були досліджені визначені проблеми, але й накреслені головні напрямки подальшого вивчення політичних репресій в Україні.

До другої групи (історіографічні та джерелознавчі роботи) слід віднести порівняно невелику кількість наукових розвідок. Постановкою проблеми історіографії політичних репресій можна вважати виступ Ю.І.Шаповала на V Всеукраїнській конференції з історичного краєзнавства У Всеукраїнська конференція “Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України (жовтень 1991). Тези доповідей та повідомлень. - Київ – Кам`янець-Подільський, 1991. - С.268.. Окремі складові історіографії розглядаються в статтях О.Бажана та С.Литвина Бажан О. Дослідження проблем дисидентського руху в Україні в сучасній зарубіжній та вітчизняній історіографії // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2001. - №2. - С.509-529; Литвин С. Вбивство С.Петлюри і ГПУ. До історіографії проблеми // Там само. – 2000. - №2/4. - С.390 - 397 та ін.. Але у найбільш узагальненому вигляді сучасну історіографію репресивної діяльності органів держбезпеки викладено в названих вище монографіях Ю.І.Шаповала, В.В.Ченцова та М.М.Шитюка. Єдиною комплексною роботою джерелознавчого характеру є праця С.Білоконя Білоконь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.) Джерелознавче дослідження. - К., 1999.. Об`єктом його вивчення стали основні групи джерел, проте з-поміж документів Державного архіву Служби безпеки України автор обмежився аналізом виключно архівно-слідчих справ. Окремі питання документальної бази проблематики розглядаються в статтях В.Дніпровця, В.Войналовича, Г.Капустяна, О.Гранкіної, О.Лошицького, М.Делегана, Д.Архірейського і В.Ченцова Дніпровець В. Катеринослав. ГубЧК. Суспільно-політичне та економічне життя краю в документах органів держбезпеки // З архівів… -1994. - №1. - С.43-50; Войналович В. “Що насправді коїлося в патріарших палатах”. Маловідомі документи про опозиційний рух у Руській Православній церкві // Там само. - С.152-157; Капустян Г. Інформаційні матеріали ВЧК-ГПУ як історичне джерело з вивчення суспільно-політичного життя українського села 20-х рр. // Там само.- 2001. - №2. - С.465-476; Гранкіна О. Архівно-слідчі справи другої половини 1937 року щодо представників національних меншин України. Джерелознавчий аналіз документів // Там само. - 1998. - №1/2. - С.174 - 182; Лошицький О. Лабораторія. Нові документи й свідчення про масові репресії 1937-1938 років на Вінничині // Там само. - С.183-227; Він же.- Лабораторія-2. Полтава. Документальні матеріали про масові репресії в Полтавській області у 1937-1938 рр. // Там само. - 2000. - №2/4. - С.129-178; Делеган М. Документи Державного архіву Закарпатської області про переслідування сектантів-єговистів у 1947-1953 рр. // Там само. - 1999. - №1/2. - С.419-427; Архірейський Д., Ченцов В.. Антирадянська національна опозиція в УСРР в 20-ті рр.: погляд на проблему крізь архівні джерела // Там само. - 2000. - №2/4. - С.16-54 та ін., в яких накреслено нові напрямки досліджень та залучено до наукового обігу відповідні архівні матеріали.

Вивченню процесів еволюції радянської каральної системи присвячені роботи третьої групи. Це - монографія З.Г.Лихолобової, публікації В.І.Пристайка, О.М.Пшеннікова, Ю.І.Шаповала та В.Жезицького Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні (переважно на матеріалах Донбасу). - Донецьк, 1996; Пристайко В., Пшенніков О., Шаповал Ю. “Шлях на Соловки” (Виповнилося 60 років розстрілів соловецьких в`язнів) // З архівів …-1997. - №1/2. - С.45-79; 1998. - №1/2. - С.105-134; Жезицький В. Політичні репресії у першій половині 20-х рр., як засіб формування однопартійності в Україні // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Випуск 7.- К., 1999.- С.259-263 та ін.. У цьому напрямку, на наш погляд, є певні перспективи подальших розробок – на основі новітніх джерельних відкриттів.

Праці четвертої групи присвячені вивченню певних напрямків у репресивній діяльності органів держбезпеки. До них належать монографії О.М.Бута і П.В.Доброва, А.М.Русначенка, Ю.З.Данилюка і О.Г.Бажана, статті В.В.Калініченка, Д.Архірейського і В.В.Ченцова, С.Гнітько, В.Бутенка, Р.Маньковської, В.Прилуцького та ін. Бут О.М., Добров П.В. “Економічна контрреволюція” в Україні в 20-30-і роки ХХ століття: від нових джерел до нового осмислення. - Донецьк, 2002; Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х років. - К., 1998; Данилюк Ю., Бажан О. Опозиція в Україні (друга половина 50-х – 80-ті рр. ХХ ст.). - К., 2000; Калініченко В.В. Тоталітарна система і сільське господарство України в роки НЕПу. // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80-е годы ХХ века). Материалы Международной научной конференции.- Том первый. – Харьков, 1994. - С. 231-234; Архірейський Д., Ченцов В. Влада і селянсьво України у 20-ті роки // З архівів …1999.- №1/2. - С.87-127; Гнітько С. “Кадри вирішують все”. До 70-річчя судових процесів над технічною інтелігенцією // З архівів… - 1998. - №1/2. - С.80-95; Бутенко В. Сільськогосподарська кооперація України в 20-ті роки та її нищення тоталітарною системою // Тоталітарні режими.. - С.202-207; Маньковська Р. Репресії серед музейних працівників в кінці 20-30 рр. // З архівів … - 1997. - №1/2.- С.263-271; Прилуцький В. Опір молоді політиці більшовицького режиму та репресивні заходи проти неї в УСРР (1928 – 1936 рр.) та ін. . Функціонуванню механізму органів держбезпеки в Україні присвячені статті В.Ченцова, В.Барана, О.Божка, В.Очеретянка, Р.Подкура Ченцов В. Аналогии в истории. Деятельность экономических подразделений ЧК-ГПУ в условиях новой экономической политики // Тоталитаризм и антитоталитарные … - С.261-268; Баран В. Ідеологічний контроль на Україні в умовах тоталітаризму (40-50-і рр.) // Там само. – С. 278-281; Божко О. Особливі відділи в системі органів державної безпеки (1918-1946 рр.) // З архівів…- 2000. - №2/4. - С.337-361; 2001. - №2. - С.281.315; Очеретянко В. Політична цензура в системі контролю за особистістю та суспільством. До 80-річчя створення радянської цензури // Там само. - 1998. - №1/2. - С.70-79; Подкур Р. Інформаційно-аналітична робота як один з напрямків діяльності спецслужб в 20-30-х роках // Там само. - 1998. - №1/2. - С. 342-356 та ін.. Необхідно виділити дослідження Б.Чирка, О.Рубльова і В.Репринцева, Г.Стронського, Ю.Луцького, Ж.Тростановського, у яких висвітлюються національні аспекти репресій Чирко Б. “Нацмен? Значить ворог” // З архівів … -1995. - №1/2. - С.112-115; Рубльов О., Репринцев В. Репресії проти поляків в Україні у 30-ті роки // Там само. - С.116-156; Луцький Ю. “Чеські справи” (1930-1937 рр.) // З архівів … - 1999. - №1/2. - С. 156-168; Стронський Г. Репресії сталінізму проти польського населення України у 30-ті роки: причини, розмах, наслідки // Тоталітаризм и антитоталитарные движения … - С.282-289; Тростановський Ж. К проблеме преследования еврейской интеллигенции в СССР // Там само.- С.303-308 та ін. . Осібно також слід відзначити публікації щодо релігійних переслідувань з боку органів держбезпеки, здійснені М.Шкаровським, В.Войналовичем, В.Пащенком, Н.Рубльовою Шкаровський М. Иосифлянськое движение и борьба с тоталитарным режимом в СССР в 1927-1943 гг. // Тоталитаризм и антитоталитарные движения … - С.243-251; Войналович В. Чорні дні “чорного духовенства”. Ліквідація православних монастирів в Україні в ході антирелігійної кампанії другої половини 50-х – першої половини 60-х рр. // З архівів …- 1995. - №1/2. - С.209-217; Пащенко В. “Дітище ДПУ”. До витоків обновленського руху в Україні // Там само. - 1994. - №1. - С. 51-58; Рубльова Н. Ліквідація в Україні ієрархії Римо-католицької церкви (кінець 1917-1937 рр.) // Там само. - 2000. - №2/4. - С.311-330 та ін. . На разі, цей напрямок дослідження розробляється достатньо інтенсивно, насамперед, силами вчених, як із центральних, так і периферійних наукових і навчальних установ.

Територіальні особливості репресій висвітлено у збірнику “Вінниця: злочин без кари ...”, наукових розвідках М.М.Шитюка, З.Г.Лихолобової, Т.Бикової “Вінниця: злочин без кари” (Документи, свідчення,матеріали про більшовицькі розстріли у Вінниці в 1937-1938 рр. - К., 1994; Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки ХХ століття. - К., 2001; Лихолобова З.Г. Найбільша чистка в Донбасі // З архівів … - 1995. - №1/2. - С.177-189; Бикова Т. Масовий терор у період утвердження радянської влади в Криму (1918-1921 рр.) // Там само. - 2001. - №2. - С. 437-464 та ін., що становлять п`яту групу нашої класифікації. Специфічність цих робіт полягає у тому, що їх автори на загальному тлі репресій в СРСР та в Україні намагаються з`ясувати місцеві особливості, певні закономірності та притаманні цим конкретним територіям характерні риси, які залежали від багатьох чинників та визначали загальні обсяги та наслідки репресій, їх динаміку та спрямованість.

Серед найбільш фактологічно повних та глибоких за змістом робіт, що охоплюють основні аспекти репресивної діяльності каральних органів в окремі періоди радянської історії, необхідно виділити монографії Ю.І.Шаповала та В.В.Ченцова Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. - К., 1993; Ченцов В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки. - Тернопіль, 2000.. Однак, маємо відзначити, що цей напрямок досліджень залишається у сьогоденні одним із найменш розроблених.

Аналіз окремих архівно-слідчих справ та їх комплексів становлять найбільшу за обсягом групу робіт. Це дослідження В.І.Пристайка і Ю.І.Шаповала, Г.В.Касьянова, А.Балабольченка, С.А.Кокіна і О.М.Пшеннікова, В.І.Марочка Пристайко В., Шаповал Ю. Справа “Спілки визволення України”: невідомі документи і факти. - К., 1995; Вони же. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД. Трагічне десятиліття: 1924-1934. - К., 1996; Вони же. Михайло Грушевський: Справа “УНЦ” і останні роки (1931 – 1934). - К., 1999; Касьянов Г. Проба штыка // Донбасс. - 1990. - №5. - С.146-162; Балабольченко А. “СВУ” – суд над переконаннями // Вітчизна. - 1989. - №11; Кокін С., Пшенніков О. Без строку давності. До 60-річчя “викритття” органами НКВС так званої “Військово-фашистської змови в Червоній Армії // З архівів … - 1997. - №1/2. - С.135-168; 1998. - №1/2 .- С.135-173; 1999. - №1/2. - С.169-207; 2000. - №2/4. - С.113-128; Марочко В. Справа “Контрреволюційної шкідницької організації в сільському господарстві УСРР” // Там само. -1998. - №1/2. - С.96-104 та ін. . Цей напрямок має певні перспективи вивчення, тому що дослідники розглядають у своїх розвідках найбільш відомі процеси, а відповідні архіви зберігають ще багато недосліджених справ.

Близькими до сьомої групи, хоча й зі своїми особливостями, є роботи, в яких висвітлюються долі жертв державного свавілля. Останнім часом такі публікації набули найбільшого розповсюдження. Це – окремі збірники, а також статті О.Старовойтової, В.Петрова, І Іллєнка, Р.Пирога, В.Ченцова, В.Даниленка, А.Санцевича, О.Бута і Є.Зозулі, В.Василенка, Г.Швидько, А.Лисенка Репресоване краєзнавство.- К., 1991; З порога смерті: Письменники України – жертви сталінських репресій. - К., 1991; Репресоване “відродження”. - К., 1993; Старовойтова О. Несправедливо забуті імена: діячі української творчої інтелігенції в роки культу особи Сталіна. - К., 1991; Петров В. Діячі культури – жертви більшовицького терору (1920-1940). - К., 1992; Іллєнко І. У жорнах репресій: Оповіді про українських письменників (За архівами ДПУ-НКВД). - К., 1995; Пиріг Р. Рідний брат Михайла Грушевського // З архівів .. – 1994. - № 1.- С.89-93; Ченцов В. Штрихи до портрета одного в`язня // Там само. - 1997.- №1/2. - С.227-239; Даниленко В. Один з 45-ти. В.Дурдуківський // Там само. – 1998. - №1/2. - С. 253-263; Санцевич А. Українські видатні історики під репресивним пресом сталінщини // Тоталітарна держава і політичні репресії в Україні у 20-80-ті роки.- К., 1998. - С. 44-57; Бут О., Зозуля Є. Недосліджена доля – І.О.Фесенко // Історія України. Маловідомі імена, події факти … - К., 1999. - С.306-312; Василенко В. “Я прошу пожаліти мою старість …” До 110-ї річниці письменниці Зинаїди Тулуб // З архівів…- 2000. - №2/4. - С. 280-296; Швидько Г. Композитор і диригент В.Кашницький: невідомі сторінки життя // Там само.- С.265-279; Лисенко А. На чолі повстанських мас: отаман Никифор Григор`єв // З архівів … - 1999.- №1/2. - С.61-86 та ін.. Важливою особливістю вказаних праць є їх спрямованість – перш за все, відновити в людській пам`яті імена незаконно засуджених з метою попередження нащадків про можливі загрозу і наслідки тоталітарного режиму. Водночас наукове підґрунтя цієї історіографічної групи публікацій потребує подальшого теоретичного вдосконалення.

Дослідження, що стосуються “фігурантів з іншого боку” – тих, хто катував (керівників органів держбезпеки, слідчих, прокурорів тощо), належать до дев`ятої групи. Йдеться про праці Н.Петрова і К.Скоркіна, Ю.Шаповала, В.Пристайка і В Золотарьова, В Чисникова, Ю.Лиснюка Петров Н., Скоркін К. Кто руководил НКВД. 1934-1941. Справочник. – М., 1999; Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи.- К., 1997; Шаповал Ю., Золотарьов В. Всеволод Балицький: особа, час, оточення. - К., 2002; Золотарьов В. Чекісти 20-30-х: матеріали для біографічного словника // З архівів…- 1994.- №1. - С.168-176; 1995. - №1/2. - С.334-340; Його ж. Начальницький склад НКВС УСРР у середині 30-х рр. // Там само. - 2001. - №2. - С.326-342; Його ж. Комісар держбезпеки 3-го рангу: сторінки біографії Василя Іванова // Там само. - 1999. - № 1. - С.367-387; Чисников В. Керівники органів державної безпеки Радянської України (1918-1953 рр.) // Там само. - 2000. - №2/4. - С.362-373; Лиснюк Ю., Чисников В. Керівники органів дежавної безпеки України (1953-1991 рр.). Матеріали для біографічного словника // Там само. – 2001.- №2.- С.429-436 та ін. .

Доречно також виділити аналітичні розробки історичних аспектів юридичного забезпечення репресивної діяльності органів державної безпеки в працях І.Біласа, І.Усенка, В.Окіпнюка Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. - К., 1994; Його ж. Правова система кратократії та державний механізм репресій проти національно-визвольного руху в Україні: історико-правовий аналіз // Шоста Всеукраїнська конференція з історичного краєзнавства …- Луцьк, 1993. - С.299-300; Усенко І. Покарання без вини (історико-юридичний аспект проблеми позасудових репресій // У Всеукраїнська конференція “Розвиток історичного краєзнавства… К.-Подільський, 1991. - С. 273-275; Окіпнюк В. Правові основи забезпечення режиму таємності органами ДПУ УСРР // З архівів …- 2001. - №2. - С.316-325 та ін. . У цій групі є достатньо “білих плям”; особливо це стосується комплексного дослідження підзаконних актів та відомчих наказів, розпоряджень тощо.

З огляду на мету нашого дослідження маємо особливо виділити роботи статистичного та соціологічного напрямку, в яких пропонуються кількісні аналізи, містяться узагальнення щодо діяльності каральних органів та з`ясовується реальна спрямованість їхніх дій. На разі серед вказаної групи можна назвати монографію О.Сувенірова, статті В.Цапліна, О.Дугіна, О.Лебедева, В.Земскова, Д.Табачника Сувеніров О.Ф. Трагедія РККА 1937-1938. - М., 1998; Цаплин В. Статистика жертв сталинизхма в 30-е годы // Вопросы истории. - 1989.- №4. - С.75-81; 1991. - №4-5. - С.157-163; Дугин А. Говорят архивы: неизвестные страницы ГУЛАГа // Социально-политические науки.- 1990. - №7. - С.90-101; Він же.- Архивные материалы о числе заключенных в конце 30-х годов // Вопросы истории.- 1991. - №5. - С.157-163; Лебедев О. Перечеркнутая Россия // Век ХХ и мир. - 1990. - №2. - С.5-7; Земсков В. Заключенные, спецпоселенцы, ссыльные и высланные. Статистико-географический аспект // История СССР. - 1991. - №5. - С.151-165; Табачник Д. За стандартними звинуваченнями: терор проти військових кадрів на Україні наприкінці 30-х // Минуле України: відновлені сторінки.- К., 1991.- С.191-220.. Треба зазначити, що ці праці, здебільшого, обмежуються спробами визначити загальну кількість репресованих чи їх окремих категорій. Загалом, історико-статистичні та соціологічні дослідження діяльності органів державної безпеки, порівняно з іншими групами запропонованої історіографічної класифікації, залишаються у стані найменшої розробки. Саме тому цей напрямок обрано як провідний у пропонованій нами праці.

Важливо також виділити окремою групою наукові розвідки з питань реабілітації репресованих і діяльності різних органів та установ у цьому напрямку. До них відносяться публікації Б.Вікторова, Є.Скляренка, О.Бойка, І.Вернидубова, О.Мусієнка, Є.Цокура Викторов Б. Без грифа “секретно”: Записки военного прокурора. - М., 1990; Скляренко Є. Реалізація державної програми підготовки серії книг “Реабілітовані історією” // Історія України. Маловідомі імена, події, факти …- К., 1997. - С.253-259; Бойко О. Розгортання процесу реабілітації в УРСР у добу перебудови: характерні риси, особливості // З архівів …- 2001. - №2. - С. 530-534; Вернідубов І. В ім`я справедливості. Про роботу органів прокуратури України по виконанню Закону України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні // Там само. - 1998. - №1/2. - С.9-12; Мусієнко О. Фундація “Мартиролог України” // Там само.- С.13-23; Цокур Є. Реабілітація жертв політичних репресій в Україні у 1953-1964 роках.- Автореферат дис… канд. Істор. наук.- Запоріжжя, 2000 та ін..

Здійснений аналіз історіографії свідчить, що, здебільшого, автори наведених робіт не обмежуються вузькофаховим підходом при вирішенні визначених завдань та намагаються охопити якомога ширше коло об`єктів та предметів вивчення вказаної проблеми. Саме тому обраний нами принцип класифікації передбачає наявність домінуючої ознаки, що зумовила запропонований розподіл результатів досліджень.

Узагальнення та аналіз літератури з проблем репресивної діяльності органів державної безпеки радянських часів дозволяє зробити такі висновки.

По-перше, праці загального характеру накреслили напрямки подальшої розробки проблеми у цілому та особливостей її проявів безпосередньо в Україні. При тому феномен сталінізму, на наш погляд, до кінця ще не досліджений, бо поки що залишаються нез`ясованими питання щодо причин появи цього явища саме на теренах Радянського Союзу, його закономірностей та випадковостей. Остаточно не визначені психологічні та мотиваційні чинники виникнення сталінізму.

По-друге, можливість розширення джерельної бази (насамперед, за рахунок розтаємничених архівів спецслужб та закритих фондів колишніх партійних архівів) на початковому етапі надихнула багатьох учених на вивчення окремих архівно-слідчих справ та так званих персоналій репресованих. На сьогодні ця історіографічна група є найбільшою за обсягом публікацій. Цей напрямок, незважаючи на його соціальне значення, не можна вважати провідним, так як праці мають схожі риси, структуру та не відрізняються наявністю оригінальних висновків.

По-третє, вивчення ролі керівної партії, держави у створенні каральних органів та спрямуванні їхньої діяльності загалом є одним із найбільш розроблених науковцями напрямків, у якому найближчим часом немає сенсу чекати принципово нових підходів та оцінок.

Нарешті, розробка окремих напрямків репресивної діяльності органів державної безпеки, їх територіальних та часових особливостей тільки-но набирає необхідних “обертів”; тут ще багато залишається нез`ясованого.

Майже недослідженими є реальна спрямованість репресій та їх наслідки в аспекті статистико-соціологічних показників. Запропонована монографія є першою спробою комплексного вирішення цих питань.

Джерельну основу монографії складають, перш за все, архівні документи органів державної безпеки. Базовим є фонд 42 “Оперативно-статистична звітність” Державного архіву Служби безпеки України (ДА СБУ), що обумовлено специфікою дослідження. Опрацьовано 107 справ, які охоплюють період з 1927 р. до 1960 р. Документи можна об`єднати у такі групи: 1)статистичні книги обліку, 2)зведені статистичні таблиці, 3)таблиці обліку слідчих справ, 4)короткі статистичні аналізи, 5)цифрові відомості щодо притягнутих по окремих видах злочинів, 6)різного роду довідки, 7)відомості руху слідчих справ, 8)підсумки оперативно-слідчої роботи, 9)результати завершених справ.

Структурно вони складаються з: а) комплексних за змістом статистичних документів (за певні періоди) загалом по Україні, б)таких само – у межах округів, областей, регіонів, в)окремих відомостей відносно різних показників оперативно-слідчої роботи та її результатів.

Ці документи не були розраховані на ознайомлення з ними дослідників, тому й відрізняються наявністю таких деталей, що дають сьогодні змогу розкрити механізми реальної діяльності каральних органів. Їх особливість полягає ще й у тому, що зазвичай специфічно cтатистичний їх характер доповнювався, хоча й не завжди, певним аналізом, здійсненим для керівництва органів держбезпеки. Документи засвідчують не тільки наслідки каральної практики у різні часи, на різних територіях, різними структурними підрозділами ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ, а й її дійсну спрямованість щодо певних національних та соціальних груп населення з їх внутрішніми ознаками та рисами. Ці документи упродовж років створювалися за різноманітними формами, які значно відрізнялися між собою, тобто – фактом є відсутність загальної схеми викладу, що значно ускладнює роботу дослідника. Значним недоліком цієї джерельної групи також є неповнота даних щодо певних термінів часу. Окрему джерельну групу становлять різного роду матеріали, що супроводжували статистичні: листування, протоколи, вказівки, текстові звіти тощо. Необхідно відзначити, що документи фонду “Оперативно-статистична звітність”, як джерельний комплекс, вводяться до наукового обігу вперше.

Документальну базу дослідження складають також документи фонду “Колекція друкованих видань” (КДВ) того ж Державного архіву Служби безпеки України. Ми використали обвинувальні висновки у справах, які бралися за взірець під час підготовки “тиражування” подібних територіальними підрозділами органів держбезпеки. Вагомість цих матеріалів полягає у тому, що вони дозволяють простежити еволюцію діяльності відповідних органів та спрямованості їх інтересів.

У роботі використано документи фондів обліково-архівних підрозділів УСБУ в Донецькій та Луганській областях – Архівів тимчасового зберігання документів. Це, перш за все, архівно-слідчі справи, яких автором було опрацьовано понад 10 тисяч. Окрім того, було узагальнено та проаналізовано дані з журналів обліку архівно-слідчих справ, журналів протоколів особливої трійки НКВД та рішень НКВД і Прокурора СРСР, книги, в яких фіксувалися виконання смертних вироків, а також картотеки обліку реабілітованих та нереабілітованих громадян.

Серед матеріалів Центрального державного архіву громадських об`єднань України (ЦДАГО України) важливе значення для дослідження мають документи “Окремої папки”: протоколи з виписками та матеріали до них, довідки, постанови політбюро ЦК КП(б)У. Їх аналіз дозволяє з`ясувати механізм, форми і методи дії репресивного апарату, тобто – сприяє вирішенню поставлених у нашій роботі завдань.

Другий комплекс документів “Окремої папки” складають матеріали “Комісії з політсправ при ЦК КП(б)У”, яка здійснювала попередній розгляд кримінальних справ політичного характеру. До цієї комісії надходили: 1)найбільш резонансні справи; та 2)справи, які передбачали вироки з застосуванням вищого заходу соціального захисту.

Загальне уявлення про події, що відбувалися, можна скласти за документами оргбюро, секретаріату, політбюро ЦК КП(б)У. Вони дозволяють зорієнтуватися у самій “анатомії” партійного керівництва. Важливе місце у цій сукупності матеріалу належить документам стосовно кадрових питань в органах держбезпеки, прокуратури, суду. За ними чітко простежується роль вищого партійного керівництва в організації та здійсненні політичних репресій.

У фондах Державного архіву Донецької області знайдено та вивчено матеріали “Окремої папки” обкому партії щодо діяльності апарату УНКВД та його керівництва, а також документи первісних партійних організацій обласних управлінь НКВД-МГБ-КГБ, міських та районних відділів та відділків держбезпеки. Саме вони дозволяють відновити внутрішню обстановку в цих структурах, стосунки між керівництвом, партійними осередками, рядовими працівниками.

У роботі широко використано також матеріали центральної та місцевої преси. Тогочасні публікації сприяють відновленню атмосфери, що існувала в радянському суспільстві у цей час, та виявити найбільш специфічні риси в діяльності органів держбезпеки.

Частину документів (у копіях) отримано з Московського музею та громадського фонду імені А.Сахарова. Зокрема, протоколи засідань політбюро ЦК ВКП(б) та матеріали до них, накази й оперативне листування НКВД