Загалом, аналізуючи наявні матеріали по цьому періоду, ми можемо констатувати такі моменти:

Характер вироків та рішень, їх змін як по кількісних показниках, так і у зіставленні обумовлює необхідність виділення двох етапів: а)1946-1953 рр., б)1954-1957 рр. Вони характеризуються не тільки різними порядками у кількості засуджених, а й різними пропорціями між категоріями вироків та рішень. На другому етапі вироки були значно м`якшими. Більш детальна оцінка вироків та рішень за цей період потребує, перш за все, доступність необхідних документів, як загалом по Україні, так і по окремих областях.

Загалом кількісні показники вироків та рішень за період кінця 1920-х – 1950-х рр. мають такий вигляд:

Згідно підрахунків, за весь період, що досліджується, органами державної безпеки було завершено слідство по справах, які потім були розглянуті судами та позасудовими установами, загальною кількістю на 757975 осіб. Цифра ця неточна, тому, що відсутні повні дані за 1927-1929 рр., 1930-р, 1932 р., 1934 р. та за червень-грудень 1941 р. (останні - по Західних областях України та центральному апарату НКВД). Тобто, їх уточнення може бути тільки в бік збільшення.

Розподіл по періодах був таким:

1927-1929 рр. – 8,3% від загалу за весь період,

1930-1936 рр. – 35,7%,

1937-1938 рр. – 26,2%,

1939-1940 рр. – 4,0%,

1941 р., 1943-1945 рр. – 9,0%,

1946-1957 рр. – 16,8%.

Тобто, найбільш екстремальним був період “великої чистки”, найбільш спокійними період 1939-1940 рр., та етап 1954-1957 рр.

Було засуджено до смертної кари (розстріл та повішання) не менше 132981 ос. (17,6%). Засудили до ув`язнення у концтабори, виправно-трудові табори, ДОПРи, в`язниці та відправлено на каторгу не менше 320009 ос. (42,3%). Було відправлено у заслання та вислано за межі країни 47673 ос. (6,3%).Звільнено судами та припинено прокуратурою справи на 132469 ос. (17,5%).

Отже, засудили на смертну кару майже кожного шостого, на ув`язнення – дещо менше половини, у заслання та вислали – майже кожного шістнадцятого, виправдали – маже кожного шостого. Тобто, кількість засуджених на смерть та виправданих майже однакова.

Проведений аналіз кількісних показників вироків та рішень щодо обвинувачених, слідство по справах яких вели органи державної безпеки, дозволяє зробити такі висновки:

1)Значна їх частина мала нелегітимний характер, бо виносилася несудовими органами. Це призводило до відомчого свавілля органів держбезпеки.

2)Різкі зміни так званої “партійної лінії” були визначальними факторами при вирішенні долі репресованих.

3)Жорсткість, характер співвідношення між різними категоріями вироків та рішень були у прямій залежності від внутрішнього та міжнародного становища держави.

У висновках містяться основні підсумки дослідження:

1.Введення до наукового обігу та комплексне вивчення статистичної звітності органів державної безпеки дозволяє більш об`єктивно та докладно висвітлити загальну картину та основні аспекти в діяльності цих структур. Застосування квантифікаційних за змістом документів, поряд з іншими ексклюзивними (офіційними та внутрішньовідомчими) матеріалами ГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ, сприяє створенню наукового уявлення щодо рівня їх втаємничення та рельєфного висвітлення діяльності.

2.Кількісна документальна база, через свою специфічність, вимагає попереднього уважного джерелознавчого вивчення, з метою уникнути помилок в оцінці певних аспектів репресивної діяльності каральних структур. Проведене дослідження дозволило виявити факти фальсифікацій, перекручень, неповноти даних, регулярної зміни форм звітності, що було спрямовано, на наш погляд, на створення необхідних рівнів сприйняття “зверху” їх активності, ретельності та запопадливості. Кліометричні оцінки статистичних показників обвинувачень, соціального та національного складу репресованих, винесених вироків та відповідних постанов, разом із комплексом архівних документальних матеріалів іншого спрямування, дозволили визначити їх певні закономірності.

3.У своїй діяльності ГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ, як складова частина державного апарату, керувалися, перш за все, відповідними рішеннями та настановами партійно-радянського керівництва, які в узагальненому вигляді трактувалися як “лінія партії, спрямована на побудову соціалістичного суспільства”. Згідно офіційної версії, це зустрічало опір з боку різного роду внутрішніх та зовнішніх ворогів, а досягнення у соціалістичному будівництві, з точки зору Й.Сталіна, викликали посилення класової боротьби. Каральні структури, які функціонально були зобов`язані захищати “робітничо-селянську владу” від ворожих зазіхань, реагували на це посиленням так званого “оперативного тиску”.

4.Органи державної безпеки, часто, безпосередньо не виконували притаманних їм прямих “титульних” функцій захисту політичного ладу, що існував. Їх реальні дії змістовно включали таки складові: а)стеження та “облік”; б)перманентне залякування; в)покарання як самоціль. Тому “захист” цей був лише імітаційним. В основі діяльності каральних органів були: по-перше, рішення, вказівки, настанови та інструкції влади (керівної партії); по-друге, постійне прагнення до самовиживання, самовідтворення та намагання довести власну необхідність. Як частина державного механізму ці структури виконували функції його “гвинтиків”, але місце у цьому механізмі, специфіка функціональних обов`язків, атрибутика втаємничення міфологізували уявлення щодо них.

5.До 1937 р. ГПУ-НКВД, поряд із головним завданням щодо викриття, нейтралізації та ліквідації ворожих намірів, які оцінювалися як політичні злочини, значної уваги надавали таким негативним соціальним явищам, як злочини економічні, службово-посадові, військові та бандитизм. Проте, поступово відносні частки неполітичних злочинів у діяльності органів держбезпеки зменшувалися.

6.Кульмінацією в репресивній діяльності карально-політичної структури стала так звана “велика чистка”, яка була покликана створити необхідний соціально-політичний фон для подальшого розвитку “держави соціалізму, що переміг”. Її проводили шляхом попереднього встановлення так званих “лімітів”. Розпочалося, ініційоване та роздмухуване згори, змагання між територіальними органами держбезпеки та безпосередньо в їх структурних підрозділах за проведення більш ретельної санації суспільства, що вилилося у вимоги нових “лімітів”. Уже перші підсумки “великої чистки”, яка спочатку була спрямована лише проти трьох соціально небезпечних груп (колишніх куркулів, “колишніх людей” та “іншого контрреволюційного елементу”), засвідчили, що сам об`єкт спрямування значно менший за масштабами. Тобто, були відсутні ті численні соціально-політичні групи населення, які становили собою дійсну загрозу суспільству. За цих обставин органи НКВД стали на шлях фальсифікації звітних даних щодо соціальної належності репресованих, шляхом переведення “соціально близьких” у категорію “соціально ворожих”. Це призвело до втягування до участі у відверто незаконних діях не тільки керівництва підрозділів та структур державної безпеки, а й практично всього оперативно-слідчого апарату. Для винесення вироків та ухвалення постанов, зазвичай, використовувалися нелегітимні позасудові структури, причому, поряд із тими, що існували у попередні роки, створювали нові – центральна “двійка” (для розгляду альбомних справ) та обласні “трійки”. Надмірно активізованими були Військова колегія Верховного суду СРСР, військові трибунали. Для перманентного залякування населення, створення необхідної для влади атмосфери “ворогоманії” застосовувалися показові процеси з поширенням ажіотажних кампаній всенародної підтримки діяльності “караючого меча пролетаріату”. Метою так званих “чисток” було створення соціалістичної держави, без “колишніх” та “непотрібних” новому ладу соціальних прошарків.

7.Невід`ємною складовою “великої чистки” були репресії національного спрямування. Ці аспекти наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр. ще не мали принципового значення. Органи держбезпеки лише фіксували різноманітні національні “прояви" антирадянської або контрреволюційної спрямованості у межах національних колоній. Але вже у 1935-1936 рр. національна належність репресованих стає у звітах обов`язковим показником. У 1937-1938 рр. НКВД СРСР спрямовує у свої територіальні підрозділи особливі директиви стосовно певних національностей, які стали поштовхом для проведення національних чисток. За кількісними даними, репресії найбільше охопили українців та росіян. Серед постраждалих під час цих акцій виділяються поляки, німці, греки, відносні показники арештів яких до загальної їх кількості, як і відсотки смертних вироків, були значно вище пересічних.

8.Наступні після “великої чистки” два роки характеризуються появою двох тенденцій у діяльності органів НКВД: по-перше, згортанням масових репресій та певним переглядом орієнтирів щодо їх об`єктів, та по-друге, розгортанням “чистки” на території Західної України, яка була приєднана до СРСР згідно радянсько-німецьких угод. Чистка на цій території була подвійною за спрямуванням: а)соціальною, так як новими громадянами держави стали, зокрема, соціально-ворожі верстви та прошарки населення колишньої Польщі, б)політичною, тому що радянська влада зустрілася з опором із боку ОУН та колишніх членів нерадянських партій, що мешкали на цій території.

9.Велика Вітчизняна війна внесла суттєві корективи в діяльність органів НКВД-НКГБ, так як поряд з імовірним або вигаданим ворогом реальністю став дезертир, зрадник, колабораціоніст, шпигун, диверсант, саботажник та шкідник. Але, на загальному тлі боротьби проти дійсних злочинців спостерігалися “традиції” попередніх років – органи держбезпеки переслідували та карали невинних, злочини яких виникали лише в уяві надмірно пильних та активних “чекістів”.

10.У перші післявоєнні роки репресивний апарат органів держбезпеки продовжував діяльність за двома напрямками: 1) продовження та завершення репресій щодо злочинців періоду війни, 2) відновлення, розгортання та активізація переслідувань у “традиційних” для цих органів річищах – проти різного роду “антирадянщиків”, ідейних та політичних супротивників влади тощо.

Відповідаючи на основне питання цієї праці, щодо реальної спрямованості репресивної діяльності органів державної безпеки в Україні у визначені роки, можна виділити такі моменти:

а)основну масу репресованих у будь-який з періодів, складали, переважно, ті кого вважали дійсними чи потенційними супротивниками влади;

б)найбільш поширеним було обвинувачення у контрреволюційній (антирадянській) агітації;

в)за соціально-фаховою належністю репресованими, здебільшого, були робітники та селяни, чисельність яких переважала серед інших категорій населення;

г)окрему групу становили люди освічені, за якими було встановлено більш щільну опіку;

д)спеціальні служби карали також за певні протиправні дії, які дійсно фіксувалися в тих чи інших умовах; але кількість належних до цієї категорії була незначною.

У роботі, що захищається, не розкрито деякі аспекти, зокрема, кількісні характеристики партійного та комсомольського прошарку серед репресованих, їх розподіл за галузями народного господарства тощо. Причини цього полягають, перш за все, у відсутності необхідного документального підґрунтя. Окрім того, деякі з недосліджених аспектів становлять собою самостійну наукову проблему та вимагають окремого вивчення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ, ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ

ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

Індивідуальні монографії:

1. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2003.- 624 с.

2. Підпілля ОУН (б) у Донбасі. - К.: Інститут історії України НАН України, 2001.- 178 с.

Публікації в наукових фахових виданнях, затверджених переліками

ВАК України:

1. Національні аспекти політичних репресій 1937 р. в Україні // Український історичний журнал.- 2001.- №2 (437).- С.74-89.

2. Репресивна діяльність органів ГПУ під час голодомору в УСРР (1932-1933 рр.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 2001. - №2. - С.477-495.

3. Статистика політичних репресій 1937 р. в Українській РСР // З архівів ВУЧК- ГПУ-НКВД-КГБ. - 2000. - №2/4. - С.103-112.

4. Кадри держбезпеки 20-х років // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. Випуск 7.- Київ.: Інститут історії України НАН України, 2003.- С.94-108.

6. “Резонансні справи” Державного політичного управління УСРР (1921-1934 рр.) // Нові сторінки історії Донбасу. Статті. Книга 8. – Донецьк, 2000.- С.153-16165.

7. Боротьба органів держбезпеки на Україні проти альтернативних політичних партій та течій у 1937 р. // Збірник наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія “Історія та географія”. -Харків, 2000.- С.181-184.

8. Політичні репресії 1941-1945 рр. в Україні: постановка проблеми, джерельна база та методи дослідження // Наукові праці Національного університету “Києво-Могилянська Академія” Миколаївська філія. Том УІІІ. Історичні науки. - Миколаїв, 2000.- С.125-130.

9. Джерела до вивчення політичних репресій радянських часів // Вісник Харківської державної академії культури. - Харків, 2001.- С.71-78.

10. Правове обгрунтування політичних репресій 1941-1980-х рр. в Україні (історичні аспекти) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей). Випуск 13.- Київ, 2001.- С.166-179.

11. 1936 рік у загальному контексті політичних репресій на Україні 1930-х років // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 1999.- №2.- С.32-41.

12. Репресії органів державної безпеки щодо німців України у 1937 році: кількісні показники // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки.- 2001.- №2.- С.205-213

13. Динаміка репресивної діяльності органів державної безпеки на Україні в 1943-1957 рр. // Історичні і політологічні дослідження. - 2002.- №1 (9).- С.136-144.

14. Діяльність особливих трійок НКВД на Україні в період “великої чистки” 1937-1938 рр. // Історичні і політологічні дослідження. - 2002.- №2 (10)- С.118-131.

15. Деякі міркування щодо використання кількісних методів у історико-статистичних дослідженнях // Історичні і політологічні дослідження. - 2002.- №3/4 (11/12).- С.39-43.

16. Соціально-фаховий склад репресованих на Україні у 1938 р. // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 2002.- №1.- С.157-171.

17. Масові репресії 1937 р. на Миколаївщині: порівняльний аналіз звітності НКВС // Наукові праці Національного університету “Києво-Могилянська Академія” Миколаївська філія. Том У. Історичні науки. - Миколаїв, 2000.- С.94-98.

18. Статистика політичних репресій 1918-1980-х років у Донбасі // Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. Випуск 6. К.: Інститут історії України, 2002.- С.46-60.

19. 1943 рік в політичних репресіях на Донеччині та Луганщині: кількісні характеристики // Вісник Східноукраїнського національного університету. Науковий журнал. - 2001.- №4(38).- С.22-30.

20. Кадри держбезпеки Донеччини на початку 1970-х рр. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей). Випуск 12.- Київ, 2001.- С.166-147.

21. Географія політичних репресій 1937-1938 рр. на Донеччині // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей). Випуск 18.- Київ-Донецьк, 2001.- С.214-220.

22. Кількісні характеристики працівників сільського господарства на Донеччині, репресованих за політичними мотивами в 1937-1938 рр. // Нові сторінки історії Донбасу. Статті. Книга 6. Донецьк, 1998.- С. 165-175.

23. Реалізація директиви НКВС №00447 в Донбасі (1937-1938 рр.) // Нові сторінки історії Донбасу. Статті. Книга 7.- Донецьк, 1999.- С.65-78.

24. Безробіття в Донбасі часів непу // Український історичний журнал. - 1992.- №3.- С.50-57.

25. Політрепресовані за партійною ознакою на Донеччині в 1937 р.: соціологічний аналіз // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 1998.- №1.- С.30-36.

26. Політичні репресії щодо працівників промисловості Донбасу в 1937-1938 рр. // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 1998.- №2.- С.292-295

27. Політичні репресії 1946-1980 рр. в Донбасі // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 1999.- №1.- С.76-82

28. Донбас в матеріалах лютнево-березневого (1937 р.) Пленуму ЦК ВКП (б) // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 2000.- №1.- С.200-209

29. Історіографія репресивної діяльності органів держбезпеки на Донеччині радянського часу // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 2000.- №2.- С.268-273.

30. Національні моменти в політичних репресіях 1930-1936 рр. на Донеччині // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 2001.- №1.- С.189-198.

31. Політичні репресії 1918-1929 рр. в Донбасі // Історичні і політологічні дослідження. - 2001.- №1 (5).- С.96-108.

32. Політичні репресії щодо іноземців та осіб без громадянства на Донеччині у 1937-1938 рр. // Історичні і політологічні дослідження. - 2001.- №2 (6).- С.96-102.

33. Репресії органів держбезпеки на Донеччині щодо євреїв у 1919-1936 рр. // Історичні і політологічні дослідження. - 2001.- №4 (8).- С.79-88.

34. Органи місцевої влади Донеччини в умовах масових політичних репресій 1937-1938 рр. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Випуск УІІІ.- 1999.- С.103-107.

35. Політичні репресії 1937-1938 рр. на залізницях Донбасу // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. (Збірник статей). Випуск 7. К.: Рідний край, 1999.- С.349-353.

36. Національний склад репресованих на Україні у 1928 р. // Історичні і політологічні дослідження. - 2003.- № 2 (14).- С.136-141.

37. Вироки та рішення судів та позасудових органів щодо репресованих в Україні з політичних мотивів в кінці 1920-х – 1950-х рр.: кількісні характеристики // Історичні і політологічні дослідження. - 2003.- № 3/4 (15/16).- С.124-128.

38. Органи державної безпеки на Донеччині в роки Великої Вітчизняної війни: статистика дій // Історичні і політологічні дослідження. - 2000.- №1 (3).- С.156-158.

39. Аналіз кадрового складу КДБ Донецької області часів застою (початковий період) // Історичні і політологічні дослідження. - 2000.- №2 (4).- С.83-95.

Публікації, в яких додатково відображені результати дисертаційного дослідження:

40. Обвинувачення репресованих з політичних мотивів в Україні в 1937-1938 рр. // Правда через годы… Статьи, воспоминания, документы. Выпуск шестой.- Донецк, 2002.- С.96-153.

41. Жертви 1939 року на Донеччині // Новые страницы в истории Донбасса. Статьи. Книга 5. Донецк, 1997.- С.120-129.

42. “Особлива папка політбюро ЦК КПУ”: документи надзвичайної секретності //Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - 1997.-№4 (11).- С.38-41; №6 (13).- С.48-51.

43. До питання щодо розшуку місць поховання жертв політичних репресій // УІІІ Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура” (Наукові доповіді та повідомлення). Частина ІІ.- Харків, 1997.- С.155-161.

44. Діяльність комісії по політсправах політбюро ЦК КП (б) У в 1920-х роках (за матеріалами “Особливої папки”) // Матеріали вузівської конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: історичні науки, політологія. Книга 1.(Донецьк, квітень 1997).- Донецьк: ДонДУ, 1997.- С. 122-125.

45. Соціальна характеристика репресованих у 1920-1930 роки. Постановка та шляхи дослідження проблеми. // Тезисы докладов научной конференции професорско-преподавательского состава Донецкого государственного университета.- Донецк, 1995.- С.35-36.

46. Соціальні “прорахунки непівського періоду в Україні – досвід на майбутнє // Український час. Незалежний політологічний журнал. - Львів, 1992.- №2 (10).- С.20-22.

47. Свидетельствует ГПУ // Советский шахтер (Москва) .- 1990.- №12.- С.12-13.

43. Саме той документ // Україна. Національний ілюстрований часопис. - 1992, 1 січня.- С.12.

48. До питання щодо кількості репресованих в Україні з політичних мотивів 1937-1938 рр.: постановка проблеми та джерельна база дослідження // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Луганськ, 8-9 лютого 2001 р.- Луганськ: Східноукраїнський національний університет. - 2001.- С.166-168

49. К вопросу об использовании математических методов при изучении социальной политики советского государства в 20-е годы // Тезисы докладов Всесоюзного совещания по проблеме “Комплексные методы в исторических исследованиях” - Москва, 13-19 февраля, 1990 г. – Москва, 1991.- С.217-219.

50. Забастовки в Донбассе периода нэпа // Россия нэповская: политика, экономика, культура //Тезисы Всесоюзной научной конференции (25-27 июня 1991 г.),- Новосибирск, 1991.- С.180-183.

51. Діяльність органів ДПУ на Донеччині у дзеркалі статистики кримінальних справ // Українська державність. Історія і сучасність. Матеріали наукової конференції. Січень 1993 р. – К., 1993.- С.288-190.

52. Репрессивная деятельность органов ВУЧК-ГПУ в Донбассе 20-х гг. // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80 годы ХХ века. Материалы международной научной конференции. Харьков, 21-23 сентября 1993 г. Том первый. – Харьков, 1994.- С.269-277.

53. Некоторые аспекты политической культуры в период массовых репрессий в Донбассе (1937-1938 гг.) // Региональная научная конференция “Политическая культура: теория и практика. Тезисы докладов и выступлений”.- Донецк, 1994.- С.53-56.

54. Четыре эпизода в 1927 г. // Н.С.Хрущев: Сталинизм и оттепель (к 100-летию со дня рождения Н.С.Хрущева).- Тезисы докладов и сообщений региональной научной конференции (14 апреля 1994 г.).- Донецк, 1994.- С.12-14.

55. Репрессии против работников просвещения Донбасса в 1937-1938 гг. (Историко-социологический аспект проблемы) // Донбасс: прошлое, настоящее, будущее. К 160-летию известного педагога и просветителя Н.А.Корфа. Тезисы докладов и сообщений ІІІ региональной научно-практической конференции (22 декабря 1994 года).- Донецк, 1995.- С.105-108.

56. Дело “Промпартии” в Донбассе // Изучение истории Украины в учебных заведениях. Тезисы докладов и сообщений регіональной научно-практической конференции. Донецк, 1995.- Донецк, 1995.- С.110-111.

57. Директива НКВД №50215 (Репрессии 30-х гг. как средство ликвидации общинных традиций греков) // Украина - Греция. Історія та сучасність. Тези ІІ Міжнародної наукової конференції. 22-24 лютого 1995.- К., 1995.- С.92-93.

58. Репресії проти профспілкових працівників Донбасу (1937-1938 рр.) // 90 років виникнення масового профспілкового руху в Україні. Матеріали наукової конференції “Профспілковий рух в Україні: актуальні проблеми теорії, історії і сучасність”, присв`яченої 90-річчю виникнення масового профспілкового руху в Україні.- К., 1996.- С.136-137.

59. Граждане Греции, репрессированные в Донбассе в 1937-1938 гг. // Україна – Греція: досвід дружніх зв`язків та перспективи співробітництва. Тези міжнародної науково-практичної конференції.- Маріуполь, 1996.- С.71-73.

60. Українці Донеччини, репресовані в 1937-1938 рр.: соціологічний аналіз статистики // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - 1995.- №3.- С.37-45.

61. “Греческая операция” // Греки и славяне: 1000 лет. Международный литературно-художественный, историко-просветительский и историко-религиозный журнал. - Донецк. - 1997.- №1.- С.134-139.

62. Национальные проблемы 20-х годов и их решение // Новые страницы в истории Донбасса. Статьи. Книга 2. – Донецк, 1992.- С.51-70.

63. Репресії ДПУ проти релігійних діячів Донбасу в 20-ті роки (за документами Управління Служби безпеки України по Донецькій області) // Шоста Всеукраїнська наукова конференція з історичного краєзнавства.- Луцьк, 1993.- С.311-312.

64. Перше групова політична справа ДГЧК на Донеччині // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 1999-2000- оо. (історичні науки, політологія, міжнародні відносини і філософія) (18-20 квітня 2001 р.).- Донецьк, 2001.- С.7-10.

65. Статистика релігійних переслідувань на Донеччині в 1937-1938 рр. // УІІ Всеукраїнська конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей та повідомлень. - Черкаси, 1995.- С.324-326.

АНОТАЦІЯ

Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2003.- 624 с. - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2003.

В монографії вперше у вітчизняній історії проведено комплексне дослідження репресивної діяльності ГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ в Україні за період із кінця 1920-х – 1950-рр., яке ґрунтується на документах статистичної звітності цих структур, що зберігаються в Державному архіві Служби безпеки України. Систематизовано наукові праці попередників та розроблено оригінальну історіографічну схему досліджень визначеної проблеми в її широкому розумінні. Відновлено проведення репресій у технологічному розумінні та розкрито спрямування та сутність окремих елементів. Узагальнено та проаналізовано кількісні показники арештів та обвинувачень, та їх зміни у різні періоди. Уперше зроблено спробу з`ясувати масштаби таємної мережі органів держбезпеки. Досліджено, згідно прийнятої хронологічної концепції, соціальну та національну спрямованість репресивної діяльності каральних органів в Україні та її реальні результати. Доведено суто бюрократичний характер структур держбезпеки та форми й методи фальсифікації ними результатів своєї діяльності.

Ключові слова: репресії, органи державної безпеки, Україна, статистика, реальна спрямованість, результати.

SUMMARY

Nikolsky V.M. Retaliatory activity of the USSR State Security Services in Ukraine (the end of 1920s – 1950s). Historical and statistic analysis. – Donetsk: Donetsk National University, 2003. – 624 pages. – Manuscript.

The Dissertation for winning the academic degree of a doctor of history in the specialty 07.00.01 – The History of Ukraine. – Donetsk National University, Donetsk, 2003.

For the first time in the native history the author realized the complicated study of the retaliatory activity of DPU-NKVS-NKDB-MDB-KDB in Ukraine in the end of 1920s-1950s. This study is based on the documents of the statistic reports of the above structures. The documents are kept in the State Archives of the State Security Services in Ukraine. The author methodized the scientific works of the predecessors and developed the original historical scheme of the stated problem analysis in its wider sense. The technology of the retaliatory actions in the technological conception is refreshed. The orientation and the nature of some elements are determined. The quantitative indexes of the arrests and the accusations, their changes in different periods are generalized and analyzed. For the first time the author tried to find out the size of the secret limits of the State Security Services. The social and national orientation of the activity of the retaliatory authorities in Ukraine and its actual results are analyzed in accordance with the accepted chronological conception. The bureaucratic nature of the State Security Services and the forms and the methods of the falsification of the results of their activity by the above services are determined.

Key words: the retaliatory actions, the State Security Services, Ukraine, statistics, actual orientation, the results.

АННОТАЦИЯ

Никольский В.Н. Репрессивная деятельность органов государственной безопасности СССР в Украине (конец 1920-х – 1950-е гг.). Историко-статистическое исследование. - Донецк: Издательство Донецкого национального университета, 2003. – 624 с. - Монография.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2003.

В монографии впервые в отечественной истории проведено комплексное исследование репрессивной деятельности ГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ на Украине с конца 1920-х – в 1950-е годы, основанное на документах статистической отчетности этих структур, которая сохранена в фондах Государственного архива Службы безопасности Украины.

На основе систематизации научных работ предшественников разработана оригинальная историографическая схема исследований проблемы в ее широком понимании. Восстановлен механизм осуществления репрессий, с особенностями, присущими разным историческим периодам и раскрыта их сущность. Определенное внимание уделено вопросам правового “обеспечения” карательных функций и его приспособления к меняющимся условиям. Это позволило по-новому осмыслить причины и результаты деятельности карательных органов.

Кроме политических репрессий, которые, как правило, воспринимаются исследователями в качестве единственной сферы “приложения усилий” органов государственной безопасности, специально рассматриваются такие направления, как экономические, воинские, служебно-должностные преступления. При этом выясняется их соотношение в общем объеме деятельности соответствующих служб.

Обобщены и проанализированы количественные показатели арестов и обвинений, их изменения в различные периоды. Эти данные детализируются с учетом особенностей в деятельности территориальных и функциональных подразделений органов госбезопасности.

Впервые сделана попытка выяснить масштабы тайной сети осведомителей, агентуры и резидентов.

В соответствии с принятой хронологической концепцией, подробно исследованы социально-профессиональные и национальные аспекты репрессий, с выделением их территориальной специфики. Особое внимание уделено анализу сложившейся в годы “большой чистки” практики фальсификации количественных показателей, прежде всего – о социальном составе привлеченных к ответственности. Это является бесспорным свидетельством раздуваемого в обществе, с подачи правившей партии, мифа о засилии враждебных элементов. Отдельно рассматриваются количественные показатели проведенных социальных и национальных чисток в разные периоды.

В своей деятельности ГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-КГБ, как составная часть государственного аппарата, руководствовались, прежде всего, решениями партийно-советского руководства. Карательные органы, которые функционально должны были защищать “рабоче-крестьянскую власть” от вражеских покушений, реагировали на это усилением “оперативного натиска”.

Органы государственной безопасности, часто непосредственно не выполняли свои “титульные” функции защиты политического строя. Их реальная деятельность включала такие составляющие, как “слежка и учет”, перманентное запугивание и наказание, как самоцель. Поэтому защита с их стороны была, нередко, имитационной.

До 1937 г. ГПУ-НКВД, наряду с главной задачей по “вскрытию”, нейтрализации и ликвидации вражеских намерений, значительное внимание уделяли преступлениям экономическим, служебно-должностным, воинским и бандитизму. Но, постепенно, относительные показатели неполитических преступлений в деятельности органов госбезопасности уменьшались.

Кульминацией в репрессивной деятельности карательных структур стала “большая чистка”, которая должна была создать необходимый социально-политический фон для дальнейшего развития “государства победившего социализма”.

Уже первые результаты этой чистки, которая определенно была направлена против трех социально опасных групп (бывших кулаков, “бывших людей” та “прочего контрреволюционного элемента”), показали, что сам объект является гораздо меньшим по масштабам.

Отвечая на основной вопрос исследования, относительно реальной направленности репрессивной деятельности органов госбезопасности в Украине в указанный период, не обходимо выделить такие моменты:

а)основную массу репрессированных составляли, как правило, те кто считался реальными или потенциальными противниками власти;

б) наиболее распространенным было обвинение в контрреволюционной (антисоветской) агитации;

в) по социальной принадлежности репрессировали, чаще всего, рабочих и крестьян, которые в населении преобладали численно;

г) отдельную группу составляли люди образованные, за которыми было установлено более плотную опеку;

д) специальные службы преследовали также за конкретно противоправные действия, которые действительно фиксировались, но количество лиц этой категории было незначительным.

Ключевые слова: репрессии, органы государственной безопасности, Украина, статистика, реальная направленность, результаты.