Національна академія внутрішніх справ України

МВС України

Нечипоренко Віталій Олександрович

УДК 172. 1: 340. 131 (048)

ФІЛОСОФСЬКО ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЛЕГІТИМАЦІЇ

ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Спеціальність 12.00.12 філософія права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центрі гуманітарної освіти НАН України на кафедрі філософії.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор

Рижко Володимир Антонович, Центр гуманітарної освіти НАН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Михальченко Микола Іванович, Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник;

кандидат юридичних наук, доцент Гусарєв Станіслав Дмитрович, Національна академія внутрішніх справ України, МВС України, начальник кафедри теорії держави і права

Провідна установа Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “_14__”_лютого__ 2003 р. о _14__ годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 26.007.01 в Національній академії внутрішніх справ України, за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом’янська, )

Автореферат розісланий “_13_” __січня__ 200 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради КАЗМІРЕНКО Л.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю теоретичного обґрунтування справедливого суспільного ладу і відповідних йому права й держави, як невід’ємних інституційних чинників соціально-розвиненої людської спільноти.

Сучасний етап історії України, який характеризується інтенсивним руйнуванням соціальних інституцій тоталітарної доби та активними пошуками нових форм суспільного життя, зміною соціальних парадигм та ідеалів, розбудовою нових державноправових інституцій демократичного ґатунку, вимагає нових методологічних і тематичних досліджень в галузі суспільних наук, які враховували б саме правові аспекти суспільних змін і соціального буття.

Філософія права продовж багатьох сторіч ґрунтовно досліджувала соціальнополітичні та державноправові аспекти найголовніших (граничних) проблем суспільного життя, результатом чого стала значна кількість філософськоправових концептуалізацій, що поряд з критичними оцінками існуючих соціальних норм, цінностей та інституцій, здійснювали аналіз нормативних засад нових, більш справедливих основ державноправового і політичного ладу суспільства.

Однією з таких концептуалізацій в фундаментальній традиції філософії права була ідея правової держави (Rechtsstaat) як такого державноправового ладу, де діяльність владних інстанцій обмежується суворо визначеними правовими рамками. Концепт правової держави не залишився умоглядною ідеєю, а набув втілення в конкретних соціальних та державноправових інституціях. Країни, в яких верховенство права поважається державою і громадянами, справедливо оцінюються в світі як найгуманніші та найрозвинутіші держави сучасності.

Основний закон України – Конституція проголошує нашу країну “демократичною соціальною правовою державою”, що передбачає, окрім значних інституціональних змін ще й серйозного теоретичного обґрунтування цієї ідеї, наукових і філософських дискусій про основні засади правової держави, а також пошук якомога точнішої дефініції самого поняття. Саме новизна його, як для суспільної свідомості, так і для суспільних наук, породжує або надто спрощений погляд (правова держава “закономірний етап” еволюції держави), або однобічну трактування поняття в окремих науках (політологія, соціологія, теорія держави і права).

Тому важливо, і в цьому полягає сутність дисертаційного дослідження, не тільки прояснити ідейні витоки самого концепту, але проаналізувати основний зміст поняття саме з позицій філософії права: сформулювати в смисловому відношенні точну дефініцію, виокремити суттєві ознаки та нормативні принципи правової держави, котрі визначають її легітимність.

В німецькій філософсько-правовій традиції концепт правової держави формувався під впливом філософії права І. Канта, чия трактування права утвердила автономію особи та підірвала підвалини патерналізму абсолютистської держави. “Справедливий громадянський лад” концептуалізувався Кантом на апріорних принципах: свободи, рівності та самостійності людини й громадянина. Автор поняття “правова держава” Карл Велькер розумів його як форму держави, що змінює на певному історичному етапі “деспотію” і “теократію”. Подальшого розвитку концепція правової держави набула в творах В.фон Моля, В.фон Гумбольдта, Фр. Шталя Р. Гнайста, Г. Майера. Класичним визначенням даного поняття вважається дане Л.фон Штайном: “правова держава це управління, що спирається на конституцію і контролюється судом”.

Історія західноєвропейської політично-правової та філософської думки репрезентована значною кількістю праць (К.Шмідт, Е.В Бьокенфорде, Дж. Буханан, П. Козловскі, Р. Ноцік та інших ), в яких розглядається тема становлення правової держави та пов’язаних з нею проблем. В Україні перші публікації про правову державу почали з’являтись лише в 1990-х роках. Тривалий ідеологічний диктат класово-партійного підходу як в філософії, так і в правових науках зумовив відкидання в процесі теоретичного дослідження державного ладу самого поняття “правова держава”, трактування його як ідеологічного терміну, яким “буржуазна наука” намагається замаскувати буржуазну інституцію “класового гноблення”.

Трагічний досвід злочинної діяльності держави проти людяності (нацистського та сталінського режимів) стимулював нові пошуки в теорії правової держави: вона проголошувалась дієвою альтернативою тоталітаризму (А. Бруннер), досліджувались соціальноекономічні умови її можливості (Б. Тьоніс, Ф.фон Гаєк). В сучасній філософії центральною проблемою обґрунтуванням принципів правової держави, безпосередньо займається дискурсивна теорія права (Ю. Габермас), а також такі видатні філософи сучасності як О. Гьоффе та Дж. Роулз.

Вітчизняні доробки в теорії правової держави починаються ще в дожовтневий період в працях П. Новгородцева, С. Гессена, Б. Кістяківського та інших філософів права, котрі розглядали цю проблему з лібералістичних позицій.

Відновлення теоретичного інтересу до правової держави стало можливим тільки після 1988 року, коли керівництво КПРС проголосило курс на демократизацію суспільства та підпорядкуванню діяльності державної влади праву. Концепцію “соціалістичної правової держави” розвивали Алєксєєв С.С, Батурін Ю.М., Гаврілов О.А., Гаджієв К.С., Грязін І.В., Лівшиц Р.З, Лукашова Е.А., Манохін В.М., Нерсесянц В.С. та інші, хоча ця теорія в більшості своїх положень суперечила засадам марксистського вчення про державу і право.

Українські дослідники-правознавці також внесли теоретичний вклад в розробку проблематики правової держави в загальному контексті проблематики філософії права, особливо Бандура О.О., Білас І., Колодій А.М., Костицький М.В., Копейчиков В.В., Ларіонова В.К., Мацюк А.Р., Петрова Л.В., Рабінович П.М., Римаренко Ю.І., Скрипнюк О.В., Ходаківський М.В., Шемшученко Ю.С. та інші. Варто відзначити і дисертації, присвячені теоретико-історичному дослідженню правової держави (Тимашева В.І.) та її конституційних основ в контексті новітнього українського досвіду (Заєць А.П.).

Однак більшість досліджень правової держави орієнтуються на юридичні аспекти проблеми, а специфіка юридичного світогляду зумовлює орієнтацію на позитивне право і наявні державно-правові інституції та не завжди прояснює їх підґрунтя, в тому числі критерії їх легітимності. Це зумовлює необхідність філософського дослідження, яке покликане узагальнити філософсько-правові рефлексії щодо справедливого державного ладу та концептуалізувати їх як принципи правової держави.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена в межах науково-дослідної теми Центру гуманітарної освіти НАН України “Цілісність і динаміка культури”. Дисертація узгоджується із проголошеним Конституцією України курсом на побудову демократичної, соціальної правової держави, формування гуманного громадянського суспільства і дієвої правової системи.

Мета та задачі дослідження. Метою здійсненого дослідження є обгрунтування основних нормативних принципів, котрі легітимують державно-правовий лад, в якому державна влада суттєво обмежена правом та контролюється суспільством задля забезпечення свободи індивіда та захисту прав людини і громадянина.

Ця мета досягається при вирішенні таких завдань:

1. Розглянути духовні та правові теоретичні витоки головних моделей легітимації Нового часу в західноєвропейському контексті філософсько-правового дискурсу про справедливий державний лад.

2. Проаналізувати співвідношення концепту правової держави та теорій демократії, індивідуалістських і лібералістичних вчень. Внаслідок чого прояснюється взаємовплив вищевказаних теорій та фундаментальні основи їх синтезу в філософсько-правовій сфері, а також взаємодія їх принципових положень в діючому праві та в інституалізації основ правової держави.

3. Довести принципову взаємозалежність правової держави та громадянського суспільства: де суспільство здатне і прагне контролювати нормативні основи справедливого державно-правового порядку, а держава володіє монополією на соціальний примус, проте обмежена основними законами.

4. Обґрунтувати філософсько-правову основу теоретичної легітимації правової держави, тобто визначити основні нормативні принципи, які конституюють праволімітовану державну владу в її відношенні до суспільства та прав і свобод людини.

Об’єктом дослідження є поняття правової держави.

Предмет дослідження – теоретичні легітимації, які обґрунтовують державно-правовий лад суспільства, а також трансцедентальні принципи, котрі легітимують правову державу і ставлять її в залежність від громадянського суспільства.

Методи дослідження. Для досягнення мети та розв’язання завдань автор використовує методологію критичної філософії права, засновником якої був І.Кант. Це означає аргументативно-понятійний аналіз засад права і держави в перспективі універсальної (деонтологічної) етики. Сформульовані в дисертації теоретичні висновки рекомендації спираються на результати досліджень вітчизняних учених і вчених зарубіжних країн.

Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційному дослідженні обґрунтовуються універсальні принципи правової держави як справедливого державно-правового ладу. Особливість авторського підходу полягає в тому, що в дисертації, з одного боку, пропонується нове бачення поняття правової держави як теоретичного концепта, що синтезував в собі фундаментальні положення новоєвропейської філософсько-правової думки (теорії демократії, лібералістичних та індивідуалістських вчень, традиції природного права); з іншого боку пропонується власне авторський варіант теоретичної легітимації правової держави засобами критичної філософії права, що значно розширює конкретно-історичні та політико-правові межі її інституалізації.

Розкрито, що суспільний ідеал Нового часу було сформовано в теоретичному моральноправовому дискурсі на терені Західної Європи, започаткованого дискусіями про легітимний державно-правовий лад між прибічниками церковної та світської влади в суспільстві.

Вперше одержано таке наукове положення, згідно якому концепт правової держави набув універсальних ознак в ситуації принциповоможливого змагання різних легітимаційних теорій (демократичної, ліберально-індивідуалістичної, соціалістичної та інших). Переваги отримали теорії, котрі раціонально обґрунтовували тип держави, обмеженої морально-правовими принципами, котрі не підлягають перегляду з боку державних органів влади.

Обґрунтовано, що теоретична легітимація правової держави має бути здійснена поступенево: спочатку доведенню підлягає необхідність соціального примусу; потім обґрунтовуються переваги правової регуляції суспільних відносин державою; і тільки тоді визначаються нормативні принципи діяльності держави, обмеженої правом та контрольованої суспільством.

Розкрито положення, згідно якому інституалізація негативної свободи індивіда в громадянському суспільстві створює реальні умови для формування вільного волевиявлення громадян (насамперед, в політично-правовій сфері), тільки такий тип суспільства може контролювати нормативні основи справедливого державно-правового порядку, тобто правової держави.

Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає в використанні положень та висновків в учбовому процесі при розробці відповідних лекційних і семінарських спецкурсів з філософсько-правових тем в межах загального курсу з філософії для аспірантів НАН України.

Теоретичні положення, оцінки та висновки, отримані в результаті дисертаційного дослідження, використовуються для подальшої науковотеоретичної розробки проблеми оцінки інституцій правової держави в аналізі гуманітарної експертизи соціально-політичних та державно-правових процесів, що відбуваються в Україні.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри філософії та кафедри філософії науки та культурології Центру гуманітарної освіти НАН України та міжкафедральних семінарах кафедр філософії, теорії держави і права, історії держави і права, кримінального процесу, кримінології та юридичної соціології, юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України.

В рамках Міжнародної літньої філософської школи “Філософія права для відкритого суспільства” (Київ, 1999) зроблено доповідь та захищено науковий реферат на тему ”До визначення поняття легітимації в філософії права”. Положення дисертації знайшли відображення в доповіді на науково-практичній конференції “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (Київ, 2000 р.).

Публікації. Результати досліджень опубліковані в 4 наукових статтях, з них – 3 в фахових наукових журналах та збірках наукових праць.

Структура дисертації визначається змістом наукової проблеми і спрямована на аналіз і обґрунтування запропонованих автором теоретичних положень. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на десять параграфів, висновків. Обсяг основного тексту дисертації – 163 сторінки. Список використаних джерел - 260 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується ступінь розробленості проблеми, формулюється мета і завдання роботи, визначається її теоретична та методологічна основа, новизна й науково-практична та теоретична значимість, а також положення, що виносяться на захист.

Розділ перший “Огляд теоретичного контексту дослідження”

В параграфі .1. “Формальне обмеження поля дослідження” визначається роль філософії права в обґрунтуванні справедливого державно-правового ладу. Формальне обмеження полягає в розгляді основних теоретичних джерел, в яких було концептуалізовано правову державу (І.Кант, К.Велькер, Р.фон Моль, Л.фон Штайн, Р.Гнайст та інші). Аналізується новий підхід в обгрунтуванні права і демократичної правової держави в дискурсивній філософії права Ю.Габермаса.

Приділено увагу і новим науковим монографіям вітчизняних дослідників концепції правової держави:

1) “Правова держава (теоретико-історичне дослідження) В.І.Тимашевої, що містить огляд рецепції ідей творців концепції правової держави в політично-правовій думці дореволюційної вітчизняної традиції (С.А.Муромцев, М.М.Ковалевський, М.М.Коркунов, С.А.Котляревський, П.І.Новгородцев, Б.О.Кістяківський та інші)

2) “Правова держава в контексті новітнього українського досвіду” А.П.Зайця, котра зосереджена на пошуках конституційних основ правової держави та законодавчих, процедурних і техніко-юридичних засобів обмеження державної влади стосовно України.

Параграф .2. “Змістовне обмеження поля дослідження” містить уточнення поняття легітимації з філософсько-правової точки зору; аналіз іманентної логіки, рівнів та концептуальних засад легітимації; визначення об’єкту (соціального примусу та правопорядку) та суб’єкту в різних моделях легітимації, здійснених в філософії та теорії права в західноєвропейському дискурсі Нового часу.

Розділ другий “Пошук суспільного ідеалу в новоєвропейських концептуалізаціях державно-правового ладу” складається з п’яти параграфів, в яких розглядаються основні моделі легітимації, котрі вплинули на формування сучасної теорії правової держави.

В параграфі 2.1. “Філософські витоки легітимації справедливої держави Нового часу” розглядається вплив християнства (католицтва та протестантизму) на способи легітимації держави. Цей вплив виявився подвійного характеру:

1) християнська церква визнавала, що будь-яка влада є "влада від Бога", тобто визнавала (з певними обмеженнями) роль держави на регуляцію суспільного життя і всіляко підтримувала модель легітимації, характерної для традиційного суспільства (коли існуючі соціальні лад, інституції та вартощі визнаються єдино можливими і правильними, а всі інші – ворожими і зловісними);

2) з іншого боку, християнська теорія піддала есхатологічній релятивізації роль і значення держави ("світської влади") в людському житті – в християнстві моральні чесноти та вартості відділились від громадянських і набули значної соціальної переваги.

Друга тенденція в християнській теології, виконуючи завдання обгрунтування єдиної світової імперії-теократії, призвела до критики існуючого державно-правового ладу. Легітимні основи держави почали визнавати не тільки за монархічною владою, а й за народом в цілому, тобто відбулась активізація античних правових теорій.

Розглянуто також становлення традиції природного права, в якій постало питання про обмеження державної влади моральними і релігійними нормами та закріплення цих нормативних обмежень в праві.

В параграфі 2.2. “Демократія як легітимаційний принцип” аналізується ідея суспільної угоди як принцип легітимації державно-правового ладу та її зв’язок з теорією демократії. Так в філософії Т. Гоббса суспільна угода конституює сувереном (верховним носієм державної влади) одну або групу осіб, котрі отримують авторитет влади, необхідний для законодавчої та виконавчої функцій держави. Проте елемент згоди всіх (на державний примус), необхідний задля створення держави, підпорядковується Гоббсом елементові влади, коли держава вже створена, що позбавляє членів спільноти можливості контролю політичної влади.

Ж.-Ж. Руссо за допомогою ідеї суспільної угоди обгрунтовував демократію як нормативне джерело, котре легітимує справедливу державу. Народ проголошується в ній сувереном, отримує законодавчий контроль над виконавчою владою – отже, держава легітимується всією спільнотою. Суспільна угода конституює, згідно теорії Руссо, рівноправних і вільних громадян: рівними вони стають завдяки правовому порядку (котрий зменшує природні відмінності між індивідами), вільними їх робить участь в здійсненні законодавчої влади.

Розглядається вклад в договірну теорію І.Канта, який підкреслював нормативний характер цієї "ідеї розуму", що легітимує державний лад таким, яким він мусить бути.

Але демократична теорія легітимації (Ж.-Ж.Руссо) проголошувала народ сувереном лише як певну "органічну" спільноту, котра має (принаймні мусить мати) єдину волю і здійснює її в інтересах всього суспільства. Оскільки будь-які розбіжності з єдиною волею вважались руйнуючими суспільну угоду – інтереси і права особи ставились в повну залежність від спільноти, що уможливлювало сваволю суспільства по відношенню до особи.

В параграфі 2.3. “Лібералістичні та індивідуалістичні концепти державного ладу” розглядаються основні положення теорії лібералізму в сфері державно-правових та соціально-політичних відносин.

Лібералістичні теорії обгрунтовували моделі свободи, що висхідним пунктом мали антропологічну концепцію, де індивід “від природи” має права й свободу. Державна влада є легітимною тільки за умови визнання та захисту прав і свобод власних громадян. Відповідно і право є “обмеженням свободи кожного умовою узгодження її зі свободою інших” (Кант), а не волею суверена (навіть народу в цілому). Тому право виступає в ліберально-індивідуалістичних концепціях як "порядок свободи", а держава визнається справедливою як інституційний гарант правових відносин в суспільстві. Отже, історію лібералізму можна потрактувати як боротьбу за виконання державою цього завдання. Лібералізм не визнає ніяких піклувань держави про щастя підданих, їхні моральні та релігійні чесноти, жодних зазіхань на свободи й права (включно права приватної власності) заради особливих цілей уряду.

Параграф 2.4. “Формування концепції правової держави” містить філософсько-правовий аналіз концепцій правової держави (der Rechtsstaat), чиї підвалини були закладені в філософії І.Канта. Він будував "правовий державний лад" на основі "апріорних принципів свободи, рівності й самостійності людини і громадянина" і розуміння права як порядку свободи (причому примус необхідний лише для підтримання сумісності свободи кожного із свободою інших). Послідовником Канта був К.Велькер, який концептуалізував правову державу як стадію розвитку держави, що відповідає певній стадії розвитку суспільства (деспотія, – теократія, – правова держава). Поняття правової держави слугувало в німецькій філософії права антиподом спочатку теократії, а згодом поліційної держави.

Розглянуто філософсько-правові погляди Р.фон Моля, Л.фон Штайна, Р.Гнайста та інших теоретиків правової держави, котрі заклали основи розуміння легітимності правової держави як держави праволімітованої, тобто обмеженої правом.

Параграф 2.5. “Концепція “соціалістичної правової держави” В цій частині дисертації проаналізовано теоретичні засади концепції, яку розвивали В.С. Нерсесянц, К.С. Гаджієв, Ю.М. Батурін, Р.З. Лівшиц С.С Алєксєєв, О.А.Гаврілов, В.М.Манохін, І.В.Грязін, Е.А.Лукашова та інші. в спробі обгрунтувати правову державу, яка б поєднала основні риси соціалістичної держави з ознаками і принципами держави правової. Автор доходить висновку, що ця теорія в більшості своїх положень суперечила засадам марксистського вчення про державу і право, які були інституалізовані як основи соціалістичного ладу, а також про невідповідність цих основ принципам правової держави.

Розділ третій “Ступені легітимації правової держави” складається з трьох параграфів, в яких послідовно аналізуються умови теоретичної легітимації державно-правового ладу: від обгрунтування права соціальної спільноти на примус до прояснення легітимаційних принципів правової держави.

На основі дослідження різноманітних теорій легітимації було показано їх переваги та недоліки. Так концепт правової держави, зокрема, висуває не тільки необхідність відмовитись від традиційного способу виправдання існуючого державно-правового ладу, а й необхідність легітимації права та його інституцій (оскільки теорія комунізму і анархізму обгрунтовує соціальний лад без держави і права). Подібні теорії приписують державі й праву лише функції примусу та гноблення, тому вони “науково обгрунтовують” “відмирання держави в безкласовому суспільстві”. Також історичний досвід показав, що формальне проголошення верховенства закону ще не означає справедливого суспільного ладу, бо право може мати репресивний характер, а діяльність держави бути явно (нацистський Рейх) або неявно (СРСР) злочинною.

Тут постає завдання показати переваги правового регулювання суспільного життя над іншими видами такого регулювання, на основі доведення систематичного зв’язку між основами людського існування та необхідністю соціального примусу (регулювання).

Центральною також є проблема можливості свободи: негативної свободи індивіда та інституалізованої суспільством свободи (закріпленої в законах і моральних засадах спільноти).

Тому легітимація правової держави набуває в дисертації поступеневого вигляду: 1) Спочатку доведенню підлягає необхідність соціального примусу (без якого держава непотрібна) і переваги правового виду регуляції суспільних відносин; 2) На наступному ступені філософсько-правового аналізу розглядаються умови можливості передачі суспільством правового регулювання у виключне розпорядження держави; 3) На третьому ступені легітимації аналізуються принципи, котрі гарантують справедливість правопорядку в правовій державі та дозволяють остаточно визначити її поняття.

Параграф 3.1. “Легітимація права і правопорядку” показує недостатність визначення легітимності М.Вебером як “внутрішнього виправдання” особою певного типу панування (і права на примус) на основі “віри” в харизму, традицію чи легальність інституціонального порядку. Досвід злочинної практики держави (особливо в XX сторіччі) проілюстрував, що масова лояльність населення не є основою легітимності. Тому в цьому параграфі аналізуються антропологічні засади легітимності соціального примусу. Спочатку розглядається кооперативна модель людського співіснування: Платон і Аристотель обгрунтовували необхідність держави як спільноти, що задовольняє потреби своїх членів на основі співпраці (кооперації). Платон довів, що спільне існування полегшує життя, а Аристотель обгрунтував, що воно просто необхідне для виживання людини (як істоти “полісної” – суспільної) – це виправдовує суспільство, але не пояснює чому спільне існування має елементи примусу і дає підстави для критики соціального примусу анархістськими та комуністичними теоріями, котрі приписують йому політичного характеру й висувають лозунги знищення держави та її заміни моральним регулюванням суспільного життя.

Протилежна модель легітимації – “конфліктна” аналізується на прикладі концепцій Т.Гоббса, Дж.Локка та О.Гьоффе (як її сучасного представника). Ми доходимо висновку, що ця модель беззаперечно доводить конфліктний характер людського співіснування. Хоч спільне існування має на меті співпрацю і забезпечення основ виживання, свобода дії особи невідворотно стикається з свободою інших – тож примус має соціальну природу. Регулювання свободи – одне з найголовніших завдань суспільства, його функції виконують і мораль, і релігія і право.

Але оскільки мораль не дає зовнішнього нормування, маючи за мету формування внутрішніх переконань особи, то головну (і все більш зростаючу) роль нормативного регулювання суспільних відносин (в західній цивілізації) набуває право. По-перше, тому що воно легше інституалізується, по-друге, тому що державне регулювання за допомогою моралі чи релігії може набути деспотичних форм – теократії або тоталітаризму (підкорення всіх аспектів суспільного життя єдиній меті – “світле комуністичне майбутнє”, “тисячолітній рейх німецької нації” тощо).

В параграфі 3.2. “Громадянське суспільство й основи вільного співіснування” розглядаються умови, за яких можлива передача завдань правового регулювання в розпорядження держави.

Оскільки головним завданням регулювання попередньо було визначено забезпечення сумісності свободи осіб у суспільстві, то головна увага приділяється розгляду умов можливості негативної свободи особи та її інституалізації в суспільстві. Філософсько-правовий аналіз концепцій суспільства Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.Ж.Руссо, Б.Констана, Ф.де Куланжа, А.Сміта, Гегеля, К.Маркса та Е.Геллнера дає підстави стверджувати, що тільки в громадянському суспільстві можлива інституалізація негативної свободи.

Тому громадянське суспільство потребує певного типу держави – правової держави, в якій інституалізовано контроль з боку суспільства. Інакше держава (без такого контролю) перебирає на себе функції суспільства: виробництво і розподіл, моральне та релігійне регулювання суспільних відносин, що і відбувається в теократичних, авторитарних і тоталітарних країнах.

Заключний параграф 3.3. “Правова держава та її легітимаційні принципи” підсумовує філософсько-правовий аналіз теорії правової держави. Тлумачення концепції правової держави П.Новгородцевим як суспільного ідеалу, недосяжного для абсолютного втілення переосмислюється нами в контексті взаємовідносин держави і суспільства: завдання суспільного розвитку розуміється тут в поступовому вдосконаленні соціальних інституцій, котрі визнають і захищають свободу особи і громадянина. Гарантії цього – в феномені громадянського суспільства, єдиного типу соціуму, котрий відмовився від монополії на істину (і знання того, чим є абсолютне добро), залишивши це індивідам та їх об'єднанням, та – в феномені правової держави, котра відмовилась від втілення морально-релігійних ідеалів, виконуючи основні свої функції (зовнішньої безпеки і внутрішнього порядку) під контролем суспільства.

Виокремлено та ретельно проаналізовані принципи, на основі яких суспільно регулюється державно-правовий лад і власне діяльність держави: – принцип народного суверенітету; – принцип народного представництва; – принцип гарантування основних прав в конституції; – принцип правомірності влади та принцип захисту громадських асоціацій.

Висновки

Результати дослідження дали можливість сформулювати такі узагальнені висновки:

1. Підставою різноманітності теоретичних способів легітимації соціального ладу в цілому та державно-правового зокрема слід визнати наступне: в Західній Європі з часів падіння Римської імперії постали унікальні умови, що контекстуально зумовили синтез античної традиції (особливо рецепції давньогрецької філософії та римського права) з духовним комплексом християнської релігії.

2. В основі концепту правової держави лежить взаємовплив теорії демократії, індивідуалістських і лібералістичних вчень та фундаментальна можливість їх синтезу в філософсько-правовій сфері, а також взаємодія їх принципових положень в праві та в інституалізації основ правової держави.

3. Переваги в легітимаційній сфері отримали теорії, котрі раціонально обгрунтовували тип держави, обмеженої (праволімітованої) етичними і правовими принципами, котрі не підлягають перегляду з боку державних органів влади.

4. Не підлягаючі перегляду нормативні передумови в теоретико-легітимаційному плані мають принциповий характер процедурних і субстанційних настанов – вони задають загального напрямку нормам (законам і указам) й конкретним відправленням права. Саме ці нормативні передумови і є основою правової держави, максимально звужуючи можливості зловживань влади і владою, ставлять її в певні межі – праволімітують, а в разі відповідності діяльності держави цим основоположенням – легітимують її.

5. Правова держава не потребує традиційної легітимації (виправдання існуючого ладу) та будь-яких міфологізацій на кшталт "віковічної демократичності" певного народу тощо, оскільки існують загальновідомі принципи, котрі визначають її легітимність.

6. Правова держава не ставить завдання ідеологічної легітимації, тобто нав'язування державою ідеологічних обгрунтувань необхідності та виправданості існуючого ладу з метою отримання масової лояльності.

7. Легітимність правової держави забезпечується тільки в громадянському суспільстві, яке в змозі праволімітувати державні інституції і поставити їх діяльність під контроль громадськості, а також запобігати будь-яким спробам держави узурпувати владу.

8. Наше визначення громадянського суспільства – це суспільство, в якому свобода індивідів має позастатусний характер та інституалізована в праві, приватній власності, ринковій економіці, визнається автономія моральних і релігійних переконань особи (також віротерпимості); не-політичні інституції (сім’я, освіта, економіка) не зазнають утисків з боку держави, а навпаки, визначають цілі та функції держави, обмежуючи її правом.

9. Наше визначення правової держави – це держава, чия діяльність направлена на втілення права і обмежена правопорядком, який гарантує права особи в основному законі – конституції. Природні права людини стають основними правами (позитивуються), а державно-правовий порядок підкоряється нормативним засадам (принципам). Ці принципи (що не підлягають перегляду) праволімітують державу та легітимують її: - принцип народного суверенітету; – принцип представництва; – принцип гарантування основних прав в конституції; – принцип правочинності влади; - принцип захисту громадських асоціацій.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

анотація

Нечипоренко В.О. Філософсько-правовий аналіз легітимації правової держави. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 12.00.12 філософія права. Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2003.

В дисертації здійснено аналіз теоретичних моделей легітимації справедливого державноправового ладу, передусім правової держави в контексті новоєвропейської філософськоправової думки. Розглянуті основні концепції раціонального обгрунтування держави, що визнає верховенство права; визначаються нормативні принципи правової держави та здійснення їх у громадянському суспільстві.

Автором обгрунтовується необхідність соціального примусу як похідної свободи членів суспільства; доводиться, що інституалізація негативної свободи особи в громадянському суспільстві гарантує справедливе регулювання соціального примусу, визначаються нормативні принципи правової держави: – народного суверенітету, – народного представництва, – гарантування основних прав в конституції, – правомірності влади, – захисту громадських асоціацій.

Ключові слова: суспільний ідеал, державно-правовий лад, легітимація, суспільна угода, громадянське суспільство, правова держава, права людини.

аннотацИя

Нечипоренко В.А. Философскоправовой анализ легитимации правового государства. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 12.00.12. философия права. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2003.

В диссертации предпринят анализ теоретических моделей легитимации справедливого государственноправового строя, особенно правового государства в контексте новоевропейской истории в философскоправовом аспекте. Рассмотрены основные философско-правовые подходы, рационально обосновывающие легитимность государства, в том числе либералистические, демократические и социалистические.

Автором обосновывается необходимость социального принуж-дения, как исходящего из свободы членов общности; доказывается, что институализация негативной свободы индивида в гражданском обществе гарантирует справедливое регулирование социального принуждения; определяются нормативные принципы правового государства. В теоретико-легитимационном отношении эти принципы имеют характер процедурных и субстанциональных предпосылок норм и отправлений права, сужая возможности злоупотребления властей. Нормативные принципы носят по отношению к власти ограничительный характер – праволимитируют ее, при соот-ветствии деятельности государства этим принципам – легитимируют ее.

Осуществленное в диссертационной работе обобщение теоре-тических положений относительно оснований гражданского общества позволили эксплицировать его понятие как общества внестатусной свободы индивидов, институциализированной в праве, частной собственности и рыночной экономике; автономии моральных и религиозных убеждений личности, что обуславливает контроль со стороны неполитических институтов за деятельностью государства с помощью права.

Таким образом, правовым государством признается такое, чья деятельность направлена на осуществление права и ограничена правопорядком, что гарантирует права человека и гражданина в основном законе – конституции. Права человека позитивируются, а государственно-правовой порядок подчиняется нормативным принципам: – народного суверенитета, – народного представительства, – гарантирования основных прав в конституции, – правомерности власти, – защиты гражданских ассоциаций.

Соответственно, легитимация правового государства не может приобретать идеологический характер (инспирированный действующей властью) оправдания существующего порядка с целью приобретения массовой лояльности. Легитимность правового государства осуществляется исключительно в гражданском обществе, чьи консолидированные институты способны поставить деятельность государственных органов под общественный контроль и правовыми средствами препятствовать узурпации власти.

Ключевые слова: общественный идеал, государственноправовой строй, легитимация, общественный договор, гражданское общество, правовое государство и права человека.

summary

Nechyporenko V.A. Legitimation philosophic-lawful analysis of rule of law state. – Manuscript.

Dissertation for obtaining candidaye degree in philosophy by speciality 12.00.12. philosophy of law. – National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2003.

Thesis contains analysis of theoretical models of fair-law structure legitimation, especially rule of law state in the contest European history of Modern Time in philosophiclaw aspect. Basic conceptions rationally substantiating the type of the state are viewed in thesis. Normative principles of rule of law state and their realization in civil society are determinated.

Author proves the necessity of social constrain as smith, derived from the society members’ freedom; reasons, that a person’s negative freedom in civil society quarantees justified control for government; defines normative principles rule of law state: - people’s sovereignty, - people representation (parliamentary), - constitutional general rights quarantee, - limited government, - civil associations defense.

Key words: social ideal, statelegal order, legitimation, social contract, civil society, rule of law state (limited government) and human rights.