НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ОРЛЕАН АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ

УДК 343.431: 343.97

СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Куц Віталій Миколайович, Національний

університет внутрішніх справ,

професор кафедри кримінального

права та кримінології.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Музика Анатолій Ананійович,

Міністерство внутрішніх справ України,

Рдник міністра внутрішніх справ;

кандидат юридичних наук, доцент

Денисова Тетяна Андріївна,

Запорізький державний університет,

декан юридичного факультету.

Провідна установа – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра кримінального права, Міністерство освіти і науки України (м. Харків).

Захист відбудеться 29 травня 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 27 квітня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кінець ХХ сторіччя ознаменував чіткий розподіл країн світу на багаті та бідні. Велика різниця у рівні життя викликала активізацію міграційних процесів, що їх почали використовувати злочинці для продажу людей. Суттєве поширення випадків продажу громадян України спонукало законодавця до рішучих заходів протидії цьому явищу. У березні 1998 року Кримінальний кодекс України (далі у тексті скорочено КК) було доповнено ст. 124-1, покликаною протидіяти торгівлі людьми. Вперше зіткнувшись із криміналізацією нового для України явища та не маючи будь-якого досвіду в цій сфері, вітчизняний законодавець визначив диспозицію норми, закріпленої у ст. 124-1 КК, занадто близько до текстів міжнародних документів у цій сфері. Незначна кількість порушених кримінальних справ за цією статтею (з 1998 по 2000 рік лише 55) за значної фактичної розповсюдженості цього явища засвідчила необхідність вдосконалення кримінального законодавства про відповідальність за торгівлю людьми.

У прийнятому 2001 року новому КК норму, що забороняє торгівлю людьми та інші незаконні угоди щодо передачі людини (далі у тексті скорочено – торгівля людьми), було закріплено більш вдало, внаслідок чого зникли деякі, притаманні попередній нормі недоліки, однак і сьогодні вона залишається дуже складною для сприйняття і застосування та потребує подальшого вдосконалення.

Незважаючи на актуальність проблеми протидії торгівлі людьми та складнощі її законодавчої регламентації, правова наука приділяє їй поки що недостатньо уваги, висвітлюючи лише окремі аспекти цієї проблеми. Так, міжнародні аспекти протидії торгівлі людьми ще до загострення цієї проблеми досліджували І.П. Бліщенко, В.Ф. Дерюжинський, І.І. Карпець, В.П. Панов, І.Я. Фойницький. Останнім часом кримінологічним та кримінально-правовим аспектам протидії торгівлі людьми приділяли увагу Ю.В. Александров, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, Т.І. Возна, В.В. Голіна, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, Т.А. Денисова, Л.Д. Єрохіна, В.О. Іващенко, В.А. Козак, В.П. Корж, М.Й. Коржанський, В.М. Куц, Я.Г. Лизогуб, В.В. Лунєєв, А.А. Музика, І.Г. Поплавський, П.П. Сердюк, Є.Л. Стрельцов, М.І. Хавронюк та інші. Але до цього часу поза увагою доктрини залишаються такі важливі сторони проблеми, як соціальна обумовленість криміналізації суспільно-небезпечних діянь, пов’язаних з торгівлею людьми, місце відповідних норм у системі кримінального права та статей у структурі Особливої частини КК, імплементація міжнародно-правового визначення торгівлі людьми до національного законодавства, детермінація та сучасний стан торгівлі людьми в Україні тощо. Крім того, дослідження більшості вказаних авторів проводились до вступу в дію КК 2001 року.

Недосконалість законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, відсутність всебічного дослідження кримінологічних та кримінально-правових аспектів протидії їй, суперечливість висновків різних авторів з приводу окремих питань породжує значні проблеми при застосуванні відповідної кримінально-правової норми на практиці і не сприяє ефективній протидії торгівлі людьми. Означене й зумовило обрання теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року, Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 766 від 5 червня 2002 року, сприяє реалізації Указу Президента України № 20/2001 від 18 січня 2001 року “Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку”. Цей напрямок також відповідає п. 5.3 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року та п. 4.97 Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національного університету внутрішніх справ на 2002 рік.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні відповідності результатів встановлення кримінально-правової заборони торгівлі людьми підставам та принципам криміналізації, а також у розробці науково обґрунтованих положень та рекомендацій щодо вдосконалення існуючого законодавства, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми. Вона конкретизується у наступних основних завданнях: з’ясування поняття торгівлі людьми та відмежування його від суміжних явищ; аналіз сучасного стану торгівлі людьми в Україні, причин та умов, що її породжують для розробки найоптимальніших кримінально-правових засобів протидії цьому явищу; обґрунтування необхідності та можливості встановлення кримінально-правової заборони торгівлі людьми, перевірка оптимальності меж криміналізації цього явища та дотримання принципів її проведення; проведення юридичного аналізу складу злочину “торгівля людьми”; розробка науково обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на вдосконалення чинного кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми.

Об’єктом дослідження є кримінально-правові засоби протидії купівлі-продажу людей з метою їх незаконного використання.

Предметом дослідження є міжнародне та національне законодавство, що встановлює відповідальність за торгівлю людьми, практика його застосування, кримінальна статистика, система наукових поглядів та розробок щодо цієї проблеми.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали положення теорії пізнання як загальнонаукового фундаментального засобу пізнання дійсності, зокрема системний програмно-цільовий метод, як конкретний прояв цієї теорії. З числа спеціальних методів пізнання використано наступні: історико-правовий, порівняльно-правовий, логіко-нормативний, системно-структурний, конкретно-соціологічний та статистичний. За допомогою історико-правового методу та методу порівняльно-правового аналізу простежено еволюцію правових норм щодо протидії торгівлі людьми та формування поняття цього явища. Метод порівняльно-правового аналізу, крім того, використано під час юридичного аналізу складу злочину “торгівля людьми”, розгляду домірності санкції та розробки пропозицій щодо вдосконалення норми, що забороняє це діяння. За допомогою системно-структурного та конкретно-соціологічного методів досліджено стан торгівлі людьми в Україні, а також зміст, недоліки та місце норми, що забороняє торгівлю людьми у структурі Особливої частини КК. Логіко-нормативний метод використано при розробці проектів відповідних статей КК. При вивченні понад 20 кримінальних справ та матеріалів про відмову в порушенні кримінальних справ за ознаками торгівлі людьми, анкетуванні експертів різних служб (СБУ, прокуратура, МВС) – 130 осіб, потерпілих від торгівлі людьми – 26 осіб, потенційних жертв торгівлі людьми – 434 особи, волонтерів неурядових організацій, котрі надають допомогу потерпілим від торгівлі людьми – 17 осіб, а також при проведенні контент-аналізу преси за 1998-2003 роки широко застосовувались конкретно-соціологічний метод та метод статистичного аналізу.

Нормативно-теоретичною базою дослідження є Конституція України, кримінальне законодавство України, інші закони України, постанови Кабінету Міністрів України щодо запобігання торгівлі людьми, постанови Пленуму Верховного суду України. У ході дослідження було вивчено та використано законодавство зарубіжних країн, а також наукову літературу з кримінального права, кримінології, історії національного законодавства, теорії держави та права, міжнародного права, цивільного права. Важливе значення для дослідження мало вивчення досвіду роботи спеціальних відділів обласних управлінь МВС Україні в Київській, Харківській, Полтавській, Донецькій, Луганській, Херсонській областях та м. Києві, а також зарубіжного досвіду протидії торгівлі людьми.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертант вперше в Україні дослідив місце торгівлі людьми у структурі девіантних проявів у суспільстві, відповідно до якого проведено критичний аналіз обґрунтованості та правильності здійснення кримінально-правової заборони цього явища, розглянуто склад злочину, передбаченого ст. 149 КК, та вироблено пропозиції щодо вдосконалення чинного КК. Крім того, елементи новизни містяться у наступних положеннях:

- дістало подальшого розвитку дослідження еволюції визначення торгівлі людьми, формування правового поняття цього явища та світового досвіду встановлення кримінальної відповідальності за діяння, пов’язані з торгівлею людьми;

- шляхом групування великої кількості ознак, котрі характеризують торгівлю людьми у різних законодавчих та наукових джерелах світу, та виділення серед них головних, дисертант удосконалив та уніфікував визначення торгівлі людьми, котре може бути закладене в основу як національного, так і міжнародного поняття торгівлі людьми;

- з урахуванням останніх даних дістало подальшого розвитку дослідження стану торгівлі людьми в Україні, в результаті якого обґрунтовано висновок про небезпечну динаміку цього злочину поряд із високим ступенем його латентності;

- дістало подальшого розвитку дослідження причин та умов існування цього явища. Результати аналізу комплексу цих причин та умов підтвердили неможливість протидії торгівлі людьми без встановлення відповідної кримінально-правової заборони;

- вперше проведено аналіз підстав та принципів криміналізації торгівлі людьми, в результаті якого обґрунтовується висновок про те, що для ефективної протидії цьому явищу була вкрай необхідна його криміналізація, котру, однак, проведено з порушенням деяких принципів її здійснення;

- дисертантом вперше в теорії кримінального права аргументовано та опубліковано Орлеан А.М. Розділ ІІ. Кримінально-правова характеристика торгівлі людьми // Діяльність органів внутрішніх справ по запобіганню торгівлі людьми: Навч. посібник / За ред. акад. О.М. Бандурки. – Харків: Вид-во НУВС, 2001. – С. 45-62. висновок про закріплення у ст. 149 КК трьох форм торгівлі людьми: а) продаж людини; б) інша оплатна передача людини; в) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної з переміщенням її через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі, а не двох форм, як стверджують деякі автори. Причому кінцева мета торгівлі людьми (сексуальна експлуатація, використання у порнобізнесі, експлуатація праці тощо) є обов’язковою для всіх трьох форм цього злочину;

- вперше обґрунтовується необхідність виключення з тексту статті КК про відповідальність за торгівлю людьми третьої форми торгівлі (здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної з переміщенням її через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі), як такої, що частково передбачена іншими статтями КК (ч. 2 ст. 173, ст. 447), а частково заслуговує самостійної криміналізації у вигляді встановлення відповідальності за вербування людей для незаконного використання за кордоном;

- розроблено авторський варіант статті КК, що забороняє торгівлю людьми, вдосконалено її зміст, звільнено її від зайвої ускладненості та зроблено більш придатною для сприйняття. В окрему статтю винесено проект норми, що передбачає відповідальність за вербування людей для незаконного використання за кордоном;

- вперше акцентовано увагу на випадках вчинення торгівлі людьми за згодою особи, що продається. Доводиться, що у таких випадках від торгівлі людьми потерпає не фізична свобода, честь або гідність, як це випливає з чинного кримінального законодавства України, а громадська моральність, оскільки лише їй в усіх без винятку випадках вчинення торгівлі людьми завдається шкода. Тому громадську моральність пропонується визнати основним безпосереднім об’єктом злочину, що розглядається;

- статтю, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми, вперше пропонується розмістити у розділі ХІІ “Злочини проти громадського порядку та моральності” Особливої частини КК відповідно до основного безпосереднього об’єкта цього злочину;

- наведено додаткові аргументи на користь необхідності визнати предметом злочину, що розглядається, людину, попри удавану неетичність цієї тези;

- обґрунтовано доцільність заміни громіздкого але невичерпного переліку кінцевих цілей торгівлі людьми, вказівкою на одну загальноохоплюючу мету – незаконне використання людини.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що висновки і пропозиції дисертації було використано при підготовці навчальних посібників, у навчальному процесі під час розгляду окремих розділів кримінального права в Національному університеті внутрішніх справ. Надрукований дисертантом у навчальному та навчально-методичному посібниках варіант тлумачення ст. 149 КК як такої, що містить три форми торгівлі людьми, було пізніше підтримано в науково-практичних коментарях КК, кандидатській дисертації Козака В.А. та використовується на практиці. Крім того, основні положення дисертації можуть бути використані: при подальшому дослідженні кримінально-правових та кримінологічних проблем протидії торгівлі людьми; при вдосконаленні та уніфікації міжнародного визначення торгівлі людьми; при розробці закону “Про заходи протидії торгівлі людьми”; при розробці Постанов Пленуму Верховного суду України щодо питань кваліфікації торгівлі людьми та суміжних злочинів; при вдосконаленні кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми; у роботі правоохоронних та інших державних органів з попередження та протидії торгівлі людьми; для підготовки навчальних програм, методичних рекомендацій, а також при створенні відповідного спецкурсу з кримінального права; для підвищення рівня правових знань серед населення.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було заслухано та обговорено на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ; у виступах на науково-практичній конференції ад’юнктів і магістрантів (квітень, 2000 р., м. Харків), науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (грудень, 2000 р., м. Запоріжжя), міжнародній науково-практичній конференції “Боротьба з торгівлею людьми: вдосконалення роботи правоохоронних органів та взаємодія з міжнародними й неурядовими організаціями” (червень, 2001 р., м. Харків), міжнародному науково-практичному семінарі “Злочини проти особистої волі людини” (вересень, 2000 р., м. Харків), щорічній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (липень, 2002 р., м. Запоріжжя). Результати дослідження використовуються при проведенні практичних та семінарських занять з кримінального права. За результатами роботи підготовлено та направлено до комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства, спрямованого на боротьбу з торгівлею людьми.

Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 6 статей у фахових наукових виданнях, 2 тез доповідей на науково-практичних конференціях та семінарах. Дисертант виступив співавтором навчального та навчально-методичного посібників, а також колективної монографії.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації – 175 сторінок. Список використаних джерел складається із 289 найменувань і займає 27 сторінок. Робота містить 3 додатки на 24 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, її мета та завдання, об’єкт, предмет і структура дослідження, формулюється його методологічна основа, підкреслюється наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, наводиться апробація результатів дослідження.

Розділ 1 “Соціальна обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за торгівлю людьми” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття торгівлі людьми: історичний та міжнародно-правовий аспекти” простежено історію виникнення, формування та подальшого розвитку норм про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми у різних правових джерелах світу та у вітчизняному кримінальному праві.

Узагальнення та систематизація ознак торгівлі людьми, що закріплені у різних правових та наукових визначеннях цього явища, дозволили виокремити такі спільні її ознаки, як: незаконне заволодіння людиною (шляхом обману, зловживання довірою, викрадення, захоплення, використання вразливого положення, у якому перебуває особа, тощо); продаж чи інша оплатна передача людини (віддання в рахунок боргу, передача людини “в оренду” тощо) та, відповідно, її отримання (купівля, повернення боргу, взяття “в оренду” тощо); злочинне використання проданої людини (експлуатація праці, використання у проституції, рабство, боргова кабала, вилучення органів тощо). Як показало дослідження, головною серед них є ознака купівлі-продажу або іншої оплатної передачі (отримання). Це дозволило запропонувати визначення торгівлі людьми, котре може бути покладене в основу реалізації світового прагнення до розробки єдиного уніфікованого визначення цього явища.

Згідно з цим визначенням, під торгівлею людьми слід розуміти купівлю-продаж, або іншу оплатну передачу (отримання) людини з метою незаконного використання (сексуальної експлуатації, експлуатації праці, використання у порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність тощо).

Дисертантом обґрунтовується недоцільність включення до цього визначення таких поширених у різних світових джерелах ознак, як заволодіння людиною (ця ознака автоматично передує купівлі-продажу) та переміщення людини через кордон або всередині країни (ця ознака не має самостійного значення, а лише підвищує суспільну небезпечність вчиненого).

Автор доводить, що для торгівлі людьми обман або насильство не виступають обов’язковими ознаками. У випадках, коли для продажу людини використовується її вразливе становище, вона може добровільно погоджуватись на свій продаж та подальше злочинне використання. Важке економічне становище в Україні, високий рівень безробіття (особливо серед жінок) іноді створюють ситуацію коли людина погоджується на будь-яке обмеження її прав з метою отримання хоча б мінімально необхідних для неї та її сім’ї засобів існування.

У підрозділі 1.2. “Стан торгівлі людьми в Україні” автор висвітлює масштаби торгівлі людьми в Україні після криміналізації цього діяння. Протягом 1998-2002 років було порушено більше 260 кримінальних справ за ознаками торгівлі людьми. Однак у ході дослідження було наведено достатньо побічних доказів того, що офіційна статистика не відображає реального стану справ відносно кількості цих злочинів, яких насправді значно більше. Крім того, як з’ясувалось, покарання за вчинення цього злочину виноситься одиницям: зі 146 кримінальних справ, порушених протягом 1998-2001 років, лише 10 справ закінчились винесенням обвинувальних вироків. Надзвичайно низький відсоток засуджених у порівнянні з реальною кількістю винних у цих злочинах осіб створює серйозну перешкоду в реалізації принципу невідворотності покарання.

Обґрунтовується висновок про небезпечну тенденцію до поширення кількості цих злочинів. Виявлені випадки продажу українців за кордон свідчать, що сьогодні злочинний бізнес продажу людей з України в основному орієнтований на європейську (рідше на російську та американську) “секс-індустрію” та нелегальний трудовий сектор. Зустрічаються, але менш поширеними є випадки продажу людей з метою вилучення органів чи тканин для трансплантації, продажу жінок для примусової вагітності та дітей для незаконного усиновлення.

На відміну від більшості досліджень, автори яких окремо розглядають ті чи інші, переважно об’єктивні фактори існування певного виду злочинів, дисертант комплексно розглядає як об’єктивні так і суб’єктивні чинники, що породжують торгівлю людьми. Автор доводить, що безпосередніми причинами існування цього злочину виступають явища соціально-психологічного характеру, а саме – криміногенно-деформована психологія торгівців людьми, котра суперечить загальновизнаним принципам права та формується під впливом як зовнішніх умов (виховання та формування особистості), так і внутрішніх (генетичних) передумов. Оскільки сама по собі психологія людини, навіть криміногенно-деформована, не завжди здатна привести людину до вчинення конкретного злочину, значну увагу було приділено розгляду умов, що сприяють реалізації цих причин, тобто вчиненню торгівлі людьми. Результати дослідження показали, що найбільш впливовими серед таких умов є віктимність жертв, безкарність винних осіб, наявність корумпованих працівників у паспортних та прикордонних службах, котрі надають допомогу у вивезенні людей за кордон. Ці умови, у свою чергу, викликаються до дії іншими умовами, головною серед яких, безперечно, є економічна криза в Україні.

Шляхом анкетування та опитування 26 повернутих на батьківщину українських жінок, котрих після продажу за кордон примушували до проституції, дисертанту вдалося окреслити середньостатистичний портрет “жертви” цього різновиду торгівлі людьми. Це зазвичай легковажні та довірливі молоді дівчата віком 19-25 років – 77%, рівень освіти яких є невисоким: найчастіше вони мають середньо-спеціальну та середню освіту - випускники профтехучилищ та шкіл, відповідно 46,2% та 34,6%. Значна кількість опитаних жертв віднесли себе до бідної групи населення – 55,7%, а 3,8% взагалі визнали себе жебраками. Майже всі жінки на момент продажу не мали роботи в Україні.

Дослідивши комплекс причин та умов, котрий детермінує існування торгівлі людьми в Україні, автор дійшов висновку, що без встановлення кримінальної відповідальності за цей злочин реально протидіяти торгівлі людьми неможливо. Ефективність же протидії торгівлі людьми при наявності кримінально-правової заборони цього явища буде досягатись шляхом стримування його безпосередніх причин (криміногенно-деформованої психології злочинців) загрозою покарання, невідворотність котрого може бути забезпечена лише за умови правильної криміналізації діяння.

У підрозділі 1.3. “Підстави та принципи криміналізації торгівлі людьми” досліджуються підстави криміналізації торгівлі людьми та відповідність законодавчого рішення про введення кримінально-правової заборони розробленим теорією принципам криміналізації.

Автор дисертації дійшов висновку, що підстави для криміналізації торгівлі людьми у законодавця дійсно були. Це явище носить достатній для криміналізації ступінь суспільної небезпечності, носить явно не випадковий та не одноразовий характер і є настільки суттєвим порушенням прав людини та суспільної моралі, що аксіоматично не може бути допустимим у демократичному суспільстві. У нашій країні об’єктивно існують умови торгівлі людьми, котрі неможливо усунути без застосування кримінальної відповідальності. Україна має міжнародні зобов’язання криміналізувати торгівлю людьми та її найбільш суспільно небезпечний різновид - работоргівлю. Враховуючи наведені обставини, а також той факт, що торгівля людьми порушує велику кількість передбачених Конституцією прав та свобод громадян України, дисертант вважає криміналізацію цього явища своєчасним, закономірним та соціально обумовленим кроком.

Аналіз принципів криміналізації торгівлі людьми з’ясував, що більшості з них вона відповідає. Зокрема, можливість впливу на торгівлю людьми за допомогою кримінально-правових заходів дійсно існує. Ці заходи поєднуються із загально-соціальними заходами та забезпечують комплексну протидію торгівлі людьми. Розмір матеріальної та моральної шкоди, що спричиняється цим злочином суспільству, є дуже значним. Позитивні наслідки криміналізації торгівлі людьми однозначно переважають негативні. Зокрема, втрата соціальних зв’язків торгівцями людьми, засудженими до позбавлення волі, має поряд із негативними переважаючі позитивні наслідки для суспільства. Вони полягають у тому, що злочинці втрачають можливість продовжувати злочинну діяльність, а суспільство позбувається негативного впливу цих людей на оточуючих. Матеріальні ресурси для реалізації кримінально-правової заборони вже існують та не є занадто великими. Історичні традиції та суспільна правосвідомість не протистоять криміналізації торгівлі людьми, а, навпаки, її підтримують. Поряд з цим, такий принцип криміналізації, як домірність санкції та економія репресії при встановленні кримінальної відповідальності за торгівлю людьми дещо порушено. Аналіз вітчизняної судової практики та порівняння санкцій ст. 149 КК із санкціями подібних статей кримінального законодавства інших країн свідчать про необхідність перегляду української норми у бік зменшення строків позбавлення волі, а також про доцільність встановлення обмеження волі як альтернативи позбавленню волі. Цілком реальною, хоча і не безпроблемною, є процесуальна здійсненність переслідування торгівців людьми, що також є одним із принципів криміналізації. Наявність певних перешкод у процесуальній діяльності, між іншим, найчастіше пов’язана із недосконалістю норми, закріпленої у ст. 149 КК.

Дисертант акцентує увагу на порушенні положень теорії криміналізації у побудові норми, що забороняє торгівлю людьми. У ст. 149 КК відсутня диференціація відповідальності за торгівлю людьми в залежності від способів її вчинення, котрі суттєво відрізняються один від одного за ступенем суспільної небезпечності. Крім того, не було встановлено підвищеної кримінальної відповідальності за найбільш суспільно небезпечний різновид торгівлі людьми – продаж людини у стан фактичного рабства (работоргівлю), що є свідченням недостатньої реалізації міжнародного обов’язку України щодо протидії рабству та работоргівлі.

Розділ 2 “Кримінально-правова характеристика об’єктивних ознак торгівлі людьми” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Об’єкт та предмет торгівлі людьми” розглянуто родовий, основний безпосередній та додаткові факультативні об’єкти торгівлі людьми, а також предмет торгівлі людьми.

В основу дослідження означених аспектів було покладено загальновизнаний принцип систематизації Особливої частини КК за об’єктом злочину. Спираючись на традиційне розуміння основного безпосереднього об’єкта, автор спробував відвести кожному з названих у розділі ІІІ Особливої частини КК благ (воля, честь та гідність особи) роль основного безпосереднього об’єкта торгівлі людьми. Аналіз конструкції ст. 149 КК та реальні приклади торгівлі людьми доводять, що наведені цінності не завжди ставляться під загрозу, а тим більше потерпають від торгівлі людьми. Спираючись на традиційну для кримінального права позицію, згідно з якою основним об’єктом певного злочину є лише той, котрий в усіх без винятку випадках вчинення цього злочину ставиться під загрозу, обґрунтовується неможливість визнання волі, честі або гідності об’єктом торгівлі людьми. Автор доводить, що основним безпосереднім об’єктом торгівлі людьми є громадська моральність. У зв’язку з цим пропонується перенести кримінально-правову норму про відповідальність за цей злочин до розділу ХІІ “Злочини проти громадського порядку та моральності”. Воля, честь, гідність, життя та здоров’я людини у цьому випадку будуть виступати додатковими факультативними об’єктами торгівлі людьми.

Предметом торгівлі людьми слід вважати людину, попри удавану “неетичність” цієї тези. Різновидами предмету торгівлі людьми законодавець закріпив неповнолітню людину та кількох осіб, надавши їм кваліфікуючого значення. Зважаючи на суттєве посилення покарання за кваліфіковану торгівлю людьми, доцільним було б підкреслити факт наявності у суб’єкта впевненості щодо неповнолітнього віку потерпілого. Для закріплення цього положення кваліфікуючу ознаку, передбачену ч. 2 ст. 149 КК, слід визначити як “дії, вчинені щодо завідомо неповнолітнього”.

Аналіз предмета торгівлі людьми привів до необхідності розширити звичні для кримінального права уявлення про життя людини як об’єкт кримінально-правової охорони. Необхідність цього кроку обумовлена потребою захисту людських плодів від торгівлі ними. Були наведені аргументи на користь позиції, згідно з якою вивільнення із утроби матері у будь-якій формі плоду, здатного до виживання у повітряному середовищі (наприклад, кесарів розтин), автоматично знаменує народження дитини, після чого остання підпадає під захист кримінального законодавства. Була з’ясована також необхідність проведення самостійних досліджень у напрямку захисту плодів та ембріонів, котрі за своїм віком ще не досягли здатності до виживання у повітряному середовищі, від замаху на їх вивільнення для подальшого продажу чи іншої оплатної передачі.

У підрозділі 2.2. “Об’єктивна сторона торгівлі людьми” розглядається логічна структура складу торгівлі людьми, форми торгівлі людьми, проводиться відмежування торгівлі людьми від суміжних злочинів. Дисертант показує, що через невдале формулювання диспозиції норми, що забороняє торгівлю людьми, можливі декілька різних варіантів тлумачення її об’єктивних та суб’єктивних ознак. Аналіз кожного з цих варіантів дозволив відкинути хибні і суперечливі та виділити серед інших найбільш логічний та доцільний варіант. Автор доводить, що у ст. 149 КК закріплені три форми торгівлі людьми: а) продаж людини; б) інша оплатна передача людини; в) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної з переміщенням її через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі.

Сутність першої форми торгівлі людьми – продажу людини – полягає у безповоротній передачі людини іншій особі за грошову винагороду. Дисертант підкреслює необхідність закріплення у ст. 149 КК дій не тільки продавця, а і покупця словами “купівля-продаж...”.

Друга форма торгівлі людьми – інша оплатна передача людини – передбачає передачу людини на невизначений або тривалий строк за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім грошей, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо), або за надання послуг матеріального характеру (передача у користування будинку, транспортного засобу, надання освітніх, лікувальних чи оздоровчих послуг, путівки до круїзу тощо), а також отримання будь-якої матеріальної винагороди (у тому числі грошової) за тимчасову передачу людини. Обґрунтовується неправильність кваліфікації як торгівлі людьми короткочасної тимчасової оплатної передачі людини із злочинною метою. За наявності інших необхідних ознак такі дії слід кваліфікувати як звідництво (ст. 302 КК) або як примушування чи втягнення у заняття проституцією (ч. 2 ст. 303 КК), як експлуатацію дітей (ст. 150 КК), або грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК) тощо. Дисертант пропонує доповнити цю форму торгівлі людьми протилежним оплатній передачі діянням – оплатне отримання людини. Фізичне насильство, а також викрадення чи незаконне позбавлення волі (для перших двох форм торгівлі людьми) ст. 149 КК не охоплюються та потребують додаткової кваліфікації як злочини проти здоров’я або злочини проти волі.

Третя форма торгівлі людьми – здійснення іншої незаконної угоди щодо передачі людини – полягає у здійсненні стосовно людини будь-якої іншої (крім продажу та іншої оплатної передачі) незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам). Прикладами таких угод виступають дарування, надання у будь-яке тривале безоплатне користування та будь-які інші угоди, за якими особа безоплатно передається у фактичну власність або для використання (експлуатації) на невизначений або тривалий строк. Крім того, прикладом цієї форми торгівлі людьми є вербування людей для продажу чи іншої передачі людини іншій особі. Особливістю вербування є те, що угода укладається безпосередньо з людиною, яка потім переміщується через державний кордон України та продається чи передається іншим особам. Враховуючи той факт, що існують випадки вербування людей не для продажу чи іншої передачі, а для самостійного незаконного використання вербувальником, які не охоплюються третьою формою торгівлі людьми, наводиться пропозиція виключити третю форму торгівлі людьми із ст. 149 КК. Автор пропонує в окремій нормі передбачити відповідальність за вербування людини з метою незаконного використання за кордоном. Після таких змін у КК, ця форма торгівлі людьми частково охоплювалась би новою статтею, а частково ст. 173 та ст. 447 чинного КК.

Підкреслюється, що незаконне переміщення людини через державний кордон України охоплюється лише третьою формою торгівлі людьми, тому при наявності такого переміщення у перших двох формах необхідна додаткова кваліфікація за ст. 332 КК.

Склад злочину “торгівля людьми” є формальним. Наслідки у вигляді злочинного використання особи виступають кінцевою метою вчинення торгівлі людьми та перебувають за межами об’єктивної сторони злочину. Тому перша форма торгівлі людьми є закінченою з моменту безповоротної передачі людини іншій особі та отримання (або досягнення домовленості на отримання) хоча б частини грошової винагороди. Друга форма є закінченою з моменту фактичної передачі людини та отримання (або досягнення домовленості на отримання) хоча б частини матеріальної винагороди або послуг матеріального характеру. Визначальним для з’ясування моменту закінчення третьої форми торгівлі людьми буде словосполучення “здійснення угоди”, котре означає її (угоди) виконання або втілення у життя. Тому третя форма торгівлі людьми буде закінченою лише після реалізації тих обставин, що дозволяють вважати її (угоди) зміст незаконним і, крім того, лише після переміщення людини через державний кордон України.

Дисертант аналізує різні способи вчинення торгівлі людьми та пропонує класифікувати їх за критерієм ставлення винної особи до волі людини, яка є предметом цього злочину, на чотири варіанти. Перший варіант характеризується добровільною волею людини, що продається. Тут винна особа використовує вразливе положення людини, якій “немає чого втрачати”, та вивозить і продає людину для злочинного використання за її згодою. Другий варіант передбачає фальсифікацію волі особи обманом або зловживанням довірою. Третій варіант передбачає ігнорування волі потерпілої особи. На відміну від інших, за якими незаконна угода укладається між трьома сторонами: продавцем, покупцем і людиною, котра є предметом злочину, цьому варіантові притаманна наявність угоди лише між двома сторонами: покупцем та продавцем. Під час здійснення відносно людини незаконної угоди використовується її безпорадний стан, або вона викрадається чи позбавляється волі. Четвертий варіант передбачає злочинний вплив на волю людини шляхом погроз, шантажу, використання стану матеріальної чи іншої залежності, поєднаних або не поєднаних із застосуванням фізичного насильства.

Автор підкреслює, що відносно абсолютної більшості способів торгівлі людьми ранжування відповідальності відповідно до їх суспільної небезпечності законодавцем проведено не було. Цей недолік пропонується усунути шляхом закріплення різних за ступенем суспільної небезпечності способів вчинення торгівлі людьми у різних частинах статті, що передбачає відповідальність за це діяння.

Дисертант звертає увагу на те, що торгівля людьми належить до злочинів із так званою необхідною співучастю. Це означає, що даний злочин завжди вчинюється щонайменше двома особами – покупцем та продавцем, тобто групою осіб, які неодмінно до моменту продажу узгоджують різні деталі угоди, тобто за попередньою змовою. Винятком з цього правила буде неосудність одного із учасників угоди або вчинення цього злочину без попередньої змови. Малоймовірність подібних обставин робить закріплену у ч. 1 статті 149 КК норму “мертвою”. Для того, щоб вона могла застосовуватись, із ч. 2 згаданої статті необхідно виключити кваліфікуючу обставину “за попередньою змовою групою осіб”.

Дисертант підкреслює необхідність тлумачення у відповідній постанові Пленуму Верховного Суду України поняття тяжких наслідків, передбачених в якості особливо кваліфікуючої обставини у частині 3 ст. 149 КК. Він пропонує віднести до тяжких наслідків торгівлі людьми наступні обставини: необережне спричинення смерті або тяжких тілесних ушкоджень людині, яка є предметом злочину, її самогубство або замах на самогубство, тяжка хвороба або зникнення безвісти, а також інші наслідки, які суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати тяжкими.

Міжнародні зобов’язання України щодо протидії рабству та работоргівлі обумовлюють необхідність встановлення підвищеної кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, що спричинила обернення людини у стан фактичного рабства.

Розділ 3 “Кримінально-правова характеристика суб’єктивних ознак торгівлі людьми” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1.”Суб’єктивна сторона торгівлі людьми” розглядаються вина, мотив і мета, які становлять суб’єктивну сторону торгівлі людьми.

Аналіз диспозиції норми, що забороняє торгівлю людьми, дозволяє зробити висновок про те, що всі три форми цього злочину здійснюються лише з прямим умислом. Інтелектуальний момент умислу торгівлі людьми полягає в усвідомленні суб’єктом того, що він вчинює продаж, іншу оплатну передачу або здійснює щодо людини іншу незаконну угоду, пов’язану із законним (незаконним) переміщенням за згодою або без згоди через державний кордон України, причому вчинює ці дії з певною злочинною метою (усвідомлення суспільної небезпечності). Крім того, суб’єкт повинен розуміти забороненість таких дій в силу їх шкідливості для суспільства (усвідомлення протиправності). Вольовий момент суб’єктивної сторони торгівлі людьми полягає у бажанні суб’єкта вчинити продаж, іншу оплатну передачу або здійснити іншу угоду, пов’язану із законним чи незаконним переміщенням особи за її згодою або без згоди через державний кордон України.

Торгівля людьми може вчинюватись з різних мотивів, однак домінуючим серед них є корисливий. Дисертант доводить, що для третьої форми торгівлі людьми корисливий мотив не є обов’язковим. Під час здійснення незаконної угоди щодо людини суб’єкт злочину може керуватись будь-якими іншими мотивами, такими, скажімо, як прагнення отримати задоволення від помсти за спричинене йому раніше зло, бажання позбавитись конкурента, утриманця або іншими спонуканнями, такими, як заздрість, ненависть, почуття помилково трактованого обов’язку або товариства тощо. Однак самостійне існування цих мотивів для першої та другої форми торгівлі людьми, без корисливого мотиву, буде виключати відповідальність за ст. 149 КК.

Дисертант акцентує увагу на значенні кінцевої мети торгівлі людьми, котра конкретизується у наступних цілях: сексуальна експлуатація, використання у порнобізнесі, втягнення в злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація праці, вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства. Автор доводить, що вона є обов’язковою для всіх трьох форм торгівлі людьми, оскільки дає змогу відмежовувати цей злочин від існуючих у суспільстві звичаїв, зовні схожих на торгівлю людьми (викуп за наречену), та від деяких законних угод, предметом котрих є людина (трансферні угоди щодо спортсменів). Суб’єктивна сторона третьої форми торгівлі людьми характеризується наявністю першочергової та означеної кінцевої мети вчинення злочину. Першочерговою метою є подальший продаж або інша передача людини.

Нагромадження у ст. 149 КК великого, але не повного переліку цілей перевантажує її текст, тому існує об’єктивна необхідність закріплення у законі однієї загальноохоплюючої мети, а саме – незаконного використання людини.

У підрозділі 3.2. “Суб’єкт торгівлі людьми” розглядаються особливості суб’єкта цього злочину.

Зазначається, що суб'єкт торгівлі людьми загальний. Це фізична, осудна особа, котра вчинила злочин, передбачений ст. 149 КК, у віці не молодше 16 років. У випадках, передбачених ч. 2 ст. 149 КК, цей злочин може вчинюватись загальним суб'єктом із додатковими ознаками, такими, як службове становище суб'єкта злочину, вчинення цього злочину особою, раніше судимою за торгівлю людьми, матеріальна або інша залежність потерпілої особи від суб'єкта злочину.

Дисертант обґрунтовує необхідність вилучення з тексту статті про відповідальність за торгівлю людьми такої кваліфікуючої ознаки, як використання службового