КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ОСОВСЬКА Ірина Миколаївна

УДК 811.112.236

ВИСЛОВЛЮВАННЯ-ВІДМОВА: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

(НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент

КОЗЛОВСЬКИЙ Віктор Володимирович,

кафедра германської філології Інституту філології

Київського національного університету імені

Тараса Шевченка, професор

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КУСЬКО Катерина Яківна,

кафедра іноземних мов гуманітарних

факультетів Львівського національного

університету імені Івана Франка, професор

кандидат філологічних наук, доцент

ПРИХОДЬКО Анатолій Миколайович,

завідувач кафедри німецької філології

Запорізького державного університету

Провідна установа: Київський національний лінгвістичний

університет Міністерства освіти і науки України,

кафедра німецької філології

Захист відбудеться 21 лютого 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “17 січня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент І. В. Смущинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Зосередження уваги лінгвістів на комплексному вивченні мови з підключенням комунікативно-прагматичного підходу було обумовлено об’єктивними обставинами: синтаксичний та семантичний аспекти дослідження мовних одиниць не могли дати відповіді на низку актуальних питань, пов’язаних із визначенням смислу речення-висловлювання. Очевидною стала необхідність вивчення ситуативних умов, за яких діють учасники комунікації, правил, якими керується мовець під час вибору певних мовних одиниць у відповідності зі своїми намірами із урахуванням загальних принципів людської поведінки. Складовими прагматичної інтерпретації речення почали визначатися інтенція мовця, вид мовленнєвої дії, ступінь її ефективності, очікувана реакція реципієнта, а також різнопланова інформація, що сприяє (або не сприяє) вираженню смислу речення, а також його правильному (або неправильному) розумінню. Комплексний аналіз мови викликаний об’єктивним процесом функціонуван-ня мови: від знака до значення, від значення до мови у дії.

Новітні досягнення мовознавства зумовили той факт, що одне з чільних місць у ньому посідає комунікативно-прагматичний підхід до вивчення й опису мови, в якому основний дослідницький інтерес концентрується навколо проблем мовлення і комунікативних аспектів семантики. Автори наукових праць останніх років, досліджуючи певні типи інтенцій мовця (негативної оцінки, вибачення, подяки, образи, виправдання), зосереджують свою увагу на вивченні комунікативних одиниць з певним семантичним наповненням, встановленні місця досліджуваного акту в існуючих таксономіях, типових лексичних одиниць та синтаксичних моделей реалізації певної інтенції, прагматичних типологій висловлювань, що реалізують певну іллокутивну силу. Дослідження спрямовуються на розгляд соціальної функції та соціальної обумовленості (стратегій), а також способів вираження комунікативного наміру мовця (тактик), засобів інтенсифікації та помякшення іллокутивної сили, характеру смислових відношень та особливостей звязку реплік у межах діалогічної єдності, типології комунікативних ситуацій, в яких функціонують досліджувані акти, культурологічних та соціальних факторів впливу на відбір мовцем конкретного мовного матеріалу (О. Р. Бєлодєд, О. Н. Голубнича, Л. О. Ко-койло, Т. А. Крисанова, Т. А. Мирончук, Т. М. Пудровська, І. М. Рудик, О. С. Смирнова, С. В. Цюра).

Таким чином, актуальність дослідження визначається, насамперед, тим, що його проблематика перебуває в руслі сучасних лінгвістичних досліджень, спрямованих на вивчення системно-функціональної природи мовлення та лінгвопрагматичного аспекту речення. Комплексне дослідження висловлювання зі значенням “відмова” диктується необхідністю розгляду питань, які ще не були обєктом дослідження у працях з комунікативно-прагматичної проблематики: визначення комунікативної сутності акту з іллокутивною силою відмови, встановлення місця відмови у множині іллокутивних потенціалів інтенції відхилення, створення типології актів відмови на основі лексико-семантичних операторів, опису залежності прагматичних змістів висловлювання-відмови від ситуативно детермінованих та ситуативно індиферентних характеристик комунікації, спроби представлення мовленнєвого портрета мовця, що реалізує відмову у певній ситуації спілкування.

У науково-практичному плані комплексне дослідження висловлювань зі значенням відмови на матеріалі сучасної німецької мови дає можливість представити структурні та семантичні особливості німецьких речень-висловлювань з компонентом “відмова”, прагматичну значущість таких висловлювань у процесі спілкування. В цілому це сприятиме поглибленню розуміння етнокультурної специфіки побудови цього виду мовленнєвого акту, а у зв’язку з поглибленням міжкультурних контактів вдосконаленню комунікативної компетенції спеціалістів, що вивчають німецьку мову як іноземну.

Зв’язок роботи з науковими планами. Дисертація виконана на кафедрі германського, загального та порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича згідно з планом науково-дослідної роботи. Тема дисертації відповідає профілю досліджень кафедри, обєднаних в рамках теми “Функція і семантика мовних одиниць різних рівнів” (№ державної реєстрації 0199 U 001872).

Мета дослідження полягає у встановленні та вивченні структурних, семантичних особливостей і функціонально-прагматичних характеристик речення-висловлювання (комплексу речень у межах діалогу) зі значенням “відмова”. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) визначити умови виникнення та поле функціонування мовленнєвого акту з іллокутивною силою відмови у сфері мовленнєвої діяльності людини;

2) встановити місце мовленнєвого акту відмови в типології мовленнєвих актів; представити основні функціональні види відмови;

3) описати структуру мовленнєвого акту відмови та інвентар мовних засобів, що вживаються комунікантами для його вираження;

4) представити певні прагматичні характеристики висловлювань відмови; проаналізувати характер взаємозвязку між стимулом (ініціальним актом) і негативною реакцією на нього (реактивним актом); визначити роль мовця в організації смислу висловлювання; встановити зміст кореляційних відношень між прагматикою речення та мовленнєвим портретом мовця.

Обєктом дослідження в дисертації є висловлювання з іллокутивним значенням “відмова” у діалогічному мовленні персонажів художніх творів.

Предметом дослідження в дисертації виступають формальні, семантичні індекси та комунікативно-прагматичні характеристики висловлювання зі значенням відмови.

Матеріалом дослідження стали фрагменти німецькомовного діалогу, що містять як реактивний мовленнєвий акт відмови, виявлені методом загальної вибірки з художніх творів прозової німецької літератури другої половини ХХ століття (романи та оповідання 40 авторів загальним обсягом 15000 сторінок), з художніх фільмів та серіалів виробництва кіностудій Німеччини (обсягом 100 годин), матеріалів листування офіційних установ (220 листів). Зазначений обсяг проаналізованого матеріалу (3000 прикладів) був зумовлений вимогою до статистичної достовірності результатів дослідження.

Методологічно дослідження ґрунтується на системно-діяльнісному підході до розгляду мовленнєвої комунікації. Особливістю роботи є застосування методів суміжних дисциплін. Дескриптивно-емпіричний метод та метод логіко-семантичного аналізу слугували для встановлення формальних, семантичних та функціональних характеристик об’єкта. Комунікативно-інтенціональний та контекстуальний методи забезпечили пояснення взаємозвязку формальних, семантичних і смислових аспектів акту відмови та його оточення. У дослідженні використано методи систематизації, порів-няння та зіставлення, а також елементи кількісно-якісного аналізу при вивченні функціонування акту відмови у межах секвенційної послідовності та ситуації спілкування. Теоретичною базою дисертації є результати сучасних досліджень проблем “форма” – “значення”, “зміст” – “смисл” речення, теорії мовленнєвих актів і теорії дискурсу, які розроблялися і розробляються зарубіжними та вітчизняними авторами (Н. Д. Арутюнова, А. Д. Бєлова, В. В. Богданов, Т. В. Булигіна, В. Г. Гак, В. І. Карабан, І. М. Ко-бозєва, Н. М. Корбозерова, О. С. Кубрякова, Л. М. Медведєва, О. В. Паду-чева, Г. Г. Почепцов, Г. Г. Почепцов (мол.), О. Г. Почепцов, О. М. Старикова, Ю. С. Степанов, І. П. Сусов, О. І. Чередниченко, Д. Вундерліх, Г. Гривен-дорф, Й. Габермас, Г. Гінделанг, Т. А. ван Дейк, М. Култхард, Д. Ліч, Д. Остін, І. Розенгрен, Дж. Р. Серль) .

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній лінгвістиці проведено комплексне дослідження особливостей структури, семантики та прагматики мовленнєвого акту відмови. Вперше здійснено спробу встановлення умов виникнення та способів вираження акту відмови (перформативного, прямого, непрямого експліцитного, імпліцит-ного). Вперше дістає інтерпретацію фактор взаємозвязку ініціального та реактивного актів у межах діалогічної єдності “акт-стимул – відмова”, а також зв’язків між провідними семантичними ознаками одиниці мови, значенням, яке вони виражають, та компонентами прагматики речення.

Теоретичне значення роботи. Комплексне дослідження акту відмови, взаємодії факторів, що визначають її функціонування в процесі комунікації, створення типології мовленнєвих актів за принципом вираження іллокутив-ної сили є певним внеском у розвиток теорії мовленнєвих актів, системно-функціональної лінгвістики в цілому. Застосування комплексного підходу збагачує теорію дискурсу та уможливлює поглиблений аналіз мовленнєвого акту. Всебічне розуміння проблеми міжкультурного спілкування забезпечується новими знаннями щодо ментально-специфічних особливостей відмови у німецькомовному дискурсі.

Практичне значення проведеного дослідження та одержаних результатів забезпечується можливістю використання основних висновків, фактологічного мовного матеріалу в лекційно-семінарських курсах з теоретичної, практичної та порівняльної граматики німецької мови, при створенні навчальних посібників, у науково-дослідній роботі. Одержані результати можуть стати теоретичною базою для розробки та вдосконалення комунікативно спрямованого викладання іноземних мов.

Основні положення, що виносяться на захист:

1. Висловлювання відмови являє собою реактивний мовленнєвий акт з іллокутивною силою відмови. Іллокутивна сила відмови здійснює засновану на заперечних установках мовця реакцію санкціонального плану на висловлений проспективним актом пропозиційний зміст з метою його відхилення.

2. Відмова є протидією на ініціальне іллокутивно визначене висловлювання в секвенції мовленнєвих ходів. В залежності від типу проспективу, відмова здійснює різні іллокутивні сили: а) комісивну, коли функціонує в секвенціях “прохання відмова”, “запрошення відмова”, “пропонування дії відмова”; б) директивну, коли висловлюється як реакція на пропонування послуги.

3. Відповідність/невідповідність структурно-семантичного змісту речення його іллокутивній функції зумовлює основні види (варіанти) відмови пряму та не-пряму. Ступінь експлікації семантичного “заперечного” центру відмови дає змогу подальшого підрозділу перформативної та експліцитної (для прямої відмови), непрямої та імпліцитної (для не-прямої відмови). Іллокутивна функція прямої експліцитної відмови реалізується через відповідне перформативне дієслово або індикатор цієї функції мовну одиницю, що містить сему “негативна реакція”. Невідповідність семантичного компонента речення його іллокутивному значенню є ознакою здійснення не-прямого мовленнєвого акту.

4. До випадків варіювання прагматичного значення “відмови” належать модифікації з посиленням або послабленням іллокутивної сили. Вони здійснюються як на лексичному, так і на комунікативному рівні. Інтенсифікаторами прагматичного значення є підсилювальні частки gar, doch, ja, прислівник ьberhaupt, вигуки; мовленнєві акти прохання, наказу, вимоги, несхвалення, докору, обурення, звинувачення; “лексична атракція”. Послаблення іллокутивної сили відмови здійснюється з метою нейтралізації або зменшення ризику “втрати обличчя” для комунікантів та досягається вживанням модальних дієслів, звертань, індикаторів обставин дії, мовленнєвих актів подяки, вибачення, жалкування та іллокутивним комплексом аргументації.

5. Прагматичні характеристики відмови зумовлені ситуативно детермінованими та ситуативно індиферентними складовими акту. Перформативна відмова характеризується інституційною пов’язаністю та унормованим функціонуванням в умовах асиметричності рольових та статусних відносин між комунікантами, або ж бажанням мовця з певних причин однозначно відреагувати на висловлену проспективом пропозицію. Пряма експліцитна відмова забезпечується наявністю необхідності здійснення однозначної заперечної реакції, відносною рівністю розміщення мовців на горизонтальній та/або вертикальній соціальній шкалі, або фактором залежності мовців, коли неприхована заперечна реакція спрямована на підкреслення категоричності. Непряма відмова зумовлюється наявністю у мовця певної причини для імплікації іллокутивної мети або фактором побічної інтенції ефектно оформити основну інтенцію відхилення. Імпліцитна відмова спричинюється бажанням мовця висловити максимально завуальоване відхилення пропозиційного змісту, задоволенням умови недоступності змісту сказаного для інших учасників ситуації спілкування або ж висловленням негативного ставлення до співрозмовника.

Апробація результатів. Основні результати дослідження висвітлювалися у доповідях та повідомленнях на щорічних засіданнях лінгвістичного семінару, звітних наукових конференціях факультету іноземних мов Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (1997 2001 рр.), науково-теоретичних конференціях: “Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1998), “Проблеми зіставної семантики” (Київ, 1999), “Іноземні мови сьогодні і завтра” (Тернопіль, 1999), “Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва” (Київ, 2001), “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (Львів, 1999), “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, 1999), аспірантських колоквіумах Інституту ім. Й. Гердера Лейпцізького університету (2000 – 2001 рр.)

Основні положення дисертації відображені в 6 статтях, опублікованих у фахових збірниках наукових праць України, та 6 тезах виступів на наукових конференціях. Усі публікації виконані одноосібно.

Структура дисертації визначається основною метою і завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації 187 сторінок, в тому числі 161 сторінка основного тексту. Список використаних джерел налічує 255 позицій, список джерел ілюстративного матеріалу 49.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються обєкт та предмет дослідження, формулюються мета та завдання роботи, розкриваються наукова новизна та практичне значення, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Висловлювання зі значенням “відмова” в аспекті мовленнєвої діяльності людини” визначається комунікативна сутність висловлювання з іллокутивною силою відмови категорія заперечення; аналізуються основні заперечні установки мовця; визначається місце відмови у множині іллокутивних потенціалів інтенції відхилення; встановлюються модифікації інваріантного значення категорії заперечення в семантичній структурі висловлюваннявідмови. В результаті критичного аналізу деяких класифікацій мовленнєвих актів визначається місце мовленнєвого акту відмови в існуючих таксономіях, встановлюються види відмови та функціональна сутність висловлювання зі значенням “відмова”.

Відмова як “неприйняття пропонованого, несанкціонування вимоги, відхилення взяття до уваги певного змісту, ухилення від здійснення певної дії” (Duden) є заперечною реакцією учасника комунікації на попередні події або існуючі стани. Висловлювання відмови репрезентує наявність різниці в інтерпретації комунікантами денотативної ситуації та є результатом виникнення опозитивних відношень “ствердження – заперечення”, що реалізуються установкою непогодження (конфлікту). Загалом непогодження можна розглядати в межах логіко-граматичної категорії заперечення, яка з допомогою мовних одиниць актуалізує негативні звязки між поняттями. Заперечні установки не мають іллокутивної сили, а одержують свою соціокомунікативну якість, коли інтегруються в певні іллокутивні потенціали. Одним з іллокутивних потенціалів є відмова, що цілеспрямовано виражає заперечно-негативну реакцію мовця. Таким чином, загальною основоположною цільовою спрямованістю мовця при здійсненні відмови виступає заперечення, а сам акт відмови оформлює реагування мовця, що функціонує через складні процеси у свідомості, результатом яких є актуальні конфліктні установки мовця, як “відносно сталі, специфічно спрямовані позиції людської поведінки” (D. Vieweger).

Розгляд типів заперечних інтенцій (заперечення, непогодження, заборони, відхилення) сприяв визначенню логіко-прагматичної основи мовленнєвого феномена відмови і дав змогу стверджувати, що основою для розгляду цього іллокутивного потенціалу доречно вважати інтенції відхилення, оскільки лише вони передбачають директивне відхилення запропонованої партнером пропозиції (інтенційно характерне відмові як мовленнєвому акту).

Процес реалізації категорії заперечення у мовленнєвому акті з іллокутивною силою відмови може ґрунтуватися на різних принципах: логічному, коли значення заперечення модифікує відмову значенням відсутності бажання мовця здійснити запропоновану дію, або причин, що спонукали б реалізувати/прийняти/задовольнити запропоновану дію/послу-гу/прохання; комунікативному, коли висловлене у відмові заперечення породжує прагматичні значення заборони спонукальної поведінки партнера (актів наказу), незгоди з причинами/наслідками/способами запропонованих дій, висловлення образливих характеристик партнера.

Актні фактори є структурно-функціональними параметрами варіативності мовленнєвого акту. Аналіз акту відмови на основі актних факторів дозволив встановити, що:

форма здійснення відмови передбачає використання як конвенційних, так і специфікованих тактик реалізації комунікативної інтенції відхилення, що виражаються у прямому (перформативному або експліцитному) або не-прямому (непрямому експліцитному або імпліцитному) способі реалізації. Зазначені способи оформлюються індикаторами іллокуції відмови або формулами, що забезпечують значення “відмови” за відсутності експлікованих маркерів негативної реакції мовця;

основна інтенція мовця полягає в ухиленні від запропонованої послуги, відхиленні запрошення, у відмові виконати прохання або наказ. Основна інтенція може бути внутрішньою або зовнішньою та характеризуватися через “внутрішню” або “зовнішню” модифікації, коли виконавець здійснює позначену дієсловом дію за наявності/відсутності власної мотивації. Основна інтенційна установка “відхилити пропозицію реципієнта” часто супроводжується імпліцитними інтенційними мотивами враження партнера, використання власного положення або ствердження особистої влади, припинення недоречного процесу, небажання продовжувати беззмістовну розмову, збереження недоторканості внутрішнього світу мовця;

тема в секвенціях з реактивним актом відмови міститься не у внутрішньому задумі того, хто відповідає, а в ініціюючій репліці, оскільки мовець автор відмови говорить у відповідності з пропозиційним змістом попереднього висловлювання;

специфіка відмови полягає у секвенційно заданому їй реактивному статусі. З цієї причини з її наслідків виключаються реактивні мовленнєві акти. Очікуваними адекватними реакціями на відмову вважаються ініціальні/продовжувальні акти зречення мети або наполягання, які втілюються у певних тактиках продовження діалогу: зміні або пересуві теми, проханні про пояснення причин відмови, дискутуванні, непрямому повторенні акту-стимулу через аргументування.

Основою для таксономізації акту відмови визначається залежність ініціально-іллокутивного та реактивно-перлокутивного (за термінологією Е. Вайганг) актів як двобічно детермінованих сторін комунікативної функції взаєморозуміння. Мовленнєвий акт відмови, здійснений у парах “прохання відмова”, “запрошення відмова”, “пропонування дії відмова” та формально описаний установкою “Я сам не хочу здійснити дію”, належить до класу комісивів. Мовленнєвий акт відмови, що виступає реакцією на пропонування послуги та формально являє установку “Я не хочу, щоб ти здійснив дію” до класу директивів.

У другому розділі “Акт відмови на площині мовних засобів сучасної німецької мови” визначаються та аналізуються структурні та семантичні особливості висловлювань з компонентом “відмова”. Об’єктом дослідження стають речення у межах дискурсу, в яких компонент “відмова” знаходить вираження у прямій або непрямій формах. Результатом аналізу чіткості вираження компонента “відмова” є встановлення критеріїв розмежування чотирьох основних видів відмов: перформативного, прямого, непрямого експліцитного, імпліцитного. Розділ містить класифікацію лексико-семантичних засобів посилення та послаблення іллокутивної сили відмови.

Розгляд реалізації комунікативної функції відмови на тлі мовних засобів дав змогу виявити особливості побудови висловлювань з іллокутивною силою відмови як з погляду слова-лексеми (як “застиглої семантичної операції, що обслуговує комунікативне завдання, яке визначається лише через висловлювання або текст” (О.О. Леонтьєв), так і з погляду прагматичних особливостей поєднання певних лексем, функціонування певних граматичних форм та усталених конструкцій. Оскільки значення “відмова” експлікується лише в певній частині висловлювань, що несуть іллокутивну силу відмови, то класифікація індикаторів іллокутивної сили відмови була здійснена за традиційним класичним поділом на прямі/не-прямі акти в залежності від відповідності/невідповідності структурно-семан-тичних особливостей висловлювання його іллокутивній функції.

Іллокутивна функція перформативної відмови відмовити адресату у виконанні його бажання, прохання, наказу реалізується через відповідне перформативне дієслово або індикатор цієї іллокутивної функції мовну одиницю, що містить сему “негативна реакція”. Індикаторами прямої перформативної формули виступають перформативно вживані дієслова absagen, anlehnen, verzichten, а її модифікаціями модально-дієслівні вирази, безособові пасивні конструкції з перформативним дієсловом та деякі субстантивовані форми:

”Unter solchen Voraussetzungen verzichten wir auf den Gebrauch von Fertigsauer“ („Spiegel“).

У разі, коли індикаторами іллокутивного значення відмови виступають не перформативні дієслова, а лексичні одиниці (заперечення або заперечні форми модальних та допоміжних дієслів), які в сполученні з одиницями граматичного порядку формують сприятливі умови, що ведуть до утворення компонента “відмова” в її прямому розумінні, йдеться про прямий експліцитний акт відмови. Лексичними індикаторами прямої експліцитної відмови є заперечення nein, заперечна частка nicht, заперечні слова keineswegs, keinesfalls, прислівники з семою заперечення unmцglich, unnцtig, ausgeschlossen, genug та заперечні прислівникові речення.

“Die Ansichtskarte gibst du mir sofort zurьck“.

„Die Karte gebe ich nicht zurьck” (Mьller).

Невідповідність семантики речення його іллокутивному значенню є ознакою не-прямого (nicht-direkt) мовленнєвого акту. Функціонування не-прямої відмови здійснюється за певною тактикою, обраною мовцем, яка є, на його думку, найоптимальнішою для досягнення мети (заперечення, критикування, оскарження, обґрунтування нелогічності якогось із компонентів або всього твердження в повному обсязі, ствердження хибності установки/дії партнера).

Проблема дефініції типів не-прямого мовленнєвого акту зумовила таке розуміння непрямої експліцитної відмови та відмови імпліцитної. Непряма експліцитна відмова містить мовні індикатори, які є маркерами “заперечно-негативної” іллокутивної сили або “протилежності” здійснюваної іллокуції попередньо висловленій (іменники, дієслова та прикметники з семою заперечної реакції, заперечні займенники, сполучник aber, підсилювальні частки та вигуки, усталені конструкції лексичної наповненості словосполучення з ядерним “негативним” компонентом, граматичні форми – кон’юнктив, імператив, інверсію) та вимагає від мовця здійснення певного логічного умовиводу для її коректного декодування:

„Du musst uns helfen“, sagte ein Junge.

„Ich habe keine Zeit“, sagte Hoppe (Lenz).

Імпліцитна відмова характеризується наявністю значення, яке мається на увазі (вторинної іллокуції), у внутрішній структурі висловлювання, незважаючи на наявність/відсутність його словесно оформленого вираження в найближчому контексті:

Paster: Wьrden Sie mir jetzt ihr Fahrrad borgen?

Flint: Es ist ein atheistisches Fahrrad (Mьller).

Імпліцитна відмова розуміється лише на основі об’єму та референтної стосовності контексту (тобто у межах даної ситуації спілкування). Основними тактичними варіантами імпліцитної відмови є: висловлювання, в яких пропозиційний зміст характеризує хоча б одну із складових пропозиційного змісту проспективу; висловлювання, в яких об’єкт відмови стосується “побічного” адресата; висловлювання, в яких об’єкт відмови позначається через вказівку на клас об’єктів, до якого він належить.

Розгляд питання про можливості варіювання прагматичного значення висловлювань з іллокутивною силою відмови дозволив зафіксувати випадки модифікації прагматичного значення в бік його посилення або послаблення. Модифікація іллокутивної сили здійснюється як на лексичному рівні, так і в межах мовленнєвих актів. До інтенсифікаторів прагматичного значення, які модифікують іллокутивну силу відмови в бік посилення, належать підсилювальні частки, прислівники, вигуки, мовленнєві акти прохан-ня/наказу/вимоги або несхвалення/докору/обурення/звинувачення. Засобом інтенсифікації прагматичного значення виступає “лексична атракція”. Послаблення іллокутивної сили здійснюється з метою нейтралізації або зменшення ризику “втрати обличчя” для комунікантів та досягається вживанням модальних дієслів, звертань, обставинних індикаторів, а також мовленнєвих актів подяки/вибачення/жалкування. Незмінним засобом мітигації відмови виступає комплекс аргументації.

У третьому розділі “Комунікативно-прагматичні характеристики висловлювань відмови” речення-висловлювання з компонентом “відмова” досліджується в аспекті лінгвістичної прагматики: визначаються основні складові прагматики акту відмови (ситуативно детерміновані та ситуативно індиферентні характеристики, фактор секвенційної залежності форми відмови від форми проспективу). На основі зазначених складових досліджу-ються основні характеристики видів відмови, описуються взаємодія інтенції, ефективності іллокутивного акту та мовленнєвого портрета мовця, що здійснює акт з іллокутивною силою відмови.

Ситуативно-дискурсний розгляд акту відмови, здійснений на першому етапі прагматичного дослідження у вигляді кількісного аналізу секвенцій, визначив високий ступінь взаємодії конвенційних прямих та непрямих форм секвенційно сполучуваних мовленнєвих актів та мінімальну сполучуваність полярних типів перформативного та імпліцитного, що вважається тенденцією до певної секвенційної рівноваги.

Дослідження на основі аналізу складових ситуативного ядра дали змогу сформулювати такі висновки. Перформативна відмова характеризується низьким ступенем частотності (2,8%), що пояснюється загальною стратегією завуалювання “негативного” змісту з метою недопущення виникнення конфліктної ситуації. Перформативна відмова функціонує, насамперед, як інституційно пов’язаний мовленнєвий акт та фіксується переважно в певних дискурсах юридично-правових інституціях як унормована форма комунікації в умовах асиметричності рольових та статусних стосунків між комунікантами. Перформативна відмова є суперечливим актом, що містить, з одного боку, кооперативні, “громадсько-дружні“ (вибачення, висловлення співчуття, зустрічної пропозиції, побажання успіху), а, з іншого, авторитарно-директивні “громадсько-ворожі” стратегії (заперечення, недопущення, заборона, відмова). Функціонування перформативної відмови легітимують безпосередньо пов’язані з психологічними факторами або соціальними характеристиками мовця умови, що спричинюють бажання з певних причин чітко відреагувати на висловлену проспективом пропозицію.

До прагматичних умов, що забезпечують конвенційне вживання прямої відмови, належить відсутність або наявність невеликої кількості факторів, під впливом яких мовець стримує або намагається приховати свої негативні емоції. Основною причиною, адекватною для розгляду в рамках ситуативно детермінованих характеристик, є необхідність здійснення однозначної заперечної реакції, яка переслідує різноманітні цілі: підкреслити категоричність та безсумнівність реакції; не допустити подвійне трактування сказаного, можливості продовження інтеракції та певного втручання у “власний світ” мовця; висловити різкий протест проти здійснення запропонованої дії; акцентувати певне ставлення до співрозмовника. Ситуативно зумовленою причиною здійснення прямої відмови є підвищений емоційний стан мовця, коли схвильованість та охоплення “негативними” почуттями змушують комуніканта без огляду на конвенції обрати пряму форму відмови та здійснити некооперативний, конфліктний мовленнєвий акт.

Ситуативно індиферентні ознаки прямої відмови зумовлюються переважно статусом учасників ситуації спілкування. За умови рівності комунікантів на горизонтальній та/або вертикальній соціальній шкалі висловлення “негативної” інтенції вимагає від мовця “вкладання” її в непряму форму з метою уникнення конфліктної ситуації. Певна залежність мовців (рольова перевага мовця над слухачем) спрямовує неприховану заперечну реакцію на підкреслення категоричності інтеракції.

Здійснюючи непрямий акт, мовець має певну причину для імплікації іллокутивної мети: пом’якшення перлокутивного ефекту “негативно” забарвленого акту з метою не образити адресата; зазначення залежності мовця від обставин, що спонукають його негативно реагувати; послаблення емоційної напруги, що виникає внаслідок секвенційного сполучення емоційно забарвлених актів (експресії проспективу та негативності відмови). Фактор побічної інтенції ефектно оформити основну інтенцію відхилення запропонованого змісту виступає провідним у межах розгляду ситуативно незалежних складових непрямої відмови, оскільки забезпечується, насамперед, індивідуальними рисами характеру її автора.

Імпліцитна форма, як реалізація найважчої для продукування та розуміння форми відмови, вимагає від учасників певного інтелектуального рівня, що забезпечує, з одного боку, можливість продукування імпліцитного акту та впевненість у досягненні розуміння партнера, а з іншого адекватне декодування імплікованої співрозмовником інформації. Основна інтенція мовця при здійсненні імпліцитної відмови полягає у: висловленні максимально завуальованого відхилення пропозиційного змісту з ситуативно пов’язаною метою не образити співрозмовника “негативним” ставленням; закодуванні змісту акту таким чином, щоб його розуміння було недоступним для інших учасників мовленнєвої ситуації; підкресленні підвищеного емоційного ступеня здійснюваного акту; зазначенні невизначеності думки мовця з приводу пропозиційного змісту.

Специфікою функціонування акту відмови у німецькомовній етнокультурі є переважання культурно зумовлених когнітивних сценаріїв над соціальним контекстом, тобто відповідність ситуативного спілкування стереотипам, що регулюють мовленнєву поведінку німецькомовних комунікантів (принципів кооперативного спілкування, ввічливості).

ВИСНОВКИ

Сучасні лінгвістичні тенденції, зумовлені комунікативно-функціональним підходом до вивчення людського спілкування, визначили доцільність та необхідність даного дослідження, мета якого полягала у здійсненні комплексної характеристики висловлювання з іллокутивним значенням відмови у структурному, семантичному та прагматичному аспектах.

Відмова як мовленнєва дія, що цілеспрямовано виражає заперечно-негативну реакцію мовця, належить до заперечних мовленнєвих дій, оскільки репрезентує опозитивні відношення “ствердження – заперечення” наявністю різниці в інтерпретації комунікантами реальної ситуації. Ці процеси, функціонуючи у свідомості, мають результатом актуальні установки мовця. Установка конфлікту втілюється в основних заперечних інтенціях, одним з типів яких є інтенція відхилення, що реалізується в іллокутивному потенціалі відмови. Таким чином, іллокутивна сила відмови здійснює засновану на заперечних установках мовця реакцію санкціонального плану на попередньо висловлений проспективним актом пропозиційний зміст або іллокуцію мовця з метою відхилення.

При продукуванні відмови основна інтенція відхилити пропозицію може бути зовнішньою (полягати у відхиленні пропозиційного змісту, апелюючи до зовнішньої по відношенню до мовця інстанції чи об’єктивної причини) або внутрішньою (коли мотив до нездійснення запропонованої дії залежить виключно від індивідуальних бажань мовця). Основна інтенційна установка часто супроводжується імпліцитними мотивами: враження партнера, використання власного становища або ствердження влади, припинення недоречного процесу, небажання продовжувати беззмістовну розмову, збереження недоторканості внутрішнього світу.

Спроба вирішення питання про місце акту відмови в існуючих класифікаціях, здійснена на основі секвенційної залежності ініціального та реактивного актів, дала можливість стверджувати, що: 1) мовленнєвий акт з іллокутивною силою відмови, який функціонує в парах “прохання відмова”, “запрошення відмова”, “пропонування дії відмова”, належить до класу комісивів; 2) мовленнєвий акт відмови, висловлений у відповідь на пропонування послуги, до класу директивів.

На основі ознаки відповідності/невідповідності структурно-семантичних особливостей висловлювання його іллокутивній функції визначені два основні види відмов (пряма та не-пряма), а також їхні підвиди (перформативна та пряма, непряма експліцитна та імпліцитна).

Розгляд висловлювань з іллокутивною функцією відмови на тлі мовних засобів дав змогу виявити її видові особливості. Перформативна відмова є мовленнєвим актом, іллокутивна функція якого знаходить втілення через відповідне перформативне дієслово або функціональний індикатор мовну одиницю з семою “негативна реакція”. Індикаторами прямої перформативної формули виступають дієслова з лексичною семантикою відмови absagen, anlehnen, verzichten, а її модифікаціями модально-дієслівні вирази, безособові пасивні речення з перформативним дієсловом та деякі субстантивовані форми. У випадку, коли індикаторами іллокутивного значення відмови виступають лексичні одиниці (заперечення або заперечні форми модальних та допоміжних дієслів), які в сполученні з одиницями граматичного порядку формують сприятливі умови для утворення компонента “відмова” в її прямому розумінні, йдеться про прямий експліцитний акт відмови. Лексичними індикаторами прямої відмови є заперечення та заперечні частки, заперечні слова, прислівники з семою заперечення та заперечні прислівникові речення.

Невідповідність семантики речення його іллокутивному значенню є ознакою здійснення не-прямого мовленнєвого акту. Функціонування не-прямої відмови здійснюється за тактикою, обраною мовцем заперечення, критикування, оскарження, обґрунтування нелогічності або хибності якогось з компонентів або пропозиційного змісту у повному обсязі або ж ствердження хибності установки/дії партнера.

Підвидами не-прямого акту визначені непряма експліцитна відмова та імпліцитна відмова. Непряма експліцитна відмова містить лінгвістичні індикатори, які є маркерами “заперечно-негативної” іллокутивної сили або “протилежності” здійснюваної іллокуції попередньо висловленій (іменників, дієслів та прикметників із значенням заперечної реакції, заперечних займенників, сполучника aber, підсилювальних часток та вигуків) і потребує здійснення певного логічного умовиводу для її коректного дешифрування. Імпліцитна відмова характеризується наявністю значення, яке мається на увазі (вторинної іллокуції), у внутрішній структурі висловлювання, незважаючи на те, має воно чи ні словесно оформлене вираження в найближчому контексті та розуміється лише на основі об’єму та референтної стосовності контексту.

Модифікації прагматичного значення акту відмови можуть здійснюватися як на лексичному рівні, так і в межах мовленнєвих актів. Інтенсифікація значення відмови досягається за рахунок підсилювальних часток, прислівників, вигуків, мовленнєвих актів прохання, наказу, вимоги або несхвалення, докору, обурення, звинувачення. Послаблення іллокутивної сили здійснюється з метою нейтралізації або зменшення ризику “втрати обличчя” для комунікантів і досягається вживанням модальних дієслів, звертань, обставинних індикаторів, мовленнєвих актів подяки, вибачення, жалкування, а також аргументації.

Здійснений на основі диференціації ситуативно детермінованих та ситуативно індиферентних складових мовленнєвої взаємодії опис комунікативно-прагматичних особливостей функціонування висловлювання відмови дав змогу констатувати наступне.

Перформативна відмова характеризується надзвичайно низьким ступе-нем частотності, що пояснюється загальною стратегією завуалювання “негативного” змісту з метою недопущення виникнення конфліктної ситуації. Перформативна форма функціонує, насамперед, як інституційно пов’язаний мовленнєвий акт та фіксується як унормована форма комунікації в юридично-правових дискурсах.

Прагматичною умовою конвенційного вживання прямої відмови є відсутність факторів, під впливом яких мовець намагається приховати свої негативні емоції. Пряма відмова зумовлюється ситуативно пов’язаними цілями: підкреслити категоричність та безсумнівність реакції; не допустити подвійного трактування сказаного; висловити різкий протест проти здійснення пропозиційного змісту; підкреслити “негативне” ставлення до співрозмовника. Ситуативно незалежні характеристики прямої відмови зосереджуються на статусній рівності мовців.

Здійснюючи непрямий акт, мовець має причину для імплікації іллокутивної мети пом’якшити перлокутивний ефект відмови або поінформувати комунікативного партнера про обставини, що спонукають його негативно реагувати (на площині ситуативно детермінованих складових). Фактор побічної інтенції ефектно оформити основну інтенцію відхилення виступає основним у межах розгляду ситуативно індиферентних характеристик непрямої відмови.

Імпліцитна форма вимагає від учасників певного інтелектуального рівня, що забезпечує, з одного боку, можливість продукування імпліцитного акту та впевненість у досягненні розуміння партнера, а, з іншого, адекватне декодування імплікованої інформації. Основна інтенція мовця полягає у: висловленні максимально завуальованого відхилення пропозиційного змісту; кодуванні змісту акту таким чином, щоб його розшифрування було недоступним для інших учасників мовленнєвої ситуації; підкресленні емоційного ступеня здійснюваного акту; вказівці на невизначеність думки мовця з приводу пропозиційного змісту. Ситуативно індиферентною характеристикою імпліцитної відмови є наявність допоміжної інтенції мовця, що втілюється у відповідних тактиках кодування наявних у мовця (негативно забарвлених) почуттів до співрозмовника.

Одержані результати не вичерпують досліджувану проблематику і стосуються характеристики мовленнєвого акту з іллокутивною силою відмови у структурно-семантичному та комунікативно-прагматичному аспектах. Феномен мовленнєвого акту в цілому та відмови зокрема значно ширший, його повне розкриття потребує подальшої системи досліджень. Одержані результати про пріоритетну роль факторів ситуативного ядра у процесі функціонування секвенцій з відмовою можуть бути застосовані та продовжені шляхом зіставного аналізу функціонування секвенцій з відмовою у мовленні представників різних культур. Доцільним у подальших дослідженнях вважаємо розширення та аспектизацію спектру ймовірних факторів впливу на форму акту відмови, розробку логіко-лінгвістичних моделей секвенційних послідовностей з реактивним актом відмови, що дозволятимуть прогнозувати мовленнєву поведінку комунікантів у різноманітних проявах секвенцій “ініціальний акт – відмова” та забезпечуватимуть вибір найбільш адекватної в конкретній ситуації форми як ініціального, так і реактивного висловлювань.

Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях:

Види відмови та їх мовне вираження// Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: Рута, 1996. – Вип. 1. – С. 135 – 139.

Роль контексту в розумінні “відмов” імпліцитного типу // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: Рута, 1996. – Вип. 2. – С. 101 – 104.

Прагматична інтерпретація комплектності мовного акту “відмова” // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: Рута, 1997. – Вип. 15. – С. 120 – 126.

Види ситуативних моделей з “ввічливою відмовою” // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: Рута, 1998. – Вип. 41. – С. 136 – 140.

Прагматичний аспект інтерпретації мовленнєвої дії (на матеріалі німецької мови) // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія. – Чернівці: Рута, 1999. – Вип. 68. – С. 90 – 96.

Мовленнєвий акт відмови. Критерії визначення та види (на матеріалі сучасної німецької мови) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К.: КНУ, 2001. – С. 335 – 339.

Розуміння “відмов” імпліцитного типу // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 23 – 25 жовтня 1997 р.). – Чернівці: Рута – Митець, 1998. – Ч. ІІІ. – С. 227 – 231.

Офіційна “ввічлива відмова” як мовленнєвий акт // Тези міжнар. наук.-практ. конф. “Іноземні мови сьогодні і завтра” (Тернопіль, 13 – 14 травня 1999 р.). – Тернопіль: Тернопільський держ. пед. ун – т, 1999. – С. 43 – 44.

Ситуативні мовленнєві моделі з “ввічливою відмовою” (на матеріалі німецької мови) // Матеріали міжнар. наук. конф. “Проблеми зіставної семантики” (Київ, 23 – 25 вересня 1999 р.). – К.: КДЛУ, 1999. – С. 347 – 349.

Умови реалізації імпліцитної “відмови” // Матеріали всеукр. наук. конф. “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (Львів, 25 – 27 січня 1999 р.). – Львів: Літопис, 1999. – С. 231 – 235.

Функції аргументації у процесі реалізації зваженої відмови // Тези Всеукр. наук. філологічної конф. “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, 3 – 4 червня 1999 р.). – Черкаси: ЧІТІ, 1999. – С. 46 – 47.

Лексичні засоби вираження прямої експліцитної відмови // Тези Міжнар. наук. конф. “Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харків, 25 – 26 квітня 2000 р.). – Харків: Константа, 2000. – С. 222 – 223.

АНОТАЦІЯ

Осовська І. М. Висловлювання-відмова: структурно-семантичний та комунікативно-прагматичний аспекти (на матеріалі сучасної німецької мови). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2003.

Дисертацію присвячено дослідженню структурно-семантичних та комунікативно-прагматичних характеристик висловлювання-відмови у сучасній німецькій мові. Визначено комунікативну сутність висловлювання-відмови, розглянуто модифікації інваріантного значення категорії заперечення в семантичній структурі висловлювання-відмови. Встановлено функціональну сутність мовленнєвого акту з іллокутивною силою відмови та актні критерії його функціонування. Визначено місце акту відмови у традиційних та нетрадиційних класифікаціях мовленнєвих актів.

Створено типологію актів відмови на основі лексико-семантичних операторів. Визначено фонд лексичних та граматичних засобів вираження значення “відмова”. Досліджено та описано можливості модифікацій іллокутивної сили “відмова” в бік її посилення або послаблення.

Визначено залежність прагматичних змістів висловлювання відмови від ситуативно детермінованих та ситуативно індиферентних характеристик комунікації, здійснено спробу подання мовленнєвого портрета мовця, що висловлює відмову, реалізуючи інтенцію відхилення у певній ситуації спілкування.

Ключові слова: заперечення, іллокутивна сила, мовленнєвий акт з іллокутивною силою відмови, інтенція, прагматична інтерпретація, комунікативна ситуація.

АННОТАЦИЯ

Осовская И. Н. Высказывание-отказ: структурно-семантический и коммуникативно-прагматический аспекты (на материале современного немецкого языка). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 – германские языки. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию структурно-семантических и коммуникативно-прагматических характеристик высказываний отказа в современном немецком языке. Определены коммуникативная сущность высказыванияотказа (категория отрицания), модификации инвариантного значения категории отрицания в семантической структуре высказывания отказа. Отказ рассматривается как основанная на отрицательных установках говорящего реакция санкционального плана на выраженное проспективным актом пропозициональное содержание или интенцию говорящего з целью его отклонения. Раскрыты функциональная сущность высказыванияотказа и актные критерии его функционирования: форма, цель, тема, функции, содержание, последствия. Определено место