УДК 314.17

Національна академія наук України

Інститут соціології

Каревіна Олена Василівна

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ НА ПЕРЕХІДНОМУ ЕТАПІ: ДИНАМІКА ТА ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ

22.00.03 – соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Київ 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціології НАН України.

Науковий керівник

доктор філософських наук, старший науковий співробітник

Головаха Євген Іванович, Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Оссовський Володимир Леонідович, Національний університет "Києво-Могилянська академія", професор кафедри соціології

кандидат соціологічних наук, Балакірєва Ольга Миколаївна, Український Інститут соціальних досліджень, замісник директора, керівник Центра соціологічних досліджень

Провідна установа

Київський університет імені Тараса Шевченка, кафедра галузевої соціології

Захист відбудеться 22 січня 1999 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 01.08.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 252021, Київ 21, вул. Шовковична, 12

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: 252021, Київ 21, вул. Шовковична, 12

Автореферат розіслано 21 грудня 1998 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ______________________Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Перехідний період, у якому перебуває зараз українське суспільство, – це нестабільний історичний процес, в ході якого відбувається суспільна трансформація від тоталітарного стану до демократичного. В економічному аспекті сутність цього етапу полягає у зміні економічної моделі країни, поняття якої характеризується співвідношенням форм власності та заснованих на них секторів економіки, ринкових механізмів і державних важелів регулювання економіки, лібералізованості та соціальної орієнтованості економіки тощо. Власної економічної моделі Україна поки що не має. Вона відмовилася від планової економіки, але до якогось певного іншого типу економічного устрою не перейшла. Метою трансформації економічної системи країни було проголошено побудову змішаної і, разом з тим, соціально-орієнтованої економіки. Але навряд чи можна сказати, що сьогодні у суспільстві досить глибоко усвідомлено сутність тієї господарчої системи, до якої проголошено перехід.

Сам процес економічної трансформації відбувається в Україні вкрай непослідовно та суперечливо. Затягування реального реформування, задекларованого ще у 1992 р., призвело не лише до погіршення економічного стану країни, а й до негативного сприйняття самої його ідеї. Результати соціологічних обстежень останнього часу, говорять про те, що для все більшої частини населення пострадянських держав цінності демократичних реформ поступово втрачають свою привабливість. Хоч, з іншого боку, тими ж дослідженнями фіксується той факт, що масова свідомість не пов’язує однозначно теперішній курс реформ із розумінням необхідності переходу до ринку взагалі: населення виступає не стільки проти ринку, скільки не сприймає багатьох конкретних форм проведення реформ. Таким чином, можна зафіксувати суперечність між реальним змістом економічних змін, що відбуваються в країні, та декларованою метою реформування; а також між існуючими очікуваннями й орієнтаціями та реальним напрямом макроекономічних змін, їх кінцевими результатами.

З огляду на це, досить актуальним і важливим є не лише дослідження реального соціально-економічного трансформування в країні, а й вивчення сприйняття цього процесу її населенням. Щоб здійснити перехід до ринкової економіки демократичним шляхом, необхідно, передусім, зважати на ймовірні відповіді з боку населення на ті зміни, що вібуваються. Успіх реформ суттєво залежить від їх підтримки знизу. Можливості рефом – це насамперед можливості виникнення та розповсюдження відповідних орієнтацій, їх стійкого закріплення.

Основною проблемою перехідного періоду є недвозначний вибір між альтернативами, у даному випадку – альтернативами державного та соціально-економічного устрою. Формування моделі економіки країни залежить від взаємодії об’єктивних і суб’єктивних факторів. І питання про те, якою буде ця модель, є не тільки результатом дії об’єктивних тенденцій, а й багато в чому – результатом політичного та соціального вибору. При цьому багатосуб’єктні трансформаційні процеси спираються не лише на відповідні дії еліт, а й на індивідуальні поведінкові акти. Тому відповідь на питання про те, якою буде соціально-економічна система країни багато в чому залежить від електорату України, оскільки саме від нього залежить розподіл сил у владних структурах, а отже, і вибір стратегічного напряму подальшого розвитку суспільства. У межах демократичних суспільств політична поведінка людей значною мірою визначається їх соціально-економічними інтересами й орієнтаціями. Як правило, індивіди мають тенденцію голосувати за представників тих політичних сил, що, на їх думку, можуть краще висловити ці інтереси. Поступово політична поведінка людей починає приходити у відповідність до їх економічних інтересів та уподобань і в пострадянських країнах. Тому актуальним питанням подальших суспільних змін є вивчення соціально-економічних орієнтацій населення України, як важливих регуляторів не лише економічної, а й політичної, електоральної його поведінки. Політичний параметр процесу реформ є не менш значущим ніж власне економічний. Важливо усвідомити, що тільки проринково налаштовані сили зможуть не тормозити реформи. Отже, вивчення зв’язку між політичними й економічними орієнтаціями населення країни на сучасному етапі є дуже важливим питанням дослідження процесів демократизації суспільства.

Протиріччя перехідного періоду не могли не вплинути на стан свідомості населення країни. У суспільстві сформувалася досить велика група прихильників ринкових відносин і, разом з тим, – значна група тих, хто не сприймає ринковий варіант розвитку суспільства. Між цими крайніми групами знаходиться більшість населення, яка і вирішує у кінцевому підсумку долю реформування в країні. Різниця між пропорціями прихильників ринку та його противників постійно варіюється, залежно від особливостей економічної та політичної ситуації в країні. Тому питання про динаміку соціально-економічних орієнтацій населення України протягом перехідного періоду також є дуже цікавим та актуальним в умовах трансформації суспільства.

Вивчення проблеми соціально-економічних орієнтацій особи у транзитивному суспільстві має не лише важливе практичне, а й теоретичне значення. Не зважаючи на значну кількість робіт прикладного характеру з даної проблематики, що з’явилися останнім часом, у соціології практично відсутні теоретичні уявлення про систему соціально-економічних орієнтацій особи. Отже, наукова проблема полягає в необхідності теоретичного визначення категорії "соціально-економічні орієнтації", аналізу їх сутності, структури й типології на перехідному етапі та узагальненні численних емпіричних матеріалів, отриманих останніми роками при вивченні стану масової свідомості в Україні.

Міра наукового опрацювання проблеми. Проблема соціально-економічних орієнтацій особи у вітчизняній соціологічній літературі до 90-х років XX ст. практично не розглядалася. До тепер, в силу певних причин, і, насамперед, через соціальне замовлення, досліджувалися, головним чином, або соціальна орієнтація особи, або її соціально-професійні та ціннісні орієнтації як конкретні форми прояву загальної соціальної орієнтації. Проте теоретичні положення, що розроблялись у межах цих підходів, є дуже важливими та корисними і для вивчення соціально-економічних орієнтацій особи. Серед робіт, присвячених даній проблематиці, особливо слід відзначити праці Г.П. Прєдвєчного, Ю.А. Замошкіна, А.Г. Здравомислова, А.А. Тєльнова; концепцію життєвих планів, що розроблялася В.М. Шубкіним, М.М. Руткевичем, Ф.Р. Філліповим, М.Х. Тітмою та ін.; диспозиційну концепцію В.О. Ядова; концепцію цілеспрямованої поведінки Н.Ф. Наумової, Е.М. Коржевої; роботи вітчизняних соціологів Є.І. Головахи, В.О. Матусєвича, В.Л. Оссовського, І.М. Попової, А.А. Ручки, Л.А. Ази, В.А. Піддубного, В.Ф. Чорноволенка, В.Є. Хмелька та ін.; а також роботи класиків зарубіжної соціології У. Томаса та Ф. Знанецького (W.I. Thomas, F. Znaniecki), Т. Парсонса (T. Parsons), М. Кона та К. Скулера (M.L. Kohn, C. Scholler).

Важливе значення для розуміння сутності соціально-економічних орієнтацій мають також фундаментальні розробки проблем економічної свідомості, економічного мислення, економічної культури та економічної поведінки особи (праці А.К. Улєдова, Л.С. Бляхмана, А.Н.Шапошнікова, В.Д. Попова, Л.Н. Пономарьова, В.П. Чичканова, В.І. Верховіна, Т.І. Заславської, Р.В. Ривкіної, Г.Н. Соколової та ін.).

Вивчення власне соціально-економічних орієнтацій населення посттоталітарних країн особливої актуальності набуло на початку 90-х років нашого сторіччя у зв’язку з кардинальними змінами в усіх сферах суспільного життя і, насамперед, в економічній сфері. У соціологічній літературі з’явилася велика кількість робіт прикладного характеру, тією чи іншою мірою пов’язаних з дослідженням соціально-економічних орієнтацій особи на перехідному етапі. Проблемою цією серед вітчизняних дослідників займаються Є.І. Головаха, І.Е. Бекешкіна, С.О. Макеєв, В.Л. Оссовський, М.М. Чурилов, М. Погребінський, М. Міщенко, І. Мигович та ін.; серед російських соціологів – Т.І. Заславська, В.О. Ядов, В.О. Рукавішніков, Б.В. Головачев, А.А. Хахуліна, В.К. Кашин, А.А. Нещадін, Л.В. Трубіна та ін. Проблемою соціально-економічних уподобань у зв’язку зі зміною життєвих цінностей у кризовому суспільстві, що реформується, займаються М.І. Лапін, О.Г. Здравомислов, Н.Ф. Наумова, Л.А. Бєляєва. У зв’язку з процесами адаптації до нових умов життєдіяльності проблема економічних орієнтацій вивчається Й.Є. Дискіним, О.М. Авраамовою, М.М. Шабановою, Г.П. Гордоном та ін. Значна кількість робіт з проблематики дослідження вийшла також у країнах колишнього соціалістичного блоку. Серед них слід вказати на відомі автору роботи Дж. Юркієвича (J. Yurkiewich), Дж. Сзалаї (J. Szalai), Д. Рондинеллі (D. Rondinelli), Е. Внук-Липинського (E. Wnuk-Lipinski), Б. Хайо (B. Hayo) та ін. Проводились аналогічні дослідження і в країнах Латинської Америки (Ф. Тернер та К. Елорді (F.C. Turner, C.A. Elordi)).

Низку праць присвячено і питанню про пов’язаність соціально-економічного та політичного вибору населення посттоталітарних держав. У даному випадку слід відзначити роботи Ю.О. Левади, І.М. Клямкіна, Б.Г. Капустіна, В.О. Бойкова, Р.Г. Громової, В.Є. Хмелька тощо; а також роботи А. Міллера, В. Хеслі, У. Рейзінгера (A.H. Miller, V.L. Hesli, W.M. Reisinger) серед зарубіжних авторів. Багато уваги приділяється проблемі взаємозв’язку економічних і політичних орієнтацій і в межах теорій раціонального та суспільного вибору (праці Г. Саймона (H.A. Simon), К. Монро та К. Махер (K.L. Monro, K.H. Maher), У. Райкера (W.A. Riker), Дж. Матсусаки (J.G. Matsusaka), Дж. Кравена (J. Craven) та ін.).

Однак, проблему соціально-економічних орієнтацій особи не можна вважати достатньо розробленою. Як предмет спеціального теоретичного дослідження соціально-економічні орієнтації населення майже не розглядалися. Принаймні якихось більш-менш грунтовних теоретичних узагальнень у соціологічній літературі поки що не існує. Категорія соціально-економічних орієнтацій у теоретичному аспекті є практично не розробленою. Не розведено поняття установок, соціальних і ціннісних орієнтацій. Не визначено структуру соціально-економічних орієнтацій. Відсутнє уявлення про ці орієнтації як певну систему взаємопов’язаних преференцій особи у сфері економіки. Не достатньо розроблено і питання про послідовність соціально-економічних і політичних преференцій особи. Відсутність фундаментальних теоретичних розробок даної категорії пов’язана значною мірою з відсутністю відповідного соціального замовлення у попередні роки. Та тим важливішим є її вивчення на сучасному етапі.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка й обгрунтування сутності, структури та типології соціально-економічних орієнтацій особи на етапі переходу до нового соціально-економічного устрою; аналіз їх динаміки протягом перехідного періоду; виявлення факторів, що впливають на ці орієнтації, та вивчення зв'язку останніх з політичним вибором особи.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання:

1. Проаналізувати сутність і дати методологічне обгрунтування категорії “соціально-економічні орієнтації”.

2. Визначити й описати структуру соціально-економічних орієнтацій населення України на етапі переходу країни до нового суспільно-економічного устрою, дослідити взаємозв’язок між окремими елементами цієї структури.

3. Проаналізувати ставлення громадян України до певних реалій економічного та політичного життя країни.

4. Проаналізувати динаміку соціально-економічних орієнтацій населення України протягом 1992 – 1998 рр., у зв’язку зі змінами економічної та політичної ситуації в країні.

5. Проаналізувати низку факторів, з якими пов’язані певні соціально-економічні орієнтації особи.

6. Побудувати типологію соціально-економічних орієнтацій населення України на перехідному етапі.

7. Дослідити взаємозв’язок соціально-економічних і політичних орієнтацій населення країни й оцінити міру узгодженості соціально-економічного та партійно-політичного вибору особи.

Об’єкт і предмет дослідження. Предметом дослідження є соціально-економічні орієнтації населення України на етапі переходу від одного типу суспільно-економічного устрою до іншого.

Об’єктом дослідження є доросле населення України, тобто особи віком від 18 років, що мають право брати участь у голосуванні. Вибір об’єкту зумовлений одним із завдань дослідження – виявити вплив соціально-економічних орієнтацій населення на соціально-політичний вибір.

Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. У дисертації авторка спиралася на понятійний апарат, ідеї, положення та висновки, що сформульовані в теорії соціальної дії, теоріях соціального та раціонального вибору, а також на досвід вивчення проблеми соціальної орієнтації у вітчизняній соціології.

Емпіричну базу дисертації становлять матеріали державної статистики та дані моніторингових загальноукраїнських досліджень, проведених Інститутом соціології НАН України разом з фондом "Демократичні Ініціативи" та компанією СОЦИС протягом 1992–1998 рр. Керівник проекту – В.М. Ворона, автори програми та інструментарію – Н.В. Паніна та Є.І. Головаха. Опитування проводилися методом стандартизованого інтерв'ю. Вибірки репрезентують доросле населення регіонів України за ознаками статі, віку, освіти. У 1992 р. було опитано 1752 особи; у 1993 р. – 1797; у 1994 р. – 1807; у 1995 р. – 1810; у 1996 р. – 1800; у 1997 р. – 1810; у 1998 р. – 1810.

Для досягнення мети та розв’язання завдань дослідження використовувалися методи багатовимірної статистики: факторний, кластерний і дискримінантний аналізи.

У роботі сформульовані наступні гіпотези: соціально-економічні орієнтації більшої частини населення країни на сьогодні є неузгодженими між собою. Факторами, з якими пов’язана їх неузгодженість, є: уповільнені темпи та суперечливість економічних реформ, неусвідомленість економічних інтересів, статусні та соціально-демографічні ознаки, стереотипи державного патерналізму. Соціально-економічні орієнтації більшої частини населення на сьогодні непослідовно пов’язані з політичними преференціями. Факторами, з якими пов’язана неузгодженість економічних і політичних орієнтацій, є: неконсистентність економічних преференцій, неусвідомленість економічних інтересів, соціально-демографічні та статусні ознаки.

Наукова новизна отриманих результатів. Новизна результатів дослідження полягає у тому, що знайдено теоретичне обгрунтування поняття "соціально-економічні орієнтації", розроблено структуру соціально-економічних орієнтацій особи та їх типологію на перехідному етапі.

Проведена дослідницька робота дала можливість сформулювати положення та висновки, що містять наукову новизну і виносяться автором на захист:

- на підставі аналізу й узагальнення теоретичних та емпіричних результатів вивчення соціально-економічних орієнтацій особи запропоновано розглядати останні як систему преференцій особи у сфері економіки, що відображають її свідоме вибіркове ставлення до процесів, інституцій, явищ тощо у даній сфері (с. 13–33);

- доведено, що соціально-економічні преференції об'єднані в одну більш загальну орієнтацію особи у сфері економіки та побудовано кількісний показник, що характеризує цю орієнтацію – індекс загальної економічної орієнтованості (с. 119–126);

- проаналізовано структуру соціально-економічних орієнтацій особи на перехідному етапі, в яку у змістовному плані входять: найзагальніші орієнтації у сфері споживання; орієнтації у сфері праці; орієнтації стосовно форм власності; та орієнтації щодо економічного реформування в країні (орієнтації на певну економічну модель) (с.66–68; 125–126);

- доведено, що економічний, а також політичний вибір більшої частини населення України є неузгодженим (с. 118–128; 169–174);

- доведено, що узгодженість економічних орієнтацій, а також економічних і політичних преференцій особи пов’язана з такими факторами, як: статусні, соціально-демографічні ознаки та, насамперед – економічні інтереси особи (с. 141–164; 175–180);

- побудовано емпіричну типологію соціально-економічних орієнтацій населення України на перехідному етапі (виявлено, що основними типами цих орієнтацій є: антиринковий; амбівалентний (суперечливий); проринковий, не орієнтований на володіння власністю; та проринковий, орієнтований на володіння власністю) (с. 186–189).

Практична значущість результатів полягає у тому, що по-перше, певною мірою узагальнено накопичений матеріал емпіричного та теоретичного характеру з проблеми вивчення масової економічної свідомості в перехідних суспільствах; та, по-друге, розроблені в роботі методологічні принципи аналізу соціально-економічних орієнтацій особи можуть бути застосовані в майбутньому при проведенні конкретно-соціологічних досліджень з даної проблематики.

Дисертація є частиною комплексного плану наукових досліджень відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційної роботи було викладено та апробовано на Науково-практичній конференції молодих вчених "Українське суспільство на шляху до цивілізації XXI століття" (Луцьк, 1997) та на засіданнях відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології Національної академії наук України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (167 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 212 сторінок; 47 таблиць, 2 рисунки та список використаних джерел займають 32 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність проблеми дослідження, характеризується міра її наукового опрацювання, формулюються мета та завдання, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічна й емпірична база, викладаються наукова новизна, практична значущість та апробація результатів.

У першому розділі – "Теоретичні основи вивчення соціально-економічних орієнтацій у посттоталітарному суспільстві" – розкриваються теоретичні засади соціологічного вивчення соціально-економічних орієнтацій, розглядаються особливості цих орієнтацій в умовах транзитивного суспільства, їх структура та типологія на перехідному етапі, а також теоретичні підходи до вивчення взаємозв’язку соціально-економічних і політичних преференцій особи, формулюються гіпотези дослідження.

В роботі розглядаються наявні в соціології підходи до аналізу категорій "орієнтація" та "соціальна орієнтація" на основі чого пропонується власне визначення поняття "соціально-економічні орієнтації". Зазначається, що у зарубіжній соціології поняття орієнтацій розглядається, здебільшого, або як синонім поняття установки (У. Томас, Ф. Знанецький, Дж. Лопреато та ін.), або як діяльність суб’єкта, що орієнтується, щодо певного об’єкту (Т. Парсонс, М. Кон, К. Скулер та ін.). У вітчизняній соціології умовно можна виокремити три підходи до визначення поняття "соціальна орієнтація". У межах першого підходу (концепції життєвих планів і життєвих стратегій особи) поняттю соціальної орієнтації надається дуже конкретного значення – вона розглядається як спрямованість на придбання конкретного соціального становища (праці М.Х. Тітми, З.А. Саара, В.М. Шубкіна, Ф.Р. Філіппова, М.М. Руткевича, Ю.П. Петрова, Г.О. Чередниченка та ін.). У межах другого підходу термін "соціальна орієнтація" вживається для позначення діяльності суб’єкта, що орієнтується, щодо певного об’єкту, при цьому різними дослідниками підкреслюються різні аспекти цього явища: когнітивний, емоційний або поведінковий (роботи Г.П. Прєдвечного, Ю.О. Замошкіна, Г.Я. Головних, В.А. Демичева, Є.С. Шварца, А.Г. Вельша, А.А. Тєльнова та ін.). Нарешті, у межах третього підходу терміну "соціальна орієнтація" надається дуже широкого значення. У його зміст крім внутрішніх механізмів саморегуляції поведінки особи, вкладається й зовнішній вплив з боку суспільства, окремих соціальних спільностей тощо (роботи Ю.І. Матвєева, Н.Ф. Наумової та ін.). У соціологічній літературі останніх років поняття "соціальних орієнтацій" використовується, здебільшого, як синонім понять "преференції" ("переваги, що надаються особою") "очікування", "схильність", "вибір" особи, "ставлення" (роботи Ю.А. Левади, Й.Є. Дискіна, М.І. Лапіна, В.Є. Хмелька, Дж. Росаті (J. Rosati), Дж. Гріда (J.Greed) тощо).

Зважаючи на існуючі в науковій літературі підходи, під соціально-економічними орієнтаціями автор розуміє систему переваг (преференцій), що віддаються особою у сфері економіки, її ставлення до основних процесів, що відбуваються у цій сфері, до основних її інституцій тощо, у відповідності до яких вона сприймає ситуацію та обирає певний спосіб дій.

Основна особливість орієнтацій особи полягає у тому, що вони являють собою передусім свідомий вибір. Соціально-економічні орієнтації є економічним аспектом соціальної орієнтації особи в більш конкретному її розумінні (як орієнтації суб’єкту щодо певного соціального об’єкту). Вони, як і соціальна орієнтація, передбачають: 1) отримання інформації про об’єкт орієнтації; 2) вироблення певного ставлення суб’єкту до об’єкту орієнтації; 3) вибір суб’єктом, що орієнтується, певного стилю поведінки, способу соціальної дії в тій чи іншій ситуації.

Автор аналізує зв’язок поняття "соціально-економічні орієнтації" з системою таких понять, як: "економічна свідомість", "економічне мислення", "економічна культура", "економічна поведінка" та "економічні інтереси" особи і зазначає, що соціально-економічні орієнтації є одним з важливих елементів економічної свідомості й економічного мислення особи, їх індикатором. Останні, у свою чергу, є важливою складовою економічної культури. Крім того, соціально-економічні орієнтації щільно пов’язані з економічними інтересами особи. Щоб орієнтувати себе у певній економічній ситуації, людина має насамперед визначити, у чому полягають її інтереси. Власне, орієнтації й починаються із співвідношення інформації з потребами та інтересами суб’єкту. Проявляються економічні інтереси та соціально-економічні орієнтації особи, передусім, в її економічній поведінці, яка є індикатором усталеності цих орієнтацій.

У роботі розглядається підхід до зв’язку економічної поведінки та преференцій особи з погляду неокласичних економічних теорій, де економічна поведінка визначається як поведінка пов’язана з перебором економічних альтернатив з метою раціонального вибору – вибору, в якому мінімізуються витрати, та максимізується чистий прибуток. При цьому підкреслюється, що на перехідному етапі поведінка (в тому числі й економічна) значної частини населення має скоріше не раціональний, а емоційний характер, що є результатом впливу нераціонального економічного мислення, норм і стереотипів неринкової економічної культури тощо. Загалом, з огляду на узагальнення результатів емпіричних досліджень останнього часу, основними особливостями економічних орієнтацій населення держав посткомуністичного світу можна вважати: неоднорідність економічних орієнтацій; неузгодженість соціально-економічних преференцій особи; ідеологізованість економічних орієнтацій значної частини населення; залежність від економічних стереотипів минулого; усвідомлення необхідності реформування при несхваленні конкретних способів його проведення; виникнення орієнтацій адекватних ринковим відносинам; збільшення чисельності противників реформування ("втома від реформ").

Розглядаючи структуру соціально-економічних орієнтацій, автор зазначає, що до визначення цієї структури можна підходити з трьох точок зору. Перший можливий підхід пов’язаний з традиційним виділенням у структурі соціальної орієнтації особи трьох основних елементів: 1) когнітивного (отримання інформації про об’єкт орієнтації, яким може бути та чи інша економічна модель, певна економічна інститція, економічне явище чи подія тощо); 2) емоційного (вироблення ставлення суб’єкту, що орієнтується до об’єкту орієнтації); 3) поведінкового (вибір стилю поведінки в певній економічній ситуації).

Соціально-економічні орієнтації, як і інші види орієнтацій, починаються з когнітивного визначення ситуації особою, із співвіднесення інформації про об’єкт орієнтації з потребами та інтересами суб’єкту, що орієнтується. Оскільки в ситуації, як правило, існує декілька альтернатив, то виникає проблема вибору, яка розв’язується в процесі оцінки на етапі формування емоційного ставлення суб’єкту до об’єкту орієнтації. Результатом процесу орієнтації виступає вибір, що є чи не основним елементом у структурі орієнтацій особи.

Орієнтації будь-якого рівня передбачають неодмінність вибору. У дисертації розглядаються два основні підходи до проблеми вибору, наявні в соціології. У межах першого підходу, розповсюдженішого у вітчизняній соціологічній літературі, вважається, що вибір, здійснюваний особою, залежить, насамперед, від її ціннісних уявлень. Система цінностей тут розглядається як основа для оцінки ситуації та вибору з-поміж наявних альтернатив. У межах другого підходу вважається, що вибір особи пов’язаний, передусім, з її інтересами та раціональним обрахунком того, що вигідно і що невигідно для особи у певному сенсі. Цей підхід розповсюдженіший у зарубіжній соціології (теорії раціонального вибору (надалі – ТРВ), соціального вибору (social choice), суспільного вибору (public choice) та "економічного підходу в соціології" (economic approach)). У межах цих теорій вся поведінка людини розглядається як результат процесу, що включає свідомий вибір, який здійснюється на основі інтересів особи, її сформованих, узгоджених між собою преференцій, а також на основі аналізу інформації про наявні в ситуації вибору альтернативи та про наслідки можливого вибору (при цьому, в різних теоріях припускається, що суб’єктові доступні різні обсяги інформації). Критерієм оптимальності цього вибору вважається раціональність. Автором розглядаються різні підходи до визначення поняття раціональності: праксеологічний підхід (раціональність як ретельний розрахунок цілей, засобів, результатів і наслідків дії); підхід ТРВ (уявлення про "обмежену раціональність" і суб’єктивні її критерії); підхід теорії ігор (раціональність в ситуації непевності). На перехідному етапі, з погляду автора, придатнішим буде визначення раціональності з точки зору теорії раціонального вибору та теорії ігор, де у найзагальнішому випадку раціональною вважається дія, що відповідає основним інтересам особи, що діє.

Другий підхід до визначення структури соціально-економічних преференцій індивіду, пов’язаний з виокремленням у цій структурі двох рівней, що розрізняються за глибиною сприйняття певних орієнтацій: 1) рівень демонстративного прояву орієнтацій (або рівень вербального засвоєння, ідеологічного сприйняття); 2) рівень глибинного сприйняття орієнтацій (рефлексивний рівень).

Перший рівень формується, головним чином, під впливом суспільної ідеології в економічній сфері, діяльності засобів масової інформації, в результаті сприйняття особою найпоширеніших вербальних економічних стереотипів тощо. Це рівень, який складається з думок, уявлень, суджень, що відносяться до сфери економіки. Він – нестійкий у порівнянні з другим рівнем і може досить швидко змінюватися залежно від зміни ситуації, діяльності засобів масової комунікації тощо. Судити про цей рівень можна по вербальній поведінці особи. Але слід враховувати, що остання визначається складною взаємодією глибинних особливостей свідомості та поверхових її прошарків. Другий рівень економічних орієнтацій – це рівень усвідомлення та закріплення цих уявлень у структурі диспозицій особи. До нього входять також стереотипи економічної свідомості та установки стосовно економічної сфери сформовані й закріплені у індивіда раніше. Цей рівень пов’язаний з економічним досвідом особи та з її ціннісними уявленнями і є значно менш динамічним, ніж попередній. Досить часто глибинний рівень орієнтацій відтворює особливості економічної культури минулого періоду. Судити про нього можна насамперед по реальній економічній поведінці особи, а також по її електоральній поведінці, оскільки остання в умовах демократії також є важливим проявом реальності намірів та орієнтацій особи.

І, нарешті, третій підхід до визначення структури соціально-економічних орієнтацій пов'язаний з їх предметним змістом. Оскільки, соціально-економічні орієнтації є преференціями особи у сфері економіки, а остання включає процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання, то в структурі цих орієнтацій у змістовному плані, на думку автора, можна виділити: 1) орієнтації стосовно економічної системи в країні (якою вона повинна бути на думку індивіда); 2) орієнтації щодо власності та різних її видів (орієнтації стосовно певного способу виробництва); 3) орієнтації у сфері зайнятості (орієнтації на зайнятість у сфері суспільного виробництва як такій, на певні види зайнятості, на зайнятість у тому чи іншому секторі економіки тощо); 4) орієнтації у сфері споживання.

У транзитивних суспільствах предметний зміст соціально-економічних орієнтацій особи дещо змінюється. Найважливішими процесами, що мають місце в економіці таких країн є: приватизація державного майна, лібералізація цін, формування ринку праці тощо. Всі ці процеси, звичайно, мають своє відображення у змісті соціально-економічних орієнтацій особи, тому в їх структуру на перехідному етапі мають входити:

1) ставлення до економічного реформування в країні (орієнтація на певний ідеальний тип економічної моделі);

2) ставлення до окремих сторін реформи (до приватизації державного майна, до введення приватної власності та розвитку приватного підприємництва, до різних форм приватної власності);

3) орієнтації у сфері зайнятості (орієнтація на активну участь у сфері суспільного виробництва або на вихід з неї, на працю за наймом або на самозайнятість, на зайнятість за наймом у приватного власника або ж у державному секторі економіки);

4) найзагальніші орієнтації у сфері споживання (орієнтації на наявність широкого вибору товарів і послуг, навіть за високими цінами, або на існування дефіциту товарів при стабільних цінах).

Основними характеристиками системи орієнтацій особи є їх цілісність і стійкість. Критерієм стійкості економічних орієнтацій є їх реалізація в практичній економічній чи політичній поведінці, а критерієм цілісності – ступінь узгодженості, несуперечливості окремих економічних преференцій. Сполучення соціально-економічних орієнтацій буде несуперечливим у тому випадку, коли наявність однієї з них буде сприяти або принаймні не перешкоджати реалізації іншої. В ідеалі окремі соціально-економічні орієнтації не повинні суперечити одна одній. У термінах теорії раціонального вибору вони мають бути консистентними та транзитивними. Тобто, особа, що має проринкові орієнтації у сфері праці, має також схвалювати розвиток бізнесу, приватизацію державного майна тощо. Але на перехідному етапі, з огляду на амбівалентність як індивідуальної, так і масової свідомості, протиріччя виникають і в самій структурі соціально-економічних орієнтацій.

В дисертації автором розглядаються наявні в сучасній соціологічній літературі підходи до визначення типів соціально-економічних орієнтацій (роботи О.С. Шайдарової, М.А. Слюсарянського, М.Д. Міщенка, М.І. Лапіна, Л.А. Бєляєвої, Н.Ф. Наумової, А.Г. Здравомислова, Й.Є. Дискіна, О.М. Авраамової) та пропонуються власні підходи до їх типології:

1. Типологія за предметним змістом економічних орієнтацій (за ставленням до певних економічних моделей): орієнтації на планову економіку; на консервативну ринкову модель; на соціально-орієнтовану ринкову модель; невизначені орієнтації.

2. Типологія з погляду узгодженості / неузгодженості окремих преференцій: узгоджені проринкові; узгоджені антиринкові; неузгоджені орієнтації.

3. Типологія з погляду економічних інтересів і ставлення респондентів до економічних реформ: антиреформенні орієнтації та прореформенні орієнтації. Останні, в свою чергу, поділяються на декілька підтипів: а) "споживчий" – перехідний тип, якому властиве позитивне ставлення до наповненості споживчого ринку та негативне – до відповідальності за результати власної економічної діяльності, відсутності державного патерналізму тощо; б) "орієнтований на працю за наймом" – якому властиве прийняття ринкових перетворень при відсутності орієнтації на володіння приватною власністю; в) "орієнтований на ведення власного бізнесу" – якому властиве позитивне ставлення до ринкових реформ, при цьому ринок асоціюється з можливістю ведення власного бізнесу.

Серед факторів, що впливають на соціально-економічні орієнтації особи в сучасному українському суспільстві, на думку автора, особливо слід виділити: соціально-демографічні ознаки (стать, вік); статусні ознаки (рівень освіти, доходу, наявність власності, рід діяльності, місце проживання тощо); регіональний фактор (регіональні особливості масової економічної та політичної свідомості); чинники соціального середовища (реальна економічна ситуація в країні, її зміни, вплив засобів масової інформації та безпосереднього оточення тощо); індивідуально-особистісні характеристики (потреби й інтереси особи, цінності, що нею поділяються, інші орієнтації в тому числі політичні; адаптованість особи до нових умов життєдіяльності тощо).

Одним з важливих з проявів реальності намірів та орієнтацій особи є їх реалізація в електоральній поведінці. Тому узгодженість, несуперечливість її політичних та економічних преференцій є важливим критерієм стійкості останніх. У дисертації розглядаються основні підходи до вивчення зв'язку між економічними та політичними преференціями особи (партійно-ідентифікаційний підхід і підхід ТРВ). Підкреслюється, що хоч за логікою ТРВ економічні та політичні преференції особи мають бути узгодженими, але на перехідному етапі вони досить часто не збігаються. До основних чинників неконсистентності цього вибору, з погляду автора, слід віднести: 1) невизначеність орієнтацій та амбівалентність як політичної, так і економічної свідомості; 2) різний рівень сприйняття тих чи тих орієнтацій: декларативні демократичні орієнтації можуть суперечити укоріненим патерналістським стереотипам економічної свідомості тощо; 3) неусвідомленість економічних інтересів; 4) відсутність чіткого політичного спектру в країні, що суттєво ускладнює партійну самоідентифікацію населення; 5) неспроможність особи ефективно висловлювати та захищати власні економічні інтереси у зв'язку з неможливістю спрогнозувати власну майбутню соціальну позицію в умовах нестабільного перехідного суспільства.

У другому розділі – "Аналіз результатів емпіричних досліджень соціально-економічних орієнтацій населення України" – на базі матеріалів емпіричних досліджень 1992–1998 рр. Розглядається динаміка соціально-економічних преференцій населення України на перехідному етапі, аналізуються фактори, з якими вони пов’язані, будується типологія економічних орієнтацій населення та виявляється міра узгодженості його окремих економічних, а також економічних і політичних преференцій.

Аналізуючи динаміку соціально-економічних орієнтацій населення України протягом 1992–1998 рр. автор робить висновок про те, що останні є досить неоднорідними: загалом переважає орієнтація на перехід до ринку, близько третини населення країни стоїть на антиринкових позиціях і значна частина все ще не має визначених економічних преференцій. Тобто економічні орієнтації на масовому рівні є неузгодженими: населення схвалює розвиток бізнесу, приватизацію землі та дрібних підприємств, але не підтримує лібералізацію цін і велику приватизацію. В цілому зміст економічних орієнтацій населення дійсно багато в чому визначається загальними тенденціями соціально-економічних змін у країні. Відсутність реальних економічних реформ призводить до зменшення чисельності прихильників ринку. Найбільш проринковими були соціально-економічні орієнтації населення України на початковому етапі реформування. Істотно змінилися вони в антиринковому напрямі в 1993 р. і, після деякого зростання проринкових настроїв у 1994 р., – в 1995 р., коли економічний стан країни був чи не найгіршим, реформування відбувалося вкрай нерівномірно і, в основному, за рахунок населення, а ступінь адміністративного контролю за економікою був найвищим. Та найсильніше зросли антиринкові настрої протягом 1997–1998 рр. Тобто, простежується стійка тенденція збільшення чисельності противників реформ.

Аналізуючи систему соціально-економічних преференцій особи, автор підкреслює, що останні досить щільно пов'язані між собою: як правило, як правило, проринковим орієнтаціям на одному рівні відповідають проринкові орієнтації і на іншому. Проведений факторний аналіз та обраховане значення коефіцієнту Альфа-Кронбаха дозволили зробити висновок про те, що окремі економічні преференції особи погруповані в одну загальну її орієнтацію у сфері економіки,яку можна описати за допомогою кількісного показника – індексу загальної економічної орієнтованості. Індекс розраховувався на підставі даних про ставлення опитаних до ринкового реформування, приватизації державного майна, розвитку бізнесу, праці на приватного власника та лібералізації цін. Середнє значення цього індексу для населення України на 1997 р. становило 14,54; на 1998 р. – 14,37 (індекс приймає значення від 7 до 21; чим вище його значення – тим проринковіше орієнтована особа), тобто економічна орієнтованість населення України на сьогодні є скоріше невизначеною, хоч з тенденцією до "проринковості". На основі значення міри узгодженості Каппа, в роботі також емпірично доводиться, що економічний вибір більшої частини населення України на сьогодні є неузгодженим. Як і передбачалося, повністю узгоджені економічні орієнтації мала незначна частина опитаних – лише 7,7% (за даними 1997 р.).

Розглядаючи особливості економічних орієнтацій населення регіонів країни та їх динаміку, автор доходить висновку, що ступінь підтримки реформістських тенденцій в окремих регіонах України розрізняється. Найбільш проринково орієнтованими є мешканці Києва та Західного регіону, а антиринково – мешканці Криму, Центрального та Східного регіонів. Але загальна тенденція динаміки цих орієнтацій в окремих регіонах залишається такою ж, як і для населення України в цілому: на початку етапу реформування преференції населення більшості регіонів були значно проринковішими.

На підставі аналізу зв'язку між економічними орієнтаціями та низкою об'єктивних і суб'єктивних факторів в роботі доводиться, що напрям економічного вибору особи суттєво залежить від її соціально-демографічних та статусних ознак. Антиринкові орієнтації пов’язані з віком, низьким соціальним статусом, невисокою освітою, кваліфікацією та доходом. І навпаки, освіта, високий рівень доходу, зайнятість в недержавному секторі економіки тощо суттєво впливають на розвиток ринкових преференцій особи. Проте узгодженість соціально-економічних орієнтацій загалом виявилася не досить щільно пов’язаною з віком і статусними ознаками. Лише щодо освіти було зафіксовано наявність статистично значущих розбіжностей у ступені узгодженості економічних орієнтацій у респондентів з різним освітнім рівнем. А також, у опитаних бізнесменів (яких можна віднести до високостатусної групи) міра узгодженості економічних орієнтацій була вищою, ніж у решти опитаних. Взагалі ж у вибірку майже не потрапили особи з найвищим статусом, тому досить важко було перевірити гіпотезу про пов’язаність статусу та консистентності економічних орієнтацій особи.

На емпіричному рівні було також доведено, що напрям економічного вибору населення України досить щільно пов’язаний і з низкою суб’єктивних факторів, серед яких: самооцінка особою власного положення в суспільстві та власного рівня добробуту, економічні інтереси, орієнтованість на патерналізм чи самостійність, загальна адаптованість особи до нових умов життєдіяльності. Проринковіші економічні орієнтації мають особи з вищою суб’єктивною оцінкою власного статусу та рівня матеріального забезпечення, зі сформованими економічними інтересами (принаймні з інтересами щодо володіння власністю), орієнтовані на самостійність, а також більш адаптовані до нових умов життєдіяльності (що проявляється у вищому рівні загального соціального самопочуття). Особи з визначеними інтересами щодо володіння власністю та з вищим "суб’єктивним статусом" також мали більш узгоджені економічні орієнтації, ніж решта опитаних.

Емпіричні дані свідчать і про те, що економічні орієнтації особи впливають на її політичний вибір: проринковішим економічним орієнтаціям відповідають орієнтації на праві та центристські, прокапіталістичні політичні сили, а антиринковим – орієнтації на ліві, просоціалістичні сили. При цьому, що більш узгодженим є економічний вибір особи, тим більш визначеними є політичні орієнтації. Проте в цілому стійкі економічні преференції, несуперечливо пов'язані з партійно-політичним вибором, на сьогодні має не досить значна частина населення країни: приблизно п’ята частина (за даними 1997 р.), та близько третини (за даними 1998 р.). Більш стійкими виявилися економічні орієнтації опитаних чоловіків, представників старшої вікової групи, осіб з вищим рівнем освіти, визначеним статусом (не маргіналів) та з визначеними економічними інтересами.

За результатами проведеного дискримінантного аналізу, у диференціацію респондентів на прихильників центристських / правих і лівих партій більший внесок мають політичні преференції, ніж економічні. З-поміж решти економічних орієнтацій найбільший вплив на цю диференціацію мають орієнтації стосовно розвитку бізнесу та продовження економічного реформування в країні. Хоч поступово зв’язок між економічним