КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ОСТАПЕНКО Людмила Анатоліївна

УДК 343.618

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

УМИСНИХ ВБИВСТВ ПРИ ПОМ’ЯКШУЮЧИХ ОБСТАВИНАХ

(статті 116, 117, 118 КК України)

Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

кафедра кримінального права та кримінології, завідувач

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Грищук Віктор Климович,

декан факультету, завідувач кафедри кримінального права і кримінології Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії

внутрішніх справ України

кандидат юридичних наук, професор Александров Юрій Валер’янович,

завідувач кафедри правоохоронної діяльності Інституту права ім. Святого Володимира Міжрегіональної академії управління персоналом, заслужений юрист України

Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького

НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “19” січня 2004 року о “10” годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 Київського

національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул.

Володимирська, 60, ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул.

Володимирська, 58,).

Автореферат розісланий “02”грудня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук,

доцент _____________________ В.П. Шибіко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Концепція правової держави завжди пов’язується, перш за все, з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною з боку держави.

Конституція України (ст. 27) закріпила головне природне право кожної людини – право на життя: „Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.” Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства в цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора – кримінальна відповідальність.

Поряд із відповідальністю за умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК) та при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК), вбивство через необережність (ст. 119 КК), чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Актуальності дисертаційне дослідження набуває у зв’язку з необхідністю осмислення відповідних положень нового КК України – перш за все з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.

Очевидним є те, що питанням кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах як інституту кримінального права приділяється значна увага в теорії кримінального права. Водночас окремі питання залишаються недостатньо дослідженими або є дискусійними, внаслідок чого спостерігається неоднозначне тлумачення тих чи інших правових норм, і тому постає необхідність поглибленого дослідження відповідного проблемного питання.

Проблемам кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах, приділяли велику увагу такі провідні вчені дореволюційного періоду, як М.Н.Гернет, А.А.Жижиленко, В.Д.Набоков, М.С.Таганцев. Наукові позиції щодо цього питання викладені відомими вченими радянського періоду, серед яких М.І.Загородніков, А.А.Піонтковський, Ш.С.Рашковська, В.І.Ткаченко, А.Н.Трайнін, Т.Г.Шавгулідзе, М.Д.Шаргородський. На сучасному етапі значний внесок у вирішення проблем кримінально-правової характеристики умисних вбивств, в тому числі при пом’якшуючих обставинах, зробили у своїх працях вітчизняні вчені Ю.В.Александров, М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.К.Грищук, М.Й.Коржанський, М.П.Короленко, В.М.Куц, О.П.Литвин, В.М.Мамчур, М.І.Мельник, В.О.Навроцький, В.В.Сташис, В.Я.Тацій, Є.В.Фесенко, С.Д.Шапченко, С.С.Яценко. Суттєвий внесок в дослідження цих питань зробили у своїх наукових працях Л.А.Андрєєва, С.В.Бородін, Т.В.Кондрашова, А.М.Красиков, О.М.Попов, Л.А.Рогачевський, Б.В.Сидоров, Р.Шарапов.

Слід зазначити, що попередні дослідження були в основному присвячені кримінально-правовому аналізу умисних вбивств при обтяжуючих обставинах та вбивства через необережність. Проблеми кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися. Крім того раніше проведені дослідження окремих аспектів цих проблем здебільшого ґрунтувалися на положеннях КК України 1960 р.

Значна увага до проблем кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах ще не означає їх остаточного вирішення. У теорії кримінального права, зокрема, неоднозначно визначається зміст таких понять, як “початок кримінально-правової охорони життя людини”, “афект” та “стан сильного душевного хвилювання”, “протиправне насильство”, “систематичне знущання”, “тяжка образа”, “новонароджена дитина”, “під час пологів”, “відразу після пологів”, “суспільно небезпечне посягання”, “посягання” (у розумінні ст. 118 КК). Потребують свого вирішення й окремі питання, які стосуються кримінально-правової характеристики умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Актуальність теми дослідження обумовлюється складнощами, які виникають на практиці при кваліфікації умисних вбивств при конкуренції норм.

Викладене вище й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення окремих завдань, передбачених: програмою “Діти України” (затверджена Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96); “Комплексними заходами щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації” (затверджена Указом Президента від 18 березня 1998 р. № 200/98); “Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001–2005 роки” (затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000). Дисертація виконана відповідно до плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукової програми БФ 042-01 “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України”, затвердженої 28 листопада 2000р.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова характеристика складів злочинів, передбачених статтями 116, 117, 118 КК, та формулювання на її основі науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення кримінального законодавства України і правозастосовчої діяльності.

Поставлена мета зумовила необхідність розв’язання таких головних завдань:

- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання; умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини; умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця;

- проаналізувати спеціальну літературу з проблем кваліфікації умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах;

- провести узагальнення судової практики з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за умисні вбивства, вчинені при пом’якшуючих обставинах;

- на підставі проведеного аналізу сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах;

- сформулювати рекомендації по вдосконаленню положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи”.

Об’єктом дослідження є умисні вбивства, вчинені при пом’якшуючих обставинах, а саме: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, як самостійні кримінально-правові інститути.

Предметом дослідження є кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за вказані види умисних вбивств, їх доктринальне розуміння та практика застосування. При цьому основна увага приділялася дослідженню відповідних ознак юридичних складів злочинів, передбачених статтями 116, 117, 118 КК. Проблеми покарання та інших заходів кримінально-правового впливу не розглядалися.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використані такі методи: системний – для комплексного розгляду складових предмета дослідження, елементів як єдиного цілого; діалектичний метод - для дослідження елементів та ознак складів злочинів, зокрема, при з’ясуванні співвідношення між окремими формами зовнішнього прояву умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах; функціональний - для з’ясування змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак досліджуваних складів злочинів при кримінально-правовій кваліфікації діянь; аксіоматичний - для обґрунтування криміналізації діянь, передбачених статтями 116, 117, 118 КК, які приймались без доведень, а визначення їх об’єктивних та суб’єктивних ознак здійснювалось відповідно до певних логічних правил; історично-правовий - при дослідженні та аналізі розвитку норм про відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; порівняльно-правовий - при встановленні змісту загальних та специфічних ознак зазначених видів умисних вбивств за національним та зарубіжним законодавством, зокрема, КК РФ; логічний - для тлумачення окремих положень КК України 1960 р. та чинного КК України, а також низки кримінально-правових понять.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузях кримінального права, кримінології, медицини, загальної психології. У роботі використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.

Нормативну базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, КК України 1960 р., КК України 2001 р., КК Російської Федерації, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України та РФ.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані протягом 1999 – 2002 років внаслідок ознайомлення автора з матеріалами 120-ти кримінальних справ по звинуваченню осіб у вчиненні злочинів, передбачених статтями 93, 94, 95, 96, 97, 98 КК України 1960 р. та статтями 115, 116, 117, 118, 119 КК України 2001 р. У дослідженні використовувалась опублікована судова практика, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше в теорії кримінального права України предметом комплексного наукового дослідження на дисертаційному рівні стали проблеми кримінально-правової характеристики умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах з урахуванням вітчизняного та зарубіжного (Російська Федерація) досвіду. На основі проведеного дослідження автор виносить на захист такі основні положення, пов’язані з науковою новизною:

1. Зроблено висновок, що законодавче визначення поняття вбивства не охоплює випадків необережного позбавлення життя іншої людини (ст. 119 КК), тому цей злочин більш правильно назвати заподіянням або спричиненням смерті через необережність. Запропоновано виключити із назв ст.ст. 116, 117, 118 КК слово “умисне”, оскільки у ст. 115 КК законодавець чітко визначив, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

2. Вперше обґрунтовується висновок про те, що поняття “стан сильного душевного хвилювання” за своїм змістом значно ширше поняття “афект” і включає фізіологічний афект, що характеризує медичний (психологічний) критерій цього стану.

3. Дістала подальшого розвитку пропозиція про визначення змісту термінології у межах розділу “Злочини проти життя та здоров’я особи” Особливої частини КК. Зокрема, пропонується ст. 116 КК доповнити приміткою такого змісту: “Примітка. Протиправне насильство - це протизаконне заподіяння фізичної шкоди особі або погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди. Під погрозою завдати фізичної шкоди слід розуміти погрозу вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, викраденням, позбавленням волі винної особи, а також близьких їй осіб. Під погрозою спричинити моральну шкоду слід розуміти погрозу розголосити відомості, які винна особа бажає зберегти в таємниці. Під погрозою завдати майнової шкоди слід розуміти погрозу знищити майно винної особи або позбавити майнових прав, а так само знищити майно близьких їй осіб у будь-який спосіб. Систематичне знущання – це повторюваність фізичного або психічного насильства не менше трьох разів. Тяжка образа – це умисне грубе приниження честі і гідності особи, яке характеризується винятковим цинізмом, або за змістом для особи є особливо образливим.”

4. Пропонується ст. 116 КК доповнити ч. 2 і викласти її у такій редакції: “2. Вбивство двох чи більше осіб, вчинене в стані сильного душевного хвилювання ...”, передбачивши у її санкції покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років. Ця норма підлягала б застосуванню у тих випадках, коли причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання була протиправна поведінка двох чи більше осіб. Одночасно пропонується зменшити розмір покарання у виді позбавлення волі у санкції ч. 1 ст. 116 КК до 3 років.

5. Обґрунтовано авторське розуміння моменту, з якого починається кримінально-правова охорона життя людини. Ним визнається початок фізіологічних пологів – тобто перший період пологового процесу, який характеризується розкриттям шийки матки жінки-породіллі.

6. Пропонується власне визначення поняття “під час пологів” як певного проміжку часу, який триває з початку пологових перейм (перший період пологового процесу) до констатації народження дитини (другий період пологового процесу).

7. Обґрунтовується необхідність викладення диспозиції ст. 117 КК у такій редакції: “Вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, якщо мати перебувала в обумовленому пологами стані ...”. Виходячи з цієї пропозиції, дається тлумачення поняття “відразу після пологів”, як певного проміжку часу після констатації народження дитини (другий період пологового процесу) та відшарування плаценти (третій період пологового процесу), протягом якого жінка ще може знаходитися в обумовленому пологами особливому психоемоційному стані. Стверджується що, формалізація часового критерію, тобто проміжку часу між народженням дитини і її вбивством, є недоцільною і вирішувати питання про наявність ознаки “відразу після пологів” необхідно у кожному конкретному випадку окремо, враховуючи всі обставини справи.

8. Обґрунтовується необхідність доповнення ст. 117 КК ч. 2, яка б передбачала відповідальність за вбивство матір’ю двох чи більше новонароджених дітей або за вбивство матір’ю новонародженої дитини, вчинене повторно. Це положення закону могло б застосовуватись на практиці у випадках вбивства матір’ю двох чи більше дітей (близнюків) або при повторному вчиненні вбивства новонародженої дитини.

9. На підставі дослідження запропоновано нову редакцію першого речення ч. 3 ст. 36 КК такого змісту: “Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, а так само і внаслідок несвоєчасної (передчасної чи запізнілої) оборони”.

10. Дістало подальшого розвитку положення про підставу необхідної оборони. Констатовано, що під суспільно небезпечним посяганням, як підставою виникнення стану необхідної оборони, слід розуміти активні дії особи, які дістають вияв у насильстві до особи, яка захищається, інших осіб, протиправному посяганні на їх майно, заподіянні шкоди суспільним інтересам або інтересам держави, а також готування до таких дій чи замах на їх вчинення.

11. Вперше обґрунтовується пропозиція встановлення самостійної відповідальності за діяння, передбачені ст. 118 КК, а саме: “1. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Вбивство у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той же строк”.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінально-правовою характеристикою умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах; у законотворчості - з метою удосконалення редакцій статей 116, 117, 118 КК; у практичній діяльності правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон; у навчальному процесі при викладанні студентам (курсантам) курсу Особливої частини кримінального права та відповідних спецкурсів, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, науково-практичних коментарів до КК України 2001 р.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати оприлюднені на науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (Київ, 14 травня 2003 р.).

Публікації. Результати дослідження викладені у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (228 найменувань). Загальний обсяг роботи – 214 сторінок, із них список використаних джерел – 15 сторінок (228 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, вказується зв’язок дослідження з навчальними та методичними планами, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів, вказується апробація результатів дослідження, його емпірична база, розкривається його структура.

Розділ 1 „Вбивство: проблемні питання визначення поняття вбивства та змісту його ознак” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Проблемні питання нормативного та доктринального визначення поняття вбивства” досліджується поняття вбивства шляхом аналізу доктринальних та нормативних визначень цього поняття.

Вбивство відноситься до групи злочинів, які посягають на життя людини. Закон охороняє від злочинних посягань не життя саме по собі як поняття біологічне, повністю підпорядковане закономірностям природи, а життя людини, як необхідну передумову виникнення, існування і розвитку різноманітних суспільних відносин. Обґрунтовується висновок про те, що поняття вбивства, яке дається у ч. 1 ст. 115 КК, в цілому відображає всі суттєві ознаки вбивства. Таке поняття вбивства могло б бути нормативною основою його типової юридичної конструкції. Однак законодавець не дотримався окремих правил законодавчої техніки, що призвело до неоднозначного розуміння змісту цього поняття. Зокрема, воно не враховує того, що випадки необережного позбавлення життя іншої людини (ч.ч.1, 2 ст. 119 КК) необхідно (логічно) назвати заподіянням або спричиненням смерті через необережність. У зв’язку з цим запропоновано виключити із назв ст.ст. 116, 117, 118 КК слово “умисне”, оскільки закон чітко визначає, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК). Пропонується внести аналогічні зміни в диспозиції цих статей.

У підрозділі 1.2. “Нормативні та доктринальні ознаки вбивства за Кримінальним кодексом України” досліджено загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки усіх видів вбивств, що дозволило у подальшому перейти до розгляду ознак, властивих лише вбивствам при пом’якшуючих обставинах (ст.ст. 116, 117, 118 КК).

Зроблено висновок, що об’єктом вбивства слід визнавати лише життя як цінність, яка має суттєве значення для людини в цілому, а не суспільні відносини чи елементи охоронюваних законом суспільних відносин, оскільки не можна вважати, що життя людини як природне, невід’ємне, особисте благо - це об'єктивні відносини між людьми. Життя людини не відноситься до економічних, соціальних, біологічних та інших суспільних відносин і не регулюється у суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).

Потерпілими при вбивстві визнаються лише фізичні особи.

Оскільки об’єктом вбивства є життя людини, необхідно, щоб людина, на життя якої посягають, вже народилася і ще не померла. Встановлення початкової межі людського життя є завданням складним і водночас необхідним. Автор розглядає поняття „народження” у декількох значеннях: 1) процес народження (початок фізіологічних пологів); 2) результат народження – поява дитини (констатація, наслідок). Народження – це певний природній процес, а тому кримінальний закон охороняє життя людини вже в самому процесі народження, тобто з початку фізіологічних пологів. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про охорону дитинства”, згідно з якою “кожна дитина має право на життя з моменту визначення живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я”, кримінально караним доцільно визнавати посягання на плід, який вже відокремився від черева матері внаслідок пологового процесу і є життєздатним. Дисертантом обґрунтовується висновок про те, що положення названого Закону можуть враховуватись при вирішенні деяких юридичних питань (наприклад, питання про спричинення шкоди здоров’ю, але не для вирішення питання про початок кримінально-правової охорони життя людини, оскільки - це предмет кримінального закону і доктрини кримінального права).

Об’єктивна сторона будь-якого умисного вбивства полягає в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. Вбивство може вчинятись шляхом не лише активної, але і пасивної поведінки. Психічний вплив на потерпілого, який може бути досить різноманітним, має свою специфіку під час вчинення вбивства, тобто він дістає прояв у безпосередньому психічному впливі на потерпілого: психічна діяльність спрямовується на іншу особу для позбавлення її життя (наприклад, погроза, яка викликала переляк, що призвів до паралічу серця; підмовляння до спричинення собі смерті малолітнього чи особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством). У таких випадках на життя потерпілого не спрямовується ніяка механічна, зокрема м‘язова сила вбивці.

Питання про причиновість повинно вирішуватись шляхом конкретного розгляду реально існуючого взаємозв’язку відповідних явищ. Автор приєднується до позиції тих українських вчених, згідно з якою кримінальна відповідальність за вбивство може наставати за умови, що причиновий зв’язок може бути як прямим (безпосереднім), так і опосередкованим.

Вивчення практики показує, що правильна кваліфікація вбивств ускладнена розумінням суб’єктивної сторони цих діянь. Неточність у висновках при аналізі суб’єктивної сторони вбивства нерідко призводить до помилок: неправильно визначається спрямованість умислу, спричинення смерті через необережність розцінюється як умисне, допускаються висновки про наявність умислу чи необережності при випадковому спричиненні смерті, наявність причинового зв’язку сприймається як доказ винуватості особи тощо.

Поряд з виною особливу увагу у роботі приділено мотиву, меті, емоційному стану (емоціям), які мають певне кримінально-правове значення при оцінюванні поведінки людини. Суб’єктом умисного вбивства може бути фізична, осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 14-ти річного віку (статті 115 - 117 КК), а при вчинені злочину, передбаченого ст. 118 КК, – 16-ти років.

Другий розділ ”Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1. „Об’єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання”. У доктрині кримінального права прийнято вважати, що законодавчому терміну „сильне душевне хвилювання” відповідає вживаний у психології термін „афект”. Російське кримінальне законодавство (ст. 107 КК РФ) поняття „афект” і „сильне душевне хвилювання” розглядає як тотожні. Вважаючи, що названі поняття не є тотожними, дисертант визначає критерії розмежування цих понять. Афект – це особливий стан емоційної напруги, який являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка займає домінуюче положення у свідомості людини. Афект – медико-психологічний термін і досліджувати його самостійно у юридичному аспекті було б некоректно. Разом з тим наявність фізіологічного афекту є підставою визнання того, що особа діяла в стані сильного душевного хвилювання. Комплексна (психолого-психіатрична) експертиза, яка встановлює наявність (відсутність) фізіологічного афекту у особи під час вчинення нею злочину, не визначає чи перебувала особа в стані сильного душевного хвилювання, оскільки це належить до компетенції суду.

Отже, поняття “стан сильного душевного хвилювання” ширше за своїм змістом, від поняття фізіологічного афекту, оскільки останній характеризує лише медичний (психологічний) критерій стану сильного душевного хвилювання, і не враховує юридичного критерію.

Стан сильного душевного хвилювання, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи, слід відмежовувати від обмеженої осудності, оскільки вказаний стан – це стан здорової людини, що супроводжується зміною вольової та інтелектуальної сфер, внаслідок чого значною мірою знижується її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Обмежена ж осудність характеризується таким станом людини, який характеризується наявністю у неї психічного розладу.

В результаті дослідження поняття “протизаконне насильство” як підстави виникнення стану сильного душевного хвилювання, автор робить висновок, що протизаконне насильство є не завжди кримінально протиправним діянням. Фізичне насильство може проявлятися у заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв, незаконному позбавленні волі тощо, які є кримінально протиправними діяннями. Психічне насильство виражається у погрозі завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди. При цьому, погроза заподіяти тілесні ушкодження або розголосити відомості, розголошення яких небажане для винної особи, або погроза знищення майна у спосіб, не передбачений ст. 195 КК України, не є кримінально протиправними діяннями.

У КК України зміст погрози визначається по різному стосовно кожного окремого злочину, де ця ознака вказана. Наприклад, у ст. 152 КК погрозою визнається погроза заподіяти фізичне насильство; у статтях 345, 377 КК – погроза вбивством, насильством, знищенням або пошкодженням майна. Розглядаючи психічне насильство, дисертант робить висновок, що під психічним насильством слід розуміти певну поведінку, яка за своїм змістом виражається у погрозі завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди. У зв’язку з цим пропонується ст. 116 КК доповнити приміткою, у якій давалося б роз’яснення понять “погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди”.

Автор погоджується з визначенням поняття “тяжка образа”, яке дається вітчизняними вченими (С.Д. Шапченко, С.С. Яценко), які визнають, що тяжка образа – це умисне грубе приниження честі і гідності особи, яке виражене в особливо непристойній формі, або яке характеризується винятковим цинізмом, або за змістом для особи є особливо образливими. При цьому, дисертант звертає увагу на те, що образа за способом вчинення поділяється на образу дією та образу словом, які виражаються у самоутвердженні за рахунок приниження інших осіб, протиставленні себе іншим та зневажливому ставленні до правил і норм поведінки, що існують в суспільстві. Образа дією виражається, наприклад, у безсоромності, знущанні над хворими, над особами похилого віку тощо. Образа словом проявляється у висловлюваннях в особливо непристойній формі або які за змістом для особи є особливо образливими. Оцінюючи тяжкість образи, необхідно керуватися не лише загальноприйнятими нормами суспільної моралі, але й враховувати індивідуальні (психологічні, фізичні та емоційні) особливості особи самого винного: хворобливий фізичний і душевний стан, вагітність, тип його темпераменту, приналежність до певних соціальних груп тощо.

Досліджуючи зміст поняття систематичне знущання, автор робить висновок, що воно не завжди є кримінально-протиправною поведінкою. Якщо систематичне знущання утворювало фізичне насильство, то у такому випадку можна говорити про протиправність поведінки; якщо це сукупність фізичного, психічного насильства та тяжкої образи, то мова може йти про протиправність (поєднання кримінально-правової, цивільно-правової), а не про конкретну кримінально-правову. У випадку, коли мали місце дві, а не три дії, що визнаються фізичним чи психічним насильством, а так само образою, то застосування ст. 116 КК можливе лише у разі, коли ці дії мали ознаки протизаконного насильства або тяжкої образи. Якщо ж такі ознаки були відсутні, то дії винної особи слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115 КК, а стан сильного душевного хвилювання враховувати як обставину, що пом’якшує покарання (п.7 ч. 1 ст. 66 КК).

Підрозділ 2.1. „Суб’єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання”. Характерним для суб’єктивної сторони цього злочину є те, що умисел виник раптово, крім того, він завжди є афектованим.

У дисертації констатується, що вбивству, вчиненому в стані сильного душевного хвилювання, притаманна своя послідовність дій: протизаконне насильство, систематичне знущання, тяжка образа – виникнення стану сильного душевного хвилювання – виникнення умислу на вбивство – реалізація умислу.

Раптовість виникнення умислу на позбавлення життя – це ознака, яка не має законодавчо визначених часових меж. Раптовість виникнення стану сильного душевного хвилювання означає, що такий стан з’являється одномоментно, вибухово - як реакція на несподіваний подразник (протизаконне насильство, систематичне знущання, тяжка образа,), або внаслідок процесу накопичення незначних по своїй силі негативних емоцій (акумулятивний афект) з наступною розрядкою у вигляді стрімкого і малокерованого афектованого вибуху, який настає начебто без явних причин. Однак, бувають випадки, коли зміст протиправної поведінки потерпілого усвідомлюється не завжди миттєво, або коли відсутня можливість дати негайну відсіч насильнику, або коли афект виникає внаслідок самозбудження (самонакручування) винної особи під впливом образ, які вона нещодавно пережила, хоча зовнішній вплив вже опосередкований в її свідомості. У таких ситуаціях стан сильного душевного хвилювання виникає через деякий час після вчинення протиправних дій потерпілим і раптово викликає намір вчинити вбивство потерпілого. З огляду на це, питання про раптовість повинно вирішуватись у кожній конкретній ситуації, враховуючи індивідуальні риси характеру людини, але між виникненням умислу на вбивство та безпосередньою його реалізацією не повинно бути будь-яких підготовчих дій, оскільки саме стан афекту безпосередньо породжує умисел на вчинення вбивства і в стані афекту цей умисел реалізується.

На нашу думку, ст. 116 КК слід доповнити частиною другою, у якій передбачити відповідальність за вбивство в стані сильного душевного хвилювання двох чи більше осіб. Ця норма підлягала б застосуванню у тих випадках, коли причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання була протиправна поведінка двох чи більше осіб.

Суб’єктом умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання може бути фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до вчинення злочину і перебувала під час вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

Розділ третій „Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Об’єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини” характеризуються зовнішній прояв злочинної поведінки суб'єкта та об’єктивні ознаки вчинення цього злочину.

Досліджуючи питання про початок кримінально-правової охорони життя людини, дисертант погоджується з позицією більшості вчених, що ним є початок фізіологічних пологів. Однак, саме поняття “початок фізіологічних пологів” у нормативно не визначене, а у юридичній літературі його зміст визначається неоднозначно. Оскільки пологи – певний фізіологічний процес, який триває у часі і пов’язаний з появою на світ немовляти, то очевидно, що він може розглядатися у двох аспектах: 1) пологовий процес – процес, який триває у часі; 2) народження дитини – констатація (завершеність) пологового процесу. З урахуванням біологічних (медичних) факторів, виділяють три пологових періоди: перший період – початковий, який триває до 18 годин – розкриття шийки матки (пологові перейми); другий період – тривалість якого до 2 годин, - вигнання плоду (народження дитини); третій період – послідовий (відокремлення і вихід плаценти), який триває до 1 години. Враховуючи вищевикладене, пропонується під початком фізіологічних пологів, з якого починається кримінально-правова охорона життя людини, вважати перший період пологового процесу, який характеризується розкриттям шийки матки.

Враховуючи те, що новонароджена дитина є малолітньою дитиною, а вбивство малолітньої дитини передбачено в якості кваліфікуючої ознаки п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, дисертант пропонує вчинення таких дій через деякий час після пологів кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Такий підхід вимагає зміни відповідного роз’яснення Пленуму Верховного Суду України з цього питання (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2).

Пропонується ст. 117 КК доповнити ч. 2, якою передбачити відповідальність за умисне вбивство матір’ю під час пологів або відразу після пологів своїх двох чи більше дітей або вчинення цього злочину повторно. Це положення закону могло б застосовуватись на практиці у випадках вбивства двох чи більше дітей або при повторності дій.

У підрозділі 3.2. “Суб’єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини” розглядається психічне ставлення суб’єкта до вчиненого діяння.

У КК України названі дві альтернативні обставини, які дозволяють кваліфікувати умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини за ст. 117 КК: а) вчинене під час пологів; б) вчинене відразу після пологів. На нашу думку, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. у п. 21 щодо застосування ст. 117 КК є не зовсім повним і містить деякі неточності, у зв’язку з чим потребує доповнень і змін. Відсутність посилання на особливий психофізичний стан жінки-породіллі під час пологів або відразу після пологів є алогічним, оскільки ч. 2 ст. 135 КК, у якій передбачена відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, та у разі, коли винна особа сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, якщо ці дії вчинені матір’ю новонародженої дитини, чітко визначено, що кримінальна відповідальність за такі дії настає за умови, що матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Для кваліфікації злочинних діянь має значення логічна категорія дедуктивного мислення. Так, ст. 117 КК не розкриває поняття “вбивство” – для цього слід звернутися до ч. 1 ст. 115 КК. Таке порівняльне тлумачення закону вимагається і в іншому випадку, коли є потреба в розгорнутому висновку (судженні) про вимоги законодавчої норми, зокрема необхідність з’ясувати доцільність посилання на стан жінки під час пологів або відразу після пологів. Порівняння санкцій дає підстави вважати, що ст. 117 КК (умисний злочин) передбачає набагато менше покарання, ніж ч. 3 ст. 135 КК, яка має складну (подвійну) форму вини. На нашу думку, законодавець виходив з позиції, що умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів буде кваліфікуватися за ст. 117 КК за умови, що мати перебувала в обумовленому пологами стані. Твердження про те, що санкція ст. 117 КК є меншою тому, що дитина прожила мало часу, не відчула страждань тощо, суперечить загальноприйнятій доктрині, в якій зазначено, що життя людини знаходиться під кримінально-правовою охороною незалежно від його тривалості і якості. Тому пропонується у диспозиції ст. 117 КК вказати на особливий стан жінки, який обумовлюється пологами. Виходячи з цього, поняття “відразу після пологів” може охоплювати певний проміжок часу, протягом якого жінка знаходиться в обумовленому пологами стані. Обґрунтовується висновок, що формалізація часового критерію – проміжку часу між народженням дитини і її вбивством, є недоцільною, і вирішувати питання про зміст ознаки “відразу після пологів” необхідно у кожному конкретному випадку окремо, враховуючи всі обставини справи.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 117 КК, може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і до вчинення злочину досягла 14-ти річного віку.

У четвертому розділі “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця”, дається кримінально-правова характеристика цих видів вбивств.

У підрозділі 4.1. “Об’єктивні ознаки юридичного складу умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця” розглядаються підстави та умови правомірності заподіяння шкоди в стані необхідної оборони та заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні.

Необхідна оборона є полем конкуренції правоохоронюваних благ, які належать, з одного боку, особі, яка посягає, а з другого – іншій особі, найчастіше тій, яка відвертає посягання. За чинним КК України необхідна оборона можлива лише за наявності суспільно небезпечного посягання. Неоднозначність тлумачення у науково-практичних коментарях та наукових публікаціях змісту поняття “суспільно небезпечне посягання” викликає труднощі у правозастосовчій діяльності. Юридичний зміст поняття “посягання” не однозначний. Наприклад, у ст. 110 КК під посяганням розуміють як умисні дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, так і публічні заклики та розповсюдження матеріалів із закликами до дій, спрямованих на зміну меж територій та державного кордону України; а у ст.ст. 112, 348, 379 КК – вбивство або замах на вбивство вказаних у них осіб. На думку дисертанта, суспільно-небезпечне посягання – це активні умисні дії особи (осіб), які проявляються у застосуванні насильства до потерпілого чи інших осіб, протиправному заволодінні їх майном, заподіянні шкоди суспільним інтересам та інтересам держави, а так само це замах на вчинення таких дій.

У роботі відзначається, що в кримінально-правовій літературі неоднозначно вирішується питання з приводу припустимості оборони щодо посягань неосудних осіб, осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, або осіб, які діяли невинувато чи через необережність. На думку дисертанта підвищені вимоги до особи, яка захищається від суспільно небезпечних посягань таких осіб, є надмірними: в умовах захисту її єдине завдання – здійснити цей захист максимально ефективно, але без перевищення меж необхідної оборони. Будь-які інші критерії оцінки її дій можуть зменшити ефективність захисту та призведуть до порушення права особи на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання. У випадку, коли особа сприймала необережні дії інших осіб як суспільно небезпечне посягання, питання про її відповідальність слід вирішувати за правилами уявної