Одеський національний університет

імені І.І.Мечникова

ОВЧАР ОЛЕГ МИХАЙЛОВИЧ

УДК 159.922.6:355.11

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СТРОКОВОЇ СЛУЖБИ

З ОЗНАКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

ОДЕСА – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому інституті післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України.

Науковий керівник - доктор психологічних наук, професор Максименко Юрій Борисович, Донецький інститут післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України, завідувач кафедри психології

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Вісковатова тетяна Павлівна, Одеський національний університет, професор кафедри клінічної психології

кандидат психологічних наук, ВОРОНОВ Олександр Ігорович, старший офіцер морально-психологічного забезпечення відділу виховної роботи в/ч 0152 (м.Одеса)

Провідна установа: Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова (м. Київ).

Захист дисертації відбудеться 18 жовтня 2003 р. о 10.00 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.07 у Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова (65026, м. Одеса, вул. Дворянська, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова за адресою 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий 15 вересня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат психологічних наук Коробіцина М.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розбудова незалежної Української держави, зокрема, її Збройних Сил, проходить у надзвичайно важких умовах. Військкомати, що займаються відбором молоді призовного віку, зіштовхуються з проблемою масового соматичного та морального нездоров’я призовної молоді. В свою чергу, відібрані для служби вже з першого етапу перебування у військовій частині відчувають наростаючий психологічний дискомфорт. Ця проблема ще більш усугубляється від недостатньої психологічної компетентності офіцерського складу. Отже, знання психологічних особливостей осіб, що скоюють девіантні вчинки, дозволяло б краще аналізувати передумови таких випадків та розробляти дієві заходи щодо своєчасного виявлення у військовослужбовців строкової служби ознак девіацій і застосовувати відповідні профілактичні та корекційні заходи. Особливо це важливо в ситуаціях, які передують включенню молодої людини в режим несення служби зі зброєю, виконання завдань бойового чергування. Актуальність цієї проблеми визначається її теоретичною і практичною значущістю для переходу Збройних Сил України на професійну основу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах планової наукової діяльності Головного управління кадрової політики на період переходу Збройних сил України на професійну основу (шифр “Перспектива”). Тема затверджена 30 березня 1999 р. Вченою Радою Донецького інституту післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України, протокол № 7 та узгоджена Координаційною Радою АПН України з наукових досліджень в галузі психології та педагогіки від 29 січня 2002 року, протокол № 1.

Об’єкт дослідження – процес особистісного становлення молодої людини в умовах проходження військової служби.

Предмет дослідження – психологічні особливості військовослужбовців строкової служби з ознаками девіантної поведінки.

Мета дослідження – обґрунтувати та експериментально перевірити можливість проявів девіантних відхилень у військовослужбовців строкової служби в залежності від їх психологічних особливостей та строку проходження служби.

Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що девіація, як суб’єктивна модель поведінки окремих військовослужбовців, є результатом взаємодії різного роду психофізіологічних, психологічних, соціальних та соціокультурних факторів, які впливають на особистість та проявляються у вигляді певної дефіцитарності функціонування її потреб.

Для досягнення мети і перевірки гіпотези були поставлені такі дослідницькі завдання:

1.

2.

3.

4.

Теоретично-методологічну основу дослідження складають: теорія взаємодії соціальних і біологічних факторів розвитку особистості (Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко), системний аналіз розвитку особистості у діяльності (Б.Г.Ананьєв, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов), динамічний підхід у дослідженнях психічних станів та рис особистості (Л.І.Анциферова, К.К.Платонов).

В процесі дослідження використовувалися такі методи: теоретичний аналіз та узагальнення наукових літературних джерел; методи спостереження, бесіди, анкетування; психодіагностичні методи та статистичні процедури із застосуванням ЕОМ.

Дослідження проводилося протягом 4 років на базі військових частин 89551 та 23466, що дислокувалися у м. Первомайськ Миколаївської області.

Вибірка склала 194 особи (71 – військовослужбовець з ознаками девіантної поведінки та 123 – солдати з контрольної групи).

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувався комплекс методів, вибір та поєднання яких залежали від змісту проблеми, яка вивчалась, а саме: аналіз і узагальнення літературних джерел; вивчення документів; анкетування; проведення індивідуальних бесід; спостереження; психодіагностичні методики (опитувальник Шмішека, експрес методика Ільїна Є.П, тест Айзенка, опитувальник Супос-8, методика Люшера), психолого-педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ній обґрунтовано побудову моделі динамічної функціональної структури особистості молодого воїна на базі єдиного системоутворюючого критерію потреб.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що здійснено системний аналіз девіантної поведінки військовослужбовців, розроблено систему виявлення психологічних особливостей у таких осіб, їх первинного діагностування та методи корекції цих відхилень на різних етапах служби.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що виявлені типи і варіанти проявів девіацій можуть бути підґрунтям для створення програм діагностики, профілактики та оперативної корекції особистісного розвитку військовослужбовців. Отримані в результаті дослідження дані враховувались при розробці методичних рекомендацій військовим психологам для проведення занять з офіцерами, прапорщиками та сержантами щодо виявлення, профілактики та корекції девіантної поведінки у військовослужбовців строкової служби.

Особистий внесок автора полягає в теоретико-методологічній розробці й експериментальній перевірці даних про психологічні особливості військовослужбовців з ознаками девіантної поведінки, виявлення найбільш актуальних аспектів дослідження даної проблеми на перспективу.

Запропоновано та обґрунтовано залежність проявів девіантної поведінки від ненормативності у розвитку окремих елементів у структурі особистості військовослужбовця.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалося методологічним обґрунтуванням основних теоретичних положень, системою взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних меті та завданням роботи, а також достатньою репрезентативністю вибірки випробуваних з використанням методів статистичних процедур обробки даних, отриманих на протязі чотирьох років дослідження.

Апробація результатів дослідження, а також їх впровадження в практику здійснювались шляхом застосування відповідної системи з вивчення психологічних особливостей воїнів. За період 1999-2001 року в військових частинах, де відбувалось дослідження, не було зафіксовано випадків надзвичайних подій та злочинів, а загальна кількість порушень військової дисципліни та громадського порядку скоротились майже у три рази. Отримані змістовні позитивні характеристики на воїнів, що пройшли запропоновану систему діагностування та відповідної корекції відхилень. Результати дослідження обговорювалася на засіданні Військової ради 43-ї ракетної армії, на міжвузівській науково-практичній конференції в Одеському інституті Сухопутних військ 15 травня 2002 року, секції психології в Одеському будинку вчених 9 січня 2003 року.

Публікації. Зміст та результати дослідження відображено у 5 наукових публікаціях, 4 з яких входять до видань, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел із 231 найменувань, з них 19 іноземною мовою, 4 додатків. Рукопис дисертації містить 202 сторінки комп’ютерного тексту, з них 178 сторінок основного. Основний текст містить 8 таблиць та 4 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначені об’єкт, предмет, формулюються мета, гіпотеза та завдання дослідження, викладені методологічні та теоретичні засади дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, вказано на апробацію результатів у практиці.

У першому розділі “Сучасні тенденції та проблеми вивчення осіб з ознаками девіацій” сутність питання викладається в історичному контексті. Аналізується досвід формування дружин отроків князів Київської Русі, підготовки молоді до військових акцій в кошах Запорізької Січі, розвиток цієї справи в епоху масових армій кінця ХІХ – ХХ століть, зокрема, становлення психологічних служб в арміях Франції, Німеччини, США, Радянського Союзу Розглядається сутність поняття “девіантна поведінка”, трактування його різними авторами, зокрема, Е.Дюркгеймом (1897), Р.Мертоном (1949), Е.Гофманом (1963), А.В.Петровським та М.Г.Ярошевським (1990), В.П.Зінченком, Б.Г.Мещеряковим (1996), Ю.М. Ковалевською (1998), Я.І.Гілінським (2000), Ю.А.Клейбергом (2001), В.Д.Менделевичем (2002).

Спираючись на погляди Б.С.Братуся щодо суті понять “норма” та відхилення від неї, С.Л.Рубінштейна на суть особистості, її потреби, що людину слід розглядати як самоціль, а не як засіб існування, обґрунтовується модель динамічної функціональної структури особистості молодого воїна як системи його потреб. Остання розглядається як усвідомлена чи неусвідомлена суб’єктом природна чи неприродна, стала, циклічна чи періодична необхідність втамовувати певну нужду позитивного чи негативного значення, яка має обмежений чи поліваріантний спосіб задоволення, що позитивно чи негативно впливає на розвиток особистості.

Девіантність військовослужбовця строкової служби – це відхилення його поведінки від певних статутних норм (вимог). Вона може спричинятися різними факторами. Зокрема, несформованістю, розбалансованістю чи деформованістю системи потреб у структурі його особистості. Це порушує процес фізичної, психологічної чи соціальної адаптації до умов служби, що може мати різні негативні наслідки.

У другому розділі “Методологічні засади та методи дослідження” описуються конкретні методологічні основи та способи дослідження девіантів. Для систематизації різновидів девіантності взято критерій прояву особливостей останньої на рівні основних підструктур особистості досліджуваного: біопсихіки, психічних процесів, досвіду та спрямованості. Це дозволило виділити три типи девіантів: соціально-пасивний, адитивний (ситуативно залежний) та асоціальний. У перших домінує потреба уникати обставин, пов’язаних з різкими змінами ситуацій, значним фізичним навантаженням та моральним тиском з боку соціального оточення. Вчинення ними девіантних вчинків – це захисна реакція. Основна потреба адитивних – справляти позитивне враження на інших, особливо неформальних лідерів та споживання ейфоризуючих речовин. Девіантні вчинки вони допускають спорадично, в залежності від ситуацій.

Асоціальні девіанти спонукуються потребами орієнтуватись на асоціальні цілі – зразки делінквентної поведінки та досягнення будь-що предметів утилітарного споживання, об’єднуючись для цього у асоціальні мікрогрупи.

В подальшому детально описуються методи, які використовувались на різних етапах дослідження військовослужбовців: метод вивчення документів, проведення індивідуальної бесіди, спостереження під час бесіди та в процесі проходження військової служби. Описуються деякі прийоми, розроблені автором: спостереження за співбесідником з допомогою підготовленого асистента, який фіксує деталі зовнішньої поведінки (рухи, жести, міміка, інтонація голосу тощо) та заповнення солдатами анкети “Молодий солдат”. Щодо методів діагностування, то обґрунтовується використання тих із них, які обумовлені психофізіологічними особливостями досліджуваного, соціальним середовищем чи логікою соціокультурного розвитку особистості.

У зв’язку з тим, що основна частина дослідження проводилась паралельно із збором експериментального матеріалу і розробкою цілісної схеми якісно-кількісного аналізу досліджуваних параметрів на різних рівнях підструктур психологічної структури особистості воїна, нами виконана стандартизація запропонованих методик, з допомогою яких здійснювався експеримент (проведення бесід, вивчення документів, спостереження, тестування), а також оцінювання отриманих результатів.

В її основу покладена кількісна формалізація визначеного числа певних параметрів для виявлення ненормативності поведінки військовослужбовця. Кожен з цих параметрів був підданий процедурі цифрової формалізації, тобто квантифікований на ряд таких якісних градацій, які могли б виражатися у балах. В основу квантифікації тієї чи іншої ознаки ненормативності була покладена визначена форма якості: у своїх вищих виразах вона відповідала означенню “вираженість”, у нижчих – “невираженість”. В свою чергу, усереднений рівень якості визначався як “середнє виражений”. Число градацій тієї чи іншої ознаки встановлювалось довільно, на підставі найбільш оптимальної кількості можливих якісних переходів поміж кожним із них. У підсумку була сформульована якісно – кількісна шкала, яка в достатній мірі давала змогу оцінювати рівні проявів різних якостей особистості по відповідних параметрах.

Обмежений час діагностування вимагав скорочення кількості застосованих методик дослідження. Тому відібрані лише окремі з них, зокрема: тести “Прогноз”, Айзенка; опитувальники Шмішека, Супос-8; методика колірного вибору Люшера, а також спостереження за проявами саме конкретних відхилень у поведінці досліджуваного та моніторинг за певними визначеними параметрами.

Запропоноване дослідження здійснювалася протягом трьох етапів.

На першому етапі здійснювався збір емпіричного матеріалу з використанням запропонованих вище методів. Він проводився у наступній послідовності: вивчення особових справ досліджуваних та заповнення ними анкети “Молодий солдат”. На підставі даних анкети та аналізу результатів вивчення документів проводились індивідуальні бесіди. За результатами психологічних тестувань та попередніх висновків з вивчення особи визначались конкретні параметри для кожного з девіантів, за якими в подальшому велося прицільне психолого-педагогічне спостереження.

Для психокорекційного етапу, що здійснювався протягом всієї служби девіантів, була розроблена система відповідних корекційних заходів. Їх метою було створення таких мікросоціальних умов, щоб ці особи могли безболісно здійснити процес пристосування до умов військової служби і як скоріше реалізувати свої позитивні якості. Ця система заходів носила каузальний характер (в ході служби створювались відповідні умови для нівелювання джерел відхилень в системі потреб досліджуваних).

Головними ж інструментами такої психокорекції мали виступати: відповідна організація особистого життя девіанта на побутовому рівні; включення його у спеціально підготовлену мікрогрупу з посильною системою виконання функціональних обов’язків; налагодження цілеспрямованого спілкування, здатного змінювати якість взаємостосунків з оточуючими через зміну установок коректованого з допомогою як психологічних консультацій, так і відповідних тренінгів. Принципами цієї роботи були: єдність діагностики та корекції; корекційні заходи застосовувати в залежності від індивідуальних особливостей досліджуваного, системність.

Заключний етап передбачав кількісно-якісне опрацювання одержаних матеріалів, виявлення та аналіз психологічних особливостей військовослужбовців в залежності від проявів девіацій, проведення корекційних заходів. Активними учасниками дослідження були 5 офіцерів.

У третьому розділі “Експериментальне дослідження психологічних особливостей військовослужбовців строкової служби з ознаками девіацій” йдеться про аналіз зв’язків між специфікою проявів девіантної поведінки та психологічними особливостями військовослужбовців.

Дослідженню підлягали 123 військовослужбовця контрольної групи та 71 солдат, у яких були виявлені прояви девіантних вчинків. Серед останніх - 25 осіб віднесені до групи соціально-пасивних, 29 – адитивних та 17 – до асоціальних девіантів.

За проявами девіантних вчинків із групи соціально-пасивних, троє мали спроби суїциду, 7 самовільно залишали свої військові частини, 11 були об’єктами нестатутних відносин, зазнавали морального тиску з боку співслужбовців та 5 з причини ускладненої адаптації до умов військової служби різними способами намагалися ухилитися від виконання службових обов’язків. Переважна більшість з них – 18 (72%) були військовослужбовці першого періоду служби. П’ятеро (20%) прослужили більше 6 місяців, а 2 (8%) були солдатами останнього періоду служби.

Серед 29 адитивних девіантів 9 припускали нестатутні взаємовідносини, 4 недбало ставились до виконання своїх службових обов’язків, порушували статутні правила несення вартової служби та бойового чергування, 7 вживали спиртні напої та наркотичні речовини під час перебування на службі, 4 скоїли самовільні відлучки, 3 проявляли сперечання та грубість по відношенню до командирів та начальників, 2 мали випадки промотання державного майна. З цієї групи 9 (31%) осіб прослужили до 6 місяців, 13 (44%) – до року, решта 7 (25%) завершували військову службу.

З групи асоціальних троє осіб скоїли військові злочини, 9 порушували статутні правила взаємостосунків між військовослужбовцями, 5 займались здирництвом, недбало ставились до виконання своїх службових обов’язків та порушували статутні правила несення бойового чергування. Більшість з цих осіб також побувала в самовільних відлучках, вживала алкогольні напої. За періодами своєї служби вони розподілялись наступним чином: до 6 місяців – 3 (18%); до року – 6 (35%); більш року – 8 (47%) військовослужбовців.

Аналіз документів девіантів показав, що 41% з осіб, що скоїли девіантні вчинки, виховувались в неповних сім’ях. Більшість з цих солдатів ставала об’єктами нестатутних відношень.При проведенні індивідуальних бесід із соціально пасивними девіантами виявилося, що вихідці із розлучених сімей мали нерозвинуті навички спілкування, за характером були недовірливими. У них була збіднена уява про оточуючих людей, більшість з них відчували себе соціально неповноцінними. У багатьох родинах адитивних девіантів переважала атмосфера емоційного відчуження, що негативно відбилось на системі потреб у всіх підструктурах їх особистості, особливо на спілкуванні та самосвідомості. Щодо асоціальних девіантів, то у їх сім’ях, як правило, панував жорстокий стиль батьківського виховання – суворі розправи за дрібні провини та душевна байдужість. Звідси, як наслідок - підозрілість, жорстокість і бездуховність.

Проведення діагностування з допомогою вивчення документів, бесід, застосування психодіагностичних методик та прицільного спостереження надало достатньо матеріалів для аналізу всіх отриманих даних для виявлення психологічних особливостей у осіб з різноманітними проявами девіантної поведінки. Ці особливості були обумовлені низкою соціально-психологічних чинників, що позначилися на характеристиках окремих елементів у системі формування різних підструктур особистості.

Аналізуючи отримані результати, ми встановили, що девіантна поведінка соціально-пасивних військовослужбовців у більшості випадків була спричинена невідповідністю розвитку підструктури їх біопсихіки. Найбільш суттєвою особливістю цих солдатів був слабкий тип їх нервової системи, яка нездатна функціонувати ефективно в режимі підвищення напруги. Так, з 25 досліджених військовослужбовців цієї групи даний параметр був значущим для 16 солдат (64%). Серед осіб, які самовільно залишили військові частини та ухилялись від виконання службових обов’язків, цей показник складав уже 80%. Ми спостерігали у них високі рівні нейротизму, сензитивності, екзальтованості, а також дистимності, циклотимності та тривожності.

для більшості осіб соціально-пасивної групи випадки девіантних вчинків були обумовлені незадоволеністю домінуючої для цього періоду їх служби потреби – безпечно і гідно почувати себе серед нового середовища співслужбовців. При цьому простежувалась виражена залежність між набутим раніше відставанням у розвитку пізнавальних процесів та між нерозвиненістю комунікативних навичок, що заважало девіанту встановленню порозуміння з оточуючими. Це можна пояснити тим, що саме через нерозвиненість пізнавальних процесів і, в першу чергу, механізмів уваги та уяви, а також несформованість навичок позитивної комунікації така людина навіть не могла відчувати потребу перебувати в постійному спілкуванні із близьким соціумом без чого неможливо навчитися адекватно сприймати нову ситуацію, отримувати емоційну підтримку від близьких, періодично знімати астенічну напругу. А тому такий солдат починав жити у світі неадекватно сформульованих думок про оточуючих, що трансформувалося у потребу ще більшого дистанціювання від них. Це, в свою чергу, неминуче призводило до непорозумінь та конфліктів, а згодом – до самоізоляції, відчуття відчуженості, ворожості до себе, і врешті-решт, до появи бажання самовільно залишити частину, ухилитися від військової служби через симуляцію різноманітних хвороб.

Отримані результати за методикою Супос-8 свідчили також про значне зниження психічного спокою у всіх досліджуваних з цієї групи. Разом з тим, показники психічного неспокою збільшувалися у них на протязі короткого часу з декількох відсотків аж до декількох разів. Це, безперечно, відображало той загальний стан накопичування незадоволеності, який переживала людина, відчуваючи все більшу невпевненість в собі. Немаловажну роль у цьому відіграла несформованість вольових якостей, що заважало вчасно приймати продумані рішення. Все це відповідно призводило до ще більшого заниження самооцінки.

Військовослужбовці другої групи – адитивні, що мали лише поодинокі випадки девіантних вчинків, при проведенні дослідження продемонстрували найвищі показники за такими параметрами, як нейротизм (він переважав у 63% таких військовослужбовців), екзальтованість (у 60%), гіпертимність (у 45%), циклотимність (у 45%) та демонстративність (у 37%). Цих солдатів характеризувала нерозвиненість пізнавальних процесів, досить суттєвою для них виявилась наявність багатьох негативних звичок.

Ці люди важко переносили самітність та мали підвищену вимогливість у спілкуванні. При незадоволені цієї потреби (якщо вони тривалий час знаходились у розташуванні військової частини та мали контакти тільки з обмеженим колом осіб, такі військовослужбовці з метою пошуку нових відчуттів вдавались до самовільних відлучок, вживали алкоголь.

Асоціальні військовослужбовці відрізнялись домінуванням егоїстичних тенденцій та асоціальних установок при зневажливому ставленні до статутного військового порядку, здоров’я та інтересів інших осіб. Для них була притаманна примітивність інтересів і розвинута квазіпотреба у спиртному при невисокому рівні розвитку пізнавальних процесів, некритичному ставленні до своїх бажань і дій, відсутності високих людських поривань духовного походження. Вони характеризувались явною чи латентною готовністю до агресивної поведінки, орієнтацією на фізичну силу як на головний засіб самоствердження і досягнення мети. Для цих осіб притаманна підвищена амбіційність, загострена потреба підтримувати рівень свого престижу, сталість вже сформованих нахилів та інтересів, ревниве почуття суперництва. Підпорядкування “чужій волі” сприймалося ними як щось неприємне, звідси прагнення до лідерства чи автономізації. Це при егоїстичній спрямованості неминуче призводило до конфліктів та нестатутних взаємостосунків

З метою якіснішого вивчення психологічних особливостей військовослужбовців з проявами девіацій був проведений аналіз різниці між показниками параметрів поміж кожної з груп девіантів (табл. 1).

Таблиця 1

Різниця параметрів поміж групами (критерій Хі-квадрат)

N | Параметри | Порівнюємі групи

1-2 | 1-3 | 1-4 | 2-3 | 2-4 | 3-4

1 | Слабкий тип нервової системи | 36,9*** | н/д | н/д | 28,4*** | 25,1*** | н/д

2 | Нейротизм | 34,3*** | 25,7*** | н/д | н/д | 16,8*** | 8,1*

3 | Екстраверсія | 10,1** | н/д | н/д | 10,9** | 6,5* | н/д

4 | Сензитивність | 25,3*** | н/д | 6,5* | 11,6** | 25,2*** | 6,5*

5 | Екзальтованість | 23,4*** | 17,9*** | н/д | н/д | 17,1*** | 12,8**

6 | Гіпертимність | 12,4** | 11,5** | н/д | 27,1*** | 10,7** | 6,8*

7 | Дистимність | 26,6*** | н/д | н/д | 10,8** | 19,8*** | н/д

8 | Циклотимність | 21,5*** | 10,5** | н/д | н/д | 10,9** | 6,5*

9 | Збудливість | 12,3** | 9,1* | 8,4* | н/д | н/д | н/д

10 | Демонстративність | н/д | 24,2*** | 7,9* | 17,6*** | 7,8* | н/д

11 | Педантизм | н/д | н/д | н/д | н/д | н/д | н/д

12 | Тривожність | 7,8* | н/д | 5,9* | н/д | 15,8*** | 6,4*

13 | Застрявання | н/д | 13,4*** | 25,2*** | 10,8** | 14,2*** | н/д

14 | Нерозвиненість пізнавальних процесів | 6,1* | 10,2** | 8,1* | н/д | н/д | н/д

15 | Несформованість вольових якостей | 31,7*** | 12,8** | н/д | 9,7** | 17,5*** | 6,1*

16 | Негативні звички | н/д | 23,3*** | 13,9* | 18,1*** | 14,9*** | н/д

17 | Нерозвиненість комунікативних навичок | 25,9*** | н/д | н/д | 9,8** | 20,7*** | н/д

18 | Неадекватність самооцінки | 20,6*** | н/д | 22,7*** | 8,9* | н/д | 10,7**

19 | Бездуховність | н/д | 18,5*** | 33,2*** | 11,3** | 21,6*** | 8,4*

20 | Асоціальна спрямованість | н/д | 13,7** | 36,8*** | 6,9* | 20,9*** | 13,6**

Примітка: 1. *** - для р<0,01; ** - для р<0,05; * - для р<0,001.

2. Перша група (контрольна) – 123 військовослужбовців різних періодів служби, які не мали проявів девіантної поведінки.

3. Друга група (соціально-пасивні) – 25 військовослужбовців, які були об’єктами нестатутних відносин, зазнавали морального тиску з боку співслужбовців, з причин ускладненої адаптації до військової служби мали випадки самовільного залишення частини та ухилень від виконання службових обов’язків.

4. Третя група (адитивні) – 29 осіб, які мали поодинокі випадки девіантних вчинків.

5. Четверта група (асоціальні) – 17 військовослужбовців, які допускали випадки девіантних вчинків неодноразово, а також вчиняли військові злочини.

При порівнянні між собою даних першої та четвертої груп звертають на себе увагу значні відхилення від норми у асоціальних девіантів по таких параметрах, як понижена сензитивність, негативні звички, неадекватність самооцінки, бездуховність та асоціальна спрямованість, а також застрявання і нерозвиненість пізнавальних процесів. Вже на перший погляд на цей ряд співставлених параметрів спадає на думку припущення, що вирішальне значення в такому перекосі від норми мають потреби, які сформувалися на протязі тривалого часу і закріпилися у цих осіб на найвищому ієрархічному рівні у ведучій структурі особистості, а саме – на рівні спрямованості. Це знаходить вираження у верховенстві асоціальних потягів, переконань, ідеалів, нахилів, інтересів та установок, які фіксувались за допомогою прицільного спостереження. Саме ці якості вплинули на формування деформованої самосвідомості цих осіб, їх завищеної самооцінки і набуття такої загальної характеристики особистості, як її бездуховність.

Для осіб адитивної групи виявилися значимими параметри, які були також обумовлені ненормативністю розвитку підструктур: біопсихіки (нейротизм), в деякій мірі відхиленням у розвитку психічних процесів (недорозвиненість уваги, пам’яті, звуженість уяви, несформованість вольових якостей), а також досвіду (наявність значної кількості негативних звичок), характеру (бездуховність) та спрямованості особистості (асоціальні цілі).

При аналізі психологічних особливостей адитивних військовослужбовців, у порівнянні з представниками контрольної групи видно, що вони мали значно менше відхилень на рівні їхньої спрямованості особистості. Найбільш значними ці відхилення виявлялися за тими параметрами, які обумовлені особливостями підструктур: характеру, пізнавальних процесів та досвіду. З рис характеру впадала в очі демонстрація безтурботності; з пізнавальних процесів – небажання мислити логічно, а з підструктури досвіду – це вміння легко виплутуватися з будь-яких ситуацій. Загалом, ці дані дозволяють пояснити девіантну поведінку осіб цієї групи в процесі військової служби. Особливо небезпечного вигляду вона набувала тоді, коли такі солдати попадали у підрозділ, де були відсутніми належний статутний порядок та міцна військова дисципліна. В таких випадках неформальну владу захоплювали особи асоціальної групи, які вже мали чималий негативний досвід та були озброєні відповідним інструментарієм навичок для створення вуличних компаній. Вони зразу ж підкоряли собі солдатів адитивної групи і з їх допомогою змінювали психологічний клімат у своєму оточенні у бажаному для них напрямку.

При порівнянні показників соціально-пасивних з представниками контрольної групи видно, що ці військовослужбовці мають значні відмінності аж по 14 параметрах. Найсуттєвішими, на нашу думку, є такі з них, як тривожність, слабкість нервової системи, нейротизм та різноманітні акцентуації (такі як дистимність, тривожність, екзальтованість). Це підтверджує нашу думку про те, що недорозвиненість окремих психологічних властивостей на рівні біопсихіки породжує відхилення в розвитку інших рис у підструктурах особистості, наприклад, таких, як несформованість вольових якостей, нерозвиненість комунікативних навичок, неадекватну (занижену) самооцінку.

Найменшими виявилися відмінності в проявах девіантних параметрів між першою та четвертою групами. Тут на найвищому – конативно-духовному рівні – проявлялись такі параметри, як неадекватність самооцінки (її завищеність), і відверто демонстративна бездуховність та асоціальна спрямованість.

Проводячи розгляд конкретних параметрів, не можемо не відмітити, що найсуттєвішими відмінностями у всіх девіантів у порівнянні з нормою були такі показники, як нейротизм, екзальтованість, нерозвиненість пізнавальних процесів, несформованість (крім у асоціальних) вольових якостей, негативні звички, неадекватність самооцінки в будь-якому виразі, бездуховність та асоціальна спрямованість тощо.

Окремо був проведений кореляційний аналіз між показниками параметрів в межах кожної з груп девіантів. Отримані результати дозволили представити ці відношення у вигляді кореляційних плеяд.

Головною особливістю військовослужбовців соціально-пасивного типу є невідповідність розвитку їх структурних компонентів на рівні підструктури біопсихіки (зокрема, належність до слабкого типу нервової системи) вимогам, які ставляться до солдата Збройних сил, особливо в першій період його служби. Саме це спонукає його до мимовільних проявів девіацій як до пошуку виходу із вкрай несприятливого становища. В ході подальшого дослідження виявилось, що їх психічні пізнавальні процеси показали значну інерційність, обумовлену, очевидно, затрудненнями в переключенні уваги. Остання здебільшого концентрувалась на об’єктах, що сприймались як незрозумілі, а тому загрозливі, а уява при найменших непередбаченнях продукувала хворобливі очікування. Ці солдати легко впадали в паніку при різкій зміні ситуації або коли остання лише наближалась до стресової. Їх досвід на момент дослідження майже не містив дійових конструктивних знань виходу із таких ситуацій, а спрямованість особистості була орієнтована виключно на пасивний захист.

У адитивних осіб головною ознакою є незадоволеність потреб у пошуках бажаних ситуацій збудження, екзальтації та отримання реакцій схвалення серед оточуючих у відповідь на їх дії та поведінку. Їх прояви девіацій носять здебільшого спорадичний характер як реакція на перенасиченість монотонністю (в їх розумінні) армійського життя.

Ненасичена потреба в переживанні високоамплітудних почуттів, гострих афективних реакцій штовхала їх на пошуки ситуацій спілкування з незнайомими людьми, залучення у емоційну міжособистісну взаємодію, в якій ці солдати мали б можливість широкої ініціативи на демонстрацію своїх комунікативних здібностей. При невідповідності ситуації очікуваній вони швидко згасали, проявляли роздратованість, інфантилізм, готовність до порушення дисципліни і вживання ейфорізуючих речовин.

Особливість асоціальних солдатів – прагнення досягати гедонічних цілей будь-яким засобом, у тому числі, не виключаючи і порушення закону. Їх девіантність має стійку тенденцію до набуття ознак систематичності, розширення кількості випадків та учасників за рахунок втягнення в орбіту своїх дій та консолідації навколо себе соціально-незрілих елементів із свого оточення. Дослідження проявів рівнів розвитку підструктур в психологічній структурі їх особистості показало таку відмінність, як стійкість і силу нервових процесів, фізичний розвиток, огрубілість почуттів, високу вольову мобілізаційну готовність до спротиву, агресивних дій щодо опонентів, широкий набір негативних звичок у підструктурі досвіду і виражене домінування егоїстичних або корпоративних устремлінь на гедонічні цінності.

Аналізуючи розподіл девіантів за періодами служби, ми встановили, що найбільша вірогідність проявів девіантної поведінки очікується від військовослужбовців першого – 30 осіб (42%) та другого періоду служби – 24 особи (34%), тоді як на долю тих, хто вже завершує службу, припадає всього 26% таких випадків. Це можна пояснити тим, що у солдатів, які лише розпочинають службу, ще в недостатній мірі розвинені комунікативні якості. Вони погано володіють навичками саморегуляції, а тому мають неадекватний рівень самооцінки і легко провокуються на девіантні вчинки. Особливо нереалізованими на цьому етапі залишаються потреби в усуненні відчуття небезпеки, в родинному комфорті, у соціальному схваленні дій та вчинків і впевненому відчутті себе серед оточуючих. Разом з тим, вже на перших місяцях служби ці солдати відчувають різкий емоційний пресинг зовнішніх вимог, зумовлених особливостями військової служби, а іноді й недоліками в її організації. Незадоволення цього спектру потреб призводить до мимовільних проявів девіантних дій. Найчастіше молоді солдати стають об’єктами нестатутних взаємовідносин – 8 випадків; з причини ускладненої адаптації самовільно залишають військові частини – 6 випадків, вживають наркотичні речовини та алкоголь – 5 випадків, ухиляються від виконання службових обов’язків шляхом симуляції різноманітних хвороб – 2.

Серед військовослужбовців, що прослужили більше півроку, переважали вчинки, що були спричинені наявністю таких ненормативних властивостей, як: нерозвиненість пізнавальних процесів; акцентуації характеру; негативні звички; асоціальна спрямованість тощо. Найбільшу вагу серед девіантних вчинків в цей період становили прояви нестатутних відносин, прирікання та грубість – 9 (38%); вживання алкогольних напоїв – 5 випадків (21%); самовільні відлучки – 3 випадки.

Для осіб, які завершували службу, найбільш характерними були: нестатутні стосунки по відношенню до військовослужбовців більш пізніх призовів – 7 (41%); порушення статутних умов несення внутрішньої служби – 3 випадки; самовільні відлучки – 2 випадки. За нашим дослідженням, головними причинами таких вчинків виступали деформації ведучих потреб у досягненні високого соціального статусу, задоволенні надмірно високих особистісних домагань.

Стосовно до виявлених психологічних особливостей військовослужбовців з проявами девіантної поведінки була розроблена система відповідних профілактичних та корекційних заходів. Вона включала інструктивно-навчальну роботу з офіцерами, прапорщиками та молодшими командирами, з метою обізнання їх щодо суті девіацій та методів профілактичної роботи. Проводилось певне спілкування з колективами підрозділів, куди направлялись для корекції окремі девіанти. Психологом здійснювалися координаційні дії в напрямку узгодження всіх згаданих заходів та, в разі необхідності, своєчасного їх корегування.

Все спрямовувалося на те, щоб у психіці досліджуваного відбувалися структурні зміни на краще: в особливостях уваги (формувалась установка помічати позитивні якості в діях і поведінці людей, новій соціальній ситуації); уяви (вміння прогнозувати наслідки розвитку тієї чи іншої ситуації, відчувати відповідальність за свої вчинки); почуттів (останні мали набути значення морального гальма на шляху до спокус); волі (вона повинна перетворитися в дійові механізми регуляції поведінки); у характері спілкування із співслужбовцями (мають появитися елементи зацікавленості інтересами інших людей). Певну роль зіграло проведення декількох рольових ігор, коли солдати почергово ставились у позицію молодшого командира чи товариша, що потребує допомоги – це вчило конструювати і прогнозувати оптимальні взаємостосунки у колективі, перебудовувати власну поведінку. При проведенні корекційних заходів наголос ставився на стимулювання розвитку пізнавальних процесів та нівелювання негативних звичок. Специфічна психологічна атмосфера в підрозділах, де підтримувався належний статутний порядок, проводилась відповідна виховна робота, була найважливішою “технологічною” умовою процесу корекції. Направлені туди військовослужбовці легше позбувались там своїх негативних рис.

Організаційні заходи, підкріплені системою занять з учасниками експерименту, оперативне керування процесом включення девіантів у більш відповідні для них процеси служби та соціальні мікрогрупи, налагодження індивідуальної консультативної роботи та, при необхідності, проведення з ними індивідуальних і групових психотренінгів, рольових ігор – все це почало давати позитивні результати. Однак цей процес протікав у представників згаданих груп по різному. Це визначилось в результатах навчально-бойової та службової діяльності, конкретних дій та поведінки у складі бойових та технічних залог, нарядах внутрішньої та гарнізонної караульної служби, військової дисципліни та громадської активності.

Найперші позитивні зрушення почали спостерігатись у осіб соціально-пасивного типу. Система корекційних заходів почала благотворно діяти на психіку кожного з цих досліджуваних у вигляді стимульно-акордних спонукаючих факторів: зі зміною на краще мікросоціальних умов служби та з наданням можливостей виконання близької до бажаної службової та соціальної ролі. Це позитивно впливало на самопочуття солдата і на його загальний психологічний стан. Періодичне опитування коректованих про те, як їм служиться в нових умовах, чим вони задоволені, а чим ні, а також дані, отримані з допомогою методики Супос-8, засвідчили про певні зрушення в процесах задоволення домінуючих потреб у значущих підструктурах особистості кожного досліджуваного. Саме на такий перебіг справ вказувало порівняння даних, які ми отримали (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка середніх показників психічного стану девіантів під час проведення корекційних заходів (група соціально-пасивних)

Критерії | Початок заходів | Через 6 місяців | Через 12 місяців

1. Нейротизм | 18,6 | 15,8 | 16,1

2. Мобілізуючі компоненти | 69,7 / 47,1 | 73,4 / 68,4 | 71,4 / 63,5

3. Демобілізуючи компоненти | 30,3 / 52,9 | 26,6 / 31,6 | 28,6 / 36,5

Примітка: значення мобілізуючих та демобілізуючих компонентів у чисельнику - почуття себе: звичайне; у знаменнику - почуття себе у даний момент.

Разом із зняттям психологічного напруження, підвищенням бажання діяти, такі солдати позбавлялись і перестороги до встановлення контактів із співслужбовцями. Отримуючи від них підтримку, вони поступово оволодівали прийомами поведінки, прийнятої у цьому колективі, освоювали військову спеціальність. Зменшення дестабілізуючого тиску з боку армійського середовища сприяло зняттю негативних потенціалів, які стримували роботу інтелекту. Це допомагало функціонуванню оптимальної уваги, підвищенню якості мнемонічних та мислительних операцій, загальному розвитку всіх інших психічних пізнавальних процесів. Здача заліків на допуск до самостійної роботи на техніці, виконання різноманітних службових завдань, отримання перших офіційних подяк почали радикально змінювати загальний емоційний тонус, власну думку про самого себе, свої можливості, спонукало розвиток і вольових якостей. Зазнавала змін у кращій бік самооцінка, зростало уявлення солдата про свої позитивні якості, іншою ставала самосвідомість.

Дещо затяжніший процес був у адитивних осіб, він перемежовувався більш-менш значимими рецидивами негативної поведінки майже аж до кінця першого року служби. Проте позбавлені підкріплення, старі негативні звички з часом все більше витіснялися новими конструктивними стереотипами і на закінченні експерименту ми переконалися, що у цих осіб сформувалися нові системи потреб з домінуванням позитивних установок.

З асоціальними особами справи виявилися набагато складнішими. Недивлячись на всі наші старання, ці люди хоча і змінили зовнішню картину своєї поведінки – вони дослужили свій строк служби без грубих порушень військової дисципліни, проте асоціальних орієнтацій так і не позбулися. Очевидно, егоїстичні переконання та агресивні установки на здобуття своїх цілей набули у них такої сили, а навколишня панорама кризових явищ у суспільстві – не найсприятливіший фон для їх зміни у кращий бік, що часових меж нашого експерименту не вистачило для трансформації спрямованості цих осіб у позитивний бік.

В заключній частині робиться підсумок виконаної роботи та формулюються висновки про те що:

1. Девіантна поведінка молодого військовослужбовця – це окремі вчинки чи їх система, які є результатом взаємодії різного роду психофізіологічних, психологічних та соціокультурних факторів, що проявляються у вигляді певної дефіцитарності функціонування потреб на різних рівнях особистості.

2.