3
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Олійник Олександр Миколайович
УДК 340 (477) (091)
РОЗВИТОК ТРУДОВИХ ВІДНОСИН І ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ПРАЦЮ В УКРАЇНІ (1917-1929 рр.)
Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових вчень
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків – 2003
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,
Ярмиш Олександр Назарович, Національ-ний університет внутрішніх справ, перший проректор
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Сафронова Інесса Павлівна, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн;
кандидат юридичних наук, доцент
Глухачов Євген Федорович, Харківський інститут державного управління Україн-ської Академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри права та законотворчого процесу
Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М.Ко-рецького НАН України, відділ історико-правових досліджень, м. Київ
Захист відбудеться "3" червня 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).
Автореферат розісланий "3" травня 2003 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Сьогодні, у період розбудови незалежної правової держави, історичне минуле, правова спадщина українського народу відіграють особливо важливу роль. Велике значення, зокрема, набуває дослідження історії трудового права України.
Для глибокого усвідомлення і ефективного вирішення завдань, щодо регулювання трудових відносин у нашій державі, виникла гостра потреба у вивченні, дослідженні й творчому переосмисленні всього кращого, набутого у цій сфері в її минулому розвитку.
Цікавим, важливим і повчальним є вивчення та узагальнення досвіду розробки і застосування законодавства про працю й діяльності органів щодо регулювання трудових відносин у 1917-1929 рр. в Україні. Цей період багато в чому нагадує сучасні реалії в нашій країні. Тому він привертає увагу не тільки правознавців, але й політологів, економістів, соціологів, психологів.
Варто зауважити, що окремі аспекти досліджуваної проблеми були предметом вивчення окремими вітчизняними юристами та істориками, але комплексного дослідження так і не було створено.
Чимало проблем становлення, розвитку і застосування трудового права тих часів не тільки не втратили актуальності, а й набули певної гостроти, потребують нагального розв’язання у нових реаліях. Розгортання процесів приватизації створює принципово нові стосунки між роботодавцями і трудящими, вимагає напрацювання нових форм співпраці з метою уникнення небажаних конфліктів, щоб реалізувати в нашій державі привабливі гасла суспільної солідарності і соціального партнерства. Надзвичайно болюча проблема безробіття. Гостро постали питання охорони праці, виробничого травматизму і профзахворювань.
Тому актуальним і важливим як в науковому, так і практичному відношенні є дослідження основних напрямків становлення та розвитку вітчизняного законодавства про працю в 1917-1929 рр., позитивного досвіду його застосування на підприємствах і виробництвах як державного, так і приватного секторів економіки. Викликає значну зацікавленість вивчення взаємодії спеціально створених у цей час державних органів по регулюванню трудових відносин, а також судів, органів юстиції та професійних спілок з роботодавцями, їх спільної участі в розробці та впровадженні трудового законодавства, боротьбі з його порушеннями.
Важливо відзначити, що в досліджуваний період державні органи та профспілки найбільш активно контролювали виконання норм трудового законодавства на всіх підприємствах незалежно від того, до якого сектора економіки вони належали – до приватного чи державного.
Все це визначає суттєве наукове та практичне значення обраної теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року та Постанові Кабінету Міністрів від 24 грудня 2001 р. №1716 “Про затвердження переліку державних і науково-технічних програм з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на 2002-2006 рр.”, її складової наукової програми “Розбудова державності” та науково-дослідної програми кафедри історико-правових дисциплін Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.
Об’єктом дослідження є трудові відносини, що склалися в 1917-1929 рр. в промисловості України.
Предмет дослідження – законодавче регулювання трудових відносин та його організаційне забезпечення.
Мета і наукові задачі дослідження визначені з врахуванням актуальності і практичного значення теми. Виходячи з цього, головною метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження основних напрямків становлення та розвитку вітчизняного трудового законодавства і його практичного застосування на державних і приватних підприємствах України в 1917-1929 рр. Мета дослідження обумовила такі основні наукові конкретно-дослідницькі задачі:
-
з’ясувати вплив трудового права провідних, промислово розвинених країн світу та Російської імперії на процес становлення вітчизняного законодавства про працю; проаналізувати процес створення вітчизняного трудового законодавства після проголошення України незалежною державою у 1918 р., під час громадянської війни та в період впровадження нової економічної політики;
-
на підставі проведеного аналізу, з сучасних позицій розкрити процес створення вітчизняного трудового законодавства після проголошення України незалежною державою у 1918 р., під час громадянської війни та в період впровадження нової економічної політики;
-
вивчити діяльність урядів УНР, Української держави гетьмана П. Скоропадського та УСРР щодо створення спеціальних державних органів по регулюванню трудових відносин;
-
простежити взаємозв’язок між розвитком трудових відносин та законодавством про працю УНР періоду Центральної Ради і Директорії, Української держави та УСРР в 1917-1929 рр.
-
розкрити особливості та співвідношення об’єктивних та суб’єктивних чинників у розвитку трудового законодавства і його застосування на державних та приватних підприємствах;
-
розробити й сформулювати рекомендації, які випливають з досвіду розвитку та впровадження законодавства про працю і діяльності органів по регулюванню трудових відносин у досліджуваний автором період для нашого часу.
Методологічна база роботи поєднує в собі загальні та спеціальні методи наукового дослідження. Теоретико-методологічною основою проведення дослідження стали вивірені часом та визнані науковцями різних правових шкіл принципи об’єктивності, орієнтації на загальнолюдські цивілізаційні цінності, історизму, що дало можливість найбільш повно і всебічно зрозуміти складні процеси розвитку трудових відносин у досліджуваний період.
Автор використовував у процесі дослідження теми загальні методи – історичний та логічний. Щодо спеціально-наукових методів, то основне застосування знайшли порівняльний і історико-порівняльний, що дало можливість підійти до вивчення й дослідження теми, аналізу її найбільш важливих проблем з позицій не статики, а динаміки, вивчити взаємозв’язки фактів і подій в усіх їх проявах і багатогранності. Дослідження мети і причин створення державних органів по регулюванню трудових відносин, змін у їх діяльності обумовило використання структурно-функціонального методу. Автором широко використовувались методи статистичного і соціологічного аналізу зібраних матеріалів. Це дозволило вивчити вплив різних соціальних процесів в Україні на створення законодавства про працю, проаналізувати результати його застосування як на державних, так і приватних підприємствах. Останнє вимагало формування широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечила необхідну репрезентативність його висновків. Формально-юридичний метод став підгрунтям для аналізу найбільш важливих законодавчих й інших нормативних актів, що були прийняті у досліджуваний період, зокрема, стосовно їх відповідності рівню тодішньої законотворчої техніки. Вивчення законодавчих новел, які постійно вносились у законодавство про працю, вимагало використання також системного, історико-генетичного, граматичного методів.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній науці наскрізним комплексним історико-правовим дослідженням процесу становлення і розвитку трудового законодавства у 1917-1929 рр., його втілення в життя, особливостей застосування в умовах громадянської війни та “воєнного комунізму”, а потім – за товарно-ринкових відносин періоду непу. При цьому автор спирався на архівно-документальні джерела та матеріали періодичного друку, переважна більшість яких вперше залучається до наукового обігу.
У результаті дослідження отримані нові положення, основними з яких є наступні:
1.
Вперше здійснено комплексний історіографічний аналіз наукової літератури за темою обраного дослідження і окреслено проблеми, що потребують подальшого вивчення.
2.
Доведено, що становлення і розвиток вітчизняного законодавства відбувались під впливом трудового законодавства передових, промислово розвинутих країн світу, з використанням законодавства Російської імперії, а в УСРР – Радянської Росії. Встановлено, що це законодавство у досліджуваний період відповідало світовому рівню розвитку.
3.
Встановлено місце, роль і значення створення й діяльності органів по регулюванню трудових відносин в УНР, Українській державі П. Скоропадського і УСРР, зроблено порівняльний аналіз їх здобутків і невирішених проблем. Доведено, що недооцінка проблем розвитку цих органів було одним із чинників падіння урядів УНР і гетьманату Скоропадського. І навпаки, велика увага, яка приділялась їх діяльності в УСРР, сприяла утвердженню і зміцненню Радянської влади.
4.
Детально показано, що організаційний розвиток системи органів в сфері праці в УСРР був складним, суперечливим і сповненим вад; структура невиправдано часто зазнавала змін, котрі, як правило, не відбивались позитивно на їх роботі. Разом з тим, на початку 1920-х рр., швидко і успішно, в короткий період у республіці була проведена велика робота щодо зміцнення органів праці всіх ланок, покращений якісний склад їх працівників. Новим явищем стало залучення до цієї діяльності органів юстиції та щойно створених органів прокуратури.
5.
Вперше комплексно досліджено процес створення в 1917-1929 рр. в Україні трудового законодавства, проаналізовано найбільш важливі законодавчі й інші нормативні акти, що були прийняті в цей період. В результаті зроблені висновки щодо відповідності законодавства про працю в Україні тодішній світовій і вітчизняній законотворчій техніці.
6.
Подальшого розвитку дістав аналіз форм і методів застосування трудового законодавства на державних підприємствах під час проведення політики “воєнного комунізму” і переходу до товарно-ринкових відносин у період впровадження непу, встановлені особливості цього процесу.
7.
Вперше розглянуто питання, пов’язані з впровадженням законодавства про працю на підприємствах і виробництвах приватного сектора в період нової економічної політики. Доведено, що більш жорстка вимогливість стосовно цензових приватних підприємств з питань дотримання норм трудового законодавства зумовила краще становище трудящих в порівнянні з працівниками підприємств державного сектору.
8.
Показано, що ідейно-політичний вплив більшовицької партії, класовий характер економічної політики стали негативним чинником розвитку трудових відносин та законодавства про працю в УСРР; перехід до витіснення капіталістичних елементів, згортання ринку завдали суттєвого удару по Наркомату праці та його місцевих органах та профспілках, знизили суспільне значення їх роботи, примітивізували організацію та правові основи діяльності.
У дисертації знайшли своє відображення й інші недостатньо висвітлені в літературі проблеми або ті, що не стали предметом уваги науковців, які досліджували цю тему. Науковою новизною характеризуються і рекомендації автора. Автор переконаний у необхідності підвищити роль Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці, який повинен не тільки розробляти законодавчі акти, але й контролювати їх виконання шляхом співпраці з Міністерством праці та соціальної політики та профспілками. З огляду на позитивний досвід 20-х років, було б доцільним створити в областях і районах місцеві органи Міністерства праці та соціальної політики України, які б не входили до складу місцевих адміністрацій. Це б дало можливість більш ефективного й незалежного контролю дотримання законодавства про працю на підприємствах усіх форм власності.
Практичне значення роботи можна окреслити трьома головними аспектами:
-
дисертаційне дослідження буде сприяти подальшому розширенню і поглибленню наукових пошуків у вивченні її багатьох важливих проблем;
-
матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці та викладанні навчальних курсів: “Історія держави та права України”, “Трудове право України”, вітчизняної історії та економіки й інших;
-
наукові рекомендації можуть бути корисними для відповідних державних органів та профспілок з метою покращення і активізації їх діяльності по захисту трудових та соціальних прав трудящих на державних підприємствах і інших форм власності; а також для більш успішного і швидшого подолання негативних наслідків переходу до товарно-ринкових відносин.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження пройшли апробацію на кафедрі історико-правових дисциплін Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, доповідались на науково-практичних конференціях: “Економічна стратегія розвитку торгівлі та послуг в умовах ринкових реформ” (Харків, 17 травня 2001 р.), “ХІХ Краєзнавча конференція молодих вчених” (Харків, 14 грудня 2001 р.), Першій обласній конференції молодих науковців “Тобі, Харківщино, пошук молодих” (Харків, 19-20 березня 2002 р.), ХХ Краєзнавчій конференції молодих вчених “Слобожанщина на межі культур” (13 грудня 2002 р.); міжнародних конференціях: “Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, політика, інформація” (Харків, 19-20 квітня 2001 р.), IV Науково-практичній конференції “Дистанційна освіта: правове та інформаційне забезпечення” (Бєлгород, 20-21 червня 2001 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції “Дистанційна освіта: досвід і перспективи” (Бєлгород, 16-17 жовтня 2001 р.), ІІ Міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 26 лютого 2002 р.), “Актуальні проблеми реформування правової системи РФ” (Бєлгород, 25-26 квітня 2002 р.), ІІ Міжнародній конференції “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Одеса, 24-26 травня 2002 р.).
Публікації. Основні наукові результати дисертації знайшли відображення у 19 наукових працях, у тому числі, двох підручниках з історії України. Самостійно, без співавторів надруковано 16 публікацій, в тому числі, сім у міжнародних виданнях, п’ять статей у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук.
Структура дисертації. Об’єкт, мета та науково-дослідницькі завдання, поставлені автором, визначили структуру дисертації. Вона побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається з вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку посилань, списку використаних джерел і літератури та додатків. Повний обсяг дисертації становить 225 сторінок машинопису, з них основний текст 172 стор. Список використаних джерел і літератури нараховує 364 найменування.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, формулюються об’єкт і предмет дослідження, методологічна база і науково-дослідницькі методи, використані автором, розкривається його бачення наукової новизни, практичне значення підготовленої ним дисертації, а також охарактеризований процес наукової апробації отриманих результатів та принципи, що були покладені в основу структурної побудови дисертації.
У першому розділі – “Стан наукової розробки та характеристика використаних джерел” – проведено класифікацію й аналіз наукової літератури, визначені проблеми, які потребують додаткових і подальших досліджень.
Слід зазначити, що історіографія теми досить складна і неоднозначна, що викликано перш за все її багатогранністю, великою кількістю різножанрових праць, котрі були опубліковані з 1917 року і дотепер. Це змусило автора провести їх певну класифікацію. В основу було покладено два основних критерії: по-перше, основні етапи суспільно-економічного розвитку в Україні в складі спочатку Російської імперії, потім СРСР та після проголошення її незалежності; по-друге, рівень розвитку вітчизняної історико-правової науки. Відповідно до цих критеріїв література з досліджуваної теми аналізується в межах п’яти основних періодів:
1.
Дореволюційний період.
2.
З 1917 р. до початку 30-х рр.
3.
З початку 30-х до середини 50-х рр.
4.
З середини 50-х до початку 90-х рр.
5.
З 1991 р. до сьогодні.
Визначне місце серед дореволюційних авторів, які вивчали трудове законодавство, належить Л.С. Талю. Він підготував і опублікував дві монографії, присвячені трудовому договору, навчальний посібник з промислового робітничого права і кілька статей, надрукованих у спеціальних журналах.
Внесок Л.С. Таля у розробку теоретичних проблем розвитку вітчизняного трудового права, яке тільки формувалось, настільки великий, що є всі підстави вважати його батьком-засновником. Для цих праць характерна наукова глибина аналізу й грунтовна розробка теоретичного, законодавчого і нормативного матеріалу. Вони і сьогодні не втратили свого наукового значення.
Звертають на себе увагу цікаві і змістовні праці С. Вебба, Х. Кокса та В. Войтинського, які з’явились в цей час.
У межах другого історіографічного періоду розробка проблем розвитку трудового законодавства та утворення органів по його впровадженню розпочались у 20-ті роки по свіжих слідах подій того часу, коли вони ще не стали історією. Серед цих праць звертає на себе увагу досить грунтовна монографія З. Р. Теттенборна. У ній глибоко аналізується трудове та соціальне законодавство, що було прийняте в Радянській державі, в тому числі й в УСРР.
З переходом до нової економічної політики кількість праць, присвячених різним проблемам розвитку радянського трудового законодавства, його застосуванню, різко зростає. Особливої уваги заслуговують опубліковані в цей час праці В.В. Шмідта. Він, працюючи на посадах Наркома праці РСФРР, а потім і СРСР, в своїх працях розкривав діяльність та результати роботи очолюваних ним наркоматів, пропагував і розкривав їх внесок у розвиток радянського трудового законодавства. Цінним в його працях було те, що автор намагався дати більш-менш об’єктивний аналіз результатів застосування радянського законодавства як на державних, так і приватних підприємствах.
У цей час були опубліковані досить цікаві й змістовні теоретичні праці з трудового права К.М. Варшавського, І.С. Войтинського, П.Д. Камінської, В.М. Сафонова. Розробка загальнотеоретичних питань трудового права дала можливість іншим дослідникам розпочати аналіз окремих його інститутів і їх впровадження в законодавство того часу.
Зростання ролі державних органів і профспілок щодо впровадження в життя трудового законодавства спричинило появу досліджень, присвячених безперечно їм. Так, з’являється низка публікацій, в яких аналізувалась і досліджувалась діяльність Народного Комісаріату Праці СРСР, його місцевих органів в УСРР, профспілок, розціночно-конфліктних комісій тощо. Цінність цих робіт полягала в тому, що вони створювались практиками і були призначені для працівників, що були зайняті в державних органах по регулюванню праці і профспілках. У них розкривалась не тільки діяльність цих органів в цей час, а й історія їх створення.
Позитивним у цих працях було те, що вони були підготовлені на великому фактичному матеріалі, головним чином профспілок і державних органів по регулюванню трудових відносин, які добре знали особливості і труднощі впровадження законодавства про працю як на державних, так і приватних підприємствах. Це роботи А. Анікста, І. Бакала, М. Жемчужникової, П. Митника.
У другому періоді історіографії (1917 – поч. 30-х рр.) узагальнюючих праць, присвячених розвитку трудового законодавства у 1917-1929 рр., не було створено, але відбувалось накопичення великого конкретно-фактичного матеріалу. До того ж, саме в цей період, за нашими підрахунками, було опубліковано найбільшу кількість різноманітних праць з багатьох аспектів і проблем досліджуваної теми, було зроблено перші спроби аналізу.
У третій період історіографії проблеми (поч. 30-х – до сер. 50-х рр.) продовжувалось подальше вивчення нашої теми, хоч після згортання непу, а потім і повної відмови від нього, кількість праць, присвячених розвитку трудового законодавства, різко зменшується, вони з’являються тільки епізодично. Більш того, багато вже опублікованих раніше праць було вилучено з вільного користування і передано в бібліотечні і музейні спецсховища.
З досліджень, що з’явились в цей період, звертають на себе увагу праці В.М. Догадова, А. Карсакова і А. Шабанової, М.Г. Александрова, А.Є. Пашерстніка.
Новим явищем цього історіографічного періоду стала поява дисертаційних праць, в яких на загальносоюзному та республіканському матеріалі досліджувався розвиток трудових відносин і законодавства про працю в УСРР і, в цілому, в Радянській державі.. Серед цих робіт потрібно особливо виділити кандидатську дисертацію І.П. Сафронової “Розвиток трудового права УСРР у 1917-1920 рр.”. У ній грунтовно, на великому фактичному, в тому числі архівному матеріалі вперше досліджувався процес створення в Україні законодавства про працю та органів по регулюванню і впровадженню норм трудового законодавства у 1917-1920 рр.
До недоліків праць цього періоду можна віднести те, що вони, в основному, підготовлені на досить вузькій джерельній базі, дисертаційна робота І.П. Сафронової тут є винятком. Крім того, всі вони написані в дусі пануючої тоді ідеології сталінізму, що, безумовно, знижує їх наукову цінність.
Четвертий історіографічний період у вивченні теми розпочався з середини 50-х років і продовжувався до початку 90-х років. Як відомо, після ХХ з’їзду КПРС розпочалось певне реформування радянської політичної правової системи. В СРСР і УРСР у цей час посилюється інтерес до вивчення радянського трудового законодавства і права. Наукові праці з цієї проблематики грунтуються на широкому використанні нових джерел і, зокрема, архівних матеріалів. Це сприяло тому, що опубліковані дослідження стають більш глибокими і об’єктивними у науковому плані.
Так, у цей час виходить хоч невелика, але досить змістовна монографія З.А. Астапович, присвячена першим заходам Радянської держави у сфері праці. Вже пізніше, у 60-70 рр. ХХ ст., з’являється ціла низка праць, присвячених розвитку трудового права в період непу. Досліджувались причини та умови, в яких були прийняті КЗпП РСФРР 1918 р. та кодекси законів про працю, прийняті у 1922 р. в УСРР і РСФРР, аналізувався зміст, значення впровадження їх в життя.
Продовжують активно працювати над вивченням історії радянського трудового законодавства М.Г. Александров і А.Є. Пашерстнік. У працях цих найбільш авторитетних авторів з досліджуваної проблеми аналізувався розвиток трудового законодавства в СРСР на теоретичному рівні, але більш виважено і об’єктивно у порівнянні з попереднім періодом їх наукової діяльності..
З дослідників трудового права “нової хвилі” слід назвати відомого фахівця з трудового права в Україні О.І. Процевського. В його працях, присвячених аналізу впровадження в життя таких інститутів радянського трудового права як робочий час і час відпочинку та інших, досить глибоко розкривається також історичний аспект їх розвитку. Цікаві дослідження політики царизму щодо робітничого питання у кінці XIX – початку XX ст. провели А.Ф. Вовчик і О.Н. Ярмиш. Досвід кодифікації радянського законодавства у 20-ті роки на матеріалах УСРР глибоко проаналізував І.Б. Усенко.
У цілому, в працях, підготовлених і опублікованих з середини 50-х до початку 90-х рр., використана і проаналізована велика кількість фактичного матеріалу, суттєво розширена географія дослідження.
П’ятий історіографічний період відзначається подальшим зростанням наукового інтересу до досліджуваної теми.
Саме в цей час з’являються нові підручники з історії держави і права, в яких з сучасних позицій переосмислені й розроблені деякі аспекти аналізованої нами проблеми. Вийшли друком фундаментальні праці В.С. Венедиктова, В.І. Прокопенка та інших з трудового права України. Окремі аспекти розвитку трудового законодавства активно досліджуються В.Д. Гончаренком, Л.О. Зайцевим, В.О. Рум’янцевим та іншими науковцями.
У працях вітчизняних істориків Б.І. Андрусишина і О.П. Реєнта зроблена спроба вже з нових методологічних підходів розкрити діяльність Центральної Ради, інших українських урядів у створенні вітчизняного законодавства про працю та впровадженні його в життя.
У цілому аналіз літератури за темою дослідження дозволяє зробити такий висновок. Різні аспекти обраної теми вивчалися активно. Зібрано і узагальнено значний фактичний матеріал. Останнім часом з використанням нових підходів значно розширився діапазон дослідження різних аспектів обраної проблеми. Однак комплексної праці, присвяченої розвитку трудових відносин і законодавства про працю в Україні, у досліджуваний період, поки що немає.
Джерельну базу дисертації складає комплекс різноманітних джерел. Його можна умовно розділити на дві основні частини: опубліковані та архівні матеріали.
Безумовно, не тільки історіографічну, а й велику джерелознавчу цінність мають використані нами 240 опублікованих праць за темою дослідження. В них, особливо в літературі 20-х років, зібраний великий, часто унікальний конкретно-фактичний матеріал, який дає можливість проаналізувати процес вивчення теми, по-новому підійти до дослідження багатьох її аспектів, використати його для обгрунтування наших висновків.
Серед опублікованих матеріалів для вивчення і аналізу розвитку трудового законодавства в 1917-1929 рр. велике значення мали законодавчі та нормативно-правові акти. В першу чергу, це Конституції УСРР від 14 березня 1919 р. і 15 травня 1929 р., кодекси законів про працю РСФРР 1918 та 1922 рр., КЗпП УСРР від 15 листопада 1922 р. В їх нормах розкривається зміст і основні напрямки розвитку трудового права, які регулювали законодавство про працю на державних і приватних підприємствах. З їх аналізу можна зробити висновок, що трудове законодавство перебувало під особливим контролем Радянської держави.
Цінний додатковий матеріал про розвиток трудового права в УСРР у досліджуваний період дало нам знайомство з поточним законодавством про працю того часу.
Важливе значення для вивчення нашої теми відіграли матеріали з’їздів РКП(б) і КП(б)У, постанови, циркулярні і інформативні листи їх Центральних комітетів, різні документи і матеріали ЦВК,РНК, ВРНГ СРСР, РСФРР та УСРР. Аналіз цих матеріалів допоміг більш чітко проаналізувати державну політику правлячої тоді комуністичної партії у проведенні законодавчої роботи по розвитку трудового права і законодавства, його впровадження в життя.
Систематизовані збірники, які розкривають діяльність органів трудпрокуратури, суддів, трудінспекції НКП СРСР, РСФРР та УСРР дали нам можливість проаналізувати діяльність цих органів по впровадженню і дотриманню трудового законодавства.
Значну цінність для дослідження вітчизняного трудового законодавства, проведення наукового аналізу її основних проблем становили документи з’їздів профспілок УСРР, звіти Південного бюро ВЦРПС і Всеукраїнської ради профспілок, матеріали керівних органів галузевих профспілок СРСР та УСРР.
Цікавий і цінний матеріал про розвиток трудового законодавства в Україні в цей же період, його впровадження в практику дало нам вивчення періодичної преси загальнодержавного, республіканського, губернського і повітового масштабів (53 назви).
Важливу роль у вивченні і дослідженні багатьох проблем обраної теми відіграло використання матеріалів 16 фондів семи центральних та місцевих архівів України і Російської Федерації.
Другий розділ – “Становлення і розвиток вітчизняного трудового законодавства”, який складається з двох підрозділів, в першому – “Зародження і розвиток законодавства про працю в Україні”, – хоч і досить стисло, аналізуються причини та основні напрямки розробки законодавства про працю в провідних країнах світу і Російській імперії. Після Лютневої революції Тимчасовий уряд під тиском, у першу чергу, робітників прийняв кілька декретів і постанов у галузі регулювання умов праці і найму. Однак, як свідчить вивчення діяльності Тимчасового уряду і його місцевих органів в Україні, вони не зуміли покращити життя широких мас трудящих, що полегшило боротьбу більшовицької партії і здійснення вже Жовтневої революції.
У дисертації, з використанням нового конкретно-фактичного матеріалу, аналізується діяльність Центральної Ради і урядів УНР та Української держави П. Скоропадського в галузі трудових відносин та розвитку законодавства про працю.
Більшовицька партія, захопивши владу і намагаючись розширити свою досить вузьку соціальну базу, в досить короткий період приймає велику кількість декретів, інших законодавчих і нормативних актів, спрямованих на покращення життя широких верств народу і, в першу чергу, робітників, оскільки вони вважались головною опорою Радянської держави.
Ці законодавчі акти, не дивлячись на свій очевидний популізм, як це підтверджують зібрані в дисертації матеріали, стали могутнім засобом згуртування навколо більшовиків широких мас трудящих на всій території Радянської держави, включаючи і національні регіони, в тому числі і в Україні..
У зв’язку з тим, що було прийнято досить велику кількість законодавчих і нормативних актів по регулюванню трудових відносин, виникла необхідність їх систематизації та кодифікації. Ця робота завершилась створенням першого в Радянській державі Кодексу законів про працю, прийнятого ЦВК РСФРР 10 грудня 1918 р. Відразу ж рішенням ЦВК УСРР дія цього кодексу була поширена і на територію України.
В дисертації зроблена спроба, використовуючи нові підходи, проаналізувати основні його інститути і норми, розкрити значення КЗпП РСФРР 1918 р. для зміцнення позицій Радянської влади в Україні.
У другому підрозділі – „Утворення органів по регулюванню трудових відносин в Україні” – аналізується процес утворення органів по регулюванню трудових відносин в Україні. Ці перші органи виникли при Радах робітничих і солдатських депутатів як відділи праці та комісаріати праці. Вивчення і аналіз їх діяльності переконливо свідчить, що вони багато зробили для впровадження прийнятого спочатку в УНР, а потім в УСРР законодавства про працю на практиці, покращення умов праці та життя широких верств трудящих.
Третій розділ – “Зміни в основних напрямках розвитку і впровадження законодавства про працю в період непу” складається з трьох підрозділів.
В першому підрозділі – „Подальший розвиток трудового законодавства та органів по його впровадженню у зв’язку з переходом до непу” – показано, що в результаті семи років війн (світової та громадянської), проведення політики “воєнного комунізму”, основні галузі економіки Радянської держави, в тому числі і в Україні, були майже повністю зруйновані. Для того, щоб врятувати свій режим, більшовицька партія змушена була відмовитись від “воєнно-комуністичних ілюзій” і перейти до нової економічної політики. Її мета – заспокоїти широкі народні маси, в першу чергу селянство, вивести країну з глибокої соціально-економічної кризи і направити її розвиток на відродження економіки, підвищення матеріального добробуту народу. Однією з важливих складових непу було допущення приватного виробництва.
Все це привело до радикальних змін у розвитку законодавства про працю та органів по його впровадженню в життя.
Тому в цьому підрозділі приділяється велика увага аналізу складного процесу формування нової політики в розвитку законодавства про працю, яке повинне було врахувати реалії. На конкретно-фактичному матеріалі, значна частина якого вперше введена в науковий обіг, розкриваються зміни і нові напрямки в його розвитку та діяльності органів по регулюванню трудових відносин.
У другому підрозділі – „Впровадження нового трудового законодавства на державних підприємствах” – аналізується процес впровадження нового трудового законодавства на підприємствах державного сектора. В першу чергу, це здійснювалось з допомогою прийнятого вперше в Україні у 1922 р. Кодексу законів про працю та цілої низки інших законодавчих і нормативних актів, укладанням колективних договорів, проведенням тарифної реформи. Підводяться і узагальнюються підсумки цієї роботи. В цілому, вивчення цієї проблеми дає нам можливість стверджувати, що в результаті впровадження трудового законодавства, прийнятого в цей період, покращення діяльності державних органів по регулюванню трудових відносин і профспілок, умови праці і життя трудящих, зайнятих на державних підприємствах, значно покращились.
Третій підрозділ – „Застосування законодавства про працю на приватних підприємствах” – присвячений дослідженню застосування законодавства про працю на приватних підприємствах.
Як свідчить вивчення і аналіз різноманітних матеріалів про результати впровадження радянського трудового законодавства державними органами та профспілками, на підприємствах і виробництвах приватного сектору також вдалось досягти досить значних успіхів. Так рівень заробітної платні в цьому секторі економіки був значно вищим у порівнянні з державними і, на відміну від останніх, вона видавалась, як правило, своєчасно. Були досягнуті і більші успіхи на цих підприємствах у порівнянні з державними в поліпшенні умов праці: зокрема, тривалості робочого дня, часу для відпочинку, безпеці праці, забезпеченні спецодягом і т.д.
У висновках зроблено узагальнення, підведено підсумки проведеного дослідження, сформульовано рекомендації, що випливають з нього.
Вказано, що власне законодавство про працю виникає в Україні після Лютневої революції. Особливо активізувався процес його створення після Жовтневої революції і проголошення УНР і УСРР. Їх вищі представницькі й виконавчі органи в короткий період прийняли значну кількість законодавчих і нормативних актів, що регулювали трудові відносини. При їх розробці активно використовувались досягнення і практика розвитку законодавства про працю у провідних країнах світу й Радянській Росії.
Вивчення і аналіз його переконливо свідчить, що створене вітчизняне трудове законодавство не тільки відповідало світовому рівню, більш того, в деяких інститутах стало прикладом для боротьби трудящих інших країн за покращення умов праці і свого життя, справило вплив на міжнародно-правове регулювання трудових відносин. Так, окремі норми вітчизняного трудового законодавства, хоч і в дещо зміненій формі, були включені до Конвенцій Міжнародної організації праці, що були прийняті у 20-х роках ХХ ст., пізніше використані для підготовки багатьох документів ООН, МОП, Ради Європи, інших світових і європейських організацій. Новим в розвитку трудових відносин і, до речі, вперше в світі було те, що в УНР, а пізніше і в УСРР були створені спеціальні державні органи по впровадженню в життя норм законодавства про працю. Крім державних органів активізували свою діяльність у цьому напрямку профспілки. Разом з тим, вказано вади організаційно-правових засад діяльності органів в сфері праці УСРР, прояв яких в сучасних умовах може завдати суттєвої шкоди українській економіці.
У сформульованих за результатами дослідження рекомендаціях містяться пропозиції щодо використання як позитивного, так і негативного досвіду організації та правового регулювання функціонування органів по впровадження трудового законодавства щодо його деполітизованості, законності діяльності, високого рівня професіоналізму персоналу, наступності в роботі.
Розвиток приватного підприємництва викликає нагальну потребу в підвищенні ролі профспілок. Враховуючи досвід 20-х років, треба провести повну деполітизацію і деідеологізацію їх діяльності. В своїй повсякденній роботі профспілки повинні керуватись тільки інтересами трудящих і направляти свої основні зусилля на організацію соціального захисту, покращення умов праці та життя, формувати взаємну довіру роботодавця та працівника.
Обгрунтовуються рекомендації відносно можливих заходів щодо реформування і удосконалення трудового законодавства та впровадження його в життя. Необхідно прийняти новий Трудовий кодекс України та інші закони в сфері праці, які б більш детально регламентували трудові відносини у нових умовах. Це б надало можливість реформувати і поступово привести трудове законодавство у відповідність із європейськими стандартами. Щоб зменшити соціальну напругу та не допустити в Україні великих соціальних конфліктів, на нашу думку, в новому Трудовому кодексі України треба посилити відповідальність всіх роботодавців за ігнорування норм законодавства про працю.
Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:
В Україні
1. Олійник М.М., Олійник О.М. УСРР в умовах нової економічної політики // Історія України. Курс лекцій. – Х.: Новий вид, 2001. – С.218-255.
2. Ковалевский В.В., Олейник А.Н., Украина в 1917-1920 гг. // История Украины. Курс лекций. – Харьков: Консум, 2002. – С.168-198.
3. Олейник Н.Н., Олейник А.Н. Украина в 20-е годы // История Украины. Курс лекций. – Харьков: Консум, 2002. – C.199-237.
4. Олійник О.М. Кодекс законів про працю 1922 р. і проблема вільного найму робочої сили // Вісник Університету внутрішніх справ. – Харків, 2000. – Вип.12. – Ч.1. – С.195-201.
5. Олійник О.М. Розвиток законодавства про працю в період нової економічної політики // Актуальні проблеми державного управління. Науковий збірник – Харків, 2001. – Вип.3 (11). – С.223-229.
6. Олійник О.М. Деякі питання становлення радянського трудового права // Вісник Академії правових наук України – Харків, 2001. – Вип.4 (27). – С.237-245.
7. Олійник О.М. Утворення державних органів по регулюванню трудових відносин в Україні (1917-1918 рр.) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Харків, 2001. – Вип. 16. – С.262-267.
8. Олійник О.М. Деякі питання правового регулювання приватних підприємств в роки нової економічної політики // Актуальні проблеми державного управління. Збірник наукових праць.– Харків, 2002. – Вип.2 (13). – Ч.2. – С.278-281.
9. Олійник О.М. Особливості правового регулювання приватної промисловості на початку проведення нової економічної політики // Прогресивні ресурсозберігаючі технології та їх економічне обгрунтування у підприємствах харчування. Економічні проблеми торгівлі. Збірник наукових праць. – Харків, 2002. – Ч.2. – С.466-468.
10. Олійник О.М. Регулювання найманої праці в аграрному секторі України в період непу // Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, політика, інформація. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Харків, 2001. – С.43-45.
11. Олійник О.М. Розвиток законодавства про працю в Україні у 20-х роках та на сучасному етапі (порівняльний аналіз) // Сучасні проблеми права, державної безпеки життєдіяльності людини, формування громадянського суспільства. Матеріали секції №9 першої обласної конференції молодих науковців. – Харків: Вид-во НЮАУ, 2002.– С.41-43.
12. Олійник О.М. Розвиток та регулювання трудового права в Україні у 20-ті рр. та на сучасному етапі (порівняльний аналіз) // ІІ Міжнародна конференція “Розвиток демократії та демократична освіта в Україні”. Тези доповідей. – Одеса, 2002. – С.24.
У Російській Федерації
1. Олейник А.Н. Особенности правового регулирования частного промышленного предпринимательства во второй половине 20-х гг. // Актуальные проблемы гражданско-правового регулирования деятельности ОВД. Сборник научных статей Белгородского юридического института МВД РФ. – Белгород, 2000. – С.57-61.
2. Олейник А.Н. Особенности правового статуса частных предпринимателей в промышленности в годы нэпа и правоприменительная практика // Сборник научных трудов преподавателей и аспирантов. – Белгород: Изд-во БелГУ, 2002. – Вып.8. – С.48-54.
3. Олейник А.Н. Создание и деятельность органов регулирования трудовых отношений в Украине (1917-1920 гг.) // Ученые записки исторического факультета БелГУ. – Белгород, 2002. – Вып1. – С.112-134.
4. Олейник А.Н. Развитие советского трудового законодательства в период новой экономической политики // Материалы ІІІ научной конференции. –Белгород: Изд-во СГУ, 2001. – Часть ІІ. – С.112-115.
5. Олейник А.Н. Некоторые вопросы становления советского трудового права в период военного коммунизма // Дистанционное образование:
