УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА

ОНУЧЕНКО Олександр Веремійович

УДК 639.371:597.44

РИБНИЦЬКО-БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВІДТВОРЕННЯ ВЕСЛОНОСА

В УМОВАХ ПОВНОСИСТЕМНИХ СТАВОВИХ

ГОСПОДАРСТВ УКРАЇНИ

(на прикладі відкритого акціонерного товариства “Черкасирибгосп”)

06.02.03 – рибництво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата сільськогосподарських наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті рибного господарства Української академії аграрних наук

Науковий керівник: | кандидат сільськогосподарських наук,

старший науковий співробітник

Третяк Олександр Михайлович,

Інститут рибного господарства УААН, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу аквакультури та екології гідробіонтів |

Офіційні опоненти: |

доктор сільськогосподарських наук, професор,

Інститут прісноводного рибного господарства,

(м.Ольштин, Республіка Польща),

завідувач відділу аквакультури

Ришард Кольман |

кандидат біологічних наук,

Інститут Укррибпроект Держдепартаменту рибного господарства України,

головний технолог-рибовод комплексного проектного відділу

Борбат Микола Олексійович | Провідна установа: | Білоцерківський державний аграрний університет Мінагрополітики України,

м. Біла Церква

Захист відбудеться “30” жовтня 2003 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.364.01 при Інституті рибного господарства за адресою: 03164, м. Київ, вул. Обухівська, 135.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту рибного господарства УААН за адресою: 03164, м. Київ, вул. Обухівська, 135.

Автореферат розісланий “30” вересня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук С.А. Кражан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку вітчизняного рибництва постає потреба пошуку нових економічно виправданих підходів ведення господарства, зниження собівартості продукції з одночасним підвищенням її якості. Зросла актуальність культивування риб сестонофагів, що не потребують штучної годівлі, характеризуються прискореним ростом у поєднанні з високою господарською цінністю. Одним з таких видів є завезений в Україну північноамериканський представник осетроподібних риб - веслоніс (Polyodon spathula (Walb).

Веслоніс - єдиний представник ряду осетроподібних, основу живлення якого становлять планктонні організми. Це швидкоростуча риба, що досягає маси понад 80 кг та довжини більше 2 м. Природний ареал - басейни рік Міссісіпі та Міссурі. Високі смакові якості веслоноса, м’ясо якого схоже на м`ясо білуги, делікатесна ікра, що прирівнюється до ікри осетрових риб, відсутність дрібних кісток і луски, високий відсоток виходу м’яса (понад 60%), дають підстави віднести його до числа найбільш цінних прісноводних риб (Васецкий, 1971; Виноградов, 1985; Мельченков, 1992).

Зважаючи на особливу цінність веслоноса, навіть відносно невеликі обсяги його вирощування забезпечать істотні прибутки, які можна буде використовувати для економічного зміцнення підприємств та подальшого нарощування загальних обсягів виробництва риби (Гринжевський, Третяк, Алимов та ін.; 2001).

Одним з позитивних наслідків рибогосподарського освоєння веслоноса може стати зменшення промислового преса на популяції аборигенних представників осетроподібних риб в місцях їх природного поширення (Виноградов, 1997; Васильева, 1998).

Разом з тим, рибогосподарське освоєння веслоноса в Україні поки що перебуває на початкових етапах розвитку. Не вистачає наукових даних, необхідних для розроблення біотехніки його культивування відповідно до специфіки функціонування вітчизняної аквакультури, зокрема адаптованої до умов звичайних ставових господарств. При цьому ключовими завданнями є освоєння методів штучного відтворення та вирощування життєстійкої молоді даного інтродуцента.

Указані обставини стали передумовою для проведення спеціальних досліджень, що були покладені в основу цієї дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковою тематикою. Дослідження виконували в Інституті рибного господарства УААН і були складовою частиною наукової тематики за завданням “Розробити рибницько-біологічні основи товарного осетрівництва та науково обґрунтовану систему заходів з відновлення запасів осетрових риб у внутрішніх водоймах України” (номер держреєстрації 0102U002058).

Мета і задачі досліджень. Метою досліджень було розроблення заходів з організації штучного одержання потомства та вирощування життєстійкої молоді веслоноса в умовах повносистемних коропових ставових господарств.

Для проведення науково-дослідних робіт було обране типове для вітчизняної ставової аквакультури підприємство “Гірський Тікич” (ВАТ “Черкасирибгосп”), де на момент початку досліджень був сформований необхідний іхтіологічний матеріал.

Зважаючи на те, що культивування веслоноса становить інтерес не лише для ставової аквакультури, але й для створення високопродуктивних рибогосподарських угідь нагульного типу у водоймах інших видів, відповідним ступенем досягнення життєстійкого стану молоддю інтродуцента була визначена вікова група цьоголіток

З урахуванням вищеназваних положень були визначені конкретні завдання, спрямовані на вирішення поставленої проблеми, а саме:

- зробити оцінку умов середовища експериментальної бази у відповідності до біологічних вимог веслоноса та основних ланок біотехніки його відтворення;

- визначити умови штучного одержання потомства веслоноса з використанням вперше дозрілих плідників, зробити їх рибоводно-біологічну характеристику;

- вивчити особливості підрощування личинок веслоноса в умовах заводського репродукційного комплексу коропових риб;

- вивчити особливості вирощування цьоголіток веслоноса в умовах звичайних коропових ставів.

У зв’язку з тим, що дана дисертаційна робота є першою з питань культивування веслоноса в Україні, окремими завданнями було виділено розроблення рибогосподарського обґрунтування та визначення перспектив введення веслоноса у вітчизняну аквакультуру.

Об’єкт дослідження – фізико-хімічні показники та біотичні фактори середовища рибоводних місткостей і дослідних ставів; вперше дозрілі плідники, ембріони та різновікова молодь веслоноса.

Предмет дослідження – біотехнічні процеси штучного відтворення та вирощування молоді веслоноса; репродуктивні властивості вперше дозрілих плідників та рибоводно-біологічні показники веслоноса на першому році життя.

Методи дослідження – загальноприйняті в рибництві, іхтіології, гідробіології, гідрохімії та біохімії методи.

Наукова новизна одержаних результатів. На підставі комплексних досліджень доведена перспективність культивування нового для вітчизняної аквакультури об’єкту рибництва в ставових господарствах України. Вперше в рибоводній практиці країни одержано потомство веслоноса від плідників вирощених в ставах. Одержано нові дані з рибоводно-біологічної характеристики веслоноса переселеного у стави лісостепової зони. Розроблено рибогосподарське обгрунтування та визначено перспективи введення веслоноса у вітчизняну аквакультуру.

Практичне значення одержаних результатів. Виробництву запропоновано рекомендації з відтворення веслоноса в ставових господарствах України. Сформовано різновікове ремонтно-маточне стадо веслоноса, яке може бути використане в процесі реалізації довгострокової програми рибогосподарського освоєння цього нетрадиційного об’єкту рибництва.

Особистий внесок здобувача. Здобувач брав безпосередню участь у аналізі літературних даних, визначенні схеми експериментів, їх постановці, обробленні та систематизації одержаних дисертаційних матеріалів. Здобувачем особисто виконано рибоводні експерименти з формування племінного матеріалу веслоноса, одержання його потомства та вирощування різновікового іхтіологічного матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень були представленні на засіданнях Вченої ради та звітних сесіях Інституту рибного господарства УААН; загальних зборах об’єднання “Укррибгосп” та Науково-технічній раді Держдепартаменту рибного господарства України; Першій всеукраїнській конференції “Проблеми іхтіопатології” (Київ, 2001р.); З’їзді гідроекологічного товариства України (Тернопіль, 2001 р.); Другій міжнародній науково-практичній конференції “Аквакультура осетровых рыб: достижения и перспективы развития” (Росія, Астрахань, 2001р.); VIII з’їзді гідробіологічного товариства РАН (Росія, Калінінград, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Проблемы аквакультуры и функционирования водных экосистем” (Київ, 2002 р.); Першому угорсько-українському симпозіумі з проблем розвитку аквакультури (Угорщина, Сарваш, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Аквакультура начала ХХІ века: источники, состояние, стратегия развития” (Росія, Москва, 2002 р.), Міжнародній науково-технічній конференції з проблем розвитку озерно-товарного рибництва (Польща, Ольштин-Вежба, 2003 р.); VII засіданні Міжнародної Ради в галузі водних біоресурсів і аквакультури (Польща, Ольштин, 2003 р.); Міжнародному семінарі “Современные проблемы аквакультуры” (Херсон, 2003); виставках “Агро-2001” та “Агро-2002”.

Публікації. Результати досліджень за темою дисертаційної роботи викладені в 11 опублікованих роботах, в тому числі в 1 монографії, 6 наукових статтях та 4 тезах наукових конференцій.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 155 сторінках друкованого тексту і складається із вступу, огляду літератури, матеріалів та методів досліджень, п’яти розділів власних досліджень, висновків та пропозицій виробництву. Робота ілюстрована 20 таблицями і 24 рисунками. Рекомендації з відтворення веслоноса в ставових господарствах України подані в додатку. Список використаних джерел включає 193 роботи вітчизняних та іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ. Викладено данні з біології та особливостей культивування веслоноса у водоймах природного ареалу і в умовах інтродукції. Визначено чинники, що впливають на ефективність відтворення та вирощування веслоноса. Зарубіжний досвід культивування веслоноса вказує на безсумнівну перспективність його введення в аквакультуру. З освоєнням методів відтворення та вирощування веслоноса створено новий напрям у товарному осетрівництві.

Аналіз літературних джерел дозволяє також стверджувати, що на момент початку виконання дисертаційних досліджень роботи з веслоносом в Україні перебували на початковому етапі розвитку і переважно обмежувались формуванням вихідних ремонтно-маточних стад. Більшість експериментальних даних, викладених у дисертаційній роботі, мають наукову новизну для вітчизняної аквакультури.

МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ. В основу дисертаційної роботи покладено результати досліджень з відтворення веслоноса, проведених протягом 1999-2002 рр. на базі господарства “Гірський Тікич” (ВАТ “Черкасирибгосп”).

У роботах з одержання потомства, крім традиційних методик заводського відтворення осетроподібних риб, використовували спеціальні рекомендації з штучного відтворення веслоноса (Мильштейн, 1972; Мельченков, Виноградов, Ерохина, Бреденко, 1997).

Під час проведення рибоводних робіт визначали основні рибоводно-біологічні показники плідників, аналізували ефективність використання гонадотропних речовин (ацетовані гіпофізи осетрових риб і ляща, гліцеринова витяжка гіпофізів осетрових). Масу одержаної ікри визначали ваговим способом. Кількість ікринок в 1 г ікри з метою визначення плодючості самок вираховували за пробою незаплідненої ікри 4-5 г.

Для оцінювання готовності самок до проведення рибоводних робіт застосовували біопсію з щуповим відбором проб ікри. Стан зрілості ооцитів визначали за показником (коефіцієнтом) поляризації ядра (Казанский, Феклов, Подушка, Молодцов, 1977). З метою оцінювання репродуктивної здатності самців визначали об’єм одержаного еякуляту та тривалість поступальної активної рухливості сперміїв. Осіменіння ікри здійснювали “напівсухим” способом. Знеклеювання заплідненої ікри виконували борботажем знеклеювальної суспензії (тальк) стисненим повітрям. Інкубували ікру в апаратах “Осетер”. З метою боротьби із сапролегнією ікру обробляли препаратом “Фіолетовий К”. Процент розвитку ембріонів вираховували на етапі гаструляції та стадії рухливого ембріону. Їх вихід після вилуплення з ікри визначали шляхом поштучного обліку під час пересаджування у пластикові басейни, у яких в подальшому підрощували личинок.

Підрощування личинок у басейнах ИЦА-2 (2х2х0,5 м) тривало 18-35 діб за щільності посадки 1,5-5,0 тис.екз./м3 та прямоточної системи водозабезпечення. Годували личинок відфільтрованими за розміром живими зоопланктонними організмами (переважно дафніями). Вихід підрощеної молоді визначали шляхом поштучного обліку та об’ємно-ваговим методом. Контроль росту личинок в басейнах здійснювався кожні 3-5 днів. Під час камеральної обробки іхтіологічного матеріалу використовували бінокуляр МБС-1, торзійні та аптечні терези.

Вирощування цьоголіток веслоноса проводили у вирощувальних і пристосованих для цього зимувальних ставах площею 2-8 га. У вигляді фонових об’єктів культивування використовували традиційні об’єкти ставового рибництва (короп, білий товстолобик і білий амур) на першому році життя.

Випробовували різні підходи до зариблення ставів, які можна поділити на три варіанти: монокультура веслоноса із щільністю посадки підрощених мальків 0,28-0,30 тис.екз./га; полікультура веслоноса з короповими видами риб із щільністю посадки підрощених мальків веслоноса 0,27-0,35 та 2,5 тис.екз./га. Основу полікультури формували коропові види із загальною щільністю посадки непідрощених личинок 100-120 тис.екз./га. Частка рослиноїдних риб у полікультурі в середньому становила 62-67%. Облік вирощеного матеріалу у різних варіантах дослідів проводили поштучно та об’ємно-ваговим методом.

Особливості росту риб на різних етапах вирощування аналізували керуючись методиками прийнятими в іхтіологічних дослідженнях (Правдин, 1966). Питому швидкість добового росту молоді веслоноса вираховували за формулою запропонованою І.І. Шмальгаузеном (1935) у перетвореному Г.Г. Вінбергом вигляді (1956): Також визначали величини абсолютного середньодобового приросту риб та коефіцієнт їх масонакопичення (Толчинський, Рєзніков, 1980): З метою вивчення особливостей росту виміряли та зважили 2325 екз. риб різного віку.

Вивчення особливостей живлення різновікової молоді веслоноса проводили із застосуванням загальноприйнятих методів (Руководство..., 1961). За допомогою бінокуляра з окуляр-мікрометром вивчали розмірні групи кормових організмів, яким личинки веслоноса віддавали перевагу. З метою вивчення особливостей живлення, досліджено вміст травного каналу 180 екз. риб.

Враховуючи значущість інтер’єрних характеристик молоді риб, як критерію рівня її життєздатності, проведено відповідні біохімічні дослідження. Біохімічні показники м’язових тканин тіла цьоголіток веслоноса визначали влітку та восени за методикою зоотехнічного аналізу (Лиманский, Яржомбек, Белина, 1984). Всього проведено 12 біохімічних аналізів.

Контроль фізико-хімічних параметрів водного середовища проводили, користуючись поширеними в рибництві методиками (Алекин О.А., 1970). Біологічні фактори водного середовища вивчали з використанням загальноприйнятих в гідробіології методів (Жадин, 1950; Киселев, 1956; Константинов, 1979). Для визначення якісного складу організмів використовували визначники (Жадин, 1950; Коршиков, 1953; Курсанов, Забелина, Мейер, 1953; Топачевский, Оксиюк, 1960; Мануйлова, 1964; Кутикова, 1970). Підрахунки біомаси організмів проводили за таблицями їх індивідуальної маси (Мордухай-Болтовской, 1954; Брагинский, 1957; Гринь, 1963). За весь період досліджень було відібрано, оброблено і проаналізовано 43 проби на повний гідрохімічний аналіз, здійснено 3,5 тис. вимірювань температури води та 2,3 тис. визначень вмісту розчиненого у воді кисню. Досліджено 94 гідробіологічні проби (23 фітопланктону, 55 зоопланктону та 16 зообентосу).

Одержаний в результаті проведених досліджень цифровий матеріал піддавався обробці статистичними методами (Плохинский, 1970; Лакин, 1990).

Кінцеву оцінку ефективності культивування веслоноса здійснювали як за комплексом рибоводно-біологічних показників, так і за економічним аналізом результатів рибогосподарської діяльності.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ БАЗИ. Господарство “Гірський Тікич” розташоване в північно-західній частині Черкаської області в лісостеповій зоні. Клімат регіону помірно континентальній. Опадів до 470 мм на рік. Характерні грунти місцевості – чорноземи, на знижених ділянках рельєфу – лучні. Тривалість сезону для ефективного вирощування цьоголіток веслоноса, в залежності від строків зариблення ставів та погодних умов конкретного року не перевищує 90-100 діб.

Підприємство “Гірський Тікич” – повносистемне ставове господарство з інкубаційним цехом для заводського відтворення риб. Основними об’єктами культивування є: короп, білий і строкатий товстолобики, білий амур. З 1998 р. розпочато рибоводні роботи з веслоносом. На даний час в ставах утримується близько 70 екз. плідників та різновікове ремонтне стадо веслоноса в кількості понад 3 тис.екз. Вперше в Україні розпочато вирощування товарної продукції веслоноса. Застосовується випасна та напівінтенсивна технологія рибництва. Застосовується дволітній цикл ведення рибництва. Середня рибопродуктивність вирощувальних ставів за напівінтенсивної технології рибництва становить близько 1 т/га, нагульних ставів в залежності від рівня інтенсифікації змінюється в межах 0,6-1,4 т/га. Для спрямованого впливу на екосистему ставів в них вносять переважно органічні добрива та проводять вапнування згідно загальновідомих у ставовому рибництві методів.

Джерелом водопостачання господарства є поверхневі води, які формуються за рахунок атмосферних опадів та стоку малих річок басейну Південного Бугу. Наповнення ставів водою здійснюється самопливом, іноді за допомогою закачування насосами. Проточність води на 1 га водного дзеркала вирощувальних ставів становить до 1-1,5 л/сек.

Середньомісячна температура води в ставах в період спостережень коливалась від 7,6-8,9оС (у квітні і жовтні) до 17,9-24,2оС (у червні і липні). Тривалість періоду із оптимальною для продуктивного росту різновікових груп веслоноса середньодобовою температурою води (20-25оС) не перевищувала 60 діб. Влітку в окремі дні температура води підвищувалась до 28-29оС. Середньосезонний вміст розчиненого у воді кисню був типовим для ставових господарств регіону і перебував в межах 3,8-4,7 мг/л. З метою стабілізації кисневого режиму застосовували штучну аерацію води на окремих ділянках ставів з молоддю веслоноса. Явищ задухи риби не спостерігалось. Інші гідрохімічні показники загалом можуть бути оцінені як сприятливі для риборозведення. Величини рН води змінювались від 6,6 до 8,4. Концентрація амонійного азоту не перевищувала 1,20 мгN/л, нітритного азоту – 0,04 мгN/л, нітратного азоту – 0,27 мгN/л. Мінеральний фосфор та загальне залізо виявлені в кількості, відповідно до 0,52 мгР/л та 0,78 мгFe/л. Перманганатна окислюваність води становила 6,0-18,2 мгО/л. Загальна твердість води була в межах 2,6-7,0 мг-екв/л. Вода характеризувалась середньою мінералізацією із сумою іонів від 407,8 до 713,5 мг/л і за класифікацією О.О.Альокіна належала до гідрокарбонатного класу груп кальцію і натрію. Зазначену різницю за концентрацією катіонів можна пояснити певними відмінностями гідрохімічних показників джерел водопостачання.

Вивчення гідробіологічно режиму ставів в цілому вказує на задовільний рівень розвитку основних груп кормових організмів, в першу чергу, для планктоноїдних риб. Середньосезонна біомаса фітопланктону в різних категоріях ставів змінювалась в межах 8,0-21,2 г/м3. За кількісними показниками розвитку зоопланктону у його складі переважали найважливіші за кормовою поживністю та доступністю для веслоноса гіллястовусі ракоподібні, частка, яких у середньосезонній біомасі зоопланктонних організмів, що змінювалась в межах 2,7-12,9 г/м3, становила - 46,6-78,9%. Середньосезонна біомаса організмів кормового зообентосу перебувала в межах 1,1-4,9 г/м2.

В цілому за наведеною характеристикою ставових угідь, технологічними підходами вирощування риби, фізико-хімічними параметрами водного середовища та особливостями розвитку кормових гідробіонтів підприємство “Гірський Тікич” можна вважати типовим для ставових господарств України, що в поєднанні з розширеним рівнем евритермності веслоноса створює сприятливі передумови для успішного запозичення набутого досвіду значною частиною підприємств Об’єднання “Укррибгосп”.

ОДЕРЖАННЯ ПОТОМСТВА ВЕСЛОНОСА ВІД ВПЕРШЕ ДОЗРІЛИХ ПЛІДНИКІВ, ВИРОЩЕНИХ У СТАВАХ. Рибоводно-біологічна характеристика плідників. Початковий етап формування маточного стада відбувався в ставах комбінату “Одесарибгосп”, звідки у віці восьмиліток племінний матеріал був частково перевезений в господарство “Гірський Тікич”. Навесні 2001 р. за допомогою біопсії гонад було виявлено окремих зрілих десятирічних самок веслоноса, що стало підставою для їх використання у рибоводних роботах. У 2002 р. експерименти були продовжені з вперше дозрілими одинадцятирічними самками другої хвилі дозрівання. Самці веслоноса почали регулярно (щорічно) дозрівати з шестирічного віку.

Середні величини розмірно-масових та репродуктивних показників плідників наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Основні розмірно-масові та репродуктивні показники плідників веслоноса,

відібраних з метою відтворення

Показники (М±m) | Вікова група | десятирічки | n | одинадцятирічки | n | Маса, кг | самки | 10,90±0,34 | 7 | 11,19±0,44 | 11 | самці | 8,51±0,35 | 8,93±0,35 | 10 | Абсолютна довжина, см | самки | 117,61±2,09 | 121,32±2,06 | 11 | самці | 113,80±0,69 | 114,55±1,36 | 10 | Маса одержаної ікри, г | 563,40±76,68 | 5 | 672,14±89,38 | 7 | Кількість ікринок у 1 г ікри, шт. | 126,40±2,50 | 133,86±2,28 | Робоча плодючість, тис. ікринок | 70,77±8,81 | 88,77±11,65 | Відносна робоча плодючість, тис. ікринок/кг | 6,77±0,77 | 7,73±0,90 | Середній діаметр незапліднених ікринок, мм | 2,31±0,02 | 2,38±0,02 | Середня маса незапліднених ікринок, мг | 7,80±0,07 | 7,99±0,08 | Розвиток ембріонів на етапі гаструляції,% | (М) 25,00 | 2 | 40,83±6,87 | 6 | Розвиток ембріонів на стадії рухливого ембріону, % | (М) 12,00 | 33,17±6,22 | Вихід вільних ембріонів на одну самку, тис. екз. | (М) 6,72 | 23,40±4,70 | Об’єм еякуляту, мл | 57,60±4,84 | 5 | 50,86±4,56 | 7 | Активний рух сперматозоїдів, сек | Не визначили | - | 326.29±25,15 | 7 |

Маса самок десяти- та одинадцятирічного віку змінювалась в межах 9,82-12,23 та 9,18-13,48 кг. Одновікові із самками самці (відповідно до віку) мали масу 7,52-9,72 та 7,92-11,19 кг. Виявлено відмінності розмірно-масових показників одновікових риб різної статті. Середня маса самок була на 26-28% більшою ніж у самців. Самки переважали самців за середніми показниками абсолютної довжини – на 3,1-5,9%, довжини тіла – на 3,8-6,3%, довжини голови – на 8,2-9,1% та довжини роструму – на 9,1-9,4%. Довжина роструму від абсолютної довжини риб складала в середньому 24,0-24,3% у самок та 23,0-23,2% у самців.

Самки обох вікових груп характеризувались близькими показниками маси одержаної ікри. Дещо вищими (в середньому на 19%) вони були у старших за віком риб. Близькими величинами характеризувались також середні показники кількості ікринок у 1 г ікри. Незначне перевищення їх у одинадцятирічок можна пояснити наявністю більшої кількості рідини в складі статевих продуктів молодших риб. З таблиці 1 видно певні переваги одинадцятирічних риб (в середньому на 25%) за показниками робочої плодючості. Дещо вищим у них був і середній показник відносної робочої плодючості. Середні величини діаметру ікринок у обстежених плідників коливались в межах 2,28-2,36 мм у десятирічок та 2,31-2,44 мм у одинадцятирічок. Середня маса ооцитів при цьому, відповідно до віку риб, зростала з 7,6-8,0 мг до 7,7-8,3 мг.

Істотні відмінності відмічено за показниками рибоводної якості статевих продуктів, одержаних від самок різного віку. Під час інкубації ікри десятирічних риб на етапі гаструляції розвиток зародків продовжувався в ікринках одержаних лише від двох самок. При цьому показники розвитку ембріонів становили 21 та 29%. В подальшому до стадії рухливого ембріону рівень виживання зародків у досліджуваних порціях ікри знизився відповідно до 13 та 11%, що становило 62 та 38% від показників розвитку ембріонів на етапі гаструляції. В результаті від кожної із самок було одержано 4,75 та 8,68 тис.екз. вільних ембріонів. У порівнянні з десятирічними самками одинадцятирічні впершенерестуючі плідники продемонстрували кращу репродуктивну здатність. Для проведення рибоводних робіт були відібрані плідники з показником поляризації ядра в ооцитах 0,08-0,14 (Мm=0,100,01; Cv=22,32%). В процесі інкубації ікри на етапі гаструляції показники розвитку ембріонів змінювались в межах 22-67%. В подальшому до стадії рухливого ембріону рівень виживання зародків знизився до 17-58%, що складало в середньому близько 81% від показників розвитку ембріонів на етапі гаструляції. В результаті на одну самку одинадцятирічного віку було одержано від 10,03 до 38,27 тис.екз. вільних ембріонів. Частка виродливих постембріонів у загальній їх масі в середньому не перевищувала 10%.

Середній об’єм еякуляту у самців обох вікових груп характеризувався близькими величинами, за індивідуальних показників 34-70 мл. Основна маса сперматозоїдів у воді зберігала здатність до активного поступального руху протягом 220-425 сек.

Біотехнологічні аспекти штучного відтворення. Рибоводні роботи в 2001-2002 рр. розпочинали у близькі календарні строки (остання п’ятиденка квітня-перша п’ятиденка травня). На відміну від 2001 року, коли роботи виконували за температури води 17,0-19,50С, у 2002 році експерименти здійснювали на фоні коливань температурних показників в межах 14,0-18,50С.

Після проведення весняного бонітування для переднерестового утримання плідників використовували невеликі стави, які легко обловлюються (площа 0,2-0,5 га, глибина 1,5-1,8 м). Щільність посадки плідників не перевищувала 100-200 екз./га. Для утримання плідників після проведення гіпофізарних ін’єкцій використовували земляні ставки, які застосовують під час робіт зі штучного відтворення рослиноїдних риб. Щільність посадки риб не перевищувала 1 екз. на 4-5 м2. Вміст розчиненого у воді кисню під час виконання рибоводних робіт становив не нижче 4,8-5,1 мг/л (переважно перебував на рівні 5,3-5,4 мг/л і вище). Водневий показник (рН) води мав слаболужну реакцію (7,4-7,8).

У роботах з десятирічними самками випробовувались загальні дози речовини ацетонованих осетрових гіпофізів 5,5 та 7,9 мг/кг маси риб, за попередньої ін’єкції з дозами, відповідно 0,5 та 0,9 мг/кг. В результаті самки з більшою дозою гонадотропної речовини дозрівали через 12,5-15,0 годин після вирішальної ін’єкції. У варіанті застосування меншої дози гіпофізів плідники не відреагували на гормональне стимулювання. У експериментах з самками одинадцятирічного віку випробували комбіновані ін’єкції речовини ацетонованих гіпофізів осетрових риб та гліцеринової витяжки гіпофізів осетрових. Для попередньої ін’єкції використовували осетрові гіпофізи з дозою 0,7-0,8 мг/кг. Під час вирішальної ін’єкції на одну самку вводили 75-80 жаб’ячих одиниць гліцеринової витяжки гіпофізів. Дві самки було проін’єктовано суспензією ацетонованих гіпофізів ляща із загальною дозою 7,8-8,3 мг/кг. Інтервал між першою і другою ін’єкціями в усіх варіантах дослідів змінювався в межах 24-26 годин. За комбінованих гонадотропних ін’єкцій та середньої температури води 16,30С плідники дозрівали через 15,5-21,5 години після введення вирішальної дози гормону. З підвищенням температури води в середньому до 17,80С період дозрівання риб скорочувався до 13,5-16,0 годин. Самки проін’єктовані лящовими гіпофізами не відреагували на гормональне стимулювання. Для стимулювання дозрівання самців веслоноса застосовували одноразову гіпофізарну ін’єкцію, яку виконували за 1-3 години до вирішальної ін’єкції самкам. Використовували ацетоновані гіпофізи осетрових риб і ляща. В обох варіантах дослідів дози гіпофізарної ін’єкції визначали із розрахунку 40-50 мг сухої речовини гіпофізів на кожну особину. В перерахунку на кілограм живої маси самці обох вікових груп одержували 4,2-5,3 мг/кг речовини осетрових гіпофізів та 4,9-5,8 мг/кг гіпофізів ляща. В результаті самці в усіх випадках позитивно реагували на гіпофізарні ін’єкції. Для запобігання виникнення запальних процесів застосовували внутрішньом’язеве введення самкам і самцям пеніциліну (50 тис. м.о. на рибу).

Застосовували метод прижиттєвого одержання зрілої ікри шляхом підрізування яйцеводів плідників. У випадках неповного зціджування ікри процес відбирання зрілих статевих продуктів повторювали після 30-50-ти хвилинного витримування риб в ставках. В результаті вдавалось додатково відбирати 180-340 мл ікри задовільної якості. Більш тривале витримування плідників з ікрою у стані овуляції призводило до її швидкого перезрівання. Цей процес прискорювався з підвищенням температури води. Молоки від самців одержували без операційних маніпуляцій шляхом легкого витискання та масажу каудальної частини черевця риб. Виживання самок веслоноса, від яких вдалось відібрати статеві продукти різної якості становило 40 та 86%, відповідно серед риб десяти- та одинадцятирічного віку. Виживання самців у післянерестовий період в середньому становило близько 85%.

Відсутність можливості терморегуляції води в період здійснення робіт з плідниками негативно позначалась як на режимі їх виконання, так і безпосередньо на самих рибоводних результатах.

Осіменіння ікри здійснювали напівсухим способом. Тривалість зберігання зцідженої ікри до моменту осіменіння не перевищувала 15-20 хв. Для осіменіння кожної порції ікри використовували молоки 3-4 самців із розрахунку близько 10-12 мл їх загального об’єму на 1 кг ікри (співвідношення молок і води 1:200). Знеклеювання заплідненої ікри виконували у спеціальних апаратах барботажем знеклеювальної суспензії (100 г тальку, 9,5 г кухонної солі на 10 л води) стисненим повітрям. Процес знеклеювання ікри тривав близько 45-50 хв. Інкубували ікру у апараті „Осетер”. Профілактичну обробку ікри барвниками проводили починаючи з другої доби інкубації з інтервалом 1,5-2,5 доби (в залежності від якості ікри та тривалості ембріонального розвитку).

З метою стабілізації кисневого режиму в рибоводних місткостях над фільтром водозабору інкубаційного цеху в ставу відстійнику був установлений простий у виготовленні аератор-водонапуск, що давало змогу підтримувати вміст кисню у воді на рівні не нижче 5,4-5,6 мг/л. Інші хімічні показники води в період інкубації ембріонів веслоноса протягом обох років не перевищували межі рибоводних норм. Водневий показник (рН) води коливався в межах 7,1-7,9. перманганатна окислюваність та загальна твердість води становили, відповідно 8,1-14,3 мг О/л та 3,3-4,2 мг-екв./л.

Температура води під час інкубації ікри змінювалась у межах 13-190С і здебільшого була на рівні оптимальних величин (15-180С). Добові коливання при цьому не перевищували 2,0-2,50С. Початок вилуплення ембріонів з ікри залежно від температури води припадав на 6-8 добу інкубації. Вилуплення мало розтягнений у часі характер і тривало до 1,5 – 2,0 діб.

Вільних ембріонів до їх переходу на екзогенне живлення витримували у пластикових басейнах, у яких в подальшому підрощували личинок. За відсутності терморегуляції води в період весняних похолодань істотно погіршувався температурний режим у рибоводних місткостях. Зниження температури води до 12-130С могло бути основною причиною підвищеного відходу вільних ембріонів (іноді до 40-60%) наприкінці періоду витримування та в момент їх переходу на активне живлення, що знаходить підтвердження в літературі (Бреденко, 1993). За сприятливого температурного режиму (16-200С) витримування вільних ембріонів відбувалося з незначним відходом, що не перевищував 10-15%. Довжина ембріонів після виходу з оболонок становила 8,04±0,10 мм (Cv=6,44%), маса тіла - 9,58±0,14 мг (Cv=7,48%). За середньої температури води 17,3-18,40С переважна їх більшість переходила на активне живлення на 8-9 добу витримування в басейнах. Довжина личинок після переходу на активне живлення становила 16,09±0,14 мм (Cv=4,38%) за маси тіла 22,36±0,52 мг (Cv=11,54%).

ВИРОЩУВАННЯ ЦЬОГОЛІТОК ВЕСЛОНОСА. Підрощування личинок. Строки проведення експериментів з підрощування личинок веслоноса у 1999-2002 рр. припадали на другу-третю декади травня та першу-другу декади червня. Використовувався як місцевий іхтіологічний матеріал, так і завезений в господарство. Підрощування личинок відбувалось у стандартних басейнах ИЦА-2, які були обладнані верхньою розприскувальною подачею води, що сприяло збагаченню її киснем. За постійної проточності 10-16 л/хв повний водообмін у басейнах відбувався за 1,6-2,0 год. Середньодобові значення температури води, як правило, поступово зростали до завершального періоду дослідів з 15-16 до 20-21оС. Середні величини температури води за весь період підрощування становили 17,6-19,4оС. Добові коливання температури води не перевищували 2,5-3оС. Завдяки застосуванню аераторів-водонапусків вміст розчиненого у воді кисню постійно перевищував 5,1-5,3 мг/л. Водневий показник (рН) води перебував в межах 7,4-8,1. Перманганатна окислюваність води становила 6,0-15,2 млО/л. Загальна твердість води була в межах 3,4-5,1 мг-екв/л.

Личинок гудували живими зоопланктонними організмами (переважно Daphnia longispina та D.magna). Разом з ними у басейни потрапляла певна кількість інших зоопланктерів, насамперед Bosmina longіrostris та різновікових Cyclops sp. Зроблено аналіз розмірності кормових організмів, яких згодовували личинкам. Лов кормових організмів здійснювали у навколишніх ставах. Певну частину живих кормів одержували із дафнієвих ям. Риб годували відфільтрованими зоопланктерами. У перші 5 діб у басейни випускали зоопланктерів, які відфільтровувались крізь млинове сито № 12-13. У подальшому розмір вічка фільтрів поступово збільшували до 2 мм. Задавати живі корми розпочинали за 1,5-2 доби до масового перетворення вільних ембріонів на личинок. Установлено, що для повного забезпечення личинок їжею концентрацію кормових організмів необхідно підтримувати на рівні не менше 40-50 мг/л. Істотне збільшення відходу личинок спостерігали на початковому етапі підрощування в умовах недостатньої їх забезпеченості живими кормами. Проводили щоденне очищення басейнів, починаючи з другої-третьої п’ятиденок періоду підрощування проводили сортування молоді за розмірами (з метою запобігання канібалізму).

Основні рибоводні результати підрощування личинок наведено в таблиці 2. За 18-35 діб зі щільністю посадки 1,5-5,0 тис.екз./м3 молодь веслоноса досягала середньої маси 486,12-1823,60 мг (Cv = 39,35-54,87%). Вихід від посадки в середньому за варіантами змінювався в межах 10,5-77,3%. Найвищим він був у 2002 р. при підрощуванні личинок місцевого виробництва.

Таблиця 2

Основні рибоводні результати підрощування личинок веслоноса в басейнах

Рік | Номер басейнів | Період підрощування, діб | Щільність посадки, тис. екз/м3Середня маса підрощеної молоді, мг | Вихід,

% | 1999 | 1 | 32 | 1,5 | 1242* | 7,7 | 2 | 32 | 1,5 | 1490* | 13,2 | 2000 | 1 | 27 | 2,0 | 880* | 33,5 | 2 | 27 | 2,0 | 1048* | 38,0 | 2001 | 1 | 35 | 5,0 | 1605,60±133,48 | 43,0

2 | 35 | 5,0 | 1823,60±158,29 | 52,2 | 3 | 35 | 4,0 | 1725,60±135,79 | 38,5 | 4 | 35 | 4,0 | 1662,80±135,40 | 42,4 | 2002 | 1 | 18 | 5,0 | 486,12±49,14 | 80,3 | 2 | 21 | 5,0 | 537,48±52,95 | 74,2 | 3 | 21 | 2,0 | 670,80±73,61 | 62,0 | 4 | 23 | 2,0 | 754,64±72,52 | 75,1 |

*Середню масу риб визначили об’ємно-ваговим методом за загальною масою 50 екз. мальків

Установлено, що щільність посадки істотно не впливала на темп росту та рівень виживання риб. Основними чинниками одержання високих рибоводних показників були сприятливі умови середовища та достатня забезпеченість риб їжею. В усіх варіантах дослідів абсолютні добові прирости маси риб поступово зростали впродовж періоду підрощування в середньому з 3,13-5,54 мг до 77,60-111,96 мг (в середньому за весь період 25,78-48,68 мг на добу). Водночас, за найтривалішого терміну підрощування (35 діб) відмічали істотне зменшення абсолютних приростів протягом останньої п’ятиденки. Натомість динаміка показників питомої швидкості добового росту та коефіцієнту масонакопичення характеризувалась більш рівномірними величинами.

Аналіз живлення личинок засвідчив певні відмінності в розмірі кормових організмів, яким вони віддавали перевагу. У перші дні після переходу на екзогенне живлення основу вмісту травного каналу риб середньою масою 22,5 мг складали організми розміром 0,6-0,9 мм (загальна кількість захоплених зоопланктерів – 5-21 шт.; загальні індекси наповнення травного каналу - 117,6-473,7о/ооо). У личинок 20-добового віку із середньою масою 159,6 мг у травному каналі переважали рачки розміром 0,8-1,6 мм (загальна кількість організмів – 15-76 шт., індекси наповнення травного каналу – 71,7-934,1о/ооо). На завершальному етапі підрощування личинки із середньою масою 442,6 мг захоплювали до 73-207 організмів, віддаючи перевагу зоопланктерам розміром 1,2-2,0 мм (157,9-764,9о/ооо). В усіх випадках личинки уникали рачків менших за 0,2-0,3 мм. Відмічена також негативна вибірковість за споживанням рибами веслоногих ракоподібних.

Вирощування цьоголіток в ставах. Строки зариблення ставів припадали на різні періоди першої і другої декад червня. Можливість відносно раннього зариблення створює певні переваги завдяки подовженню тривалості періоду вирощування риби за рахунок більш біологічно продуктивної першої половини вегетаційного сезону. Використовували вирощувальні і пристосовані зимувальні стави площею 2-8 га. Обирали мало замулені водойми із середніми глибинами не менше 1,5 м та з незначним рівнем заростання макрофітами. Проточність води визначалась необхідністю компенсації витрат на випаровування і фільтрацію. Стави удобрювали органічними добривами (перепрілий гній великої рогатої худоби) із розрахунку 2-2,5 т/га. В останні роки також використовували азотно-фосфорні мінеральні добрива, які вносили в обмежених кількостях (до 70-100 кг/га) по воді у добре розчиненому вигляді в кілька прийомів, переважно на початку періоду вирощування. Вапнування проводили в періоди погіршення газового режиму ставів та з метою профілактичної обробки в період осушення ложа. При вирощуванні цьоголіток веслоноса в полікультурі з короповими видами, починаючи з другої половини липня здійснювали підгодівлю риб пшеничними висівками, дробленим зерном та зерновідходами із загальними витратами кормів до 1 одиниці на одиницю приросту маси риб (за загальною рибопродукцією).

Вирощування цьоголіток відбувалось за температури води 14-28оС. сума тепла водного середовища впродовж сезону вирощування (99-114 діб) перебувала в межах 2295-2415 градусо-днів. Середньосезонний вміст розчиненого у воді кисню становив 4,1-4,7 мг/л. В період літньої спеки в окремі дні концентрація кисню у воді зменшувалась до 1,8-2,1 мг/л. З метою стабілізації газового режиму ставів в разі необхідності в останні роки почали застосовувати штучне збагачення води киснем за допомогою аераторів. Інші фізико-хімічні показники впродовж періоду досліджень істотно не відрізнялись по роках і в основному відповідали рибоводним нормам. Величини показника (рН) води перебували в межах 7,1-8,4. Концентрація сполук азоту не перевищувала 1,49 мгN/л за середньосезонних величин, 0,52-0,94 мгN/л; концентрація фосфору досягала 0,52 мгР/л за середньосезонних величин 0,11-0,29 мгР/л. Перманганатна окислюваність водного середовища змінювалась в межах 8,4-17,3 мгО/л. Загальна твердість води була в межах 3,9-6,1 мг-екв/л.

Максимальні показники біомаси фітопланктону ставів сягали 21,2-29,5 г/м3 за середньосезонних величин 8,0-19,8 г/м3, зоопланктону відповідно 8,2-21,4 г/м3 за середньосезонних показників
3,9-12,9 г/м3, що вказує на достатнє забезпечення трофічних потреб планктонноїдних риб. За кількісними показниками розвитку у складі зоопланктону переважали найважливіші за кормовою поживністю та доступністю для веслоноса гіллястовусі ракоподібні, частка яких у середньосезонній біомасі зоопланктонних організмів становила 46,6-71,3%. Донна фауна ставів характеризувалась бідним видовим складом із домінуванням у м’якому зообентосі личинок хірономід. Середньосезонна біомаса організмів кормового зообентосу перебувала в межах 1,1-2,4 г/м2.

Важливим дослідницьким аспектом впливу біотичних факторів середовища на веслоноса у нових умовах існування є вивчення його схильності до ураження патогенами інфекційних і паразитарних захворювань. Влітку 2001 р. на фоні підвищеної температури води (26-28оС) у цьоголіток веслоноса, було виявлено паразитичні рачки роду лернеа. Екстенсивність інвазії поступово зростала і до початку вересня досягала рівня понад 90%. За інтенсивності інвазії 3-21 екз. паразитів уражені лернеозом риби продовжували добре рости. Менш ніж за два місяці (з 07.08 до 02.10) їх середня маса збільшилась зі 180 до 440 г, загибелі хворих на лернеоз риб не зафіксовано. З метою знищення вільноживучих личинкових форм лерней застосовували вапнування ставу. У вересні із зниженням температури води за межі 22-20оС спостерігалось істотне зменшення інтенсивності інвазії. Масового захворювання лернеозом серед інших об’єктів полікультури не було виявлено, що може вказувати на підвищену сприйнятливість веслоноса до зараження цими ектопаразитами.

Перші спроби вирощування цьоголіток веслоноса здійснювали в монокультурі в найменших за площею ставах (2 га) та за мінімальної щільності посадки підрощеної молоді (0,28-0,30 тис.екз./га), що насамперед пояснюється обмеженою кількістю завезеного в господарство іхтіологічного матеріалу. Проведені експерименти характеризувались низькими показниками виживання риб. Вихід цьоголіток від посаджених на вирощування мальків середньою масою 1,2-1,5 г не перевищував 17,1%. При цьому цьоголітки веслоноса досягали високої середньої маси – 427-510 г. Серед можливих