ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ОМЕЛЬЧУК Сергій Аркадійович

УДК 37.016:811.161.2’367

ФОРМУВАННЯ

МОВЛЕННЄВО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ

УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ

ЕТАПІ ВИВЧЕННЯ СИНТАКСИСУ

13.00.02 – теорія і методика навчання української мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Херсонському державному університеті.

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

ГОЛОБОРОДЬКО Євдокія Петрівна,

Херсонський державний університет, професор кафедри слов’янських мов та загального мовознавства.

Офіційні опоненти: |

доктор педагогічних наук, професор

КАРАМАН Станіслав Олександрович,

Київський міський педагогічний університет імені Бориса Грінченка, професор кафедри методики української мови;

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

СКУРАТІВСЬКИЙ Леонід Віталійович,

Інститут педагогіки АПН України, завідувач лабораторії навчання української мови.

Провідна установа – Харківський державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “3грудня 2003 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки АПН України, 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д.

Автореферат розісланий “3” листопада 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Т. Шелехова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена концептуальними положеннями і дер-жав-ними вимо-гами щодо реформування мовної освіти в Україні, спрямованої на підви-щення загальномовної і мовленнєвої культури громадян. Використання рід-ної (української) мови в різних сферах життє-діяльності є обов’язком кожної лю-дини. У статті 10 Конституції України, яка регламентує мовну політику в на-шій країні, за-значається : “Державною мовою в Україні є українська мова”.

Відповідно до вимог Основного Закону будується і вся система сучасної се-ред-ньої освіти, го-ловною метою якої є формування у майбутнього випускника школи здатності до самопізнання, саморозвитку, самовираження, самореалізації, активної праці. Ідея необхідності всебічного роз-витку школяра, його творчого по-тенціалу діста-ла відображення в Національній доктрині розвитку освіти. Успішна участь осо-бистості в суспільних процесах, задоволення власних прак-тичних потреб кожного значною мірою залежить від його здатності до ефективної комунікації. Засобами пі-знання, спілкування людина так чи інакше впливає на дійс-ність, змінює її, реалізує свої твор-чі можливості в усіх сферах життєдіяльності.

Пріоритетною стає проблема формування мовленнєвої і комунікативної компе-тен-ції як провідного компонента в структурі загальної підготовки і розвитку особис-тості. При цьому школа має забезпечити формування комунікативної особис-тості – людини, яка вільно і легко висловлює власні думки, ви-являє високий рівень мовленнєвої культури, дбає про якість свого мовлення і його вдосконалення.

Комунікативна спрямованість у методиці викладання мови дає змогу реалізу-вати ціннісний навчальний, розвивальний і виховний аспекти рідної мови як на-вчального предмета, який можна вивчати двома взаємопов’язаними способами – науково-тео-ретичним (опанування основ науки про мову) і практичним (формування вмінь і на-вичок вільного володіння українською мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності).

У першому випадку особистість засвоює теоретичні надбання лінгвістичної на-уки, у другому – вона осягає культуру мовленнєвого спілкування. Отже, прак-тична спрямованість у навчанні рідної мови тісно пов’язана з комунікативним аспектом. Тому визначальним напрямом роботи вчителя-словесника є підготовка гуманних, освічених людей, які на належному рівні вміють практично користуватися українсь-кою мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях.

Пошук шляхів вирішення цієї проблеми пов’язаний з дослідженням компле-ксу питань, серед яких важливого значення набуває формування мовленнєво-ко-муніка-тивних умінь учнів основної школи. Дослідження мовленнєвого розвитку осо-бис-тості з огляду на складність і багатогранність мовленнєвих явищ спи-рається на здо-бутки психології, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики, соціології, со-ціо-лінгвістики, педагогіки.

Психологічний аспект розвитку мовлення висвітлюється у працях П.Гальперіна, Л.Виготського, М.Жинкіна, О.Лурія, А.Маркової та ін. Психолінг-вістичний компо-нент, який ґрунтується на уявленні про структуру мовленнєвої діяль-ності, різнома-нітні психофізіологічні меха-нізми породження мовлення, розкривається в дослі-дженнях Б.Баєва, І.Зимньої, О.Леонтьєва, І.Синиці та ін.

Лінгвістичні передумови формування мовленнєво-комунікативних умінь знахо-димо у роботах Л.Булаховського, І.Вихованця, Ф.Гужви, В.Звегінцева, Г.Золотової, Ю.Караулова, Г.Колшанського, Л.Мацько, К.Плиско, О.Реферовської, Л.Щерби та ін.

Лінгводидактичні закономірності формування комунікативної компетенції осо-бистості досліджуються О.Біляєвим, М.Вашуленком, Є.Голобородько, В.Добромисловим, В.Капінос, С.Караманом, О.Купаловою, Т.Ладиженською, М.Львовим, В.Мельничайком, Г.Михайловською, Є.Пассовим, М.Пентилюк, Л.Скуратівським, Г.Шелеховою та ін.

Розв’язання зазначеної проблеми має науково-практичне значення для подальшої розробки концептуальних положень щодо формування комунікативної компетенції учнів загальноосвітніх шкіл. Численні праці свідчать, що ця проблема на-лежить до пріоритетних у вітчизняній методичній науці. Проте всебічно обґрунтованої мето-дичної теорії розвитку мовленнєво-комунікативних умінь школярів на аспектних уроках поки що не створено.

Недостатнє теоретико-практичне опрацювання питання розвитку мовлення учнів на уроках вивчення синтаксису складного речення, низький рі-вень мовленнєвої культури випускників основної школи, відсутність спеціальної систематичної ро-боти над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь під час опрацювання син-таксичного матеріалу, а також потреба розвивати творчу мовну особистість, здатну вільно, комунікативно виправдано користуватися за-собами мови в усному і писем-ному мовленні, визначили вибір теми дисертацій-ного дослідження “Формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основ-ної школи на завершальному етапі вивчення синтаксису” і обумовили її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне до-слі-дження є складовою фундаментальної науково-дослідної роботи Херсонського державного університету з теми “Актуальні проблеми підготовки вчителя сучасної школи” (реєстраційний № 0198U007532).

Тема дисертації пов’язана з пріоритетами навчання української мови й розвитку мовлення, визначеними Концепцією мовної освіти 12-річної школи (українська мова як рідна) на основі Національної доктрини розвитку освіти і Концепції 12-річної за-гальної середньої освіти.

Об’єкт дослідження: мовленнєво-комунікативна діяльність учнів основної за-гальноосвітньої школи.

Предмет дослідження: методика формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису.

Мета дослідження: розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально пе-ревірити методику, спрямовану на формування мовлен-нєво-комунікативних умінь учнів основної школи у процесі вивчення синтаксису складного речення.

Гіпотеза дослідження: рівень мовленнєво-комунікативної підготовки ви-пускни-ків основної школи значно підвищиться, якщо:

· в основу формування мовленнєво-комунікативних умінь покласти принципи система-тичності й неперервності;

· здійснювати навчання рідної мови (зок-рема, синтаксису складного речення) на кому-нікативно-діяльнісній і функціонально-стилістичній ос-нові;

· приділяти значну увагу вихованню мовленнєвої культури учнів у різних ситуаціях спілкування;

· застосовувати на уроках рідної мови під час вивчення складних речень спеці-альної системи вправ і завдань, спрямованих на розвиток мовленнєво-комунікативних умінь школярів у репродуктивних і продуктивних видах мовленнєвої діяльності.

Відповідно до мети і гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. З’ясувати теоретичні засади дослідження на основі аналізу науково-теоретич-ної та навчально-методичної літера-тури з теми дослідження, визначити стан пробле-ми в сучасній лінгводидак-тиці.

2. Визначити критерії й рівні сформованості мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення складних речень.

3. Вивчити рівень мовленнєвого розвитку випускників основної школи, здатних сприймати, репродукувати і створювати власні висловлювання.

4. Розробити й апробувати експериментально-дослідну методику форму-вання мовленнєво-комунікативних умінь учнів під час ви-вчення синтаксису складного ре-чення.

5. Обґрунтувати доцільність застосування комплексу на-вчальних вправ і завдань, спрямованих на формування в учнів мовленнєво-комунікативних умінь на уроках рідної мови на завершальному етапі вивчення складних ре-чень.

Розв’язання поставлених завдань і необхідність перевірки у процесі дослі-дження вихідних припущень зумовили використання таких методів:

теоретичних – вивчення нормативних документів і праць з актуальних про-блем середньої освіти, аналіз вітчизняної й зарубіжної психолого-педаго-гіч-ної, лінг-вістичної, методичної літератури з проблем розвитку мовлення осо-бистості; визна-чення рівнів і розробка критеріїв володіння мовленням учнів основної школи; роз-робка змісту і методики формування мовленнєво-комуні-кативних умінь у процесі вивчення складних речень;

емпіричних – соціологічне опитування вчителів-словесників й учнів за-гально-освітніх шкіл, метою якого було визначення індексу задоволеності рівнем мовленнє-вого розвитку, виявлення знань про складні речення, а також про їх роль у мовленні відповідно до вимог програми; спостереження й аналіз уроків рідної мови з метою визначення недоліків й мовленнєвих труднощів, з якими стикаються учні під час спілкування в усній і письмовій формах, з’ясування шляхів підвищення рівня сфор-мованості мовленнєво-комунікативних умінь, виявлення основних чинників, що сприяють мовленнєвому розвитку школярів у процесі вивчення складних речень; анкету-вання, бесіди, по-рівняння, педагогічний (констатуючий, формуючий і конт-рольний) експеримент; кількісний та якісний аналіз експериментальних да-них.

Методологічною основою дослідження стали психолого-педагогічні засади мов-леннєво-мислительного розвитку школярів; провідні філософські поло-ження про взаємозв’язок мови, мис-лення й мо-влення; про комунікативні якості мовлення осо-бистості; про пріо-ритетну роль українського мовлення у становленні особистості, а також у національно-куль-турному і державному відродженні України.

Експериментальна база дослідження. Експериментально-дослідницька ро-бота здійснювалася на базі загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів № 1, 4, 38, 46, 55 м. Херсона, № 3 смт Білозерка Херсонської області, № 108, 139 м. Києва, № 24 м. Житомира, навчально-виховного комплексу № 10 м. Хмель-ницького, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Червоне Андрушівського району Житомирсь-кої області, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Великий Бобрик Краснопільського району Сумської області, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Червоне Сумської області, ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Мокіївка Шепетівського району Хмельницької області.

Дослідження проводилося у три етапи.

На першому етапі (1998-2000 рр.) визначено теоретичні засади прове-дення ди-сертаційного дослідження (об’єкт, предмет, мету, завдання, робочу гіпотезу, методи дослідження); обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; ви-вчено і про-аналізовано наукову, навчально-методичну літера-туру; проведено констатуючий зріз.

На другому етапі (2000-2002 рр.) систематизовано результати спостере-ження над сформованістю мовленнєво-комунікативних умінь випускників основної школи; проаналізовано програми і підручники з рідної мови, з’ясовано відповідність мето-дичного забезпечення вимогам комуніка-тивної спрямованості шкільної мовної освіти; розроблено методику експеримен-тально-дослідного на-вчання; проведено формуючий експеримент за розроб-леною методикою з метою перевірки її ефектив-ності.

На третьому етапі (2002-2003 рр.) проаналізовано й узагальнено резуль-тати дослідження, теоретично обґрунтовано висновки; оформлено текст дисер-тації.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає у роз-робці но-вих концептуально-методичних положень щодо про-блеми розвитку мовленнєво-ко-мунікативних умінь учнів на завершальному етапі ви-вчення синтаксису; науковому обґрунтуванні критеріїв рівня сформо-ваності мо-влення випускників основної школи як основи розвитку комуніка-тивної компе-тенції особистості; з’ясуванні шляхів і за-собів реалізації комуні-кативно-діяльнісного і функціонально-стилістичного підходів у процесі ви-вчення синтаксису складного речення.

Практичне значення дослідження визначається його комунікативною спрямо-ваністю і полягає в розробці оптимальної системи навчально-тренува-ль-них вправ і завдань, спрямованих на розвиток мовленнєво-комунікативних умінь на завер-шаль-ному етапі вивчення синтаксису, з метою підвищення рівня мов-леннєво-комуніка-тивної підготовки випускників основної школи. Сформу-льовані в дисертації поло-ження, висновки, методичні рекомендації можуть бути викорис-тані вчителями-сло-весниками у роботі над формуванням мов-леннєво-комуніка-тивних умінь на уроках української мови, а також у процесі ство-рення й удоскона-лення вченими-методис-тами підручників і навчально-мето-дичних посібників.

Вірогідність висновків і результатів дослідження забезпечується лінгвістич-ним, психолінгвістичним, лінгводидактичним обґрунтуванням його вихідних поло-жень; застосуванням комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті й завдан-ням дослідження; доцільно організованою експериментальною перевіркою методики формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, авторських методичних напрацюваннях і рекомендаціях; кіль-кісним та якісним аналізом результатів експериментально-дослідної роботи.

Апробація і впровадження результатів дослідження відбувалися у ба-зових школах, визначених для проведення педагогічного експерименту; на засіданнях шкіль-них методичних об’єднань, педагогічних радах і вчительсь-ких семінарах; під час читання спецкурсу “Формування творчої мовної осо-бистості засобами українсь-кої мови” для студентів ІV курсу філологічного факультету Херсонського держав-ного університету, а також на курсах підвищення квалі-фікації вчителів при Півден-ноукраїнському регіональному інституті післяди-пломної освіти педагогічних кадрів (м. Херсон); на Всеукраїнському конкурсі “Учитель року – 2002” у номінації “Українська мова і література” (м. Чер-каси, 2002 р.), за результатами якого автору присвоєно звання лауреата конкурсу та “вчитель-методист”; на засіданні Всеукраїн-ської школи педагогічного досвіду “Навчально-пошукова, дослідницька діяльність учнів на уроках української мови та літератури як невід’ємна складова розвитку творчої особистості” (м. Луцьк, 2002 р.).

Основні положення дисертації доповідалися на Міжнародній (“Функціо-нування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” – м. Херсон, 2001 р.) і всеукраїнських науково-практичних конфе-ренціях (“Культурологічні аспекти ви-вчення мов” – м. Херсон, 2000 р.; “Освітньо-виховний потенціал української мови як державної: реалії та перспективи” – м. Херсон, 2002р.; “Шляхи реалізації міжпред-метних зв’язків у середній і вищий школі” – м. Херсон, 2003 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 20 праць, серед них 18 одно-осібних, зокрема: 2 методичні посібники, 14 статей у фахових науково-методичних журналах (у т. ч. 2 – у співавторстві), 4 статті у збірниках наукових праць.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який нараховує 272 наймену-вання, 10 додатків. Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, з яких – 177 сторінок основного тексту, що містить 25 таблиць, 4 схеми та 10 ілюстрацій. Дисер-тація супроводжується допоміжними покажчиками, розміщеними після додатків: алфавітно-предметним (перелік основних понять, використаних у тексті дисертації, із зазначенням сторінок, де вони згадуються) та іменним покажчиком, що істотно полегшує орієнтування в дисертаційній роботі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, сфор-мульовано мету, гіпотезу, завдання дослідження, схарактеризовано методологічні засади, описано методи й етапи роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, узагальнено відомості про апробацію і впрова-дження результатів дослідного навчання.

У першому розділі – “Теоретичні основи формування мовленнєво-комунікатив-них умінь учнів у процесі вивчення синтаксису” – розкрито лінгвістичні, психоло-гічні, лінгводидактичні засади формування мовленнєво-комунікативних умінь, опи-сано стан розвитку відповідних умінь учнів основної загальноосвітньої школи, роз-роблено рівні і критерії оцінювання сформованості мовленнєво-комунікативних умінь дев’ятикласників у процесі вивчення складних речень, а також окреслено ос-новні фактори, що впливають на мовленнєво-комунікативну діяльність школярів.

Дослідження проблеми формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів ґрунтується передусім на узагальнених наукових висновках учених-філологів, у працях яких висвітлено лінгвістичні положення про диференціацію мови й мов-лення (Н.Арутюнова, І.Бодуен де Куртене, В.Виноградов, Б.Головін, В.Гумбольдт, В.Звегінцев, О.Реферовська, Ф. де Соссюр, Л.Щерба та ін.), соціальні функції мови як універсальної знакової системи (О.Білецький, І.Мєщанінов, О.Потебня, М.Хомський, Л.Щерба та ін.), комунікативні якості мовлення (Л.Булаховський, Г.Винокур, Ф.Гужва, С.Єрмоленко, М.Ілляш та ін.), окреслено основні аспекти ко-мунікативної лінгвістики і підходи до її використання в комунікативній методиці (О.Богуславський, І.Гальперін, Г.Колшанський, Л.Мацько, М.Плющ, І.Фігуровський та ін.).

У дисертації проаналізовано такі одиниці мови й мовлення, як речення і текст, розкрито їх диференційні ознаки і характеристики, які займають центральне місце в системі роботи над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь учнів. Так, за-рубіжними і вітчизняними лінгвістами (Е.Бенвеніст, І.Вихованець, В.Звегінцев, О.Мельничук, О.Реферовська та ін.) об’єктивно доведено, що основною одиницею мовлення (комунікації) є висловлювання або його простіша форма – речення.

У результаті аналізу фундаментальних психологічних праць Л.Виготського, П.Гальперіна, М.Жинкіна, І.Зимньої, О.Леонтьєва, О.Лурія, А.Маркової та інших ви-значено вихідні для нашої методики положення: мовлення як вид діяльності може бути успішним, якщо воно цілеспрямоване, умотивоване, ситуативне; особистісно-діяльнісний підхід до формування мовленнєво-комунікативних умінь вимагає до-тримання структури мислительної діяльності людини; пізнавальна активність учнів, пошукова діяльність, застосування проблемно-ситуативних завдань тощо. Великого значення набуває взаємопов’язане навчання видів мовленнєвої діяльності, спрямо-ване на формування основних мовленнєво-комунікативних умінь.

Процес удосконалення мовленнєво-комунікативних умінь залежить від ураху-вання психоло-гічних закономірностей розвитку комунікативної компетенції особис-тості, в основі якої лежить практична мовленнєво-комунікативна діяльність. Специ-фічними рисами цієї діяльності є усвідомленість, структурованість, умотивованість, ситуативність, взаємообумовленість репродуктивних і продуктивних видів мовлен-нєвої діяльності. Першочергове значення мають шляхи стимуляції активного мов-лення школярів у процесі продукування мовленнєвого висловлювання, ефективність якого безпосередньо пов’язана з мовленнєво-мислительною діяльністю, пізнаваль-ною активністю і самостійністю школярів.

Лінгводидактичний аспект дослідження передбачав усебічний аналіз принципів, методів, прийомів і форм розвитку в учнів мовленнєво-комунікативних умінь. На матеріалі праць А.Алексюка, Ю.Бабанського, М.Львова, Н.Пашківської, М.Скаткіна, О.Текучова, Л.Федоренко, М.Фіцули та інших, присвячених дидак-тичним основам навчання, виявлено специфіку застосування принципів, спрямова-них на успішне формування відповідних умінь, як-от: активне керівництво процесом розвитку мовлення, опора на єдність мовлення і мислення, зв’язок усного й писем-ного мовлення, принцип ситуативності мовлення, комунікативної спрямованості, системність процесу розвитку мовлення.

Ефективність формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи значною мірою залежить від застосування методів навчання, серед яких, за класифікацією О.Біляєва, про-відне місце займає метод вправ. Проблемі відбору вправ, спрямованих на мовленнєвий розвиток учнів, присвячено цілу низку праць з методики викладання рідної мови (М.Баранов, Є.Голобородько, С.Караман, В.Мельничайко, Г.Михайловська, Н.Пашківська, М.Пентилюк, Л.Скуратівський, М.Успенський, Г.Шелехова та ін.). Істотне значення для нашого дослідження має розроблена Т.Ладиженською типологія вправ, що відображає основні напрями ро-боти над мовними засобами в аспекті розвитку мовлення.

Характерними методичними прийомами виступають прийоми реконструювання (трансформації), моделювання, конструювання синтаксичних одиниць і зв’язних ви-словлювань, робота над текстом.

У дисертації окреслено також особливості сучасного уроку як основної форми розвитку комунікативної компетенції школярів, що передбачає функціонально-діяльніс-ний підхід до організації процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь, оптимальне поєднання репродуктивних і продуктивних методів навчання.

Дослідження теоретичних основ дало підстави для уточнення таких понять, як ”мовленнєво-комунікативні вміння”, “комунікативна компетенція”, “комунікативна особистість”.

В основу терміна “мовленнєво-комунікативні вміння” покладено комунікативний підхід до розвитку мовлення, концептуальне положення про нерозривність комуні-кації і мовлення, комунікативні якості мовлення, активну мовленнєву діяльність, найвищим виявом якої є творчість.

Під комунікативною компетенцією ми розуміємо знання, уміння й на-вички, не-обхідні для розуміння чужих і побудови власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуаціям спілкування. Вона включає в себе: 1) знання основних понять лінгвістики мовлення (мовленнєвознавчі поняття); 2) уміння і на-вички аналізу тексту; 3) уміння мовленнєвого спілкування відповідно до мети і за-вдань мовленнєвої комунікації (мовленнєво-комунікативні вміння).

Комунікативна особистість учня характеризується великим пізнавальним до-свідом, високим рівнем комунікативної компетенції, стійким прагненням удоскона-лювати власне мовлення, наслідуванням певного мовленнєвого ідеалу. Це особис-тість, яка розглядається з погляду її готовності та здібностей до мовленнєво-комуні-кативної діяльності.

Для того щоб розробити експериментально-дослідну методику формування в уч-нів мовленнєво-комунікативних умінь на завершальному етапі вивчення синтаксису та визначити показники ефективності цієї роботи, було проведено спеціальний кон-статуючий зріз, мета якого – з’ясувати рівень сформованості у випускників основ-ної школи мовленнєво-комунікативних умінь під час вивчення синтаксису склад-ного речення і накреслити шляхи щодо забезпечення успішного роз-витку комуніка-тивної компетенції особистості.

Експериментом було охоплено 1007 учнів 9 класів чотирнадцяти загальноосвіт-ніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів, з яких 128 дев’ятикласників столичних шкіл (12,7%), 548 – міських (54,4%) і 331 – сільських (32,9%). Із них 39,7% респондентів північного регіону України, 12,2% західного, 48,1% південного.

В опитуванні взяли участь 158 учителів-словесників, з яких 24 працюють у шко-лах, де проводився педагогічний експеримент, а 134 проходили курси підвищення кваліфікації при Південноукраїнському регіональному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів (м. Херсон), Хмельницькому обласному інституті після-дипломної педагогічної освіти (м. Хмельницький, м. Шепетівка).

Дослідження проводилося за спеціальною програмою, яка складалася з опиту-вання дев’ятикласників методом заповнювання респондентами анкет у присутності інтерв’юера, виконання контрольних робіт, анкетування вчителів, а також зі спо-стереження за навчально-виховним процесом.

Для забезпечення ефективних вимірників нами було визначено й запроваджено чоти-рирівневу шкалу оцінювання сформованості мовленнєво-комунікативних умінь дев’ятикласників. Рівні визначалися на основі відповідних критеріїв – ступеня роз-витку передмовленнєвих і мовленнєво-комунікативних умінь, мисленнєвих здібнос-тей, творчої діяльності тощо:

1) здатність учнів трансформувати (реконструювати) і конструювати складні ре-чення; сприймати, відтворювати і створювати висловлювання з урахуванням мовленнєвої ситуації, використовуючи правила мовленнєвого етикету в усіх видах мовленнєвої діяльності;

2) мовна правильність висловлювання, доречність і точність мовного оформлення;

3) відповідність темі й основній думці висловлювання, повнота і логічність мов-лення, граматична різноманітність синтаксичних конструкцій, смислова єдність і композиційне оформлення.

На підставі анкетних даних респондентів (учителів і учнів), інтерв’ювання їх, аналізу учнівських письмових контрольних робіт нами з’ясовано, що високий рівень розвитку мовленнєво-комунікативних умінь мають тільки 8,3% учнів, достатній – 27%, середній – 39,4% і низький – 25,3%. Це дало змогу зробити висновок про до-сить низький рівень мовленнєво-комунікативної підготовки випускників основної школи.

Таким чином, наш десятирічний досвід роботи вчителем-словесником, опрацю-вання й аналіз теоретичних засад дослідження (лінгвістичних, психологічних, лінг-води-дактичних), одержані результати констатуючого зрізу підтвердили не-обхідність створення експериментально-дослідної методики, спрямованої на форму-вання мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису.

У другому розділі – “Експериментально-дослідна методика формування мовлен-нєво-комунікативних умінь учнів основної школи у процесі вивчення складних ре-чень” – проаналізовано програмно-методичне забезпечення процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтак-сису (концепції реформування мовної освіти в Україні, чинні програми, підручники, навчально-методичні посібники); розкрито зміст і структуру експериментально-до-слідного навчання, сформульовано вихідні положення, які покладено в основу екс-периментальної програми і методики; подано систему вправ, спрямованих на фор-мування мовленнєво-комунікативних умінь учнів під час вивчення складни-х речень; описано хід і результати формуючого й контрольного етапів педагогічного експерименту.

Провідна мета формуючого експерименту – розвиток мовленнєво-комунікатив-них умінь учнів основної школи у процесі вивчення складних речень як одного з ас-пектів розвитку творчої мовної особистості, що характеризується свідомим ставлен-ням до опанування мови, розвиненим мовленням, а отже, і мисленням.

Відповідно до поставленої мети головними завданнями експериментального до-слідження були: 1) розробка експериментальної програми, у якій чільне місце відведено ефективним методам, прийомам і видам навчально-пошукової, дослідницької, комуніка-тивно творчої активності учнів; 2) розробка і впровадження системи вправ; 3) добір необхідного дидактичного матеріалу згідно з культурологічним принципом на-вчання рідної мови для реалізації завдань експерименту; 4) перевірка ефективності розробленої експериментальної програми і системи вправ, спрямованих на розвиток і вдосконалення мовленнєво-комунікативних умінь під час вивчення складних ре-чень.

У процесі теоретичного аналізу наукової літератури було сформульовано вихідні положення, які покладено в основу експериментально-дослідної методики:

1. Розвиток мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі ви-вчення синтаксису має ґрунтуватися на міцних знаннях про семантичні, граматичні особливості складних речень, їх стилістичні можливості використання в мовленні з урахуванням ситуації спілкування та різних видів мовленнєвої діяльності.

2. Вивчення складних речень на уроках рідної мови вимагає органічного поєд-нання граматики і стилістики (реалізація функціонально-стилістичного аспекту).

3. Робота над формуванням мовленнєво-комунікативних умінь у своїй основі по-винна ґрунтуватися на взаємозв’язках мови і мовлення, мовлення і мислення.

4. Ефективність процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь у про-цесі вивчення складних речень залежить від використання вправ, побудованих на основі міжпредметного дидактичного матеріалу, завдяки чому створюються умови для забезпечення творчої пошуково-дослідницької діяльності, пізнавальної актив-ності й самостійності, для розвитку мисленнєвих здібностей, формування мовлен-нєво-комунікативних умінь.

З урахуванням визначених вихідних положень було розроблено експеримен-тальну програму вивчення синтаксису складного речення на уроках рідної мови в 9 класі, в основу якої покладено інтеграцію синтаксичної теорії, функціональної сти-лістики і комунікативного синтаксису. За такого підходу синтаксис складного ре-чення розглядається не як статична система синтак-сичних одиниць, а як сукупність форми, значення і функції, що забезпечує успішну мовленнєво-комунікативну ді-яльність школярів.

Зміст програми диференційовано на три взаємопов’язані частини: теоретичні ві-домості про складне речення, функціонально-стилістичний і комунікативно-ді-яль-ні-сний аспекти вивчення складних речень, а також окреслено коло практичних умінь і навичок, що повинні сформуватися в учнів у процесі опанування синтаксичної теми.

Під час створення експериментально-дослідної методики формування мовленнєво-ко-мунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтак-сису нами брались до уваги такі структурно-комунікативні одиниці мовлення, як ре-чення, зокрема складне, і текст (висловлювання).

Речення як мінімальна комунікативна одиниця виконує функцію формування і вираження думки в усному і писемному мовленні. Складаючись зі словосполучення, воно є одиницею побудови тексту. Тому робота над синтаксичними конструкціями організовувалася так, щоб в учнів розвивалося уявлення про співвідношення форми речення як мовної одиниці та її функціональної ролі в мовленні. Такий підхід створює сприятливі умови для вивчення складних речень, як і інших мовних одиниць, на функціональній основі.

Запропонована система вправ (конструктивних, мовленнєвих і комунікативних) спрямована на оволодіння учнями основної школи мовленнєво-комунікативними вміннями у процесі вивчення складних речень, зок-рема, правильно будувати (усно й письмово) синтаксичні конструкції і зв’язні ви-словлювання відповідно до комунікативного завдання, а також доцільно використо-вувати складні речення у мовленні з урахуванням ситуації спілкування.

Конструктивні вправи – це синтетичні вправи творчого характеру на збагачення граматичної будови мовлення учнів, основу яких складає самостійне реконструювання або трансформація (перебудова простих речень у складні відповідно до мовленнєвої ситуації; реконструювання двох простих речень у складносурядні; трансформація простих речень з відокремленими членами у складносурядні і складнопідрядні речення; заміна складнопідрядних речень на прості, ускладнені відокремленими членами; реконструювання складних сполучникових речень у безсполучникові складні; побудова складних синтаксичних конструкцій з ряду простих; заміна засобів зв’язку в межах структурно-семантичного виду складного речення), моделювання (побудова моделі простого речення з однорідними членами і складносурядного за поданим початком; моделювання складнопідрядних речень з різними смисловими відношеннями відповідно до конкретної ситуації спілкування; складання моделі простого речення з відокремленими членами і складнопідрядного; побудова моделі безсполучникового складного речення шляхом доповнення синтаксичної структури; моделювання різних видів складних речень) і конструювання синтаксичних одиниць (побудова складних речень за схемами-моделями; складання синтаксичних конст-рукцій за опорними словами; конструювання складних речень відповідно до комунікативного завдання; побудова складних речень і зв’язних висловлювань за запитаннями).

Мовленнєві вправи передбачають розвиток і вдосконалення мовленнєвих умінь та навичок, до яких відносяться спостереження і стилістичний аналіз синтаксичних конструкцій у зв’язному висловлюванні, аналіз текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення, відтворення деформованого тексту, навчальне редагування тощо. Зміст мовленнєвих вправ творчого характеру сприяє формуванню вмінь бачити цікаві зі стилістичного погляду зразки використання складних речень, сприймати їх в усній і письмовій формах, оцінювати в сукупності з іншими мовними явищами, а також стимулює використання подібних конструкцій у власних висловлюваннях.

Головним засобом здійснення мовленнєвого спілкування є спеціальна система комунікативних вправ, які формують увесь комплекс умінь і навичок, необхідних у продуктивній комуніка-тивній діяльності. Такими є творчі диктанти (розширення, доповнення складних речень у тексті за рахунок введення окремих предикативних частин; зміна в продуктивному тексті синтаксичних одиниць; реконструювання монологічного тексту в діалогічний; доповнення, трансформація зв’язного висловлювання з урахуванням комунікативного завдання (задуму автора) – творчі диктанти з продовженням), творчі перекази (цілеспрямоване сприймання мовлення на слух або осмислене читання тексту, запам’ятовуючи не лише зміст висловлювання, але і його оформлення, особливо синтаксичне; репродукування в усній чи письмовій формі), складання зв’язних висловлювань у певній композиційній формі (побудова висловлювання на основі певної синтаксичної одиниці; складання твору з використанням одного із видів складних речень; побудова висловлювання, а потім аналіз семантико-стилістичних особливостей ужитих синтаксичних конструкцій, їх комунікативної доцільності), ситуативні вправи, побудовані на основі реальної чи спеціально створеної мовленнєвої ситуації.

У ході формуючого експерименту широко використовувалися такі методи формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів, як методи активізації пізнавальної діяльності – репродук-тивний (мовний аналіз синтаксичних конструкцій, моделювання складних речень, стилістичне експериментування, завдання аналітико-синтетичного характеру, пізнавальні вправи на зіставлення і порівняння синтаксичних одиниць) і дослідницький (творче спостереження над мовним матеріалом, постановка і розв’язання проблемних завдань, написання творчих робіт з певним граматичним завданням), методи мовленнєвої практики – імітаційний (відтворення сприйнятих на слух мовленнєвих одиниць), оперативно-конструктивний (визначення функцій і семантико-стилістичних властивостей складних речень, складання речень, відновлення деформованих речень, побудова складних речень за опорними словами, об’єднання простих речень у складне, доповнення тощо) і комунікативно творчий (самостійне продукування комунікативних одиниць – від речення до зв’язного висловлювання).

Зміст експериментально-дослідного навчання представлений основними трьома компонентами: а) базові мовні і мовленнєвознавчі знання; б) передмовленнєві і мовленнєві вміння; в) мовленнєво-комунікативні вміння репродуктивного і продук-тивного характеру (сприймати й відтворювати чуже мовлення, створювати власні висловлювання в усному і писемному мовленні).

На основі виділених компонентів розроблено лінгводидактичну модель поетапного формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів під час вивчення складних речень (табл. 1).

Таблиця 1

Лінгводидактична модель поетапного формування мовленнєво-комунікативних

умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису

Етап |

Функціональна лінія етапу |

Мета етапу | Зміст

мовленнєво-комунікативної

діяльності | Мотиваційно-пізнавальний (пропедев-тичний) | Розвиток

мисленнєвих здібностей | Опосередкований вплив на формування мовлен-нєво-комунікативних умінь передусім через розвиток необхідних мисленнєвих здібностей учнів | Творче спостереження і прийоми мислительної діяльності (аналіз і синтез, зіставлення і порівняння, виділення головного і класифікація, знаходження і пояснення причиново-наслідкових зв’язків, уза-гальнення і систематизація)

Оперативно-конструктив-ний (репродук-ти-вний) | Формування

передмовлен-нєвих і мов-леннєвих умінь | Створення умов ціле-спрямованого розвитку передмовленнєвих і мов-леннєвих умінь учнів, що є важливою скла-довою їх мовленнєво-мислитель-ної діяльності | Оперативно-конструктивне засто-сування здобутих знань у прак-тичній діяльності (побудова моде-лей складних речень, творче конс-труювання і реконструювання синтаксичних конструкцій, грама-тико-стилістична робота, спрямо-вана на формування вмінь корис-туватися синтаксичними синоні-мами і варіантами в мовленнєвій практиці, стилістичне експери-ментування) | Комунікативно творчий

(продуктивний) | Формування

мовленнєво-комунікативних умінь | Забезпечення формування й удосконалення мовленнєво-комунікативних умінь, які передбачають насамперед правильне, комунікативно доцільне використання складних речень у процесі мовлен-нє-вої діяльності | Робота творчого характеру, спрямована на здійснення активної мовної комунікації в різних видах мовленнєвої діяльності з урахуванням ситуації спілкування

Основною й ефективною формою впровадження результатів формуючого експерименту були аспектні уроки вивчення синтаксичного матеріалу, зміст яких, структура, способи організації навчальної діяльності учнів визначалися специфікою процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь під час вивчення складних речень. З огляду на принципи мовленнєвого розвитку особистості до уроків за експериментальною методикою ставилися такі вимоги: 1) мотиваційне забезпечення процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів; 2) настанова на мовлення; 3) комунікативна спрямованість роботи з розвитку мовлення у процесі вивчення син-таксичної теорії; 4) цілеспрямованість, системність, чіткість і внутрішня логіка процесу формування мовленнєво-комунікативних умінь на уроці.

Для перевірки ефективності експериментальної методики формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення складних речень наприкінці дослідного навчання було проведено контрольний експеримент, організований відповідно до завдань формуючого експерименту у три етапи.

На першому етапі контролювався процес розуміння учнями семантико-граматичних і стилістичних функцій складних речень, формування передмовленнєвих умінь моделювати й конструювати синтаксичні одиниці; на другому – визначалися рівні сформованості мовленнєвих умінь здійснювати мовностилістичний аналіз зв’язного висловлювання, удосконалювати написане у процесі роботи над текстом і редагування складних речень; на третьому – з’ясовувався стан розвитку мовленнєво-комунікативних умінь сприймати й відтворювати прослуханий текст, самостійно конструювати зв’язне висловлювання в певній композиційній формі на основі творчого диктанту, переказу, складання діалогу, твору-мініатюри.

За результатами зрізових робіт на основі підрахунку середніх показників кожного з етапів контрольного експерименту було з’ясовано рівні сформованості мовленнєво-комунікативних умінь учнів ЕК і КК на кінець дослідного навчання (табл. 2).

Таблиця 2

Рівні сформованості мовленнєво-комунікативних умінь учнів ЕК і КК

(у відсотках)

Класи | Р і в н і

високий | достатній | середній | низький

ЕК | 27,7 | 41 | 24,6 | 6,7

КК | 18,6 | 34,3 | 29,1 | 18

27,7% учнів ЕК виявили оригінальні творчі здібності в різних видах мовленнєвої діяльності: вільно висловлювали власні думки і почуття, сприймали й відтворювали зміст твору, контролювали і вдосконалювали власне мовлення, добирали синтак-сичні конструкції відповідно до мовленнєвої ситуації, виконували завдання на трансформацію, доповнення, конструювання складних речень; мовлення характеризувалося змістовністю, грамотністю, відповідністю мовним і мовленнєвим нормам, відзначалося різноманітністю синтаксичних конструкцій. Таких дев’ятикласників віднесено до категорії осіб з високим рівнем сформованості мовленнєво-комунікативних умінь.

Більшість учнів ЕК (41%) у цілому оволоділи мовленнєво-комунікативними вміннями, що засвідчило достатній рівень володіння усним і писемним мовленням у різних ситуаціях спілкування, усвідомили комунікативну визначеність і функціонально-стилістичні особливості синтаксичних конструкцій, сприймали, репродукували і створювали висловлювання, комунікативно доцільно вживаючи різні види складних речень; лексична і граматична будова мовлення досить різноманітна, але наявні помилки в мовному оформленні.

Середній рівень розвитку мовленнєво-комунікативних умінь виявило 24,6% учнів ЕК, які відтворювали навчальний матеріал, переказували невеликі тексти, складали елементарні висловлювання з використанням складних речень, але не були готові виконувати роботи, що вимагали застосування трансформаційних умінь, внаслідок чого їхнє мовлення було стилістично недосконалим, мало рецептивно-репродуктивний характер, синтаксичні конструкції не відзначалися різноманітністю, зустрічалися недоліки у побудові складних речень.

Учні ЕК з низьким рівнем сформованості відповідних умінь (6,7%) були спро-можні сприйняти й відтворити лише незначну частину висловлювання, елементарно висловити свої думки і почуття з певної теми в усній і письмовій формах, використовуючи складні речення, допускали велику кількість мовних, граматичних, лексичних і стилістичних помилок; мовлення характеризувалося недостатньою осмисленістю і логічністю, бідністю словника і синтаксису.

З метою визначення динаміки процесу розвитку мовленнєво-комунікативних умінь в учнів ЕК, які пройшли всі етапи формуючого експерименту за розробленою програмою, було проведено математичну обробку результатів констатуючого і контрольного зрізів методом порівняльного аналізу. Виявилося, що рівень сформованості мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі експериментального вивчення складних речень підвищився в середньому на 17%: відносна кількість дев’ятикласників з високим показником мовленнєво-комунікативної підготовки на кінець дослідного навчання збільшилася на 19,4%, з достатнім – на 14%, з середнім – зменшилася на 14,8%, з низьким – на 18,6% (рис. 1).

Одержані показники дають підстави для оптимістичних прогнозів щодо ефективності впровадження розробленої методичної системи у роботу над формуванням мов-леннє-во-комунікативних умінь учнів на уроках рідної мови, а також у процес удосконалення підручників і навчально-методичних посібників. Доцільність пропонованої методики підтверджується результатами формуючого експерименту, які свідчать, що учні експериментальних класів, порівняно з учнями контрольних класів, за час дослідного навчання, відведений чинною програмою, набули кращих практичних умінь, пов’язаних з мовленнєво-комунікативною діяльністю.

На підставі результатів дисертаційного дослідження зроблено такі загальні висновки:

1. Теоретичне осмислення лінгвістичних, психологічних, лінгводидак-тичних за-сад формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів у процесі вивчення син-таксису складного речення, а також педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий і контрольний) та його результати підтвердили актуальність проведеного дослідження.

2. Формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи на за-вершальному етапі вивчення синтаксису становить неперервний процес, що ґрунтується на таких уміннях: самостійно реконструювати (трансформувати), моделювати, конструювати синтаксичні одиниці; аналізувати стилістичні особливості використання складних речень у зв’язних висловлюваннях; аналізувати тексти різних типів, стилів і жанрів мовлення; удосконалювати власне та чуже висловлювання; користуватися різними видами читання; вести діалог з додержанням вимог українського мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях; усно й письмово відтворювати і створювати висловлювання в певній композиційній формі.

3. Констатуючий зріз, проведений у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів різних регіонів України, засвідчив низький рівень мовленнєво-комунікативної підготовки випускників основної школи. Це підтвердили й результати опитування вчителів-словесників методом анкетування, бесіди з учасниками експерименту, спостереження за навчально-виховним процесом, а також недостатнє висвітлення питання комунікативної спрямованості шкільного мовного курсу в навчально-методичній літературі.

Аналіз одержаних даних констатуючого зрізу дав змогу визначити основні фактори, що впливають на розвиток і вдосконалення мовленнєво-комунікативних умінь учнів на завершальному етапі вивчення синтаксису: комунікативна спрямованість і діяльнісний підхід у процесі навчання рідної мови; функціональний аспект вивчення складних речень; систематична творча робота учнів продуктивного характеру.

4. В основу експериментальної програми “Функціонально-комунікативний підхід до вивчення складних речень на уроках рідної мови в 9 класі”, розробленої відпо-відно до поставленої мети, завдань і вихідних положень формуючого експерименту, покладено реалізацію функціонально-стилістичного і комунікативно-діяльнісного принципів, що сприяло успішному формуванню мовленнєво-комунікативних умінь учнів, активізації їхньої мовленнєво-мислительної діяльності.

5. Запропонована система вправ (конструктивних, мовленнєвих і комунікативних) для форму-вання мовленнєво-комунікативних умінь у процесі вивчення синтаксису складного речення, побу-дована з урахуванням психолінгвістичних особливостей й основних методичних положень щодо розвитку комунікативної компетенції особистості на аспектних уроках, відображає основні етапи становлення вмінь і навичок мовлення: 1) формування вмінь сприймати й відтворювати синтак-сичні конструкції в мовленні (усно і пись-мово); 2) розвиток умінь добирати відповідні синтаксичні засоби, необхідні для вира-ження певного змісту висловлювання; 3) формування вмінь самостійно використовувати різні види складних речень у конкрет-ній ситуації мовлення.

6. Теоретичні положення дисертаційного дослідження й ефективність методичних рекомендацій перевірені експериментально. Результати дослідного навчання засвідчили, що рівень мовленнєво-комунікативної підготовки учнів експериментальних класів загалом підвищився на 17%.

Таким чином, було досягнуто мету дисертаційного дослідження і під-тверджено правомірність основних положень висунутої гіпотези щодо систем-ності і непе-рервності вивчення шкільного курсу синтаксису складного речення на функціонально-стилістичній і комунікативно-діяльнісній основі.

Дисертація не вичерпує всіх аспектів проблеми формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів на аспектних уроках рідної мови. Проведене дослідження дало змогу спроектувати подальший науковий пошук з цієї проблеми за такими напрямами: а) розвиток мовленнєво-комунікативних умінь учнів на міжпредметній (інтегративній) основі; б) удосконалення мовленнєво-комунікативних умінь учнів у позакласній роботі з мови; в) формування мовленнєво-комунікативних умінь учнів основної школи у процесі вивчення інших розділів; г) лінгводидак-тичні засади розвитку мовленнєво-комунікативних умінь учнів у школах з російською мовою викладання.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1. Омельчук С.А. Вивчення складних речень на уроках української мови: Фор-мування мовленнєвих і стилістичних умінь: Посібник для вчителів. – Херсон: Олді-плюс, 2001.- 76 с.

2. Омельчук С.А. Формування творчої мовної особистості засобами української мови: З досвіду роботи. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. – 48 с.

3. Омельчук С.А. Безсполучникове складне речення: формування стилістич-них умінь і навичок // Дивослово. – 2000. - № 11. – С. 27–29.

4. Омельчук С.А. Формування навичок стилістичного аналізу складних синтак-сичних конструкцій // Дивослово. – 2001. - № 5. –