ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНої АКАДЕМІї ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Пендель Антоні Йозеф
УДК 35:373(438)
УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІМИ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ В ПОЛЬЩІ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Спеціальність 25.00.02 - Механізми державного управління
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління
Львів - 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
Науковий керівник – доктор історичних наук, професор
Красівський Орест Якубович,
Львівський регіональний інститут державного
управління Національної академії державного
при Президентові України, завідувач
кафедри політичних наук та філософії;
Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент
Чукут Світлана Анатоліївна,
Національна академія державного управління
при Президентові України, професор кафедри інформаційної політики;
кандидат економічних наук, доцент
Ліпенцев Андрій Вікторович,
Львівський регіональний інститут державного
управління Національної академії державного
управління при Президентові України, заступник директора з наукової роботи.
Провідна установа – Інститут політичних та етнонаціональних
досліджень Національної академії наук
України (м. Київ).
Захист відбудеться 27 жовтня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К35.860.01 Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 79491, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16, к. 206.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 79491, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16.
Автореферат розісланий 12 вересня 2003 р.
Вчений секретар
cпеціалізованої вченої ради А.О.Каляєв
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Динаміка розвитку інформаційного суспільства наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. засвідчує вихід на передній план новітніх інформаційних технологій, інтелектуалізації суспільно-політичного життя, що відповідно, актуалізує проблеми освіти, її розвитку та удосконалення. Нові вимоги до рівня знань та вмінь, норм поведінки людини потребують переосмислення парадигми освіти, якості загальноосвітнього рівня особистості, ціннісних орієнтацій у всіх сферах суспільного життя. Це стосується, насамперед, реформування усіх ланок державного управління, особливо тих, які відповідають за навчання та виховання людини. Саме середні освітні навчальні заклади є лабораторією, в якій закладаються основи знань та вмінь.
Зміна соціально-політичного устрою в країнах колишнього соціалістичного табору призвела до активізації реформаторських рухів в усіх напрямках. Майже усі пострадянські країни отримали в спадщину однакові проблеми, особливо у тих галузях, які забезпечують соціальні потреби нації, зокрема, в освіті, культурі, охороні здоров’я та інших. Польща, як країна соціалістичного табору, так само як і Україна, успадкувала від соціалізму систему загальноосвітніх навчальних закладів, яка мала вагомі недоліки, що негативно впливали на соціально-економічний розвиток країни. Майже одночасно Україна та Польща розпочали реформи в галузі освіти. Однак польська реформа сьогодні випереджає українську. Польщею досягнуті значні результати, які потребують ретельного аналізу, а польський досвід заслуговує на увагу українських освітян та управлінців, які активно працюють над системою удосконалення системи середньої освіти.
Реформування загальної середньої освіти потребує не тільки зміни ціннісних орієнтацій, впровадження нових технологій у навчанні та вихованні, а, передусім, зміни технології управління загальноосвітніми навчальними закладами. У країнах з розвиненим рівнем демократії увага вчених та професійних менеджерів останнім часом приділяється саме оптимізації управління закладами освіти.
Проблеми управління закладами освіти, оцінка ефективності діяльності усіх управлінських структур були в центрі уваги українських дослідників. Серед сучасних досліджень варто відзначити роботи В.Худякової, В.Бегеля, І.Ельнікової, В.Бондаря, А.Даниленка, Н.Островерхової, М.Кириченко, В.Лугового, А.Василюк, К. Корсака та інших, які зробили вагомий внесок в теорію та практику управління загальноосвітніми навчальними закладами.
Передові погляди на середню освіту та управління навчальними закладами, роль та функції директора, педагогічних колективів, учнів, на організаційну культуру школи висловили у своїх роботах вчені США та Європи. Серед них: К.Еверард, Г.Моріс, В.Басне, А.Етзіоні, Р.Біттель, Х.Аргіріс, Г.Девіс та інші.
Водночас, нова парадигма управління середньою школою в Польщі та в Україні сьогодні потребує особливої уваги науковців – теоретиків та практиків національних шкіл. Насамперед, у зв’язку з тим, що новий соціально-політичний устрій країн, нові умови господарювання, проблеми глобалізації та євроінтеграції передбачають принципові зміни у підходах до організації управління загальноосвітніми навчальними закладами. Окрім того, в науці сьогодні бракує досліджень проблем управління середньою школою з врахуванням національно-ментальної специфіки. Рух України та Польщі в напрямку подальшої демократизації, становлення громадянського суспільства ставлять нові вимоги до результатів діяльності середньоосвітньої ланки. Це потребує нових підходів до здійснення управлінських функцій та формування стилів керування середньою школою. Школа повинна переорієнтуватися на надання якісних освітніх послуг, виходячи із інтересів споживача, враховуючи необхідність виховання гідного члена суспільства. Названі завдання середньої школи, зміни в системі управління потребують вивчення ролі директорів шкіл у сучасних умовах. Особливо важливим питанням є визначення умов забезпечення автономізації управління школою та її стосунків з органами державної влади й місцевого самоврядування.
Актуальність і наукова значимість окреслених проблем зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили предмет і об’єкт, мету і конкретні завдання дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною науково-дослідних робіт Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема, планової теми “Механізми підвищення ефективності державного управління” (№ держреєстрації 0100V002070)” та напрямку тематики досліджень Вищої електротехнічної школи м.Ніско (Республіка Польща).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз реформування управління середньою освітою в Польщі, розробка теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо змін в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами в сучасних умовах.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
? проаналізувати нормативно-правову базу управління загальноосвітніми навчальними закладами в Польщі;
? окреслити основні напрямки та проблеми реформування управління середньою освітою в Польщі, вивчити можливість використання позитивного досвіду;
? провести прикладні соціологічні дослідження для з’ясування реального стану управління середніми школами на прикладі Підкарпатського воєводства Речіпосполитої;
? проаналізувати особливості стилів керування загальноосвітнім навчальним закладом;
? розкрити нові пріоритети в управлінні середньою школою в сучасних умовах;
? з’ясувати сутність нових завдань керівника середньоосвітного навчального закладу та розробити рекомендації щодо їх вирішення;
? вивчити основні проблеми у взаємовідносинах між директорами шкіл, органами державної влади та місцевого самоврядування та окреслити шляхи їх розв’язання.
Об’єктом дослідження є теоретико-концептуальні та прикладні аспекти функціонування загальноосвітніх навчальних закладів Польщі.
Предметом даної роботи є процес управління загальноосвітніми навчальними закладами в період реформування системи освіти Польщі.
Методи дисертаційного дослідження. Методологічною основою дисертації є класичні та сучасні концепції управління, загальнонаукові методи (аналіз, синтез), метод структурно-функціонального аналізу та соціологічний метод експертного опитування шляхом анкетування, аналітичні методи та системний підхід.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:
? вперше здійснено системний аналіз теоретико-методологічних засад управління загальноосвітнім навчальним закладом в умовах реформування управління освітою в Польщі;
? розроблено нові підходи до здійснення управлінських функцій мотивації, планування, педагогічного нагляду;
? запропоновано нові підходи до формування стилів керування середньою школою;
? визначено нові напрямки в діяльності керівниказагальноосвітнього навчального закладу в сучасних умовах господарювання;
? набула подальшого розвитку методологія здійснення педагогічного контролю в процесі функціонування загальноосвітнього навчального закладу;
? розроблено рекомендації щодо перетворення школи в організацію “що навчається”;
? запропоновано методику внутрішнього діагностування роботи школи, обгрунтовано практичні рекомендації щодо покращання якості педагогічного контролю у середній школі;
? окреслені перспективи розвитку діяльності загальноосвітнього навчального закладу в Польщі.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та обґрунтовані наукові положення, висновки та практичні рекомендації є основою для вирішення теоретично-прикладних проблем в управлінні загальноосвітнім навчальним закладом.
Основні теоретичні розробки можуть бути використані у процесі викладання спеціальних курсів для студентів педагогічних ВУЗів та в системі підвищення кваліфікації працівників органів управління освітою, працівників загальноосвітніх навчальних закладів, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. Досвід впровадження нових технологій управління середніми школами може бути використаний в Україні.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції і рекомендації, що характеризують наукову новизну, отримані автором на підставі досвіду роботи в якості директора загальноосвітнього навчального закладу у м.Ніско (Республіка Польща).
Апробація результатів дослідження. Основні методологічні положення й висновки дисертаційного дослідження були викладені у доповідях, обговорювалися та отримали схвалення на науково-практичних конференціях:–
22 січня 2001 р. – “Еволюція системи освіти в Польщі і в Україні в період переходу від тоталітаризму до демократії”; 22 січня 2002 р. – “Ефективність державного управління в контексті становлення громадянського суспільства”; 23 січня 2003 р. – “Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика”, які проходили у ЛРІДУ НАДУ;
– “Народна освіта в Польщі” – 26 квітня 2001 р., в інституті наук й виховання педагогічної академії в Кракові (Республіка Польща).
Результати дисертаційного дослідження доповідалися на засіданні кафедри політичних наук та філософії ЛРІДУ НАДУ при Президентові України.
Публікація результатів: матеріали дисертації знайшли своє відображення у 16 друкованих роботах опублікованих у фахових виданнях республіки Польща і 3 статтях у фахових наукових виданнях України.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (240 найменувань), трьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з них 180 сторінок основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми наукового дослідження, визначається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується зв’язок дослідження з напрямками наукових програм Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, розкривається його мета, завдання, об’єкт, предмет, методи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, встановлюється їхнє практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади реформування управління загальноосвітніми закладами в Польщі” аналізується законодавча основа та нормативно-правова база середньої освіти в умовах трансформації суспільства, а також розглядаються проблеми управління загальноосвітніми закладами в науковій літературі.
Зазначається, що упродовж соціалістичного періоду в Польщі було створено розгалужену систему народної освіти, яка включала мережу шкіл, за характеристиками близьку до середньоєвропейської. Основний недолік цієї системи полягав в тому, що вона не була реорганізована відповідно до нових умов. Не були опрацьовані нові вимоги до навчального процесу і вчителів, не було створено системи закладів для їх підготовки та перепідготовки.
Питання реформування системи освіти, впровадження інновацій, зміст і перебіг навчально-виховного процесу належали до найважливіших проблем не лише освітян і педагогів-науковців, а й соціологів, політиків. Завдання модернізації та європеїзації системи освіти є пріоритетним у суспільстві. Базовим державним документом, який регулює діяльність системи освіти в Польщі є Конституція країни, що проголошує плюралізм, суть якого полягає в наданні фізичним та юридичним особам на рівних засадах з державними організаціями права відкриття нових шкіл, а також – виховних закладів.
Основні принципи системи освіти, її структура, пріоритети викладені в законі “Про систему освіти”, від 7 вересня 1991 р. з додатками та змінами 1996 та наступних років. Важливою характерною рисою цього закону є кардинальні зміни у системі управління освітою, яким властиві високий рівень децентралізації та демократизації при суттєвому підвищенні ролі органів місцевого самоврядування і чіткому розподілі компетенцій і повноважень між його різними рівнями.
У дисертації аналізується також “Карта вчителя” – документ, який визначає засади діяльності середньої школи, учнівського та педагогічного колективів. Він регламентує критерії оцінки праці педагогів, кваліфікацію і надання вчителям відповідних знань, формулює принципи розрахунку обов’язкового навантаження і умов пільг, деталізує розміри і умови праці сільських вчителів та їх винагород.
Поетапну, цілеспрямовану реалізацію законів забезпечили відповідні розпорядження міністра народної освіти Польщі.
Реформа системи освіти дозволила гмінам і повітам реалізувати загальну державну освітню політику і здійснювати власну, пристосовану до місцевих умов, впливати на кадрові перестановки, контролювати відповідність праці учителів вимогам кваліфікації. У результаті підпорядкування навчальних закладів органам місцевого самоврядування саме вони стали роботодавцями вчителів, а директори – їхніми безпосередніми начальниками. Зросла методична роль кураторіума як органа, відповідального за якість освіти, ініціювання і координацію педагогічних новацій, діагностування методичної діяльності шкіл. Головною функцією кураторіумів стало не безпосереднє управління навчальними закладами, а педагогічний нагляд, надання методичної допомоги органам управління освітою.
Більш чіткий розподіл повноважень і компетенцій між різними рівнями управління освітою підкріплено радикальною зміною в механізмі міжбюджетних відносин. У Польщі склався більш досконалий механізм фінансування освіти як за загальним обсягом (у 2000 р. - 12,8% державного бюджету, або 20 млрд. злотих), так і за нормативними розрахунками на одного учня для певного типу шкіл. Оскільки ці кошти виділяються з державного бюджету через освітні субвенції, а делеговані повноваження -через цільові дотації, то забезпечується мінімальний рівень фінансування в усіх територіальних громадах і не сковується їх ініціатива щодо додаткового фінансового забезпечення закладів освіти. Скажімо, можливий рівень оплати педагогічних працівників з державного бюджету забезпечується на 75%, а чверть можуть доплачувати територіальні громади. Завдяки цьому вони отримують ще один додатковий важіль стимулювання творчої праці, послідовного впровадження принципу залежності зарплати вчителя від якості роботи.
Щодо підвищення кваліфікації вчителів, то в Польщі практикується перерахування більшості призначених на ці цілі коштів (60%) безпосередньо в школи, 20% - до органів управління освітою на місцях (ґміни, повіти). Це, з одного боку, розширює можливості закладів, учителів у виборі місця і напряму підвищення кваліфікації, а з іншого - посилює рівень конкурентності на ринку надання освітніх послуг. На відміну від України, в Польщі недержавні організації посідають у суспільстві досить помітне місце. Так, у Підкарпатському воєводстві значну роботу у сфері підвищення кваліфікації педагогічних працівників проводять осередки “Фундації розвитку місцевої демократії”.
У результаті реформи суттєво розширилась автономія освітніх закладів, їх ініціатива. Згідно з програмною реформою учитель може вибирати або програми, рекомендовані міністерством народної освіти (а їх до початку реформи було затверджено понад 320: для 1-3-х класів - 54, 4-6-х - 112 і для гімназій - 158), або може використовувати власні авторські програми. Це має сприяти кращому використанню педагогічних кадрів.
Природним наслідком розширення автономії школи, вчителів у виборі програм навчання і підручників стало запровадження зовнішнього оцінювання знань учнів за однакових критеріїв і процедур. З цією метою створено Центральну та вісім окружних екзаменаційних комісій, які мають здійснювати тестування учнів після закінчення основної школи і гімназії, а також приймати випускні екзамени в ліцеях. Абсолютно слушним вважається, що результати зовнішнього оцінювання знань учнів є потужним фактором зміцнення загальнодержавної програмної єдності системи народної освіти в умовах плюралізму програм і підручників та джерелом достовірної інформації для батьків, органів місцевого самоврядування, кураторіумів освіти про ефективність роботи шкіл. Це водночас і серйозна основа для аналізу роботи школи і вчителів, коригування їх роботи, програм професійного розвитку вчителів не тільки в даній школі, але й в ґміні, повіті.
Враховуючи те, що вирішальною силою будь-якої освітньої реформи виступає вчительський корпус, польське міністерство народної освіти значну увагу приділило визначенню професійного статусу і рівня оплати праці 700 тис. педагогічних працівників, зарплата яких повинна бути відповідною до якості праці і стимулювати професійне зростання вчителів.
Таким чином, освітні реформи в Польщі базуються на оновленому і модернізованому, відповідно до потреб сучасного етапу розвитку громадянського суспільства, законодавчому полі, яке хоч і не є абсолютно досконалим, але в стані забезпечити оптимізацію навчально-виховних процесів сучасної школи і перспективний розвиток її надалі. Характерними рисами польської освітянської реформи є децентралізація і демократизація управління, розширення автономії шкіл, повна ліквідація державної монополії на створення програм і підручників. Нові економічні умови знайшли своє відображення у введенні громадського контролю за розподілом бюджетних коштів та фінансовою діяльністю закладів освіти. Під впливом змін, що відбуваються в суспільстві, поступово змінюються мета і зміст гуманітарного аспекту освіти за умов її повної деідеологізації. Важливим досягненням освітян є те, що сучасна школа в стані забезпечувати задоволення освітніх і культурних потреб представників національних меншин. Значно підвищився статус педагогічних працівників, які внаслідок низки заходів мають можливість реалізувати свій творчий потенціал, підвищуючи кваліфікацію за фахом у відповідних закладах. Досягненням польської реформи є і те, що вона проводилась в умовах не тільки впровадження нового досвіду, але і збереження тих найвищих досягнень, які були результатом творчої праці попередніх поколінь педагогів.
У дисертації аналізуються наукові дослідження в галузі управління середньою освітою. Серед польських важливе місце посідають праці В.Кежуна і С.Квятковського, в яких автори роблять спроби систематизувати стилі управління, виділяють окремі складові елементи і чинники, що визначають застосування конкретних стилів управління. Проблеми організації і управління освітою з точки зору потреб практики розглядали в своїх працях і В.Кобилянський і С.Вітко. У дослідженнях характеризується завдання директора школи в галузі економічного і адміністративного керівництва школою, а також – стратегія рішень, що стосуються планових і реалізованих цілей, які служать вдосконаленню і модернізації освітньої установи. С.Влазло здійснює критичний аналіз світових навчальних систем. Автор пропонує власну стратегію змін в організації освіти, значну увагу присвячує проблемам якості в освіті, педагогічному моніторингу, вивчає роль директора школи в організації внутрішнього контролю досягнень учнів.
Концепцію творчого керівництва школою розробляє у своїх роботах А.Левін. Специфіку сучасного творчого управління школою автор бачить в тому, що з одного боку, воно є системним управлінням, яке стосується організації в сукупності її зв’язків з оточенням, а з іншого – воно є прогресивним управлінням, яке передбачає введення змін, інновацій в різні елементи системи. Завдяки концепції А.Левіна можна встановити специфіку творчого керівництва кожною конкретною школою.
Значну увагу проблемам організаційної культури, взаємовідносин школи і суспільства, освіти і культури приділяють українські вчені. В.Луговий розглядає школу як підсистему культури, завданням якої є всебічне сприйняття її головної мети – виховання і навчання підростаючого покоління. Базуючись на теорії соціального управління та положеннях наукового менеджменту, українські дослідники останнім десятиріччям досить докладно вивчили загальні механізми управління середніми закладами освіти, що дістало відображення у відповідних працях В.М.Бегея, Є.Г.Березняка, В.І.Бондаря, Л.І.Даниленко, Г.В.Єльнікової, Н.М.Островерхової, В.С.Пекельної. Окремі функціональні аспекти управління навчальними закладами були досліджені й висвітлені в роботах Л.М.Карамушки, О.М.Коберника, Є.М.Хрикова та інших. Методологічним проблемам управління навчальними закладами присвячені дослідження Г.А.Дмитренка, В.І.Маслова, В.В.Олійника, В.С.Пекельної та ін.
Особливе місце посідає українська школа дослідників управління загальноосвітніми навчальними закладами, серед яких відомі імена Є.С.Березняка, А.Д.Бондаря, Б.С.Кобзаря, В.О.Сухомлинського, М.В.Черпінського та інших. Сьогодні активно працюють у цьому напрямку В.І.Бондар, Л.І.Даниленко, Г.А.Дмитренко, Г.В.Єльникова, О.І.Зайченко, Л.М.Карамушка, Н.Л.Коломінський, В.І.Маслов, В.В.Олійник, Н.М.Островерхова, В.С.Пікельна та інші, які плідно досліджують різні аспекти управління навчальними закладами. Головні елементи реформування в Польщі і України стали предметом розгляду українських дослідників А.Василюк і Н.Яковець. А Руденко, проаналізувавши польський досвід, запропонував свій власний проект реформування системи освіти в Україні. Суть його полягає у впровадженні методологічного способу навчання, внаслідок чого середня освіта мала б більше зв’язку із наступними рівнями.
Таким чином, системний аналіз законодавчої основи та юридично-нормативної бази освіти і управління, теорії і практики соціального управління в державі, наукових досліджень та реалій управління навчальними закладами дає змогу виокремити, обгрунтувати й систематизувати принципи наукового управління загальноосвітніми навчальними закладами відповідно до сучасних умов. Управлінню сучасним загальноосвітнім навчальним закладом притаманні такі принципи: вирішальності державно-суспільного впливу на мету, зміст і методи управління; гуманізації; науковості; демократизації; єдності централізму і колективізму; психологізації; інноваційності; адаптивності; функціональної структуризації; стимулювання і увага до кадрів; маркетингу; інформаційної надійності; моделюючого прогнозування; оперативної регулятивності; зворотного зв’язку; корекції; фінансово-господарчої раціональності та ділової ініціативи; законоповаги.
У другому розділі – “Сучасні тенденції управління загальноосвітніми навчальними закладами” диссертант вивчає специфіку управління середньою школою, аналізує їх проблеми, пропонує нові методи мотивації педагогічного контролю в управлінні середньою школою.
Зазначається, що сучасна загальноосвітня середня школа виникла як результат двох взаємозалежних процесів: перетворення індивідуальної діяльності у групову та переходу від елітарної (привілейованої) до масової (загальної) системи підготовки. Стверджується, що в умовах сучасного суспільства школа повинна стати творчим суб’єктом діяльності – її робота повинна стати автономною та гнучкою, зорієнтованою на досягнення нових і кращих навчальних результатів. Лише за цих умов школа може забезпечити вимоги сучасності та ефективно задовольняти щораз зростаючі і змінні освітні потреби індивідів і груп. На основі досліджень автор підтверджує тезу, що розвиток сучасної школи передбачає суттєві зміни в управлінні: об’єктивізація оцінки діяльності школи, демократизація управління, оптимізація кадрового менеджменту, варіативність управління, застосування новітніх методів управління. Ефективність діяльності школи, на думку дисертанта, залежить від способу управління школою директором, високого рівня вимог та сподівань у ставленні учнів, дисциплінованої атмосфери у класах, прагнення учнів до опанування знань та набуття навичок і вмінь, заохочення учнів до навчання та контроль їх успіхів.
Однією з найважливіших функцій управління середньою школою є планування. У дисертації аналізується реальний стан і пропонуються шляхи покращання цієї функції в управлінні середньою загальноосвітньою школою, аналізуються недоліки процесу планування.
На основі емпіричних досліджень, які були проведені автором роботи в Підкарпатському воєводстві в Польщі, в дисертації проаналізовані проблеми, що мають місце в управлінні сучасною школою. Серед них – недостатнє залучення викладацького складу до процесу планування, недооцінка керівниками психологічних аспектів та моральних засобів мотивації, висока зорієнтованість на контроль процесу і нерозуміння переваг контролю за результатами, недостатній рівень креативності у навчальних програмах, невикористання можливостей делегування повноважень для досягнення ефективності діяльності. Виявляються причини недоліків в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами. Це – недостатня управлінська підготовка керівників середніх шкіл, нерозуміння частиною керівництва специфіки управлінської діяльності в ринкових економічних умовах, недооцінка важливості залучення внутрішніх і зовнішніх стейкхолдерів до процесу управління школою, відсутність стратегічного підходу у плануванні та здійсненні змін.
У роботі досліджуються проблеми здійснення педагогічного контролю (нагляду) та методи його проведення, розроблено практичні рекомендації щодо його покращання та узагальнено основні форми проведення контролю. Оскільки діючий підхід до педагогічного контролю не виправдав себе, автор пропонує два шляхи виходу із ситуації: удосконалювати існуючі розпорядження, щоб вони могли бути сприйнятими в нових реаліях, або створити зовсім нову концепцію проведення педагогічного нагляду. Зосереджується увага на новому педагогічному нагляді, який повинен створити можливості для формування школи як організації, що навчається і вдосконалюється.
Методологічною основою нової концепції нагляду стала теорія комплексного управління якістю. Новий педагогічний нагляд – це оцінювання якості роботи школи, що повинно спричинити якісний розвиток школи, який назовні проявляється в розвитку кожного учня і фаховому розвитку вчителів. У новому педагогічному нагляді відокремлено контрольні і оцінювальні функції від підтримки і консультацій. У результаті цього навіть поради сприймалися директором як розпорядження інспектора.
Важливим є те, що під час проведення педагогічного контролю директор школи співпрацює з педагогічною радою, а завідувач відділом освіти співпрацює з директорами шкіл. Це означає диференціацію стратегії педагогічного нагляду залежно від специфіки,
потреб і умов окремих шкіл, а також – потреб освіти у воєводстві. У школі керівництво разом із вчителями визначає, які в цьому році будуть застосовуватись форми внутрішнього педнагляду і чого цей нагляд буде стосуватись. Замість того, щоб щороку кожен клас щонайменше раз в рік перевіряти (до цього зобов’язувало попереднє розпорядження), можна застосувати інші методи, які дають можливість краще дізнатись про результати роботи вчителів. Спосіб документування здійснюваного контролю залежить від внутрішніх нормативів (правил), тому не має регламентованих зразків документації.
Створення у школах власних концепцій розвитку, а також – способів оцінки якості реалізації є атрибутом їх автономії. Одночасно місцеві, районні і обласні потреби, а також завдання держави в галузі освіти, повинні сприяти створенню освітньої політики гміни, повіту і воєводства, яка б відповідала потребам території, з врахуванням завдань держави.
Педагогічний контроль, який здійснює керівництво школи є елементом системи управління школою, і служить для забезпечення якості її роботи в обсязі, визначеному стандартами.
У третьому розділі – “Перспективні напрямки змін в управлінні загальноосвітніми навчальними закладами в Польщі” дисертант аналізує новітні прийоми та стилі керівництва середньою школою, розробляє нові схеми планування розвитку закладу, визначає завдання та роль керівника в організації діяльності середньої школи. Автор з’ясовує, які стилі лідерства притаманні керівникам загальноосвітніх закладів Підкарпатського воєводства. Наводяться результати опитування керівників шкіл воєводства з метою визначення домінуючих стилів керівництва. Дисертант робить висновок про те, що загалом керівники середніх шкіл досліджуваного регіону виявляють середню зорієнтованість на завдання із значною зорієнтованістю на людей. Цей стиль можна класифікувати як демократично-компромісний; керівники середніх шкіл – жінки більше, ніж чоловіки уваги приділяють справі і менше за чоловіків зорієнтовані на людей, хоча показник по цій осі більший за показник по осі зорієнтованості на завдання. Цей стиль можна класифікувати як компромісний стиль; чоловіки - керівники середніх шкіл Підкарпатського воєводства виявили середню зорієнтованість на справу, проте простежується домінуюча тенденція до зорієнтованості на людей, що можна характеризувати як демократично-компромісний стиль.
Сьогодні керівник повинен пристосувати свій стиль Управління до підлеглих. Керівництво перестало бути лише реалізацією влади над підлеглими. Воно полягає швидше у залученні керівником підлеглих до співпраці із застосуванням особистого впливу, який базується на авторитеті і компетентності. Щоб керівник був визнаним і його слухали підлеглі, він повинен інтелігентним чином розв’язувати проблеми, що виникають між людьми в установі в нових і непередбачених ситуаціях. Новою місією керівника 2000-х років є перетворення ментальності працівників таким чином, щоб кожен з них з ентузіазмом брався до нових завдань, які виникають у роботі. Щоб досягти цих цілей, керівник повинен спиратися на культуру установи та організацію праці, у якій використовуються позитивні риси працівників, такі як: підприємливість, творчі здібності, схильність до інновацій, відповідальність
Керівник, який хоче досягти успіху, повинен бути лідером, що формує групу і співпрацює з нею. Завдання, які стоять перед директором школи і спосіб їх розуміння впливають на вибір і зміну стилю керування. Однак, деколи певний стиль керівництва має перехідний характер, виходячи з тимчасових потреб виховання і навчання. Вибір стилю тоді диктується методичними обставинами.
На основі новітніх наукових досліджень автор розробив модель ефективної школи. Він дотримується думки, що в плануванні, удосконаленні і розвиткові школи важливо обрати схему, в якій центральне місце посідає навчання. Щоб образ школи був дієвим, він повинен бути перспективним, виразним, зацікавлюючим, образним, мобілізуючим, зразковим, пов’язаний з потребами життя. Розроблено один з можливих підходів до процесу формування образу майбутньої школи.
Зосереджується увага на трьох основних ролях керівника, які окреслюють складність процесу освітніх змін: керівник як творець; керівник як розпорядник; керівник як вчитель.
У висновках сформулювані пропозиції щодо удосконалення керівництва загальноосвітнім навчальним закладом та застосування польського досвіду в Україні. Визначено, що:
1. Середня школа є основним освітнім закладом на загальноосвітньому рівні в польській і українській системах освіти. Збільшується кількість завдань, які покладаються на школу, а відповідно – і функції, які здійснює керівництво школи. Управління школою стає щораз складнішим процесом і вимагає від директора бути “першим” вчителем і вихователем, а також – ефективним менеджером.
2. Обов’язковий в Польщі з 1999 року новий принцип здійснення педагогічного нагляду (наближений до західноєвропейської практики) уточнює його цілі, до яких належить постійне вдосконалення освітньої системи, що передбачає якісний розвиток школи з концентруванням зусиль на розвитку учня і професійному розвитку вчителя. Реформа освіти в Польщі передбачає значні зміни та вдосконалення механізмів і методів педагогічного контролю (нагляду). Передбачається використання системи нагляду для:
стимулювання; підтримки; моніторингу; поточної діагностики; еволюції і модифікації, визначених реформою напрямків і областей змін, як на рівні державного управління освітою, так і конкретних інституцій. Нові тенденції в управлінні освітою передбачають значну суб’єктивізацію учнів і вчителів. Логіка змін передбачає необхідність обмеження тотального, традиційного контролю на користь: самоконтролю; стилю управління шляхом співучасті;
3. Педагогічний контроль (нагляд) має цільове спрямування на основну діяльність школи, тобто: навчання, виховання, опіку над молоддю.
Узагальнено основні з поширених в Польщі форм здійснення педагогічного контролю (нагляду) керівником школи:
- вивчення (оцінка) результатів роботи вчителя, головним чином на основі аналізу успіхів і досягнень учнів;
- методичні поради вчителям у справі навчання, виховання і опіки учнів;
- заохочення вчителів у процесі спілкування до впровадження інновацій і новаторських досліджень;
- інвестиції у професійний розвиток вчителів: організація системи внутрішкільного навчання; забезпечення участі вчителів у системі професійного підвищення кваліфікації і перепідготовки поза школою;
- проведення оцінювання роботи вчителів на основі систематизації та аналізу інформації про проведені відвідування і оцінки якості роботи;
- ознайомлення вчителів з актуальними освітянськими проблемами, законодавчо-нормативними актами, вимогами керівних установ;
- комплексна оцінка роботи школи за навчальний рік і обговорення педагогічною радою її результатів.
4. У Польщі необхідність створення нової концепції педагогічного нагляду актуалізували три моменти: а) децентралізація держави і передача управління і бюджетування шкіл інституціям місцевого самоврядування, збільшення автономії шкіл; б) реформування освіти; в) неефективність існуючого педагогічного контролю (нагляду). Новий педагогічний нагляд - це оцінювання якості роботи школи, що повинно спричинити якісний розвиток шкіл, який, власне, назовні проявляється в розвитку кожного учня і фаховому розвитку вчителів. У новому педагогічному нагляді відокремлено контрольні і оцінювальні функції від підтримки і консультацій. Педагогічний контроль спрямований на об’єктивний аналіз не лише помилок, але й оцінку досягнень школи в її оточенні, вказує перспективи розвитку. Важливим є те, що при проведенні педагогічного контролю директор школи співпрацює з педагогічною радою, а завідувач відділом освіти співпрацює з директорами шкіл. Це означає диференціацію стратегії педагогічного нагляду залежно від специфіки, потреб і умов окремих шкіл, а також потреб освіти у воєводстві.
5. Створення власних концепцій розвитку школи, а також – способів оцінки якості реалізації, є атрибутом їх автономії. Одночасно місцеві, районні і обласні потреби, а також завдання держави в галузі освіти, повинні сприяти створенню освітньої політики гміни, повіту і воєводства, яка б відповідала потребам території, з врахуванням завдань держави.
6. Якість роботи школи визначають основні стандарти: а) умови для всебічного розвитку кожного учня, щоб забезпечити йому можливість досягнення потенціального успіху у навчанні чи професійній роботі; б) загальний клімат школи, який сприяє ефективній роботі вчителів і учнів; в) матеріальні умови і кваліфікація педагогічних кадрів, які забезпечують можливість реалізації прийнятих в школі навчальних програм; г) місце школи у зовнішньому оточенні.
Співвідношення між зовнішніми і внутрішніми вимогами, з яких складається стандарт якості роботи школи, детерміновані загальними вимогами, встановленими державною освітньою політикою, регіональними та місцевими потребами, а також – потребами, можливостями і прагненням керівництва школи. Формування стандартів якості школи є перманентним процесом тому, що якість роботи школи є цінністю, що потребує постійного вдосконалення.
Формування стандартів якості роботи школи є основним в побудові внутрішньої системи забезпечення якості і є основою цієї системи.
7. Основними принципами педагогічного контролю є: системність — охоплення відвідуванням всіх вчителів, всіх предметів чи предметних блоків, різних класів; суб’єктність вчителя, яка передбачає, що керівництво шкіл зосереджує своєю увагу під час відвідування не стільки на методах роботи вчителя, скільки на досягненнях учнів, їх активній участі і культурі навчання; багатофункціональність – використання форм відвідування для реалізації різних функцій, наприклад діагностичної, коригуючої, консультаційної і контрольно-оцінювальної; організація – врахування вимог кожного з етапів організаційного циклу; гуманістичний підхід – виявляється у доброзичливому ставленні до вчителя, у тактовності і неупередженості, у шануванні його особистості і індивідуальності, в оцінюванні досягнень і в терплячості до його помилок і недоліків; індивідуалізація – диференційований підхід до контрольованих осіб залежно від кваліфікації, педагогічного досвіду, мотивації до роботи і етапу фахового розвитку; результативність – досягнення поставлених цілей, тобто здійснення корисного впливу на контрольованого, який спричинив би позитивні зміни в позиції, роботі і результатах.
8. Головними завданнями директора школи є виконання основних функцій, визначених законодавчо-нормативними актами. Відповідно до Закону “Про систему освіти” і “Карти вчителя”, директор керує школою, є її представником назовні і начальником для всіх працівників, є головою педради і опікуном дітей і молоді. Директор повинен сприяти розвитку педагогічної думки, яка визначає освітньо-виховний рівень установи. Окрім турботи про рівень навчально-виховної роботи, до завдань керівництва школи додались ще такі як: організація опікунських завдань школи та організація її співпраці з інституціями, що діють у зовнішньому середовищі.
Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях:
1. Пендель А. Проблеми управління середньою школою в Польщі в контексті взаємовідносин інституцій державної влади та місцевого самоврядування // Ефективність державного управління. Збірник наукових праць ЛРІДУ УАДУ. –Львів, ЛРІДУ УАДУ, 2002. – Вип.1/2. – С. 199-206.
2. Пендель А. Автономія і демократія освіти в Польщі і Україні // Актуальні проблеми державного управління. Збірник наукових праць ДРІДУ УАДУ. – 2002. – Вип.4( 10). – С. 184-192.
3. Пендель А. Керівництво сучасної середньої школи в Польщі і на Україні в умовах встановлення громадянського суспільства // Актуальні проблеми державного управління. Збірник наукових праць ОРІДУ УАДУ. – 2003. – Вип. 15(3). – С.210-222.
4. Пендель А. Особливості стилів керування директора середньої школи //’ Соціально- економічна ефективність державною управління: теорія, методологія та практика. Матеріали щорічної науково-практичної конференції ЛРІДУ УАДУ 23 січня 2003 р. – Львів, ЛРІДУ УАДУ, 2003. – Ч.2. – С.443-446.
5. “50 lat Szkoіy Elektrycznej w Nisku” pod redakcj№: Kowalik M., Piкdel A., Ingersіeben I., (udziaі 40%), Wydawnictwo MARLEX, 2000. – 319 s.
6. Piкdel A.: Јemkowie - Grupa etniczna czy odrкbny narуd. Zeszyty Naukowe Wyїszej Szkoіy Ekonomicznej w Stalowej Woіi Nr 1(7), Stalowa Wola, 2001. – S. 175-182.
7. Piкdel A.: Wspуіpraca pomiкdzy Wyїsz№ Szkol№ Ekonomiczn№ a Zespoleni Szkуl Elektrycznych w Nisku. Zeszyty Naukowe Wyїszej Szkoіy Ekonomicznej w Nisku Nr 2(4), Nisko, 1999. – S. 189-195.
8. Jaracz K., Piкdel A.: XXII Olimpiada Wiedzy Elektrycznej i Elektronicznej Polski Poіudniowo - Wschodniej. Wiadomoњci Elektrotechniczne Nr 9, Warszawa 1998 (udziaі 50%). - S. 545 - 547.
9. Jaracz K., Piкdel A.: XXII Olimpiada Elektryczna w Nisku. Przegl№d Techniczny Nr 34/98, Warszawa 1998 (udziaі 50%). - S. 13.
10. Piкdel A. XXII Olimpiada Wiedzy Elektrycznej i Elektronicznej Polski Poіudniowo - Wschodniej, Nisko 19 — 21 marca l998r. Pomiary, Automatyka, Kontrola Nr 7. – Warszawa, 1998. – S. 285-286.
11. Piкdel A. Unowoczeњnienie procesu kontroli, nadzoru i doradztwa przez dyrektora szkoіy zawodowej. Krajowa Rada Postкpu Pedagogicznego, „Unowoczeњnienie organizacji i zarz№dzania” pod redakcj№ Wіadysіawa Kobylaсskiego - Warszawa, 1990. – S. 107-111.
12. Piкdel A. Hospitacja w opinii nauczycieli. Szkoіa Zawodowa. – Warszawa, 1986. – Nr 7-8. – S. 21-27.
13. Piкdel A. Dziaіalnoњж OHP w naszym technikum. Szkoіa Zawodowa. – Warszawa, 1975. – Nr 5. – S. 27.
14. Piкdel A. Dzialaloњи OHP w niїaсskim technik um. Mіodzieї, Nauka, Praca. – Warszawa, 1974. – Nr 11. – S. 6.
15. Piкdel A. Жwiczenia z techniki wysokich napi№ж w technikum elektrycznym. Szkoіa Zawodowa. – Warszawa, 1972. – Nr 10. – S. 37-41.
16. Piкdel A. Uzwojenia maszyn w nauczaniu rysunku technicznego. Szkoіa Zawodowa. – Warszawa, 1966. – Nr 6. – S. 30-31.
АНОТАЦІЯ
Пендель Антоні Йозеф. Управління загальноосвітніми навчальними закладами в Польщі: стан та перспективи розвитку. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Львів, 2003 р.
У дисертації здійснено системний аналіз теоретико-методологічних засад управління загальноосвітнім навчальним закладом в умовах реформування управління освітою в Польщі, розроблено нові механізми здійснення управлінських функцій і мотивації, планування педагогічного контролю та нагляду. Автор запропонував сучасні підходи щодо реформування стилів керування середньою школою, визначив нові напрямки в діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу в сучасних умовах господарювання.
У дослідженні набула подальшого розвитку методологія здійснення педагогічного контролю в процесі функціонування загальноосвітнього навчального закладу, розроблено рекомендації щодо перетворення школи в організацію “що навчається”, запропоновано сучасну методику внутрішнього діагностування
