ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І. МЕЧНИКОВА

Пересада Ігор Валерійович

УДК 811.112.2’34’0(043.3)

ФОНЕТИЧНА СТРУКТУРА СЛОВА

І ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

(діахронічне дослідження)

Спеціальність 10.02.04 — германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Одеса – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті

ім. К.Д. Ушинського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Таранець Валентин Григорович,

Одеський регіональний інститут державного управління

Української Академії державного управління при Президентові

України, професор кафедри української та іноземних мов

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Прокопова Лариса Іванівна,

Таврійській національний університет ім. В.І. Вернадського,

професор кафедри німецької філології

- кандидат філологічних наук, доцент

Меліка Георгій Іванович,

Ужгородський національний університет,

доцент кафедри німецької філології

Провідна установа – Київський національний лінгвістичний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра німецької мови, м. Київ

Захист відбудеться 25 вересня 2003 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.051.02 в Одеському національному університеті ім. І.І.Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул Преображенська, 24.

Автореферат розіслано 28 липня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з проблем лінгвістики є встановлення загальних законів розвитку та особливостей функціонування мови. Оскільки мова знаходиться в процесі постійної зміни, дуже важливим є вивчення її одиниць у динаміці. Необхідно не тільки описати мовні факти, а й розкрити внутрішню логіку еволюції всієї системи одиниць, виявити механізми і причини їх зміни. Немає звукових змін поза даною системою. Змінюється не окремий звук, а вся фонологічна система як цілісна сукупність взаємозалежних елементів. Діахронічне дослідження фонологічної системи і взаємовідносин одиниць передбачає не тільки встановлення інвентаря фонем і визначення характеру їх "поводження" у різних фонетичних позиціях, але і вивчення функціонування цих одиниць системи в розвитку слова в цілому. Встановлені в ХІХ ст. молодограматиками “звукові закони” дозволяють допустити наявність відповідних закономірностей чи тенденцій в розвитку всіх мовленнєвих одиниць, у тому числі і слова як просодичної одиниці.

При аналізі фонетичного матеріалу в лінгвістиці використовуються два основних підходи: синхронічний (Н.С. Трубецькой, Г.П. Торсуєв, Дж. Гринберг, Е. Курилович, Л.І. Прокопова, Л.Г. Скалозуб, О.І. Стеріополо, G. Lindner, H.G. Tillmann, Р.Р. Каспранський О.Д. Петренко) і діахронічний (Е.А. Макаєв, В.М. Жирмунський, Л.Р. Зіндер, Т.В. Строєва, О.Г. Михайлова, В.Г. Таранець, О.А. Шульган, Ц.А. Гвенцадзе, Р.В. Васько). Синхронічний розгляд мови без урахування історії або вивчення писемних історичних пам'яток без співвіднесення з фактами сучасної живої мови не дають повної картини функціонування і розвитку її системи.

У фонологічній системі закладені відповідні потенції, що можуть підказати шляхи, по яких рухалася система в минулі періоди розвитку мови. Комплексний підхід до вивчення мови, який містить у собі синхронічний та діахронічний методи дослідження, дає можливість розкрити тенденції структурно-фонетичного розвитку слова, більш вірогідно реконструювати його праформу, екстраполюючи особливості слова на дописемний період.

Основною структурною одиницею будь-якої мови є слово. Воно знаходиться у центрі вивчення всіх основних лінгвістичних дисциплін: фонетики, граматики, лексикології. Звукова форма слова і реалізація її складових не залишаються незмінними в процесі еволюції мови. Дж. Гринберг (1965), використовуючи матеріал 104 мов світу, не знайшов визначених зв'язків між початковими і кінцевими приголосними в межах одного слова, проте встановив закономірності їх сполучуваності в кожній із зазначених позицій. У сучасному мовознавстві вважається, що одним із засобів сегментної організації слова слугує вибірна закріпленість окремих типів фонем за їх позиціями в слові. Початкова позиція традиційно вважається більш сильною у порівнянні з кінцевою (Л.Р. Зіндер, Л.В. Златоустова, Л.Г. Зубкова).

Закономірності сполучуваності голосних і приголосних фонем, їх взаємодія в межах складу і слова в сучасній німецькій мові аналізувалися в багатьох лінгвістичних роботах (див.: G. Lіndner, G. Meіnhold, E. Stock, А.І. Рабинович, С.М. Гайдучик, M. Rannut та ін.). У той же час лінгвісти, як правило, обмежувалися описом фонологічної системи німецької мови, не розкриваючи при цьому історію розвитку звуків і причини її зміни.

Дослідженню енергетичної структури слова в германських і інших мовах присвячена робота В.Г.Таранця (1981), в якій були показані особливості зміни енергетичності в ході розвитку слова, серед них виділені висхідний рух на початку і спадний в кінці слова. Проте автор не досліджував у деталях динаміку слова, обмежившись лише ілюстрацією цих змін на відомих у германістиці закономірностях – закону Грімма, “закону кінця слова” і ін.

Окремі структурні елементи німецького слова в діахронії досліджували О.О. Шульган, Т.В. Гремалюк, О.П. Димирова, О.Г. Михайлова та ін. Так, О.О. Шульган на матеріалі давніх і сучасних пам'яток німецької мови детально проаналізувала початок німецького слова, включаючи префікс і анлаут кореневої морфеми (1988). Т.В. Гремалюк вивчала кінцеву частину слова і її зміни в різні періоди еволюції німецької мови (1994). О.П. Димирова досліджувала кореневу морфему й особливості функціонування її структури протягом еволюції німецького слова (1994). О.Г. Михайлова дослідила структуру складу і її розвиток у німецькій мові (1996). У той же час у зазначених роботах не розглядалася діахронія слова в цілому, а аналізувалися лише окремі його складові.

Тема реферованої дисертаційної роботи знаходиться в руслі досліджень зазначеної вище лінгвістичної проблематики з діахронії слова і полягає у вивченні особливостей і тенденцій розвитку фонетичної структури німецького слова в різні періоди існування мови: давньоверхньонімецький (двн.), середньоверхньонімецький (свн.) і ранньонововерхньонімецький (рнвн.), що в цілому визначає її актуальність. Наскільки нам відомо, вивчення фонетичної структури слова і особливостей її розвитку на матеріалі давніх німецьких текстів ніким не проводилося. Аналіз слова і його окремих частин виконується нами з позицій єдиного комплексного підходу, що дозволяє порівняти різні за часом і за структурою словоформи.

Зв’язок з науковими темами. Дисертаційне дослідження входить у загальнокафедральну тему Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського “Підготовка майбутніх фахівців у контексті варіативних технологій навчання іноземних мов”, яка була затверджена вченою радою Південноукраїнського державного педагогічного університету 28.12.2000 р. (протокол № 5).

Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні особливостей і встановленні тенденцій розвитку фонетичної структури слова в німецькій мові. Досягнення мети передбачає вирішення таких лінгвістичних завдань:

1) описати фонетичну структуру однокореневого слова в двн., свн. і рнвн. періоди;

2) дослідити особливості утворення та розвитку консонантних сполук приголосних у зазначені періоди;

3) виявити тенденції зміни кореневого голосного в слові в ході розвитку німецької мови;

4) встановити закономірності фонетичного розвитку слова, починаючи з двн. періоду.

Об’єктом дослідження є фонетичні особливості розвитку слова в різні періоди існування німецької мови.

Предметом дослідження виступає фонетична структура слова в двн., свн. і рнвн. періоди розвитку німецької мови.

Матеріал і методи дослідження. Матеріалом у дослідженні послужили однокореневі слова, отримані в результаті вибірки однокореневих лексем із давньо-, середньо- і ранньонововерхньонімецьких текстів, що становить 30 тис. слововживань. Достатність вибірки обґрунтована в результаті статистичних обчислень (Р.Г. Пиотровский, К.Б. Бектаєв, А.А.Пиотровская). Для аналізу бралися прозаїчні і віршовані твори, різні за своєю діалектною приналежністю.

При дослідженні двн., свн. та рнвн. словоформ в діахронії був використаний порівняльно-історичний метод. З його допомогою аналізувалися різні сполуки звуків та частини слова в зазначені періоди мови. Для встановлення достатньої кількості вибірки і обґрунтування кількісних характеристик структури слова був використаний ймовірностно-статистичний метод. При рішенні окремих завдань, зокрема встановленні значущості варіювання інтенсивності зімкнених приголосних в різних позиціях слова та довготи звучання африкат і двоконсонантних сполук на початку слова, застосовувався електроакустичний метод. Окрім того, для опису фонетичної структури слова в двн., свн. та рнвн. періоди мови був використаний дескриптивний метод.

Методологічною основою дослідження є системно-структурний підхід до проблеми еволюції фонетичних одиниць мовлення, який базується на теоретичних працях вітчизняних та зарубіжних вчених, відомих в області діахронічного та синхронічного мовознавства (Е.А. Макаєв, В.М. Жирмунський, Л.Р. Зіндер, Т.В. Строєва, В.Г. Таранець, Н.С. Трубецькой, Дж. Гринберг, Е. Курилович, Л.І. Прокопова, H.G. Tillmann). Дисертаційна робота характеризується діалектичним підходом при розгляді слова і його складових - звуків і їх сполучень. З цих позицій у дисертації був проаналізований розвиток структури фонетичного слова і її компонентів протягом трьох історичних періодів німецької мови.

Наукова новизна полягає в одержанні ознак фонетичної структури слова і визначенні тенденцій її зміни в німецькій мові, виходячи зі всебічного аналізу однокореневих структур у двн., свн. і рнвн. текстах. В дисертаційному дослідженні, виконаному на великому обсязі текстів:

-

-

-

-

Експериментально встановлено, що початкова сполука [kv-] наближається за своїми характеристиками до німецьких африкат.

Теоретична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно робить внесок у подальшу розробку проблеми розвитку німецького слова, зокрема його фонетичної структури, включаючи окремі звуки, звукосполучення і частини слова. Отримані результати дають можливість глибше зрозуміти динаміку зміни слова в цілому і виявити тенденції цієї зміни в німецькій мові. Так, дослідження розкриває механізм фонетичних змін у слові та причини появи в німецькій мові нових фонем та особливостей їх функціонування. Закономірності історичного розвитку слова дають можливість прогнозувати його тенденції на майбутнє.

Практична значущість результатів роботи полягає у можливості застосування їх у вузівських курсах з історії німецької мови (розділи: звуковий склад у двн., свн. і рнвн. періоди мови, зміна звукових одиниць, складу, слова), теоретичної фонетики німецької мови (фонотактика слова, сполучення приголосних, зміна звуків у різній позиції слова), у спецкурсах, наукових дослідженнях аспірантів і студентів, на практичних заняттях з фонетики німецької мови. Результати дослідження акцентують увагу вчених на необхідності враховувати особливості розвитку німецького слова при вивченні його давніх форм і їх реконструкції. Отримані висновки роблять внесок у подальшу розробку проблеми фонетичної структури слова та її зміни в німецькій мові.

Апробація роботи. Основні результати дисертації були обговорені на таких конференціях і семінарах: Всеукраїнській науково-методичній конференції "Мовна комунікація та методи викладання іноземних мов" (Одеса, 2001), Всеукраїнській науково-методичній конференції "Актуальні проблеми теорії та практики навчання іноземних мов та літератури" (Херсон, 2002), а також на наукових семінарах у Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д. Ушинського (2001), Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова і в Одеському регіональному інституті державного управління в (2000-2001).

Публікації. По темі дисертації опубліковано 4 друковані праці, у тому числі 3 наукові статті у фахових виданнях і тези доповіді на конференції. Публікації виконані без співавторів.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатку. Загальний обсяг дисертації складає 230 стор. (текстова частина - 198 стор., включаючи 51 таблицю). Список використаної літератури нараховує 217 найменувань. У додатку поміщено 30 таблиць, які не були включені в текстову частину роботи.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються вибір теми, її актуальність, дається формулювання мети і завдань роботи, її теоретична і практична цінність, вказуються методи і наукова новизна дослідження.

У першому розділі, „Фонотактика слова і діахронія”, розглянуто одиниці мови і причини їх зміни, а також проведено критичний аналіз теоретичних робіт, пов'язаних безпосередньо з фонетичною структурою слова і її зміною в діахронії. Детально описуються матеріал і методи дослідження.

Аналіз наукової літератури дав змогу відзначити, що зміна мовної одиниці піддається впливу багатьох чинників. Серед них, на нашу думку, на перше місце необхідно поставити внутрішні причини, що впливають на зміну всієї системи мови. Зміни відбуваються на всіх рівнях, де діють перш за все семантичний і граматичний фактори. Проте має місце і фонетичний вплив на утворення звуків і видозміну слова. У полі нашого аналізу знаходиться саме фонетична структура слова й особливості її зміни в німецькій мові.

У розділі відзначено, що в науковій літературі, як правило, не розглядалася діахронія слова в цілому, а вивчалися лише окремі його складові.

Аналіз вітчизняних і зарубіжних праць з еволюції структури слова і окремих його частин показав, що при вивченні фонотактики слова важливим є не тільки встановлення інвентаря фонем і їх варіативності в різних фонетичних позиціях, а й динаміки зміни одиниць фонетичної системи. Це обумовлено тим, що зміни звукового оформлення слова чи його частин відбуваються в тісній залежності їх реалізації від зміни граматичного та лексичного значень слова в ході розвитку мови.

У підрозділі 1.3 детально описуються матеріал та методи дослідження. У ході вивчення структури слова і її складових була використана комплексна методика. Такий підхід, який включає в себе аналіз просторово-часових характеристик системи, що еволюціонує, дозволяє реконструювати послідовні зміни даної системи в часі. Методика базується на загальнонаукових принципах розвитку, причинності, детермінізму і загального зв'язку.

Другий розділ, „Односкладове слово в різні періоди розвитку мови”, присвячений аналізу фонетичної структури односкладового слова в давньо-, середньо- і ранньонововерхньонімецькій мові, а також принципів фонетичної побудови початку і кінця слова. Приголосні та їх сполучення зіставляються в ініціальній і фінальній позиціях.

У результаті аналізу однокореневих слів з позицій наявності в них кількості складів було отримано 6 структур і частоту їх реалізації в різних за часом текстах у ході розвитку німецької мови.

Таблиця 1

Частота реалізації однокореневих німецьких слів у текстах (у %)

№ п/п | Однокореневі слова | двн. | свн. | рнвн.

1 | односкладові | 11,35 | 12,6 | 16,28

2 | двоскладові | 43,83 | 47,79 | 44,54

3 | трискладові | 32,42 | 30,31 | 29,05

4 | чотирискладові | 9,89 | 8,58 | 8,86

5 | п’ятискладові | 2,32 | 0,7 | 1,13

6 | шестискладові | 0,19 | 0,02 | 0,15

Разом: | 100,00 | 100,00 | 100,00

В усі періоди розвитку німецької мови найбільш частотними виступають двоскладові слова, за ними йдуть три- і односкладові, більш складні слова отримують все меншу частоту реалізації. Ця статистична особливість проявляється незалежно від періоду розвитку мови, хоча кожна із структур має іноді суттєві відхилення в різний час їх реалізацій, про що йтиметься далі.

У двн. текстах односкладові слова реалізуються в 11,35 % випадках і являють собою 14 фонетичних структур. Найбільш частотними виступають CVC, CVCC, CV; найменшу частоту мають CCCVC, V, CCCVCC, CCCV, CCVCCC. Можна стверджувати, що ускладнення структури односкладового слова призводить до зменшення частоти її реалізації (див. табл. 2).

Таблиця 2

Фонетичні структури односкладових німецьких слів

і частота їх реалізації в текстах (у %)

№ | Фонетичні структури | двн. | свн. | рнвн.

1 | CV | 12,31 | 3,96 | 3,17

2 | CVC | 42,48 | 37,34 | 33,64

3 | CVCC | 17,61 | 25,47 | 25,40

4 | CVCCC | 1,20 | 2,22 | 6,05

5 | СVCCCC—— | 0,29

6 | CCV | 2,31 | 2,93 | 1,67

7 | CCVC | 9,49 | 13,05 | 12,67

8 | CCVCC | 4,19 | 5,54 | 7,89

9 | CCVCCC | 0,09 | 0,16 | 0,69

10 | СССV | 0,09——

11 | CCCVC | 0,77 | 0,79 | 0,81

12 | CCCVCC | 0,17 | 0,16 | 0,29

13 | V | 1,03 | 0,24 | 0,12

14 | VC | 6,32 | 4,51 | 4,15

15 | VCC | 1,97 | 3,16 | 2,88

16 | VCCC— | 0,32 | 0,12

17 | VCCCC— | 0,08 | 0,17

Разом: | 100,00 | 100,00 | 100,00

У двн. текстах зустрілися такі приголосні на початку слова: напівголосні [w], [j] (wіs, jar); сонорні звуки [r], [l], [m], [n] (reіd, lob, meіn, nіeth); проривні [b], [d], [g], [p], [t], [k] (наприклад, bar, dіr, gen, par, thag, kouf); фрикативні [f (v)], [s], [h] (fouz, saf, han) та дві двн. африкати ts, kx (zіt, chor). Слід зазначити, що в словниковому матеріалі двн. мови представлена третя африката [pf] (phluog). Аналіз показав, що в цій позиції реалізуються всі звуки двн. системи, крім [x].

Серед початкових двоконсонантних сполучень отримано 29 різних комбінацій: [br], [bl], [dr], [gr], [gn], [gw], [pr], [pl], [tw], [tr], [kw], [sw], [sl], [sm], [sn], [sp], [st], [sk], [fr], [fl], [hw] та ін. (напр., bleih, druh, gwun, pruah, trof, kris, zwig, chlud, fruot, stupf, hwil). Зазначені сполучення становлять такі комбінації приголосних: ST- (глухий щілинний + зімкнений), SR- (глухий щілинний + сонорний), TR- (глухий зімкнений + сонорний), DR- (дзвінкий зімкнений + сонорний), які з точки зору енергетичності (Таранець, 1981) утворюють висхідну артикуляційну напругу.

У двн. структурах CCCVC, CCCVCC, CCCV представлені триконсонантні звукосполучення на початку слова. У вибірці зустрілися такі комбінації: spr-, str-, skr- (двн. scrі, strum, scrіft). Всі зазначені сполуки утворюють структуру з висхідною напругою STR-.

В кінці двн. односкладового слова, як і на початку, зустрілося від одного до трьох приголосних. Один приголосний в кінцевій позиції слова представлений широким спектром звуків. Тут зустрілися: сонорні [r], [l], [m], [n] (mer, fol, leіm, naіn); проривні [b], [d], [g], [p], [t], [k] (lіub, bad, loug, lіup, bіet, noc); щілинні та африкати [f], [s], [x], [pf], [kx], (saf, cus, chopf, sah, buоch). У кінці слова відсутні [j], [w], [ts], [h]. Аналіз свідчить про обмеженість у реалізації двн. фонологічної системи у кінцевій позиції слова.

Серед двочлених зустрілися такі сполучення приголосних у кінцевій позиції: [rm], [rn], [rb], [rt], [rd], [rg], [rp], [rk], [rs], [rf], [rx], [rkx], [lm], [lb], [ld], [lg], [lp], [lt], [lk], [ls], [lf], [md], [mf], [nd], [ng], [nt], [nk], [st], [sk], [fd], [ft] та ін. (напр., turs, walh, lanc,amb,karl, barm, zorn, warb, nord, berg, korp, hart, werk, wurz, bercch, thorf, turs, chuіsg, lefs). Усього в текстах реалізовано 40 сполучень приголосних. У реалізаціях представлені різноманітні з точки зору енергетичності напрямки зміни артикуляційної напруги, а саме: висхідний рух -ST, рівний –SS і спадний -RT, -RD. Останній напрямок найбільш частотний (73,16 %).

Три приголосних у кінці двн. односкладового слова мають місце в двох моделях CVCCC і CCVCCC і утворюють такі звукосполучення: [nst], [mft], [rst], [rft], [nft], [nsk], [rxt], [xst] (напр., unst, chumft, kіrst, durft, sunft, wunsk, worht, wahst), в яких переважає спадно-висхідна структура –RST (93,33%).

На місці голосного в структурі слова реалізуються всі фонеми двн. періоду. У цей же час засвідчені зміни, відомі в германістиці як i-умлаут та переломлення голосних.

У вибірці в свн. період зустрілося 12,6 % односкладових слів по відношенню до багатоскладових (табл. 1). Односкладове слово представлене 15 моделями. Найбільш частотними виступають CVC, CVCC, CCVC, CCVCC, VC, CV; найменшу частоту мають CCCVCC, CCVCCC, VCCCC. Ускладнення односкладових структур супроводжується зменшенням частоти їх реалізації.

На початку слова в свн. текстах реалізуються всі приголосні фонетичної системи цього часу, крім [x] (wіs, jac, roum, leіt, nіun, mіol, buch, doz, gіt, phuol, tuc, kopf, vul, saf, schupf, hut, zuc, pfat). Серед двочленних зустрілися 27 сполучень приголосних на початку односкладового слова: [br], [bl], [dr], [gr], [gl], [gn], [pr], [ps], [pl], [tw], [tr], [kw], [kr], [kn], [kl], [sw], [sl], [sm], [sn], [fr], [fl], [Sr], [Sl], [sp], [st], [tsw], [pfl]. Сполука двн. [sk] змінилася в свн. у приголосний [S], ймовірно, в результаті своєрідної комбінації “передньоязиковий + задньоязиковий”, яка є нетиповою для німецької мови і суперечить напрямку реалізації в мовленні початкових сполук приголосних, що утворюються на видиху. З погляду артикуляційної напруги перераховані комбінації являють собою висхідну зміну артикуляційної напруги, як і в двн. періоді. У запозиченнях можуть мати місце сполуки приголосних іншого типу (sfinks, psalm).

У початковій позиції слова мають місце два триконсонантних сполучення: spr, str (strant, spranz). Двн. сполучення skr перетворилося в свн. у двоконсонантну структуру Sr-. Зазначені сполучення являють собою модель STR- і мають висхідну зміну артикуляційної напруги, як і в двн. періоді.

У кінці свн. слова зустрічається до трьох приголосних. У структурах з одним приголосним представлена більшість консонантних фонем (напр. schіer, sal, rum, don, reb, mіd, lag, schup, gat, ruc, roz, kouf, seіs, rusch, ruoch, zah, gupf). Проте тут відсутні j, w, h; зменшується частота реалізації кінцевих дзвінких (пор.: двн. 16,35 % і свн. 6,82 %).

Очевидною є нейтралізація в кінці німецького слова протиставлення глухий/дзвінкий. Це явище (Auslautverhartung) у свн. період знаходить своє відображення в написанні відповідних слів.

Серед двоконсонантних у кінцевій позиції свн. слова було засвідчено 52 сполуки: [wt], [rm], [rn], [rb], [rd], [rg], [rp], [rt], [rk], [rs], [rf], [rx], [rts], [rpf], [lm], [ln], [lb], [ld], [lp], [lt], [lk], [ls], [lf], [lx], [lS], [lts], [mp], [mt], [mk], [mf], [nd], [ng], [nt], [nk], [ns], [nf], [nx], [nS], [nts], [bt], [gt] та ін. (schorf, zolch, lіnt, zumpf, bast, reht, luft, wuchz, schopz, vogt).

Три приголосних у односкладовому слові зустрілися в структурах CVCCC, CCVCCC, VCCC і мають вигляд: [nst], [rst], [rft], [nft], [rxt], [xst], [nkt], [mpt], [rlt], [lst] (напр., brunst, burst, durft, kunft, berht, wahst, punct, ampt, werlt, holst). Більшість з цих сполук мають спадний-висхідний напрямок артикуляційної напруги (85,29 %).

Чотири приголосних у кінцевій позиції зустрілися в свн. період тільки в одному слові (ernst). Слід зазначити, що така сполука приголосних з’явилася в результаті випадіння післянаголошеного голосного (пор. свн. ernest > ernst).

У свн. період зустрічаються всі голосні системи вокалізму, серед них нові голосні фонеми: о-умлаут, u-умлаут, які є більш напруженими порівняно з голосними о, u. Виходячи з цього, можна припустити, що наголошена вокальна частина стає більш напруженою порівняно з двн. періодом розвитку німецької мови.

Великого поширення у свн. словах набуло фонетичне стягнення. Прикладами контракції можуть служити такі реалізації слів: haben - han; sagen - seіt, seіst; lіgen - lіst, lіt; gіbet - gіt; quіdet - quіt і ін. Як видно з прикладів, випадають ненаголошені голосні, а також дзвінкі проривні приголосні [b], [d], [g]. Це явище припадає на кінцевий склад у слові. Припускаємо, що подібне явище було викликане посиленням артикуляторної напруги кореневого наголошеного голосного і компенсаторним послабленням приголосних і голосних, що знаходяться після наголошеного голосного. У цілому в результаті зазначеної фонетичної зміни семантика слова не змінилася. Причина зміни знаходиться на фонетичному рівні.

Подібне послаблення стало причиною випадіння артикуляторно найбільш слабкого приголосного [h] у серединній позиції слова в таких, наприклад, словах як sehen - sen, vahen - van.

Таким чином, у результаті фонетичної контракції ряд двоскладових слів у свн. мові переходять у розряд односкладових.

У розділі детально розглядається структура односкладового слова в рнвн. період. У вибірці зустрілося 1736 таких слів, що склало 16,28 % від усього обсягу вибірки. Односкладове слово представлене 16 моделями, найчастотнішою серед яких є СVC. Як і в попередні розглянуті періоди, відзначається тенденція до збільшення частоти реалізації структур односкладового слова зі зменшенням кількості складів у слові. Крім того, більшість односкладових слів у рнвн. мові являють собою закриту структуру, тобто закінчуються на один чи кілька приголосних звуків.

На початку слова зустрічаються всі типи приголосних: сонорні, проривні і щілинні. Сонанти представлені звуками [r], [l], [m], [n] (напр.: rіng, lang,, neіn, muhl). Найчастотнішими є l, r, m, рідше інших зустрічається n. У початковій позиції слова не було зафіксовано випадків уживання нового рнвн. звуку ?, оскільки цей звук утворився в результаті трансформації таких сполучень як ng, nk. Зазначені комбінації мають спадний рух артикуляторної напруги, не типовий для анлауту, і, як наслідок, не могли займати початкове положення в слові. На початку слова зустрічаються усі рнвн. проривні [p], [t], [k], [b], [d], [g] (напр., bal, dіng, gas, puc, tag, kuhn). Щілинні звуки представлені приголосними [z], [f], [h], [S], африкати – [ts], [pf]. У початковій позиції слова не зустрілися щілинні [?] і [х]. Звук [?] в сучасній німецькій мові на початку слова реалізується лише в запозичених словах. Уже починаючи зі свн. періоду двн. глухий звук [s] у початковій позиції слова перед голосним стає дзвінким [z], у цей же час сонорний [w] змінився в щілинний [v], а [j] в середньоязиковий.

У початковій позиції слова в рнвн. мові у вибірці було зафіксовано 35 двоконсонантних сполучення: [br], [bl], [dr], [gv], [gr], [gl], [gn], [gb], [pr], [pl], [tr], [kv], [kr], [kl], [kn], [sv], [sl], [sm], [sn], [fr], [fl], [Sv], [Sr], [Sl], [Sm], [Sn], [Sp], [St], [tsv], [pfl] та ін. (напр., sleіch, zwar, schwach, swang, klar, plag, schlag, stal, gras, blag, fras, plan, krat, qual, smack, blat, spat, grab, gnuog, spot). З точки зору артикуляційної сили приголосних тут представлені сполуки ST-, SR-, TR-, DR-, що утворюють висхідну напругу.

Три приголосних на початку слова зустрічаються в двох моделях: spr, str (напр., sprach, strebt). Названі сполучення являють собою структуру STR- і мають висхідну зміну артикуляційної напруги.

Сонорні приголосні в кінці слова представлені такими звуками: [r], [l], [m], [n], [?] (напр., war, bal, dem, den, lang), в цій позиції слова не були зафіксовані дзвінкі проривні та [h].

У кінцевій позиції односкладового слова зустрілися 62 сполучення приголосних: [vr], [rm], [rn], [rp], [rt], [rk], [rs], [rf], [rS], [rт], [rts], [rpf], [ln], [lp], [lt], [lk], [ls], [lf], [lS], [lт], [lts], [mp], [mt], [ms], [mpf], [nt], [ns], [nf], [nS], [nт], [nts], [зt], [зk], [зs], [bn], [dr], [dn], [gn], [pt], [ps], [pS], [tn], [kt], [ks], [kts], [sn], [st], [sn], [fs], [ft], [xn], [xt], [тt], [тs] ?а ін. (напр., fuont, fuogt, sucht, durch, thumb, rufft, dnck, kst, nutzt, munt, hulff, kumb, turn, schult, luft, fuchs, reitn, laufft, raufft). Серед триконсонантних мають місце наступні комбінації: [rbt], [lnt], [nst], [mpt], [mst], [rt], [rkt], [kst], [nft], [зkt], [rst], [nSt], [lзn], [rgt], [lst], [lgt], [lзs], [lks], [mbt], [lbs], [зst], [mpfn], [rks], [bst], [mbs], [rзs], [rft], [mbt], [gst], [nds], [rds], [lft], [ndn], [xts], [bst], [ltn], [?st], [rtst], [fts], [sts], [ltst] (напр., sanct, haltn, lands, nachst, pabst, kalbs, sambt, nfft, kanst, danckt, nachts, wirst, hindn, hilfft, nimbt, wilst, ligst, gibst, sunst, kumbt, pulst). Тут мають місце різні типи артикуляційної напруги, але найбільш типовою є спадно-висхідна зміна типу RST (53,57 %).

У рнвн. мові представлені структури з чотирма приголосними в кінці слова: rstn, rfstn, lbstn, rbst, rnst, mpts (напр., furstn, darfst, selbst, herbst, ernst, ampts), що утворюють модель типу –RRST, -RSTR, -RTST. Подібні комбінації появилися в результаті редукції післянаголошеного голосного (порівн. двн. herbest - свн. herbst, ernest - ernst, selbest - selbst, amptes - ampts). Чотириконсонантний ауслаут в односкладових словах має в основному спадно-висхідну зміну артикуляційної напруги.

Найбільш характерними процесами, які відбуваються у рнвн. вокалізмі, є дифтонгізація вузьких довгих: - і > aі, u > au, іy > oі (напр. dіn > deіn, lut > laut, hіute > heute); монофтонгізація вузьких дифтонгів: - іe > і, uo > u, uo > u (напр., dіep > Dіeb, kluoc > klug, guete > Gute); розширення дифтонгів: - eі > aі, ou > au (напр., kleіt > kleіd, boum > Baum); розширення u, u перед носовими звуками (напр., kunec > Konіg, sun > Sohn); делабіалізація голосних, в основному характерна для німецьких діалектів (напр., zwolf > zwelf, kьssen > k?ssen). Усі фонетичні процеси відбуваються в словах на ділянці наголошеного голосного. В цій же позиції, як вище зазначалося, утворювалися нові голосні звуки і нові фонематичні протиставлення. В напрямку голосного відбувається історичне “стягнення” структури слова. Все це підтверджує гіпотезу В.Г.Таранця (1981) про більшу енергетичність голосного в німецькому слові у порівнянні до приголосних і відповідно свідчить про “вокальносильний” характер німецької фонетичної системи.

Аналіз приголосних в ініціальній і фінальній позиціях багатоскладового слова не виявив специфічних вживань звуків і їх сполучень, відмінних від вживань в односкладовому слові. Зміни в звуках у зазначених позиціях відбуваються в ході розвитку мови незалежно від структури слова, і отримані особливості є єдиними для одно- і багатоскладових слів. Ці результати були показані вище, а також представлені у загальних висновках. Типовою, як уже зазначалося, є висхідна артикуляційна напруга на початкових приголосних у всі періоди розвитку німецької мови. Одне “відхилення” від цієї закономірності представлене у сполуці рнвн. kv- (quark, quitschen). Проведений експеримент сучасних слів з цією сполукою в порівнянні з подібними німецькими африкатами показав, що тривалість останніх і сполуки kv- не мають суттєвих відхилень. Звідси можна зробити висновок про подібність зазначеної структури і африкат. У той же час сполуки ps-, ks-, що мають місце в запозичених словах, суттєво відрізняються від африкат і являють собою сполуки двох різних фонем.

Усі зазначені зміни викликані, на нашу думку, продовженням у рнвн. і нвн. періодах загальної тенденції до посилення кореневої, тобто смислової, частини слова. Кореневий голосний має сильну позицію, і він виконує центральноорганізуючу функцію в слові.

У третьому розділі, „Багатоскладове слово в німецькій мові”, аналізується фонетична структура багатоскладового слова в давньо-, середньо- і раньонововерхньонімецький періоди. Приголосні та їх сполучення зіставляються в ініціальній, медіальній і кінцевій позиціях. Особлива увага приділяється інтервокальним приголосним і їх сполученням.

Наявність у багатоскладових структурах серединної позиції є відмінним від односкладових структур, на чому зупинимося детальніше. Проілюструємо це на двоскладових словах, які є найбільш частотними (в двн. періоді 43,83 %, свн. - 47,79 % в. і в рнвн. - 44,54 %).

В інтервокальній позиції двоскладових двн. слів зустрічається до чотирьох приголосних. Крім того, у вибірці були зафіксовані структури без приголосного у позиції між голосними. Найбільш частотними є структури з одним приголосним в інтервокальному положенні (67,15%). Збільшення кількості інтервокальних приголосних призводить до зменшення частоти реалізації таких структур.

В серединній позиції двоскладових слів зустрічаються всі двн. приголосні, крім [j] (напр., vilo, boumo, scrito, scazo, lido, sprako, tropfo, flieho, treso). Серед двоконсонантних у двн. мові реалізуються наступні типи сполучень: mk, mb, mt, nk np, mx, ns, rh, rch, lm, rm, ts, tts, df, rw, ml, dr, kr, fl, ft, mn, lr, kt, fs, sh та ін. Найбільшу частоту реалізації мають структури зі спадною зміною напруги інтервокальних приголосних, на які приходиться складова межа (наприклад: din-gun, uur-dhun). Серед структур з висхідною артикуляторною напругою зустрілися сполучення, характерні для початку односкладових слів, розглянутих вище (напр., tr, gn, fl, br, gr, bl, st, sk, sp — gesti, resti). У той же час у цій позиції зустрілися комбінації приголосних з висхідною напругою, які відсутні на початку слова, зокрема: tm, tn, tl, dn, dl, ft, fd, fm, xt — suohta, witmen. У наведених прикладах складова межа проходить перед зазначеними сполуками. Аналогічно і серед тричленних сполук мають місце комбінації з висхідною напругою, які відсутні на початку слова: stn, skw, stm, skn, xtn, xtr (напр., suohtne).

У серединній позиції свн. слова представлено до п’яти приголосних: один приголосний (звуки всієї системи приголосних), два та три приголосних — nt, nd, ng, rt, rd, lt, ld, rst, nst, skl, spr, stl, str, тtl, sbr, тtb, xtg, dnl та ін. (ernstlіch, entsteht, ensprach, entschlupft, selbsten, versprech). Чотири і п’ять приголосних в інтервокальному положенні зустрічаються виключно на стику морфем (vorhtsam, jungsten, ursprinc, enspranc, ensprinc, vorhtlich, ernstlich).

Від одного до п’яти приголосних зустрілися в інтервокальній позиції рнвн. періоду. Чотири і п’ять приголосних, як і в свн. період, реалізуються на стику морфем (рнвн. entsprіng, ernstlіch, durchstreіchen). Причиною появи нових інтервокальних сполучень у рнвн. мові є стягнення (напр. свн. falschіklіch - рнвн. falschklіch - нім. falschlіch).

Аналіз сполук приголосних у різні періоди розвитку фонетичної структури слова показав, що в структурі суттєво розрізняються три позиції: початкова, серединна та кінцева. В кожній із зазначених позицій реалізуються сполуки приголосних, які притаманні тільки даній позиції. Цей висновок дозволяє зробити припущення, що тут представлена не тільки різна фонотактика, але й різні за силою вимови звуки. Це припущення було експериментально перевірено шляхом аналізу інтенсивності зімкнених приголосних, реалізованих у різних позиціях слова в сучасній німецькій мові. Аналіз підтвердив висунуту гіпотезу про необхідність розрізняти три фонетичні позиції в слові, які суттєво впливають на артикуляційно-акустичні характеристики звуків. Артикуляційні зусилля, затрачувані на вимову консонантів в ініціальній, медіальній і кінцевій позиціях, є істотно неоднаковими, що і призводить до реалізації різних по силі звуків і їх сполучень.

У висновках подано підсумки результатів дослідження та деякі узагальнення. Безперервний розвиток мови призводить до зміни на всіх її рівнях і, насамперед, на фонетичному. Дія "звукових законів" дозволяє припустити закономірні зміни не тільки звуків, але і просодичних одиниць, у першу чергу складу і слова.

Лексичний та граматичний рівні призводять до зміни фонетичної структури слова. У наслідок дії вказаних факторів з’являються нові фонеми, виникають нові та зникають суттєві фонематичні протиставлення звуків. У той же час зміна фонетичної структури слова в свою чергу призводить до змін у рамках слова, які визначають умови реалізації алофонів звуків та їх сполук. Ці так звані власне фонетичні зміни не викликають зміни лексичного чи граматичного значення в слові.

Аналіз розвитку структури однокореневих слів у німецькій мові дозволив одержати такі результати:

1. В однокореневих словах зустрілися від одного до шести складів, частотний ранг яких не змінився в ході розвитку німецької мови: збільшення кількості складів у слові призводить до зменшення частоти їх реалізації.

2. Частота реалізації односкладових слів у текстах має вигляд: 11,35 % (двн.), 12,6 % (свн.), 16,28 % (рнвн.) в порівнянні до інших слів. Збільшення частоти реалізації можна пояснити переходом слів з більш складними структурами в односкладові під впливом морфемних змін у слові. Кількість різних односкладових структур істотно не змінилася (у двн. - 14, у свн. - 15, у рнвн. - 16).

3. Початкові сполучення приголосних утворюють в різні періоди розвитку мови структури ST-, SR-, TR-, DR-, STR-, що мають висхідну зміну артикуляційної напруги. Однотипна структура ZR- має місце лише в словах нижньонімецького походження.

4. У кінці слова зустрічаються комбінації з трьома (у двн.) і чотирма приголосними у наступні періоди. Приголосні утворюють різні сполучення з погляду зміни напруги, однак типовим є спадний напрямок. Односкладове слово (і склад) утворює висхідну-спадну зміну сили вимови у вигляді "дзеркального" відображення стосовно голосного.

5. Відзначена вище артикуляційна зміна в межах слова має максимальне значення на голосному. Поява у свн. період нових голосних фонем свідчить про збільшення фонематичного розрізнення на цій ділянці слова (і складу) і відповідно підвищення рівня його максимуму в порівнянні з двн. періодом. Ця особливість має місце на наголошеному складі. Тенденція підсилення відповідного голосного проявилася й у рнвн. період, про це свідчать поява твердого приступу і твердого відступу, зародження фонематичного протиставлення відкритий/закритий голосний, утворення більш широких дифтонгів у порівнянні з двн. періодом.

6. У ході розвитку німецької