КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПЕРОВА ОЛЬГА ЄВГЕНІВНА

УДК 140.8:001.8:57

ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ СУЧАСНОГО БІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ (ПОСТНЕКЛАСИЧНИЙ ЕТАП)

спеціальність 09.00.09 – філософія нау

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ– 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник — доктор філософських наук,

професор Сидоренко Лідія Іванівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії та методології науки.

Офіційні опоненти — доктор філософських наук,

професор Кисельов Микола Миколайович,

Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник

кандидат філософських наук, доцент

Рубанець Олександра Михайлівна,

Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, доцент кафедри філософії.

Провідна установа — Центр гуманітарної освіти

Національної академії наук України.

Захист відбудеться “_15_” грудня 2003 р. о __14__ на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, , ауд. 328).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “_14_”_листопада_ 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради проф. Скрипка П.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Класична наука виходила з переконання про можливість здобути істину про світ, живу природу і людину і на цій основі перетворити природу “за проектом” людини. Але в ХХ ст. яскраво виявилося, що бажання панувати над природою призвело до глобальної екологічної кризи, яка загрожує існуванню самої людини. Постало питання про новий тип наукової раціональності, який є основою не деструктивного типу цивілізаційного прогресу.

В роботах широкого кола філософів і методологів науки утвердження цього – постнекласичного типу наукової раціональності в другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст. пов’язується з аналізом цінностей науки. Дослідники констатують феномен “аксіологічного вибуху” – прямого наслідку успіхів фундаментальної науки і новітніх технологій, проявом якого можна вважати включення ціннісних орієнтацій в сам процес наукового пошуку.

Значною мірою потреба осмислення науки в аксіологічному аспекті пов’язана з сучасною біологією – значними можливостями біотехнології і генної інженерії, реалізація яких демонструє активне втручання в “світ живого”, до якого належить і людина. Перетворення вже існуючих та конструювання нових форм живого, втручання в генетичний апарат людини, породжує цілий спектр філософсько-світоглядних та етичних проблем як біологічного пізнання, так і власне людського буття. Як узагальнення всієї багатоманітності окреслених проблем, постає проблема формування цілісного синтетичного філософсько-теоретичного образу живого, який би водночас враховував і специфіку існування людини, її соціокультурне і цивілізаційне буття.

Отже, дослідження аксіологічних орієнтацій постнекласичної біології є актуальним і необхідним для розв’язання проблеми співвідношення науково-теоретичних та ціннісних настанов в формуванні сучасної філософської картини живого.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконувалась в системі досліджень, що проводить кафедра філософії та методології науки філософського факультету в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, НДР № 01БФ041 – 01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи - дослідити зміну форм реалізації аксіологічних орієнтацій у біологічному дослідженні.

Реалізація мети передбачала розв’язання наступних дослідницьких завдань:

Виявити суттєві моменти розуміння аксіологічних аспектів наукового пізнання на підставі аналізу сучасних філософських поглядів.

Проаналізувати в контексті цих поглядів співвідношення когнітивного та ціннісного в науковому дослідженні, зокрема в постнекласичній науці.

Дослідити ціннісні орієнтації в дослідженні живого в класичній, некласичній та постнекласичній біології, виявляючи їх зміни.

Виявити аксіологічні проблеми новітніх біотехнологічних досліджень та проаналізувати підходи їх осмислення в межах постнекласичного типу наукової раціональності.

Дослідити світоглядні можливості ціннісних настанов біоетики в біологічному дослідженні.

Проаналізувати біофілософію як форму світоглядно-аксіологічного та науково-теоретичного осмислення живого в постнекласичній науці.

Об’єкт дослідження: аксіологічний аспект біологічного дослідження.

Предмет дослідження: форми реалізації аксіологічних орієнтацій в класичній, некласичній та постнекласичній біології.

Методи дослідження. У формуванні методологічної бази дисертаційної роботи автор спирався на дослідження аксіологічної проблематики в загальнофілософському плані – роботи Біблера В.С., Бойченка І.В., Волинки Г.І., Іванова В.П., Кагана М.С., Лосєва А.Ф., Мамардашвілі М.К., Шинкарука В.І., Яценка О.І., Ящук Т.І. та ін. Дисертантом також були використані методологічні положення досліджень з філософії науки та аксіології наукового пізнання, здійснені в роботах Андрущенка В.П., Губерського Л.В., Добронравової І.С., Касьяна В.І., Кизими В.В., Конверського А.Є., Копніна П.В., Кримського С.Б., Лук’янця В.С., Михальченка М.І., Надольного І.Ф., Новікова Б.В., Ожевана М.А., Поповича М.В., Рижка В.А., Солов’я Л.А., Стьопіна В.С., Ярошовця В.І.. В західній традиції – Агацці Е., Апеля К., Гьослє В., Клайна М., Лейсі Х., Лідтке М., Мертона Р., Парсонса Г., Пригожина І., Сторера Н., Фаулза Дж., Фромма Е., Швейцера А. та ін. Принципову методологічну роль у здійсненні дисертаційних завдань відіграли положення робіт, присвячених аксіологічним проблемам сучасної біології - Баєва А.А., Борзенкова В.Г., Енгельгардта В.О., Кисельова М.М., Кордюма В.А., Крисаченка В.С., Лісеєва І.К., Найдиша В.М., Огородника І.В., Пастушного С.О., Сидоренко Л.І., Фролова І.Т., Юдіна Б.Г. та ін. В західній традиції – Атфілда Р., Маслоу А., Поттера В., Ренша Б., Розенберга А., Р’юза М., Саттлера Р., Скірбека Г., Уілсона Е., Халла Д., Хіггінса Р. та ін.

Основними методами дисертаційного дослідження є діалектичний, історичний та метод порівняльного аналізу. За їх допомогою було проаналізовано сутність та зміни реалізації аксіологічних орієнтацій у біології в межах класичного, некласичного і постнекласичного типів наукової раціональності.

Наукова новизна результатів дослідження.

Дисертаційна концепція обґрунтовує уявлення про аксіологічні орієнтації як необхідну сутнісну складову сучасного біологічного пізнання. Аксіологічні орієнтації виявляють себе як регулятиви, що втілюють відносно стійку єдність когнітивного та ціннісного й спрямовують хід наукового дослідження.

В узагальненому вигляді результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в таких висновках та положеннях, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист.

Проведене дослідження дозволяє зафіксувати суттєві зміни щодо реалізації ціннісного відношення в пізнанні живого, які відбулися в процесі зміни типів наукової раціональності в біологічному дослідженні. Вивчення гносеологічних, світоглядних, етичних орієнтацій в історії біологічного пізнання дозволяє констатувати зміну форм прояву аксіологічних настанов в класичній, некласичній і постнекласичній біології.

В дисертації показано, що в класичній біології як безумовна цінність постає єдина об’єктивна істина в пізнанні живого. Отже, ототожнюється когнітивне та ціннісне. В некласичній біології аксіологічний смисл в дослідженні живого виявляється в контексті пошуку методології, здатної поєднати закони структури та функціонування живого з його еволюцією, щоб пояснити, чому жива система стала такою, якою є, тобто, виявляється внутрішньо-наукова та світоглядна цінність методологічних засобів, адекватних пізнанню живого. В постнекласичній біології аксіологічні настанови модифікують позанаукову цінність живого в вимогу врахування його самоцінності та включенні в сам процес біологічного дослідження як його принципові дозволи та заборони.

На основі вивчення поглядів сучасних методологів науки, в яких репрезентоване розуміння потреби та ролі ціннісних орієнтирів в сучасному пізнанні живого, дисертантом зроблений висновок, що методологами здійснюється пошук адекватних аксіолого-пізнавальних форм сучасного осмислення сутності живого. Такі можливості виявленні дисертантом у біоетиці та біофілософії.

У дисертації обґрунтовується розуміння біофілософії як аксіолого-пізнавальної форми сучасної біології, що є спробою побудови цілісного синтетичного теоретичного образу живого. Підґрунтям його побудови є філософське осмислення живого в наступних взаємопов’язаних аспектах: онтологічному - врахування взаємозв’язку буття Всесвіту, живого і людини, методологічному – обґрунтування методологічних програм адекватного розуміння взаємозв’язку і розвитку Всесвіту, живого і людини, філософсько-світоглядному – в якому філософський образ живого розглядається як конкретизація загального філософського образу світу та враховується вплив культурно-цивілізаційної діяльності людини на живу природу, в аксіологічному, що передбачає виявлення ціннісних вимірів принципів біоетики та екологічної етики в контексті філософської аксіології.

Здійснений в дисертації аналіз біофілософії як такої, що формує цілісний образ живого на підґрунті вказаних аспектів, дозволяє говорити і про власне ціннісний смисл цієї аксіолого-пізнавальної форми. У цьому відношенні біофілософія здатна спрямовувати здійснення філософської рефлексії над світоглядними, методологічними і аксіологічними можливостями біології в розв’язанні філософсько-гуманітарних проблем.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів пов’язане з можливістю використання основних висновків та методологічних положень дисертаційної концепції для розв’язання практичних проблем етичного та світоглядного характеру в біологічному дослідженні та в сучасній біотехнологічній та медичній практиці. Основні положення дисертаційної роботи також можуть бути використані в нормативних курсах лекцій з філософії, філософії науки, філософії біологіїї та спецкурсах “Аксіологічні проблеми сучасних біотехнологій”, “Наука та культура”, “Наука та цінності”, “Основні проблеми біоетики”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі філософії та методології науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Принципові ідеї та теоретичні положення дисертації були представлені на науково-практичних конференціях: І-й Українсько-Британський симпозіум з біоетики (Україна, Київ, вересень 25 – 29, 2000 р., Київська медична академія післядипломної освіти ім. Шупика); “Дні науки філософського факультету” (4 – 5 квітня, 2001 р.); ІІ міжнародний симпозіум з біоетики присвячений пам’яті В.Р.Поттера (Україна, Київ, 4 – 6 березня, 2002 р., Київська медична академія післядипломної освіти ім. Шупика); “Дні науки філософського факультету” (17 – 18 квітня 2002 р.); “Античність, сучасність і ХХІ століття” – ІХ Аристотелівські читання (Маріуполь, червень, 2002 р., Приазовський державний технічний університет); “Дні науки філософського факультету” (16 – 17 квітня 2003 р.) “Філософія та історія філософії” (Київ, 22-23 травня 2003 р.).

Результати дослідження відображені в чотирьох наукових статтях у фахових наукових виданнях з філософії та в тезах двох виступів на наукових конференціях, обсягом 2,4 др.арк.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, що визначене метою та основними завданнями. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, кожен з яких містить 2 підрозділи, висновків та списку використаних джерел (176 найменувань). Обсяг дисертації 163 сторінки основного тексту. В розділі І “Осмислення аксіологічних аспектів наукового пізнання в сучасних філософських поглядах” аналізуються основні джерела філософської літератури, які присвячені вивченню аксіологічних проблем сучасного наукового пізнання. Основні акценти зроблені на проблемі цінності істинного і морального (підрозділ 1.1. “Співвідношення когнітивного та ціннісного в класичній та некласичній науці”) та розгляді особливостей світоглядно-етичного спрямування постнекласичної науки (підрозділ 1.2. “Світоглядно-етична складова дослідження в постнекласичній науці”). Другий розділ “Аксіологічні виміри біологічного пізнання” включає вивчення еволюції ціннісних орієнтацій дослідження живого (підрозділ 2.1. “Зміни ціннісних орієнтацій в історії наукового дослідження живого”). Висновок про принципові зміни форм включення аксіологічних принципів в дослідження сутності живого зроблений на основі аналізу співвідношення теоретико-пізнавальних настанов і ціннісних орієнтацій в класичній, некласичній і постнекласичній біології. Підрозділ 2.2. “Аксіологічні проблеми біотехнологічних досліджень” присвячений власне вивченню аксіологічних проблем новітніх біотехнологій і генної інженерії. Зроблений висновок про те, що в умовах етико-аксіологічної невизначеності сучасних біологічних досліджень методологи науки намагаються осмислити питання про можливі форми світоглядно-етичних відповідей. Такий висновок обумовив перехід до 3-го розділу дисертації “Пошук адекватних аксіолого-пізнавальних форм в постнекласичній біології.” Як такі, що можуть функціонувати водночас в двох площинах — аксіологічній та науково-теоретичній розглядаються біоетичні регулятиви біологічного пізнання (підрозділ 3.1. “Біоетичні регулятиви наукового дослідження”) та біофілософія (підрозділ 3.2. “Біофілософія як єдність світоглядно-аксіологічного та когнітивного осмислення живого в постнекласичній науці”).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об’єкт, предмет, мета і завдання дисертаційного дослідження, його методологічні основи, розкривається наукова новизна роботи, з’ясовується її теоретична і практична значущість, відображається апробація результатів дослідження.

В розділі І “Осмислення аксіологічних аспектів наукового пізнання в сучасних філософських поглядах” аналізуються основні джерела філософської літератури, які присвячені вивченню аксіологічних проблем сучасного наукового пізнання. Смислові акценти зроблено на проблемі співвідношення когнітивного та ціннісного (підрозділ 1.1. “Співвідношення когнітивного та ціннісного в класичній та некласичній науці”) Дисертант підкреслює, що проблема істини виявляється зв’язаною в кінцевому сенсі з найгострішими проблемами цивілізації, виникнення яких потребує усвідомлення неможливості ставити цінність істини вище за цінність людини. Це призводить до необхідності осмислення проблеми контролю наукових досліджень з огляду на людські цінності. Істина має сенс для людини не лише тією мірою, якою вона відповідає об’єктивній дійсності, а й тому, що відповідає цілям людини, насамперед виживанню її як роду. Це цілком стосується природничих, зокрема, біологічних досліджень, деякі результати яких є потенційно загрозливими. Тому видатні вчені, теоретики та методологи в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. звертають увагу на аксіологічні проблеми науки, зокрема дослідження живого. Отже, в певному розумінні цінність істини є похідною від цінностей людини.

Якщо в класичній і некласичній науці проблема цінностей переважно постає в процесі практичного використання результатів науки, то постнекласичний тип наукової раціональності відрізняється тим, що аксіологічна складова включена в сам процес дослідження. Тому в підрозділі 1.2. “Світоглядно-етична складова дослідження в постнекласичній науці” автор розглядає аксіологічну орієнтацію названого типу наукової раціональності. І, перш за все, аналізує світоглядні та етичні його засади.

Обмеженість класичного (декартівського) ідеалу наукової раціональності усвідомлювалось в процесі історичного розвитку науки. Значна роль в цьому належала зверненню до потреби адекватно відобразити в теорії живе. Так, видатний німецький філософ О.Розеншток – Хюссі ще в 30-ті роки ХХ ст. наголошував на обмеженості, абстрактності декартівського раціоналізму, що пов’язане з недооцінкою “біологічного елементу” для пізнання природи і суспільства. Дійсно, глобальні кризи сьогоденного людського буття є результатом абсолютизації соціально-практичного, цивілізаційно-дієвого в людині і недооцінки, навіть ігнорування її природності, притаманності світу живого.

Становлення нового типу наукової раціональності в світоглядному та методологічному смислі пов’язане з утвердженням синергетичної дослідницької програми в сучасній науці. Репрезентуючи закони самоорганізації, нелінійне природознавство дозволяє використати їх для вивчення як фізичних, хімічних систем, так і біологічних, екологічних. Сучасні успіхи молекулярної біології, хімії, інформатики дозволили науковцям розглядати природу як активне нелінійне середовище, в якому природничник за своєю волею може ініціювати не лише фізичні (ядерні і термоядерні) ланцюгові реакції, але й хімічні, біогенетичні і навіть інформаційні ланцюгові процеси і таким чином ініціювати важко прогнозовані глобальні наслідки на рівні біосфери та антропосфери. Отже, постнекласична наука потребує включення аксіологічних настанов в сам процес дослідження природи, живого. Принципово важливим є те, що самі епістемологічні і методологічні засади постнекласичного типу наукової раціональності спонукають до аксіологізації сучасного наукового дослідження.

Другий розділ “Аксіологічні виміри біологічного пізнання” містить аналіз ціннісних настанов вивчення живого як в історії науки, так і аксіологічну проблематику сучасної біології. Підрозділ 2.1. “Зміни ціннісних орієнтацій в історії наукового дослідження живого” включає вивчення ціннісних орієнтацій дослідження живого на основних етапах історії біології. Аналіз історії біології в світоглядній і методологічній площинах здійснений в цьому параграфі на основі робіт класиків біології – К.Ліннея, Ж.Бюффона, Ч.Дарвіна і методологів біології – А.Азімова, Дж.Бернала, К.Уоддингтона, В.Крисаченка, В.Найдиша та ін.

На основі аналізу співвідношення теоретико-пізнавальних настанов і ціннісних орієнтацій в класичній, некласичній і постнекласичній біології зроблений висновок про принципові зміни форм включення аксіологічних принципів в дослідження сутності живого. Так, класична біологія виходила з того, що світ живого, органічних форм має певні об’єктивні закономірності, порядок, структуру. Ці закономірності є пізнавальними засобами науки. Класичне біологічне пізнання концентрувалося лише на одному рівні організації живого – організмовому чи клітинному, який вважався вихідним. Всі надорганізмові рівні розглядалися як похідні, “вторинні”. Отже, в методологічному смислі картина світу класичної науки вимагала редукції надорганізмових біологічних структур до організму. В аксіолого-пізнавальному смислі це нівелювало пізнання таких системних цілісностей, як популяції, види і, головне, біосфера. Хоча, звісно, така ситуація була історично обґрунтованою.

Становлення нового типу наукової раціональності – некласичного – в біології пов’язане з розвитком генетики і утвердженням її розуміння живого і його суттєвих ознак. Важливим в методологічному і світоглядному відношенні був синтез еволюційної теорії та генетики. На цій основі сформувалися засади некласичної біології. Формування синтетичної теорії еволюції є ознакою і основою переходу до популяційної концепції – на противагу організмоцентричної; подолання протиставлення історичного та структурно-інваріантного підходів в методології біології.

Діяльність людини на засадах класичного і некласичного типу наукової раціональності спричинила значне руйнування світу живого, живої природи, біосфери. Отже, виявилася недостатність ототожнення ціннісного, аксіологічного з гносеологічним чи методологічним в пізнанні живого. Постала проблема формування власне аксіологічного аспекту біологічного і, взагалі, наукового дослідження живого. Живе мало бути осмислене як цінність і самоцінність.

Потрібно підкреслити, що постнекласичний тип наукової раціональності утверджується саме в дослідженні і діяльності зі складними системами, що здатні до самоорганізації і саморозвитку. Такими є біологічні системи.

Аналіз джерел, що присвячені вивченню типів наукової раціональності, в ракурсі ціннісних відношень дослідження живого дозволяє зробити висновок, що в постнекласичній науці, що формується в другій половині ХХ – початку ХХІ ст., ціннісна орієнтація біологічного пізнання проявляється не лише в зорієнтованості біологічного дослідження на людину, а й на вивчення закономірності включення живого в еволюцію Всесвіту, перспектив біологічного світу в розвитку світу космічного. Формується новий цікавий теоретичний підхід, що має не лише суто наукове, а й загальносвітоглядне значення. Він пов’язаний з антропним принципом в космології і принципом глобального еволюціонізму.

В постнекласичній науці враховується роль людини, суб’єкта в дослідженні і вплив дослідника на отримання знання. Це ми можемо побачити в біології. Але і в цьому в науково-біологічному дослідженні є специфіка. Треба підкреслити роль “особистісного бачення” в біологічному пізнанні. Саме “особистісне бачення” тієї граничної проблеми, якою в біології є проблема “Що таке життя?” – значною мірою визначає орієнтації дослідника, способи обґрунтування і виправдання їх в науковому співтоваристві та й в суспільстві в цілому.

Розглядаючи постнекласичний тип наукової раціональності і особливості біології цього етапу, потрібно звернути увагу і на таку методологічну і пізнавальну особливість. Біологія не просто як інші природничі науки, здійснювала пізнання свого предмету в межах певних, історично виникаючих, типів раціональності – класичного, некласичного, і сучасного – постнекласичного. Вона “тяжіла”, “прагнула” до такого типу наукової раціональності, який би відповідав особливостям її взаємодії суб’єкта з об’єктом, їх взаємообумовленості. Таким став постнекласичний тип науки.

Дисертант вважає, що саме він відповідає природі біологічного пізнання. Такий висновок базується на сучасних методологічних дослідженнях специфіки біологічного дослідження. Методологи біології підкреслюють в цьому відношенні два суттєвих моменти. По-перше, що отримання біологічного знання залежить від дослідника, його світоглядних орієнтацій. (Р. Саттлер). По-друге, об’єкт біології – живе. Людина також приналежна світу живого. Тому біолог, навіть невимушено, не ставлячи свідомо такої цілі, вводить себе як живу істоту в ряд своїх об’єктів і хоче зрозуміти їх як “своє інше”.

Аксіологічні орієнтації постнекласичної біології – гуманістичні, етичні, світоглядні виступають і як регулятиви людського ставлення до живої природи. Остання, відповідно, потрапляє в сферу аксіологічного, морального відношення. Внаслідок цього по-новому ставиться і проблема людської моральності та визначення смислу людського існування.

Підрозділ 2.2. “Аксіологічні проблеми біотехнологічних досліджень” присвячений вивченню аксіологічних вимірів генно-інженерних досліджень та використання новітніх біотехнологій.

Проблема визначення ціннісних орієнтацій наукового пізнання живого переміщується в нову площину в зв’язку з реалізацією в пізнавальному і практичному відношенні можливостей створення штучного живого світу. Це пов’язане з новітньою біотехнологією, тобто з генною інженерією (ГІ). Останнє десятиріччя ХХ ст. – поч. ХХІ ст. демонструє активне практико-медичне використання можливостей генної інженерії – генна терапія, клонування, що породжує складні проблеми аксіологічного характеру. Виявляється, що, потрібна оцінка новітньої біотехнології з позиції постнекласичної науки – її методологічних та ціннісних орієнтацій. І водночас – більш широкий погляд – в контексті сучасної системи культури, що дозволить визначити культурно-гуманістичний потенціал новітньої біотехнології.

Новітні технології, в основі яких є генна інженерія стають основою практичного здійснення сподівань людини “знешкодити”, елімінувати “зародок смерті” (Гегель), який несе в собі життя. І це є моральним і гуманістично орієнтованим кроком. Отже, теоретично генна інженерія може бути в основі реалізації найсуттєвішої метафізичної потреби людського буття – свободи необмеженого в часі і просторі повноцінного фізичного існування.

В аксіологічному осмисленні використань та проектів генної інженерії превалює етична складова. Сучасність є такою, що в багатьох дослідженнях людина бере участь як об’єкт. Тому багато робиться в галузях етичного та юридичного регулювання біомедичних дій такого плану. З метою захистити людину в названих дослідженнях від ризику створюються структури та механізми етичного регулювання досліджень. Такими є етичні комітети – структури, які включають фахівців тієї галузі, в якій проводяться дослідження, а також представників громадськості.

Отже, обговорюючи співвідношення свободи наукової творчості як безумовної цінності та етичних вимірів, методологи науки висловлюють міркування щодо можливості обмеження такої свободи на користь безпеки здоров’я людини. Практика етичної експертизи засвідчує правильність протиставлення власне наукового пошуку, що мов би не оцінюється етичним чином, і його результатів, які можуть оцінуватися з етичної точки зору. Зараз, вже очевидно, що навпаки, сам науковий пошук має керуватися етичними орієнтаціями. Тут мають реалізуватись і вже реалізуються ретельно відпрацьовані технології, своєрідна “етична індустрія”. Отже, в постнекласичній науці, як демонструє практика сучасного біологічного дослідження, питання про безпеку новітніх технологій ставиться не постфактум, а вчені та етичні комітети намагаються запобігти можливій небезпеці. Таким чином спрацьовує принцип перестороги. Орієнтирами та мотивами генно-інженерних досліджень та їх використання мають бути морально-гуманістичні принципи.

Осмислення аксіології сучасних біологічних досліджень та новітніх біотехнологій створює підґрунтя для більш широкого контекстуального розгляду окреслених проблем. Якщо в 80-ті роки ХХ ст. філософсько-світоглядні оцінки генної інженерії стали відповіддю на своєрідний виклик біології щодо філософії (І.Фролов), то сьогодні, на початку ХХІ ст. філософи та методологи біології окреслюють проблему “виклику біології щодо культури”. Сучасний етап біології кваліфікують як біоінженерний, що ґрунтується на прогресі генної та клітинної інженерії, інженерії біогеоценозів, на якому як найважливіша ставиться проблема взаємодії біосфери та людства. Цей етап потребує переосмислення традиційних форм організації знання, формування нових ідеалів та принципів наукового дослідження.

Практика філософсько-світоглядного та теоретичного пізнання живого представила певні пропозиції. Серед таких перспективною, на погляд дисертанта, є біофілософія.

Третій розділ дисертації “Пошук адекватних аксіолого-пізнавальних форм в постнекласичній біології” представляє дослідження запропонованих в сучасній науці теоретико-пізнавальних форм, які включають ціннісні орієнтації в свою структуру. Саме в такому ракурсі предметом аналізу в цьому розділі є біоетика та біофілософія. У підрозділі 3.1. “Біоетичні регулятиви наукового дослідження” предметом аналізу є біоетика як галузь, де складним чином перетинаються світоглядні, етичні, теоретичні та практико-технологічні проблеми. Філософські підвалини біоетики формувалися під впливом філософії життя, феноменології та екзистенціалізму. Так, в етиці філософії життя останнє трактується як сутність всього світу і ставиться в центр ціннісно-сенсового Універсуму. Ідеї біоетики вплетені в логіку оригінальних філософських міркувань, представлених в роботах В.Вернадського, А.Чижевського, Н.Умова, які репрезентують натурфілософський напрям російського космізму, а також в працях Н.Федорова, В.Соловйова, П.Флоренського, М.Бердяєва – концепціях релігійно-філософської гілки цього напряму. Саме в межах філософії космізму життя на Землі розглядалося як пов’язане з Всесвітом, а не замкнене на одній планеті.

Як окремий науковий напрям біоетика почала формуватися в країнах Західної Європи та США на початку 70-х років ХХ ст. В 80-90-х біоетична проблематика стала предметом ґрунтовного філософсько-світоглядного осмислення в вітчизняних концепціях, в роботах українських та російських філософів науки.

Дисертант виявляє основні ракурси використання поняття біоетики Так, під біоетикою розуміють притаманну людині вроджену схильність розглядати певний спосіб дій як справедливий, а інший – як несправедливий. В іншому розумінні біоетика має визначити міру, межі втручання людини в багатоманітність світу живого, в тому числі – і в природне в людині (Кисельов М.М.). В джерелах присвячених аналізу філософсько-світоглядних проблем медицини та охорони здоров’я біоетику кваліфікують як медичну етику. Біоетика як медична етика виявляє свої можливості в орієнтаціях на досягнення цілісного, системного розуміння людини, здоров’я якої є станом органічного поєднання біологічних та соціальних, духовних, етичних, культурно-цивілізаційних вимірів (Куліниченко В.Л., Попов М.В. та ін.).

Біоетика розглядається також і як така, що в своїх регулюючих можливостях виходить за межі лише професійної етики біологів та медиків і проявляє себе як особливий світогляд. З урахуванням істотного зв’язку біоетики з кардинальними світоглядними проблемами людського існування, біоетика розглядається як специфічна частина етики, яка в умовах поширення нових біологічних і біомедичних технологій покликана захищати фундаментальні людські цінності. І перш за все – право на життя.

Проблема втручання в геном людини означає вибір між двома взаємовиключними можливостями збереження життя. Перша – біологічне покращення людського генофонду. При цьому можуть виникнути такі зміни, що вплинуть і на особистісну визначеність. Друга – “невтручання”. Тобто, спроба зберігати людську індивідуальність не намагаючись цілеспрямовано коректувати пласт біологічного. Порівняння цих шляхів – це порівняння їх ціннісних орієнтацій. Пріоритетним є той шлях, який несе найменше зло для людини, для живого.

Намагання осмислити проблеми біоетики в більш широкому контексті приводять до біофілософії, сутність якої аналізується в підрозділі 3.2. “Біофілософія як єдність світоглядно-аксіологічного та когнітивного осмислення живого в постнекласичній науці”. Збагачення досліджень феномену життя в другій половині ХХ ст. почало виявлятися в розвитку і інтеграції форм наукового знання, які спираються на біологію, що свідчить про можливості її світоглядного, методологічного, евристичного і ціннісного потенціалу в системі наукового знання. Як така розглядається біофілософія, що визначається методологами як комплексна, інтегративна, міждисциплінарна галузь знання, яка відображає світоглядно-методологічні та аксіологічні орієнтації в дослідженні феномену життя.

В процесі аналізу біофілософії, її статусу, можливостей філософської рефлексії логічно виникло питання про співвідношення біофілософії та “філософії життя”, представленою творчістю А.Бергсона, В.Дільтея, Г.Зіммеля, Ф.Ніцше, А.Шопенгауера та інших. Поштовх до пошуку відповідних варіантів розв’язання назрілих філософських проблем, які були окреслені цим напрямком, був даний фундаментальними успіхами біології, зокрема, дарвінізмом і менделівською генетикою.

“Філософія життя” репрезентує життя як феномен людського існування, який недоступний раціональному осмисленню, бо є ірраціональним за сутністю. Завданням “філософії життя” було осмислення буття людини “в плині життєвого потоку” методологічними засобами філософії, а не науки. Отже, “філософія життя” – це пропозиція філософської системи, що виникла на противагу класичному раціоналізму в певному розумінні під впливом біології. Біофілософія в своєму виникненні, в певному сенсі, співзвучна “філософії життя”. Тобто, можливі певні аналогії, коли мова йде про “філософію життя” і “біофілософію”. Але тільки аналогії.

Подібність “біофілософії” “філософії життя” пов’язана з тим, що біофілософія виникає і формується також під впливом фундаментальних досягнень сучасної біології. Йдеться про відкриття структури ДНК, генно-інженерні дослідження, використання біотехнологій, клонування. Ці відкриття потребували філософського осмислення, як нові прояви живого, відповідно виникла необхідність нового визначення сутності живого. Отже, біофілософія також апелює до поняття життя, живого, як і “філософія життя”. Але розглядає його не ірраціональним чином – як “філософія життя”, а раціонально, в межах нового типу наукової раціональності – раціональності постнекласичної науки, об’єктом якої є складні “людиновимірні” системи, що самоорганізуються. Системи в які включені як багатоманітні форми живого, біосфера – складна структурована екологічна система, так і людина, що існує в соціумі. Відповідно, феномен життя біофілософія намагається репрезентувати в порівнянні і співвіднесеності з реальністю Всесвіту і соціального світу. Завданням “біофілософії”, на відміну від “філософії життя”, є осмислення формування цілісного образу живого, включаючи і людину в світі культури та цивілізації, виходячи з можливостей узагальнюючих і теоретичних концепцій біології, гуманітарних наук та концептуального і категоріального апарату філософії.

На підставі сучасного розуміння біофілософської проблематики в дисертації зазначені основні напрями досліджень в структурі біофілософії. По-перше, це дослідження в галузі філософських проблем біології з досить чітко окресленим колом проблем. По-друге, це дослідження в галузі біологічних основ усього, що пов’язано з людиною, людською культурою, соціальними інститутами, політикою, етикою, епістемологією тощо. По-третє, це дослідження життя під більш загальним кутом зору, ніж це характерно для самої біології – в межах загальної теорії систем, синергетики і теорії самоорганізації тощо. Концепції і моделі Всесвіту, що самоорганізується, глобального еволюціонізму і інших варіантів сучасних універсаліських побудов сформувалися саме під впливом міркувань над природою життя. Ці теоретичні узагальнення також зіграли суттєву роль в становленні кібернетики, загальної теорії систем, теорії дисипативних структур і синергетики.

Висновки є теоретичними підсумками дослідження аксіологічного аспекту біологічного дослідження, форм реалізації аксіологічних орієнтацій в сучасній біології.

Проведене дослідження дозволяє констатувати значну увагу вітчизняних та західних філософів сучасності до аксіології людського пізнання світу загалом та аксіологічних проблем науки зокрема. Розмаїття аксіологічних проблем в сучасній науці породжує проблему створення цілісної теорії аксіології. А також стимулює значну увагу методологів науки до постнекласичного типу наукової раціональності як такого, що передбачає включення аксіологічних настанов в сам процес наукового дослідження.

Суттєву роль в утвердженні постнекласичного типу наукової раціональності відіграє біологія, яка в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. демонструє цілий пласт аксіологічних проблем, що виникають в дослідженні живого на підставі сучасних технологій. Дисертант стверджує, що її розв’язання можливе на методологічному та світоглядному підґрунті постнекласичного типу наукової раціональності.

Вивчення історії біології з точки зору характерних проявів форм реалізації ціннісного відношення в дослідженні живого дозволяє виявити в класичній, некласичній і постнекласичній біології специфічні форми щодо реалізації ціннісних орієнтацій. Якщо в класичній біології аксіологічний смисл дослідження розкривається в пошуку єдиної істини, в некласичній він пов’язаний з методологічним аспектом пізнання живого, то в постнекласичній біології аксіологічні принципи визначають ставлення дослідника до живого як до самоцінності. Вони включені в сам процес біологічного дослідження і визначають його принципову можливість чи неможливість.

Аналіз аксіологічної проблематики сучасного біологічного дослідження та методологічних пропозицій їх розв’язання дозволив дисертанту висловити та обґрунтувати думку про те, що запропонована філософами біології така форма узагальнення знання про сутність живого як біофілософія відповідає потребам здійснення дослідження живого таким чином, щоб аксіологічні настанови були включені в сам процес пізнання живого і виконували регулюючу роль. Отже, біофілософія є аксіолого-пізнавальною формою осмислення сутності живого в постнекласичній біології.

Розглядаючи біофілософію як аксіолого-пізнавальну форму сучасної біології, дисертант обґрунтовує положення про можливість побудови в її межах цілісного синтетичного теоретичного образу живого. Останнє передбачає філософське осмислення живого з урахуванням взаємозв’язку буття Всесвіту, живого і людини. Філософський образ живого розглядається як конкретизація загального філософського образу світу, що враховує вплив культурно-цивілізаційної діяльності людини на живу природу, а також передбачає виявлення ціннісних вимірів принципів біоетики і екологічної етики в контексті філософської аксіології. Виявлення аксіолого-пізнавальних можливостей біофілософії дозволяє звернути увагу на її власний аксіологічний вимір, що виявляється через її рефлексивні можливості.

Основні теоретичні положення й висновки дисертації представлені в публікаціях автора:

Біоетика: смислові і предметні ракурси // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Вип. 38. – К., 2002. – С. 45 – 50.

Проблеми біофілософії в сучасній філософії науки // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К., 2002. – Вип. 40. – С. 192-198.

Аксіологічні орієнтації постнекласичної біології // Практична філософія. – 2003. – №1. – С.82 – 88.

Філософсько-методологічні засади пізнання живого в постнекласичній науці // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К., 2003. – Вип. 53. – С.82-86.

Перова О.Є. Звернення до біофілософії як ознака постнекласичної науки // ІІ міжнародний симпозіум з біоетики присвячений пам’яті В.Р.Поттера. Тези доповідей. – К., 2002. – С. 27.

Перова О.Є. Аксіологічні орієнтації сучасного наукового дослідження живого//Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К., 2003. – Вип. 56. – С. 40-41.

АНОТАЦІЯ

Перова О.Є. Ціннісні орієнтації сучасного біологічного дослідження (постнекласичний етап). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за фахом 09.00.09. – філософія науки. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2003.

Дисертацію присвячено філософському дослідженню ціннісних орієнтацій сучасної біології. Вони виявляють себе як регулятиви, що втілюють відносно стійку єдність когнітивного та ціннісного й спрямовують хід наукового дослідження. В процесі зміни в історії біології типів наукової раціональності суттєво змінюються форми реалізації ціннісного відношення в пізнанні живого. В класичній біології як цінність постає єдина об’єктивна істина, тобто когнітивне та ціннісне ототожнюються. В некласичній біології аксіологічний смисл в дослідженні живого виявляється в контексті пошуку методології, адекватній специфіці живого. В постнекласичній біології аксіологічні настанови включені в сам процес наукового дослідження як певні його дозволи та заборони. На цій основі утворюються аксіолого-пізнавальні форми осмислення сутності живого. Їх можливості виявляють біоетика та біофілософія.

Ключові слова: ціннісні орієнтації, аксіологія, постнекласична наука, філософія біології, біоетика, біофілософія.

АННОТАЦИЯ

Перова О.Е. Ценностные ориентации современного биологического исследования (постнеклассический этап). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09. – философия науки. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2003.

Диссертация посвящена философскому исследованию ценностных ориентаций современной биологии. Вторая половина ХХ ст. ярко продемонстрировала, что стремление человека господствовать над природой привело к глобальному экологическому кризису, который угрожает существованию самого человека. Остро встал вопрос о формировании нового типа научной рациональности, который бы стал основой не деструктивного типа цивилизационного прогресса.

Значительными возможностями для создания нового типа научной рациональности обладает современная биология, исследовательский процесс в которой выявляет потребность во включении аксиологических ориентиров. Преобразование существующих и конструирование новых форм живого, вмешательство в генетический аппарат человека порождает целый спектр философско-мировоззренческих и этических проблем, как биологического познания, так и собственно человеческого бытия. Сформировалась потребность в исследовании аксиологических ориентаций постнеклассической биологии для решения проблемы соотношения научно-теоретических и ценностных установок в формировании современной философской картины мира.

Диссертационная концепция обосновывает представление об аксиологических ориентациях как о необходимой сущности составляющей научного исследования живого. Ценностные ориентации современного биологического познания проявляют себя как регулятивы, которые воплощают относительно стойкое единство когнитивного и ценностного и направляют ход научного исследования. В процессе изменения в истории биологии типов научной рациональности изменяются формы реализации ценностного отношения в познании живого. В классической биологии как ценность предстает единственная объективная истина, т.е. когнитивное и ценностное отождествляются. В неклассической биологии аксиологический смысл в исследовании живого проявляется в контексте поиска методологии, адекватной специфике живого – способности эволюционировать. В постнеклассической биологии аксиологические установки включаются в сам процесс научного исследования как определенные его разрешения или запреты.

В соответствии с зафиксированными специфическими характеристиками современного исследования живого методологами биологии предлагаются варианты аксиолого-познавательных форм, адекватных особенностям постнеклассической биологии. В качестве таких анализируется биоэтика и биофилософия, которые органично соединяют теоретико-биологические, этические и мировоззренческие основания осмысления сущности живого.

Биоэтика рассматривается как многоаспектовый феномен. Ее смысл в современной науке связывают с функционированием этических принципов, которые должны определить меру вмешательства человека в многообразие мира живого, в том числе – в природное в человеке. Биоэтика как медицинская этика проявляет свои возможности в ориентациях на достижение целостного, системного понимания человека, здоровье которого возможно на основе органического единства природных, биологических и философско-этических оснований.

Биофилософия рассматривается как аксиолого-познавательная форма современной биологии, которая воплощает попытку построения целостного синтетического теоретического образа живого. Основаниями его формирования является философское осмысление живого в следующих взаимосвязанных аспектах. Онтологический аспект исследования раскрывает взаимосвязь бытия Вселенной, живого и человека; методологический – обоснование методологических программ адекватного понимания взаимосвязи и развития Вселенной, живого и человека; философско-мировоззренческий – соотнесение философского образа живого с общефилософским образом мира, аксиологический – выявление ценностных измерений принципов биоэтики и экологической этики в контексте философской аксиологии.

Философский анализ биофилософии приводит к выводу о собственном ценностном смысле этой аксиолого-познавательной формы. В этом отношении биофилософия способна направлять осуществление философской рефлексии над мировоззренческими, методологическими и аксиологическими возможностями биологии в решении философско-гуманитарных проблем.

Ключевые слова: ценностные ориентации, аксиология, постнеклассическая наука, философия биологии, биоэтика, биофилософия.

SUMMARY

Perova O. The value Orientations of Modern Biological Survey (Post-non-classical stage). – Manuscript.

The Thesis for conferring scientific degree of a candidate of Philosophy in speciality 09.00.09. –