Інститут педагогіки і психології

професійної освіти Академії педагогічних наук України

Попик Олександр Іванович

УДК 7.071.5: 477.43

Розвиток художньої освіти на Поділлі в кінці ХІХ – на початку ХХ століття

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Рудницька Оксана Петрівна

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Мельничук Сергій Гаврилович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри педагогіки психолого-педагогічного факультету;

кандидат педагогічних наук Гіптерс Зінаїда Василівна, Львівський банківський інститут Національного банку України, доцент кафедри суспільних наук.

Провідна установа: Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгоманова, кафедра теорії та історії педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м.Київ.

Захист відбудеться 12 листопада 2003 року о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5 поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м.Київ, вул.М.Берлинського,9).

Автореферат розісланий 10 жовтня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Відродження національних традицій професійного мистецтва розвивається в складних умовах заповнення культурологічного простору України низькопробною продукцією масової культури країн Заходу. Для успішного вирішення фундаментального завдання реформування художньої освіти важливим є вивчення історичного педагогічного досвіду. Це дає змогу осягнути найцінніші теоретичні й практичні здобутки, а відтак – здійснити обґрунтоване прогнозування подальших напрямів розвитку художньої освіти як в державі загалом, так і в регіонах.

Конструктивний підхід до вирішення проблем підготовки мистецьких кадрів вимагає також вивчення та осмислення історичного досвіду розвитку художньої освіти в Україні.

Особливого інтересу набуває період другої половини ХІХ – початку ХХ століття, коли під впливом певних прогресивних змін у суспільстві відбувався інтенсивний розвиток системи освіти, органічною складовою якої була загальна художня освіта. На початку ХХ століття в Україні помітних успіхів у підготовці фахівців образотворчого мистецтва досягли художні школи Києва, Львова, Харкова, Одеси. Саме в цей час відзначилася і подільська художня школа, яка у 1905 – 1937 рр. підготувала плеяду відомих художників, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва.

Сьогодні в одному ряді класиків українського образотворчого мистецтва ХХ століття, поряд з іменами Ф.Кричевського, Г.Нарбута, О.Мурашка, М.Бойчука, О.Новаківського, І.Труша, гідне місце займають художники Поділля: В.Розвадовському, В.Гагенмейстеру, П.Холодному, М.Рооту, О.Грену.

Аналіз психологічної, педагогічної, історичної, мистецтвознавчої літератури свідчить, що останніми роками проблема вивчення історико-педагогічних цінностей системи художньої освіти в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ століття привертала увагу багатьох дослідників. Важливі аспекти становлення і розвитку національної школи України розкрили Л.Баїк, В.Борисенко, Л.Вовк, О.Дубасенюк, Н.Калениченко, В.Кремень, І.Курляк, С.Мельничук, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко та ін.

Історію розвитку художньо-естетичного виховання, еволюцію форм і методів навчання образотворчого мистецтва розглядали в своїх дослідженнях В.Бутенко, З.Гіптерс, І.Зязюн, Л.Масол, Н.Миропольська, О.Рудницька та ін.

Педагогічна спадщина українських мистецьких шкіл розглядається в дисертаціях І.Небесника, Л.Проціва, де висвітлено внесок митців різних регіонів України у розвиток мистецької освіти.

Цілеспрямоване проникнення в логіку і структуру процесу становлення художньої освіти на Поділлі не тільки поглиблює наше розуміння еволюції цього процесу у ХХ столітті, але й допомагає усвідомити його місце, закономірності, тенденції розвитку художньої освіти в Україні. Проблеми розвитку художньої освіти на Поділлі привертали увагу таких дослідників, як Л.Анохіна, А.Данилюк, Є.Дегтяр, П.Жолтовського, Д.Крвавича, Т.Михайлова, А.Чебикіна, Р.Шмагало.

Деякі аспекти діяльності українських вищих навчальних закладів мистецького профілю за кордоном були предметом дослідження В.Кеміня, М.Мушинки, О.Рудницької. Певні аспекти загальнонаукового та теоретичного планів були висвітлені в працях з проблем історії вітчизняної педагогіки (В.Гомоннай, М.Євтух, В.Кравець, Б.Ступарик, О.Сухомлинська, О.Рудницька), сучасної мистецької освіти (Д.Крвавич, М.Криволапов, Е.Мисько, Л.Сокалюк, О.Сокальський, А.Чебикін ).

Вагомим внеском у дослідження проблеми історії розвитку художньої освіти України став творчий доробок П.Жолтовського, який ввів у науковий обіг недосліджені архівні джерела, розкрив концептуальні засади художньої освіти в навчальних закладах різного типу в ХVI-XVIII столітті.

Однак проблема художньої освіти на Поділлі не була предметом спеціального дослідження. Науковці лише поверхово торкалися окремих аспектів її розвитку, відокремлено розглядали педагогічну діяльність певних художників. Залишалися невідомими прізвища багатьох фахівців, творчі і педагогічні пошуки яких стали основою для становлення і розвитку професійної художньої освіти в регіоні. Художньо-просвітницька діяльність на Поділлі в кінці ХІХ – на початку ХХ століття набула значного злету, що зумовлює необхідність її цілісного вивчення в контексті розвитку української професійної художньої освіти.

Отже, потребами соціально-економічних перетворень, які відбуваються в наші дні, необхідністю звуження недослідженого поля в історії становлення і розвитку системи освіти в Україні та необхідністю реформування художньої освіти зумовлено вибір теми дисертаційного дослідження “Розвиток художньої освіти на Поділлі в кінці ХІХ – на початку ХХ століття”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України при розробці теми: “Психолого-педагогічні основи формування загальної та професійної культури студентів засобами мистецтва” (РК№0196И008880). Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України 27 грудня 2001 р., протокол №11 і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 27 березня 2002 р., протокол №3 .

Об’єкт дослідження: процес історичного розвитку художньої освіти в Україні.

Предмет дослідження: основні тенденції розвитку і зміст художньої освіти в навчальних закладах Поділля кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Мета дослідження: проаналізувати процес розвитку художньої освіти кінця ХІХ – початку ХХ століття на Поділлі в контексті загальної художньої освіти в Україні, виявити її основні тенденції та зміст, обґрунтувати можливості використання позитивних ідей досвіду в реформуванні художньої освіти на сучасному етапі.

Концептуальні ідеї дослідження. Розвиток художньої освіти на Поділлі у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття розглядався нами з урахуванням соціально-економічних, суспільно-політичних та мистецьких подій, що відбувалися в Російській імперії взагалі та в Україні зокрема. На всіх етапах цього наукового пошуку ми базувалися на принципах історичності та полікультурності, враховуючи специфічні цілі, завдання і функції художньої освіти. Професійна художня і загальна освіта були складовою освітньої системи держави. Дослідження обраної теми здійснювалося з урахуванням загальних тенденцій розвитку української освіти та її осередків за кордоном.

Завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець ХІХ – початок ХХ століття (до 1937 року). Нижня межа зумовлена початком становлення художньої освіти на Поділлі, верхня межа – процесами реорганізації художньої освіти в Україні в 30-х роках ХХ століття і закриттям Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи в 1937 році.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на філософських положеннях теорії наукового пізнання; загальнонаукових принципах історизму, соціальної зумовленості та об’єктивності; положеннях системного і діяльнісного підходів у пізнанні педагогічних і мистецьких явищ та процесів; концептуальних положеннях психолого-педагогічних і суспільних наук; концепції взаємозв’язку національного й загальнолюдського в розвитку художньої освіти в контексті полікультурності.

Теоретичну основу дослідження становлять положення й висновки наукових праць із проблем історичного, соціально-економічного розвитку України (В.Антонович, М.Грушевський, М.Драгоманов, О.Субтельний, Д.Яворницький та ін.); матеріали з історії національної культури та мистецтва (Д.Антонович, М.Боровик, П.Жолтовський, І.Крип’якевич, Ю.Неліговський, М.Попович, Д.Степовик); дослідження з проблем історії національної освіти (О.Дубасенюк, Л.Масол, Н.Ничкало, Б.Ступарик, О.Сухомлинська, М.Ярмаченко); положення філософії освіти (В.Андрущенко, В.Кремень, В.Лутай); концепції розвитку мистецької освіти в Україні (І.Зязюн, Н.Миропольська, Г.Падалка, О.Рудницька, О.Семашко).

Для реалізації поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:

-

-

-

-

-

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку використано 281 джерело, з них 38 архівних. Проаналізовано законодавчі й нормативні документи царського уряду, звіти навчальних закладів та посадових осіб, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ф.707 – особиста справа Івана Андрійовича Васькова; ф.1709, 1710 – документи й матеріали з історії Харківських рисувальних класів І.О.Саблукова; ф.789 – друковані і рукописні видання бібліотек Москви, Санкт-Петербурга й інших міст), Державного архіву Харківської області (ф.267 – Харківське казенне училище), Державного архіву Хмельницької області (ф.Р-1492 – Кам’янець-Подільська художньо-реміснича навчальна майстерня), Кам’янець-Подільського міського державного архіву (ф.65 – Кам’янець-Подільська маріїнська жіноча гімназія; ф.66 – Кам’янець-Подільське середнє технічне училище; ф.319 – Кам’янець-Подільська чоловіча гімназія).

Організація дослідження. Дослідження проводилося у 1994 – 2003 рр. у три етапи.

На першому етапі (1994–1997 рр.) проводився аналіз стану висвітлення питань художньої освіти в Україні в історико-педагогічних джерелах, теоретично осмислювалася проблема, розроблялася програма дослідження, визначалися його мета, об’єкт і предмет. Формувалася джерельна база з питань професійної художньої освіти в досліджуваний період, здійснювалася систематизація і первинна обробка даних.

На другому етапі (1998–2001 рр.) продовжувалося поглиблене вивчення науково-педагогічних, архівних та інших матеріалів з теми дослідження; здійснювалися зіставно-порівняльний аналіз та систематизація документів; готувалися до друку публікації за результатами наукового пошуку.

На третьому етапі (2001–2003 рр.) узагальнювалися результати проведеного дослідження та аналізувалися виявлені нами архівні документи; проводилася перевірка концептуальних положень і висновків наукової роботи з метою модернізації освіти; визначалися шляхи використання позитивних ідей вивченого досвіду; здійснювалося оформлення тексту дисертації та апробація результатів дослідження у доповідях і виступах на конференціях.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше системно відтворено історію розвитку професійної художньої освіти в Україні від Х – до початку ХХ століття; простежено вплив культурно-мистецького життя Поділля досліджуваного періоду на становлення художньої освіти регіону та внесок провідних митців у розвиток художньої освіти України; розкрито специфіку педагогічного процесу в навчальних закладах Поділля; удосконалено положення щодо місця подільської художньої школи початку ХХ століття в системі художньої освіти; виявлено провідні тенденції розвитку професійної художньої освіти регіону та обґрунтовано напрями їх використання в модернізації мистецької освіти в сучасних умовах; у науковий обіг вперше введено 24 нових архівних справи, а також ряд фактів, теоретичних ідей, які базуються на виявлених і проаналізованих нами архівних та історико-педагогічних матеріалах. Подальшого розвитку набули положення щодо тенденцій розвитку художньо-професійної освіти в Україні та в подільському регіоні зокрема.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у виявленні тенденцій, особливостей формування і розвитку художньої освіти в Україні в Х – початку ХХ століттях, а також характеристиці діяльності навчальних закладів Поділля кінця ХІХ – початку ХХ століття, що здійснювали загальну і професійну художню освіту у порівнянні з навчальними закладами такого типу в інших регіонах; теоретичному обґрунтуванні напрямів використання позитивних ідей історичного досвіду розвитку художньої освіти регіону.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці навчальних програм для підготовки педагогів початкової ланки освіти та вчителів музики, етики і естетики; підготовці рекомендацій щодо використання позитивного досвіду діяльності Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи та інших навчальних закладів в сучасних умовах розвитку художньої освіти. Теоретичні результати дослідження можуть сприяти створенню нових та вдосконаленню існуючих програм, курсів і спецкурсів з образотворчого мистецтва, історії педагогіки і освіти, історії художньої освіти в Україні у підготовці майбутніх вчителів та професійних художників, а також у підвищенні кваліфікації педагогічних кадрів мистецького профілю.

Результати аналізу художньої освіти на прикладі Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи можна використовувати для розробки методики викладання спеціальних дисциплін художнього профілю у профтехучилищах, педагогічних училищах та вищих навчальних закладах педагогічного і мистецького профілю для написання підручників, навчальних посібників та іншої навчально-методичної літератури для професійно-технічних і вищих педагогічних навчальних закладів різних рівнів акредитації. Рекомендації, розроблені на основі узагальнення результатів дослідження, можуть бути використані для відродження традицій подільської художньої школи і впровадження їх у практику сучасної художньої освіти.

Дослідницькі матеріали і рекомендації можуть також використовуватися організаторами музеїв, керівниками і викладачами професійних художніх навчальних закладів, художниками-педагогами, науковими працівниками.

Основні положення дисертації впроваджено у Кам’янець-Подільському державному університеті ( довідка №36/06-00 від 15 травня 2003 року), у Хмельницькому технологічному університеті Поділля (довідка №813 від 3 жовтня 2003 року), у Київському інституті реклами (довідка №132 від 2 жовтня 2003 року), у Хмельницькому гуманітарно-педагогічному інституті (довідка №112 від 15 травня 2003 року).

Особистий внесок автора полягає в одержанні результатів дослідження і здійсненні наукового аналізу використаних джерел; виявленні позитивних ідей досвіду роботи Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи на початку ХХ століття та розробці рекомендацій щодо їх використання в сучасних умовах модернізації освіти в Україні; поверненні із забуття імен видатних художників-педагогів Поділля, що були фундаторами художньої освіти регіону; введені в науковий обіг 24 архівних справ, раніше не відомих широкому загалу науковців.

Вірогідність наукових результатів і висновків дослідження забезпечуються методологічною обґрунтованістю його вихідних положень та використанням методів, адекватних меті і завданням історико-педагогічного дослідження; ретроспективним аналізом архівних джерел, законодавчих документів, науково-педагогічних праць.

На захист виносяться:

1.

2.

3.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на міжнародних науково-практичних конференціях: “Реклама ХХІ сторіччя: освіта, культура, економіка” (м.Київ, 2001), “Реклама і Дизайн в умовах глобалізації і інтеграції освіти” (м.Київ, 2002), “Проблеми початкової ланки освіти” (м.Хмельницький, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми адаптації студентів до навчання за умов фахової ступеневої підготовки” (м.Хмельницький, 2002); науково-практичній конференції “Проблеми ступеневої підготовки педагогів дошкільної галузі” (м.Хмельницький, 1999); Всеукраїнського науково-практичного семінару “Наступність у навчанні інформатики майбутніх учителів початкової школи в умовах ступеневої вищої освіти” (м.Хмельницький, 2002); науково-практичного семінару “Організаційно-педагогічні проблеми ступеневої підготовки педагогів” (м.Хмельницький, 2001); наукового семінару “Педагогічні основи сучасної мистецької освіти” (м.Київ, 2003); на засіданнях відділу мистецької освіти Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 18 наукових і науково-методичних працях, всі написані без співавторства, у тому числі: 1 альбом “І.С.Попик. Творчий доробок подільського художника-педагога”; 5 статей, що опубліковані у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України; 4 брошури з навчальними програмами та методичними рекомендаціями; 8 статей – у збірниках матеріалів наукових конференцій і семінарів. Загальний обсяг особистого внеску – 8, 25 авторських аркушів.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та 5 додатків на 94 сторінках. Загальний обсяг дисертації – 298 сторінок. Основний зміст викладено на 178 сторінках. Список використаних джерел налічує 281 позицію, з них: 242 науково-літературних джерела та 38 архівних справ. Роботу доповнюють 12 таблиць на 24 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь вивчення обраної проблеми, визначені хронологічні межі дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, розкрито методологічні основи дослідження, схарактеризовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі – “ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ХУДОЖНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ” – на основі аналізу архівних джерел та наукової літератури визначено етапи становлення та розвитку художньої освіти в Україні Х– початку ХХ ст.

Розглянувши мистецькі та освітні процеси Київської Русі, ми можемо визначити такі ознаки, що дають нам право говорити про витоки художньої освіти в Україні: відкритість мистецтва до прогресивних впливів ззовні, соціально-культурна потреба в художніх кадрах, навчальна та творча діяльність місцевих майстрів під керівництвом провідних закордонних майстрів, врахування мистецького досвіду минулого, впровадження елементів художнього та художньо-ремісничого навчання в навчальних закладах.

Говорити про чітку систему художньої освіти ще зарано, але освітньо-художні процеси на території України дають можливість виокремити свої етнічні прояви, які поступово виллються в національний стиль мистецтва, а згодом – в українську художню школу. До неї на етапі Київської Русі належить школа Києво-Печерського монастиря, що виокремило напрями розвитку художньої освіти, в лоні якої розвивалися києво-чернігівська, новгородська та галицька школи. На другому етапі (ХІV – XVII ст.) в Україні відкривається велика кількість цехових організацій ремісників та малярів (Львівський малярський цех XVI ст). Продовжує свою традицію Київська лаврська іконописна школа. Третім етапом (XVII – XIX ст.) становлення художньої освіти в Україні було створення вищих навчальних закладів – Київського та Харківського колегіумів-академій (в класах рисунка і малярства).В другій половині ХІХ століття створюються художні школи (Київська, Одеська та Харківська), які фактично стали центрами художньої освіти. Національна традиція, що розвивалася найкращими педагогами І.Саблуковим, В.Штернбергом, Т.Шевченком, К.Трутовським, М.Мурашком, зберігала свою самостійність. Це й спричинило появу провінційних художніх шкіл, якими були Одеська художня школа (1865), Київська рисувальна школа М.Мурашка (1875) та Харківська школа М.Раєвської-Іванової (1869). Вихованцям художніх шкіл України кінця ХІХ століття були М.Пимоненко, В.Орловський, С.Васильківський, І.Труш, К.Костанді та інші. Діяльність згаданих вище приватних художніх шкіл призвели до утворення в Одесі і Києві (1901) та в Харкові (1912) художніх училищ. Одночасно в багатьох містах України відкриваються художньо-ремісничі та художньо-промислові училища, які вимагали висококваліфікованих художньо-педагогічних кадрів. Поряд з Імператорською академією мистецтв Росії, художня освіта українців продовжувалася у Віденській академії мистецтв, Паризькій академії та Краківському університеті.

Наприкінці грудня 1917 року в Києві була створена Академія образотворчих мистецтв. Заснована вона першим президентом України М.Грушевським, художниками О.Мурашком, В.Кричевським, Ф.Кричевським, М.Бойчуком, Г.Нарбутом та іншими. Збільшується кількість художніх училищ та художньо-промислових майстерень. Створюються Дніпропетровське (1925), Луганське (1927), Київське (1936), Кримське (1937), Львівське та Косівське (1939) художні училища. Львівське училище існувало ще до возз’єднання Західної України. З 1917 по 1920 роки воно мало назву промислової школи з текстильним відділом, гапту та коропок, з 1920 року - промислова школа з відділом штук пластичних, а саме: малюнок, живопис, графіка, скульптура, художній текстиль і кераміка. Вижницьке училище прикладного мистецтва було створено в 1940 році, після приєднання до Радянського Союзу Бессарабії. Але воно має свою передісторію. Спочатку воно називалося Вижницькою крайовою школою різьбярства і металевої орнаментики (1905 рік), а з 1940 року – Вижницька художньо-промислова школа.

Мистецька освіта української еміграції продовжувала і розвивала загальноукраїнську традицію, сприяла популяризації національного мистецтва і вишуковувала модерністські напрями в його лоні. До найбільших центрів художньої освіти української еміграції досліджуваного періоду належали: Українська студія пластичного мистецтва (1922 – 1947 рр., Прага), Українська мистецька паризька школа (1908 – 1914 рр., Париж). Разом з тим, працювали студії та майстерні видатних художників. Українську художню школу представляли С.Мако, І.Кулець, І.Мозалевський, К.Стаховський, С.Тимашенко, І.Мірчук, С.Літов, Ю.Русов, В.Січинський, Ф.Слісаренко, Р.Лісовський, О.Архипенко, М.Бойчук, М.Касперович, Є.Кузьмин, А.Прахов, М.Петров, Г.Павлуцький, К.Широцький, Г.Крук, М.Паращук та багато інших. Навчальні заклади за межами України яскраво ілюстрували вже сформовану українську художню школу і традицію.

Узагальнюючи результати історико-педагогічного аналізу передумов розвитку художньої освіти, можна виділити такі аспекти: українське мистецтво Київської Русі базувалося на складному синтезуючому процесі розвитку самобутнього слов’янського мистецтва, візантійського і східного (арабського) мистецтва, що й заклало основи для розвитку художньої освіти; поширення готичних та ренесансних тенденцій на основі цехових організацій ремісників та малярів дало можливість виділити самобутні ознаки не тільки творів мистецтва, а й підходів до художньої освіти шляхом вільного трактування зразків європейського мистецтва, канонів та захопленням традиціями ужиткового мистецтва; запровадження в колегіумах-академіях курсів з вивчення малярства, пластики та гравіювання, що говорить про проникнення художньої освіти у вищі навчальні заклади і загострює нагальну потребу у створенні власних вищих художніх навчальних закладів; запровадження академічної системи художньої освіти в рисувальних та живописних класах Харківського колегіуму, що було першою спробою відкриття Української академії мистецтв ще в далекому 1768 році; розширення системи навчальних закладів, що займаються художньою освітою, та утворення професійних художніх навчальних закладів середнього типу сприяло підготовці великої кількості професійних художників, що пізніше стали фундаторами Української академії мистецтв; утворення художніх училищ в Києві, Харкові та Одесі, де поряд з академічною традицією утверджувалися нові методичні прийоми у навчанні мистецтва художньої творчості; діяльність художньо-промислових та художньо-ремісничих шкіл на Україні як оплот поширення національного стилю на основі декоративно-прикладного мистецтва; утворення академії образотворчого мистецтва в Києві, яка впроваджувала нові форми організації навчання, що базувалися на запровадженні майстерень викладачів-художників з власними програмами діяльності; поширення модерністських ідей в мистецтві та їх вплив на художню освіту дало можливість розвиватися авторським школам О.Новаківського, М.Бойчука, О.Архипенка та багатьох інших; діяльність художників та художніх навчальних закладів за межами України сприяла інтеграції українського мистецтва з світовим та утвердженню національної художньої школи.

У другому розділі – “Художня освіта НА ПОДІЛЛІ В ДОСЛІДЖУВАНИЙ ПЕРІОД І ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ” – визначено особливості загальної та професійної освіти в подільському регіоні кінця ХІХ – початку ХХ століть. Цей період характеризувався значними соціально-економічними й суспільно-політичними змінами, що визначали шлях розвитку культури, мистецтва й загальної освіти. Активізацію культурного життя регіону зумовили визначні творчі і педагогічні досягнення Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи та інших навчальних закладів.

У розділі викладено результати аналізу стану художньої освіти середніх навчальних закладів Поділля у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Всього на Поділлі в цей період діяли чоловічі та жіночі гімназії, які підпорядковувалися Міністерству народної освіти (чоловічі гімназії: Кам’янець-Подільська (1833), Немирівська (1838), Жмеринська (1907), Вінницька приватна (1907), Балтська (1909), Вінницька міська (1909), Гайсинська (1909), Могилів-Подільська (1911), Летичівська (1913), Брацлавська (1914); жіночі гімназії: Вінницька (1900), Немирівська (1902), Балтська (1903), Могилів-Подільська (1907), 2-га Вінницька (1911), Барська (1911)). До приватних жіночих гімназій належали: Кам’янець-Подільська С.Славутинської (1905), Проскурівська Н.Харюзової (1905), Барська Л.Ващенко-Захарченко (1905), Вінницька І.Драгоманової (1906), Жмеринська І.Лукашевич (1909), Тульчинська О.Звиноградської (1913). До найдавніших жіночих гімназій на Поділлі, яка належала Відомству імператриці Марії, відносилася Кам’янець-Подільська гімназія (1867). Також середньою освітою займалися технічні, реальні, комерційні, училища, які підпорядковувалися Міністерству народної освіти. До них належали: Кам’янець-Подільське середнє 8-ми класне технічне училище (1903), Вінницьке реальне училище (1885-1890), Барське реальне училище (1906), Кам’янець-Подільське приватне реальне училище І.Р.Мазінга (1907-1909), пізніше – приватне комерційне училище, Проскурівське реальне училище (1907), Могилівське комерційне училище (1907). До педагогічних та інших навчальних закладів відносилися: Вінницький учительський інститут (1912), Вінницька учительська семінарія (з 1907 року у с.Потоки Вінницького повіту, а з 1909 року – у Вінниці), Камянець-Подільська учительська семінарія (1912), Ольгопільська учительська семінарія (1914). У підпорядкуванні у Святійшого Синоду були: Камянець-Подільська духовна семінарія (з 1798 у Шаргороді, а з 1805р. у Камянець-Подільському), Тульчинське єпархіальне жіноче училище. У підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ знаходилися: Камянець-Подільська фельдшерсько-акушерська школа (1905), та Камянець-Подільська художньо-реміснича навчальна майстерня (1905). У навчальні плани згаданих вище закладів освіти входили предмети образотворчого циклу. З проведеного аналізу стану загальної художньої освіти в середніх навчальних закладах Поділля можна зробити такі висновки: предметам образотворчого циклу в навчальних планах приділялася неоднакова і недостатня увага; зміст навчання зазнавав постійних змін і уточнень, що підтверджується постановами та рішеннями педагогічних рад 1879, 1905, 1907, 1909 років; відмінності в навчальній підготовці хлопців і дівчат з образотворчого мистецтва призводили до диспропорції в художній освіті; орієнтація загальної художньої освіти на ремісниче чи технічне спрямування поступово призводила до скорочення, а іноді й вилучення малювання з навчальних планів, що сприяло розвитку професійної художньо-ремісничої освіти; погане забезпечення вчительськими кадрами художнього напряму негативно позначалося на якості образотворчої підготовки.

У розділі розглянуто проблеми розвитку професійної художньої освіти на прикладі Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи. Кам’янець-Подільська художньо-реміснича школа була заснована в 1905 році. Ініціатором і першим керівником був В.Розвадовський. Школа направлена на навчання селянських дітей образотворчого мистецтва та підготовку майстрів гончарного профілю. В основу діяльності Кам’янець-Подільської художньо-ремісничої навчальної майстерні, за статутом (1911), покладено прагнення сприяти розвитку, головним чином, гончарного виробництва на Поділлі шляхом підготовки спеціалістів-інструкторів з художнього та утилітарного керамічного виробництва, а також завдання загального розвитку в учнів графічної та образотворчої грамотності та виховання художнього смаку, необхідного не тільки для розвитку декоративно-ужиткового мистецтва, а й для загальної художньої вихованості. Підсумком навчання в ремісничій школі було виконання екзаменаційної, так званої кваліфікаційної, роботи, за що й давалося звання майстра кераміки. Зваживши ще й на те, що велика частина учнів була селянського походження, випускники отримували високу професійну підготовку, маючи, з одного боку, новий заробіток, а з іншого – поширювали і прищеплювали чуття і любов до краси, виховували художній смак.

У 1930 році художньо-промислову школу було перетворено на склокерамічний технікум. Цей технікум мав технічне спрямування і готував спеціалістів для керамічної промисловості. Функціонував до 1933 року, після чого студентів було переведено в технікум до міста Балахни Горьковської області.

За час діяльності школи вироби її вихованців, більшість яких була витримана в стилістиці народного мистецтва Поділля, експонувалися на багатьох європейських виставках: в Єдинцях (1905), в Санкт-Петербурзі (1913), в Києві (1913), на художньо-промисловій виставці в Берліні (1914), в Ліоні (1914), на сільськогосподарській виставці в Москві (1922), на Всесоюзній кустарній виставці в Москві (1923).

Творчий шлях Кам’янець-Подільської школи є яскравим віддзеркаленням процесів, пов’язаних із розвитком українського професійного керамічного мистецтва на початку ХХ століття і української професійно-художньої освіти і може слугувати зразком для використання в сучасних умовах на основі гармонійного поєднання ремісничої підготовки з художнім вихованням.

Художньо-педагогічною діяльністю на Поділлі в ХІХ — початку ХХ ст. займалися І.Васьков, І.Грейм, В.Розвадовський, В.Гагенмейстер, М.Роот, М.Добровольський, І.Захаров, Г.Журман, О.Адамович, Д.Жудін, Т.Вторжецький, В.Коренєв, А.П’янкова, І.Климентович, Н.Вишневська, О.Грен і багато інших. На жаль, дуже мало архівних матеріалів мають інформацію про вчителів малювання, а тому ця проблема вимагає подальшого дослідження.

Здійснений аналіз архівних джерел дає підстави стверджувати, що яскравою сторінкою розвитку художньої освіти на Поділлі є творчість художника-передвижника В.Розвадовського, який жив і працював тут у 1904 – 1908 роках. На жаль, вивченню творчої спадщини В.Розвадовського приділяється мало уваги, а він був засновником першої та єдиної художньої школи для сільських дітей в Україні цього періоду. В.Розвадовський організовував пересувні виставки картин художників по Україні (1904, 1905), створив дитячу художню школу-інтернат для сільських дітей, проводив бесіди з мистецтва та народної творчості в селах Поділля, організував художньо-керамічну майстерню в Кам’янці-Подільському, активно популяризував подільське декоративно-ужиткове мистецтво. На основі архівних матеріалів у дисертації висвітлено зміст та особливості організації навчально-виховного процесу Подільської художньо-промислової школи.

Після В.Розвадовського майстернею завідував М.Роот – випускник Академії мистецтв (1908 – 1913). У цей час рисувальні класи з керамічним відділенням були перейменовані на художньо-ремісничу навчальну керамічну майстерню з рисувальними класами. Практичний досвід викладачів школи, випускників Коломийської гончарної школи, Миргородської художньо-промислової школи, Строганівського училища спрямовувався в єдине русло випускником Санкт-Петербурзького училища Штігліца В.М.Гагенмейстером, який керував школою у 1916 – 1933 рр. В.Гагенмейстер був директором Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи аж до її закриття.

В.Розвадовський, М.Роот та В.Гагенмейстер зробили найбільше у справі розвитку професійної художньої освіти на прикладі Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи. Їх діяльність, діяльність всього викладацького складу школи заклали ті своєрідні регіональні особливості подільської художньої школи, що дає нам право стверджувати про її самобутність і зобов’язує на використання їх позитивного досвіду сьогодні. В різні періоди 1908 – 1922 рр. у школі викладали М.І.Добровольський, І.М.Захаров, Г.Д.Журман, О.М.Адамович, Н.Д.Вишневська, Л.Розов, А.Вронський, В.Завадський, О.Ялковський, М.Корицький, М.Романів.

На основі аналізу діяльності Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи початку ХХ століття і стану художньої освіти на Поділлі визначено актуальні для сьогодення краю тенденції художньої освіти, які в навчальних закладах досліджуваного періоду постійно збагачувалися, вдосконалювалися і примножувалися. Це – гуманізація та гуманітаризація освітнього процесу засобами образотворчого мистецтва; вплив мистецтва на загальний духовний розвиток особистості; взаємозв’язок усіх форм художньої освіти (академічної, модерністської, народної); пріоритет духовного і морально-релігійного компонентів у художньо-естетичному вихованні; вдосконалення засобами образотворчого мистецтва професійно-педагогічної підготовки вчителя; вдосконалення різних видів і форм організації художньої діяльності на основі українського декоративно-ужиткового мистецтва з використанням кращих зразків світового мистецтва; культурно-просвітницька орієнтація художньої освіти в навчальних закладах різного типу.

ВИСНОВКИ

Результати здійсненого наукового пошуку дають змогу зробити такі висновки:

1.

2.

3.

4.

5.

Проведене дослідження свідчить, що прогресивні ідеї та досвід організації художньої освіти на Поділлі внаслідок недостатньої вивченості не використовується у розвитку професійної художньої освіти в сучасних умовах. Враховуючи сучасні потреби в забезпеченні подільського регіону вчительськими кадрами художнього профілю, доцільно використати позитивні ідеї розвитку художньої освіти в регіоні. Це може здійснюватися за такими напрямами: відкриття художньо-графічних факультетів на базі педагогічних університетів та інститутів; взаємодія в умовах ступеневої системи освіти художніх професійних і художніх професійно-технічних училищ з вищими педагогічними і мистецькими навчальними закладами; перепідготовка педагогічних працівників мистецького профілю в художніх училищах та інститутах.

6.

Творче використання досвіду діяльності Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи слугуватиме вдосконаленню підготовки педагогів навчальних закладів різних типів. Відтак використання набутого досвіду в нинішніх умовах може допомогти в пошуку ефективних форм і методів модернізації художньої освіти, у справі виховання особистості.

Дисертаційне дослідження не вичерпує багатоаспектних проблем історії розвитку художньої освіти в Україні. Подальшого вивчення потребує теоретико-методологічне обґрунтування принципів, методів, функцій, змісту художньої освіти в Україні та в окремих її регіонах на різних етапах історичного розвитку.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

1.

Статті у наукових періодичних фахових виданнях

2.