КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ПАСТУХОВА Валентина Володимирівна

УДК 65.014.1

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Спеціальність 08.06.01 – Економіка, організація і управління

підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному торговельно-економічному університеті Міністерства освіти і науки України на кафедрі менеджменту

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Мазаракі Анатолій Антонович,

Київський національний торговельно-

економічний університет, ректор

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Голіков Володимир Іванович, Інститут економічного прогнозування НАН України, завідувач відділу інституційних змін та розвитку форм господарювання

доктор економічних наук, професор Наливайко Анатолій Петрович, Київський національний економічний університет, завідувач кафедри стратегії підприємств

доктор економічних наук, професор Александров Іван Олександрович,

Донецький національний університет, професор кафедри менеджменту

Провідна установа:

Харківський державний економічний університет, кафедра економіки підприємства і менеджменту, Міністерство освіти і науки України, м.Харків.

Захист відбудеться “25” червня 2003 р. об 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.055.01 у Київському національному торговельно-економічному університеті за адресою: 02156, Київ-156, вул. Кіото, 19, ауд. А-227.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного торговельно-економічного університету за адресою: 02156, Київ-156, вул. Кіото, 19.

Автореферат розісланий “_22_” травня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І. Морозова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Утвердження соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі розвитку економіки України здійснюється після подолання тривалої (1990-1999 рр.) руйнівної економічної кризи. Новий етап реформування, обумовлений сучасними соціально-економічними та геополітичними реаліями, спрямований на реалізацію завдань сталого розвитку економіки, створення середовища здорової конкуренції, зміцнення конкурентоспроможності підприємств. Вирішення цих завдань на мікрорівні зумовлює необхідність опанування нових для вітчизняних підприємств “правил” взаємодії із зовнішнім оточенням, формування нового типу керівників-стратегів, визначення пріоритетів та перспектив їх розвитку, що дозволяє створити систему управління превентивного характеру.

Адекватним до зазначених вимог є стратегічний підхід, життєву необхідність та затребуваність якого довів досвід успішно функціонуючих компаній в економічно розвинених країнах.

Процес впровадження стратегічного підходу до управління на підприємствах України з врахуванням економічних реалій відбувається досить повільно. Підприємства насамперед зосереджені на вирішенні поточних проблем, пов’язаних з ефективним використанням їх потенціалу, а проблеми формування потенціалу, вирішення яких здійснюється в перебігу визначення перспектив розвитку, залишаються поза їх увагою. Проте без визначеної стратегії розвитку неможливо впевнено “рухатись” у бізнес-просторі, приймати обґрунтовані тактичні рішення щодо використання потенціалу підприємства, примножувати підприємницький капітал, забезпечуючи стійкі позиції у конкурентному середовищі. Окремі спроби впровадження елементів стратегічного управління в практику вітчизняних підприємств мають експериментальний характер і здійснюються за відсутності теоретичного підґрунтя стратегічного управління. Таке становище зумовлено певною низкою не лише макроекономічних проблем, а й проблем економічного та неекономічного характеру, специфічних для кожного підприємства. Найбільш вагомими проблемами неекономічного характеру є відсутність досвіду, недостатність науково-методичного забезпечення стратегічного управління з урахуванням особливостей перехідного періоду, існування “психологічного бар’єру” у керівників щодо стратегічних змін.

Досвід зарубіжних компаній у застосуванні стратегічного підходу до управління, який ґрунтується на використанні фундаментальних засад теорії стратегічного управління, розроблених відомими зарубіжними вченими Д. Аакером, Р. Акоффом, І. Ансоффом, Х. Віссємою, У. Кінгом, Д. Кліландом, Г. Мінцбергом, М.Е. Портером, А.Дж. Стріклендом, А.А. Томпсоном, А. Чандлером, Д. Шенделом та ін., є корисним, але не може бути взірцем для копіювання підприємствами в умовах трансформаційної економіки за причин вагомої різниці в механізмі регулювання економіки та існування соціально-економічних особливостей перехідного періоду.

В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, стратегічне управління є одним з найменш досліджуваних видів управління. Висвітлено окремі теоретико-методологічні аспекти стратегічного управління підприємством і з позицій комплексного підходу недостатньо досліджено проблеми розвитку стратегічного управління за умов трансформаційної економіки.

Питання теоретико-методологічних засад стратегічного управління та проблеми впровадження його концепції в практику підприємств в умовах перехідного періоду економіки досліджуються в працях українських вчених І.О. Александрова, В.А. Білошапки, І.О. Бланка, А.Е. Воронкової, В.Г. Герасимчука, В.І. Голікова, А.А. Мазаракі, А.П. Наливайка, Л.Є. Довгань, В.С. Пономаренка, О.І. Пушкаря, О.М. Тридіда, М.В. Туленкова, Н.М. Ушакової, З.Є. Шершньової, В.І. Щелкунова та ін., а також вчених країн СНД О.С. Віханського, В.А. Винокурова, А.П. Градова, В.С. Єфремова, П.В. Забєліна, А.Т. Зуба, Г.Б. Клейнера, М.І. Круглова, В.Д. Маркової, Н.Н. Треньова та ін.

Існуючі суперечливі концептуальні підходи до стратегічного управління обумовлюють різне тлумачення його категорій та розуміння взаємозв’язку елементів, а концепція стратегічного управління підприємством не враховує соціально-економічних реалій сьогодення. За цих умов теорія стратегічного управління потребує подальшої розробки в контексті ідеї сталого розвитку економіки, формування адекватних принципів для прийняття стратегічних рішень та визначення напрямів розвитку стратегічного управління на вітчизняних підприємствах в умовах трансформаційної економіки. Тому актуальним стає комплексний підхід до дослідження теоретико-методологічних проблем стратегічного управління на мікрорівні.

У наукових дослідженнях недостатньо виразно визначено концептуально-методологічні засади стратегічного аналізу та методичні питання його здійснення в системі управління підприємством. За межами наукового вирішення залишились проблеми кількісних оцінок стратегічних альтернатив та реалізованих стратегій, що потребує розробки відповідного методологічного підґрунтя та інформаційно-методичного забезпечення процесу формування та реалізації стратегій підприємства.

Не набули наукового обґрунтування розробки щодо формування організаційно-економічного механізму стратегічного управління підприємством. Питання організації та методології стратегічного контролю, формування стратегічного бюджету на підприємстві в наукових публікаціях висвітлено лише на концептуальному рівні.

Вирішення зазначених проблем надасть можливість забезпечити підприємства новою ідеологією, методологічним інструментарієм управління перспективним розвитком в умовах трансформаційної економіки України, що має вирішальне значення для забезпечення їх конкурентоспроможності та довготривалого успіху. Недостатня розробленість теорії та нерозв’язаність проблем концептуального, методологічного і методичного характеру у формуванні системи стратегічного управління підприємства в умовах трансформаційної економіки України обумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є частиною наукової роботи, що виконувалася відповідно до планів науково-дослідних робіт Київського національного торговельно-економічного університету: тема “Стратегія розвитку і управління організацією у сучасних умовах”(термін виконання – 1кв.2000-4кв.2001р., керівник розділу “Стратегія управління організацією в умовах нестабільності зовнішнього середовища”); тема “Стратегічні напрямки та пріоритети розвитку управління організаціями на ринку товарів та послуг в сучасних умовах” (термін виконання – 1кв.2002 - 1кв.2003р., плановий термін закінчення 4кв.2005р., керівник розділу “Дослідження взаємовідносин підприємства із зовнішнім оточенням”); тема № 482/33 “Методологія стратегічних змін в підприємствах сфери торгівлі в умовах трансформаційної економіки України” (замовник – Міністерство освіти і науки України, термін виконання – 1кв.2003р., плановий термін завершення 4кв. 2004р., керівник теми, номер державної реєстрації НДР-0103U001169).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад стратегічного управління підприємством у контексті концепції сталого розвитку та обґрунтування науково-методичних і практичних рекомендацій щодо створення організаційно-економічного механізму імплементації стратегій в умовах трансформаційної економіки.

Мета дослідження зумовила вирішення таких завдань:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження є система управління перспективним розвитком підприємств різних форм власності і різної галузевої належності в умовах нестабільності зовнішнього середовища. Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення, методичні і прикладні засади стратегічного управління підприємством в умовах трансформаційної економіки.

Теоретичну основу дослідження склали зарубіжні і вітчизняні концепції стратегічного управління, концепції сталого розвитку, прийнятного ризику, маркетингу, інноваційного менеджменту. Методологія дослідження ґрунтується на системному та програмно-цільовому підході, положеннях теорії організації, теорії прийняття рішень, теорії мікроекономіки, теорії розвитку екологічних систем, теорії економічного аналізу та прогнозування. У дослідженні використано загальнонаукові методи наукової абстракції, аналізу та синтезу, історичних аналогій до пізнання економічних явищ, об’єктів і процесів, індукції та дедукції. Прикладні аспекти організації стратегічного управління та його інструментарію досліджено на основі чинного нормативно-правового забезпечення діяльності господарюючих суб’єктів. Застосовано методи порівняльного аналізу, групування, опитування, метод експертних оцінок, кластерний аналіз, контент-аналіз. Одержану в результаті дослідження інформацію опрацьовано з використанням сучасних інформаційних технологій та програм GRAND, Ділема, VERSION.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному.

Вперше розроблено концептуальні засади стратегічного управління в контексті ідеї сталого розвитку, що забезпечує адекватність концепції управління перспективним розвитком підприємства до соціально-економічних пріоритетів суспільного розвитку.

Відповідно до розробленої моделі стратегічного управління диференційовано функції стратегічного управління та здійснено розмежування процесів безпосередньої розробки стратегії, стратегічного планування та стратегічного управління в цілому, що забезпечує узгодженість в їх інтерпретації та надає можливість ефективної організації стратегічного управління на підприємстві.

Розкрито зміст елементів стратегічного управління і обґрунтовано структурний взаємозв’язок між ними за їх функціональним призначенням, удосконалено систематизацію стратегічних цілей і стратегій підприємства та уточнено понятійно-категоріальний апарат стратегічного управління.

Вперше розроблено концепцію толерантності підприємства, яка використовується як методологічна основа формування стратегій підприємства на підставі кількісної оцінки взаємодії із зовнішнім середовищем і спрямована на забезпечення сталого розвитку. В межах цієї концепції обґрунтовано та введено в науковий обіг поняття “толерантність підприємства”, під яким розуміється здатність витримувати відхилення зовнішніх факторів у певному діапазоні, що є умовою життєдіяльності підприємства.

Дістали подальший розвиток концептуальні положення щодо функціональної інтеграції стратегічного управління і маркетингу, а також засади управління стратегічним потенціалом успіху підприємства, що забезпечує формування обґрунтованих стратегічних рішень на підприємстві.

Визначено теоретико-методологічні засади і поглиблено розуміння стратегічного аналізу як підсистеми стратегічного управління та розроблено модель реалізації прогнозно-стратегічного підходу до планування розвитку підприємства, що дозволяє на підставі поєднання прогнозу та стратегії розробляти сценарії розвитку підприємства.

Дістало подальший розвиток методичне забезпечення діагностики стану підприємства у конкурентному середовищі, що дозволяє забезпечити комплексний підхід до визначення відповідності можливостей підприємства до встановлених стратегічних завдань.

Запропоновано організаційно-методологічні підходи до формування механізму впровадження стратегічного управління на підприємстві залежно від його специфіки, ступеня готовності до використання стратегічного підходу та ступеня розвитку стратегічної орієнтації, що забезпечує диференційований підхід до побудови системи стратегічного управління.

Поглиблено зміст стратегічного контролю: визначено елементи і інструментарій кожного етапу цього процесу, сформульовано принципи ефективної організації контролю в системі стратегічного управління та вперше розроблено концептуальні засади “сигнального” стратегічного контролю та матричну інтерпретацію систематизованих об’єктів контролю реалізації стратегії за його видами та рівнями управління підприємством, що дозволяє забезпечити ефективне виконання функцій контролю в системі стратегічного управління підприємства.

Практичне значення одержаних результатів. Комплексний аналіз розвитку теорії та становлення системи стратегічного управління в умовах трансформаційної економіки надав можливість одержати наукові результати, прикладне значення яких полягає у можливості практичного використання розроблених методик, інструментарію, методичних підходів щодо управління процесом формування та реалізації стратегії підприємства, які наведено нижче:

– модельний інструментарій визначення межі толерантності підприємства у процесі формування превентивних організаційних заходів та управлінського інструментарію в системі стратегічного управління;–

методичне забезпечення стратегічного моніторингу як своєрідної інформаційної системи (завдання, функції, структура системи, інструментарій та зміст кожного етапу процесу);–

матричний інструментарій визначення множини стратегічних альтернатив розвитку та стратегічних проблем підприємства на підставі кількісної оцінки взаємодії із зовнішнім оточенням;–

методичний підхід до комплексної оцінки стратегічних альтернатив підприємства та модель вибору прийнятної стратегії;–

методичне забезпечення визначення ступеня розвитку стратегічної орієнтації підприємств, зокрема: сукупність індикаторів “стратегічності” підприємства та методика визначення ступеня розвитку стратегічної орієнтації підприємства;–

організаційний механізм створення системи стратегічного управління на підприємстві (цілі, завдання кожного етапу створення системи стратегічного управління; матричний інструментарій для оцінки ступеня готовності підприємства до впровадження стратегічного підходу; матриця розподілу функцій за рівнем управління у системі стратегічного управління, профіль фахівців зі стратегічного управління, система принципів та критеріїв ефективності здійснення стратегічних змін);–

методичне забезпечення здійснення стратегічного контролю, зокрема визначено систему коригуючих заходів за їх спрямованістю, модель поточного та підсумкового стратегічного контролю, алгоритм оцінки діючої стратегії, модельний інструментарій для інтегральної оцінки імплементованої стратегії, принципи організації ефективного контролю в системі стратегічного управління.–

модель взаємозв’язку інформаційної системи стратегічного управління (ІССУ), системи стратегічного моніторингу із системою стратегічного контролю, що забезпечує своєчасне прийняття обґрунтованих стратегічних рішень в процесі формування та реалізації стратегії.

Наукові розробки автора прийняті для впровадження на промислових підприємствах Українським Союзом промисловців та підприємців (довідка № 03-4-2619 від 2.12.01) та на торговельних підприємствах відділом торгівлі та громадського харчування Донецької міської ради (довідка № 01-02 від 08.02.02).

Розроблені методичні рекомендації щодо формування системи стратегічного управління на підприємстві, створення системи стратегічного моніторингу та діагностики внутрішнього середовища підприємства прийняті для впровадження в ЗАТ “Донецький ЦУМ” (довідка № 630 від 14.07.2000). Методичні рекомендації щодо створення системи стратегічного контролю, вибору прийнятної стратегії розвитку підприємства та організації стратегічного управління на підприємстві прийняті до впровадження в ЗАТ “Група НОРД” (довідка № 126/1 від 20.02.01).

Теоретичні розробки та науково-практичні рекомендації автора були підґрунтям для створення типової програми нормативної дисципліни “Стратегічний менеджмент”, яку затверджено Президією Науково-методичної комісії з менеджменту Міністерства освіти і науки України та впроваджено у навчальний процес вищих навчальних закладів України (довідка Науково-методичної комісії з менеджменту Міністерства освіти і науки України № 39-НМК від 14.06.02).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження пройшли апробацію у доповідях і виступах дисертанта на 19 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних, науково-методичних конференціях і семінарах, що відбулися протягом 1999–2002 рр. в Україні та за її межами:

V Міжнародна науково-практична конференція “Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність” (Трускавець, 1999); Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації “Менеджмент організацій торгівлі” (Дніпропетровськ,1999); Всеукраїнська науково-практична конференція “Економіка сталого розвитку: погляд у ХХІ століття” (Донецьк, 1999); ХІ Міжнародна науково-практична конференція “Стратегія економічного розвитку в умовах глобалізації” (Чернівці,2000); Міжнародна науково-практична конференція “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” (Київ, 2000); Міжнародна науково-практична конференція “Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти” (Полтава, 2000); Міжнародна науково-практична конференція “Підприємництво в Україні: проблеми і шляхи розвитку” (Львів, 2000); VІІ Міжнародна науково-практична конференція “Управління підприємством: діагностика, стратегія, ефективність” (Дніпропетровськ, 2000); ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Стратегічний маркетинг та інноваційний менеджмент: теорія та практика, проблеми підготовки фахівців” (Київ, 2000); ІІ Всеросійська науково-практична конференція “Национальная экономика и вооруженные силы: проблемы и перспективы” (Санкт-Петербург, 2000); VІІ Міжнародна науково-практична конференція “Теорія і практика управління з погляду тисячоліть” (Київ, 2001); Міжнародна конференція “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?” (Донецьк, 2001); ІІІ Міжнародна конференція “Marketing uslug profesjonalnych “Kultura organizacyjna – osobowosc profesjonalisty” (Познань (Польща), 2001); Міжнародна науково-методична конференція “Менеджмент малого и среднего бизнеса: проблемы, обучение, перспективы” (Севастополь, 2001); ІХ Всеукраїнська науково-практична конференція “Менеджмент і маркетинг: досягнення і перспективи” (Київ, 2002); Міжнародна науково-практична конференція “Стратегія розвитку економічного потенціалу регіонів: інвестиційні пріоритети та інфраструктура” (Чернівці, 2002); Х Міжнародна науково-практична конференція “Управління організацією: регіональні аспекти” (Київ, 2002); Міжнародна науково-методична конференція “Управление организационным развитием социально-экономических систем” (Челябінськ, 2002); Російська науково-практична конференція “Стратегическое управление: регион, город, предприятие” (Нижній Новгород, 2002), а також на конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного торговельно-економічного університету. Тези доповідей опубліковано.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в одноособовій монографії “Стратегічне управління підприємством: філософія, політика, ефективність” обсягом 18,88 друк.арк. (Київ, 2002р.). Рецензію на монографію опубліковано у фаховому журналі “Проблеми науки”.

За результатами дослідження опубліковано 45 наукових праць загальним обсягом 34 друк.арк., у тому числі монографія, 22 наукові статті у фахових журналах та збірниках наукових праць, 8 статей у збірниках матеріалів конференцій і 14 тез доповідей в інших наукових виданнях України та зарубіжжя (Польща, Росія).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 6 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації – 406 с., у тому числі основного тексту – 350 с. У дисертації міститься 30 таблиць, 56 рисунків, 9 додатків на 31 сторінці. Список використаних джерел нараховує 320 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, відображено форми апробації та публікації результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні основи стратегічного управління” досліджено теоретичні основи стратегічного управління, визначено передумови зміни і основні етапи його еволюції, розроблено теоретичні положення та сформульовано основні принципи стратегічного управління підприємством у контексті концепції сталого розвитку, диференційовано функції стратегічного управління.

Передумови зміни концепцій стратегічного управління пов’язані з циклами економічного розвитку, процесами глобалізації бізнесу, диверсифікації, посиленням конкурентної боротьби тощо. Зважаючи на зміни в сучасній теорії управління, появу нових рис стратегічного управління, напрямів у його теорії під впливом зростання значущості маркетингу, екологічного фактора макросередовища та соціальної відповідальності підприємства, виокремлено етап розвитку концепції стратегічного управління, який охоплює період: кінець 90-х рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст. За умов сучасного етапу економічного розвитку визначено, що стратегічному управлінню притаманний підприємницький (заохочення ініціатив, забезпечення творчого підходу, завзятість), інтеграційний (збалансований розвиток економічного потенціалу та компетенцій персоналу) та інноваційний (стимулювання нововведень, розвиток новаторського підходу) характер.

Провідною ідеєю концепції стратегічного управління на початку XXI століття визнано необхідність гармонійного розвитку підприємства, що передбачає орієнтацію на поєднання інтересів суб’єктів господарювання, споживачів і суспільства в цілому на підставі інтегрування економічних, екологічних та соціальних пріоритетів розвитку. Стратегічне управління у дисертації інтерпретується як діяльність, що ґрунтується на стратегічній орієнтації як компоненті філософії підприємства та має спрямованість на досягнення цільових орієнтирів у перспективі, забезпечення стійкого розвитку, конкурентоспроможності та довготривалого успіху підприємства.

Забезпечення сталого розвитку обумовлює необхідність наповнення ідеології стратегічного управління новим змістом. У зв’язку з цим відповідно до концепції сталого розвитку визначено основні теоретичні положення стратегічного управління: формування стратегії взаємодії із зовнішнім середовищем за принципами сталого розвитку; встановлення цільових орієнтирів підприємства на перспективу на підставі врахування принципів маркетингу, екогармонійності та толерантності; використання еколого-економічного підходу до зростання підприємства та прогнозування його стратегічної позиції; забезпечення довготривалих конкурентних переваг, стійкості конкурентної позиції та економічної безпеки. Відповідно до визначених теоретичних положень сформульовано основні принципи стратегічного управління :

-

інтегративності економічного потенціалу підприємства та здатностей персоналу до ефективного використання ресурсів у процесі досягнення встановлених цілей;–

інноваційності, що передбачає постійне удосконалення технологічних, управлінських процесів тощо для забезпечення відповідності підприємства вимогам зовнішнього середовища;–

екогармонійності, який виражає необхідність врахування екологічних наслідків діяльності підприємства;–

економічності, що передбачає раціональне забезпечення стійкого розвитку підприємства.

На підставі дослідження структурно-функціональної побудови стратегічного управління розроблено його структурно-логічну модель, в якій відбивається комплекс складових елементів кожного етапу управління перспективним розвитком підприємства. Відповідно до запропонованої моделі стратегічного управління виокремлено процеси безпосередньої розробки стратегії, стратегічного планування й стратегічного управління в цілому та диференційовано сукупність функцій стратегічного управління на такі групи: функції управління процесом визначення цільових орієнтирів, функції управління процесом розробки стратегій, функції управління процесом реалізації стратегій (рис.1).

Рис.1. Стратегічне управління крізь призму здійснюваних функцій

На підставі концептуального огляду елементів стратегічного управління виявлено структурний взаємозв’язок між ними (рис.2). Визначено, що вихідними елементами стратегічного управління є місія та цілі, предметом – стратегія, політика, стратегічний потенціал, а результатом – стратегічна позиція, конкурентоспроможність, стратегічні фактори успіху (СФУ), довготривалі конкурентні переваги. У дисертації доведено доцільність розгляду процесу цілеутворення і процесу розробки стратегії не як частини і цілого, а як рівнозначних складових стратегічного управління.

Рис. 2. Структурний взаємозв’язок елементів стратегічного

управління

На підставі узагальнення класифікаційних ознак розроблено концептуальний підхід до класифікації стратегій суб’єктів господарювання, яка побудована відповідно до сформованої системи стратегічних цілей підприємства. Запропонована систематизація стратегій надає можливість упорядкування та інтеграції дій на підприємстві щодо перспектив розвитку і зростання, ефективності функціонування та поведінки у конкурентному середовищі.

У другому розділі “Дослідження розвитку стратегічного управління підприємством в умовах трансформаційної економіки” визначено особливості, тенденції використання елементної бази стратегічного управління на підприємствах у регіональному аспекті та здійснено оцінку впливу трансформаційного характеру економіки на розвиток стратегічної орієнтації вітчизняних підприємств, що покладено в основу формування організаційного механізму імплементації стратегії.

Необхідність впровадження концепції стратегічного управління в практику управління вітчизняних підприємств зумовлена об’єктивними процесами в економіці: приватизація, корпоратизація, реструктуризація, диверсифікація та посилення конкуренції. Аналіз результатів обстеження підприємств свідчить про тенденцію до поширення і наявність низки проблем застосування концепції стратегічного управління. На підприємствах використовуються окремі елементи стратегічного управління і переважна частина керівників (їх частка по регіонах варіює від 61,8 до 83,4 %) підприємств визнають необхідність розробки стратегій. Проте стратегічні рішення приймаються на підприємствах найчастіше як відповідь на суттєві зміни у зовнішньому середовищі, особливо у випадках появи ознак кризового стану, і лише на деяких підприємствах (їх частка по регіонах варіює від 12,85 до 18,2%) розробляється стратегічний план їх діяльності. Таке становище пояснюється об’єктивними та суб’єктивними причинами, серед яких найбільш вагомою, як встановлено в результаті анкетування, є неможливість використання принципів стратегічного управління на підприємстві за мінливістю зовнішнього оточення (частка підприємств варіює від 52,3 до 72,2 %).

У процесі емпіричного дослідження верифіковано сформульовані гіпотези, більшість з яких підтвердилися. Виявлено, що регіональна належність незначно впливає на ступінь використання стратегічного підходу до управління підприємством і застосування концепції стратегічного управління не залежить від форми власності підприємства, а підприємства маркетингової орієнтації є більш “стратегічними”. Особливості використання елементів стратегічного управління (їх комплекс, періодичність, результативність) у діяльності підприємств обумовлюють різний ступінь стратегічної орієнтації, що впливає на специфіку формування організаційного механізму імплементації стратегії. Згідно з цим для розробки практичних рекомендацій щодо формування організаційних передумов впровадження концепції стратегічного управління здійснено визначення ступеня розвитку стратегічної орієнтації підприємств за розробленою методикою. У процесі кластерного аналізу визначено три кластери досліджуваних підприємств, які характеризуються певним ступенем розвитку стратегічної орієнтації. Основні характеристики кластерів підприємств наведено в табл.1. Для кластера 1 (53,7 % підприємств, що визнано консерваторами в сфері інновацій), який представлено здебільшого малими підприємствами (60,4 %) і переважно торговельної діяльності (60,6 %), характерною є відсутність стратегічного підходу до управління, орієнтація на внутрішні можливості, рішення лише поточних проблем діяльності та розробка оперативних планів. Для кластера 2 (25,2 % підприємств, що визнано послідовниками за лідерами у сфері інновацій), який представлено переважно великими та середніми за розміром підприємствами (65,8%) і виробничої сфери діяльності (46,8%), притаманне епізодичне використання окремих елементів стратегічного управління залежно від ринкової ситуації, орієнтація на зовнішні можливості, визнання необхідності розробки стратегії Для кластера 3 (21,1 % підприємств, що визнано лідерами у сфері інновацій), більшість якого складають великі та середні підприємства (62,5%) і які є переважно диверсифікованими (50%), характерним є розгляд стратегічного управління як імперативу сьогодення, систематичне використання окремих елементів стратегічного управління, розв’язання стратегічних проблем, розробка стратегічних планів.

Таблиця 1

Профіль вибірки вітчизняних підприємств за рівнем використання концепції

стратегічного управління

Параметри | Кластер 1 (53,7 %) | Кластер 2 (25,2 %) | Кластер 3 (21,1 %)

1.

·

·

·

·

2.

·

·

3.

4.

·

·

·

·

5.

·

·

·

·

6.

27,3 |

29,1 |

27,8

Обстеження підприємств показало, що в умовах трансформації економіки Україні на ринкову здійснюється процес опанування концепції стратегічного управління: формування системи стратегічного управління відбувається переважно в диверсифікованих великих, середніх підприємствах, а освоєння концепції стратегічного управління є характерним для виробничих великих, середніх підприємств, резерв для впровадження стратегічного підходу становлять торговельні малі підприємства.

У третьому розділі “Концептуальні засади формування стратегії підприємства” розроблено концепцію толерантності підприємства як методологічне підґрунтя формування стратегій суб’єктів господарювання, обґрунтовано функціональну інтеграцію між стратегічним управлінням та маркетингом, розроблено матрицю ключових факторів успіху за ресурсною належністю, яку запропоновано використовувати в процесі управління стратегічним потенціалом та його трансформації на стратегічні фактори успіху.

За причин посилення нестабільності і впливу на підприємство зовнішнього середовища доведено необхідність формування адекватної концепції сталого розвитку методологічної основи стратегічного управління. Тому обґрунтовано необхідність застосування закону толерантності у вирішенні проблем взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням і забезпечення стійкого розвитку у турбулентному середовищі, а також для забезпечення стану гомеостазу підприємства й скорочення періоду релаксації розроблено концепцію толерантності.

У результаті теоретичного дослідження виявлено, що термін “толерантність” щодо стійких і глибинних причинно-наслідкових зв’язків між об’єктами і процесами у зовнішньому середовищі і системах в управлінні не використовується, а застосування закону толерантності в науці управління ще недостатньо методологічно розроблено. У дисертації толерантність підприємства визначена як здатність витримувати відхилення зовнішніх факторів у певному діапазоні, який є умовою життєдіяльності підприємства. Доведено, що закон толерантності є окремим випадком закону стійкості, і використовується для відображення стійкості підприємства у зовнішньому середовищі стосовно його дестабілізуючих факторів. Діапазон толерантності підприємства залежить не лише від сили і спрямованості впливу зовнішніх факторів, але й від власного потенціалу і активності ділової політики. Сукупність діапазонів толерантності підприємства стосовно кожного зовнішнього фактора складає поле толерантності, яке є специфічним для кожного підприємства однієї галузі, а також має галузеву специфіку.

Відносно поля толерантності визначено такі позиції підприємства:

-

-

-

У дисертації запропоновано метод визначення межі діапазону толерантності підприємства, в основу якого покладено порівняння сили впливу дестабілізуючих зовнішніх факторів та потенціалу підприємства. У результаті розрахунків виділено чотири рівні стійкості підприємства, за якими визначається межа його толерантності (табл.2). Кожний рівень стійкості підприємства характеризується певною силою впливу дестабілізуючих зовнішніх факторів, співвідношенням темпів їх зміни і відновлювальних процесів у підприємстві.

Таблиця 2

Шкала визначення межі толерантності підприємства

Величина рівня стійкості, % | Характеристика ситуації | Межа толерантності підприємства | Можливі заходи в системі стра-

тегічного управління

[-100 -50] | Сила дестабілізуючих зовнішніх факторів є дуже значною; умови – екстремальні і нестандартні; темп зміни дестабілізуючих факторів значно перевищує темп відновлювальних процесів | Втрата стійкості, стану гомеостазу, ІV фаза кризи | Реструкту-ризація

[-50 -0] | Сила дестабілізуючих зовнішніх факторів у 2 рази перевищує потенціал підприємства; темп зміни дестабілізуючих факторів перевищує темп відновлювальних процесів | На межі втрати стійкості, “точка” біфуркації ,

ІІ і ІІІ фази кризи | Реструкту-ризація,

переорієнта-

ція

[0 +50] | Виявляється негативний вплив зовнішніх факторів; потенціал підприємства дорівнює чи перевищує силу дестабілізуючих факторів; темп зміни дестабілізуючих факторів не перевищує темпу відновлювальних процесів | “Точка” біфуркації, можливість повернутися в поле толерантності,

стан гомеостазу зберігається,

І фаза кризи | Реорганізація

реінжині-

ринг

[+50 +100] | Сприятлива ситуація, негативний вплив зовнішніх факторів є мінімальний, швидкість відновлювальних процесів перевищує темп зміни негативних факторів | Сильна позиція в полі толерантності, стійка позиція, криза відсутня | Заходи проактивної стратегії

У полі толерантності рівень стійкості підприємства за розробленою шкалою варіює у межах [+50%+100%], що свідчить про економічну потужність та стійкість позицій на ринку діяльності. За таких умов підприємство має можливість використовувати заходи проактивної стратегії розвитку, яка відрізняється експансивним характером. Стан підприємства в “точці” біфуркації характеризується як межа втрати стійкості і за таких умов для скорочення періоду релаксації доцільними є заходи реструктуризації на підприємстві. Управління підприємством при рівні стійкості [-100%-50%] відбувається в нестандартних, екстремальних умовах і має спрямованість на подолання кризи. Визначення межі толерантності підприємства надає можливість формування превентивних управлінських заходів, що забезпечує досягнення успіху діяльності в нестабільних зовнішніх умовах.

Формування стратегічних факторів успіху, які забезпечують довготривалий успіх підприємства, здійснюється у системі стратегічного управління шляхом реалізації таких функцій: ідентифікація стратегічних факторів успіху в сфері діяльності підприємства; створення стратегічного потенціалу успіху підприємства; трансформація стратегічного потенціалу на стратегічні фактори успіху; забезпечення стійкості стратегічних факторів успіху. У процесі управління стратегічним потенціалом успіху запропоновано використання розробленої матриці ключових факторів успіху підприємства за ресурсною належністю, що сприятиме успішному вирішенню завдання створення “ресурсної асиметрії” потенціалу підприємства відносно конкурентів. Доведено, що трансформація стратегічного потенціалу успіху на стратегічні фактори успіху є можливою за умов ефективної маркетингової політики підприємства.

У контексті обґрунтованої функціональної інтеграції стратегічного управління та маркетингу розкрито зміст функцій маркетингу на кожному рівні управління підприємством та виявлено сфери дифузії стратегічного управління і маркетингу в процесі розробки та реалізації стратегії розвитку підприємства.

У четвертому розділі “Методичні засади та інструментарій формування стратегічних альтернатив розвитку підприємства” розроблено методичне забезпечення таких підсистем стратегічного управління, як інформаційна, стратегічного моніторингу, стратегічного аналізу, діагностики стану підприємства та обґрунтовано методичні основи формування множини стратегічних альтернатив на підставі кількісної оцінки взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням.

У дисертації сформовано комплекс інформаційного забезпечення процесу стратегічного управління підприємством. Визначено елементи інформаційної системи стратегічного управління (ІССУ), яка призначена для формування, зберігання та розподілу достовірної інформації про стан та тенденції змін зовнішнього оточення та внутрішнього середовища підприємства, що використовується в процесі розробки та реалізації стратегії. В умовах нестабільності зовнішнього середовища оперативне надходження зовнішньої інформації та своєчасне виявлення загроз та можливостей для підприємства, що є підставою для адекватного реагування підприємства на “слабкі” сигнали, забезпечується підсистемою “стратегічний моніторинг”. Визначено, що стратегічний моніторинг передбачає відстеження, фіксацію та визначення тенденцій змін зовнішніх факторів, встановлення їх відхилень від межі толерантності підприємства.

Відповідно до концепції толерантності визначено завдання та функції стратегічного моніторингу, реалізація яких передбачає наступну послідовність: вибір “критичних” точок зовнішнього середовища; визначення системи параметрів, що характеризують стан елементів зовнішнього середовища; встановлення діапазону допустимих змін “критичних” точок; виявлення змін “критичних” точок; встановлення відхилень стану середовища за “критичними” точками від прогнозу та діапазону допустимих змін; визначення тенденції зовнішніх змін; встановлення відхилень від межі толерантності підприємства; фіксація “слабких” сигналів зовнішнього оточення. Реалізація функцій стратегічного моніторингу у визначеній послідовності забезпечує взаємозв’язок із підсистемою стратегічного контролю та підсистемою стратегічної інформації.

До теперішнього часу дискусійним питанням є тлумачення змісту такої підсистеми стратегічного управління, як стратегічний аналіз. На підставі розглядання взаємозв’язку стратегічного планування і прогнозування стратегічний аналіз визначено як аналіз зовнішнього оточення та внутрішнього середовища підприємства з метою визначення його стратегічного потенціалу, стратегічної позиції та перспектив розвитку стратегічних зон господарювання (СЗГ). Стратегічний аналіз як вид перспективного аналізу на відміну від SWOT-аналізу спрямований на оцінку перспективного стану потенціалу підприємства та ринкових сегментів і має прогнозний характер. У дисертації розроблено методичне забезпечення стратегічного аналізу: структурно-логічна, комплекс аналітичного інструментарію та принципи здійснення. Запропонована інтерпретація стратегічного аналізу та визначений зміст процесу поглиблюють розуміння цього елементу стратегічного управління. На підставі стратегічного аналізу здійснюється прогнозування стратегічної позиції підприємства на привабливих сегментах ринку та визначення стратегічного потенціалу успіху. У цьому контексті розроблено модель реалізації прогнозно-стратегічного підходу до планування розвитку підприємства, підґрунтям формування якої використана ідея М. Годе щодо поєднання прогнозу і стратегії. У межах реалізації прогнозно-стратегічного підходу до управління підприємством визначено завдання прогнозування як підфункції стратегічного планування, а саме: наукове передбачення перспектив розвитку стратегічної зони господарювання; визначення набору перспективних СЗГ; визначення перспективної стратегічної позиції. Зіставлення стратегічної позиції підприємства та прогнозу розвитку перспективних СЗГ дозволяє розробити сценарії перспектив розвитку підприємства, в яких передбачаються напрямки використання стратегічних ресурсів підприємства в певних СЗГ. Для забезпечення комплексного підходу до виявлення відповідності потенціалу підприємства визначеним стратегічним завданням та визначення комплексу можливих стратегій запропоновано методику діагностики стану підприємства у конкурентному середовищі .

Діагностика стану підприємства у конкурентному середовищі визнана одним з етапів стратегічного управління і спрямована на виявлення та оцінку сильних і слабких сторін підприємства, його можливостей, визначення конкурентної позиції, конкурентних переваг з метою вирішення завдання забезпечення динамічної рівноваги підприємства із зовнішнім середовищем та обґрунтування шляхів підвищення конкурентоспроможності. Згідно з такою інтерпретацією діагностики стану підприємства у конкурентному середовищі її складовими визначено: аналіз внутрішнього середовища підприємства, порівняльна оцінка діяльності підприємства з конкурентами, портфельний аналіз. Розкрито особливості та зміст кожної компоненти діагностики стану підприємства у конкурентному середовищі, обґрунтовано їх наступність та визначено результати (профіль здатностей підприємства, конкурентний профіль здатностей, портфельний профіль) кожного виду аналізу в процесі діагностики. Структуровано процес діагностики стану підприємства у конкурентному середовищі та систематизовано аналітичний інструментарій кожного етапу цього процесу.

В результаті дослідження виявлено, що існуюче методичне забезпечення визначення стратегічних альтернатив підприємства характеризується значною різноманітністю підходів, які ґрунтуються на вербальній характеристиці взаємодії підприємства із зовнішнім оточенням. Для підвищення обґрунтованості визначення стратегічних альтернатив розвитку підприємства та виявлення можливості впливу на ділове оточення як підставу запропоновано використання кількісної оцінки взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем. Відповідно до методології SWOT-аналізу та сформованої концепції толерантності підприємства, розроблено методичне забезпечення щодо визначення множини стратегічних альтернатив розвитку і стратегічних проблем підприємства, що надає можливість обґрунтованого вибору комплексу стратегій. В основу методичного підходу покладено визначення межі толерантності підприємства та матричну інтерпретацію бінарного порівняння кількісних характеристик внутрішнього середовища та зовнішнього оточення підприємства.

У п’ятому розділі “Вибір стратегій підприємства в умовах невизначеності та ризику” розроблено модель прийняття стратегічних рішень у складних умовах нестабільності зовнішнього середовища за високим ступенем невизначеності й ризику та запропоновано метод вибору прийнятної стратегії розвитку підприємства.

З урахуванням особливостей прийняття стратегічних рішень, запропоновано модель розробки стратегічних рішень на підприємстві в умовах невизначеності та ризику, в якій відбито специфіку технології їх прийняття. Відповідно до запропонованої моделі задача формування стратегічного рішення представлена в такій формі:

< So, T, R | Sj, I, Р, A, Y, F(f), L, К>,

де зліва від вертикальної риски знаходяться відомі елементи задачі, а справа – невідомі, які належить попередньо визначити: So – проблема, що потребує розв’язання; Т – час для прийняття стратегічного рішення; R – ресурси, які потрібні для прийняття стратегічних рішень; Sj – проблемна ситуація, основні симптоми проблеми, яка потребує розв’язання; І – сукупність характеристик стану зовнішнього та внутрішнього оточення; Р=(Р1 ……Рn) – множина обмежень та критеріїв прийняття рішень; А=(А1……Аm) – множина альтернативних стратегічних рішень; Y – корисність кожного альтернативного рішення; F(f) – функція групової переваги; f – множина індивідуальних переваг; L – критерій узгодження рішення; К – критерії вибору найкращого рішення.

Доведено, що прийняття стратегічних рішень на підприємстві здійснюється методом інтуїції за таких умов: високий ступінь невизначеності, брак досвіду, наявність декількох рівнозначних альтернатив, обмеженість часу для прийняття стратегічних рішень. Найбільш важливою проблемою в процесі