імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПІСКОЗУБ Зоряна Федорівна

УДК 811.133.1’371

СЕМАНТИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ АБСТРАКТНИХ ІМЕННИКІВ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ПОМІРКО Роман Семенович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри французької філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

ПОПОВИЧ Михайло Михайлович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, МОН України, завідувач кафедри

французької мови

кандидат філологічних наук, доцент

КАГАНОВСЬКА Олена Марківна,

Київський національний лінгвістичний університет,

МОН України, доцент кафедри французької філології

Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки

України, кафедра романської філології.

Захист відбудеться 23 травня 2003 р. о 10 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11

у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “21” квітня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Смущинська І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасні лінгвістичні дослідження спрямовані на явища, які одночасно стосуються різних галузей наук. Саме до таких явищ належать абстрактні імена, які перебувають у точці перетину мови, мовлення й думки, унікальної здатності людини до узагальнення. Під час аналізу абстрактних імен одразу ж постають питання репрезентації: певні терміни іменують предмети такими, якими вони є, і їх звично називають “конкретними”, інші ж, навпаки, передають ідеї, концепти. До них відносяться “абстрактні” імена. Однак, є очевидним, що між предметами і словами немає прямого зв’язку. Існує швидше когнітивне фільтрування, здійснюване людиною.

Лінгво-філософські дослідження свідчать про істотні труднощі в характеристиці абстрактних імен. Сам смисл терміна “абстрактний” з плином часу еволюціонував: від властивості, виокремленої з об’єктів, до деномінації певних сутностей. Щоб краще зорієнтуватися в проблемі інтегрування абстрактних імен у мовні процеси, на нашу думку, виникає потреба удосконалити принципи їх аргументування і функціонування. Вивчення абстрактної лексики посідає доволі скромне місце в лінгвістичній літературі, хоча проблема співвідношення категорії мислення і частин мови давно цікавила лінгвістів (Ф.І. Буслаєв, О.О. Потебня, О.М.Пєшковський та інші).

Щодо українських мовознавців, то проблема абстрактних іменників найчастіше цікавила їх у контексті дослідження словотвору старої та сучасної української мови (В.В. Грещук ). Вивченню окремих питань абстрактної лексики присвячено працю зі словотвору лексики старослов’янської, давньоруської та інших слов’янських мов (І.І. Ковалик). Аналізові абстрактних іменників старобілоруської мови присвячена монографія (В. Cташайтене). Стилістичний аспект функціонування абстрактних іменників множини російської і французької мов вивчає Е.Х. Хабібуліна. Явище детермінації іменника, в тому числі і абстрактного досліджує М.М. Попович.

У дослідженнях абстрактної лексики можна простежити дві основні тенденції: уживання абстрактної лексики лише як ілюстративного матеріалу до побудови тих чи інших концепцій; аналіз окремих аспектів абстрактного слова, а саме – щодо розв’язання питання словотворчої структури абстрактної мовної одиниці, її граматичної характеристики, стилістичної належності, семантичної еволюції. Як виняток, варто згадати монографію Л.Полюги "Українська абстрактна лексика XIV-першої половини XVII ст."(К.,1991), в якій автор застосовує комплексний підхід до аналізу цієї лексики.

Проблемою абстрактного більше цікавляться іноземні дослідники. Абстрактні субстантиви в романських мовах і, зокрема, в італійській досліджує К.Джонасон. Окремим аспектам реконструкції абстрактного в індо - європейських мовах присвячена праця Ж. Піно. М.Святковська вивчає функціонування nomina actionis у польській мові. М. Гальміш, А. Руссо, М. Вільме, Н. Фльо, Ж. Пікош, Ф. Маз’єр, Г.Лє Борделес – французькі науковці, які зробили свій вагомий внесок у дослідження абстрактних імен-ників. Об’єктом дослідження П. Лє Нестура є абстрактні субстантиви японської мови.

Тема дисертаційного дослідження охоплює абстрактні іменники французької мови, становлення та функціонування яких досліджено в динамічному розвитку. У запропонованій праці французькі абстрактні іменники розглянуто з урахуванням досягнень та висновків, отриманих у результаті дослідження проблем абстрактного на матеріалі інших мов.

Актуальність обраної теми визначено потребою часу, оскільки саме тепер спостерігається кульмінація розвитку абстрактних іменників, динаміка процесів їх категоріальних транспозицій, конденсування думки та щільність міжрівневої мовної взаємодії. У зв’язку з цим стає науково перспективною проблема повнішого визначення саме лінгвістичного статусу абстракцій, їх семантико-функціональних характеристик залежно від стильової орієнтації текстів, особливостей мовно-мовленнєвої референції.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах наукової теми кафедри французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка “Дослідження структурно-семантичних особливостей та закономірностей розвитку романських мов” (номер державної реєстрації 0100 №001459).

Матеріал дослідження отриманий у результаті вибірки слів із словників XVI-XVIII і XX ст., а саме: Huguet E. Dictionnaire de la langue franзoise du XVI s.(1925), Sommaize B. De “Le Grand Dictionnaire des Precieuses”(1856), Furetiиre A. “Dictionnaire universel” (1727), Le Dictionnaire de l'Academie franзoise (1762, 1798), “Le Petit Robert. Dictionnaire alphabйtique et analogique de la langue franзaise” (1992), а також “Ремарок…” Кл.Вожла. Також опрацьовано твори художньої літератури як XVII, так і XX сторіч (Оноре д’Юрфе, Гє де Бальзак, Вуатюр, Корнель, Ф. Саган, А.Моруа, М.Дрюон, Ф.Моріак, Ж.-Л. Кюртіс та ін.).

Мета роботи полягає у визначенні релевантних ознак абстрактних іменників французької мови в процесі становлення її функціональних норм.

Мета передбачає розв’язання таких завдань:

розкрити сутність лінгво-філософського трактування абстрактних імен;

визначити місце абстрактного іменника в ієрархічній лексичній опозиції гіперо-гіпонімічного типу;

здійснити комплексний аналіз укладеного корпусу прикладів абстрактних іменників;

простежити взаємозв’язок конкретного й абстрактного значень у функціонуванні слова;

обґрунтувати роль опозиції абстрактне/конкретне в класифікації іменників;

виявити та обґрунтувати домінантну рису лексико-семантичних модифікацій абстрактних іменників.

Об’єктом дослідження є абстрактні іменники французької мови в синхронії і діахронії.

Предметом дослідження є лексичні, семантичні та функціональні параметри абстрактних іменників французької мови.

Для розв’язання конкретних завдань в роботі застосовано такі методи: дескриптивний метод та метод контекстуальної ідентифікації – для відбору і характеристики лексичних одиниць; дедуктивний – щоб визначити теоретичні засади поняття абстрактного/кон-кретного як лінгво-філософської категорії; компонентний – для здійснення системного підходу до вивчення лексики, та метод словотворчого аналізу лексем для адекватного розкриття сутності абстрактних іменників. Застосування названих методів сприяло отриманню достовірних та об’єктивних результатів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому:

розглянуто дихотомію абстрактне/конкретне з погляду її місця в ієрархічній опозиції гіперо-гіпонімічного типу;

обґрунтовано значущість когнітивного чинника при визначенні абстрактних і конкретних іменників;

вперше зібрано, класифіковано та схематизовано корпус абстрактних іменників французької мови XVI-XVII ст. – часу формування та становлення французької національної мови;

описано основні типи альтернації значень абстрактних іменників сучасної французької мови;

виявлено домінанту їх семантико-стилістичних модифікацій.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати дають можливість:

поглибити знання про лінгвістичні та позамовні впливи на появу та функціонування абстрактних іменників;

описати підклас абстрактних іменників, які розкривають свої функціональні особливості крізь призму їх просторово-часових відносин;

виявити чинники, що сприяють подальшому розробленню теорії референції і збагачують знання про абстрактний іменник як частину мови з ознаками віртуальних семантичних трансформацій.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в можливості використовувати його результати у лекціях і на практичних заняттях з лексикології (“Шляхи збагачення лексики французької мови”), стилістики та теоретичної граматики під час вивчення тем “Іменник”, “Семантика іменної лексики”, спецкурсів з філософських проблем мовознавства і практики перекладу, у складанні посібників та методичних розробок, у розробленні спецкурсу “Французька мова періоду преціозності (XVII ст.) – складова частина сучасної французької мови”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були предметом обговорення на засіданнях кафедри французької філології, на наукових конференціях професорсько-викладацького складу факультету іноземних мов ЛНУ ім. Івана Франка (1995 – 2002), на V Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, жовтень 1996). Вони також були виголошені як повідомлення на Всеукраїнській науковій конференції “Провідні лінгвістичні концепції кінця XX століття” (Львів 1996), Міжнародній науковій конференції “Романістичні дослідження: сучасний стан та перспективи (до 100- річчя романістики у Львівському університеті)” (Львів, листопад 1997), а також під час наукового стажування в Анжуйському університеті (Франція) (березень 1997).

Матеріал дослідження визначив положення, які виносяться на захист :

Категорія абстрактності/конкретності виступає константою іменникової лексики у французькій мові, однією із її релевантних рис.

Семантичні (внутрішні) та синтаксичні (реляційні) властивості, якими володіють абстрактні іменники, формують єдину цілісність, сприйняття якої уможливлюється існуванням когнітивного чинника, що скеровує нас до референції.

Абстракція, розглянута крізь вертикальний зріз іменника з погляду категорії референції, діє на самі субстантиви, а не на їх референти.

Іменник, розглянутий крізь призму горизонтального зрізу лексики, дав змогу виявити відносини взаємозв’язку, що існують між опозиціями абстрактне/конкретне, смисл доступний/недоступний та референційна залежність/незалежність. Отже, для визначення статусу конкретного потрібно поєднати матеріальний критерій та критерій онтологічної незалежності.

Абстрактна лексика XVI-XVIII ст. стає підґрунтям розвитку сучасної абстрактної лексики, базою до розвитку та збагачення сучасної французької мови.

Існування контамінованих форм лексем, семантичні поля яких повністю або частково перехрещуються, є одним із важливих феноменів розвитку французької абстрактної преціозної лексики.

Модифікація категорії числа та інших актантів – домінантні ознаки смислової еволюції абстрактних іменників, що переконливо свідчить про безперервний розвиток лексики, зокрема, абстрактної.

Завдяки смисловій альтернації абстрактних іменників французька мова отримує могутній стилістичний засіб художнього мовлення.

Критерії детермінації, граматичного числа та морфологічної релевантності уможливлюють здійснення класифікації абстрактних іменників французької мови.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з короткими висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел.

У вступі увагу зосереджено на виборі теми, обґрунтуванні актуальності та наукової новизни роботи, визначено мету та завдання дослідження, його методологічну основу, об’єкт та предмет дослідження, розкрито новизну отриманих результатів, їх теоретичне значення та практичну цінність. Сформульовано основні положення, що виносяться на захист, а також відомості про апробацію роботи.

У першому розділі “Категорія абстрактності та її лінгво-філософське розуміння” зроблено огляд наукової літератури, присвяченої дослідженню проблеми абстракції та абстрактних імен як філософами, так і лінгвістами. Досліджено специфіку представлення імені в галузі “філософії імені”. Визначаючи місце опозиції абстрактне/конкретне в класифікації імен, абстрактне розглядалося відповідно до вертикального і горизонтального зрізів лексики з погляду категорії референції.

У другому розділі “Динаміка розвитку абстрактної лексики та її функціональних норм” досліджено процес становлення абстрактної лексики французької мови періоду її нормування. Проаналізовано укладений корпус абстрактних іменників преціозної літератури, обґрунтовано значущість цього століття для розвитку класичної і сучасної французької мови.

Третій розділ “Функціональні особливості абстрактних іменників сучасної французької мови” присвячено аналізові функціонального розвитку абстрактних іменників сучасної французької мови. Обґрунтовано їх перехід в множину, розглянуто типи семантичних трансформацій абстрактних субстантивів, а також на конкретному мовному матеріалі проілюстровано їх потенційну здатність до передачі експресивності в художньому мовленні.

У загальних висновках сформульовані основні результати виконаного дослідження та накреслюються можливі напрямки подальших досліджень.

Список використаних джерел складається з 165 найменувань українських і зарубіжних авторів. Перелік джерел ілюстративного матеріалу містить 35 позицій, які цитовані в тексті роботи.

Загальний обсяг роботи становить 173 сторінки друкованого тексту, обсяг основного тексту дисертації охоплює 156 сторінок, містить 8 рисунків і 3 таблиці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Категорія абстрактності та її лінгво–філософське розуміння” розглянуто сутність абстрактного/конкректного з погляду лінгво-філософських категорій. Поняття абстрактного/конкретного перебувають на стику лінгвістики і філософії, оскільки абстрагування слів – один із постійних процесів у мові і в мовленнєвій діяльності. Людська думка ніби постійно перебуває і діє у суперечливих напрямах: з одного боку, людина намагається конкретизувати свою думку, щоб зробити її ясною і чіткою, а з іншого, у багатьох випадках вона, систематизуючи свої спостереження, спрямовується до узагальнення. Саме так у мовних процесах застосовуються різні типи абстракції.

Проблемою абстрактності з філософського погляду цікавилися мислителі протягом багатьох сторіч. Згідно з логічною традицією, поняття “абстрактне ім’я” бере свої початки щонайменше із античної філософії, розвивається під час схоластичного періоду (Тома Аквінський, Абеляр), і зазнає значного піднесення завдяки логіко-позитивістській течії у філософії.

Сучасні фiлософи-мовознавцi, такi як Г.Давидова, Ф.В.Лазарєв, А.Р.Лурiя, М.Мамардашвiлi, В.З.Панфiлов, Т.А. ван Дейк, А. Дегутiс, Р.І.Павiльонiс, філософи Кембрiджського університету та інші науковці плідно працюють над філософськими проблемами мови. Відомими в цій галузі є також праці Ю.С. Степанова, Д.І. Руденка, Б.А. Серебреннікова, Ф.С. Бацевича. Трактований лінгвістами термін “логічні категорії” дуже широкий, його можна розглядати за допомогою понять про явища двох типів - "онтологiчних" i "загально-пізнавальних". "Онтологічне", "загально-пізнавальне" i власне семантичне (семасіологічне) становлять три групи явищ, які, зважаючи на численні зв’язки між ними, слід чітко розрізняти в лінгвістичному дослідженні. Наша увага зосереджена на проблемі семантики імені, а також на розгляді категоріального значення, яким володіє іменник як частина мови, а саме, на значенні предметності. Як продовження розгляду цієї проблеми представлено погляди науковців Львівсько-Варшавської логіко-філософської школи (К.Твардовського, Т.Котарбінського), яка почала своє існування 1895 року і плідно працювала аж до середини 30-х років XX ст. Представники цієї школи підходили до розгляду семантичних одиниць у широкій логіко-пізнавальній перспективі. Трактування мови Т.Котарбінським (одним із найяскравіших представників цієї школи) близьке до методу семіологічної граматики, який розробляють сучасні мовознавці (Ю.С. Степанов), і яка, аналізуючи факти окремих мов, аналізує їх у ракурсі виведення загальних мовних закономірностей.

Проблема “абстрактного імені” у нашому стислому формулюванні звучить так: “річ” є автономна, “якість” такою не є: вона може бути лише відокремлена концептуально від своєї опори. Саме ця якість, відокремлена від своєї опори, виражає, згідно з традиційною логікою, “абстрактне ім’я”. Цей принцип реформований пост - фрегівською логікою, за якою абстрактне ім’я є “ненаповнений” предикат. Проте існує спільна точка перетину традиційної і формальної логік, суть якої полягає ось у чому. Згідно з традиційною логікою “абстрактне ім’я” вимагає опори, а відповідно до сучасної – аргументу. Наявність опори чи аргументу дасть абстрактному іменникові змогу реферувати. Отже, в жодному разі не можна нехтувати проблемою референції.

Аналіз низки праць з досліджуваної проблематики, засвідчив, що у вивченні абстрактних іменників не було єдиного підходу. Причину цього слід шукати в складності визначення семантичної структури зазначеного класу слів. Один із перших кроків в опрацюванні цієї проблеми полягає, на наш погляд, в розгляді місця абстрактних імен в теорії знака і значення, що дало нам змогу зробити такий висновок: визначальним критерієм визначення абстрактних і конкретних імен є когнітивний чинник, який спричинює виникнення у мовця асоціації між предметом і словом. Називаючи предмет, ми будуємо свою систему розуміння, яка веде нас до референції. Однак, крім референції, у визначенні абстрактних імен обов’язково слід брати до уваги їх внутрішні та валентнісні особливості.

Наступним етапом нашого дослідження є аналіз імен у бінарному протиставленні абстрактність/конкретність. Огляд мовознавчих робіт, в яких порушували проблеми класифікації іменників, дав змогу виявити їх недостатній характер з огляду на проблему співвідношення імен абстрактних/конкретних і теорії референції. Виняток становить праця Ж.Клейбера1, яку ми взяли за основу нашого аналізу, оскільки поняття абстракції є релевантним для характеристики субстантивів відповідно до місця, яке вони займають в ієрархічних лексичних опозиціях гіперо-гіпонімічного типу. Дослідження цього питання відбувалося в таких напрямах: спочатку на передній план ставили ім’я, два наступних етапи зосередилися на абстрактному, що розглядалося послідовно відповідно до вертикального і горизонтального зрізів лексики. На основі цих трьох площин ми розгля-нули опозицію абстрактне/конкретне, що дало змогу прояснити ситуацію. Визначаючи місце, яке займає опозиція абстрактне/конкретне в класифікації імен, ми отримали важливі результати про сутність різноманітних концепцій самої опозиції. Перший план (розрізняючи абстрактний і конкретний характер іменника і номінальної синтагми) дав змогу врегулювати статус субстантивів на зразок blancheur i explosion. Зроблено висно-вок, що лінгвістичний аналіз, який пов’язує абстракцію білизни (blancheur) з номіналіза-цією конкретного прикметника білий, (blanc) не виправдовує себе, тому що базується на генеричному вживанні субстантива blancheur. Оскільки поняття абстракції є релевант-ним для характеристики субстантивів відповідно до місця, яке вони займають в ієрархіч-них лексичних опозиціях гіперо-гіпонімічного типу, то розгляд абстракції через вертикальний зріз іменника (другий план) дав змогу зосередити увагу на понятті абстрактно-го як загального. Субстантив типу animal (тварина) виявляє себе більш абстрактним, ніж субстантив chien (собака), що фігурує на нижчому рівні цієї ж ієрархії. І якщо animal можна розглядати як абстрактний іменник порівняно з chien, то це тому, що поняття чи сутність субстантива animal несе в собі менше властивостей чи ознак, ніж поняття chien. Проте, уточнімо, що лише кількісної різниці недостатньо. По-перше, потрібно, щоб іменники перебували в одній лексичній їєрархії. По-друге, варто говорити про більшу абстракцію між базовими термінами і термінами, що перебувають на вищому щаблі ієрархії (chien – animal), ніж між базовими термінами і підрядними (chien – berger). От-же, що менше рис ми відокремлюємо, то більш абстрактним є іменник. Тобто абстрак-ція, сприйнята таким чином, належить будь-якому іменникові, якщо він є категоріаль-ним і/або носієм сенсу чи інтенції. Ця абстракція може бути різноступеневою залежно від того, чи іменник є більш загальним чи менш порівняно з іншим іменником. Щодо третього плану, зазначимо, що взявши до уваги тип окурентностей іменника, він дав нам змогу виявити відносини взаємозв’язку, які існують між дефініціями таких опозицій: абстрактне/конкретне, смисл доступний/недоступний та референційна залежність/неза-лежність. Розглянувши проблему абстрактного/конкретного через горизонтальний зріз лексики, ми прийшли до висновку, що для визначення статусу конкретного потрібно поєднати матеріальний критерій та критерій онтологічної незалежності. Бінарну опозицію абстрактне/конкретне у вертикальній і горизонтальній площині ми представили схематично.

У другому розділі “Динаміка розвитку абстрактної лексики та її функціональних норм” увага зосереджена на транспозиційних процесах абстрактних іменників в синхронічному та діахронічному ракурсах, зокрема, в період становлення французької граматичної норми XVI-XVII cт. Проаналізовано абстрактні іменники зазначеного періоду, продемонстровано вплив Революції на розвиток мови XVIII ст. Важливу роль відведено, зокрема, аналізові абстрактних іменників преціозного стилю французької літератури XVII ст., – переломного періоду у житті Франції, часу становлення національної культури, мови і літератури. Протистояння між бажанням порядку і глибоким духом незалежності надає цьому періодові своєрідного колориту. І саме на цей час припадає розквіт преціозної літератури, розвиваються основні принципи преціозності – la puretй, la nettetй, la clartй, (чистота, чіткість, ясність). З лінгвістичного погляду прецiознiсть характеризується турботою про чистоту мови: нічого ненавидять так, як варваризми; слова більше не iталiзуються як за часів Генріха III; грецьку мову i латину “зневажають”. Бажання преціозників "відшліфувати стиль" (chвtier le style) спонукає їх до вилучення з ужитку застарілих та вульгарних слів, занадто вченої чи технічної лексики. Аналіз творів преціозної літератури дав змогу розглянути мовний спектр преціозності та дійти таких висновків: мова є надто вишуканою; речення довгі, багаті на прислівники, відносні займенники, суперлативи, а також на абстрактні іменники, гіперболи, метафори та метонімії. У преціозних гуртках, а особливо ближче до 1660 року, набуття іменниками узагальнених семантичних ознак стає настільки продуктивним, що звужує функціональну сферу конкретних іменників. Цю тезу підтверджує Феліціан (мадам де Ля Файєт): “ On me reproche certaine secheresse de reconnoissance; mais, a dire vray, c’est plutost paresse et abscence de coeur que duretй et secheresse” (орфографія того часу – З.П.). Словник П.Корнеля багатий на похідні на –ment, формант, що утворює терміни: avancement, egarement, emportement, epurement, epanchement, epanouissement, empressement. Навіть Рішельє визнає, що abandon i retard менш вживані, ніж abandonnement i retardement. Крім функціонально-прагматичної продуктивності цих похідних, на нашу думку, домінанта суфікса –ment пов’язана також з фонетичними характеристиками, завдяки яким досягається більшої просодичної виразності слів, які оцінили преціозники, і, зокрема, тогочасні граматисти Сорель, Буур. Кількісний аналіз окурентностей суфікса –ment дав змогу підтвердити наведену вище тезу. Хоча кількість абстрактних імен з суфіксами на –ment не перевищує 10% від загальної кількості вибраних прикладів, все ж їх домінантна функція в літературних творах є очевидною.

Намагання преціозників досягнути найвищого ступеня вишуканості мови відобразилося в процесах транспозиції категорій числа та роду іменників. Отже, плюралізація абстрактних іменників, рід іменників, вживання означеного і неозначеного артиклів – основні мовні чинники, характерні для мови XVII ст., які знайшли своє відображення в сучасній французькій мові.

Досліджуючи характерні риси преціозного стилю найвідоміших авторів XVII ст. (Оноре д’Юрфе, Ґє де Бальзак, Вуатюр, Корнель), ми зауважили, що вживання абстракт-них іменників у множині – це граматичний феномен, окурентність якого є найвищою з-поміж інших мовних факторів. Тенденція до плюралізації абстрем є співвідносною з тен-денціями усного мовлення. Зазначимо, що в цей період вже був здійснений поділ мов-лення на усне і літературне. Пояснення, яке ми дали цьому лінгвістичному явищу, зво-диться до того, що субстантиви, які позначають диспозицію щодо чогось, переходячи в розряд множини, набувають інших, зазвичай конкретизованих значень. Прикладом мо-жуть бути такі абстракти, як ma faiblesse i mes faiblesses, votre bontй i vos bontйs, votre cruautй i vos cruautйs, la clartй – les clartйs, la beautй – les beautйs. Однина в цих субстан-тивах виражає стан чи схильність душі, а множина конкретизує і персоналізує, позначає явища, дії, отримані, як результат цього стану душі. Ці абстрактні субстантиви станов-лять першу, виокремлену в дисертації і, загалом, найбільшу групу плюралізованих абстрактних термінів XVII ст., які ми вибрали з творів преціозної літератури, і, зокрема, з творів П.Корнеля. Наприклад: Ils ont des rayons et des lumiиres qui penetrent jusqu’aux pensйes et jusqu’aux secrets des coeurs”. “Il me faut des clartйs, et non de nouveaux doutes”. Другу групу, виділених нами плюралізованих лексем, репрезентують субстантиви, які, маючи конкретизоване значення, при транспозиції у множину набували ступеня абстрактності, щоб підсилити стилістичний ефект. Сюди належать такі абстрактні іменники, як accablement, adresse, abaissemant, ferveur та інші, що функціонують у творах П. Корнеля: “Le solitude plaisir n’est pas dans l’abondance De ses pompeux acсablements. Oщ la santй manque de coeur, La maladie est impuissante, Ses abattements, ses douceurs, Rendent fort peu d’ hommes meilleurs.”

Щодо системи артиклів, зауважимо, що її повноправним семантично-граматичним членом в XVII ст. був лише означений артикль. Вживання ж інших артиклів характери-зується ненормованістю та неврегульованістю. Проблема функціонально - прагматичної нерегулярності категорії роду також є однією із характерних ознак преціозного стилю. Норми, згідно з якими мала б функціонувати ця категорія, в XVII ст. відсутні. У виборі роду іменника спостерігається певна довільність, хоча твори засвідчують, що відчутна більша схильність до жіночого роду, що, на нашу думку, ще раз наголошує своєрідність цього сторіччя, яке характеризується активною роллю жінок у суспільстві. Простеживши еволюцію іменників, що змінили граматичний рід за словниками "Dictionnaire de l'Academie franзaise", "Dictionnaire universel ..." Фюрет’єра, а також за "Ремарками ... "Кл. Вожла, ми згрупували їх так: абстрактні іменники, які до 1660 р. мали чоловічий рід; абстрактні іменники, які до 1660 р. мали жіночий рід; іменники, що не мали фіксованого роду наприкінці ХVII ст. Зауважмо, що 1660 – це не випадкові цифри. 1660 рік фігурує як апогей преціозного руху у Франції, як дата, з якою пов’язані зміни не лише в соціальному житті, а й у мовній еволюції. Результати дослідження функціональної транспозиції роду ми подаємо у вигляді таблиці. Вибірка іменників не є випадковою. Наведені абстрактні слова найуживаніші в мовленні персонажів.

Таблиця 1.

Функціональна транспозиція роду абстрактних іменників французького преціозного стилю XVII ст.

У цьому ж розділі класифіковано абстрактні лексичні одиниці, що лягли в основу словника Сомеза, який є найповнішою збіркою преціозної лексики. Отже, взявши за основу “Le Dictionnaire des Precieuse” Сомеза, ми класифікували і схематизували лексичний склад словника, проілюструвавши транспозиції іменників так:

I група: КІ ПАІ та II група: АІ ПЗ(ез) АІ , де

КІ – конкретний іменник ; АІ – абстрактний іменник; ПАІ – перифрастичний абстрактний іменник; ПЗ(ез)–перифрастичний зворот з евфемістичним значенням.

I група: КІ ПАІ. До складу цієї групи входять іменники, які будучи початково тільки конкретними, в преціозників починають фігурувати як абстрактні з домінуючим перифрастичним значенням. Наприклад: la guerre – la fille du Caos ou la mиre du Dйsordre (війна – донька Хаосу або мати Безладу); les larmes – les filles de la douleur et de la joye (сльози – доньки болю та радості); le pain – le soutien de la vie (хліб – життєва підтримка); la grossesse – le mal d’amour permis (вагітність – зло дозволеної любові). Варто зазначити, що абстрактні іменники, які входять до цієї групи, поряд з перифрастичним значенням містять, певною мірою, і евфемістичне. Обидва значення настільки взаємопов’язані, що іноді їх навіть важко розділити. Таке образне найменування давало преціозникам змогу досягнути більшої виразності висловлювання.

II група: АІ ПЗ(ез) АІ відрізняється від першої тим, що її частиною є абстрактні іменники, які функціонують в перифрастичному звороті з рельєфно вираженим евфемістичним значенням (ПЗ(ез), що, загалом, є найхарактернішою ознакою абстрактної лексики. Зазначимо, що ступінь насиченості евфемістичного значення в даному випадку є набагато вищим, ніж в попередньому. Наприклад, la mode – l’idole de la cour (мода – придворний ідол); la tristesse – le partage des vieillards ou l’ennemie de la santй (смуток – доля стариків або ворог здоров’я); l’йternitй – la deesse au grand oeil tout voyant ou la reyne et maitresse des ans, des siecles et des ages (вічність – всевидяча богиня або володарка і господиня років, сторіч та епох); l’esperence – la mere des vanitez ou la mere des credules (надія – мати марнославства або мати наївних). Якщо в першій групі конкретні імена, перетворювалися на абстрактні, то в другій, завдяки перифразі, один абстрактний іменник замінюється іншим, не втрачаючи, проте, ступеня абстрактності. До того ж, друга група нашої класифікації зазнала подальшого поділу відповідно до структурно-синтаксичного типу функціонування. Отже, в результаті цього поділу ми отримали такі підгрупи преціозних абстрактних іменників:

1. До першої підгрупи входять особові дієслова, які в преціозному стилі пояснюються перифрастичним зворотом, неодмінною умовою існування якого є абстрактний іменник. Наприклад: J’aime beaucoup les gens d’esprit: J’ay un furieux tendre pour les gens d’esprit. Sentez un peu ces gands lа: attachez un peu la reflexion de vostre odorat sur ces gands lа. Dites – moy, si vous plaist, si l’on peut voir Madame: dites moy, si vous plaist, si Madame est en commoditйs d’etre visible.

2. До другої підгрупи ми віднесли абстрактні іменники, які в преціозному стилі є теж абстрактними, проте які відрізняються вираженим відад’єктивним характером. Наприклад: la joye – l’indiscrette, la mort – la toute puissante, le tеmps – l’immortel.

Класифікація функціональної транспозиції абстрактних іменників преціозного стилю має схематичне зображення на рис.3. Тут КІ – конкретний іменник; ПАІ – пери-фрастичний абстрактний іменник; ПЗ(ез) – перифрастичний зворот з вираженим евфе-містичним значенням;ДО– дієслово особове; ПЗ (АІ)– перифрастичний зворот з обов’яз-ковим існуванням абстрактного іменника; ААІ – ад’єктивний абстрактний іменник.

Рис. 3.Класифікація функціональної транспозиції абстрактних іменників преціозного стилю

Третій розділ “Функціональні особливості абстрактних іменників сучасної французької мови” розглядає сутність значеннєвих альтернацій абстрактних іменників. Досліджено, зокрема, категорію числа абстрактних іменників, що фігурує як домінанта їх семантичних модифікацій, а також розкрито типи їх семантичних трансформацій. Ці чинники підтверджують приклади з французької художньої літератури.

Результатом аналізу є формулювання наукової гіпотези, яка ґрунтується на твердженні, що у функціонально-прагматичному вживанні іменник набуває конкретних і абстрактних семантичних ознак. Особливо це стосується іменників, що лежать на межі між конкретними й абстрактними. Їх наявність не дозволяє здійснити розмежування іменників на два класи. Звідси і теза про неможливість встановити чіткі межі для низки іменників, значення яких настільки близьке, що визначити їх можна найчастіше лише із контексту. Справді, серед французьких абстрактних іменників є достатня кількість таких, що перейшли з розряду конкретних іменників у розряд абстрактних, чи навпаки, або ж лежать на межі цих двох класів. Наприклад, tandem (m), pression (f), point (m), style (m), support (m). Іменники pression (f), point (m) на перший погляд видаються конкретними, проте вирази exercer une pression чи faire pression sur qqn змушують нас вдатися до валентнісних зв’язків, контексту для їх правильного інтерпретування. Таку своєрідність абстрактної лексики французької мови ми змогли визначити, простеживши її еволюцію за словником “Le Petit Robert 1, Dictionnaire alphabЁ¦tique et nalogique de la langue franзaise, Paris, 1992” , а також через вибірку прикладів із творів сучасних французьких авторів (А. Моруа, Ф. Саган, М. Дрюон, Р.М. дю Гар, Ж.-Л. Кюртіс та ін.). Отже, опрацювавши вибраний фактичний матеріал, ми схематично зобразили функціональний розвиток абстрактної лексики французької мови на рис.4.

Рис. 4. Функціональний розвиток абстрактної лексики французької мови

Як видно із рисунка, найчисельнішою є підгрупа, яку становлять абстрактні іменники, утворені в результаті переходу з розряду конкретних у розряд абстрактних. Аналіз цих абстрактних іменників показав, що цей перехід здійснювався переважно на основі метафоризації їх смислу. Ми виявили основні напрями метафоризації значення конкретних іменників, яка приводила до появи в них ознак абстрактності:

Метафоризація слова з предметним значенням: на основі подібності ознак предмета утворився АІ: stagnation (f), risque (m), pourritude (f) , toupet (m).

Метафоризація на основі ознак функціонування предмета: chance (m), prйmices
(f ,pl), vestiges (m ,pl).

Метафоризація за смислом, а саме:

утворення метафори на основі прямого значення слова: tragйdie (f), piиge (m), panorama (m), procuration (f);

утворення метафори як результат віддалення від прямого значення аж до майже діаметрально протилежного значення. Для прикладу:

talent (m) –1.талант (монета) tare (f) – 1. тара

2.талант 2. вада, хиба

passade (f) – 1.хід коня в манежі

2.легке любовне захоплення

Метафора з погляду вмісту абстрактності:

pantalonnade (f) –1.(театр.) балаганний фарс, vйnйration (f) – 1. релігійна шаноба

2. паяцтво 2. обожнення

vicissitude(f ) – 1.зміна, нестабільність

2.(мн.) повороти долі.

У ході опрацювання абстрактних іменників другої групи (А К) була виявлена ще одна особливість досліджуваних номіналізацій – їх полісемічність. Приклади, однак, дали нам змогу побачити, що полісемія в рамках номіналізації (абстрактне/конкретне) не є систематичною, і синонімічні девербальні імена, які становлять більшість в цій групі слів, неоднаково допускають конкретизацію. Що стосується третьої групи АІ, тобто іменників, які будучи початково конкретними, отримали абстрактне значення, а згодом знову конкретне, то, на нашу думку, така рекуренція пояснюється, передусім, історично і спричинена, еволюцією суспільної думки, розвитком суспільства загалом. Зазначена група є найменшою в загальній кількості проаналізованих імен і становить 12 %.

Відомо, що абстрактні іменники входять до підкласу неквантифікованої лексики, і, зважаючи на це, форма множини для них мала б бути несприйнятливою. Насправді ж, абстрактні іменники мають здатність змінювати форму числа (la peur - les peurs; la fiertй – les fiиrtйs; l`espoir - les espoirs; le mal - les maux).

Транспонуючись в форму множини, семантика абстрактних іменників зазнає певних змін. Часто абстрактний субстантив в множині втрачає корелятивний зв'язок з первісною формою однини. У низці випадків можна спостерігати деякі трансформації смислового змісту абстрактних іменників. Потрібно визнати, що реляції між формами однини і множини мають лексико-граматичний характер. Абстрактний іменник в однині виступає як основа для формування форми множини, бо номінативна функція абстрактних понять, властивостей, станів, явищ, дій спочатку має форму однини. Переосмислюючи однину, ми формуємо множину. Отже, семантично відокремлена форма множини корелює з вихідною номінативною формою однини.

Множина абстрактних іменників супроводжується, зазвичай, змінами в лексичному значенні відповідних абстрактних іменників однини. Іноді спостерігаються суперечності між смислом і значенням слова як результат його транспозиції у форму множини. У цьо-му випадку абстрактні іменники виражають конкретні семантико-стилістичні маніфеста-ції: les bontйs (de bonnes actions, de bons procйdйs), les amours, les curiositйs, les mauvaisetйs etc. Загалом плюралізовані абстрактні іменники не перестають функціонувати, а адаптуються з новою мовною дійсністю. Цей процес характерний і для інших романських мов, і для типологічно їм близької української.

Дослідження різних аспектів функціонування абстрактних іменників сучасної французької мови дало змогу визначити головні дистрибуційні критерії виокремлення абстрактних іменників: критерій детермінації, критерій граматичного числа, критерій морфологічної релевантності, на основі яких у дисертації була здійснена класифікація абстрактних іменників французької мови.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено семантичний та функціональний аналіз абстрактних іменників французької мови. Щоб досягти достовірності цього аналізу, до уваги взято чинники формування та становлення норм французької класичної мови (XVI-XVII ст.). Зосереджена увага і на особливостях становлення абстрактної лексики XVIII cт. Трактування абстрактного з погляду лінгвістики, і філософії мови дало нам змогу всеохопно розглянути абстрактні імена. Запропоновано критерії виокремлення абстрактних іменників, що спростило процес їх класифікації. Виконана робота дає підстави зробити такі висновки:

1. Доведено, що загальний іменник своїми функціонально-граматичними ознаками може вживатися і конкретно, і абстрактно. Виникнення такої думки спричинене аналізом поняття абстракції з огляду на місце, яке займають субстантиви в ієрархічних лексичних опозиціях гіперо-гіпонімічного типу. Абстракція, розглянута через вертикальний зріз лексики може бути різноступеневою залежно від того, яким рівнем узагальнення володіє іменник. Це стосується субстантивів, таких як sentiment, який виявляє себе абстрактнішим, ніж субстантив amour, тому що він перебуває на нижчому щаблі ієрархії, отже, він його підпорядковує.

2. Розглянувши проблему абстрактного/конкретного через горизонтальний зріз лексики, виявлено, що для визначення статусу конкретного є необхідним поєднання матеріального критерія та критерія онтологічної незалежності. Конкретними є іменники, референти яких сприймаються як матеріальні (fonctionnaire, §гollЁЁgue, pomm. Абстрактними є іменники, референти яких сприймаються як нематеріальні. З одного боку, маємо іменники типу passion, tendresse, sentiment, connaissance, idйe , а з іншого, такі іменники, як blancheur, explosion, rondeur.

3. Доведено, що сутність критерія матеріальне/нематеріальне простягається до опозиції доступний смисл/недоступний смисл. Недоступність смислу конкретних нематеріальних іменників типу blancheur, explosion походить безпосередньо від їхньої референційної здатності до вживання. Ці іменники нерозривно пов’язані з матеріальними вживаннями, з внутрішньою формою (первинні, когнітивні чинники).

4. Словотворчі норми XVI-XVII ст. загалом, а абстрактна лексика зокрема, розглянуті як підґрунтя розвитку французької національної мови. Період преціозності (XVII ст.) у нашому дослідженні трактується не як зловживання ексцентричністю в мові, що побутує в мовознавчій літературі, а як аристократичний напрям, що визнає лише одну вищість, – перевагу розуму. З одного боку, через делікатність і правильність мови, вона близька до пуризму, з іншого ж, вона схиляється до пошуку нових форм, варіантності лексемних структур та образно – метафоричних висловлювань, щоб рельєфніше передавати вишуканий стиль. Тобто, в одному випадку, преціозність вірна творчим правилам Малерба і Вожла, що виявляється в скрупульозності стилю, вимогливому виборі словника, в забороні архаїзованих, технічних, вульгарних чи надто реалістичних слів. З іншого, преціозність притягують неологізми, запозичення та нові словоформи.

5. Доведено, що транспозиція категоріальних форм множини преціозної лексики дає змогу розкрити глибинні структурно-семантичні можливості слова і досягти найвищого образно-емоційного ефекту. Саме плюралізований іменник в літературних дискурсах наголошував існування відмінностей, не деталізуючи їх. Завдяки такій категоріальній транспозиції відкривалися можливості естетичних та психолого-філософських роздумів. У випадку недостатності цих засобів, преціозники зверталися до алегорії, як-от, символічна географія Карти Ніжності (Carte de Tendre) мадемуазель де Скюдері.

6. Категоріальна транспозиція роду абстрактних іменників періоду формування її норм характеризується значною ненормованістю та етимологічною індиферентністю. Doute, offre, erreur, amour, equivoque та ін. – абстрактні іменники, що зазнали функціональної варіативності роду. На основі прикладів зроблено висновок, що французька мова тяжіє до жіночого роду, що, на нашу думку, безпосередньо пов’язано з когнітивним сприйняттям дійсності, з новою роллю жінки в суспільному житті. Однак, у позначенні роду іменників є відчутна довільність (альтернація),