Київський Національний університет

імені Тараса Шевченка

Рясна Катерина Вікторівна

УДК 631.16:568

СТРУКТУРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ

АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Спеціальність 08.06.01. – економіка, організація і управління

підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теоретичної та прикладної економіки Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Євтушевський Володимир Андрійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри менеджменту інноваційної

та інвестиційної діяльності, м. Київ

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Криворучко Віктор Іванович,

Інститут аграрної економіки

Української академії аграрних наук,

головний науковий співробітник

відділу форм господарювання, м. Київ

кандидат економічних наук

Минка Андрій Павлович,

Міністерство аграрної політики,

начальник управління методології та

моніторингу аграрної реформи, м. Київ

Провідна установа: Інститут економіки Національної академії наук України,

відділ економічних відносин в АПК.

Захист відбудеться “17” вересня 2003 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.12 Київського Національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ-22, вул. Васильківська, 90-а, економічний факультет, аудиторія 704.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Володимирська, 58, к. .

Автореферат розісланий “17” липня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, О.І. Жилінська

доцент

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В умовах формування ринкового господарства, інституційних змін в економіці України, радикальних змін у відносинах власності важливого теоретичного і практичного значення набуває проблема трансформації структури та подальшого розвитку підприємств в агропромисловому комплексі України, оскільки останній є одним із найбільших секторів економіки держави. Від їх успішного вирішення багато в чому залежать підйом інших галузей народного господарства, продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього й зовнішнього ринків, призупинення падіння життєвого рівня, а в майбутньому і значне підвищення добробуту громадян України. Проте не всі проблеми сучасного розвитку агропромислового комплексу на етапах переходу до ринкових відносин вирішені, а його результативні показники діяльності не мають поки що достатнього впливу на економічний та соціальний розвиток економіки країни.

Кризові явища в агропромисловому комплексі, стійкі тенденції зменшення виробництва, зниження реальних доходів населення, криза платежів, як і розрахункова криза та багато інших негативних явищ є результатом прорахунків як в стратегії, так і тактиці здійснюваних реформ, неузгодженості практичних процесів з теорією трансформації економіки АПК в умовах перехідного періоду.

Вітчизняні та зарубіжні вчені достатню увагу приділяють дослідженням трансформаційних процесів на підприємствах агропромисло-вого комплексу періоду 1991-2001 рр. Особливо вагомий внесок в розробку цієї проблеми внесли вчені-економісти – П.П. Борщевський, Ю.Д. Білик, О.А. Бугуцький, П.І. Гайдуцький, В.М. Геєць, В.В. Дем’яненко, М.Я. Дем’яненко, М.М. Діденко, О.В. Крисальний, І.І. Лукінов, В.Я. Месель-Веселяк, О.М. Онищенко, Ю.М. Пахомов, Є.Г. Панченко, М.П. Поліщук, В.П. Пелішенко, П.Т. Саблук, В.І. Сенченко, С.Г. Струмілін, О.М. Шпичак, М.Й. Хорунжий, М.Г. Чумаченко, В.В. Юрчишин та інші.

Відомі зарубіжні дослідження реорганізаційних процесів Р. Андерсона, С. Класенса, Н.Д. Колесова, І. Кумма, М.Я. Лемешева, В.П. Можина, Д. Норта, А.І. Панченка, В. Шильдкрута та інших. У працях цих авторів в тій чи іншій мірі знайшли відображення трансформаційні аспекти розвитку агропромислового комплексу, і все ж слід зазначити, що структурні аспекти названої проблеми ще далеко не повністю досліджені. Не відбулося перетворення сучасної кризової та дефіцитної економіки у більш раціональну та ефективну ринкову економіку з істотною соціальною орієнтацією. До того ж, практика підтвердила тезу про те, що не можна орієнтуватися лише на стихійні процеси і автоматизм ринкових саморегуляторів.

Наявність різних, іноді протилежних, думок щодо шляхів реформування і подальшої трансформації підприємств агропромислового сектора економіки зумовлює необхідність поглибленого наукового дослідження даної проблеми.

Практика свідчить, що сучасний розвиток аграрної економіки базується переважно на перехідних короткострокових концепціях, не маючи при цьому ні достатньої законодавчої бази, ні відповідних державних механізмів узгодження або підтримки функціонування підприємств АПК у режимі регульованого зростання.

Поряд із трансформацією базисних підприємств агропромислового виробництва, всього комплексу технологічних проблем, потрібно одночасно розв’язувати проблеми фінансово-кредитної, амортизаційної та інноваційної політики, приватизації, державної підтримки доходів сільських товаровиробників та інших питань, що мають пряме відношення до підприємств агропромислового комплексу або тих проблем, що знаходяться поза його межами.

Отже, актуальність дослідження об’єктивно визначається місцем, роллю та значенням підприємств агропромислового комплексу в економіці країни та недостатнім науково-теоретичним обґрунтуванням процесів їх реорганізації у сучасних умовах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось на кафедрі теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукової теми: “Теорія та практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень”, підрозділ “Дослідження механізму структурних зрушень в економіці України” (№ державної реєстрації 01 БФ , 2000 – 2002 рр.), в якому здобувачем здійснено аналіз ефективності реструктуризації підприємств агропромислового комплексу.

Мета й завдання дослідження. Головна мета роботи полягає у комплексному науковому дослідженні та практичному узагальненні проблеми здійснення ефективної трансформації підприємств АПК відповідно до ринкових умов.

Відповідно для досягнення даної мети передбачалось вирішити такі завдання:

–

–

–

–

–

–

–

Предмет і об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є організаційно-виробнича структура підприємств агропромислового комплексу України. Предмет дослідження становлять теоретичні та прикладні аспекти структурної трансформації підприємств агропромислового комплексу та її вплив на підвищення ефективності їх діяльності.

Методи дослідження. Теоретичною основою проведеного дисертаційного дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії та праці вітчизняних та зарубіжних вчених з економічних та організаційних проблем трансформації структури суспільного виробництва підприємств та відповідної зміни структури підприємств агропромислового комплексу.

Методологічною основою роботи є системний підхід до вивчення економічних процесів з використанням структурно-функціонального методу, що передбачає розгляд трансформації структури агропромислового комплексу як системного явища з обов’язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів вказаної структури. За цими методами було визначено склад сучасного агропромислового комплексу, проаналізовано зміни, які відбуваються в ньому, визначено місце і роль кожної складової АПК, до підприємства включно.

Використання методу кількісного аналізу у поєднанні із методом наукової абстракції, які полягають у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу трансформації, дозволило дати загальну характеристику явища та визначити притаманні йому суперечності, що мали місце у перехідний період, з’ясувати роль і значення кожного елементу, їхні зв’язки у системі агропромислового комплексу. Це стало основою для подальшого теоретичного осмислення та обгрунтування напрямів трансформації структури підприємств АПК.

Взаємозв’язок усіх структурних компонентів у трансформаційний період було досліджено за допомогою методу поєднання логічного та історичного підходів, який відображає процес виникнення та становлення системи АПК у часі та просторі. Поєднання історичного та логічного підходів допомогло охарактеризувати якісно нові форми організаційно-виробних структур, а також обгрунтувати об’єктивність їх появи та перспективи розвитку.

Застосування математичних методів дозволило розробити моделі оптимізації та розрахувати раціональні співвідношення у виробництві сировинних ресурсів між різносферними підприємствами агропромислового комплексу, що сприяло підвищенню ефективності суб’єктів підприємницької діяльності.

Загальна ретроспектива та перспектива трансформаційних процесів на підприємствах агропромислового комплексу, послідовність та темпи роздержавлення власності, економічний механізм становлення ринкових структур досліджувалось за допомогою статистичних методів.

Інформаційною базою дослідження слугували статистичні матеріали Державного комітету статистики України, офіційні матеріали Міністерства аграрної політики України та його органів на місцях, розробки наукових установ та організацій, а також показники діяльності підприємств агропромислового комплексу та літературні джерела.

В роботі широко використані відповідні законодавчі та нормативні акти.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш вагомі наукові результати, що характеризують новизну дослідження полягають у наступному:

–

–

–

–

–

Особистий внесок здобувача полягає в обгрунтуванні сутності структурної трансформації підприємств агропромислового комплексу та її ролі і значення в період формування ринкової економіки, визначенні механізму підвищення ефективності даного процесу та напрямів удосконалення структурної трансформації підприємств АПК.

Наукові положення, розробки, моделі, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність одержаних результатів полягає у можливості їх упровадження широким колом підприємств агропромислового комплексу, які стоять перед проблемою адаптації до нових умов господарювання. Конкретні пропозиції за основними напрямками трансформації підприємств агропромислового комплексу та шляхам підвищення їх ефективності використовувалися Міністерством аграрної політики (довідка № /40 від 24.12.02 р.). Рекомендації дисертанта щодо системи показників ефективності реструктуризації підприємств АПК використані Державним комітетом статистики України (довідка 03-02-05/281 від 1.11.02 р.). Основні теоретичні положення й результати дослідження використовуються у навчальному процесі на кафедрі теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (довідка 511/49 від 24.02.03).

Методика реструктуризації сировинної зони впроваджена на ряді підприємств – виробників цукрової сировини (довідка 11-25/18 від 15.11.02 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні, методологічні, практичні розробки і результати дисертаційного дослідження доповідались дисертантом на Перших річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників (м. Київ, 1999 р.), міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, 2000 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення” (м. Київ, 2000 р.), науково-практичній конференції “Макроекономічне середовище підприємництва в перехідний період” (м. Київ, 2001 р.), Міжнародній науково-практичній конференції з проблем регіонального розвитку (м. Київ, 2001 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи та результати досліджень опубліковані в 8 наукових працях (обсягом 2,7 др. арк.), у тому числі 6 статей (2,3 др. арк.) у фахових виданнях.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків і викладена на 183 сторінці комп’ютерного тексту, містить 18 таблиць, 16 рисунків, 13 формул, 164 літературних джерел, 12 додатків.

Основний зміст роботи

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи дослідження структурної трансформації підприємств АПК” – розглянуто комплекс теоретичних, методологічних і прикладних питань структурних змін на підприємствах агропромислового комплексу, обгрунтована об’єктивна необхідність та незворотність процесу трансформації підприємств у економіці перехідного періоду.

Дослідженнями трансформації підприємств агропромислового комплексу встановлено, що цей процес – є складним, багатоаспектним й багато в чому суперечливим явищем. Однак, об’єктивність, невідворотність і, отже, закономірність цього процесу цілком закономірна.

Стимули до структурної трансформації підприємств виникають, коли загальні витрати на проведення змін всередині організації менші ніж розрахований потенційний зиск, який є результатом змін на конкретному підприємстві. Але ці витрати не пояснюють самі по собі механізм реструктуризації сільськогосподарських і промислових підприємств, а відображають можливості їх взаємної адаптації.

Встановлено, що до переліку об’єктивних причин зміни структури підприємств слід включити додаткові економічні фактори, пов’язані з різними закономірностями кругообігу капіталу в сільському господарстві і переробній промисловості, ринкові фактори, пов’язані із нееластичністю попиту на сільськогосподарську продукцію і нееластичністю попиту сільськогосподарських товаровиробників на ресурси, а також зі специфічною ринковою структурою сільськогосподарських галузей, близькою до конкурентного типу.

Суперечливість агропромислової трансформації підприємств саме в тому, що вона одночасно супроводжується об’єднанням (появою спільної основи) і роз’єднанням (збільшення відстані) між різногалузевими підприємствами. Проте рушійні сили трансформації в цілому пересилюють ті протиріччя, які вона породжує.

Необхідність трансформації підприємств визначається не тільки галузевими інтересами агропромислового комплексу, тобто потребами зростання його ефективності для забезпечення стабільних темпів відтворення, а й загальноекономічною необхідністю на макрорівні.

Дослідженнями доведено, що трансформаційний процес як наукова проблема не втрачає своєї актуальності, оскільки, трансформація підприємств є не що інше, як зміна або перетворення виду чи форми діяльності підприємства з набуттям ним нових істотних властивостей. Проте форми її реалізації залежать від конкретних історичних умов суспільного розвитку. Трансформаційний процес, який за своєю сутністю характерний не тільки для підприємств агропромислового комплексу, а взагалі для всіх сфер економічного й не тільки економічного життя суспільства, завжди супроводжується зростанням залежності відповідної системи від її навколишнього середовища.

Особливої специфіки проблема трансформації підприємств в агропромисловому комплексі України набуває на сучасному етапі. В ході проведення аграрних перетворень у цьому секторі економіки в цілому вже сформувалася певна структура прав власності. В більшості випадків сільськогосподарські товаровиробники не спромоглися взяти належну участь у приватизації переробних та постачальницьких підприємств. Отже, в міжгалузевому аспекті структура прав власності сформувалася не на користь сільськогосподарських підприємств. Відповідно, це є ускладнюючим фактором організації взаємовигідних справедливих економічних відносин між аграрними і переробними підприємствами. У зв’язку з цим з особливою гостротою постає проблема теоретико-методологічного обґрунтування оптимального економічного механізму трансформації сільськогосподарських й промислових підприємств в умовах сучасного організаційно-економічного їх розмежування.

Загальна суперечливість процесу структурної трансформації підприємств АПК з мотиваційної точки зору полягає в одночасній тотожності й відмінності в економічних інтересах її суб’єктів: з одного боку, технологічна цілісність виробничого процесу в межах всієї інтегрованої системи забезпечує підвищення її прибутковості, але, з другого боку, складові й підсистеми конкурують між собою за право присвоєння більшої частини прибутку.

У другому розділі – “Організаційно-виробничі структури багатоукладної економіки” – проаналізовано основні тенденції трансформації підприємств в АПК, вплив структурних змін на ефективність діяльності реструктуризованих підприємств в умовах достатньо жорсткої конкуренції.

Проведене дослідження засвідчує, що аграрна реформа в Україні не мала таких вихідних позицій, як офіційно встановлений початок, достатньо обґрунтовану кінцеву мету, послідовність і етапність реалізації, передбачали створення необхідної інфраструктури, мали необхідне фінансове забезпечення і відповідальних за її здійснення.

Якщо за цими критеріями оцінювати здійснювані в агропромисловому комплексі зміни, то за жодним з них вони не наближаються до значення реформ. Адже її початок і цільове призначення не визнане жодним законодавчим документом і жодною владною структурою, до цього часу не визначені її етапи, загальна мета та орієнтовані календарні строки, недостатньо відпрацьована логіка здійснення реформ, реформовані сільськогосподарські та переробні підприємства не мають державної підтримки тощо. Саме тому сучасне реформування аграрних відносин в соціально-економічному відношенні не лише малорезультативне, але й супроводжується великими економічними і соціальними втратами. З цих же міркувань виправданим є те, що замість категорії “реформа” правомірним є вживання категорії “трансформація”.

Безпосередньо трансформація підприємств у агропромисловому комплексі здійснювалась наступним чином.

Так, кількість підприємств АПК, що щорічно зазнають структурних змін, як правило, коливалась у межах 5-15%% від загальної кількості, не переходячи вказану верхню межу. Проте, якщо серед сільськогосподарських підприємств структурні зміни проходять переважно через поділ підприємств, оренду, збільшення активів, то реструктуризація підприємств харчової промисловості проходить у більшості випадків шляхом оренди основних фондів як свого, так і іншого підприємства (табл. 1).

Таблиця 1

Структурні зміни в АПК*

Види економічної діяльності по роках | Роки | Кількість підпри-ємств, що зазнали структурних змін у відповідному році | з них шляхом

одиниць | у відсотках до загальної кількості підприємств | злиття підприємств в одне із збереженням звітуючого | злиття поглинанням своїх дочірніх компаній | поділу підприємств на декілька | часткове зменшення активів шляхом їх передачі, продажу | часткове збільшення активів шляхом їх передачі, продажу | взято в оренду основні фонди іншого підприємства | передано в оренду основні фонди свого підприємства

Сільське господарство та пов’язані з ним послуги | 1999 | 889 | 5,0 | 22 | 1 | 67 | 86 | 481 | 84 | 147

2000 | 2943 | 15,1 | 171 | 5 | 478 | 235 | 122 | 290 | 106

2001 | 1529 | 7,0 | 55 | 1 | 58 | 491 | 92 | 689 | 143

Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів | 1999 | 777 | 9,0 | 19 | 4 | 71 | 103 | 266 | 141 | 173

2000 | 738 | 8,3 | 14 | 5 | 38 | 133 | 141 | 212 | 154

2001 | 769 | 8,0 | 15 | 3 | 14 | 132 | 130 | 362 | 113

* Розраховано за: Статистичний щорічник України за 2001 рік. – К.: Техніка, 2002. – 642 с.

Необхідно відмітити, що інтенсивність створення нових суб’єктів господарської діяльності в останні роки в порівнянні з минулими роками дещо знизилася.

В цілому вищезазначені трансформаційні процеси в агропромисловому комплексі суттєво вплинули на рівень зайнятості і використання трудових ресурсів. Якщо в аграрному секторі економіки у 1999 р. були задіяними 2,7 млн. чоловік, то в 2001 р. лише 2,1 млн. чоловік, або було вивільнено майже 25% працездатних (табл. 2).

Аналогічні процеси притаманні проведеній реструктуризації, спостерігалися і у переробній сфері агропромислового комплексу. Із 633,4 тис. працюючих у вказаних галузях у 1999 р. через 3 роки залишилося лише 575,5 тис. чоловік і було вивільнено майже 60 тис. працездатних. Проте вказані негативні тенденції супроводжувалися і певними позитивними наслідками, до яких необхідно віднести зростання середньомісячної заробітної платні працівників вказаних галузей АПК. Там, середньомісячна заробітна плата за вказаний період в аграрному секторі зросла з 96,7 грн. до 141,8 грн., а у харчовій промисловості з 191,3 грн. до 308,8 грн.

Таблиця 2

Чисельність, фонд оплати праці та середньомісячна заробітна плата працівників за основними видами економічної діяльності*

Види економічної діяльності

по роках | Роки | Середньо-облікова

чисельність всіх працівників, осіб | Із неї: середньо-облікова чисельність штатних працівників облікового складу, осіб | Відпрацьовано штатними працівниками облікового складу, млн. людино-годин | Фонд оплати праці всього,

млн. грн. | Середньомісячна заробітна плата всіх працівників, грн.

Сільське господарство та пов’язані з ним послуги | 1999 | 2771410 | 2731146 | 4158,3 | 3218,8 | 96,79

2000 | 2421650 | 2378330 | 3844,1 | 3185,6 | 109,62

2001 | 2100623 | 2046689 | 33325 | 3628,3 | 141,79

Харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів | 1999 | 633423 | 610558 | 1031,0 | 1437,6 | 191,26

2000 | 603971 | 577907 | 853,0 | 1915,4 | 264,29

2001 | 575540 | 548518 | 861,6 | 2108,1 | 308,81

* Розраховано за: Статистичний щорічник України за 2001 рік. – К.: Техніка, 2002. – 642 с.

Трансформація відносин власності безпосередньо у переробній промисловості відбувалась відповідно до Закону України “Про особливість приватизації агропромислового комплексу” від 10 липня 1996 р., який регулює процес приватизації харчової та переробної промисловості, а також підприємства постачальників засобів виробництва. За цим юридичним актом 51% акцій повинно бути передано сільськогосподарським підприємствам, які були клієнтами вказаних галузей, 10% акцій розподілено власне між працівниками підприємств харчової та переробної галузей, 25% держава залишила у своїй власності і 14% було продано на фондовому ринку. Проте, вимоги цього закону не виконуються: по-перше, переробні підприємства приватизовані переважно їх колективами, не враховано, що виробник сільськогосподарської сировини, яка у вартості готової продукції займає від 60 до 80 %, нічого не одержав від приватизації; по-друге, викуплені ці підприємства членами колективу не лише за мізерну плату, а й за рахунок прибутку, який одержано внаслідок стрімкого зростання цін на продукцію переробки.

Одним із суттєвих критеріїв ефективності трансформаційних процесів на підприємствах агропромислового комплексу є взяті у порівнянні за ряд кроків показники міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг. Кожен з цих показників по відповідним галузям АПК розкриває економічну сутність та ефективність трансформації міжгалузевих зв’язків і, відповідно, дає можливість виявити фактори та тенденції, характерні для досліджуваного процесу (табл. 3).

Таблиця 3

Трансформація міжгалузевих зв’язків по виробництву

і розподілу товарів і послуг між підприємствами АПК*

Витрати | Споживання товарів і послуг

(роки) | Проміжне споживання

Промисловість | Будівництво | Сільське господарство | Транспорт та зв’язок | Торгівля, заготівля тощо | Інші галузі матеріального виробництва

Промисловість | 1996р. | 43529 | 4213 | 7883 | 5270 | 2306 | 655

2001 р. | 78055 | 4927 | 7709 | 7659 | 3023 | 1411

2001 р. до 1996 р., % | 179,3 | 116,9 | 97,7 | 145,3 | 131,1 | 215,4

Сільське господарство | 1996р. | 8619 | 32 | 8545 | 5 | 426 | 2

2001 р. | 8716 | 52 | 14781 | 23 | 473 | 5

2001 р. до 1996 р., %. | 101,1 | 162,5 | 172,9 | 460 | 111 | 250

* Розраховано за: Статистичний щорічник України за 2001 рік. – К.: Техніка, 2002. – 642 с.

Порівнюючи показники по витратам та споживанню товарів і послуг взаємозв’язаними галузями, а саме ці показники є акумулюючими стосовно характеристики раціональності міжгалузевих зв’язків, приходимо до висновку, що структурні зміни виявилися неадекватним програмним завданням реформування виробництва. Так, розраховані співвідношення між власними витратами і споживанням товарів і послуг, виробленими на підприємствах аграрного сектора і підприємствах переробної промисловості свідчать, що сільськогосподарське виробництво все більше набуває рис мануфактурного. Якщо, у 1996 році аграрний сектор споживав продукції промисловості на 8619 млн. грн., то у 2001 році вартість спожитих товарів і послуг практично не зросла і становила 8716 млн. грн.

Більше того, у натуральному вимірі кількість спожитих аграрним сектором товарів промисловості через значне підвищення цін на її продукцію значно скоротилась.

Необхідно відмітити, що і промисловість значно зменшила споживання продукції, виробленої у аграрному секторі. Так, споживання промисловістю сільськогосподарської продукції у 2001 р. становило 97,7% від рівня 1996 року, тобто процес використання має постійну тенденцію до звуження і, відповідно, свідчить про згортання, а не розвиток міжгалузевих зв’язків.

Проте, найбільш вражаючим результатом трансформації структури власності і виробництва є та обставина, яка свідчить про зростання самоспоживання власної продукції як у аграрному, так і промисловому секторі економіки країни. Так, аналіз рівня споживання власної продукції у аграрному секторі, яке за вказаний період зросло у 1,7 рази, засвідчив про розрив традиційних зв’язків між раніше технологічно зв’язаними галузями агропромислового комплексу. Аграрний сектор АПК перетворюється на самодостатню та самозабезпечену структурну одиницю, для якої є характерним постійне зменшення частки промислової продукції у кінцевому продукті сільського господарства.

Відповідно, що цілком логічною є реакція виробників сільськогосподарської продукції, яка привела до суттєвого спаду виробництва проміжної сировини. Тобто тенденція звуження, а інколи і розриву міжгалузевих зв’язків сприяла появі тенденції зменшення загальних обсягів виробництва сільськогосподарської продукції переробних підприємств і звуження вітчизняного продовольчого ринку.

Якщо для порівняння проаналізувати вплив трансформації на ефективність сільського господарства та харчової промисловості в Східній Європі, то можна дійти до висновку, що на першій стадії перехідного періоду зміни виробництва відбувалися однаково у всіх країнах і Україна не є виключенням, але з другої половини 1990-х років почали дуже відрізнятися.

У третьому розділі – “Напрями удосконалення структурної трансформації підприємств АПК” – визначено шляхи забезпечення ефективної структурної трансформації та обгрунтовано комплекс заходів, які б сприяли більш повному використанню потенціалу підприємств як аграрної, так і переробної галузей, а також розкривається вплив фінансово-кредитного і цінового механізмів на ефективність процесів реструктуризації. Доведено, що структурна трансформація агропромислового комплексу у напрямі досягнення максимальних показників ефективності його складових можлива лише за умови широкої державної підтримки, яка повинна включати, насамперед, загально визнані принципи державного регулювання розвитку АПК. Це можливо лише за умови розробки відповідної державної програми трансформації підприємств агропромислового комплексу.

Встановлено, що найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головних із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата. Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне планування, основною формою якого в умовах ринку є індикативне планування. Воно принципово відрізняється від директивного планування засобів досягнення цілей, поставлених у плані. Його показники не є обов’язковими для окремих господарських суб’єктів, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер.

Головною передумовою стабілізації і нарощування обсягів виробництва є активізація інвестиційної, підприємницької та інноваційної діяльності, прискорення структурних реформ. За рахунок змін у політиці амортизаційних відрахувань, нарощення обсягів кредитування, зокрема, довгострокового, та зменшення податкового навантаження на підприємства матиме місце зростання інвестицій.

Дослідження показують, що процеси структурної трансформації у сфері інвестиційного забезпечення вітчизняної агропромислової сфери відбуваються, але через жорстку кількісну обмеженість ресурсів мають надто уповільнений і не повністю керований характер. Не може не привертати увагу очевидний дефіцит інвестиційних ресурсів для підприємств І та ІІ сфер АПК, який провокує їх економічну стагнацію та тенденцію імпортозаміщення відповідної продукції. ІІІ сфера при включенні ринкових механізмів господарювання користується певним ефектом випередження, який об’єктивно забезпечує їй кращий інвестиційний режим.

Покращення інвестиційного клімату в цілому, запровадження механізму акумуляції фінансових джерел та їх конвертації в основний капітал реальної економіки, стимулювання відповідного попиту підприємств тощо не є проблемами галузевого або навіть міжгалузевого рівня, а були й залишаються сферою загальнодержавного піклування. Процедура заміщення безпосередньо розподільчої функції держави на регулюючу неприпустимо затяглася в часі. Витратне навантаження майже повністю перенесене з держави на суб’єктів господарювання, ринкові ж важелі їх інвестиційного розвитку відсутні. Навпаки, як приватизовані, так і державні підприємства відчувають хронічне фінансове виснаження і скорочують видатки на капіталовкладення. Навіть за умови вивільнення певної частини ресурсів більшість підприємств не інвестують їх в основний капітал, оскільки не мають надійної перспективи зростання виробництва.

Досвід перших років реформи переконливо показав, що ринкова переорієнтація економіки не веде до формування ефективної моделі капіталоутворення автоматично. На прикладі країн, що спираються на розвинені традиції і сталий досвід підприємництва, бачимо, що періоди економічного занепаду, як правило, супроводжуються затуханням інвестиційної діяльності, а її пожвавлення на стадії стабілізації забезпечується за допомогою спеціальних заходів державного втручання та заохочення. Вітчизняна спадковість від неринкової економіки полягає у відсутності необхідного досвіду підприємництва, інвестиційна позиція багатьох суб’єктів господарювання залишається пасивною і недалекоглядною. У такій ситуації запровадження ринкових стимулів активізації капіталоутворення піднімається на рівень питань державної безпеки, а розробка відповідної державної стратегії і тактики стає невідкладним завданням державної економічної політики.

Так, для підвищення ефективності фінансово-кредитного обслуговування агропромислового комплексу потрібно створити фонд кредитної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, запровадити цільові аукціони кредитних ресурсів для суб’єктів кредитного ринку, заходи по реструктуризації заборгованості сільськогосподарських підприємств за позичками в комерційних банках та створення селянського іпотечного банку. Ці заходи започаткують створення специфічної системи кредитного обслуговування галузі, проте не вирішать до кінця проблему її формування.

Першим етапом покращання ситуації з кредитним забезпеченням є створення умов для здійснення простого відтворення, яке передбачає хоча б повернення понесених витрат на здійснення процесу виробництва. Адже у всіх країнах з розвиненою ринковою економікою, особливо в період реформування сільського господарства, держава завжди надає фінансову підтримку галузі, що створює необхідні передумови для нормального функціонування кредитних відносин в аграрно-промисловому комплексі.

Другий напрямок фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників лежить в сфері підтримки цін і доходів, яка має здійснюватись через міжгалузевий перерозподіл частки прибутку, одержаного понад середньої норми прибутку. Механізм цього перерозподілу має включати вилучення 50 % прибутку, одержаного понад середньої норми прибутку всього народногосподарського комплексу держави, з використанням цих коштів для створення фонду підтримки цін і доходів аграрного сектору економіки. До цього фонду можна включити також відрахування від одержаного ввізного та вивізного мита, ПДВ на експортні товари, повернену заборгованість державі за раніше одержаних кредитах тощо.

Третім напрямком фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників є фінансування утримання та розвитку виробничої (селекція, насінництво, племінна робота, охорона і поліпшення земель тощо), та соціальної інфраструктури села за рахунок державного та місцевих бюджетів.

ВИСНОВКИ

1. Дослідження структурної трансформації підприємств АПК дало можливість обгрунтувати висновок, що сутність трансформації полягає у зміні структури власності та організаційно виробничих структур суб’єктів підприємництва з метою підвищення ринкової вартості підприємств на основі ефективного використання їх потенціалу.

2. Визначено, що основною організаційною моделлю трансформації АПК України є реструктуризація його підприємств, яка полягає у зміні відносин власності та організації виробництва відповідно до потреб зовнішнього економічного середовища і можливостей суб’єктів підприємницької діяльності. З’ясовано, що структурна трансформація підприємств забезпечує необоротність трансформаційного процесу на макрорівні через реформування організаційних та виробничих структур на мікрорівні.

3. Оцінка підходів до трансформації структури підприємств АПК, які використовуються у вітчизняній практиці, підтверджує відсутність обґрунтованої програми реформування в АПК. При розробці планів реструктуризації підприємства керуються недосконалим нормативним механізмом регулювання реорганізаційних процесів.

4. Доведено, що ефективність трансформаційних процесів визначається, насамперед, двома чинниками: відносинами власності і рівнем концентрації виробництва. Тому метою реформування у агропромисловому комплексі стала зміна форм власності та створення підприємств ринкового типу. Трансформаційні зміни у агропромисловому комплексі відбуваються шляхом утворення нових підприємств, злиття підприємств в одне, поділу підприємств на декілька та поновлення діяльності раніше діючих підприємств.

Кількість підприємств, що зазнають структурних змін, щорічно не перевищує 5-15% від загальної кількості.

5. Ефективність трансформації структури підприємств полягає у раціональному використанні його потенціалу та зростанні його ринкової вартості. Загальна методологія визначення ефективності структурних змін повинна базуватись на співставленні результатів до і після реструктуризації та витрат на здійснення необхідних заходів.

6. Стратегічною метою реструктуризації є підвищення ринкової вартості підприємств за рахунок зміни структури активів та забезпечення акумуляції коштів на ринкових напрямках його розвитку.

7. Структурна трансформація агропромислового комплексу у напрямі досягнення максимальних показників ефективності його складових можлива лише за умови широкої державної підтримки, яка повинна включати, насамперед, загально визнані принципи державного регулювання розвитку АПК. Це можливо лише за умови розробки державної програми трансформації агропромислового комплексу, яка повинна включати принаймні не менше п’яти етапів її реалізації.

8. При організації фінансово-кредитного обслуговування трансформаційних процесів на підприємствах аграрного сектора як основи агропромислового комплексу, на відміну від інших галузей національної економіки, необхідно враховувати ряд специфічних особливостей, щодо тісноти зв’язку процесу відтворення у сільському господарстві з природними умовами, який визначає чітку періодизацію процесу виробництва та унеможливлює перерви в ньому, що викликає потребу в забезпеченні надання кредитів для товаровиробників галузі у чітко визначений час і в повному обсязі.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

У фахових виданнях

1. Рясна К.В. Особливості трансформації структури агропромислового комплексу//Вісник КНУ імені Шевченка. Серія “Економіка”. – 2000. – Вип. 44. – С. –44 (0,35 др. арк.)

2. Рясна К.В. Трансформація структури агропромислового комплексу: теорія і практика//Вісник Академії праці та соціальних відносин, К., 2000. – № . – С. –65 (0,4 др. арк.)

3. Рясна К.В. До питання структурної перебудови в АПК // Вісник Сумського аграрного університету. Вип. 1. 2000, – С. – 249 (0,35 др. арк.)

4. Рясна К.В. Критерії ефективності реструктуризації підприємств агропромислового комплексу// Збірник наукових праць “Теорії мікро – макроекономіки”. Вип. 6. К., 2000, – С. – 207 (0,3 др. арк.)

5. Рясна К.В. Сутність структурної трансформації підприємств агропромислового комплексу// Вчені записки Інституту економіки і права. Серія “Економіка”, вип. 5, К.,2001, – С. 88 – 93 (0,5 др. арк.)

6. Рясна К.В. Ефективність трансформаційних процесів на підприємствах агропромислового комплексу // Вчені записки Інституту економіки і права. Серія “Економіка”, вип. 7, К., 2002, – С. – 62 (0,4 др. арк.)

В інших виданнях

7. Рясна К.В. Теоретичні особливості теорії структурних співвідношень у АПК//Вісник Дніпропетровського ДФЕІ, сер. Економічні науки, т. 2, Дніпропетровськ, 2000 – С. 161 – 162 (0,2 др. арк.)

8. Грушко В.І., Рясна К.В. Фінансові аспекти підтримки малого бізнесу в АПК України.// Збірник тез Других Всеукраїнських зборів вчених економістів – аграрників., К., 2000, С. 274 – 277 (0,2 др. арк.), автору належить 0,1 др. арк.

Анотація

Рясна К.В. Структурна трансформація підприємств агропромислового комплексу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01. – Економіка, організація і управління підприємствами. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003 р.

У дисертаційній роботі досліджені основи структурної трансформації підприємств агропромислового комплексу, розроблені практичні рекомендації та заходи по удосконаленню управління даним процесом в умовах ринкової економіки.

Розширено та обгрунтувано економічну природу і сутність трансформаційних процесів в АПК України, визначено передумови їх здійснення, причини, мотиви, ціль і механізм реалізації. Поглиблено саме поняття трансформації структури підприємств. Виявлено тенденції і напрями структурних змін на підприємствах агропромислового комплексу.

Розроблено методичні підходи до формування багатоукладної економіки та обгрунтовані принципи створення ринкових організаційно-економічних структур в агропромисловому комплексі. Доведено, що проблеми реструктуризації підприємств агропромислового комплексу є об’єктивно обумовленим процесом структурної адаптації даної економічної системи до умов зовнішнього економічного середовища, яке перебуває у стані постійної трансформації.

Ключові слова: трансформація структури підприємств, реструктуризація, організаційно-виробнича структура, виробничий потенціал, ринок, ефективність, стратегія, управління.

Аннотация

Рясна Е.В. Структурная трансформация предприятий агропромышленного комплекса. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01 – экономика, организация и управление предприятиями. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003 г.

В диссертационной работе исследованы теоретические основы структурной трансформации предприятий агропромышленного комплекса, разработаны практические рекомендации и мероприятия по усовершенствованию управления данным процессом в условиях рыночной экономики.

Автором дано теоретическое обоснование экономической природы и сущности трансформационных процессов в АПК, определены предпосылки ее осуществления, причины, мотивы, цель и механизм реализации. Углублено само понятие трансформации структуры АПК. Выявлены тенденции и направления структурных изменений на предприятиях аграрного сектора и перерабатывающей промышленности в рыночных условиях.

Разработанные методические подходы формирования многоукладной экономики и основные принципы создания рыночных организационно-производственных структур в агропромышленном комплексе.

Определено, что проблемы реструктуризации предприятий агропромышленного комплекса является объективно обусловленным процессом структурной адаптации данной экономической системы к условиям внешней среды, которая пребывает в состоянии трансформации.

Ключевые слова: трансформация структуры предприятий, реструктури-зация, организационно-производственная структура, производственный потенциал, рынок, эффективность, стратегия, управление.

Annotation

Rjasna E. Structural transformation of the agroindustrial complex

enterprises. – Manuscript.

A thesis for a candidate degree in economic sciences in specializing on economics, organization and management of enterprises (08.06.01) – Kyiv National Taras Shewchenko University, 2003.

In this thesis there were investigated principles of structural transformation of agroindustrial enterprises, there were elaborated practical recommendations and measures in order to improve management of this process in market conditions.

The author has theoretically substantiated the economic nature of transformation processes in agroindustrial