КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РОГОЖА МАРІЯ МИХАЙЛІВНА

У ДК 17.023.36:130.2

ТРАДИЦІЙНИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЕТОС

В ДОБУ МОДЕРНУ

(Філософсько-етичний аналіз)

спеціальність 09.00.07. – етика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КИЇВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етики, естетики і культурології

філософського факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Аболіна Тетяна Георгіївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, професор

кафедри етики, естетики і культурології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Левицька Олександра Іванівна, Київський

університет туризму, економіки і права, професор

кафедри філософії і соціальних наук

кандидат філософських наук, доцент

Рик Сергій Миколайович, Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет імені

Григорія Сковороди, проректор з наукової роботи

Провідна установа: Інститут філософії

імені Г.С.Сковороди НАН України, м.Київ.

Захист відбудеться 24 квітня 2003 року о 15 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.26.001.28 при Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

ї(м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “19” березня 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Живоглядова І.В.

Загальна характеристика роботи.

Актуальність теми дослідження. Інтеграція нашої країни у світове співтовариство, важливість європейського вибору для України були проголошені офіційним курсом держави. Для вирішення цього завдання існує об’єктивна необхідність у певній модернізації устрою життя, звичних стереотипів, традиційного менталітету, обумовлених тисячолітнім досвідом вітчизняної історії. Своєрідність культурно-історичної і політичної долі України, в якій проглядають як смуги творчої самоорганізації, так і руїни, ускладнює процес конструктивного діалогу із Заходом. Інтеграція в європейську спільноту і збагачення досягненнями західноєвропейської культури ускладнюється тим, що сам західний світ є мультикультурним, плюралістичним, відкритим постійним змінам. Саме тому філософсько-етичний аналіз визначальних засад західної культури актуалізується для вітчизняних науковців. Постає необхідність дослідження сучасної соціокультурної ситуації та її витоків у західноєвропейській ментальності, вивчення сталих ціннісних пріоритетів.

Останнім часом підвищується інтерес до розгляду традицій культури – незмінної основи будь-якого соціокультурного буття. Взагалі, новаторство наявне тоді, коли не втрачена традиція – без традиції плідне новаторство є неможливим. Звернення до традицій в культурі є одним із засобів збереження культурної самоідентифікації Європи. Особливу увагу привертають до себе фундаментальні засади культури Середньовіччя. Відомий постмодерніст У.Еко писав: “Всі проблеми сучасної Європи сформовані, в сучасному своєму вигляді, всім досвідом Середньовіччя: демократичне суспільство, банківська економіка, національні монархії, самостійні міста, технологічне оновлення, повстання бідних верств. Середні віки – це наше дитинство, до якого потрібно повертатися постійно, повертатися за анамнезом”. Досвід християнства, особливості елітарної та масової культур – усі ці моменти глибоко вкорінені в історичних нравах Заходу. Саме філософсько-етичний аналіз традиційного європейського етосу, виявлення в конкретно-історичних нравах універсальних форм культуротворення може стати важливою складовою частиною формування національної самосвідомості в умовах європейської інтеграції.

Становлення сучасної української гуманітаристики передбачає принципове розширення проблемного поля цих наук. Відтак, в етиці існує необхідність актуалізації цілого ряду важливих теоретичних питань, які раніше залишалися поза увагою дослідників. Теоретична і прикладна етики суттєво розширили свою проблематику в останній третині ХХ століття. Тема дисертації постає на межі етики, культурології, історії та соціології, даючи можливість у новому ракурсі розглядати етичну проблематику через призму актуальних сьогодні питань та завдань соціокультурного буття.

Ступінь розробленості проблеми. Спроби визначення власного культурно-історичного досвіду, свого відношення до минулого і сучасного, кореляція проблеми “традиція-новаторство” завжди були присутні в європейській культурі. Водночас лише у Новий Час постала нагальна необхідність філософського обґрунтування і розмежування традиційного та модерного світів. Гегель Г.Ф.В. був першим, хто розробив чітку концепцію Модерну. Збережений традицією культурний потенціал корегує самообгрунтовуючу опозицію Модерну до минулих епох, від яких він себе відокремив. Проте усвідомлене прагнення здійснити радикальний розрив з традицією як одна із основних потреб Модерну не може бути повністю реалізоване саме тому, що перебіг реального культурно-історичного процесу не припускає нового початку без старих засад. Весь наступний досвід розвитку культури довів, що повністю звільнитися від традиції неможливо. Ця проблема як одна з органічних складових сучасності чи не вперше отримала легітимність у праці Гадамера Г.Г. “Істина і метод”, де вона постала як універсальна цілісність, в яку людина вкорінена і яку вона інтерпретує відповідно до актуальних потреб. Габермас Ю. намагався реконструювати філософський дискурс Модерну, досліджуючи фундаментальні засади новоєвропейської культури і визначаючи соціокультурну динаміку “традиція-сучасність”. Принципово важливою виявилася для дослідження концепція “живої традиції” Макінтайра А. Раціональний і критичний підхід до традиції запропонували сучасні німецькі філософи, зокрема, Альберт Х. “Діалогічність” традиції вивчали Бахтін М.М. та Біблер В.С. Аналіз динаміки “традиція–спадкоємність-новаторство” був зроблений дослідниками Єрасовим Б.С., Кондаковим І.В., Орловою Е.О., Шацьким Є. та ін. Чижевський Д.І. висунув концепцію розмивання чітких меж між історичними епохами, що передбачає спадкоємність і передання традиції. Серед сучасних українських дослідників потрібно відзначити роботи Кримського С.Б., який виявляє моральнісний вимір традиційних надбань людства через поняття “духовність”.

Моральнісні засади Середньовіччя, які обумовили своєрідність всієї подальшої традиції західноєвропейської культури, перш за все розкриваються на основі праць самих середньовічних філософів: ранніх отців Церкви, праць Августина Бл., Абеляра П., Аквінського Ф. Починаючи з другої половини ХІХ ст., а особливо в ХХ ст., в наукових розробках помітна особлива увага до середньовічної проблематики. Певні аспекти і прояви середньовічної свідомості досліджувались у роботах Гегеля Г.Ф.В., Соловйова В.С., Тілліха П. Історико-філософські дослідження середньовічної етики подані в роботах Антісері Д., Іванова В.Г., Майорова Г.Г., Реале Дж., Соколова В.В.

Дослідники різних галузей гуманітарного знання поглиблено вивчають цей надзвичайно суперечливий і непересічний період існування західного світу. Формування середньовічних цінностей в культурному просторі Заходу розглядалися Апресяном Р.Г., Гусейновим А.А., Дробницьким О.Г., Рановичем О., Свенцицькою І.С. Соціологічний ракурс ранньохристиянської общини представлений у роботах Вебера М., Гараджі В.І. Середньовічна культура як специфічний феномен аналізувалася Авєрінцевим С.С., Гейзингою Й., Гуревичем А.Я., Дюбі Ж., Карсавіним Л.П., Лосєвим І.В., Нерєтіною С.С., Трьольчем Е. Особливості виникнення лицарства як культурно-історичного феномену, специфіку його моральнісних установок досліджував Кардіні Ф. Характерні риси лицарської культури знайшли вдале концептуальне оформлення у працях Добіаш-Рождественської О., Дюбі Ж., Іванова К.О.

Як класична філософська традиція, так і сучасні некласичні напрями філософії звертаються до різних аспектів співвідношення звичаїв, моральності і моралі. Класична нормативна етика вирішувала практичні моральнісні проблеми шляхом побудови теоретичних систем, науково-філософського осмислення тих питань, які виникали в конкретних культурно-історичних умовах. Теоретичні розробки Канта І. окреслили перспективи дослідження моральнісної культури саме тому, що ним були проаналізовані специфічні риси моральності, їх відмінність від звичаїв і релігії. Кант розглядав проблематику метафізики нравів між буденним моральнісним пізнанням (популярна моральнісна філософія) та критикою чистого практичного розуму. Значний вплив на подальший розвиток етичної теорії мала концепція Гегеля Г.Ф.В. щодо розрізнення понять “мораль” і “моральність”. В різних його роботах, в залежності від поставлених в них завдань, поняття “моральність” має різні значення. Для подальшого дослідження моральнісної культури суттєвим було таке розуміння моральності, що тісно пов’язувалося зі звичаями і нравами.

Акумуляція фундаментальних засад моральності в традиційній культурі нерозривно пов’язана з концепцією етосу, що в ХХ столітті повертається до досократівського та аристотелівського його тлумачення. На цьому наголошували у своїх працях Гірц К., Ріх А. Оссовська М. детально досліджувала етоси різних верств населення в окремі історичні епохи. Анчел Є. розробляла теоретичні засади етосу, намагаючись подолати дескриптивність первинного його тлумачення. До цієї теми зверталися такі дослідники, як Батіщев П.С., Бурд’є П., Ганопольський М.Г., Єфімов Т.В., Золтаї Д., Лосєв О.Ф., Франц А.Б.

Проблема історичних нравів досліджувалася на Заході в контексті розробок історії моральнісної культури (Брінтен К., Леккі У.). Спроби філософського осмислення історії нравів можна побачити в роботах російських дослідників. Баткін Л.М. вивчає їх через призму становлення західноєвропейської індивідуальності, Дубко О.Л. розкриває сутнісні характеристики різних етосів західноєвропейського світу. Серед вітчизняних дослідників потрібно зазначити роботи Аболіної Т.Г., яка обґрунтовує необхідність розширення понятійного апарату етики, більш широкого використання термінів “етос”, “нрав”.

Аналіз традиційного європейського етосу вимагає звернення до праць з історії. Суттєвим методологічним внеском до аналізу буття безпосередньої моральності стали дослідження Школи Анналів, яка зробила спробу створити “тотальну історію” традиційних культур загалом (Блок М.) та Середньовіччя зокрема (Ле Гофф Ж). У Росії Гуревич А.Я. продовжував культурологічну концепцію Анналів. Дослідження з історії церкви, необхідні для виявлення соціокультурної динаміки християнських цінностей, стали об’єктом дослідження Арсеньєва М., Бедуела Г., Болотова В.В., Брилліантова А.І., Джуссані Л., Де Любака А., Мейєндорфа І., Поснова М.Е., Фокса Р.Л., Шпідліка Ф. Роботи Барга М.О., Павлової Т.О. значно розширили уявлення про моральнісні засади Нового Часу.

Проблема історичної апріорності культури в добу Модерну була досліджена в ґрунтовних працях Гайдеґґера М., Куна Т., Фуко М., Хюбнера К., а також в роботах Автономової Н., Ільїна І.П. Особливого значення набуває концепція епістемологічного дослідження (Касавін І.Т.), предметом якого стають історичні апріорі західноєвропейської культури.

Своєрідність і новизна Модерну в ракурсі етичних проектів розкривається перш за все у працях Гельвеція К.А., Гердера І.Г., Кондорсе М.Ж., Монтеня М., Спінози Б. Філософсько-культурологічний спадок Бердяєва М.О., Гусерля Е., Ніцше Ф., Шпенглера О., Швейцера А. значною мірою сприяв переосмисленню теоретичних засад Нового часу. Світоглядні перспективи Постмодерну знайшли теоретичне обґрунтування в роботах західних дослідників Белла Дж., Бодрійара Ж., Дерріда Ж., Еко У., Ліотара Ф., Маклюена М., Рюс Ж., у розробках російських та українських вчених: Гайденко П.П., Гуревича П.С., Кнабе Г.С., Лук’янця В.С., Соболь О.М., Хоми О.І.

Для дослідження сучасних ціннісних засад соціокультурного простору було важливим звернення до особливостей культури США. Світоглядні і філософські аспекти буття осмислювались й узагальнювались у працях Бентлі Дж.Е., Джемса В., Д’юї Дж., Менлі Т.Х. мол., Паррінгтона В.Л., Пірса Ч.С., Смарта Н., Франкліна Б., а також Гагаріна О.П., Покровського М.Є., Торо Г. Особливого значення набуває історико-філософське дослідження Юліної Н.С., в якому подається ґрунтовний розгляд особливостей американської філософії та її зв’язок зі специфічною картиною світу американців і таким феноменом, як масова культура.

Масова культура, особливості світовідчуття пересічної особистості сучасності привертали до себе увагу Адорно Т.В., Ортеги-і-Ґасета Х., Фромма Е., Хоркхаймера М., а також дослідників Ашина Г.К., Неклесса О.

Серед сучасних українських учених, які зробили значний загальнометодологічний внесок у вивчення специфіки західноєвропейського культурного простору, слід назвати Бичка І.В., Єрмоленка А.М., Єфименка В.В., Канарського А.С., Левицьку О.І., Левчук Л.Т., Лінчук О.М., Лосєва І.В., Малахова В.А., Лук’янця В.С., Панченко В.І., Рика С.М., Табачковського В.Г., Шинкаренко О.В.

Незважаючи на достатньо ґрунтовну розробку окремих питань, вони створюють лише передумови для подальшого системного філософсько-етичного дослідження традиційного європейського етосу в площині мультикультурності сучасного світу. Культуротворчий універсалізм вимагає подальшої розробки категоріального апарату етики і якісно нової методології дослідження сфери безпосереднього буття моральності. Це і зумовило необхідність даної роботи.

Об’єктом дослідження є процес виникнення та функціонування традиційного європейського етосу в контексті конкретно-історичних форм моральнісної культури.

Предметом дослідження є специфіка традиційного європейського етосу як культурно-синтезуючого регулятиву в просторі Модерну.

Отже, метою дисертаційного дослідження є виявлення та обґрунтування соціокультурної природи традиційного європейського етосу і дослідження його за доби Модерну.

Відповідно до поставленої мети визначаються наступні завдання:

дослідити поняття “традиційний етос” у контексті історичних типів західноєвропейської моральнісної культури, які склались в умовах Середньовіччя і Нового Часу;

обґрунтувати правомірність використання терміну “нрави” в етиці;

виявити параметри входження середньовічних цінностей в сучасний соціокультурний простір;

довести значимість “культурних апріорі” моральнісних засад життя в добу Модерну;

проаналізувати на основі отриманих результатів моральнісну самореалізацію особистості в контексті світоглядних перспектив Модерну і Постмодерну.

Методологічною і теоретичною основою дисертації стали категорії і поняття класичної і некласичної західноєвропейської філософської думки, що узагальнюють розуміння традиції в культурі, поняття моральності й особистісної самореалізації людини. У роботі були використані феноменологічний і герменевтичний методи в тій мірі, в якій вони є визначальними для обґрунтування специфіки моральнісного буття західноєвропейської культури. Принцип історизму (особливо принципи розуміння історії Школою Анналів) дозволив осягнути особливості сучасного стану моральнісної культури і віднайти шлях адекватного сприйняття впливу на нього попередніх культурно-історичних періодів. Міждисциплінарний підхід дав змогу здійснити філософсько-етичний аналіз із широким залученням принципів культурології (крос-культурні дослідження), культурної антропології та соціології. Моральнісний вимір західноєвропейської традиції обумовив велике методологічне значення таких понятійних рядів, як традиція-спадкоємність-новаторство, етос-нрави-моральність-мораль, людина-особистість-індивідуальність, які продуктивно використані в роботі.

Наукова новизна дослідження полягає у філософсько-етичному аналізі традиційного європейського етосу і з’ясуванні своєрідності його актуалізації в сучасному світі. Дескриптивність, необхідна для дослідження розвитку історичних форм традиційного етосу, знімається у філософському узагальненні одержаних результатів. У дисертації простежуються ключові моменти спадкоємності, збереження ціннісних засад західноєвропейської культури. На основі системного дослідження доводиться думка про те, що традиційний етос, який складається в конкретно-історичний період, не зникає зі зміною історичного горизонту, а в трансформованому вигляді є присутнім в наступні епохи, визначаючи буття західної людини. Результати, які виносяться на захист, сформульовані в наступних положеннях:

- досліджено, що традиційний етос – це інваріантні моделі поведінки людини, її спосіб мислення, відношення до світу, сформовані у попередні епохи і стають “культурними матрицями людського буття” (Баткін Л.М.) наступних форм соціокультурного простору та нерефлективно відтворюються в ньому;

- обґрунтовано понятійний статус терміну “нрави” в етичній теорії як особливого якісного втілення “історичних апріорі” (Фуко М.) моральнісної культури для позначення трансляції в культурі безпосередніх проявів моральності;

- виявлено, що основні, відносно самостійні, стихійно-поведінкові архетипи, які обумовили своєрідність західноєвропейської культури, закладені в Середньовіччі. Ранньохристиянський і лицарський етоси створювали органічну цілісність на рівні середньовічних нравів і залишились їх невід’ємним аксіологічним підґрунтям;

- доведено необхідність “епістемологічних досліджень” (Касавін І.Т.) у філософській етиці для вияву засадничих принципів організації всіх аспектів людського життя культурно-історичної доби, що проявляються у буденному житті людей кожної епохи, утримуються на рівні константних дискурсивних моделей і визначають основні моменти життєдіяльності;

- проаналізовано об’єктивну обумовленість моральнісної самореалізації людини Модерну тенденцією до надмірного надання переваг новаторським процесам, що спричинило ідеалізацію особистісного зразка революціонера. Постмодерністська світоглядна настанова доповнює нонконформістську модель самореалізації й подає в якості гідного наслідування особистісний зразок марґінала-бунтаря.

Теоретичне і практичне значення роботи. У дисертаційному дослідженні розроблено й застосовано філософсько-етичний і культурологічний підходи до аналізу феномену “традиційний етос” в контексті реалій сучасного соціокультурного буття. Виявлена динаміка “традиція-спадкоємність-новаторство” щодо конкретних культурно-історичних епох західноєвропейського світу. Розроблений підхід до аналізу феномену “традиційний етос” органічно поєднує прояви безпосереднього буття моральності в людських спільнотах зі шляхом моральнісної самореалізації особистості у конкретному історичному контексті.

Сформульовані теоретичні висновки можуть бути застосовані у викладанні актуальних проблем етики, культурології, релігієзнавства та філософії культури; матеріал дисертації може бути залучений до розробки нормативних курсів, спецкурсів, факультативів із зазначених предметів, а також сприяти організації процесу соціального виховання.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження викладені на Міжнародній молодіжній науково-практичній конференції “Християнство на межі тисячоліть” (м. Київ, 2001), на міжнародних наукових конференціях “Людина у світі духовної культури” (м. Київ, 2002), “ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (м. Київ, 2002). Основні ідеї та результати дослідження висвітлено у 8 публікаціях.

Структура дисертації. Структура зумовлена внутрішньою логікою розкриття теми дослідження, характером предмету, що визначається, а також поставленою метою та основними завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Основний зміст роботи.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається ступінь розробленості проблеми, формулюються мета та основні завдання роботи, окреслюються методологічні і теоретичні засади дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретичне і практичне значення його результатів, подається їхня апробація.

Перший розділ – “Філософсько-етичне обґрунтування поняття “традиційний етос”” – носить загальнометодологічний характер, дає філософсько-етичне висвітлення центральних понять, через які в наступних розділах розгортається дослідження феномену етосу в контексті конкретно-історичних форм моральнісної культури.

В періоди динамічних культурних перетворень проявляється потяг до усталеного, звичного, оскільки традиційні моделі вважаються певною формою стабільності і порядку. В основу аналізу традиції покладений зміст поняття “жива традиція” А.Макінтайра, яке переосмислюється через призму завдань дисертаційного дослідження. В розділі доводиться розуміння живої традиції як ядра культури, що містить в собі непідвладну часу ціннісну систему значень. Інваріантні моделі культури, спосіб мислення людей, відношення до світу, що були сформовані в попередні культурні епохи, не зникають з культурного горизонту, а стають “культурними матрицями людського буття” (Л.М.Баткін). Конкретні форми, в яких втілена традиція, з часом застарівають і втрачають зв’язок з актуальними завданнями сучасності, перестають бути задіяними в культуротворчому процесі даної епохи, проте залишається їх духовна сила, імпульси, втіленням яких і були ці конкретні форми. Новаторство є виробленням кожною добою “свого”, власного оригінального змісту, світорозуміння, яке спочатку виявляється в повсякденному бутті культури, а потім в узагальненому вигляді постає як культурна модель сучасності, що згодом стає культурною традицією. Переростання новаторства в нову традицію та з часом в культурну інваріантність можливо лише за умови, коли воно знаходить відгук з боку суспільства. Наявність соціокультурного попиту на новаторство призводить до його широкого розповсюдження і визнання.

Філософсько-етичне дослідження традиційних засад західноєвропейської культури вимагає розгляду однієї з її найважливіших складових – моральності. В дисертації доводиться необхідність вживання терміну “нрави” для позначення царини безпосереднього буття моральності. Прецедентів перекладу терміну “нрави” (в суто етичному значенні) українською мовою не було. В дослідженнях суміжних наук використовуються поняття “моральність”, “звичаї”, “норов”, залежно від контексту. Проте відсутність терміну не усуває необхідності його введення для позначення специфічного феномену моральнісної культури.

Через спілкування, закладене у нравах, людина залучається до звичаїв, традиції, настанов щодо проблем життя і смерті, розуміння доброчесності, ціннісних орієнтацій, які виступають як складові частини етосу. Останній репрезентує глибинний взаємозв’язок стилю життя, орієнтації на певні ідеали, ієрархії цінностей, способу мислення з особистісним виміром цих структур. В розділі розглядається широкий спектр існуючих визначень понять “нрави” й “етос”, але аналізується лише один концептуально важливий аспект їх взаємодії, який обумовлює специфіку етико-культурологічного підходу до моральнісної культури конкретно-історичної доби. Мораль як ідеально-належне не дає повної картини стосовно реальної моральнісності в межах певної культури. Тому “етос” розглядається як реально-належне в конкретній культурі, а “нрави” як реально-поведінкова практика, що стихійно складається під впливом прийняття норм в межах певної спільноти.

Проблема етосу нерозривно пов’язана з традицією. Набуті загальні значення, через які людина вивіряє правильність своєї життєвої позиції, стають згодом матрицями соціокультурного буття, являючи свою апріорність наступним культурно-історичним цілісностям. Традиція актуалізується в моральнісній культурі через нерефлективне відтворення наступними поколіннями моделей поведінки, способу мислення, відношення до світу. Є сенс для позначення цього спектру проблем ввести поняття “традиційний етос”, що вбирає в себе все поле досліджуваних феноменів.

У другому розділі – “Історичні апріорі моральнісної культури в добу Модерну” – визначається поняття “історичне апріорі” в контексті традиційного етосу й окреслюється специфіка історичного апріорі в добу Модерну.

Досліджується виникнення і функціонування загальнозначущих норм і цінностей, що пов’язано з конкретними суспільно-історичними умовами, які підлягають перегляду в залежності від змін у соціокультурному середовищі. В той же час вони мають відносну тривалість і просторово-темпоральну сталість. Це обумовлено особливостями культурних епох, в рамках яких є можливість і необхідність з’ясування, чому саме такий образ світу, така моральність, мораль та етика є характерними для певних культурних світів, як вони поєднуються з середовищем, в якому виникла ця культура, і яким чином актуалізуються в традиційному етосі сучасності.

Така постановка проблеми окреслює специфічні риси глибинних основ ментальності культурно-історичної доби. В ХХ столітті вона стає предметом розгляду вчених різних галузей філософії та психології та, в залежності від дослідницьких завдань й отриманих результатів, дістала назву “архетипи”, “екзистенціали”, “парадигми” тощо. Найбільш важливими для даної роботи визнано терміни “історичне апріорі” чи “епістема” (М.Фуко) для позначення глобального принципу організації всіх проявів людського життя на рівні культурно-історичної доби. В дисертації виявлено, що інтерпретації і розширення змісту поняття “епістема” (“історичне апріорі”) іншими дослідниками не змінили його сутнісну навантаженість – епістема відповідає константному характеру дискурсивності, що проявляється на рівні буденного життя людей кожної конкретної доби і передбачає основні моменти життєдіяльності. Епістеми дають можливість виявляти як спільне в культурному досвіді людства, так і специфічні прояви цієї глибинної мотивації.

Далі зазначається, що історичне апріорі моральнісної культури уможливлює специфічний “некласичний” підхід до розгляду історії, досліджується історична ситуація, “котрій надається форма універсального представника різноманітності конкретних подій” (І.Т.Касавін). Тобто епістема дозволяє схопити в цілому характер доби, з якого витікають оригінальні моральнісні настанови, що спричинені саме цією культурно-історичною ситуацією. Кожне історичне апріорі унікальне і неповторне, нерозривно пов’язане з соціокультурним простором і визначає стиль життя, нрави, систему ціннісних орієнтацій. Зі зміною соціокультурного простору воно не втрачає своєї актуальності, залишаючись складовою традиційного етосу.

Специфіка епістеми доби Модерну, її походження, розвиток і трансформація в сучасному світі аналізується в становленні світоглядних установок Нового часу. Пуританський етос виникає в результаті виокремлення певних повторюваних ознак, сукупність яких характерна для етики різних течій Реформації. Подолавши територіальні та часові межі, ранні форми пуританського етосу активізувалися в Америці, де вони знайшли як життєве втілення, так і філософське обґрунтування.

Міщанський етос в ключових моментах пов’язаний з пуритансько-прагматичним, проте, зауважується в дослідженні, міщанство не можна зводити до третього стану – буржуазії. Загальна характеристика міщанського етосу може бути сформульована через поняття “поміркованість”. В ХХ столітті з міщанина-обивателя з його традиційними чеснотами, сприйнятими від середньовічних городян, розробленими ранніми пуританами, сучасний міщанин перетворюється на людину масової культури.

Зазначається, що доктрина масового суспільства має корені в прагматичній філософії, яка, в свою чергу, є наступницею пуританського етосу і результатів буржуазних революцій. Масова культура викликана до життя “здоровим глуздом”, “споживацькою” психологією, ідеалом “порядної людини”, а також тим розвитком науково-технічного прогресу, негативні наслідки якого передбачали дослідники ще в першій половині ХХ століття.

Третій розділ – “Середньовічні цінності в контексті соціокультурної динаміки” – досліджує витоки традиційного етосу західноєвропейської культури. В цей час було закладено, з поміж інших, дві світоглядні настанови, що є одними з найважливіших для сучасного стану моральнісної культури – ставлення до християнства і концепція “елітарності” як соціально і культурно обумовленої обраності.

Християнство як пошук нового шляху доброчесності зайняло провідні позиції в часи пізньої античності у результаті усвідомлення людьми безнадійності існування в тих реаліях і потреби віднайдення нових основ. Цими основами стала тріада “віра-надія-любов”. Християни протиставляли тому світу, що в їх очах був абсолютно аморальним, свою абсолютну моральність – аскетизм замість “блудодіяння”, самопожертву і любов до ближнього замість ненависті. Є сенс говорити про подальше створення ідеалу ранньохристиянської общини. Остання акумулювала в собі моральні настанови і моральнісне відношення до їх здійснення: індивідуалізм, оснований на особистій відповідальності, героїчну не-стурбованість соціальними владними інститутами, релігійну рівність і братерство і т.ін.

У розділі звертається увага на феномен “священного”, “святого” в його первинному значенні – божественно-демонічної амбівалентності, на подальше осмислення святості як добра в Старому Заповіті і встановлення канонів християнством. Зокрема зазначаються критерії, за якими людину вважали праведником, серед них з часом найважливішим стає саме доброчесне праведне життя.

Особлива увага приділяється значенню соціуму в середньовічній культурі (роботи Л.М.Баткіна, Ж.Ле Гоффа, А.Я.Гуревича, О.Г.Дробницького). Ідея “залученості”, “охопленості” своєю соціальною групою невідступно переслідувала людину. Це надавало їй впевненості, а виключення і відчуження означали загибель. Чи, як виняток, прорив до індивідуальності (в новоєвропейському сенсі).

Другою середньовічною епістемою постала куртуазна культура лицарства. Процес “поєднання цінностей” християнства і варварського воїнства відбувався протягом всього раннього Середньовіччя, і лише по його завершенні можна говорити про зародження середньовічного лицарського етосу. Лицарський етос знаходиться у формі певного протиставлення “офіційним” програмам доби: щедрість, честь, шляхетність, гординя, служіння славі, кохання до прекрасної дами замість аскетизму, смирення, покори, всепрощення, любові до Бога. Не завжди втілені в життя, ці ідеали давали змогу людині реалізувати себе в певному культурному просторі. Максимальні вимоги до лицаря сформувались у високий етичний кодекс, який в ідеалі об’єднував лицарство. Найкращі риси цього етосу увійшли в світову культуру, в системи етичних цінностей наступних епох.

За своєю суттю лицарський етос був аристократичним, елітарним. Трансформувавшись, він репрезентується в кодексах придворного часів Відродження, джентльмена Нового Часу. Змістовне навантаження терміну “еліта” сягає своїм корінням Середньовічної Європи, і саме лицарський етос можна вважати першим елітарним культурним феноменом. Спосіб життя лицарів характеризувався перш за все правилами поведінки в групі обраних і, головне, наявністю у колективу правових і фактичних привілеїв та, врешті-решт, особливим менталітетом.

У четвертому розділі – “Моральнісна самореалізація особистості в контексті світоглядних перспектив Модерну і Постмодерну” – розглянуто етико-культурологічний вимір європейського етосу. Мова йде про відбиття історичних апріорі Модерну у внутрішньому світі і зовнішній діяльності людини.

Було виявлено, що евристичний потенціал особистісного зразка є програмою з високим ступенем інформативності, ціннісної і нормативної значущості. Зразки являють ієрархічну структуру, на найвищому рівні якої має місце породження нових культурних форм, в той час як на рівні практичної повсякденної соціальної активності відбувається лише їх часткова асиміляція у вигляді стереотипізованих, мало усвідомлюваних шаблонів поведінки, що тісно взаємодіють з моральною нормою. Проблема соціального виховання, таким чином, полягає у тому, щоб на основі “зразковості” певної моделі впровадити моральні норми у формі звички, поза зовнішнім і внутрішнім примусом.

Зазначається, що моральність фокусується в особистісних зразках, у постаті героя. Героїка як феномен західноєвропейського простору має складну й довгу історію, попри той факт, що на сучасному етапі відзначається суцільна дегероїзація культури. Особистісний зразок доби Модерну бере свій початок саме в героїчному образі борця за свободу, сформованому в період перших буржуазних революцій.

Далі окреслюються особливості розуміння новоєвропейської індивідуальності у філософських концепціях Нового Часу і робиться висновок, що тип діяча ранніх буржуазних революцій, розглянутий в дисертації, заклав параметри моральнісної самореалізації представника елітарної культури доби Модерну.

Системний підхід до розгляду традиційного етосу Модерну і моральнісної самореалізації особистості передбачає дослідження не лише зразків, які вкладаються в рамки кожної досліджуваної епохи, але й витоків, “помилок”, маргіналів.

У роботі окреслюється проблемне поле феномену марґінальність взагалі і в етиці зокрема. У моральнісній культурі самореалізація марґінальної особистості тісно переплетена з апріорними настановами щодо розрізнення добра і зла. Західноєвропейському культурному простору взагалі притаманна ідея моральнісної марґінальності.

Своєрідним показником актуальності цієї теми для сьогодення може стати ціла низка творів, не лише суто філософського дискурсу. Художня література також звертається до цієї проблематики. Її специфіка в ХХ столітті якраз і полягає у висвітленні й розкритті найактуальніших філософських питань.

Феномен марґінальності постає специфічним фактором саме “модерністсько-сучасного” модусу мислення. Моральнісне протиставлення й протистояння, позиція “духовної ізоляції” стала провідною рисою модерністського художника, водночас спричинивши зацікавленість і в постмодернізмі. Філософи-постмодерністи вважають, що такий поворот в західноєвропейський культурній традиції зумовлений значною мірою працями Ніцше. Марґінал зорієнтований не на загальноприйняті цінності, а на творче покладання своїх власних цінностей. Він є актуальною силою, стверджує свою відмінність від інших і йде до кінця в здійсненні того, на що спроможний. М.Фуко поєднував поняття “марґінал” з постмодерністською мрією про “ідеального інтелектуала”. “Іншість”, “межовість”, “периферійність” відносно пануючої парадигми, а разом з цим і буденного світу усталених норм і цінностей, перетворилась в обов'язок марґінала-бунтаря, що заперечує загальноприйняті уявлення і стереотипи свого часу.

Така постановка проблеми зумовлена явищами в соціокультурному просторі західного світу, коли актуалізуються смислові зміни у ставленні до духовності, традиції, культури взагалі. Було проголошено закінчення Нового часу (Р.Гвардіні), паралельно закладалися фундаментальні підвалини концепції “соціального постмодерну” (П.Дракер). Західний світ почав мислити категоріями постмодерну (Ж.Бодрійар, Ф.Ліотар та ін.). Визначення “доба Постмодерну” досить умовне та суперечливе, оскільки, утворившись як суто мистецький напрямок, Постмодерн претендує на всезагальну визначеність на рівні сучасного світобачення і світорозуміння.

У висновках подаються результати дослідження традиційного європейського етосу.

В дисертації обґрунтовується необхідність використання терміну “жива традиція” для позначення інваріантного, непідвладного часу ядра культури, що містить в собі найглибші конструктивні властивості і ціннісну систему значень. Спадкоємність і зв’язок часів уможливлюються завдяки “культурним матрицям буття”, представленим в живій традиції.

Традиційний етос визначається як інваріантні моделі поведінки людини, її спосіб мислення, відношення до світу, що були сформовані попередніми епохами і нерефлективно відтворюються на рівні сучасності. Виступаючи всезагальними характеристиками моральнісної культури в минулому, через які людина вивіряла правильність своєї життєвої позиції, ці константи не втратили актуальності і співприсутні в сучасному процесі культуротворення.

Виявлено необхідність вживання терміну “нрави” для позначення сфери безпосереднього буття моральності. Через спілкування, кристалізоване у нравах, з покоління в покоління транслюється розуміння тих сутнісних характеристик моральності, які виступають складовими частинами етосу. Такий підхід розширює дослідницький простір етики, дозволяє здійснювати філософське узагальнення соціально-психологічних феноменів в царині моральнісної культури.

Сучасні епістемологічні дослідження уможливлюють вивчення філософською етикою глобальних принципів організації всіх проявів життя на рівні конкретної епохи. Епістема відповідає константному характеру дискурсивності, що проявляється в буденному житті людей культурно-історичної доби і визначає основні моменти життєдіяльності. Історичне апріорі взаємообумовлюється соціокультурним простором і окреслює систему цінностей, стиль життя, безпосередню моральність.

Моральнісна культура сучасності сягає витоками Середньовіччя, коли були закладені дві провідні світоглядні настанови: християнського ідеалу з його орієнтацією на духовно-моральнісне самовдосконалення і світської елітарності як особливого роду обраності. У процесі соціокультурної динаміки як християнські, так і світські ідеї змінювались, проте їх сутнісні характеристики актуалізуються в добу Модерну, виявляючи апріорність живої традиції. Такі засади створюють перспективний напрям для розробки етико-культурологічних критеріїв для виявлення форм плідного новаторства, що дозволяють протистояти надмірно руйнівним новаційним процесам.

Основні впливові моральнісні епістеми доби Модерну обумовлювались багатоманітністю досить несумісних етосів, що визначало необхідність їх врахування при суспільному обговоренні проблем з метою досягнення консенсусу, взаєморозуміння. Моральнісні цінності масової культури укорінені в ранньому пуританському етосі і міщанських формах буття. Особливість світоглядних орієнтацій періоду буржуазних революцій об’єктивно обумовила ідеалізацію особистісного зразка революціонера як носія новаторських потягів. Постмодерністська світоглядна настанова розширює можливості нонконформістської моделі моральнісної самореалізації зразком марґінала. На сучасному етапі процесу культуротворення саме постать марґінала-бунтаря є одним з головних важелів виживання високих особистісних зразків, що протистоять всепоглинаючій силі масової культури.

Дослідження ґенези і соціального функціонування зразків-ідеалів розкриває перспективу максимально повного використання в соціальному управлінні традиційних цінностей для відтворення в соціокультурному просторі життя об’єктивних універсалістичних моральних засад життя.

Основні положення дисертації викладені в наступних публікаціях автора:

1. Рогожа М.М. Особистість в контексті універсальних форм етичної самореалізації //Вісник Харківського національного університету №507. Серія: “Теорія культури та філософія науки”. Збірник наукових статей. – 2001. – Вип. 24. – С. 135 – 142. – 0,5 д.арк.;

2. Рогожа М.М. Буржуазний етос як феномен соціокультурного процесу (етичний аспект) // Вісник Харківського національного університету №533. Серія: “Теорія культури та філософія науки”. Збірник наукових статей. – 2001. –С. 214 – 223. – 0,65 д.арк.;

3. Рогожа М.М. Проблеми актуалізації ранньохристиянських цінностей у сучасній культурі // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – 2002. – Вип. 38. – С. 55 – 58. – 0.5 д.арк.

4. Рогожа М.М. “Історичні апріорі” моральнісної культури в ситуації постмодерну //Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. Збірник наук. праць. – 2001. – Вип. VII. – Ч. 1. – С. 46 – 56. – 0,5 д.арк.

5. Рогожа М.М. Маргінальність як феномен в контексті антинормативізму // Практична філософія. Науковий журнал. – 2002. - №1 (№5). – С. 167 – 174. – 0,5 д.арк.

АНОТАЦІЯ

Рогожа М.М. Традиційний європейський етос в добу Модерну (Філософсько-етичний аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.07. – етика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, філософський факультет, Київ, 2003.

В дисертації розроблена філософсько-етична концепція традиційного етосу західноєвропейської моральнісної культури, яка значно розширює проблематику етики, виводить її на принципово нові горизонти розуміння безпосереднього буття моральності – включеності людини в соціокультурну цілісність, розчинення в звичаях, в системі набутих загальних значень; і водночас через цю систему значень людина витлумачує свій досвід і свою поведінку – мова йде про локалізацію моральності в життєвій програмі кожної окремої особистості. Дослідження історичних апріорі моральнісної культури сучасного західноєвропейського світу та форм моральнісної самореалізації особистості в Модерні і Постмодерні дозволили обґрунтувати значущість і дієвість моральнісної культури в контексті соціокультурної динаміки.

Ключові слова: жива традиція, традиційний етос, історичне апріорі моральнісної культури, епістема, нрави, особистісний зразок, моральнісна самореалізація, марґінальність.

АННОТАЦИЯ

Рогожа М.М. Традиционный европейский этос в эпоху Модерна (Философско-этический анализ). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.07. – этика. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

Предметом исследования является специфика традиционного европейского этоса как культурно-синтезирующего регулятива в пространстве Модерна.

В диссертации осуществлен системный подход к изучению традиционного этоса как сложного образования, которое объединяет исторические априори нравственной культуры, действующие в современном социокультурном пространстве. Теоретико-методологической основой исследования стали категории и понятия классической и современной западноевропейской мысли, которые обобщают понятие традиции в культуре, понятие нравственности и нравственной самореализации личности. В исследовании были использованы феноменологический и герменевтический методы в той мере, которая является определяющей для специфики нравственного бытия западноевропейской культуры. Принцип историзма дал возможность постижения особенностей современного состояния нравственной культуры и отыскания путей его адекватного восприятия в предыдущие культурно-исторические периоды. Междисциплинарный подход позволил осуществить философско-этический анализ с широким использованием работ по культурологии, истории и социологии. Обращение к непосредственным бытийным формам человеческой жизни придало онтологический статус понятию “нравственность”. Вводятся и разрабатываются понятия “живая традиция”, “традиционный этос”, “историческое априори нравственной культуры”.

Проведен теоретический анализ разных исторических форм этоса, конкретного соотношения их как в пределах современных им социокультурных образований, так и общества эпохи Модерна. Исследование форм нравственной самореализации личности осуществляется с учетом социокультурного контекста и его качественных трансформаций.

В диссертации рассматривается феномен маргинальности как качественно новой формы нравственной самореализации личности на современном этапе развертывания социокультурного процесса.

Проведенный анализ позволяет рассматривать традиции в нравственной культуре и их актуализацию в современном социокультурном пространстве как на уровне нравов, так и на уровне форм нравственной самореализации личности.

Ключевые слова: живая традиция, традиционный этос, историческое априори нравственной культуры, эпистема, нравы, личностный образец, нравственная самореализация, маргинальность.

ANNOTATION

Rogozha M.M. Traditional European Ethos in the Epoch of Modern (Philosophic-Ethic Analysis). Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Philosophy (speciality is 09.00.07. – ethics). Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2003.

The philosophic-ethic concept of the traditional ethos in the West European moral culture has been elaborated in the dissertation. It considerably enlarges ethic’s sphere of problems and brings out on principle new horizons of comprehension the immediate existence of morality as ethos. It means the person’s embracing in the social-cultural integrity, dissolution in the customs, in the system of acquired general meanings; at the same time – through this system of general meanings person interprets his own experience and behavior – it is talking about the localization of morality in the life program of every separate personality. The researching of the historical a priori of moral culture in the contemporary West European world and forms of the person’s moral self-realization in Modern and Postmodern made it possible to give proof of the meaning-fullness and the effectiveness of the moral culture in the context of social-cultural dynamic.

Key words: alive tradition, traditional ethos, historical a priori of moral culture, epistema, morals, person’s pattern, moral self-realization, marginality.