ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

РОМАНИШИН Наталія Іванівна

УДК 81'367+811'367

СТРУКТУРНІ, СЕМАНТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІНТРАСУБ’ЄКТНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ

(на матеріалі англійської мови)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЛЬВІВ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі англійської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент

Рогатюк Алла Євгенівна

Волинський інститут економіки та менеджменту,

кафедра теорії і практики перекладу, професор

Офіційні опоненти доктор філологічних наук, професор,

академік Академії наук Вищої школи України

Кусько Катерина Яківна

Львівський національний університет

імені Івана Франка, кафедра іноземних мов для гуманітарних факультетів,

професор

кандидат філологічних наук, доцент

Євченко Віра Володимирівна

Житомирський державний педагогічний університет

імені Івана Франка, кафедра англійської мови, завідувач кафедри

Провідна установа Київський національний лінгвістичний університет,

кафедра граматики і історії англійської мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист дисертації відбудеться "17" вересня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.15 Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. М. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий "16" серпня 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.А. Шпак

Антропоцентризм та функціоналізм, основні концептуальні засади сучасних лінгвістичних досліджень, спрямовують науковий інтерес до всебічного вивчення процесу вербальної комунікації, враховуючи всі її форми і умови, в яких вона здійснюється. Мовлення поряд із зовнішнім, озвученим, існує у внутрішній, прихованій формі, що дає змогу виділити зовнішню та внутрішню мовленнєву діяльність, остання з яких своєю складністю, багатомірністю і специфічною роллю серед мовних процесів привертала увагу численних дослідників. Однак, попри ґрунтовне висвітлення у царині літературознавства, стилістики, в лінгвофілософських, культурологічних працях (В.Г.Адмоні, М.М.Бахтін, Р.А.Будагов, В.В.Виноградов, Л.Я.Гінзбург, К.Я.Кусько, Ю.М.Лотман, В.А.Успенський, Л.Якубинський, Р.Якобсон) вона залишається практично недослідженою як лінгвокогнітивний та комунікативний феномен, як своєрідний тип комунікації – інтрасуб'єктна комунікація. Відповідно не отримує належного висвітлення інтрасуб’єктний мовленнєвий акт як мінімальна, відносно завершена, смислоносна одиниця інтракомунікативного процесу, яка об'єднує всі його сутнісні характеристики.

Актуальність обраної теми дисертації зумовлена загальним спрямуванням сучасних мовознавчих студій на розкриття сутності мови як комунікативної системи. З огляду на це необхідно проникнути у механізм функціонування мовленнєвого акту в інтракомунікативних умовах.

Об’єктом дослідження є інтрасуб’єктні мовленнєві акти, які функціонують у ситуації комунікативної і/або фізичної ізоляції мовця і реалізуються у формі внутрішнього або егоцентричного мовлення.

Предметом аналізу виступають структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, принципи і чинники, які зумовлюють їхнє функціонування.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми "Семантичні, соціолінгвістичні та прагматичні особливості мовних одиниць", яку розробляє кафедра англійської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки (тема затверджена радою ВДУ, протокол № 9 від 29. 05. 1998 року).

Основна мета дослідження полягає у систематизації та комплексному вивченні функціонування інтрасуб’єктних мовленнєвих актів на матеріалі сучасної англійської мови. Визначена мета передбачає вирішити такі завдання: –

довести можливість і правочинність трактування інтрамовленнєвих дій як комунікативних;–

визначити особливості антропокомпонентної моделі інтрасуб’єктних мовленнєвих актів та специфіку феномена адресації в інтрасуб'єктному мовленнєвому акті, визначити типи адресата та вивчити його актомовленнєві характеристики;–

дослідити особливості семантики інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, проаналізувати їхній комунікативний потенціал і мовні засоби актуалізації прагматичних смислів;–

проаналізувати фактори семантичної та прагматичної багатозначності інтрасуб’єктних мовленнєвих актів;

– розкрити дискурсивні особливості досліджуваних мовленнєвих актів.

Для вирішення визначених завдань використовуємо такі методи лінгвістичного аналізу: семантико-синтаксичний, інтенційний, актомовленнєвий, дискурсивний аналізи, елементи пресупозитивно-контекстуального, імплікаційного та трансформаційного аналізів.

Матеріал для дослідження становлять 2000 інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, відібраних з художніх творів англомовних авторів XIX-XX століть. Основним джерелом фактологічного матеріалу стали фрагменти інтрасуб'єктної комунікації, подані у структурі художнього тексту у формі внутрішнього реплікування, внутрішнього монологу/діалогу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у репрезентації явища інтрасуб’єктної мовленнєвої діяльності як комунікативного процесу; розробленні антропокомпонентної структури інтрасуб’єктного мовленнєвого акту та типології адресата, залученого до акту інтрасуб’єктного спілкування, визначенні особливостей семантичного наповнення та прагматичного потенціалу висловлювання в межах інтрасуб'єктного мовленнєвого акту.

Теоретична значущість дисертації в тому, щоб отримати нові знання про особливості комунікативної природи внутрішнього мовлення, характер вербальної взаємодії між мовцем та виділеними типами адресата в умовах інтрасуб’єктної комунікації, що є поглибленням теоретичних аспектів лінгвістики спілкування, теорії мовленнєвих актів, синтаксичної семантики та прагмасинтаксису.

Практичне значення роботи зумовлене можливістю застосувати висновки і матеріали дослідження у спецкурсах з теорії комунікації, прагмалінгвістики, інтерпретації художнього тексту, теорії дискурсу, лінгвістики тексту.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до них, загальних висновків, бібліографії та списку джерел ілюстративного матеріалу.

У вступі подано обґрунтування теми, визначено актуальність, об’єкт та предмет дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, розкрито її новизну, теоретичну цінність і практичне значення, визначено основні положення, що подані до захисту.

У першому розділі висвітлено комунікативну природу інтрамовленнєвого процесу, визначено специфіку антропокомпонентної моделі інтрасуб’єктного мовленнєвого акту, характер категорії адресатності за умов інтрасуб’єктної комунікації, розроблено типологія адресата, розкрито функціональне призначення інтрасуб’єктних мовленнєвих актів у лінгвокогнітивній системі мовця, виділено основні семантико-прагматичні класи досліджуваних мовленнєвих одиниць.

Другий розділ присвячений дослідженню структурно-семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей деонтичних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, у ньому розкрито особливості категорії спонукальності за умов інтрасуб’єктної комунікації, досліджено смислове наповнення та дискурсивні характеристики висловлювань, що реалізуються у виділених адресатних системах, та мовні засоби актуалізації їхніх комунікативних смислів.

У третьому розділі досліджено структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості аксіологічних інтрасуб’єктних мовленнєвих актів, розкрито характер оцінки за умов інтрасуб’єктної комунікації, проаналізована семантика та мовні засоби втілення аксіологічних значень в інтрасуб’єктних мовленнєвих актах, що реалізуються у виділених адресатних системах, їх прагматичні та дискурсивні характеристики.

У загальних висновках підведено підсумки дисертаційного дослідження та окреслено перспективи подальших пошуків з обраної проблематики.

Бібліографія містить 244 найменування вітчизняних та зарубіжних джерел.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри англійської філології ВДУ та наукових конференціях "Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності" (Львів, 1999 р.) та "Філологічні аспекти дослідження дискурсу" (Харків, 2001р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладено у п'яти статтях та в тезах однієї доповіді, опублікованих у фахових виданнях.

Основний зміст дисертації

Інтрасуб'єктний мовленнєвий акт як специфічна комунікативна одиниця. Інтрасуб'єктна комунікація (ІК) – це такий тип спілкування, в якому весь комунікативний процес втілено в особі одного суб?єкта комунікативного акту (мовця), який виступає єдиним відправником і отримувачем повідомлення.

Особливість антропокомпонентної моделі інтрасуб’єктного мовленнєвого акту (ІМА) полягає в різноплановості категорій рецепції та адресації: в умовах ІК мовець завжди виступає єдиним реципієнтом власного повідомлення, однак не завжди є його адресатом, а адресатові не завжди притаманна здатність отримувати повідомлення. Відповідно "мовець", "адресат" і "реципієнт" як складові структури мовленнєвого акту можуть відображати різні об’єкти дійсності і перебувати в особливому співвідношенні один до одного, що дає підстави виокремити в рамках моделі ІМА 1) "Рівень рецепції" а) кількісно представлений одним учасником (суб?єктом мовлення); б) якісно характеризується співвідношенням "мовець=реципієнт", виконання функцій яких належить суб?єктові мовлення; 2) "Рівень адресації" : а) кількісно представлений двома учасниками комунікаційної взаємодії; б) якісно характеризується співвідношенням "адресант>адресат", що встановлюються між агентами ІМА.

Підсистема "мовець = реципієнт" зумовлює сутнісний характер ІК як самоспілкування, визначає автоцентричність вектора перлокутивного ефекту мовленнєвого акту. Підсистема "адресантадресат" задає комунікативні якості інтрасуб’єктного акту як вербальної взаємодії двох учасників, визначає його прагматичні смисли та характер інтенційного спрямування. Інтрасуб’єктне висловлювання мовця спрямоване до самого себе, свого ідеального "Я" або до будь-якої іншої особи чи предмета дійсності. Відповідно до зазначеної різновекторності адресатної спрямованості інтрасуб’єктного мовлення підсистема "мовецьадресат" характеризується функціонуванням двох адресатних систем - "Я–Я" і "Я–ТИ".

У межах адресатної системи "Я–Я" виділено дві адресатні форми: 1. Відокремлений адресат ("друге Я" суб?єкта, "Я – партнер" як репрезентант і джерело окремої смислової позиції), експліцитно представлений на лексико-синтаксичному рівні висловлювання протиставленням прономінальних форм I (me,my) – you (your). Цей адресат може характеризуватися статусною асиметричністю стосовно суб'єкта ІМА, яка виникає тоді, коли смислова позиція, виражена мовцем, усвідомлюється як сильніша в емоційному, вольовому, етичному плані від позиції адресата. 2. Невідокремлений адресат (сам суб?єкт мовлення, його цілісне “Я”), що існує лише як імпліцитний об’єкт мовленнєво-мисленнєвих зусиль мовця.

У межах адресатної системи "Я–ТИ" об’єктом звернення мовця стають інші особи, вигадані або віддалені від мовця в просторі і часі, Бог або істоти нереального світу, неживі предмети. Перелічені адресати неоднорідні щодо їхньої комунікативної сутності та способу відображення в когнітивній системі суб’єкта мовлення, що дає підстави для їхнього розмежування на зовнішнього реального та зовнішнього уявного адресата.

Аналіз фактичного матеріалу виявляє можливість модифікацій цих форм адресата. Якщо інтрасуб?єктне висловлювання виконує функцію "передкомунікації", тобто є запланованою дією на майбутню ситуацію спілкування, партнером мовця є прогнозований адресат. Інтрасуб?єктне висловлювання може адресуватись особі, яка безпосередньо присутня в момент мовлення і є реальним партнером суб'єкта ІМА у зовнішній комунікації. За таких умов зовнішній комунікативний партнер виконує роль потенційного адресата ІМА. Інтракомунікативна система "Я–ТИ", орієнтована на комунікативний контакт з партнером, який у цей момент виключений з координат міжособистісного спілкування або через умови ІК несприятливий до вербального каналу зв’язку, є "розгортанням назовні" внутрішньокомунікативних процесів. Однак зовнішня спрямованість ІМА не позбавляє його ознак самоспілкування: "зворотний зв’язок" з боку адресата реально відсутній, виконання функцій реципієнта належить лише мовцеві, на мовця також спрямований перлокутивний ефект спілкування.

Дослідження комунікативно-прагматичного потенціалу ІМА дало підстави виділити серед них два найтиповіші семантико-прагматичні класи деонтичних та аксіологічних мовленнєвих актів та зробити висновок про складну систему взаємодії змістових характеристик інтрасуб’єктного висловлювання і параметрів комунікативної ситуації. Напрямок передання повідомлення, тип адресата, специфіка кореляції між компонентами спонукальної та оцінної смислових структур визначають особливості реалізації деонтичних/аксіологічних комунікативних стратегій ІК, виступають чинниками творення прагматичного потенціалу інтрамовленнєвої одиниці та впливають на формування способів його реалізації.

Структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості деонтичних ІМА. Під час реалізації деонтичного ІМА в системі "Я–Я" його директивна ілокутивна сила призначена суб?єктові мовлення, що надає висловлюванню значення самоспонукання, вираженого спектром прагматичних відтінків: самонаказу, самопримусу, команди, поради самому собі, самозастереження, самопідбадьорення, самозаспокоєння, самопереконання. Прагматичний потенціал деонтичного ІМА з відокремленим внутрішнім адресатом залежить від статусних параметрів учасників ІМА. Ці мовленнєві акти завдяки властивому їм протиставленню смислових позицій учасників є відображенням спонукальної ситуації в межах реального спілкування, де посилення/послаблення ступеня директивності перебуває у прямій залежності від статусного співвідношення між комунікантами: асиметричне співвідношення між внутрішніми актантами є основною умовою успішності реалізації ілокутивних функцій категоричного самоспонукання (самонаказу, самозаборони, самопримусу тощо) "Put on the old clothes, that torn pair of shoes" was called to her by her conscience …(Dreiser. Sister Carrie, 128); нейтралізація смислової асиметричності між агентами ІМА характерна для некатегоричних та опосередкованих форм самоспонукання. 'Think about something cheerful, old man', he said. 'Every minute now you are closer to home (Hemingway. The Old Man, 110). Окрім статусних характеристик комунікантів, участь у диференціації прагматичних варіантів самоспонукання відбувається за рахунок смислу предиката, на основі якого побудований ІМА, розширення прагматичної структури комунікативної одиниці компонентами недирективної семантики та контекстного оточення.

Смислове наповнення деонтичного ІМА, зверненого до невідокремленого адресата, визначається відсутністю психологічного протиставлення "я" і "не-я", що призводить до зміни способу актуалізації інтенції самоспонукання: самоспонукання реалізується “я-реченнями”, в яких підмет виражено займенником “I”; та сприяє розширенню групи самоадресованих спонукань за рахунок введення до неї мовленнєвих актів з параімперативними значеннями: зобов?язання, планування, намірів, рішення. Наприклад: 'I must do my best for her', thought Jolyon; 'he left her to me in his will…' (Galsworthy. In Chancery, 59).

Під час реалізації деонтичного ІМА в системі "Я–ТИ" директивна ілокутивна сила ІМА призначена зовнішньому адресатові, що надає мовленнєвому актові значення власне спонукання, представленого спектром прагматичних відтінків: команди, наказу, стимулу до певних дій, прохання, благання, заклику, вимоги, виклику, переконання, підбадьорення, заспокоєння. Прагматичний потенціал цих мовленнєвих актів зумовлений різновекторністю комунікативно-інтенціонального призначення висловлювання та перлокутивного впливу, через що зовнішньоадресовані інтрасуб'єктні директиви набувають додаткової комунікативної значущості, своєрідної посткомунікативної функції. У результаті суміщення адресатоспрямованого деонтичного і адресантноспрямованого психологічного впливів додаткова комунікативна значущість може: 1) безпосередньо відповідати комунікативній функції самого директива: підбадьорення адресата одночасно може служити засобом самопідбадьорення, заспокоєння – самозаспокоєння тощо; проявлятись як психоемоційна післядія мовленнєвого акту, якщо деонтичному ІМА поряд з директивною інтенціональною функцією, спрямованою на адресата, притаманна експресивна посткомунікативна функція, спрямована на самого суб?єкта ІМА. Таким чином зовнішньоадресований деонтичний ІМА виступає засобом психологічної розрядки і автоспрямований перлокутивний ефект ІМА подібний до перлокутивного ефекту експресива. "Holy Virgin, Mother of God, pray for us sinners now and at the hour of our death". Despite her heartache and the pain of unshed tears, a deep sense of quiet and peace fell upon Scarlett as it always did at this hour…(Mitchel, 71). Про додаткову комунікативну значущість ми можемо говорити й тоді, коли імперативна форма ІМА, спрямованого до зовнішнього адресата, приховує систему специфічних суб?єктноорієнтованих смислів, де зміст і характер "нарощеної" прагматичної інформації створюється під впливом ситуативного психологічного фактора і може фіксувати певні аспекти світогляду та характеру суб?єкта.

Основною рисою більшості деонтичних ІМА в обох адресатних системах є смислова багатозначність та здатність до різноманітних модифікацій їхніх прагматичних функцій. Ускладнення смислової структури мовленнєвого акту виникає в результаті 1) суміщення в деонтичному ІМА кількох прагматичних варіантів спонукання (наприклад, "самопорада – самозастереження", "самонаказ – самопорада", "самопорада – самопідбадьорення"); 2) розширення прагматичної структури ІМА шляхом поєднання висловлювань з ілокутивними силами констативу, експресиву, реквестиву які виконують функцію інтенсифікації, підготовки, обґрунтування певних компонентів смислу основного висловлювання: 'But you have not slept, old man', he said aloud. 'It's half a day and a night and now another day and you have not slept. You must deceive a way so that you sleep a little if he is quiet and steady. If you do not sleep you might become unclear in the head' (Hemingway, The Old Man, 82); 3) вживання прагматично однотипних конструкцій (для посилення категоричності самодирективу):…Now you are getting confused in the head, he thought. You must keep you head clear. Keep you head clear and know how to suffer like a man. Or a fish, he thought (Hemingway. The Old Man, 92); 4) входження у смислову структуру директиву комісивних значень, експліцитно втіленних у підтримувальних конституентах ІМА або у контексті: The silence continued, and each person promised himself some amendmends of life. Brian thought… I must go and see Alex soon and bloody stop hating everything and everyone…(Murdoch. The Philosopher's Pupil, 205); 5) поєднання у смисловій структурі мовленнєвого акту елементів імперативної та аксіологічної семантики. Аксіологічно "забарвленими" є самодирективи, в яких виражене спонукання до зміни ментального, психоемоційного стану суб’єкта, припинення певних дій, що кваліфікуються як негативні, або їхня заборона. `You have only one thing to do and you must do it. Only one thing, hell, he thought. If it were one thing it was easy. Stop worrying, you windy bastard, he said to himself, think about something else…(Hemingway. The Bell, 75). Оцінка слугує підґрунтям більшості директивів з комісивним компонентом і досить часто реалізується у зовнішньоадресованих проханнях, благаннях, викликах тощо.

Збагачення прагматичних потенцій деонтичних ІМА є результатом їхнього включення у структуру інтрасуб’єктного дискурсу. Компонентом інтрасуб’єктного діалогічного дискурсу здатні виступати лише ті ІМА, в основі яких закладено принципову нетотожність суб’єкта та об’єкта спонукання – деонтичні ІМА з відокремленим внутрішнім адресатом та із зовнішнім адресатом. Дискурсивні особливості та прагматичне наповнення ІМА визначається особливостями смислової взаємодії комунікативних структур на стикові реплікових кроків у межах діалогічного дискурсу. Деонтичний ІМА, зазвичай, функціонує як ілокутивно домінантна репліка, посідає початкову позицію і викликає появу підпорядкованої їй ілокутивно залежної (реактивної) репліки зі значенням згоди (незгоди), заперечення, відмови виконати вказану дію. Однак деонтичний ІМА може бути викликаний попередньою реплікою різного комунікативно-інтенційного спрямування і функціонувати як залежна репліка. Статус деонтичного ІМА як реактивного компонента діалогічної єдності є чинником смислової неоднозначності висловлювання, суміщення в його смисловій структурі оцінних значень, смислів відмови, заперечення, згоди тощо.

Різноманітні відтінкі деонтичних смислів ІМА виражені 1) імперативними речення з дієсловами, що позначають емоційні стани, вольові та інтелектуальні дії, дієсловами руху, переміщення в просторі тощо; та значеннями початку, кінця, тривалості дії, 2) імперативними структурами з "be" в ролі копулятиву та абстрактним предикатом "do" з референціальним означенням виду дії; предикатами come (come on), go on, carry on, keep going тощо, які поряд зі значенням самоспонукання можуть виражати самопідбадьорення, самопереконання; 3) предикатами stop, start, don't stop, get to, що вживаються у категоричних формах самоспонукання; 4) спонукальними висловлюваннями з емотивними предикатами, що означають негативні емоції, які переживає суб?єкт (Don't be afraid, Don't be anxious та ін.); з емотивними предикатами, що означають позитивні емоції Be of good courage, Be calm , Be serious та закликають суб?єкта вплинути на свою емоційну сферу за допомогою волі. Вони, як правило, характерні для самонаказів. Поширеною формою передання різноманітних прагматичних значень самоспонукання є вживання висловлювань зa моделями: do what you should (ought), do your duty, do nothing, do nothing that, do something, do it (that), do something, don't do it (that) та використання двокомпонентної моделі імперативної структури з експліцитною номінацією адресата.

Селективність засобів непрямого спонукання визначене типом адресата ІМА. Використання непрямих засобів спонукання можливе у внутрішньоадресованих ІМА з відокремленим адресатом, де співвідношення між внутрішніми партнерами симетричне, полярність смислових позицій практично нейтралізована, що, як правило, сприяє послабленню категоричності спонукальної ілокутивної сили та у зовнішньоадресованих ІМА. До непрямих засобів передання спонукального значення за умов ІК належать транспоновані структури, утворені шляхом перенесення у сферу спонукання розповідних і питальних речень. Це передусім констативи з модальним дієсловом must, should, ought (рідше can) чи сталим словосполучененням youґd better, I'd better, I'd rather. Прихований спонукальний зміст реалізується також: 1) структурами з негативним значенням no good, no time, no business, які найчастіше виражають заборону, спонукання змінити/припинити певні дії, відмовитись від попередніх дій, думок, намірів тощо; 2) констативами, що виражають оцінку суб?єктом власних дій, намірів (…he thought much and kept on thinking about sin. You did not kill the fish only to keep alive and sell for food…"You think too much, old man”, he said aloud (Hemingway. The Old Man, 102); 3) констативами у формі морального правила, що виражає життєві переконання суб?єкта (...he repeated to himself the maxim: "Pity is tripe – Pity is tripe" (Galsworthy. Monkey, 98); 4) реченнями з дієсловом у формі Future Indefinite, Present Continuous зі значенням майбутньої дії та речення зі сполученням to be going to; складнопідрядними реченнями з підрядними умови та часу: I won't look at him again, he told himself (Hemingway. The Bell, 463). "If I don't get hold of myself", she thought, "I'll be squalling like a scalded cat" (Mitchel. Gone with the Wind, 376); 5) стверджувальними реченнями, що інформують про відсутність причини для певних негативних емоційних переживань суб?єкта (з ілокутивним значенням самопідбадьорення, самозаспокоєння) або про негативні наслідки виконання/невиконання певних дій, їхній результат, що мислиться як несприятливий для суб?єкта (з ілокутивним значенням самопоради, самонаказу): You think too much, old man, he said aloud (Hemingway. The old man, 102). Вживання питань-спонукань за умов ІК обмежене лише переданням власне імперативних та самоімперативних значень і практично не можливе в самодирективах-комісивах і параімперативах. До питальних структур, здатних передавати спонукальне значення, належать моделі: What if you..? How about…? Why don't you…? Why not+ Infinitive? Why + Infinitive?, Why not?; Why should/ shouldn't I?, загальні питальні речення з дієсловом-присудком у формі теперішнього і майбутнього часів та риторичні запитання.

Переважній більшості деонтичних ІМА властива ознака експресивності, найтиповішими маркерами якої є емфатичні номінативні речення, емфатичні інфінітивні речення, емфатичні бездієслівні конструкції, нерозчленована синтаксична форма No!; наприклад: In the midst of excited expectation he retained enough modernity to think: "No more blurb! Go and eat your breakfast quietly!" (Galsworthy. Monkey, 203).'Cup of tea – and home', he thought(Galsworthy. Monkey, 292); повтори, та насичення висловлювленого елементами емоційно-оцінної семантики. У деяких випадках можливе одночасне використання кількох способів ектспресивності.

Структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості аксіологічних ІМА. Характер реалізації аксіологічної ситуації за умов ІК визначається неоднорідністю адресатної спрямованості інтрамовленнєвої дії і специфічною кореляцією між суб?єктом та об?єктом оцінки. Суб?єктом оцінки може бути мовець, що оцінює себе як цілісну особистість, іншу особу або зовнішнього адресата; суб?єктом оцінювання може бути і внутрішній співрозмовник, сумління, внутрішній голос. Інтенційний смисл висловлювання може призначатись як самому собі (в контексті адресатної системи "Я–Я"), так і зовнішньому партнерові (в контексті адресатної системи "Я–ТИ"). Враховуючи характер співвідношення "суб?єкт/об?єкт vs. мовець/адресат" як відношення між вектором оцінки і напрямком адресації, виділено аксіологічні ІМА зі значенням самооцінки, основними прагматичними варіантами яких в адресатній системі "Я-Я" та "Я-ТИ" є самоосуд, самозвинувачення, самовиправдання, докори сумління, жаль, вибачення, каяття; аксіологічні ІМА зі значенням оцінки іншої особи (зовнішнього об?єкта), основними прагматичними варіантами яких у системі "Я-Я" є осуд, похвала, звинувачення, критика, обурення, подив; аксіологічні ІМА зі значенням оцінки зовнішнього адресата, основними прагматичними варіантами яких у системі "Я-ТИ" є схвалення, осуд, похвала, звинувачення, критика, обурення, подив, захоплення, подяка; а також мовленнєві акти побажання (спрямовані як на самого мовця, так і на зовнішній обєкт) і мовленнєві акти, що виражають бажання та погрози.

Реалізація інваріантного прагматичного потенціалу самооцінки в аксіологічних ІМА з відокремленим внутрішнім адресатом у системі "Я–Я" залежить від статусних параметрів актантів оцінної ситуації, заданих типом реалізованої в мовленнєвому акті оцінки та особливостями аксіологічного предиката висловлювання. Найпоширенішим типом самооцінки, зверненої до внутрішнього відокремленого партнера, є загальні етичні самооцінки. Успішність реалізації етичної самооцінки залежить від вищого статусу мовця як суб’єкта оцінки, що визначає і виправдовує його право на висловлення позитивного/негативного судження стосовно субєкта ІМА. You have been quite impressed more then twice today. But you have behaved O.K. So far you have behaved all right (Hemingway. The Bell, 364). Зменшення смислової "дистанції" між внутрішніми комунікантами відображене в технічних та утилітарних самооцінках, які реалізовані висловлюваннями з частковооцінними предикатами. Now you are getting confused in the head, he thought (Hemingway. TheOld Man, 92).

Домінантне аксіологічне значення деонтичного ІМА з відокремленим адресатом супроводжується додатковими смисловими відтінками прямого і опосередкованого спонукання. У наступному фрагменті ІК в оцінці власного фізичного стану приховане спонукання припинити марні зусилля: Now they have beaten me, he thought. I am too old to club the sharks to death. But I will try it as long as I have the oars and the short club and the tiller…He put his hands again in the water to soak them…‘You are tired, old man’, he said. ‘You are tired inside’ (Hemingway. The Old Man, 107).

В основі реалізації прагматичного потенціалу самооцінки у висловлюваннях з невідокремленим адресатом в системі "Я–Я" лежить цілісний образ субєкта як оцінної та оцінюваної сторін. Аналіз семантики самооцінних мовленнєвих актів цієї групи виявив, що ІМА передає значення абсолютної, безвідносної самооцінки та самооцінки відносної, на фоні іншого субєкта, відображає самооцінки і оцінки іншого, їхню внутрішню взаємооберненість, що надає висловлюванню поліфонічності. Виділені у семантичній структурі ІМА самооцінки додаткові аксіологічні плани дають підстави говорити про різноманітність способів оцінювання, яка стає основним чинником формування інтенційної семантики висловлювання та мовних засобів її актуалізації.

Здійснюючи самооцінку, субєкт співвідносить себе з певним класом, групою подібних до нього субєктів, частиною суспільства тощо. У результаті самооцінки відбувається і оцінювання цього класу, належність до якого індивід усвідомлює і постулює у висловлюванні. Обєкт оцінки в такому разі онтологічно ширший, ніж субєкт оцінки – розширений обєкт, що змінює сутність компонентів оцінної структури та механізм референційної співвіднесеності її елементів з обєктами позамовної дійсності: субєкт оцінки і субєкт мовлення – це складники обєкта оцінки, хоч і не повністю тотожні йому. ‘We are breed of spoilers’, thought Jolyon, ‘close and greedy, the bloom of life is not safe with us (Galsworthy. In Chancery, 214). Самооцінки з розширеним обєктом засвідчені двоскладовими реченнями з підметом, вираженим особовим займенником “we” або структурою “our” + номінація класу, частини суспільства, його духовних, культурних аспектів, надбань” (our generation, our religion).

У структуру оцінки входить поряд з обєктом (самим мовцем) інша соба – додатковий обєкт. Суміщення двох аксіологічних дій (автоспрямованої і спрямованої на іншого) відображене у лексичному наповненні і синтаксисі висловлювання, морфологічному статусі і синтаксичних функціях елементів, що номінують субєкт ІМА як субєкт та обєкт самооцінки та іншого як "співобєкта" самооцінки, або "задається" контекстом. В основі самооцінки цього типу можуть лежати дві формули: протиставлення та зіставлення. У першому випадку, оцінюючи себе на фоні іншого, індивід мислить себе певним чином повязаним із цим обєктом (групою), в той чи інший спосіб належним до них, але, з огляду на власні мотиви і стереотипи, приписує собі і додатковому обєкту різні ціннісні характеристики. У другому випадку – визнає в собі наявність (або відсутність) певних ознак, притаманних іншому: How can they talk so calmly of things, Jan wondered. Their minds work differently. I am a stranger… Sometimes I think I am the only thing who is still alive (Cusak, Say No to Death, 124).“I am as bad as Honey Wilkies”, she thought suddenly, and remembered how anyone and she more then anyone else, had laughed contemptuously at Honey’s forward conduct… (Mitchel, Gone with the Wind, 118).

Cубєкт здатен оцінювати себе з погляду іншої людини, суспільства, власну самооцінку "вкладати в уста" іншого/інших. Субєкт ІМА в такому випадку є субєктом мовлення і не тотожний субєктові оцінки, якого ми вважаємо гіпотетичним суб’єктом. Оцінка у цих висловлюваннях представлена як "не – факт", як ще не здійснена самооцінка і задумана як план на майбутнє; натомість оцінюваний концепт, зазвичай, належить до минулого або теперішнього. Наприклад: …But I think the great DiMagio would be proud of me today. I had no bone spurs. But the hands and the back hurt truely…(Hemingway. The Old Man, 96).

Переважній більшості ІМА самооцінки, зверненим до невідокремленого адресата, в яких смисл самооцінки виходить за межі індивідуального, абсолютизованого бачення власного "Я-образу", властива внутрішня діалогічність. Аксіологічний ІМА у таких випадках має ознаки реактивної вербальної дії, хоча функціонує як незалежний мовленнєвий акт і наділений "діалогічним зарядом". Не спровоковані фактом негативної оцінки до свого "Я" з боку іншого (інших), дані самооцінні мовленнєві акти передають переважно інтенцію захисного характеру, тобто функціонують як пряме/непряме виправдання: He repulsed the thought that he had ever wished to repudiate the consequence of his love. “No”, he cried aloud, “I am not the sort of skunk to let down the girl like Mary” (Cronin, 229).

Прагматична багатозначність ІМА самооцінки виникає внаслідок суміщення у їхній смисловій структурі прагматичних варіантів оцінки, за рахунок поєднання аксіологічного з деонтичним значеннями або зумовлена способом оцінювання. Єдине прагматичне значення (жалю, каяття, самоосуду, звинувачення, докорів сумління, самопохвали) властиве внутрішньоадресованим ІМА, які не виходять за межі простору безвідносної самооцінки, ІМА з "прихованою діалогічністю" та ІМА з розширеним об'єктом оцінки. Ємкість комунікативної інтерпретації самооцінного висловлювання притаманна ІМА з додатковим об'єктом оцінки, де зіткнення самооцінки та оцінки іншого створює специфічну комбінаторику аксіологічних знаків і надає висловлюванню додаткових ілокутивних значень. При протиставному способові самооцінювання негативна самооцінка вирізняється на тлі позитивної оцінки опонента і навпаки. При зіставному способові самооцінювання відбувається або нейтралізація аксіологічної опозиції, або її інтенсифікація за рахунок складності аксіологічних предикатів, їхньої різноманітності та різноплановості і подекуди контекстної зумовленості їхнього змісту. Процедура оцінювання, коли субєкт то фокусує свою увагу на порівнянні і зіставленні, то на опозиції, то на рисах свого опонента, то на свому ставленні до нього, призводить до поліпрагматичності самооцінки, в межах якої домінування якогось одного прагматичного імпульсу можливе, але не обовязкове. Розгортаючись як складний дискурсивний процес, ІМА стає інтегральною мовленнєвою одиницею самооцінного змісту, характеризується складним клубком семантико-прагматичних відношень, а саме: поєднанням кількох форм оцінювання та логіко-смислових операцій заперечення, протиставлення, пояснення та зіткненням протилежних комунікативних інтенцій. Остаточний внесок в адекватну інтерпретацію наміру мовця (засудити себе чи виправдатися) у таких випадках належить, як правило, контекстуальному оточенню загалом. …I couldn’t comfort Stella, she is so hard and silent and superior. She is an opposite woman to me. But I should have done better, I didn’t look at her properly; and where she is now, has she killed herself?.. (Murdoch, 200-201). Наведений фрагмент ІК – це розгорнена комунікативна одиниця, що відображає власне самооцінку, оцінку іншої особи, самооцінку порівняно з іншою особою, і синтаксично оформлену як послідовність протилежних за прагматичними функціями висловлювань: самоосуду + самовиправдання + самоосуду (докору, каяття).

Виражене в деяких ІМА ставлення мовця до іншого (який наділений певними оцінними характеристиками), порівняння себе з іншим переносить висловлювання у розряд непрямих самооцінок, в яких оцінка ситуації є імпліцитною оцінкою її учасників.

Зіткнення полярних аксіологічних смислів виникає в ІМА з гіпотетичним суб'єктом оцінки. У концептуальному світі іншого, що введений у структуру оцінки у формі гіпотетичного субєкта, субєкт ІМА може наділятись аксіологічними характеристиками, з якими сам він не завжди згоден. У результаті суміщення різних оцінок однозначний комунікативно-інтенційний зміст висловлювання захований у глибині численних імплікацій. "Зрощення" значень осуду і виправдання досягається у наступному прикладі за рахунок різноплановості між пропозицією самооцінки й оцінки з погляду іншого; реального і супозитивного: I am a silly woman, thought Gabriel, and Brian blames me for losing Stella, as if I had made a mistake, as if I had opened the door and let her run out (Murdoch. The Philosopher's Pupil, 200).

Дієвим чинником збагачення прагматичних функцій самооцінки в ІМА з невідокремленим адресатом є модальний та темпоральний аспекти висловлювання. Модальність нереальності, гіпотетичності додає до самооцінного висловлювання значення бажаності і нездійсненості, подиву; інтенсифікує позитивну самооцінку у мовленнєвих актах зі значенням вихваляння, виправдовування; надає висловлюванням деонтичних смислів. Футуральна часова належність аксіологічного висловлювання зумовлює появу в його змісті елементів непевності, гіпотетичності, супозитивності, відтінків бажаності і здійсненності. Віднесеність аксіологічного висловлювання до минулого надає йому смислів бажаності і нездійсненності, жалю, каяття, розчарування.

Синкретизм ІМА самооцінки з невідокремленим адресатом можна визначити звязком самооцінного значення зі значенням прескриптивності, імперативності, коли оцінці піддано певну ситуацію, стан справ, що мають відповідний смисл у когнітивній картині світу субєкта. Оцінний смисл висловлюванню надає контек, а прескриптивність простежується на глибинному семантичному рівні, у формі виражених концептуальних уявлень індивіда. Аксіологічне значення в таких ІМА часто поєднане зі значенням підбадьорення та параімперативними значеннями.

ІМА зі значенням оцінки іншого обєкта та ІМА зі специфічними оцінними смислами, з невідокремленим адресатом в системі “Я–Я” притаманна ознака емоційності. Оцінка "замикається" у сфері мовця, виражаючи його емоційний стан, їхнє цільове призначення полягає у зміні емоційного стану субєкта, переосмисленні певних відношень, станів і подій. Багатство семантико-синтаксичних обрисів цих ІМА зумовлене поряд з експресивністю додатковою ознакою афективності, що дає підстави розглядати їх як афективні експресиви. Оцінка в подібних ІМА може бути спрямована безпосередньо на іншу особу або виступати як емоційна реакція на певну ситуацію загалом. Деякі афективні експресиви є формою аксіологічної реакції і на ситуацію, і на іншу особу як актанта цієї ситуації. У першому випадку оцінка зовнішнього суб'єкта передана а) аксіологічним висловлюванням, смисл якого узагальнено можна подати формулою He is good/He is bad; It is good/It is bad; б) шляхом номінації емоцій, які субєкт мовлення переживає стосовно іншого суб'єкта, зовнішнього обєкта (до того ж у таких висловлюваннях зовнішнім обєктом не обовязково є людина, а і будь-який обєкт природи, якого мовець часто наділяє антропологічними рисами). “I dislike him”, he thought. “I dislike him to the very roots of me…” (Galsworthy. In Chancery, 59); в) виступати імпліцитним смислом дескриптивних висловлювань. “Um”, she thought to herself, ‘she rides with another man when her husband is out of the city. He had better keep an eye on her” (Dreiser. Sister Carrie, 160). У другому випадку оцінку втілено у мовленнєвих актах із значенням подиву, обурення, образи. What an end! The whole narration of her death revolted him and it revolted him to think that he had ever overspoken to her of what he had hold secret (Joyce. Dubliners, 127). В ІМА цієї групи відображено емоційні стани задоволення/незадоволення, які часто поєднуються зі станом бажання/небажання.

Одна з найчастотніших серед внутрішньоадресованих ІМА – це група висловлювань з модальністю бажання і побажання, ІМА, що передають прокльони і є вербалізацією мрій і фантазій. Ці ІМА, як правило, функціонують в емоційних контекстах і здатні інкорпорувати імпліцитні смисли самооцінки і власне оцінки. “I don’t want men who haven’t found something to do after a year”, she thought. “If they haven’t adjusted to peace yet, they could not adjust to me. And they all look so hangdog and licked. I don’t won’t a man who licked…(Mitchel, 664). ІМА побажання (що висловлює субєкт ІМА на свою адресу, на адресу іншої людини, неживого предмета і реалізує як позитивний, так і негативний оцінні смисли) відповідно до темпорального плану пропозиції та референтності субєкта бажаної дії здатні поєднувати прагматичне значення жалю, каяття, докору тощо: “I wish we were rich”, murmured Jannie half to herself (Dreiser. Jennie Gerhardt, 25).

Значення погрози – це одне із частотних значень, що реалізується у контексті внутрішньої адресації. Інтракомунікативний контекст змінює характер зв'язку між адресованістю погрози і сематичною організацією висловлювання. А це призводить до модифікації лексико-синтаксичної організації висловлювання. За умов реального спілкування погрози завжди конкретно адресовані, спрямовані до другого учасника мовленнєвого акту. При внутрішній адресації ІМА з менасивним змістом об'єкт дії представлений займенником третьої особи, а не другої, як це характерно для прямих погроз. За змістом ці інтрасубєктні висловлювання зближуються з параімперативами. Поєднання модальності спонукання й ознаки "погано" для субєкта "користі", вираженої в пропозиції дії, перетворює ІМА-менасив у демонстрацію рішучості виконати названу дію. Таку мовленнєво-поведінкову тактику за умов ІК ми розглядаємо як псевдопогрози. “What good does it to me to live like a blasted sticked minister- they talked about me just the same. I’ll give them something to babble about, blast them!” (Cronin. Hatter's Castle, 249). Досить часто псевдоменасиви здатні передавати імпліцитні смисли вихваляння як одного з семантико-прагматичних варіантів самооцінки.

Визначальними чинниками формування прагматичних потенцій аксіологічного ІМА самооцінки та оцінки зовнішнього адресата у системі "Я-ТИ" виступає функція мовленнєвого акту, яка полягає у компенсації дефектів реального спілкування або заміщенні реальних