Національна академія внутрішніх справ України

Редькіна Олена Миколаївна

КРИМСЬКИЙ КРАЙОВИЙ УРЯД

ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТА С. СУЛЬКЕВИЧА

(червень-листопад 1918 р.): історико-правове дослідження

УДК 477.75

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана на кафедрі історико-правових дисциплін Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Тимощук Олександр Валентинович,

Таврійський національний університет

імені В.І. Вернадського, декан юридичного

факультету, м. Сімферополь

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Ярмиш Олександр Назарович,

виконуючий обов’язки ректора

Національного університету внутрішніх

справ МВС України, м. Харків

кандидат юридичних наук, доцент

Чехович Валерій Анатолійович

доцент кафедри історії держави і права

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корець-

кого Національної академії наук України,

відділ історико-правових досліджень, м. Київ

Захист відбудеться “13” листопада 2003 р. о “15” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.009.01 при Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 01001, м. Київ, Солом’янська площа, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ за адресою: 01001, м. Київ, Солом’янська площа, 1.

Автореферат розісланий “12” жовтня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Горова О.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція України визначає форму її державного устрою як унітарну. Разом з тим окремий розділ Основного закону нашої держави встановлює нормативно-правові засади існування Автономної Республіки Крим як невід’ємної частки України. До того ж характеристики її правового статусу доповнюються ще й Конституцією автономії. Таким чином створено конституційний прецедент, що виводить форму устрою України за межі класичної унітарної держави, формальне означення якої дає наука теорії держави і права. Підстави для нього мають місце в історичному минулому кримського регіону. Протягом сторіч на цій землі виникала значна кількість державних утворень, різноманітних за формами правління та устрою, типом політичного режиму.

Спроби зазирнути до кримського минулого завжди живили проекти встановлення того, чи іншого державно-правового статусу півострова. Не став виключенням і наш час. Тому сьогодні досить корисно враховувати досвід регіонального державотворення на українських землях, і зокрема в Криму. Це дасть підстави для наукової екстраполяції відповідних положень колишніх конституційних актів, що знайшли позитивну чи, навпаки, негативну апробацію в процесі своєї чинності, до Конституції України.

У цьому контексті підкреслимо актуальність наукової розробки нашої проблеми й стосовно політичної реформи, проголошеної в проекті Закону України „Про внесення змін до Конституції України”, що винесений на всенародне обговорення Указом Президента від 6 березня 2003 р. Адже одна з її ідей обґрунтовує доцільність підвищення рівня впливу регіонів на прийняття нормативно-правових актів центральними державними органами України. В цьому сенсі можливе проведення деяких історичних паралелей із сучасністю, а відтак – використання певних уроків з державно-правового будівництва минулого, огляд на які має сприяти запобіганню тотожних помилок у розбудові сьогоднішньої української державності. Отже це має стосуватися й періоду правління на півострові Кримського крайового уряду, очолюваного генералом С.Сулькевичем.

Його вихід на політичну арену у червні 1918 р. підхопив владну естафету в регіоні від Радянської Республіки Тавриди, що утворилася на уламках Російської імперії під час так званого „тріумфального поступу радянської влади”, і був пов’язаний з перебуванням у цей час в Криму німецького військового контингенту. Тому зрозуміло, що за радянської доби Кримський крайовий уряд визначався виключно контрреволюційним, а його історія, як і всіх інших не комуністичних державних утворень 1918 – 1921 рр. на півострові і взагалі в Україні, не могла підлягати об’єктивному науковому висвітленню, що також зумовлює нагальність звернення вітчизняної історико-правової науки до вивчення цієї проблематики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 „Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення”. Вона узгоджується з плановою науковою темою Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського „Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільностей у Криму” № 0197V000422 і виконана за планом наукових досліджень кафедри історико-правових дисциплін на період 2002 – 2005 рр.

Мета дослідження полягає у висвітленні організаційно-правових аспектів формування і функціонування Крайового уряду, підлеглої йому місцевої адміністрації, охоронних та судових органів, як елементів, що у своїй сукупності складали механізм державного утворення на Кримському півострові у червні – листопаді 1918 р.

Для досягнення поставленої мети уявляється доцільним вирішення таких дослідницьких завдань:

- здійснити історіографічний огляд творів та проаналізувати науковий доробок попередніх дослідників дисертаційної проблеми;

- висвітлити політико-правові передумови створення Першого кримського крайового уряду та з’ясувати роль німецького військового контингенту в цьому процесі;

- визначити форму правління та устрою, тип політичного режиму державного утворення генерала С.Сулькевича;

- вивчити нормативно-правові засади здійснення внутрішньої та зовнішньої політики Криму в червні – листопаді 1918 р.;

- виявити особливості організаційного устрою центральних та місцевих органів Кримського крайового уряду та порядок їхнього комплектування персоналом;

- встановити причини падіння кабінету С.Сулькевича.

Отже, об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникли в процесі побудови державного утворення в Криму за урядування генерала С.Сулькевича (червень – листопад 1918 р.). У межах об’єкта як загальної категорії наукового процесу предметом дисертаційної роботи, що співвідноситься з ним як часткова категорія, визначені державні та правові інститути Першого кримського крайового уряду.

Методологія дослідження. Досягнення наукової мети та вирішення завдань дисертаційної роботи зумовило застосування різноаспектної методології дослідження. Серед загальнонаукових методів наукового пізнання використовувалися, перш за все, ті, що знаходяться в арсеналі функціонального призначення філософської науки і ґрунтуються на засадах діалектичної гносеології та евристики – системно-структурного аналізу і синтезу, індукції та дедукції, а також формальної логіки – понятійно-категоріального визначення, зіставного судження й узагальнюючого умовиводу. У дослідженні використовувалися й спеціальні методи або методики, притаманні іншим гуманітарним та соціально-економічним наукам, в тому числі й юриспруденції – конкретно-історичний, структурно-функціональний, інституційний, порівняльно-правовий, соціологічний, статистичний. Їхнє комплексне застосування здійснювалося на підставі системного підходу, а співвідношення як головних і допоміжних у вирішенні конкретних завдань дослідження визначалося характером наукової обробки використаного фактичного матеріалу. Так, конкретно-історичний метод як головний застосовувався насамперед для простеження еволюції державно-правового статусу Криму в 1917 – 1918 рр., структурно-функціональний – для виявлення ознак державності і легітимності Кримського крайового уряду, інституційний – для вивчення органів і інститутів влади Кримського крайового уряду, а також нормативної бази їхньої діяльності і діяльності інших суб’єктів політико-правових відносин, порівняльно-правовий – для визначення нормативно-правових засад внутрішньої та зовнішньої політики Кримського крайового уряду, соціологічний та статистичний – при висвітленні політичних передумов приходу до влади та падіння кабінету С.Сулькевича.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що подана на здобуття наукового ступеня робота, є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням політико-правових засад формування і діяльності Кримського крайового уряду, в якому автор доводить важливість вивчення досвіду державно-правового будівництва в особливих історичних умовах. Зроблено висновок, що вітчизняною юридичною та історичною науками накопичений певний матеріал з державно-правової історії Криму 1917 – 1920 рр. Проте він, здебільшого, ще не систематизований і має вузько проблемний і фрагментарний характер. Адже огляд сучасних публікацій у межах визначеної теми, дозволяє стверджувати, що в цій галузі наукові надбання не мають великої насиченості. Серед них можна вказати на декілька монографій, дисертацій та наукових статей, що частково або побіжно торкаються предмета нашого дослідження. В їхньому числі наукові твори таких вітчизняних учених – юристів та істориків як С.Бородіна, В.Брошевана, Ю.Дубка, О.Копиленка, В.Корольова, Н.Крестовської, А.Мальгіна, О.Мироненка, В.Сергійчука, О.Смирнової, П.Тарана, О.Тимощука, В.Чеховича, В.Шарапи.

Найзначнішими результатами дослідження авторка вважає наступні:

1. Здійснено комплексний аналіз політико-правової ситуації, що передувала приходу до влади генерала С.Сулькевича в червні 1918 р., на підставі чого зроблені висновки щодо політичної залежності його кабінету від командування військового контингенту кайзерівської Німеччини, розташованого на території Української Держави і в Криму.

2. Висвітлено особливості процесу державного будівництва на Кримському півострові, зокрема формування персонального складу Першого крайового уряду в особливих історичних умовах, становлення законодавчої системи, судової влади, адміністративних та охоронних органів.

3. Обґрунтовано, що за категоріями сучасної теоретико-правової науки найвідповіднішими для кримської державності червня – листопада 1918 р., були республіканська форма правління, унітарна форма устрою та авторитарний тип політичного режиму.

4. Вивчено організаційну структуру кримського державного механізму в 1918 р., що довело її близьку відповідність державно-правовим засадам колишньої Російської імперії.

5. Проведено дослідження нормативно-правових актів Кримського крайового уряду, що засвідчило широке використання його державним апаратом російського імперського законодавчого доробку.

6. Виявлено основні прорахунки кабінету С.Сулькевича в сфері зовнішньої політики, що негативно вплинули на його функціонування і призвели у сфері міжнародних відносин до протистояння Криму з Українською Державою гетьмана П.Скоропадського, а також у галузі фінансово-економічної діяльності, що викликали українсько-кримську митну війну і як наслідок – зниження рівня добробуту кримського населення.

7. Встановлено, що найоптимальнішим шляхом державного розвитку Криму був союз з Українською Державою на основі запропонованої нею широкої автономії. Не використання цього історичного шансу стало однією з причин падіння уряду С.Сулькевича і розростання громадянської війни у південно-західних регіонах колишньої Російської імперії.

Практичне значення отриманих результатів дисертації полягає як в теоретичній, так і в практичній площині. По-перше, спеціальне історико-правове дослідження кримського державного утворення уряду С.Сулькевича дозволяє заповнити наукові прогалини, що існували у цьому питанні. Положення дисертації доцільно використовувати у навчальному процесі при викладанні історії України, історії держави і права України, при розробці відповідних спецкурсів, при підготовці підручників і навчальних посібників з юридичних та історичних дисциплін. По-друге, висвітлений історичний досвід організації Кримського крайового уряду можливо використовувати для вдосконалення управлінського апарату сучасної Кримської автономії. Висновки дисертації можуть використовуватись в законодавстві, що регулює правовий статус Кримської автономії у складі України; як рекомендації із державно-правового будівництва в особливих історичних умовах; із попередження політичних, соціальних і національних конфліктів.

Апробація результатів дисертації відбувалася на Третій міжнародній конференції істориків права „Державно-правові проблеми Північного Причорномор’я: історія та сучасність”, 15 – 18 вересня 1999 р., м. Алушта; Третій звітній конференції професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету Університету внутрішніх справ, 20 травня 2000 р., м. Сімферополь; Восьмій міжнародній конференції істориків права „Юридична біографістика: історія, сучасність, перспективи”, 15 – 18 вересня 2002 р., м. Феодосія; Науково-практичній конференції професорсько-викладацького та студентського складу юридичного факультету Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського „Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні”, 4 квітня 2003 р., м. Сімферополь. Основні положення дисертації також апробовані під час викладання фундаментальних та спеціальних навчальних курсів „Історія держави і права України”, „Історія українського державотворення”, „Історія правоохоронних органів” в Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського, Кримському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ, Київському університеті права.

Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в шести публікаціях, з яких чотири є науковими статтями, надрукованими у періодичних виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук.

Структура роботи обумовлена її метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на дванадцять підрозділів, висновків, списку джерел і літератури. Загальний обсяг роботи складає 206 с., з яких основного тексту – 194 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначені обов’язкові характеристики дисертаційної роботи – актуальність, наукова новизна, мета та завдання дослідження, його методологія, практична значущість, апробація та публікації основних положень і результатів.

Розділ 1. „Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів, в яких відповідно в першому з них здійснено історіографічний аналіз праць попередників авторки; в другому – проведено опис і класифікацію джерел, що забезпечили інформаційний простір дисертації.

Історіографічний масив, що стосується нашого дослідження, на сьогодні порівняно невеликий. Це пов’язано з тим, що, по-перше, в українській радянській історико-правовій та історичній науці панувала концепція, що визначала всі не комуністичні державні утворення, виниклі протягом 1917 –1921 рр., як буржуазні, націоналістичні, куркульські, тобто підлеглі ідеологічному засудженню, а відтак – заборонені для наукового дослідження. Аналіз літератури 20 – 80-х рр. ХХ ст. свідчить, що окремого напрямку у вивченні позначеної нами проблеми не існувало. Наукові пошуки в цій області носили фрагментарний і безсистемний характер. У радянській історіографії однією з провідних тем була тема розкриття грабіжницької сутності німецького військового контингенту в європейській частині колишньої Російської імперії і, зокрема в Криму Надинский П.Н. Очерки по истории Крыма. В 4-х ч. – Симферополь, 1957. – Ч. ІІ. – С. 101-119; Загородских Ф.С. Борьба трудящихся против немецко-кайзеровских оккупантов в Крыму. – Симферополь, 1958.

. Проте у нашій роботі так званні „партійні” монографії і статті використовувалися, оскільки вони містять фактичний матеріал, що з певною поправкою на тенденційність його підбору має наукову значущість для дисертаційного предмету Баранченко В.Е. Гавен. – М., 1967; Бочагов А.К. Милли Фирке – национальная контрреволюция в Крыму. – Симферополь, 1930.; Боятжиев Т. Крымскотатарская молодежь в революции.– Симферополь, 1930; Бунегин М. Ф. Революция и гражданская война в Крыму (1917-1920 гг.) – Симферополь, 1927; Думова Н.Г.Кадетская контреволюция и ее разгром (октябрь 1917 – 1920 гг.). – М., 1982; Елагин В. Националистические иллюзии крымских татар в революционные годы //Новый Восток. 1924. – №5. – С. 190 – 216.

. По-друге, українську діаспорну та російську білоемігрантську літературу постать генерала С.Сулькевича як політичного невдахи не приваблювала, й урядування його знаходило тільки побіжне висвітлення в контексті загальних історичних нарисів Винниченко В. Відродження нації.– К.-Відень, 1920. – Т. 1-3; Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Українська гетьманська держава.– Ужгород, 1930 .– Т. 2; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917 –1921.– Прага, 1942. – Т. 1-3; Христюк П. Замітки і матеріали з історії української революції. 1917 – 1920 рр.– Відень, 1921.– Т. 1-3; Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. – Нью-Йорк, 1958.

, або в мемуарах з елементами наукового дослідження Деникин А. Очерки русской смуты.– М., 1993.; Врангель П. Воспоминания.В 2 ч.– М., 1990.; Альмендигер В. Симферопольский офицерский полк. 1918-1920 гг. – Лос-Анжелес, 1962; Туркул А. В. Дроздовцы в огне. – Ленинград, 1991.. По-третє, в новітній українській історіографії висвітлення державних утворень в Криму, ще не вийшло за межі регіональної тематики досліджень історико-правових проблем. Тому поки що ми маємо у цьому напряму лише окремі наукові розвідки, предмет дослідження яких здебільшого стосується іншого часового періоду Смирнова Є.В. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим в Україні: історія становлення (1991 – 2000 рр.). Автореф. к.ю.н. – Сімферополь, 2002; Хаваджі Д.Р. Корінні народи Криму: проблема визначення в нормах міжнародного права і Конституції України //Держава і право. – 2003. – Вип. 19. – С. 527 – 530.

. Разом з тим, сучасні українські дослідники, які торкаються в своїх працях історії Першого кримського крайового уряду, різняться в оцінках щодо окремих аспектів його діяльності. Так, О.Копиленко, який на сьогодні є автором найфундаментальніших досліджень кримських державних утворень ХХ ст. Копиленко О.Л. Конституція Автономної Республіки Крим: проблеми прийняття, затвердження, реалізації. – К., 2002; Він же. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу. – К., 2002.; Він же. З історії законодавства про громадянство України. – К.,2001.

, в цілому позитивно оцінює програмний документ Кримського крайового уряду – Декларацію “До населення Криму”. У монографії О.Тимощука на підставі великої кількості архівного матеріалу беззастережно проаналізовано діяльність правоохоронного апарату в Україні в 1918 р., у тому числі на території Таврійської губернії. Окрема стаття цього автора висвітлює українсько-кримську митну війну 1918 р Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень-грудень 1918 р.). – Х., 2000; Тимощук О.В. Німецька таємна дипломатія. // Вісник УніВС, 1999. – Вип. 7. – Ч. 1. – С. 133 – 144.

. Історії приходу до влади генерала С.Сулькевича торкається у своїй монографії Ю.Дубко Дубко Ю.В. Советская республика Тавриды. Авантюра большевистского государственного строительства. – Симферополь, 1999.

. У циклі робіт, що вийшли з під пера кримських краєзнавців Олександра та В’ячеслава Зарубіних, А.Мальгіна Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории гражданской войны. – Симферополь, 1997; Мальгин А. Внешняя политика Крымского краевого правительства генерала Сулькевича. // Крымский музей. – 1994. – №1; Мальгин А. „Ненужная борьба между двумя частями России”. (К истории украино-крымских отношений в 1918 г.). // Крымский музей. – 1994. – №2.

, генерал С.Сулькевич характеризується в основному як особа пронімецької орієнтації. Близькою до їхньої є й позиція дослідника історії кримськотатарського народу В.Возгріна Возгрин В. Исторические судьбы крымских татар. – М., 1992.. Критикують у своїх роботах намагання Крайового уряду протидіяти гетьманській політиці залучення Криму до складу Української Держави українські історики В.Сергійчук та І.Іванець Сергійчук В. Український Крим. – К., 2001; Іванець І. Кримський вектор політики гетьманату Скоропадського: новий підхід чи наслідування Центральної Ради.// Гетьман Павло Скоропадський і Українська Держава 1918 р. – К., 1998..

Крім цих наукових творів, що містять в собі оціночні характеристики нашого дисертаційного об’єкта, використовувались і такі, що допомогли висвітлити окремі його елементи. Серед них статті В.Брошевана, Д.Бондаренка і Н.Крестовскої, М.Куценка, В.Колупаєва, Ю.Лаптєва, К.Линьова і В.Шарапи Брошеван В. Осень восемнадцатого //Крымские известия. – 1994. – 5 июля; Бондаренко Д., Крестовская Н. Украина и Крым в стратегических планах воюющих сторон //Вісник УніВС. – 1999. – Вип. 2. – С. 6 – 10; Куценко Н. Судьба Крыма как геополитическая и цивилизованная проблема // Вісник УніВС. – 1999. - №7; Колупаев В. Крым и геополитика //Мат. респ. научно-практической конференции. – Симферополь, 1994; Лаптев Ю. Краевое правительство и крымские немцы //Таврические ведомости. – 1993.- 2 июля; Линев К.К., Шарапа В.Ф. Крымское краевое правительство С.Сулькевича.// МАИЭТ, 1996. – Т. 5. – С. 226 – 234.

, що стали в нагоді дисертантці при визначенні місця Кримського півострову в геополітичних планах різних держав та ролі німецьких колоністів у формуванні персонального складу кабінету С.Сулькевича. Особливості його внутрішньої політики, зокрема у фінансовій та аграрній сферах досліджувалися за допомогою робіт С.Бородіна і А.Родіонова Бородин С.В. Аграрные преобразования в Крыму в конце 1917 – начале 1918 гг. //Культура народов Северного Причерноморья. – 1998. – №4. – С. 31 – 36; Родионов А. От драхмы до рубля //Краткий очерк денежного обращения в Крыму. – Симферополь, 1999. При розгляді питання про формування збройних сил, митної та корчемної сторожі Кримського крайового уряду використовувалася роботи А.Бобкова і М.Царенка, Ю.Тлущака Бобков А., Царенко М. Кримськотатарські формування в складі збройних сил третього рейху.//Військово-історичний альманах. – 2001. - №1(2); Тлущак Ю.М. Податкова охорона Криму і України в 1918 р. як складина частина російської корчемної стражі //Вісник Уні ВС. – 1999. – Вип. 7. – Ч.3.. Низка творів сучасних юристів та істориків стосується поглядів на державний лад Криму різних політичних сил, що брали участь у створенні Крайового уряду в 1918 р. Бикова Т. Масовий терор у період утвердження радянської влади в Криму (1918 – 1921 рр. //З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – 2001. – №2. – С. 437 – 465; Громов С.Е. Украинские политические партии и организации в Крыму в период гражданской войны (1918-1920 гг.) //Приложение к „Вестнику Университета внутренних дел”. – 1997. – №2. – С. 87 – 93; Королев В.И. Возникновение политических партий в Таврической губернии. – Симферополь, 1993; Чехович В.А. Директорія Криму //Юридична енциклопедія. Т. 2. – К., 1999. – С.190; Шелохаев В.В. Российские либералы в годы первой мировой войны. //Вопросы истории. – 1993. – №8;. Серед них варто виокремити статті О.Мироненка, що мали суттєве значення для нашого дослідження при висвітленні політико-правових передумов приходу до влади генерала С.Сулькевича та проведення його кабінетом національної політики Мироненко О. Крим і кримське питання після лютневої (1917 р.) революції //Історико-політичні уроки української державності. – К.; Донецьк, 1998. – С. 181 – 185; Він же. Національне владування у губерніях, містах і волостях Української Держави //Там само. – С. 218 – 224.

. Проблеми передачі влади від кабінету С.Сулькевича Другому крайовому уряду С.Крима розглядає стаття Д.Велігодського Велігодський Д.В. Історико-правові традиції українського конституціоналізму та кримського державотворення і конституційна реформа в Україні //Правові аспекти підготовки та здійснення конституційної реформи в Україні. – Сімферополь, 2003. – С. 58 – 65.

. А публікація П.Тарана висвітлює особливості автономістських та державницьких ідей кримськотатарського національного руху, що обстоювалися його лідерами напередодні приходу до влади генерала С.Сулькевича Таран П.Є. Конституція Демократичної Кримської республіки //Там само. - С. 32 – 39..

Отже, стан наукової розробки теми засвідчив потреби поглиблення її розробок, нові напрями яких відкриваються зокрема й нашою роботою. З цієї точки зору всі наукові надбання української діаспорної та російської білоемігрантської, радянської, а також сучасної вітчизняної та закордонної історіографії, що стосуються предмету нашого дослідження, мали бути деталізовані в окремих своїх положеннях, а їхні висновки уточнені на підставі опублікованих і виявлених архівних документів, публікацій у періодичних виданнях, спогадів сучасників тих років. Ці основні групи інформаційних матеріалів складають джерельну базу дослідження.

Серед опублікованих документів, що використовувалися при написанні роботи, багато радянських видань. Незважаючи на деяку тенденційність цих документальних добірок, сьогодні ми маємо можливість їхнього об’єктивного розгляду. Тому для авторки дисертації велике значення мало переосмислення інформації з деяких відомих радянських збірників документів Борьба за Советскую власть в Крыму: Сб. Док. – Симферополь, 1957; Разгром немецких захватчиков в 1918 г. Сб. док. и мат. – М., 1943; Документы внешней политики СССР. – М., 1957 –1960. – Т. 1; Советско-германские отношения от переговоров в Брест-Литовске до подписания Раппальского договора. – М., 1968-1971. – Т. 1.

. Особливе місце серед документальних публікацій займає Звід Законів Російської імперії. З урахуванням їхньої першочергової ролі для діяльності кабінету С.Сулькевича це видання склало більшу частину нормативної бази нашого дослідження. До того ж Крайовий уряд і сам видав низку нормативно-правових актів, що мали вищу юридичну силу на півострові і увійшли до спеціальної збірки Сборник узаконений и распоряжений Крымского краевого правительства. – 1918. – август-ноябрь.// Красный архив. – 1927. - №22. – С. 92 152.. Окремі документальні публікацію про події того часу вже здійснюються в Україні і в Російській Федерації в наші роки Дерябин А., Дзысь И. Войска интервентов. Гражданская война в России 1917 – 1922 гг. - М., 1998.

. Особливу зацікавленість мали зібрання документів, що стосуються перебування в Києві делегації Кримського уряду 26 вересня – 16 жовтня 1918 р. Краткий отчет о деятельности делегации Крымского правительства в Киеве (с 26 сентября по 16 октября 1918 г.) // Крымский архив. – 1996. – №2. – С. 69 – 74., а також документальні публікації з історії кримськотатарського національного руху Крымскотатарское национальное движение. Т. 2. Документы, материалы, хроника /Сост. М.Н.Губагло, С.М.Червонная. – М., 1992. – 339 с.

.

Однак найціннішими для нашого дослідження є матеріали архівів. Так, у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України зберігаються справи з Ф.1061 – Міністерство земельних справ Української держави – листування між відділами Таврійсько-Катеринославського управління землеробства і державного майна, що дозволили висвітлити питання організації земельних справ Кримського крайового уряду; з Ф.1064 – Рада Міністрів Української держави – доповіді Сімферопольського повітового старости, призначеного урядом Української Держави, що слугували для вивчення особливостей формування персонального складу адміністративно-управлінських органів, підлеглих Крайовому уряду; з Ф.3776 – Міністерство закордонних справ Української Держави – матеріали з дипломатичних зносин гетьманського МЗС з Кримом, що допомогли з’ясувати сутність зовнішньополітичного курсу кабінету С.Сулькевича. Із фонду Центрального державного історичного архіву в м. Києві Ф.419 – Прокурор Одеської судової палати до інформаційного простору дисертації нами залучено листування прокурорських органів Української Держави і Криму, що містить відомості про їхню організацію та діяльність у той час. У Державному архіві при Раді Міністрів АРК, у фондах Ф.Р.999 – Міністерство внутрішніх справ Кримського крайового уряду та Ф.Р.1000 – Рада Міністрів Кримського крайового уряду знайдено велику кількість нормативно-правових актів, що розкривають сутність державних перетворень у Криму в 1918 р., особливості діяльності адміністративно-управлінських органів, місцевого самоврядування, судових і охоронних органів. Загалом у дисертації використані документи десяти фондів трьох центральних і місцевого державних архівів, що дозволили відповісти на численні запитання із вирішення завдань дослідження.

Серед друкованих періодичних видань доцільно виокремити, насамперед, газету „Кримські відомості”, де містилися офіційні повідомлення Кримського крайового уряду, публікувалися його нормативно-правові акти. Важливим виявилися публікації таких суспільно-політичних газет, як органи кадетської партії „Ялтинський голос” і „Кримський вісник” (Севастополь), видання Мусульманського виконавчого комітету – „Голос татар”, Меджлісу – „Крим” та партії „Міллі-Фірка” – „Міллєт” (Сімферополь). Авторкою дисертації використовувалися і публікації профспілкових періодичних видань, „Нашої газети” – органу Центрального бюро профспілок Ялти і „Південних відомостей” – газети Таврійської спілки журналістів і літераторів (Сімферополь), а також листка світської хроніки “Феодосійське життя”.

В числі мемуарної літератури варто зазначити спогади земського діяча князя В.Оболенського Оболенский В.А. Крым в 1917-1920 гг. // Крымский архив. – 1996. - №№ 1-2., крайового контролера і секретаря, міністра віросповідання і народної освіти Краєвого уряду В.Налбандова Налбандов В.С. Записки. Крымское краевое правительство в 1918-1919 гг. // Красный архив. – 1927. - №22., політика М.Віннавера Виннавер М.М. Справка. Там само. – С., який обійняв міністерський портфель у Другому крайовому уряді С.Крима, міністра іноземних справ Російської імперії С.Сазонова Сазонов С.Д. Воспоминания. – М., 1990. . Використані джерела дозволили авторці в основному заповнити інформаційний простір дисертації з урахуванням визначених завдань дослідження. Разом з тим їхній аналіз засвідчує потребу подальших наукових пошуків як у межах нових різновидів джерел, так і у напрямах джерельної класифікації, визначеної в дисертації.

Розділ 2. „Створення Першого кримського крайового уряду” містить в собі три підрозділи, що було виокремлено за логікою хронологічного викладення матеріалу, котрим авторка мала на меті показати особливості Кримського півострову як об’єкта світової геополітики та висвітлити історичні передумови створення Крайового уряду, звернувши увагу на сутність різних державних концепцій місцевих політичних сил в умовах німецької військової присутності в регіоні.

Вивчення правових основ створення та діяльності Крайового уряду в червні-листопаді 1918 р. здійснювалося у геополітичних вимірах Першої світової війни, Лютневої революції та Жовтневого перевороту в Росії. Кримський півострів займав важливе місце в системі геополітичних доктрин провідних європейських держав. Морська стратегія Росії в Першій світовій війні полягала у забезпеченні на заході її виходу до відкритого океану. Тому одним із воєнних завдань Росії було оволодіння протоками Босфор і Дарданелли при використанні Криму як стратегічної точки опори. Водночас це перетиналося з інтересами її союзників по Антанті, що проводили свою таємну політику стосовно Росії. Реалізація планів австро-німецького блоку, що передбачали повне витіснення Росії з Чорноморського регіону знайшла своє відображення у Брестському договорі 1918 р., укладеному окремо з Українською Народною Республікою й Радянською Росією. При цьому німецькі війська ввійшли не тільки на територію УНР, але й у Крим, що залишався поза сферою впливу Центральної Ради, й приступили до здійснення заздалегідь наміченого ними плану, у який входило ослаблення Росії шляхом розчленування її на окремі самостійні держави. Отже, одним із результатів укладення договору в Брест-Литовську стало перетворення Криму в місце сутички геополітичних інтересів Німеччини, Росії, України, Австро-Угорщини та Туреччини. Німецька дипломатія враховувала політичні плани свого південного воєнного союзника й розглядала як варіант державності в Криму створення татарського ханства під егідою Німеччини та Туреччини, адже півострів розглядався і як один із важливих плацдармів для можливого удару по азіатським колоніям Британії. Це не відповідало гетьманській „всеукраїнській” концепції, що зокрема передбачала й Крим в складі Української Держави. Таким чином, міждержавні суперечності навколо Криму відбивалися й на внутрішньополітичному житті півострову.

Кримськотатарський національний парламент – Меджліс, обраний на Установчих зборах мусульман Криму – Курултаї в грудні 1917 р., був готовий узяти на себе формування уряду кримської держави, при цьому не роблячи його вузько національним, а з огляду на всі етнічні й політичні прошарки місцевого населення. Але німецьке командування в убезпеченні півострову від невигідного для нього політичного конфлікту при створенні кримської цивільної влади не зважилися зробити ставку на лідерів Меджлісу, найвпливовіші з яких відносилися до радикально налаштованого правого крила, переслідуючого втілення гасла „перетворення Криму в незалежне нейтральне ханство з метою його звільнення від панування й політичного впливу росіян”. Із іншого боку партія конституційних демократів, найвпливовіша в Криму, також не змогла запропонувати реальної влади, оскільки антинімецькі настрої значної частини її лідерів і політичні гасла відновлення „єдиної та неподільної Росії” не сприяли складанню дружніх стосунків із німецьким командуванням. Третьою силою, яка активно брала участь у політичному житті, були німці-колоністи. Але їхня місцева громадсько-політична організація – Кримський комітет німців у боротьбі за владу між національними та політичними групами і партіями відмовився від формування уряду на своїй основі. І, нарешті, останньою стороною, що прагнула до встановлення влади в Криму, була Україна яка все більш наполегливо висувала своєї претензії щодо Криму, і це породжувало певне занепокоєння усіх інших сторін політичного протистояння, у тому числі – кримських татар і росіян. Що стосується більшовиків як політичної сили, то вони знаходилися поза законом, були в той час у глибокому підпіллі і суттєво впливати на події не могли.

18 травня 1918 р. Меджліс оголосив себе тимчасовим Кримським державним парламентом і заявив, що він бере у свої руки організацію крайової влади на території півострова. Це не влаштовувало не тільки німецьке командування, яке вважало, що таке рішення не є законним і безпечним, спроможне підірвати встановлений відносний громадський спокій на території Криму, але й лідерів інших політичних партій – зокрема, конституційних демократів, які контролювали губернські земські збори. Проте й у їхніх рядах не було єдності, що не давало їм можливості виступати єдиним політичним фронтом у боротьбі за владу. У такій ситуації, переконавшись у неспроможності строкатих місцевих політичних сил дійти згоди у створенні коаліційного уряду, що породжувало безвладдя, командування німецьких військ прийняло рішення в найкоротший термін дати Криму уряд, із яким воно могло б надалі співпрацювати. Цьому суттєво сприяла й непримиренна позиція есеро-меншовицької більшості губернських земських зборів, що призвело до зриву переговорів кадетів з лідером кримськотатарського національного руху Дж.Сейдаметом, висунутим Меджлісом на посаду прем’єр-міністра Кримського крайового уряду, й відставку останнього.

Розділ 3. „Державно-правова організація Криму в червні – листопаді 1918 р.”, що має чотири складові частини, оформлені у вигляді окремих підрозділів, стосується вивчення особливостей формування персонального складу уряду С.Сулькевича, нормативно-правового забезпечення організації державної влади в Криму, діяльності центральних та місцевих адміністративно-управлінських, охоронних і судових органів.

5 червня 1918 р. підібраний німецьким командуванням генерал-лейтенант російської армії С.Сулькевич, розпочав формування урядового кабінету. Протягом 10 діб шляхом численних особистих компромісів коаліційний уряд був у цілому визначений, що свідчило про намагання його глави забезпечити політичну стабільність у Криму. Насамперед, це були особи з партії конституційних демократів, татарського Меджлісу і громади німців-колоністів. Одним із перших до складу кабінету був включений представник останніх В.Налбандов. Пізніше німецький губернський комітет цілком підтримав С.Сулькевича, делегувавши туди ще і Т.Раппа. Кадети неоднозначно сприйняли призначення Сулькевича прем’єром та його перші кроки. Відомі тоді політики С.Крим і В.Келлер відмовилися взяти участь у роботі нового уряду. В.Оболенський залишився на посаді голови губернської земської управи. Надалі кадети знаходилися в опозиції до уряду й усі їхні лідери зосередилися на тому, щоб замінити „німецьку маріонетку” генерала Сулькевича іншою адміністрацією. Натомість кримські татари, вбачаючи в Сулькевичі не тільки політика, але й одновірця, підтримували його й без вагань погодилися на роботу в Крайовому уряді. Від них, крім самого Сулькевича, який також обіймав посади міністра внутрішніх справ і воєнного міністра, Дж.Сейдамет обійняв посаду міністра закордонних справ, А.Ахматович – посаду міністра юстиції. В уряд були персонально запрошені й відомий російський банківський діяч граф В.Татищев на посаду міністра фінансів і колишній таврійський віце-губернатор князь С.Горчаков на посаду заступника міністра внутрішніх справ, а фактично – віце-прем’єра.

14 червня 1918 р. весь склад Крайового уряду подався на аудієнцію до командувача німецькими військами в Криму генерала Коша для визначення й узгодження своїх нагальних та перспективних завдань роботи. Напередодні С.Сулькевич поставив німецькому воєначальнику питання щодо виборів у Кримський парламент, на що отримав відповідь про їхню передчасність доки не настане мирний час. Із керівництвом німецького штабу була узгоджена Декларація „До населення Криму”, складена політичними лідерами Крайового уряду, що виконала роль своєрідної конституції державного утворення. 25 червня 1918 р. вона була оголошена населенню. Насамперед підтверджувалося, що „за згодою німецького військового командування, для відновлення спокою і порядку генерал-лейтенант Сулькевич прийняв на себе організацію урядової влади”. Крайовий уряд, в цілому зберігаючи російську великодержавну риторику, разом з тим продекларував ідею кримської державності. Державним прапором Криму визнавався прапор із гербом колишньої Таврійської губернії на блакитному полі. Столицею і місцем перебування Краєвого уряду як органу верховної влади в Криму оголошувався Сімферополь. Губернський комісаріат, створений за рішенням російського Тимчасового уряду в 1917 р., було скасовано. Розпускалися губернські, повітові та волосні земські збори, розгляди справ, що їм належали, переходили до компетенції відповідних управ за узгодженням із Міністерством внутрішніх справ. Усі спілки, товариства, комітети й партійні організації мали у місячний термін пройти перереєстрацію. У своїй програмі Крайовий уряд проводив курс на вирішення завдань, спрямованих на формування державної інфраструктури на півострові. Проголошувалося збереження законодавства Російської імперії, чинного до 25 жовтня 1917 р. Поверталися на службу неправомірно звільнені у час Соціалістичної Радянської Республіки Тавриди чиновники, проте для затвердження на посадах вони мали скласти присягу новій державі, оскільки Декларація проголошувала громадянство Криму. Досить відвертою ознакою прагнення Крайового уряду до державної самостійності було створення власного церковного управління, що мав очолити митрополит Криму й Херсонеса. Визначалися державні кордони Криму, створювалися власні збройні сили, прикордонні підрозділи й митні органи, започаткувалася внутрішня судова система.

Склад створених Кримським крайовим урядом міністерств являв собою структуру, що була аналогічною до апарату колишньої Російської імперії, але значно скороченою через відсутність повної владної вертикалі. Цим формально урядовим, а фактично колишнім губернським органам підпорядковувалися відповідні міські і повітові адміністративні органи – відділи. Координацію й контроль за діяльністю місцевої адміністрації здійснювало Міністерство внутрішніх справ. У Декларації не йдеться про зміни в адміністративно-територіальній структурі півострова, що залишилася сталою з часів входження Криму, як південної частини Таврійської губернії, до складу Російської імперії. Залишилися незмінними й органи місцевої адміністрації в містах, повітах і волостях. Здебільшого реформування стосувалося лише їхньої штатної структури. Були збережені органи місцевого громадського управління – міські думи як розпорядчі органи, і міські управи – як виконавчі. Але так само, як і в Російській імперії, МВС мало контролювати й діяльність органів місцевого самоврядування. Сприяло посиленню впливу МВС також те, що практично всі силові структури, формування яких розпочалося на досить