КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РОГАЧ ОЛЕКСАНДР ЯНОВИЧ

УДК 340.1

КОДИФІКАЦІЙНІ АКТИ

В СИСТЕМІ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ -2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права

та порівняльного правознавства юридичного факультету

Ужгородського національного університету.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

Бисага Юрій Михайлович,

завідуючий кафедри конституційного права та порівняльного

правознавства Ужгородського національного університету

Офіційні опоненти доктор юридичних наук, професор

Козюбра Микола Іванович

член-кореспондент Академії правових наук України, професор

кафедри теорії та історії держави і права Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

кандидат юридичних наук, доцент

Бобровник Світлана Василівна

проректор з навчальної роботи Київського університету права

Провідна установа Національна академія внутрішніх

справ України (м. Київ)

Захист відбудеться 20 березня 2003 р. о 16 годині на засіданні

спеціалізованої Вченої Ради Д 26.001.04 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

Автореферат розісланий 18 лютого 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент Н.Г.Шукліна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Характерною рисою функціонування сучасного суспільства і держави є зростання ролі права та закону як основної форми його зовнішнього виразу. У цьому контексті процес становлення та розвитку державності незалежної України нерозривно пов’язаний із створенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективного функціонування будь-якої держави без збалансованої системи законів. Правовою основою, підґрунтям цієї системи є нова Конституція України, яка відкрила шлях до реформування всієї системи нормативно-правових актів. Вона стала своєрідним поштовхом до прискорення процесу приведення діючого законодавства у відповідність до нових політико-економічних, соціальних, правових принципів побудови незалежної, правової держави та громадянського суспільства.

Сучасний етап розвитку законодавства України пов’язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні. По-перше, існування низки нормативних актів, що у відповідності до принципів правонаступництва діють з часів Радянського Союзу, потребує вирішення проблеми їх узгодження із прийнятими за період незалежності актами. По-друге, функціонування сучасної правової системи визначає необхідність приведення законодавства у відповідність з об’єктивними умовами життєдіяльності суспільства. По-третє, прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв’язане із вирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему, а визнання Української держави міжнародним співтовариством у якості суб’єкта міжнародних відносин пов’язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права. Саме ці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації, зокрема такої її форми, як кодифікація. Разом з тим, потрібно зазначити, що на виконання Конституції України за 6 років її дії було прийнято кілька сотень нових законів (у тому числі і чимала кількість кодифікованих), багаточисельні зміни та доповнення до яких зумовили неузгодженість та суперечливість нормативних актів. Необхідно констатувати і той факт, що кількість діючих нормативно-правових актів не завжди свідчить про їх якість. Багато законів приймались безсистемно, швидко застарівали, не вписувались у систему вже прийнятих кодифікаційних актів, суперечили один одному.

Важливим кроком до здійснення систематизації законодавства, зокрема його кодифікації, стала розробка на основі ґрунтовних теоретичних, наукових досліджень Державної програми розвитку законодавства України до 2002 року. Нею передбачалося прийняття таких важливих кодексів, як Кримінальний, Цивільний, Господарський, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий, Цивільний процесуальний, Податковий, Соціальний, Адміністративний; Кодекс України про адміністративні правопорушення, Адміністративно-процесуальний кодекс. У новій редакції планувалось прийняти такі кодекси, як Митний, Земельний; Кодекс законів України про працю, Кодекс законів України про шлюб та сім’ю.

Однак на практиці прийняття цих необхідних, стратегічно важливих кодифікаційних актів затягнулося. Це зумовилось низкою об’єктивних та суб’єктивних чинників. По-перше, сам процес розробки проектів кодексів є непростою справою, яка вимагає консолідації зусиль науковців, практиків, народних депутатів. По-друге, створення кодифікаційних актів такого рангу вимагає чималих фінансових витрат. По-третє, законодавчий матеріал, що систематизується, повинен об’єктивно потребувати кодифікації. По-четверте, значну роль у певному затягуванні прийняття кодексів зіграли політичні амбіції та небажання пошуку компромісу окремими політиками та науковцями. По-п’яте, в Україні, на жаль, не розроблено науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки та прийняття кодифікаційних актів.

Важливим кроком до створення системи законодавства України стало прийняття та схвалення Кримінального, Бюджетного, Земельного, Цивільного, Господарського, Митного та Сімейного кодексів. Однак, певна невизначеність прийняття цих актів, колізійність їх норм (особливо це простежується на прикладі Цивільного та Господарського кодексів), відсутність обґрунтованих науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки кодифікаційних актів знову ж таки призведе до декларативності їх положень, протирічності та суперечливості, і вони потребуватимуть тлумачення, внесення змін та доповнень, подолання колізійності.

Отже, стан законодавства на сучасному етапі не зважаючи на прийняття важливих кодифікаційних актів суттєво не поліпшився. Справді, з одного боку велика кількість прийнятих законів свідчить про значне реформування законодавства в напрямку, визначеному Конституцією України, з іншого – законодавство залишається суперечливим; механізм його реалізації є декларованим. Таким чином, просте подальше зростання кількості нових законів є явно негативним для системи законодавства, оскільки воно само по собі не може ліквідувати існуючі недоліки.

Одинадцятирічний досвід існування України як суверенної держави переконливо свідчить, що швидко і кардинально змінити правову систему у відповідності з реальними економічними і політичними умовами, сформувати національну законодавчу систему, виробити надійні механізми реалізації прийнятих законів неможливо. Нині вкрай потрібна розробка нової науково обґрунтованої стратегії і тактики розвитку законодавства, яка насамперед буде мати як наукове, так і практичне значення для формування системи законодавства України. Одними із суттєвих теоретичних питань, які вимагають негайного вивчення і мають надзвичайно велике практичне значення, є дослідження поняття, ролі та значення кодифікаційних актів у формуванні системи сучасного законодавства України.

Ступінь наукової розробленості теми. У юридичній літературі питанням кодифікації приділялось достатньо уваги. Детальні дослідження цієї проблеми розвитку законодавства здійснювались радянськими вченими. Серйозну теоретичну базу з цих питань було закладено С.С. Алексєєвим, С.Н. Братусем, В.К. Грищуком, А.М. Іодковським, Д.А. Керімовим, О.В. Міцкевичем, С.В. Поленіною, А.С. Піголкіним, П.М. Рабиновичем, Т.М. Рахманіною, І.С. Самощенко, Ю.О. Тихомировим, О.Ф. Шебановим та ін. У вітчизняній літературі теоретичні та практичні проблеми кодифікації стали предметом наукових досліджень В.І. Андрейцева, В.Д. Бабкіна, С.Д. Гусарєва, В.К. Забігайла, О.В. Зайчука, А.П. Зайця, П.Б. Євграфова, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, О.Л.Копиленка, В.О.Котюка, Є.В.Назаренко, Н.М.Онищенко, П.М.Рабиновича, З.К. Симорота, О.Ф.Скакуна, О.Д.Тихомирова, А.П. Ткача, І.Б.Усенка, О.В.Шмоткіна, Ю.С.Шемшученка та ін. Вони також були предметом обговорення багатьох конференцій, зокрема, таких міжнародних науково-практичних конференцій, як “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії та практики” (Київ, 2000) та “Колізії у законодавстві України: проблеми теорії та практики” (Київ, 1996). Разом з тим, необхідність подальшого вивчення проблем кодифікації, а саме: юридичних властивостей та видів кодифікаційних актів, основ їх класифікації, характеристики ознак кодифікаційних актів, проблем законодавчої техніки кодифікаційних актів, — потребують подальшого всебічного і глибокого дослідження, залишаючись для української держави особливо актуальними. Підтвердженням вищезазначеного є гострі дискусії між провідними науковцями країни, правовими школами щодо розуміння форми, суті та значення кодифікаційних актів. Особливо це простежувалось у період розробки Цивільного та Господарського кодексів. Підготовка деяких кодифікаційних актів на сучасному етапі проходить без врахування історичного досвіду кодифікаційної діяльності, теоретичних напрацювань радянських та українських учених. Розроблені таким чином акти не відповідають правовій природі та юридичному змісту актів кодифікаційного характеру. Усе це в загальних рисах свідчить про перспективність обраної теми дисертаційного дослідження.

Незадовільний стан розробки проблем сутності, змісту та особливостей кодифікаційних актів і зумовив актуальність обраної автором теми дослідження, вплинув на вибір об’єкта і предмета дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ця тема входить у науково-дослідну проблематику ряду кафедр юридичних факультетів та вузів України. Вона обрана у відповідності з основними напрямками державно-правової реформи в Україні, а також науково-дослідницькою програмою кафедри конституційного права та порівняльного правознавства, кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Ужгородського національного університету. Тема дослідження є складовою частиною загально університетської комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована в Державному реєстрі за № 0196U008267. Питання, висвітлені в роботі, мають практичне значення для реалізації Указу Президента України “Про національну програму правової освіти населення” від 18.10.2001 р.

Об’єктом дисертаційного дослідження є кодифікація як особлива форма правотворчості, як найбільш досконала форма удосконалення законодавства держави.

Предметом дослідження є кодифікаційні акти як основа системи законодавства України. У дисертації, зокрема, досліджуються теоретичні проблеми сутності, властивостей та поняття кодифікаційних актів, визначені шляхи вдосконалення ефективності кодифікаційних актів, проаналізовано проблеми законодавчої (кодифікаційної) техніки.

Мета та основні завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз загальнотеоретичних проблем поняття, ознак, властивостей, особливостей, функцій та сутності кодифікаційних актів; їх місця в системі законодавства України; проблем кодифікаційної техніки; обґрунтування конкретних пропозицій щодо удосконалення змісту та форми кодифікаційних актів; підвищення їх ефективності; формулювання рекомендацій правотворчим органам держави щодо методологічних основ розробки проектів кодифікаційних актів.

Для досягнення вказаної мети визначено такі завдання дослідження :

простежити розвиток та зміну наукових уявлень про сутність, зміст, значення та форми систематизації законодавства;

розкрити форми залежності ефективності законодавства від рівня його системності та узгодженості;

розглянути співвідношення та взаємодію таких категорій як кодифікація, кодифікаційна діяльність, кодифікаційний акт та кодифікаційна техніка;

проаналізувати та дати характеристику поняттю, ознакам та властивостям кодифікаційних актів; визначити критерії класифікації кодифікаційних актів;

з’ясувати роль та значення кодексу як кодифікованого акту в системі законодавства держави та принципи його співвідношення з іншими нормативно-правовими актами;

визначити правила оформлення, структури, мови, стилю та юридичної термінології кодифікаційного акту;

проаналізувати умови, фактори та механізм підвищення ефективності кодифікаційних актів.

Методологічну основу дисертації складає комплексне поєднання загально-філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У дисертаційному дослідженні широко використовуються загальні принципи наукового пізнання: об’єктивність, комплексний підхід до висвітлення проблеми та всебічність. У роботі застосовані різноманітні спеціальні методи конкретно-наукових досліджень: історико-оглядовий, порівняльно-правовий, системно-структурний. За допомогою структурно-функціонального, системно-логічного та формально-логічного методів з’ясовані сутність, функції та принципи кодифікаційної діяльності. Завдяки використанню історико-порівняльного методу простежено процес становлення та розвитку кодифікації. Використання конкретно-соціологічного та математичного методів дало змогу отримати кількісні та якісні результати визначення шляхів підвищення ролі кодифікаційних актів у системі сучасного законодавства України.

Наукова новизна роботи насамперед визначається тим, що ця робота є одним з перших за роки незалежності України самостійним дослідженням, виконаним на монографічному рівні з врахуванням досягнень теоретико-правової думки, комплексу загальнотеоретичних проблем кодифікації, кодифікаційних актів та кодифікаційної техніки.

Наукову новизну даної дисертації і особистий внесок автора в дослідження проблеми становлять наступні положення, рекомендації і висновки, що містяться в дисертації:

сформульовано авторське визначення кодифікаційного акту та доведено, що кодифікаційні акти володіють кваліфікованими ознаками, які виокремлюють їх, з одного боку, у відносно уособлену, самостійну групу нормативно-правових актів, і наділяють їх, з іншого боку, авторитетом особливої, підвищеної юридичної сили щодо звичайних нормативних актів, які видаються цим же органом державної влади;

обґрунтовано необхідність прийняття, зміни та доповнення кодифікаційних актів кваліфікованою більшістю (2/3) голосів конституційного складу Верховної Ради України;

досліджено значення ознак, властивостей, вимог та юридичної природи кодифікаційних актів як засобу обґрунтування самостійного характеру цього виду актів, визначення їх особливостей, встановлення місця кодифікаційних актів у системі законодавства та їх ролі в механізмі правового регулювання, визначення шляхів підвищення ефективності законодавства та вдосконалення кодифікації у майбутньому;

визначено принципи ієрархічного підпорядкування кодифікаційних актів у межах горизонтальної, вертикальної та державно-організованої структури законодавства;

вперше у вітчизняній літературі обґрунтовано класифікацію кодифікаційних актів;

дістало подальшого розвитку дослідження природи Зводу законів та доведено, що Звід законів є результатом систематизації законодавства як родового комплексного поняття, що поєднує в собі риси кодифікації, інкорпорації та консолідації, а не засновується на правилах якоїсь конкретної форми систематизації законодавства;

обґрунтована пропозиція щодо необхідності одночасного прийняття кодифікаційних та підзаконних нормативних актів, спрямованих на їх виконання, пакетом, що надасть можливість підвищити ступінь єдності та несуперечливості законодавства;

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в наступному. Теоретичне значення дослідження зумовлене доповненням та аналізом положень щодо мети, сутності, значення, принципів та функцій кодифікації законодавства як найбільш досконалої форми систематизації законодавства, у визначенні ознак, особливостей та структури кодифікаційних актів.

Практична цінність роботи полягає у можливості використання отриманих автором результатів:

у розробці та обґрунтуванні теоретичних підвалин майбутніх досліджень проблематики кодифікаційних актів;

у процесі підготовки проектів кодифікаційних актів;

при підготовці та викладанні спецкурсів “Теорія кодифікації галузей законодавства”, “Законодавча техніка”, в межах якого виявлялися б особливості прийомів кодифікаційної техніки;

для підвищення рівня правової освіти, формування правової культури та культури правотворчості;

при підготовці підручників і навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одним з перших комплексних досліджень питань кодифікаційних актів у законодавстві України. Сформульовані в дисертації висновки, рекомендації мають теоретичне та практичне значення. Окремі питання розглядаються вперше або в новому ракурсі.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету Ужгородського національного університету. Теоретичні висновки дисертації були оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Конституційне будівництво в Україні : теорія та практика” (Ужгород, 2000), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету Ужгородського національного університету (Ужгород, 2002).

Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 5 публікаціях у наукових та фахових виданнях.

Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі на юридичному факультеті Ужгородського національного університету.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що мають сім підрозділів, висновку та списку джерел, використаних в процесі написання дисертації. Загальний обсяг дисертації складає 209 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 15 сторінок ( 168 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь наукової розробленості проблеми, її важливість на сучасному етапі розвитку української держави, формулюється мета і завдання дослідження, методологічні підходи, визначаються основні теоретичні положення, що відображають новизну і особистий внесок здобувача в розробку даної теми; окреслюється джерельна база, теоретична та практична значимість роботи, надаються відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ – “Кодифікація законодавства як найбільш досконала форма систематизації законодавства України” – складається з двох підрозділів. Розділ присвячений визначенню особливостей кодифікаційних актів через характеристику об’єкта, предмета, принципів, функцій та методів кодифікації; співвідношенню кодифікації та систематизації законодавства, відмінностей кодифікації від інших форм систематизації законодавства.

Автор зауважує, що для дослідження проблем кодифікаційних актів як результату кодифікаційної діяльності, принципове значення має з’ясування змісту таких категорій як “функції кодифікації”, “мета кодифікації”, “об’єкт кодифікації”, “предмет кодифікації”, “принципи кодифікації” та “методи кодифікації”, що визначають кодифікацію законодавства як самостійну категорію та форму систематизації.

Саму категорію “кодифікація” автор розглядає в двох площинах:

1) як самостійну галузь науки, що розвивається на емпіричному рівні;

2) як вид, форму правотворчої діяльності, яка здійснюється на науковій основі.

Дисертант з’ясовує, що предметом теорії кодифікації є вивчення проблем кодифікаційної діяльності, серед яких одне з провідних місць належить проблемам підготовки та прийняття кодифікаційних актів, питанням класифікації кодифікаційних актів, вдосконаленню кодифікаційної техніки.

У процесі характеристики суб’єктів кодифікаційної діяльності автор не погоджується з позицією В.К. Грищука, який розрізняє офіційну та неофіційну кодифікацію, на підставі чого визначає суб’єктів офіційної та неофіційної кодифікації. Автор зауважує, що можливою є лише офіційна кодифікація. Тому й суб’єктами кодифікації можуть виступати лише офіційні органи державної влади: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства, місцеві органи державної влади. Наукові установи, вчені-юристи, практики, громадськість впливають на розвиток кодифікаційної діяльності опосередковано, але вони не можуть виступати в якості безпосередніх суб’єктів кодифікації.

Досліджуючи теорію кодифікації та кодифікаційну діяльність, автор обґрунтовує можливість визначення функцій, притаманних цим категоріям, зазначаючи при цьому, що їх характеристика повинна базуватись на загальновизнаних положеннях науки. Стосовно теорії кодифікації дисертант виділяє наступні функції : 1) пізнавальну, яка покликана дослідити і пояснити суспільні явища та відносини, що потребують правового регулювання, і визначити найбільш ефективні способи правового впливу; 2) методологічну, зміст і призначення якої полягає в науковому пошуку оптимальних, найбільш раціональних шляхів, методів і засобів пізнання об’єктів теорії кодифікації; 3) виховну, що проявляється в науково-теоретичних розробках з питань кодифікації, проведенні конференцій, присвячених проблемам кодифікації та законодавчої техніки, що, в свою чергу, сприяє підвищенню юридичного всеобучу населення, правової культури громадян, професійної підготовки юристів; 4) прогностичну, змістом якої є дослідження можливих шляхів розв’язання назріваючих проблем теорії кодифікації, досягнення оптимального варіанту розвитку кодифікаційної діяльності на основі наперед заданих критеріїв, які встановлюються у відповідних програмах, планах, проектах, 5) наукову, яка спрямована на розробку теоретичних, науково-методологічних рекомендацій щодо здійснення кодифікаційної діяльності, підготовки та прийняття кодифікаційних актів, правил застосування та прийомів законодавчої (кодифікаційної) техніки.

Здійснюючи аналіз кодифікаційної діяльності, автор підкреслює, що кодифікація як найбільш досконала форма систематизації законодавства сприяє посиленню стабільності законодавства, ліквідації колізій, створенню чіткої, заснованої на науковому підґрунті системи нормативних актів. Вона є правовим фундаментом для побудови укрупнених нормативних блоків, кодифікаційних систем. У процесі здійснення кодифікаційної діяльності стає можливим вирішення таких взаємопов’язаних завдань – удосконалення і змісту, і форми законодавства, а також забезпечення відносної стабільності його форми та змісту. Враховуючи ці висновки, дисертант виділяє такі функції кодифікаційної діяльності: 1) вдосконалення форми законодавства, яка полягає у пошуку оптимальних форм кодифікаційних актів, розробці класифікаційних властивостей актів кодифікаційного характеру, що, в свою чергу, надає можливість визначити особливості та дослідити шляхи їх вдосконалення. Слід зауважити, що на сучасному етапі одним з визначальних завдань кодифікаційної діяльності є перш за все вирішення проблеми множинності актів та приписів, які діють за одними і тими ж питаннями; 2) вдосконалення змісту законодавства, метою якого є усунення прогалин в законодавстві, розбіжностей між окремими його нормами; ліквідація колізій, дублювань, скасування застарілих нормативно-правових приписів; вдосконалення діючих інститутів права; 3) функція стабілізації законодавства виявляється в закріпленні у кодифікаційному акті як результаті кодифікації лише стабільних норм, що розраховані на достатньо тривалий період часу. Це, в свою чергу, надасть можливість забезпечити стабільність у регулюванні суспільних відносин, юридичну цілісність і впорядкованість законодавства, підвищити рівень ефективності реалізації правових норм; 4) фундаментальна, полягає в тому, що в ході кодифікаційних робіт розробляються нормативні приписи, які регулюють важливу, достатньо широку сферу суспільних відносин. У свою чергу, кодифікаційні акти, що містять ці приписи, зумовлюють ієрархію актів відповідної галузі, стають нормативною основою для створення внутрігалузевої системи.

Важливе значення в дисертації надається характеристиці методів кодифікації. Враховуючи емпіричний та теоретичний рівні пізнання, автор розрізняє три групи загальних методів:

1) методи, що використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях;

2) методи теоретичного дослідження (методи теорії кодифікації);

3) методи емпіричного дослідження (загальні методи кодифікації як виду, так і форми правотворчої діяльності).

До першої групи методів автор відносить : метод абстрагування, аналіз та синтез, індукцію та дедукцію, метод моделювання, метод типології, математичний метод, соціологічний метод, психологічний метод, лінгвістичний метод, метод прогнозування. До другої групи належать: діалектичний, історичний та системний методи. До третьої групи – методи спостереження, порівняння та метод експериментування.

Поряд із загальними, дисертантом виділяються спеціальні методи кодифікації, основними серед яких є: метод новелізації, метод перегляду діючого законодавства, метод кодифікаційної техніки. Дослідження методу перегляду діючого законодавства як спеціального самостійного методу кодифікації в юридичній науці було здійснено вперше. На основі застосування цього методу створюється більшість кодифікаційних актів. При перегляді законодавства визначаються найбільш слабкі місця у регулюванні тих чи інших суспільних відносин, встановлюються прогалини та суперечності в діючому законодавстві, які необхідно усунути.

Проаналізувавши вищезгадані методи, автор робить висновок, що всі вони є взаємозалежними, взаємопов’язаними, мають свою функціональну цінність. Жоден з перелічених методів у чистому вигляді не існує, і в процесі здійснення кодифікації необхідним є діалектичне поєднання усіх методів. Окремі методи на практиці перехрещуються один з одним, причому один іноді виступає в ролі технічного прийому для здійснення іншого. Тому ефективність наукової та практичної цінності зумовлює необхідність їх комплексного використання.

Характеризуючи такі принципи кодифікації як наукова обґрунтованість, законність, планування нормотворчості, наступність, публічне обговорення та участь в обговоренні представників громадськості, трудових колективів, окремих громадян, виважений, старанний підхід до підготовки проектів кодифікаційних актів, здобувач визначає основні аспекти їх впливу на процес підготовки, розробки та прийняття кодифікаційних актів на практиці.

З метою всебічного аналізу та ґрунтовного дослідження кодифікаційних актів, автор аналізує наукові праці, а також розробки радянських та сучасних авторів щодо питань, які пов’язані з визначенням поняття “систематизація законодавства”, “кодифікація”; співвідношення кодифікації та систематизації законодавства, відмінність кодифікації від інших форм систематизації законодавства. Дослідивши ці питання, автор висловлює свою позицію щодо вищезазначених проблем. Здобувач дотримується думки, що систематизація законодавства є родовим поняттям, яке охоплює всю діяльність по впорядкуванню законодавства, виділяючи чотири самостійні форми систематизації законодавства : кодифікацію, інкорпорацію, консолідацію, поточну нормотворчість. Автор приходить до висновку, що облік нормативних актів є суто технічним засобом, спрямованим на полегшення здійснення систематизації. Він є способом (а не формою) здійснення систематизації, вдала організація і застосування якого надає можливість провести систематизацію законодавства на високому рівні, з найбільшою ефективністю; надасть можливість уникнути прогалин в складанні списків актів, які підлягають зміні або відміні, а також помилок в оцінці актів по суті. Надалі автор розкриває поняття кодифікації, її відмінність від інших форм систематизації.

У цьому ж розділі автором здійснений детальний аналіз поняття кодифікації в методологічному, історичному, правовому аспектах, досліджено її значення для впорядкування законодавства та властиві їй характерні риси. Тим самим було підготовлено підґрунтя для теоретичного дослідження поняття кодифікаційного акту як результату кодифікаційної діяльності.

Другий розділ – “Характеристика кодифікаційних актів” – складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню проблеми визначення поняття, ознак і властивостей кодифікаційних актів та проведення їх класифікації.

У цьому розділі автор підкреслює важливість визначення ознак, властивостей та юридичної природи кодифікаційних актів, що складають їх сутність, особливості та місце в системі нормативно-правових актів. Саме теоретичне обґрунтування вимог до актів такого роду, на думку дисертанта, надасть можливість:

визначити самостійний характер кодифікованих актів;

охарактеризувати особливості цього виду нормативних документів;

визначити місце кодифікованих актів у системі нормативно-правових актів;

дослідити роль цих актів у процесі регулювання суспільних відносин;

визначити шляхи підвищення ефективності законодавства;

обґрунтувати шляхи можливого вдосконалення кодифікації у майбутньому.

Аналізуючи можливість виокремлення кодифікаційних актів у системі нормативно-правових актів, автор відзначає, що система законодавства являє собою певним чином закріплену сукупність нормативних актів. Ця сукупність є не механічним поєднанням актів, а об’єктивно обумовленою, сформованою практикою, впорядкованою системою актів тієї чи іншої галузевої належності. Всередині цієї системи існують особливі групи актів, об’єднаних за ознакою загальності специфічних (видових) властивостей. Поняття кодифікаційного акту включає в себе одну з таких категорій актів, яка, поряд із загальними для всіх нормативних актів властивостями, характеризується визначеними особливостями, наявність яких і зумовлює правомірність виділення даної сукупності актів у відносно уособлену, автономну, відмінну від інших групу нормативних актів.

Аналізуючи місце кодифікаційних актів у ієрархічній системі українського законодавства, автор відзначає ряд проблем, які існують на сьогодні. В Україні пріоритет кодифікаційних законів над звичайними на офіційному рівні не закріплений: вони поставлені на одну ступінь ієрархічної драбини зі звичайними законами. Тому і виділяти кодифікаційні закони (і взагалі кодифікаційні акти) у самостійну групу нормативних актів можна лише теоретично. Така ситуація, на думку здобувача, призводить до численних протиріч та колізій. Особливо це відчутно в практичній діяльності. З метою виправлення ситуації автор обґрунтовує пропозицію щодо необхідності невідкладного прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти”. Цей закон, на думку здобувача, повинен визначити ієрархію правових актів, у тому числі кодексів та кодифікаційних законів, обґрунтувати їх пріоритет у порівнянні зі звичайними законами, закріпити всі формальні та матеріальні ознаки кодексів, кодифікаційних законів, а також кодифікаційних актів у цілому.

У дослідженні визначаються внутрішні та зовнішні ознаки кодифікаційних актів. Зокрема, автором зазначається, що кодифікаційний акт вносить істотні зміни в процес регулювання суспільних відносин на основі створення нового або переробки чи доопрацювання діючого законодавства; він повинен всебічно вирішувати всі основні питання правового регулювання певної сфери суспільних відносин; кодифікаційний акт характеризується логічною довершеністю, системністю, внутрішнім взаємозв’язком та погодженістю, динамізмом; кодифікаційні акти займають центральне місце в системі нормативно-правових актів окремої галузі законодавства.

Серед основних зовнішніх ознак кодифікаційних актів здобувач виділяє такі як: а) структурна особливість, яка вбачається в чіткому розподілі функціонального призначення різних частин кодифікаційного акту, серед яких виділяють Загальну та Особливу; б) значний обсяг; в) тривалий період дії; г) складна структурна побудова.

Наступним елементом дослідження є спроба виокремлення автором класифікаційних ознак, за якими здійснюється класифікація кодифікаційних актів: 1) за юридичною силою (компетенцією органу, який їх видав); 2) за характером приписів, що містяться в кодифікаційних актах; 3) за обсягом відносин, що регулюються; 4) за співвідношенням кодифікаційних актів та існуючих галузей права; 5) за правовою силою, колом регламентуючих кодифікаційними актами питань та специфікою норм права, що містяться в них; 6) за формою конструювання. Особлива увага зосереджується на шостому критерії (ознаці).

Автор відзначає, що на перший погляд питання форми кодифікаційного акту є не дуже важливим. Справді, з соціально-політичної точки зору питання про те, в якій формі приймається той чи інший кодифікаційний (та й взагалі нормативний) акт, суттєвого значення не має. Безперечно, що кодифікаційний акт здійснює свою регулюючу дію перш за все змістом, а не юридичною формою виразу. Однак, форма кодифікаційного акту визначає його юридичну силу, вона або активно сприяє реалізації його змісту, або гальмує, а іноді і перешкоджає досягненню тих завдань, які постають перед цими актами. Надання кодифікаційним актам тієї чи іншої форми має не лише велике значення в контексті правового регулювання, але й визначає зовнішній вираз системи законодавства. Відсутність суттєвих відмінностей змісту і юридичної сили актів та вільний вибір форми юридичного акту не сприяють впорядкуванню системи законодавства.

У відповідності до цього критерію класифікації автор виділяє такі дві підсистеми:

1) класифікація кодифікаційних актів за зовнішньою формою конструювання:

а) кодифікаційні акти, які приймаються на законодавчому рівні;

б) кодифікаційні акти, що приймаються на підзаконному рівні.

2) класифікація кодифікаційних актів за найменуванням.

У дослідженні підкреслюється, що на теперішньому етапі закон є основною, найважливішою формою кодифікаційного акту. Автор приходить до висновку, що роль кодифікаційних законів у регулюванні суспільних відносин, які складаються в державі, повинна ще більше зрости, висловлюється за поступове, поетапне звуження поточної нормотворчості та збільшення в правовій системі частки актів кодифікаційного типу, особливо – кодифікаційних законів. Автор вважає, що в подальшому вдосконалення законодавства повинно здійснюватися в напрямку створення кодифікаційних систем, центральне місце серед яких має належати основоположному кодифікаційному закону.

У кінці розділу автор обґрунтовує загальний висновок про те, що кодифікаційні акти відіграють значну роль у процесі впорядкування та вдосконалення законодавства, впливають на ефективність та стабільність процесу регулювання суспільних відносин. Вони є основоположними, системоутворюючими актами у відповідній галузі (підгалузі) законодавства.

Третій розділ – “Проблеми законодавчої техніки кодифікаційних актів” – складається з трьох підрозділів. Розділ присвячений загальнотеоретичному аналізу такого різновиду законодавчої техніки як кодифікаційна техніка, характеристиці правил мови, стилю кодифікаційних актів, юридичній термінології, прийомів оформлення актів кодифікаційного характеру.

Розглядаючи та характеризуючи термін “законодавча техніка”, автор поряд з ним виділяє термін “кодифікаційна техніка”. Здобувач зауважує, що необхідність виділення терміну “кодифікаційна техніка” пояснюється структурними та змістовими особливостями кодифікаційних актів (особливо кодифікаційних законів), відмінностями в процесі створення проектів кодифікаційних актів від інших законопроектів. Термін “кодифікаційна техніка” співвідноситься з терміном “законодавча техніка” як видове та родове поняття. У даній роботі термін “кодифікаційна техніка” уточнює термін “законодавча техніка”.

Проаналізувавши генезис поняття законодавча техніка, розмежувавши поняття юридичної та законодавчої техніки, автор робить спробу дати дефініцію поняттю законодавча техніка. На думку здобувача, законодавча техніка – це сукупність науково обґрунтованих, історично та практично сформованих прийомів, методів та правил підготовки логічно довершених, досконалих як за формою, так і за структурою проектів нормативно-правових актів. Автор зауважує, що велика роль, яку відіграють кодифікаційні акти в системі законодавства, їх своєрідна нормативно-правова природа, а також значний обсяг та складна структура обумовили наявність цілого ряду специфічних моментів у підготовці розроблюваних проектів. На основі цього дисертант обґрунтовує необхідність виділення особливих прийомів законодавчої техніки, сукупність яких можна назвати кодифікаційною технікою.

Завершуючи розгляд понять законодавчої та кодифікаційної техніки, автор зазначає, що від рівня розвитку законодавчої (кодифікаційної) техніки залежить ступінь впорядкованості законодавства, його ефективність. Чим краще розроблені та чим ширше застосовуються в правотворчій практиці правила, методи та прийоми законодавчої (кодифікаційної) техніки, тим досконалішою буде сама правотворчість. Здобувач приходить до висновку, що науково-обґрунтована розробка та подальше дотримання правил підготовки кодифікаційних актів дозволить поліпшити стиль і форму цих актів, закріпить наукові основи правотворчої діяльності.

У цьому ж розділі досліджуються питання оформлення, структури кодифікаційних актів, правил мови, стилю актів кодифікаційного характеру.

Характеризуючи один з важливих формальних атрибутів акта кодифікаційного характеру –заголовок, автор зауважує, що він відіграє значну роль у процесі ознайомлення з кодифікаційним актом, є важливим інструментом для обліку та систематизації законодавства. Підкреслюється, що заголовок повинен достатньо чітко, точно, лаконічно і правильно відобразити предмет, тематику кодифікаційного акту. У цілому заголовок повинен виконувати наступні взаємозумовлені та взаємопов’язані функції: називну, інформативну та орієнтаційно-нормативну, систематизуючу та облікову

При аналізі одного з важливих формальних атрибутів кодифікаційного акту – преамбули, автор висловлює пропозицію, що всі кодифікаційні акти в обов’язковому порядку повинні бути наділені преамбулою.

Далі автором досліджено особливості прийомів кодифікаційної техніки по оформленню додатків, посилань, приміток. Досліджено питання внесення змін і доповнень у кодифікаційні акти.

Наступним елементом дослідження є спроба виділити особливості мови та стилю кодифікаційних актів, показати їх практичну цінність. Автором виділяються наступні основні особливості мови кодифікаційного акту: офіційно-документальний характер; цілісність та логічна послідовність викладу; ясність та простота викладу; точність; лаконічність викладу; нейтральність; безособовий та індивідуальний характер; формалізація.

На закінчення автор зауважує, що відсутність науково-обґрунтованої системи оформлення кодифікаційних актів, яка включає в себе прийоми та правила кодифікаційної техніки, призведе до неефективного, невірного їх застосування; порушить стабільність, системність та логічну довершеність актів кодифікаційного характеру. Недооцінка та спрощене розуміння кодифікаційної техніки призведе до значної кількості законодавчих помилок.

У Висновках сформульовані загальні положення та результати проведеного дослідження. У них висловлені пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства шляхом надання кодифікаційним законам вищої юридичної сили у порівнянні зі звичайними законами, офіційного їх закріплення в ієрархічній системі законодавства після Основного закону України – Конституції. Проведені дослідження вказують, що роль кодифікаційних законів у регулюванні суспільних відносин, які складаються в державі, повинна ще більше зрости. Досягнути цього завдання можливо завдяки поетапному звуженню поточної нормотворчості і збільшенню в правовій системі частки актів кодифікаційного типу, особливо – кодифікаційних законів. Вдосконалення законодавства повинно йти в напрямку створення кодифікаційних систем, центральне місце в яких має належати основоположному кодифікаційному закону. Для підвищення авторитету кодифікаційних законів необхідно запровадити процедуру прийняття їх та внесення до них змін не простою більшістю голосів депутатського корпусу Верховної Ради України, а кваліфікованою, тобто не менш як двома третинами складу Верховної Ради України. З цією ж метою запропонований висновок про необхідність винесення важливих кодифікаційних законів на публічне обговорення.

У особливу групу можна виділити висновки, що стосуються проблем кодифікаційної техніки, порядку оформлення, структури, мови і стилю кодифікаційних актів. Автором підкреслюється, що недооцінка правил законодавчої (кодифікаційної) техніки, їх неповне, обмежене застосування може призвести до колізій у законодавстві, ускладнення розуміння змісту, правильного застосування нормативно-правового акту. Тому слід сконцентрувати увагу на вирішенні ряду проблем :

1) спрямувати зусилля працівників науково-дослідних установ, окремих юристів-науковців, юристів-практиків на розроблення загальних вимог, які ставляться до підготовки проектів кодифікаційних актів, прийняття науково-обґрунтованої програми оформлення кодифікаційних актів, яка буде включати спеціальні прийоми і правила кодифікаційної техніки;

2) прискорити прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти”, розробити та прийняти методичні рекомендації з підготовки та оформлення законопроектів, у яких окремим розділом виділити рекомендації з підготовки кодифікаційних актів;

3) запровадити вивчення на юридичних факультетах вузів України спецкурсу “Законодавча техніка”, в рамках якого розглядалися б особливості прийомів кодифікаційної техніки.

На завершення автор робить висновок, що практика кодифікаційної діяльності повинна йти шляхом винесення проектів значних кодифікаційних законів на всенародне обговорення, що сприятиме поліпшенню змістової сторони проектів, а також закріпить авторитет законів і активно впливатиме на розвиток правової свідомості громадян і підвищуватиме рівень їх інформованості про діюче законодавство.

Результати та зроблені висновки дисертаційного дослідження містять нові положення, які певною мірою розвивають поняття кодифікаційних актів у системі законодавства України.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

Рогач О.Я. Історичні аспекти поняття кодифікації // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Випуск 125: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 29-31.

Рогач О.Я. Кодекс в системі законодавчих актів України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 5. – С.56-58.

Рогач О.Я. Кодифікаційні акти в правовій системі України: поняття, ознаки, властивості // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2001 – Вип. 4 (27). – С. 231 – 236.

Рогач О.Я. Поняття теоретичних основ та форм систематизації законодавства // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Випуск 9. – К: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001 – С.18-25.

Рогач О.Я. Особливості систематизації виборчого законодавства // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика”. – Ужгород: Закарпаття. – 2000. – С. 217-220.

АНОТАЦІЇ

Рогач О.Я. Кодифікаційні акти в системі законодавства України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню та з’ясуванню правової природи кодифікаційних актів у системі законодавства України. У дисертаційній роботі автор детально зупиняється на всебічному аналізі загальнотеоретичних проблем поняття, ознак, властивостей, функцій та сутності кодифікаційних актів, місця кодифікаційних актів у ієрархічній системі українського законодавства.

У роботі наведено ряд класифікаційних ознак, за якими здійснюється класифікація кодифікаційних актів. Особливу увагу приділено дослідженню проблем кодифікаційної техніки. Визначено правила оформлення, структури, мови, стилю та юридичної термінології кодифікаційних актів. Дано практичні рекомендації щодо підвищення ролі кодифікаційних актів в системі сучасного законодавства України.

Ключові слова : правове регулювання, систематизація, кодифікація, нормативно-правовий акт, кодифікаційний акт, кодифікаційна техніка.

Рогач А.Я. Кодификационные акты в системе законодательства Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 — теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

Диссертация посвящена комплексному исследованию и определению правовой природы кодификационных актов в системе законодательства Украины.

В работе автор раскрывает смысл таких понятий как “функции кодификации”, “цель кодификации”, “объект кодификации”, “предмет кодификации”, “принципы кодификации” и “методы кодификации”, которые определяют кодификацию как самостоятельную категорию и форму систематизации.

Для всестороннего и фундаментального исследования кодификационных актов в диссертации изучены и систематизированы научные взгляды советских и современных ученых, связанных с определением понятий “систематизация законодательства”, “кодификация”, соотношения кодификации и систематизации законодательства, отличия кодификации от остальных форм систематизации законодательства. Изложена позиция автора относительно этих вопросов. Выполнен анализ понятия кодификация в методологическом, историческом, правовом аспектах. Изучено ее значение для совершенствования законодательства.

Раскрыто понятие кодификационного акта, охарактеризованы внутренние и внешние признаки кодификационных актов.

Наведены критерии, на основании которых проведена классификация кодификационных актов. Особенное внимание уделяется исследованию классификации кодификационных актов по форме их конструирования.

Отмечается, что