КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Семененко Галина Миколаївна

УДК 81?367.5=111ґ01

підрядні речення обставини
причини в давньоанглійській мові:
СТРУКТУРА ТА ФУНкЦІОНУВАННЯ

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | кандидат філологічних наук, доцент
Буніятова Ізабелла Рафаїлівна,
Київський національний лінгвістичний університет,
кафедра граматики та історії англійської мови, доцент

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор
Полюжин Михайло Михайлович,

Ужгородський національний університет,
кафедра англійської філології, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент
Михайленко Валерій Васильович,
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича,
кафедра англійської мови, завідувач кафедри

Провідна установа | Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра перекладу та англійської мови, Міністерство освіти і науки України, м.Харків

Захист відбудеться “30” травня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73)

Автореферат розісланий “25” квітня 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради А.Е. Левицький

Загальна характеристика роботи

Останні десятиліття позначені помітними успіхами в царині історичного синтаксису германських мов, зумовленими необхідністю пошуку нових методів та підходів до вивчення мовних явищ. Центр уваги синтаксичних студій, які тривалий час перебували під впливом атомарності молодограматичного напряму, поступово зміщується до системного пояснення мовних явищ у діахронії, що сприяє розв’язанню таких проблем історичного синтаксису як реконструкція праіндоєвропейського речення й основні моделі його порядку слів (В.М. Жирмунський, Ю.С. Степанов, Д. Денісон, Д. Лайтфут, С. Пінчук) типологія синтаксичних структур, механізми граматичних змін, синтаксичні універсалії (В.Г. Адмоні, М.М. Гухман, В.М. Ярцева, Б. Мітчел, Ф. Віссер).

Попри значні досягнення вітчизняної (І.Р. Буніятова, Ю.О. Жлуктенко, О.М. Мороховський, Г.Г. Почепцов) та зарубіжної (С. Аллен, Р. Ласс, Е. Траугот, Р. Стоквел, О. Фішер) синтаксичної думки, чимало проблем у дослідженні синтаксису англійського складнопідрядного речення в історичній перспективі залишаються невивченими, зокрема такі як структура і функціонування підрядних речень як конституентів складного поліпредикативного цілого, їх співвіднесеність із синонімічними неособово-дієслівними утвореннями типу дієприкметникових та інфінітивних конструкцій. Існує необхідність подальшої розбудови синтаксичних студій у діахронії та переосмислення еволюційних процесів, що відбувалися у структурі та семантиці особово-дієслівних підрядних речень. Водночас актуальними залишаються питання кореляції паратаксису та гіпотаксису в давніх мовах, взаємозв’язок складових останнього, послідовність реалізації формальних чинників складнопідрядного типу зв’язку.

Таким чином, актуальність дослідження визначається потребою вивчення структурних та функціональних ознак складнопідрядного речення з підрядними причиновими у давньоанглійській мові в контексті розв’язання загальної проблеми їх походження і формування, що сприятиме розкриттю механізмів синтаксичних змін.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано у відповідності з планом науково-дослідної роботи кафедри граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету. Проблематика дисертації входить до кола питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою: “Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних та лексичних одиниць: когнітивний та комунікативно-прагматичний аспекти (германські, романські та українська мови)” (тему затверджено вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол № 5 від 24 січня 2000 року).

Метою дослідження є встановлення основних структурних та функціональних властивостей підрядних причинових речень у мові давньоанглійського періоду як формотворних конституентів гіпотаксису.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

·

·

·

·

·

·

·

Об’єктом дослідження є підрядні причинові речення з особовою формою дієслова в давньоанглійській мові.

Предмет дослідження становлять структурні та функціональні ознаки підрядних причинових речень у давньоанглійській мові.

Матеріалом для дослідження слугували уривки загальним обсягом 3243 синтаксичні одиниці, виокремлені з різних за жанром пам’яток давньоанглійського періоду (VII – XI ст.) методом суцільної вибірки. Використано матеріал трьох словників, побудованих на історичних засадах.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що комплексний аналіз структури підрядних причинових речень уперше здійснюється на матеріалі давньоанглійської мови з урахуванням теоретичних і практичних надбань сучасної лінгвістики. У межах цього дослідження також дістало розвиток питання становлення системи засобів вираження підрядності в давньоанглійський період.

Теоретичне значення дисертації полягає в новому осмисленні традиційних проблем синтаксису, зокрема складнопідрядного речення, з позиції досягнень сучасної лінгвістики. Результати дослідження сприятимуть розробці концепції складнопідрядного речення як історичної змінної, загальної теорії розвитку мовних систем та типології складнопідрядного речення в діахронії, ґрунтовнішому вивченню історичної варіативності мовних одиниць .

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її положень, висновків та ілюстративного матеріалу в курсах теоретичної граматики (розділ “Синтаксис: складне речення”), історії англійської мови (розділ “Синтаксис давньоанглійського речення”), порівняльної типології германських та слов’янських мов (розділ “Типологія синтаксичних систем”), а також у створенні спецкурсів і посібників із порівняльного синтаксису германських мов.

Методи дослідження, зумовлені метою, завданнями та фактологічним матеріалом, включають: індуктивний метод, який визначає напрям дослідження від накопичення мовного матеріалу до його систематизації та визначення особливостей функціонування синтаксичних одиниць; метод дедуктивного аналізу для підтвердження на практичному матеріалі висунутих теоретичних гіпотез щодо закономірностей функціонування підрядних причинових речень у давньоанглійській мові; елементи компонентного аналізу, які використовуються в другому та третьому розділах з метою встановлення взаємозв’язку семантики підрядного речення та його структури; елементи трансформаційно-генеративного аналізу, які допомагають встановити смислові зв’язки між компонентами складнопідрядного речення та тотожність синтаксичних значень, виражених особово-дієслівними та неособово-дієслівними реченнями.

Апробація результатів дисертації. Загальні та окремі результати дослідження відбито в доповідях на міжнародній науково-практичній конференції “Іноземні мови сьогодні й завтра” (Тернопіль, 1999р.), всеукраїнських наукових філологічних конференціях “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, 2001р.; Черкаси, 2002р.).

Публікації. Основні положення й результати дослідження відображені автором у 4 статтях, надрукованих у фахових збірниках та 3 тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел та списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок, з них – 163 сторінки основного тексту.

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну дисертаційного дослідження, вказано на його зв’язок із науковими темами, сформульовано мету й конкретні завдання, визначено методи дослідження, обґрунтовано теоретичне й практичне значення одержаних результатів, викладено основні положення, що виносяться на захист, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Структурна організація складнопідрядних речень з підрядним причиновим у давньоанглійській мові” здійснено критичний аналіз сучасних концепцій генезису складнопідрядного типу зв’язку під кутом зору його походження й загальної парадигми речення в германських мовах, проаналізовано принципи організації та функціонування підрядних причинових речень у давньоанглійській мові, у тому числі корпус сполучників, моделі порядку слів головного й підрядного речень, модальність головного та підрядного речення.

У другому розділі “Структурні та функціональні властивості підрядних причинових речень домінантного типу в давньоанглійській мові” досліджено передумови формування синтаксичних засобів для позначення причиново-наслідкових відношень, проаналізовано структурні та функціональні ознаки підрядного причинового речення, що вводиться основним причиновим сполучником forюam юe, позиційні характеристики останнього, синтаксичні синоніми підрядного причинового речення в давньоанглійській мові.

У третьому розділі “Структурні та функціональні ознаки підрядних причинових речень периферійного типу в давньоанглійській мові” визначено структурні та функціональні властивості підрядних причинових речень, що вводяться сполучниками з контамінованою семантикою, етимологію сполучникового складу, вживання сполучників у різних типах підрядних речень і особливості їх уживання в підрядних причинових реченнях.

У висновках викладено теоретичні та практичні результати проведеного дослідження й окреслено перспективи подальшого наукового пошуку з обраної проблематики.

Список використаних джерел складається з 227 найменувань праць вітчизняних та зарубіжних лінгвістів. Список джерел ілюстративного матеріалу включає 17 прозових та поетичних пам’яток давньоанглійського періоду.

Основний зміст роботи

Розділ 1. “Структурна організація складнопідрядних речень з підрядним причиновим у давньоанглійській мові”. Складнопідрядне речення в давньоанглійській мові характеризується неоднозначністю смислових зв’язків та непрозорістю структурних засобів реалізації гіпотаксису, бо в давньоанглійський період складнопідрядне речення знаходиться у процесі свого формування, вплив на яке здійснюють внутрішні й зовнішні причини (Е. Лерх, М.І. Стеблін-Каменський,
Е.Г. Туманян).

Походження та розвиток складнопідрядного речення аналізуються в історичній лінгвістиці з часів молодограматиків. Усі існуючі погляди на цю проблему можна об’єднати у дві основні групи.

1. Теорія походження гіпотаксису з паратаксису, так звана “теорія паратаксису”
(Б. Дельбрюк, Г. Пауль, Х. Бірнбаум, Л. Кельнер). В давньоанглійській мові засвідчені всі етапи розвитку гіпотаксису (Л. Кельнер) в германських мовах згідно з даною теорією, незважаючи на хронологічний порядок їх слідування (паратаксис передує гіпотаксису):

Етап 1. Паратаксис; відношення між асиндетично з'єднаними предикативними одиницями залежать від їх семантики, наприклад: It is going to rain, we had better go.

(1) He ful yrre wod, | feaht fжstlice, fleam he forhogode /Battle of Maldon, 253-254/. “?нівно він просувався вперед, бився рішуче, (тому що) він зневажав втечу”.

Етап 2. Використання займенника чи вказівного прислівника як сполучного засобу (гіпотаксис, що зароджується), наприклад, в сучасній англійській мові: It is going to rain, so we had better go.

(2) ond юy ilcan geare hie fuhton wiю Brettas южr mon nu memneю Cerdices ford /Chronicle, 16.1(519)/. “? в той самий рік вони боролися проти бриттів там (в тому місці), яке тепер називається Кердикесфорд”.

Етап 3. Використання корелюючих часток, що мають однакове написання, наприклад: Now (that) we’ve established the facts, now we can figure out an analysis.

(3) Forрam юe ic bжd his dohtor me to gemжccan. be юare ic mжg to soрe secgan южt heo his agen gemжcca wжre. forрam gif hit gewurрan mжg. ic wille me bedihlian on eowrum eрle /?Т, 8-9/. “Через те що я попросив його дочку собі в дружини, про яку я можу чесно сказати, що вона його власна дружина, то, якщо можливо, я сховаюся у вашій країні”.

Етап 4. Відкидання корелюючої частки головного речення; при цьому та половина (колишньої) корелюючої пари, що залишилася, має значення недвозначної підрядності:

(4) Юa юa thaliarcus южt gehyrde. he mid micclan gefean to scipe gewжnde. & mid gewisre seglunge. binnon anum dжge com to antiochian /AT, 6-7/. “?оли Таліарх це почув, він з великою радістю повернувся на свій корабель і, обережно пливучи, через день приїхав до Антіохії”.

Погоджуючись у цілому з концепцією Л. Кельнера, Р. Стоквелл та Д. Мінкова вважають, що для підрядних обставинних речень повинен існувати ще один етап. Вони називають його Етап 3.5. На цьому етапі сполучниковий елемент корелюючої пари є експліцитно маркованою формою, яка є прямим попередником семантично прозорих підрядних сполучників і сполучних слів, а не омонімом адвербіальної частки, яка вводить головне речення. Тоді схема розвитку складнопідрядного речення виглядатиме таким чином: (Етап 3) then Sub-Clause, then Main Clause > (Етап 3.5) when Sub-Clause, then Main Clause > (Етап 4) when Sub-Clause, Main Clause, де Sub-Clause – підрядне речення, а Main Clause – головне речення.

2. Прихильники іншої концепції (Р. Ласс, А. Харріс, Л. Кемпбел) у своїх поглядах на походження гіпотаксису проповідують принцип, що дістав назву “уніформитарності”. Вони вважають, що подвійна природа неособово-дієслівних речень, що існують у мові, може спричиняти їх перерозклад, при якому вони створюють повноцінні підрядні речення з особовою формою дієслова за існуючими в мові моделями речень та словосполучень. У будь-якій мові, в якій існують неособові форми дієслова, закладений потенціал для створення підрядного речення або розгорнення їх у підрядні речення з особовою формою дієслова. Наприклад:

(5) A working girl ? The girl who works

Ще однією проблемою, що розглядається в контексті давньоанглійської мови, є адекватне членування значних за об'ємом відрізків письмового мовлення. Граматичний критерій визначення меж давньоанглійського речення в умовах нерозвинутості орфографії та пунктуації, запропонований Л.Л. Йофік, включає сукупність синтаксичних та семантичних умов, необхідних для виокремлення незалежних речень, а саме: цілісність, неперервність синтаксичних зв’язків, завершеність (з боку обов’язкових структурних зв’язків) та автономність (відсутність показників включення в іншу синтаксичну одиницю з властивостями речення). Крім того, слід враховувати граматичну узгодженість підмета та присудка в числі: якщо декілька присудків стосуються одного підмета, таке речення розглядається як монопредикативне з однорідними присудками; якщо між підметом та присудком відсутня відповідність в числі, то кожен присудок утворює власну предикативну одиницю, залежний чи незалежний характер якої визначається наявністю чи відсутністю підрядного зв’язку.

Аналіз структури складнопідрядного речення свідчить, що в давньоанглійський період писемна літературна мова має розгалужену систему засобів вираження підрядного зв’язку, що відрізняються один від одного за своєю роллю та вживанням. Основними маркерами підрядності в давньоанглійській мові є сполучники та сполучні слова.

Семантика сполучників і сполучних слів є однією з основних специфічних рис, що характеризують підрядне речення в давньоанглійській мові. В мові вже зафіксовано складнопідрядні речення. Існує також парадигма сполучних засобів, яка утворилася головним чином із прислівникових елементів головного речення. Дані сполучні засоби мають особливий характер: їх значення та функції не є чітко диференційованими, більшість із них має декілька значень та може використовуватися для оформлення різних типів підрядного зв’язку. Для давньоанглійського періоду характерна необхідність логіко-синтаксичної підрядності, наявна можливість встановлення ступенів, частин цілого та їх відношень, однак, не можливо точно визначити типи відношень. Часто сполучником виражається тільки факт підрядності, але не її характер. Широке використання кореляції (сполучник, який вводить підрядне речення, корелює з прислівниковим або займенниковим елементом, що стоїть в головному реченні) також свідчить про недостатню чіткість оформлення функцій підрядних сполучників.

У структурі сполучників у давньоанглійській мові звертає на себе увагу використання вказівних слів, які служать для утворення складених сполучників. Типовими у цьому відношенні є такі утворення як: жfter южt юe, жfter юon юe, mid юy юe, юa hwile юe, forюon юe, юe lжs юe, юy lжs, sona swa, юeah юe, swa юeah, swa южtte.

Для мінімізації синтаксичної неоднозначності у визначенні головного та підрядного причинового речення в давньоанглійській мові існували такі прийоми: використання певного порядку слів, використання умовного способу дієслів, певний порядок розташування зв'язаних між собою речень, уживання додаткових лексичних засобів. Дані ознаки підрядності є факультативними: вони характеризують окремі залежні предикативні одиниці, але не є обов’язковими для даного типу підрядних речень у цілому.

У давньоанглійській мові основним є порядок слів із дієсловом у фінальній позиції (OV). Ця модель була успадкована від прагерманської мови (Р. Кипарський), веде своє походження від індоєвропейської прамови
(В.П. Леман) і найбільш послідовно реалізується в підрядному реченні. У головному реченні вживався порядок слів (X)(v)VS(…), що також позначається як V2. Під порядком слів V2 розуміють розміщення особового дієслова після ініціальної складової (X). В позиції X найчастіше вживається негативна частка ne та прислівники і прислівникові елементи місця та часу. Наприклад:

(6) юa юa Gotan южt lytle hwile hergedan, ne mehte mon buton feawa ofslagenra geahsian /Oros., 94/. “Коли готи там трохи пограбували, не можна було нікого, за винятком деяких вбитих, знайти”.

Вживання такого порядку слів, при якому дієслово головного речення знаходиться на другій позиції (V2), пояснюється тим, що протягом ранніх етапів розвитку мови єдиним наявним універсальним засобом встановлення різниці між головним та підрядним реченнями було розташування дієслова в реченні.

Використання умовного способу дієслова в давньоанглійській мові необхідно розглядати як комплементарний граматичний засіб реалізації підрядного речення, тобто такий, що виконує уточнюючу функцію при загальній дифузності та розмитості граматичного контексту.

Незважаючи на багатозначність деяких сполучників, саме сполучникові форми сурядності й підрядності є типовими для давньоанглійської мови (В.М. Ярцева). Р. Стоквелл і Д. Мінкова припускають, що збільшення ролі сполучників та сполучних слів напряму зв'язано з послабленням значення порядку слів, а саме дієслова у фінальній позиції в підрядному реченні. Перехід порядку слів OV в VO сприяє поступовій граматикалізації сполучників – повнозначні слова стають функціональними й починають використовуватися для маркування підрядності. Така категоріальна зміна супроводжується редукцією фонологічної форми та десемантизацією.

Проаналізовані граматичні та лексичні засоби оформлення підрядного зв'язку звичайно комбінуються. Наявність цих компонентів і їх характерна комбінація дозволяють виокремити підрядні причинові речення в давньоанглійських текстах.

Розділ 2. “Структурні та функціональні властивості підрядних причинових речень домінантного типу в давньоанглійській мові. У давньоанглійських пам’ятках складнопідрядні причинові речення функціонують як такий тип одиниць синтаксичного рівня, спеціалізованих для позначення певних семантичних та синтаксичних відношень між частинами складного цілого, який перебуває в процесі формування.

Проаналізовані речення мають усі основні структурні ознаки складного речення, зокрема, двокомпонентну будову, два предикативних центри, й об’єднання їх у самостійний спеціалізований тип складнопідрядного речення відбувається також на основі спільних для всіх типів складного речення структурних ознак. Диференціація відбувається одночасно в декількох напрямках: разом зі спеціалізацією сполучників уточнюється зміст семантичних та синтаксичних відносин між компонентами складного речення, усувається жанрово-стилістична пов'язаність причинових конструкцій з окремими сполучниками. При цьому вичленення структурного та семантичного типу речень причини відбувається одночасно й у взаємодії з подібними процесами вичленення решти типів складнопідрядних речень.

Домінуючим типом підрядного причинового речення в давньоанглійській мові були речення, які вводилися сполучником forюжm юe. Сполучник forюжm юe – це складений сполучник займенникового походження. Його компонентами є for – прийменник зі значенням причини, що утворює обставини причини у сполученні з давальним (іноді інструментальним) відмінком іменника; южm – давальний відмінок однини вказівного займенника se; юe – відносний займенник. Займенник se в складі сполучника forюжm юe зустрічається також у формі інструментального відмінку однини – юy, юi. Крім вказаних форм сполучника іноді зустрічається форма for юam та for юon. Вживання інструментального та давального відмінку вказівного займенника можливе, оскільки сполучник for міг управляти як інструментальним, так і давальним відмінком. На час створення давньоанглійських текстів інструментальний відмінок майже повністю зник, злившись у більшості випадків з давальним. Збереглися лише форми чоловічого та середнього роду вказівних займенників та форми деяких прикметників. Разом з тим можливе вживання сполучника for южm без відносного займенника юe: for южm, for юam, for юon, for юy, for юi. Сполучник forюжm юe зустрічається з різним ступенем злиття компонентів (forюжmюe, forюжm юe, for южm юe). Те ж саме властиве й іншим його варіантам forю?n юe та forюon юe, що свідчить про те, що прийменникова фраза ще не була осмислена в цілому як сполучник . Пор.:

(7) And южt land жt Жgeleswyrрe headde an wyduwe and hire sune жr forwyrt forюanюe hi drifon serne stacan on Жlsie Wylfstanes feder and южt werр жreafe and man the южt morр forр of hire inclifan /A.S.Chart., 68/. “Маєток в Айлсворті був відібраний вдовою та її сином, тому що вони загнали металевий цвях в Єлфсіга, батька Вульфстана, і це стало відомим, і люди витягли труп з її кімнати”.

(8) …ond (hie) him юa burh ageafon forюжn юa юegenas heom geswicon hжfdon /Chronicle, 340/. “…? вони здали йому місто, тому що воєначальники обманули їх”.

(9) …and южt юu on deaрe sylst for drihtnes naman. юu hit sylst for юan юe юu hit ne miht mid юe aweg lжdan /Жlfr., 212/. “…? те, що ти віддаси при смерті в ім’я Бога, ти віддаси, тому що ти не можеш взяти це з собою”.

Неповне злиття компонентів сполучника не несе граматичного навантаження. Уживання тих чи інших, різних за злиттям форм сполучника, у різних пам’ятках зумовлене діалектними та стилістичними особливостями останніх.

Особливістю сполучника forюжm юe є те, що, на відміну від більшості сполучників давньоанглійської мови, він не характеризується полісемантичністю, характерною для більшості сполучників досліджуваного періоду. Однак, сполучник forюжm юe може суміщати функції як сурядного, так і підрядного сполучника, що дозволяє виділити чотири типи речень із постпозитивними forюжm юe-реченнями.

1.

(10) …deofol юonne юurh юa attor berendan nжddran mid hire южre yfelan sceonesse and facne, beswac юone жrestan wifmon, forюon wжs se engel sprecende to ures drihtnes meder /Bl.Hom., 5/. “…диявол через отруйного змія обманув першу жінку своїми злими пропозиціями та віроломством, тому ангел розмовляв з матір’ю нашого бога”.

2.

(11) On юisme enne god we sceolon geleafan and hine mid weorcum wurрian forюan юe ealle юa halgan bec жgрer ge on южre ealdan ж ge on южre niwan soрlice specaр be южre halgan рrynnysse and soрre annysse /Жlfr., 112/. “У цього єдиного Бога ми повинні вірувати і його діяння прославляти, бо всі святі книги і в старому законі, і в новому, істинно говорять про святу трійцю та істинну єдність”.

Речення такого типу можна подати у вигляді складових силогізму: пояснювана частина являє собою висновок, пояснююча – першу посилку. Для відтворення причиново-наслідкового зв’язку між двома реченнями потрібно відновити другу посилку, яка опущена в реченні.

3.

(12) Heo nolde secgan unsoр and hi sylfe foredeman. forрan юe se leasa muр ofslihр южs mannes sawla /Жlfr., 278/. “?она не хотіла говорити неправду і засудити саму себе, бо брехливі вуста вбивають душу людини”.

4.

(13) Gehwylce sжdon южt hig ma on юison timon uncuрra steorra gesawon. ac we hit openlicor ne awriton. forюamюe we hit sylfe ne sawon /Chronicle, 376/. “Дехто говорив, що більше в той час невідомих зірок бачили, але ми про це більш детально не пишемо, тому що ми цього самі не бачили”.

Нечітка диференційованість характеру сполучника forюжm юe спричинила виникнення додаткових засобів зв’язку, які підкреслюють залежність підрядного речення від головного. Ця особливість обох речень виражається як граматичними, так і лексичними засобами, а саме: а) вживання порядку слів із дієсловом у фінальній позиції в підрядному реченні; б) кореляція сполучника forюжm юe (або частини сполучника) з прислівниковими елементами головного речення; в) вживання лексичних засобів; г) співвідношення часових форм дієслів-присудків головного та підрядного речень, при якому дія підрядного речення передує у часі дії головного.

Підрядні причинові речення, що вводяться сполучником forюжm юe, виражають загальну вказівку на причину дії головного речення. Звичайне місце сполучника forюжm юe – на початку підрядного речення, до складу якого він, як правило, входить повністю.

(14) Ac soр is южt ic secge: юearf is южre bote forюam Godes gerihta wanedan to lange innan юysse юeode on жghwylcan жnde /Wulf., 26-27/. “?ле те, що я кажу, правда: немає необхідності в тих заходах, тому що Божий податок зменшувався дуже довго в цій країні в кожному районі”.

Ступінь міцності зв’язку речення, що вводиться сполучником forюжm юe, з головним реченням і характер смислових відносин між ними широко варіюються, що випливає з особливого статусу причиново-наслідкових речень, які знаходяться в точці перехрещення двох основних способів зв’язку речень.

Засоби вираження підрядності характеризуються тим, що їх семантика пов’язана у більшості випадків лише з типом відношень, виражених складнопідрядним реченням. Винятком є лише препозиція підрядних, які виражають відомий або загальновідомий факт, причину, що є зрозумілою сама по собі. Семантичне наповнення засобів вираження підрядності зумовлює їх функції, що полягають у передачі лише загального типу відносин, але не диференціюють значень цих відношень.

Підрядне причинове речення може відноситися як до дієслова (V) головного речення, так і до дієслівної фрази (VP) загалом. В останньому випадку підрядне речення пояснює один з компонентів VP, який, як правило, є ремою головного речення.

(15) Ac he Umenis him wende from Antigones hamfжrelte micelra untreowрa, ans him to fultume aspon юa юe жr wжron Alexandres cempan, юa wжron hatene Argirspides, for юon рe eall heora wжpn wжron ofersylefeda /Oros., 146/. “?ле Уменіс побачив у відході Антігона додому велику зраду і покликав до себе на допомогу тих, хто раніше воювали в армії Олександра, яких називали аргиспидами, тому що вся їх зброя була покрита сріблом”.

Підрядні причинові вставні речення, через ослаблення обставинних функцій, можуть структурно відноситися до окремих членів головного речення, безпосередньо слідуючи за ними.

Аналіз позиційних характеристик підрядного причинового в системі складного речення дозволяє зробити висновок, що в давньоанглійській мові для підрядного причинового речення характерна фінальна позиція по відношенню до головного.

(16) Ond se cyng юa ham weard gewende. forюam he geseah ю he южr юes wintres mare don ne mihte /Chronicle, 362/. “І король тоді попрямував додому, тому що він побачив, що там цієї зими /нічого/ більше зробити не зможе”.

Трактування незалежних неособово-дієслівних конструкцій як різновиду речень (clause), що є синтаксичними синонімами підрядних причинових речень, ґрунтується на наявності спільних рис в незалежних неособово-дієслівних конструкціях та в реченні: два основних компоненти абсолютної конструкції пов’язані предикативним зв’язком, причому перший компонент, виражений іменем, передує другому, актуалізованому неособовою формою дієслова або недієслівною формою, що використовується у функції іменної частини складного присудка.

Незалежна інфінітивна конструкція в пам’ятках давньоанглійської мови нами не зафіксована. Що стосується вживання інфінітивних конструкцій, матеріал дослідження підтверджує тезу про те, що чітко вираженим у давньоанглійській мові є тільки інфінітив мети, хоча в деяких випадках у відповідному контексті можна побачити в інфінітиві й інші обставинні значення, причинове значення зокрема.

У реферованій роботі абсолютна дієприкметникова конструкція, або для давньоанглійської мови давальний абсолютний розглядається як синтаксичний синонім підрядних причинових речень. Вираження причинових відношень частково складається на основі переосмислення часових відношень і, через те що незалежна дієприкметникова конструкція не має особливого зовнішнього синтаксичного оформлення (напр., сполучники), переважання причинового чи часового значення зумовлене в основному контекстом. Наприклад:

(17) And юa sona eft Gode fultomiendum he meahte geseon and sprecan /Chronicle, 797/. “І скоро, оскільки Бог йому допоміг (при Богові, що допомагає), він міг бачити й говорити”.

Що стосується позиційних характеристик абсолютної дієприкметникової конструкції з причиновим значенням, то вона актуалізується або перед головними членами реченням, як і часова, або між підметом та присудком, причому останнє є більш характерним для даної конструкції. Наприклад:

(18) южt юa munecas on Hi? юam ealonde mid him юam underюeoddum mynstrum юa юa rihtgeleaffullan Eastran, bodiendum Ecbyrhte and lжrendum weorюian ongunnon /Bede, 24, 21; Visser 1966: 1067/. “?онахи на острові Хіі з підлеглими їм монастирями почали святкувати католицький Великдень, через те що Екбірхт учив їх і молився”.

Часто значення незалежної дієприкметникової конструкції виявляється настільки затемненим, що важко досить впевнено визначити, яку функцію незалежна дієприкметникова конструкція виконує в даному випадку. Одна і та сама конструкція може поєднувати в собі декілька різних функцій, однак ці функції не вступають у протиріччя, а є семантично суміжними.

Розділ 3. “Структурні та функціональні характеристики підрядних причинових речень периферійного типу в давньоанглійській мові”. На ранній стадії розвитку англійської мови для вираження причиново-наслідкових відносин, окрім головного причинового сполучника forюжm юe, як причинові сполучники вживаються також інші сполучники. Майже всі вони функціонують у мові і як повнозначні слова – прислівники, і як службові слова – сполучники. Така подвійність функцій цих слів пояснюється тим, що з розвитком граматичної будови мови і, зокрема, складного речення, виникає необхідність встановлення різних типів відносин в складнопідрядному реченні. Первинні сполучники не могли повністю задовольнити цю потребу, тому в функції сполучників починають вживатися прислівники, в семантиці яких присутня можливість виражати різні відношення в залежності від оточуючих семантичних умов (Н.О. Каламова). Однак ці слова не відразу переходять у розряд службових і можуть в ряді випадків досить довго зберігати і певні властивості повнозначних слів. Серед них виділяють:

1.

Мовні засоби, що виражають часову послідовність, стають і засобом вираження причиново-наслідкових відносин. Наявні в мові сполучники часу набувають нової функції причиново-наслідкових сполучників підрядності.

(19) Ic awende minne willan fram eallum woruld юingum to gastlicum weorcum. nu ic godes mann eom an of юam ge-tele юe южt ece lif underforю /Жlfr., 136/. “? спрямував свої думки від всього земного, до духовних справ, оскільки тепер я Божа людина, один з тих, хто отримує вічне життя”.

(20) Юa him mon южs forwierende, юa gesohton hie mid firde /Oros., 164/. “?оли (оскільки) їм в цьому відмовили, то вони атакували військом”.

Залежно від структурно-семантичних особливостей складного речення часові сполучники можуть мати такі контекстуальні значення: а) причинове; б) часове з причиновим компонентом. Підрядне речення зі сполучниками nu, юa, mid юy, юonne, siррan можуть бути реалізовані як підрядні причинові за умови, що співвідношення змісту компонентів складного речення допускає наявність між ними причиново-наслідкового зв’язку.

(21) Ic awende minne willan fram eallum woruld юingum to gastlicum weorcum. nu ic godes mann eom an of юam ge-tele юe южt ece lif underforю /Жlfr., 136/. “? звернув свої думки від всього земного, до духовних справ, оскільки тепер я Божа людина, один з тих, хто отримує вічне життя”.

(22) Woрerre жghwilc worden mжgburh fremde, siррan metod tobrжd юurh his mihta sped monna sprжce /Gen., 1694-1696/. “І кожне плем’я стало чужим всім іншим племенам, оскільки Бог у своїй могутності розділив мови людей”.

(23) Be южm se apostol cwжю, ’Se Жlmihtiga God secю юa clжnan heortan him on to eardienne; юonne ne mжg южt Godes templ beon besmiten, ac se Godes man sceal beon fulfremed on rihtwisum weorcum' /Bl.Hom., 73/. “На це апостол відповів: “Всемогутній Бог шукає чисте серце, щоб там знаходитися, тому Божий храм не повинен бути осквернений, але Божа людина повинна бути праведною у роботі”.

Для підрядного причинового речення зі сполучниками nu, юa, siррan , mid юy, юonne характерна постпозиція по відношенню до головного речення, на відміну від підрядного часу зі сполучником mid юy, що, як правило, знаходиться в препозиції до головного речення, місце підрядного причинового з цим сполучником не фіксоване. Пор.:

(24) Mid юy юe heo юis gehyrde, юa wжs heo cleopigende and cegendeealle hire magas юa юe южr neah wжron /Bl.Hom., 139/. “Коли вона це почула, вона запросила та покликала всіх своїх родичів, що були неподалік”.

(25) Ge eac he seolfa, mid юy юe he wжs in gecunde se gleawesta mon, oft longe ana sжt swigeneda smeade, hwжt him selest to donne wжre ond hwylce жfжstnis him to healdenne wжre / Bede, 124; ?аграмова 1971: 230/. “Крім того, він сам, через те що він був за природою прозорливим, часто подовгу один сидів, мовчазно розмірковуючи, що йому краще робити і якої віри притримуватися”.

2.

(26) Юa he юa юas word sprжc, and he hine ealle wepende geseah, юa weop he eac sylf and his mod wжs onstyred mid южm heora wordum, swa he wжs manna mildheortost /Bl.Hom., 225/. “Коли він ці слова вимовив і побачив, що вони всі ридають, то він і сам також заплакав, і його серце було зворушене їх словами, бо він був найдобрішим із людей”.

Інваріантне значення сполучників, причинове значення яких розвинулося з відносного, – swa, swa swa – порівняльне. Причинове значення цих сполучників зумовлене контекстом і виникає при наявності часової послідовності дій головного та підрядного речень та відповідного лексичного змісту, що допускає виникнення між ними причиново-наслідкових зв’язків.

(27) Her Wighard ferde to Rome eal swa Oswi cing ond Egburht hine sendan. юhine man scolde halgian рar to arю. to Cantuarю… /Chronicle, 57/. “? цьому році Вігхард поїхав до Риму, як його послали король Осві та Егбурхт, щоб його там посвятили (в сан) архієпископа Кентерберійського…”

Підрядні причинові, які вводяться сполучниками swa, swa swa, виражають як зовнішню, так і внутрішню причини. Вони знаходяться в інтерпозиції та постпозиції до головного речення і наближаються за характером відношень, які вони виражають, до вставного речення. Наприклад:

(28) Юa he юa юas word sprжc, and he hine ealle wepende geseah, юa weop he eac sylf and his mod wжs onstyred mid южm heora wordum, swa he wжs manna mildheortost /Bl.Hom., 225/. “Коли він ці слова вимовив і побачив, що вони всі ридають, то він і сам також заплакав, і його серце було зворушене їх словами, бо він був найдобрішим із людей”.

3.

(29) Ne wжs южt gewriжle til южt hie on ba healfa bicgan scoldon freonda feorum /Beo., 1304-1305/. “Не була ця угода хорошою, бо вони з обох сторін змушені були віддавати життя своїх друзів”.

(30) …ond Cantware him to cirdon ond Suюrige ond Suюseaxe ond Eastseaxe. юy hie from mжgum жr mid unryhtr anidde wжrum /Chronicle, 110/. “…і жителі (люди) Кента повернули до нього, а також (народ) Саррея, південні сакси та східні сакси, тому що з ними раніше несправедливо обійшлися його родичі”.

Поліфункціональність даних сполучників призводить до того, що в ряді випадків підрядні причинові речення не виділяються з ряду інших: немає чіткої межі між причиновими, часовими, порівняльними та цільовими підрядними реченнями. У багатьох випадках можливе різне трактування типу зв’язку, що пояснюється близькістю причиново-наслідкових відношень з часовими, цільовими та ін.

(31) Ge efne eac manige hжfne men ungeleafsume oft юurh южt to godes geleafan gecyrraю, юe hie geseoр hu God юa stowe weorюaю /Bl.Hom. 129/. “І також насправді багато невіруючих язичників стали вірувати в Бога, тому що вони побачили, як Господь шанує це місце”.

Причинове значення сполучників южt, юe, юy – одне з численних контекстуальних значень, яке в ряді випадків