ПIВДЕННОУКРАїНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГIЧНИЙ

УНIВЕРСИТЕТ (м.Одеса) iм. К. Д. УШИНСЬКОГО

УДК – 300.36+130+177

СТАДНИК IРИНА БОРИСIВНА

українська ментальність у контекстi відродження національної духовності

Спеціальність 09.00.03 – соцiальна фiлософiя та фiлософiя iсторiї

Автореферат

дисертацiї на здобуття наукового ступеня

кандидата фiлософських наук

Одеса – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник | доктор філософських наук, професор

Кавалеров Анатолій Іванович, Південноукраїнський державний педагогічний університет (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського,

завідувач кафедри філософії та соціології

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор

Плавич Володимир Петрович,

Одеський національний університет ім. І.І.Мечнікова, завідувач кафедри загальноправових дисциплін і міжнародного права

кандидат філософських наук

Чебан Оксана Михайлівна,

Одеський державний аграрний університет, асистент кафедри філософії, історії України і політології

Провідна установа – Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “22” січня 2004 року о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 в Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету (м.Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65020, м.Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий “20” грудня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Г.Мисик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження. В умовах загострення глобальних проблем сучасності, коли актуальними стають світоглядні аспекти різних видів діяльності, є потреба допомогти людині у визначенні цінності і самоцінності життя, моральних принципів, гуманістичних ідеалів, що саме й робить філософське пізнання. Значення духовних факторів у різних сферах суспільного життя на різних етапах суспільно-історичного розвитку відрізняється, але в перехідні епохи (коли йде пошук нових духовних підвалин та джерел буття) необхідне виявлення усвідомлення та розвитку духовних вимірів людського життя має першорядне значення. З огляду на сучасне національне відродження України, яке включає в себе відтворення й осмислення історичної пам’яті народу, активізується пошук нових загальнотеоретичних та методологічних парадигм. Потрібні критерії, які б дозволили виявити специфічні особливості національної ментальності та напрямки розвитку української духовності. Одним з таких критеріїв виступає національна ідея, яка б відповідала ментальності народу в цілому. Дійсність вимагає пошуку шляхів перетворення національної ідеї на формоутворюючу силу з умовою відповідності особливостям власної ментальності та орієнтації на властиві їй цінності. В цьому контексті особливо актуальною стає потреба у визначенні української ментальності через її екзистенційну сутність та амбівалентний характер. Такий підхід дає змогу ідентифікувати українську ментальність і розглянути можливі її флуктуації в сучасних умовах з найбільшою достеменністю Зважаючи на складність, багатогранність визначення української ментальності у відродженні національної духовності, виникає потреба у виявленні її культуротворчих параметрів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослiдження узгоджена з плановою тематикою кафедри фiлософiї та соцiологiї Пiвденноукраїнського державного педагогiчного унiверситету (м.Одеса) iм.К.Д.Ушинського “Iнновацiйнiсть в методологiї та технологiї наукового та соцiального пiзнання” (затверджена на засiданнi вченої ради унiверситету 25.12.1997 протокол № 5) i є одним iз соцiально-фiлософських аспектiв дослiдження ментальностi в умовах сучасного українського суспiльства. Результати обговорювались на засiданнi кафедри фiлософiї та соцiологiї Пiвденноукраїнського державного педагогiчного унiверситету (м.Одеса) iм.К.Д.Ушинського __14.11.99._ протокол № _7_.

Мета i задачi дослiдження. Мета дослідження: виявити змістовні культуротворчі параметри української ментальності та її прояви в умовах сучасного відродження національної духовності. Задачі дослідження:

- здійснити експлікацію понять “ментальність” та “українська ментальність”;

- виявити співвідношення раціонального та ірраціонального в ментальності, роль та місце екзистенційного в її структурі;

- дослідити амбівалентні показники суттєвих рис української ментальності;

- розкрити можливі флуктуації національної ментальності та роль її екзистенційних складових в духовній трансформації суспільства;

- розглянути національну ідею як цінність української ментальності й основу державного відродження ;

- визначити найбільш важливі чинники української ментальності в умовах сучасного відродження.

Об’єктом дослідження є національна духовність.

Предметом дослідження є прояви української ментальності в умовах сучасного відродження національної духовності.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дослідження української ментальності в умовах сучасного відродження національної духовності стала діалектична традиція розуміння співвідношення окремого та загального, особистісного та суспільного. Діалектичний метод також передбачає виявлення протиріч існування української ментальності та шляхів їх подолання, адекватних сучасному процесу відродження національної духовності. В роботі використовується компаративний метод при аналізі концепцій ментальності. Історичний метод використовується для критичного аналізу філософської спадщини вітчизняних та зарубіжних мислителів стосовно проблеми ментальності щодо ретроспекції категорій духовності, нації, національної ідеї, ментальності. Використано також ідеї та методи синергетики при розгляді флуктуацій української ментальності в умовах сучасного відродження національної духовності.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в соціально-філософському аспекті визначені змістовні культуротворчі параметри української ментальності та її прояви в умовах сучасного відродження національної духовності. Подано якісно нову експлікацію понять “ментальність” та “українська ментальність”.

Результатом дослідження стали положення, що мають наукову значущість та новизну:

- ментальність, яка включає емоції, настрої, інтенції, розумові вичислення, думки, вірування та дії, поведінку, сприйняття ними окреслені, виступає формоутворюючою ознакою нації і проявом духовного та виражає “стійкий модус прискорення” спільноти та належних до неї індивідів в суспільне та природне оточення, що є своєрідною інтерпретацією останнього і складає феномен породжуючий, нередуцирований, тобто субстанціональний;

- українська ментальність як ментальність національної спільноти має характеристики, які відрізняють її від усіх інших національних спільнот: інтровертивність вищих психічних функцій у сприйнятті дійсності, що виявляється у зосередженні особи на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу, кордоцентричність, що проявляється у сентименталізмі, чутливості, любові до природи, анархічний індивідуалізм – партикулярне прагнення до державності, коли бракує якісних цілей, дисциплінованості й організованості, перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом;

- раціональне та ірраціональне як особливості та вектор розвитку національної свідомості інтегровані в екзистенційній домінанті української ментальності;

- амбівалентність таких суттєвих рис української ментальності, як кордоцентризм, антеїзм, волелюбність, індивідуалізм, забезпечує їй “гомеостазійний” потенціал, який сприяє гармонізації суспільного життя і збереженню традиційних національних цінностей в толерантному прояві щодо загальнолюдських;

- флуктуації суттєвих рис української ментальності та її екзистенційних складових вміщують в собі різновекторний потенціал, який в умовах трансформаційного суспільства може призводити до таких проявів, як анархійність, заблокованість, аморфна ідеалістичність, споглядальність – з однієї сторони, та демократичність, інтровертивність, мрійливість, софійність – з другої;

- національне відродження – це передусім відродження духовне, реалізація національної ідеї, де національна ідея – засвідчена культурою спільності цінність ментальності, здатної забезпечити розв’язок унікальної, саме на нього покладеної історичної проблеми за умовою відповідності національної ідеї ментальності;

- перспективним вважається осмислення ідеї України в дусі світоглядної толерантності, бо саме її розвиток дає Україні шанс увійти у постіндустріальну епоху в ролі засновника нової моралі всеєдності та ідеології різних культур. Виходячи з фактору історичності, модерна “філософія життя” на шляху духовного відродження повинна базуватися на толерантності, як реалізації гуманістичного світогляду українців – передумови соборності і ціннісної основи формування “планетарної” свідомості та фактору розвитку автентичної гендерної свідомості, яка є наслідком екзекутивної жіночості української ментальності, й вважається культуротворчим фактором на шляху сучасного відродження національної духовності.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що сформульовані у роботі висновки дають змогу поглибити розуміння феномену української ментальності, який розглянуто як соцiально-фiлософську категорію.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися для з’ясування теоретичних проблем національної політики як суспільного явища, її організації та здійснення; мати дидактичне застосування при викладанні курсів соціальної філософії, соціології, вітчизняної історії, етики, історії вітчизняної філософської думки, політології, при написанні навчальних посібників та методичних рекомендацій з означених курсів, у підготовці до лекцій та семінарів; бути використані у подальших розробках і дослідженнях інших феноменів, пов’язаних iз феноменом ментальності.

Особистий внесок здобувача. Концептуально-філософська основа дисертації висвітлена в 6 наукових працях, з яких 4 – самостійні. В колективних публікаціях внесок співавторів паритетний або рівновеликий. Дисертанту належить висвітлення соціально-філософського аспекту проблеми, підбір і обробка дослідницького матеріалу.

Апробацiя результатiв дослiдження. Основнi положення дисертацiї були заслуханi на засiданнях і методологiчних семiнарах кафедри фiлософiї та соцiологiї Пiвденноукраїнського державного педагогiчного унiверситету (м.Одеса) iм.К.Д.Ушинського, а також знайшли вiдображення в доповiдях на конференцiях: “Iнновацiї наукового і соцiального пiзнання” (м.Одеса, жовтень 2002), “Молодь у сучасному свiтi” (м.Київ, червень 2001), “Образование в современном обществе: проблемы, теория, практика” (м.Одеса, вересень 1996).

Публiкацiї. Основнi положення дисертацiї викладено в 6 публiкацiях, з них 4 в наукових фахових журналах.

Структура дисертацiї. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та списку літератури. Матеріал викладений на 168 сторінках; список використаних літературних джерел складає 398 найменувань, які розташовані на 26 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, методи дослідження, сформульовані положення, які становлять наукову новизну дослідження, розкривається практичне значення дисертаційної роботи, вказується апробація результатів дослідження, структура і обсяг дисертації.

У першому розділі “Українська ментальність – втілення національних духовних цінностей” розглядається поняття ментальності через такі фундаментальні поняття соціальної філософії, як духовність, нація, національна ідея, цінності; виявляється співвідношення його із такими суміжними поняттями як національна самосвідомість, культурний архетип, історична пам’ять народу; розглядається структура феномену ментальності та її елементи, у зв’язку з чим розглянуті такі конструкти як національний характер, політична самосвідомість, українська ментальність; виявляється співвідношення раціонального та ірраціонального в ментальності, роль та місце екзистенційного в її структурі; обгрунтовується амбівалентність української ментальності та розглядається її вплив на відродження національної духовності. З цих проблем було розглянуто працi таких дослiдникiв, як: Єрасов Б., Ручка А., Барулiн В., Кавалеров А. I., Кавалеров А. А., Вишеславцев Б., Бичко В., Гуревич А. та iнш.

У першому підрозділі “Експлікація понять “ментальність” та “українська ментальність” дається визначення понять “ментальність” та “українська ментальність”. З цього питання було розглянуто працi таких дослiдникiв, як: Шпенглер О., Кульчицький О., Антонович В., Бачинський В., Бистрицький Є., Бiлодiд Ю., Євтух В., Зибачинський О., Iванiшин В., Кон I., Куць О., Лисий I., Солонько Л., Коссак Е., Лях В., Поплавська Т., Швебс Г. та iнш. Соціально-філософська думка постійно звертається до проблеми ментального вияву духовності ще за часів античності. За радянських часів в нашій країні над цією проблемою працювали С. Рубінштейн, С. Сагатовский, А. Гусейнов, В. Давидович, Л. Виготський, В. Бичко, А. Гуревич, М. Мамардашвілі, Е. Ільєнков та інші, хоча вона була менш популярною поряд із проблемами, які стосувалися матеріального життя. Сьогодні ці проблеми достатньо розроблені у вітчизняній філософській думці і широко представлені такими дослідниками, як В. Андрущенко, В. Барулін, В. Бачинський, Ю. Білодід, Є. Головаха, А. Кавалеров, Л. Коган, Ю. Терещенко та іншими.

Поняття “менталітет, ментальність” стає вживаним широко у світовому гуманітарному знанні за ініціативою істориків школи “Анналів” та французьких гуманітаріїв другої половини ХХ століття. Але ще до Емерсона Р. деякі гуманітарії ХІХ століття користувалися терміном “менталітет” як поняттям – інтуїцією, близьким в руслі раціоналістської теорії до “образу думок” чи “способу мислення”, “якості разума”, іноді – до “стилю світосприйняття спільноти”, в метафізичних роздумах – до “духу народу”. Етимологічно витоки цього терміна пов’язані не тільки з “духом”, “душею”, но вже й з “розумом”, “мисленням” і навіть “образом мислення”, а іноді в психології “ментальне” означає та, що йде від розуму, на відміну від того, що йде від відчування “сентиментального”, і від понадрозумового, містичного – “сакраментального”. Сьогодні поняття – образ в різних контекстах трактують і як національний характер, технічний склад чи психологічний тип спільноти, національну психокультуру, вихідну матрицю світосприйняття і світовідношення народу – в цьому смислі – його “дух” чи “душа”; і як психоповедінкові архетипи спільноти, стереотипи його духовної діяльності; і як константи групового світобачення і світореагування, інваріанти світосприйняття і світохвилювання; і навіть як родовий інтерес спільності в ролі її означувального ціннісно-змістовного центра (В.Храмова, Є.Чорний, Ф.Кессіді, Ф.Канак, В.Лобас). Заслуговують заперечення сучасні спроби раціоналізувати ментальність (Є.Донченко). Вважається більш запевняючою позиція, яка підкреслює, що риси національного характеру виявляються поза свідомістю людини. На несвідомі підвалини ментальності також певну увагу зосереджують франкфуртська соціо-психологічна школа, швейцарські етноаналітики, американський аналітик В.Тернер та його антропологічно орієнтовані однодумці Еліот С., Ясперс К. Мова йде про певні вітальні, вроджені завдяки етнопсихіки, які розгортаються в якісну ознаку національної ментальності із входженням індивідів в споконвічну культуру. У свій час на ці вітальні витоки регіональної чи етнічної ментальності вказував М.Вебер. На відносну статичність “спроможність устояти в усіх катаклізмах історії”, як і пов’язану з цим віднесеність до “сфери несвідомого” і робив наголос К.Ясперс. Класичними зразками відтворення менталітету різних епох являються праці нового покоління школи “Анналів” (Ж.Ле Гофф, Р.Мандру, Ж.Дюби та ін. істориків, в тому числі істориків культури, науки, мистецтва – Хейзінга, Ж.-П.Вернана, П.Франкастеля, Э.Панофскі). В історичних дослідженнях ментальності Е.Фрома будується модель взаємодії соціальних, економічних та психологічних факторів, допускаюча між ними систему подвійних звязків, за якою всі соціально-економічні та політико-ідеологічні мотиви активності людей мають шанс на успіх в історії лише при умові їх “резонансу” з соціо-психологічною аурою, в якій вони діють. Структуралізм, відкидаючи леві-брюлевську концепцію первісною “дологічної” ментальності (Леві-Строс), сприяв подальшому розвитку та поглибленню цих концепцій та досліджень, вводячи семіотичний підхід і розповсюджуючи лінгвістичні моделі. Однак в той мірі, в якій структуралізм переходить в поструктуралізм, відношення до поняття ментальності змінюються. Це ясно просліджується у Фуко, запропонувавшего поняття “епiсистема”, яке можно тлумачити як інтелектуальну проекцію структури ментальності відповідної епохи. Концепція культурних архетипів засновується перед усім на ідеях “аналітичної психології” (К.Юнг), ”культурно-історичної теорії” (Л.Виготський), ”символічного інтеракціонізму” (Дж.Кулі), а також уявленнях про культуру як цінністно-символічну систему та духовну інтенцію життєдіяльності людей. М.Барг вважає, що менталітет – це сукупність символів, які необхідно формуються у рамках кожної данної культурно-історичної епохи і які закріплюються у свідомості людей у процесі спілкування з собі подібними, тобто повторення. Історія ментальностей – найперспективніший напрям досліджень в низці сучасних зарубіжних шкіл, передусім французькій "новій історичній школі". В цю традицію вписуються також І.Гердер, М.Данилевський, П.Сорокин, А.Тойнбі, О.Шпенглер та інші. Щодо “української ментальності”, вона визначається як ментальність певної національної спільноти, а більш конкретному її розгляду присвячено третій підрозділ першого розділу.

У другому підрозділі “Екзистенційне в структурі ментальності” виявляється співвідношення раціонального та ірраціонального в ментальності, аналізується проблема екзистенційного в структурі ментальності, зокрема української. З цього питання було розглянуто працi таких дослiдникiв, як: Бердяев Н., Гумiльов Л., Т. де Шарден, Сартр Ж., Франк С., Франкл В., Розанов М., Ясперс, К’еркегор С., Ортега-і-Гассет Х., Камю А., Фрейд З., Фром Е., Коссак Е., Лях В., Мамардашвiлi М. та iнш. Раціональне та ірраціональне, є діалектично пов’язаними компонентами, діалектика яких визначає особливості та вектор розвитку свідомості. Ірраціоналізація та раціоналізація суспільного розвитку є закономірно змінюваними станами, зумовленими іманентним для людської психіки маятниковим коливанням енергії – між свідомим та національно несвідомим, актуалізацією ірраціонального на певних етапах історичного розвитку нації. Масові неврози та психози, безумства та інші феномени, що проявляються зокрема у політичній сфері, у міжетнічніх конфліктах є виявами психічної енергії нації, високого енергетичного напруження національного несвідомого, про які попереджували З.Фрейд, К.Юнг. Одним із виявів енергії несвідомого, його трансцендентної функції є архетипи свідомості-індивідуальної та національної. Це елементи етнічної та національної міфології, пам’яті, ментальності. Екзистенцiйна проблема – це утруднення, в яке потрапляє людина, що спостерігає і осмислює життя, проблема не суто розумова або теоретична, а життєва, або як ще вживають екзистенційна. Людина спостерігає саму себе, і філософування з цієї точки зору стає зосередженим спогляданням людиною її власного життя, у якому виникають питання з приводу таких відносин як Я і Бог, Я та інша людина (суспільство), Я і природа. З приводу розгляду цих проблем доречне звертання до ідей таких філософських творів як “Про душу” Аристотеля, “Пристрасті душі” Декарта, “Проти дуалізму тіла і душі, плоті і духу” Фейербаха, “Людина бунтівна” Камю, та інші. Таким чином, на рівні феноменологічно – описувальному ми співвідносимо насамперед із світом соціально-моральних відчуттів, тому, з цієї точки зору, мова духовності – мова екзистенціальних категорій , тобто моральних універсалій культури. Важливо, що українській філософській традиції властивий саме екзистенційний спосіб філософування, особливо якщо розглядати течію релігійної філософії, а українській ментальності – екзистенційний спосіб світоспрійняття (Г. Сковорода, П. Юркевич, І. Франк, В. Соловйов).

В третьому підрозділі “Амбівалентність української ментальності” ми робимо спробу встановити такі суттєві риси української ментальності, як: кордоцентризм, антеїзм, індивідуалізм, волелюбність, яким властиві екзистенційність та амбівалентність. З цього питання було розглянуто працi таких дослiдникiв, як: Мірчук І., Кессіді Ф., Костомаров Н., Мойсеїв І., Грушевський М., Дорошенко В., Жмир В., Ярема Я., Янів В., Апанович О., Кульчицький О., Вовканич С., Головаха Є., Горський В., Вирост Й., Грабович І., Давидович В., Магочій П. та інш. Означені риси формують специфічні уявлення про Волю, Правду, Долю, які виносяться до історичного ряду національних ідей України. Особиста воля – це воля для мене і тепер, це воля максимального самовияву і самореалізації на основі трудової етики – високої працездатності у галузі “спорідненої” діяльності і відповідальності за її результати . Правда об'єднує істину і справедливість. Справедливість - це лише рівність “синів” єдиної Матері – України, тобто рівні соціально-правові умови для кожного, хто починає життя. Самореалізація забезпечується лише власним жаданням, волею та розумом, а не якоюсь зовнішньою силою – Богом, “патріархом”, суспільством. Доля в народній свідомості не має містичного забарвлення. Це, швидше, вільний “вибір” власного життя, що принципово не підлегле “спілці”. Доля у кожного своя, залежить від вроджених та набутих вихованням можливостей, від людяності з її вершинами і низинами. Поєднання Волі й Правди є запорукою щасливої Долі як самоствердження особистості шляхом улюбленої праці, результати якої належать, передовсім, “спільноті почуття”, тобто родинному колу. І тільки опосередковано, на підставі правового регулювання, вони належать “спілці” як громадянському суспільству з відповідними державними інституціями. Влада “спілки”-держави є необхідною лише для забезпечення Волі, Правди й Долі людини, що стає мірою усіх цінностей подібної держави – це тяжкий кривавий шлях до невиразної мети-мрії, що потребує обов’язкової самопожертви (аскези), конкретна орієнтація на усунення або ж перетворення того в суспільно-політичному устрої, що перешкоджає щастю кожного. Всі дослідники української духовності прийшли однозначно до висновку, що українці відзначаються емоційною вдачею, себто, що в їх житті емоції відіграють велику роль і часто навіть переважають над інтелектом і волею. Це питання достатньо розроблене як вітчизняними й зарубіжними дослідниками, так і представниками української діаспори, що дає змогу розглянути його детально і всебічно. Доречне звертання до класиків: Г. Сковороди, І. Франко, В. Соловйова, Д. Чижевського. Цікаві з цього приводу праці Б.Андрущків, В.Бойко, Є.Головахи, Р.Вечірко, С.Козака, М.Крупи, І.Мірчука, М.Мокрицького, Є.Орнауцького, В.Яніва, Я.Яреми. Найбільш повну уяву щодо поставленої проблеми дають праці В.Вінниченка, П.Орлика, П.Куліша, В.Липинського, Н.Грігоріїва, Я.Грицака, А.Кавалерова, В.Євтуха, І.Драча, Ф.Кессіді, О.Кульчицького, Ю.Липи, Ю.Римаренко, Б.Цимбалістого. Треба зазначити, що неоцінимий внесок у вивчення проблеми ментальності зробила плеяда сучасних вчених істориків і культурологів: С. Аверинцев, М. Андрєєв, Л. Баткін, М. Бахтін, І. Кон, Д. Ліхачов, Ю. Лотман, О. Лосєв, Н. Рев’якіна, М. Конрад. Щодо проблеми власно української ментальності, то багаті традиції тут має київська філософська школа: П. Копнін, В. Табачковський, А. Канарський, В. Іванов та інші. Особливо цікаві роботи, які стосуються національної ментальності таких дослідників, як В. Храмова, І. Гончаренко, В. Москалець, І. Старовойт, А. Ясницький. Треба зазначити, що проблема ментальності займає не останнє місце в інтересах нашої кафедри (доречне звертання до праць А.І.Кавалерова, Т.Поплавської, Є.Лісєєнко).

У другому розділі “Флуктуації української ментальності в умовах національного відродження” ми з’ясовуємо деякі шляхи самотворення себе в рідній культурі в умовах сучасного відродження духовності. З цього питання було розглянуто працi таких дослiдникiв, як: Андрущенко В., Білецький В., Возняк Т., Драч Т., Липа Ю., Мокляк Н., Сорокін П., Толочко П., Кавалеров А. І., Шпорлюк Р., Борінштейн Є., Шинкарук І. та інш. Якщо розуміти ментальність як історичну свідомість, то можна зазначити, що культура з її пошуково-створюючим динамізмом спроможна виводити людину і спільноту за рамки ментальних обмежень і шаблонів, достатньо жорстких, інваріантних, тим самим обумовлюючи модифікацію самої ментальності. Ментальність спонтанно коригується в умовах історичних колізій, а також міжкультурними взаємовпливами на перехрестях історії. Певні модифікації в ній можна здійснювати завдяки духовним цілеспрямованим зусиллям людей. Спираючись на культуру (як міру духовного в людині чи суспільстві), передусім на зіставлення культур, творчо зорієнтована людина спроможна самокоригувати ментальні установки, відтворюючи себе, так як ментальність діє в культурі через свого безпосереднього носія в тій мірі, в якій він суб’єкт процесів (а саме в творчих актах і найбільш вірогідні ментальні “мутації”). Національне відродження розглядається як духовне відродження, яке постає як реалізація національної ідеї. В його умовах риси змістовні української ментальності зазнають певних модифікацій.

У першому підроздiлi ”Національна ідея – цінність української ментальності і основа відродження державності” переходимо до розглядання проблеми формування та культуротворчого змісту ідеології українського національного відродження. В цьому напрямку особливої уваги заслуговує так звана національна ідея, якою освітлена вся українська історія, а зокрема історія української державності та української філософської думки за традицією гуманізму та свободомислення. Вона була на протязі історії ядром, біля якого гуртувалась національна спільнота. З цього питання було розглянуто працi таких дослiдникiв, як: Вінниченко В., Григорiїв Н., Грицак Я., Донцов Д., Заболоцький В., Забужко О., Кресіна І., Куліш П., Липинський В., Лук М., Огiєнко Ї. , Онацький В., Храмова В., Шлямкевич М., Ярмусь С. та інш.

Будь-яка ідея відкривається в життєвій взаємодії з тим середовищем, в якому виховується людський дух до її усвідомлення (П.Юркевич). Вік української національної ідеї – це вік самої України. З огляду на це національна ідея існує ніби поза історичним часом, наділена статусом вічності. В.Соловйов зазначав, що ідея нації є не те, що вона думає про себе, але те, що Бог думає про неї у вічності. Американський політолог Д.Белл підкреслював, що звернення до національної ідеї зумовлюються її простотою і доступністю в соціальному обєднанні людей. Національна ідея є екстремальною в умовах кризи. Ідея – це для свідомості людини культурна програма. В.Липинський підкреслював, що бути українським патріотом – це бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного й політичного співжиття людей, що живуть на українській землі, а не мріяти про утоплення в Дніпрі більшості своїх же земляків. І.Мазепа вважав метою всіх змагань українського народу скинути ненависне ярмо і зробити Україну вільною та незалежною, це конкретне бачення національної ідеї, яке залежить від історичної ситуації та субєктивного бачення мети нації та засобів її досягнення. Саме національна ідея була стрижневою в творчості Т. Шевченка. Близькими до поглядів Шевченка були ідеї І.Франка. У розумінні М.Грушевського серцевиною української ідеї було визнання невідємного права українського народу на самовизначення і пошук його оптимальних форм. З концепцією обгрунтування національної ідеї як джерела для утворення української національної незалежності самостійної держави виступали також В.Липинський, М.Міхновський, Д.Донцов. За часів тоталітаризму склався негативний стереотип української національної ідеї. Тому мова йдеться не про витвір цієї ідеї, а так би мовити “друге дихання” української національної iдеї в умовах сучасного вiдродження національної духовності.

У другому підрозділі “Гуманізм та соборність в сучасній національній ментальності” зупиняємося на обгрунтуваннi єдностi соборностi та гуманiзму як притаманних українськiй національнiй iдеї толерантностi, яка є втіленням загальнолюдських цiнностей в процесi сучасного духовного вiдродження. З цього питання було розглянуто працi таких дослiдникiв, як: Бессонов Б., Бистрицький Е., Валітова Р., Гречко П., Леві-Стросс, Москалець В., Нічик В., Рибачук М., Сергієнко П., Старовойтова І., Терещенко Ю. та інш.

Гуманістичний світогляд - складова частина української ментальності. Саме ідеї гуманізму є рятівним орієнтиром у складних ситуаціях, у яких опиняються народи різних країн у нашому бурхливому ХХ столітті, так як пронизаний духом соціальної користі та справедливості, демократичності. Основа гуманізму – єдність одухотворюючої думки, віри та інтуїтивного передбачення, де робимо наголос на першому. Ми розглядаємо гуманістичні традиції не християнської а світської точки зору, зазнаючи, що українській культурі властиві обидві традиції. Що стосується релігійності українського народу як риси національного характеру, то треба зауважити, що роль релігії у розвитку суспільства не піддається однозначній оцінці, а природа релігійного світогляду досить складна і суперечлива, має тисячолітні традиції й увібрала явища духовної культури, соціальний досвід людей, ідеологію та інші аспекти життєдіяльності людини. Поряд з ворожнечею і фанатизмом щодо людей іншого віросповідання, у релігійному світогляді є і такі важливі для сучасного людства ідеї та думки, як збереження загальнолюдських цінностей, культування духовності і моральних початків особистості. Саме з цієї точки зору в дисертації розглядається дане питання і вважається доречним звертання до джерел релігійного змісту, концепцій “філософії серця” Г. Сковороди, В. Соловйова, П. Юркевича, Д. Чижевського, М. Бердяєва, Л. Шестова, С.Булгакова, тому що домінує наочно-образне та наочно-дійове, а не вербально-логічне мислення як у східної людини. Ідея соборності перегукується з філософією космізму, у якій йдеться про те, що розвиток людства перетворюється у форму загальнопланетної всеєдності. Її вершиною стало вчення І. Вернадського про Ноосферу: біосфера повинна перетворитися у ноосферу, тобто сферу розуму. Соборнiсть – термiн, який означає єднання людей на грунтi толерантності, свободи, демократiї, вiротерпимостi й культури, де культура розумiється як синтетичне поняття, яке охоплює культуру полiтичну, моральну, правову, релiгiйну, атеїстичну,культуру мiжнацiональних вiдносин, демократiї та iн.

Розглядаючи гуманізм, властивий українській ментальності, як тип духовної орієнтації, ми визначаємо толерантність як реалізацію гуманістичного світогляду українців – ціннісної основи формування “планетарної свідомості”. І у зв’язку з цим, враховуючи попередні викладки щодо неконстантності менталітету ми робимо спробу виявити потенціал толерантності як суспільного явища та риси української ментальності на шляху сучасного відродження духовності. В кризові періоди життя, коли загострюються найрізноманітніші конфлікти - соціальні, національні, політичні, ідеологічні-особливо актуалізуються проблеми моралі, а з ними й значущість толерантності як ознаки прихильності людей різних світоглядно-ціннісних, культурних орієнтацій до розуміння того, що у них немає іншого вибору, ніж жити разом, спільно долати агресивність, шкідливу для явища буття конфронтацію.

У третьому підрозділі “Автентична гендерна свідомість – фактор відродження української ментальності” розглянуто проблеми гендера у сучасному українському трансформуючомуся суспільстві. Йдеться про те, що українська ментальність пронизана ідеєю жіночості, вона чуйна, вразлива, гуманна, ірраціональна, що саме визнається фемінними рисами, крім того: з одного боку, культура суспільства обумовлена становленням суспільства до жінки, а з іншого – жінка як найбільш чутливий та рухомий його елемент є саме найяскравішим виразником самих потаємних сторін життя і у той же час найбільш активна до проявів гуманізму, чим обумовлено повернення до питань гендера. З цього питання було розглянуто працi таких дослiдникiв, як: Жеребкіна І., Мальцева К., Клід Г., Козуля О., Кочарян О., Немілова, Плісовська Е., Рябов О., Мід М., Михальченко Н. та інш.

В дисертації мова не йдеться про пропаганду Східної жіночої або феміністської революції, заклики до “скидання чоловіків з підмостків”, повстання “статі проти статі” та інші неофеміністські ультрарадикальні витівки, в тому числі і заклики до пошуку альтернатив “біологічної сім’ї”. Не знищення існування сім’ї, навпаки, їх укріплення, зміцнення доброзичливих відносин між чоловіками і жінками у суспільстві – ось шлях до справедливого рішення жіночого питання, тобто вирішення питання про автентизм гендера. Ми розуміємо цю проблему як виходячу з необхідності збереження і “фемінності” і “маскулінності”. Бути чоловіком чи жінкою в суспільстві означає виконувати ті чи інші соціальні (гендерні) ролі (М.Мид, С. де Бовуар, Л.Ірригарей, Х.Сису, Ю.Кристевой, Е.Фі). Конструювання категорії гендера, як аналітичного інструмента, відкрило нові аналітичні можливості для дослідження суспільства і культури. Стать стає культурною метафорою, яка, як зазначає, передає відношення між духом та природою. Виявляється, що метафора статі виконує роль культурно – формуючого фактора. Саме тому формування гендерного підходу в соціальному і гуманітарному знанні – це принципово нова теорія, прийняття якої іноді означає і зміну ціннісних орієнтацій.

ВИСНОВКИ

У дисертації подане вирішення наукового завдання, яке полягає у виявленні змістовних культуротворчих параметрів української ментальності та її проявів в умовах сучасного відродження національної духовності. Наукові результати дослідження, а також перспективи подальшої розробки теми роботи містяться у таких положеннях:

1. До нації можна підходити як до духовної спільноти. Системоутворюючою ознакою соціокультурної системи, яка є специфічно людським об’єднанням, мусить бути загальнолюдське. Таку властивість має духовність. Вона є основополагаючим принципом самобудови та існування особи та суспільства; інтегральне соціально-психічне утворення; провідний фактор саме людської сутності; складова знань, розуму, віри, надії, любові, моральних норм, самообмежень, волі, естетичного чуття тощо; творча здатність до самореалізації та самовдосконалення.

2. Ідея спільноти є чинником її стабільності – утвердження в історичному часі. Національна ідея – надзвичайно широке поняття, що охоплює систему поглядів етносу, його загальні принципи життєдіяльності, уявлення про основну мету, до якої він прагне у своєму історичному поступі. Будучи своєрідною “філософією життя” народу, ці принципи базуються на спільному історичному досвіді, спільній території, культурі, мові, побуті, традиціях і звичаях. Національна ідея – засвідчена культурою спільноти цінність ментальності, здатної забезпечити розв’язок унікальної, саме на нього покладеної історичної проблеми. Це означає пошук відповіді на питання про мету існування, призначення даної нації, що саме виявляється в її ідеї і через цю ідею.

3. Поняття “ментальності” узагальнює і генералізує партикулярні смисли його релігійного, епохального, етнічного, соціально-статусного, вікового, політичного, культурного інших “різновидів”. Ментальність, як усвідомлена система символів, необхідно формується в рамках кожної даної культурно-історичної епохи і закріплюється у свідомості в процесі спілкування з собі подібними, тобто повторення. Зміст її міститься в когнітивній сфері та визначається насамперед тими знаннями, якими володіє дана спільнота, разом із віруваннями, утворюючи уявлення про навколишній світ, задаючи разом із домінуючими потребами та архетипами колективного безсвідомого ієрархію цінностей, характеризуючу дану спільноту. Отже, ментальність має формоутворюючу якість, яка виявляється завдяки екзистенційній природі людського існування.

4. Національна ментальність виконує функції історичної пам’яті і дає змогу народові зберегти собітотожність, етнічну самосвідомість. Виступаючи етнодиференцируючим фактором, національна ментальність забезпечує індивідуальність культури кожної спільноти, задаючи унікальність здійснюваної тут формотворчості. Національна ментальність – це психологічний рівень духовності певної історично –етнічної соціокультурної людської спільноти, який означується в системі неглибоких частично відрефлексованих установок діяти, відчувати та мислити певним чином, що обумовлено співвідношенням традиції та новації.

5. Відродження - це завжди повернення до духовності, духовної глибинної єдності прафеномена у сфері трансцендентного, обумовлюючої внутрішню цілісність. Відродження національної духовності - це реалізація національної ідеї, яка є квінтесенцією ментальності певної людської спільноти, багатобічним духовним комплексом, який за своїм змістом спрямований в майбутнє на вдосконалення вже існуючого, плодом самосвідомості нації і формується на тому рівні самосвідомості, якого нація досягла на певному етапі свого розвитку.

6. Екзистенційне в структурі ментальності виявляється в тому, що духовне життя складається з екзистенційних протиріч і виражається в діалектиці душевних рухів. Тобто передбачається узгодження індивідуального і соціального через інтеграцію свідомого і несвідомого, раціонального та ірраціонального в самій людині, де індивідуальне не тільки співвідноситься , а й протистоїть соціальному, а у своєму вищому прояві означає протидію тискові суспільного оточення з метою відстоювання своєї природної чистоти та досконалості на противагу суспільним катаклізмам та дисгармонії.

7. В українській ментальності екзистенційність, помножується самими особливостями культурного архетипу – екзистенційно-філософуючим національним характером. Максималізм як нестримний потяг у всьому дійти до краю, хронічне відчуття дисгармонійності буття, пристрасна скерованість до трансцендентного майбутнього, ідея необмеженої свободи, визнання рівного права кожної людини в суспільстві, де самоцінним вважається індивід з його толерантним ставленням до іншого індивіду, прагнення до самопізнання, заглибленість у себе, прагнення до усамітнення, уявлення окремої людини мікрокосмосом, глибока емоційність, романтичний дух, втілений у філософії серця - кордоцентризмі призводять до того, що суб'єкт мислить себе як факт всередині буття, переживає світ як власну долю і пізнає світ через пізнання власного сенсу життя.

8. Амбівалентність української ментальності дозволяє розглядати її як таку яка має властивість позитивних трансформацій в процесі саморозвитку. Відповідно до національної ідеї, пропонується здійснювати просування до духовної згоди на основі трьох головних принципів: приорітеті духовності над політикою; активної терпимості, яка випереджає негативні події, коли люди шукають не те, що роз’єднює, а те, що єднає; компромісі як моральному орієнтирі сучасності. Такі особливості української ментальності, як кордоцентризм, антеїзм, індивідуалізм, волелюбність, знаходять втілення в історичних формах державності українського народу і мають скласти зміст національної ідеї, а саме: демократизм, конституціоналізм, екзистенціальний індивідуалізм, соціальний егалітаризм, як рівність можливостей до соціальної мобільності.

9. Гуманізм є вирішальною рисою української ментальності, яка у сучасних умовах ставить наголос на його розвитку у вигляді толерантності, а починається з загальнолюдських цінностей. Ідея соборності перекликається з філософією космізму, у якій йдеться про те, що розвиток людства перетворюється у форму загальнопланетної всеєдності, де толерантність є засобом неагресивної зацікавленості у співрозмовнику, однією з умов озмістованого існування будь-якого тексту – від окремої людини до метатекста людства – який можна назвати станом діалогу. До цього органічно причетна проблема виявлення автентичої національної гендерної свідомості, де важлива не приорітетність чоловічого чи жіночого, а їхня цілісність: розвиток індивідуальності кожної людини незалежно від статі розглядається як гармонізація, перехід на вищий рівень розвитку суспільства.

10. Ставиться питання про трансформацію свідомості та перебудову всієї ціннісної структури нашого ставлення до світу; можливості докорінної зміни всієї духовної сфери майбутнього “інформаційного” суспільства, яка пов’язана з новим типом ціннісної орієнтації людини. Самореалізація при цьому тлумачиться не просто як можливість індивідуального самовдосконалення, а як прагнення віднайти антропокосмічний вимір розвитку, який би поєднав людину – суспільство – природу – Всесвіт в якомусь новому симбіозі, до складу якого безперечно входить саме духовність з усіма її складниками. Саме така позиція відповідає українській ментальності.

11. Виявлення змістовних культуротворчих параметрів в українській ментальності та її проявів в умовах сучасного відродження національної духовності таких, як: екзистенційність, амбівалентність, гуманістичність, соборність, екзекутивна жіночість в конкретних актах соціальної комунікації дає змогу для вироблення гуманних шляхів вирішення суперечності на всіх рівнях буття сучасного трансформаційного суспільства.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1

2

3

4

5

6

АнотаціЇ

Стаднік І.Б. Українська ментальність у контексті відродження національної духовності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю