КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СТУПАК Інна Валер'янівна

УДК 811.112.2 ’ 342.41

ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ГОЛОСНИХ ФОНЕМ ПЕРЕД ПРИГОЛОСНИМ [r] У ПІДГОТОВЛЕНОМУ І СПОНТАННОМУ МОВЛЕННІ

(експериментально-фонетичне дослідження на матеріалі німецької мови)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі німецької мови Ізмаїльського державного гуманітарного університету, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

Стеріополо Олена Іванівна,

Київський національний лінгвістичний

університет, кафедра німецької філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Таранець Валентин Григорович,

Одеський регіональний інститут державного

управління Української Академії

державного управління при

Президентові України, кафедра

української і іноземної мов

кандидат філологічних наук, доцент

Васько Роман Володимирович,

Київський національний лінгвістичний

університет, декан факультету

англійської мови

Провідна установа Чернівецький національний університет імені

Юрія Федьковича, кафедра германського,

загального та порівняльного мовознавства,

Міністерство освіти і науки України, м.Чернівці

Захист відбудеться “_29__ ” __травня_______ 2003 р. о _12___ годині на засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680 МСП, Київ-5, вул. Велика Васильківська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Велика Васильківська, 73).

Автореферат розісланий 25.04.2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левицький А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Фонетичні характеристики німецьких голосних відображено в працях таких дослідників, як Р.Р.Каспранський, Ф.Е.Вейсалов, О.І.Стеріополо, Л.І.Солуянова, Ю.Г.Титлін, К.Kohler, G.Heike, Т.Becker, G.Lindner, J.Graf, B.Meissner, зокрема увагу зосереджено на варіативності артикуляторних й акустичних характеристик голосних у мовленні. Аналіз уживання голосних перед приголосним [r] у сучасній німецькій мові дотепер не проводився. Натомість особливості реалізації фонеми /r/ у мовленні достатньо широко висвітлено в науковій літературі (Г.Л.Лисенко, W.Meyer-Eppler, Bruno F.Hindelbrandt, W.Kraemer, C.Martens, Y. Narahara, H.Shimoda, D.King, K.Pawlowski, P.Ernst, B.Meissner). Поява вокалізованого [?] після коротких і довгих голосних та дифтонгів може призвести не лише до зміни їх фонетичних характеристик, а й до започаткування нових фонем у німецькій мові.

У зв'язку з цим актуальність даного дослідження визначається спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення особливостей функціонування й розвитку мовних одиниць. В аспекті такого підходу виявлення специфіки й закономірностей реалізації голосних перед [r] у підготовленому і спонтанному мовленні дозволяє встановити певні параметри варіювання німецьких голосних, допомагає з'ясувати причини модифікацій голосних і простежити тенденції їх вимови та прогнозувати можливий розвиток системи голосних фонем німецької мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової проблематики, затвердженої радою Ізмаїльського державного педагогічного інституту “Функціонування й розвиток німецької мови” (протокол № 10 від 6 березня 2000 року) і держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України “Типологія і функціонування одиниць фонетичної, граматичної і лексичної систем сучасних германських і романських мов: когнітивний, комунікативний і прагматичний аспекти”, затвердженої вченою радою Київського державного лінгвістичного університету (протокол № 5 від 27 січня 1997 року).

Метою дослідження є встановлення особливостей функціонування системи голосних фонем німецької мови, систематизація закономірностей їх модифікацій перед приголосним [r] у різних видах підготовленого і спонтанного мовлення, а також зіставлення фонетичних характеристик голосних у сучасному німецькому мовленні із кодифікованою нормою.

Огляд стану проблеми, виконаний в межах проведеного дослідження, показав, що для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

- встановити можливі алофони приголосного [r] у підготовленому і спонтанному мовленні;

- розкрити вплив приголосного [r] на реалізацію кількісних і якісних характеристик попередніх коротких голосних німецької мови;

- визначити ступінь впливу приголосного [r] на фонетичні параметри німецьких довгих голосних;

- виявити особливості алофонного варіювання голосних перед приголосним [r] та з'ясувати їх причини.

Робочою гіпотезою є припущення про певні зміни німецьких голосних під впливом варіантів наступного приголосного [r] у мовленні, що може призвести до появи довгих широких ненапружених алофонів на місці фонологічно коротких голосних фонем та спричинити модифікацію довгих монофтонгів німецької мови.

Об'єктом дослідження є функціонування системи голосних фонем перед приголосним [r] у мовленні.

Предметом дослідження є кількісні й якісні характеристики німецьких голосних фонем перед приголосним [r] у підготовленому і спонтанному мовленні.

Матеріалом дослідження слугують підготовлене і спонтанне мовлення. Підготовлене мовлення включає корпус слів, відібраних методом суцільної вибірки зі словника вимови Дудена “Deutsches Aussprachewoerterbuch” (Duden 1990), де наголошений голосний у відкритому складі протиставляється голосному в закритому складі й голосному в сполученні з приголосним [r]. Аналізу підлягає читання 772 фраз і тексту Бертольда Брехта “Herrn K’s Lieblingstier” та спонтанне мовлення носіїв німецької мови. Загальний обсяг фактичного матеріалу складає 2196 слів, тривалість звучання 5 годин 45 хвилин.

У роботі комплексно застосовуються такі методи й прийоми аналізу: метод лінгвістичного спостереження й опису з наступним теоретичним узагальненням результатів – для систематизації, класифікації й інтерпретації функціонування голосних у мовленні; експериментально-фонетичні методи – для розробки програми й методики інструментального дослідження; комп’ютерно-осцилографічний метод та метод спектрального аналізу – для отримання об’єктивних характеристик мовних одиниць; метод статистичного опрацювання даних – для подальшої лінгвістичної інтерпретації здобутих результатів.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що в ній уперше здійснено комплексне дослідження фонетичних характеристик голосних німецької мови перед приголосним [r], визначено ступінь і причини модифікацій голосних у певних фонетичних позиціях, виявлено специфіку їх реалізації, встановлено тенденції, що характеризують особливості модифікацій звукової системи німецької мови. Вперше обгрунтовано вплив варіантів приголосного [r] на реалізацію кількісних і якісних характеристик попередніх голосних та визначено кореляцію ступеня модифікацій голосних з видом мовленнєвої діяльності.

Теоретичне значення праці полягає в тому, що результати дослідження роблять певний внесок у подальшу розробку проблеми функціонування системи голосних у мовленні. Її основні положення сприятимуть подальшому обґрунтуванню питання співвідношення системи голосних фонем у мові та її реалізації в мовленні. Результати дослідження збагатять відомості про реальну німецьку вимовну норму, інформація про яку може слугувати основою для виявлення тенденцій розвитку системи голосних фонем на сучасному синхронному зрізі. Отримані нові положення про особливості коартикуляційних ефектів дадуть змогу встановити залежність модифікацій німецьких голосних від ступеню підготовленості мовлення.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання її основних положень і результатів в курсах фонетики німецької мови (розділи “Фонетика і фонологія”, “Система голосних і приголосних”, “Модифікації звуків у мовленнєвому ланцюжку”), історичної фонетики німецької мови (розділи "Фонетичний склад давньоверхньонімецької мови", "Фонетична структура середньоверхньонімецької мови", "Фонетичний склад нововерхньонімецької мови"), на заняттях з практики мовлення, а також при написанні курсових і дипломних робіт.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася на науково-практичних конференціях Київського національного лінгвістичного університету (Київ, 2000, 2001, 2002 р.), Міжнародній конференції “На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур – до культури миру, злагоди і співпраці” (Київ, 2000 р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Мовна комунікація і методика викладання іноземних мов” (Одеса, 2001 р.), VII Міжнародній конференції “Функціональна лінгвістика” (Ялта, 2001 р.), Міжнародній науковій конференції “Діахронічне, типологічне й контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов” (Донецьк, 2001 р.), Х Ювілейній Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” (Київ, 2001 р.), V Всеукраїнській науковій конференції “Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні технології професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов” (Ізмаїл, 2002 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено в п'яти статтях, чотири з яких надруковано в фахових виданнях, а також в п'яти тезах доповідей на конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної наукової літератури та додатків.

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, мету і зміст поставлених у дослідженні завдань, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито новизну, теоретичне значення та практичну цінність результатів дослідження, сформульовані положення, що виносяться на захист.

У першому розділі "Фонологічна системи мови в діахронії й синхронії" висвітлено теоретичні передумови дослідження: узагальнено підходи з проблеми антиномії діахронія-синхронія, співвідношення норми та її реалізації в мовленні, встановлено внутрішні й зовнішні фактори варіативності, проаналізовано фонологічну систему німецької мови в діахронії й синхронії.

У другому розділі "Програма і методика експериментально-фонетичного дослідження" викладено програму й методику даного дослідження, описано мовний і мовленнєвий матеріал, що аналізується. Представлено інформацію про дикторів, що начитують увесь експериментальний матеріал, про аудиторів, які проводять аудитивний аналіз; розкрито специфіку використаних інструментальних методів, сформульовано способи статистичної обробки експериментальних даних і мовної інтерпретації здобутих результатів.

У третьому розділі "Слуховий аналіз реалізації голосних перед приголосним [r] у підготовленому і спонтанному мовленні" подано результати аудитивного аналізу функціонування системи голосних фонем німецької мови перед приголосним [r] у підготовленому і спонтанному мовленні. Визначено ступінь впливу алофонів фонеми /r/ на модифікацію попередніх голосних, виявлено тенденції в реалізації голосних перед приголосним [r] у підготовленому і спонтанному мовленні, сформульовано чинники варіативності голосних та характер їх функціонування перед приголосним [r] у мовленні порівняно з кодифікованою нормою.

У четвертому розділі "Акустичний аналіз голосних німецької мови перед приголосним [r] у підготовленому і спонтанному мовленні" розглянуто основні результати осцилографічної та спектральної обробки акустичних параметрів голосних та їхня мовна інтерпретація; зіставлені дані адитивного аналізу з парадигмою акустичних характеристик німецьких голосних перед приголосним [r].

У загальних висновках підведено підсумки проведеного експерименту, окреслено перспективи подальших досліджень з обраної проблеми.

Загальний обсяг дисертації становить 270 сторінок, з яких 180 – основного тексту. Список використаних джерел складає 191 найменування праць вітчизняних та зарубіжних авторів.

Додатки обсягом 64 сторінки складаються з 4 частин і містять експериментальний матеріал: список ізольовано вимовлених слів (А.1), список начитаних фраз (А.2), прочитаний текст (А.3) і матеріал спонтанного мовлення носіїв німецької мови (А.4); фрагменти слухового аналізу: рисунки, які ілюструють модифікацію голосних перед алофонами фонеми /r/ в ізольовано вимовлених словах (Б.1), у фразах (Б.2), тексті (Б.3) та спонтанному мовленні (Б.4); фрагменти акустичного аналізу: діаграми F1-F2 німецьких голосних перед приголосним [r] у підготовленому (В.1) і спонтанному мовленні (В.2), а також зразки спектрограм голосних, які відображають їхні тембральні параметри (Д).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. "Фонологічна система німецької мови в діахронії й синхронії".

Мова є засобом спілкування людей, і для того, щоб виконувати свою основну, комунікативну функцію, вона прагне до незмінності, до усунення всього, що заважає і перешкоджає взаєморозумінню. От чому мова одночасно поєднує в собі дві протилежні риси: незмінність і змінність, статичність і динамічність.

У кожний момент мова є і жива діяльність і продукт минулого, що пов’язано з поняттям діахронії та синхронії. Діахронія – вісь послідовності, на якій розташовані мовні явища з усіма їхніми змінами, тоді як синхронія – це вісь одночасності, яка стосується відношень між співіснуючими явищами (Ф. де Соссюр).

Дослідження системи голосних фонем німецької мови перед приголосним [r] відбувається на основі взаємодії діахронічного й синхронічного аналізів, що допомагає простежити динаміку функціонування мовних одиниць, виявити елементи старого і зачатки нового, що дозволяє спостерігати можливий розвиток мовної системи.

Динаміка функціонування системи в діахронії виражається в наявності нових варіантів звукової реалізації однієї і тієї ж мовної одиниці. Тоді як динаміка функціонування фонем у синхронії виявляється у виникненні й співіснуванні факультативних варіантів у мовленні й можливості вибору між еквівалентними елементами. Тому динаміка функціонування системи фонем є невід'ємною властивістю мови і існує не лише в діахронії, але й у синхронії.

Відомо, що процеси кількісних та якісних змін у мові відбуваються на її різних рівнях. Систематизація мовного розмаїття й фіксування єдиного звучання відбувається на рівні норми й відображається в орфоепічних словниках.

Нові тенденції починають розповсюджуватися спочатку в розмовній мові. Виникнення нових форм, нових сполучень, що сприяють зміні норми, відбуваються за законами, наявними в системі. Вони закріплюються в мові, якщо не суперечать її можливостям.

Визнання нормативності мовного явища чи факту ґрунтується на наявності, принаймні, трьох ознак: на відповідності даного явища структурі мови, на факті масової й регулярної відтворюваності даного явища в процесі комунікації, на суспільному схваленні й визнанні відповідного явища нормативним.

Норма нерозривно пов’язана з системою мови, тому нормативними можна вважати тільки явища, що не суперечать системі. У мові постійно існують суперечності між кодифікованою орфоепічною нормою, тобто тим, що закріплено як обов’язкове, і тенденцією до появи нових варіантів звукової реалізації фонем.

Розвиток мови можливий завдяки тому, що вона ніколи не є завершеною, закритою системою, а завжди змінюється відповідно до потреб спілкування. Будь-яка частина мовної системи не є незмінною в часі, вона може вдосконалюватися, щоб відповідати зростаючим вимогам суспільства.

Динамічні тенденції мови проявляються у взаємодії орфоепічної норми з мовленням, в якому має місце варіантність, яка на фонетичному рівні має свої специфічні особливості. Так, кожна фонема реалізується у мовленні у вигляді декількох варіантів, що співіснують деякий час рівноправно, але коли один з них набуває престижного вживання, тоді відбувається оновлення інвентарю фонематичних одиниць.

Способом функціонування фонетичної системи мови є варіантність, яка постає в результаті вияву однієї з універсальних мовних властивостей – варіативності. Якщо варіантність стосується наявності декількох способів звукового вираження однієї і тієї ж мовної сутності, то варіативність полягає у численних видозмінах однієї й тієї самої мовної одиниці в мовленнєвому ланцюжку.

Аналіз модифікацій фонеми /r/ у мовленні виявив очевидну невідповідність реального мовлення, яке розвивається значно інтенсивніше, ніж це зафіксовано в орфоепічних словниках, до кодифікованої норми. Встановлено, що фонема /r/ може зустрічатися в мовленні у вигляді консонантних і редукованих варіантів. Консонантні варіанти сприяють збереженню фонологічних ознак попередніх голосних, що відповідає вимогам орфоепічних правил (Duden, Siebs, GwdA).

Численні дослідження функціонування фонеми /r/ у мовленні (Bruno F.Hindelbrandt, W.Kraemer, C.Martens, Y. Narahara, H.Shimoda, D.King, K.Pawlowski, P.Ernst, B.Meissner) свідчать про те, що консонантні варіанти приголосного [r] зустрічаються значною мірою лише в позиції перед голосними, тоді як його редуковані варіанти – вокалізований [?], напівскладовий [??] чи елідійований (r) – мають місце в усіх тих позиціях, в яких орфоепічні словники вимагають консонантої реалізації. Зрозуміло, що поява редукованих варіантів на місці консонантних алофонів фонеми /r/ повинна була б певною мірою впливати на попередні голосні. У науковій літературі, проте, немає жодної інформації про опис фонетичних характеристик голосних у сполученні з наступними редукованими варіантами.

Крім того, процес вокалізації приголосного [r] є універсальним для всієї системи вокалізма давньогерманських мов. Виходячи з постулату, що в фонологічних системах давньогерманських мов відбувалися діахронічні процеси, чинники та шляхи вирішення яких приблизно однакові (Р.В.Васько), можна припустити, що німецький вокалізм на даному синхронному зрізі знаходиться у стані перебудови системи голосних фонем, а саме: реалізація редукованих варіантів фонеми /r/ після коротких голосних може призвести до появи нових довгих ненапружених відкритих монофтонгів, а сполучення довгих голосних із наступними модифікаціями приголосного [r] сприятимуть виникненню нових дифтонгів нисхідного характеру.

Розділ 2. "Програма і методика експериментально-фонетичного дослідження". Оскільки особливості функціонування системи німецьких голосних перед приголосним [r] аналізуються в нормативному аспекті, вірогідним джерелом для їх вивчення є підготовлене і спонтанне мовлення. Підбір експериментального матеріалу здійснювався в декілька етапів.

На першому етапі реалізація голосних німецької мови вивчалася у відкритих і закритих складах, а також перед приголосним [r], наприклад:

Wipo ['vi:po] – Wippe ['v?p?] – Wirpe ['v?rp?];

Hupe ['hu:p?] – huppe ['h?p?] – Hurpe ['h?rp?];

Bote ['bo:t?] – Botte ['b?t?] – Borte ['b?rt?];

waten ['va:tn?] – Watten ['vatn?] – warten ['vartn?].

Обмежена кількість значущих слів не дозволяла дослідити всі можливі модифікації німецьких голосних перед приголосним [r], у зв`язку з чим мовний матеріал поповнювався шляхом створення штучних слів, фонетичні характеристики яких відповідають завданням даної праці, наприклад:

hapern – happig – harpig*. Усі штучні слова позначаються значком (*). Складено 143 штучних слова, що відповідають вимогам експериментального дослідження. Зазначений метод широко розповсюджений в експериментальній фонетиці.

Крім того, кількісні й якісні характеристики голосних в ізольовано вимовлених словах слугували еталоном, з яким порівнювалися акустичні дані голосних у підготовленому і спонтанному мовленні.

Наступний етап експерименту включав складання фраз, у яких відібрані слова розташовувалися наприкінці розповідного речення.

Для того, щоб штучні слова звучали природно в умовах речення, їх було включено до фраз типу “Ich interessiere mich fьr das Wort …”, наприклад:

1. Es kann an Geld hapern.

2. Das ist ganz schцn happig.

3. Ich interessiere mich fьr das Wort “harpig*”.

Проте, аналіз звукового складу ізольовано вимовлених слів і тих самих слів у фразах тільки частково відбиває достовірні відомості про функціонування фонем у реальному мовленні, тому програма експерименту містить вивчення впливу приголосного [r] на фонетичні характеристики попередніх голосних у читанні оповідання Бертольда Брехта “Herrn K's Lieblingstier”, де голосні знаходяться в різноманітних позиціях відносно наголошення, типу складу, позиції в слові, належності до частин мови.

Оскільки завдання дослідження полягає в аналізі кількісних та якісних параметрів німецьких голосних перед приголосним [r] в реальному мовленні, то експеримент включав також і спонтанне мовлення німців, вимова яких немає діалектних забарвленнь.

Обсяг фактичного матеріалу складає 2 196 слів.

Експериментальний матеріал начитано 4 носіями німецької літературної мови. Вибір дикторів визначено метою і завданнями дослідження.

Загальний час звучання складає 5 годин 45 хвилин. Записані тексти є базовим матеріалом для складання орфографічних протоколів фонограм, що слугують основою для слухового та акустичного аналізів.

Повнота лінгвістичного дослідження може бути досягнута при використанні суб'єктивних методів, до яких належить слуховий аналіз здобутих даних й об'єктивних методів дослідження, який включає осцилографічний і спектральний аналіз мовленнєвого матеріалу.

Аудитивний аналіз проводили досвідчені аудитори-викладачі фонетики німецької мови /n=3/, а також носії німецької літературної мови /n=3/. Аудитори прослуховували запис ізольовано вимовлених слів, списку фраз, читання тексту і спонтанного мовлення.

У процесі кількаразового прослуховування текстів аудитори визначили межі фонетичних слів, синтагм, фраз, передали в транскрипції всі відхилення від нормативної німецької вимови, використовуючи транскрипцію міжнародного фонетичного алфавіту й систему діакритичних знаків.

Наступний етап включав складання таблиць для кожного диктора, дані яких ілюструють різноманітні модифікації німецьких голосних перед приголосним [r] в наголошеному і ненаголошеному складах, на початку й наприкінці фонетичного слова. Табличні показники статистично опрацьовувалися на персональному комп'ютері і інтерпретувалися автором дисертації.

Результати, здобуті на основі слухового аналізу, не дають об'єктивної й вичерпної характеристики звукового складу мови. Лише інструментальний аналіз уможливлює виявити такі моменти у мовлення, що не сприймаються на слух, а головне, дозволяє розкласти артикуляцію звуків на окремі елементи, що на слух сприймаються як неподільні (Л.Р. Зіндер).

Якісні й кількісні характеристики голосних аналізувалися за допомогою сонографічного методу. Фрагменти мовленнєвого матеріалу записувалися на плівку магнітофона й перекодовувалися в звукові файли формату Windows PCM (*.wave). Відібраний у такий спосіб матеріал застосовувався для сонографічного аналізу голосних на комп'ютері. Експеримент проводився в лабораторії КНЛУ (Київ) і в Гутенберзькому університеті (Німеччина, м. Майнц) з використанням апаратно-програмної системи для обробки акустичних мовних сигналів, реалізованої на базі персонального комп'ютера за програмою PhonoLab.

Обробка спектрограм здійснювалася відповідно до загальноприйнятої методики (Г.Фант, Н.І.Дукельський, Г.Є.Петерсон, Р.Якобсон, Л.В. Бондарко, Т.О. Бровченко).

За допомогою осцилографічного аналізу вивчалася тривалість німецьких голосних перед приголосним [r].

Лінгвістична інтерпретація показників акустичного аналізу німецьких голосних проводилася за результатами вимірювання частотних показників двох формант F1 та F2.

Реалізація звукових сегментів у мовленні залежить від багатьох чинників, тому деякі мовні явища доводиться трактувати як випадкові. Для виявлення ступеня варіативності голосних у мовленні результати акустичного аналізу підлягали статистичній обробці.

Розділ 3. "Слуховий аналіз реалізації німецьких голосних перед [r] у підготовленому і спонтанному мовленні". Вивчення реалізації голосних перед приголосним [r] в однакових фонетичних умовах (на матеріалі ізольовано вимовлених слів і читання списку фраз) сприяє більш чіткій вияві закономірностей впливу наступного [r] на їхні характеристики.

За даними слухового аналізу встановлено таку ступінь впливу алофонів фонеми /r/ на попередні голосні:

1) вимова коротких голосних перед консонантними варіантами приголосного [r] відповідає орфоепічній нормі, наприклад, Karpfen ['ka?pfm], Wirpe ['v?°?p?], Murte ['m??t?], Herbe ['h??b?], Former ['f??m?];

2) вокалізований [?] сприяє подовженню фонологічно коротких голосних, крім [?] та [а], наприклад, Kьrpe ['k?:?p?], Gцrpe ['gњKorpus ['k?:?p?s];

3) елізія приголосного [r] спричиняє подовження фонологічно коротких голосних, крім [?], і призводить до появи гіпердовготи короткого [а], наприклад: wurde ['v?:(r)d?], gelernt [g?'?: (r)nt], geworden [g?'v?:(r)dn?], warten ['va::tn?].

Отримані показники слухового аналізу дозволили встановити відмінність кодифікованої норми вимови від реальної, в якій спостерігається розширення дистрибуції вокалізованого [?] за рахунок його появи після всіх коротких і довгих голосних, наприклад: stirbt ['?t?°?pt], Bьrger ['b?:?g?], fertig ['f?:?t?з], Wort ['v?:?t], war ['va:?] та залежність якісних і кількісних параметрів голосних від характеру алофонів фонеми /r/, наприклад: Urdu [??du], Burgen ['b?:?gn], Gurte ['g?: (r)t?].

Ступінь модифікацій голосних корелює з їхніми інгерентними характеристиками:

1) голосні високого підняття змінюють свої тембральні характеристики: короткий [?] огублюється, короткі [?] і [?] знижуються за підняттям, наприклад: Kirche ['k?°??], natьrlich [nat'?? Geburtstag[bak];

2) у голосних середнього підняття спостерігається тенденція до подовження фонологічно коротких голосних, наприклад: Bewerben

[b?'v?:(r)bn?], Wцrter ['vњ:?t?], Ort ['?:?t];

3) голосні низького підняття [а:], [а] виявилися найстійкішими.

Вивчення функціонування системи німецьких голосних фонем перед приголосним [r] в тексті і спонтанному мовленні здійснювалася на основі сегментації мовленнєвого матеріалу на фонетичні слова, що дозволило визначити кореляцію ступеня модифікацій голосних у фонетичному слові:

1) наголошені короткі голосні перед вокалізованим [?] чи елідійованим (r) подовжуються, довгі - дифтонгізуються, наприклад: weil?die?Eltern? gestґ[?:()]ben? sind; das? Studium? hat? mich? nach? Mainz? geґf[y:??]t;

2) переднаголошена позиція сприяє зростанню кількості надкоротких алофонів, а також появі нейтрального [?] на місці всіх коротких і довгих голосних, крім довгого [a:], наприклад: sein?Rьssel?f[?"]t?auch?ґSpeisen? zu; habe? d[??]t? Fach? ґDeutsch? studiert;

3) позиція наприкінці фонетичного слова сприяє збереженню основних диференційних ознак голосних, наприклад: und?ґniemand hat uns? gest[њ:()] t);

4) збільшення структури фонетичного слова призводить до зростання кількості надкоротких алофонів і появи нейтрального [?] на місці голосних [i:], [e:], [o:], [?], наприклад: w[?)dn? in?ґDeutschland; dann? wradґikal? gesagt.

На реалізацію голосних перед елідійованим (r) істотно впливає положення перед паузою – короткі голосні кінцевих складів, що стоять в позиції після наголошеного складу, подовжуються, а довгі голосні зберігають свої кількісні характеристики.

Важливим фактором, який впливає на ступінь модифікації німецьких голосних перед приголосним [r] у мовленні є належність до частини мови: голосним службових частин мови властиві не тільки кількісна редукція, внаслідок якої має місце поява надкоротких алофонів, але й якісна редукція, яка може призвести до появи нейтрального [?] , наприклад: mir [m?] – [m?], der [d?] – [d?], vor [f?], zur [???] – [???], war [va]. У повнозначних частинах мови голосні варіюють у такий спосіб: короткі голосні подовжуються перед вокалізованим [?], а довгі – дифтонгізуються перед напівскладовим [?]?, наприклад: Herbe ['h?:?b?], Orbit ['?:?b?t], turnen ['t?:?n?n], Meer [me:?? ].

Зіставлення алофонів німецьких голосних перед приголосним [r] виявило, що встановлена в підготовленому мовленні закономірність подовження фонологічно коротких голосних перед вокалізованим [?] чи елідійованим (r), а також дифтонгізація довгих голосних перед напівскладовим [??] простежується й у спонтанному мовленні, що зумовлено, напевно, впливом варіантів приголосного [r] на параметри голосних. Спонтанне мовлення, на відміну від підготовленого, характеризується зростанням чисельної кількості редукованих алофонів голосних фонем.

Зіставлення функціонування коротких голосних перед приголосним [r] у підготовленому и спонтанному мовленні

Фонеми | Аллофони

голосних

фонем | Голосні в словах | Голосні

у фразах | Голосні

в тексті | Голосні в

спонтанному мовленні

/ ?/ | ?54,3 | 22,8 | - | 8,7

?°45,7 | 74,0 | 100,0 | 79,0

?: | - | 3,2 | - | 12,3

/?/ | ?" | - | 42,5 | - | -

?": | - | - | 100,0 | 80,0

?:?? | - | - | - | 20,0

/?/? | 66,1 | 47,9 | - | 10,0

?: | 33,9 | 52,1 | 60,0 | 25,4

?": | - | - | - | 59,5

?:?? | - | - | 40,0 | 5,1

/ ? / | ?70,9 | 40,6 | - | -

?: | 29,1 | 59,4 | 35,0 | 35,0

?:?? | - | - | 65,0 | 65,0

/?/?56,8 | - | - | -

?: | 43,2 | 100,0 | 100,0 | 100,0

/?/?62,4 | 22,5 | - | -

?" | - | 4,1 | - | -

?: | 37,6 | 73,2 | 40,0 | 80,0

?": | - | 10,2 | - | -

/ a / | а77,0 | 60,6 | - | -

а: | 23,0 | 33,6 | 70,0 | 100,0

Як видно з таблиці, варіативність довгих і коротких голосних перед [r] підсилюється зовнішнім чинником – ступенем підготовленості мовлення. Реалізація голосних перед [r] при читанні списку слів у 62,3 % випадків відповідає кодифікованої нормі, у фразах відсоток відповідності кодифікованої нормі голосних знижується до 31,9%, у читанні тексту вимова голосних у 100,0% випадків відрізняється від орфоепічної норми, а саме: короткі голосні перед вокалізованим [?] чи перед елідійованим (r) подовжуються, довгі голосні перед напівскладовим [??] дифтонгізуються.

Говорячи про ступінь впливу кожного з чинників на варіативність голосних перед приголосним [r], слід відзначити провідну роль лінгвістичних факторів, зокрема, впливу інгерентних властивостей голосних та характеру алофонів фонеми /r/.

Отже, на основі слухового аналізу встановлено появу компенсаторного подовження фонологічно коротких голосних у позиції перед вокалізованим [?] чи перед елідійованим (r) та дифтонгоїдний характер вимови довгих голосних перед напівскладовим [??]. Подовження тривалості відмічається, в основному, у коротких голосних середнього підняття, тоді як голосним високого підняття притаманна зміна тембральних характеристик.

Розділ 4. "Акустичні характеристики німецьких голосних перед приголосним [r] у підготовленому і спонтанному мовленні". Опис модифікацій німецьких голосних перед приголосним [r] досягається за допомогою використання інструментального аналізу, який допомагає отримати об’єктивні дані про кількісні та якісні параметри голосних.

Дослідження тривалості коротких голосних перед [r] у мовленні підтвердило дані слухового аналізу, а саме:

1) короткі голосні перед консонантними варіантами приголосного [r] реалізуються нормативно;

2) вокалізований [?] сприяє подовженню фонологічно коротких голосних, крім [?] та [а]. Встановлене співвідношення тривалості наголошених довгих та коротких голосних перед вокалізованим [?] чи його елізії як 1:1 свідчить про збіг їхньої відносної тривалості;

3) елізія приголосного (r) спричиняє подовження фонологічно коротких голосних, крім [?], і призводить до появи гіпердовготи довгого і короткого [а::].

Осцилографічний аналіз виявив помітний вплив наголосу на квантитативні характеристики попередніх коротких голосних перед [r], а саме:

1) наголошені короткі голосні перед вокалізованим [?] чи його елізією подовжуються; 2) переднаголошена позиція сприяє скороченню тривалості, що підтверджується відношенням середніх значень тривалості еталонних показників, прийнятих за одиницю, до переднаголошених параметрів як 1:0,5;

3) голосні другого післянаголошеного складу виявляють тенденцію до подовження тривалості, що засвідчує відношення еталоних параметрів тривалості, прийнятих за одиницю, до післянаглошених значень як 1 : 1,4.

Склад фонетичного слова також впливає на реалізацією квантитативних характеристик коротких голосних перед вокалізованим [?]: у фонетичному слові з проклітикою й наголошеним складом, наголошений короткий голосний має більшу тривалість, ніж у ФС з проклітикою, наголошеним складом і енклітикою.

Здобуті результати виміру тривалості коротких голосних перед [r] у підготовленому й спонтанному мовленні добре узгоджуються з даними слухового аналізу про вплив характеру наступних алофонів приголосного [r] на кількісні параметри голосних, що призводить до їхнього компенсаторного подовження.

Проте в німецькій мові зміна кількісних параметрів голосних спричиняє зміни їхніх якісних характеристик, про що свідчать результати спектрального аналізу.

Так, показники значень перших двох формант F1 і F2 виявили таке:

1) перед консонантним [r] показники F1 і F2 наближаються до еталонних значень;

2) перед вокалізованим [?], одначе, спостерігається підвищення F1 у всіх голосних, окрім [а], що свідчить про їхнє зниження за підняттям; частота F2 зростає в голосних заднього ряду [u:],[?], [o:], [?], а це вказує на їхнє просунення вперед, і знижується в голосних переднього ряду [i:], [?], [y:], [?], [ш:], [њ], [e:], [?], що підтверджує висновки адитивного аналізу про їхні тембральні зміни.

Формантні характеристики довгих голосних перед напівскладовим [??] складаються з двох фаз: 1) початкова фаза є найстабільнішою, адже значення F1 і F2 є максимально наближеними до еталонних параметрів довгих голосних; 2) друга фаза характеризується значним зростанням F1, особливо в голосних високого підняття, суттєвим зниженням F2 у голосних переднього ряду і підвищенням F2 у голосних заднього ряду, що свідчить про відкритість зазначених голосних у кінцевій фазі. Таке сковзання тембральних характеристик довгих голосних вказує на появу дифтонга спадного характеру на місці сполучення "довгий голосний + [??]".

Вивчення акустичних характеристик голосних перед приголосним [r] у ФС виявило, що ненаголошені голосні наближаються до центра діаграми F1-F2 порівняно з наголошеними голосними. Якісна редукція ненаголошених голосних виявляється в централізації їх формантних частот. У позиціях перед наголошеними складами спостерігається алофонне варіювання голосних [у] і [ш], [u] і [o], що призводить до збігу алофонів різних фонем. Суміщення сфер розсіювання F1 і F2 наголошених і ненаголошених голосних указує на наявність їх спільних алофонів, що свідчить про появу редукції голосних перед [r] навіть у сильній для голосних позиції.

Належність до частини мови також впливає на варіативність німецьких голосних: параметри F1 і F2 коротких голосних у службових частинах мови істотно змінюються порівняно зі значеннями формантів голосних у повнозначних частинах мови, що характеризуються, як правило, відносно невеликими відхиленнями від еталону. Однак і в повнозначних частинах мови спостерігається якісна редукція голосних, що виявляється в збігу алофонів різних фонем.

Усі виявлені модифікації голосних перед [r] у підготовленому мовленні, зумовлені вищезгаданими фонетичними чинниками, підсилюються ступенем підготовленості мовлення. Так, нормативна реалізація має місце лише в ізольовано вимовлених словах і меншою мірою – у фразах.

Текст і спонтанне мовлення, на відміну від ізольованих слів і слів у фразах, мають такі особливості:

1) збільшення числа позицій, що призводять до нейтралізації диференційних ознак аж до збігу алофонів різних голосних фонем наголошених і ненаголошених складів;

2) розбіжність у частоті вживання ненормативних алофонів голосних фонем.

Наявність спільних алофонів голосних фонем перед приголосним [r] у мовленні свідчить про чільну роль мовних факторів, зокрема про вплив реалізації приголосного [r] на фонетичні характеристики голосних, що переднюють йому, ступінь модифікацій корелює також з позамовним фактором.

Акустичний аналіз німецьких голосних підтвердив достовірність результатів слухового аналізу, на основі якого встановлено такі специфічні особливості реалізації німецьких голосних: нормативне вживання коротких голосних тільки перед консонантними алофонами фонеми /r/, подовження коротких голосних перед вокалізованим [?] і появу нисхідних дифтонгів на місці сполучення “довгий голосний + [??]”.

ВИСНОВКИ

Дослідження функціонування системи голосних фонем перед приголосним [r] у підготовленому і спонтанному мовленні виявило наявність суперечностей між кодифікованою нормою і реальною вимовою.

Виявлення можливих алофонів фонеми /r/ та їхнє вживання в мовленні дозволило визначити основні чинники, що зумовлюють модифікацію попередніх голосних. За даними дослідження встановлено, що фонема /r/ у вигляді цілого ряду таких алофонів, як фрикативний [?],зімкнення без вібрації [?], вокалізований [?] чи елідійований (r), певним чином впливають на попередні голосні.

Встановлено, що короткі голосні перед [r] відрізняються відхиленнями від кодифікованої орфоепічної норми, відповідно до якої приголосний [r] не впливає на кількісні й якісні ознаки попередніх голосних. У реальному мовленні консонантний [r] дійсно не впливає на попередні голосні, але його редуковані варіанти спричиняють певні зміні попередніх голосних. Так, вокалізований [?] сприяє подовженню фонологічно коротких голосних. Крім того, елізія приголосного [r] зумовлює зміни коротких голосних за підняттям.

Довгі голосні перед напівскладовим [??] характеризуються стабільною артикуляцією лише в початковій фазі, у фінальній частині вони стають більш відкритими і набувають дифтонгоїдного характеру.

Стверджується, що алофони фонеми /r/ впливають на модифікації попередніх голосних, але ступінь варіативності залежить від їхніх інгерентних характеристик. Так, голосні високого підняття більшою мірою підлягають змінам за підняттям, ніж за рядом, що призводить до збігу алофонів різних фонем /у/ = /o/, /u/ = /o/; голосні середнього підняття незначною мірою змінюються за рядом, наближаючись до центру фонологічного трикутника голосних; найстійкішими виявилися голосні низького підняття [а] і [а:].

Певний вплив на модифікації німецьких голосних перед приголосним [r] чинить положення в фонетичному слові: позиція перед наголошеним складом сприяє більшій варіативності голосних, ніж позиція після наголошеного складу, наголошені голосні відкритих і закритих складів не розрізняються між собою за тривалістю перед вокалізованим [?] чи елідійованим (r), позиція наприкінці фонетичного слова сприяє збереженню основних диференційних ознак німецьких голосних.

Одним із чинників, що впливають на ступінь варіативності голосних перед приголосним [r] є належність до частини мови. Встановлено, що голосні службових слів більш редукуються, ніж голосні повнозначних слів. Проте експеримент показав також наявність певного ступеня редукції голосних у повнозначних частин мови, яка залежить від підготовленості мовлення.

За рангом вияву встановленої редукції голосні модифікуються таким чином: короткі голосні найбільшою мірою відповідають орфоепічній нормі в ізольовано прочитаних словах (63,1 %); у фразах їхня відповідність вимовній нормі знижується до 29,6%; у тексті в 100 % випадків відзначено подовження коротких голосних без зміни якісних характеристик і в 80,0% довгі голосні перед напівскладовим [??] набувають дифтонгоїдного характеру; подовження фонологічно коротких голосних в спонтанному мовленні відбувається 100-відсотково, а довгі голосні мають дифтонгоїдний характер у 90,0 % випадків.

Отримані результати дозволяють стверджувати, що варіативність німецьких голосних перед приголосним [r] забезпечується дією внутрішніх лінгвістичних чинників, до яких належать інгерентні характеристики голосних, а також їхня дистрибуція. Модифікації голосних залежать також від позиції у фонетичному слові, структури ФС, належності до певної частини мови. Поряд з лінгвістичними чинниками, які є основними, певну роль відіграють і позамовні параметри, такі, як ступінь підготовленості мовлення.

Дослідження системи німецького вокалізму у мовленні дало змогу встановити такі фонетичні процеси:

1) нормативну реалізацію довгих і коротких голосних тільки перед

консонантими алофонами фонеми /r/;

2) подовження фонологічно коротких голосних перед вокалізованим[?];

3) появу довгих широких ненапружених алофонів коротких голосних

перед елідійованим (r).

4) появу наддовгих голосних перед єлідійованим (r) на місці

фонологічно довгих голосних та короткого [a];

5) дифтонгоїдну вимову довгих голосних перед напівскладовим [??].

Таким чином, експериментально-фонетичне дослідження функціонування системи голосних фонем перед приголосним [r] у підготовленому й спонтанному мовленні дозволило виявити відмінність кодифікованої норми від реальної, що підтверджує сталий розвиток мови.

Система будь-якої мови – це система одиниць і взаємовідношень між ними. Кожний її компонент існує не ізольовано, а лише в протиставленні до інших компонентів системи, наприклад, в системі голосних фонем німецької мови кожна фонема відрізняється від інших за 5 диференційними ознаками, але яка з цих ознак виконує провідну роль – є невирішеним питанням. Як виявило наше дослідження, належність голосних до ряду та розрізнення за участю губ (огубленість / неогубленість) є сталими. Ступінь підняття, навпаки, модифікується такою мірою, яка призводить до збігу алофонів різних фонем. Вивчення тривалості довгих і коротких голосних показало, що вона є не диференційною, а просодичною ознакою, внаслідок чого усувається опозиція “довгий / короткий” з системи фонем німецькій мові. Нестабільність якісної ознаки “закритість / відкритість”, що супроводжується “напруженістю / ненапруженістю” спричиняє появу довгих ненапружених монофтонгів на місці фонологічно коротких голосних.

Суттєва зміна одного елемента фонологічної системи сприяє зміні і в інших точках системи або порушенню її рівноваги. Так, за даними дослідження встановлено подовження фонологічно коротких голосних, які при цьому не змінюють свої тембральні параметри, а залишаються відкритими і ненапруженими.

Поява довгих ненапружених широких фонем перед вокалізованим [?] чи елідійованим (r) поряд із вже існуючими напруженими довгими монофтонгами може призвести до зміни системи довгих голосних німецької мови, а саме до виникнення нового класу монофтонгів.

Дифтогоїдна вимова довгих голосних перед напівскладовим [?]? сприятиме появі дифтонгів нисхідного характеру.

Отримані результати не вичерпують питання, висвітленого в роботі. Перспективним вважається подальша розробка проблеми функціонування системи німецьких голосних у мовленні,