Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди

СЛЕСИК КАТЕРИНА МИТРОФАНІВНА

УДК 373.31

Формування умінь спілкування молодших школярів

у позакласній навчально-виховній роботі

13.00.09 – теорія навчання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім.Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Калашнікова Любов Миколаївна,

Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди, доцент кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Сущенко Тетяна Іванівна,

Запорізький інститут післядипломної педагогічної

освіти, завідувач кафедри педагогічної майстерності;

кандидат педагогічних наук, професор,

Тарасевич Ніна Миколаївна,

Полтавський державний педагогічний університет

ім. В.Г. Короленка, професор кафедри педагогічної

майстерності.

Провідна установа: Тернопільський педагогічний університет імені

Володимира Гнатюка, кафедра педагогічної

майстерності та освітніх технологій, Міністерство

освіти і науки України, м. Тернопіль.

Захист відбудеться “26 ” лютого 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд.№216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Автореферат розісланий “25 ” січня 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Золотухіна С.Т.

Загальна характеристика роботи

Актуальність та доцільність дослідження. Головним завданням освіти у ХХІ столітті є виховання людини з гуманістичним світосприйняттям, яка здатна орієнтуватися у складних соціокультурних відносинах, активно реалізувати свій особистісний потенціал на основі взаєморозуміння, співробітництва, толерантності.

Відповідно до потреб економічного, політичного, соціального розвитку суспільства змінилися вимоги й до шкільного навчання. Нові завдання шкільної освіти відображені в законі України “Про освіту”, Національній доктрині розвитку освіти, Концепції національного виховання. Серед них на особливу увагу заслуговує розвиток особистості, якому сприяє навчання на основі діалогу, що передбачає організацію спілкування школярів з учителем та між собою. Саме початкова школа має створити вагомі передумови для розвитку комунікативних здібностей, умінь будувати ділові та міжособистісні стосунки. Це, в свою чергу, вимагає перегляду змісту, форм і методів роботи вчителів, зокрема початкових класів, щодо організації спілкування учнів у навчально-виховному процесі, формування в них умінь спілкування.

Теоретико-методологічні аспекти навчання молодших школярів відбито в дослідженнях М. Вашуленка, В. Давидова, П. Гальперіна, Д. Ельконіна, Г.Костюка, О. Савченко, В Сухомлинського та інших.

Важливе місце в наукових працях, присвячених шкільній дидактиці, займає проблема спілкування, в межах якої розкриваються сутність, функції, види та форми організації спілкування (А.Мудрик, О. Савченко, Г.Цукерман та ін.), управління взаємодією школярів у навчально-пізнавальній діяльності (В.Дьяченко, Л. Калашнікова, О.Кузьменко, Х. Лійметс, В. Лозова, І.Чередов та ін.), навчальне співробітництво учнів з учителем і між собою (В. Дьяченко, Х.Лійметс, Г. Цукерман та ін.).

Окреме місце у вивченні організації взаємодії учнів займають дослідження питань спілкування молодших школярів, а саме: формування колективізму та гуманних стосунків учнів (В.Білоусова, О.Киричук, В.Киричок, В.Сухомлинський та ін.), формування комунікативних умінь у дітей в урочній діяльності в процесі навчання мови, риторики (М.Вашуленко, М.Львов, Т.Ладиженська та ін.).

Проте залишаються недостатньо вивченими питання організації взаємодії молодших школярів у процесі позакласної навчально-виховної діяльності, що вимагає спеціальної роботи з формування умінь спілкування молодших школярів.

Актуальність обраної проблеми в педагогічній науці, потреба шкільної практики та недостатня розробленість зумовили вибір теми дослідження “Формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі”.

Об'єкт дослідження – процес спілкування молодших школярів.

Предмет дослідження – технологія формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці технології формування в молодших учнів умінь спілкування в позакласній роботі.

Гіпотеза ґрунтується на припущенні про те, що формування умінь спілкування молодших школярів буде ефективним, якщо їхня взаємодія здійснюватиметься на основі дидактичної технології, що включає: стимулювання школярів до усвідомлення необхідності оволодіння комунікативними вміннями і формування позитивної мотивації взаємодії; інформування учнів про сутність і прийоми спілкування; організацію взаємодії школярів у процесі позакласної навчально-виховної роботи; аналіз і корекцію рівня сформованості комунікативних умінь.

Відповідно до предмету, мети і гіпотези дослідження було визначено такі завдання:

1. Проаналізувати стан наукової розробки проблеми і визначити її теоретичні основи, виявити особливості формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі.

2. Науково обґрунтувати й експериментально перевірити технологію формування умінь спілкування учнів початкових класів у позакласній навчально-виховній роботі.

3. Виявити оптимальні форми здійснення позакласної діяльності, спрямовані на формування умінь спілкування молодших школярів.

4. Розробити науково-практичні рекомендації для вчителів початкових класів щодо підвищення ефективності формування умінь спілкування в учнів молодшого шкільного віку в позакласній навчально-виховній роботі.

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання; філософські, психологічні й педагогічні положення про діяльність і спілкування особистості як основні фактори її розвитку; філософські, соціальні, психолого-педагогічні ідеї щодо суспільних тенденцій створення нової системи освіти в Україні; теоретичне обґрунтування технологічного підходу до організації навчально-виховного процесу в школі; сучасні дослідження з проблеми спілкування та позакласної діяльності молодших школярів.

Провідними у визначенні теоретичних основ дослідження були праці про сутність спілкування (Б. Ананьєв, Г. Андреєва, Л. Буєва, М. Каган, О.Леонтьєв, Б.Ломов, Б. Паригін, В. Соковнін); про особливості спілкування учнів молодшого шкільного віку (І. Бех, В. Давидов, О.Киричук, Т.Ладиженська, Г. Цукерман); про особливості розвитку молодших школярів (Л. Виготський, В. Давидов, Д. Ельконін, Г. Костюк); про специфіку організації позакласної роботи з учнями початкових класів (О.Богданова, А. Глущенко, О. Джежелей, Б. Кобзар, Е. Костяшкін,

Н. Свєтловська, В. Сухомлинський); управління взаємодією школярів у навчально-пізнавальній діяльності (В. Дьяченко, Л.Калашнікова, Х. Лійметс, В.Лозова, І.Чередов, Г. Цукерман та інші); розвиток мовленнєвого спілкування молодших школярів (М. Вашуленко, Т. Ладиженська та інші).

Для реалізації визначених завдань і перевірки гіпотези використано такі методи дослідження:

· теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення наукової літератури, класифікація - для обґрунтування технології формування умінь спілкування учнів у позакласній навчальній роботі; для встановлення взаємозв'язків і залежностей використовувався метод порівняльного аналізу;

· емпіричні: педагогічний експеримент з метою перевірки висунутої гіпотези; діагностичні методи (опитування вчителів, учнів, їхніх батьків) з метою вивчення рівня сформованості комунікативних умінь; вивчення шкільної документації для виявлення можливостей школи у формуванні умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі; обсерваційні методи (пряме, побічне спостереження)з метою виявлення ефективності технології формування умінь спілкування учнів;

· статистичні: метод математичної статистики для визначення валідності та надійності одержаних результатів, порівняння експериментальних даних з вихідними.

Дослідно-експериментальна робота проводилась протягом трьох етапів 1997–2002 рр. на базі загальноосвітніх шкіл №70 і №88 м. Харкова та №5 м. Первомайського Харківської області.

На першому етапі (1997-1999 рр.) здійснено вивчення та аналіз стану розробленості проблеми у філософській, психологічній, педагогічній літературі; визначено об'єкт і предмет, мету і завдання дослідження; сформульовано гіпотезу; обґрунтовано необхідність формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі; визначено зміст позакласної діяльності учнів; розроблено технологію формування комунікативних умінь школярів; виявлено форми позакласної діяльності, спрямовані на формування зазначених умінь учнів.

На другому етапі (1999-2001 рр.) проводилась експериментальна перевірка етапів технології формування вищезазначених умінь.

На третьому етапі (2001-2002 рр.) узагальнювалися результати теоретичного аналізу й дослідно-експериментальної роботи. Апробація їх відбувалася як шляхом публікацій та обговорення доповідей на наукових конференціях, семінарах, так і впровадженням технології формування умінь спілкування учнів у позакласній нав-чально-виховній роботі в практику навчання учнів початкових класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів; здійснювалося оформлення тексту дисертаційної роботи.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

·

· вперше науково обґрунтовано та експериментально перевірено технологію формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі;

· розроблено та експериментально перевірено варіативні моделі реалізації технології оволодіння учнями вміннями спілкування в позакласній навчально-виховній роботі;

· уточнено теоретичні підходи до понять “спілкування”, “комунікативні вміння”;

· конкретизовано форми позакласної навчально-виховної роботи, спрямовані на організацію взаємодії молодших школярів; уточнено критерії, показники і рівні сформованості зазначених умінь учнів у позакласній навчально-виховній роботі;

· уточнено структурні елементи змісту умінь спілкування молодших школярів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає:

·

·

· у розробці програми роботи гуртка з проблеми формування умінь спілкування школярів.

Вірогідність наукових результатів дослідження забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних положень, критичним аналізом стану досліджуваної проблеми в теорії та педагогічній практиці, відповідністю методів дослідження його меті та завданням; всебічним якісним і кількісним аналізом експериментальних даних, який дозволив установити, що визначена технологія формування комунікативних умінь молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі сприяє підвищенню ефективності оволодіння учнями уміннями спілкування та позитивно впливає на підвищення загального рівня розвитку дітей молодшого шкільного віку.

Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювались через публікацію матеріалів дисертації. Основні положення, висновки і результати дослідження доповідались на засіданні кафедри загальної педагогіки, а також у виступах на науково-практичних конференціях молодих учених у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди (2001–2002 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні підходи до реформування освіти” (Кіровоград, 2001 р.), Регіональній науково-практичній конференції “Інтеграція сучасної освіти” (Полтава, 2002 р.), міжвузівській науково-практичній конференції “Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів” (Харків, 2002 р.).

Упровадження результатів дослідження здійснено в навчальній роботі початкових класів загальноосвітніх шкіл №70 і №88 м. Харкова, №2 м. Лозової Харківської області.

Особистий внесок у працях, що написані у співавторстві, полягає в уточненні структурних елементів змісту умінь спілкування молодших школярів, обґрунтуванні технології формування комунікативних умінь дітей молодшого шкільного віку.

Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в 7 публікаціях автора, з них 6 надруковано у провідних наукових фахових виданнях; 5 – одноосібних.

Структура дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (428 найменувань), 7 таблиць, 4 рисунків, 12 додатків. Основний зміст викладено на 173 сторінках, повний обсяг – 256 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методологічну й теоретичну основи, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість здобутих результатів, а також подано відомості про апробацію та впровадження результатів.

У першому розділі “Теоретичні питання дослідження проблеми спілкування школярів у навчально-виховному процесі” проаналізовано стан досліджуваної проблеми у психолого-педагогічній літературі; розкрито різні підходи до з'ясування понять “спілкування” (його функцій, видів, структурних компонентів і форм організації), “комунікативні вміння”, “позакласна робота”; уточнено структурні елементи змісту комунікативних умінь учнів початкових класів; науково обґрунтовано технологію формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі; виявлено критерії, відповідні їм показники та рівні сформованості комунікативних умінь учнів молодшого шкільного віку.

У ХХ столітті проблема спілкування привертає увагу багатьох дослідників, які інтенсивно вивчають її філософський, соціальний та педагогічний аспекти (В.Бехтерєв, О. Бодальов, Л. Божович, Л. Буєва, Г. Гіргінов, А. Мудрик, Б. Паригін, В.Соковнін та інші). Поняття “спілкування” розглядається як складний багатофункціональний процес, пов'язаний із феноменом “діяльність”, і, маючи перетворюючий характер, на думку одних дослідників, виступає як вид діяльності, предметом якої є суб'єкт-суб'єктні відносини (Б.Ананьєв, М.Каган, О.Леонтьєв); інші розглядають його як процес взаємодії суб'єктів (О.Бодальов, Б.Ломов, А.Мудрик, В.Сухомлинський, В. М'ясищев та ін.). Завдяки своїй багатофункціональності спілкування як складне явище може виступати, вважають деякі дослідники, як комунікація, як діяльність, як взаємовплив, як відношення, як взаємодія (Б.Паригін, В.Соковнін).

Питання взаємодії “учитель-учень”, “учень-учень” розглядається в межах педагогічної концепції спілкування (Ш. Амонашвілі, В Кан-Калік, А. Мудрик, В.Сухомлинський, Г. Цукерман та ін.). Спілкування школярів, зокрема початкових класів, розкривається в ракурсі вивчення проблеми розвитку мовлення учнів (М.Вашуленко, М.Львов, Т.Ладиженська), включення їх у спільну діяльність і співробітництво (колективна, групова, парна) в межах урочної та позаурочної діяльності в процесі обміну духовними цінностями (В.Давидов, Г. Костюк, А.Мудрик, В.Сухомлинський, Г.Цукерман та ін.).

Аналіз теоретичних джерел дозволив виявити особливості спілкування молодших школярів: прагнення емоційних контактів і невміння певною частиною учнів встановлювати їх, розуміти іншу людину, уважно слухати, логічно правильно аргументувати думки; дружба молодших школярів ситуативна; важливий вплив на поведінку учнів здійснює думка вчителя, але до завершення молодшого шкільного віку спілкування виділяється для дитини в окрему сферу, і все більшу роль в її житті починають відігравати однолітки.

Спілкування школярів відбувається як на уроках, так і в позакласній навчально-виховній діяльності. У дослідженнях (Т.Калечиц, З.Кейліна, В.Кутьєв, Е.Костяшкін та ін.) позакласна робота розподіляється на позанавчальну та позаурочну. Позакласна (позаурочна) навчально-виховна робота тісно пов'язана з урочною і виконує різноманітні функції: поглиблення і закріплення знань, умінь і навичок учнів, розвиток здібностей і пізнавальних інтересів, обмін духовними цінностями в процесі спілкування. Позакласна робота зумовлює розвиток особистості і характеризується періодичністю, добровільністю чи обов'язковістю участі у ній школярів, їх вільним спілкуванням, відсутністю чіткої регламентації її проведення.

Багатоваріантність змісту і функцій позакласної навчально-виховної роботи зумовлює різноманітність форм її організації, які дослідники (І. Винниченко, Т.Калечиц, З.Кейліна, Е.Марієнгоф та ін.) поділяють на три основні групи, що можуть взаємопроникати одна в одну: масові (свята, ранки, зустрічі, паради та ін.), групові (гуртки, факультативи, шкільні наукові товариства та ін.), індивідуальні (колекціонування, читання тощо). Розглядаючи організаційні форми навчальної роботи в початкових класах, дослідники (І.Підласий, О.Савченко) називають такі форми: дослідні роботи, консультації, домашні завдання, екскурсії, гурткові заняття, - які застосовуються в позакласній діяльності. У цьому дослідженні за основну форму організації позакласної навчально-виховної роботи були обрані гуртки, оскільки гурткові заняття забезпечують можливість реалізації різноманітних форм проведення позакласної навчально-виховної роботи і дозволяють здійснювати цілеспрямовану організацію взаємодії учнів, забезпечуючи вільне спілкування їх і оволодіння комунікативними вміннями.

Визначаючи вміння міжособистісної взаємодії, дослідники (В.Гриньова, Т.Ладиженська, Є.Мелібруда, М.Станкін та ін.) виділяють уміння встановлювати контакти, мобілізовувати інших на активну взаємодію, використовувати прийоми саморегуляції, мовлення та ін. Проте не всі комунікативні вміння можна сформувати в молодших школярів у довершеному вигляді. Урочна робота дозволяє цілеспрямовано формувати, в основному, мовленнєві вміння (аудіювання, читання, говоріння, письмо). Інші ж комунікативні вміння формуються в процесі спільної роботи учнів довільно. Проте позакласна діяльність створює можливості для цілеспрямованого формування більш широкого спектру умінь спілкування.

Урахування особливостей спілкування молодших школярів та специфіки позакласної роботи дозволили виділити в дослідженні найбільш характерні вміння спілкування для учнів цієї вікової категорії:

·

· виробляти тактику спілкування (аналізувати ситуацію спілкування, встановлювати контакти, розуміти партнера і співпереживати йому, розв'язувати нескладні суперечки);

· користуватись невербальними засобами спілкування (уявляти внутрішній стан людей за невербальними ознаками, адекватно користуватися мовою жестів та міміки, контролювати власні емоції та поведінку);

· використовувати засоби мовленнєвого етикету (засвоювати необхідні слова та словосполучення і здійснювати вибір засобів у тій чи іншій ситуації мовленнєвого етикету).

Узагальнення наукових досліджень щодо проблеми організації взаємодії школярів (В.Дьяченко, Л.Калашнікова, В.Лозова, Б.Первін та ін.) та технологічного підходу до навчання (С.Подмазін, О.Савченко та ін.) дозволили розробити технологію формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі, що включає: стимулювання школярів до усвідомлення необхідності оволодіння комунікативними вміннями і формування позитивної мотивації взаємодії; інформування учнів про сутність і прийоми спілкування; організацію взаємодії школярів у процесі навчально-виховної роботи; аналіз і корекцію рівня сформованості комунікативних умінь.

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури, спостережень за навчальною діяльністю молодших школярів, самооцінок учнів та експертних оцінок визначені основні критерії оцінки рівнів сформованості комунікативних умінь молодших школярів, які диференціюються за високим, середнім та низьким рівнями сформованості умінь спілкування учнів залежно від вияву сукупності показників.

Високий (творчий) рівень характеризується усвідомленням учнями необхідності оволодіння комунікативними вміннями, самостійним виявленням уміння аналізувати ситуації спілкування та підбирати адекватні засоби і прийоми його здійснення; керувати своїми емоціями, оцінювати свою і партнера поведінку, переносити без труднощів засвоєні вміння з однієї ситуації в іншу. Їх поведінка відзначається шанобливим, доброзичливим ставленням до партнерів у спілкуванні. Відступи в дотриманні норм, переконань спостерігаються рідко.

Середній (реконструктивний) рівень передбачає наявність у дітей стійкого виявлення більшої частини нормативних показників. Визначається загальною сформованістю комунікативного розвитку, усвідомленням школярами необхідності успішного спілкування, володінням необхідними знаннями про його сутність, прийоми здійснення, наявністю неперманентного уміння керувати своїми емоціями та оцінювати свою і партнера комунікативну поведінку. Проте спостерігаються труднощі в перенесенні одержаних знань з однієї ситуації в іншу. Соціально-гуманістичний аспект спілкування актуалізується переважно у випадку зовнішнього підкріплення.

Низький (репродуктивний) рівень характеризується відсутністю усвідомлення учнями необхідності оволодіння уміннями спілкування, що знижує рівень позитивної мотивації взаємодії; недостатнім опануванням норм успішного спілкування., ситуативним проявом виділених комунікативних умінь; відсутністю чи слабким виявленням уміння оцінити свою і партнера комунікативну поведінку; наявністю переважно інтуїтивних дій. Соціально-гуманістичний аспект спілкування актуалізується лише у випадку зовнішнього підкріплення.

Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури і власних спостережень дає змогу зробити висновок, що для ефективного оволодіння школярами комунікативними уміннями необхідна розробка технології формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі, яка становить сукупність послідовних цілеспрямованих дій вчителя і учнів і реалізується через певні форми і методи діяльності.

У другому розділі “Дослідно-експериментальна робота з формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі” висвітлено методику проведення експерименту, конкретизовано його зміст, проаналізовано результати педагогічного експерименту, здійснено перевірку вірогідності отриманих результатів.

Для перевірки гіпотези щодо формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховний роботі було проведено педагогічний експеримент, у якому брали участь 305 учнів початкових класів, що навчались у школах м. Харкова та Харківської області. Слід зазначити, що експеримент проходив у природних умовах, не порушуючи логіки та ходу навчально-виховного процесу. На підставі аналізу планів позакласної навчально-виховної роботи (98 учителів початкових класів) було виявлено, що педагоги не приділяють достатньої уваги формуванню комунікативних умінь учнів. Про це свідчить одноманітність форм (серед яких значне місце посідають класні години, бесіди, читання), відсутність дискусій, тренінгів, рідкісне виконання колективних творчих справ, проведення зустрічей. За даними анкетування і тестування встановлено, що більшість опитаних (протестованих) учнів (93%) не мають чіткого уявлення про сутність, види, прийоми спілкування, 28% володіють комунікативними вміннями на низькому рівні і близько 7% – на високому рівні.

У ході констатуючого експерименту було встановлено відсутність в учнів чітких уявлень про правила слухання та недостатню сформованість умінь слухати партнера (93%), виробляти тактику спілкування (95%), адекватно користуватись невербальними засобами спілкування (88%), використовувати засоби мовленнєвого етикету (95%). Школярі не вміли визначати мету спілкування, уважно ставитись до партнера, враховувати компоненти ситуації спілкування, оцінювати свою і партнера поведінку, мали досить обмежений обсяг засобів мовленнєвого етикету.

Загальна кількість учнів, охоплених експериментом, була поділена на дві експериментальні групи.

У ході формуючого експерименту здійснювалась експериментальна перевірка науково обґрунтованої технології формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі. Сутність експерименту полягала в побудові відмінних стратегій реалізації визначеної технології. У визначених експериментальних групах робота велась за варіативними моделями (Е1, Е2). У контрольній групі застосовувався традиційний підхід до організації позакласної діяльності, який передбачав: визначення педагогом форми роботи, розподіл ролей, організацію заучування їх учнями, здійснення репетиції. Завершувалася робота виконанням запланованої діяльності, а аналітико-корекційна діяльність була відсутня. Різноманітність форм надто обмежена (свята, бесіди, ігри тощо). Майже відсутня можливість активної взаємодії школярів.

Учні групи за моделлю Е2 активно включалися у взаємодію під час цілеспрямованого відпрацювання комунікативних умінь лише на змістовно-процесуальному етапі. Тому, незважаючи на використання цікавих форм взаємодії (ігри, тренінги, дискусії та ін.), спілкування школярів було обмежене.

На відміну від моделі Е2 у групі, що навчалася за моделлю Е1, застосування названої технології супроводжувалося активним включенням учнів у взаємодію на кожному її етапі.

Стимулюючо-мотиваційний етап передбачав стимулювання учнів до усвідомлення необхідності оволодіння ними комунікативними вміннями через бесіди, розповіді вчителя, аналіз проблемних ситуацій. Проте у групі за моделлю Е1 школярі залучалися до обговорення особистісно значущих цілей та планів запропонованої взаємодії. У групі за моделлю Е2 цілепокладання та планування проводив учитель.

Для реалізації гностично-інформативного етапу було організовано читання й обговорення учнями літературних творів з метою визначення можливостей спілкування, підготовку учнями виступів з питань спілкування. На відміну від групи за моделлю Е1, удосконалення знань про спілкування в групі за моделлю Е2 здійснювалось у ході їх взаємодії, в процесі використання форм, які реалізувались в межах наступного етапу.

Змістовно-процесуальний етап передбачав залучення школярів обох експериментальних груп до взаємодії через ігри, дискусії, тренінги, колективні творчі справи. Учням пропонувалась певна форма взаємодії, але перш ніж включити їх у діяльність, відбувався розподіл ролей для кожної форми, тобто спілкування починалося ще перед взаємодією. Одержані на першому-другому етапах знання дозволяли включати школярів групи за моделлю Е1 одразу у спілкування. Оскільки учнів групи за моделлю Е2 знайомили з нормами спілкування в процесі їхньої взаємодії, у них теж відбувалось формування умінь спілкування, але на етапі розподілу ролей, ознайомлення з умовами взаємодії школярам бракувало знань про спілкування, досвіду його організації.

Аналітико-коригуючий етап дозволив здійснювати аналіз та корекцію взаємодії школярів у процесі спільної діяльності. Проте в групі за моделлю Е1 було передбачено включення учнів в обговорення результатів, рефлексію на відміну від моделі Е2, в якій цю діяльність виконував учитель. Це сприяло успішному опануванню учнями (Е1) умінь слухати партнера, виробляти тактику спілкування, використовувати засоби мовленнєвого етикету та невербальні засоби спілкування.

У ході контрольної частини експерименту було виявлено рівні сформованості знань учнів та оволодіння ними практичними уміннями спілкування. Аналіз результатів експериментальної перевірки технології формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі свідчить, що в обох варіативних експериментальних моделях мав місце приріст знань про сутність, прийоми спілкування. Проте більш результативною була робота в групі за моделлю Е1. У цій групі відбувся приріст знань як про сутність, так і прийоми спілкування, а у групі за моделлю Е2 – переважно про те, як організовувати взаємодію. Це пояснюється тим, що для групи моделі Е1 організація активної взаємодії учнів передбачалась на кожному етапі технології формування умінь спілкування через обговорення мети, плану діяльності, залучення учнів до повідомлень про спілкування, включення їх у взаємодію в процесі реалізації форм позакласної роботи, аналізу взаємодії, здійснення рефлексійної діяльності. Це давало змогу не тільки формувати знання про сутність спілкування і прийоми його здійснення, але й реалізувати їх у процесі взаємодії. Організація взаємодії учнів моделі Е2 тільки на змістовно-процесуальному етапі зумовила формування знань про включення у взаємодію на емпіричному рівні, що не забезпечує достатньої усвідомленості школярами цієї вікової категорії необхідності оволодіння комунікативними вміннями і засвоєння знань про актуальні вміння спілкування.

Позитивні зрушення відбувалися й у формуванні визначених комунікативних умінь. Так, високий рівень сформованості умінь на початку експерименту мали 7% учнів групи за моделлю Е1, 7% учнів групи за моделлю Е2, після експерименту – 19% – Е1, 13% – Е2 (приріст 14%, 6%), відповідно в контрольній групі – 7% і 9% (приріст 2%). Середній рівень сформованості умінь спілкування майже не змінився: на початку експерименту він становив 64% – групи за моделлю Е1, 65% – групи за моделлю Е2, 65% – К групи, після експерименту відповідно 66%, 71% і 66%. Аналіз одержаних результатів свідчить про те, що в ході експерименту відбувся приріст практичних умінь в учнів обох експериментальних груп при значному збільшенні в групі Е1. Відносна стабільність середнього рівня збереглась за рахунок переходу частини дітей з середнього рівня на високий і з низького – на середній.

У 19% учнів групи за моделлю Е1 і 13% групи за моделлю Е2 спостерігалось стійке виявлення більшості нормативних показників за всіма чотирма комунікативними вміннями, міцне усвідомлення необхідності оволодіння вміннями спілкування, уміння виробляти тактику спілкування, оцінювати комунікативні ситуації та дії, зріс обсяг засобів мовленнєвого етикету, покращилось уміння користуватися ними.

Узагальнення динаміки результатів експерименту і динаміки змін представлено на рисунку (с. 12).

Для перевірки одержаних результатів дослідження використано метод математичної статистики (критерій ч2), завдяки якому підтверджено їх вірогідність.

Отримані дані динаміки рівнів сформованості умінь спілкування молодших школярів засвідчили ефективність розробленої й апробованої на практиці технології формування комунікативних умінь молодших школярів та доцільність її використання в позакласній навчально-виховній роботі.

Результати проведеного дослідження дають підставу зробити такі висновки:

1. На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень було визначено поняття “спілкування” як взаємодію людей та особливості здійснення його у молодших школярів, розкрито можливості позакласної роботи у формуванні умінь спілкування учнів початкових класів, що дозволило визначити провідні комунікативні вміння, які підлягають формуванню в цьому віці: слухати партнера, виробляти тактику спілкування, користуватися невербальними засобами спілкування та засобами мовленнєвого етикету.

2. Науково обґрунтовано та експериментально перевірено технологію формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі, що включає:

·

· інформування учнів про сутність і прийоми спілкування в ході бесід, читання, доповідей учнів та ін.;

· взаємодію школярів у процесі навчальної діяльності через застосування ігор, дискусій, тренінгів тощо;

· здійснення аналізу та корекції рівнів сформованості комунікативних умінь під час проведення бесід, ігор, тренінгів та ін.

3. Виявлено, що всі визначені в межах гурткових занять форми проведення позакласної роботи сприяють формуванню комунікативних умінь молодших школярів. Проте найбільш ефективними є форми, які мають широкий спектр функцій, а саме:

·

· дискусії, що дають можливість використовувати комунікативні вміння на практиці, особливо – слухати партнера, виробляти тактику спілкування, використовувати засоби мовленнєвого етикету;

· тренінги, які створюють умови для кількаразового повторення тієї чи іншої дії з метою відпрацювання умінь спілкування, сприяють виробленню всіх зазначених умінь, особливо користуватися невербальними засобами у ході спеціальних вправ, ігор, включених у тренінги;

· ігри, спрямовані на стимулювання учнів до оволодіння комунікативними вміннями, інформування їх про сутність і прийоми спілкування, відпрацювання окремих елементів взаємодії.

4. Аналіз результатів формуючого експерименту дозволяє стверджувати, що найвища ефективність у формуванні вмінь спілкування учнів була виявлена в групі за моделлю Е1, яка забезпечувалася активним включенням у спілкування школярів на кожному етапі технології формування комунікативних умінь у позакласній навчально-виховній діяльності. Спілкування учнів характеризувалось усвідомленням необхідності вміти слухати партнера, діяти у варіативних формах тактики взаємодії, користуватися засобами мовленнєвого етикету та невербального спілкування, а також забезпечувало оволодіння значною частиною дітей творчим рівнем сформованості комунікативних умінь. Приріст рівня сформованості умінь спілкування школярів відбувався переважно за рахунок переходу учнів з низького рівня на середній, а з середнього – на високий. У групі за моделлю Е2 приріст рівня сформованості комунікативних умінь забезпечувався в основному за рахунок відпрацювання прийомів взаємодії, і максимальний приріст умінь школярів відбувався на репродуктивному рівні. У контрольній групі статистично достовірних змін у прирості комунікативних умінь не спостерігалось.

5. У ході експериментальної роботи виявлено педагогічні умови, які сприяють формуванню умінь спілкування молодших школярів:

·

· включення дітей в активну взаємодію на кожному етапі технології;

· моніторинг процесу і результатів спілкування учнів.

6. Розроблено методичні рекомендації для вчителів початкових класів з проблеми формування умінь спілкування молодших школярів, які можна використовувати в підготовці студентів педагогічних навчальних закладів та у практичній роботі школи.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів поставленої проблеми. Перспективним може бути вивчення проблеми впливу сім'ї, окремих навчальних предметів на формування комунікативних умінь молодших школярів.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях.

1. Слесик К.М. Формування навичок етикетного спілкування на уроках української мови в початкових класах // Теорія і методика навчання та виховання. – Харків: ХДПУ. – 1999.- С. 63-66.

2. Калашнікова Л.М., Слесик К.М. Організація спілкування молодших школярів у позаурочній діяльності // Педагогіка та психологія. – Вип. 17. – Харків: ХДПУ. – 2001. –С. 63-69.

3. Калашнікова Л.М., Слесик К.М. Удосконалення навичок спілкування молодших школярів у позакласній роботі // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. – Вип. 19. – Київ – Запоріжжя. – 2001.– С.134-138.

4. Слесик К.М. Інтеграція позакласної навчально-виховної діяльності молодших школярів у процесі формування у них комунікативних умінь // Імідж сучасного педагога. – Полтава: АСМІ. – 2002. - №3. – С. 55-57.

5. Слесик К.М. Психолого-педагогічні основи формування комунікативних умінь молодших школярів у позакласній роботі // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. – Вип. 23. – Київ – Запоріжжя. – 2002. –С. 117-120.

6. Слесик К. М. Розвиток комунікативних умінь і навичок молодших школярів у позакласній роботі // Наукові записки. – Вип. 32. – Ч. ІІ. – Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка. – 2001. – С. 174-178.

7. Слесик К.М. Удосконалення умінь і навичок спілкування молодших школярів у позакласній роботі // Праці науково-практичної конференції молодих учених. – Вип. 1.– Харків: “ОВС”, 2000. – С. 13-14.

АНОТАЦІЇ

Слесик К.М. Формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.09 – теорія навчання. – Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2003.

Дисертаційна робота є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній діяльності. У дисертації на підставі аналізу психолого-педагогічних досліджень було визначено поняття “спілкування” як взаємодію людей та з'ясовано особливості здійснення його у молодших школярів.

Дослідження розглядається як педагогічно доцільна технологія організації спілкування учнів, що поєднує в собі такі етапи: стимулюючо-мотиваційний, гностично-інформативний, змістовно-процесуальний, аналітико-коригуючий. Визначено форми реалізації технології, виявлено педагогічні умови підвищення успішності формування комунікативних умінь учнів. Результатами експерименту доведено ефективність розробленої технології формування умінь спілкування молодших школярів у позакласній навчально-виховній роботі.

Ключові слова: спілкування; комунікативні вміння; технологія формування комунікативних умінь; форми позакласної роботи.

Слесик Е.М. Формирование умений общения младших школьников во внеклассной учебно-воспитательной работе. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.09 – теория обучения. – Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды. – Харьков, 2003.

Диссертация посвящена проблеме формирования умений общения младших школьников.

В диссертации на основе теоретического анализа научных исследований раскрыты сущность, содержание и способы формирования коммуникативных умений младших школьников. Анализ психолого-педагогической литературы позволил определить понятие "общение" как взаимодействие людей и особенности его осуществления у детей младшего школьного возраста.

Научная работа раскрывает сущность, цели, задачи и содержание внеклассной учебно-воспитательной работы, которая тесно связана с урочной и выполняет разнообразные функции: закрепление и углубление знаний и умений школьников, развитие способностей и познавательных интересов, обмен духовными ценностями в процессе общения учащихся, – и характеризуется отсутствием чёткой регламентации её проведения. Выдвинуто предположение, что указанные особенности внеклассной учебно-воспитательной работы создают широкие возможности для формирования умений общения младших школьников в процессе их взаимодействия. В соответствии с особенностями психического развития детей младшего школьного возраста и потребностями общества были выделены коммуникативные умения, которыми должны владеть младшие школьники в процессе общения. Опираясь на выводы ряда исследований, определены структурные элементы содержания указанных умений: слушать партнера (использовать приёмы активного слушания, выделять главное, запоминать информацию и др.), вырабатывать тактику общения (анализировать ситуацию общения, устанавливать контакты, понимать партнёра и сопереживать ему, решать несложные конфликты и др.), использовать невербальные средства общения (представлять внутреннее состояние людей по невербальным сигналам, адекватно использовать речь жестов и мимики, контролировать собственные эмоции и поведение и др.) и средства коммуникативного этикета (усваивать необходимые слова и словосочетания и осуществлять выбор средств в той или иной ситуации речевого этикета). Установлено взаимовлияние обучения и коммуникативных умений школьников: с одной стороны, в процессе обучения происходит формирование умений взаимодействия, с другой – развитые умения общения дают возможность более полно удовлетворять свои познавательные потребности.

Теоретический анализ проблемы формирования умений и навыков младших школьников позволил с учетом их возрастных особенностей обосновать технологию формирования коммуникативных умений учащихся начальных классов во внеклассной учебно-воспитательной работе, которая включает: стимулирование школьников с помощью бесед, рассказа учителя, анализа проблемных ситуаций к осознанию необходимости овладения коммуникативными умениями; информирование их о сущности и приёмах общения в ходе бесед, чтения, сообщений учащихся; взаимодействие учащихся в учебной деятельности в процессе применения игр, дискуссий, тренингов; осуществление анализа и коррекции уровней сформированности коммуникативных умений в ходе использования бесед, игр, тренингов.

Установлены наиболее эффективные для формирования коммуникативных умений младших школьников формы проведения внеклассной учебно-воспитательной работы, которые имеют широкий спектр функций: беседы, направленные на осознание детьми необходимости овладения умениями общения, информирование школьников о сущности и приёмах общения, коррекцию уровней сформированности умений; дискуссии, позволяющие использовать коммуникативные умения на практике; тренинги, дающие возможность многоразового повторения указанных умений; игры, направленные на стимулирование школьников к общению, информирование их о приёмах общения, отработку отдельных элементов общения.

В ходе эксперимента выявлены педагогические условия, которые способствуют формированию умений общения младших школьников: осознание учащимися необходимости овладения коммуникативными умениями; включение детей в активное взаимодействие на каждом этапе технологии; мониторинг процесса и результатов общения учащихся. Разработанная технология умений общения младших школьников включала: организацию работы кружков “Школа общения” и “Страна вежливости”, программа которых была разработана диссертантом.

На основании критериев сформированности коммуникативных умений младших школьников были определены уровни сформированности названных умений: высокий, средний, низкий.

Разработаны методические рекомендации для учителей начальных классов по проблеме формирования умений общения младших школьников, которые можно использовать в подготовке студентов педагогических учебных заведений и практической работе школы.

Экспериментальное исследование позволило сделать вывод о том, что разработанная технология способствует эффективности формирования умений общения младших школьников во внеклассной учебно-воспитательной работе.

Ключевые слова: общение; коммуникативные умения; технология формирования коммуникативных умений; формы внеклассной работы.

Slesik K. M. Forming of communicational skills of junior pupils in the process of extracurricular educational activity. – Manuscript

The thesis (manuscript) for the degree of the candidate of pedagogical science on the speciality 13.00.09 – theory of education. The G.S. Skovoroda State Pedagogical University. – Kharkov, 2003.

This thesis is a theoretical experiment research on the problem of forming the communicational skills of junior pupils in the process of extracurricular educational activity.

This work is considered as a pedagogically approved technology of pupils' communication. It includes the following stages: stimulant and motivational, gnostic and informational, contextual and processual, analytic and corrective. In this work the means (forms, methods, modes) of realization of these technological elements have been determined; the conditions of increasing the effectiveness of forming the communicational skills of junior pupils have been discovered. The results of this experimental work have proved the efficacy of elaborated technology of forming the skills of communication of the junior pupils.

Key words: communication; skills of communication; technology of forming the communicational skills; forms of extracurricular activity.