НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

САВЧИН МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 342.565.2 (477)

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЯК ГАРАНТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ - 2003

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Погорілко Віктор Федорович

заступник директора Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Фрицький Олег Федорович

професор кафедри конституційного права

Юридичної Академії МВС України (м. Дніпропетровськ)

кандидат юридичних наук, професор

Корнієнко Микола Іванович,

професор кафедри конституційного, адміністративного,

та фінансового права Міжрегіональної академії

управління персоналом (м. Київ)

Провідна установа – Національна академія внутрішніх справ України,

кафедра конституційного права (м. Київ)

Захист відбудеться 27 лютого 2004 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано “__”___________2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Усенко І. Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Закріплені в Основному Законі принципи конституційної державності (верховенства права, поділу влади, верховенства основних прав і свобод, діяльність конституційної юстиції) все більш реально проявляються у конституційних правовідносинах. У цьому зв’язку заслуговують на увагу дослідження теоретичних і практичних аспектів правового статусу Конституційного Суду України, що покликаний не тільки займати позицію формального захисника незмінюваності та стабільності Основного Закону, а й забезпечувати творчу, динамічну інтерпретацію та розвиток його положень з урахуванням динаміки конституційних правовідносин.

Досвід країн із розвинутими засадами конституційної державності свідчить про високу повагу до Конституції усіх суб’єктів права, забезпечення основних прав і свобод, функціонування системи взаємодії між елементами політичної системи в державно організованому суспільстві. Виходячи з цього роль конституційної юстиції не зводитися лише до правової охорони конституційних норм і принципів, а значною мірою реалізується також у творчому “пошукові” права відповідно до принципів верховенства права і справедливості. Тому розглядаючи конституційно-правові спори на основі закону та у визначеному процесуальному порядку, органи конституційної юстиції переводять конфлікти політичного характеру у площину права.

Проблеми функціонування системи гарантів конституційного ладу є новим напрямом наукових досліджень вітчизняних конституціоналістів. Окремим їх аспектам у діяльності Конституційного Суду присвячені дисертації, захищені в Україні за часи незалежності (В.О. Гергелійник, М.С. Кельман, О.В. Марцеляк, М.Д. Савенко,
В.Є. Скомороха, М.В. Тесленко). Дослідженню механізмів забезпечення конституційного ладу присвячено ґрунтовні дослідження вітчизняних вчених Ю.М. Грошевого,
А.П. Зайця, М.І. Козюбри, М.І. Корнієнка, Т.А. Костецької, В.В. Кравченка,
А.М. Колодія, П.Ф. Мартиненка, В.Ф. Мелащенка, Г.О. Мурашина, В.Ф. Погорілка, В.Ф. Опришка, В.П. Тихого, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала,
Ю.С. Шемшученка, М.І. Черкеса та ін. Цій проблематиці присвячені і дослідження відомих зарубіжних вчених Ф. Ардана, В. Бернхема, П. Бромхеда, В.С. Боботова,
В.М. Вітрука, Л. Гарліцкі, К. Гессе, Б.С. Ебзєєва, В.Т. Кабишева, М. Капелетті,
Г. Кляйна, Р. Кросса, Т. Маунца, Ж.Й. Овсепян, Л. Фаворе, Т.Я. Хабрієвої,
В.Є. Чиркіна, Г. Штайнбергера, Ю.Л. Шульженко, Ю.А. Юдіна та ін. Проте у згаданих працях не розкривається правосуб’єктність гарантів конституційного ладу та здійснення відповідних функцій органами конституційної юрисдикції.

Актуальність дослідження системи гарантів конституційного ладу України зумовлена необхідністю визначити системоутворюючі засади взаємодії інститутів публічної влади та громадянського суспільства. У цьому контексті особливої ваги набуває проблематика правосуб’єктності Конституційного Суду України, притаманних для цього органу форм і засобів забезпечення конституційного ладу.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу” узгоджується з “Основними напрямами наукових досліджень в галузі держави і права на 1998-2000 роки”, затвердженими Загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 року і виконано відповідно до загальних напрямків наукових досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім.
В.М. Корецького НАН України у рамках теми “Проблеми становлення і функціонування конституційної юстиції в Україні” (№ державної реєстрації 0199U004030).

Мета і завдання досліджень. Основна мета дисертації – з позицій системного аналізу та компаративістики розкрити теоретичні і практичні аспекти функціонування Конституційного Суду у системі гарантів конституційного ладу України.

Задачі дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у тому, щоб:

– розкрити систему конституційного ладу України та його юридичні гарантії;

– охарактеризувати правосуб’єктність гарантів конституційного ладу та розкрити роль Конституційного Суду України як органу конституційної юстиції в системі гарантів конституційного ладу України;

– дати характеристику принципів юрисдикції та процесуальних процедур розгляду справ Конституційним Судом України, а також основних процесуальних форм і методів забезпечення Судом конституційного ладу;

– визначити ефективність окремих функцій Конституційного Суду у сфері гарантування конституційного ладу: забезпечення верховенства Основного Закону, вирішення спорів про компетенцію між органами публічної влади, захист основних прав і свобод;

– розкрити юридичну природу правових актів Конституційного Суду України, дати характеристику їх місця у системі джерел національного права та механізм їх реалізації;

– сформулювати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавства, що визначає правові засади діяльності Конституційного Суду України як гаранта конституційного ладу.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, пов’язані з механізмом забезпечення конституційного ладу України в процесі здійснення відповідних функцій Конституційним Судом України.

Предметом дослідження є система організаційних та процесуальних засобів забезпечення конституційного ладу єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Методи дослідження. Характер та обсяг предмету даного дисертаційного дослідження зумовили необхідність комплексного застосування методологічних прийомів правознавства з урахуванням принципів всебічного дослідження державотворчих процесів та явищ; цілісності та єдності дослідження; поєднання історичних та логічних прийомів.

В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи щодо визначення системи гарантів конституційного ладу України та правових засад діяльності Конституційного Суду у механізмі його забезпечення, а саме: загальнофілософського аналізу права – як соціального феномену через систему філософських законів, категорій понять та окремих системних принципів; метод діалектичної логіки – для розкриття механізму участі Конституційного Суду у забезпеченні конституційного ладу, взаємодії між інститутами громадянського суспільства та публічної влади; метод синергетики – для розкриття впливу практики Конституційного Суду на розвиток та конкретизацію змісту конституційних норм; метод формальної юридичної логіки – для визначення основних понять юридичних конструкцій, правових засад вирішення конституційно-правових спорів, інтерпретації конституційних норм Конституційним Судом; соціологічний метод – як засіб з’ясування ефективності органу конституційної юрисдикції у забезпеченні конституційного ладу України; системний метод – для з’ясування місця і ролі Конституційного Суду у механізмі забезпечення конституційного ладу України та дослідження форм його взаємодії з органами публічної влади та юридичними і фізичними особами.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дана робота є першим дисертаційним дослідженням, в якому проведено аналіз теоретичних і практичних аспектів гарантування конституційного ладу Конституційним Судом України. Вперше визначено правосуб’єктність органів, що забезпечуюють гарантування конституційного ладу України, та їх система, розкрито основні напрямки діяльності Конституційного Суду України у цій сфері.

Наукова новизна роботи виражена насамперед у таких основних положеннях:

1. Незважаючи на плюралізм методологічних підходів до природи забезпечення конституційного ладу (правова охорона або правовий захист конституції, конституційний контроль, існування контрольно-наглядової влади), основні положення вчених зводяться до ідеї єдності форми, змісту і сутності діяльності учасників конституційних правовідносин з попередження та усунення порушень засад конституційної системи. Авторська концепція гарантування конституційного ладу полягає в тому, що система його забезпечення зумовлена станом соціальної та політичної інтеграції суспільства і держави. Відповідно на цих засадах формуються правовідносини з приводу забезпечення конституційного ладу України. Тому систему гарантій конституційного ладу складає органічний комплекс правових, інституційних та процедурних механізмів забезпечення конституційних норм та цінностей.

2. Правосуб’єктність гарантів конституційного ладу полягає у їх праві та обов’язкові захищати основоположні конституційні цінності та принципи з метою забезпечення взаємодії громадян, суспільства і публічної влади. Основою цього служать організаційні та процедурні засади, які визначають конституційний порядок, систему відносин між індивідом, суспільством і державою. Гаранти конституційного ладу сприяють стабілізації конституційно-правових відносин та визначають основні напрямки забезпечення основних прав і свобод, подальшого розвитку конституційної держави. Систему гарантів конституційного ладу складають органи публічної влади та посадові особи, політичні партії та інші інститути громадянського суспільства, фізичні та юридичні особи, які в рамках належної правової процедури та інституту права захисту забезпечують визначення, реалізацію та захист основних конституційних цінностей, що визначає об’єм їх прав (повноважень) і обов’язків, а також відповідні їх функції.

3. У системі гарантів конституційного ладу Конституційний Суд України виступає як орган конституційної юстиції, що на основі права та справедливості у процесуальному порядку вирішує конституційно-правові спори та здійснює правозахисну, арбітражну, інтерпретаційну, конституційно-контрольну функції.

4. Конституційний Суд України виступає основним суб’єктом у системі конституційно-процесуальних відносин. Суд здійснює інтерпретаційну діяльність у двох формах: а) офіційного тлумачення Конституції і законів України та б) процесуального тлумачення конституційних положень. Інтерпретація Конституції України є іманентною характеристикою діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції. В ході інтерпретаційної діяльності Конституційний Суд покликаний гнучко поєднувати формально-юридичну (догматичну) та діалектичну методику (природно-позитивістську) тлумачення норм Конституції України.

5. Формою реалізації владних повноважень Конституційного Суду України виступають висновки та рішення цього органу. Рішення єдиного органу конституційної юрисдикції є інтерпретаційними актами, спрямованими на реалізацію та конкретизацію конституційних норм. Аналіз практики Конституційного Суду України показує, що сукупність його рішень складає судове прецедентне право, яке характеризується м’якими формами слідування Судом попереднім рішенням з аналогічних справ.

Теоретичні висновки і практичні рекомендації результатів дослідження спрямовані на розвиток науки конституційного права у сфері забезпечення конституційного ладу. Сформульовані в дисертації пропозиції та висновки можуть бути використані:

в науково-дослідницьких цілях – для поглиблення наукових знань у сфері засад конституційного ладу та його гарантій, створення для цього необхідної теоретичної бази;

у правотворчій роботі – визначення загальних закономірностей при підготовці, обговоренні та прийнятті законодавчих актів, спрямованих на розвиток конституційних норм, реалізацію Конституції у цілому;

у правозастосуванні – в удосконаленні та розширенні форм і методів забезпечення конституційного ладу України єдиним органом конституційної юрисдикції, системи конституційного контролю;

у навчальному процесі – для підготовки фахівців у галузі конституційного права та державного управління, конституційно-процесуального права, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних і муніципальних службовців, а також суддів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доповідалися на міжнародних конференціях: “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” (Ужгород, 1999), “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (Київ, 2000), “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти” (Сніна, Словаччина, 2001). Тези всіх виступів або підготовлені на їх основі статті опубліковано.

Основні положення дисертації викладено в дев’яти статтях, з яких чотири опубліковано у фахових юридичних виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків та списку джерел і літератури (360 бібліографічних позицій). Загальний обсяг роботи – 218 сторінок, у т.ч. список джерел і літератури – 27 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; зв’язок роботи з науковими програмами, планами; визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкривається методологічна основа дисертації, охарактеризовано її наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, а також наводиться інформація про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ “Правосуб’єктність учасників конституційно-правових відносин як гарантів конституційного ладу” присвячено розкриттю місця і ролі Конституційного Суду України у системі гарантів конституційного ладу.

У підрозділі 1.1. “Поняття конституційного ладу України та його гарантії” розкривається поняття, елементний склад та механізм забезпечення конституційного ладу України у механізмі політичної і соціальої інтеграції громадянського суспільства і публічної влади.

Система забезпечення стабільності конституційно-правових відносин та конституційного порядку втілюється через усталену сукупність засобів та механізмів управління суспільством та забезпечення основоположних людських цінностей. Забезпечення верховенства Конституції на всій території України, упорядкування конституційно-правових відносин у відповідності до принципу верховенства права зв’язує їх учасників і передбачає певний механізм взаємодії та співпраці між ними. Для визначення системи конституційного ладу є недоцільним штучне виділення категорій державного та суспільного ладу, які відповідно виражають організацію публічної влади, політичну систему й основи демократичного ладу суспільства. Тому більш прийнятно розглядати їх у діалектичній єдності як певний тип конституційної системи державно організованого суспільства.

У дисертації робиться висновок, що юридичні гарантії конституційного ладу України становлять цілісну систему правових, інституційних та процедурних засобів забезпечення основних цінностей суспільства і держави, які закріплені та випливають із змісту Конституції України. Система таких гарантій зумовлена тим, що учасники конституційних правовідносин зобов’язані їх забезпечувати на засадах верховенства права, демократії, свободи політичної діяльності згідно з належною правовою процедурою. У процесі такої діяльності конституція потребує інтерпретації через поточне законодавство або діяльність конституційної юстиції, а у випадку якісних змін засад політичної, економічної, соціальної, культурної системи суспільства може виникнути необхідність ревізії конституції у рамках реалізації народом установчої влади.

У підрозділі 1.2. “Зміст правосуб’єктності гарантів конституційного ладу України” обґрунтовується правове положення суб’єктів права у механізмі його забезпечення, форми і засоби реалізації їх правомочностей та відповідальності.

Суб’єкти конституційно-правових відносин розглядаються як носії комплексу основних прав і свобод, владних повноважень та відповідальності, які покликані діяти у межах та спосіб, визначених законом. Гаранти конституційного ладу забезпечують взаємодію та інтеграцію громадянських інститутів та публічної влади на основі права з метою утвердження, реалізації та правового захисту конституційних норм і принципів. У Конституції статусом “гаранта” наділено насамперед Президента України, що безсумнівно вказує на його провідну роль у конституційній системі як глави держави, що здійснює арбітражні функції і забезпечує наступність публічної влади. Однак це не виключає того, що у випадку порушення конституційних норм і принципів будь-який учасник конституційно-правових відносин також може виступити як гарант конституційного ладу.

Діяльність гарантів конституційного ладу втілюється у певних організаційних та процедурних формах, а тому носить інституйований характер. Стабільність конституції забезпечується не тільки матеріально-процедурними обмеженнями та порядком внесення змін до Основного Закону. Реальна чинність конституційних норм втілюється насамперед через позитивну діяльність учасників конституційно-правових відносин, спрямованої на забезпечення цінностей українського суспільства.

У ході реалізації норм Конституції та закріплених у ній основоположних цінностей суспільства, у випадку посягання на ці об’єкти, порушники повинні понести конституційно-правову відповідальність. Інші учасники несуть обов’язок по забезпеченню правового захисту Основного Закону і в цьому аспекті вони виступають гарантами конституційного ладу. Безпосередньо людина, основні права і свободи як найвищі соціальні цінності зумовлюють конституційний устрій суспільства і держави та втілюють певну систему взаємозв’язків між ними. Система процедур правового захисту (ст. 3, 8, 55, 124 та 157 Основного Закону) зв’язують органи публічної влади основними правами і свободами.

У підрозділі 1.3. “Система гарантів конституційного ладу України” визначається, що вона має інституційно-правову природу і втілюється через конституційні норми-принципи, норми-цілі, установчі норми.

Система гарантів конституційного ладу розглядається автором як співвідношення між комплексними інститутами права захисту та належної правової процедури з урахуванням їх місця і ролі у забезпеченні стабільності та розвитку конституційного порядку, які конкретизуються інститутами демократії, ефективних засобів правового захисту. Конституційний інститут права захисту втілює організацію публічної влади та демократичного суспільства як сукупність організаційно-процедурних засад по реалізації та правовому захистові основних прав. Сукупність ефективних засобів правового захисту доповнює політику держави по соціально-правовому захистові основних прав. Їх тісний взаємозв’язок зумовлює демократичний порядок управління публічними справами, механізми врегулювання правових спорів у суспільстві та державі.

Конституційний інститут публічної влади розглядається у роботі як певний тип юридичного режиму реалізації суверенної влади народу шляхом вирішення справ публічного (загального) значення на основі єдності повноважень та відповідальності її носіїв. Організація публічної влади втілюється органи держави і місцевого самоврядування Принцип поділу влади передбачає конституювання, функціональну відособленість, незалежність, співпідпорядкування гілок влад. Управління публічними справами на різних рівнях публічної організації суспільства відрізняється своєрідним юридичним режимом.

Здійснення даних функцій забезпечується через належну правову процедуру як єдність процесуального режиму та процесуальної форми. Це дозволяє визначити правові форми контролю суспільства над публічною владою, а також ефективного управління суспільством у конституційній державі. У цьому механізмі важлива роль належить Конституційному Суду України, який наділений повноваженнями здійснювати конституційний контроль та офіційне тлумачення Конституції і законів України.

Підрозділ 1.4. “Конституційна юстиція як організаційно-правова форма гарантування конституційного ладу України” присвячений розкриттю механізму реалізації засад конституційної держави та забезпечення конституційного ладу Конституційним Судом України.

Такий механізм втілюється в упорядкуванні конституційно-правових відносин та інтерпретації конституційних норм. Інтерпретація Конституції є основою легітимного механізму конкретизації та реалізації її норм. У цьому відношенні важливими є повноваження Конституційного Суду України здійснення офіційного тлумачення Конституції і законів України. Як орган судової влади Конституційний Суд забезпечує насамперед інтерпретацію конституційних норм шляхом розгляду конституційно-правових спорів. Тому в умовах формування конституційної держави конституційні суди забезпечують функції конституційного контролю, конституційності ратифікації міжнародних договорів України, примирювальну, арбітражну функцію та захист основних прав і свобод, інтерпретації конституційних норм. Статус Конституційного Суду України визначається його конституюванням як вищого органу публічної влади, що наділений самостійними повноваженнями, особливим порядком формування, специфічними формами діяльності, як єдиного органу конституційної юрисдикції. Тому у комплексі дисертант розглядає Конституційний Суд в якості органу конституційної юстиції.

Оскільки конституційна юстиція реалізується за спеціальною процедурою розгляду справ на засадах “зв’язаності ініціативи” по їх розгляду, тому Конституційний Суд не входить у т. зв. “контрольно-наглядову владу”. У роботі підкреслюється, що конституційна юстиція є особливою організаційно-правовою формою гарантування конституційного ладу України, тобто окремий конституційно-правовий інститут. На основі порiвняльно-правового аналізу робиться висновок про те, що Конституційному Суду України належить монополія по вирішенню конституційних спорів, він здійснює обмежений контроль, а тому вітчизняна конституційна юстиція належить до європейської моделі. Наголошується на тому, що у багатьох аспектах ефективність Конституційного Суду залежить від діяльності органів адміністративної юстиції. Оскільки основне навантаження по захисту основних прав і свобод лежить на судах загальної юрисдикції, Конституційний Суд виступає субсидіарним (додатковим) інститутом у механізмі правового захисту.

Другий розділ – “Юрисдикція Конституційного Суду України – правовий інститут гарантування конституційного ладу” – присвячений розкриттю принципів юрисдикції та юрисдикційних форм гарантування конституційного ладу Конституційним Судом.

У підрозділі 2.1. “Принципи юрисдикції Конституційного Суду України” зазначається, що у діяльності Конституційного Суду їх роль полягає у визначенні загальних моделей формулювання його повноважень і обов’язків, порядку реалізації повноважень та вирішення конституційно-правових спорів. Верховенство права у конституційній юрисдикції втілюється через визначені Конституцією повноваження Конституційного Суду, правові форми їх реалізації та самообмеження Суду не розглядати спори політичного характеру. Зв’язаність Конституційного Суду правом зумовлює те, що цей орган не вправі відмовити у розгляді спорів у випадку необхідності інтерпретації конституційних норм.

На основі аналізу системи принципів юрисдикції Конституційного Суду зроблено висновок, що вони безпосередньо закріплені у правових актах, а також виводяться із змісту та логіки правових норм, вітчизняної системи права. Серед них автор дослідження виділяє наступні принципи: незалежності, функціональної відособленості, самостійності, організаційної єдності, зв’язаності правом, зв’язаності єдністю правової системи, зв’язаності належною правовою процедурою.

Аналіз принципів юрисдикції та практики Конституційного Суду дав змогу дисертантові зробити висновок, що існує потреба у реорганізації структури цього органу із відповідним законодавчим забезпеченням. Запропоновано створення у Конституційному Суді пленуму та двох палат для посилення функцій конституційної юрисдикції. Розгляд справ пленумом Конституційному Суду дозволить узагальнювати практику та формулювати свої правові позиції, переглядати рішення за нововиявленими обставинами. Пропонується створення палат у Суді на базі існуючих Колегій суддів за функціональним критерієм.

У підрозділі 2.2. “Юрисдикційні форми гарантування конституційного ладу Конституційним Судом України” розкрито основні напрямки реалізації цим органом своєї компетенції та їх ефективність.

Юрисдикція Конституційного Суду України реалізується у двох основних формах: а) конституційного контролю та б) офіційного тлумачення Конституції і законів України. Конституцією України закріплено виключний перелік повноважень Суду. На думку дисертанта, повноваження Конституційного Суду по офіційному тлумаченню Конституції може бути переглянуто тільки у випадку введення інституту конституційної скарги, бо інакше це є посяганням на сутнісний зміст та гарантії основних прав і свобод (ст. 157 Конституції). Разом з тим таке повноваження може бути конкретизовано у Законі України “Про Конституційний Суд України” за певними напрямками діяльності цього органу.

Безпосередньо у Законі України “Про Конституційний Суд України” юрисдикція цього органу деталізована через закріплення процедурних форм розгляду конституційно-правових спорів. Аналіз законодавства України та практики Конституційного Суду дав змогу виділити наступні юрисдикційні форми гарантування конституційного ладу цим органом конституційної юстиції: 1) здійснення власне конституційного контролю; 2) контроль за конституційністю трансформації норм і принципів міжнародного права; 3) захист основних прав і свобод; 4) розгляд спорів про компетенцію між органами публічної влади; 5) розгляд спорів, пов’язаних із виборами та референдумами; 6) контроль за порушенням Конституції України органами публічної влади та їх посадовими особами та 7) офіційне тлумачення Конституції і законів України.

Основним напрямом діяльності Конституційного Суду в ході гарантування конституційного ладу є забезпечення інтерпретації конституційних норм і принципів. Реалізація владних повноважень Конституційного Суду України здійснюється виключно у рамках Конституції України та Закону України “Про Конституційний Суд України” і в ході його практики вже сформульовано критерії самообмеження від втручання у розгляд політичних спорів.

У третьому розділі – “Система юридичних процедур гарантування конституційного ладу Конституційним Судом України” розглядається процедурно-процесуальні форми і засоби вирішення конституційно-правових спорів органом конституційної юстиції.

У підрозділі 3.1. “Принципи юридичних процедур у діяльності Конституційного Суду України” проаналізовано процесуальні засади вирішення конституційно-правових спорів.

Процесуальні засади діяльності Конституційним Судом випливають із системи гарантій конституційного ладу, які є складовою частиною конституційного процесуального права. Дисертантом зроблено висновок, що конституційно-процесуальне право виступає формою забезпечення народовладдя, регулювання порядку функціонування органів публічної влади, реалізації і правової охорони основних прав, тобто служить реалізації конституції. Тому дана галузь права охоплює правові відносини щодо вирішення юридичних справ з приводу реалізації та правового захисту норм і цінностей, закріплених у конституції.

У системі конституційно-процесуальних відносин Конституційний Суд України посідає особливе місце, зумовлене процедурою розгляду конституційно-правових спорів, субсидіарністю та підсудністю розгляду справ. Зв’язаність конституційного судочинства правом та його субсидіарність зумовлюють дещо відмінний зміст ряду його принципів, ніж в інших процесуальних галузях права (зокрема, специфічно тлумачаться принципи колегіальності, змагальності, об’єктивності, повноти та всебічно-го розгляду справи, диспозитивності тощо).

У підрозділі 3.2. “Процесуальні форми і методи гарантування конституційного ладу Конституційним Судом України” розглядаються основні інструменти інтерпретації конституційних норм і принципів, які виражають функцію конституційної юстиції по їх реалізації та конкретизації.

Інтерпретація Основного Закону Конституційним Судом України здійснюється двома шляхами: 1) процедурною діяльністю щодо з’ясування та роз’яснення змісту конституційних норм при розгляді будь-якої категорії справ та 2) ухваленням рішень щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України. Таким чином Конституційний Суд досліджує практику застосування конституційних норм, відповідні вітчизняні та світові конституційні традиції, звичаї, конституційну доктрину і належним чином застосовує конституційні норми при розгляді конкретних справ.

Порівняльно-правовий аналіз діяльності органів конституційної юстиції дав змогу зробити висновок, що інтерпретація Конституційним Судом України конституційних норм і принципів не тотожна діяльності судів загального права по творенню судових прецедентів. Конституційний Суд є зв’язаний правом, тому основним мірилом при розгляді справ служить позитивне право, а також конституційні принципи.

У роботі зроблено висновок, що функція Конституційного Суду по інтерпретації Конституції зумовлює виважений підхід при розгляді справ, обґрунтуванні й ухваленні рішень. Це вимагає високого ступеня володіння засобами юридичної техніки, оскільки Суду необхідно практично вирішувати завдання по однозначній та чіткій інтерпретації змісту конституційних норм. Важливим у конституційному судочинстві є проблеми юридичної термінології та юридичних конструкцій. Коректне їх застосування дає змогу Конституційному Суду інтерпретувати конституційні норми у відповідності до правил тлумачення. Тому у дослідженні зроблено аналіз основних правил тлумачення, зокрема граматичного, системного, телеологічного способів тлумачення, “золотого правила” тлумачення та ряду інших способів тлумачення.

З іншого боку Конституційний Суд повинен при інтерпретації забезпечувати єдність змісту конституційних норм та конкретно-історичних обставин. Дисертант пропонує нові засади інтерпретації конституційних норм (діалектичний метод). Зокрема, пропонується гнучко поєднувати діалектичний метод із традиційним формально-юридичним методом.

У підрозділі 3.3. “Юридична природа рішень і висновків Конституційного Суду України та механізм їх реалізації” розкривається їх характер як вторинних джерел конституційного права, як інтерпретаційних актів органу судової влади.

На основі порівняльно-правового аналізу зроблено висновок, що рішенням Конституційного Суду притаманні певні ознаки, які є відмінні за своєю природою від рішень судів загального права. Насамперед, рішення органу конституційної юрисдикції володіють силою закону і не потребують свого підтвердження з боку органів публічної влади. Рішення містять публічно-владне веління діяти належним чином і такий правовий припис безпосередньо ґрунтується на конституційній нормі, доповнюючи її зміст. Тому висновки Суду, що лежать в основі рішення, не містять норми права.

Рішенням Конституційного Суду України притаманні всі ознаки джерела права, зокрема публічність, загальнообов’язковість, загальна дія у просторі, часі, за колом осіб. Сукупність рішень Суду складає його прецедентне право, а тому конкретне рішення не має нормативного характеру. Ненормативність рішень випливає з того, що при їх ухваленні Конституційний Суд забезпечує узгодження змісту конституційних норм із принципом верховенства права, юридичною практикою, звичаями та науковою доктриною.

Як вторинне (похідне від Конституції) джерело права рішення Конституційного Суду України характеризуються наступними ознаками: 1) виражають публічно-владну діяльність Суду щодо забезпечення верховенства Основного Закону; 2) відображають функцію Суду щодо формування одноманітного та однозначного розуміння змісту конституційних норм, забезпечення стабільності правової системи, попередження зловживання правами та повноваженнями; 3) вони є обов’язковими до виконання на всій території України і не потребують свого підтвердження; 4) вони можуть бути переглянуті у випадку формулювання Судом нової конституційної доктрини чи якісно нової правової позиції; 5) остаточність та загальнообов’язковість таких актів на всій території України.

При ухваленні рішень Конституційний Суд України повинен виходити із принципів верховенства права, забезпечення єдності правової системи, забезпечення механізму самовиконуваності рішення. Рішення ухвалюються у межах компетенції та встановленому процесуальному порядку. Такі акти містять констатацію певних юридичних фактів та виражають публічно-владне веління, яке має зобов’язуючий характер для всіх учасників конституційно-правових відносин.

У роботі зроблено висновок, що механізм реалізації рішень Конституційного Суду України полягає у принципові самовиконуваності рішень, що зумовлено також втіленням засад верховенства (панування) права. Відповідно до цього принципу Конституційний Суд має виважено формулювати власну правову позицію у рішенні, враховуючи реальний стан конституційно-правових відносин. Саме таким чином, на думку дисертанта, досягається ефективність механізму виконання рішень Конституційного Суду і досягається мета конституційної юстиції по упорядкуванню та стабілізації конституційного ладу України.

У висновках дисертації підбиваються підсумки дослідження, визначаються основні результати, що зумовили самостійність та значимість роботи. Сформульовані загальні теоретичні положення щодо місця і ролі Конституційного Суду у системі гарантів конституційного ладу України, які полягають у наступному:

1. Конституційний лад виражає конкретний тип системоутворюючих компонентів національної правової системи, в основі яких лежить сукупність соціальних цінностей та відповідна національна правова традиція. У залежності від типу суспільства (системо- чи персоноцентристського, чи перехідного типу) формується структура системи гарантів конституційного ладу.

Конституційний лад України виражає політичну та соціальну інтеграцію демократичного суспільства та публічної влади виключно на засадах верховенства права, справедливості та солідарності з метою забезпечення гідності людини і громадянина, їх основних прав і свобод. За своїм типом конституційний лад України є перехідним (транзитним), за формою – ліберально-демократичним.

Система гарантій конституційного ладу – це єдність правових, інституційних та процедурних засобів забезпечення конституційних норм та принципів. Правові гарантії включають в себе дію принципів верховенства права та справедливості, а також механізм реалізації установчої влади. Інституційні гарантії носять організаційно-правову форму і втілюються у демократичних засадах функціонування суспільства, свободі політичної діяльності та належному функціонуванні публічної влади. Процесуальні гарантії становлять комплекс процесуальних процедур забезпечення конституційного ладу України.

2. Гаранти конституційного ладу є носіями конституційних прав та обов’язків, які забезпечують взаємодію та інтеграцію інститутів громадянського суспільства та публічної влади у відповідності до конституційних норм і цінностей. Система гарантів конституційного ладу має інституційно-правову основу, яка включає в себе інститути ефективних засобів правового захисту, організації публічної влади. Взаємні зв’язки між цими інститутами складають організаційну основу системи гарантів конституційного ладу України.

Організаційна форма правосуб’єктності гарантів конституційного ладу проявляється через визнання за ними згідно з конституцією правомочностей (прав і повноважень), які реалізуються через правові форми та засоби діяльності (юридичні процедури) Гарантування конституційного ладу є якісною функціональною характеристикою усіх учасників конституційних правовідносин. Зроблено класифікацію функцій гарантів конституційного ладу за наступними критеріями:
а) за суттю – встановлення, реалізація та правова охорона засад конституційного ладу; б) за об’єктною сферою – зворотних зв’язків, політична, економічна, соціальна, культурна й інформаційна; в) за мірою владною впливу – самовизначення, самоорганізації, регулювання, контролю, змагальності та взаємодії.

3. У системі гарантів конституційного ладу Конституційний Суд України виступає як орган конституційної юстиції. Конституційний Суд забезпечує інтерпретацію Основного Закону з метою упорядкування конституційно-правових відносин, реалізації та конкретизації Конституції.

Конституційна юстиція – це особливий процесуальний порядок вирішення конституційно-правових спорів з метою забезпечення верховенства Основного закону, конституційного ладу, гідності індивіда, верховенства прав і свобод людини і громадянина, зв’язаності публічної влади основними правами і свободами. Тим самим Конституційний Суд виступає спеціалізованим органом публічної влади серед гарантів конституційного ладу України.

Конституційна юстиція є конституційно-правовим інститутом, який становить сукупність норм і принципів, що визначають:

1) систему правових засобів, механізмів, за допомогою яких органи публічної влади, фізичні та юридичні особи можуть звертатися з приводу розв’язання конституційно-правових спорів;

2) у залежності від типу організації функціонує у вигляді: а) єдиного органу конституційної юрисдикції, якому належить монополія по вирішенню спорів конституційного характеру; б) при наявності органу конституційної юрисдикції частина спорів конституційного характеру вирішується фактично органами адміністративної юстиції; в) спеціалізованої палати конституційного правосуддя у структурі верховних судів, а менш важливі конституційні спори вирішують загальні суди; г) системи загальних судів, які вправі вирішувати конституційні спори, однак провідна роль у цій системі належить верховним судам;

3) особливу процесуальну форму здійснення конституційного судочинства, яка при наявності спеціалізованого органу конституційної юстиції має суттєві відмінності від моделі загального судового процесу;

4) вирішення конституційно-правових спорів шляхом інтерпретації конституції та визнання правових актів неконституційними;

5) особливу юридичну природу та специфічний механізм виконання рішень органів конституційної юстиції, які засновані безпосередньо на нормах і принципах конституції, що має на меті забезпечити верховенство Основного закону, основних прав і свобод, забезпечення суспільного миру та автономності ланок політичної системи, зокрема принципу поділу влад.

Конституційний Суд України не становить певного системного утворення. Тому ефективність діяльності конституційної юстиції в України багато в чому залежить від діяльності адміністративної юстиції. В зв’язку з цим затягування запровадження адміністративних судів у системі судів загальної юрисдикції негативно позначається на діяльності Конституційного Суду, який виступає субсидіарним інститутом захисту основних прав і свобод в Україні.

4. Юрисдикція Конституційного Суду ґрунтується на наступних засадах: незалежності, функціональної відособленості, самостійності, організаційної єдності, зв’язаності правом, зв’язаності єдністю правової системи, зв’язаності належною правовою процедурою.

Для забезпечення ефективності конституційної юстиції та розгляду справ у розумні строки пропонується створення у складі Конституційного Суду двох палат та пленуму, що потребує внесення відповідних змін у Закон України “Про Конституційний Суд України”. Це дасть змогу забезпечити спеціалізацію у справах щодо здійснення конституційного контролю, розгляду спорів про повноваження, забезпечення верховенства основних прав і свобод, офіційного тлумачення Конституції і законів України тощо.

Реалізуючи повноваження, Конституційний Суд гарантує конституційний лад України за такими напрямками: 1) забезпечення засад вільного демократичного ладу;
2) забезпечення верховенства основних прав і свобод; 3) забезпечення належного функціонування публічної влади та наступності (тяглості) її інститутів; 4) здійснення арбітражу (функцій примирення) у конфліктах конституційного характеру;
5) забезпечення вищої юридичної сили та прямої дії конституційних норм.

5. Для підвищення ефективності Конституційного Суду пропонується закріплення за цим органом додаткових повноважень, що на думку дисертанта не потребує внесення змін до Конституції України. Це можна зробити шляхом внесення змін до Закону України “Про Конституційний Суд України” за допомогою конкретизації конституційної формули “офіційне тлумачення Конституції і законів України” наступним чином (п. 4 ст. 13 Закону):

“Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України з приводу:

спорів про компетенцію між органами державної влади, між органами державної влади та органами влади Автономної Республіки Крим, між органами державної влади та місцевого самоврядування;

розгляду скарг фізичних та юридичних осіб на правові акти та дії органів державної влади, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

конституційності діяльності політичних партій”.

6. Процесуальна форма діяльності органів публічної влади дає змогу легітимним шляхом реалізувати конституційні норми, об’єктивно забезпечити режим панування права. У системі загальних процесуальних принципів до засад конституційного судочинства віднесено наступні: колегіальність, публічність, доступність правового захисту, субсидіарність, змагальність, диспозитивність, повноту, всебічність та об’єктивність розгляду справи, безпосередність та неупередженість, мову судочинства, обґрунтованість та обов’язковість рішень і висновків Суду.

Процесуальним засобом забезпечення конституційного ладу в ході здійснення конституційного судочинства є інтерпретація Конституції України. Така діяльність Суду є правозастосовчою, яка є засобом забезпечення конституційного контролю та офіційного тлумачення Конституції і законів України. У цьому процесі інтенсивно застосовуються засоби юридичної техніки, засоби тлумачення конституційних норм, внаслідок чого Суд формує власну конституційну доктрину та прецедентне право.

При тлумаченні Конституційним Судом України конституційних норм і принципів основною метою є забезпечення єдності їх змісту із конкретно-історичним станом конституційних правовідносин. Тому оптимальним здається поєднання формально-юридичної (традиційної) та діалектичної методики інтерпретації конституційних норм. Діалектична методика інтерпретації може здійснюватися за наступними критеріями: принцип позитивізму, зв’язаність ієрархією правових норм, забезпечення ефективної системи засобів правового захисту, зв’язаність позитивно закріпленими основними правами і свободами, рівність і справедливість, зв’язаність процесуальними нормами, процесуальна форма інтерпретаційного акту.

7. Рішення та висновки Конституційного Суду є інтерпретаційними актами щодо норм Конституції України, в яких міститься публічно-владне веління діяти належним чином. Вони володіють юридичною силою закону і не потребують додаткового схвалення органами публічної влади. Їх виконання забезпечується через механізм самовиконуваності, тобто виваженості постановляючих висновків, які ґрунтуються на узгодженості змісту конституційних норм і принципів та динаміки конституційно-правових відносин. З цих позицій рішення і висновки Конституційного Суду України є джерелами права, які мають вторинний характер, оскільки вони є похідними від норм та принципів Конституції України і безпосередньо пов’язано з ними.

Основні положення дисертації відображені у наступних публікаціях здобувача:

1. Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // Право України. – 1999. – № . – С. 35-38.

2. Конституційна юстиція у системі конституційно-процесуальних відносин // Держава і право: Зб. наук. праць. – 2000. – Вип. 6. – С. 99-108.

3. Юридична природа рішень і висновків Конституційного Суду України та механізм їх виконання // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: ІДП НАН, 2001. – Вип. 12. – С. 181-190.

4. Конституційна відповідальність у контексті правового захисту Основного Закону // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: ІДП НАН, 2002. – Вип. 16. – С. 145-157.

5. Конституційний Суд України у судових механізмах гарантування прав і свобод людини та громадянина // Права і свободи