КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СИДОРЕНКО НІНА СЕРГІЇВНА

341.231.14

ЄВРОПЕЙСЬКА СОЦІАЛЬНА ХАРТІЯ:

РЕГІОНАЛЬНИЙ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ /ПОЗИЦІЯ УКРАЇНИ/.

спеціальність 12.00.11. – міжнародне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент

Мицик Всеволод Всеволодович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти доктор юридичних наук, професор

Висоцький Олександр Федорович, Інститут держави та права ім.В.М.Корецького НАН України

кандидат юридичних наук, Войтович Сергій Адамович, партнер Товариства з обмеженою відповідальністю – Юридична і патентна фірма “Грищенко та партнери”.

Провідна установа Національна юридична академія ім.Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України, м.Харків

Захист відбудеться “09” червня 2003 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м.Київ, вул.Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий “06” травня 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бурлай Є.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Стратегічним напрямом зовнішньої політики України впродовж останніх років залишається її інтеграція до європейських міжнародних регіональних організацій, участь у яких має суттєво сприяти забезпеченню реалізації в Україні принципів демократії, верховенства права, ефективного захисту прав і основних свобод людини.

Протягом останнього десятиріччя Україною здійснено серйозні кроки в напрямку наближення до визнання європейських стандартів з прав людини та основних свобод. Так, зокрема, прийняття України до Ради Європи, підписання та ратифікація Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950р. (надалі – “ЄКПЛ”) і протоколів до неї та інших пріоритетних з точки зору Ради Європи документів в цій галузі, впровадження на її території регламенованих такими документами міжнародних норм в галузі захисту громадянських і політичних прав людини засвідчили приєднання України до Європейської системи захисту прав людини.

Разом з тим в цій царині залишаються гострі проблеми, на що спеціально звертали і звертають увагу європейські інституції. Так, Парламентською асамблеєю Ради Європи (Висновок 190(1995) ПАРЄ) Україні було рекомендовано проводити національну політику у відповідності до принципів, проголошених ЄКПЛ та Європейською соціальною хартією (надалі – “ЄСХ” та/або “Хартія”) – основоположним міжнародно-правовим актом, на базі якого заснована і діє Європейська регіональна система захисту соціальних та економічних прав людини як підсистема Європейської системи захисту прав людини.

В умовах переходу економіки України до ринкової моделі господарювання і пов’язаних з цим проблем соціального та економічного характеру приєднання України до ЄСХ надало б реальну можливіть привести нормативну базу і правовий механізм захисту соціальних та економічних прав людини в Україні у відповідність до європейських стандартів Хартії і тим самим забезпечити соціальну захищеність населення, належну реалізацію економічних і соціальних прав громадян, що мешкають на території України.

Тому дослідження питання про можливість приєднання України до Хартії, а відтак і перспективи її інтеграції до Європейської регіональної системи захисту соціальних та економічних прав людини, набули особливої актуальності.

07.05.1999р. Україна підписала Переглянуту Хартію 1996р. Нині на порядку денному стоїть питання про ратифікацію даного міжнародно-правового документу, що передбачає досягнення такого рівня економічного, політичного та правового розвитку держави, який відповідав би рівневі, регламентованому Хартією. Звідси об’єктивна необхідність не тільки наукового аналізу і теоретичного обгрунтування можливостей, термінів і способів здійснення такої інтеграції, а й визначення практичних шляхів її реалізації. Саме це і зумовлює актуальність даної теми як в науково-аналiтичному, так i в практичному плані. Крім того, вона є особливо актуальною для української науки міжнародного права, для якої вказана проблематика є новою і малодослідженою. Останнє пояснюється, по-перше, очевидним пріоритетом, який останніми роками надавався в Україні проблемам забезпечення насамперед громадянських та політичних прав людини, по-друге, тим, що з моменту приєднання України до Хартії пройшло небагато часу, і ні емпірична, ні наукова база в цій сфері ще остаточно не сформувалися.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (номер держреєстрації 0196U015204), теми наукового дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” №97128, а також плану науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародно-правові основи зміцнення державності в Україні”.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є аналіз особливостей змісту та предмету регулювання ЄСХ, ефективності її дії, визначення місця і ролі в системі правового захисту соціальних та економічних прав людини в державах-членах Ради Європи, а також значення цього міжнародно-правового документу для розвитку українського законодавства та формування правової позиції України в цій сфері.

Досягнення поставленої мети передбачало вирішення таких завдань:

- висвітити питання становлення і розвитку інституту захисту соціальних та економічних прав людини в Європі, визначити поняття, сутність, характерні особливості юридичної природи вказаних прав;

- детально проаналізувати нормативний зміст ЄСХ 1961р.;

- проаналізувати еволюцію позиції Ради Європи як міжнародної міжурядової організації, що здійснює захист прав людини щодо посилення ефективності дії ЄСХ, з’ясувати причини перегляду та особливості Переглянутої ЄСХ 1996р., специфіку та соціально-правовий характер її положень;

- розкрити правову природу міжнародного механізму та процедур контролю за виконанням державами-учасницями положень ЄСХ;

- проаналізувати чинне законодавство України у соціально-економічній сфері на предмет його співвідношення та відповідності вимогам ЄСХ;

- визначити можливості застосування положень ЄСХ в Україні;

розглянути питання про приєднання України до Хартії.

Об’єктом дисертаційного дослідження є комплекс правовідносин у сфері захисту соціальних та економічних прав людини, які регулюються ЄСХ, та позиція України щодо приєднання до цього документу.

Предметом дисертаційного дослідження є принципи і норми, механізми і процедури моніторингу ЄСХ, а також стан відповідності національного законодавства України її вимогам та перспективи ратифікації положень Хартії Україною.

Методи дисертаційного дослідження. Дослідження проведене з використанням різних методів наукового пізнання, як загально-наукових (системний, структурний, функціональний, історичний, логічний прийоми), так і спеціальних (формально-юридичний, порівняльного правознавства).

Так, для характеристики Хартії 1961р., Додаткового протоколу від 05.05.1988р., Протоколу про внесення поправок від 21.10.1991р., Додаткового протоколу від 09.11.1995р., Переглянутої Хартії 1996р., висновків Комітету незалежних експертів, інших пов’язаних з Хартією документів Ради Європи автором було використано метод формального юридичного аналізу.

Пропозиції щодо можливостей імплементації норм Хартії у законодавство України розроблювалися в результаті застосування порівняльного методу аналізу внутрішньодержавних нормативних актів України та положень Переглянутої ЄСХ 1996р.

Для дослідження розвитку інституту захисту соціальних та економічних прав людини в Європі, формування Європейської регіональної системи захисту соціальних і економічних прав людини, створення і підписання ЄСХ 1961р. і Переглянутої Хартії 1996р. використано метод історичного аналізу.

При аналізі практики комплексного захисту соціально-економічних прав людини в Європі і Україні використовувався метод системного аналізу тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертаційна робота є одним з перших у вітчизняній науці комплексним дослідженням Європейської соціальної хартії Ради Європи як регіонального міжнародно-правового механізму захисту соціальних та економічних прав людини.

Вперше піддано цілісному висвітленню та аналізу форми й етапи моніторингу за виконанням державами-учасницями Хартії прийнятих міжнародно-правових зобов’язань, компетенцію, правила і робочі методи контрольних органів.

В роботі проаналізовано понад 100 внутрішньодержавних нормативних актів України з питань захисту соціальних та економічних прав людини, здійснено оцінку можливостей імплементації нормативних положень Хартії у її національне законодавство.

Наукову новизну відображають насамперед наступні основні результати дослідження:

висвітлено історію створення та процес розвитку ЄСХ як регіонального міжнародно-правового механізму захисту прав людини в соціальній сфері, її сучасне місце і роль в Європейській регіональній системі захисту соціальних та економічних прав людини;

- проаналізовано особливості нормативного змісту Хартії та міжнародного інституційного механізму контролю за дотриманням договірними сторонами зобов’язань по ЄСХ;

запропоновано класифікацію регламентованих Хартією прав;

обгрунтовано тезу про те, що особлива структурна побудова Хартії, яка містить різні за юридичною силою частини (декларативного і обов’язкового характеру) та гнучкий механізм постатейного приєднання до регламентованих зобов’язань створили можливість для участі в ній держав з різним рівнем соціального та економічного розвитку і їх співпраці у цій галузі в рамках Ради Європи;

- здійснено порівняльний аналіз чинного законодавства України у соціально-економічній сфері на предмет його відповідності стандартам ЄСХ та з’ясовано можливість застосування положень Хартії в країні на сучасному етапі, проаналізовано можливий порядок, етапність та послідовність ратифікації Україною ЄСХ;

зроблено висновок про те, що стан чинного законодавства України в соціальній сфері на рівні нормотворчості досяг мінімального рівня, необхідного для ратифікації Хартії згідно п.1 ст.”А” частини ІІІ Переглянутої ЄСХ 1996р. (19 статей або 72 пункти);

- запропоновано практичні поради щодо заходів, спрямованих на імплементацію норм ЄСХ в національне законодавство України, в тому числі проект Закону України “Про ратифікацію ЄСХ”;

- з метою посилення ефективності функціонування Хартії висунуто пропозицію в майбутньому надати Комітету незалежних експертів ЄСХ можливість приймати і розглядати повідомлення та/або заяви від фізичних осіб (індивідів) та приймати рішення про порушення їхніх прав за ЄСХ, або заснувати судовий механізм розгляду таких повідомлень та/або заяв незалежним органом на зразок Європейського суду з прав людини, або розширити предметну компетенцію останнього у відношенні прав, гарантованих Хартією.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Отримані в ході дисертаціного дослідження результати можуть бути використанi в подальших науково-теоретичних розробках даної проблематики, в реалізації державних програм міжнародно-правових і національно-правових досліджень у цій сфері, в якостi довiдкових матерiалiв в учбовому процесi у вищих навчальних закладах при викладанні курсів з міжнародного права, європейського права, трудового і соціального права (включаючи лекції, семінари, колоквіуми, конференції, круглі столи), при підготовці відповідних підручників та навчально-методичних програм і матеріалів, в якостi доктринального тлумачення норм нацiонального законодавства, що регламентує захист соціальних і економічних прав людини.

Вони можуть бути використані також в практиці юристів, адвокатів, що здійснюють такий захист в Україні, органами державної влади України (Верховною Радою України, Міністерством закордонних справ, Міністерством праці і соціальної політики, Міністерством юстиції України тощо) в процесі формування державної позиції щодо захисту соціальних і економічних прав людини, в тому числі при проведенні роботи над вивченням можливостей і подальшою ратифікацією Хартії, в нормотворчій роботі над вдосконаленням законодавчої бази з питань забезпечення соціальних і економічних прав людини в Україні.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та доповідалися на наступних наукових конференціях: Науково-теоретичній конференції аспірантів і студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Україна, Київ, 18 жовтня 2001р.,); Другому міжнародному конгресі “Розвиток інформаційного суспільства в Україні” (Україна, Київ, 4-6 грудня 2001р.); Міжнародній конференції “Ґендерний компонент в структурі технічної освіти та природничих наук” (Україна, Київ, 4-7 липня 2002р.). Основні положення і висновки дисертації викладені автором у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, ІV розділів, висновків, списку використаних джерел та 2 додатків. Загальний обсяг роботи становить 220 сторінок, включаючи список використаних джерел, який складається з 203 джерел і займає 38 сторінок та додатки, розміщені на 13 сторінках.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються мета та завдання дисертації, об’єкт, предмет, методи дослідження, зазначається зв'язок теми дослідження з програмами, планами науково-дослідних робіт, розкривається наукова новизна отриманих результатів, вказується їх теоретичне і практичне значення, викладаються дані про їх апробацію, публікації, структуру і обсяг дисертаційної роботи.

Перший розділ – “Історія створення та нормативний зміст Європейської соціальної хартії 1961р.” - складається з трьох підрозділів, у яких розкривається поняття та особливості юридичної природи економічних і соціальних прав людини, аналізуються основні етапи становлення та розвитку інституту захисту вказаних прав в Європі, висвітлюється історія укладання, нормативний зміст, особливості структурної побудови ЄСХ 1961р.

В основу дисертаційного дослідження автором покладено праці провідних західних юристів - міжнародників, в тому числі Д.Гом’єн, Д.Харріса, Л.Зваака, Л.Сем’юел, Т.Кенні та інших, в яких розглянуто матеріальний зміст та інституційний механізм функціонування системи захисту соціальних та економічних прав людини, запровадженої ЄСХ, проаналізовано практику дотримання договірними сторонами прийнятих зобов’язань, надано оцінку тлумаченням, здійсненим Комітетом незалежних експертів в процесі моніторингу. У сфері захисту соціальних та економічних прав людини можна виділити також праці Л.Беттена, А.Бьйорка, Р.Бріллата, М.Джейгера, А.Джемчевскі, Т.Джесперса, М.Лукаса, Й.Кірстена. Серед дослідників з країн СНД вартими уваги є праці М.Ткача з питань історії створення і укладання Хартії, роботи І.Бліщенка, В.Карташкіна з загальних питань захисту прав людини.

Дисертант зазначає, що в сучасній вітчизняній юридичнiй лiтературi обрана проблематика є малодослідженою. Серед провідних українських фахівців, які торкалися окремих питань захисту прав людини – науковці Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (В.Буткевич, С.Ісакович, В.Забігайло, Л.Заблоцька, В.Мицик, О.Мережко), вчені Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України, Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України м.Харків, Львівського національного університету ім. Івана Франка, інших наукових установ (М.Буроменський, В.Денисов, С.Василенко, В.Євінтов, М.Козюбра, А.Мартиненко, П.Рабінович, Ю.Шемшученко та інші), але змістовно писали з даної проблематики тільки М.Антонович, Мармазов В.Є. та Піляєв І.С., які в загальних рисах охарактеризували участь України в міжнародно-правовій, в тому числі європейській, системі захисту прав людини, дослідили конституційні, політико-правові аспекти взаємодії та співробітництва України з Радою Європи в соціальній сфері, торкалися питання про відповідність законодавства України основним положенням ЄСХ.

Фундаментальні розробки даної проблематики українськими правознавцями на рiвнi дисертацiйних або монографiчних праць відсутні.

Водночас системний аналiз нормативної бази законодавства України, самої Хартії та протоколів до неї, робіт зарубіжних та вітчизняних вчених вiдкриває значнi науковi перспективи для проведення нових дослiджень даної проблематики, що i було використано автором.

Перший підрозділ присвячений визначенню поняття, сутності, характерних особливостей, юридичної природи соціальних та економічних прав людини. В ньому розглянуто основні історичні етапи становлення та розвитку вказаних прав в Європі.

Автор приходить до висновку про те, що незважаючи на більш пізнє виникнення соціальних та економічних прав людини порівняно з правами класичними, їх пізніше наукове обгрунтування у філософській думці, закріпленння в національних законах і конституціях держав Європи, а також в міжнародному праві як на універсальному, так і на регіональному рівнях, вказані права не є другорядними по відношенню до прав громадянських і політичних. Це випливає з їх суті, адже соціальні та економічні права людини регулюються сукупністю норм, що регламентують матеріальні умови життя і діяльності людини в суспільстві, забезпечують право на гідний життєвий рівень, на соціальну та майнову захищеність, і нарівні з правами громадянськими та політичними створюють належні умови для формування і реалізації “ідеального” стандарту прав людини.

До особливостей і необхідних умов реалізації соціальних та економічних прав людини, як відомо, відноситься наявність достатніх економічних ресурсів, високого рівня економічного розвитку держави, соціальної інфраструктури, належної організації управління, ефективної системи суспільного розподілу. Незважаючи на труднощі, пов’язані з практичною реалізацією вказаних прав, в роботі обгрунтовано їх універсальність, неподільність, взаємозалежність і взаємопов’язаність.

На сучасному етапі розвитку міжнародного співробітництва в галузі захисту прав людини відбувається зростання ролі регіональних міждержавних утворень, з’являються регіональні системи такого захисту, в тому числі Європейська регіональна система захисту соціальних та економічних прав людини, характерними рисами якої є наявність особливої нормативної бази та особливого інституційного механізму регулювання захисту соціально-економічних прав осіб, що мешкають на національних територіях держав регіону.

У другому та третьому підрозділах висвітлюється історія укладання ЄСХ 1961р., порядок її підписання і кількість учасників, наводяться статистичні дані щодо ратифікації та вступу в силу Хартії, розглядаються особливості її структурної побудови. Автор аналізує нормативний зміст ЄСХ 1961р., основні права, що захищаються нею, пропонує власну класифікацію регламентованих Хартією прав, виходячи з критеріїв її дії по колу суб’єктів, предмету, способу регулювання та юридичній силі.

На думку дисертанта, ЄСХ 1961р. стала основоположним міжнародно-правовим актом, який створив юридичну основу функціонування Європейської регіональної системи захисту соціальних та економічних прав людини.

Автор підкреслює унікальність структурної побудови Хартії, одна частина якої носить декларативний, а інша - зобов’язальний характер, а також інкорпорованої до ст.20 Хартії схеми вибіркового прийняття зобов’язань. Застосування вказаної моделі стало новелою в міжнародному праві. Це пояснювалось двома причинами: з одного боку – історичною необхідністю якнайшвидшої ратифікації Хартії якомога більшою кількістю європейських держав, з іншого – об’єктивною неможливістю обов’язкового прийняття ними всіх зобов’язань, сформульованих в ч.ІІ внаслідок різного рівня економічного розвитку і достатності відповідних ресурсів в цих державах. Тому для ратифікації Хартії виявилася необхідною гнучка система прийняття зобов’язань з поступовим розширенням кола таких зобов’язань, яка була втілена в ЄСХ і на практиці забезпечила бажану ратифікацію без шкоди для імплементації регламентованих нею прав в національне законодавство європейських держав.

Дисертант звертає увагу на такі особливості структурної побудови Хартії, як наявність в межах єдиного міжнародно-правового документу структурних частин різної юридичної сили, доводить і обгрунтовує зобов’язальний характер частини другої Хартії, відмічає можливість поетапного (вибіркового) прийняття зобов’язань за Хартією, яка одержала своє втілення в статті 20, висвітлює прогресивні результати застосування гнучкого та оригінального підходу приєднання до зобов’язань, які містить Хартія.

Другий розділ – “Еволюція поглядів Ради Європи щодо посилення ефективності положень ЄСХ 1961р.”, - який складається з чотирьох підрозділів, присвячений пошуку причин, що знизили ефективність дії Хартії 1961р. і спонукали її перегляд. В ньому висвітлено результати прийняття додаткових протоколів до ЄСХ, Переглянутої Хартії 1996р. та нововведень, запроваджених ними.

В першому підрозділі автором досліджено основні етапи еволюції поглядів держав-членів Ради Європи щодо посилення ефективності дії ЄСХ 1961р. Встановлено, що з розвитком суспільних відносин, підвищенням рівня економічного розвитку європейських держав, зростанням соціально-економічних потреб індивідів та появою нових соціальних проблем, не врегульованих Хартією, на початку 70-х років ХХст. стала очевидною неефективність її дії внаслідок консервативності певних норм, відсутності чітких гарантій реалізації окремих прав. Дія ЄСХ послаблювалася недосконалістю її моніторингового механізму: повільністю, складністю і тривалістю процедури контролю; проблемами, що виникали при взаємодії контрольних органів з приводу розмежування функцій; їх надмірною завантаженістю; відсутністю фактичного застосування санкцій в результаті моніторингу.

Вищевказані фактори спричинили перегляд Хартії 1961р. В результаті було прийнято додаткові протоколи, що посилили ефективність її дії: Додатковий протокол до ЄСХ від 05.05.1988р., який запровадив захист 4 нових прав; Протокол про внесення поправок до ЄСХ від 21.10.1991р., який запровадив зміни до існуючої системи моніторингу; Додатковий протокол до ЄСХ від 09.11.1995р., який регламентував процедуру подання колективних скарг. Вказані документи розглядаються в другому та третьому підрозділах.

03.05.1996р. відбулося підписання Переглянутої ЄСХ, яка уніфікувала юридичні норми в галузі захисту соціальних та економічних прав людини з урахуванням новітніх досягнень в трудовому та соціальному праві, підвищила рівень захисту прав, закріплених в Хартії 1961р., регламентувала нові права, розширила коло обов’язкових для прийняття статей Хартії, посилила дієвість наглядового механізму за виконанням положень Хартії шляхом розмежування компетенції між контрольними органами ЄСХ та введення системи колективних скарг. При цьому запровадження останньої, на думку автора, стало прогресивним зрушенням у становленні Європейської системи захисту соціальних і економічних прав людини, адже сам факт подання скарги на державу, яка є основним суб’єктом міжнародного права, не тільки рівними з нею суб’єктами - міжнародними організаціями, а й національними неурядовими організаціями, що є суб’єктами внутрішньодержавного права, підкреслив демократичний характер даної контрольної процедури і розвиток європейського соціального законодавства в цілому. Більше того, як підкреслює дисертант в четвертому підрозділі, на відміну від процедури контролю, заснованої на вивченні контрольними органами по ЄСХ державних доповідей, процедура подання колективних скарг є не такою довготривалою, має менший нормативний об’єм, що є предметом моніторингу, а отже і більш ефективною.

Третій розділ – “Механізм контролю за виконанням державами-учасницями положень ЄСХ (система моніторингу)”, - складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу особливостей здійснення міжнародного контролю за виконанням положень ЄСХ. В ньому розглядаються форми та основні етапи наглядової процедури, висвітлюються питання складу, компетенції, повноважень, правил і робочих методів контрольних органів.

Зазначається, що система міжнародного нагляду за дотриманням державами-учасницями прийнятих за Хартією зобов’язань здійснюється 2 способами: шляхом розгляду контрольними органами по ЄСХ державних доповідей та колективних скарг.

У першому підрозділі досліджується порядок подання і зміст державних доповідей договірних сторін як складова системи моніторингу, у другому - роль Комітету незалежних експертів як контрольного органу по ЄСХ, у третьому - компетенція та правила процедури, здійснювані іншими контрольними органами - Урядовим комітетом, Комітетом міністрів та Парламентською асамблеєю Ради Європи.

Процедура подання і розгляду державних доповідей відбувається згідно ч.ІV Переглянутої Хартії 1996р., Протоколу про внесення поправок до ЄСХ від 21.10.1991р. Так, доповіді вивчаються Комітетом незалежних експертів, який з правової точки зору оцінює відповідність національних законодавств і практики зобов’язанням Сторін по Хартії та надає юридичні висновки; Урядовим комітетом, який визначає, виходячи з міркувань соціального, економічного та політичного характеру ситуації, що можуть стати предметом рекомендацій Комітету міністрів; Комітетом міністрів, який надає державам-порушницям Хартії індивідуальні рекомендації з пропозицією внести зміни до законодавства та практики для приведення їх у відповідність до вимог Хартії. Доповідь Урядового комітету, висновки Комітету незалежних експертів та резолюції Комітету міністрів передаються до Парламентської асамблеї Ради Європи, роль якої полягає в підготовці та проведенні періодичних обговорень з питань соціальної політики.

Аналізуючи діючу систему моніторингу за дотриманням договірними сторонами зобов’язань по Хартії, автор вказує на недоліки вказаної системи, висловлює пропозиції щодо посилення ефективності її дії. Так, зокрема, здійснення порівняльного аналізу моніторингу ЄСХ з контрольним механізмом ЄКПЛ, показало, що громадянські та політичні права європейців сьогодні є більш захищеними, аніж соціальні та економічні. Звичайно, в державах, для яких Хартія вступила в силу і які в своїх національних конституціях дотримуються доктрини примату міжнародного права над внутрішнім, норми ЄСХ є нормами прямої дії, а відтак індивід може посилатися безпосередньо на них для захисту порушених прав. Однак в більшості Договірних сторін ЄСХ діє дуалістична доктрина співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права, за якою застосування Хартії є непрямим: судді застосовують національне законодавство, норми якого повинні бути приведені у відповідність з зобов’язаннями по Хартії, а у випадку, якщо така імплементація здійснена не в повній мірі, містить суперечення, або механізм судового захисту є недосконалим чи перевантаженим, або якщо рішення навіть найвищої судової інстанції, винесене на національному рівні не задовольняє особу, права якої порушено, остання позбавлена можливості звертатися до неупередженого авторитетного судового органу, рішення якого носило б наднаціональний характер.

Більшої ефективності моніторинговій системі, а отже і захисту соціальних та економічних прав, регламентованих Хартією, на думку автора, надало б розширення компетенції Комітету незалежних експертів ЄСХ і прийняття ним до розгляду повідомлень та/або заяв від фізичних осіб (індивідів) та винесення рішення про порушення їхніх прав за ЄСХ, або заснування в рамках Європейської регіональної системи захисту соціальних та економічних прав людини незалежного судового органу на зразок Європейського суду з прав людини, або розширення предметної компетенції останнього у відношенні тлумачення ЄСХ та захисту прав, гарантованих нею. В якості реального механізму вирішення цього питання у майбутньому дисертант пропонує здійснити підготовку та прийняття з ініціативи Парламентської асамблеї Ради Європи додаткового протоколу до Переглянутої Хартії 1996р. або до ЄКПЛ, який би регламентував судові гарантії такого захисту. Співробітницво держав в цій галузі, на думку автора, могло б стати одним із найпріоритетніших напрямків діяльності Ради Європи у найближчий період часу.

У четвертому розділі – “Питання відповідності законодавства України з соціальних та економічних прав громадян з нормами ЄСХ”, - складається з трьох підрозділів, в яких досліджується стан нормативної бази чинного законодавства України в галузі захисту соціальних та економічних прав людини на предмет співвідношення та відповідності вимогам Переглянутої Хартії 1996р., формулюються пропозиції щодо перспектив і можливостей ратифікування окремих положень Хартії Україною і таким чином її інтеграції до Європейської регіональної системи захисту соціальних та економічних прав людини.

В першому підрозділі окреслено загальні засади політики, що проводиться Україною в галузі захисту прав людини. Слід зазначити, що після здобуття незалежності Україна здійснює свою зовнішню політику та міжнародні відносини на основі загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, включаючи принцип поваги прав і основних свобод людини. Цей курс проводиться Україною і у внутрішній політиці: статтею 3 Конституції проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В другому та третьому підрозділах проаналізовано понад 100 внутрішньодержавних нормативних актів України, положення яких регламентують захист соціальних та економічних прав індивіда, надано оцінку практичних можливостей імплементації норм Хартії у національне правове поле України станом на сьогоднішній день.

Дисертант звертає увагу на те, що Україна як член Ради Європи підписала Переглянуту Хартію 07.05.1999р., однак не ратифікувала її, а отже у відповідності до ст.7 п.2 (б), ст.10 п.1 (а) Закону України “Про міжнародні договори України” та ч.VI ст.“К” п.1 самої Хартії, ЄCХ не набрала чинності на її території.

Водночас ще 05.11.1997р. Верховною Радою України було прийнято постанову “Про підготовку до ратифікації Верховною Радою України Європейської соціальної хартії”. Починаючи з цього часу в Україні розпочалася організаційна діяльність, спрямована на реформування законодавства про працю, соціальний захист, соціальне забезпечення, вдосконалення існуючої нормативної бази в цих галузях, підвищення якості правових норм, забезпечення їх збалансованості та реальних можливостей виконання, приведення національного законодавства України у відповідність до вимог ЄСХ і підготовку до ратифікації.

Автором з’ясовано, що протягом 1996-2002рр. в Україні було прийнято близько 30 нових законів, спрямованих на врегулювання відносин у сфері захисту соціально-економічних прав людини, переглянуто і внесено поправки до вже прийнятих (діючих) нормативних актів.

Дисертант приходить до висновку про те, що сьогодні законодавство України в певній мірі відповідає вимогам ЄСХ і стан імплементації її положень на стадії нормотворчості досяг того мінімального ступеня, який є необхідним для ратифікації даного міжнародно-правового документу.

Однак приєднання до Хартії зобов’язує державу не тільки закріпити відповідні норми у національному законодавстві, а й забезпечити їх практичну реалізацію. З огляду на недосконалість механізмів правозастосування, складну соціально-економічну ситуацію в Україні, проблеми, пов’язані з дієвістю судового механізму захисту трудових, соціальних, сімейних, освітніх, житлових, інших соціальних та економічних прав людини, дисертант вважає, що сьогодні ще не може бути забезпечено виконання всіх прав, регламентованих Хартією.

З усіх положень ЄСХ, обов’язкових для прийняття при ратифікації, соціально-економічна і правова ситуація в Україні дозволяє прийняти зобов’язання за пп.1-4 ст.1 (право на працю); ст.5 (право на створення організацій); пп.1-4 ст.6 (право на укладання колективних договорів); пп.1-10 ст.7 (право дітей та підлітків на захист); ст.16 (право сім”ї на соціальний, правовий та економічний захист); ст.20 (право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішені питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі), а також пп.2,4,5 ст.2 (право на справедливі умови праці); пп.1-4 ст.3 (право на безпечні та здорові умови праці); пп.2-5 ст.4 (право на справедливу винагороду); пп.1,3-5 ст.8 (право працюючих жінок на охорону материнства); ст.9 (право на професійну орієнтацію); пп.1-5 ст.10 (право на професійну підготовку); пп.3,4 ст.12 (право на соціальне забезпечення); пп.2,3 ст.13 (право на соціальну та медичну допомогу); пп.1,2 ст.14 (право на користування соціальними службами); пп.1,2 ст.17 (право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист); пп.1,4 ст.18 (право займатися прибутковою діяльністю на території інших договірних сторін); пп.1,3,5,7-12 ст.19 (право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу); ст.21 (право на інформацію і консультації); ст.22 (право брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища); ст.24 (право на захист у випадках звільнення); ст.25 (право працівників на захист їхніх прав у випадку банкрутства працедавця); пп.1,2 ст.26 (право на гідне ставлення на роботі); пп.1-3 ст.27 (право працівників із сімейними обов’язками на рівні можливості та рівне ставлення до них); ст.28 (право представників працівників на захист на підприємстві); ст.29 (право на інформацію і консультації під час колективного звільнення).

Об’єктивно неможливим є прийняття зобов’язань згідно пп.3,6,7 ст.2 (право на справедливі умови праці); п.1 ст.4 (право на справедливу винагороду); пп.2 ст.8 (право працюючих жінок на охорону материнства); ст.11 (право на охорону здоров’я); пп.1,2 ст.12 (право на соціальне забезпечення); пп.1,4 ст.13 (право на соціальну та медичну допомогу); ст.15 (право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію та участь в житті суспільства); пп.2,3 ст.18 (право займатися прибутковою діяльністю на території інших договірних сторін); пп.2,4,6 ст.19 (право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу); ст.23 (право осіб похилого віку на соціальний захист), ст.30 (право на захист від убогості та соціального відчуження), ст.31 (право на житло) Хартії.

Водночас враховуючи зобов’язання, взяті Україною під час вступу до Ради Європи щодо проведення національної політики згідно регламентованих Хартією принципів, а також можливість поетапного (вибіркового) приєднання згідно с.20 ЄСХ в редакції Хартії 1961р. та ст.”А” частини ІІІ в редакції Переглянутої ЄСХ 1996р., ст.17 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р. автор пропонує здійснити поетапне приєднання до ЄСХ: спочатку ратифікувати ті положення ч.ІІ Хартії, дотримання яких буде забезпечено станом соціального та економічного розвитку України, а згодом ратифікувати інші статті ЄСХ, маючи на меті поступове приведення національного законодавства України у відповідність до положень Хартії.

Дисертант вважає за доцільне запропонувати текст проекту Закону України “Про ратифікацію ЄСХ” з переліком у ньому зобов’язань щодо конкретних статей та пунктів ч.ІІ ЄСХ (переглянутої) 1996р., які Україна на сучасному етапі соціально-економічного та політико-правового розвитку могла б на себе прийняти.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження, які відбивають особливості становлення і розвитку системи правового захисту соціальних та економічних прав людини в Європі, місця і ролі в ній Хартії, значення вказаного міжнародно-правового документу для розвитку українського законодавства та формування правової позиції України в цій сфері.

Європейська соціальна хартія Ради Європи є регіональним міжнародно-правовим механізмом захисту соціальних та економічних прав людини, який створив юридичну основу функціонування Європейської регіональної системи захисту соціальних та економічних прав людини. Завдяки наявності особливого кола відносин у сфері захисту соціальних та економічних прав людини, що регулюються ЄСХ, особливого нормативного змісту документу, методів і механізмів регулювання, включаючи інституційний механізм контролю за дотриманням договірними сторонами прийнятих за Хартією зобов’язань, ЄСХ сьогодні забезпечує захист соціальних та економічних прав людини на національних територіях більшості європейських держав, які ратифікували чи іншим способом висловили згоду на обов’язковість для них даного міжнародно-правового документу.

За останніми даними (станом на квітень 2003 р.) з 45 держав-членів Ради Європи Європейську соціальну хартію 1961р., що набрала чинності в 1965р., підписали 11 і ратифікували 18, а Переглянуту Європейську соціальну хартію 1996р., що набрала чинності у 1999р., підписали 32 та ратифікували 15 країн-членів Ради Європи. Таким чином, ЄСХ підписана 43 і ратифікована 33 країнами, що дає підстави говорити про створення та функціонування на її основі авторитетного і ефективного європейського регіонального міжнародно-правового механізму захисту соціальних та економічних прав людини.

Особливістю згаданого механізму є його “еволюційний” та “гнучкий” характер, який дозволяє здійснювати захист регламентованих Хартією соціальних та економічних прав з урахуванням еволюційних процесів, що відбуваються в суспільному середовищі, соціально-економічних змін, “амплітуд коливання” й особливостей економічного і соціального рівня розвитку європейських держав та потреб окремих індивідів.

“Гнучкість” вказаного механізму підкреслюється можливістю вибіркового (часткового, поетапного) приєднання до зобов’язань за Хартією, що відрізняє її від інших міжнародно-правових документів в галузі захисту прав людини, відкриваючи можливості та перспективи для приєднання до Хартії і таким чином інтеграції до Європейськї регіональної системи захисту соціальних та економічних прав людини держав з різним рівнем соціального та економічного розвитку.

Нормативний зміст ЄСХ неодноразово переглядався на предмет його відповідності потребам часу, коло регламентованих Хартією прав постійно розширювалося, було підвищено рівень їх міжнародного захисту, вдосконалено механізм контролю за дотриманням договірними сторонами прийнятих за Хартією зобов’язань.

Сьогодні Хартія гарантує високий рівень міжнародно-правового захисту соціальних та економічних прав людини, надає сприятливі умови для участі в ній держав з різним рівнем соціального та економічного розвитку, імплементації в їх національні законодавства прав і механізмів такого захисту, забезпечення реальної реалізації таких прав пересічними громадянами на їх національних територіях.

Чинне законодавство України у соціальній сфері відповідає основним положенням Переглянутої ЄСХ 1996р., що дає змогу на сучасному етапі приєднатися до мінімальної кількості статей і пунктів ЄСХ (19 статей або 72 пункти), яка дозволяє Україні ратифікувати даний міжнародно-правовий документ. Проте першочерговими заходами для здійснення такого приєднання має стати забезпечення прийнятих зобов’язань на практиці, а отже вдосконалення механізмів захисту соціальних та економічних прав людини в Україні.

Поступове приєднання України як європейської держави до ЄСХ, а відтак й інтеграція до Європейськой регіональної системи захисту соціальних та економічних прав людини слугуватиме правовим і політичним орієнтиром для розвитку України як соціальної держави, підсилить її відповідальність за рівень життя і соціальний захист громадян, створить можливості більш тісної співпраці України та держав Європи в питаннях соціального забезпечення, сприятиме укладанню міждержавних угод про співробітництво в цій галузі, гармонізації законодавства України з питань соціального захисту з європейськими стандартами. Адже участь держави в Хартії є мірилом її соціально-економічного розвитку, а виконання положень документа – гарантією соціальної єдності суспільства, підтримання високого рівня соціальної захищеності населення, а це – саме ті орієнтири, до яких прагне сучасна Україна.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в наступних наукових статтях:

1. Сидоренко Н. Історія становлення та розвитку інституту захисту прав людини в Європі // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів: Львівський державний університет. - 1999. – Випуск 34. – С.68-77.

2. Сидоренко Н.С. Історія створення та нормативний зміст Європейської Соціальної Хартії 1961р. // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – Івано-Франківськ: Прикарпатскьий університет. – Випуск VI. – С.31-45.

3. Сидоренко Н.С. Механізм контролю за виконанням положень Європейської соціальної хартії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Міжнародні відносини. – К.: Київський університет. –– 2002. – Випуск 21-24. – С.80-86.

4. Сидоренко Н.С. Механізм контролю за виконанням положень Європейської соціальної хартії // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. – К.: Київський університет. – 2001. – Випуск 29 (Ч.ІІ). – С.93-96.

5. Сидоренко Н.С. Переглянута Європейська соціальна хартія 1996р. як результат реформування Європейської регіональної системи захисту соціальних та економічних прав людини // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. – Харків: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – 2003. – Випуск 58. – С.201-210.

Сидоренко Н.С. Європейська соціальна хартія: регіональний міжнародно-правовий механізм захисту соціальних та економічних прав людини /позиція України/. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню Європейської соціальної хартії Ради Європи як регіонального міжнародно-правового механізму захисту соціальних та економічних прав людини. Автором висвітлено історію укладання Хартії, проаналізовано особливості нормативного змісту, предмету регулювання ЄСХ, визначено ступінь її ефективності, місце і роль в