ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.В. ДОКУЧАЄВА

Статівка Наталія валеріївна

УДК 631.14:631.15.001.7

УДОСКОНАЛЕННЯ ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

В УМОВАХ ЙОГО РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ

Спеціальність 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному аграрному університеті

ім. В.В. Докучаєва Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор

Шиян Віктор Йосипович,

Харківський національний аграрний університет

ім. В.В. Докучаєва, завідувач кафедри економіки сільського господарства

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Перебийніс Василь Іванович,

Полтавська державна аграрна академія,

завідувач кафедри менеджменту

кандидат економічних наук, старший

науковий співробітник

Глущенко Дмитро Петрович,

Інститут тваринництва УААН,

провідний науковий співробітник лабораторії

економіки і організації виробництва продуктів

тваринництва та маркетингу

Провідна установа: Інститут аграрної економіки УААН, відділення соціально-економічних проблем села, м. Київ

Захист відбудеться 11.06.2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, м. Харків, п/в “Комуніст -1”, навчальне містечко ХНАУ, корп. 1, к.213.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва за адресою: 62483, м.Харків,. п/в “Комуніст - 1”, навчальне містечко ХНАУ, корп. 1.

Автореферат розісланий 07.05.2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої А.В. Македонський

вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одне з фундаментальних положень економічної науки полягає в тому, що успішне функціонування економічної системи можливе лише за умови досягнення рівноваги між елементами, які її складають. У зв’язку з цим все більшої гостроти набуває проблема визначення таких пропорцій у галузевій структурі сільського господарства, які б, з одного боку, забезпечували ефективне використання аграрного ресурсного потенціалу при одночасній екологізації виробництва та досягнення конкурентоздатності продукції на внутрішньому та світовому ринках, з іншого, враховували реальні можливості виходу на ці ринки та їх потенційну місткість. Важливе місце у вирішенні цієї проблеми належить удосконаленню спеціалізації й оптимізації галузевої структури сільського господарства.

Пов’язані з цим проблеми завжди привертали підвищену увагу дослідників аграрної економіки. Формування та подальший розвиток теорії спеціалізації пов’язані з іменами вчених-фундаторів цього напряму аграрної економічної науки – М.П. Александровим, В.Я. Амбросовим, В.Г. Андрійчуком, М.В. Васильєвим, Д.Ф. Вермелем, Л.В. Канторовичем, С.Г. Колєснєвим, М.Д. Кондратьєвим, О.В.Крисальним, С.Й. Кутіковим, І.І. Лукіновим, В.С. Нємчиновим, К.П. Оболєнським, О.М. Онищенком, П.Т. Саблуком, К.Г. Телешеком, О.В. Чаяновим та ін. Ґрунтовні дослідження з проблем оптимізації виробничої структури та спеціалізації сільськогосподарських підприємств, формування кооперованих та інтегрованих аграрних і агропромислових систем проводили Г.О. Ан-друсенко, Л.М. Анічин, М.Є. Браславець, Р.Г. Кравченко, В.В. Милосердов, В.Г. Рижков, В.Д. Савченко та інші дослідники. Обґрунтування перспективних форм господарювання та розмірів підприємств АПК, організації виробництва, становлення внутрішньогосподарських відносин в аграрному секторі в умовах поглиблення спеціалізації відображено в наукових працях М.Й. Дем’яненка, В.І. Криворучка, Б.Я. Кузняка, А.В. Македонського, Б.Я. Маліка, В.П. Мартьянова, В.Я. Месель-Веселяка, В.О. Муковоза, С.К. Орловської, П.М. Семіусова, М.Ф. Соловйова, В.Й. Шияна, В.В. Юрчишина та інших дослідників. Міжгалузеві відносини в АПК досліджували П.П. Борщевський, М.Ю. Коденська та інші вчені. Питання оцінки рівня спеціалізації сільськогосподарського виробництва та визначення її економічної ефективності детально висвітлені в працях М.Я. Кушвіда, П. Ковеля, І. Стрельникова та ін. Останнім часом все більше уваги приділяється удосконаленню зональної спеціалізації, що знайшло відображення у працях М.В. Калінчика, П.К. Канінського та інших дослідників.

Сучасний стан аграрного сектора економіки України вимагає принципово нових підходів до вирішення проблем спеціалізації й оптимізації галузевої структури сільськогосподарського виробництва, що визначається не тільки докорінними змінами в механізмі господарювання, а й тим станом продуктивних сил, який реально сформувався в процесі трансформаційних перетворень в агропромисловому комплексі. Все більш очевидною стає необхідність максимального врахування процесів, які відбуваються на світовому ринку продовольства, де Україні з ряду позицій належить провідне місце. Саме під таким кутом зору визначається, зокрема, необхідність подальшої диверсифікації сільського господарства. Наукових же публікацій з даної проблематики недостатньо, особ-ливо таких, які б на теоретичному рівні узагальнювали зміни в галузевій структурі. Але ж слід зазначити, що навіть при наявності таких узагальнень вони спираються на абстрактно-логічний метод і недостатньо залучають великі маси-ви фактичних даних, що істотно знижує обгрунтованість висновків. Не завжди належним чином враховується необхідність оцінки спеціалізації з позицій не тільки економічної, а й екологогічної та соціально-економічної ефективності.

Усе вищевикладене обумовило актуальність і логіку дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою тематики науково-дослідних робіт Харківського національного аграрного університету, зокрема теми “Відтворення та підвищення ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу АПК” (№ ДР 0102U001835). На різних етапах виконання вона була також складовою завдання “Обгрунтувати і впровадити систему моделей і методику розробки бізнес-плану сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання (на післяприватизаційному етапі їх розвитку)”, яке виконувалося на замовлення Міністерства аграрної політики України (№ ДР 0199U004349).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток наукових основ та удосконалення практичних рекомендацій щодо оптимізації галузевої структури сільського господарства в процесі реформування аграрного сектора.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

· виявити основні закономірності зміни галузевої структури як в цілому в сільському господарстві, так і в підприємствах різних організаційно-правових форм;

· оцінити зміни рівня спеціалізації підприємств (коефіцієнта зосередження товарного виробництва) впродовж 1989-2001 рр.;

· за результатами групування адміністративних районів і господарств по показниках співвідношення тваринництва та рослинництва здійснити оцінку економічних, соціальних, екологічних наслідків зведення до мінімуму або навіть повної ліквідації галузі тваринництва;

· обґрунтувати принципи оптимізації галузевої структури сільськогосподарських підприємств в умовах постійних змін кон’юнктури ринку, необхідність активної позиції держави щодо регулювання ринку продовольства та засобів виробництва;

· з’ясувати особливості формування галузевої структури господарств населення та роль аграрних підприємств у формуванні їх кормової бази;

· довести необхідність враховувати при визначенні ефективності виробництва молока різну окупність витрат у молочному скотарстві на виробництво молока й яловичини.

Предметом дослідження є тенденції зміни галузевої структури сільського господарства на різних рівнях господарювання та основні принципи оптимізації співвідношення рослинництва та тваринництва в процесі реструктуризації підприємств і вплив зазначених змін на ефективність виробництва.

Об’єктом дослідження є закономірності розвитку сільського господарства в період ринкових трансформацій.

Методологія та методика дослідження. Теоретичною та методологіч-ною основою дослідження є діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічних процесів, законодавчі та нормативні акти органів державної влади України з питань розвитку АПК, наукові публікації (монографії, збірники, статті), матеріали міжнародних і вітчизняних конференцій, методичні рекомендації. Застосовано такі методи економічних досліджень: абстрактно-логічний (при формулюванні вихідних принципів, теоретичних узагальнень і висновків та критичному аналізі результатів дослідження інших авторів), монографічний (при вивченні особливостей формування галузевої структури сільського господарства на рівні окремих господарств), розрахунково-конструк-тивний та порівняння (порівняння економічної діяльності підприємств різних організаційно-правових форм та груп підприємств з різним рівнем спеціалізації виробництва), кореляційно-регресійного аналізу (при кількісній оцінці впливу питомої ваги продукції тваринництва в структурі валової і товарної продукції на ефективність використання землі, продуктивність праці), економіко-матема-тичний (оптимізація виробничої структури сільськогосподарського підприємст-ва з поглибленим розвитком галузі тваринництва), статистичних групувань, графічний, експертних оцінок та інші загальноприйняті статистичні методи.

Інформаційною базою досліджень були відповідні закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, Харківської та Донецької областей, а також Міністерства аграрної політики України, оперативна інформація головного управління сільського господарства та продовольства Харківської облдержадміністрації, дані річних звітів і результати монографічних обстежень, здійснених автором, спеціальна література та інші джерела.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні основних закономірностей зміни галузевої структури сільського господарства, у визна-ченні економічних, соціальних та екологічних наслідків цього процесу як для га-лузі в цілому, так і для окремих товаровиробників, в обгрунтуванні можли-востей і шляхів оптимізації співвідношення рослинництва та тваринництва при реструктуризації аграрного сектора економіки.

Найбільш суттєвими результатами дослідження є такі:

· уперше визначено особливості зміни галузевої структури підприємств різних організаційно-правових форм;

· розвинуто підхід до визначення галузевої структури сільського господарства з урахуванням екологічного фактора при її оптимізації, особливо впливу на родючість грунтів, а також впливу стану розвитку тваринництва на забезпеченість робочими місцями;

· уперше визначено закономірності у зміні рівня спеціалізації сільськогосподарських підприємств (коефіцієнта зосередження товарного виробництва) в період реформування аграрного сектора Харківської області і встановлено, що зазначений коефіцієнт має тенденцію до підвищення;

· доповнено положення про комплексний характер оцінки ефективності виробництва взаємопов’язаних видів продукції обгрунтуванням необхідності враховувати при оцінці економічної ефективності молока різний рівень окупності витрат у молочному скотарстві на виробництво молока та м’яса;

· уперше виявлено не тільки групи господарств, а й адміністративних райо-нів з принципово різною динамікою співвідношення галузей рослинництва та тваринництва і визначено вплив галузевої структури на ефективність виробництва;

· доповнено положення про необхідність враховувати при обґрунтуванні стратегії розвитку сільгосппідприємств та особистих господарств населення факт, що умовою їх успішного розвитку є тісний зв’язок останніх з підприємствами, забезпечення органічної єдності дрібного та великотоварного виробництв.

Практичне значення одержаних результатів. Розкриті в дисертаційному дослідженні стан галузевої структури сільського господарства та закономірності її зміни можуть бути враховані при формуванні стратегії покращання використання аграрного ресурсного потенціалу зі значно більш повним використанням ефекту поділу праці. Практичне значення має також послідовна орієнтація на необхідність більш повного використання можливостей великотоварних господарств при оптимізації галузевої структури з урахуванням соціальної й екологічної складової загального ефекту їх діяльності.

Результати дослідження створюють можливість обгрунтувати підвищення ефективності управління процесами спеціалізації. Вони доведені до рівня конкретних рекомендацій, частину яких уже реалізовано: включено до звіту з теми “Обґрунтувати і впровадити систему моделей і методику розробки бізнес-плану сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання (на післяприватизаційному етапі їх розвитку)”, яка виконувалася на замовлення Міністерства аграрної політики (довідка від 31.01.2003 р.), та упроваджено на базі підприємства “Дружківське” Донецької області (довідка від 26.11.2001 р.); удосконалено методику визначення рейтингу районів Харківської області за підсумками діяльності у сільському господарстві за 2002 господарський рік (довідка від 30.12.2002 р.). Результати досліджень використовуються при викладанні економічних дисциплін у Харківському національному аграрному університеті, зокрема в інституті післядипломної освіти (довідка від 31.01.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, викладені в дисертації, одержані автором особисто. З опублікованих у співавторстві матеріалів при підготовці дисертації використані тільки ті, які належать автору особисто. Особистим внеском автора у спільних публікаціях (№№ 5, 12, 13 за списком, поданим в авторефераті) є такі положення:

№5 - про розвиток процесів спеціалізації в різних категоріях господарств Харківської області в пореформений період (співавтор Шиян В.Й., с. 57-64);

№12 – про вдосконалення структури виробництва на всіх рівнях: країна, область, район, підприємство (співавтор Сивоконь В.О., с. 83-84);

№13 – про можливість прибуткового ведення свинарства завдяки поглибленню спеціалізації та концентрації галузі з урахуванням зміни кон’юнктури на ринку сільгосппродукції (співавтор Мотирін О.М., с. 323-324).

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень, висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Харківського національного аграрного університету (м. Харків, 1999-2002 рр.). Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором і одержали позитивну оцінку на спільному українсько-польському науковому конгресі сільськогосподарських економістів “Зрівноважений розвиток сільських регіонів” (польське місто Замосць та українські Дубляни, 2000 р.), на міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Хар-ків, 2001 р.), на міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми землеустрою, земельного кадастру та екології навколишнього середовища в умовах здійснення земельної реформи” (м. Харків, 1999 р.), “Проблеми економіки агропромислового комплексу та формування його кадрового потенціалу” (м. Харків, 2000 р.), “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання” (м. Харків, 2001 р.), “Механізм господарювання і проблеми економічного росту в агропромисловому комплексі України” (м. Луганськ, 2002 р.), “Соціально-економічні умови ефективного функціонування АПК в пореформений період” (м. Мелітополь, 2002 р.), на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Соціально-економічні проблеми природокористування та екології” (м. Миколаїв, 2001 р.) та “Молодь України і аграрна реформа” (м. Харків, 2000 р.), на міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених Харківщини” (м. Харків, 2001 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 19 наукових праць загальним обсягом 4,96 друк. арк., з них 15 у наукових фахових виданнях – 4,56 друк. арк., одноосібних публікацій – 16.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел з 275-ти най-менувань, чотирьох додатків. Викладена на 225 сторінках комп’ютерного тексту, з них основний текст займає 180 сторінок. Містить 71 таблицю, 11 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Проблеми спеціалізації сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі трансформаційних процесів” розглядаються особливості дії в аграрній сфері одного з основних економічних законів, сформульованих А. Смітом, – закону поділу праці. За А. Смітом, поділ праці як механізм економічного співробітництва передбачає зосередження групи людей (або навіть однієї людини) на виконанні чітко визначеного виду робіт, іншими словами, спеціалізацію. У літературі поняття поділу праці та спеціалізації виробництва нерідко ототожнюються. На наш погляд, це тісно пов’язані, але відмінні економічні категорії. Поділ праці є більш широкою категорією, яка поряд зі спеціалізацією закономірно враховує процеси концентрації, кооперації, інтеграції як необхідну умову формування ефективно функціонуючої системи суспільного виробництва. Спеціалізація - це форма прояву закону поділу праці. Тобто з точки зору філософії ці дві категорії співвідносяться як суть і форма існування. Особливості розвитку поділу праці та спеціалізації виробництва в сільському господарстві завжди мали виключно важливе значення. Приведення стану спеціалізації у відповідність рівню й особливостям розвитку виробничих сил відкриває широкі можливості для підвищення ефективності галузі. За оцінками американських економістів, близько 40% приросту сільськогосподарської продукції у повоєнний період у США було одержано завдяки удосконаленню спеціалізації, зокрема створенню зон гарантованого виробництва сільськогосподарської продукції, завдяки розміщенню відповідних культур у найбільш сприятливих для їх вирощування грунтово-кліматичних зонах. Це один аспект дії закону поділу праці. Інший полягає в тому, що з підвищенням рівня поділу праці все більшого значення набуває пропорційність усіх складових виробництва. Ця залежність характерна для всіх рівнів народногосподарського комплексу та для всіх форм поділу праці: загального, часткового, одиничного.

Безпосередньо в межах сільського господарства, яке, за К.Марксом, являє собою результат загального поділу праці, існує та його форма, яка є результатом розподілу на види, належить до часткового поділу праці і знаходить свій вираз у формуванні двох комплексних галузей – рослинництва та тваринництва.

В умовах стабільного розвитку сільського господарства галузева структура змінюється поступово. Що стосується періода 1990-2002 рр., то впродовж нього ці зміни відбувалися швидко. Поки що в літературі відсутній достатньо повний аналіз змін, які відбулися у співвідношенні галузей рослинництва та тваринництва, тим більше з урахуванням особливостей цього процесу у підприємствах різних організаційно-правових форм та в особистих господарствах населення. Існує також необхідність з’ясування тих чинників, під впливом яких відбуваються зміни спеціалізації, бо тільки на підставі виявлення інтенсивності і спрямування їх дії можна побудувати механізм удосконалення співвідношення галузей, насамперед рослинництва та тваринництва.

Особливої уваги необхідно надати комплексному підходу до оцінки різних варіантів співвідношення галузей, зокрема врахуванню не тільки економічної, а й еколого-економічної та соціальної ефективності.

Співвідношення обсягів виробництва продукції рослинництва та тваринництва, взаємозалежність між цими галузями є продуктом дії багатьох чинників, серед яких далеко не останнє місце займають рівень добробуту населення, обсяги та структура споживання продуктів харчування, обсяги експорту й імпорту.

В останні роки у працях науковців досить велика увага приділялася зональній спеціалізації і явно недостатньо опрацьовувалися два інших напрями територіальної спеціалізації – обласної і районної. А саме на цьому рівні накопичилася значна кількість проблем, які потребують термінового вирішення. Та перш за все ці проблеми зосереджені на рівні підприємств, бо саме тут зміна галузевої структури відрізняється особливим динамізмом. У зв’язку з цим виникає потреба у з’ясуванні результатів трансформації галузевої структури і її впливу на рівень спеціалізації. Особливого значення набула оцінка наслідків різкого скорочення обсягів виробництва продукції тваринництва і зменшення питомої ваги галузі в структурі валової та товарної продукції. При цьому необхідно враховувати, в якій мірі організаційно-правова форма підприємств впливає на галузеву структуру і яку роль в цьому плані відіграють особисті господарства населення.

Вивчення публікацій з проблем спеціалізації, а також обговорення цих питань з виробничниками дозволили сформулювати цілий ряд інших проблем, які є предметом дослідження в дисертаційній роботі.

У другому розділі “Сучасний стан та основні тенденції зміни галузевої структури сільського господарства” досліджуються відповідні процеси на макро- (держава), мезо- (регіон – адміністративний район) і мікрорівнях (господарство). У відповідності до основної спрямованості дисертаційного дослідження основну увагу зосереджено на виявленні основних тенденцій у зміні співвідношень галузей рослинництва та тваринництва у структурі сільського господарства. Основною тенденцією сільського господарства України в цілому в 1990-2001 рр. було збільшення питомої ваги рослинництва з 50,1% (1990 р.) до 61,6% (2001 р.) і відповідне зменшення питомої ваги тваринництва – з 49,9% до 38,4%. Структурні галузеві зміни істотно відрізнялися у сільськогосподарських підприємствах і в господарствах населення. Питома вага тваринництва у структурі валової продукції сільськогосподарських підприємств знизилася з 46,7% до 29,5%, що дає підстави для висновку про критичний стан тваринництва у підприємствах. Обґрунтованість такого висновку підтверджує і той факт, що у трьох областях (Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській) показник питомої ваги продукції тваринництва у структурі валової продукції був менше 20%, а у Кіровоградській області він дорівнював у 2000 р. 16,3%. Тобто вже йдеться, скоріше, не просто про скорочення, а про реальну загрозу ліквідації галузі. У підприємствах Харківської області даний показник дорівнював 30,6%, що хоч і не набагато, але все ж таки перевищувало середнє значення по Україні.

На відміну від показників валової продукції, показники товарної продукції обчислювалися нами за даними річних звітів, отже, віддзеркалювали становище тільки в підприємствах Харківської області. По цій категорії виробників структура товарної продукції принципово не відрізнялася від структури валової продукції: питома вага тваринництва зменшилася з 61,9% (1990 р.) до 30,3% (2000 р.). Показник 2001 р. перевищував показник попереднього року лише на 1,6 пункта (становив 31,9%), що обумовлено більшою стабільністю обсягів виробництва продукції рослинництва та незначним збільшенням обсягів виробництва продукції тваринництва.

При цьому співвідношення продукції рослинництва та тваринництва у структурі товарної продукції по районах області відрізнялося дуже істотно. У минулому ці відмінності були значно меншими. Так, у 2001 р. питома вага продукції тваринництва у структурі товарної продукції становила у Коломацькому районі 14,3%, а у Чугуївському – 68,9%, що зумовлюється в певній мірі ставленням до розвитку галузі (суб’єктивний фактор) і в більшій мірі її ефективністю (об'єктивний фактор): рівень збитковості продукції тваринництва у Коломацькому районі становив 28,2%, а у Чугуївському досягли прибуткового ведення галузі з рівнем рентабельності 21,3%.

Далі з’ясовувалося, як співвідношення продукції рослинництва та тваринництва у структурі валової і товарної продукції реально формується на рівні підприємств. Таке дослідження виконувалося з використанням матеріалів по двох об’єктах – по господарствах Харківської області та господарствах, які входять до складу агрофірми “Шахтар” Донецької області. У системі агрофірми сформувався абсолютно інший тип структурних змін, ніж у переважній більшості господарств і Харківської, і Донецької областей.

Із сукупності господарств Харківської області було сформовано вісім груп за показником питомої ваги продукції тваринництва у структурі валової та товарної продукції. У 2000 р. сукупність утворили 537 підприємств, у 2001 р. – 524. Основні показники виробництва по групах господарств з різною питомою вагою продукції тваринництва у структурі товарної продукції за 2001 р. наведені в табл. 1. Увагу привертає перша група господарств, яка реалізує тільки продукцію рослинництва. У значній кількості господарств (218) частка продукції тваринництва у структурі товарної продукції складає менше 20%. У 34 господарствах галузь тваринництва є провідною, на неї припадає в середньому 88,8% реалізованої продукції сільського господарства.

Не можна залишити поза увагою два принципової ваги факти. Перший полягає в тому, що в господарствах першої групи основними товарними видами продукції є зерно та соняшник, значно менше виробляється цукрових буряків. У 2000 р. площа посіву соняшнику по відношенню до площі ріллі в ТОВ “Сади України” Кегичівського району становила 50,9%. Та й в усіх інших групах, за винятком восьмої, площа посіву соняшнику перевищувала допустимі за агротехнічними вимогами норми. Другий факт пов’язаний із показником чисельності зайнятих в сільськогосподарському виробництві. Чим менше питома вага галузі тваринництва, тим менше цей показник. Але це має не тільки економічне, а й велике соціальне значення, бо згортання галузі тваринництва веде до значного скорочення чисельності зайнятих і до безробіття.

Щодо агрофірми “Шахтар” Донецької області, то переважна більшість господарств, які увійшли до складу агрофірми у 1998 р., зберегли високий рівень розвитку тваринництва. У багатьох господарствах галузь займала провідні позиції і до їх входження у склад агрофірми, а в наступні роки вона одержала подальший розвиток. У 2000 р. по агрофірмі на продукцію тваринництва у структурі товарної продукції припадало в середньому 66,5%, рослинництва – 33,5%.

Таблиця 1

Розміри, інтенсивність і структура виробництва у групах сільськогосподарських підприємств Харківської області з різною питомою вагою продукції тваринництва у структурі товарної продукції сільського господарства. 2001 р.

Показники | По групах господарств з питомою вагою продукції тваринництва в структурі товарної продукції (%) | По області

1

(0,0) | 2

(0,1- 10,0) | 3

(10,1- 20,0) | 4

(20,1-30,0) | 5

(30,1- 40,0) | 6

(40,1- 50,0) | 7

(50,1-60,0) | 8

(60,1 і вище) | Кількість господарств у групі | 42 | 82 | 136 | 113 | 67 | 31 | 19 | 34 | 524 | Питома вага продукції тварин-ництва у структурі товарної продукції сільського господар-ства, % | 0 | 5,1 | 15,1 | 24,9 | 35,2 | 44,1 | 55,6 | 88,8 | 31,9 | Середній розмір господарства:

за площею сільгоспугідь, га | 1857 | 3171 | 3147 | 3159 | 2746 | 3226 | 3842 | 2029 | 2968 | за середньорічною чисель-

ністю працівників, чол. | 62 | 134 | 165 | 175 | 164 | 191 | 240 | 209 | 161 | Вироблено на господарство, т:

зерна | 2234 | 3538 | 3162 | 2979 | 2461 | 2621 | 3473 | 1927 | 2917 | соняшнику | 273 | 395 | 351 | 330 | 308 | 297 | 316 | 148 | 324 | цукрових буряків | 651 | 1919 | 1916 | 1851 | 1832 | 2207 | 2917 | 1093 | 1791 | молока | - | 134 | 372 | 573 | 679 | 917 | 1788 | 1416 | 542 | Одержано приросту, ц:

великої рогатої худоби | - | 129 | 280 | 411 | 519 | 630 | 1230 | 1106 | 402 | свиней | - | 29 | 50 | 77 | 43 | 56 | 195 | 2599 | 219 | птиці | - | 8 | 1 | 3 | 988 | 37 | 24 | 264 | 149 | Вироблено яєць, тис.шт. | - | - | - | 1 | 6 | 153 | 375 | 5391 | 373 |

Серед основних тенденцій розвитку процесів спеціалізації важливе місце належить змінам у рівні спеціалізації окремих підприємств. При вивченні цих процесів нами визначався коефіцієнт зосередження товарного виробництва (коефіцієнт спеціалізації, Кс), запропонований М.Я. Кушвідом і широковідомий завдяки науковим працям О.М. Онищенка. Узагальнення матеріалів звітів за 1989 р. і 1997-1999 рр. по господарствах шести районів Харківської області та за 2000-2001 рр. по всіх господарствах області показало, що головною тенденцією впродовж цих періодів було хоч і незначне, але все ж таки підвищення рівня спеціалізації (табл. 2).

Оцінюючи цю тенденцію, слід мати на увазі, що підвищення рівня спеціалізації може відбуватися і реально відбувається двома принципово відмінними шляхами. Перший шлях: в умовах загального збільшення виробництва продукції виробництво окремих її видів усе більше зосереджується в одних підприємствах, скорочуючись в інших. Другий шлях, яким, власне, і відбувалося підвищення рівня спеціалізації у 1989-2001 рр., принципово відрізняється від першого. При цьому підвищення рівня спеціалізації нерідко є наслідком різкого скорочення галузі тваринництва, появою господарств, в яких цієї галузі взагалі немає, а у виробничій структурі домінують зернові та соняшник. У 2000 р. серед 17 підприємств з коефіцієнтом спеціалізації більше 0,61 таких господарств було дев’ять.

Таблиця 2

Розподіл господарств Харківської області за рівнем спеціалізації

Роки | До 0,20 | 0,21-0,40 | 0,41-0,60 | 0,61 і більше | Усього госпо-дарств | Середньозважене значення Кс по сукупності

Кіль-кість | % | Кіль-кість | % | Кіль-кість | % | Кіль-кість | %

1989* | 16 | 18,6 | 66 | 76,7 | 3 | 3,5 | 1 | 1,2 | 86 | 0,241

1997 | 4 | 4,3 | 77 | 81,9 | 11 | 11,7 | 2 | 2,1 | 94 | 0,326

1998 | 6 | 6,3 | 78 | 82,1 | 9 | 9,5 | 2 | 2,1 | 95 | 0,303

1999 | 4 | 4,2 | 77 | 81,1 | 11 | 11,5 | 3 | 3,2 | 95 | 0,312

2000 | 21 | 4,1 | 419 | 81,7 | 56 | 10,9 | 17 | 3,3 | 503 | 0,329

2001 | 2 | 0,4 | 382 | 71,8 | 111 | 20,8 | 37 | 7,0 | 532 | 0,372

* 1989, 1997-1999 рр.- розрахунки по підприємствах шести районів, 2000-2001 рр. – розрахунки по всіх

підприємствах

При характеристиці відмінностей у галузевій структурі підприємств різних організаційно-правових форм насамперед слід відзначити синхронність у зміні показників, обчислених за даними по товарній продукції та по затратах на виробництво. Але головне полягає в тому, що ці відмінності досить істотні. На протилежних полюсах знаходяться селянські (фермерські) господарства (СФГ), які орендують цілісні земельні та майнові комплекси, і відкриті акціонерні товариства (ВАТ). У 2001 р. питома вага продукції тваринництва в структурі товарної продукції сільського господарства у СФГ становила 13,6%, а у ВАТ – 51,7%. Причини цих відмінностей носять, по-перше, історичний характер, по-друге, пов’язані з тим, що СФГ, орендуючи земельні паї, як правило, виробництвом продукції тваринництва не займаються. Правда, при цьому слід враховувати, що на показники по групі ВАТ значно впливає ВАТ “Агрокомбінат “Слобожанський”, частка якого у виробництві товарної продукції складає 34,9% відносно всіх підприємств цієї форми господарювання. Інші форми займають проміжне становище за структурними показниками.

Зміни, які відбуваються в сучасному сільському господарстві, зробили об’єктивною необхідністю виявлення основних тенденцій у змінах та особливос-тях галузевої структури, зокрема посівних площ, у різних категоріях господарств – підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, особистих господарствах населення.

За період 1990-2000 рр. по всіх категоріх господарств на фоні загального зменшення площі посіву сільгоспкультур (на 10,6%) значно скоротилися площі під кормовими культурами (на 39,9%) і різко збільшилися під картоплею та овочево-баштанними культурами (на 70,3%). Причому у сільськогосподарських підприємствах площі під вказаними культурами різко скоротилися (відповідно на 42,9% і 72,7%), а в особистих господарствах населення, навпаки, значно збільшилися (у 2,5 і 2,0 рази). Проте питома вага кормових культур у структурі посівних площ зменшилася не тільки в підприємствах, а й в особистих господарствах населення, що є наслідком значного розширення площ під зерновими культурами.

Для визначення перспектив розвитку особистих господарств населення дуже важливе значення мають два моменти, виявлені у процесі дослідження. Перший: інтенсивність використання земель в цих господарствах за 1990-2000 рр. знизилася – темпи розширення посівних площ значно перевищували темпи збільшення обсягів виробництва валової продукції і як наслідок вихід продукції на 1 га землі зменшився на 52,1%. Другий: у розрахунку на 1 га кормових угідь чисельність худоби та птиці (в перерахунку на умовне поголів’я великої рогатої худоби) в особистих господарствах населення в 11 разів перевищує цей показник по сільськогосподарських підприємствах і продуктивність тварин значно вища. Природа такого становища пояснюється досить просто: основним джерелом надходження кормів для тваринництва в особистих господарствах населення є кормовиробництво підприємств. Це свідчить про те, що особисті господарства населення можуть успішно розвиватися тільки за умови тісної інтеграції з підприємствами, які, як і раніше, хоч і в інших масштабах і формах, виступають джерелом постачання кормів.

У третьому розділі “Галузева структура сільського господарства як чинник ефективності використання аграрного ресурсного потенціалу та шляхи її удосконалення” з’ясовується вплив різниці в галузевій структурі на стан виробництва в цілому, на рівень використання землі і особливо на прибутковість виробництва, визначаються чинники, які формують відмінності в результатах господарювання, та проблеми розвитку сільського господарства, пов’язані з відмінностями у структурі валової та товарної продукції. Вплив різниці в галузевій структурі на результати господарювання визначався на двох рівнях – райони області та підприємства з використанням методу групувань.

З’ясовано, що група районів з високорозвиненим тваринництвом (питома вага продукції тваринництва в структурі товарної продукції 57,5%) реалізувала продукцію сільського господарства в розрахунку на 100 га сільгоспугідь на суму 93,6 тис. грн, у тому числі продукцію тваринництва – на 53,8 тис. грн, в той час як група районів з низькою питомою вагою продукції тваринництва (17,3%) – відповідно на 51,3 і 8,9 тис. грн. У першій групі районів виробництво продукції тваринництва було прибутковим (рівень рентабельності 9,4%), а в другій – збитковим (рівень збитковості 20,2%). У цілому з урахуванням результатів реалізації продукції рослинництва більший рівень рентабельності був у районах з слаборозвиненим тваринництвом – 33,5%, тоді як у районах з високорозвиненим він складав 17,9%.

Вплив питомої ваги продукції тваринництва у структурі товарної продукції сільського господарства на результати господарювання вивчався із залученням даних по всіх підприємствах області. Дані табл. 3 підтверджують висновки, зроблені при аналізі матеріалів по районах області.

Таблиця 3

Ефективність використання ресурсів у групах сільськогосподарських підприємств Харківської області з різною питомою вагою продукції тваринництва

у структурі товарної продукції. 2001 р.

Показники | По групах підприємств з питомою вагою продукції тваринництва у структурі товарної продукції (%) | По області | 1

(0,0) | 2

(0,1- 10,0) | 3

(10,1- 20,0) | 4

(20,1-30,0) | 5

(30,1- 40,0) | 6

(40,1- 50,0) | 7

(50,1-60,0) | 8

(60,1 і вище) | Кількість господарств у групі | 42 | 82 | 136 | 113 | 67 | 31 | 19 | 34 | 524 | Питома вага продукції тваринни-цтва у структурі товарної продук-ції сільського господарства, % | 0 | 5,1 | 15,1 | 24,9 | 35,2 | 44,1 | 55,6 | 88,8 | 31,9 | Питома вага груп у виробництві товарної продукції, % | 6,0 | 14,8 | 22,9 | 19,0 | 10,6 | 5,8 | 5,7 | 15,2 | 100,0 | Вироблено товарної продукції:

на 100 га с.-г.угідь, тис.грн. | 70,9 | 52,9 | 49,5 | 49,3 | 53,6 | 53,5 | 72,9 | 203,5 | 59,6 | у т.ч. продукції тваринництва | - | 2,7 | 7,5 | 12,3 | 18,9 | 23,6 | 40,5 | 180,7 | 19 | на 1 працівника, грн. | 21253 | 12538 | 9447 | 8899 | 8959 | 9029 | 11652 | 19768 | 10980 | Одержано прибутку на 100 га сільгоспугідь, тис. грн. | 17,2 | 12,7 | 10,4 | 10,5 | 9,7 | 10,9 | 20,1 | 34,7 | 12,6 | Рівень рентабельності продукції сільського господарства, % | 32,0 | 31,5 | 26,7 | 27,2 | 22,1 | 25,7 | 38,1 | 20,5 | 26,8 | У т.ч.: продукції рослинництва | 32,0 | 44,6 | 53,7 | 63,3 | 55,6 | 59,8 | 67,4 | 57,2 | 52,4 | продукції тваринництва | - | -51,1 | -36,2 | -23,7 | -12,6 | -1,1 | 21,2 | 17,1 | -6,6 | Норма прибутку, % | 25,1 | 7,8 | 5,6 | 4,9 | 3,7 | 4,2 | 8,4 | 4,7 | 5,7 |

Були виявлені і нові тенденції. У 2001 р. 42 підприємства не реалізовували продукцію тваринництва, зосередивши увагу на виробництві тільки продукції рослинництва. Ці господарства досягли найвищої продуктивності праці. Проте за рівнем рентабельності продукції сільського господарства підприємства першої групи поступилися підприємствам сьомої групи, яку відрізняє висока питома вага продукції тваринництва в структурі товарної продукції, що пов’язано з найнижчою серед усіх груп рентабельністю продукції рослинництва. Кількість таких підприємств у 2002 р. порівнянно з попереднім збільшилася майже в чотири рази. Простежується чітка зворотна залежність між питомою вагою продукції тваринництва у структурі товарної продукції, обсягами її реалізації в розрахунку на 100 га сільгоспугідь і рівнем збитковості цієї продукції. Найвищий рівень збитковості продукції тваринництва (51,1%) був у господарствах, в яких питома вага продукції тваринництва у структурі товарної продукції не перевищувала 10%, а в господарствах з високим рівнем розвитку тваринництва продукція галузі була рентабельною (17,1%).

Висновок з наведених даних буде таким: за різкого скорочення обсягів виробництва та реалізації продукції тваринництва логічно очікувати ліквідацію галузі взагалі як природну реакцію на високий рівень збитковості, що, власне, і підтверджується збільшенням кількості господарств, які не займаються тваринництвом.

Одне з провідних положень теорії управління об’єктами економіки полягає в тому, що для обґрунтування стратегії їх розвитку необхідна всебічна діагностика їх стану, зокрема визначення рейтингу об’єктів різного рівня за станом розвитку галузі. В останні роки набула поширення оцінка соціально-економіч-ного стану областей і районів за рейтинговим принципом.

У комплексній і дуже непростій проблемі визначення рейтингу районів є два принципово важливих аспекти: вибір показників-індикаторів, за якими здійснюється оцінка стану об’єктів та обгрунтування способу зведення системи показників в єдиний інтегральний показник. Для цього в умовах Харківської області було запропоновано на експериментальному рівні три підходи: метод суми місць, комплексний метод і метод відстаней від еталона. Здійснене нами дослідження показало: при сучасній варіації показників розвитку тваринництва найбільш доцільно використовувати перший метод, при якому особливою перевагою району за якимсь одним напрямком не знецінюється значення інших напрямків. Близькі до цього результати забезпечує і методика, яку було використано у 2002 р. при визначенні рейтингу районів області.

Одна з головних передумов управління процесом підвищення ефектив-ності виробництва полягає в точності виміру її рівня. А це, в свою чергу, зумов-лює високі вимоги до методик, за якими здійснюються оцінки. І це природно, бо неточності методичного характеру, а тим більше помилки ведуть до масового прийняття невірних рішень. Дане положення має пряме відношення до оцінки ефективності молочного скотарства. Одна з найбільш принципових особливостей цієї провідної галузі тваринництва полягає в тому, що вона забезпечує одночасне надходження двох видів продукції – молока та м’яса. Найбільший ефект галузі забезпечується лише при досягненні збалансованого розвитку обох її напрямків. Між тим виробники м’яса у переважній своїй більшості звели до мінімуму реалізацію великої рогатої худоби на м’ясо, а 176 підприємств із 472-х, обстежених у 2000 р., у річних звітах показали реалізацію тільки молока. Як склалася ситуація у 2001 р., показано в табл. 4.

Хоч наведені дані викликають багато запитань і навіть певний сумнів, але одне положення є незаперечним: підвищення питомої ваги виручки від реалізації тварин на