КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СТРІЛЕЦЬ Наталія Ярославівна

УДК 811.13’373.72

Структурні та функціонально-семантичні особливості

соматичних фразем

у романських мовах

(на матеріалі французької, іспанської та італійської мов)

спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ-2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка МОН України.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

Помірко Роман Семенович, завідувач

кафедри французької філології Львівського національного

університету імені Івана Франка МОН України.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Корбозерова Ніна Миколаївна, завідувач

кафедри іспанської та італійської філології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук, доцент

Ігнатова Ольга Іванівна, доцент кафедри

іноземних мов Дипломатичної академії України при

Міністерстві Закордонних справ України

Провідна установа:

Чернівецький національний університет імені

Юрія Федьковича, Міністерство науки і освіти України,

кафедра французької мови

Захист відбудеться 23 травня 2003 р. о 10 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у

Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 19 квітня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Смущинська І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасних французькій, іспанській та італійській мовах соматична фразема /СФ/ як об'єкт порівняльних досліджень, на відміну від численних праць у галузі порівняльної фонетики, граматики, лексикології та семантики, є мало вивченою. Науковці розглядали кореляції фразеологізмів узагалі та фразеологічних одиниць з іншими ономасіологічними компонентами у порівняльному та контрастивному планах (Р.M.Баральт, A.дель Ойо, M.Дi Шулло, A.Дугас, M.Р.Осаета Ґальвес, Р.Тозі, Г.Вотяк, Ю.О.Жлуктенко, Р.П.Зорівчак, В.В.Лазарович, Р.С.Помірко, Н.І.Поміркована, О.В.Сафронова, І.А.Бородянський, І.С.Степанова). Контрастивному аналізові англо-російських та німецько-російських соматичних фразеологізмів присвячено праці російських фразеологів Е.М.Солодухо та Ю.А.Долгополова, вивченню естонської соматичної фразеології – праці Ф.Вакка. Контекстуальній реалізації фразеологізмів присвячено праці Л.Г.Зернової. Дослідження соматичних фразем близькоспоріднених романських мов, зокрема французької, іспанської та італійської, досі не проводились. Огляд наукової літератури дає підставу стверджувати, що в сучасному романському мовознавстві проблема генези та функціонально-семантичних особливостей соматичних фразем недостатньо розроблена. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлені в дослідженнях частково, у контексті фразеологічних одиниць з іншими ономасіологічними компонентами.

Запропонована дисертаційна робота, яка ґрунтується на сучасній теорії фразеології, зокрема на працях Ш.Баллі, B.В.Виноградова, Х.Касареса, А.Г.Назаряна, С.Карнеадо-Море, М.Тріста та інших, є першою спробою комплексного аналізу кореляцій соматичних фразем романських мов. Комплексне вивчення фраземних кореляцій передбачає дослідження усіх їх рівневих аспектів: фонетичного, структурно-граматичного та функціонально-семантичного, в окремих випадках розглядається реалізація прагматичних інтенцій.

Об'єктом вивчення є корелятивні соматичні фраземи французької, іспанської та італійської мов, а предметом – дослідження їх генетичних, структурно-граматичних, лексико-семантичних і функціональних особливостей, виявлення мовних закономірностей успадкування корелятивних соматичних фразем від латини; факторів, що сприяли їх ідіоматизації; джерел і шляхів запозичення, а також функціональної реалізації на сучасному етапі еволюції романських мов.

Актуальність пропонованого дослідження зумовлено необхідністю комплексного аналізу корелятивних СФ романських мов, який охоплює змістовий і формальний аспекти, висвітлює їхню мовну сутність у двох лінгвістичних планах: у діахронії (історія виникнення) та в синхронії (особливості семантико-когнітивного функціонування соматичних фразем у сучасних французькій, італійській та іспанській мовах). Не менш актуальним є вивчення чинників, що сприяли зародженню й поширенню СФ у романських мовах, виявлення взаємозалежності фонетичного оформлення і змісту фразем, визначення їх латинської генези, закономірностей процесів їх іманентного становлення, а також дослідження фраземних запозичень, кальок та семантико-стилістичного навантаження досліджуваних одиниць у художній літературі та сучасній публіцистиці.

Новизна роботи полягає у вперше здійсненому комплексному аналізі генези, структурних та функціонально-семантичних особливостей французько-іспансько-італійських соматичних фраземних корелятів. Новим є також аналіз латинських соматичних фразем, у результаті якого було виявлено лексико-семантичні та граматико-синтаксичні закономірності процесу їх успадкування романськими мовами. Також уперше визначено та охарактеризовано причини і чинники кореляції досліджуваних одиниць, а саме: спільне джерело їх успадкування, іманентне становлення внаслідок дії психологічно-соціального фактора та зовнішні мовні впливи (запозичення та калькування).

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукової теми, що розробляється на кафедрі французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка “Дослідження структурно-семантичних особливостей та закономірностей розвитку романських мов” (номер державної реєстрації 0100 № 001459), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Основною метою роботи є дослідження структурно-граматичних і семантичних закономірностей успадкування соматичних фразем, їх іманентного творення та міжмовних впливів на формування соматичних фразем, виявлення особливостей їх семантико-функціональної актуалізації у мові та мовленні.

Поставлена мета передбачає вирішення таких конкретних завдань:

з’ясувати генетичні джерела романських соматичних фраземних корелятів;

виявити лексико-семантичні та структурно-граматичні закономірності успадкування цих одиниць;

узагальнити спільні та відмінні ознаки соматичних фразем на фонетичному, семантичному і структурно-синтаксичному рівнях;

виокремити ритміко-римічні домінанти появи фразем;

охарактеризувати роль фонетичного фактора у фіксації та ідіоматизації фразем;

з’ясувати дивергентно-конвергентні чинники метафоризації та метонімізації виразів із соматичним компонентом, визначити найчастотніший соматичний компонент як такий, що володіє найбільшим ступенем ідіоматизації.

виявити особливості функціонування фраземних запозичень та кальок, закономірності взаємних впливів французької, іспанської та італійської мов, а також усталені вирази, утворені на основі семантичної контамінації;

визначити чинники дивергенції фраземних псевдоеквівалентів.

Матеріалом для дисертаційного дослідження слугували художні твори французьких, іспанських та італійських письменників XIX-XX ст.; статті сучасної французької, іспанської та італійської преси за 1992-2002 роки: Le Figaro, Le Monde, Le Soir, Le Vif, Le Nouvel Observateur, la Vie, El Mundo, El ABC, El Pais, Corriere della Sera; фразеологічні та тлумачні словники французької, іспанської й італійської мов; словники латинської мови; Petrone. Le Satiricon; T.Maccii Plauti. Commoediae; електронні енциклопедії Encarta i Hachette.

Кількість проаналізованих текстів налічує сто двадцять одиниць (50 одиниць художньої літератури ХІХ-ХХ сторіч і 70 статей з газет та журналів).

Методи дослідження. У процесі роботи використано комплексні методи лінгвістичного дослідження, а саме: порівняльно-історичний метод – для аналізу лексико-семантичних та граматико-синтаксичних кореляцій романських СФ і зіставлення їх з латинськими етимонами, метод лінгвістичного спостереження та опису застосовано до систематизації та класифікації мовного матеріалу. Індуктивним методом підтверджено теоретичні гіпотези про закономірності функціонування соматичних фразем (ілюстрування їх на мовному матеріалі). Структурний та контекстологічний методи, а також метод компонентного аналізу використовувалися для виявлення двох семантичних планів: прямого і переносного, конотативного нашарування і семантичної контамінації соматичних фразем у результаті міжмовних впливів.

Теоретичне значення дисертації полягає в розробленні положень про існування іманентної асоціативної ізосемії у соматичній фразеології французької, іспанської та італійської мов (існування СФ, корелятивне значення та форма яких виникли завдяки одночасному й іманентному формуванню однакової образності у спільних комунікативних ситуаціях). Окреслено специфіку міжмовних фонетико-просодичних закономірностей, що сприяли ідіоматизації фраземних одиниць; визначено роль латинських прототипів романських СФ, виділено особливості процесу фразеологічного запозичення та калькування. Ця праця є внеском у розроблення проблем дивергентно-конвергентного континууму розвитку образного лексичного фонду романських мов. Визначення лінгвістичних основ ідіоматизації словосполучень в діахронії та синхронії розширює можливості функціонально-прагматичного та семантико-когнітивного дослідження СФ на матеріалі інших мов.

Практична цінність результатів дослідження визначається можливістю їх застосування для перекладу художніх текстів. Матеріал дисертації може використовуватися в читанні різних теоретичних курсів, а зокрема, з лексикології (розділ ”Фразеологія”), зі стилістики (оцінно-експресивні функції фразеологічної лексики), з романського мовознавства (розділ “Фразеологія народної латини та романських мов”), з теорії та практики перекладу (проблеми фразеологічних еквівалентів та псевдоеквівалентів).

Апробація роботи. Основні результати роботи апробовані на Міжнародній конференції, присвяченій 100-річчю романістики у Львівському університеті (Львів, 25-27 листопада 1997 року); на Всеукраїнській науковій конференції ”Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (Львів, 25-27 січня
1999 року); на звітних конференціях професорсько-викладацького складу, наукових працівників та аспірантів ЛНУ (2000-2002); на семінарі “Переклад: нові ідеї для нового століття” (Львів, Форум видавців, 20-22 вересня 2002 року); на науково-методичних семінарах кафедри французької філології ЛНУ ім Івана Франка; на наукових стажуваннях в Екстремадурському університеті в м.Касерес у 1997 та 1999 рр. (Іспанія) та в Католицькому університеті в м.Лувен-ля-Нев у 1999 р. (Бельгія).

Положення, які винесені на захист:

В основі формування значної частини соматичних фраземних корелятів французької, іспанської та італійської мов є іманентна асоціативна ізосемія, що ґрунтується на загальнолюдських особливостях образного мислення.

Романські мови запозичили значну частину соматичних фразем від латинських прототипів. Мовні тенденції до аналітизму, що намітилися в пізній період народної латини (заміна непрямих відмінків прийменниковими конструкціями; варіантність уживання прийменників для позначення одних і тих же синтаксичних відношень і семантичні зміни в лексичному складі), позначилися на лексико-семантичних та структурно-граматичних характеристиках соматичних фразем французької, іспанської та італійської мов.

Фонетичний фактор є одним із найважливіших у творенні та фіксації фразем. Основними фонетичними прийомами творення СФ є повтор, алітерація, асонанс, рима, ритміка, паралелізм тощо.

Вплив фонетичного чинника є однаково важливим для французької, іспанської та італійської мов, однак, консонантна рима характерніша для французької мови, асонантна рима та силабічна градація – для іспанської, а консонантна рима та силабічна градація – для італійської.

Корелятивні СФ у романських мовах можуть бути запозичені без структурно-фонетичних змін або з фонетичною адаптацією, а також шляхом калькування. Запозичення фразем є двостороннім процесом, якому сприяє вплив соціокультурних чинників і який відбувається за будь-яких історичних умов. Натомість, калькування СФ із близькоспоріднених мов є явищем одностороннім, відбувається, зазвичай, в умовах білінгвізму і призводить до семантичної контамінації та порушення граматичних та стилістичних норм мови-рецептора.

У корпусі французько-іспансько-італійських соматичних фраземних корелятів особливе місце посідають псевдоеквіваленти, розбіжності значень яких є результатом різних шляхів семантичного розвитку одного з компонентів фраземи зі спільним етимоном; різних шляхів виникнення фраземи на основі різної образності та відмінності стилістичного ефекту.

Соматичні фраземи французької, іспанської та італійської мов мають свої, притаманні лише цим мовам, структурні відмінності, які здебільшшого базуються на іманентних принципах побудови словосполучень та функціях прийменників.

Структура та обсяг роботи: дисертація складається зі вступу, трьох розділів і загальних висновків. Список використаних джерел складається з 180 найменувань праць українських і зарубіжних авторів. Загальний обсяг дисертації становить 185 сторінок друкованого тексту, обсяг основного тексту дисертації – 167 сторінок, дисертація містить 10 таблиць.

У вступі мотивується вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначаються мета та завдання роботи, характеризуються методи та матеріал дослідження, формуються основні положення, що виносяться на захист, розглядаються основні сфери застосування отриманих результатів.

Перший розділ присвячений класифікаціям фраземних одиниць, розгляду загальнотеоретичних проблем порівняльного вивчення соматичних фразем.

Другий розділ присвячено лексико-семантичним та граматико-синтаксичним особливостям успадкування романських соматичних фразем від латини.

У третьому розділі досліджено вплив психологічно-соціального, фонетичного, екстралінгвального (зовнішні мовні чинники) та соціокультурного факторів на творення корелятивних французьких, іспанських та італійських СФ, причини існування міжмовних псевдоеквівалентів, а також окреслено основні структурно-граматичні типи корелятивних СФ.

У загальних висновках викладено теоретичні й практичні результати проведеного комплексного дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ “Соматичні фраземи у мовознавчих дослідженнях” висвітлює теоретичні проблеми компаративної фразеології. У центрі дослідження знаходиться фразема – непредикативна двовершинна фразеологічна одиниця, що складається з як мінімум двох самостійних слів. У семантичному плані фразема може мати односторонню (фразеологічні єдності) або двосторонню (фразеологічні зрощення/ідіоми) смислову залежність. Непредикативна двовершинна одиниця була об’єктом досліджень численних зарубіжних фразеологів і отримала найрізноманітніші, часом найсуперечливіші назви й трактування: locution, locution figйe (П.Гіро); locution toute faite (Ф.де Соссюр); sйrie phrasйologique, unitй phrasйologique, groupe agglutinй (Ш.Баллі); expression toute faite, expression figйe, formule toute faite (С.де Бур); idiotisme/idiotisme fossile (А.Ж.Греймас); syntagme stйrйotypisй (Е.Косеріу) у французькому мовознавстві та fraseologismo significante, locuciуn (Х.Касарес); locuciуn, adherencia, uniуn, combinaciуn (С.Карнеадо-Море та А.М.Тріста) – в іспанському. Теоретичні проблеми, пов’язані з функціонуванням соматичної фраземи, висвітлено у працях Ю.А.Долгополова, Е.М.Солодухо, Г.Вотяка, І.Ласки.

У розділі розглянуто основні критерії визначення фраземи і, зокрема, соматичної як її різновиду, проведено аналіз її класифікацій за семантичним (Х.Касарес) та структурним (А.Г.Назарян) критеріями, викладено прагматико-функціональну класифікацію фразем М.Хайнц і запропоновано авторську класифікацію (див. таблицю 1). У нашій роботі ми опираємося на класифікацію А.Г.Назаряна.

Таблиця 1.

Авторська класифікація фразем

Під соматичною фраземою розуміємо двовершинну (що складається з як мінімум двох повнозначних слів) непредикативну фразеологічну одиницю, ключовим ономасіологічним компонентом якої є соматизм (назва частини чи органу тіла): no abrir la boca / ne pas ouvrir la bouche / non aprire bocca: мовчати; la mano derecha / le bras droit / la mano destra : головний помічник і довірена особа; saltar a los ojos / sauter aux yeux / saltare agli occhi : бути очевидним тощо.

Аналіз лінгвістичних праць свідчить про поглиблений інтерес сучасних українських і зарубіжних науковців, з одного боку, до комплексних контрастивних досліджень у галузях фонетики, морфології, лексикології, синтаксису, та з іншого – до вивчення фразеологічних одиниць з різними ономасіологічними елементами (біблійний компонент, назви представників флори і фауни, предмети побуту, соматичний компонент тощо). Однак, незважаючи на чималу низку цікавих та оригінальних робіт, питання соматичних фразеологічних кореляцій у французькій, іспанській та італійській мовах залишається недостатньо вивченим. Це стосується передусім семантичних і функціональних особливостей, а також джерел і факторів їх походження. У дослідженні проблем міжмовних кореляцій СФ мовознавці найчастіше вивчали психологічні чинники ізосемії (ідентичності семантики) насамперед неспоріднених мов (Ю.А.Долгополов, Е.М.Солодухо). Виокремлено такі чинники, що сприяли іманентній ізосемії, як характер фізіологічних функцій (вухо – слух, голова – розумова діяльність, рука – трудова діяльність людини, відношення влади, власності); опис соціально значущих універсальних міміки і жестів. У розділі акцентується особлива увага на існуванні інших, досі не висвітлених, чинників цієї семантичної та формальної корелятивності СФ французької, іспанської та італійської мов, а саме – спільні генетичні корені, взаємні мовні впливи, вплив фонетичних та позамовного (соціокультурного) факторів.

У науковій літературі зазначається, що фразеологічний фонд латинської мови є надзвичайно бідним через особливості структури латинського речення, що перешкоджала фіксуванню сталих висловів (Р.О.Будагов). Деякі науковці (С.Г.Мах, В.В.Лазарович, Р.Тозі) зауважили, що в сучасних мовах відбувалося запозичення латинських фразеологічних одиниць в процесі перекладацької діяльності (excitare fluctus in simpulo, circulo vicioso тощо). Засвоєння фразеологічних одиниць з латини відбувалося, на нашу думку, і шляхом успадкування. Автор цього дисертаційного дослідження відстоює думку про те, що корені частини романських СФ лежать у фразеології народної латини, і що тенденції розвитку семантичної та синтаксичної структур народної латини істотно вплинули на граматичну структуру та семантику майбутніх романських СФ.

Питання міжмовних впливів органічно пов’язане з фразеологічними запозиченнями, фразеологічними кальками та процесом міжмовної інтерференції – внесення в мову чужорідних їй елементів. Ми розмежовуємо процес запозичення, який, зазвичай, є двостороннім, та калькування, яке ґрунтується на явищі семантичної контамінації (порушення норм мови-рецептора) і відбувалося передусім у періоди двомовності у верхніх соціальних верствах населення як наслідок данини моді на французький стиль життя. Упродовж іспансько-французько-італійських мовних контактів відомі такі два основні періоди французького мовного впливу на іспанську та італійську мови як початок ХІХ століття та 50-60 роки ХХ століття). Проблема запозичення та калькування досі вивчалася не на фразеологічному, а передусім на лексичному матеріалі. Низка вчених досліджували питання мовної інтерференції, лексичних запозичень та кальок (С.В.Семчинський, Е.М. Солодухо, Р.С.Помірко, Ю.О.Жлуктенко, В.В.Лазарович, Е.П.Лялько, Р.М.Баральт). Проблеми фразеологічного калькування, що призводить до порушення семантики слів та структури виразів, вивчав на франко-російському матеріалі Е.М.Солодухо. Французько-іспанським лексичним кореляціям та питанню семантичної контамінації присвячені праці Р.С.Помірка, а фразеологічним кореляціям – словник галіцизмів Р.М.Баральта. У розділі обґрунтовується необхідність виявлення домінантних процесів франко-іспансько-італійського мовного впливу на матеріалі соматичної фразеології.

У працях лінгвістів А.Дугаса, М.Ді Шулло, І.Моравського порушено проблему залежності звукового оформлення та фіксації фразеологічних одиниць. Дослідники відзначають роль фонетичного чинника як такого, що сприяє фіксації, збереженню та пропагуванню фразеологічних одиниць (А.Сулуага). Автор дисертації вважає, що фонетичний фактор відіграє смислооформлювальну роль для творення всіх типів фразеологізмів, але не менш важливим він є для фразем із соматичним компонентом; обґрунтовує необхідність виділення основних типів фонетичних явищ, домінантних для французької, іспанської та італійської мов. Проблема зіставлення романських соматичних фраземних корелятів аналізується крізь призму конвергентно-дивергентних зв’язків й історичного континууму.

У другому розділі “Народно-латинські корені у романських фраземах” розглянуто лексико-семантичні й граматико-синтаксичні особливості процесу успадкування французьких, іспанських та італійських соматичних фразем від народної латини.

Зокрема, констатується думка вчених про те, що фразеологічний фонд латинської мови досить бідний з огляду на низку причин синтаксичного характеру, які гальмували утворення та фіксацію сталих висловів. До них належать: препозиція додатка відносно предиката (pedem alicui opponere); дистантне розташування семантично залежних слів (murus viginti pedes altus); деформування потенційних словосполучень внаслідок розбіжності між принципом побудови словосполучення, у якому порядок слів прямий, та речення, порядок слів якого непрямий; порівняно легкий перехід від головного до підрядного речення і навпаки (Si illa forte, quae olim peruiit parvola soror… /Teren.Eunuchus, 524/ - Якщо та маленька сестра, яка колись пропала…); еліптичне вживання одного слова замість виразу (emitti / manu emittere); втручання службових слів у структуру потенційної фразеологічної одиниці або винесення їх за її межі (inter sacrum saxumque) тощо. Науковці зазначають, що “стійких словосполучень у латинській мові – одиниці, тому досі не виявлено зацікавлення до їх вивчення” (Р.О.Будагов).

Описані вище тенденції поступово послаблювалися в народній латині та в латині пізнього періоду й стали з’являтися протилежні: до центрального місця предиката (постпозиція відносно суб’єкта), прямого порядку слів (суб’єкт, предикат, об’єкт) і до заміни синтетичних форм аналітичними (перехід від відмінкового синтаксису до прийменниково-відмінкового) тощо. Ці нові умови почали стимулювати утворення фіксованих словосполучень, що сприяло їх подальшій ідіоматизації та поширенню в протороманському періоді.

Соматична фразеологія належить до суто “народного” пласту фразеологічних виразів, який вже сам по собі є дуже чисельним і давнім за часом утворення, тому що ґрунтується на загальнолюдських образах і асоціаціях. Як елементи мови простого люду, соматичні фраземи могли не потрапляти в класичну латину, з огляду на великий розрив між класичною та народною латиною, а функціонувати на рівні усного койне; римські автори могли уживати їх в оповідях для створення колориту. Під час дослідження виявлено фраземи, зафіксовані в лексикографічних джерелах, які функціонували в літературі, а також ті, що фігурували у двох варіантах – літературному і простонародному – у різних авторів (наприклад, у Ціцерона і Плавта чи Петронія). До корпусу фактологічного матеріалу дослідження увійшли словники латинської мови та 8 творів римських авторів (комедії Плавта та “Сатирикон” Петронія). Вибір для дослідження творів саме цих авторів був зумовлений “народністю” їх мови, частотністю вживання народних лексичних компонентів і простотою структури речень у мові персонажів (С.І.Соболевський).

У результаті аналізу процесів формування соматизмів народної латини виявлено такі три тенденції: 1) вживання з експресивною метою демінутивних форм класично-латинських соматизмів (auric(u)la, ung(u)la, genuc(u)lu, narina, pectorina); 2) тенденція до називання частин тіла іменниками, що у класичній латині позначали предмети побуту (testa, rotella, spatula). Ця вторинна номінація відбувалась за метафоричним перенесенням; 3) позначення частин тіла за допомогою соматизмів, що називали суміжні частини тіла (змішування понять щока / щелепа призвело до появи ісп. mejilla < maxilla – “щока” та італ. mascella – “щелепа”, понять плече / спина: spat(u)la > франц. йpaule та італ. spalla (“плече”) / ісп. espalda(s) (“спина”); naris > ісп. nariz (“ніс”) / італ. narice (“ніздря”). Таке позначення ґрунтувалося на метонімічному перенесенні значення (див.таблицю 2 на стор.9).

Cоматичні фраземи, виявлені в словниковому матеріалі та в художній літературі, проаналізовано у двох напрямках: кореляції семантики та лексичного оформлення успадкованих фразем з їх латинськими прототипами і граматико-синтаксичні особливості процесу їх успадкування. Дослідження, проведене в цьому розділі, дало змогу не лише визначити корпус романських соматичних фраземних успадкувань з народної латини, а й встановити закономірності їх подальшого розвитку в романських мовах і глибинні причини їх конвергенції та дивергенції. У результаті аналізу CФ було виділено:

I. Лексико-семантичні особливості успадкування народно-латинських СФ:

соматичні фраземи, успадковані романськими мовами без будь-яких семантичних чи лексичних змін. Вони становлять незначну частку всіх виявлених

Таблиця 2.

Соматизми народної латини та їх відповідники у романських мовах

виразів: клас.лат.oculos aperire (нар.лат. aperire oculos) > франц.ouvrir les yeux, ісп.abrir los ojos, італ.aprire gli occhi; лат.malam linguam habere / malae linguae esse > франц. mauvaise langue, ісп.mala lengua, італ.mala lingua; лат.lingua viperina / lingua viperae > франц.langue de vipиre, ісп.lengua viborina / de vнbora, італ.lingua viperina тощо. Відзначено, що такий тип успадкувань супроводжувався, здебільшого, незначними відмінностями фразем романських мов i їх латинських прототипів, які полягають лише в іманентних граматичних рисах, що є результатом мовного розвитку. Серед них виокремлено: а) постпозицію додатка дієслову (лат.oculos aperire > італ.aprire gli occhi); б) появу подвійного заперечення (лат.nec caput nec pedes habere > франц.n’avoir ni pieds ni tкte); в) появу артиклів та варіантність прийменників (лат.essere in pelle alicui > франц.etre dans la peau de qqn., ісп.estar dentro de la piel de alg., італ.essere nella pelle di qd.); г) появу граматикалізованих лексем типу “coup”, що відрізняє кореляти (лат.manum dare > франц.donner un coup de main, ісп.dar una mano, італ.dar una mano); ґ) появу займенників, сформованих лише в окремій мові (лат.ad manum venire > франц. en venir aux mains);

2) соматичні фраземи, успадковані з лексичними змінами, що виникли внаслідок еволюції систем романських мов. Серед найпоширеніших лексичних змін виявлено: а) розширення виразу другорядними членами (лат.linguam tenere > франц.tenir la /sa langue, італ.tener la lingua in bocca (dentro i denti, a casa); б) синонімічну заміну чи варіантність компонентів внаслідок подальшого розвитку СФ у романських мовах (лат.digitu mostrari > франц. montrer / dйsigner du doigt, ісп. mostrar / seсalar con el dedo, італ. mostrare col / a dito); в) відмінності між лексикою СФ класичної латини та романських мов за відсутності народно-латинського варіанта з огляду на його усний характер. Так, для прикладу, у класичній латині функціонував вираз in ore esse (“бути [у всіх] на устах”). У словниках не виявлено соматичної фраземи з елементом bucca. Проте за формою фразеологічних одиниць, що існували в класичній латині та формами еквівалентних соматичних фразем сучасних романських мов (франц. кtre dans toutes les bouches; ісп. estar en la boca de todo el mundo та італ. essere sulla bocca di tutti) можна припустити, що в народній латині цей вираз міг мати вигляд essere in bucca alicui. Те ж явище спостерігаємо в прикладах: лат.procumbere ad pedes > франц.se jeter aux pieds de qqn., ісп.echarse a los pies de alg., італ.gettarsi ai piedi di qd.; лат.caput extollere > франц.lever la tкte, ісп.levantar cabeza, італ.levare il capo; лат.garrоre / loqui quidquid in buccam venit > франц.dire tout ce qui vient а la bouche, ісп.decir cuanto viene a la boca, італ.dire tutto cio che viene alla bocca.

ІI. Граматико-синтаксичні особливості успадкування народно-латинських СФ:

Заміна форм непрямих відмінків прийменниковими конструкціями.

а) Аblativus Instrumentі ще до розпаду Римської імперії доповнювався прийменниками, які відзначалися великою варіантністю. Функція “супроводження” стала передаватися через a/cum (digitы mostrari > стар.франц.montrer au doigt > франц. montrer du doigt / ісп.mostrar con el dedo / італ.mostrare col dito, a dito; manы armata > франц.а main armйe, ісп.a mano armada, італ.a mano armata, con armata mano);

б) заміна прийменника ad при Accusativus loci (Знахідному місця) на sub (ad manum habere > avoir sous la main / tener a mano / avere a mano, alla mano, sotto mano – італійська мова зберігає сліди вживання обох прийменників);

в) вживання прийменника de при Ablativus modi (через проміжний етап de + Abl.): (longa manы > франц.de longue main; італ.di lunga mano).

Транспозиція частин фразеологічного бінома (A + B = B + A). Компоненти фраземи вільно переставляються за умови, якщо вони не становлять логічної послідовності (див. таблицю 3):

Таблиця 3.

Позиційна варіантність латинських та романських соматичних фразем

3) Переосмислення синтаксичної ролі компонентів виразу внаслідок згасання відмінкової системи. Фраземи на зразок malae linguae esse (бути [людиною] злого язика) пройшли одночасно процес субстантивації та метонімізації і стали характеризувати людину: malae linguae esse (ФV) mala lingua (ФN). Фразеологічне переосмислення полягає у метонімізації виразу (позначення назвою органу тіла певного типу людини). Це не поодинокий випадок субстантивації та метонімізації на основі відношень частина - ціле в народній латині. Метонімічне перенесення взагалі характерне для формування соматичних фразем, а субстантивація латинського виразу пов’язана, на нашу думку, із відмиранням відмінкової системи і з можливістю передавати цю ж образність без уживання прийменників (на відміну від Аблативу способу дії чи інструментального Аблативу, які обов’язково відображалися у формі іменника з прийменником: longa manы – de longue main, manы armata – a mano armada). Про це рольове переосмислення яскраво свідчить також латинський вислів homo durae auris (людина з тугим вухом, буквально: людина твердого вуха), який має структуру:

Ця конструкція відповідала б у французькій homme а l’oreille dure (людина тугого вуха). Натомість в романських мовах названа фразема зазнала граматичного переосмислення, внаслідок якого прикметник dur / duro / duro стає означенням підмета homme / hombre / uomo.

Фраземи всіх трьох мов утворені за спільним структурним принципом, що дає підстави вважати, що на спільному мовному етапі пізньої латини накреслилась тенденція до такого синтаксичного переосмислення.

Третій розділ “Фактори творення корелятивних романських соматичних фразем” присвячений аналізу чинників і механізмів творення фразем з соматичним компонентом, а також дослідженню структурних та функціональних особливостей корелятів, утворених на основі цих факторів.

Соматична фразеологія є тим пластом фразеології, на творення якої мав значний вплив психологічний чи, точніше, психологічно-соціальний фактор. Спільність когнітивного процесу, загальнолюдських механізмів мислення, характерних для багатьох народів світу, зокрема, європейських, спричинилася до існування в різних мовах аналогічної образності та семантичного наповнення в соматичних фразеологічних одиницях, до так званої незалежної асоціативної (іманентної) ізосемії. Спільна образність СФ пояснюється характером фізіологічних функцій частин тіла чи органів і здійснюється передусім на основі метонімії (часто у поєднанні з метафорою). Так, елемент oreille / oreja, oнdo / orecchio відображає функцію слуху, oeil / ojo / occhio – функцію зору, а обидва ці соматизми пов’язані з переносним значенням уважності, пильності; main / mano / mano, bras / brazo / braccio передають поняття трудової діяльності людини або відношення власності чи влади, tкte / cabeza / capo, testa – поняття розумової діяльності, психічних / інтелектуальних особливостей, а coeur / corazуn, pecho / cuore, petto – емоційно-психічну сторону особи. Як показують кількісні дані дослідженого матеріалу (більше 2500 одиниць), в основі більшості соматичних фразем лежить метонімічне перенесення, побудоване на описах, що відтворюють соціально значущі жести і міміку, прагматична роль яких полягає у передачі емоційної реакції людини (se frotter les mains - задоволення) чи певної комунікативної інформації (se donner la main - згода), ритуальні дії (uscire di piedi in avanti - померти). У цьому плані можна спостерігати аналогічну міжмовну образність (meter las narices en alguna cosa / mettre, fourrer le nez quеlque part / mettere, ficcare il naso in qualcosa) та відмінну образність, що є іманентною характеристикою окремої мови. Окрему групу становлять соматичні фраземи, образність яких побудована на описі поведінки тварин, і які вирізняються серед усіх СФ високим ступенем ідіоматизації, мають значне стилістичне забарвлення і переважно належать до розмовного стилю: retomber sur ses pattes, cadere in piedi (легко відбутися), dresser les oreilles / drizzare le orecchie / aguzar las orejas (прислухатися), faire patte de velours (вдати миролюбство), s’en aller la queue basse (похнюпитися) та інші.

Визначено найбільшу групу соматичних фразем, що в іспанській, французькій та італійській мовах базується на ономастичному компоненті main / mano / mano. Таке чисельне переважання пояснюється, на нашу думку, високим ступенем ідіоматизації завдяки функціональній полівалентності поняття “рука”. Переносні значення, які виникли в процесі ідіоматизації виразів з main / mano / mano, ґрунтуються в основному на таких поняттях: праця, власність, влада, допомога, чистота сумління / чесність, свобода, джерело (інформації), щедрість / щирість, авторство, посередництво, сила / насилля, приблизність, вправність, навики тощо.

Іншим важливим фактором творення фразем є фонетичний, який виявляється у впливі різноманітних фонетичних явищ на формування та фіксування значення фраземи. Багато науковців відзначають мовну тенденцію до об'єднування в стійкі словосполучення слів, які уподібнюються фонетично і пов'язані семантично, цей зв'язок може виражатися в подібності або контрасті (Г.фон дер Габеленц). На нашу думку, фонетичний чинник є визначальним у фіксації та ідіоматизації всіх видів фразеологізмів, однак його роль у творенні соматичних фразем не менш важлива.

У результаті аналізу мовного матеріалу виявлено дію на творення французьких, іспанських та італійських соматичних фразем таких фонетичних явищ як повтор – найпродуктивніший прийом у творенні корелятивних СФ (tкte-а-tкte, de main en main, a mano a mano, coude а coude, entre ceja y ceja, gamba gamba), алітерація (blanc bec, a bocca e borsa), асонанс (de cabo a rabo, tкte de girouette, cervello di fringuello), рима (асонантна рима: a los ojos con los codos, per pelo e per segno, консонантна: tкte а l’escarpolette, avere il cervello sopra il cappello), ритміка (con pelo sul cervello), паралелізм (bras dessus / bras dessous), рівномірний фразовий розподіл наголосу (poner pies en polvorosa), силабічна градація (hecho, derecho, y de pelo en pecho) тощо. Фонетичний чинник впливає на форму слова і виразу (підбір лексичних засобів у момент формування фраземи) і, відповідно, на їх лексичне значення. Його вплив однаково значний для французької, італійської та іспанської мов, однак, як було встановлено у процесі дослідження, консонантна рима більш характерна для французької мови. Це зумовлено, на нашу думку, окситонічним наголосом у французькій мові та римуванням здебільшого останнього складу. У розділі зосереджується увага на ролі у французькій мові зв’язки (liaison), що сприяє фонетичній та силабічній адаптації виразу (entre quatre-z’yeux), трансформації первинної форми з метою ритмічної адаптації (а la queue leu leu < а la queue du loup). Для мелодики іспанської мови характернa асонантна рима (римування голосних звуків), якій сприяють мобільність наголосу та нечіткість міжвокальних приголосних [?], [р], [b], [d], [q], [s], а також силабічна градація. Італійська мова, завдяки чіткості вимови приголосних і нефіксованості наголосу, займає у фонетичному плані проміжне становище між французькою та іспанською: їй більшою мірою властива консонантна рима, що не виключає існування асонантної, а також силабічна градація. Типовим явищем для утворення італійських соматичних фразем є фонетичний прийом повтору іменників без артикля (mano mano, pelo pelo).

Корелятивні СФ, що потрапили у романські мови шляхом запозичення з літературних джерел чи з інших культур, становлять незначну кількісну частку загальної сукупності корелятів. Автором дослідження виділено дві основні тематичні групи корелятів, джерелом яких є антична міфологія та Біблія. Кореляти цього типу не виявляють значних структурних та функціонально-семантичних відмінностей.

У розділі досліджується роль екстралінгвального фактора як такого, що сприяв утворенню фразеологічних запозичень, а в іспанській та італійській мовах на рівні мовлення, а також і в писемних джерелах – фразеологічних кальок, досліджено механізми семантичної контамінації, яка характеризує французькі фразеологічні кальки в іспанській та італійській мовах. Як показало дослідження лексикографічних матеріалів, найчастіше кальковані соматичні фраземи не визнаються літературною нормою, а залишаються окремими мовленнєвими фактами, що суперечать граматичним та семантичним нормам мови. Внесення їх до іспанської та італійської мов пояснюється некоректним уживанням деякими мовцями її лексики, а також появою у суспільстві нових реалій і потребою їх передати. Особливо це характерно для першої третини ХІХ століття (завоювання Іспанії та Італії Наполеоном) та в 50 роки ХХ століття, коли мода на французьку мову була предметом снобізму, що пов’язано з економічним впливом Франції у ці періоди. Трактування елементів СФ, зокрема лексем golpe / colpo часто призводило до двозначності: golpe de mano / colpo di mano < coup de main – “допомога” / “військове втручання”. Яскраві приклади некоректного вживання виразів зафіксовано в сатиричних оповіданнях іспанського письменника-публіциста М.Х.Ларри. Зокрема вираз hicimos semblante (франц. nous avons fait semblant) вжито із сатиричною метою з контамінованим значенням вдати, тоді як згідно з літературною нормою, semblante означає “обличчя”: “Hicimos semblante de comer, segun decнan nuestros antepasados y como dicen ahora nuestros vecinos” [Larra, Artнculos]. ?одо італійських письменників, найcильніший вплив французька культура справила на Вінченцо Монті, Уго Фосколо і Карло Порта (XIX).

Виявлено такі структурні й семантичні закономірності процесу калькування:

Кальковане вживання соматичних фразем у випадку неіснування відповідного фразеологічного значення, що призводить до перекручення лексичного значення та до появи небажаного комічного ефекту внаслідок реалізації лише буквального значення (франц. n’avoir pas de bouche – “бути необ’їждженим” та ісп. no tener boca – “не мати рота”: "Era como un hermoso caballo que no tiene boca").

Кальковане вживання службових слів, яке призводить до викривлення граматичної структури фраземи (прийменникова інтерференція): tener la mano buena (мати гарний почерк), ver algo con otro ojo (побачити іншими очима), a brazos abiertos (з розпростертими обіймами), італ. piede a piede (п’ядь за п’яддю), testa a testa (наодинці) тощо.

Вживання кальок виразів в оригінальному вигляді замість адаптованих: la sangre frнa (буквально: холодна кров) замість ФADV a sangre frнa (холоднокровно): "La sangre fra de este jugador semeja al yelo que cubre un volcn".

У розділі акцентується увага також на низці адаптованих кальок, які увійшли до фонду іспанської та італійської мов і перейшли від статусу некоректних виразів, феноменів мовлення до розряду явищ мови. Виділено, зокрема, вирази: golpe de mano / colpo di mano, golpe de ojo / colpo d’occhio, mano de obra / mano d’opera, mano muerta / mano morta тощо, які вже увійшли до фразеологічної системи мови, внісши нові семні компоненти в семантичну структуру іспанських та італійських слів. Їх адаптація і життєвість доведена, зокрема, продуктивністю суфіксів (-azo, -ata), які закріпилися за соматизмами під впливом французького coup (напр.telefonazo / telefonata).

Питання мовних конвергенцій та дивергенцій тісно пов’язане з проблемою псевдоеквівалентів (формально ідентичних виразів з відмінною семантикою). Серед соматичних фразем романських мов було виявлено значну кількість фраземних псевдоеквівалентів та виділено причини їх семантичної невідповідності:

Розбіжність значень одного з компонентів фразем у результаті його семантичного розвитку. Компоненти, значення яких відрізняються, походять від спільного етимона, що мав у своїй семантичній структурі обидва значення (внаслідок розвитку дієслова guardar / garder в різних напрямках формально корелятивні фраземи мають протилежнi значення: франц. garder la face – “зберегти гідність”, ісп. guardar la cara – “намагатися бути непоміченим”.

Розбіжність значень романських фразем внаслідок різних шляхів їх творення, зокрема тому, що в їх основі лежить різна образність. Італійська СФ avere un dente має значення “мати зуб на кого-небудь”, французька СФ avoir la dent володіє також семантикою “бути голодним”, a ісп. tener diente у військовій термінології означає “відскакувати вперед чи дозаду при стрільбі (про арбалет)”.

Розбіжність значень романських фразем через розбіжність у компоненті, який суттєво впливає на їх значення: Іспанський фразеологізм meter la mano hasta el codo en реалізує значення “поринути в яку-небудь справу”, а подібний французький вираз se fourrer la main dans l’oeil jusqu’au coude означає “грубо помилитися”.

Розбіжності, пов’язані зі стилістичними ефектами. Такі вирази, маючи спільну образність і близьке лексичне значення, належать до різних функціональних стилів, через що їх використання в перекладі є небажаним, оскільки це може призвести до несподіваних стилістичних ефектів. Зокрема, французька та італійська фраземи tкte