Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Шановська Олена Андріївна

УДК 947.7 : 329.7

ДІЯЛЬНІСТЬ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ З РОЗРОБКИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ТА ПРАКТИЧНОГО ВТІЛЕННЯ ЇЇ

В ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

(1989 – 1996 рр.)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Одеса – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ГОНЧАРУК Григорій Іванович,

Одеський національний політехнічний

університет,

завідувач кафедри історії та етнографії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ШЕВЧУК Василь Петрович,

Київський славістичний університет,

професор кафедри історії?

доктор історичних наук, професор

ШЕЛЕСТ Дмитро Сергійович,

Одеська національна юридична академія,

професор кафедри соціальних теорій.

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра новітньої історії України.

Захист відбудеться “19” листопада 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова на історичному факультеті за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Щепкіна, 12, ауд. 9.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий “17” жовтня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лозовський А. К.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах розбудови сучасної цивілізованої держави народу України як суцільного національного витвору на перший план постало завдання включити в державний розвій етнонаціональний фактор, перетворити багатонаціональний склад населення України на чинник сили та могутності держави. За роки незалежної України набуто чималий досвід етнодержавотворення, який належить як державним органам, так і партійним та громадським організаціям. Значні здобутки у вирішенні національних проблем, стимулюванні етносів до участі в державотворенні має Народний Рух України (далі – НРУ). Висвітлення досвіду Народного Руху України в розробці національної програми, втіленні в життя рухівської концепції національно-демократичного розвитку України є актуальним передусім тому, що практика підтверджує життєвість програмових положень та практичної діяльності цієї політичної партії.

Українське державотворення засвідчило доцільність застосування мирних, конституційних засад національної програми НРУ, мудрість у виборі центристської позиції зі схильністю до компромісів та орієнтацією на злагоду і порозуміння з усіма багаточисельними представниками етнічних спільнот України.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової проблеми “Вплив політичних партій та громадських організацій на формування національної свідомості громадян як чинника українського державотворення” (державний реєстраційний номер 0197U008732), яка розробляється кафедрою історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету згідно з Координаційним планом Міністерства освіти і науки України, а також з кафедральною темою “Політичні партії та громадські організації: історія і сучасність” (реєстраційний номер 332 – 78).

Мета і задачі дослідження. Основною метою роботи є зясування суті теоретичного доробку Народного Руху України, його практичної діяльності з вирішення національного питання у 1989 – 1996 роках в Україні та внеску цієї політичної організації в українське державотворення. Поставлене завдання вирішувалося в контексті змагання демократичних сил за національно-державне відродження України, досягнення нею державної незалежності та в процесі українського державотворення. З цією метою вирішувалися такі задачі:

–

–

–

–

–

–

Обєктом дослідження є суспільно-політична організація, з березня 1992 р. – політична партія Народний Рух України.

Предметом дослідження є формування й розвиток програмних положень і практичної діяльності НРУ, спрямованих на вирішення національного питання в Україні. Аналізується еволюція поглядів та практичної діяльності Руху в зв?язку зі змінами соціально-економічної ситуації в Україні.

Дослідниця виходила з цивілізаційного підходу до аналізу історичних процесів та подій, що відбувалися в умовах перебудови та розбудови незалежної України. В основу роботи покладено метод пізнання ролі людського начала, внаслідок чого досліджувався суспільний індивід, а також фактори, якими оперує цивілізаційний метод дослідження. В центрі уваги дисертації – елементи обєктивного чинника: політична організація суспільства, сфера суспільної та національної свідомості.

Дисертантка керувалася загальнонауковими принципами історичного дослідження: історизм, наукова обєктивність, системність. Використовувався історико-аналітичний, предметно-хронологічний методи дослідження. Метод структурно-функціонального аналізу використано для характеристики політичних, громадських структур. Порівняльний метод дослідження застосовано для визначення ідейних витоків національної програми НРУ, для зіставлення рухівських програмних документів із змістом нової Конституції України.

Наукова новизна одержаних результатів. Новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної наукової проблеми, яка не отримала всебічного та об?єктивного висвітлення в історичній науці. На основі чисельних джерел, насамперед архівних та опублікованих документів, а також широкого кола літератури дисертантка комплексно проаналізувала формування та розвиток національної програми Народного Руху України впродовж 1989 – 1996 років, її практичного втілення в ході українського державотворення. У результаті дослідження отримано ряд висновків і положень, що містять наукову новизну і виносяться на захист:

–

–

–

–

–

–

–

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Положення і висновки, а також уведені до наукового обігу документальні матеріали можуть застосовуватися при подальшій розробці теми, присвяченої історії створення та діяльності Народного Руху України. Матеріали дисертації можуть використовуватися при написанні наукових та навчальних праць з історії України, її державності, розвитку національно-визвольного руху, становлення багатопартійності, конституційного процесу в Україні. Результати дослідження можуть слугувати також при розробці принципів сучасної етнонаціональної державної політики України. Поширення результатів дослідження вбачається також у підвищенні авторитету Народного Руху України, консолідації його прихильників з метою поглиблення державотворчих процесів в країні.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на спільному засіданні кафедри історії та етнографії України та кафедри політології Одеського національного політехнічного університету. Результати дослідження апробовано на Міжнародній науковій конференції “Відродження української державності: проблеми історії та культури” (м. Одеса, травень 1996 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Інтелігенція і влада” (м. Одеса, жовтень 1999 р.), другій, третій, четвертій та пятій (позачерговій) Всеукраїнських конференціях “Народний Рух України: місце в історії та політиці” (м. Одеса, вересень 1996 р., 1998 р., 2000 р., 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України)” (м. Київ, травень 2001 р.). За доповідь на Міжнародному міжетнічному форумі (25 – 28 червня 1999 р., м. Галац, Румунія) автора було нагороджено дипломом.

Публікації. Результати дослідження висвітлені в двох розділах колективної монографії, у восьми наукових статтях і тезах конференцій. Усього з теми дисертації вийшло друком сімнадцять робіт.

Структура та обсяг дисертаційної роботи зумовлені метою та завданнями дослідження і складаються зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 180 сторінок друкованого тексту, включаючи 28 сторінок списку використаних джерел із 188 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначено його мету й завдання, обєкт та предмет дослідження, методологічну базу, відображено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію.

У першому розділі – “Історіографія та джерельна база дослідження” розглядаються дві групи завдань: сучасний стан наукової розробки проблеми та джерельна база.

Перші праці, в яких розглядалася роль національного чинника в процесі демократичного оновлення України, вийшли на початку 90-х років ХХ ст. Публікації переважно присвячувалися розвитку політичних подій напередодні незалежницького періоду і мали, як правило, описовий характер. У них містився матеріал, який віддзеркалював процеси, що потенційно сприяли розпаду СРСР. Певна увага в них приділяється і діяльності Народного Руху України Гарань О. В. Від створення Руху до багатопартійності. – К.,1992. – 48 с.; Томенко М. Проблема державності в програмних документах та діяльності сучасних політичних партій (історико-політичний аналіз). Дис. канд. іст. наук. – К., 1992; Білоус А. О. Політичні обєднання України. – К.: Україна, 1993. – 108 с.; Кремень В. Г., Базовкін Є. Г. Політичні партії України: порівняльний аналіз програмних документів. – К.: НІСІ, 1993..

У працях зарубіжних українознавців Motyl A. Will the Non-Russians Rebel? State, ethnicity and stability in the USSA. – Ithhaca, 1987; Brzezinski Z. The Grand failure. The Birth and Death of Communism in the Twenty Century. New York, 1989; Камінський А. На перехідному етапі. “Гласність”, “перебудова” і “демократизація” на Україні. – Мюнхен, 1990. – 623 с.; Motyl A. Sovietology, rationality, nationality: coming to grips with nationalizm in the USSA. – New-York, 1990; Ukraine: From Chernobyl to Sovereignty / Ed. By R. Solchanyk. – London, 1991; Wilson A., Kuzio T. Ukraine: Perestroika to Independence. – Edmonton, Toronto, CIUS. – 1994. – 260 р.; Magocsi P. R. History of Ukraine. – Seattle: University of Washington Press, 1996. – 784 p. розглядаються чинники, які вплинули на піднесення українського національно-визвольного руху, вказано на соціально-економічні зміни, послаблення репресивного тиску над інтелігенцією з боку держави. Вплив соціальних і політичних змін в Україні на піднесення національної свідомості населення простежив Б. Кравченко Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. / Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – 423 с..

Хроніку українського правозахисного руху і боротьбу за національну ідею відбиває цикл грунтовних праць як українських емігрантів, так і вітчизняних дослідників Квітковський Д. Боротьба за українську ідею. Збірник публіцистичних творів. Упоряд. і ред. В. Верига. – Детройт – Нью-Йорк. – Торонто. – 1993. – 604 с.; Прокоп М. Напередодні незалежної України. – Нью-Йорк. – Львів: НТШ, 1993. – 502 с.; Нариси з історії українського національного руху. Кол. монографія. Відп. ред. В. Г. Сарбей. – К., 1994; Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960 – 80-х років. – К.: Либідь, 1995. – 224 с.; Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950 – початок 1990-х рр. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1998. – 720 с.. Фактологічний матеріал про створення Народного руху України за перебудову, діяльність національно-свідомих сил містять праці, присвячені новітній історії України та історії НРУ Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К.: Абрис, 1994. – 495 с.; Ковтун В.. Історія Народного Руху України. – К., 1995. – 382 с.; Гончарук Г. Народний Рух України. Історія. – Одеса: Астропринт, 1997. – 378 с.; Становлення владних структур в Україні (1991 – 1996) / Ред.: О. Гарань та ін. – К., 1997. – 178 с.; Кулик В. М. Формування та еволюція української державної ідеї: 1986 – 1991: Дис. канд. політ. наук: 23.00.01 / НАН України, Ін-т політ. і етнонаціональних досліджень. – К., 1999. – 20 с.. Національне питання порушено в публікаціях, авторами яких є сучасники подій та колишні лідери НРУ Поровський М. Вірю, що Рух оживе // Розбудова держави. – 1993. № 5. – С. 14 – 22; Поровський М. До історії Руху // Розбудова ... – С. 23 – 26; Горинь М. Два роки незалежності. Що далі? // Розбудова держави. – 1993. № 8. – С. 6 – 14; Чорновіл В. Національна інтелігенція і українська політика (Виступ на Конресі української інтелігенції інтелігенції 11.11.1995 р., Київ) // Слово і час. – 1996. № 2. – С. 24 – 27; Бураковський О. Рух, євреї, Україна. Роздуми інородця // Київ. – 1997. – № 1 – 2. – С. 93 – 125; Дзюба І. М. Інтернаціоналізм чи русифікація? – К.: “КМ Academia”, 1998.; Майборода О. Російський націоналізм в Україні (1991 – 1998 рр.) / Центр досліджень національної безпеки при Націон. Ун-ті “Києво-Могилянська академія”. – К., 1999. – 28 с.; Майборода О. Політичне русинство. Закарпатська версія периферійного націоналізму / Центр досліджень. – К., 1999. – 26 с.. Грунтовніше досліджувалася національна політика НРУ в дисертації О. З. Бураковського Бураковський О. З. Історія Ради Національностей Народного Руху України, 1989 – 1993 рр. Політологічний аналіз: Дис. канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України, Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 1999. – 20 с., колишнього голови Ради Національностей НРУ. Дана дисертація є значним історіографічним здобутком з зазначеної тематики. Вагомим є розділ “Національна політика Руху” з колективної монографії Українська національна ідея і сучасність / Під заг. ред. проф. Г. І. Гончарука. – Одеса: Астропринт, 1999. – С. 169 – 178., в якому міститься аналіз програмних документів рухівських зїздів. Питання національної політики НРУ розглядалися на наукових конференціях “Народний Рух України: місце в історії та політиці” (1994, 1996, 1998, 2000, 2001 рр.), що проводилися на базі кафедри історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету. Зокрема на конференціях піднімалися такі питання, як державотворча концепція НРУ, націократичні тенденції в новому Русі, погляди Руху на взаємини національних меншин, місце плюралізму в рухівській концепції етнонаціональних відносин в Україні Народний Рух України: місце в історії та політиці. Тези доповідей першої Всеукр. наук. конф. (14 – 16 вересня 1994 р., м. Одеса). – К., 1994. – 96 с.; Народний Рух України: місце в історії та політиці. Матеріали другої Всеукр. наук. конф. (11 – 12 вересня 1996 р., м. Одеса). – Одеса, 1996. – 56 с.; Народний Рух України: місце в історії та політиці. Матеріали третьої Всеукр. наук. конф. (10 – 11 вересня 1998 р., м. Одеса). – Одеса, 1998. – 72 с.; Народний Рух України: місце в історії та політиці. Матеріали четвертої Всеукр. наук. конф. (14 – 15 вересня 2000 р., м. Одеса). – Одеса, 2000. – 152 с.; Народний Рух України… Матеріали пятої (позачергової) Всеукр. наук. конф. (14 – 15 вересня 2001 р., м. Одеса). – Одеса, 2001. – 204 с..

Помітно вплинули на дослідження даної теми в руслі інших, ширших проблем, наукові праці І. Ф. Кураса, О. М. Майбороди, М. І. Панчука, Л. П. Нагірної, Ю. І. Римаренка, В. І. Паніотто, В. І. Наулка, М. М. Вівчарика, в яких узагальнюється досвід та висловлюються перспективи розвитку України як поліетнічної держави.

Загальний обсяг джерельного матеріалу було поділено на три групи: архівні та опубліковані документи, матеріали преси та періодичних видань, джерела індивідуального походження (автобіографії, заяви, інтервю, спогади провідників і рядових членів Руху).

Для дослідження найважливішими є документи і матеріали НРУ, підготовлені його Секретаріатом – опубліковані стенографічні звіти, Програми і Статути Всеукраїнських Зборів (зїздів) НРУ Народний Рух України за перебудову. Програма. Статут. – К.: “Смолоскип”, 1989.; Народний Рух України. Всеукраїнські Збори (2; 1990; Київ). Документи. – Ньюарк, Нью-Джерзі: Пролог, 1991. – 74 с.; Народний Рух України. Великі Збори (4; 1992). Стенографічний звіт / Ред. Є. Жеребецький, Н. Мурченко. – К., 1993. – 261 с.; Всеукраїнські Збори Народного Руху України (3; 1992). Стенографічний звіт / Народний Рух України. – К, 1995. – 351 с.; Народний Рух України: державність, демократія, реформи. Програма. Статут. – К.: Управління ідеології, агітації та пропаганди Народного Руху України, 1996., звернення, заяви, ухвали Центрального Проводу НРУ, Великої та Малої Рад НРУ Ухвали, заяви, звернення та інші документи НРУ / Рухінформцентр. – Тернопіль, 1992.; Народний Рух України: Документи і матеріали / Народний Рух України. Секретаріат. – К.: “Софія”, 1993. – 64 с..

Матеріали з етнонаціональної проблематики репрезентують видані збірники документів, зокрема “Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Збірник документів і матеріалів” та “Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник”, а також публікація довідникового характеру, присвячена НРУ Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Збірник документів і матеріалів / НАН України. Ін-т національних відносин і політології; Упоряд.: М. І. Панчук та ін. – К.: Наук. думка, 1994. – 560 с. ; Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2-х ч. / За ред. В. Ф. Панібудьласки. – К.: Вища школа, 1997. – Ч. І. – 583 с.; Ч ІІ. – 704 с.; Народний Рух України: Довідник / Уклали: Д. Кублицький та ін. – К.: Фонд Демократії, 1996. – 420 с. , матеріали з українського правозахисного руху містять опубліковані праці, насичені значною кількістю документів Український правозахисний рух: Документи і матеріали київської Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод. – Вид-во “Смолоскип”. - Торонто; Балтімор, 1978. – 478 с.; Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали / Упоряд. Т. Гунчак; Р. Сольчаник. – Б. м.: Сучасність, 1983. – Т. 3. – 381 с..

Певна кількість архівних документів і матеріалів зосереджена в Центральному державному архіві громадських обєднань України (ЦДАГО України), зокрема, документи з питань ідеологічної роботи, науки, освіти і культури фонду “Центральний комітет Комуністичної партії України”; документи фонду “Громадське обєднання – Народний Рух України”, в архіві Центрального Проводу НРУ, де поруч з документами Центрального Проводу збереглися документи крайових Рухів, в архівах крайових і районних організацій НРУ. Зазначимо відсутність в архівах Руху численних документів, які згадуються в засобах масової інформації. Спостерігається також суперечливе трактування одних і тих же подій у різних джерелах. Особливо це стосується документів різних крайових Рухів. За таких обставин виникають певні ускладнення у виваженості оцінок і систематизації різнорідних даних для дослідження зазначеної проблеми.

Серед широкого кола джерел використано періодичні рухівські видання “Рада”, “Народна газета”, “Час – Time”, газети осередків НРУ.

Особистий досвід та активна політична дяльність теоретика і лідера НРУ В. Чорновола визначило цінність його праці, в якій присутній мемуарний елемент Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. – Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. – К.: Смолоскип, 2002. – 640 с..

Наявність документальних матеріалів, архівних джерел, періодичної преси та опублікованих праць, матеріалів лідерів Руху створили умови для підготовки дисертації.

Другий розділ – “Витоки національної програми Народного Руху України” – присвячено вивченню наявних звязків між надбанням діячів українського національно-визвольного руху та положеннями національної програми Руху.

Постулати про суверенність української нації, що увійшли до Програми НРУ, мали теоретичне підгрунтя в ідеологів українського національного відродження. Ідеї федералізму, які сповідали рухівські лідери (Вячеслав Чорновіл, Лесь Танюк, Володимир Черняк та інші), сягають історії суспільно-політичної думки ще за часів Кирило-Мефодіївського братства і Михайла Драгоманова. В дисертації показано, що ряд ідей і положень суспільно-політичного та державно-правового характеру, сформульованих М. Драгомановим, відбито і розвинуто в Програмі НРУ. Рух заявив, що він є продовжувачем традицій української національної демократії, започаткованої як політична течія Іваном Франком. Як Тарас Шевченко, Іван Франко, Михайло Грушевський рухівські лідери обстоювали демократичні принципи у відносинах між різними суспільними верствами і етносами та правовий захист усіх громадян незалежно від етнічної приналежності. Правові положення, продекларовані рухівцями, знаходимо у заявах дисидентів. Дисидентство слугувало ідейною основою створення НРУ. Дисиденти Іван Дзюба, Станіслав Караванський, Вячеслав Чорновіл, Валентин Мороз, Левко Лук?яненко, які згодом стали ідеологами НРУ, реанімували в Україні ідеї націоналізму Дмитра Донцова, проте без його крайніх виявів щодо насильства і силової зміни соціальної дійсності.

У третьому розділі – “Народний Рух України в змаганнях за демократичне вирішення національного питання в республіці в роки перебудови” – розглянуто динаміку незалежницьких процесів в Україні та проаналізовано роль Руху в консолідації національно-свідомих сил і здобутті Україною державності.

НРУ за перебудову виступив як суспільно-політична організація, спрямована на національне відродження України, вона обєднала в своєму колі широкі ряди національно-свідомих сил і стала центром демократичної опозиції. Розкриваються аспекти постановки та прийняття національної програми на установчому зїзді НРУ за перебудову. З перших днів існування Рух виступив ініціатором боротьби мирними засобами за приведення Конституції та законодавства України у повну відповідність до положень Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, інших міжнародно-правових документів. Виступаючи за національне відродження, Рух відстоював право націй на самовизначення та національно-культурну автономію для етнічних груп і національних меншин, категорично заперечуючи будь-яку дискримінацію. Рух був національно-визвольним, ліберальним, демократичним.

Висвітлюється діяльність Руху щодо вирішення національного питання в період після установчого зїзду НРУ до прийняття Україною незалежності. В центрі уваги – доленосні події національного життя: прийняття Верховною Радою закону “Про мови в Українській РСР”, референдум, на якому вирішувалося питання незалежності, прийняття Декларації прав національностей України, І Всеукраїнський міжнаціональний конгрес, виборчі кампанії, мета яких – формування депутатського корпусу Верховної Ради та місцевих Рад і виборів Президента незалежної України. Доведено вирішальну роль Руху в боротьбі за запровадження демократичних заходів: створення республіканського парламенту, прийняття демократичних законів про вибори та про мови. Рух виступив ініціатором надання українській мові державного статусу, це мало стати першим кроком до суверенітету республіки, та координатором проведення заходів, спрямованих на здобуття незалежності України. Діяльність в парламенті рухівців і їх прихильників, які стояли на платформі “Демократичного блоку”, спільної фракції “Народна Рада” ініціювала прийняття цих державотворчих і демократичних рішень. Ефективними політичними заходами – справами Руху були мітинги “В інтернаціональній єдності і згуртованості – успіх перебудови”, “Законам про вибори та про мови – демократичну основу”, страйки за негайне прийняття закону про суверенітет України на Львівщині і на Східній Україні, страйк з приводу побиття демонстрантів під час святкування дня Львова, маніфестації, що проходили під національно-демократичними гаслами. Пробудженню національної свідомості населення сприяла культурно-просвітницька робота, в тому числі проведена рухівська акція святкування Акту злуки ЗУНР та УНР в ланцюгу єднання по всій Україні. В організації радикальних національно-політичних акцій Руху визначна роль належала Раді Національностей НРУ. Як обєднуюча ланка для всіх національних груп населення України, Рада Національностей була координаційним центром НРУ з національних питань та ініціатором відкриття в Києві Центра міжнаціональних відносин, створення в Київському державному університеті факультету національних мов і літератур народів України, створення при Раді міністрів УРСР Комітету у справах національностей.

У четвертому розділі – “Змагання Народного Руху України за втілення національної програми в процесі розбудови незалежної держави” – відтворено рухівську програму з національного питання, її теоретичну розробку та практичні кроки реалізації в умовах існування незалежної держави. У розділі визначені шляхи врегулювання етнонаціональних відносин в Україні в діяльності НРУ, що здобув статус партії з 3 березня 1992 року.

Після прийняття Україною незалежності, Рух продовжував відстоювати українські національні інтереси. Рух підготував “Концепцію державотворення в Україні” (прийнята в грудні 1992 р.) та “Програмові засади національної політики НРУ”. Прийняттям цих документів, а також “Рекомендацій по врахуванню національного фактора у виборчій кампанії 1994 року” було розвинуто рухівську національну програму, яку у відповідних документах визначено як модель розбудови незалежної, демократичної національної держави на основі цілісної державницької ідеології. Рух заявив про зміцнення української державної незалежності, послідовне внутрішнє реформування державних, суспільно-політичних та економічних відносин, захисту інтересів усього українського народу. В умовах незалежності Народний Рух України виступив за розбудову України як національної держави з багатокультурним складом українського суспільства. Етнополітика має здійснюватися на основі принципів загальної Декларації прав людини: кожна людина повинна мати всі права і свободи незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Рух вважає, що українська нація повинна перерости обмеження свого буття етнокультурними рамками та стати нацією політичною.

Враховуючи наявність автономії Криму, Рух розглядає Україну як унітарну державу з адміністративно-територіальним самоврядуванням – способом здійснення децентралізації функцій державного управління. Рух вважає, що перспективною формою правління для України має стати парламентсько-президентська республіка. Рух однозначно заявив, що єдиною державною мовою в Україні має бути українська мова, тому виступив за входження української мови в усі сфери життя, відродження й розвиток української національної культури, а також за створення умов для культурно-національного задоволення інтересів усіх етнічних спільнот, що живуть в Україні.

Основна полеміка Руху з політичними опонентами проводилася навколо принципових питань державотворення. Щодо питання українсько-російських взаємин, яке найбільш турбує російське і російськомовне українське населення, вважалося за потрібне спростовувати будь-які звинувачення опонентів Руху, що нібито він спричинив розрив економічних звязків між Україною та Росією. Жодний документ Руху ніколи не містив вимог такого розєднання, так само Рух ніколи не організовував політичних акцій в такому напрямі.

Підтримуючи Закон про мови в Україні, НРУ виходив з того, що він не ставить за мету примусове витіснення з українського життя російської чи будь-якої іншої мови. Дво- (чи навіть багатомовність) в Україні розуміється не як поділ населення на групи, кожна з яких розмовляла б своєю окремою мовою, а знання кожним громадянином якомога більшої кількості мов залежно від його природних здатностей.

Рух вважає український народ як сукупність усіх громадян України незалежно від національної приналежності. Пріоритет слід надавати громадянству людини, а не її етнічній приналежності, а тому не вважає за доцільне збереження в особистих документах громадян відомостей про їх національність.

В розділі аналізується внесок НРУ в розробку національного законодавства і передусім – у справу встановлення засад і прийняття нової Конституції України. НРУ намагався взяти на себе роль організатора націонал-демократичних сил у конституційному процесі, який відбувався за трьома головними напрямками: внесення змін до чинної Конституції України 1978 р.; прийняття окремих законів у галузі конституційного законодавства; підготовка проекту нової Конституції. НРУ – єдина політична організація націонал-демократичного спрямування, яка за результатами парламентських виборів 1994 р. спромоглася створити у Верховній Раді власну фракцію.

Рухом було визначено шлях України до свободи та демократії через національну правову систему та владу законів; cамоврядування різних територіальних рівнів за умови збереження унітарності України; запровадження ринкової економіки змішаного типу. Рухівська Концепція державотворення – це українська модель побудови демократичної системи суспільства та держави, яка містить стратегічну лінію, а також тактичні прийоми і засоби державотворення. Положення Концепції знайшли суттєве відображення в Основному Законі України. Це стосується унітарної форми державного устрою з елементами кримської територіальної автономії, форми державного правління – парламентсько-президентської республіки. Знайшли своє відображення в новій Конституції положення рухівської концепції про принцип верховенства права, про Українську державу як правову і соціальну, а також національну державу із багатонаціональним складом українського суспільства. В новій Конституції знайшло підтвердження рухівське положення про природні права людини, які, за Концепцією, є основою процесу державотворення.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ВИСНОВКИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Визначення національної програми НРУ головних положень, мети та змісту діяльності НРУ з національного питання, призначене для застосування рухівського досвіду етнодержавотворення, стало можливим завдяки комплексному аналізу програмних і пропагандистських документів і всебічної практичної роботи НРУ з вирішення національних проблем. Внаслідок цього постали наступні висновки:

–

– Витоками НРУ є опозиційна діяльність національної свідомої інтелігенції, передусім українських національно-визвольних змагань, українського дисидентського руху, учасників Української Гельсінської групи. Рухівськими лідерами стали колишні дисиденти Вячеслав Чорновіл, брати Михайло і Богдан Горині, Іван Дзюба, шістидесятник Іван Драч. Духовними джерелами НРУ стали споконвічні прагнення українців до самовизначення, здобуття національних прав і встановлення української державності. Провідні принципи незалежності і суверенності української нації, що висунулися на передній план в Україні наприкінці 80-х років, а згодом увійшовши до програми НРУ, мали своє теоретичне підгрунтя у ідеологічних постулатах українського національного відродження, сформульованих Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Драгомановим, Іваном Франком, Лесею Українкою, Миколою Міхновським, Михайлом Грушевським, Вячеславом Липинським, Дмитром Донцовим та іншими видатними діячами українського національно-визвольного руху. Теоретичне та практичне надбання попередніх поколінь українських патріотів у справі національно-визвольних змагань українства за свою незалежність стало важливим здобутком ініціаторів НРУ, зокрема у формуванні положень з національного питання, задокументованих у програмі НРУ. Заслуга рухівських керівників полягає, насамперед у тому, що вони використали попередні історичні надбання в цій царині у нових політичних і соціально-економічних умовах.–

Народний рух України за перебудову обєднав представників всіх верств українського суспільства, хто підтримував демократичні реформи в республіці, і став консолідатором національно-демократичних сил. Рух української спільноти, руйнуючи стару радянську систему, був суголосний глибинним силам історії. Він сприяв творенню національно-державної самостійності України, налагодженню гармонійних міжнаціональних стосунків. Ідея суверенності та незалежності сприяла тому, що Народний рух України за перебудову став організацією національного відродження в Україні. Водночас у програмних документах і діяльності НРУ мала місце притаманна українцям обережність та вичікування в прийнятті відповідальних рішень, далися взнаки наслідки радянської національної політики, сформоване мислення відповідно до партійної радянської системи. Ідеї суверенності та незалежності України були відбиті в програмних документах Руху після того, як процес демократизації українського суспільства розвинувся настільки, що було прийнято радикальну “Декларацію про державний суверенітет України”. –

Попри домінуючу романтично-мітингову суть рухівської діяльності в початковий період історії НРУ та певну невизначеність перших програмних документів, з перших днів існування Рух боровся за приведення Конституції та законодавства України у повну відповідність до положень Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, інших міжнародно-правових документів. Рух виступав за українську державність, за національне відродження, за політичне й економічне реформування. Уточнення та конкретизація цих засад у подальшому, визначення ідеологічної позиції, що ставила за мету будівництво незалежної держави українського народу, держави на базі коріннної нації, яка на своїй етнічній території призначена реалізувати природне право на самовизначення, гарантуючи права національних меншин, все це забезпечило досить тривале існування Руху-партії.

–

–

Причиною внутрішньорухівських ускладнень були також розбіжності в політичних поглядах на унітарний чи федеративний устрій України. Вони виявилися на установчому зїзді НРУ, а в подальшому посилилися. Голова НРУ Вячеслав Чорновіл на