НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

На правах рукопису

СТИШОВ Олександр Анатолійович

ДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ В ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІЙ

СИСТЕМІ ТА В СЛОВОТВОРІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

КІНЦЯ ХХ СТ. (НА МАТЕРІАЛІ МОВИ ЗАСОБІВ

МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ)

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Науковий консультант:

ВИННИК Василь Олексійович,

кандидат філологічних наук, професор

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант – кандидат філологічних наук, професор

ВИННИК Василь Олексійович,

Київський національний лінгвістичний університет,

кафедра загального та українського мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор,

дійсний член АПН України

МАЦЬКО Любов Іванівна,

Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова, завідувач

кафедри стилістики української мови;

доктор філологічних наук

СТАВИЦЬКА Леся Олексіївна,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу соціолінгвістики;

доктор філологічних наук, професор

МОЙСІЄНКО Анатолій Кирилович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри

сучасної української мови.

Провідна установа – Дніпропетровський державний університет,

кафедра української мови, Міністерство

освіти і науки України, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться 27 січня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “26” грудня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук,

професор Н.Г.Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Мова як одна з форм духовної культури народу, безпосередній виразник його ментальності та основний засіб спілкування – продукт тривалого історичного розвитку суспільства. Вона перебуває в постійному русі, змінюється в просторі й часі, водночас зберігаючи ознаки іманентної стабільності, цілісності. Тим самим забезпечується виконання нею комунікативної ролі, реалізація таких функцій, як акумулювання досвіду суспільства, зв’язок між різними поколіннями та збереження багатовікової пам’яті народу. На співвідношення динаміки й статики в такій складно структурованій, поліфункціональній системі, якою є природна мова, впливає багатоаспектний зв’язок мови і суспільства. Вихідні положення лінгвістичної теорії Ф. де Сосюра про розмежування синхронної лінгвістики, яка працює із статичними одиницями мови, і діахронної лінгвістики, яка вивчає еволюцію, динаміку мовних одиниць, зазнають корекції, коли дослідники звертаються до вивчення стану лексико-семантичної системи мови і до тих процесів, які відбуваються в лексиці протягом певного періоду. Важливим є твердження: “Немає нерухомості в мові… В мові, як і взагалі в природі, все живе, все рухається, все змінюється. Спокій, зупинка, застій – явище, яке тільки існує в уяві; це частковий випадок руху за умови мінімальних змін. Статика мови є тільки частковим виявом її динаміки” (І.Бодуен де Куртене). Темпи і суттєвий характер змін у лексико-семантичній і словотвірній системі мови за відносно короткий відтинок часу дають підставу стверджувати про наявність діахронії на певному синхронному зрізі мови, іншими словами, засвідчувати існування характерного для сучасної літературної мови процесу мікродіахронії. Лексико-семантичний рівень найбільш чутливий до змін в інформаційно-комунікативному просторі, на якому позначається дія інтеграційних, глобалізаційних процесів у світі. За історією слів, як відомо, простежується життя та історія народу, зв’язки його культури з іншими національними культурами. Постійний і безперервний розвиток лексики, її кількісні та якісні зміни активізуються в періоди трансформацій суспільства, коли відбуваються зміни державно-політичного устрою країни, посилюються рефлексії над мовою спілкування. Сучасний стан лексикологічних та лексикографічних досліджень виявляє зацікавлення вчених процесами кількісного оновлення словника сучасної української літературної мови (В.Русанівський, Д.Баранник, Т.Коць, М.Кочерган, К.Ленець, Л.Ставицька, Л.Мацько, О.Муромцева, Л.Полюга, Л.Струганець та ін.). Поряд із цим вивчаються якісні зміни в лексико-семантичній системі мови, зокрема явища семантичної деривації (В.Жайворонок, Л.Лисиченко, В.Манакін, І.Самойлова, Т.Бевз), архаїзація та пасивізація лексики (Л.Струганець), ревіталізація, або відродження слів, які перебували на периферії лексико-семантичної системи (Л.Мацько, М.Дудик), активізація певних словотвірних засобів, спричинена законами як внутрішньомовного, так і впливом зовнішніх позамовних чинників (Н.Клименко, К.Городенська, В.Ґрещук, Є.Карпіловська, Г.Віняр). Динамічні процеси в лексиці відбивають очевидні, відкриті, а також приховані механізми мовної еволюції. Причому зміна в одній із ланок словникової системи неминуче викликає своєрідну ланцюгову реакцію модифікацій в інших. Трансформації в семантиці лексеми, незалежно від того, чи вони є наслідком внутрішнього розвитку, чи іншомовного впливу, ніколи не обмежуються структурою одного слова, а спричиняють значеннєві зрушення у структурно споріднених чи семантично детермінованих мовних одиницях.

Для української мови другої половини 80-х – 90-х років ХХ століття показові структурно-семантичні зрушення: лексико-семантична система зазнала впливу екстралінгвальних чинників – перетворень у соціально-політичній, економічній, науково-технічній, культурній сферах. Демократизація суспільного життя спричинилася до активного використання в мові засобів масової інформації (далі – ЗМІ, або мас-медіа) емоційно-експресивних шарів лексики. Експресія розмовного слова як ознака сучасного “розкутого” журналістського тексту змінила співвідношення стилістично маркованих і стилістично нейтральних лексичних засобів, засвідчивши таким чином загальну тенденцію до зниження розмовного стилю і відповідно художнього та публіцистичного функціональних стилів. У зв’язку з цим дослідники звертаються до вивчення субстандартної лексики (Л.Ставицька, О.Тараненко, Б.Коваленко).

Зовнішні імпульси мовних змін, номінативні й комунікативні потреби зумовлють інтенсивні модифікації національного лексикону, зокрема появу значної кількості неологічної лексики, семантичну переорієнтацію лесики, зовнішні та внутрішні запозичення в сучасну літературну мову (Б.Ажнюк, І.Каминін, А.Ломовцева, Д.Мазурик, Н.Попова, О.Тодор).

Лексико-семантичні зміни в мові ЗМІ відбивають тенденції до економії номінативних засобів (абревіатури, нульсуфіксальні одиниці, універбативи), а також до їх надлишковості (утворення вторинних номінацій – словосполучень, перифраз, фразеологізмів). Значну частину лексичних інновацій утворено за аналогією до наявних у мові форм за типовими моделями.

З метою глибшого проникнення в процеси змінюваності словникового складу сучасної української літературної мови і визначення тенденцій мовної еволюції важливо зафіксувати час входження того чи іншого слова в мову і простежити його семантичне наповнення в різних умовах функціонування.

Актуальність дисертаційного дослідження як для україністики і славістики, так і для теорії мовознавства в цілому полягає в тому, що воно дасть змогу визначити шляхи лексико-семантичного збагачення української літературної мови, поповнення її тематичними групами неолексем, виявити тенденції сучасного словотворення, висвітлення можливості внормування та кодифікації зафіксованої лексики.

Вивчення інноваційних процесів у мові сучасних мас-медіа потребує цілісного аналізу динаміки лексичних номінацій, співвіднесеної із суспільними процесами. Цим і зумовлено вибір об’єкта дисертаційного дослідження.

Обраний підхід до аналізу лексико-семантичних змін у мові сучасних ЗМІ враховує досягнення лінгвістів, які вивчають аналогійні процеси в інших мовах. Йдеться про дослідження розвитку словникового складу англійської мови в 70-ті – 90-ті роки ХХ століття (Л.Омельченко, Ю.Зацний, О.Ребрій, І.Андрусяк), особливості функціонування сучасної журналістської термінології англійської мови (О.Харченко), англійські лексичні та фразеологічні новотвори в сфері економіки (М.Бєлозьоров), про лексико-семантичні та словотвірні інновації в болгарській мові (А.Березовенко), лексико-семантичні інновації в сучасній чеській мові (Л.Даниленко), еволюційні процеси в німецькій лексиці суспільно-політичного змісту (А.Капуш), англоамериканізми економічної лексики в німецькій мові (О.Слаба), про неологізацію та архаїзацію лексики іспаномовного суспільно-політичного дискурсу (Н.Коваль) та ін.

У зарубіжній лінгвістиці питання інноваційних одиниць у різних мовах знайшло неоднакове висвітлення. Найбільшу увагу цій проблемі приділено в русистиці (Е.Ханпіра, О.Брагіна, О.Ликов, В.Лопатін, О.Говердовська, О.Земська, Л.Кудрявцева, Л.Ферм, Н.Черникова, та ін.). Інноваційні явища в німецькій мові вивчають Г.Шмідт, Д.Герберг та ін. Предметом вивчення російських лінгвістів були нові слова в романо-германських мовах, зокрема в англійській (В.Заботкіна), німецькій (О.Розен), французькій (Е.Чекаліна) мовах. У болгаристиці цій проблемі присвячено праці Ц.Аврамової, Р.Ніцолової, С.Рідела, Т.Стоєвої, Е.Тодорової та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науково-дослідними темами

кафедри загального та українського мовознавства Київського національного лінгвістичного університету “Проблеми зіставної семантики” та з науковим напрямком відділу стилістики і культури мови Інституту української мови НАН України “Українська стилістика і культура мови ХХ ст.”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розкриття механізмів змін у лексико-семантичній системі та в словотворі української мови, виявлення тенденцій динаміки словника сучасних ЗМІ, обґрунтування прагмалінгвального аспекту мовної еволюції кінця ХХ ст. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:–

виявити тенденції змін словникового складу української літературної мови другої половини 80-х – 90-х років ХХ століття, зумовлені як екстра-, так і інтралінгвальними чинниками; –

схарактеризувати інтенсивність поповнення неологізмами тематичних груп лексики;–

стратифікувати актуалізовану лексику сучасної української мови з погляду її лексикографічного статусу, стилістичної маркованості, функціональної доцільності та нормативності; –

висвітлити явище денотативно-конотативної переорієнтації лексичних одиниць;–

виявити процеси пасивізації певних груп лексики в українській мові;–

систематизувати неологізми за способами й засобами деривації, продуктивними словотвірними типами, релевантними для досліджуваного періоду;–

визначити джерела й шляхи адаптації зафіксованих лексичних новозапозичень; –

встановити різновиди семантичних модифікацій лексем; –

виявити вплив сучасної мовної практики ЗМІ на утвердження лексико-семантичних норм української літературної мови кінця ХХ століття;–

укласти словопокажчик лексем, що відбиває динаміку лексико-семантичних змін у сучасній українській літературній мові.

Об’єктом дослідження обрано мовну практику українських мас-медіа другої половини 80-х – 90-х років ХХ століття.

Предмет дослідження – лексико-семантичні та словотвірні інновації, актуалізована, переорієнтована та пасивізована лексика.

Джерельною базою дослідження є корпус лексико-семантичних інновацій, актуалізованих і переорієнтованих слів, що становить понад 6000 одиниць, дібраних з мови засобів масової інформації другої половини 80-х – 90-х років ХХ століття, зокрема з таких усеукраїнських видань, як “Голос України”, “Урядовий кур’єр”, “Сільські вісті”,

“Літературна Україна”, “День”, “ЧАС-TIME” (згодом “ЧАС”), “Вечірній Київ”, “Молодь України”, “Україна молода”, “Народна газета”, “Українське слово”, “Культура і життя”, “За вільну Україну”, “Київські відомості”, “Товариш”, “Комуніст” тощо, деяких обласних та окремих районних газет (“Запорізька правда”, “Запорізька Січ” (Запоріжжя), “Слобідський край” (Харків), “Тернопільська газета”, “Свобода” (Тернопіль), “Молода Галичина” (Львів), “Волинь” (Луцьк), “Деснянська правда” (Чернігів), “Хрещатик” “Київ Шевченківський”, “Шулявка” та ін.) та журналів “Сучасність”, “Україна”, “Берегиня”, “Вітчизна”, “Дзвін”, “Дніпро”, “Народознавство”, “Ранок”, “Українська культура”, “Слово і час” та ін., україномовних програм і передач національного радіо й телебачення. Використано також матеріали лексичної картотеки Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України.

Підставою для включення до корпусу досліджуваних лексем є прийнята й використовувана в практиці підготовки праць такого типу багаторазова реєстрація слів у різних джерелах, відсутність їх у сучасних найбільших українських лексиконах, насамперед тлумачного типу. Зокрема, для встановлення наявності чи відсутності лексикографічного опрацювання інновацій автор послуговувався такими працями: Російсько-український словник. Вид. 2-е, виправлене. – Т. 1–3. – К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1980 – 1981; Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. – К.: Вид-во АН УРСР, 1974; Українсько-російський словник / За ред. І.М.Кириченка. – Т. 1–6. – К.: Вид-во АН УРСР, 1953 – 1963; Словник української мови / Голова ред. колегії акад. І.К.Білодід. – Т. 1–11. – К.: Наук. думка, 1970–1980; Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001 та ін.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні для всебічного вивчення інноваційних процесів у лексиці та словотворі української літературної мови кінця ХХ ст. використано синхронно-описовий підхід, а також діахронно-зіставний, дериваційно-компонентний, функціональний та контекстуально-семантичний аналіз, метод лексико-семантичної ідентифікації, співвіднесення мовних одиниць і суспільних явищ. Частково використано кількісний аналіз.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській лінгвістиці на широкій джерельній базі вивчаються інноваційні процеси в лексиці ЗМІ другої половини 80-х – 90-х років ХХ століття, обґрунтовуються внутрішньомовні та позамовні чинники, що визначають динаміку лексико-семантичних процесів в українській мові аналізованого періоду. Вперше обстежено значний за обсягом фактичний матеріал з різножанрових текстів мас-медіа. Уточнено загальноприйняте визначення неологізму, з’ясовано етапи освоєння інновацій у мові. На основі лексикографічного та лексико-семантичного аналізу здійснено класифікацію неологізмів та актуалізованих, денотативно-конотативно переорієнтованих і пасивізованих слів. Новими є результати дослідження сучасних запозичень з різних мов, з’ясування особливостей їх адаптації в українській мові, словотвірної будови неолексем, визначення продуктивності словотвірних типів та критеріїв нормативності й кодифікації інноваційної лексики в сучасній українській літературній мові.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що обґрунтовано роль мови ЗМІ як основного джерела кількісного і якісного поповнення словникового складу сучасної української літературної мови, виявлено тенденції інноваційних процесів на лексико-семантичному рівні, встановлено взаємозв’язок екстра- та інтралінгвальних чинників, які впливають на активізацію, переорієнтацію та пасивізацію лексики, перегрупування словника національної мови, що сприятиме створенню надійного теоретичного підґрунтя для подальшого унормування та кодифікації лексики. Дослідження розвиває теоретичні положення неології, аналізує процеси неологізації як наслідок міжмовних контактів, висвітлює загальні питання лексикології, семасіології, сучасних тенденцій українського словотворення. Його результати можуть бути використані в студіях, присвячених контент-аналізу мови сучасної преси, радіо і телебачення, актуальним питанням культури мови, стилістики, соціолінгвістики та лексикографії.

Практичне значення дисертації. Зібрані для дослідження матеріали підготовлено як частину “Словника української мови кінця ХХ століття”, який охопить новотвори, запозичення-інновації, семантично й стилістично модифіковані лексеми, актуалізовані та переорієнтовані слова, що ввійшли до активного вжитку в українській мові 1985–2000 років (близько 8000 лексико-семантичних одиниць). Зафіксована лексика використовується в підготовці нового видання “Словника української мови” тлумачного типу в 20-ти томах та інших словниках. Результати дослідження впроваджуються в лінгводидактиці.

Особистий внесок здобувача. Усі матеріали і результати дослідження є наслідком самостійної праці дисертанта.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи і результати дисертаційного дослідження обговорено на спільному засіданні кафедри загального та українського мовознавства

Київського національного лінгвістичного університету і відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Матеріали і головні теоретичні засади наукової праці було висвітлено в доповідях та повідомленнях на міжнародних конференціях – “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1996), “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1998), “Проблеми зіставної семантики” (Київ, 1997, 1999), “Мова і культура” (Київ, 1998), “Актуальні проблеми семантичних досліджень” (Харків, 2001); на всеукраїнських конференціях – “Науково-технічна революція і сучасні процеси розвитку лексики української народнорозмовної мови” (Ужгород, 1989), “Мовна дійсність в Україні (проблеми, перспективи)” (Вінниця, 1994), “Проблеми зіставної семантики” (Київ, 1995), “Українська термінологія і сучасність” (Київ, 1996; 1997; 1998), “Українська мова: з минулого в майбутнє” (Київ, 1998) “Проблеми словотвірної дериватології” (Дніпропетровськ, 1999), “Актуальні проблеми граматики” (Кіровоград, 2000), “Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку” (Херсон, 2001) та на конференціях у вищих навчальних закладах – Українського державного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова” (Київ, 1992; 1994), Міжнародного інституту лінгвістики і права (Київ, 1996), Київського національного лінгвістичного університету (Київ, 2001), Київського національного університету ім. Т.Шевченка (Київ, 2002); Наукових читаннях, присвячених відомому українському мовознавцеві М.А.Жовтобрюху (Київ, 2000).

Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження викладено в монографії “Українська лексика кінця ХХ століття (на матеріалі мови засобів масової інформації)” (32,86 др. арк.), 27 статтях у провідних фахових наукових виданнях ВАК України (заг. обсягом 9,58 др. арк.).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаної літератури (858 позицій) і словників (124 джерела) та додатків – словопокажчика нових, актуалізованих, переорієнтованих, пасивізованих, семантично та стилістично модифікованих слів (за вживанням і поширенням) (понад 4300 слів), які аналізуються в роботі.

Обсяг основного тексту дисертації – 550 сторінок. Повний обсяг роботи – 597 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, визначено джерельну базу, наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі “Теоретичні проблеми дослідження лексичного складу української літературної мови кінця ХХ століття” йдеться про соціолінгвістичні аспекти дослідження еволюції мови, взаємодію екстра- й інтралінгвальних чинників, що визначають специфіку розвитку словникового складу української мови кінця ХХ ст.

Теоретичні питання еволюції, вдосконалення мови як суспільного явища були об’єктом дослідження Л.Булаховського, О.Мельничука, В.Русанівського, Д.Баранника, В.Скибиної та ін. Відомий погляд, що виникнення слів у мові зумовлене потребами оформлення нових змістів або чіткішого позначення вже відомих об’єктів думки. З розвитком суспільної мовної діяльності в реальній системі мови відбуваються зміни, які, проте, не руйнують її внутрішньої єдності: “Навіть постійно відкритий для входження нових елементів рівень мовної системи – словник – поповнюється новими словами меншою мірою шляхом запозичення з інших мовних систем, ніж шляхом словотворення” (О.Мельничук).

Кожна природна (жива) мова на будь-якому етапі свого розвитку становить нерозривну єдність сталого і змінного, статичного і динамічного (С.Семчинський), тобто характеризується станом динамічної рівноваги (A.Єдлічка).

Еволюція в мові тісно пов’язана з трансформаційними процесами в її лексичній системі, спричиненими як зовнішніми умовами функціонування мови (мовна ситуація, контактування мов, взаємовплив культур), так і з внутрішніми механізмами – аналогією, тенденцією до компресії висловлювання, поширення експресивно-емоційних засобів вираження, виникнення нових синтагматичних зв’язків слова, що впливають на лексико-семантичні перетворення та ін. Проте ядро лексичної системи сприяє збереженню мовної стабільності. Остання виступає основою збалансованості мовної системи: вона утримується в певних заданих межах: “Мова постійно розвивається і разом з тим як засіб зв’язку між різними генераціями лишається незмінною. Кожне наступне покоління має багатшу мову, ніж попереднє, але мова попереднього покоління лишається для наступного цілком зрозумілою, бо вона втрачає менше, ніж набуває” (В.Русанівський).

Стабільність лексичної системи реалізується і сприймається через посередництво певних умов, що дістали назву умов лінгвальної стабільності, зокрема, таких: 1) ступеневий і поступовий характер процесу словотворення, коли словотвірні деривати виникають поетапно відповідно до потреб узусу, а словотвірне гніздо формується протягом досить тривалого часу; 2) регульований характер лінгвальних контактів і запозичень; 3) семантична стійкість, чіткість значеннєвих меж і відповідність мовної практики лексикографічним фіксаціям; 4) очевидний характер стилістичної стратифікації (Г.Скляревська).

Рівень стабільності лексичної системи на різних етапах мовної еволюції не однаковий. У другій половині 80-х – 90-х рр. ХХ ст. для української мови взагалі й мови підстилю ЗМІ характерний своєрідний “лексичний бум”: спостерігаємо істотну кількісну і певну якісну модифікацію словникового складу, гнучкість і демократизацію норм. Постає проблема введення до нормативних словників нових слів і значень, відновлених застарілих лексем.

Процес перегрупування ядерних і периферійних лексичних елементів триває в мові безперервно: нові та відроджені слова поступово стають ядерними, а певна кількість останніх пересувається на периферію словника. Іманентна властивість мови пов’язана з постійною потребою поповнення її новими засобами (так само, як і звільнення від зайвого, надлишкового), в результаті чого мовна система приймає лексичні неологізми на чітко визначені для них місця (В.Жайворонок).

Словниковий склад літературної мови, зафіксований у лексикографічних працях, зазнає ревізії відповідно до вимог часу (змін норми), а також під впливом посилення пуристичних тенденцій в оцінюванні літературної норми. Якщо в лексикографічних працях радянського періоду існувала тенденція надавати перевагу лексемам, що своєю семантикою і структурою виявляли близькість до “мови міжнаціонального спілкування” – російської, то у 80-ті – 90-ті рр. ХХ ст. діє активний процес дистанціювання від російської мови, пошуки таких слів, які б несли в своїй структурі типові ознаки словотвірної системи української мови, пор.: крановщик – кранівник, комп’ютерщик – комп’ютерник, кукурудзовод – кукурудзівник, випереджуючий – випереджувальний, посадочний – посадковий та ін.

У пуристичних настановах, характерних для періодів історичних зрушень у свідомості мовців і суттєвих змін у словниковому складі, розрізняють позитивні явища, коли йдеться про самобутній розвиток національної мови, збереження її структурних основ, використання загальнонародних лексичних надбань, і негативні інтенції – “намагання звільнитися від того, що вже засвоєне мовою, суб’єктивне прагнення нав’язати штучно створені слова замість чужомовних, які вже увійшли в мову” (Л.Струганець).

Демократизаційні процеси в мові пов’язані з існуванням “нового” та “старого” в комунікативній сфері, що сприяє виникненню варіантних засобів вираження. Варіантність найбільшою мірою виявляється в словотворенні, зокрема вона охоплює системні явища (доставлення – доставка), системні й асистемні форми (новоукраїнець – ньюукраїнець), асистемні варіанти (тусовщик – тусовочник). Життєздатність варіантів перевіряється їх відповідністю або невідповідністю системі мови.

Як наслідок оновлення лексико-семантичної системи української мови кінця ХХ ст. виступає лексична синонімія. Інтенсивне поповнення синонімічних рядів нерідко зумовлене активізацією екстралінгвальних чинників, пор. соціальну мотивованість синонімічних назв: благодійник – меценат – жертводавець – спонсор, рекетир – вимагач – стрижений ірон. (субстантивоване). Синонімічні ряди збільшуються за рахунок таких одиниць: 1) лексичних і семантичних неологізмів; 2) відроджених, або актуалізованих, слів; 3) запозичень з інших мов; 4) внутрішньомовних запозичень (розмовних слів, жаргонізмів, арготизмів, професіоналізмів, діалектизмів тощо).

В інноваційних змінах словникового складу сучасної української мови, зафіксованих у мові мас-медіа кінця ХХ ст., простежуються такі екстралінгвальні чинники: 1) демократизація всіх галузей суспільного життя; 2) істотне послаблення (а то й припинення) цензури й самоцензури; 3) державний статус української мови; 4) зміни в соціальній структурі українського суспільства; 5) задоволення практичних потреб мовців; 6) поширення моди на певні мовні форми; 7) пошуки нових експресивних засобів вираження.

Серед внутрішньомовних чинників впливу на розвиток лексико-семантичної системи мови сучасних ЗМІ варто окремити такі: а) системність мови, що ґрунтується на взаємозалежності її елементів; б) тенденція до ускладнення, урізноманітнення мовної структури; в) тенденція до інтеграції, яка виявляється водночас з тенденцією до диференціації елементів мови; г) принцип економії мовної енергії, лінгвальних засобів (використання однослівних найменувань замість описових зворотів, конденсація, усічення слів, різні типи абревіації, скорочень); ґ) надання переваги експресивним мовним формам; д) дія аналогійних тенденцій тощо.

У збагаченні словника мови ЗМІ важливу роль відіграють такі засоби номінації:

1. Словотворення на основі власних і запозичених ресурсів. Засвідчено традиційно високу номінативну активність морфологічного способу деривації, зокрема суфіксації, основоскладання, абревіації і словоскладання. Відзначено появу нового способу словотворення – телескопійного, напр.: сонцемобіль, Азіопа. Поряд із традиційними способами словотвірної номінації зафіксовано специфічний різновид називання – графосемантичний (НАТО-манія, ІНТЕРНЕТаризація, антиСНД та ін.).

2. Вторинний семіозис, пов’язаний зі змінами семантичної структури слова. Вторинні, або опосередковані, номінації з’являються в результаті пошуків ефективніших засобів називання, ускладнених конотативною семантикою. Новим явищем в українській мові є вторинна номінація на основі первинного значення запозичень-інновацій. У німецькій мові слово кітч/кіч має значення “напрямок у мистецтві, а також твір, розрахований на зовнішній ефект”, а в мові-реципієнті цю назву почали застосовувати до дешевих товарів масового виробництва, що зовні схожі на коштовні речі. Новим є використання цього слова в переносному значенні “блюзнірство, ошуканство, фальш, комедія”.

3. До активних засобів номінування нових реалій і понять належать іншомовні слова. Найінтенсивніше поповнюють сучасний словник запозичення з англійської мови (переважно її американського варіанта).

4. Лексикалізація і фразеологізація вільних словосполучень: листкове тісто “тісто у вигляді тонких коржів, накладених один на одного”; не для преси “інформація, призначена для обмеженого кола людей; не для розголошення”; зустріч без краваток “неофіційне спілкування на високому рівні (глав держав, урядів, політичних партій тощо)” та ін.

До динамічних лексико-семантичних процесів належать також: 1) Актуалізація, або відродження, питомих українських слів і давніх запозичень на зразок: наклад “кількість примірників друкованого видання одного випуску; тираж”, наразі “поки що, зараз, щойно”, фундація “фонд” та ін. 2) Денотативно-конотативна переорієнтація номінацій, що використовуються для називання сучасних українських реалій: спікер “голова Парламенту України та деяких інших держав, що виникли після розпаду СРСР”, коледж “вищий або середній навчальний заклад в Англії, США та інших зарубіжних країнах; у сучасній Україні: середній навчальний заклад” тощо. 3) Активізація внутрішньомовних ресерсів, тобто використання некодифікованої лексики, яка під впливом демократичних процесів у суспільстві пересувається з периферії до центру, напр.: жаргонізми – наїжджати “поводити себе агресивно щодо когось; висувати (мати) претензії; погрожувати, застосовувати насильство (пограбування, збройні напади)”, колеса “таблетки, що містять наркотичні речовини”; розмовні одиниці – бусик “мікроавтобус”, демократизатор ірон. “міліцейська гумова палиця; кийок”, діалектизми – вар’ят лайл. “несповна розуму (про людину, яка діє нерозумно, легковажно)”, батяр лайл. “волоцюга, ледацюга, лобур, гультяй; розбишака, хуліган, паливода”, льоди “морозиво”; професіоналізми – розкрутити “широко розрекламувати, популяризувати (когось, щось)”, збійка “зустрічне стикування під час прориття тунелів” тощо.

Мова українських мас-медіа віддзеркалює стан сучасної літературної мови, відбиваючи її багатофункціональність, ступінь інтелектуалізації, оновлення і стилістичне перегрупування словника. Мовна практика ЗМІ засвідчує, що останні відіграють у сучасній літературній мові роль головного чинника сприйняття лексичних інновацій, поширення, апробації та узвичаєння їх у масовій свідомості читачів (слухачів, глядачів): “У літературному стандарті кодифікується та чи та форма слововживання на основі соціально-культурних критеріїв. Одним із головних критеріїв кодифікації донедавна вважався критерій авторитетності майстра слова – письменника. Однак за сучасних умов активні процеси слововживання, вибору форми наголошування тощо найбільшою мірою визначаються мовною практикою ЗМІ. Останні здійснюють найвідчутніший вплив на вироблення узвичаєного мовного стандарту, вони формують і певні мовні смаки, моду на слововживання” (С.Єрмоленко).

Характерною ознакою сучасних мас-медіа є зіткнення усної і писемної форм літературної мови, лексичних одиниць із різних функціональних стилів і жанрів. Відзначаємо дифузність лексичних елементів розмовного, наукового, конфесійного, меншою мірою – художнього та офіційно-ділового стилів.

На лексичному наповненні публіцистичних текстів позначається мовна орієнтація різних соціальних груп, вплив їхніх мовно-культурних смаків. Дослідник, здійснюючи дескриптивний аналіз сучасної мовної практики ЗМІ, так само не може уникнути певного суб’єктивізму: він не лише спостерігає мовні факти й описує їх, а й виступає учасником мовного процесу. І той, хто творить публіцистичні тексти, і той, хто вивчає їх, зазнає впливу мовних дискусій щодо стану нормалізації та кодифікації літературної мови. Дескриптивний і прескриптивний підходи, що їх розрізняє теоретична лінгвістика, зумовлюють конкретну інтерпретацію та оцінку сучасних мовних норм (Г.Яворська).

Вивчення кількісних та якісних змін у словнику сучасної літературної мови ґрунтується на структуруванні лексики за тематичними групами (М.Жовтобрюх, В.Коломієць, О.Муромцева, Л.Кудрявцева, Д.Мазурик та ін.), що дає змогу охопити когнітивну сферу літературної мови, в яку входять слова-терміни з різних галузей знань, виробничої діяльності людей.

Поряд з окресленням лексико-тематичних груп увагу лінгвістів привертають такі явища, як запозичення та новотвори на ґрунті словотвірних потенційних можливостей національної мови (О.Муромцева, М.Кочерган, Н.Попова, Д.Мазурик, К.Ленець, Г.Віняр та ін.). Якщо запозичаються не поодинокі слова, а цілі лексико-тематичні групи, причому за відносно короткий проміжок часу, то це є свідченням глибоких зрушень у лексичній системі національної мови, спричинених екстралінгвальними факторами (Ю.Сорокін). На відміну від попереднього періоду розвитку української літературної мови сучасні запозичення здійснюються не через посередництво російської мови, а переважно з мови-джерела (О.Семенюк). Неологізація української літературної мови активно відбувається шляхом словотворення з використанням переважно власних, питомих дериваційних засобів, а також із залученням запозичених морфем. Вивчення семантичних перетворень, або внутрішньої семантико-стилістичної трансформації слова, ґрунтується на виявленні метафоричних, метонімічних та асоціативних зв’язків слів (Л.Паламарчук, О.Муромцева, А.Березовенко, І.Самойлова, Н.Тропіна). До явищ лексико-семантичної неологізації зараховують ідеологічні конотації, які з’являються в літературній мові завдяки лінгвальній практиці ЗМІ і становлять семантичні прирощування в певному соціальному контексті (Е.Чекаліна, Г.Мінчак, О.Шаповал). Показовими для конкретного часового зрізу літературної мови є публіцистичні метафори (О.Какоріна, А.Капуш).

Самостійний напрямок дослідження сучасної української літературної мови становить проблема лібералізації, колоквіалізації (О.Тараненко, Б.Коваленко), наслідком якої є внутрішні запозичення, олітературнення просторічно-жаргонних слів. Російський мовознавець В.Костомаров, критично оцінюючи названі процеси, а також надмірне використання англійських запозичень, висунув соціолінгвістичну концепцію “мовного смаку доби”, яка відіграє важливу роль у дослідженні мови сучасних ЗМІ.

Розвиток лексичного складу визначається в досліджуваний період тенденціями, пов’язаними з такими процесами: (1) інтернаціоналізацією та європеїзацією лексичного складу (особливо в термінології) і (2) посиленою увагою до лексики, яка виконує роль засобу національної ідентичності.

У другому розділі “Лексико-семантичні процеси у словниковому складі сучасних мас-медіа” висвітлено перманентний процес оновлення словникового складу національної літературної мови, що дає змогу виявити важливі засоби номінації та комунікації в умовах постіндустріального суспільства. Досліджуваний період характеризується виникненням інновацій, що поповнюють як відомі раніше, так і нові тематичні групи лексики. На відміну від традиційного розуміння неологізму або як а) лексико-семантичної одиниці, стилістичну своєрідність якої вирізняють мовці, або як б) хронологічної ознаки слова, пов’язані з чітким визначенням часу входження його в мову, в дисертації запропоновано таку дефініцію: неологізми – це слова, словосполучення, фразеологізми, окремі їхні значення, що з’явилися на певному етапі розвитку мови для позначення нових реалій і понять, периферійних номінацій, актуалізація яких зумовлена соціальними і територіальними чинниками функціонування літературної мови, а також оказіоналізми (індивідуально-авторські новації), використані одноразово в мовній практиці певного автора, видання, редакції чи в конкретному тексті. Новизна таких номінацій на цьому часовому відтинку усвідомлюється загалом.

Розглянуто загальномовні інновації, які домінують у сучасній публіцистиці. Серед них переважають позасинонімічні неологізми на позначення нових предметів, явищ, понять, напр.: консюмеризм/консьюмеризм “боротьба споживачів за якість товарів і послуг”, прайс-лист “список цін на всі товари (а також на акції, цінні папери) та послуги, що надаються якоюсь організацією, фірмою, підприємством тощо” та ін. Меншу групу становлять синонімічні неологізми, які містять нову семантико-стилістичну характеристику відомих предметів, явищ, понять, пор.: крамничка і бутик, вбивця і кілер, голод і людомор, поморівок.

Досліджений матеріал дає підстави виокремити поняття публіцистичного оказіоналізму, що вживається переважно з негативною оцінною семантикою, відбиваючи політичну, ідеологічну, етнічну, конфесійну та іншу боротьбу в т. зв. “чорному піарі”, напр.: інтербезбатченко, манкуртопарламентар, касетгейт, лідерчукізм тощо. Порівняно з попереднім періодом функціонування мови мас-медіа для кінеця ХХ ст. показове інтенсивне використання індивідуально-авторських неологізмів, що спричинено прагматичними настановами зацікавити і вразити читача, слухача, глядача.

Враховуючи наявні класифікації неологізмів (О.Розен, В.Гак, Н.Муравльова, Л.Хахам, В.Заботкіна та ін.), розрізняємо такі типи неолексем: 1) Власне неологізми – слова, що відзначаються абсолютною новизною і форми, і змісту, напр.: дефолт “а) невиконання законних вимог або взятих на себе зобов’язань; б) припинення чи відмова держави, юридичної або фізичної особи в односторонньому порядку виплачувати борги (переважно з відсотками) кредиторам”, політикум “а) політична сфера, сукупність усіх політичних інституцій держави; б) збірн. сукупність політиків”. 2) Новотвори – слова з новою формою і новим значенням, напр.: громадянотворення “процес формування громадянина з державницьким світоглядом”, україноментальний “характерний для світосприйняття українців”, європейськість “європейський спосіб життя, європейська ментальність”. 3) Трансформації – слова, в яких нова форма поєднується із значенням, що передавалося раніше іншими лексичними засобами, пор.: презентація (зам. представлення), стрижений (зам. рекетир). 4) Семантичні неологізми – наявні у мові форми, які або повністю змінюють своє значення, або до наявної семантичної структури додають новий лексико-семантичний варіант, напр.: гонконг “один із вірусів грипу, штам якого виділено під час останніх епідемій”, канікули “перерва в роботі когось/чогось”.

Щодо етапів освоєння неологізмів запропоновано таку класифікацію неолексем: 1) Моментальні входження, що виникають відразу з появою важливих і актуальних реалій: Чорнобиль, відеозал, державобудування; 2) Поступові входження, що апробуються в мові через вживання у синонімічних рядах, пор.: автозаправний (пор. автозаправочний), виставковий (пор. виставочний), позикоутримувач (пор. позикодержатель); 3) Несподівані (випадкові) входження – оказіональні текстові утворення, які після тривалого вживання в результаті соціальної апробації ввійшли до нормативного словника, напр.: ірландизація “втрата корінною нацією своєї мови і послуговування мовою метрополії, що є першим кроком до денаціоналізації”, африканізація – “процес крайнього зубожіння народу”.

Статус публіцистичних неологізмів у сучасній українській мові визначається можливостями їх функціонування поза конкретними текстами. У зв’язку з цим розрізняємо лексеми-неологізми і текстові інновації. Перші узвичаюються і мають перспективу входження в загальномовний словник, напр.: роздержавлення, етнополітика, націєбудівництво. Інновації другої групи реалізують свою семантику лише у відповідному контексті і, як правило, не мають перспективи кодифікації, напр.: Ця програма мала на меті допомогти новонезалежним державам позбутися ядерної зброї; …черговий з’їзд відбувався під знаком великого протистояння “старої гвардії” В.Чорновола та “новорухівців” на чолі з Ю.Костенком.

Закономірно, що в мові мас-медіа, яка відбиває сучасні суспільно-політичні реалії, найчастотнішими є неолексеми, пов’язані з назвами державних, європейських, світових організацій, блоків, союзів, оформлених переважно ініціальними абревіатурами (ВР – Верховна Рада, УНІАН – Українське національне інформаційне агентство новин, РЄ – Рада Європи, МВФ – Міжнародний валютний фонд), численних

українських партій і політичних об’єднань (НРУ, Рух – Народний рух України, УРП – Українська республіканська партія), осіб за належністю чи прихильністю до відповідних партій і об’єднань (рухівець, громадівець, непівець), соціальних та ідеологічних процесів (громадянізація, етнотворення, соборизація), сучасних наукових галузей (соціоніка, конфліктологія, космізм) та ін.

Серед частотних неолексем засвідчено соціально-економічні терміни та номени на позначення понять нового способу господарювання (роздержавлення, акціонування, холдинг/голдинг), номінації фінансово-кредитної діяльності (лістинг, грошопровід, монетаризація), назви осіб за родом економічної діяльності (ринковик, дистриб’ютор, санатор), назви комерційних ощадних банків (“Приватбанк”, “Аваль”, “Укрсоцбанк”), номінації негативних явищ економіки (тінізація, гіперстагфляція, відеопіратство, електрозлодій) тощо.

У групі науково-технічної, лексики і термінології виокремлено показову для сучасної мови галузь інформатики, репрезентовану переважно англіцизмами на зразок сервер, принтер, картридж, курсор та ін.

Глобальні екологічні проблеми, які негативно вплинули на здоров’я людей, спричинили виникнення нових галузей медицини (астромедицина, іридологія, радіологія), нових хвороб та прийомів лікування (гіпоплазія, алопеція, аромотерапія), хімічних і рослинних препаратів (анальгетик, україн “протираковий препарат, виготовлений на основі алкалоїдів лікарської рослини чистотілу”, фітостерини), назви фахівців (кріохірург, мануолог, хілер) тощо.

Значну за обсягом групу неолексем становлять спортивні номінації, зокрема, назви нових команд, професійних клубів (“Козачка”, “Мотор”), видів спорту (біч-волейбол, дартс, могул), східних єдиноборств (айкідо, тхеквондо), спортсменів (фристайліст, серфінгіст), назви спортивного інвентаря (сноуборд, монолижа), інноваційних понять та реалій (драфт, трансфер) та ін. Приплив іншомовних термінів-неологізмів викликає відповідні пуристичні тенденції – як системно мотивовані (жердинник, вітрильниця, плавчиня, рукоборець), так і штучні (змагун “спортсмен”, копун “футболіст”, п’ястукар “боксер”) лексичні одиниці.

Широко побутують у мові сучасних ЗМІ інноваційні назви із сфери культури та мистецтва. Серед них – номінації напрямів і стилів музичної культури на зразок соул, треш, фолк, техноденс; сучасних мистецьких течій, напрямів: андерграунд, боді-арт тощо. Явища сучасної масової культури засвідчено в лексичних одиницях арт-шоу, кіношлягер, перфоманс, римейк. Виокремлено назви осіб, пов’язаних з мистецькою діяльністю: арт-галерист, кліпмейкер та ін.

Мас-медійна інформація відбиває активізацію лексичних одиниць на позначення не відомих раніше в Україні релігійних течій, рухів, шкіл, сект: РУНвіра, мунізм; засвідчено кількісне зростання номінацій на позначення провідників названих культів: сайєнтолог, шаріант, слововірець тощо.

Урізноманітнення сучасної побутової лексики пов’язане з інтенсивним використанням нових назв ужиткових реалій інших етнічних культур, зокрема, номенів страв, напоїв: піца, біг-мак, снікерс, джин-тонік, пепсі-кола і т. ін. Серед інноваційних назв виокремлено власне українські номени на зразок “Ласуня”, “Чумак”, “Живчик”, “Оковита”, “Славутич”. Тематичні підгрупи лексики “одяг”, “взуття” поповнилися такими одиницями, як бейсболка, майка-топ, адидаси та ін. У сучасному побуті поширилися назви відповідних технічних та ін. пристроїв: вібромасажер, фритюрниця, барбеківниця. Кількісно збільшилася лексична мікрогрупа “будівництво”: євроремонт, склошпалера, ламінат.

У сучасному мовознавстві немає єдиної назви для слів, які після тривалої перерви знову повертаються в широкий ужиток. Такі лексичні одиниці називають відродженими (Ю.Шевельов), реактивованими (Л.Мацько, М.Дудик), ревіталізованими (Т.Шіппан, А.Капуш), внутрішніми входженнями, або внутрішніми неологізмами (Д.Мазурик), актуалізованими словами (Л.Ферм, О.Дуліченко, Л.Струганець). Останній термін, як нам видається, найбільш вдало відбиває сутність названого явища.

Актуалізовані лексеми характеризуються функціональною активністю і засвідчують перегрупування словникового складу сучасної літературної мови. Головні причини цього явища: 1) тенденція до відродження національної ідентичності, зміна мовних смаків та мода на вживання слів замість спільних із російськими лексичними одиницями або структурно близькими до них, пор.: віншувати – поздоровляти, слугувати – служити, соборний – об’єднаний та ін.; 2) повернення до активного вжитку слів разом із реаліями й поняттями, які ними позначено (акція, комерція, оренда); 3) розширення сфери стилістичного використання слів, які в радянський період маркувалися як рідковживані, а в сучасній практиці у зв’язку з посиленою увагою суспільства до української історії і мови активізувалися (наклад, нападник, правник); 4) заміна одних запозичених слів іншими з метою певного дистанціювання від російської мови: валіза замість чемодан, мапа замість карта (географічна), вакації замість канікули. Зауважимо, що ці процеси охоплюють окремі питомі слова, давно освоєні українською мовою запозичення, а також цілі тематичні підгрупи лексики, зокрема конфесійної (Бог-Отець, Успіння, всеношна/всенічна, антимінс), суспільно-політичної (тризуб,