Інститут психології ім. Г.С. Костюка

АПН України

ШИЛОВСЬКА Олена Миколаївна

УДК 159.923.2 (048)

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОРОДЖЕННЯ

НАРАТИВУ ЯК ЗАСОБУ

САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН УКраїни

ЧЕПЕЛЄВА Наталія Василівна

Інститут психології ім.Г.С.Костюка АПН України

заступник директора

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор,

САННІКОВА Ольга Павлівна,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет ім.К.Д.Ушинського, м. Одеса

завідувач кафедри психології

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник

КІСАРЧУК Зоя Григорівна,

Інститут психології ім.Г.С.Костюка АПН України

завідувач лабораторії консультативної психології та психотерапії

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, кафедра психології, м.Київ

Захист відбудеться “25“ листопада 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 01033, Київ, вул. Паньківська, 2

З дисертацію можна ознайомитися в бібліотеці Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 01033, Київ, вул. Паньківська, 2.

Автореферат розісланий “ “ ______________ 2003р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Андрієвська В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У сучасній вітчизняній та зарубіжній психологічній науці з‘являються численні спроби знайти нові інстанції, що здатні організувати в єдине ціле суб‘єктивний досвід людини. Однією з основних таких інстанцій багато дослідників визнають розповідь, наратив. (К.Бремон, І.Брокмейер, Дж.Брунер, І.П.Ільїн, Є.С.Калмикова, Е.Менгенталер, Н.В.Чепелєва, Р.Харре). Взаємозалежність між розповіддю-наративом і життям розглядається як вияв специфічного способу осмислення світу, як особлива форма існування людини, як притаманний лише їй модус буття. Термін “наратив” в трактуванні деяких авторів (І.Брокмейер, Р.Харре) означає різні форми усвідомлення, що внутрішньо притаманні процесам пізнання, структурування діяльності, впорядкування досвіду.

Ідею про те, що людська свідомість має наративну структуру, висувають як зарубіжні, так і вітчизняні автори. Зокрема, пропонується так званий “наративний принцип”, в основі якого лежить положення про те, що люди мислять, роблять певні життєві вибори відповідно до наративних структур, тобто наратив розглядається як організаційний принцип діяльності особистості (Ф.Сабрін). Деякі зарубіжні автори висловлюють думку про те, що життя людини великою мірою насичене оповідями, історіями, в яких відображений весь її досвід, а повідомляючи історії свого життя, особистість стає відповідальною за нього (Д.Карр, К.Метінгел, М.Вайт). Така відповідальність береться за основу в концепції наративної ідентичності (П.Рікер). Відповідно до даної концепції, особистість усвідомлює себе в процесі оповідання іншому історії свого життя.

У дослідженнях вітчизняних психологів наратив розглядається як впорядкування життєвих подій в єдину послідовність, що побудована виходячи із загальної життєвої концепції оповідача (Н.В.Чепелєва). Зауважується, що текст- наратив доцільно розглядати як засіб саморозуміння (“історія для себе”) та засіб самоподачі, самопред‘явлення (“історія для іншого”). Однією з найважливіших його функцій є саме самопрезентація - саморозкриття, декларування і ствердження індивідуальної системи цінностей, поглядів, переконань. Завдяки наративу суб’єкт усвідомлює себе, свій досвід, презентує певну точку зору, стверджує себе таким, яким він прагне бути, а також створює своє минуле. Тобто людина, проживаючи своє життя, конструює його історію. В процесі такого конструювання відбувається переосмислення власного досвіду та власної особистості, виникає нове бачення тих подій життя, власних рис та якостей, що з певних причин не усвідомлювалися чи не приймалися людиною, - а це призводить до конструювання більш цілісної історії життя. В такому розумінні наратив доцільно розглядати як засіб саморозвитку особистості.

В різних психологічних теоріях автори по-різному розглядають граничні смисли саморозвитку. Так, А.Адлер вбачав мету саморозвитку в самоствердженні особистості, для Ш.Бюллер саморозвиток – це гармонізація особистості, узгодженість її внутрішнього світу. К.Роджерс вбачав саморозвиток в русі до повного знання себе і свого внутрішнього досвіду. В.Франкл стверджує, що саморозвиток – це реалізація життєвих смислів та сенсу життя.

Особистість по-різному ставиться до проблеми керуванням саморозвитком: від наполягання на власній непричетності щодо подій власного життя до прийняття повної відповідальності за мету свого розвитку. На думку М.Й. Боришевського, психологічні механізми саморозвитку найтісніше пов‘язані із самосвідомістю особистості. Ця думка перегукується з поглядами С.Д. Максименка, який розглядає самосвідомість як важливий чинник у формуванні особистості, що проходить шляхом самоспостереження, самооцінки та самоаналізу.

В нашому дослідженні саморозвиток розглядається як процес, що включає в себе усвідомлення та прийняття власного досвіду та власної особистості. Таке усвідомлення, зокрема, може відбуватися в процесі породження наративу, в якому відображена історія життя особистості. Одним із видів наративу, в процесі конструювання якого може здійснюватися саморозвиток особистості, є автобіографія. В сучасних дослідженнях автобіографічна пам’ять розглядається як основа самосвідомості особистості, її “Я-концепції” (В.В.Нуркова), її значення полягає в здатності людини фіксувати і зберігати такі події, які вона усвідомлює як частину власної історії (Б.Росс).

Аналіз наукової літератури з даної проблеми засвідчує, що на даний час недостатньо розроблені теоретичні підходи до проблеми використання наративу як засобу саморозвитку особистості, чітко не визначені ознаки, що відрізняють його від інших видів текстів, не виявлені чинники, які впливають на процес породження різних типів текстів-наративів. Не розроблена процедура емпіричного дослідження психологічних особливостей текстів-наративів, мало досліджені можливості використання наративу в процесі психотерапевтичної та психокорекційної роботи, спрямованої на прийняття власного досвіду та створення цілісної історії життя як важливого чинника саморозвитку особистості. В практиці психологічного консультування чітко не визначені психологічні техніки та прийоми, що спрямовані на саморозвиток особистості.

Психологічне дослідження, результати якого представлені в дисертації, є спробою визначити особливості наративу як засобу усвідомлення людиною власного життєвого досвіду та власної особистості. Воно обумовлене необхідністю розроблення теоретичних підходів до вивчення психологічних особливостей наративу як засобу усвідомлення власного досвіду та власної особистості, а також практичних процедур, спрямованих на саморозвиток особистості, шляхом породження текстів-наративів.

Тема дисертації включена до науково-дослідної теми лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України “Теоретико-методологічні проблеми психологічної герменевтики (№ державної реєстрації 0199U002647), затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України (протокол №2 від 02.02.99р.) та Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 19.06. 2001р.)

Об’єкт дослідження - процес саморозвитку особистості.

Предмет дослідження - породження наративу як засіб саморозвитку особистості.

Мета дослідження - визначити психологічні, семіотичні, лінгвістичні ознаки тексту-наративу, його типи та рівні функціонування; дослідити і обгрунтувати умови ефективного використання наративу в психопрофілактичній роботі, спрямованій на прийняття людиною власного досвіду, як чинника саморозвитку.

Гіпотези дослідження:

­

­

Відповідно до мети та основної гіпотези були поставлені такі завдання дослідження:

1)

2)

3)

4)

Методологічною та теоретичною основою дослідження є: теоретичний підхід до проблеми побудови структурної моделі індивідуального досвіду (О.М.Лактіонов, В.В.Нуркова, Т.М.Титаренко,), основні положення психологічної герменевтики (А.А.Брудний, Н.В.Чепелєва), психологічний та філософський підходи до проблеми розуміння (Г.-Г.Гадамер, В.В.Знаков, А.Б.Коваленко, Г.С.Костюк, В.О.Моляко, С.Д.Максименко, Н.В.Чепелєва), психологічний, лінгвістичний, семіотичний підходи до вивчення тексту як засобу організації в єдине ціле суб‘єктивного досвіду людини (Р.Барт, Дж.Брунер, Л.С.Виготський Н.Ф.Каліна, Ю.М.Лотман, В.В.Нуркова, Ю.С.Степанов, Н.В.Чепелєва,), психологічні положення про формування та становлення особистості (М.Й.Боришевський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн, А.В.Петровський, О.П.Саннікова, Т.М.Титаренко), сучасні концептуальні підходи до ситуації надання психологічної допомоги (О.Ф.Бондаренко, Н.Ф.Каліна, З.Г.Кісарчук, Н.В.Чепелєва).

Для розв’язання поставлених завдань було використано комплекс теоретичних та експериментальних методів: метод аналізу та узагальнення філософської, лінгвістичної та психологічної літератури з даної теми; метод порівняння (для зіставлення даних, отриманих в одній і тій же групі, за одними і тими ж методами); метод зрізів (для опрацьовування даних, отриманих в різних групах), лабораторний та природний експеримент (для вивчення психологічних особливостей породження наративу); психокорекційні та психопрофілактичні методи (для дослідження можливості використання наративу в процесі консультативної роботи); контент-аналіз (для вивчення факторів, що впливають на процес породження наративу). Застосування методів математичної статистики – кореляційного та факторного аналізу – забезпечило всебічний кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.

Достовірність і надійність результатів дослідження забезпечується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних даних дослідження, експериментальною перевіркою гіпотез, репрезентативністю вибірки, сучасним апаратом багатовимірної статистики, відповідністю застосування діагностичного інструментарію критеріям надійності та валідності.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає у тому, що:

- вперше розроблено підхід до визначення типів текстів-наративів залежно від усвідомлення особистістю власного досвіду; визначено рівні функціонування наративів за критерієм усвідомленності та прийняття людиною власного досвіду та вміння розповісти про нього у формі зв’язної оповіді;

- дістало дальшого розвитку вивчення ознак наративу як засобу усвідомлення власного досвіду (усвідомлення “Я-концепції”; вибір життєвих стратегій, прийнятних для особистості; визначення інтервалів самоідентичності особистості; прийняття власного досвіду в процесі конструювання історії життя; дослідження внутрішніх основ власної особистості (самопізнання)); обгрунтування умов використання наративу в психопрофілактичній роботі, спрямованій на прийняття особистістю власного досвіду;

- поглиблено психологічні знання щодо саморозвитку особистості як процесу, що зокрема, включає в себе усвідомлення та прийняття власного досвіду; уточнено лінгвістичні, семіотичні та структурні властивості наративу, які відрізняють його від інших видів текстів, а також психологічні особливості наративу як засобу розкриття змісту “Я-концепції” особистості шляхом опису життєвих подій, що вплинули на усвідомлення власного “Я” та на розвиток особистості; поглиблено психологічні знання щодо тлумачення наративу як особливої дискурсивної практики; з’ясовано фактори, що впливають на процес породження текстів-наративів.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що:

­

Апробація роботи: основні результати дослідження доповідалися і отримали схвалення на засіданнях лабораторії когнітивної психології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України, а також на звітній науковій сесії Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України “Психологічні проблеми навчання, виховання та розвитку особистості” (Київ, квітень 2001р.); науково-практичній конференції “Психологічна наука в медичній та соціальній практиці” (Київ, травень, 2001р.); науково-практичній конференції “Психологічна наука в медичній та соціальній практиці”, (Київ, травень, 2002р.); XI Міжнародній науковій конференції ім. професора Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, червень, 2002р); V Костюківських читаннях, Інститут психології ім.Г.С.Костюка (Київ, січень 2003р.); звітній науковій сесії Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України “Психологічні проблеми навчання, виховання та розвитку особистості (Київ, березень-ківтень, 2003); науковому семінарі “Психологія життєвих домагань особистості” (Київ, травень, 2003); ХІІ Міжнародній науковій конференції “Мова і культура" ім.проф.Сергія Бугаро (Київ, червень 2003р).

Публікації. Матеріали дисертації представлено у 9 наукових публікаціях, серед яких 5 статей у фахових збірниках, затверджених ВАК України, матеріали конференцій.

Структура та обсяг роботи: Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів та висновків, подане на 214 сторінках основного тексту, включає 15 таблиць (поданих на 9 сторінках), список використаних джерел (166 найменуваннь) і 10 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ містить обгрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт і предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, методологічні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подані відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі роботи “Психологічні особливості функціонування наративу” розкриваються особливості наративу як засобу організації суб’єктивного досвіду людини та важливого чинника саморозвитку особистості.

У вітчизняних та зарубіжних наукових розробках виділяють такі умови саморозвитку: усвідомлення особистістю необхідності саморозвитку; готовність до зміни певних переконань, поглядів, стереотипів, настановлень, паттернів поведінки, що заважають успішності процесу саморозвитку; самоприйняття та самопізнання, як необхідна умова позитивних змін особистості; саморозкриття як умова осмислення свого внутрішнього світу та власного досвіду; включення особистого досвіду в систему “Я-концепції” та цілісне сприймання власної особистості (М.Й.Боришевський, І.В.Бондар, Н.Є.Бондар, О.Б.Насонова, К.Роджерс,). Обгрунтовано тлумачення саморозвитку як процесу, що включає в себе усвідомлення та прийняття власного досвіду.

Проблема вивчення специфічних наративних способів осмислення життєвого досвіду особистості останнім часом стає все більш актуальною. (Н.Ф.Каліна, О.М.Лактіонов, В.В.Нуркова, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва). Оскільки особистість може зрозуміти, усвідомити себе лише створюючи власні історії, тексти, які допомагають їй упорядкувати, збагнути власний досвід, навколишню реальність та саму себе, то в центр уваги перебуває не природа “Я”, а те, яким чином воно представлене в дискурсі (П.Рікер, Н.В.Чепелєва, M.Л.Клозлі). Таким чином, найбільш доступним і інформаційно насиченим засобом вивчення досвіду людини вважається інформація, яку вона передає за допомогою мови, зокрема в процесі породження наративів.

Аналіз наукової літератури дав змогу виділити особливості наративу, що відрізняють його від інших видів текстів.

В лінгвістичних дослідженнях класичним вважається визначення усного наративу, як одиного із способів репрезентації минулого досвіду за допомогою послідовності впорядкованих речень, що передають часову послідовність подій (Ж.Валецки, В.Лабов). Спираючись на погляди Ж.Валецки, Є.С.Калмикової, В.Лабова, Е.Менгенталер, було виділено лінгвістичні ознаки наративу, а саме: репрезентація минулого досвіду за допомогою послідовності впорядкованих речень, що передають часову послідовність подій; відображення в оповіданні дій людини, які ведуть до деяких змін її особистого стану чи оточення; описання місця, часу дії персонажів; описання ускладнення чи конфлікту, виникнення та подолання перешкод; вираження ставлення автора до того, що трапилося; завершення розповіді і повернення в “тут і тепер”.

І.Брокмейер та Р.Харре розглядають наратив як специфічну форму дискурсу, що одночасно є моделлю світу і моделлю особистого “Я”. Розглянутий під таким кутом зору наратив є засобом конструювання власної особистості і має такі властивості: він чутливий до мінливої природи людської реальності, оскільки є частиною цієї реальності; задає порядок і надає узгодженості досвіду людини; змінює порядок і узгодженість, коли досвід чи його осмислення змінюється (побудова нової історії життя); зумовлений структурою, формою і цілями письмової чи усної презентації.

Крім перерахованих вище, в процесі дослідження були виділені наступні ознаки наративу:

-

-

-

В процесі породження наративу відбувається осмислення та перегляд особистої історії, змінюється не лише ставлення до тих подій, в яких людина брала участь, але й здійснюється переосмислення власної особистості. Саме тому, крім лінгвістичних та семіотичних ознак наративу, були виділені його психологічні властивості: рефлексія людиною важливих моментів у власному розвитку, що ведуть до якісних змін особистості; формування “Я-концепції” особистості, механізмом якого є аналіз викладених в наративі життєвих подій, що на їх основі робиться висновок про притаманні суб’єкту риси та якості особистості; створення “концепції” життя, побудова і вибір цілей та тактик поведінки; переосмислення життєвих стратегій (самовизначення), що відбувається на основі особливої форми рефлексії досвіду свого життя; самопізнання, що проходить шляхом дослідження внутрішніх основ власної особистості і здійснюється в процесі породження наративу на основі особливої форми рефлексії досвіду свого життя; збереження цілісності життєвого шляху (В.В.Нуркова).

Одним із видів тексту-наративу, що відповідає розкритим вище ознакам, може бути такий його різновид як автобіографія, в процесі повідомлення якої особистість не просто фіксує зовнішні події, а переважно описує своє внутрішнє життя. В такому розумінні автобіографію можна вважати автонаративом, що розглядається як засіб розкриття внутрішніх основ особистості, змісту її “Я-концепції”, шляхом опису тих подій життя, які кардинально вплинули на усвідомлення власного “ Я” та розвиток особистості.

Таким чином, теоретичний аналіз проблеми дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1.

2.

3.

4.

У другому розділі “Емпіричне дослідження процесу породження наративу” представлено загальну стратегію експериментального дослідження, обгрунтовується система методичних прийомів та діагностичних методик, наводяться та аналізуються отримані дані.

Обсяг вибірки становить 174 досліджуваних, з них – 90 студентів першого та третього курсів НПУ імені М.П.Драгоманова, 32 студенти НМУ імені О.О.Богомольця, віком від 18 до 28 років; 52 учні 2-3 класів загальноосвітньої середньої школи №312 І ступеня.

При розгляді проблеми саморозвитку особистості увага була зосереджена на двох вікових періодах (молодшому шкільному та юнацькому), оскільки період молодшого шкільного віку є визначальним у формуванні механізмів осмислення власного досвіду (А.Адлер), а основна проблема юнацького віку полягає в самовизначенні особистості (як професійному, так і особистісному), що, перш за все, передбачає самопізнання та саморозуміння особистості як важливі чинники саморозвитку.

З метою дослідження процесу породження наративу як засобу саморозвитку особистості був використаний автобіографічний метод. Автобіографія – це не лише самопрезентація. В процесі її написання відбувається усвідомлення “Я-концепції”, розкриваються життєві події, що ведуть до змінення рис та якостей особистості, до її становлення та розвитку, аналізується життєвий досвід, що, в свою чергу, сприяє самопізнанню та саморозвитку особистості. При дослідженні факторів, що впливають на усвідомлення власного життя та процес породження наративу досліджуваними юнацького віку, використовувалися такі методики: ММРІ, опитувальник для визначення рівня саморозкриття (модифікація опитувальника С.Джурарда) та методика “Хто Я” (Т.Куна, Мак Партленда). З метою дослідження чинників, що впливають на характер усвідомлення власного досвіду дітьми застосовувалися: тест шкільної тривожності Філліпса, методика для виявлення рівня самооцінки С.Г.Якобсон та В.Г.Щур, тест “Рівень домагань” С.Д.Столяренка, методика Куна “Хто Я”, соціометрія.

З метою інтерпретації результатів, отриманих при застосуванні біографічних методів, використовувався контент-аналіз, на основі якого було виділено чотири групи досліджуваних:

-

-

-

-

Результати даного етапу контент-аналізу подані в таблиці 1.

Таблиця 1

Емоційне ставлення до подій власного життя

Змінні | Досліджувані юнацького віку | Досліджувані молодшого шкільного віку

Опис переважно позитивних подій життя | 38% | 76%

Опис переважно негативних подій життя | 15% | 4%

Невизначене ставлення до подій життя | 19% | 17%

Опис формальних подій життя | 28% | 3%

На етапі статистичної обробки результатів дослідження з метою визначення факторів, які впливають на процес породження тексту-наративу, був використаний факторний аналіз, що проводився у два етапи. Результати, отримані на першому етапі, дали підставу припустити, що в залежності від сприймання власного досвіду особистість породжує різні наративні тексти. Тому на другому етапі факторного аналізу ми співвідносили базовий фактор “сприймання власного досвіду” з результатами інших методик з метою виявлення причин, що впливають на сприймання особистістю подій власного життя, а отже, на породження різних наративних текстів. Таким чином, на другому етапі факторного аналізу досліджувані юнацького віку були розділені на чотири групи в залежності від особливостей сприймання власного досвіду.

До першої групи було віднесено досліджуваних, що переважно позитивно сприймають власний досвід. Виділені в процесі дисертаційного дослідження фактори дали підставу зробити висновок, що досліджуваним, які виділяють переважно позитивні події власного життя, властивий досить високий ступінь саморозкриття. Неприйняття соціальних ролей, які юнаки виконують в суспільстві, може привести до появи негативного ставлення до власної особистості. При переважно нейтральному ставленні до власного досвіду, вони все ж таки схильні оцінювати власне життя і себе з позитивного боку, водночас не розкриваючи власних особистісних характеристик. При позитивному емоційному ставленні до себе досліджувані схильні розкривати в автобіографії велику кількість життєвих подій, а також досить детально планувати майбутнє.

Наступна група – досліджувані, що переважно негативно сприймають власний досвід. Аналіз отриманих результатів дав змогу зробити висновок про те, що, негативне сприйняття власного досвіду може бути пов’язане з підвищеною тривожністю особистості, негативним емоційним ставлення до себе, схильністю до істеричних розладів. Досліджувані цієї групи виділяють досить велику кількість життєвих подій, але переважно негативного характеру. Для них характерна негативна оцінка не лише минулого досвіду, але й всього життя в досить широкій перспективі. Їм властива певна ступінь саморозкриття, проте це не стосується особистісних характеристик. У випадку, коли негативне ставлення до життя змінюється на нейтральне, дані досліджувані схильні приймати свої соціальні ролі і розкривати не лише формальні, але й свої особистісні характеристики.

До наступної групи були віднесені досліджувані, які переважно нейтрально ставляться до власного досвіду. Виділені фактори дають змогу зробити висновок, що стійка тенденція нейтрального ставлення до свого життя проявляється як у ставленні до минулого, так і до майбутнього. Досліджуваним даної групи властивий формальний виклад подій і дат власного життя, вони схильні до очікування і планування негативних подій в майбутньому, що пов’язане з неприйняттям тих соціальних ролей, які вони виконують в суспільстві. При позитивному ставленні до себе досліджувані даної групи виділяють більшу кількість подій, плануючи своє майбутнє, але це не стосується викладу минулих подій.

Останню групу склали досліджувані, які амбівалентно ставляться до власного досвіду. Вони найчастіше просто пристосовуються до ситуації. Успішне пристосування дає змогу позитивно оцінювати своє життя, невдале, навпаки, веде до його негативної оцінки. В ситуаціях, коли пристосування стає неможливим, особистість переживає стани тривоги. Щоб уникнути цього, вона “відгороджується” від свого життя, намагаючись залишатися якомога байдужішою до того, що відбувається. Можливо, такі паттерни поведінки сформовані ще в дитячому віці, а нерозуміння власних проблем, неможливість змінити, переосмислити у власному житті те, що не задовольняє, лише підсилює їх вплив.

На основі результатів даного етапу дослідження був зроблений висновок, що для досліджуваних, у яких переважає нейтральне ставлення до свого досвіду, характерною є нейтральна концепція життя. Їх індивідуальний досвід функціонує на мікроструктурному рівні, що можна тлумачити як “втечу” від життя. Вони не схильні до саморозкриття. Страх, потреба в захисті, приховування власних почуттів і мотивів робить неможливим самопізнання такої особистості. Схильність до приховування власних проблем породжується обставинами, які не усвідомлюються, і супроводжуються витісненням із свідомості подій неприємного змісту, в результаті чого збільшується кількість невирішених проблем та психологічних травм. В усіх інших досліджуваних індивідуальний досвід функціонує на макроструктурному рівні, який детермінований ставленням індивіда до себе як до цінності. Саме на цьому рівні досвіду людина оцінює себе як особистість.

Результати факторного аналізу, що був проведений з метою виявлення чинників, які впливають на особливості усвідомлення власного досвіду дітьми молодшого шкільного віку, дали можливість зробити такі висновки:

1. Страх не відповідати очікуванням навколишніх людей - одна з причин неприйнятття власних рис та якостей, що приводить до формування негативного ставлення до свого досвіду і неможливості емоційно-позитивно оцінити своє життя.

2. Страх "бути не тим" є чинником постійної орієнтації на думку дорослих і приводить до невміння і неможливості проаналізувати власний досвід самостійно.

3. Високий рівень шкільної тривожності веде до перенапруги психічнофізіологічних функцій організму та фрустрації потреби в досягненні успіху. Тривале переживання цього стану приводить до розвитку мотивації "уникнення невдачі" та появи страху самовираження.

4. Для дітей молодшого шкільного віку характерна зумовленість емоційного ставлення до себе та оцінки власної особистості реакцією на поведінку та точку зору оточуючих.

5. Для дітей даного віку характерна визначеність у майбутньому, вони здатні уявити і описати своє майбутнє, частіше сприймаючи його як позитивне.

6. Позитивному плануванню власного життя та позитивному ставленню до майбутнього сприяє позитивний соціальний статус в колективі.

7. Негативний соціальний статус в колективі (положення "знехтуваного" або "ізольованого" члена групи) приводить не лише до переживання соціального стресу, але й до очікування негативних подій життя в майбутньому.

8. Низький рівень домагань є чинником нейтрального (байдужого) ставлення до майбутнього і відсутності планування позитивних подій.

Експериментальне дослідження особливостей породження наративів дітьми і юнаками дало підстави для наступних висновків: автобіографія в більшості випадків є автонаративом, в якому відбитий весь досвід особистості; наративи досліджуваних різняться залежно від їх ставлення до власного досвіду (позитивного, негативного, невизначеного та нейтрального); навіть негативне ставлення до подій свого життя може бути одним із шляхів саморозвитку, адже одна із функцій наративу полягає в знаходженні та переосмисленні того змісту минулого досвіду, що особистістю не сприймався.

У третьому розділі “Функціонування наративу в практиці психологічного консультування” визначені типи та рівні функціонування наративів, виявлені особливості функціонування наративу у дітей та дорослих.

Результати, отримані в процесі емпіричного дослідження, дали підставу зробити висновок, що тексти-наративи суттєво відрізняються один від одного в залежності від ставлення особистості до подій власного життя. Таким чином, було виділено чотири типи наративів:

1) амбівалентний тип (наратив, що породжується в процесі створення автобіографії досліджуваними, в яких переважає невизначене ставлення до власного досвіду);

2) емоційно-негативний тип (наратив, що породжується в процесі створення автобіографії досліджуваними, в яких переважає негативне ставлення до власного досвіду);

3) емоційно-позитивний тип (наратив, що породжується в процесі створення автобіографії досліджуваними, в яких переважає позитивне ставлення до власного досвіду);

4) емоційно-нейтральний тип (наратив, що породжується в процесі створення автобіографії досліджуваними, які описують формальні події життя, не виражаючи свого ставлення до них).

Характеристика типів наративів за даними критеріями в таблиці 2.

Таблиця 2

Психологічні особливості різних типів наративів

Типи наративів | Емоційно-

нейтральний | Амбівалент-

ний | Емоційно-

негативний | Емоційно-

позитивний

Ознаки наративу

Основні події, що описувалися | Формальні (дата народже-

ння, вступу до школи, тощо) | Невизначені події, невизна-

чене ставлення до досвіду | Травмуючі події життя | Переломні та важливі події життя

Характер розкриття досвіду | Відсутність цілісного уяв-

лення про жит-

тєвий шлях | Досвід тільки репрезентуєть-

ся |

Досвід осмислюється | Досвід відкритий для нових смислів

Переважальна

схема інтерпретації | Відсутня | Поведінкова | Емоційно-смислова | Смислова та когнітивна

Форма викладу | Формально-логічний | “Історія емоційноневи-значених етапів життя” | “Історія життя” | “Історія зміни”

Механізми прояву та розкриття особистості | Відсутні | Неусвідомлен-ня власних проблем; неви-значеність у ставленні до власного життя. | Витіснення власних проб-лем та небажа-

ння їх розкри-

вати; порушен- ня довіри в міжособових стосунках; неприйняття власної особистості. | Розкриття власних рис та якостей; праг- нення до само- визначення та самопізнання; прийняття

власної особистості.

На основі результатів, отриманих в процесі факторного аналізу, були визначені типи особистості, для яких характерні дані наративи. Зокрема, особистості, які породжують емоційно-негативний тип наративу, відрізняються емпатійністю, невпевненістю в собі, самокритичним ставленням до себе, неприйняттям власної особистості, схильністю до переживань станів тривоги та до породження домінуючих наративів негативного характеру. Їм властиве підвищене почуття відповідальності, орієнтація на соціальні норми та правила. Особи, що породжують емоційно-нейтральний тип наративу, не схильні до саморозкриття, стримані у виражанні емоцій. Для них характерний високий рівень самоконтролю, інертність мислення, бажання відмежуватися від оточуючих, виражене прагнення заперечувати наявність будь-яких труднощів та проблем. Породження емоційно-позитивного типу наративу найбільш властиве особам, що відрізняються позитивною самооцінкою, впевненістю в собі, високою мотивацією досягнення, високим ступенем саморозкриття, позитивним ставленням до власного досвіду. Для осіб, що породжують амбівалентний тип наративу, характерна тенденція до заниженої самооцінки, орієнтація на думку оточуючих, прагнення уникнути відповідальності, потреба в доброзичливому ставленні до себе, неможливість самовизначення та мотиваційна спрямованість - уникнення невдачі.

Експериментальне дослідження проблеми породження наративу дало підставу зробити висновок, що дітям молодшого шкільного віку, як і дорослим, властиве різне сприймання подій власного життя, а отже і різне ставлення до власного досвіду (позитивне, негативне, невизначене та нейтральне). В залежності від цього вони породжують різні типи наративів: емоційно-позитивний, емоційно-негативний, амбівалентний та емоційно-нейтральний. Тому на даному етапі дослідження постала проблема порівняння чинників, що впливають на породження різних типів наративів у дітей та дорослих. Можливо, те чи інше ставлення до власного досвіду і здатність розповісти про нього дійсно пов’язане з певними настановленнями, переконаннями, поглядами, які формуються в дитинстві і впродовж подальшого життя перетворюються в стереотипи.

Серед чинників, які сприяють породженню амбівалентного типу наративу у дітей, були визначені: неприйняття соціальних ролей, страх самовираження, високий рівень особистісної тривожності, невміння встановити позитивні контакти з ровесниками, страх не відповідати очікуванням оточуючих, наявність шкільних страхів і проблем в стосунках з учителями. Співвіднесення чинників, що сприяють породженню даного типу наративу у дітей та дорослих, дало підставу для висновків про те, що саме страх самовираження у дітей в дорослому віці зумовлює низький рівень саморозкриття, що, в свою чергу, впливає на неможливість усвідомлення власних проблем. Високий рівень тривожності в дитячому віці може призвести до появи депресивних станів у дорослого. Невміння спілкуватися з однолітками, положення “знехтуваного”, “ізольованого” члена колектива може бути чинником неприйняття своєї особистості в більш зрілому віці.

Порівняльний аналіз чинників, що сприяють породженню емоційно-негативного типу наративу у дітей та дорослих, дав змогу зробити висновок, що наявність у дитячому віці страху не відповідати очікуванням навколишніх згодом приводить до порушення довірчих стосунків з близькими. Неприйняття своїх соціальних ролей в дитячому віці може зумовити неприйняття своєї особистості в цілому у дорослих. Нереалістично високий рівень домаганнь у дітей веде до неможливості досягнення мети, і як наслідок, – до постійної ситуації неуспіху, яка в кінцевому результаті переростає в негативне ставлення до свого досвіду. Можна припустити, що згодом це стає чинником негативного емоційного ставлення до власної особистості, формування образу “невдахи”. Нарешті, ще одним чинником породження даного (як і амбівалентного) типу наративу може бути страх самовираження.

Породження емоційно-позитивного типу наративу в дитячому віці відбувається за умови відсутності страху самовираження, певної незалежності від думки оточуючих, в разі позитивного статусі дитини в колективі, її адекватної самооцінки та низького рівня тривожності. Порівнюючи дітей молодшого шкільного віку з дорослими, можна сказати, що відсутність страху самовираження у дітей молодшого шкільного віку сприяє можливості саморозкриття в дорослому віці. Низький рівень тривожності не приводить до появи депресивних чи істеричних станів (що характерно для осіб, які породжують амбівалентний тип наративу), а сприяє формуванню схильності до самопізнання, здатності реально оцінити свої якості та можливості і уміння співвіднести їх з подіями власного життя. Позитивний соціальний статус в колективі, вміння спілкуватися з однолітками, прийняття дитини колективом зумовлює позитивне емоційне ставлення до себе і прийняття своєї особистості в більш старшому віці. Адекватна (або висока) самооцінка у дітей, як правило, пов’язана із певною незалежністю від думки оточуючих, що в дорослому віці дає можливість оцінити власні думки і почуття та розповісти про них іншому, не боячись осуду чи негативної оцінки.

Таким чином, вміння породжувати наративи – важливий момент в саморозвитку дитини. Водночас викликає занепокоєння те, що вже в цьому віці у дітей з’являється домінуючий наратив (Дж.Фрідман, Дж.Комбс), який не дозволяє дитині по-іншому описати себе та свій досвід. Якщо домінуючий наратив носить деструктивний характер, він заважає саморозкриттю та самовираженню дитини. Відчуваючи чи навіть усвідомлюючи свою безпорадність, неприйняття з боку значущих людей, неможливість реалізувати свою потребу в любові, дитина породжує наратив, в якому витісняється певний досвід травмуючого характеру. Чинниками породження таких наративів у дітей молодшого шкільного віку найчастіше є: положення “знехтуваної” дитини в сім’ї чи несприятлива сімейна ситуація (розлучення, смерть батьків), несприятлива шкільна ситуація (невдачі в навчанні, неприйняття з боку ровесників), часті захворювання дитини. І оскільки в цьому віці лише формуються власне наративні способи осмислення дійсності, цей процес варто коригувати, залучаючи до цього не лише дитину, але й близьких для неї людей (зокрема, батьків).

Була розроблена програма індивідуальної корекційної роботи з дітьми та дорослими, в процесі якої були виділені рівні функціонування наративу:

- неконструктивний рівень, що зумовлений наявністю домінуючої історії. На даному рівні функціонування наративу людина не просто викладає формальні дати і події свого життя, вона розкриває область власних проблем, але не робить нічого для їх вирішення, оскільки не бачить конкретних шляхів. Особистість не може поглянути на проблему під іншим кутом зору тому, що неприйняття травмуючої ситуації обмежує її. Формується певна “домінуюча” історія,- наприклад, “історія втрати”, “історія поразки”, “історія безвихідності”, вийти за межі якої особистість неспроможна.

- конструктивний - на якому особистість ставиться до власного досвіду не як до сприйняття доконаних фактів, а як до історії, яка може конструюватися, що веде до переосмислення власного досвіду. Конструювання наративу залежить, насамперед, від того, як людина інтерпретує свій досвід, який смисл вона вкладає в ту чи іншу подію свого життя. Усвідомлення цього відкриває простір для нової інтерпретації тих аспектів життя, які не приймаються, заперечуються особистістю. Таким чином, особистість починає переосмислювати “травмуючий” досвід, розглядаючи свою історію з різних сторін. Таке переосмислення йде шляхом нового дослідження власного минулого, особливо тієї його частини, що не розкривалася на формальному рівні.

- реконструктивний рівень, на якому домінуючі наративи втрачають свою силу, внаслідок чого не лише з’являється новий погляд на ситуацію, але й вбачається у власному досвіді інший сенс, що є умовою створення нової історії, яка приймається особистістю як частина власного життя;

- синтезуючий (цілісний) рівень, що передбачає цілісне та позитивне сприймання власного досвіду. Події, що сприймаються особистістю як негативні або травмуючі, пройшовши процес переосмислення та реконструювання, набувають нового сенсу та включаються в історію життя людини як її невід’ємна частина. Таким чином створюється цілісна історія життя.

Отже, в процесі породження наративів особистість отримує можливість глибше зрозуміти себе, усвідомити власні проблеми, риси, якості, потреби, переконання, по-іншому оцінити свій досвід і прийняти його як частину власного життя, що є однією з умов саморозвитку особистості.

Напрацювання наративної психології доцільно використовувати не лише в індивідуальній, але й в груповій роботі, як один з методів профілактики породження деструктивних наративів у дітей та відкриття можливості для створення нових наративів у дорослих. З цією метою був розроблений тренінг саморозвитку особистості для дітей та наративний тренінг для осіб юнацького віку. Проведення групової роботи з дітьми спряло: формуванню позитивного ставлення до власної особистості; появі здатності переосмислювати власний досвід; прийняттю власного досвіду та включенню його в історію життя. На різних етапах тренінгової роботи використовувалися різні психологічні методи, такі як казкотерапія, ігрова терапія, релаксація та методи, що пов’язані з усвідомленням власного досвіду.

З особами юнацького віку тренінг був ефективний при дотриманні наступних умов: готовність учасників групи до саморозкриття; наявність зворотного звязку між учасниками; активність кожного учасника групи; відвертість у вираженні, емоцій, почуттів, думок, переживань; вільна вербалізація почуттів; лабільність у сприйманні власного досвіду. В разі дотримання хоча б половини перерахованих умов, ми мали можливість спостерігати зміни в наративах, що породжували досліджувані до і після тренінгових занять. Зокрема, це виявлялося у породженні різних типів наративних текстів, що може свідчити про певні особистісні зміни. Крім того, в процесі тренінгової роботи наративи учасників переходили