КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

СИТНІКОВ ОЛЕКСАНДР ПАНТЕЛІЙОВИЧ

УДК 930.1 (477) "19": 37

Освіта в Українській СРР (1920 - і роки): історіографія

Спеціальність 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії та культури України

Переяслав-Хмельницького

державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

КОЛЕСНИК ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ, завідувач кафедри давньої т

а нової історії України Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор

ПІНЧУК ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ, завідувач відділу української

історіографії Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук, доцент ПИВОВАР СЕРПИ ФЕДОРОВИЧ,

доцент кафедри новітньої історії України Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа Інститут української археографії та

джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України

Захист відбудеться 29 вересня 2003 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська,60, ауд. 349

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці

ім. М.Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 18 серпня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.І.Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (42 с., 510 назв). Загальний обсяг дисертації - 188 с.

ВСТУП. Актуальність дослідження. Історіографія освіти в УСРР 1920-х рр. є невід'ємною складовою вітчизняної історіографії новітнього періоду історії. Вона простежує найважливіші тенденції та закономірності розвитку української історичної науки та забезпечує сучасні методи історичного пізнання. Через розвідки проблемної історіографії відтворюється об'єктивний процес вітчизняної історичної науки, створюються передумови для її успішного розвитку, визначається характер і обсяг нових завдань, що постають перед нею. Узагальнення наукових напрацювань з історії освіти вкрай необхідне як для її подальшого дослідження зокрема, так й історії української культури - загалом.

Актуальність дослідження посилюється тим, що здобуття Україною незалежності стало найважливішою передумовою реформування системи освіти. Без її оновлення неможливо побудувати громадянське суспільство, подолати економічну і соціальну кризу так званого "перехідного періоду", забезпечити економічне зростання та культурне піднесення. У зв'язку з цим зростає значення критичного узагальнення досвіду минулого та винесення з нього історичних уроків. Вирішення цього насущного завдання науковців неможливе без продуктивних історіографічних розвідок.

Необхідність історіографічної розробки питань освіти в УСРР 1920-х рр. зумовлюється також і відсутністю спеціального її дослідження.

Об'єктом дослідження є сукупність основних груп історіографічних джерел з історії освіти УСРР 1920-х рр.

Предметом дослідження є провідні напрями зародження, становлення і збагачення наукових знань з історії освіти в УСРР у 1920-і рр., формування концептуальних засад їх дослідження, виявлення основних тенденцій і закономірностей нагромадження цих знань.

Мета роботи — об'єктивно і комплексно проаналізувати процес формування історичних знань про становлення та розвиток радянської системи освіти в УСРР у 1920-і рр., означити і обґрунтувати конкретні пропозиції щодо подальшої наукової розробки історії освіти в УСРР у 1920-і рр.

У відповідності з метою визначені такі завдання :

- виявити, систематизувати, класифікувати і охарактеризувати основні групи історіографічних джерел з історії освіти в радянській Україні 1920-х рр.;

- з'ясувати та обгрунтувати основні історіографічні періоди вивчення історії становлення та розвитку радянської освіти в Україні у 1920-і рр., показати їх характерні особливості;

- виявити провідні напрями і основні тенденції дослідження історії освіти в УСРР 1920-х рр., проаналізувати існуючі парадигми щодо її розробки, розкрити динаміку й особливості вивчення окремих її аспектів, осягнути вагомість і значення дослідницьких результатів та визначити їх залежність від конкретно-історичних умов; - простежити вплив політичної кон'юнктури тоталітарного режиму на проблематику, зміст, рівень і об'єктивність досліджень з історії освіти в УСРР у 1920-і рр.;

- визначити ступінь науковості історичних концепцій, ефективності методологічних прийомів та їх значення для осмислення досвіду минулого;

- висвітлити новітні підходи дослідників до історії освітнього процесу в УСРР 1920-х рр. в умовах деідеологізації історичної науки та подолання партійно-класового підходу до висвітлення історичного минулого, а також вичленити персональний внесок наукових інституцій і окремих учених у розробку історії становлення та розвитку освіти в УСРР у 1920-і рр.;

- окреслити недосліджені, недостатньо вивчені або сфальсифіковані аспекти проблеми, узагальнити історіографічні уроки і обґрунтувати перспективи дослідження теми.

Хронологічні рамки дослідження мають два виміри: а) межі реальних історичних подій, пов'язаних із становленням та розвитком радянської системи освіти в Україні 1920-х рр.; б) межі зародження, розгортання і проведення самих наукових досліджень цієї теми, початок яких співпадає з подіями реальної історії, тобто з початком 1920-х рр., а кінцевий припадає на перші роки XXI ст.

Методологічною основою роботи є принципи історизму, об'єктивності, всебічності, наступності тощо. Для розв'язання поставлених завдань використано методи періодизації, проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, синхронний, системного аналізу та синтезу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше узагальнено процес формування історичних знань про суть, особливості і практику реалізації освітянської політики в УСРР у 1920-і рр. Обгрунтована нова, сучасна періодизація вивчення цієї теми. Переглянуто застарілі, офіційно санкціоновані в радянські часи висновки щодо публікацій 1920-х рр. Оновлено історіографічні оцінки радянської літератури з різних аспектів освітнього процесу в УСРР у 1920-і рр., що з'явилася у 1930-х - 1980-х рр., показано їхню підпорядкованість панівним тоді політичним поглядам. Неупереджено визначено місце зарубіжних праць в дослідженні історії освіти радянської України 1920-х рр. Вперше проаналізовано новітні публікації, розкрито їх важливе значення для переосмислення освітянської політики Наркомосу УСРР протягом 1920-х рр. Переосмислено низку оцінок і висновків, виокремлено проблеми, перспективні для подальшого дослідження.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії вітчизняної історичної науки, при розробці нормативних і спеціальних курсів з історії України для студентів вузів та учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Наукова апробація. Основні результати та частина матеріалів дисертації оприлюднені на Всеукраїнських наукових конференціях "Освіта Переяславщини:

минуле і сучасність. 1702-2002 рр.", "Педагогічні ідеї А.С. Макаренка і сучасність:

проблеми та перспективи", "Переяславська земля і світ людини" й викладені у 6 наукових публікаціях загальним обсягом 2,5 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі "Стан наукової розробки, періодизація та джерела історіографії освіти в УСРР у 1920-і роки" з'ясовано ступінь вивчення теми, визначено й обґрунтовано основні історіографічні періоди, охарактеризована джерельна база дослідження

Історіографічні дослідження, які так чи інакше дотичні до обраної теми або частково розкривають її, умовно можна об'єднати у чотири групи: 1) узагальнюючі видання з історіографії радянського суспільства та історії України, а також роботи, що розкривають особливості та результати історичної науки на тому чи іншому її етапі, висвітлюють діяльність історичних наукових установ і закладів; 2) розвідки, присвячені історіографії культурної революції, культурного будівництва та формування радянської інтелігенції; 3) дослідження з історіографії радянських державних органів та громадських організацій у 1920-і рр.; 4) роботи з історіографії історико-педагогічної науки в Україні, політики українізації та окремих аспектів радянської освіти у 1920-і рр.

Переважна частина цієї історіографічної літератури з'явилася в радянську добу. У ній оцінка нагромаджених знань здійснювалася на основі панівних у той час в науці марксистсько-ленінських методологічних підходів і установок. Неупереджена історіографічна переоцінка напрацьованого матеріалу розпочалася лише на початку 1990-х рр., після розпаду СРСР,' і поки що лише побіжно зачепила історіографію освіти в УСРР. Лише деякі питання історіографії освітнього процесу в Українській СРР знайшли своє відображення у вступних частинах або окремих розділах новітніх дисертаційних та монографічних робіт І.В.Ващенка, В.М.Гололобова, І.В.Кліцакова, В.В.Липинського, М.І.Мірошниченко, Ю.І.Чирви та ін.2 Поки що відсутня узагальнююча грунтовна праця з історіографії становлення та розвитку радянської освіти в УСРР у роки непу, поодинокими є розвідки з історії вивчення її окремих аспектів. А сучасний етап розвитку вітчизняної історичної науки, який позначений якісними змінами і зрушеннями, настійно потребує підготовки таких досліджень.

' Див: Коцур В.П. Історичні дослідження: упереджені та об'єктивні оцінки (соціальні зміни і політичні процеси в Україні 1920-х - 30-х рр.: історіографія). - К., 1998;

Водотика С.Г. Нариси історії історичної науки УСРР 1920-х років. - К.-Херсон, 1998;

Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України: Курс лекцій. - Чернівці, 1999.

2 Див.: Ващенко І.В. Політика українізації 1920-х - поч. 1930-х років в Україні: проблеми історіографії: Автореф. дис. ...канд.. іст. наук. -Дніпропетровськ, 2001; Гололобов В.М. Ліквідація неписьменності серед дорослого населення України у 20-х роках: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Запоріжжя, 1998; Кліцакое І.В. Педагогічні кадри України (1917-1937 рр.). - Донецьк, 1997;

Липинський В.В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-і роки. -Донецьк, 2000; Мірошниченко М.І. Вища школа Радянської України в 1920-1928 рр.: проблеми розвитку, досвід, уроки: Автореф. дис. ... канд.. іст. наук. - К.,1993;

Чирва Ю.І. Розвиток народної освіти України (1917-1932 рр.): Історіографія проблеми: Автореф. дис.... канд. іст. наук. –Дніпропетровськ, 1995 та ін.

Радянська періодизація розвитку історичної науки і вив' проблем, включаючи й історіографію освіти в УСРР у 1920-і рр. упередженою і застарілою, оскільки підганялася під офіційно в будівництва соціалізму. Сучасний об'єктивний аналіз особлив

Радянська періодизація розвитку історичної науки і вивчення окремих проблем, включаючи й історіографію освіти в УСРР у 1920-і рр., є ідеологічно упередженою і застарілою, оскільки підганялася під офіційно визначені етапи будівництва соціалізму. Сучасний об'єктивний аналіз особливостей процесу нагромадження знань про радянську освіту в Україні у роки непу дозволяє виділити такі основні історіографічні періоди: 1) 1920-і рр.; 2) 1930-і - середина 1950-х рр.; 3) друга половина 1950-х - початок 1990-х рр.; 4) сучасний, який розпочався після проголошення незалежності України і розпаду СРСР. У дисертації розкриваються головні особливості кожного із періодів, показуються конкретно-історичні чинники, які впливали на стан історичної науки і вивчення конкретних проблем.

Джерельну базу дослідження становлять праці, створені впродовж усіх періодів історіографії і за видовим принципом класифікуються на п'ять груп: 1) документи державних, політичних і громадських організацій, наукових установ; 2) моно-проблемні розвідки, присвячені освітньому процесу в УСРР у 1920-і рр.; 3) узагальнюючі праці з історії України, окремих її періодів, а також з історії радянської освіти; 4) підручники і навчальні посібники, довідкові та науково-популярні видання;

5) публіцистична література. У розділі розкриваються особливості, місце та значення кожної групи історіографічних джерел у дослідженні теми.

Другий розділ "Висвітлення концепції, моделі та практики освіти в УСРР у суспільно-політичній та науковій літературі 1920-х років" присвячений низці питань історіографії становлення та розвитку радянської освіти в Україні, які знайшли своє відображення в публікаціях непівської доби. Зокрема, показується, що історіографія становлення та розвитку самобутньої радянської системи освіти в УСРР у 1920-і рр. розпочалася одночасно із формуванням цієї системи. Цьому сприяло видання значної кількості документальних і статистичних матеріалів. Відсутність усталеної офіційно санкціонованої "ідеологічної правди" спричинила наявність різних підходів і позицій з тих чи інших питань освіти. Провідне місце у висвітленні різних аспектів освітнього процесу в республіці в той час належить керівникам і працівникам освіти Г.Ф.Гриньку, А.Приходьку, Я.П.Ряппо, М.О.Скрипнику, а також журналістам. До цього питання зверталися і науковці.

Публікації 1920-х рр. мають значний науковий інтерес не лише як джерела фактичного матеріалу, але і як перші спроби оцінки, осмислення та характеристики змін і перетворень, що відбувалися в освіті УСРР. У них закладені підвалини для вивчення комплексу питань, пов'язаних з розробкою, обґрунтуванням і практичним втіленням в життя самобутньої української концепції освіти, простежується прагнення .відобразити її особливості, позитивні і негативні моменти.

У висвітленні освітнього процесу в УСРР у 1920-і рр. домінував популярно-пропагандистський підхід, що свідчило про певне відставання наукових досліджень від реальних процесів.

У розділі на основі публікацій керівників і працівників Наркомосу УСРР', праць А.Воронця, Я.Звигальського, М.Іванова, І.Козачка, А.Самохвалова,

' Див.: Гринько Г. Очередные задачи советского строительства в области просвешения. - X., 1920; ного ж. Очерки советской просветительной политики. -X.. 1923: Приходько А. Культурне будівництво на Україні (за 1925-26 та 1926-27

Г.Піддубного та інших2 аналізується історіографія питань, які ставилися і розглядалися в тогочасній суспільно-політичній і науковій літературі: причини і мотиви переходу Наркомосу УСРР до нової концепції та моделі освіти на початку 1920-х рр., відмінності української системи освіти від системи освіти в РСФРР, створення та функціонування мережі загальної освіти дітей та дорослих, сітка професійної та спеціальної освіти, стан фінансування навчальних закладів, їх матеріальна база, пролетаризація закладів професійної та спеціальної освіти, реальні результати і здобутки в різних ланках освіти, створення сітки освіти національних меншин в Україні, конкретна практика роботи окремих вузів тощо.

Разом з тим значно менше уваги зверталося на кадровий склад установ системи освіти, навчально-виховну, методичну, наукову роботу, внутрішнє життя учнівських та студентських колективів.

Суспільно-політична і наукова література 1920-х рр., присвячена освітянській політиці і практиці в УСРР, неоднозначна за своїм змістом. У ній помітні два протилежних підходи у ставленні до оцінки концепції та моделі освіти в УСРР та здійснення освітньої реформи в республіці. Ці підходи відбивали позиції Наркомосів УСРР і РСФРР. Схвально-позитивне відношення виражали автори та прибічники запроваджуваної системи освіти в Україні. Негативну оцінку український досвід в галузі освіти знаходив, як правило, в прихильників російської моделі та системи освіти, зокрема в російських дослідників С. Купідонова, В.Маркова та ін.3

В цілому у 1920-і рр. здійснювалися лише перші кроки в узагальненні, нагромадженні і систематизації фактичного матеріалу, визначенні проблематики та основних напрямків наукових досліджень. Значна частина проблем була лише поставлена та позначена і продовжувала вимагати свого всебічного розгляду та обґрунтування. І хоча література 1920-х рр. не відрізняється повнотою висвітлення широкого кола питань тогочасної освіти в УСРР і має певні недоліки, вона, безумовно, зберігає своє значення для вивчення історії становлення та розвитку української системи освіти.

рр.). - X., 1927; Ряппо Я.П. Система народного просвешения Украини. Сб. материалов, статей й докладов. - X., 1925; його ж. Реформа высшей школы на Украине в годьі революции (1920-1924). Сб. статей й докладов. - X., 1925; його ж. Народна освіта на Україні за десять років революції. - X., 1927; Скрипник М.О. Основні завдання культурного будівництва за доби соціалістичної реконструкції країни. - X., 1929 та ін.

2 Див.: Воронець А. Неписьменність на Україні і боротьба з нею. - X., 1924;

його ж. Етапи ліквідації неписьменності серед дорослого населення України // Радянська освіта. - 1925. - №2. - С.3-10; Звигальський Я., Іванов М. Професійна освіта на Україні. - X., 1927; Козачок І., Самохвалов А. Масова загальна профтехнічна і вища освіта. - X., 1929; Піддубний Г. Десять років ліквідації неписьменності в УСРР // Шлях освіти. -1927. - №10. - С.114-120 та ін.

3 Див.; Купидонов С.Я. Индустриальная школа Украины и унификация системи технического образования в СССР. — М., 1929; Марков В.Н. Советская система народного образования УССР. Материалы к истории развития системи народного образования УССР. - Саратов, 1928 та ін.

У третьому розділі "Освітній процес в УСРР 1920-х років в історіографії доби сталінського тоталітаризму" аналізується стан вивчення історії освіти в умовах згубного впливу на історичну науку сталінізму.

Утвердження наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр. режиму одноособової влади Сталіна негативно позначилося на радянській історичній науці, яка була перетворена в одну із ідеологічних опор правлячого режиму. Насамперед цим пояснюється упереджене і однобічне відображення освіти в УСРР у 1920-і рр. сталінською історіографією. Аналіз і коментар змін і перетворень в освітній сфері УСРР 1920-х рр. здійснювався через призму сталінської практики соціалістичного будівництва загалом, уніфікації культурного життя - зокрема.

Істориків позбавили доступу до достовірних матеріалів і даних статистики. Це значно обмежило можливості у вивченні історії освіти в УСРР.

Сталінські соціалістичні перетворення, які з кінця 1920-х рр. супроводжувалися повною уніфікацією освіти в СРСР, не потребували поглибленого вивчення особливостей моделі, системи і конкретної освітньої практики, що були притаманні УСРР у 1920-і рр. Тому в 1930-і - першій половині 1950-х рр. публікації з історії освіти, як правило, пропагували завоювання культурної революції, а практика освіти в УСРР у 1920-і рр. розглядалася не як самобутній етап в історії радянської освіти, а як така, що йшла у загальному руслі освітянської політики СРСР.

Звернення дослідників до висвітлення питань радянської освіти 1920-х рр. відбувалося епізодично, лише щоб підтвердити вірність політики правлячої партії. Воно пов'язане, насамперед, з політикою форсованого будівництва соціалізму на початку 1930-х рр., проголошенням перемоги соціалізму в СРСР, а також у зв'язку з святкуванням 15, 20, 30-річчя Жовтневої революції. І лише наприкінці 1940-х -першій половині 1950-х рр. ті чи інші аспекти освіти 1920-х рр. почали постійно привертати увагу істориків.

Тематика публікацій з історії освіти в УСРР 1920-х рр. визначалася в добу сталінського тоталітаризму політичними і соціально-економічними змінами, які відбувалися в країні. На початку 1930-х рр., коли здійснювалося форсоване будівництво соціалізму і ліквідовувалися рештки експлуататорських класів, проводилася боротьба проти так званого українського "буржуазного націоналізму", головна увага дослідників (В.Баумштейн, Х.Бобров, С.Дізель, М.Зарецький, І.Нольде, О. Серіна, Я.Тун та ін.) приділялася історії пролетаризації вищої школи, підготовки робітничих кадрів, а також проблемам коренізації освіти в республіці.' Висвітлення питань велося тенденційно, в угоду сталінській політиці.

' Див.: Дізель С., Баумштейн В. Боротьба за вищу школу. - X., 1931; Бобров X. П'ятнадцять років боротьби за масові технічні кадри // Комуністична освіта. -1932. - №11-12. - С.78-84; Зарецький М. Стан фабрично-заводського учнівства до 15-х роковин Жовтня // Робітнича освіта. - 1932. - №4. - С.19- 27; Нольде І. З підсумків боротьби за кадри // Робітнича освіта. - 1932. - №4. - С. 28-34; Серіна О. Нові жіночі кадри для народного господарства. - X., 1931 та ін.

Друга половина 1930-х рр. позначена виходом праць російських і українських учених Б.Келлера, Б.Воліна, С.Кафтанова, А.Бейліна, Г.Хоменка та інших, які показували успіхи соціалізму у формуванні власної інтелігенції.

У повоєнну добу, коли відбувався наступ сталінізму в сфері ідеології, радянські науковці М.А.Бистров, І.Д.Золотоверхий, М.П.Рудько, Л.П.Тендерес, С.Х.Чавдаров зробили спробу показати в загальних рисах досягнення УСРР в розвитку освіти за роки радянської влади і розпочали спеціальне дослідження окремих складових системи освіти в УСРР у 1920-і рр. '

На жаль, на цих працях позначився вплив короткого курсу "Історії ВКП(б)". Вони мали схвальний характер, тиражували офіційну концепцію і оцінки, ілюстрували на основі фактичного і статистичного матеріалу успіхи соціалізму в галузі освіти. Освіта в УСРР у 1920-і рр. подавалася в контексті освіти РСФРР. Отже, історіографія радянської освіти в республіці підпорядковувалася історичним концепціям російських дослідників.

У четвертому розділі "Дослідження історії освіти в УСРР (1920-і роки) у другій половині 1950-х - на початку 1990-х років" простежуються особливості радянської історіографії освіти в Україні 1920-х рр., зумовлені, насамперед, змінами в радянському суспільстві в період так званої "хрущовської відлиги", "брежнєвщини" і горбачовської "перебудови".

Деякі позитивні зрушення в історичній науці за "хрущовської десталінізації" зумовили пильнішу увагу радянських істориків до питань освіти в УСРР у 1920-і рр. Висвітлення теми відбувалося у двох напрямах: 1) у рамках дослідження значно ширших або суміжних проблем, таких як культурна революція, радянське-культурне будівництво, підвищення культурного рівня робітників і селян та формування нової радянської інтелігенції (Р.В.Бабійчук, А.Г.Бондар, С.К.Гутянський, Г.Д.Діденко, Ю.О.Курносов, Н.А.Мілюкова, В.П.Чумаченко); 2) через вивчення окремих галузей освіти (М.М.Грищенко, М.С.Гриценко, Л.В.Черкашин, Т.М.Шашло, Г.І.Ясницький та ін.). На жаль, традиційні підходи радянських вчених до історії становлення та розвитку освіти в УСРР у 1920-і рр. не змінилися. Аналіз освітянської практики, як і раніше, здійснювався під кутом зору усталених коментарів та оцінок, хоча сталінські праці і були вилучені з наукового обігу. Історіографія другої половини 1950-х - першої половини 1960-х рр. радянської освіти 1920-х рр. поповнювалася шляхом ширшого використання

' Див.: Быістров Н.А. Борьба Коммунистической партии за дальнейшее развитие и укрепление советской высшей школи на У краине (1928-1939 гг.): Дис. ... канд. ист. наук. - К., 1954; Золотоверхий И.Д. Борьба КП(б)У за культурную революцию на Украине в годы перехода на мирную работу по восстановлению народного хозяйства (1921-1925 гг.): Автореф. дис. ... канд. ист. наук. - К., 1950;

Рудько Н.П. Строительство советской высшей школы в Украинской ССР в 1918-1925 годах: Автореф. дис. ...канд. ист. наук. - К., 1953; Тендерес Л.П. Культурное строительство на Украине в период борьбы партии за социалистическую индустриализацию страны (1926-1929 гг.): Автореф. дис. ...канд. ист. наук. - К., 1951; Чавдаров С.Х. Тридцять років радянської школи УРСР// Наукові записки Українського науково-дослідного інституту педагогіки. - Т.З. - К., 1949.

ленінських праць та збагачення конкретно-історичного матеріалу, а також через деяку деталізацію традиційної тематики і висвітлення деяких нових аспектів теми (українізація освіти тощо). Водночас, дослідники продовжували трактувати явища освітнього життя з класових позицій, засуджували особливості української концепції та моделі освіти, вважаючи її головною хибою підміну принципу політехнізму професіоналізацією навчання.

У другій половині 1960-х - першій половині 1980-х рр. зусилля радянських науковців зосереджувалися, насамперед, на обґрунтуванні ленінських ідей та принципів радянської освіти. Однак, у той час відбулася реанімація методологічних постулатів короткого курсу "Історії ВКП(б)", й активна робота над ленінськими текстами мало збагатила традиційні уявлення про становлення та розвиток освіти в УСРР, реальні новації залишалися мізерними. Радянська історіографія освіти в УСРР другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр. мала некритичний характер і вписувалася, по-перше, в рамки окреслені сформульованою науковцями "ленінською концепцією" культурної революції, по-друге, в схему висхідного поступального розвитку радянської освіти. Незначні зміни відбулися в тематиці історії радянської освіти у 1920-і рр., які зводилися до деталізації більш загальних тем. В цілому вивчення історії освіти УСРР у 1920-і рр. здійснювалося в рамках висновків і оцінок, що вкладалися в усталені раніше схеми. Через це особливості освіти в Україні у 1920-і рр. не аналізувалися і не розкривалися. Виклад матеріалу спрямовувався на висвітлення успіхів у сфері освіти. В умовах наростання системної кризи радянського ладу об'єктивний аналіз вітчизняними дослідниками проблем освіти в УСРР у 1920-і рр. був неможливий.

Зарубіжна історіографія другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр. характеризується протилежними підходами і поглядами до оцінки процесу становлення і розвитку радянської освіти в УСРР у 1920-і рр. Праці П.Голубенка. І.Коляски, І.Кошелівця, хоча і не мають достатньої джерельної бази, проникнуті ідеєю українського національного відродження. А такі дослідники як А.Інкелес, Дж. Пеннар, Дж. Берендей, Ш.Фітцпатрик, І І.Кнін га інші, звергаючись до історії радянської освіти у 1920-і рр., акцентували увагу на її недоліках, суперечностях, негативно оцінювали значення соціалістичних змін в системі освіти, робітфаків та заочних і вечірніх форм навчання, принципи управління освітою, класовий підхід до освіти тощо. Власне, у кожному явищі вони прагнули виокремити те, про що не говорили їх радянські колеги (в цьому помітна певна тенденційність зарубіжних вчених) і тим самим показували зворотний бік тієї картини освіти, яку створювали радянські історики.

Перебудова радянського суспільства другої половини 1980-х - початку 90-х рр. позитивно вплинула на розвиток радянської історичної науки і на дослідження питань історії освіти в УСРР у 1920-і рр. Розпочалося засудження сталінізму в сфері культури і освіти, зокрема, протиставлення сталінської практики соціалістичного будівництва ленінській теорії соціалізму. Історики В.М.Даниленко, ГВ.Касьянов, О.І.Кліцаков, В.С.Лозицький, М.І.Панчук, Л.І.Ткачова, Б.В.Чирко та інші' поставили низку нових

' Див.: Касьянов Г.В., Даниленко В.М. Сталінізм і українська інтелігенція (20-і -30-і роки). - К., 1991; Клицакое И.А. Из истории подготовки и воспитания учительських кадров (1917-1937 гг.). - Луганськ, 1991,- Лозицький В.С. Політика українізації в 20-х -30-х роках: історія проблеми, уроки // Укр. іст. журн. - 1989. - №3. - С.46-55; Ткачова

проблем з історії радянської освіти у 1920-і рр.: репресії щодо інтелігенції, негативне значення "чисток" в освітніх заходах, недостатнє фінансування закладів освіти, здійснення українізації в освітній сфері; переоцінка ролі і місця діячів Наркомосу УСРР в здійсненні освітянської політики, особливості підготовки та діяльності вчителів тощо. Але новації історіографії часів горбачовської "перебудови" не вийшли за рамки панівної методології та активно створюваної в той час концепції гуманного демократичного соціалізму. Перегляд історії освіти в УСРР відбувався на основі оновлення концепції соціалізму.

У п'ятому розділі "Сучасний період історіографії освіти в УСРР у 1920-і роки", розкриваються ті якісні зрушення та зміни, що відбулися в досліджені теми впродовж 1990-х та в перші роки XXI ст. Головними особливостями цього періоду стали відречення вітчизняних науковців від марксистсько-ленінської методології і партійно-класового підходу до аналізу суспільних явищ, широке використання нових, закритих у радянські часи, документів, прагнення переосмислити на основі сучасних методик процес становлення і розвитку освіти в УСРР у 1920-і рр.

Освітянська практика висвітлюється через призму внутрішніх суперечностей, шляхом подолання радянських догматичних схем, усунення міфів, політико-ідеологічних стереотипів та переосмислення теоретичних основ історичного пізнання.

Література сучасного періоду історіографії освіти в радянській Україні доби непу неоднозначна за своїм змістом і характером. Умовно її можна поділити на такі основні групи: 1) узагальнюючі видання з історії України; 2) роботи присвячені національно-культурним процесам; 3) тематичні дослідження з окремих питань та аспектів історії освіти в УСРР у 1920-і рр.; 4) наукові розвідки, присвячені . становленню і розвитку всієї системи освіти в республіці в означений час.

В публікаціях, віднесених до першої і другої групи історія освіти в УСРР 1920-х рр. розглядається побіжно і не є предметом спеціального вивчення. Але вони містять важливі нові підсумкові оцінки і дані, які стосуються ліквідації неписьменності, шкільної, професійної освіти, її українізації тощо.

Найчисельнішу групу становлять тематичні дослідження. Історіографічний аналіз праць, підготовлених 0.Б.Бистрицькою, Л.П.Вовк, О.О.Войналович, В.М.Гололобовим, І.О.Кліцаковим, С.О.Куглером, В.В.Липинським, І.Л.Лікарчуком, Л.В.Потаповою, М.С.Лисенком, О.Л.Приходько, В.Г.Шарпатим, С.В.Майбородою, М.І.Мірошниченко та іншими,2 свідчить, що з проголошенням

Л.І. Соціальне обличчя української інтелігенції 20-х-ЗО-х років // Проблеми історії України: факти, досягнення, пошуки. -Вип.І.-К., 1991.-С.68-74таін.

2 Бистрицька О.Д.Розвиток системи освіти національних меншин в Україні у 1917-1939 р.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - X., 1998; Вовк Л.П. Історія освіти дорослих в Україні: Нариси. - К., 1994; Войналович О. Організація шкільної освіти для національних меншин в Україні: 20-30-і рр. - К., 1992; Кліцаков 1.0. Педагогічні кадри України (1917-1937 рр.). - Донецьк, 1997; Куглер С.А. Политика формирования рабочих кадров для промьшленности и транспорта Украины (1921-1941 гг.). - Донецк, 1997; Лікарчук І.Л. Проблеми підготовки робітничих кадрів в Україні (1920-1929 рр.). - К., 1996; Липинський В.В. Пошуки оптимальної концепції освіти в Україні на початку 20-х років // Вісник Донецького університету економіки і

незалежності України, демократизацією суспільних відносин, розширенням доступу до архівів наукова проблематика значно розширилась, а процес сучасного переосмислення історії освіти в УСРР у 1920-і рр. охоплює найрізноманітніші аспекти теми. Уже чітко окреслені нові підходи до розуміння української концепції та моделі освіти, здійснюється неупереджене вивчення різних ланок освіти. Науковці розробляють проблеми державного управління освітою в республіці у 1920-і рр., підготовки педагогічних кадрів для різних ланок освіти, становища освітян в радянському суспільстві, українізації та національної політики держави в освітній галузі, зарубіжного співробітництва освітніх установ радянської України, теоретичної і практичної спадщини окремих керівників Наркомосу УСРР тощо.

Зроблено перші спроби подати цілісну картину становлення і розвитку всієї системи освіти в Україні упродовж 1920-х рр. Але вони не вичерпують тему, так як її комплексна і всебічна розробка вимагає попереднього глибокого вивчення окремих питань та аспектів історії освіти в УСРР у 1920-і рр.

У висновках підведені підсумки дослідження, які виносяться на захист:

- Дослідження історії освіти УСРР 1920-х рр. відбувалося у руслі загальних тенденцій розвитку історичної науки. Радянські історики були змушені коментувати суспільні явища і процеси в галузі освіти через призму апологетики політики та практики комуністичної партії, що й привело історичну науку в полон догматичних, нерідко антинаукових стереотипів. На сучасному етапі вітчизняної історіографії, який розпочався після проголошення незалежності України і розпаду СРСР, відбулися якісні зміни у дослідженні та висвітленні історії освіти в УСРР у 1920-і рр., зумовлені, насамперед, звільненням історичної науки від марксистсько-ленінської ідеології та методології;

- В суспільно-політичній та науковій літературі 1920-х рр. були зроблені перші кроки у визначенні й розробці цілої низки питань історії освіти: суть української концепції та моделі освіти, відмінності системи освіти в УСРР і в РСФРР, організація та діяльність мережі загальної освіти дітей і дорослих, сітки професійної освіти, пролетаризація закладів спеціальної освіти тощо. У публікаціях 1920-х рр. позитивне відношення до оцінки запроваджуваної моделі освіти в республіці висловлювали її автори та прибічники, а негативне - прихильники російської моделі освіти;

- Сталінська практика уніфікації освіти не потребувала вивчення особливостей української концепції та моделі освіти, реальної освітньої практики в республіці. Тому в часи панування сталінізму звернення до історії освіти в УСРР 1920-х рр. відбувалося епізодично, лише в угоду ідейним та політичним мотивам, з метою пропаганди завоювань соціалізму. Політична практика 1930-х - першої половини 1^50-х рр. визначала тематику публікацій з історії освіти в УСРР. Але

торгівлі. Серія гуманітарні науки. - 1999. - №1. - С. 20-24; Лисенко М.С. Становлення середньої спеціальної освіти в Україні (1922-1930 рр.): Автореф. дис.... канд. іст. наук. - Харків, 2000; Майборода С.В. Державне управління вищою освітою в Україні: структура, функції, тенденції розвитку (1917-1959 рр.). - К., 2000;

Шарпатий В.Г. Діяльність М.О.Скрипника на чолі Наркомату освіти Радянської України (1927-1933 рр.): Автореф. дис.... канд. іст. наук. - Запоріжжя, 1994 та ін.

конкретно-історичний матеріал підпорядковувався концептуальним засадам освіти в РСФРР. Таким чином, спотворювалася реальна історична картина самобутньої моделі освіти в УСРР 1920-х рр.;

- У другій половині 1950-х - на початку 1990-х рр. історія освіти в радянській Україні непівської доби досліджувалася на основі класових, партійних позицій, в рамках ленінських уявлень про культурну революцію та радянську освіту. У "хрущовське десятиріччя" відбулася певна деталізація тематики з історії освіти, яка спрямовувалася на різні галузі освітньої сфери. Деякі дослідники звернулися до заборонених в часи сталінізму аспектів, зокрема, до українізації. У другій половині 1960-х - першій половині 1980-х рр. тематика досліджень розширилась, а радянські дослідники здійснювали так зване "поглиблене і всебічне вивчення" ленінської спадщини з питань освіти. Але ідеалізація ленінських ідей набула абсолютного характеру, тому інші погляди щодо організації освіти, які відстоювалися у 1920-і рр. частиною керівників освіти УСРР, категорично засуджувалися.

Зарубіжні історики намагалися по-іншому оцінити низку процесів і явищ в радянській освіті у 1920-і рр., акцентували увагу на тому, що замовчували або фальсифікували радянські дослідники.

В роки горбачовської "перебудови" здобутком науковців стала критика сталінізму в сфері культури і освіти, історики почали висвітлювати репресії щодо інтелігенції, проблеми українізації, започаткували переоцінку діяльності окремих керівників Наркомосу УСРР або тих чи інших подій і фактів освітянської політики в радянській Україні у 1920-і рр. Водночас новації виявилися незначними, так як переосмислення історії освіти здійснювалося на основі попередньої марксистсько-ленінської методології та модернізованої й осучасненої партійно-радянським керівництвом ленінської концепції соціалізму;

- Сучасний період історіографії освіти в УСРР у 1920-і рр. позначений якісними змінами у вивченні освітянської практики в радянській Україні. Значне місце в тематиці науковців посіли проблеми української концепції та моделі освіти, відбувається неупереджене вивчення історії різних ланок освіти, - від ліквідації неписьменності та загальної освіти дітей та дорослих до вищої освіти. Науковці активніше звертаються до питань державного управління освітою, підготовки, діяльності, умов життя освітян, українізації та коренізації освіти тощо. Але неупереджена розробка цих та інших питань історії освіти в УСРР 1920-х рр. вимагає продовження;

- Опрацювання та аналіз історіографічних джерел дозволяють обгрунтувати деякі історіографічні рекомендації. Поглибленого і всебічного вивчення вимагає проблема теоретичної розробки та обгрунтування української концепції та моделі освіти у 1920-і рр. Наукове пізнання концептуальних засад освіти в УСРР у 1920-і рр. неможливе без вивчення теоретичних дискусій і полеміки, які велись між представниками російської і української концепцій освіти.

Повноцінне відтворення історії кожної галузі освіти має відбуватися шляхом подальшої розробки таких важливих питань: мережа різних типів навчальних закладів, їх фінансування та стан матеріально-технічної і навчально-методичної бази, кадровий склад установ освіти, матеріальне забезпечення і соціальний статус педагогів, навчально-методична та наукова робота в освітніх закладах, учнівські та

студентські колективи та організації, діяльність Народного комісаріату освіти і його структурних підрозділів. По суті, йдеться про наукове переосмислення і детальне дослідження усіх складових інфраструктури системи освіти в УСРР у 1920-і рр.

У контексті дослідження окремих галузей освіти варто звернути увагу і на більш вузькі та ще недостатньо розроблені аспекти історії освіти в УСРР у 1920-і рр. Зокрема, у системі загальноосвітньої підготовки дітей спеціального наукового вивчення потребують причини, умови і практика організації в республіці дитячих будинків, яка особливо була поширена у 1920-1922 рр., результати та досвід діяльності цих будинків, причини ліквідації такої форми організації дитячих колективів. Певні потенційні можливості зберігає і науковий аналіз утворення й функціонування різних професійних курсів, професійних шкіл, вечірніх робітничих технікумів, учнівських бригад, навчальних майстерень, шкіл ФЗУ. Ще не висвітлені роль і місце вечірніх робітничих факультетів. Поглибленого дослідження вимагає мережа денних робітничих факультетів та підготовчих курсів. Поки що недостатньо вивчені проблеми кадрового складу освітніх установ:

кількісний і якісний склад вчителів шкіл і дитячих будинків, викладачів технікумів та інститутів; форми підготовки та підвищення кваліфікації викладачів інститутів;

матеріальне забезпечення та соціальний статус педагогів. З нових позицій необхідно узагальнити використання у навчальних закладах спеціалістів так званої "старої школи", взаємовідносини викладачів зі студентськими партосередками тощо. Зростає науково-пізнавальне і практичне значення узагальнення теоретичної і практичної спадщини керівників Наркомосу УСРР 1920-х рр. - Г.Ф.Гринька, Я.П.Ряппо, 0.Я.Шумського, А.Приходька та ін.

Основний зміст дисертації викладено у публікаціях:

1. Висвітлення в суспільно-політичній літературі 20-х років минулого століття особливостей концепції освіти в Українській РСР // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту ім. Г. Сковороди. -Вип. 2.-К, 2001.-С. 21-33.

2. Наукова розробка та періодизація історіографії освіти в УСРР у 1920-ті роки. // Наукові записки з української історії. - Вип. 13. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - С. 373-386.

3. Освітній процес в УСРР 1920-х років в історіографії доби сталінського тоталітаризму (1930-і - перша половина 1950-х років) // Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. - Вип. 47. - К., 2002. - С.244-257.

4. Освіта України 1920-х років: Сучасна історіографія // Школа першого ступеня: теорія і практика: 36. наукових праць Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - С. 199-225.

5. В пошуках історичної правди: деякі аспекти сучасної історіографії освіти в УСРР у 1920-ті роки // Наукові записки з української історії. - Вип. 14. -Переяслав-Хмельницький, 2003. - С. 399-407.

6. Професійна орієнтації молоді в педагогічній спадщині А.С. Макаренка. // Педагогічні ідеї А.С. Макаренка і сучасність: проблеми та перспективи: 36. наукових праць.—Переяслав-Хмельницький, 1999.-С. 153-156.

АНОТАЦІЯ

Ситніков О.П. Освіта в Українській СРР (1920-і роки): історіографія.e0oія.efис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06. - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2003.

На основі аналізу історіографічних джерел розкрито провідні тенденції та обгрунтовано сучасну періодизацію дослідження історії освіти в УСРР 1920-х років, подано характеристику змісту та особливостей кожного історіографічного періоду.

Здійснено аналіз наукової розробки різних питань історії становлення та розвитку радянської системи освіти в УСРР у 1920-і роки: обґрунтування та