Луганський державний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка

СЕРЕДЮК Оксана Станіславівна

УДК 37.035 (09)

СОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ ЗАСОБАМИ

МУЗИКИ В ШКОЛАХ НОВОГО ТИПУ

(НА ПРИКЛАДІ ШКОЛИ МИСТЕЦТВ)

13.00.05 – соціальна педагогіка

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини.

Науковий керівник – | доктор педагогічний наук, професор, член-кореспондент АПН України Кузь Володимир Григорович, Уманський державний педагогічний університет, ректор.

Офіційні опоненти | доктор педагогічних наук, професор Дряпіка

Володимир Іванович, Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах;

| кандидат педагогічних наук, доцент,

Шпак Валентина Павлівна,

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Короленка, доцент кафедри соціальної педагогіки.

Провідна установа | Запорізький державний університет, Міністерство освіти і науки України, кафедра соціальної педагогіки, м. Запоріжжя.

Захист відбудеться 15 жовтня 2003 року об 11.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.053.01 в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).

Автореферат розіслано 13 вересня 2003 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Л.Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На нинішньому етапі розвитку нашого суспільства особливого значення набуває проблема виховання підростаючого покоління, яка стає однією з головних у педагогічній теорії і практиці. Закономірною є спроба переглянути зміст окремих понять, по-новому осмислити явища і процеси, які відбуваються у практиці сучасної школи. Це в свою чергу спонукає до пошуку нових оптимальних шляхів соціального виховання школярів на основі дослідження і відродження суспільно-історичного досвіду та культурно-педагогічних надбань українського народу.

Соціалізація особистості – актуальна проблема сучасної психолого-педагогічної науки і практики. Тому одним із стратегічних завдань національного виховання, як визначено у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст., є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу; створення оптимальних умов для соціального виховання та соціального розвитку молодого покоління.

Оскільки особистість розвивається і змінюється разом із розвитком і зміною соціально-економічних умов суспільства, то в нинішній час цей педагогічний процес потребує радикальної перебудови. Зважаючи на той факт, що науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ народу, процес збереження, збагачення куль-тури, можна вести мову про формування соціальної особистості, котра зможе використати це багатство.

Соціалізація як закономірний процес сприяє розвитку системи соціальних утворень у свідомості людини, в якій віддзеркалюються її найактуальніші потреби, інтереси, погляди, ставлення до інших і навколишньої дійсності, до себе самого як соціального індивіда. Специфічною ознакою цих утворень, на думку М.Боришевського, є поєднання їх з життєвими цілями, зв’язок з моральністю, втілення в світогляд-них орієнтирах людини сподівань, прагнень, переживань.

Водночас аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, вивчення досвіду соціального виховання учнів свідчать про те, що чимало аспектів цієї багатогранної проблеми поки що залишаються мало дослідженими. Зокрема питання соціального виховання учнів засобами музики в школі нового типу не знайшло ще всебічного висвітлення в наукових працях. Музика в соціальному вихованні школярів займає особливе місце, адже її морально-духовний зміст є основною силою впливу на особистість.

Базуючись на концепції розвитку людини у суспільно-історичній практиці, радянська педагогіка, особливо в перші роки її становлення, надавала першочергового значення проблемі формування особистості як представника соціального типу (Н.Крупська, А.Луначарський, С.Шацький).

Під кінець 80-х років мета виховання виступає як створення суб’єкта ціннісних відносин. Робиться спроба описати зміст, обсяг, рі-вень розвитку певних соціально-економічних утворень і регламентувати “прив’язаність” до них методів і форм виховного впливу, які і рекомен-дувалися педагогам-практикам. Такий підхід до виховного процесу має досить виразні хиби: по-перше, кожна дитина – це індивідуальність в особистісному розвитку й її входження в соціум – процес досить суб’єк-тивний і неповторний; по-друге, життя дитини – це постійна плинність, зміна, динаміка; по-третє, ігнорування динамічності особистос-ті не дозволяла висувати певні вимоги до неї в майбутньому.

У зв’язку з цим виникла нагальна потреба удосконалення змісту, форм і методів соціально-виховної роботи. Це спонукало вчених-дослідників до перегляду методологічних засад стосовно різних аспектів розвитку особистості (А.Бойко, О.Дубасенюк, О.Киричук, М.Скаткін та ін.). У працях вітчизняних та зарубіжних вчених розглядались: проблема розвитку особистості в умовах життєдіяльності шкільного колективу (О.Глузман, Л.Гордін, Б.Кобзар, Є.Пустовойтов, Х.Лейметс та ін.), у процесі морального виховання (І.Бех, О.Богданова, В.Дряпіка), в умовах художньо-естетичної діяльності (В.Медушевський, Л.Нечепоренко, О.Рудницька та ін.); питання соціалізації особистості (В.Кабуш, М.Лукашевич, А.Капська, Л.Міщик, А.Мудрик, С.Савченко, С.Харченко, Н.Щуркова та ін.).

Загальнотеоретичну основу дослідження склали роботи педагогів: О.Вишневського, О.Гладкої, О.Глузмана, В.Дряпіки, О.Киричука, О.Ростовського, а також психологів І.Беха, П.Блонського, Л.Виготського, І.Кона, О.Леонтьєва, С.Рубінштейна.

Вивчення й аналіз теорії і практики сучасної школи дають право стверджувати, що проблема соціального виховання в сучасних умовах потребує глибокого педагогічного аналізу. Її обговорення проводилось на рівні загально-філософських підходів, або ж зводилось до методичних рекомендацій.

На сьогодні практично відсутні цілісні дослідження, які передбачають створення належних виховних систем із розробленим механізмом управління. Це, безсумнівно, ускладнює прямий вихід цікавих теоретичних розробок на рівень педагогічної практики.

Особливо важливими для нас стали дослідження, в яких проблема соціального виховання дітей розглядалася в різних аспектах (І.Звєрєва, А.Капська, М.Каган, Л.Коваль, М.Лукашевич, А.Мудрик, В.Слюсаренко, Ю.Сичов, С.Хлєбік), де йдеться про значення для людини та суспільства загальнолюдських цінностей, виховання соціальних якостей особистості, вироблення умінь та навичок соціальної поведінки тощо.

Окремі аспекти теорії мистецтва як самостійної форми суспільної свідомості відображені в працях Л.Виготського, М.Кагана, О.Ростовського, В.Суханцевої, Л.Тарапати. Значний інтерес у дослідженні проблеми становить спадщина відомих письменників, композиторів, педагогів, видатних діячів культури А.Авдієвського, М.Драгоманова, М.Костомарова, М.Леонтовича, М.Лисенка, П.Чайковського, Т.Шевченка.

Велике значення сьогодні має створення в Україні шкіл нового типу: авторські школи, малі академії, гімназії, коледжі. Важливим є досвід теоретичного і програмного моделювання нових систем, оформлених у вигляді педагогічних технологій. Але значна більшість існуючих сьогодні проектів ще не має достатнього теоретичного фундаменту, або відсутні технологічні шляхи практичної реалізації. Частково цієї проблеми торкалися педагоги І.Августинович, В.Кузь, М.Плоткін, В.Ширинський та ін., які досліджували сільську школу.

Перша в Україні сільська гімназія почала працювати з 1 вересня 2001 р. на базі Шевченківської загальноосвітньої І-ІІІ ступенів школи мистецтв. Цей унікальний навчальний заклад має специфічну історію: школа-інтернат була відкрита 4 жовтня 1961 р. і мала 11 класів, на той час там навчалося 350 дітей. З 1981 року ця школа була розформована і перетворена на допоміжну. У 1994 р. відкрилася Шевченківська загальноосвітня школа-інтернат мистецтв та народних ремесел з поглибленим вивченням предметів художньо-музичного профілю. З часом школа здобула статус гімназії гуманітарно-естетичного профілю. Сьогодні головною метою гімназії-інтернату гуманітарно-естетичного профілю є виховання та розвиток обдарованих та здібних дітей, збагачення інтелектуального та творчого потенціалу сільської молоді. Розглядаючи сільську гімназію-інтернат як заклад нового типу, як чинник соціалізації учнів, ми прийшли до висновку, що успіх цього процесу залежить від рівня професійної компетентності, професіоналізму вчителів та вихователів гімназії, взаємодії гімназії та сім’ї, соціально-культурного середовища.

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, вивчення досвіду соціального виховання учнів свідчать про те, що чимало аспектів цієї багатогранної проблеми поки що залишаються мало дослідженими. Зокрема питання соціального виховання учнів засобами музики в школі нового типу не знайшло ще всебічного висвітлення у наукових працях.

Недостатня теоретична та методична розробленість проблеми й зумовили вибір теми дослідження “Соціальне виховання учнів засобами музики в школах нового типу (на прикладі школи мистецтв)”.

Дослідження проводилось у рамках комплексної теми “Комплекс “Школа – дошкільний заклад” – одна з перспективних моделей сучасних установ”, яка розробляється кафедрою педагогіки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (державний реєстраційний номер 203U003315).

Об’єкт дослідження – соціальне виховання школярів засобами музики у школах нового типу.

Предмет дослідження – педагогічні умови соціального виховання учнів засобами музики у гімназії гуманітарно-естетичного профілю сільської місцевості.

Мета дослідження – науково обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови, спрямовані на підвищення рівня соціальної вихованості учнів у школах нового типу.

Гіпотеза дослідження – соціальне виховання учнів у школах нового типу може суттєве активізуватись за умов:

· залучення учнів сільської місцевості до соціально-музичної активності;

· спрямованості занять музикою на соціалізацію школярів та залучення їх до національної музичної культури;

· пропагування і використання музичного мистецтва соціального спрямування;

· тісної взаємодії сім’ї та навчального закладу в соціокультурному виховному середовищі;

· гуманізації й демократизації соціально-виховного процесу та урахування індивідуальних особливостей вихованців;

· підвищення рівня професійної готовності вчителів до здійснення соціального виховання учнів засобами музики у масових, групових та індивідуальних формах.

Відповідно до поставленої мети та гіпотези були визначені такі завдання дослідження:

· на підставі аналізу філософської, психолого-педагогічної, соціологічної літератури визначити зміст поняття “соціальна вихованість школярів”, дати педагогічну інтерпретацію поняття “соціально-музична активність”;

· проаналізувати стан проблеми, що досліджується, у практиці загальноосвітньої школи та школи нового типу, обґрунтувати критерії та визначити рівні соціально-музичної активності школярів;

· розробити й впровадити в практику програму соціального виховання засобами музики “Я, музика, суспільство”;

· розробити й експериментально перевірити педагогічні умови, спрямовані на ефективне використання засобів музики у соціальному вихованні школярів.

Методологічною і теоретичною основою дослідження стали: філософські положення про активну перетворюючу роль діяльності (М.Каган, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн), основні концептуальні положення щодо розвитку особистості школяра в системі виховної роботи (Б.Бітінас, А.Капська, Ю.Гапон, М.Красовицький, О.Киричук, Л.Рубашевська, В.Сухомлинський); визначені соціально-педагогічні умови самореалізації особистості в системі виховної роботи (Б.Бітінас, Ю.Гапон, В.Сухомлинський); філософське вчення про соціальну сутність музики (Т.Грищенко, М.Каган, М.Крет, В.Суханцева).

Для розв’язання поставлених завдань, перевірки гіпотези використано такі методи дослідження: теоретичні – аналіз філософської психолого-педагогічної, музичної, методичної літератури для вивчення стану теоретичної розробки проблеми, аналіз та узагальнення педагогічного досвіду з проблеми; метод теоретичного моделювання для визначення предмета, об’єкта, гіпотези дослідження; емпіричні – педагогічний експеримент (констатуючий та формуючий) у природних умовах сільської гімназії для з’ясування ефективності розробленої методики, її впровадження, метод опитування (опитані вчителі – викладачі предметів мистецтва) з метою визначення відповідності методів, форм роботи меті соціального виховання; метод статистичного аналізу – досліджувався рівень соціально-музичної активності учнів, під час обробки результатів експерименту застосовані методи математичної статистики для визначення ймовірності отриманих результатів.

Експериментальною базою дослідження стали Родниківська та Шаринська загальноосвітні школи Уманського району Черкаської області та Шевченківська гімназія-інтернат гуманітарно-естетичного профілю Звени-городського району Черкаської області. У педагогічному експерименті брали участь 518 учнів, 24 вихователі і 30 батьків.

Наукова новизна дослідження полягає у подальшому розвитку теорії і практики використання виховних можливостей музики в соціальному вихованні учнів; вперше визначені критерії та рівні соціально-музичної активності школярів, її структурні компоненти, критерії відбору музичних матеріалів соціального спрямування.

Практичне значення дослідження полягає у розробці програми “Я, музика, суспільство”, що включає в себе науково обґрунтовані методичні рекомендацій для вихователів щодо соціального виховання учнів засобами музики в умовах співпраці соціально-музичного середовища сім’ї та школи, які можуть бути використані в школах нового типу – школах мистецтв. Результати дисертаційного дослідження впроваджені у Шевченківській гімназії-інтернаті гуманітарно-естетичного профілю Звенигородського району Черкаської області (довідка про впровадження № 27 від 15.01.02 р.).

Апробація результатів дослідження. Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалася безпосередньо автором у процесі дослідно-експериментальної роботи в Шевченківській гімназії-інтернаті гуманітарно-естетичного профілю (Звенигородський район, Черкаська область). Основні положення і результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, учительських семінарах Уманського та Звенигородського районів Черкаської області. Найважливіші теоретичні положення і висновки дослідження доповідались на Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Сільська школа: проблеми, пошуки, перспективи” (Черкаси, 2000; Умань, 1999), “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах” (Київ, 2000), на звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (1999-2000).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 10 одноосібних наукових та науково-методичних працях (з них 7 – у фахових виданнях, затверджених ВАК України).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що нараховує 290 назв, 3 додатків на 19 сторінках. Робота ілюстрована 13 таблицями, 3 рисунками. Загальний обсяг роботи 195 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, формулюється об’єкт, предмет, мета, гіпотеза та завдання дослідження; дається коротка характеристика методологічних та теоретичних основ дисертаційної роботи, методів дослідження; розкривається наукова новизна, практична цінність роботи; шляхи апробації результатів дослідження.

У І розділі “Соціальне виховання учнів засобами музики як педагогічна проблема” дається змістовий аналіз соціального виховання учнів та стану соціально-музичної активності школярів сільської гімназії гуманітарно-естетичного профілю.

Аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури показує, що вченими сформульовані основні положення, які розглядають проблеми соціального виховання учнів. Проте роль музики при її вирішенні, особливо у школах нового типу, досліджена недостатньо.

Проблемі соціального виховання, починаючи з Ж.Ж.Руссо і Фребеля, надавали великого значення вітчизняні та зарубіжні філософи і педагоги. Значний внесок у її розвиток внесли українські мислителі С.Русова, Є.Яновська, В.Зеньковський, А.Регато та ін. У їхніх роботах чітко простежується динаміка поняття „соціальне виховання”, що пов’язується з визначенням гармонійно розвиненої особистості. Вплив на становлення особистості мікросоціуму досліджували В.Бочарова, А.Мудрик та ін. Вони відзначали, що процес соціалізації школяра відбувається продуктивніше, якщо він стає суб’єктом життєдіяльності цього середовища чи мікросоціуму.

Аналіз літератури з проблеми теорії соціалізації (Ф.Гіддінгс, А.Бандура, Ч.Кулі, Дж.Мід, Г.Парсонс, В.Уолтерс) дозволяє стверджувати, що соціалізація особистості здійснювалась як процес адаптації пристосуванням особистості до середовища через засвоєння прийнятих суспільством норм, правил поведінки.

Окрім того, теоретичний аналіз проблеми соціального виховання показав, що на сьогодні серед учених немає єдиної точки зору на визначення змісту та функцій цього феномена.

Аналізуючи методологію і зміст соціального виховання, ми дійшли таких висновків: виховання – процес соціальний, який складається із цілеспрямованих впливів на поведінку і дію особистості. Історичний досвід соціального виховання свідчить, що лише в умовах узгодженого впливу основних факторів можна досягти всебічно вихованої людини.

Щодо соціологічного підходу, то останніми роками науковці схилилися до того, що музика як складова діяльності суспільства, з притаманними їй способами, з її актуалізованими в духовному житті людства результатами, виявляє найґрунтовніше свої соціальні виміри у духовній культурі.

У процесі дослідження нами було встановлено, що розвиток особистості органічно пов’язаний з її ставленням до музики. Визначено, що спілкування з музикою підвищує духовний потенціал людини, розвиток якого сприяє формуванню соціальних цінностей особистості, що активізують суспільно-громадську діяльність і виконання певних соціальних ролей (навчально-виробничих, сімейно-побутових, культурно-дозвіллєвих).

Аналізуючи наукові дослідження в сфері музичної психології і педагогіки (В.Дряпіка, Л.Закс, Н.Ісханов, Л.Коваль, О.Костюк, А.Пащенко, О.Олексюк, Г.Падалка, В.Ражніков, О.Ростовський, О.Рудницька та ін.) ми дійшли висновку, що музичні творчі якості особистості – це складне і своєрідне явище. Їх розвиток обумовлений рядом об’єктивних і суб’єктивних чинників. Ці дослідження мають прикладний характер і використовуються для вивчення проблем творчого розвитку особистості в різних аспектах соціокультурної діяльності.

В основу праць вищенаведених авторів покладено різні концепції, сутність яких полягає у залученні учнів до музичного мистецтва шляхом розвитку активності.

Соціальний розвиток є однією з передумов духовної активності особистості, яка має самостійну силу реагування і проявляється в її вчинках, самооцінці, самоактуалізації. Ми сприймаємо визначення соціальної активності тих авторів, які трактують соціальну активність одночасно як феномен, стан і ставлення суб'єкта до явищ об'єктивного світу. Результат соціальної активності можна характеризувати як якісно-кількісну визначеність, тобто в єдності своїх якісних характеристик і кількісних параметрів. Соціальна активність представлена передусім самодіяльністю особи, що має самостійну силу реагування і виявляється у вільній, свідомій, внутрішньо необхідній діяльності. Це особлива діяльність – з власного бажання, з власної ініціативи, яка спрямована на “творчу” взаємодію з навколишнім середовищем, освоєння та зміну його і самої себе.

Обґрунтовуючи змістовий аспект поняття “соціально-музична активність”, ми керувалися тим, що у філософському плані категорія “активність” визначається з одного боку, як внутрішня властивість матерії (А.Ануфрієв, А.Коршунов та ін.), а з іншого – як якісна характеристика будь-якої діяльності.

Активність як ознаку якості художньої творчості в нашому дослідженні ми розглядаємо в єдності двох її складових: перша – зовнішня (поведінкова) виявляється в ініціативних, творчих діях та вчинках, вона є засобом самореалізації, розкриття суттєвих якостей особистості; друга – внутрішня (мотиваційна) є результатом розвитку особистості, відображає її творчі здібності, оцінні судження та духовно-естетичні потреби, сприяє повній реалізації її творчого потенціалу.

Соціальна активність виступає стимулом, збудником конкретної духовної й предметної діяльності, спонукальною силою у формуванні особистості дитини. Активна природа психічного є підґрунтям соціальної активності, яка спрямована на “творчу” взаємодію з соціокультурним довкіллям. Вона передбачає самодетермінацію як форму реалізації особистістю громадської необхідності, у процесі якої й відбувається розвиток, соціальне становлення індивіда, його соціалізація.

Дефінувавши поняття “соціальна активність” і “музична активність соціального спрямування”, ми розкриваємо суть поняття “соціально-музична активність” як стійкого особистісного утворення динамічного характеру, що являє собою не окрему рису особистості, а її інтегральну якість, яка складається з комплексу емоційних, інтелектуальних, характерологічних власти-востей і виявляється у вільній, свідомій, ініціативній, внутрішньо необхід-ній діяльності, спрямованої на соціалізацію особистості засобами музики.

Зміст поняття “соціальна активність”, визначення міри розуміння дітьми соціального значення музики дає змогу більш глибоко зрозуміти досліджуваний феномен, що проявляється в єдності афективного, когнітивного, аксіологічного і праксеологічного компонентів активності, які у свою чергу включають такі елементи:

афективний – визначає міру виявлення емоційного ставлення особистості до музики соціального спрямування, наявність емоційного досвіду, здатність і спроможність отримувати насолоду від такої музики;

когнітивний – знання музичних творів, що мають соціальне спрямування, досвіду застосування музичних засобів для пізнання навколишнього світу, обсяг соціальної інформації, одержаної з музичних творів;

аксіологічний – спрямованість соціально-музичної орієнтації, що проявля-ється в характері інтересів, музичних ідеалів, ціннісні орієнтації, що зна-ходять свій вияв у системі домінуючих мотивів;

праксеологічний – наявність досвіду організаційної роботи, виконавських, управлінських умінь і навичок, необхідних для пропаганди музичного мистецтва соціального спрямування.

Досліджуючи рівні музичних знань соціального спрямування ми спиралися на знання учнями музики різних напрямків: національні музичні надбання (історичні, побутові, ліричні пісні), рідний фольклор, сучасна та класична музика, сучасні патріотичні пісні.

На основі представлених вище показників нами були складені індивідуальні характеристики учнів школи нового типу та звичайної середньої школи з різними рівнями сформованості соціально-музичної активності, яка характеризує емоційне ставлення школяра до музики соціального спрямування; знання і розуміння ним подій, відображених у творах, здатність дати їм правильну оцінку, спроможність до адекватної оцінки соціальних явищ, відображених у музиці, вияв самостійності, ініціативи, творчості стосовно навколишнього соціального середовища.

Рівні сформованості соціально-музичної активності школярів включають чотирикомпонентну струк-туру і можуть бути використані з метою діагности-ки учителем даної якості особистості, дають можливість прослідкувати динаміку її у школярів, визначити основні напрями навчально-вихов-ної роботи, що сприяють формуванню активної громадянської позиції через твори музичного мистецтва.

На основі проведеного дослідження, в якому брали участь учні 1-8 класів Родниківської та Шаринської загальноосвітніх шкіл Уманського району Черкаської області та гімназії-інтернату гуманітарно-естетичного профілю с.Шевченково Звенигородського району (всього 312 учнів), було визначено розподіл учнів за рів-нями сформованості соціально-музичної активності складає (Табл. 1).

Таблиця 1

Загальна характеристика розподілу учнів загальноосвітньої школи за рівнями сформованості соціально-музичної активності

Класи | Загальна кількість учнів | Рівні

Низь-

кий | % | Серед-ній | % | Висо-кий | %

1 | 38 | 4 | 10,6 | 24 | 63,1 | 10 | 26,3

2 | 40 | 6 | 15 | 24 | 60 | 10 | 25

3 | 37 | 9 | 24,3 | 19 | 51,4 | 9 | 24,3

4 | 38 | 8 | 21,01 | 23 | 60,5 | 7 | 18,4

5 | 42 | 11 | 26,2 | 26 | 61,9 | 5 | 11,9

6 | 37 | 12 | 32,5 | 18 | 48,6 | 7 | 18,9

7 | 39 | 8 | 20,5 | 19 | 48,7 | 12 | 30,8

8 | 41 | 7 | 17,1 | 23 | 56,1 | 11 | 26,8

Всього | 312 | 65 | 31,4 | 176 | 45,6 | 71 | 2,3

Наведені вище результати дослідження засвідчують, що основна маса школярів загальноосвітніх шкіл знаходиться на середньому рівні (45,6%) сформованості соціально-музичної активності. Більшості учнів властива стійка репродуктивна соціально-музична активність, інтерес до музичного мистецтва соціального спряму-вання, уміння розрізняти твори соціального спрямування, здатність отримувати насолоду від них. Школярі беруть активну участь у різних заходах, що про-пагують вищеназвані твори. Але це вимагає постійної стимуляції з боку до-рослих, що виявляється у побажаннях, зауваженнях, спонуканнях. Разом з тим, певна кількість учнів (31,4 %) знаходиться на досить низькому рівні соціально-музичної активності. І саме вони потребують постійної уваги вчителя.

Незначна кількість учнів загальноосвітньої школи (2,3%) мають стійку продуктивну активність з високою частотністю самодіяльності й іні-ціативи у діях і вчинках, яка виражається потребою у творчому підході. Такі учні виявляють постійну допитливість стосовно суспільних подій та творів, що їх відображають, можуть дати їм адекватну оцінку, отримують велику насолоду від спілкування з музичним мистецтвом соціального спрямування, знають не тільки те, що вивчається за програмою, а й те, що виходить за її межі.

Переважна більшість учнів гімназії-інтернату гуманітарно-естетичного профілю знаходиться на середньому рівні сформованості соціально-музичної активності (48,5%). Але розподіл школярів за іншими рівнями дещо відрізняється від результа-тів загальноосвітньої школи. Якщо у першій на низькому рівні названого феномена особистості знаходяться 31,4% учнів, то в гімназії – 16 %, у середній школі високий рівень соціально-музичної активності притаман-ний 23% учнів, в гімназії – 32,5%.

Отже, у звичайній школі створюється менше умов для розвитку і соціалізації учнів засобами музики. У гімназії умови сприятливіші для того, щоб школярі набували соціального досвіду через систему музичних засобів.

У ІІ розділі “Дослідно-експериментальна робота соціального виховання учнів засобами музики в школах нового типу (на прикладі школи мистецтв)” визначаються зовнішні і внутрішні умови та засоби і шляхи стимулювання соціально-музичної активності учнів, дається аналіз програм з музики, опис гімназії як чинника соціалізації учнів на селі.

Основними завданнями формуючого експерименту були: виявити оптимальні умови, за яких соціально-музична активність школярів буде значно підвищуватись; визначити вплив експериментальної методики на підвищення рівня соціально-музичної активності школяра; оптимізувати вплив сім’ї на учнів за рахунок підвищення педагогічної культури батьків, надання сім’ї соціально-педагогічної та психологічної допомоги; виявити рівень взаємодії гімназії і сім’ї як партнерів у соціальному вихованні учнів.

У ході формуючого етапу експерименту ми мали на меті:

1)

2)

Поетапні включення були такими:

1 етап. Ціннісно-орієнтаційний (виховання позитивного ставлення учнів до музики, розуміння необхідності й доцільності її використання у соціальному середовищі).

2 етап. Емоційно-оцінний (розвиток здатності бачити музику в різних соціальних явищах).

3 етап. Процесуально-операційний (формування вмінь щодо само-вдосконалення).

4 етап. Творчо-синтезуючий (застосовування набутих знань і вмінь під час соціальної діяльності).

Виділивши основні компоненти педагогічного впливу, ми визначили методи, застосування яких сприяє соціальному вихованню учнів засобами музики. Суть його полягає в тому, що виховна мета досягається шляхом практичного розв’язання конкретних проблем, які виникають у природних або спеціально створених вихователем різних ситуаціях.

Визначаючи методи, рекомендовані нами для соціального виховання учнів засобами музики, ми брали до уваги, що жоден з них не є універсальним, а кожний виконує переважно якусь певну організаційну, пізнавальну, розвиваючу, виховну, соціалізуючу функцію.

Проаналізувавши зміст програм з музики в аспекті виховання соціально-музичної активності, ми прийшли до висновку, що кількість творів, спрямованих на соціалізацію школярів достатня, але вони не однаковою мірою впливають на всі компоненти соціально-музичної активності: афективний, когнітивний, аксіологічний та праксеологічний. Найбільша кількість творів, що пропонуються для вивчення та прослуховування в усіх класах, впливають на перші два компоненти. Це виправдано, коли мова йде про початкові кла-си, а для середніх класів вони мають нести інше змістове навантаження, тобто сприяти виробленню ціннісних орієнтацій, активної життєвої позиції, формувати і розвивати організаторські і виконавські уміння та навички. Процес формування соціально-музичної активності повинен бути безперер-вним, тобто, охоплювати урок, позакласні та факультативні заняття, гро-мадську діяльність.

Виходячи із вищесказаного, педагогічне керівництво даним виховним процесом убачаємо у створенні комплексної системи заходів по формуванню соціально-музичної активності, що складається з основних чотирьох компонентів. Кожен з них, як частина єдиного цілого, відносно самостійний і має специфічні особливості, свій зміст, мету, завдання методи та прийоми роботи зі школярами. Визначивши компоненти педагогічного впливу, ми дібрали методи та форми роботи, які максимально залучатимуть до співпраці соціально-культурне середовище, сім’ю, педагогічний колектив гімназії та учнів.

Нами розроблена й апробована авторська програма факультативного курсу для всіх класів “Я, музика, суспільство”, основна мета якого – підвищи-ти рівень соціально-музичної активності школярів. У процесі вивчення курсу учні мали можливість побачити й відчути унікальність і неповторність музики соціального спрямування. Зміст курсу сприяв усвідомленню кожною особистістю загальнолюдських проблем, себе як соціальної постаті, формуванню у шко-лярів уявлень про навколишній світ і його відтворення засобами музики, розширив і поглибив знання учнів про народні жанри музичного мистецтва, сучасну музику.

Відповідно до завдань дослідження і специфіки соціального виховання ми у своїй роботі намагалися максимально використати виховний потенціал села. Це пов’язано з тим, що в селі дуже сильний соціальний контроль поведінки особистості.

Культурне середовище, збагачене атмосферою загальнолюдського соціально-культурного досвіду, здатне сприяти вихованню в людині прагнення до самореалізації, формуванню духовної культури учнів. У такому середовищі формується повага до загальнолюдських матеріальних і духовних цінностей, уміння поважати особистість, здатну адекватно сприймати і творчо збагачувати навколишній світ.

У контексті взаємодії гімназії-інтернату та сільського соціуму головними соціально-культурними об’єктами в селі Шевченкове розглядалися: Будинок культури; музей Т.Г.Шевченка, історичні пам’ятки, пов’язані із Шевченковим життям (школа, до якої ходив малий Тарас, могила його матері); 4 бібліотеки із фондами у 25000 книг; музей історії села; церква. Але, на жаль, на даний час структура діяльності цих закладів не відповідає потребам та інтересам різних груп населення. За даними нашого дослідження, більше половини молодих людей спілкуються на вулиці, у дворі, вдома, тільки 20,9% – у клубі.

Особливості виховного простору (потенціалу) сільської місцевості пов’язані із невеликою чисельністю населення, що створює сприятливі можливості для розвитку виховуючого простору району як єдиного і цілісного, для наукового керування цим простором, для повсякденної роботи з педагогічними кадрами, спрямованої на озброєння їх досягненнями науки, розвиток їх творчості та організацію колективного дослідного пошуку.

При проведенні формуючого етапу експерименту ми намагалися визначити роль церкви як осередку соціально-культурного оточення та виховуючого простору села.

Духовна музика, живопис, праці видатних теологів, священні книги – це частина загальнолюдської культури. Релігія впливала і продовжує впливати на політику, мистецтво, науку. Результати спостережень та опитування свідчать, що лише 22% мешканців села відвідують церкву постійно, з них 18% – дорослих, а 4 % – дітей та підлітків. Однак, на релігійні свята ці покажчики збільшуються втричі.

Отже, село Шевченкове як соціальне середовище, має достатню кількість педагогічно-просвітницьких закладів для того, що здійснювати свою виховну функцію стосовно соціального виховання саме засобами музики. Відповідне соціально-культурне середовище дає можливість створити сприятливі умови для розвитку духовної культури школяра, для соціального виховання особистості.

Проведення експериментальної роботи передбачало максимальне залучення жителів села до виховання соціально-музичної активності учнів гімназії-інтернату. Особлива увага приділялась збереженню, відтворенню духовних національних цінностей, культурних традицій та звичаїв.

Так, було започатковано проведення цілої низки заходів, пов’язаних з календарною обрядовістю: “Я – частинка свого народу”, свято Покрови Пресвятої Богородиці, “Святого Миколая”, “Щедрий вечір”, бал новорічної ялинки “Музика зими”, свято “Стрітення”, “Масляна”, “Благослови, мати, весну зустрічати”, свято мистецтв “Краса врятує світ”, свято доброго настрою “Поділись усмішкою своєю”. Проводячи їх, учні змогли себе реалізувати як творчі особистості у музичній діяльності через вокал або гру на музичному інструменті.

Після проведення заходів ми побачили помітні зміни у ставленні жителів села до гімназії і прийшли до висновку, що виховні і соціалізуючі можливості гімназії активізуються, коли духовний розвиток дітей та дорослих здійснюється на основі інтеграції виховних сил суспільст-ва, тобто відбувається масовий його вплив на всіх жителів села. Цей ефект зростає, якщо він відбувається через спільні заходи, завдяки організації співдружності, що спирається на устрій життя людей, збагачуючи його, виявляючи в ньому приховані прогресивні тенденції.

Окрім того, цінність проведених заходів полягала ще й в тому, що вони однаковою мірою впливали на всі компоненти соціально-музичної активності: афективний, когнітивний, аксіологічний та праксеологічний. Під час підго-товки і проведення їх діти збагатили себе інформацією про народні традиції, звичаї, дізналися про те, як і які пісні виконувались під час обрядових дійств, про життя, побут свого народу, усвідомили їх як велику цінність, що передається із покоління в покоління, набули навичок організаторської і виконавської роботи, доторкнулися до невичерпної скарбниці народного мистецтва.

Той факт, що за період експериментальної роботи ми змогли підвищити рівень соціально-музичної активності, свідчить про те, що принципові основи теоретичного підходу і комплексна програма взаємодії учителя, учнів, сім’ї, соціально-культурного середовища пройшли апробацію і показали позитивні результати (Табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка рівнів соціально-музичної активності учнів гімназії гуманітарно-естетичного профілю (по класах у %)

Класи | Кіль-кість учнів | Рівні

Низький | Середній | Високий

КЕ | ФЕ | КЕ | ФЕ | КЕ | ФЕ

1 | 26 | 15,3 | 7,6 | 53,8 | 50 | 30,9 | 42,2

2 | 25 | 20 | 4 | 44 | 48 | 36 | 48

3 | 27 | 22,3 | 7,4 | 48,1 | 51,8 | 29,6 | 40,7

4 | 26 | 19,3 | 11,5 | 50 | 50 | 30,7 | 38,4

5 | 26 | 23 | 16,2 | 50 | 53 | 27 | 30,8

6 | 25 | 28 | 20 | 44 | 44 | 28 | 36

7 | 26 | 15,3 | 7,6 | 50 | 52 | 34,7 | 42,4

8 | 25 | 12 | 4 | 48 | 51 | 40 | 48

Дані експериментальної роботи засвідчують про те, що починаючи з першого класу кількість школярів з низьким рівнем соціально-музичної активності постійно зменшується (1 кл. – на 7,7%; 2 кл. – на 16%, 3 кл. – на 14,9%; 4 кл. – 8,2%; 5 кл. – на 6,9%; 6 кл. – 8%; 7 кл. – на 7,7%; 8 кл. – 8%). У всіх класах значно зріс і середній рівень. До нього перейшла найбільша кількість учнів (1 кл. – на 3,8%; 2 кл. – 4%; 3 кл. – на 3,7%; 5 кл. – 3%; 6 кл. – на 3%; 7 кл. – 2%; 8 кл. – 3%). Цікавим при проведенні експерименту виявився той факт, що до високого рівня соціально-музичної активності перейшла більша кількість учнів середніх класів, ніж до середнього.

У процесі дослідження нас цікавило і те, учні яких класів найбільш сприйнятливі до виховних впливів. Як ми і передбачали, такими виявилися учні початкових класів.

Одержані результати дослідження дозволяють стверджувати, що основні завдання експериментально-дослідної роботи вирішені і положення гіпотези доведені. Це у свою чергу дає можливість сформулювати загальні висновки і практичні рекомендації.

ВИСНОВКИ

1. Соціальні зміни, які відбулися в Україні за останнє десятиліття, дозволили перейти від засад педагогіки авторитарної до національної, гуманної, демократичної, підпорядкувавши їй виховну мету, завдання, зміст, ме-тоди, форми, виховні ідеали. Ці ідеали в основному втілені в Конституції України, Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI ст.) Законі України „Про освіту”, “Про сприяння національному становленню та розвитку молоді в Україні”, Концепції національного виховання, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті. Сутність виховання реалізується за нових умов з урахуванням всіх соціальних, педагогічних та індивідуальних чинників, що впливають на розвиток особистості. У цьому полягає першочергове завдання національної школи. Його неможливо вирішити без активності самої дитини, яка є результатом комплексних педагогічних впливів.

2. Серед різноманітних форм і видів людської діяльності особливе міс-це займає соціальна активність.

Аналіз таких феноменів як “музична обізнаність” і “соціальна активність” дозволив розкрити зміст поняття “соціально-музична активність особистості школяра” у єдності двох його сторін: 1) ставлення до діяльності в соціумі і музики соціального спрямування, 2) стійке особистісне утворення динамічного характеру, що являє собою не окрему рису особистості, а її інтегральну якість, яка складається з комплексу емоційних, інтелек-туальних, характерологічних властивостей і якостей особистості і виявляє-ться у вільній, свідомій, внутрішньо необхідній діяльності, спрямованій на соціалізацію особистості засобами музики.

3. Соціально-музична активність як система має чотирикомпонентну стру-ктуру: афективний, що виражає міру виявлення емоційного ставлення особистос-ті до музики соціального спрямування, наявність емоційного досвіду, здат-ність і спроможність отримувати насолоду від такої музики; когнітивний – знання музичних творів, що мають соціальне спрямування, досвід застосування музичних засобів для пізнання навколишнього світу, обсяг соціальної інформації, одержаної з музичних творів; аксіологічний – спрямованість соціально-музичної орієнтації, що проявляється в характері інтересів, музичних ідеалів, ціннісні орієнтації, що знаходять свій вияв у системі домінуючих мотивів; праксеологічний – наявність досвіду організаторської роботи, виконавських та управлінських умінь і навичок, необхідних для пропаганди музич-ного мистецтва соціального спрямування. Кожен із названих компонентів, як частина єдиного цілого, відносно самостійний, має специфічні особливості, але всі вони взаємопов’язані і взаємообумовлені.

4. Чотирикомпонентна структура соціально-музичної активності виявлена у рівнях: низькому, середньому і високому. На всіх рівнях соціально-музичної активності ступінь допомоги вчителя від максимальної на низькому рівні до мінімальної на високому, творчому рівні.

5. Вивчення та узагальнення досвіду роботи школи нового типу (гімназії гуманітарно-естетичного профілю с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області, колишньої школи мистецтв) дозволило зробити висновки про недостатнє теоретичне обґрунту-вання і практичну реалізацію психолого-педагогічного впливу стосовно соціального виховання школярів засобами музики.

6. Аналіз проведеної експериментальної роботи засвідчує про те, що рівень соціально-музичної активності школярів школи нового типу підвищиться, якщо будуть створені такі педагогічні умови: а) зміст музичних творів, що вивчаються на уроці, буде однаковою мірою впливати на афективний, когнітивний, аксіологічний та праксеологічний компоненти; б) при вивченні певного програмового матеріалу будуть застосовуватись форми, методи, прийоми роботи, що сприяють: накопиченню емоційно-чуттєвого досвіду, активному сприйманню краси навколишнього світу через музичне мистецтво (свята, ранки, присвячені українським народним та сучасним ліричним пісням); розширенню обсягу знань музичних творів, що мають соціальне спрямування, набуття досвіду застосування музичного мистецтва для пізнання навколишнього світу (проведення заходів, пов’язаних з календарною об-рядовістю “Я частинка свого народу”); формуванню ціннісних орієнтацій, музичних інтересів, ідеалів, набуттю досвіду організаторської роботи, необхідних для пропаганди музичного мистецтва соціального спрямування (діяльність музичних колективів – козацької пісні, бандуристів, домристів); за умови введення факультативного курсу для всіх класів “Я, музика, суспільство”, залучення до співпраці із сільською церквою, проведення спільних заходів “Духовність і музика”.

Окрім того, апробована нами система включала: взаємодію сім’ї, соціально-культурного середовища, навчального закладу; розширення діапазону організаційних форм соціального виховання і раціональне поєднання їх у конкретних ситуаціях музичної діяльності; прилучення учнів до національної культури; гуманізацію і демократизацію соціально-виховного процесу; урахування вікових особливостей вихованців; здіснення індивідуального підходу до організації соціально-музичної діяльності; систематичність при засвоєнні музичних знань; оптимальне співвідношення масових, групових, індивідуальних форм роботи; підвищення рівня професійної готовності вихователів до здійснення соціального виховання засобами музики; створення належної матеріально-технічної бази.

У результаті реалізації запропонованої методики значно підвищився рівень соціально-музичної активності школярів (у середньому на 11,8%). Так, експериментальним шляхом було доведено, що створення визначених педагогічних умов позитивно впливає