НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УДК 903”6323”(477.43/.44)

Ситник Олександр Степанович

СЕРЕДНІЙ ПАЛЕОЛІТ ПОДІЛЛЯ

Історичні науки – 07.00.04 – археологія

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ

ДОКТОРА ІСТОРИЧНИХ НАУК

КИЇВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі археології

Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Станко Володимир Никифорович,

Одеський державний університет

імені Іллі Мечнікова,

декан історичного факультету

доктор історичних наук

Анісюткін Микола Кузьмич,

Інститут історії матеріальної культури,

Російська Академія наук, провідний

науковий співробітник відділу палеоліту

доктор історичних наук, професор

Амірханов Хізрі Амірханович,

Інститут археології,

Російська Академія наук,

завідувач відділом археології кам’яного віку

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра археології та музеєзнавства,

кафедра всесвітньої історїї,

Міністерство освіти і науки України,

м.Київ

Захист відбудеться 15 грудня 2003 р. о 14.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 при Інституті археології НАН

України (04210 м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту

археології НАН України (04210 м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 12)

Автореферат розісланий “ 27 “ 27 жовтня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.І.Архипова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Середній палеоліт у ранній історії людства займає величезний проміжок часу і має принципово важливе значення як перехідна доба, що завершилась виходом на арену людини сучасного фізичного типу – Homo sapiens sapiens. Останні дослідження у Європі дають підстави проводити нижню межу середнього палеоліту на рівні 300 тис. р. тому і виділяти два періоди: ранній – час формування неандертальців, поява техніки левалуа і знарядь на сколах, киснево-зотопні стадії 7, 6 (300 – 130 тис. р. тому) і пізній – класичні неандертальці, культури левалуа-мустьє і мікоку, киснево-iзотопнi стадiї 5, 4 (130 – 40 тис. р. тому) (Kozlowski J.K., 1999, s. 51)

У зв’язку з польовими дослідженнями експедиції під керівництвом автора джерелознавча база з середнього палеоліту Поділля в останні десятиліття зросла більше ніж удвічі. Відкрито нові середньопалеолітичні комплекси, проведено широкі польові та аналітичні дослідження. Продовжувалось вивчення опорної мустьєрської пам’ятки Пронятин, закладені нові розкопи на багатошаровій пам’ятці Великий Глибочок І, розпочаті розкопки Ігровиці І. За цей час вималювались нові середньопалеолітичні осередки на Поділлі – на півночі Буглівська група (стоянки Буглів V і Ванжулів І), на півдні – Нічлавська група (пам’ятки поблизу Пилипче та Устя) і Галицька група (стоянки Єзупіль і Колодіїв).

Актуальність теми визначається насамперед відсутністю сучасного узагальненого комплексного дослідження найдавнішого періоду історії заходу України. Водночас вивчені середньопалеолітичні пам’ятки Поділля надають таку можливість. Вони створюють надійну фактологічну базу для постановки і розробки актуальних теоретичних проблем палеолітознавства. Назріла потреба у комплексній систематизації та інтерпретації добутих матеріалів, висвітленні головних питань на якісно новому рівні аналізу і новій методологічній базі сучасної науки.

Територiя дослiдження знаходиться неподалік Карпатських гiр, що за доби палеолiту вiдiгравали роль значного природного бар’єру мiж центрально- i схiдноєвропейськими осередками розвитку i поширення культур. У цiй стиковiй зонi проходили складнi мiграцiйнi процеси, культурні взаємовпливи, що вiдобразилось в iсторiї первiсного населення, у матерiальнiй та духовнiй культурi її носiїв. У період середнього і верхнього плейстоцену Поділля знаходилось практично поміж тундровим, степовим і гірським ландшафтами, а також в осередку специфічних соціально-історичних факторів (зона стику міграційних течій "північного" і "південного" шляхів поміж Центральною та Східною Європою), що також дає підстави розглядати досліджувану територію як особливо важливу для вирішення багатьох питань палеолітознавства і визначає її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Запропонована праця є складовою частиною наукової теми відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України “Давнє населення заходу України: екологія, історія, культура”, № держреєстраціїї 0101V006594. Автор виконував планову тему у частині, що стосується періоду палеоліту заходу України та екологічних особливостей проживання первісних колективів у період середнього та верхнього плейстоцену.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є реконструкція історичних процесів і створення узагальненої картини розвитку первісного суспільства у період середнього палеоліту на території Поділля.

Задачі дослідження визначені такими назрілими потребами:

1/ розв’язання проблем стратиграфії та геохронології середнього палеоліту західноукраїнського регіону, вироблення нової періодизації;

2/ на основі поглибленого технологічного і типологічного аналізу кам’яних комплексів визначення стратегічних ліній розвитку камневиробництва;

3/ доведення варіабельності левалуазьких комплексів Поділля і Прикарпаття як у територіальному, так і у хронологічному аспектах;

4/ виділення локальних середньопалеолітичних індустрій за класифікацією кам’яних артефактів і характером провідних знарядь праці;

5/ розвиток наукової гіпотези про характер формування леваллуазької технології на базі місцевих індустрій;

6/ визначення характеру та аргументація виділення культур у середньому палеоліті західноукраїнського краю; постановка питань їх генези та хронології;

7/ визначення культурно-історичного місця досліджених пам’яток у контексті середнього палеоліту Східної Європи.

Об’єктом дослідження є історія первісного населення на території Поділля і загалом заходу України у період середнього палеоліту (300 – 35 тис. р. тому).

Предметом дослідження є різноманітні археологічні пам’ятки, об’єкти та артефакти з розкопок стоянок середнього палеоліту Поділля та прилеглих територій.

Методи дослідження. Для проведення аналізу та систематизації археологічних джерел, а також синтетичних узагальнень використані різні методи наукового опрацювання: кореляційний, хроно-стратиграфічний, термолюмінісцентного датування, статистичний, типологічний, технологічний, класифікаційний, картографічний, графічний, основним з яких є порівняльно-історичний на базі комплексного підходу.

Наукова новизна. Представлена до захисту дисертація є першою синтетичною роботою, що базується на археологічних джерелах, добутих експедицією під керівництвом автора впродовж останніх 18 років. У роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення головних проблем середнього палеоліту Поділля і України в цілому. У ній подано багатий та різнобічний фактичний матеріал, включаючи і висновки міждисциплінарних досліджень.

1). Враховуючи стратиграфію плейстоценових відкладів поселень, вперше запропонована нова схема геохронологічної періодизації пам’яток, подано результати комплексного археологічно-геологічного дослідження (стратиграфії плейстоценових відкладів, палеозоології, палеоботаніки, малакології, абсолютних датувань, палеомагнітних досліджень тощо). На цьому ґрунті вироблено геостратиграфічну шкалу розвитку природно-кліматичних умов середнього та пізнього плейстоцену Поділля з прив’язкою культурних горизонтів середньопалеолітичних поселень.

Значні за обсягом польові міждисциплінарні дослідження дозволили повніше уявити хід, динаміку і взаємодію природних та суспільних процесів, виявити характер локальних утворень середньопалеолітичної культури.

2). Автором доповнено і аргументовано концепцію історичного розвитку найдавнішого населення на Поділлі та у Прикарпатті, яка полягає у паралельному співіснуванні двох провідних культурних традицій камнеобробки, двох “шляхів розвитку” середньопалеолітичних кам’яних індустрій — нелевалуазького з двобічними формами знарядь (східний мікок, східний селет) та леваллуазького без двобічних знарядь (пластинчастого, відщепного, стрільчастого), що доводиться низкою матеріалів стратифікованих пам’яток.

3). Вперше для пам’яток середнього палеоліту Поділля і Прикарпаття застосована оптимальна схема підрозділу пам’яток на індустрії (техніко-типологічний аспект), культури (територіально-хронологічний і культурний аспекти) і шляхи чи лінії розвитку (загальноісторичний аспект). Обґрунтування зазначених поглядів проводиться за допомогою дослідження головних техніко-типологічних параметрів кам’яних виробів.

4). На новому фактологічному рівні розглянуто проблему культур середнього палеоліту. Аргументовано виділення молодовської і стінківської культур. Автор розглядає питання палеолітичної “культури” у широкому розумінні цього терміну, зокрема, як комплексу культурних традицій, що фіксуються матеріально (не ототожнюючи їх з археологічними культурами пізніших археологічних епох).

5). Здійснено локальний поділ середньопалеолітичних індустрій, що відмінні поміж собою хронологічно (пізньориський період, рис-вюрмський інтергляціал, інтерстадіали амерсфоорт і брьоруп вюрму І, хенгело і моєрсхофд), технологічно (леваллуа, нелеваллуа) і типологічно (комплекси з двобічними знаряддями і без двобічних форм). Грунтуючись на головних морфологічних ознаках і техніко-типологічних параметрах кам’яних виробів у середньому палеоліті Поділля виділені левалуазькі відщепні і левалуазькі пластинчасті, нелевалуазькі східномікокські і нелевалуазькі східноселетські індустрії.

7). Подальшого розвитку набула проблема територіально-хронологічної і генетичної підоснови молодовських левалуазьких комплексів.

8). З нових позицій розглянуто питання стінківської культури. Враховуючи нові матеріали Нічлавської групи пам’яток з листоподібними наконечниками, автор відносить стінківську традиційну культуру до ранніх “східноселетських” індустрій на рубежі середнього і верхнього палеоліту.

9). На базі проведеного поглибленого техніко-типологічного і морфолого-статистичного аналізу левалуазьких комплексів мустьєрських горизонтів 11 і 12 Молодового V з досліджень експедиції під керівництвом автора у 1998-1999 рр. аргументовано положення про наявність окремої технологічної традиції пластинчасто-відщепного левалуа молодовської культури.

10). Вперше для західноукраїнського краю застосований метод технологічної реконструкції і всебічного аналізу гомогенних леваллуазьких комплексів (Пронятин, частково 11-12 шари Молодового V).

11). В науковий обіг введено нові пам’ятки і масові колекції кам’яного інвентаря.

Головним джерелом дослідження стали матеріали польових досліджень автора 12-ти стратифікованих пам’яток і 30-ти пам’яток з перевідкладеними матеріалами середнього палеоліту Поділля. Крім того, були вивчені палеолітичні колекції у фондах Археологічного музею Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львівського історичного музею, Археологічного музею Інституту археології НАН України, Тернопільського краєзнавчого музею, оглянуті окремі палеолітичні збірки в Державному археологічному музеї Польщі (Варшава), археологічних музеях Кракова, Ойцова, Жешува (Польща).

Автор широко використав також археологічну літературу і джерела природничих дисциплін (всього 438 позицій вітчизняних та зарубіжних авторів).

Теоретична цінність дослідження полягає, у висунені наукових положень та гіпотез, обгрунтованих на базі порівняльно-історичного методу, в отриманні нового історичного знання на основі вивчення та аналізу масових колекцій археологічних матеріалів.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення методики опрацювання археологічних джерел, при написані узагальнюючих робіт з первісної історії України і Східної Європи в цілому. Висновки дисертації стануть основою для читання лекцій і підготовки спецкурсів в університетах та інститутах.

Джерелознавча частина роботи буде використана для складання зводу пам’яток історії та культури, у музейній та науково-популяризаторській діяльності.

Особистий внесок здобувача. У спільних публікаціях з геологом А.Богуцьким (1996, 1998, 2000, 2001), геоморфологом П.Волошиним (1998), палеогеографами Т.Мадейською (1998, 1999, 2001), М.Ланчонт (1999, 2001), К.Конецкою-Бетлєй (2001), палеомагнітником Ю. Навроцьким (2001) автором написана уся археологічна частина та зроблені аналітичні історичні висновки. У статтях, написаних спільно з Л.Кулаковською (1996), К.Циреком (2001, 2002), автору належать частини, що стосуються окремих пам’яток палеоліту у Верхньому Подністров’ї (Єзупіль, Галич), а також частина загальних висновків. У спільних статтях із В.Степанчуком (1999) і М.Ямадою (1997) автору належить частина опису пам’яток та матеріалів, а також частина аналітичних висновків.

Матеріали кандидатської дисертації використані лише в оглядовій історіографічній частині.

Апробація роботи. Усі аспекти дослідження були апробовані на наукових засіданнях відділу археології та Археологічного музею Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, відділу кам’яної доби та Археологічного музею Інституту археології НАН України. Кілька доповідей було прочитано за межами України, у секторі палеоліту Інституту історії матеріальної культури РАН (Санкт-Петербург, 1998), Інституті археології Ягелонського університету у Кракові (1999), Польської Академії науки і культури (2000).

Головні її положення відображені у публікаціях та доповідях автора на республіканських і міжнародних конференціях у Києві (1999, 2001, 2002 рр.), Львові (1983, 1991, 1995, 1999 рр.), Тернополі (1990, 2000 рр.), Донецьку (1994, 1998, 2002 рр.), Вінниці (1992 р.), Кам’янці-Подільському (1980, 1982, 1984, 1990 рр.), Харкові (1995), Ростові-на Дону (1998, 2002 рр.), Санкт-Петербурзі (2000 р.), у Жешуві, Кракові, Кросно (Польща, 1998, 1999, 2000, 2001 рр.) та ін.

Публікації. Основні результати опубліковані у 91-ій науковій праці українською та іноземними мовами, в тому числі – двох монографіях (одна – спільна з геологом А.Богуцьким). 21 статтю опубліковано в фахових наукових виданнях, визнаних ВАК України чи прирівнених до них. Інші праці опубліковано у виданнях різного профілю ( наукових збірниках, журналах, тезах та матеріалах конференцій).

Структура і об’єм дисертації. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку літератури, двох додатків. Об’єм: основний текст – 396 сторінок, список літератури – 25 сторінок; додаток А – 220 ілюстрацій; додаток Б, каталог пам’яток – 45 сторінок. Всього: 688 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано загальну характеристику теми дослідження, визначено її актуальність, новизну. Вказано мету і завдання, джерелознавчу базу. Аргументується виділення окремого періодизаційного підрозділу “середній палеоліт” для території України.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ТА ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

У розділі зроблено короткий огляд фактичних джерел пізньоашельської доби на заході України і сусідніх територіях (термін “пізній ашель” вживається у традиційному для українського палеолітознавства періодизаційному, а не культурно-типологічному значенні).

Першу пам’ятку раннього палеоліту у Західній Україні відкрито у 1946 р. (знаменита Лука-Врублівецька на Дністрі). Після цього появилися ашельські місцезнаходження як на алювіальному березі Дністра, так і на високих оглядових терасах ріки (Лука-Врублівецька ІІ- ІІІ, Мусорівка, Бабин, Буківна ІV, Лутарія, Пригородок ІV, Кетроси, Кишлянський Яр та ін.). Усе це поодинокі артефакти, зібрані переважно на поверхні, без переконливої стратиграфічної прив’язки. Рубила і взагалі двобічні макроформи, як провідні знаряддя пізньоашельских індустрій, у цих колекціях відсутні, або ж дуже рідко представлені поодинокими нетиповими екземплярами. Загалом, кам’яні комплекси домустьєрської епохи є або невеликими колекціями (нижній шар гроту Вихватинці), або ж при значній кількості матеріалів не мають стратиграфічної позиції. Питання про геологічний вік багатьох пам’яток залишається відкритим [Иванова, 1975, с. ].

Безсумнівно ранньопалеолітичними є стратифіковані горизонти Королевого І у Закарпатті і велика, типологічно яскрава колекція Житомирської стоянки. До цього короткого списку необхідно зарахувати стратиграфічно чіткі культурні шари ІІІ і ІІІ-Б Великого Глибочка І і багату колекцію шару І Буглова V.

Історія дослідження мустьєрських пам’яток на Поділлі розпочинається у 20-30-х роках ХХ ст. (невеликі рекогносцировочні розкопки стоянки Касперівці І у 1927 р. проводив Ю.Полянський). Інші чотири пункти у Подністров’ї, що виявлені у міжвоєнний період, представлені поодинокими сумнівними артефактами.

Цілеспрямоване вивчення середнього палеоліту на Поділлі розпочалось фактично у середині 1970-х рр., коли була створена Тернопільська палеолітична експедиція під керівництвом автора. За останні 25 років виявлено більше 40 нових пам’яток і місцезнаходжень, серед яких 12 мають непорушену стратиграфію відкладів і виразні колекції археологічного матеріалу. Сьогодні відомо 62 пам’ятки, які у попередньому плані віднесені до середньопалеолітичної доби.

РОЗДІЛ 2. ГЕОМОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНУ, ПАЛЕОГЕОГРАФІЧНІ АСПЕКТИ ТА ГЕОХРОНОЛОГІЯ

Фiзико-географiчна область Подiлля належить до пiдвищеної частини Захiдноукраїнської провiнцiї лiсостепової зони Східної Європи. Вона розмiщена у межирiччi середньої течiї Днiстра, верхньої течiї Пiвденного Бугу i частково верхнiх правостороннiх приток Прип’ятi.

У палеогеографічному аспекті досить важливими є питання стратиграфії плейстоценових відкладів, у верхніх горизонтах яких знаходяться палеолітичні культурні шари. Для визначення і підрозділу плейстоценових верств Поділля використано стратиграфічну схему А. Богуцького, розробленою для Волино-Поділля (1986 р.). Вона співставляється і корелюється із моделями М. Веклича, А. Величка, альпійською та північно-європейською схемами.

Топографія пам’яток. У Середньому Подністров’ї зафіксовано два гіпсометричні рівні розміщення пам’яток.

Перший. Базові стоянки (Молодове І, V, Кормань IV, Кетроси, Касперівці І та інші) знаходяться усередині каньоноподібної долини ріки, на другій терасі, біля крутих стінок коріних відкладів, неподалік від води. Таке розміщення було зручним для полювання на тварин у місцях їхніх постійних міграцій через Дністер. Тут були також сприятливі кліматичні умови, багатша рослинність і великі запаси крем’яної сировини.

Другий. Сезонні мисливські табори містились на високих (4-5) терасах Дністра, і були значно віддалені від русла ріки. Археологічні знахідки виходять на поверхню разом із терасовим алювієм, перевідкладені і, частково змішані (Пилипче ХІ, Касперівці VII, Худиківці І та інші). Окремі культурні горизонти перекриті тонкими прошарками плейстоценових елювіально-делювіальних та еолових відкладів і збереглися частково in situ (Стінка І, Осипка та інші).

У північноподільському регіоні первісні громади селились також на двох різних гіпсометричних рівнях місцевості. Більшість пам’яток приурочено до похилих берегів долин річок (Пронятин), менше – до вершин товтрових пагорбів (Великий Глибочок І). Таке розміщення дозволяло вести постійний нагляд за пересуванням стад промислових тварин у радіусі 10-15 км.

Хронологія пам’яток. Для досліджених стратифікованих пам’яток, визначено відносний геологічний вік і хронологічну позицію за допомогою термілюмінісцентного методу датуваня (Інститут геологічних наук НАН України, Київ; Університет М.Кюрі-Склодовської, Люблін).

Характер природного оточення первісної людини середнього палеоліту на Поділлі і в Придністров’ї у різні роки вивчали такі спеціалісти: палеогеографи Ю.Полянський, І.Іванова, А.Богуцький, Т.Мадейська, М.Ланчонт, П.Езартс, А.Яцишин, П.Волошин; літологи Р Раціновський, С.Сеул, К.Конєцка-Бетлей; палінолог М.Комар, малакологи Р.Дмитрук, В.Александрович; палеозоологи Н.Белан, В.Бібікова, К.Татарінов, П.Войтал, А.Надаховський та інші. Головні дослідження стратиграфії відкладів палеолітичних пам’яток Поділля проводив А.Богуцький у 1980-2002 рр.

Висновки геологічної стратиграфії розрізів та ТЛ-датування скорельовано із киснево-ізотопною шкалою морських глибоководних відкладів, що вироблена для Волино-Поділля та Польщі Г. Марущаком (1994).

Найважливіші ТЛ-дати для пам’яток середнього палеоліту Поділля (у тис. років): Пронятин (надгорохівський лес) – 85+7; Великий Глибочок І (горизонт А1 коршівського грунту) – 175+13; Буглів V, зачистка №5 (середньоплейстоценовий лес) – 220+12; Буглів V, зачистка №4 (горохівський комплекс) – 140+19; Ігровиця І (верхньоплейстоценовий лес) – 95+7; Єзупіль (верхньоплейстоценовий лес) – 100+7; Єзупіль (культурний шар ІІІ) – 155+11; Ванжулів І (середньоплейстоценовий лес) – 156+11; Ванжулів-Кар’єр (горохівський грунт) – 141+13; Ванжулів-Голда (горизонт В коршева) – 102+9; грот Прийма І (за С14, кістки із культурного шару мустьє) – 45,6+0,5.

Фауна. Досліджені культурні шари стоянок вміщують порівняно невелику кількість кісток викопних плейстоценових тварин. За видовим складом найбільше решток належить мамонту (Mammuthus primigenius Blum). Друге місце займають рештки первісного коня (Equus equus Рidop), третє –шерстистого носорога (Coelodouta antiquitatis Blum) і бізона (Bison primigenius). Кістки північного оленя зафіксовано на стоянках Пронятин, Касперівці І, Ігровиця І, Старий Вишнівець. Рештки інших видів тварин (Bos sp., Cervus elaphus, Canis lupus L., Vulpes corsak, Alopeх lagopus, Marmota bobak, Arvikola terrestris, Distrostouyk torquatus) – траплялися спорадично.

Зазначені види свідчать про домінування раннього мамонтового фауністичного комплексу, характерного для перигляціальних територій, а також про спеціалізований характер полювання первісних громад на один-два види тварин.

Стратиграфія пам’яток. Усі стоянки знаходяться у долинах річок і приурочені до схилових відкладів, але повнота представлених верхньоплейстоценових горизонтів різна.

Середньоплейстоценові пам’ятки. а) Коршівський викопний грунтовий комплекс. Опорним стратиграфічним розрізом для палеоліту Поділля є профіль розкопу І Великого Глибочка І. Коршівський горизонт складається з двох частин (горионт А та горизонт В), і потужної соліфлюкційної пачки (гл. 7,30 – 6,10 м). Залишки культурного шару ІІІ містяться у заповненні всієї товщі “коршева” (до 80 см потужністю), що свідчить про їх часткове перевідкладення у період формування соліфлюкційних відкладів. У шарі знаходиться велика кількість вапнякових брил (до 1,5 м в поперечнику).

На основі аналізу фауни молюсків можна стверджувати, що у час накопичення коршівського грунтового комплексу клімат був помірним, але у період формування соліфлюкції він змінювався в бік похолодання (перевага холодолюбивих видів молюсків Pupilla loessica). Серед тогочасних рослинних угруповань домінували відкриті, хоча подекуди зустрічалися і чагарниково-лісові. Переважали великі простори перигляціального степу з острівцями лісів у долинах рік. Клімат був холодним і сухим. Тваринний світ належав до хазарського фауністичного комплексу.

Подібну геостратиграфічну позицію виявлено у зачистках № 4 і № 5 на пам’ятці Буглів V. У зачистці 4 у надкоршівській соліфлюкції (глибина 6,7-7,1 м) знайдено два крем’яних артефакти, аналогічних матеріалу із розкопу І. Єдиним повноцінним аналогом є розріз закарпатської пам’ятки Королеве І, у якому на рівні верхньої частини середньоплейстоценових відкладів зафіксовано два здвоєні “внутріриські” грунти з культурними шарами V, Va, Vb.

б) Тернопільський підгоризонт викопного грунту. Від “коршева” він відділений стерильною смугою потужністю 0,5 – 0,8 м глеєвого типу. Тернопільський похований діяльний шар (ПДШ) у нижній частині (0,5 м) розрізу Великого Глибочка І вміщує рештки культурного шару ІІІ-Б. Очевидно, ці матеріали також були частково перевідкладені у період формування ПДШ, оскільки шар відкладів насичений вапняковими уламками, але у значно меншій кількості.

Вище залягає двохметрова пачка лесів середнього плейстоцену. Культурні шари ІІІ-Б і ІІІ у розрізі чітко локалізовані і відділені стерильними прошарками відкладів знизу і зверху. Коршів 2 відповідає киснево-ізотопній стадії 7, тернопільський підгоризонт – стадії 6.

Рис-вюрмські пам’ятки. До цього періоду належить фактично одна пам’ятка – шар ІІІ Єзуполя у Верхньому Придністров’ї. Крім того, під час зачистки розрізу Ванжулів-Голда виявлено ще два артефакти.

Період еему за схемою А. Богуцького відповідає часу формування горизонту В та А2 горохівського викопного грунтового комплексу (салинська фаза мезинського комплексу грунтів за А. Величком). Горизонт А2 в опорному розрізі Єзуполя має потужність 0,2 – 0,3 м (рубіж киснево-ізотопних стадій 5e-5d). У ньому знаходяться матеріали культурного шару ІІІ.

Ранні верхньоплейстоценові пам’ятки. Ранньовюрмські відклади на Поділлі належать до верхньої частини горизонту А1 горохівського викопного комплексу грунтів і надгорохівської соліфлюкційної пачки. За хроностратиграфічною схемою М. Веклича, це удайський (вюрм І) горизонт, а за О. Величком – крутицька фаза микулинського періоду. Разом вони співставляються з ранньовюрмськими інтерстадіалами Європи, головним чином амерсфоортом і брьорупом.

На початку валдайської льодовикової доби у холодний період панували перигляціальні травянисті формації. У час формування викопних грунтових комплексів переважали лісостепові ареали. Досить поміркованим (і навіть теплим) вважається брьорупський період, з яким так чи інакше пов’язуються еталонні молодовські мустьєрські стоянки.

Час формування підгоризонту соліфлюкції відзначався великою, можливо, надмірною зволоженістю території. На це вказує значний відсоток фауни молюсків мезофільних видів (Succinea oblonga elougata, Columella columella). Температури були низькими, у рослинному покриві домінували відкриті тундрові ценози.

До ранньовюрмських інтерстадіалів (надгорохівська соліфлюкція) на Поділлі належать культурні горизонти Пронятина, Ігровиці І (шар ІІ), Долішнього Івачова І (шар ІІІ), Ванжулова І (шар ІІІ), мабуть, Великого Глибочка І (шар ІІІ-А), Буглова V (шар ІІ), Єзуполя (шар ІІ), Колодієва (окремі артефакти). Точніше визначений приблизний вік основного культурного шару Кетрос – короткотривала холодна стадія поміж амерсфоортом і брьорупом.

У розділі розглядаються також питання стратиграфії пам’яток середнього палеоліту у Подністров’ї – класичних молодовських стоянок, оскільки у 1998-1999 р. на стоянці Молодове V провадилися повторні археологічно-геологічні дослідження згідно програми INTAS № 96-0072 (керівник – Ж.-М. Женест).

За висновками І.Іванової, усі п’ять культурних шарів Молодового І належать до брьорупського і післябрьорупського періоду, шар 12 Молодового V – до брьорупського інтерстадіалу, шар 11 – до проміжкового періоду між брьорупом та одераде, шар 11б – до періоду одераде, шар 11а – до інтерстадіалу моєрсхофд.

Таким чином, на Поділлі і у Прикарпатті простежується кілька фаз первісного заселення краю.

Фаза І. Перші документовані свідчення відносяться до другої половини середнього плейстоцену – інтерстадіал коршів 2 (киснево-ізотопна стадія 7) – культурний шар ІІІ Великого Глибочка І. Дата ТЛ – 175+11 тис. р. тому (занижена). У таких же відкладах виявлено два артефакти у зачистці 4 Буглова V – дата ТЛ 220+12 тис. р. тому.

Фаза ІІ. Наступний етап заселення фіксується у тернопільському грунтовому комплексі (риська фаза 2/3) середньоплейстоценових відкладів – шар ІІІ-Б Великого Глибочка І. Дати ТЛ: 156 і 140 тис. р. (розкоп Ванжулова І і зачистка 5 Буглова V). Це киснево-ізотопна стадія 6.

Фаза ІІІ. Ще один поселенський етап – завешальна фаза рис-вюрму (еему) – горизонт А2 горохівського викопного комплексу, у якому знаходиться культурний шар ІІІ Єзуполя (дата ТЛ – 155 тис. р. тому, але реально це 120 –110 тис. р. тому). За киснево-ізотопною шкалою – рубіж стадій 5e-5d.

Фаза ІV. У період ранньовюрмських інтерстадіалів амерсфоорт і брьоруп на Поділлі проживали поселенці багатьох досліджених пам’яток: Пронятин, шар ІІ Буглова V, шар ІІ Єзуполя, шар ІІ Ігровиці І, Касперівці І, Кетроси та ін. Наявність на більшості цих поселень фауни ранньомамонтового комплексу, холодолюбивих молюсків і пилку хвойних дерев свідчать про похолодання клімату і розповсюдження лісостепових притундрових ландшафтів, що було властивим для холодного етапу. ТЛ-датування: Єзупіль, вище шару ІІ – 100 тис. р.; Пронятин, вище культурного шару – 85 тис. р. тому; Ігровиця І, над культурним шаром – 95 тис. р. тому.

Фаза V. Продовжують геостратиграфічну колонку середнього палеоліту знамениті молодовські комплекси у Середньому Подністров’ї. Шар 12 Молодового V належить до брьорупа, шар 4 Молодового І – до післябрьорупського похолодання, шар 11 Молодового V – до інтерстадіалу одераде. Киснево-ізотопні стадії 5b-5a.

Фаза VI. Наймолодшими є шари 11 і 12 Корманя IV, які датуються періодом моєрсхофд (3-тя киснево-ізотопна стадія). Абсолютна дата 11-го шару за С14 – 44 тис. р. тому.

Такою сьогодні є хроно-геостратиграфічна схема заселення Поділля і прилеглих територій. Залишається невирішеною проблема постійного чи перманентного заселення краю, оскільки зазначені культурні шари поселень документують лише короткочасні етапи проживання, що розділені багатьма тисячами років.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ, ОПИС ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ

КАМ’ЯНИХ АРТЕФАКТІВ

У розділі подається історія класифікаційних розробок та аналіз існуючих у східноєвропейському палеолітознавстві схем класифікацій середньопалеолітичних кам’яних артефактів (В.Гладилін, П.Нехорошев та ін.).

Подається поширений аналіз поняття “заготовка” у середньопалеолітичних комплексах. З огляду на технологію виробництва у середньому палеоліті заготовками називаються серійні стандартизовані групи спеціально підібраних природних матеріалів або ж колекції спеціально виготовлених предметів (відщепів, пластин тощо), що за розмірами, пропорціями, формою і традиційним способом розщеплення відповідають техніко-морфологічним ознакам цільового продукту – більшості типових знарядь конкретної культурно-історичної спільності стародавнього населення. У залежності від визначення провідних груп заготовок у левалуазьких колекціях виділяються відщепні, пластинчасті чи стрільчасті індустрії. Дослідження левалуазьких сколів-заготовок без вторинної обробки, сколів-заготовок із ретушшю і провідних знарядь праці дають можливість визначити технологічну стратегію індустрії, типологічне ядро інструментарію і на цій основі визначати традиційні норми камнеобробки поселенців однієї пам’ятки чи групи пам’яток регіону.

У представленій роботі використовується класичне визначення техніки левалуа, що було запропоноване Ф.Бордом [1950; 1961], з деякими уточненнями В.Гладиліна: "техніка левалуа — це техніка отримання за один виробничий цикл одного, єдиного, сколу-заготовки із запланованими властивостями, що був знятий зі спеціально підготовлених нуклеусів — округлих, овальних, трикутних, чотирикутних з радіальним, конвергентним, паралельним чи поперечно-зустрічним оформленням робочих поверхонь — та ізольованої ударної площадки, призначеної для нанесення одного, основного, розколюючого удара”[ Гладилін, 1976, с.45].

До цього визначення треба додати, що левалуа — це виключно середньопалеолітична техніка, націлена на отримання серії стандартизованих заготовок із функціонально повноцінними робочими краями. Левалуазьке первинне розщеплення мало характер продукування готових знарядь. З підготовленої пласкої сторони ядрища знімався лише один максимально великий скол, інколи два (при незначній повторній підправці).

Аналіз методичних розробок опису та систематизації кам’яних артефактів дозволяє зробити висновок про складність і багатоплановість цього явища. Треба також відзначити понятійну і термінологічну незбалансованість у багатьох основоположних питаннях.

Головними методичними критеріями для поділу матеріалів у представленій до захисту роботі стали ознаки, які мало залежать від суб’єктивного фактору і, в принципі, можуть бути перевіреними іншими дослідниками. Це, перш за все, метричні дані і співвідношення між ними — пропорції. Вважаємо доцільним розмежувати знаряддя, скопи-заготовки і нуклеуси на три метричних групи. Враховуючи кількісні співставлення цих груп, визначаються деталізовані індекси пропорційності (а не лише індекс пластин), що дає новий ключ для вирішення питань про локальні утворення і культурні варіанти.

Наступними класифікаційними ознаками є напрям і характер попереднього огранення нуклеусів і, відповідно, спинок сколів. За напрямком негативів знять на робочій стороні нуклеусів і на спинках сколів виділено головні варіанти розщеплення каменю, що відповідають поняттям безсистемного (хаотичного), радіального, конвергентного і паралельного. В окремих випадках можливі поєднання цих варіантів — комбінований спосіб розщеплення. У подальшому діленні кожен з них розчленовується у залежності від кількості і взаєморозміщення робочих ділянок на ядрищі, від форми, характеру ударних площадок і тилових поверхонь. Багатоваріантним є паралельний принцип розколювання заготовок: поздовжній, біпоздовжній, поперечний, біпоперечний, ортогональний та ін.

Необхідно зазначити, що головні положення і провідні терміни запозичені нами із класифікації В. Гладиліна [1976, с. –42]. На відміну від його схеми, ми не застосовуємо чіткої ієрархії ознак, вважаючи що в кожному конкретному випадку ознака автономна, а в сукупності ознаки можуть співставлятись і бути взаємозалежними у безкінечному числі варіантів.

РОЗДІЛ 4. ЛЕВАЛУАЗЬКІ ІНДУСТРІЇ.

Окремі комплекси середнього палеоліту на Поділлі і в Подністров’ї є сьогодні найповнішими і найкраще вивченими левалуазькими індустріями не лише в Україні, але й загалом у Східній Європі. Вони представлені порівняно багатими колекціями кам’яних виробів стратиграфічно повноцінних пам’яток, що включають також виразні фауністичні рештки.

В е л и к и й Г л и б о ч о к І. Пам’ятка відкрита автором у 1979 р. Розкопками у 1981-1983, 1987, 1991, 1997, 2002 роках зафіксовано 5 культурних шарів у плейстоценовій пачці відкладів потужністю 7 м (середній палеоліт – шари ІІІ, ІІІ-Б, ІІІ-А; верхній палеоліт – шар ІІІ; мезоліт – шар І).

Культурний шар ІІІ. Стратиграфічно залягає у горизонті А1 коршівського викопного ґрунтового комплексу, частково у надкоршівській соліфлюкції (риське зледеніння), на глибині близько 7,30–6,10 м. Досліджено 67 м2 площі, на якій виявлено 479 кам’яних виробів, 20 фрагментів кісток викопних тварин (бізон чи бикпервісний кінь). У колекції з розкопів І і ІІ представлені: нуклеуси та їх уламки – 21 екз. (4,4 %); вироби із вторинною обробкою (знаряддя) – 47 екз. (9,8 %); пластини – 39 екз. (8,2 %); відщепи – 230 екз. (48,0 %); скалки, луски, уламки – 142 екз. (29,6 %).

Виявлено такі типи знарядь праці: наконечники двобічні – 3 екз. (розкоп ІІ).; вістря атипові – 3 екз.; гостроконечники – 1 екз.; скребла – 13 екз.; ножеподібні інструменти – 14 екз.; зубчасті знаряддя – 6 екз., скобелі – 3 екз.; різаки – 1 екз.

Таким чином, індустрія виглядає, як леваллуазька, слабопластинчаста, слабовидовжена, масивна, з середнім рівнем фасетування. Головною заготовкою був великий відщеп видовжених і слабовидовжених пропорцій.

Культурний шар ІІІ-Б. Артефакти виявлені у відкладах надтернопільської соліфлюкційної пачки на глибині приблизно 4,8–5,2 м. На площі близько 56 м2 знайдено всього 104 крем’яні предмети, серед яких 4 нуклеуси (2 левалуазькі), 6 нуклеподібних уламків, 5 знарядь, 35 відщепів (5 – левалуазькі), 9 пластини, 45 скалок-лусок і уламків. Отже, культурний горизонт ІІІ-Б – це леваллуазька індустрія з перевагою дископодібної системи розщеплення.

Культурний шар ІІІ-А. Крем’яні рештки цього культурного горизонту знаходяться у верхах надгорохівської соліфлюкційної пачки і частково у нижній частині дубнівського (брянського) викопного ґрунту.

Археологiчна колекцiя складається з таких основних категорiй виробiв: нуклеуси – 9 екз. (5,23 %); пластини – 13 екз. (7,56 %); вiдщепи – 107 екз. (62,21 %); уламки та скалки – 25 екз. (14,53 %); знаряддя працi – 18 екз. (10,47 %). Всього: 172 екз.

Вироби із вторинною обробкою: сокироподібне знаряддя – 1 екз., леваллуазькi вiстря – 2 екз., скребла – 2 екз., ножi – 3 екз., зубчастi вироби – 5 екз., виїмчастi вироби – 5 екз.

Індустрія комплексу ІІІ-А — леваллуазька, середньопластинчаста, фасетована, з поодинокими частково-двобічними знаряддями.

Ашело-мустьєрський комплекс має перевідкладений характер, нараховує до 2 тис. крем’яних артефактів середнього і верхнього палеоліту. У цій колекції виділяються 3 ручних рубила мигдалеподібної форми і 5 фрагментів двобічних видовжених наконечників, подібних до середньоплейстоценових наконечників Королевого І. (шар 5-А). На підставі порівняльного аналізу частина колекції ашело-мустьєрського комплексу віднесена до середнього плейстоцену.

.Б у г л і в V. Пам’ятка відкрита автором та М.Левчуком у 1989 р. Досліджувалась розкопками у 1989-1995 рр. Закладено три розкопи, виявлено два культурні горизонти.

Культурний шар І. Розкопано площу близько 250 м2, на якій виявлено 1,5 тис. крем’яних предметів, що були хаотично розсіяні по схилу. Кремені знаходились на глибині від 4,3 м (розкоп ІІ) до 1,5 м (розкоп І) в залежності від сучасної крутизни гори. За 250 м від розкопу, у балці зроблено 5 зачисток. Найповнішою виявилась зачистка № , у верхній частині коршівського палеогрунту якої знайдено два крем’яних артефакти, що технічно та типологічно ідентичні з масовими знахідками розкопу І. Тому у попередньому плані крем’яний комплекс розкопу І (шар І) ми датуємо пізньориським часом.

Комплекс складається з таких груп: нуклеуси – 64 екз. (6,3); нуклеподібні уламки – 26 екз. (2,6); відщепи – 750 (67%); пластини – 62 екз. (6,1); природні камені – 16 екз. (1,6); дрібні скалки – 18 екз. (1,7); вироби із вторинною обробкою (знаряддя праці) – 80 екз. (7,8). Всього: 1016 предметів.

Техніка первинного розщеплення визначається як “протолеваллуазька”, дископодібна, з домінуванням крупних атипових леваллуазьких сколів та відщепів “дебордан”.

Серед знарядь можна виділити: чопер – 1 екз.; сокироподібні знаряддя (колуни) – 5 екз.; скребла – 19 екз.; ножі – 22 екз.; скобелі – 7 екз.; скребачки – 10 екз.; зубчасті вироби – 6 екз.; різаки – 4 екз.; відбійники – 1 екз.; комбіновані знаряддя – 5 екз. Всього: 80 екз. Прямих аналогів індустрії культурного шару І Буглована заході України немає.

Культурний шар ІІ. Розкопана площа складає 113 м2. Культурний горизонт знахідок залягав у нижній частині пізньоплейстоценових нашарувань безпосередньо на неогенових пісках.

Представлені такі категорії інвентаря: нуклеуси та їх уламки – 10 екз. (1,13); знаряддя праці – 16 екз. (1,81); пластини – 121 екз. (13,72 %); відщепи – 225 екз. (25,51 %); скалки, луски, мікросколи – 408 екз. (46,26 %); природні дрібні уламки – 102 екз. (11,56 %). Всього: 882 екз.

У колекції досить мало знарядь – 16 екз., що складає менше 2. Знайдено масивне рубило-нуклеус (?), гостроконечник, ніж-стамеска, два скобелі, два скребки, скребло, відбійник і 7 ножеподібних виробів.

У технічному аспекті кам’яна індустрія цього шару виглядає досить розвинутою, пластинчастою, леваллуазькою, малофасетованою.

П р о н я т и н. Вiдкрито розвiдками автора у 1977 р. Пам’ятка дослiджувалася палеолiтичною експедицiєю у 1977-1985, 1987, 1996 рр. Культурний шар залягав у солiфлюкцiйному горизонтi надгорохiвської пачки суглинкiв. Розкопано 520 м2 площi, на якій виявлено 6410 екз. крем’яних виробiв, окремi остеологiчнi знахiдки, залишки вогнищ i знахiдка первiсного мистецтва (?). Визначено такi види тварин: мамонт, кiнь викопний, носорiг волохатий, олень пiвнiчний, зубр первiсний

Головнi категорiї iндустрiї: нуклеподібні вироби – 248 екз. (3,8 %), вироби з вторинною обробкою чи слідами застосування у роботі (знаряддя працi) – 295 екз. (4,6 %), заготовки леваллуа – 434 екз. (6,7 %), сколи нелеваллуа – 3327 екз. (51,9 %), скалки, луски (менше 2 см) – 2106 екз. (32,8 %). Всього: 6410 екз.

Сколи леваллуа. Колекцiя леваллуазьких виробiв (включаючи i знаряддя на них) складається iз 660 екз. Вiдносно усiх предметiв з кременю вона нараховує 10,2 %, а вiдносно усiх сколiв – 16,2 %. Вторинна обробка здiйснювалась на 90 % дрiбною, крайовою, однорядною, локалiзованою ретушшю по гострому краю заготовки.

У дисертації подається аналіз технології розщеплення пронятинської індустрії. Відзначено кілька найвиразніших стратегій розщеплення каменю. Спеціальні дослідження у контексті так званої концепції “ідеальної заготовки” засвідчує безсумнівний леваллуазький відщепно-пластинчастий тип заготовки, що використовувалася для знаряддя.

Основні категорiї знарядь працi: вiстря – 20 екз. (6,6 %); скребла – 19 екз. (6,4 %); ножi – 179 екз. (60,6 %); рiзаки – 12 екз. (3,9 %); зубчастi – 8 екз. (2,7 %); скобелi – 14 екз. та інші. Всього: 295 екз.

Головнi iндекси iндустрiї: леваллуа технiчний (строгий) – 16,2; леваллуа типологiчний – 76,6; пластин на рiвнi сколiв – 16,7; гостроконечникiв – 4,0; ножiв i скребел – 70,4; пiзньопалеолiтичних типiв знарядь – 5,0; зубчасто-виїмчаcтої обробки – 3,8; фасетування вузький – 34,5; фасетування широкий – 64,3; пласких вiдбивних площадок – 14,1

В технічному аспекті Індустрія Пронятина є виразно левалуазькою, радіально-паралельною, фасетованою, середньопластинчастою. Типових скребел мало. Більшість з них — прості поздовжньо-випуклі і поздовжньо-прямі. Гостроконечники нерозвинуті, за формою наближені до стрільчастих чи трикутних.

Є з у п і л ь І. Пам’ятка відкрита А.Богуцьким у 1990 р. Досліджувалась автором у 1994-1996, 1998-2001 роках.

Культурний шар ІІІ. Розкопана площа загалом складає 110 м2. На цій ділянці досліджено 450 артефактів. Шар знаходився у горизонті А2 горохівського викопного комплексу ґрунтів. Потужність горизонту культурних решток сягає 10-20 см. Глибина залягання в середньому– 4,5 м.

Головні категорії інвентаря шару ІІІ: нуклеуси – 18 екз. (4,0 %); знаряддя – 74 екз. (16,4 %); відщепи – 143 екз. (31,7 %); пластини – 80 екз. (15,8 %); сколи невизначені – 20 екз. (4,4 %); скалки, луски – 110 екз. (24,4 %); природні камені пісковику – 5 екз. (1,1%).

Знаряддя праці – 74 екз. Поділяються на такі категорії: вістря – 15 екз. (20,3 %); скребла – 15 екз. (20,3 %); ножі – 24 екз. (32,4 %); скобелі – 4 екз. (5,4 %); зубчасто-виїмчасті вироби – 2 екз. (2,7%); відбійники – 4 екз. (5,4 %); розтирачі – 2 екз. (2,7 %); невизначені – 8 екз. (10,8 %).

У типологічному аспекті гостроконечники і скребла складають по 20 %, ножі – 32 %, інші – 18 %.

Головні індекси індустрії ІІІ-го шару Єзуполя І: леваллуа технічний – 22,8; леваллуа типологічний – 75; пластин технічний (до сколів) – 36,3; пластин загальний – 25; фасетування тонкий – 52,3; фасетування широкий – 70; паралельної техніки – 60; радіальної техніки – 20; конвергентної техніки – 20.

Таким чином, індустрія виглядає, як макролітична, леваллуазька, пластинчаста, фасетована, без двобічних знарядь, з перевагою у типологічному списку ножів, скребел та гостроконечників. Інші типи невиразні.

І г р о в и ц я І. Культурний шар ІІ.