КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

САЦЬКИЙ Павло Вікторович

УДК328.124(477)”1986/1996”

Становлення політичної системи в Україні

наприкінці 1980-х-першій половині 1990-х років.

Спеціальність

07.00.01Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор,

академік НАН України

ЛИТВИН Володимир Михайлович,

Голова Верховної Ради України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

МАЙБОРОДА Олександр Микитович,

начальник відділу етнополітології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України

кандидат історичних наук, доцент

СОРОКА Юрій Михайлович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Провідна установа Інститут історії України НАН України, відділ історії України другої половини ХХ століття

Захист відбудеться “19” січня 2004р. о 10 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий "19" грудня 2003р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.І.Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Вона включає вступ та три розділи, висновки, список використаних джерел і літератури (13 сторінок, 193 позиції). Загальний обсяг дисертації складає 192 сторінки.

Вступ. Актуальність теми дослідження. На сьогодні в Україні надзвичайну актуальність має проблема комплексного реформування політичної системи в державі, підвищення ефективності роботи органів влади та управління. Не менш важливою є побудова громадянського суспільства, що передбачає активну та ефективну участь громадян в процесі діяльності цих органів через об`єднання громадян. Ці проблеми стояли перед керівниками як УРСР так і України періоду незалежності. Протягом другої половини 1980-х – 1990-х рр. була очевидною складність та суперечливість процесу реформ. Часто заходи по реформуванню в тієї чи іншої сфері здійснювались без комплексного врахування ситуації у попередній період життя держави.

Тому існує потреба вкомплексного й всебічного вивчення та аналізу досвіду трансформації політичної системи в Україні у період кінця 1980-х першої половини 1990-х рр. Є необхідність дослідження функціонування органів влади та управління, громадсько-політичних рухів та партій. Ряд праць дослідників-істориків присвячено згаданим проблемам. Особливу увагу вони присвячують діяльності політичних партій та організацій, деякі праці розглядають ситуацію навколо формування органів влади та управління незалежної України. Але, не зважаючи на це, залишається малодослідженою проблема становлення виконавчої вертикалі в Україні, закономірностей цього процесу в Україні та їх обумовленості. Потребує дослідження також питання участі та ролі громадсько-політичних рухів і партій в процесі трансформації системи влади.

Тому перед історичною наукою постає завдання комплексного аналізу досвіду побудови ефективної політичної системи в Україні у період 1986 1996 рр.

Об`єктом дисертаційного дослідження є органи влади та управління, котрі зазнали трансформації в період кінця 1980-х першої половини 1990-х рр. та громадсько-політичні рухи і партії, котрі брали активну участь в цьому процесі.

Предметом дисертації виступають напрями та форми трансформації органів влади та управління, участь у цьому процесі громадсько-політичних рухів наприкінці 1980-х на початку 1990-х рр. та боротьба політичних партій за вплив на процес становлення політичної системи в Україні і участь в діяльності органів влади та управління.

Історіографія проблеми. Представниками історичної науки розроблено ряд фундаментальних досліджень присвячених дослідженню періоду історії України у другій половині 1980-х – 1990-та рр. Так проблема розкладу радянської системи в Україні та становлення політичної системи незалежної України розробляється істориками, зокрема, Ю. Алєксєєвим, М. Кульчицьким та А. Слюсаренком1. Автори роблять спробу системного аналізу подій періоду перебудови в СРСР та УРСР, тобто, періоду 1985 1991 рр., налізують процес розкладу радянської системи в Україні, передумови та причини, відзначаються його наскільки. Досліджуються авторами також проблеми державотворення в Україні. Особлива увага звертається на проблему економічного реформування, її значення для процесу становлення політичної системи незалежної України.

Найменш політично заангажований історичний характер носять праці В. Литвина2, які характеризують загальні процеси в становлення незалежної України та містять добре підібраний фактичний матеріал. Висновки В. Литвин підкріплює архівними документами та добре підібраним фактичним матеріалом. Багато фактів та джерел в його працях публікується вперше. Особливістю робіт В. Литвина є те, що він в своїх дослідженнях основну увагу звертає на роль особистостей в політичному житті України, така тенденція характерна для всіх праць. В монографії “Політична арена України: дійові особи та виконавці” В. Литвин аналізує період кінця 1980-х першої половини 1990-х рр. розглядає процес виникнення громадських рухів, перших українських партій та організацій. Важливе місце він відводить функціонуванню багатопартійної системи в Україні. Піднімається, також, питання правлячої партії та опозиції в Україні у період незалежності, досліджується таке явище як “партія влади”3. Праці В. Литвина насичені численними фактами і є великим внеском в історичне дослідження періоду кінця 1980-х початку 1990-х рр.

Деякі автори, які досліджують процес становлення української державності заангажовані політично, досліджуючи діяльність нині діючих політиків та суб`єктивно сприймаючи їх дії і погляди. Це відбивається на об`єктивності зроблених ними висновків. Але, факт спілкування з політичними діячами для написання досліджень дає змогу отримувати інформацію щодо позиції в тій чи іншій ситуації від безпосередніх учасників подій.

Вартими уваги серед робіт вказаного характеру є праці дослідників діяльності політичних організацій та їх лідерів і активістів, аналіз роботи

___________

1Алексєєв Ю., Кульчицький М., Слюсаренко А. Україна на зламі історичних епох. (Державотворчий процес 1985-1999 рр.). – К., 2000.

2Литвин В.М. Україна: досвід та проблеми державотворення 90-ті роки ХХ. – К., 2001; Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К., 1994; Литвин В.М. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л.Кравчука. К., 1997.

3Литвин В. Політична арена України: дійові особи і виконавці: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 / Ін-т. іст. України НАН України К., 1995. – С. 36.

органів влади. Потрібно зазначити праці В. Ковтуна та І. Гончарука1. Праця О. Гараня2 присвячена процесу становлення багатопартійної системи в Україні наприкінці 1980-х на початку 1990-х рр. Центральне місце він відводить громадському руху Народний рух України (далі НРУ), розглядаючи його як утворення, в рамках якого об`єднались більшість опозиційних партій та організацій до правлячої Комуністичної партії України (далі КПУ). О. Гарань наводить численні факти, на основі яких аналізує процес протистояння між опозицією, очолюваною НРУ та правлячою КПУ.

Важливими є дослідження про політичних діячів, написані людьми, що протягом тривалого часу працювали поруч з ними. Це праці таких авторів як: М. Михальченко та В. Андрущенко, І. Кулінич, В. Врублевський3 та інші. Їх особливістю є наявність деталей, що характеризує особистість діячів, моральні якості, мотиви під час прийняття того чи іншого рішення. Дозволяють встановити в якій мірі від того чи іншого політичного діяча залежала певна ситуація.

Політологічний характер носять праці М. Томенка, А. Білоуса, В. Кременя. Зауважимо і роботи соціологічного змісту такі, як В. Кременя та В. Ткаченка та монографія Г. Дашутіна і М. Михальченка4. Політологічні та соціологічні дослідження аналізують становлення політичної системи, звертаючи увагу на проблему зміни свідомості громадян України в період розкладу радянської системи та становлення органів влади незалежної України та інших політичних інститутів. Часто піднімаються питання легітимності органів влади та політичних інститутів держави, розглядаються українські особливості процесу становлення інститутів політичної системи. В праці В. Кременя та В. Ткаченка аналізується специфіка умов становлення політичної системи в Україні, історичний досвід України, соціальні умови тощо.

Серія досліджень присвячених аналізу політичної, економічної, соціальної ситуації в Україні в 1990-х рр., а також функціонуванню всіх органів влади та управління за авторством В. Піховшека, С. Конончук та

___________

1Ковтун В. Історія Народного Руху України. К., 1999; Гончарук Г. Народний Рух України. Історія. – Одеса, 1997.

2Гарань О. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. – К., 1993.

3Михальченко Н. И., Андрущенко В. П. Беловежье. Л.Кравчук. Украина 1991-1995. К., 1996; Кулінич І. Губернатор. – Харків, 1998; Врублевский В. Владимир Щербицкий. Правда и вымыслы. – К., 1993.

4Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. Навчальний посібник для студентів вузів. – К., 1998; Дашутін Г., Михальченко М. Український експеримент на терезах гуманізму. – К., 2001.

інших авторів1 містять публікацію численних фактів політичного життя

в Україні в 1990-х рр. Праці написані із залученням широкого масиву джерел, основну частку якого сткладає періодична преса та виступи і заяви політичних діячів, посадових осіб в засобах масової інформації. Значний внесок в дослідження ситуації зі становленням органів державної влади та управління в Україні наприкінці 1980-х 1990-х рр. та правового поля України належить представникам юридичної науки. Найзмістовнішими є роботи В. Цвєткова і В. Горбатенко2. Вони досліджують досвід функціонування органів влади та управління в Україні у 1990-ті рр., нормативно правове забезпечення цього процесу. Це дає змогу досліднику історії України новітнього періоду ознайомитися отримати інформацію про політико-правові передумови подій та досліджуваних процесів.

Варто зазначити історичну працю “Україна в ХХ ст.”, підручник для ВУЗів, та видання “Збірник документів по історії України в ХХ ст.”3 під загальною редакцією А. Слюсаренко найповніша публікація документів по періоду кінця 1980-х 1990-х рр.

В історіографії на сьогодні існує проблема чіткої періодизації процесу трансформації політичної системи в Україні. Переважна більшість праць, котрі присвячені періоду кінця 1980-х першої половини 1990-х рр. не позбавлені упередженості у висновках. Також, істориками мало уваги присвячено дослідженню регіонального фактора в процесі становлення політичної системи незалежної України та проблемі відношення громадсько-політичних рухів і політичних партій до влади.

Мета дослідження дослідити процес становлення політичних інститутів в Україні й охарактеризувати його особливості.

Завдання дослідження:

визначити передумови та рушійі сили розкладу радянської системи в Україні наприкінці 1980-х рр.;

проаналізувати динаміку перебудовних перетворень в контексті політичного реформування та трансформації владних інститів в УРСР;

дослідити створення і функціонування громадсько-політичних рухів в республіці та їх роль в процесі розкладу радянської системи;

___________

1Піховшек В., Конончук С. Розвиток демократії в Україні 1994-1996 роки.Український незалежний центр політичних досліджень. – К., 1997; Конончук С., Піховшек В. Дніпропетровська сім`я-2. – К., 1997.; Піховшек В., Конончук С. Розвиток демократії в Україні 1997 рік. – К., 1998.

2Цвєтков В., Горбатенко В. Демократія-Управління-Бюрократія. – К., 2001; Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. – К., 1999.

3Україна в ХХ столітті. Збірник документів і матеріалів. – К., 2000.

виявити основні функції громадських рухів в процесі створення політичної системи України (громадські рухи як творці системи політичного плюралізму, традицій опонування правлячій партії тощо);

окреслити роль регіонального фактора в політичному та економічному житті України;

простежити динаміку трансформації та функціонування політичних інститутів України під впливом регіонального фактора;

розкрити проблему структуризації партійної системи в Україні наприкінці 1980-х 1990-х рр. в контексті співвідносин партій як правлячих та опозиційних.

Хронологічними межами дослідження є 1986 1996 рр. В 1986 р. ХХVII з`їздом Комуністичної партії Радянського Союзу було започатковане реформування політичної системи в Союзі Радянських Соціалістичних Республік, відповідно, і в Українській Радянській Соціалістичній Республіці. 1996 р. є важливою віхою в процесі становлення політичної системи в Україні так як 28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України.

Методологічними засадами дослідження мають виступати основоположні принципи історичної науки: об`єктивності, історизму, всебічності, проблемно-хронологічний. Аналізуючи конкретні події та факти, стає можливим застосування методу сходження від конкретного до абстрактного, і, відповідно, навпаки. Також, важливі для дослідження процесу становлення політичної системи в Україні наприкінці 1980-х 1990-х рр. такі методи, як порівняльно-історичний та ретроспективний, що дозволяє осягнути цілісну картину складного, динамічного, насиченого подіями та фактами процесу.

Джерельну базу проблеми можна поділити на чотири групи.

Першою групою джерел є матеріали архівів: Центрального державного архіву громадських об`єднань України (ЦДАГО), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), Архіву Верховної Ради України.

Матеріали ЦДАГО дозволили проаналізувати специфіку політичної системи УРСР, тобто, радянської системи. Робочі документи Центрального Комітету Комуністичної партії України (далі ЦК КПУ) (ф. 1): підрозділів апарату Центрального Комітету, такі як листи до Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу (далі ЦК КПРС), отримані із ЦК КПРС, інформації та розпорядження партійним комітетам, звіти останніх, надіслані до ЦК КПУ, висвітлюють динаміку трансформації структури влади в республіці, перетворень політичних, економічних, соціальних тощо. Фонди даного архіву містять матеріали про ситуацію навколо становлення системи політичного плюралізму в республіці, зародженню та функціонуванню альтернативних правлячій КПУ організацій і дають можливість простежити динаміку їх трансформації в опозиційні організації. Накінець, матеріали ЦДАГО відображають ситуацію в правлячій партії КПУ від самого початку політичного та економічного реформування в УРСР та до припинення існування КПУ.

ЦДАВО містить матеріали діловодства органів влади та управління, набільш важливі для розкриття проблеми становлення політичної системи в Україні є фонди Верховної Ради УРСР (ф. 1, ф. 1 – Р) та Ради Міністрів (ф. 2) УРСР. Їх складають проколи засідань Ради Міністрів та Президії Верховної Ради УРСР, листи, надіслані до ЦК КПРС та Адміністрації Президента СРСР, листи, отримані від центральних органів влади та управління СРСР. Ці матеріали дають змогу аналізувати специфіку владних та виконавчих відносин в республіці наприкінці 1980-х на початку 1990-х рр. досліджувати суть, причини та передумови політичного і економічного реформування. Фонди ЦДАВО містять матеріали які дозволили відстежити відносини між органами влади УРСР та керівництвом СРСР.

Архів Верховної Ради України дозволяє проаналізувати процес становлення владних інститутів України в період незалежності, а також відслідковувати політичні процеси в державі. Особлий інтерес становлять експертні оцінки законопроектів, котрі містять факти та правову оцінку дій органів влади та управління і об`єднань громадян.

Другою групою джерел є правові документи опубліковані протягом досліджуваного періоду в тому числі в офіційній пресі: “Голосі України”, “Урядовому кур’єрі”, “Відомостях Верховної Ради України” тощо. Найбільш важливими документами з цієї групи є Конституції, що діяли в Україні протягом досліджуваного періоду, а також Конституція СРСР. Остання важлива для дослідження радянського періоду, в який відбувався розклад радянської системи в УРСР. Для з`ясування суті та принципів діяльності радянської системи вартими розгляду є такі документи, як “Програма КПРС” та “Статут КПРС”1. Не менш значущою є “Програма Народного руху України за перебудову”.

Праці В. Яблонського, А. Слюсаренка і М. Томенка2 містять опис та програми політичних партій. Ці видання є важливими джерелами-збірниками документів. До них належить також видання А. Слюсаренка і М. Томенка в котрому публікуються Конституції України, в тому числі діюча на 1993 р. та проект Конституції України, винесений Президентом України Л. Кравчуком на всенародне обговорення3.

Опубліковано програми політичних партій та інформацію про них. Зокрема в зазначених працях В. Яблонського, А. Слюсаренка і М. Томенка. Програми партій є джерелом в дослідженні їхньої участі партій у становленні

___________

1КПСС. Програма и Устав. – М., 1989.

2Яблонський В. Сучасні політичні партії України. – К., 1996; Слюсаренко А., Томенко М. Нові політичні партії України. – К., 1990.

3Слюсаренко А., Томенко М. Історія української Конституції. – К., 1993.

політичної системи в Україні. Вони є фактичними правонаступниками трьох найбільш відомих політичних організацій, що діяли на самому початку становлення системи політичного плюралізму. Таких організацій, як КПРС-КПУ, НРУ за перебудову та Українська Гельсінська Спілка (далі УГС).

Варті уваги праці політичних діячів, збірники їхніх виступів та статей, мемуари, спогади тощо. Їх можна розбити на три підгрупи: аналітичні праці політичних діячів по проблемах становлення політичної системи України, збірники виступів та статей, мемуари і спогади.

Аналітичні праці політичних діячів надають досліднику висновки авторів-учасників подій та політичних процесів, наприклад, керівника Адміністрації Президента Д. Табачника та колишнього радника Президента Д. Видріна, Народного депутата України В. Журавського1 ощо. Вони дещо упереджені, але дають змогу розібратися, у баченні ситуації тією чи іншою політичною силою за різних умов, їхніми прагненнями, діяльністю.

Джерела наступної підгрупи другої групи збірники статей та виступів політичних діячів. Вони надають змогу прослідкувати еволюцію поглядів автора, його позицію в тому чи іншому питанні. До цієї підгрупи належать публікації Л. Лук’яненка, В. Чорновола, Є. Марчука, Л. Кучми2 тощо.

Третя підгрупа джерел другої групи не є чисельною, але тим не менше, вона надзвичайно важлива. Особливість її полягає в тому, що автори спогадів та мемуарів періоду кінця 1980-х 1990-х рр. є переважно діючими політиками. Зокрема, Ю. Іоффе та М. Багров3, останній тривалий час перебував на посаді голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Вартими уваги при дослідженні процесу становлення політичної системи в Україні є спогади Л. Кучми “Про найголовніше”4.

Для цих джерел характерне іноді виважене подання подій, фактів та аналіз. Але вони не позбавлені тенденційності, так як автори прагнуть висвітлити в них суть та перебіг певних конфліктних ситуацій в досліджуваний період.

Періодична преса 1980-х 1990-х рр. містить публікації заяв політичних діячів, інтерв’ю, заяви політичних партій та органів влади. Варто виділити пресу політичних партій і громадських організацій та видання органів влади.Видання органів влади висвітлюють проблеми регіонального протистояння та конфлікт законодавчої і виконавчої влади в Україні. В них

___________

1Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ ст. – К., 1995; Журавський В. Політична система України: пролеми становлення і розвитку (правовий аспект). – К., 1999; Журавський В. Політика злагоди. – К., 1996.; Журавський В. Україна політична: Переступити через прірву. – К., 1995.

2Лук’яненко Л. Вірю в Бога і в Україну. – К., 1991; Чорновіл В. Пульс української незалежності. – К., 2001; Марчук Є. Виступи. Інтерв’ю. Статті. – К., 1998; Кучма Л. Вірю в український народ. Вибрані статті, виступи: 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000. – К., 2000.

3Иоффе Ю. Один на один с системой. – Луганск, 1994; Багров Н. Крым время надежд и тревог. Б. м., б. р.

4Кучма Л. Про найголовніше. К., 1999.

простежується послідовність подій під час розбудови президентами України вертикалі влади (“Голос України”, “Урядовий кур`єр”, видання місцевих Рад та адміністрацій тощо).

Преса партій та громадських організацій, а також незалежні видання, котрі, як правило, близькі до певних політичних сил, детально висвітлюють позиції партій та політичних об’єднань стосовно різних питань розбудови держави та політичної системи.

Джерельна база проблеми є значною, але потребує глибокого аналізу та критичної оцінки із-за обмеженості архівних матеріалів. Натомість мемуари та оцінки політичних діячів-учасників подій та періодична преса становлять найбільший масив джерел, котрий потребує глибокого критичного аналізу. Надзвичайно велике значення мають нормативно-правові документи.

Науковою новизною роботи є вперше постановка проблеми розкладу радянської системи та процесу становлення політичної системи в Україні в в хронологічних межах 1986 1996 рр. як цілісного історичного процесу. Вперше розкрито суспільно-політичну роль громадсько-політичних рухів та роль КПУ в процесі їх виникнення та діяльності. Вивчено особливості становлення та функціонування системи політичного плюралізму в Україні, органів державної влади та управління, їх трансформацію.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання висновків та використаних матеріалів для всебічного дослідження політичної та економічної сфер життя України періоду 1980-х 1990-х рр. Також, результати роботи можуть бути використані для написання монографічних праць, підготовці спецкурсів з новітньої історії України.

Апробацію роботи здійснено у формі доповідей на науковій конференції “Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 20-21 травня 2003 р.) та науково-практичних народознавчих читаннях пам`яті М. Пазяка (Київ, 23 травня 2003 р.). За темою дисертації опубліковано 4 статті загальним обсягом 2 друк. арк.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Розклад радянської системи в Україні” розкривається процес розкладу радянської системи в республіці СРСР УРСР, котрий було започатковано ХХVII з`їздом КПРС в лютому 1986 р., в результаті якого правляча в УРСР партія КПУ перетворилася спочатку в політичного лідера шляхом позбавлення права та можливостей втручатися в економічні та соціальні процеси республіки, а згодом, втративши такі можливості позбувається і ідеологічного та політичного впливу. Це було зумовлено виникненням альтернативних політичних організацій, які згодом стали опозиційними, руйнує потенціал партії перебудова її структури та апарату, протистояння республіканського партійного керівництва в УРСР з союзним тощо. Наприкінці 1980-х рр. робляться спроби ліквідувати “уявний конституціалізм” (невідповідності конституційних норм існуючому стану речей)1. Це виявилося у проголошеному ХХVII з`їздом КПРС перенесенні владного центру із партійних комітетів в конституційні органи влади в СРСР Ради. Паралельно відбувалося економічне реформування в СРСР та в УРСР. Реформаторські заходи створили потребу в зміні союзних відносин між республіками СРСР, початком цього процесу стає конституційна реформа та робота над підписанням нового Союзного договору, яка затягувалася, а з державним переворотом в СРСР 19-21 серпня 1991 р. за ініціативи союзних республік Біловезькі та Алма-Атинські угоди кладуть кінець роботі над підписанням нового Союзного договору таіснуванню СРСР. Україна вийшла з правового поля СРСР, який припинив існувати, та отримала у спадок від радянського періоду пануючу систему Рад-органів влади, а також, із забороною 30 серпня 1991 р. діяльності Комуністичної партії, зникла ведуча політична сила в республіці, яка цементувала політичну систему та забезпечувала її ефективне функціонування.

Розділ 2 “Громадсько-політичні рухи в процесі становлення політичної системи в Україні” присвячено висвітленню ролі та функцій громадсько-політичних рухів НРУ й УГС в закладенні підвалин політичної системи України. Громадські рухи мали змогу стати творцями багатопартійної системи та творцями моделі політичної структури суспільства за європейським зразком, створивши прецедент функціонування даної моделі в Україні.

НРУ за перебудову створювався за сприяння Генерального Секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, про що свідчать заяви останнього з приводу виникнення та фукціонування громадсько-політичних рухів. Сам М. Горбачов, надаючи підтримку громадсько-політичним рухам, вбачав, що вони мають брати активну участь у реформуванні політичної системи в УРСР, а також сприяти Генеральному Секретарю ЦК КПРС у його протистоянні з структурами КПУ, котрі мали сильні позиції в УРСР та обмежували владу Генерального Секретаря ЦК КПРС. Значною була роль і Першого Секретаря ЦК КПУ В. Щербицького та партійних структур в цілому в створенні та розбудові НРУ.

Активісти УГС, яка відновила свою діяльність в 1987 р., зробили спробу трансформувати свою організацію в громадсько-політичний рух, але втратили ініціативу із-за створення НРУ за перебудову за сприяння структур КПУ.

Завдяки громадському руху НРУ за перебудову, згодом НРУ, вдалося зберегти та розвинути тенденцію політичної активності в українському суспільстві, що сприяло становленню владних інститутів незалежної України. НРУ був інструментом становлення та збереження ідеологічного плюралізму наприкінці 1980-х рр., так як, ставши фактично єдиним громадсько-політичним рухом в УРСР, НРУ забезпечив співіснування в

___________

1Цвєтков В., Горбатенко В. Демократія-Управління-Бюрократія. – К., 2001. – С. 150.

межах власних структур політичних організацій та партій різних ідеологічних напрямків, а також, фактично, був рухом, який гарантував їх співіснування з КПУ.

НРУ та організації, які прагнули трансформуватися наприкінці 1980-х рр. в громадський рух, зокрема УГС, закладали опозицію правлячій партії після тривалого періоду панування однопартійної системи в республіці. На початок 1990-х рр. НРУ став символом перетворення суспільства моноідеологічного, радянського періоду в суспільство з пануванням широкого спектру ідеологій, носіями яких були партії та організації-колективні члени громадського руху НРУ.

Ряд провідних політичних діячів на початку 1990-х рр. розглядали ідеологічну базу НРУ як альтернативну КПУ, вбачаючи, таким чином, можливість на основі цих організацій збудувати політичну систему на основі двох опонуючих організацій за західним зразком.

У Розділі 3 “Проблема структуризації партійної системи” досліджується проблема структуризації партійної системи в Україні за принципом відношення політичних партій до влади – правляча партія – опозиція виникає після виборів до Рад всіх рівнів 1990-го р. На цих виборах, вперше проведених за участю партій та організацій альтернативних до правлячої КПУ, понад сто місць у Верховній Раді УРСР отримали представники “Демократичного блоку”, котрий об`єднав навколо НРУ 43 альтернативні та опозиційні до КПУ партії та організації.

З утворенням фракції у Верховній Раді УРСР “Народна Рада” та спочатку умовної “групи 239”, згодом фракції КПУ “За суверенну радянську Україну”, структуризація фактично відбулася. Але вона була нетривкою через ослаблення реформуванням правлячої партії – КПУ. Після заборони її діяльності “правляча партія” і “опозиція” стають ситуативними. Це відбулося в з`язку з тим, що жодна партія не мала змоги взяти на себе відповідальність за ситуацію в державі та протиборства між гілками влади, особливо в період перебування на посаді Прем`єр-міністра Л. Кучми, коли протиборство відбувалося між Президентом, Прем`єр-міністром та Верховною Радою України.

Спроба Президента України Л. Кравчука зробити своєю політичною та ідеологічною опорою НРУ провалилася із-за внутрішніх протиріч в ньому щодо ставлення до влади.

В цей період виникло абстрактне поняття “партія влади”. Зокрема, В. Литвин виділяє “партію влади” Президента, Прем`єр-міністра та Голови Верховної Ради України. Найбільш яскраво протиборство між “партіями влади” та гілками влади прослідковується в боротьбі між фракціями та депутатськими групами у Верховній Раді України. Після перемоги на президентських виборах 1994 р. Л. Кучми загострилося протистояння між гілками влади. Але відбулася більш вдала структуризація партійної системи. Хоча і існує абстрактне поняття “партії влади” в множині, але політичні партії визначали себе по відношенню до влади, а саме до Президента: підтримка Президента чи опозиція.

Ефективність структуризації за принципом ставлення до Президента та його політики виявилась під час конституційного процесу в період Л. Кучми. Верховна Рада України змогла прийняти Конституцію 28 червня 1996 р. завдяки тому, що ряд партій та фракцій врахували в ній позицію Президента щодо розмежування повноважень гілок влади.

Спроби створення правлячої пропрезидентської партії виявились невдалими, що видно на прикладі Міжрегіонального блоку реформ та Народно-демократичної партії. Своє значення тут мала відірваність політичних партій від здійснення владних повноважень, що було спричинене присутністю небагатьох партій у Верховній Раді України в якості фракцій, а також, протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади. Останнє змушувало Президента України розбудовувати всеукраїнську виконавчу вертикаль не спираючись на на вищий законодавчий орган.

У висновках викладено основні результати дослідження та положення, які виносяться на захист:

За політичної волі та ініціативи частини партійної та господарської номенклатури з середини 1980-х рр. започаткувався процес розкладу радянської системи в Україні. Ідея перебудови була підтримана партійним керівництвом республік, хоча і в обмеженому обсязі. Адже розклад радянської системи тягнув за собою постановку питання про легітимність партійного керівництва республік та позицій партії як керівної сили суспільства;

З розкладом партійних структур почала розкладатися і виконавча вертикаль, в основі котрої в радянський період лежала структура КПУ. Це посилило суверенізацію союзних республік, так як в Радах отримують вплив опозиційні та альтернативні до Компартії організації та партії, які в УРСР починають з’являтися з 1989 р. Але з розкладом виконавчої вертикалі радянського періоду ускладнився процес становлення виконавчої влади в Україні та починається протистояння гілок влади. Після серпневих подій 1991 р. відбувається підпорядкування керівниками союзних республік РРФСР та УРСР силових структур дислокованих на території республік та підприємств союзного підпорядкування. Це заклало реальні підвалини усамостійнення союзних республік. Таким чином було забезпечено ліквідацію союзного центру, визнання республік СРСР незалежними державами з боку світової спільноти;

Громадські рухи здійснили велику роботу по лібералізації всіх сфер життя в УРСР, здобули собі підтримку з боку союзного керівництва. Позиція республіканського керівництва стосовно громадських рухів в УРСР була неоднозначною, зважаючи на участь КПУ в їх діяльності. Частково ініціатива створення та розбудови громадського руху НРУ за перебудову належала партійним структурам. УГС яка намагалась трансформуватися у всеукраїнський громадський рух була опозиційною до КПРС-КПУ;

Діяльність КПУ в ініціативі по створенню громадського руху НРУ за перебудову була кроком на випередження. В першу чергу стосовно партійного керівництва союзного, яке прагнуло підтримувати альтернативні КПРС громадські рухи в республіках, зокрема в УРСР, з метою послаблення партійного керівництва республіканського рівня. По-друге, НРУ за перебудову нейтралізовував в своїх надрах практично всі опозиційні та альтернативні до КПУ організації. Найнебезпечнішою для КПУ була УГС, діяльність якої відновили звільнені з ув’язнення дисиденти;

Гостро стає питання подолання регіонального протистояння, що тісно пов’язане з проблемою протистояння гілок влади в Україні та розбудови всеукраїнської виконавчої вертикалі. Президент Л. Кравчук невдало прагнув продовж всього терміну свого президентства створити дієву всеукраїнську виконавчу вертикаль, обмеживши повноваження Верховної Ради та місцевих Рад. Протягом 1990-х рр. проходив процес протистояння між Верховною Радою та Президентом. Після парламентських та президентських виборів 1994 р. в цьому протистоянні ситуація різко змінилася, що внесло значні зміни в політичну систему України. Основною метою Верховної Ради, точніше її керівництва та прорадянського лобі, яке постійно переважало в ній, було збереження повноважень своїх та місцевих Рад, які, фактично підпорядковувались Верховній Раді України. Така мета була характерною для будь-якого керівництва вищого законодавчого органу. За періоду президентства Л. Кравчука цю мету Верховної Ради України відстоював її Голова І.Плющ, який був в ідеологічно нейтральний;

Протягом періоду кінця 1980-х 1990-х рр. робляться спроби структуризації партійної системи в Україні на базі відношення партій до влади. Найбільш гостро ця проблема постала після заборони діяльності КПУ та здобуття Україною незалежності. Питання президентської команди було поставлене Президентом одразу після його обрання. Л. Кравчук виявив ініціативу спертися в своїй діяльності на громадський рух НРУ. Але йому цього повноцінно не вдалося, так як у НРУ відбувалося протистояння двох угруповань. Період президентства Л. Кравчука характеризувався такою проблемою, як відсутність практичної легітимності виконавчих повноважень Президента (уявний конституціалізм), причиною чого була відсутність всеукраїнської виконавчої вертикалі, яка б дозволяла ефективно здійснювати Президенту, як главі виконавчої влади його функції. А ця проблема створила підстави для виникнення ситуації багатовладдя в державі. Верховна Рада України взяла неконституційно на себе виконавчі функції;

Абстрактне поняття “партія влади” вживалося тривалий час в зв’язку з існуванням протягом 1990-х рр. лише групи підтримки Президента. Період президентства Л. Кучми характеризувався посиленням президентської влади. Це сприяло остаточному оформленню Президента України як репрезентатора влади в державі. Відповідно, опозиція з початком періоду президентства Л. Кучми оформлюється у ставленні до Президента. Верховна Рада України протистояла посиленню президентської влади та президентської вертикалі за рахунок обмеження повноважень Верховної Ради і органів місцевих Рад, тому опозиція оформлюється після парламентських виборів 1994 р. у вигляді лівого лобі у Верховній Раді України. Пропрезидентські сили у Верховній Раді України були розрізнені та неорганізовані і досить часто багато з них виступали опозиційно до Президента. Таким чином, влада та опозиція в Україні, з початком президентства Л. Кучми, оформлюється у вигляді протиборствуючих гілок влади, які контролюються протиборствуючими силами.

Основний зміст роботи дисертації викладено у публікаціях:

1. Регіональний фактор у процесі становлення політичної системи в Україні наприкінці 1980 1990-х рр. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – 2002 . – Вип. 62 – С. 64-66;

2. Роль громадських рухів в процесі розкладу радянської системи в Україні наприкінці 1980-х початку 1990-х рр. // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Педагогічні та історичні науки. 2002 Вип. 47. С. 307-313;

3. Розклад радянської системи в Україні наприкінці 1980-х початку 1990-х рр. (передумови та характеристика процесу) // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Педагогічні та історичні науки. 2002. Вип. 50. С. 229-236.

4. Роль громадських рухів у процесі становлення системи політичного плюралізму в Україні в 90-ті роки ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. – 2003. – Вип. 65-66. – С. 45-48.

Анотація

Сацький П.В. Становлення політичної системи в Україні наприкінці 1980-х в першій половині 1990-х років Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 Історія України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2003.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу процесу становлення політичної системи в Україні наприкінці 1980-х в першій половині 1990-х рр на основі дослідження процесу трансформації органів влади та управління в період 1986-1996 рр., ролі громадсько-політичних рухів в цьому процесі наприкінці 1980-х на початку 1990-х рр.(НРУ та УГС) та процесу структуризації партійної системи за принципом відношення до влади. Особливу увагу приділено проблемі становлення влади та опозиції. Простежено специфіку протистояння гілок влади в досліджуваний період.

Ключові слова: регіональний фактор, органи влади та управління, “партія влади”, виконавча вертикаль, місцеві Ради.

Аннотация

Сацкий П.В. Становление политической системы в Украине в конце 1980-х первой половине 1990-х годов. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 История Украины. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. Киев, 2003.

Диссертация посвящена комплексному анализу процеса становления политической системы в Украине в конце 1980-х первой половине 1990-х гг на базе исследования процеса трансформацииорганов власти и управления в период 1986-1996 гг., роли общественно-политических движений в етом процессе в конце 1980-х начале 1990-х гг. ( НРУ и УГС) и процесса структуризации партийной системы по принципу отношения к власти. Особое внимание уделено проблеме становления власти и оппозиции. Отслежено специфику противостояния ветвей власти в исследуемый перриод.

Использование широкой базы источников (особое место занимают документы архивов ЦГАВО Украины, ЦГАОО Украины и архива Верховной Рады Украины, первые позволяют максимально полно и целостно раскрыть трансформационные процессы в политической, экономической и социальной сферах в УССР, материалы последнего дают информацию о законодательной работе по стабилизации политтической ситуации в Украине) позволило определить предпосылки процеса трансформации политической системы в УССР, очертить его основные тенденции, а также, проанализировать транформацию органов власти и управления в Украине периода 1986-1996 гг. как целостное явление.

Обращая особое внимание на роль правящей в конце 1980-х начале 1990-х гг. КПУ в УССР, отмечено что ета партия принимала активное участие в создании и способствовала развитию альтернативный общественно-политических движений. Проанализировано противостояние КПУ с КПСС и в среде номенклатуры самой КПУ и в республике, что способствовало активизации процеса разложения правящей партии и политической системы республики в целом.

Отмечая роль общественно-политических движений в исследуемый период определено основный их функции, выполняя которые, общественно-политические движения сумели создать почву для становления системы политического плюрализма в республике. Также, активно способствовали демократизации всех сфер жизни, усилению роль органов представительской власти Советов. Кроме того, общественно-политические движения сыграли немаловажную роль в структуризации Верховной Рады Украины, особенно в становлении правящей фракции(За суверенную советскую Украину) и оппозиции(Народная Рада). На протяжении конца 1989-1993 гг. из среды общественно-политических движений возникло ряд политических партий. И наиболее влиятельное общественно-политической движение НРУ в 1993 г. также регистрируется как партия.

Исследовано процес противостояния ветвей власти в Украине. Его корни и специфику, а также попытки укрегулирования путем разграничения конституционный полномочий законодательной и исполнительной властей. Особое место в исследовании занимает проблема трансформации Советов из органов власти в органы местного самоуправления. Именно на етой почве частыми были в Украине конфликты между Президентом и Верховной Радой Украины, стремящейся закрепить широкие полномочия свои и местных Советов за счет ограничения полномочий Президента.

Корнем проблемы противостояния ветвей власти определено устранение от власти правящей партии КПУ без надлежащей предварительной подготовки государственного аппарата к замещению ее функций государственного управления, которые цементировали политическую систему в республике.

Проведено исследование попыток становления правящей партии и определения власти и оппозиции в Украине. Особое внимание обращено на употребление абстрактного понятия “партия власти”, а также, на попытки в перриод президента Л.Кучмы создать пропрезидентские партии (МБР и НДП).

Раскрыта ситуация вокруг создания партламентского большинства. Анализ проведен в