МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

САВАРИН ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 392.5:748.692.5(477.87+[438+437.6]=161.2)

ЛЕМКІВСЬКІ ВЕСІЛЬНІ ОБРЯДОВІ ПІСНІ

В МІЖЕТНІЧНОМУ КОНТЕКСТІ

10.01.07 – фольклористика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української фольклористики імені Ф. Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Чорнопиский Михайло Гнатович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри української фольклористики імені Ф. Колесси

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, академік НАН України Мушинка Микола Іванович, Пряшівський університет, Словаччина, завідувач науково-дослідного відділу україністики

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Сокіл Василь Васильович, Інститут народознавства НАН України, завідувач відділу фольклористики

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Кабінет Міністрів України, кафедра фольклористики, м. Київ.

Захист відбудеться 5 червня 2003 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

Із дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 5 травня 2003 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент Івашків В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Українська обрядова етнокультура упродовж тисячоліть цивілізаційного розвитку і аж до нашого часу зберегла свій фонд у розмаїтих регіональних варіантах. Справжнім заповідником автохтонної обрядової народної культури, з архаїчними рисами первісного світогляду, із слідами давніх племінних прикмет є культура етнографічних груп українців Карпат – гуцулів, бойків, лемків. В умовах тривалої бездержавності, штучного розмежування зі своєю етнокультурною материзною, під жорстоким чужинецьким гнітом, як зіницю ока, доводилося берегти свою самобутність лемкам – крайній західній етнографічній групі українців, що проживали обабіч головного Карпатського хребта від річки Попрад на заході і аж до витоків річок Сян та Уж на сході, між польським та словацьким народами. І хоча лемки чинили стійкий опір асиміляційному тиску, особливо поляків, ця невелика етнічна група до середини ХХ ст. втратила значну частину своєї території. У 1946–1948 роках маріонетковий режим Польщі, підвладний російській комуністичній імперії, скоїв тяжкий злочин — примусово виселив лемків з їхньої споконвічної території, розсіявши по північних окраїнах Польщі та в УРСР. Найактивніша частина лемківської людності у той час загинула, збройно захищаючи свою рідну землю. Сьогодні на своїй материзні залишилися непорушно тільки лемки на теренах Словаччини, влада якої активно здійснює щодо них політику словакізації та провокативного, так званого політичного русинства. Таким чином, один із українських реліктних етнокультурних регіонів, який міг би висвітлити чимало таємниць етногенези праслов’янства, із середини ХХ століття опинився перед загрозою остаточного винародовлення.

Актуальність теми дослідження. Сучасний цивілізаційний процес, ігноруючи та нівелюючи етнокультурне розмаїття спільноти, тим самим поступово відрікається від духовних надбань тисячоліть. Трагічна доля україн-ської Лемківщини – яскрава цьому ілюстрація, адже насильницька депортація лемків після Другої світової війни призвела до цілковитого руйнування етнокультурного середовища регіону. Ось чому перед національно-свідомим, мислячим українством постало завдання: вберегти від остаточного забуття те, що наші предки створювали упродовж багатьох віків, бо це – наша історія, наші витоки.

З огляду на всі названі чинники, об’єктом даного дослідження обрано лемківську весільну пісенність як найконсервативніший сегмент регіональної обрядової етнокультури, що завдяки своєму художньому розмаїттю і багатству суттєво долучилася до формування польської і особливо словацької пісенної традиції. Актуальність цього дослідження зумовлена ще й тим, що весілля, за словами М. Грушевського, – “незвичайно багата і складна драматична дія, чи “літургія”, як її називав пок. Вовк, що становить unicum в світовім фольклорі, а для дослідника соціальної еволюції і словесного мистецтва українського народу являється незрівняним в багацтві матеріалу архівом, далеко ще не проаналізованим вповні, не систематизованим, тим менше – не хронологі-зованим в подробицях” Грушевський М. Історія української літератури. У 6 т., 9 кн. – К: Либідь, 1993. – Т. 1. – С. 277.

*) Підкреслення у тексті М. Грушевського.*).

Пограничне розташування лемківського краю зумовило взаємозбагачуюче співіснування національних культур східно- і західнослов’янських народів, у тому числі і їх фольклорів. Локалізований окремою територією фольклорний матеріал виявляє певні регіональні особливості (а вони, в нашому випадку, репрезентують цілий комплекс міжетнічних ознак), з’ясування яких дає можливість глибше зрозуміти його функціонально-семантичну структуру, фольклорно-обрядову поетику, естетичну цінність. Як відзначив Р. Кирчів, “весільні обрядові пісні галицьких і закарпатських лемків творять разом своєрідний лемківський варіант у багатобарвному суцвітті традиційної весільної поезії різних регіонів України. Водночас вони виявляють гармонійну єдність і однотипність з загальною цілісністю цієї поезії, особливо на рівнях обрядової функціональності, системи образів і взагалі поетики” Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2002. – С. 205.. Учений вважає, що перш за все потрібно досліджувати, “як вписуються локальні різновиди лемківських весільних пісень у загальний масив традиційної української весільної пісенності по лінії їх прив’язки до конкретних обрядових дійств; сакрально-ритуальної тональності зі звертанням до Бога, Божої Матері, святих; специфіки поетичного синтаксису з насиченістю психологічними паралелізмами, пестливими епітетами, метафорами; спільних образів (сонця, місяця, зорі, барвінку, сокола, ластівоньки, зозулі, берези тощо)” Там само..

Порівняльний аналіз лемківської весільної пісенності з польським і словацьким регіональним матеріалом передбачає визначення локально-національного і загальнолюдського, репрезентованого текстовими ситуаціями, символікою та образністю, у яких сповна виявляються етнопсихологічні особливості носіїв фольклору.

І ще одна причина спонукала нас до вибору саме цієї теми дослідження: у різних регіонах України, особливо західних, ще живе старше покоління вигнанців з польської частини Лемківщини, у тому числі й рідні автора цієї праці, від яких можна отримати багато цінного фольклорно-етнографічного матеріалу, у тому числі й стосовно весільного пісенно-обрядового церемоніалу. Хоча українська фольклористика і має записи весільного фольклору Лемківщини та окремі статті про нього, цей розділ усної словесності ще не був об’єктом спеціального дослідження у міжетнічному словацько-польському контексті.

Отже, актуальність теми визначається: 1) малодослідженістю лемківського етнографічного регіону; 2) необхідністю висвітлення лемківського фольклору в міжетнічному контексті; 3) відсутністю синтетичної праці з усебічним аналізом весільної пісенності як найбільш архаїчної.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження “Лемківські весільні обрядові пісні в міжетніч-ному контексті” є однією із складових комплексного дослідження “Актуальні проблеми теорії фольклору та історії української фольклористики”, що його здійснює кафедра української фольклористики імені Ф. Колесси Львівського національного університету імені І. Франка, а також відповідає її навчальним програмам. Тема дисертації схвалена Вченою радою Львівського національ-ного університету імені І. Франка та погоджена з Науково-координаційною ра-дою НАН України в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення й аналіз локальних особливостей лемківського весільного обряду, весільної пісенності та з’ясування процесів їх усебічної взаємодії з весільною пісенною обрядовістю словаків і поляків.

Відповідно до поставленої мети у роботі передбачено вирішити такі завдання:–

окреслити історіографічну і теоретичну базу аналізу лемківського весільного фольклору;–

простежити українську основу лемківського весільного обряду в його локально-регіональних варіантах;–

виявити особливості лемківської весільної пісенності та її взаємозв’язок з польською і словацькою;–

з’ясувати образно-тематичну спорідненість весільних пісень, характер-них для міжетнічного карпатського ареалу.

Об’єктом дослідження є лемківський, польський та словацький весіль-ний обрядовий фольклор у записах від початку ХІХ ст. і до сучасних, зокрема весільні пісні та обряди українських лемків у межових контактах з весільною пісенністю поляків-горян східних словаків.

Предметом дисертації є комплексний аналіз українських лемківських весільних обрядових пісень у порівнянні з аналогічними польськими та словацькими піснями.

В основу дисертаційного дослідження лягли методологічні настанови Ф. Вовка, М. Грушевського, Ф. Колесси, Я. Головацького, М. Драгоманова, В. Гнатюка, П. Богатирьова, М. Мушинки, Р. Кирчіва та ін., у яких закладено основи комплексного підходу до обрядового тексту при порівняльному аналізі його складових елементів різних рівнів (функціонального, локально-регіонального, художньо-образного).

Методи дослідження. Провідними у дослідженні є компаративістичні підходи, спрямовані на порівняльне та обрядово-функціональне з’ясування ге-нетичних, генетично-контактних зв’язків й аналогій у лемківському весіль-ному фольклорі та його межових форм і паралелей у міжетнічному середовищі, виявлення внутрішніх та зовнішніх контактних явищ. Комплексне охоплення матеріалу, текстологічний аналіз, методика польових спостережень зумовлені характером предмету дослідження.

Поставлені проблеми вимагали використання положень багатьох наук: фольклористики, етнографії, етнопсихології, діалектології, географії та історії.

Джерельну базу дослідження становлять авторитетні видання текстів лемківських, польських і словацьких весільних пісень; фонди Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені І. Франка, Центрального державного історичного архіву у Львові, а також приватний архів автора.

Наукова новизна одержаних результатів:–

уперше зроблено системний аналіз лемківської весільної пісенно-обрядової традиції як цілісного явища, що сформувалося в умовах тісного сусідства трьох етносів і, відповідно, плідної взаємодії їх культур;–

уперше в українській фольклористиці здійснено спробу порівняльного підходу до осмислення лемківського весільного фольклору;–

з’ясовано характерні особливості лемківської весільної обрядовості та обрядового пісенного репертуару;–

означено особливості лемківського весілля, які простежуються при зіставленні його з весільною обрядовістю західних слов’ян;–

виділено весільні пісні, спільні для лемків, поляків та словаків.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослі-дження лемківського весілля в міжетнічному контексті розширює і поглиблює уявлення про український етнокультурний фонд родинної обрядовості, багатство його художньо-образної структури та поетичної стилістики і може бути використане у систематичному курсі української народної словесності, стати основою відповідного спецкурсу, а також сприяти дальшому розвитку компаративістських фольклористичних досліджень.

Особистий внесок здобувача полягає у вивченні фіксації та історіогра-фії досліджень лемківського весільного фольклору в усіх його локальних варіантах (польському, словацькому), а також у порівняльному аналізі структурних і функціональних компонентів весільної пісенності та обрядовості.

Результати дисертаційного дослідження здобуті самостійно.

Апробація результатів дисертації. Матеріали й положення дисертації апробовані на таких наукових конференціях і семінарах:

1. Всеукраїнська наукова конференція “Володимир Гнатюк і сучасність: фольклористика, етнографія, літературознавство” (3–4 травня 2001 р., м. Тернопіль).

2. Міжнародні науково-практичні читання “Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, присвячені пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка (23–24 травня 2001 р., м. Київ).

3. Звітна наукова конференція викладачів та аспірантів Львівського національного університету за 2001 рік (20 лютого 2002 р., м. Львів).

4. Наукова конференція “Родина Колессів у духовному та культурному житті України ХІХ–ХХ століття” (з нагоди 130-річчя від дня народження академіка Філарета Колесси), що відбулася 22–24 листопада 2001 р. у Львові.

5. Семінарські диспути кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси Львівського національного університету імені І. Франка.

6. Засідання секції фольклористики чотирнадцятої наукової сесії Наукового товариства імені Шевченка (19 березня 2003 р., м. Львів).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлені у шести публікаціях: п’яти статтях і одних тезах.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, що нараховує 176 позицій. Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінку, з них 175 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми з огляду на її актуальність, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, окреслено джерельну базу і методологічні засади. Подано коротку характеристику методів, що були використані у роботі. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, а також названо різні форми апробацій результатів дослідження.

У першому розділі “Історія фіксації та дослідження лемківських весільних обрядових пісень” у хронологічній послідовності зроблено аналітичний виклад історіографії з даної проблеми, акцентовано на тому, що лемківська весільна обрядовість і пісенність досі не була об’єктом дослідження як одноцільний етнокультурний комплекс у міжетнічному середовищі, відзначено заслуги Ф. Колесси у вивченні лемківського фольклору, ініціювання цим ученим порівняльного підходу. Велику цінність для дослідження південнолемківського фольклору мають праці В. Гнатюка, зокрема його розвідка “Весілля в Керестурі” (1908). Цікаві судження про лемківську весільну пісенну обрядовість знаходимо у роботах Я. Головацького, І. Верхратського.

З найдавніших записів лемківського весілля заслуговують на увагу записи О. Торонського, В. Хиляка, Г. Бескида.

У міжвоєнний період лемківському весільному фольклору присвячено декілька невеликих книжечок та журнальних статей, з-поміж яких відзначимо записи Д. Качора, І. Бугери, Ю. Тарновича.

У 50–90-х роках ХХ ст. на сторінках “Нашого слова” (Варшава) друкувалися записи північнолемківського весілля багатьох фольклористів-аматорів (Я. Бодака, С. Верхоляка, М. Дзіндзя, В. Хомика, П. Феціци та ін.). На той самий час припадає активізація фіксації та публікування і весільної обрядовості Східної Словаччини (Ю. Булко, В. Гривна, М. Гиряк, М. Мушинка, О. Зілинський тощо).

Збирачів-аматорів на Південній Лемківщині певним чином згуртував Ю. Костюк, який у 1958 році започаткував тритомний корпус “Українські народні пісні Пряшівського краю” (другий том вийшов 1964 року, третій – 1977).

Важливу роль в історії дослідження лемківського весільного обряду віді-грала антологія українського фольклору Східної Словаччини “З глибини віків” (уклав М. Мушинка), видана 1967 р. Поданий там опис весілля на Лабірщині є на сьогодні чи не найповнішим.

У розділі оглянуто записи лемківських весільних обрядових пісень, що були надруковані у різних популярних виданнях, зокрема “Лемківських співанках”, “Українських народних піснях з Лемківщини” та інших.

Чи не найбільше значення для дослідження лемківських весільних звичаїв та обрядових пісень має двотомна праця “Лемківщина” (1988), де поміщено описи весілля Південної і Північної Лемківщини, зроблені М. Мушинкою і М. Сивицьким. Прагнення якомога повніше зафіксувати лемківське весілля не згасає і в наш час, про що свідчить нещодавно виданий збірник І. Мадзіка і В. Максимовича Мадзік І., Максимович В. Лемківське весілля. – Криниця: “Наша загорода”, 2002. – 175 с. На момент захисту дисертації це видання ще не дійшло до книгозбірень України.

.

Утім, потрібно зазначити, що досі зацікавлення Лемківщиною та її фольклором переважно мало емпіричний характер і не претендувало на широкі теоретичні узагальнення. Тому й досі немає комплексної праці, у якій було б усебічно досліджено весільні обрядові пісні (та й інші жанри народної творчості) українських лемків у контексті їх міжетнічних зв’язків із сусідніми західнослов’янськими народами.

Для аналізу регіонального фольклору важливими є праці про методику і методологію вивчення фольклорного регіоналізму. Праця Р. Кирчіва “Із фольклорних регіонів України” (Львів, 2002), у якій нас найбільше зацікавив розділ “Фольклорна традиція лемків”, стала логічним завершенням усього емпіричного набутку пошуковців-дослідників українського фольклору, у тому числі й лемківського.

Другий розділ – “Українська основа лемківської пісенної весільної обрядовості в її локально-регіональних варіантах” – складається з трьох підрозділів.

2.1. Весільні чини та їх роль в обряді. У цьому підрозділі окреслено назви окремих весільних чинів та їх функцію у лемків, словаків та поляків. З’ясовано, що окремі лемківські назви перегукуються з польськими та словацькими. Це пояснюється безпосереднім сусідством. Так, маршалок (помічник старости) фігурує також у поляків, видaвца (староста молодої) – у словаків. Слід відзначити, що у неповноголоссі назв головних дійових осіб лемківського весілля – млoдий і млoда, подібно як у поляків і словаків, збереглась праслов’янська мовна особливість, що у східнослов’янських мовах розвинулась у повноголосся (молодий і молода), а в західнослов’янських, у тому числі поляків та словаків, залишилась у первісній формі. Сьогодні це може сприйматися як вплив мови сусідів на лемківський діалект, бо мова швидше зазнає змін, ніж етнообрядові традиції. Таким чином, на мовному рівні міжетнічні контакти, як кажуть, на поверхні, проте на обрядово-ритуальному, родинно-традиційному, етнокультурному рівнях корені етнічної ідентифікації значно глибші.

2.2. Довесільна обрядопісенність. Перш за все зауважимо, що лемківські довесільні обряди в своїй основі мають більше рис саме загальноукраїнських або цілком автентичних, ніж привнесених з аналогічних словацьких чи польських обрядодійств. Наприклад, обряд приготування короваю, традиційний для лемківського весілля, є малохарактерним для словацького і польського весіль. Специфічно лемківськими є назви обрядового хліба: кух, бaлець, радосниковий калач, стільник. Деякі з цих назв надибуємо у словаків, що, очевидно, можна пояснити близьким сусідством.

До цієї ж групи обрядів відносимо також обряд сватання, що складався з дворазової зустрічі батьків молодих та їх посередників, притаманний здебільшого Карпатському регіонові України. Автентичними є лише назви цього обряду. За М. Мушинкою, обряд сватання на Пряшівщині складався з двох етапів: 1) презнанки – неофіційна розвідка в хаті молодої, щоб дізнатися про думку її батьків; 2) воглядини – офіційне сватання5 Лемківщина. Земля–Люди–Історія–Культура: У 2-х т. // Записки Наук. товариства імені Шевченка. – Т. 206 (історично-філософська секція). – Нью-Йорк–Париж–Сидней–Торонто, 1988. – Т. 2. – С. 316.. Подібно проходив обряд сватання і на галицькій Лемківщині, де він називався зальотами. Така назва сватання побутує і в поляків.

У центральних районах України прибирання весільного гільця, весільних знаків – шаблі, меча, світильника (які на Лемківщині відповідно називаються: ріжджка, ріщка, курагов, застава) має тотожне символічне значення. У лемків ця весільна символіка дещо відрізняється – за формою, матеріалом, назвою.

Особливістю передвесільних угод лемківського регіону (як і українсько-карпатського) було обов’язкове триразове публічне оголошення оповідей. На Пряшівщині поширена назва оглашки (слов. ohlбљky – оповіді). На всій території Лемківщини у передвесільний період побутували ритуальні танці. У лемків та словаків прощальний вечір молодого з парубоцькою громадою, як правило, називався “дружбівський танець”.

Окремі елементи лемківських довесільних обрядів мають аналогії у довесільній обрядовості західних слов’ян. Такі збіжності є наслідком особливих історичних, політичних, соціальних умов регіону та міжетнічних контактів. Наприклад, для всіх регіонів Лемківщини характерний обряд відгадування підставної нареченої перед шлюбом у домі молодої – схожа традиція існує і в поляків та словаків. Поряд з весільним вінком у лемків та словаків існувала пaрта, що часто заміняла вінок. Пaрта мала форму корони, оздобленої різними прикрасами, і в українців Пряшівщини вона означала те саме, що і в словаків. А в північній частині Лемківщини пaрта була необов’язковою у весільній церемонії. Після прощального вечора молодих з парубками та дівчатами на галицькій Лемківщині був поширений обряд “відігравання на добраніч” (молодий з маршалком, дружбами й музиками йшов до кожного запрошеного на весілля і співав йому під вікном відповідну пісню). Такий обряд спостерігаємо і в поляків.

2.3. Весілля. Лемківський варіант українського весілля, зберігши багато архаїчних форм і елементів, характеризується появою деяких відмінностей, що відображають постійні етнокультурні контакти лемків із сусідніми народами.

Своєрідністю весілля лемківської етнографічної зони є чітко виражена роздільність обрядодій у молодого і молодої, виголошення старостою напутніх промов перед кожним важливим обрядодійством. У лемківському перед-шлюбному благословенні вражає рівнозначність моральних зобов’язань молодого у вірності як своїй обраниці, так і “народови, з котрого ся вивoдиш, зeмли, по которой ходиш”. У ньому домінує мотив поєднання особистого і громадянського.

До архаїчних елементів, збережених у лемківському весільному церемоніалі, належить також обряд зв’язування молодих під час вінчання. Поряд з цим існували ще обряди ходіння молодого і молодої “за сонцем”, спільного споживання їжі тощо.

Основними обрядовими стравами у лемків були яєшня, гіркий сир, рисова каша, сос (варена на розсолі мука із шматочками м’яса), капуста та ін. Цікаво, що за весільною трапезою, на хрестинах та інших родинних обрядах співають, як правило, жартівливих, гумористичних пісень, бо весела атмосфера психологічно найсприятливіша для сприймання їжі.

Особливі ритуали вшанування культових місць (печі, порогу, столу) потрібно було здійснювати, коли молода входила в дім чоловіка. За народним уявленням, родові предки неприхильно ставляться до приходу у родину “чужака”, так само не схвалюють вони, коли хтось покидає свій рід. Тому відхід дівчини зі своєї сім’ї і перехід до роду чоловіка супроводжувався урочистими обрядами, які мали на меті умилостивити домашніх духів. В українських поселеннях Пряшівщини молода з хлібом на голові входила в хату, випускаючи яйце із запаски, “жеби легко дітей родила”. У супроводі свекрухи невістка підходила до столу, тричі обходила його, цілуючи всі кути. Стіл, як правило, стояв на культовому місці – в куті, тому й набував сакрального значення, так само як і хліб, що на ньому лежав. Треба зазначити, що цей обряд, добре відомий у всіх регіонах України, набув поширення на Східній Словаччині – в українських і змішаних словацько-українських поселеннях, тоді як в інших районах Словаччини він був розповсюджений набагато менше.

Як і в поляків та словаків, у пряшівських та галицьких лемків ритуаль-ними діями супроводжувалась зустріч молодих після шлюбу в домі нареченої (стукіт у ворота і пісні перед замкнутими дверима, ритуальний діалог, викуп, вручення хліба і солі тощо). А в лемків Закарпаття, що тепер у складі України, як і в інших українських регіонах, молодят після шлюбу на порозі хати з хлібом і сіллю зустрічала мати молодої, одягнена у вивернутий кожух. Таку відмінність в обрядовому супроводі одного й того ж весільного етапу в лемків можна пояснити, очевидно, проживанням їх в різних країнах, впливом сусідніх фольклорних традицій.

В окремих місцевостях галицької Лемківщини існував звичай танці в корчмі, що як окремий етап весілля був поширений і в поляків. Подібно до лемків, у словаків також збереглися ритуальні танці, наприклад, платний танець з молодою, який подекуди мав назву рядового танцю. Він знаменував перехід нареченої до гурту молодиць. При обдаровуванні нареченої, поряд зі звичаєм платного танцю, існував також звичай дб?ника. За М. Мушинкою, дaрник (кyділь) – це, переважно, ялинка з двома рядами відрізаних галузок із загостреними кінцями та загостреним верхнім стрижнем. Його виготовляли жінки у домі молодої: на галузки, як правило, “затикали” яблука з грошима, свічки, горіхи. Кожна жінка завішувала на дaрник свій подарунок для молодої: намисто, полотно, хустину тощо. Обвішаний кyділь несли в дім молодого 6 Лемківщина. Земля–Люди–Історія–Культура: У 2-х т. // Записки Наук. товариства імені Шевченка. – Т. 206 (історично-філософська секція). – Нью-Йорк–Париж–Сидней–Торонто, 1988. – Т. 2. – С. 331.. Цікаво, що звичай дaрника поширений у багатьох словацьких областях, але під такою назвою він знаний лише на словацько-українських етнічних територіях (наприклад, район Спишу). Відмінність полягала в тому, що в українців дaрник – подарунок родичів молодої, а в словаків – родичів молодого.

Таким чином, аналогії окремих елементів більше простежуються у весільній обрядовості українців Східної Словаччини і словаків, набагато менше збіжностей у лемківсько-польському суміжжі.

2.4. Післявесільна обрядопісенність. Завершальний цикл мав переважно розважальний характер з послабленою магічною функцією. Для нього характерне велике розмаїття ігрових елементів. Обряд скріплення родичання двох сімей на всій території Лемківщини називався свaщини. Така назва зумовлена, очевидно, тим, що головними ініціаторами післявесільної гостини були саме свашки. У деяких місцевостях гостину для молодих та їх родичів справляли дружби, а тому цей обряд називався дружбoвини. Післявесільна гостина була актом остаточного з’єднання двох родів.

Аналіз текстів весільної обрядової лемківської пісенності здійснено у третьому розділі – “Лемківська весільна пісня у межових контактах з польською та словацькою”.

3.1. Коровайні та барвінкові весільні пісні. Немає сумнівів, що за змістом і функціональним наповненням довесільні обрядові пісні Лемківщини мають спільну генетичну основу із загальноукраїнськими, але водночас їм властиві і певні локальні особливості. Порівняльний аналіз дозволяє зробити висновок, що у лемківських піснях збереглася архаїчна поетична образність, яскрава експресивність, що в багатьох випадках впливає і на словацькі пісні цієї тематичної групи. Що стосується довесільних польських пісень, то тут паралелей з лемківськими значно менше, крім того, існуючі аналогії часто мають дещо інше, ніж у лемків, функціональне призначення. Водночас у лемківських піснях помітні окремі лексичні запозичення із словацької та польської мов.

Серед обрядових довесільних пісень лемків можна виділити так звані коровайні пісні – їх виконували під час приготування короваю. Водночас у поляків і словаків цей момент не вважали настільки значущим. Натомість, наприклад, у поляків особливо урочистим був обряд ділення короваю на завер-шальному етапі весільної драми – це й відзначалося відповідними піснями. Так, і в поляків, і в лемків є пісня “Коровайoве тісто їхало через місто”, але виконувалася вона в різних обрядових ситуаціях.

Барвінкові пісні, якими супроводжувався обряд вінкоплетин у лемків, можна вважати суто українськими, бо словаки і поляки не виявляли такої шани до барвінку, як українці (зокрема у поляків вінки найчастіше звивали з рути).

Для поетики слов’янської лірики притаманні образи сонця, місяця, зірок. У весільних піснях ці явища природи часто одухотворені. З пісенних паралелей видно, що образна модель вираження радості весільного вінкоплетення у трьох сусідів однотипна. У ній метафорично використано образ Сонця, що грає, купається в морі, і навіть часові орієнтири однакові (понеділок, рано). Барвінковий вінок у лемківських піснях порівнюється з місяцем та зірками – в дусі традиційної величальної колядкової стилістики (червений, зелений, красний, як місяченько ясний), з гіперболізованим порівнянням (такі на нім листочки, як на небі звіздочки). Подібне славлення весільного вінка маємо і в словацькій пісні: “Krasen vinocok, krasen jak tot misjaиok jasen, toѕko na nem kvitoиok, jak na nebi zvizdoиok”.

Певний вплив на весільний обряд мала християнська церква. У деяких весільних піснях Бог наділений язичницькими рисами. Так, у пісні “Зійди, Господи, з неба”, якою розпочинали обряд вінкоплетин, до нього зверталися як до живої істоти. Варіанти цієї пісні, поширеної у різних регіонах України, знаходимо також серед словацьких та польських весільних пісень. Відома дослідниця українсько-словацьких пісенних зв’язків Оксана Мельник віднесла цей зразок до весільних пісень типу ладкання, які побутують на всій українській території, а також прижилися у словацькому фольклорі, особливо у східних районах Словаччини. Ми згоджуємося з висновком дослідниці, що таке розмаїття варіантів цієї мелодії з текстами у нашій пісенності свідчить саме про українське її походження. А вже від нас пісні-ладкання перейняли інші слов’янські народи – перш за все у Карпатській зоні Мельник О. Словацько-українські пісенні зв’язки. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1970. – С. 101..

На вінкоплетинах нареченій-сироті виконували пісні дещо іншого змісту, водночас і тут маємо приклади використання однакових мотивів. Так, словацький текст пісні “Chodzi Marиa na cinter na ћile” майже дослівно повторює лемківський; діалогічна форма надає тексту драматизму та експресивності (мати з могили просить землю відпустити її, щоб побачити весілля донечки, а якщо земля не погодиться, то мати потайки вибереться з могили й упаде дрібним дощиком на чорну землю). Відзначимо, що мотив перевтілення матері в дощик присутній у пісенності і лемків, і поляків, і словаків. Пісенні паралелі та українізми (дрібний дощик, чорна земля), розсіяні в текстах польських і словацьких весільних пісень, вказують, найімовірніше, на запозичення від сусідів-українців.

Основним мотивом барвінкових пісень був мотив прощання молодої з подругами, з дівоцтвом, зі своїм безтурботним життям у батьківському домі. Серед прощальних пісень натрапляємо на лемківсько-словацьку паралель пісні “Камарaтко наша”. Тут маємо уже в лемків виразне запозичення від словаків (камарaтка), яке, в свою чергу, прийшло до словаків з Німеччини (нім. Kamerбdin – подруга).

Крім вінків, у передвесільний вечір дівчата завивали ще гільце (на галицькій Лемківщині – ріщка, різка, на пряшівській Лемківщині – застава). За І. Коморовським, свою назву весільного деревця галицькі лемки, як і західні українці отримали під впливом польської назви rуїdџka, rуzga Komorovskэ J. Tradiиnб svadba v Slovanov. – Bratislava: Univerzita Komenskйho, 1976. – S. 244.. Цей весільний знак пряшівських лемків дуже подібний до відповідної весільної атрибутики словаків. Однак пісні, які виконувалися в цей обрядовий момент, у лемків, поляків та словаків відрізняються. Весільне деревце на лемківському весіллі збереглось як символ дівочої краси і як знамено дружини молодого. Тому пісні цього обрядодійства неоднакові за змістом: одні (галицькі лемки, а також поляки) оспівують прощання нареченої з дівочою свободою, інші (закарпатські лемки, а також словаки) – радість з нагоди приготування весільного знамена.

3.2. Шлюбні та післяшлюбні весільні обрядові пісні. Весільний пісенний репертуар трьох сусідніх народів віддзеркалює генетичну спорідненість праслов’янської весільної обрядовості, яка формувалась на моногамному шлюбі, рільничому укладі, подібному світогляді (однакове значення вогню, води, хліба тощо). Ось чому ми маємо аналогічні обрядодійства (благословення, кругові обходи навколо стола й діжі, розділювання короваю тощо), подібну змістовно-функціональну структуру весільного церемоніалу – іншими словами, різні етнонаціональні варіанти традиційної родинної обрядовості спільного ареалу (так званого “карпатського циклу”). Аналізуючи пісенний матеріал весільної обрядовості, зауважуємо не тільки спорідненість образних моделей, спільність мотивів і поетичної стилістики, але й дуже часто цілковиту однотипність метрично-строфічної структури. Можна припустити також запозичення окремих елементів з того чи з того етнічного фольклорного репертуару. Так, відому у трьох сусідніх народів пісню “Ой сідай, сідай, кохання моє”, яку виконували при вибиранні молодих до шлюбу, можна вважати запозиченою з польського весільного фонду, оскільки пісня “Siadaj, siadaj na wуz moje kochanie” ?оширена на всій території Польщі. На польське походження цієї пісні вказує також будова строфи, що складається з віршів різного складу.

У лемківській весільній пісенності збереглися архаїчні мотиви й образи давнього українського репертуару, для якого характерне розлоге пісенно-хорове вираження змісту весільних обрядодійств, морально-психологічного стану молодої пари, їх родин, розмаїта поетична символіка і стилістика. Як відзначив етномузиколог І. Шевчик-Лукавиченко, лемківські весільні пісні є своєрідними не тільки щодо змісту, а й щодо мелодії: вони “не зносять хрома-тики і збільшеної секунди”, які домінують у підгалянських мазурів, у них “виразно виступає тонація дурова, чиста, без жадних чужих домішок так, як душа лемка-українця”. За спостереженнями музиколога, лемківська мелодія має суто індивідуальний характер: “як гуцули мають свою “коломийку”, так і лемки мають своєрідну “мельодію лемківську”. Цієї мельодії не стрічаємо нігде! Єк на коломийку складаються два 14-ти складові стихи, злучені в одну строфу, так і на “лемківську” складаються два 12-ти складові стихи, злучені в одну строфу. “Мельодія лемківська” – це коротка пісня в непаристім трохеїчнім 3/8 такті. Є це перехід від коломийки до краков’яка через підгалянський мазурок” Шевчик-Лукавиченко І. Українське весілля на Лемківщині. Спроба характеристики пісень і музики. – ЦДІА у Львові. – Ф. 326. – Оп. 1. – Спр. 23. – Арк. 19..

У розділі звернено увагу на жартівливо-гумористичний репертуар весільних пісень, які виконують в обрядодійстві важливі психологічні функції, бо не тільки розважають, забавляють весільну челядь, а й урівноважують душевний стан молодої пари та їхніх родин, зокрема у час прощання нареченої з батьківським домом. У кожного народу жартівливі весільні пісні мають свої характерні особливості. Лемківський репертуар цього складу досить багатий і розмаїтий. Текст спільної для всього міжетнічного ареалу жартівливої пісні “Познати, познати” виразно ілюструє певні національні особливості творення комічного образу на однаковій моделі “кудлатого пса”.

Також проаналізовано різні моделі творення поетичних образів прощальних пісень, сумних і тужливих. У них трапляються вражаючі поетичні мікрообрази, як, скажімо, “єдна лижка”, що залишається в родині як згадка про дочку, видану заміж. Водночас маємо однотипні міжетнічні моделі розлуки молодої з родиною, але зі своєрідними у кожного народу вкрапленнями експресивних деталей: у лемків – мальовані двері, білі ноги і рідні пороги, гори і долини; у словаків – хатні ключики, білі ручки, батько і мати; у поляків – вікна, стіни, побілена піч тощо. Саме на рівні таких мікрообразів виявляється неповторність художнього світосприймання окремих етносів, що межують між собою.

Подібну однотипність спостерігаємо також у строфіці: для весільних пісень “карпатського циклу” характерна ізометрична строфа 12-складового вірша за схемою 2(3+3+6). Як відзначав Ф. Колесса, “у слов’янських народів, споріднених походженням, мовою, традиціями, є, безперечно, багато спільного в народній поезії, ба навіть у віршовій формі (складочисловий принцип) і мелодіях народних пісень, що й полегшувало мандрівку пісенних тем від одного слов’янського народу до іншого… Сі спільності виступають ярко особливо в давніх верствах пісенних”, а саме такими і є весільні пісні Колесса Ф. Фольклористичні праці. – К.: Наукова думка, 1970. – С. 111..

Багатовікове сусідство трьох етносів, їх культурні, економічні, суспільно-політичні контакти зумовили і взаємопроникнення елементів весільної пісенно-обрядової інсценізації з досить помітною лемківською домінантою у словацькому пісенному весільному репертуарі, а також і в репертуарі польських гуралів, особливо у давніших пісенних верствах.

ВИСНОВКИ

Унаслідок злочинної депортації лемків з їх материзни (з польської території) у середині ХХ ст., а також у результаті асиміляційних процесів на підсловацькій території Лемківщини сьогодні склалася загрозлива ситуація для існування і розвитку лемківського етнокультурного комплексу.

Унікальність цього комплексу полягає в тому, що він зберіг архаїчні елементи народно-поетичних традицій, витоки яких нерідко сягають доби індоєвропейської спільності. Ось чому лемківський фольклор становить велику наукову цінність – для пізнання генези фольклорно-етнографічних, лінгвістичних та етнокультурних явищ. А весільна пісенна обрядовість є одним із найбільш консервативних сегментів у фольклорному фонді лемків.

У дисертації не лише узагальнено попередні досягнення фольклористики у вивченні лемківського весільного фольклору, а й запропоновано нове вирішення цієї проблеми – в міжетнічному контексті.

У лемківських весільних обрядових піснях відображено регіональний варіант традиційного українського весілля, який містить чимало загальноукраїнських рис. Серед них – обряди сватання, заручин, приготування короваю, прибирання весільного деревця, звивання вінків, обсипання молодих зерном, обмін подарунками між нареченими у передвесільний період, зустріч молодих у вивернутому кожусі, покривання молодої головним жіночим убором, приготування шлюбної постелі та низка інших. Спільними є також назви окремих весільних чинів: староста, дружба, дружка, сват, свашка; ритуальні весільні страви: курка, мед, каша, коровай тощо.

Весільні обрядові пісні Лемківщини відображають і специфічно карпатські елементи, зумовлені географічним розташуванням краю, культом землеробства і скотарства, збереженням давніх галузей господарства, маловідомих в інших місцевостях України. Для прикладу суто карпатськими елементами є: виголошення старостою напутніх промов упродовж всього весілля; обряд умивання молодих; ритуальні танці, які супроводжували обряд прощання з молоддю села; обрядові страви (сир, яєшня) тощо.

Водночас тісне сусідство лемків із західними слов’янами стало першопричиною активних взаємовпливів у їх весільній обрядовості. Тому, попри архаїчні форми та елементи, весільна пісенність лемківського варіанта українського обряду характеризується деякими відмінностями, зумовленими контактами із словацькою та польською пісенними традиціями, як-от: обряд відгадування підставної нареченої, обряд “відігравання на добраніч”, “танці в корчмі” як окремий етап весілля, звичай “дaрника” при обдаровуванні молодої, назви весільного гільця (ріщка, застава), наявність пaрти – весільного атрибуту молодої тощо.

Аналіз весільної лемківської пісенності у межових контактах з польсь-кою і словацькою дозволяє зауважити, що в карпатській групі знаходимо весільні пісні: 1) спільні для лемків, словаків і поляків (так звані пісні карпатського циклу); 2) спільні тільки для лемків і словаків; 3) місцеві, локальні пісні, характерні тільки для лемків.

Тривалі історико-культурні взаємини українських лемків, словаків і поляків призвели до появи схожих пісень, які демонструють унікальний синтез різних етнічних елементів.

У дисертації виділено сім весільних пісень, спільних для лемків, словаків і поляків: “Зійди, Господи, з неба”, “Ой, сідай, сідай, кохання моє”, “Познати, познати”, “Мислиш ти, Маричко”, “Вила Ганічка віночок”, “Сидит млода за столиком”, “А за нашим хижом копа сіна”.

Винятково важливим фактором етнокультурного обміну між сусідніми етносами був їх політичний статус. Між панівним і поневоленим народами завжди виникав психологічний бар’єр відчуження. В той же час між підневільними етносами існувала атмосфера взаєморозуміння, що сприяла культурному взаємообміну. Очевидно, саме тому знаходимо 18 весільних пісень, спільних для лемків і словаків, причому майже відсутні лемківсько-польські паралелі.

Попри спільність і специфічність пісенності лемків, словаків та поляків, їх музичний фольклор закономірно виявляє тісний генетичний зв’язок з фольклором своїх народів. На українському матеріалі це переконливо довів ще Ф. Колесса.

Лемки по обох схилах Карпатського хребта створили багатий автентичний цикл весільних пісень. До них відносимо: “Ідеме в ліс на барвінок”, “Ходила Ганічка на цвинтар на зілля”, “Встала Марися рано”, “Вивили зме ріщку”, “Свашки заставу вили”, “Треба би нам стільця широ-кого”, “Пришли нам ту приданяни” та ін. Зазначимо, що серед специфічно лемківських пісень – найбільше жартівливих коломийкового формату.

Аналіз лемківських весільних обрядових пісень свідчить