НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ім. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Семенюк Віктор Леонідович

УДК 316.485.6:355.3(048)

УПРАВЛІННЯ ЦІННІСНО-НОРМАТИВНИМИ

КОНФЛІКТАМИ У ВІЙСЬКОВИХ КОЛЕКТИВАХ

(ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)

Спеціальність 19.00.09 – психологія праці

в особливих умовах

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Здобувач Семенюк В.Л.

Хмельницький – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького, Адміністрація Державної прикордонної служби України.

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор

Сафін Олександр Джамільович,

Національна академія Служби безпеки України, кафедра психології, начальник кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Москалець Віктор Петрович, Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України, кафедра загальної та експериментальної психології, завідувач кафедри

кандидат психологічних наук, доцент Потапчук Євген Михайлович, Національна Академія ім. Богдана Хмельницького, Державна прикордонна служба України, кафедра педагогіки та психології, докторант

Провідна установа - Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія соціально-психологічних досліджень, м. Київ.

Захист відбудеться “ 20 ” листопада 2003 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 70.705.02 Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького за адресою: 29003, Хмельницький-3, вул. Шевченка, 46.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького (29003, Хмельницький-3, вул. Шевченка, 46).

Автореферат розіслано “ 18 ” жовтня 2003 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат педагогічних наук,

доцент Галімов А.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування Прикордонних військ у Державну прикордонну службу України, відсутність належного соціального захисту, ліквідація пільг військовослужбовцям, зміна законодавчих норм, що регулюють проходження служби, стало підгрунтям для виникнення додаткових протиріч у службовій діяльності особового складу. Одним із реальних наслідків розширення і поглиблення цих та інших протиріч є збільшення кількості конфліктів на різних рівнях військового управління.

Дослідження проблеми конфліктів ведуться досить давно. Спочатку конфлікт розглядався як одна із сторін міжособистісних взаємин поряд з іншими явищами, що формують психологію колективу, але в останні роки проблема конфліктів отримала самостійне значення, що призвело до створення конфліктології як міждисциплінарної галузі науки. Дослідження як вітчизняних (Друзь В.А., Ложкін Г.В., Пірен М.І. та ін.), так і зарубіжних (А. Бас, Е. Берн, Р. Дарендорф, М. Дейч, Е. Фром, Т. Шибутані і ін.) вчених, що проводилися в різних умовах і на основі різних методологічних підходів, виявили загальні закономірності конфліктів і заклали основи конфліктології.

За останні роки наукові дослідження з психологічних аспектів проблем конфліктології проводили: В.Г. Васькова, Г.А. Гайдукевич, Г.М. Дубчак, І.Б. Омелаєнко, В.М. Радчук, М.В. Шевчук, С.Г. Шебанова; у тому числі військові вчені - О.П.Макаревич, С.В. Ошурков, Є.М. Потапчук, С.А. Чистяков та ін. У роботах цих авторів були розроблені: система понятійного апарату, що описує конфлікти, класифікація і динаміка їх розвитку, характер їх впливу на колектив, система заходів для попередження можливих конфліктів і шляхів їх виявлення. Проте дослідження названих та інших авторів не торкалися проблеми конфліктів у підрозділах військовослужбовців, які мають під собою ціннісно-нормативний характер і, у свою чергу, накладають свій відбиток на динаміку їх перебігу і соціально-психологічні наслідки.

Одним із найбільш перспективних напрямків у дослідженні конфліктів є вивчення впливу ціннісно-нормативної системи підрозділу (групи), ціннісних орієнтацій і особистих якостей військовослужбовців на міжособистісну конфліктність військовослужбовців. Виникає протиріччя між практичними потребами управління ціннісно-нормативними конфліктами у військових колективах та відсутністю досліджень і розробок у даному напрямку. Розв’язання цього протиріччя важливе не тільки з точки зору управління конфліктами, але і тому, що ціннісно-нормативна система військового підрозділу визначає загалом мотиви діяльності військовослужбовців, спрямованість і ефективність групової діяльності. Все це і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження було проведено в рамках НДР ПВУ N 295-0027 К “Удосконалення стилю, форм та методів діяльності посадових осіб управлінь з’єднань та частин щодо недопущення розвитку негативних явищ у військових колективах”.

Об'єктом дослідження є ціннісно-нормативні конфлікти у військових колективах.

Предметом дослідження є психологічний аспект діяльності посадових осіб щодо управління ціннісно-нормативними конфліктами у військових колективах.

Мета дослідження полягає у виявленні соціально-психологічних протиріч, що обумовлюють виникнення ціннісно-нормативних конфліктів у військових колективах та розробка алгоритму діяльності офіцера-психолога щодо управління ними.

Гіпотезою дослідження обрано наступні положення:

1. Ціннісно-нормативний конфлікт є адаптивною реакцією групи, спрямованою на збереження і захист групових цінностей від впливу як зовнішніх (соціальних) факторів, так і внутрішніх з боку мікрогруп, що входять до її складу, і окремих членів групи.

2. Причиною ціннісно-нормативної конфліктності колективів військовослужбовців є розбіжність у спрямованості ціннісно-нормативних систем груп і основних видів їх діяльності, а причинами конфлікту особи з групою є розбіжність її ціннісних орієнтації і групових цінностей та норм, неадекватне сприйняття і емоційне неприйняття цих цінностей і норм, а також вибір особою моделей поведінки, не прийнятих у групі.

3. Ефективне управління ціннісно-нормативними конфліктами в військових колективах містить у собі наступні напрямки діяльності офіцера-психолога: а) формування спрямованості групових цінностей і норм на ефективне вирішення військовими підрозділами завдань за призначенням у основних видах спільної групової діяльності, б) психокорекційні, організаційні і педагогічні заходи щодо зниження конфліктогенного впливу ціннісного, когнітивного, поведінкового і емоційного компонентів групових цінностей і норм на конфліктність колективів військовослужбовців; в) корекцію особистісних якостей військовослужбовців, що найбільше впливають на виникнення ціннісно-нормативних конфліктів у групі.

Виходячи з поставленої мети і висунутої гіпотези були визначені наступні завдання:

1. Здійснити психологічний аналіз конфліктів у військових колективах та впливу ціннісно-нормативних систем на управління ними. Виявити основні протиріччя, що лежать в основі їх виникнення

2. Дослідити особливості ціннісно-нормативної регуляції міжособис-тісних стосунків у військових колективах під час конфліктної взаємодії.

3. Розробити і апробувати алгоритм діяльності офіцера-психолога щoдо управління ціннісно-нормативними конфліктами у військових колективах.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань та досягнення об’єктивних наукових результатів нами були використані такі методи: аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел для уточнення сутності ціннісно-нормативних конфліктів. З метою отримання інформації про особливості перебігу конфліктів серед військовослужбовців, фактори, що сприяють виникненню цього стану в них, було застосовано методики: "Шкала цінностей М. Рокича", "Шкала депресій", “Опитувальник впливу негативних факторів”, методика Т. Лірі. На етапі емпіричних досліджень поетапно застосовувалися ряд методик, об'єднаних єдиним змістом: 16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла; методики дослідження ціннісних орієнтації особи М. Рокича; оцінки стилю поведінки у конфліктній ситуації К. Томаса; оцінки соціально-психологічного клімату в колективі; розроблений автором опитувальник для вивчення групових норм на основі оцінки спрямованості і сили впливу групових санкцій; експрес-методика оцінки міжособистісних взаємин та індивідуальні діагностичні бесіди.

Надійність і вірогідність одержаних результатів забезпечувалися застосуванням чітких методологічно-теоретичних підходів, використанням комплексу взаємодоповнюючих методів, що є адекватними до предмета, конкретним визначенням мети і завдань наукового дослідження, системним підходом до теоретичного та емпіричного матеріалів, репрезентативністю вибірки та всебічним аналізом результатів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у наступному:

1. У роботі вперше запропоновано нове трактування окремих теоретичних аспектів внутрішньогрупової конфліктності, а саме, доведено, що загальний рівень конфліктності груп прямо залежить від спрямованості їхніх групових цінностей і норм, а також від ступеня відповідності особистісних ціннісних орієнтацій її членів і групових норм. Вони визначають домінуючий у групі стиль поведінки при конфліктній взаємодії.

2. Вперше створено і випробувано алгоритм управління ціннісно-нормативними конфліктами у військових колективах та, на основі даних про спрямованість групових цінностей, норм, особистісних якостей і ціннісних орієнтації членів групи, обґрунтовано основні напрямки діяльності офіцера-психолога по управлінню ними.

3. На підставі аналізу регуляції ціннісно-нормативної системи малої соціальної групи уточнено умови та причини, що лежать в основі виникнення ціннісно-нормативних конфліктів у військових колективах, а також залежність загального рівня конфліктності підрозділів від різних компонентів групових цінностей і норм.

4. Подальшого розвитку набуло узагальнення поглядів на перелік особистісних якостей членів груп, що найбільше впливають на виникнення ціннісно-нормативних конфліктів по ціннісному, когнітивному, поведінковому та емоційному компонентам групових цінностей і норм.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що розроблені рекомендації з управління ціннісно-нормативними конфліктами дозволять командуванню, офіцерам-психологам, посадовим особам усіх рівнів суттєво підвищити дієвість практичної роботи зі зменшення конфліктності і поліпшення соціально-психологічного клімату колективів військовослужбовців про що отримані відповідні акти реалізації (1-й навчальний прикордонний загін, м. Черкаси; 7-й прикордонний загін, м. Львів; Національна академія ДПС України). У свою чергу це дасть можливість підвищити рівень згуртованості груп на основі формування соціально значимих групових цінностей і норм, якості навчально-виховного процесу, а зрештою - ефективності служби з охорони державного кордону України.

Особистий внесок здобувача. У науковій статті “Аналіз міжособистісних конфліктів як психологічного феномену” особистий внесок здобувача полягає у виділенні ціннісно-нормативної складової конфліктної взаємодії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на міжвузівській науково-практичній конференції “Самовиховання як фактор розвитку особистості” (м. Хмельницький, 2002 р.), міжвузівській науково-теоретичній конференції “Проблеми становлення духовності і моралі молодої людини в сучасних умовах”; на засіданнях кафедр педагогіки та психології Національної академії Прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького (Хмельницький, 2001-2003 рр.). Вони отримали позитивну оцінку та рекомендації до захисту у спеціалізованій вченій раді Національної академії Прикордонних військ України.

Публікації. За результатами дослідження автором опубліковано шість наукових статей, серед яких чотири у фахових виданнях, одна з яких у співавторстві.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури (190 джерел) і 1 додатку. Основний зміст дисертації викладено на 151 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію роботи і впровадження її результатів у практичну діяльність.

У першому розділі “Психологічні аспекти ціннісно-нормативних конфліктів у малих соціальних групах” проведено психологічний аналіз наукових розробок ціннісно-нормативних конфліктів у малих групах. Автор відзначає, що вивчення проблеми конфлікту в психології має свою логіку і історію, які не завжди спиралися тільки на наукові знання і потреби практики, а часто визначалася ідеологічними вимогами суспільства і держави. Аналіз ідей і поглядів представників різних шкіл психології, що досліджували це явище, свідчить про їх неоднозначність. Розмаїття теоретичних підходів у розумінні проблеми конфлікту обумовлено підходами різних напрямів психологічної науки, серед яких перш за все слід виділити наступні: психоаналітичний, “групової динаміки", когнітивістський, інтеракціоністський.

Для вирішення задачі управління ціннісно-нормативними конфліктами у військових колективах необхідно було насамперед виявити найбільш загальні ціннісно-регулятивні детермінанти, що визначають поведінку членів цих груп з урахуванням специфіки їхньої діяльності. Тому у рамках цієї роботи досліджуються ціннісно-нормативні конфлікти, причинами яких у військових колективах є: розбіжність спрямованості ціннісних орієнтації окремих військовослужбовців із груповими цінностями і нормами, незнання військовослужбовцями вимог групових цінностей і норм чи їх емоційне неприйняття, а також відхилення від їхніх вимог поведінки окремих військовослужбовців групи. Відповідно до вищевикладеного підставами для класифікації конфліктів визначено ціннісні, когнітивні, поведінкові і емоційні компоненти ціннісно-нормативної системи групи. Виходячи з цього, пропонується наступне визначення ціннісно-нормативних конфліктів. Це є спосіб розв’язання внутрішніх протиріч у ціннісно-нормативній системі групи з метою реорганізації її структури і функціональних зв’язків між її елементами.

Основою для групових вимог є соціальні норми, які функціонують у кожній групі. Як регулятор групового процесу, соціальні норми визначають правила і стандарти поведінки. Поряд з цим, такі соціальні норми можуть регламентувати реалізацію тієї чи іншої ролі в різних ситуаціях, тобто виступати рольовими стандартами поведінки. При цьому необхідно взяти до уваги, що деякі норми схвалюються майже всіма членами групи, в той час як інші - лише меншістю, а деякі - не схвалюються взагалі. Отже, соціальні норми є сукупністю правил і вимог, яку формує кожна реально діюча спільність. Вони відіграють роль найважливішого засобу регуляції поведінки членів певної соціальної групи, характеру їх взаємовідносин, взаємодії і спілкування. Проте на практиці таке регулювання не може гарантувати групі безконфліктне функціонування її членів, оскільки всі вони через наявність індивідуально-психологічних особливостей тією чи іншою мірою конфліктні.

З точки зору ставлення до соціальної дійсності виділяють реальні і потенційні цінності. До потенційних відносяться ідеали, цілі, бажання, очікування. Якщо взяти за основу діяльність і поведінку, то виділяють телеологічні (пов'язані із єдиними цілями і прагненнями); деонтичні (пов'язані із правами й обов'язками); евдемічні (пов'язані із особистісними духовними і утилітарними потребами та інтересами).

Групові цінності виконують у групі певні функції. Цінності в групі виступають як бажаний стан соціальних зв'язків, зміст ідей і виконують оціночну, спрямовуючу і регулятивну функції. Функції групових цінностей тісно пов'язані між собою. Кожна подія, факт чи вчинок у групі або соціальному середовищі оцінюється однією з форм групової свідомості - груповими цінностями, що спонукають до спільної діяльності і вибору цілей діяльності членів групи. Регулятивна і стабілізуюча функції групових цінностей тісно пов'язані з дією групових норм і системою ролей у групі. Групові норми, маючи таку форму впливу на групу, як санкції, після оцінки з боку групових цінностей регулюють взаємодії, і взаємини в групі. Реалізація функції регуляції поведінки особи з боку групових цінностей залежить як від рівня розвитку цінностей у групі, з одного боку, так і від рівня інтеріоризації (прийняття групових цінностей і норм), з іншої. Як компоненти ціннісно-нормативної системи групи вони тісно пов'язані як з груповими нормами, так і з рольовою структурою групи. Найчастіше функції, виконувані ними, перетинаються, що свідчить про їх споріднення.

Наступним компонентом ціннісно-нормативної системи є групові норми, які розглядаються в тісному взаємозв'язку із основними видами діяльності групи і є зразками і рамками припустимої поведінки членів групи. Групові норми регулюють поведінку як механічно, за допомогою системи групових санкцій, так і на рівні вищих мотивів поведінки особи тоді, коли вони сприйняті особою і є цими мотивами. Здійснюючи регуляцію поведінки членів групи, вони формують рольову структуру групи, що є частиною її ціннісно-нормативної системи. При цьому групові цінності і норми реалізуються і закріплюються в рольовій структурі групи на рівні поведінки її членів.

При виборі моделі поведінки в умовах групи, чинниками, що впливають на цей вибір, є саме групові цінності і норми. Спонуканнями до дії для особи є потреби. Для задоволення своїх потреб особа виробляє цілі діяльності і поведінку. Внутрішні мотиви, спрямовані на досягнення цієї мети, утворюють мотивацію поведінки. У випадку, якщо потреби особи не задовольняються в групі, тобто вони протиставлені груповим цінностям і нормам, то у неї існує два варіанти поведінки: домагатися своїх цілей у конкретних соціальних умовах чи відмовитися від своїх потреб, тобто підкоритися груповому впливу. Вибір варіантів поведінки у значній мірі залежить від розвитку особистих якостей військовослужбовця.

У другому розділі “Психологічний аналіз ціннісно-нормативної регуляції міжособистісних стосунків у військових колективах під час конфліктної взаємодії” представлено результати аналізу залежності рівнів конфліктності у колективах військовослужбовців від впливу ціннісно-нормативних систем. Відповідно до задуму дослідження визначались рівні конфліктності груп і окремих їх членів. Конфліктність члена кожної групи виявлялася одним із варіантів соціометричного методу, при якому кожен член групи відповідав на питання.

У досліджуваній вибірці брали участь 243 військовослужбовці. Їхні коефіцієнти конфліктності варіювалися у межах від –0,476 до 0,912. Для поділу військовослужбовців на низько-, середньо- і висококонфліктних обчислювалися 33-й і 66-й процентиль у групі з 243 оцінок конфліктності військовослужбовців. Загальна вибірка військовослужбовців була розділена на 30 інтервалів із кроком 0,04. У результаті обчислення 33-го і 66-го процентилів було встановлено, що 33% оцінок конфліктності військовослужбовців лежить нижче Кконфл.=-0,116, а 66% оцінок нижче Кконфл.=0,325. Таким чином, військовослужбовці вважалися висококонфліктними, якщо їх Кконфл.<-0,116, середньо-конфлікт-ними –0,116<Кконфл.<0,325, низькоконфліктними, якщо Кконфл. > 0,325. Коефіцієнт конфліктності групи обчислювався як середнє арифметичне коефіцієнтів конфліктності її членів.

Автором був розроблений опитувальник, який дозволив виявити групові норми у військових групах. Рівень конфліктності кожного підрозділу визначався як середнє арифметичне конфліктності всіх його членів. Сила і спрямованість санкцій у кожній групі визначалися по кожній груповій нормі як середнє арифметичне уявлень про них усіх військовослужбовців підрозділу. Рівні конфліктності груп і сила санкцій по кожному виду групових норм ранжувались і, за допомогою критерію рангової кореляції Спірмена, виявлялися кореляційні зв'язки між рівнями конфліктності всіх груп у вибірці і рангами санкцій по кожному виду групових норм (табл. 1).

На основі проведених вище досліджень автор дійшов висновку про те, що низькі заборонні санкції з боку моральних, матеріальних групових норм, а також норм у тих видах діяльності, де необхідна підвищена згуртованість групи, прямо впливають на рівень конфліктності групи. У свою чергу конфліктність колективів військовослужбовців залежить від спрямованості групових норм і сили санкцій за порушення їхніх вимог, тому при розробці алгоритму діяльності офіцера-психолога по управлінню ціннісно-нормативними конфліктами необхідно визначити способи і методи формування необхідної спрямованості групових норм.

У нашому дослідженні групові цінності виявлялися за допомогою методики визначення цінностей-засобів М. Рокича. Індивідуальні проранжовані значення по кожній цінності складалися і поділялися на кількість військовослужбовців у кожній групі. Отримані середні ранги по групі вдруге ранжувалися із присвоєнням найменшому значенню 1-го рангу, а найбільшому - 18-го. У такий спосіб були отримані проранжовані значення групових цінностей. При статистичній обробці отриманих результатів застосовувався критерій рангової кореляції Спірмена, що дозволило визначати кореляційні зв'язки між показниками, обмірюваними у різних шкалах.

Таблиця 1

Залежність рівнів конфліктності у колективах військовослужбовців

від спрямованості і сили санкцій різних групових норм

№ п/п | Призов | Рівень конфліктності

Кконфл. | СПРЯМОВАНІСТЬ І СИЛА САНКЦІЙ РІЗНИХ ГРУПОВИХ НОРМ

Матері-альні | Самостверд-ження | Моральні | Поведінка | У навчанні | У службі | На госп.

роботах | У спорті

1 | 3 | 0,16 | +1,5 | -3,41 | -3,58 | -3,83 | -0,75 | -2,66 | -2,66 | -0,25

2 | 3 | 0,17 | +0,56 | -3,0 | -3,15 | -3,2 | -2,78 | -2,85 | -4,37 | -1,76

3 | 3 | 0,19 | -0,14 | -2,85 | -3,18 | -1,45 | -0,95 | -1,35 | -3,52 | -0,95

4 | 4 | 0,27 | -0,97 | -3,56 | -3,8 | -4,0 | -3,14 | -3,01 | -3,9 | -1,65

5 | 2 | 0,31 | -0,57 | -4,28 | -3,72 | -3,42 | -1,71 | -3,97 | -3,28 | -1,16

6 | 4 | 0,33 | -1,02 | -3,82 | -3,65 | -4,25 | -2,95 | -2,78 | -2,87 | -2,68

7 | 1 | 0,34 | +0,71 | -2,0 | -2,1 | -1,0 | -1,4 | -2,42 | -2,14 | -1,57

8 | 4 | 0,38 | -0,35 | -3,26 | -3,92 | -3,95 | -3,45 | -3,16 | -3,95 | -1,25

9 | 1 | 0,4 | -1,25 | -3,0 | -4,0 | -3,12 | -1,5 | -2,93 | -4,22 | -2,43

10 | 2 | 0,43 | -1,13 | -3,13 | -3,85 | -4,8 | -2,4 | -3,47 | -3,84 | -2,85

11 | 1 | 0,48 | -1,66 | -4,0 | -4,26 | -4,4 | -2,0 | -3,61 | -3,9 | -1,83

rs | 0,836 | 0,106 | 0,718 | 0,4 | 0,245 | 0,536 | 0,263 | 0,636

У ході дослідження передбачалося виявити ті цінності, ранги яких залежать від рівнів конфліктності груп. З цією метою значення рангів цінностей заносилися в таблицю, ранжувалися із присвоєнням найменшому рангу значення 1, а найбільшому - 11-го. Після цього виявлялися кореляційні зв'язки між рівнями конфліктності груп і проранжованими значеннями кожної із 18-ти групових цінностей. Отримані дані свідчать про наявність прямого кореляційного зв'язку між рівнями конфліктності груп і таких групових цінностей, як високі запити і непримиренність до недоліків інших і зворотного зв'язку з ретельністю та чуйністю. Вони дозволяють зробити висновок про те, що у висококонфліктних групах ранги таких цінностей, як непримиренність до недоліків інших і високі запити мають значимо більш низькі, а ретельність і чуйність значимо більш високі ранги, ніж ті ж групові цінності у низькоконфліктних групах.

Для оцінки розходжень між низько- і висококонфліктними членами групи за кожним компонентом групових норм використовувався U-критерій Манна-Уітні. Для виявлення причин отриманих математичних залежностей необхідно звернутися до спрямованості цінностей і норм цих груп. У висококонфліктних групах такі групові цінності, як високі матеріальні запити, непримиренність до недоліків інших, низька ретельність, черствість мають високі ранги, а в низькоконфліктних, навпаки, найнижчі.

У дослідженні брали участь 9 груп військовослужбовців, що розділялися на низько-, середньо- і висококонфліктні підгрупи. Результати дослідження представлені в таблицях 2 і 3.

Таблиця 2

Вплив компонентів групових норм на рівень конфліктності груп

Період служби |

К.

конфл. |

КОМПОНЕНТИ ГРУПОВИХ НОРМ | Рівень

конфлікт-ності

Ціннісний

Uемп | Поведінковий

Uемп | Когнітивний Uемп | Емоційний

Uемп

3 | 0,167 | 3* | 5* | 17* | 7** | Високий

3 | 0,17 | 10** | 12** | 25** | 8*

4 | 0,279 | 15* | 13* | 31* | 15*

2 | 0,325 | 6** | 7* | 8* | 13* | Середній

4 | 0,33 | 18* | 15** | 14* | 21*

1 | 0,34 | 8** | 11* | 5** | 15**

4 | 0,383 | 11* | 6* | 9** | 9* | Низький

1 | 0,407 | 18** | 14** | 15** | 18**

1 | 0,48 | 5** | 8* | 3* | 11*

Примітка: * - р < 0,01; ** - р < 0,05.

Таблиця 3

Співвідношення стилів конфліктної взаємодії в експериментальних групах

Період служби | Коеф.

кон-фліктн. груп | Стилі конфліктної взаємодії | Рівень

конфліктності

Супер-

ництво | Співро-

бітництво | Комп-

роміс | Ухилення | При--стосування

3 | 0,167 | 10,1 | 4,5 | 4,8 | 4,9 | 5,6 | Високий

3 | 0.17 | 6,5 | 4,7 | 5,1 | 7,5 | 6,1

4 | 0,279 | 9,6 | 2,9 | 5,7 | 6,3 | 5,4

2 | 0,325 | 3,8 | 3,9 | 4,5 | 9,1 | 8,6 | Середній

4 | 0,33 | 7,5 | 4,2 | 10,1 | 3,7 | 4,4

1 | 0,34 | 4,5 | 3,6 | 9,1 | 9,4 | 3,3

4 | 0,383 | 7,4 | 8,1 | 3,2 | 8,4 | 2,9 | Низький

1 | 0,407 | 3,8 | 5,5 | 10,6 | 4,7 | 5,3

1 | 0,48 | 3,8 | 7,1 | 8,9 | 6,8 | 3,3

Як з`ясувалося, конфлікти у групах старших призовів пов’язані з підвищенням свободи вибору моделей поведінки і розбіжністю спрямованості ціннісних орієнтацій окремих військовослужбовців із груповими цінностями і нормами, тобто носять ціннісний характер.

На попередніх етапах дослідження нами був виявлений ступінь впливу когнітивного, ціннісного, поведінкового та емоційного компонентів групових цінностей і норм, а також їхня спрямованість на загальний рівень конфліктності колективів військовослужбовців. Подалі для перевірки основної гіпотези було проведене дослідження, завдання якого полягало у виявленні тих особистісних особливостей членів груп, що найбільшою мірою впливають на їхню конфліктність.

Аналіз отриманих даних свідчить, що у групах із різними рівнями загальної конфліктності спостерігається високий рівень кореляції між наступними компонентами групових норм і факторами особистісних якостей:

Група з низьким рівнем конфліктності:

- ціннісний компонент має пряму кореляцію з фактором I-чутливість rs емп = 0,46; rs емп > rs кp при р < 0,05;

- когнітивний - має пряму кореляцію з фактором А-товариськість rs eмп = 0,56; rs eмп > rs кp при р < 0,01;

- поведінковий - має пряму кореляцію із фактором N-дипломатичність rs емп = -0,54; rs емп > rs кp при р < 0, 01;

Група із високим рівнем конфліктності;

- ціннісний компонент має пряму кореляцію із фактором Е-домінантність rs eмп = 0,51; rs eмп > rs кp при р< 0,05 ;

- поведінковий - має пряму кореляцію з фактором Q –радикалізм rs eмп = 0,58; rs eмп > rs кp при р <0,01;

і зворотню із фактором чутливість rs eмп =-0,45; rs eмп > rs кp при р <0,05;

- емоційний - має пряму кореляцію з фактором О-тривожність rs eмп = 0,47; rs eмп > rs кp при р<0,05.

У групі із середнім рівнем конфліктності кореляція виявлена тільки по ко-гні-тивному компоненту із фактором А - товариськість rs eмп = 0,48; rs eмп > rs кp при р<0,05.

У групі з низьким рівнем конфліктності спостерігаються високі заборонні санкції за порушення моральних групових норм, норм самоствердження і поведінки. Члени цих груп дотримуються таких стилів конфліктної взаємодії, як компроміс і співробітництво. Для груп з високим рівнем конфліктності для цих же групових норм характерні низькі заборонні і заохочувальні санкції за порушення цих норм. У групі із середнім рівнем конфліктності вдалося знайти кореляційний зв'язок тільки по когнітивному компоненту групових норм по фактору А (товариськість), що можна пояснити наявністю великої кількості детермінант, що визначають конфліктність військовослужбовців цієї групи і відсутністю їхньої явної вираженості.

У третьому розділі “Розробка і апробація алгоритму діяльності офіцера-психолога з управління ціннісно-нормативними конфліктами у військових колективах” розкрито сутність алгоритму діяльності офіцера-психолога з управління ціннісно-нормативними конфліктами у військових колективах, а також аналіз та інтерпретація результатів її апробації.

На основі отриманих емпіричних даних були сформовані цілі та завдання психокорекційної роботи, основною метою якої є формування особистісних і групових цінностей і норм, спрямованих на ефективне досягнення цілей групової діяльності. Реалізації цієї мети можна досягти шляхом відпрацювання необхідної спрямованості цінностей і норм групи на основі формування особистісних ціннісних орієнтації і якостей, що відповідають груповим та сприяють зниженню конфліктності на когнітивному, ціннісному, поведінковому і емоційному рівнях взаємодії особи з груповими цінностями і нормами. Це і є метою психо-коррекційної роботи.

Проведення занять з групової психокоррекційної роботи у експериментальній групі починалося з лекції-бесіди психолога. Після лекції-бесіди військовослужбовці повинні були дізнатися про способи і принципи регуляції поведінки особи з боку групових цінностей і норм та основні причини виникнення конфліктів у групі між її членами. Для того, щоб знизити загальний рівень конфліктності групи і окремих військовослужбовців, застосовувались методи групової психо-коррекційної роботи. З метою зниження впливу когнітивного аспекту конфліктності був застосований метод групової дискусії. Задача даного етапу полягала в тому, щоб підвищити рівень психологічних знань учасників тренінгу з питань дії групових цінностей і норм, а також прищепити первісні навички участі в групі, що допоможуть проводити більш складні вправи на наступних етапах психо-коррекційної роботи.

Другим етапом групової психокоррекційної роботи був етап навчання адекватній поведінці висококонфліктних членів групи під час впливу конфліктогенних факторів групи і формування у них адекватної оцінки своїх особистісних якостей та їх вплив на конфліктність у групі. Для вирішення завдань цього етапу проводилися рольові ігри з елементами конфлікту. Спочатку учасникам гри зачитувалися конфліктні ситуації, що можуть відбутися в їхній групі, після чого кожний з учасників повинен був обміркувати свою поведінку, уявляючи себе одним із учасників цієї ситуації.

Найбільш складний етап групової психокоррекційної роботи пов’язаний із формуванням необхідної спрямованості групових цінностей і норм, згуртуванням групи на їхній основі, що у свою чергу повинно призвести до зниження негативного впливу групових цінностей і норм на конфліктність групи. Для вирішення поставленого завдання учасники Т-группи були поставлені в ситуації вибору між власними потребами та інтересами, потребами групи і вимогами соціального середовища. Це завдання вирішувалося в ході проведення групової дискусії методом аналізу конкретних ситуацій морального вибору. У ході цих дискусій кожний член групи вирішував, якими інтересами і в якій мірі він повинен був би знехтувати: груповими, особистими чи соціальними. Обмін думками з приводу неоднозначної ситуації приводив до того, що учасники дискусії обмінювалися своїми уявленнями не тільки про ситуацію, але і думками щодо всього спектру моральних проблем. Підбір учасників у ядро Т-группи здійснювався з таким розрахунком, щоб ініціювати конструктивне зіткнення (конфлікт) думок. З цією метою ядро групи, з одного боку, формувалося з числа військовослужбовців зі спрямованістю ціннісних орієнтації на задоволення особистих потреб, а з іншого, з ціннісними орієнтаціями, спрямованими на досягнення успіху в основних видах групової діяльності. Добір вироблявся на основі попереднього тестування.

Основним завданням командирів з попередження негативних конфліктів на цьому етапі була їхня діяльність щодо підвищення згуртованості військових груп на основі цілей службової діяльності. Відповідно до рекомендацій психолога командирами була збільшена кількість годин занять у групах з тією діяльністю, результат якої залежить від зусиль усіх членів групи. Збільшення взаємної залежності від результатів спільної діяльності серед військовослужбовців молодших призовів досягалося введенням средньо-арифметичних оцінок з предметів навчання, оцінок за підтримання внутрішнього порядку в службових приміщеннях, закріплених за заставою, відділенням за тиждень навчання. Кожний підрозділ, який набрав найвищий середній бал у навчанні, мав більший відсоток заохочень, звільнень в місто за рахунок відстаючих. Уся робота офіцера-психолога і командирів на цьому етапі була спрямована на те, щоб військовослужбовці високо конфліктних груп при спільній діяльності перебували в стані взаємної залежності від її результатів.

Індивідуальна психокорекційна робота проводилася паралельно з груповою. Якщо метою групової психокорекції була зміна конфліктного впливу когнітивного, ціннісного і поведінкового компонентів групових цінностей і норм, то метою індивідуальної психокорекції - адаптація висококонфліктних членів груп тільки на поведінковому рівні до можливих конфліктних взаємодій. Відповідно до поставленої мети завдання цього етапу полягало у навчанні військовослужбовців вибору в конкретних ситуаціях найбільш ефективного стилю конфліктної взаємодії. При навчанні правильному вибору стилю поведінки військовослужбовцю роз'яснювалися ситуації, у яких кожний з 5-ти стилів, що виявляються методикою К. Томаса, повинний призвести до позитивного результату для них.

Навчання військовослужбовця вибору найбільш оптимального стилю поведінки містило в собі наступні етапи: оцінка можливостей своїх і опонента щодо вибору стилю поведінки, визначення своїх потреб і цілей, реальних потреб опонента по взаємодії і тих з них, що вступають у протиріччя з вашими потребами; вибір варіантів поведінки і оцінка їх наслідків. Для досягнення цієї мети військовослужбовцю роз'яснювалися задачі та зміст кожного етапу аналізу ситуації і обігрувалися ситуації з різними опонентами.

Перераховані вище заходи дозволили підвищити емоційну задоволеність військовослужбовців членством у групі, згуртованість групи і ефективність спільної групової діяльності. Для забезпечення проведення цих заходів у рамках занять з професійної підготовки нами проводилося навчання офіцерів-психологів прийомам і способам зниження ціннісно-нормативної конфліктності у колективах військовослужбовців.

Підсумкове тестування проводилося в експериментальних і контрольних групах приблизно через місяць після закінчення групової психокорекції. Організаційний етап під керівництвом офіцера-психолога і за участю командирів проводився протягом цього місяця. Оцінка ефективності психокоррекційної роботи здійснювалася на підставі оцінки коефіцієнтів конфліктності і емоційного компоненту соціально-психологічного клімату в контрольних і експериментальних групах. Воно показало, що загальний рівень конфліктності і емоційний компонент соціально-психологічного клімату після апробації алгоритму в контрольних групах не змінився, а в експериментальних групах конфліктність зменшилася і покращилась емоційна складова соціально-психологічного клімату, що дозволяє говорити про успішне проведення і ефективність формуючого впливу на військовослужбовців висококонфліктних груп.

Разом з тим, на групи військовослужбовців старших призовів застосування алгоритму було менш ефективним, ніж на групи молодших призовів. Це пов'язано із більш високим рівнем розвитку системи міжособистісних взаємин цих груп, тому в ході експерименту доводилося переборювати протидію цієї системи для отримання бажаного результату. У групах молодших призовів застосування алгоритму було помітно ефективнішим щодо зниження рівня конфліктності, ніж на емоційну складову соціально-психологічного клімату цих груп, що пов'язано із основними цілями і завданнями формуючого експерименту. Формуючий вплив був спрямований на зниження конфліктності груп і окремих військовослужбовців за допомогою спеціальних методів і прийомів. Проте вочевидь, що рівень загальної конфліктності групи і емоційний компонент соціально-психологічного клімату пов’язані одне з одним.

ВИСНОВКИ

1. Психологічний аналіз впливу ціннісно-нормативних систем на взаємини у військових колективах дозволив окреслити протиріччя, що лежать в основі виникнення ціннісно-нормативних конфліктів серед військовослужбовців Державної прикордонної служби України, головними з яких є внутрішні системні протиріччя між елементами і підсистемами більш загальної системи неформальних взаємодій і взаємин у групі. При цьому ціннісно-нормативна система групи, що складається із групових цінностей, норм і ролей, є однією із підсистем системи взаємин у групі і виконує в ній оціночну, регулятивну і мотиваційну функції.

Ціннісно-нормативний конфлікт являє собою спосіб розв'язання внутрішніх протиріч у ціннісно-нормативній системі групи з метою реорганізації її структури і функціональних зв'язків між її елементами. Елементами системи групових взаємин є мікрогрупи й окремі її члени. Ціннісно-нормативний конфлікт між особою і групою виникає при наявності ціннісних, когнітивних, поведінкових і емоційних протиріч між груповими цінностями і нормами та окремими членами групи;

При наявності зовнішнього соціального впливу на ціннісно-нормативну систему групи з метою зміни спрямованості групових цінностей і норм, чи того, що вступає у протиріччя із їх вимогами, виникає конфлікт із зовнішньою соціальною силою, метою якого є зменшення зовнішнього соціального впливу на ціннісно-нормативну систему групи і захист діючих у ній цінностей.

2. Загальний рівень конфліктності груп прямо залежить від спрямованості їхніх групових цінностей і норм, а також від ступеня відповідності особистісних ціннісних орієнтацій її членів і групових норм. Вони визначають домінуючий у групі стиль поведінки при конфліктній взаємодії.

Когнітивний компонент групових норм має найбільший вплив на конфліктність груп молодших призовів, коли відбувається формування систем міжособистісних взаємин у них. Емоційний компонент групових норм прямо залежить від рівня конфліктності у групі, тому він може використовуватися як уточнюючий показник.

Діяльність офіцера-психолога по управлінню ціннісно-нормативними конфліктами повинна бути спрямована на зниження впливу кожного з компонентів групових цінностей і норм, а відповідно і рівня конфліктності у колективах військовослужбовців.

Експериментальні дослідження дозволили виявити особливості ціннісно-нормативної регуляції міжособистісних стосунків у військових колективах під час конфліктної взаємодії, які полягають у необхідності формування відповідної спрямованості групових цінностей і норм, розвитку у військовослужбовців відповідних соціально-психологічних навичок і компетенції при аналізі внутрішньогрупових процесів, корекції конфліктогенних якостей військовослужбовців, що чинять вплив на виникнення внутрішньогрупових ціннісно-нормативних конфліктів, навчання військовослужбовців конструктивним стилям взаємодії.

3. Теоретична розробка проблеми ціннісно-нормативних конфліктів та їх експериментальні дослідження дозволили розробити і випробувати алгоритм діяльності офіцера-психолога по управлінню ними у військових колективах. Основними умовами підвищення ефективності його застосування офіцерами-психологами можна вважати:

- введення в програми професійної підготовки офіцерів-психологів циклу занять з управлінської проблематики щодо особливостей регуляції міжособистісних стосунків під час конфліктної взаємодії;

- підготовку методичного посібника для офіцерів-психологів “Прийоми і способи психокорекційної роботи з профілактики і розв'язання ціннісно-нормативних конфліктів у військових колективах;

- удосконалення комплексу відповідних діагностичних процедур і методів;

- впровадження у практичну діяльність військових психологів методів групової і індивідуальної психокоррекційної роботи.

Вважаємо також за доцільне при організації добору призовників для служби у Державну прикордонну службу України, а також вивченні абітурієнтів Національної академії ДПСУ, військовослужбовців навчальних загонів та учбових пунктів враховувати поряд з особистісними особливостями, що позитивно впливають на успіхи в службі і навчанні й ті, які позитивно впливають на конфліктність і соціальну компетентність майбутніх прикордонників.

Подальші дослідження проблеми управління ціннісно-нормативними конфліктами можуть передбачати вивчення особливостей їх перебігу серед військовослужбовців інших категорій як в умовах повсякденної діяльності, так і під впливом стрес-факторів підвищеної інтенсивності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Семенюк В.Л. Структура, динаміка і функції конфліктів у військовому колективі. // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України “Проблеми загальної та педагогічної психології”, Т.IV, Ч.6, 2002. -С.243-245.

2. Семенюк В.Л. Соціально-психологічна аспекти регуляції поведінки особистості з погляду цінностей і норм. // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України “Проблеми загальної та педагогічної психології”, Т.IV, Ч.7, 2002. -С.237-240.

3. Семенюк