ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

ШЕВЧУК ВІКТОРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 321.7 : 321.01 + 572.027

ВЛАДА У НЕКЛАСИЧНИХ ФОРМАХ ДЕМОКРАТІЇ:

ПОЛІТИКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути і процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ХАРКІВ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Провідна установа: |

кандидат філософських наук, доцент Фісун Олександр Анатолійович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри політології

доктор політичних наук, професор Горбатенко Володимир Павлович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник, завідувач Центру енциклопедичних юридичних видань (м. Київ)

кандидат політичних наук, доцент Шаповаленко Марина Володимирівна,

Національний університет внутрішніх справ,

доцент кафедри філософії і політології (м. Харків)

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, відділ теоретичних та прикладних проблем політології (м. Київ)

Захист відбудеться 12.06.2003 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 3-83.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 12.05.2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Калиновський Ю.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Теоретичні прояснення специфіки владних структур у некласичних демократіях становлять для політичної науки неабиякий інтерес і представлені в ній досить широко. Однак у цілому розробка цієї проблеми залишається фрагментарною, адже вона повністю розпадається на автономні площини (інституціональну, процедурну, ціннісну тощо), що з точки зору інтегрованого концептуального осмислення робить її помітно недосконалою. Відповідно, навіть такі класичні транзитологічні концепції, які належать Г.О’Доннеллу, А.Пшеворському, Д.Растоу, Р.Сакві, Ф.Шміттеру, С.Хантінгтону, але також не виходять за межі такої спеціалізованості, є вразливими і з позиції можливостей адекватного аналізу змістовних параметрів влади у некласичних демократіях та динаміки її трансформації.

Демонстративне розходження між демократичними деклараціями та реальними посткомуністичними владними відносинами ще більше загострило необхідність заповнення цього своєрідного концептуального вакууму, уточнення та корекції класичних схем демократизації відповідно до типологічної своєрідності посткомуністичного розвитку. Враховуючи, що всі прояви останньої (клановість, патрон-клієнтелізм, патримоніальні архетипи владарювання) мають домодерну ідентифікацію, безумовно, продуктивним буде осмислення транзитивних форм демократії за допомогою політико-антропологічного підходу, який вивчає їх з точки зору традиційних (патримоніальних) моделей влади. Його цінність міститься в реальній можливості звести все багатоманіття емпірично вичленених факторів, рис і тенденцій (як інституціоналізованих, так і неформалізованих) в єдину парадигмально витриману картину. Цілком очевидно і те, що вибір саме політико-антропологічної дослідницької перспективи, яка висвітлює взаємодію сучасних і традиційних структур влади, є більш адекватною теоретичною базою для проектування стратегії оптимізації транзитивного процесу, його системного моделювання й прогнозування.

Як і інші посткомуністичні системи, нового підходу до проблеми трансформації влади потребує Україна. У галузі практичної політики відсутність інтегрованого теоретичного осмислення значною мірою обумовлює те, що Україна має очевидні труднощі із здійсненням демократичних перетворень і зазнає посилення таких вкрай негативних явищ, як нарощування моносубєктності політичної системи, поширення неформальних практик відправлення влади, зрощування влади і власності. За цих умов практична доцільність роботи полягає у виявленні чинників та факторів, що знецінюють сенс імпорту західних формально-демократичних інститутів, і у формуванні на цьому підгрунті концептуальних рекомендацій стосовно розробки такої стратегії реформування, яка б відповідала існуючій природі української влади та інтересам демократичного розвитку.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження узгоджується з комплексною науковою темою кафедри політології Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна: “Влада та її реалізація у незалежній Україні”

Стан наукової розробки проблеми. Концептуальний рівень осмислення транзитивних владних відносин в вітчизняній політичній науці залишається явно недостатнім. Передусім, це пов`язано з певною обмеженістю теоретичної перспективи тих досліджень, які намагаються концептуально узагальнити трансформаційну динаміку посткомуністичних переходів. Тим часом дослідницька модель, яка достатньо відповідає природі і масштабності системно-перетворчих процесів, в методологічному арсеналі транзитології вже існує і має багату традицію. В основних своїх обрисах вона розроблена ще М. Вебером. Зокрема, веберівська концепція патримоніалізму та відповідні теоретичні конструкти (“патримоніальна бюрократія”, патріархальна і станова моделі патримоніалізму) дозволяють чітко уявити особливості й закономірності протікання політичного процесу незахідного типу, його політико-адміністративної і макроекономічної складових. Але, безумовно, найактуальнішою частиною веберівських патримоніально-потестарних розробок, з точки зору транзитології, є визначення передумов і ознак еволюції до модерних політичних систем, що є підґрунтям сучасної демократії.

Подальша розробка політико-антропологічної методології в руслі транзитологічного інтересу, творче опанування веберівської теорії патримоніалізму та адаптація її до узагальнення глобальних процесів трансформації пов`язана, передусім, з ім’ям С.Ейзенштадта. Аналізуючи результати останніх хвиль демократизації, він визначає як транзитивну модифікацію веберівської політико-державної конструкції неопатримоніальний тип політичної системи. Ідентифікацію обох структур, їхнє порівняльне співставлення С.Ейзенштадт здійснює за допомогою моделі “центр-периферія”.

Критичний аналіз і оцінка потенціалу веберівського теоретичного наробку у вивченні політичної реальності подані у працях С.Бройєра, П.Гайденко і Ю.Давидова, В.Масловського, Є.Ожиганова.

Ґрунтовне уявлення про політико-антропологічну методологію, предмет і завдання цієї галузі політичного знання дають праці Є.Вєсьолкіна, Н.Крадіна, Л.Куббєля. Окремо слід вирізнити ментально-антропологічну традицію, якою її збагатили такі найвидатніші представники історичної антропології, як М.Блок, А.Гуревич, Ж.Лє Гофф.

Однією з базових складових посткомуністичної еволюції владних механізмів є збереження та нарощування архаїчних рис. Досить оригінальні дослідження, присвячені аналізу потестарних структур традиційного типу, їхнім сутнісним ознакам і еволюційним модифікуванням, а також їхньому функціонуванню в модернізаційному контексті, презентовані М.Афанасьєвим, Л.Васильєвим, М.Доганом і Д.Пєлассі.

Серед теоретиків сучасних перехідних процесів особливу цінність становлять дослідження О.Бєльського, В.Горбатенко, В.Заріна, Н.Зарубіної, О.Зубова, Г.Кіма, В.Лі, Г.Мирського, Г.Мюрдаля, Г.О`Доннелла, Н.Сімонії, О.Фісуна, В.Хороса, В.Цапфа, М.Чешкова, М. Шаповаленко, В.Шейніса, Ф.Шміттера, В.Янова.

Широкий комплекс проблем посткомуністичного модифікування влади висвітлюється вітчизняними вченими Н.Бойком, Є.Віленською, С.Грабовським, Є.Дідоренком, В.Полохало, О.Потєхіним, Б.Розовським, М.Сазоновим, О.Турчиновим, М.Шульгою, а також іноземними дослідниками К.Гаджиєвим, В.Гєльманом, Б.Кагарлицьким, І.Клямкіним, В.Красильщиковим, І.Куколєвим, М.Ільїним, В.Лапкіним, О.Лукіним, В.Макаренком, О.Мельвілем, О.Орєховим, І.Пантіним, І.Проїссом, В.Титовим, Р.Саквою, О.Соловйовим, С.Стояновичем, М.Фрібом, Л.Шевцовою.

Порівняно новий і перспективний напрямок політичної науки і транзитології, зокрема, в межах якого влада досліджується за допомогою семіотичної методології й маркетингового підходу, представлений теоретичними розробками П.Бурдьє, Ю.Качанова і С.Пшизової. Аналіз процесів структурування й функціонування посткомуністичного політичного поля презентують праці В.Бебика, О.Білого, Є.Бистрицького, В.Васютинського, Г.Грачова, М.Довгопола, М.Жидко, О.Захарова, О.Кочеряна, Н.Петро, Г.Почепцова.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі наукового синтезу, який поєднує творче використання теоретичного і методологічного арсеналу сучасної політичної науки з емпіричним аналізом поточних політичних процесів, визначити і проаналізувати якісну специфіку, базові аспекти, параметри, тенденції і закономірності транзитивного владоперетворення і, передусім, його посткомуністичного типу.

Реалізація мети дослідження передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

·

·

·

·

·

·

Об`єктом дослідження виступають некласичні форми демократії, характерні для них моделі, інститути й механізми влади.

Предметом дисертаційного дослідження є природа, логіка й закономірності функціонування у транзитивному контексті базових структур і механізмів влади, які, з точки зору універсальних демократичних принципів, мають некласичну ідентифікацію.

Методи дослідження. Фундаментальною методологічною базою дисертації стало використання політико-антропологічного підходу, його адаптація до цілей дослідження системних трансформацій. Теоретико-методологічне синтезування структурного підходу до дослідження демократичних транзитів і політико-антропологічних розробок дозволило проаналізувати змістовне наповнення запозичених формально-демократичних процедур і механізмів.

Як найперспективніша теоретична лінія аналізу виступає веберівська концепція патримоніалізму. Її проекція на поточні транзитивні процеси допомогла ідентифікувати традиційні механізми панування у посткомуністичному владоструктуруванні, тенденції й форми їхньої взаємодії із сучасними демократичними інститутами.

Помітне місце серед використаних загальнонаукових (синтез, верифікація, структурно-функціональний, компаративістський) і спеціальних (системний, інституціональний) методів дослідження займають порівняльна ретроспекція (західного й східного розвитку клієнтелізму, політико-адміністративних структур, посткомуністичної й східної моделей “влади-власності”) і моделювання ідеал-типових аналітичних конструкцій (модель посткомуністичного транзиту, західний і східний типи влади).

Наукова новизна роботи визначається тим, що в даному дослідженні вперше до системного розглядання посткомуністичної влади послідовно застосовується політико-антропологічний підхід. Використання зазначеного підходу забезпечує принципово новий ракурс аналітики транзитивних процесів у цілому і модифікування посткомуністичної влади, зокрема.

Основні наукові результати, одержані в процесі дослідження теми, полягають у наступному:

·

·

·

·

·

·

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у комплексному узагальненні закономірностей трансформування політичних систем так званої “посткомуністичної демократії”. Реалізований у роботі підхід додає можливостей для подолання кризи теорії в цій тематичній галузі, поповнює категоріальний апарат концептами, що відповідають реаліям транзитивних систем, розширює політологічне знання про трансформацію влади і сприяє створенню оптимальних, науково виважених рекомендацій щодо стратегічного стимулювання демократизації посткомуністичних систем, в тому числі й сучасної України. Теоретичні розробки дисертації можуть залучатись до підготовки наукових праць, навчальних посібників та спецкурсів з досить широкого кола проблем політології і, особливо, транзитології. В галузі прикладної політики вони можуть використовуватись при розробці відповідних заходів адміністративно-управлінського й законодавчого характеру, в науковому консультуванні агентів політичного процесу.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки обговорювались на кафедрі політології Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Окремі матеріали та проміжні результати дисертації доповідались на Дев`ятих та Дванадцятих Харківських політологічних читаннях за темами “Соціально-політичний механізм правотворчості” (Харків, 1999) та “Українська державність: становлення, досвід, проблеми” (Харків, 2001), на Третій міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова” (Харків, 2000), під час роботи міжнародного наукового семінару “Світ-системна теорія і сучасні глобальні трансформації” (Харків, 2000).

Публікації. Результати роботи оприлюднено автором у 8 наукових статтях, 6 з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації визначена логікою вирішення мети та завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації 207 сторінок, у тому числі список використаної літератури кількістю 228 найменувань на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито сутність та стан наукової розробки проблеми, сформульовано мету, завдання, авторське бачення наукової новизни, теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження, визначено його об’єкт, предмет та теоретико-методологічні засади, подано дані про структуру, обсяг та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Політико-антропологічний вимір влади, який структурно складається з трьох підрозділів, визначається політико-антропологічна модель дослідження влади, її базові складові, теоретичні та методологічні засади.

У першому підрозділі “Проблема влади в некласичних формах політичного процесу: розширення поля дослідження влади і формування потестарно-антропологічної перспективи” підкреслюється багатомірність та поліморфність цього феномена, доводиться принципова неможливість вичерпнути сферу існування та функціонування влади теорією держави та традиційним інституціональним аналізом.

Обґрунтовуючи актуальність методології політико-антропологічного виміру влади, автор позначає ту перспективу плідного використання результатів політико-антропологічних досліджень у концептуальному осмисленні влади, що була задана Е.Дюркгеймом, М.Фуко і Ю.Хабермасом. Але основна увага приділена розгляду можливостей її використання стосовно дослідження владної матерії так званих “нових” або “некласичних” демократій.

Відзначаючи як базову рису таких утворень одночасне існування і функціонування еволюційно різновікових владних структур, що розмежовуються по лінії “традиційне - сучасне”, дисертант ставить під сумнів теоретичну аксіому про модернізаційно-функціональне домінування сучасних структур над традиційними. Традиція розглядається як системно необхідний елемент. На передній план висувається її здатність забезпечувати легітимацію й практичну реалізацію нововведень в традиційних суспільствах.

Висвітлюється необхідність і логічність включення до евристичної сфери транзитології декілька базових напрямків політико-антропологічного дослідження: проблематики адаптації, інкорпорації й трансформації традиційних потестарно-політичних інститутів і механізмів, проблеми тенденцій і форм взаємодії традиціональних і сучасних інститутів та структур, проблеми ментально-антропологічного наповнення запозичених структур.

У другому підрозділі “Веберівський аналіз влади у дослідженні незахідних форм політичного процесу” висвітлюються основні моменти патримоніальної теоретичної моделі, доводиться її придатність для аналізу “некласичних” демократій.

Щодо актуальності проекції веберівського аналізу влади на сучасні незахідні процеси підкреслюється його акцентування не стільки на формальних ознаках емпіричних прототипів, скільки на внутрішніх механізмах реалізації володарювання.

В основу ідентифікації патримоніалізму Вебер кладе нерозрізненість політичної влади і сімейної. Згідно з цим, патримоніалізм визначається як політична система або порядок, в межах якого права і прерогативи суто політичного походження розглядаються як приватні права суб'єкта влади.

Усі вичлененні М.Вебером форми патримоніальної організації панування (султанізм, “патріархальний” і “становий” патримоніалізм) залишаються доцільною частиною теорії і методології аналізу політичних процесів. Ідентифікація і розмежування патріархальної і станової модифікацій панування має вирішальне значення для аналітики емпіричних патримоніально-державних утворень з точки зору концептуального і прогностичного моделювання. Запропонована М.Вебером типологічна конструкція дозволяє провести концептуальний вододіл між “незахідними” групами потенційно “успішних” і “неуспішних” демократизацій та виділити його структурні підвалини.

Згідно до веберівського аналізу, такі глибинні, сутнісні засади виявляться у сфері структурування й функціонування управлінського апарату та в економічній складовій патримоніального панування.

Зрозуміло, дослідження економічних рис концептуального вододілу між патріархальною і становою формами (які в транзитологічному ключі можуть бути співвіднесені з “успішною” й “неуспішною” тенденціями переходу) в транзитологічному контексті актуалізує ту частину веберівського аналізу, яка безпосередньо стосується проблеми системної взаємодії патримоніалізму і капіталізму.

Політично-орієнтований капіталізм з властивими для нього різновидами економічних підприємств, суспільний спосіб задоволення потреб і центральне положення монополій в полі економіки є загальними тенденціями для всіх політико-антропологічних моделей влади. Але міру, в якій патримоніальні структури несуть у собі монополістичні чи безпосередньо привілюючі риси, М.Вебер ставить у пряму залежність від того, переважно патріархальною чи становою є структура панування.

Третій підрозділ “Концептуальне моделювання транзитивної демократії посткомуністичного типу” спрямований на теоретичну інструменталізацію ініційованих процесів. У концептуальному моделюванні нової політичної реальності автор визначає дві лінії дослідження.

Перша лінія пов'язана із фіксацією належності посткомуністичних процесів до “глобальної демократичної хвилі” та використанням того значного теоретико-методологічного багажу, який вже був накопичений на основі порівняльної аналітики всього різноманіття національних і видових варіантів транзиту. В межах цієї лінії посткомуністична демократія в найбільшій її цілісності укладається в різні мінімалістські або так звані “електоральні” теоретичні схеми. Чималу увагу приділено огляду основних теорій, що виокремлюють базові характеристики політичного режиму: концепції “делегативної демократії” Г.О'Доннелла та концепції “авторитарної демократії” Р.Сакви. Автор вважає, що відносно посткомуністичної реальності такі синтезовані концепти (як результат гібридизації ознак демократії й авторитаризму) виявляються значною мірою поверховими. Їхнім недоліком, насамперед, є те, що вони незадовільно відбивають внутрішню логіку та механізми функціонування політичних систем, що розглядаються. Об'єктивною причиною цього є те, що класичні дефініції були сконструйовані на західному “модернізованому” матеріалі. Тому в процесі застосування до вивчення незахідного транзитивного матеріалу демократія та авторитаризм виступають лише як набір формалізованих прикмет, що слабо відображають внутрішні, сутнісні підвалини.

Виділення й аналітика цих внутрішніх, сутнісних підвалин, які формуються в процесі синтезу традиційних форм із запозиченими новаціями, мають стати другою і, безумовно, центральною складовою концептуального моделювання транзитивної демократії. Як головні складові емпірично-сутнісної специфіки посткомуністичного переходу автор фіксує: відтворювання “влади-власності”; ринок із домінуванням архаїчного змісту і механізмів (“політичний капіталізм”); ідентифікація посткомуністичного управлінського шару як правлячого класу (“номенклатурна демократія”).

Фіксуючи таку специфіку (безумовно, її показники в цій групі країн доволі широко варіюються), автор відштовхується від теоретичних розробок О.Фісуна про необхідність залучення концепції патримоніалізму та її сучасних модифікацій (зокрема, ейзенштадтівської розробки) до концептуального моделювання посткомуністичної демократії в ролі його змістовної складової.

У другому розділі “Неопатримоніалізм у транзитивній структурі посткомуністичного владотворення”, який структурно складається з двох підрозділів, досліджуються досучасні (патримоніальні) компоненти структурування та функціонування посткомуністичної влади, тенденції та форми їхньої взаємодії з демократичними інститутами.

У першому підрозділі “Ключові елементи інституціонального поля влади крізь призму патримоніальної теорії” аналізується інституціональний аспект неопатримоніалізації демократичних рецепцій. Як оригінальне рішення цієї проблеми запропоновано проекцію методології патримоніалізму на центральні компоненти владного механізму.

Першим проявом патримоніальної інкорпорації у структурно- і функціонально-інституціональному полі посткомуністичної влади автор відзначає модифікацію класичного олігархічного правління східною схемою взаємин між владою і власністю. Її виявленням в “нових” демократіях, що розглядаються, є загальновизнана і зберігаюча своє вирішальне значення “першородність” політичних позицій щодо економічних, а головне - ситуативна або передвиборча олігархізація політичного режиму.

Другим принциповим моментом є фактична монократизація політичного режиму, що утворюється концентрацією всієї повноти влади у руках голови держави. Така система успішно нівелює вплив декларативно-вживленого механізму “стримань і противаг”. В результаті відбувається функціональна деформація цього механізму, перетворення його на “ручний” інструмент президентської влади, який вона використовує для нищівного стравлювання альтернативних їй центрів сили.

У посткомуністичних транзитах центральний інститут системи влади може реально класифікуватися як “держава-клас” або як ”держава-апарат”. Класичними ідентифікаційними аргументами на користь такої інтерпретації виступають: функціональне опертя посткомуністичної держави переважно на адміністративні інститути, тобто на “апарат”, і неприховане ігнорування суто політичних структур і організацій; ексклюзивність держави як реального і повноцінного суб`єкту власності; структурно-функціональне відтворення системи “правлячого класу” у своєму класичному розумінні, тобто як монолітного в єдності своїх адміністративних і політичних функцій управлінського шару (“правлячий клас-апарат”).

У практиці рекрутації й функціонування пострадянської бюрократії досить точно відтворюються всі перелічені у веберівському аналізі патримоніального штабу риси. Головні наслідки цього вже досить рельєфно виявлені в діяльності більшості посткомуністичних апаратів. Це – стійке відтворювання довільної схеми в адмініструванні, домінування суб'єктивованого принципу “зважаючи на особи”, тотальна некомпетентність, відтворювання корупції в її традиціональному значенні, тобто як однієї з властивих для патримоніального апарату пребендальних форм постачання.

У другому підрозділі “Патрон-клієнтелізм як державоструктуруючий фактор” розглядається функціональне поле й комунікативний потенціал патрон-клієнтелізму як ключового механізму політичної консолідації в посткомуністичних транзитах.

Тенденція до гіпертрофованого розповсюдження відносин особистого протегування й довіри в більшості посткомуністичних суспільств генерується цілою низкою структурних факторів, що пов’язані як із принципами структурування попередньої політичної системи, так із власне транзитивними завданнями.

Аналізуючи проблему закріплення за патрон-клієнтелізмом функцій транзитивного державоструктурування, автор відзначає, що як таке конституювання влади і нового соціального порядку на ієрархічно-міжперсональній основі не має теоретичної нормативної визначеності. Остання з’являється при ідентифікації вектору розвитку клієнтелізму, в природі якого закладені можливості двох типологічно визначених напрямків еволюції. Дисертант встановлює кореляцію між напрямком розвитку міжперсональних зв'язків і процесами модифікування держави та простежує її на матеріалі західноєвропейської та незахідної форм розвитку.

Головний вектор розвитку західного патронату проходив крізь становлення конвенціональних форм комунікації. Для висвітлення основних моментів розвитку західноєвропейської варіації міжперсональних зв'язків, в рамках якої генерувався новий нормативно-інституціональний синтез та вибудовувались нові рівні соціальної спільності, залучено веберівський аналіз еволюції взаємодії (за своєю сутністю теж патрон-клієнтельної) верховної політичної влади (уособлюючої у такому разі персональне володарювання) і корпоративно-станової адміністрації.

Зміст описаної трансформації взаємодії між головою ієрархії й персонально підпорядкованими йому управлінцями полягає в тому, що одностороння вертикальна залежність була замінена горизонтальним простором взаємних зобов'язань і домовленостей. Для становлення непірамідальної конструкції державної влади це мало принципове значення. Урівноваження вертикальних зв'язків горизонтальними, необхідність укладання на цій підставі постійного компромісу привели до вироблення твердих правил “гри”. У структуруванні влади це визначило не тільки появу правового виміру, а і його формальну раціоналізацію.

Фактична децентралізація панівної влади зумовила поліцентрію патронажно-клієнтельних мереж. З цього моменту роль патрон-клієнтелізму як фактора модернового державотворення ідентифікується його включенням у процеси мультицентралізації владного поля. Не викликає сумнівів і його участь у породженні складноструктурованого порядку “розщепленого” панування. Як відомо, рефлексія реальності цих первинних диференціацій оформилася в уявлення про розосередженість/розділення влади горизонтально та вертикально, що є прообразом однієї з найважливіших норм сучасного конституціоналізму.

Структурною особливістю східного патрон-клієнтелізму є його підкреслено централізований характер, замикання всіх мереж на одному владному центрі. Фактично, це означає сполуку всіх його угруповань у єдину пірамідальну ієрархію, вершина якої – “патрон патронів” – на власній персоні замикає всі локальні патронати. Історично цьому вектору розвитку клієнтелізму відповідає пірамідальна конфігурація влади.

Третій розділ “Неопатримоніалізм і символічний ринок влади”, який структурно складається з двох підрозділів, досліджує знаково-символічні структури “некласичних” демократій, закономірності та механізми викривлення під час переносу сучасних інститутів демократичного змісту оригіналу цивілізаційними або архаїко-традиціональними особливостями реципієнтів.

У першому підрозділі “Семіотичний вимір транзитивного процесу в неопатримоніальних системах посткомуністичного типу” здійснюється семіотичний аналіз опанування запозичених структур і форм, який фіксує засвоєння нововведень на “ємному”, змістовному рівні посткомуністичних демократій.

Спираючись на останні тенденції, які демонструє розвиток транзитивного процесу посткомуністичного типу, автор піддає суттєвій корекції таку загальноприйняту у транзитології точку зору, згідно з якою найбільша затребуваність символічного капіталу припадає на періоди, коли політична система активно трансформується.

Активізацію знаково-символічних структур дисертант розглядає як надійну засаду володарювання неопатримоніальної “еліти” в умовах послаблення дисциплінарного механізму. Будучи владою конструювання бачення соціального світу, символічний капітал надає правлячим групам можливість відтворювати модель так званої “нав’язуваної легітимності” державної влади. Іншим широкомасштабним фактором, що актуалізує його, є інституціональна неоформленість “нових демократій”, проблема упорядкування політичного простору за умов державного ресурсодефіциту. Поширення функціонального призначення знаково-символічних ресурсів за рахунок їхньої інструменталізації як віртуалізованої структури влади створює артефіковану політичну реальність і, таким чином, значною мірою знімає проблему оснащеності політичного простору сучасними інститутами та механізмами.

Додаючи до цього тезу Л.Пая та С.Н.Ейзенштадта про високий ступінь символічності традиціонального політичного порядку, автор робить висновок, що функціональна значущість, яку мають для структурування і легітимації режиму знаково-символічні системи або рівні влади, корелюється швидше з “неуспішністю” транзитивного процесу.

Значна увага надається виявленню дійсних елітарних преференцій з приводу бажаної форми демократичного устрою. Наукова доцільність семіотичного препарування цього зрізу проблеми особливо очевидна за умов, коли політичні суб’єкти у програмах і заявах декларують принципи, що є практично ідентичними класичним “заповідям” сучасної демократії. З цієї причини їхні уявлення про зміст демократії як способу організації суспільного життя, її механізми та характер взаємин між нею і порядком є тією принциповою окремістю, яка висвітлює стрижневі значущості у загальній конструкції сприймань.

У другому підрозділі “Потестарно-символічний ринок у контексті неопатримоніальної динаміки” досліджується специфіка структурування та функціонування посткомуністичного політичного поля.

Автор відзначає дві групи чинників, що підтверджують ринковий характер посткомуністичного поля. Критерієм, що об'єднує першу групу, служить те, що всі компоненти, які входять до неї, виявляють тяжіння до сучасної (модерної), класичної інтерпретації ринку як “вільної циркуляції товарів і послуг”. Отже, вони утворюють лінію структурного зближення посткомуністичного політичного ринку із західним. Конкретно, до числа таких чинників входять: демонополізація інформаційних потоків, розосередження символічного ресурсу, запуск конкурентних систем політичного виробництва та стилів комуніціювання, маркетизація інформативно-символічної сфери. Кістяк другої групи складають два об'ємних фактори. В дослідженні посткомуністичного ринку їм відводяться центральні позиції, тому що саме вони відзначають феномен, на перший погляд, парадоксального випередження “новими” демократіями “старих” у маркетизації політичного поля. Їхньою класифікаційною ідентифікацією є акцент на ринковій інтеракції типу “купівля-продаж”. Першим з факторів цієї групи є формування масового вільного ринку електорату. Другий елемент цієї групи приблизно можна ідентифікувати як капіталізацію політики в цілому, і системи взаємовідносин з владою, зокрема.

Дисертант вважає, що це достатні підстави для застосовування щодо посткомуністичного поля ринкової теоретичної інтепретації як такої, однак в цілому посткомуністичний ринок не відповідає класичному визначенню. Гіпотеза про типологічний характер відмінності посткомуністичного потестарно-символічного ринку від західного виводиться із необхідності врахування впливу політико-системного фактору на структурування політичного ринку і змістовні аспекти його функціонування. Як емпіричні аргументи її верифікації наводиться специфіка політичного ринку “неопатримонільних” демократій щодо “класичних” за структурою (утворюється взаємодією суб'єктів трьох типів: виборці, класичні актори електоральної конкуренції - партії й кандидати, та офіціалізовані актори - органи влади), за функціональною складовою (“адміністратизація”, або “офіціалізація” потестарно-символічного ринку), та за змістовним аспектом ринку як сфери політичних послуг (як повноцінна сфера послуг та технологія створення влади фактично не склався, відсутні найважливіші складові: публічна дискусія з принципових питань і змістовні політики).

Результати дисертаційного дослідження конкретизовані в наступних висновках:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

АНОТАЦІЇ

Шевчук В.О. Влада у некласичних формах демократії: політико-антропологічний вимір. – Рукопис (207 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути і процеси. Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2002.

Дисертація присвячена вивченню проблеми структурування та функціонування влади в некласичних формах демократії на основі розробки та використання політико-антропологічної дослідницької моделі.

В роботі виділені та проаналізовані найперспективніші напрямки політико-антропологічної методології дослідження транзитивної влади. Розглянуті можливості використання веберівської концепції патримоніалізму для операціонализації та пояснення сучасного транзитивного процесу.

Основну увагу зосереджено на виявленні та вивченні досучасних (патримоніальних) компонентів структурування та функціонування посткомуністичної влади, тенденцій і форм їхньої взаємодії із сучасними демократичними інститутами.

Проаналізовано можливості оптимізації демократизаційного процесу з урахуванням виявлених особливостей, що характерні для некласичних демократій.

Ключові слова: влада, некласична демократія, посткомуністичний транзит, політико-антропологічна методологія, неопатримоніалізм, патрон-клієнтелізм, політичний ринок.

Shevchuk V.A. Power in Non-Classical Forms of Democracy: Political-Anthropological Aspects.- Manuscript (207 p.).

Thesis for candidate’s degree by speciality 23.00.02 – Political institutes and processes. V.N.Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2002.

The dissertation is devoted to a problem of power structuring and functioning in non-classical forms of democracy, based on the development and application the political-anthropological research model.

The most recent trends of the political-anthropological methodology for investigating transitive power have been outlined and analyzed. The possibilities of using Weber’s patrimonialistic conception for analyzing and explaining modern transitive process have been considered.

The main focus is given to determining and studying pre-contemporary (patrimonial) components of structuring and functioning post-communistic power as well as to tendencies and forms of their interaction with modern democratic institutions.

The possibilities of democratic process optimization of the considering outlined characteristics of non-classical democracies have been analyzed.

Key words: Power, Non-classic Democracy, Post-Communist Transition, Political-anthropological methodology, Neo-patrimonialism, Patron-clientelism, Political Market.

Шевчук В.А. Власть в неклассических формах демократии: политико-антропологическое измерение. – Рукопись ( 207 стр.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2002.

В диссертации исследуется проблема структурирования и функционирования власти в условиях транзитивной демократии. Транзитивная демократия рассматривается с точки зрения неклассичности её параметров, которая создаётся ситуацией одновременного существования и функционирования эволюционно разновозрастных властных структур, разграничивающихся по линии “традиционное - современное”. Для интерпретации этих особенностей используется политико-антропологическая методологическая модель.

Выбор политико-антропологической исследовательской перспективы обосновывается как наиболее адекватная теоретическая база стратегического моделирования и прогнозирования транзитивного процесса.

В работе выделены и проанализированы наиболее перспективные направления политико-антропологической методологии исследования транзитивной власти: проблематика адаптации, инкорпорации и трансформации традиционных потестарно-политических институтов и механизмов, анализ тенденций и форм взаимодействия традициональных и современных институтов и структур, проблема ментально-антропологического наполнения заимствованных структур. Рассмотрены возможности использования веберовской концепции патримониализма для операционализации и объяснения современного транзитивного процесса. Веберовский инструментарий представлен как довольно точный критерий прогнозирования и диагностирования успешности транзита. На основе его задействования выделены структурные закономерности эволюции досовременных политических систем, их перехода к легально-рациональному типу.

Смоделирована концептуальная схема интерпретации переходной демократии посткоммунистического типа. В теоретической инструментализации новой политической реальности выделяются две линии исследования. Первая линия связана с фиксацией принадлежности посткоммунистических процессов к “глобальной демократической волне” и использованием того значительного теоретико-методологического багажа, который накоплен на основе сравнительной аналитики всего многообразия национальных и видовых вариантов транзита. В рамках этой линии посткоммунистическая демократия в наибольшей ее целостности укладывается в разные минималистские или, так называемые “электоральные” теоретические схемы. Второй и, безусловно, центральной составляющей концептуального моделирования транзитивной демократии предлагается выделение и аналитика ее внутренних, сущностных параметров, которые формируются в процессе синтеза традиционных форм с заимствованными новациями. В качестве содержательной линии концептуального моделирования посткоммунистической демократии обосновывается оптимальность привлечения концепции патримониализма и ее современных модификаций.

Основное внимание в работе уделяется идентификации и анализу досовременных (патримониальных) компонентов структурирования и функционирования посткоммунистической власти, тенденций и форм их взаимодействия с современными демократическими институтами. В институциональной структуре посткоммунистического образования власти выявляется существенная инкорпорация патримониальных механизмов: ситуативная схема олигархического правления, монократия управления, апроприационная персонализация власти, “государство-класс” (”государство-аппарат”), “правящий класс-аппарат”, пребендальная коррупция, государствоструктурирующая роль патрон-клиентелизма, восточный вариант его эволюции. Они на сущностном уровне искажают западные структуры и переориентируют их на цели легитимации моносубъектности политической системы.

Значительное место отводится анализу знаково-символических структур “неклассических” демократий, которое фиксирует особенности восприятия транзита на “емном”, содержательно-интерпретационном уровне реализации. Исследование посткоммунистического перехода выявляет интерпретационную ”неопатримониализацию” демократии, ее базовых идей и институтов на всех семиотических уровнях власти. Рассматривая процессы структурирования и функционирования политического рынка в условиях неопатримониальной политической системы, автор вводит гипотезу о типологическом характере отличия посткоммунистического потестарно-символического рынка от западного, которая выводится из необходимости учета влияния политико-системного фактора на структурирование политического рынка и содержательные аспекты его функционирования.

Ключевые слова: власть, неклассическая демократия, посткоммунистический транзит, политико-антропологическая методология, неопатримониализм, патрон-клиентелизм, политический рынок.