КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МЕЛЬНИЧУК ОЛЕГ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 947.084.5/6(477.43/44)

КОМІТЕТИ НЕЗАМОЖНИХ СЕЛЯН НА ПОДІЛЛІ

(1920 - 1933 рр.)

Спеціальність 07.00.01. - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 1998

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії України Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Григорчук

Петро Семенович, завідувач кафедри історії

слов'янських народів Вінницького державно-

го педагогічного університету імені Михайла

Коцюбинського.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Мусієнко

Володимир Васильович, кафедра новітньої іс-

торії України Київського університету імені

Тараса Шевченка.

кандидат історичних наук, доцент Хорошун

Борис Іванович, кафедра українознавства та

філософії Українського транспортного універ-

ситету.

Провідна установа: Кам’янець-Подільський державний педагогіч-

ний університет.

Захист відбудеться “15” січня 1999 року о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.01.01.38 Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою:252017,м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.349.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (вул.Володимирська,58, кімн.10).

Автореферат розісланий “11” грудня 1998 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаров О.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена особливостями сучасного етапу розвитку історичної науки та реформування українського суспільства. В цих умовах перед дослідниками постала нагальна потреба в переосмисленні історичного процесу та створенні нових праць, в яких вони на основі глибокого аналізу та неупередженого ставлення, з використанням недоступних раніше документальних матеріалів, дали б правдиву, виважену оцінку подіям та явищам вітчизняної історії. Такий підхід зумовить переорієнтацію історичної науки з ідеологічного обслуговування на суто наукове дослідження.

Дослідження діяльності комітетів незаможних селян на Поділлі є складовою частиною вивчення загальної проблеми встановлення радянського режиму в ук-раїнському селі у 20 - 30 ті рр. ХХ століття. На прикладі даного, досить спеціалізованого, регіонального дослідження висвітлюється антиселянський характер діяльності комнезамів, які під керівництвом комуністичної партії виступили соціальною опорою режиму при насадженні комуністичних перетворень на селі, шляхом його розшарування за майновою ознакою та посилення протистояння між різними соціальними верствами селянства. Такий підхід є ключовим для розуміння шляхів та методів утвердження більшовицького режиму. Разом з тим, чітке засудження комуністичної док-трини, а також створених для її впровадження політичних інститутів, на прикладі діяльності подільських КНС, покликане гарантувати незворотність обраного Україною демократичного шляху.

Об’єктом дослідження є комітети незаможних селян Поділля як штучно створені більшовиками класові політичні організації сільської бідноти.

Предметом дослідження є виявлення процесів взаємодії комнезамів з більшовицькими владними структурами для боротьби проти селян-власників з метою утвердження радянського режиму в подільському селі.

Методологічну основу дослідження складають загальні принципи логіки, історизму та об’єктивності,система загальнонаукових дослідницьких методів системного та структурно-функціонального аналізу, а також історичний, логічний, порівняльний методи.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють весь період існування організацій КНС на Поділлі, тобто від 1920 р., коли за вказівками радянських та партійних органів розпочалася організація комнезамів на місцях, по 1933 р., який ознаменував остаточне утвердження більшовицького режиму на селі, що в свою чергу дозволило радянсько-партійному керівництву оголосити про ліквідацію комітетів незаможних селян.

В територіальному плані дослідження грунтується на регіоні історичного Поділля ( в ос-новному в межах сучасних Вінницької та Хмельницької областей), який у 20 - 30 ті роки входив до складу УСРР.

Ступінь дослідження проблеми. В українській історіографії відсутні спеціальні праці, які б конкретно стосувались теми даної дисертації. Проте питання, пов’язані з темою роботи стали предметом вивчення дослідників.

Значна кількість загальних та спеціальних праць про КНС, опублікованих в радянський період, вже піддавалась історіографічному аналізу, Березовчук М.Д. Комітети бідноти і комнезами України в історіографії.// Український історичний журнал ( далі - УІЖ ). - 1976. - №1 ; Березовчук М.Д. Антимарксистська амери-канська історіографія про діяльність організацій сільської бідноти на Україні. // УІЖ.. - 1988. - №7. де визначена недостатня розробка багатьох аспектів теми.

Висвітлення тих чи інших проблем діяльності подільських комнезамів розпочалося з публікацій 20 - х років. Це, насамперед стенограми та стенографічні звіти з’їздів, конференцій, пленумів радянських, партійних та безпосередньо комнезамівських органів як на державному та республіканському, так і на місцевому рівнях. У виступах відбито ставлення тодішнього керівництва УСРР та СРСР до діяльності комнезамів. Ці погляди знайшли своє відображення і в опублікованих ними спеціальних працях, присвячених КНС. Калинин М.И. О работе в деревне. Доклад на ХIII cъезде РКП(б) 29 мая 1924 г. - Избранные произведения. - Т.1. - М., 1960; Квиринг Э.Й. Ленин и крестьянство. - Харьков, 1925; Косіор С.В. Незаможникам про колективізацію. - Харків, 1925; Мануильский Д.З. Земельная политика на Украине. Закон о комнезамах. - Харьков, 1920; Про завдання комнезамів за сучасних обставин. - Харків, 1929; Петровський Г.І. Незаможники і середняки в 10-річній боротьбі за соціалізм. - Харків, 1927; Раковский Х.Г. Что дали незаможным их комитеты. - Харьков, 1921 та ін. Дані праці відбивають дискусії стосовно доцільності в існуванні організацій сільської бідноти, критику методів та форм роботи комнезамів. Крім того, в цей період робляться перші спроби написання узагальнюючих праць з історії КНС.Голий М. Комітети незаможних селян. - Харків, 1920; Іжевський В.Й. Коротка історія комітетів незаможних селян. - Харків, 1924; Ринкевич Б. Комнезами - бойові організації наймитства і бідноти. - Харків, 1930; Толочко М. Комнезами та їхня робота. - Харків, 1927 та ін. Проте такі роботи в переважній більшості малооброблені, занадто заідеологізовані. Зібраний в них матеріал не піддавався глибокому та об’єктивному аналізу.

Період другої половини 30-х - 50-х рр. характеризується послабленням уваги дослідників до історії громадських організацій і, зокрема, комітетів незаможних селян. За цей час було опубліковано всього декілька праць,Введенський Д.А. Вольцева Г.Г. Комітети незаможних селян на Україні. - К., 1941; Усков Ф. Комнезами України в період воєнного комунізму і переходу до НЕПу. - К., 1950; Чмыга А.Ф. Очерки по истории колхозного движения на Украине (1921 - 1925 гг.). - М., 1959 та ін. в яких у межах пануючої тоді офіційної ідеології розглядалися окремі сторони діяльності ор-ганізацій сільської бідноти. Причому характер їхньої діяльності висвітлювався однобічно, без достатнього залучення архівних матеріалів.

Найбільш плідним у справі дослідження проблеми історії комнезамів є період 60-х - 80-х років. В цей час їхній діяльності було присвячено ряд монографій, статей, кандидатських дисер-тацій. Так у 1960 р. побачила світ колективна монографія Загорського П.С. та Стояна П.К.,Загорський П.С. Стоян П.К. Нариси історії комітетів незаможних селян. - К., 1960. в якій автори на основі більш широкої джерельної бази спробували дати загальний аналіз діяльності КНС у формі історичного нарису. Проте введені в обіг нові архівні матеріали висвітлювали досліджувану проблему через призму героїки соціалістичного будівництва на селі.

Не позбавлені ідеологічних нашарувань підготовлені в цей час до друку збірник спогадів членів КНСОпора партії на селі. Спогади активних учасників КНС України. - К., 1971. та спеціальний збірник документів, присвячений даній темі.Комітети незаможних селян України (1920 - 1933). Зб. док. і мат. - К., 1968. Основна маса зібраного в них матеріалу характеризує комнезами лише як вірних помічників партії в проведенні більшовицької політики на селі та їх “героїчну” боротьбу з ворогами соціалізму - заможними селянами.

Вагомий внесок у висвітлення проблеми діяльності комнезамів належить д. і. н. профе-сору Березовчуку М.Д. Він є автором трьох книгБерезовчук М.Д. Комнезами України в боротьбі за соціалізм. - К., 1965; Березовчук М.Д. Перші соціалістичні перетворення на селі. Про організації сільської бідноти та їх роль у здійсненні перших соціалістичних перетворень. - К., 1976; Березовчук Н.Д. Бондаренко Г.В. Пролетарская опора в деревне. К истории комитетов бедноти на Украине. - К., 1986. та більше десятка статей Березовчук М.Д. Роль комнезамів у соціалістичній перебудові села. // УІЖ. - 1960. - №3; Березовчук М.Д. Інтернаціоналістична діяльність комнезамів України. // УІЖ. - 1965. - №2; Березовчук М.Д. Заходи КПУ по організаційно-політичному зміцненню комнезамів ( 1925) // УІЖ . - 1964. - № 1 та ін. з даної теми. Однак, незважаючи на певний прогрес у справі накопичення матеріалу, залучення широкої джерельної бази , його аналіз проводився в руслі офіційної методології. Істотних змін у підходах до висвітлення діяльності КНС не відбулось. Комітети незаможних селян розглядалися в рамках марксистсько-ленінського вчення про союз робітничого класу та селянства, широко пропагувалась вирішальна роль КНС в соціалістичних перетвореннях села.

Не стали винятком і дослідження регіонального характеру. Зокрема, публікації присвячені безпосередньо висвітленню діяльності комнезамів на Поділлі Іванова О. Роль комітетів незаможних селян Поділля в господарському будівництві (1921- 1925 рр.) // В кн. З історії радянської Вінниччини.- Вінниця, 1960.- С.107- 131; Алещенко М.І. Участь комітетів незаможних селян в боротьбі з бандитизмом на Поділлі ( 1920-1922). // Матеріали VІІ Под. іст.- краєзн. конф.- Кам’янець -Подільський, 1987. характеризувались політичною спрямованістю в рамках пануючої комуністичної ідеології. Такі ж методологічні підходи панували і при формуванні збірників документів і матеріалів, що відображали історію Подільського регіону в даний період, торкаючись і проблеми історії КНС.Поділля в період відбудови народного господарства ( 1921-1925). Зб. док. і мат. - Вінниця, 1957; Поділля в роки громадянської війни ( лютий 1918- грудень 1920). Документи і матеріали. - Вінниця , 1959; Социалистическое строительство на Винничине. Документы и материалы. (1921-1941).- Одесса, 1987; Соціалістичне будівництво на Хмельниччині. 1921-1941 рр. Документи і матеріали. - Львів, 1989. В них у переважній більшості зібрані однобічні документальні та архівні матеріали, що відображали лише “безперечні“ успіхи радянського будівництва на Поділлі та “всебічну” підтримку соціалістичних перетворень основною масою селянства.

Отже, праці радянських дослідників 60-80 рр., присвячені темі діяльності комнезамів, розглядали традиційні проблеми, характерні для радянської історичної науки. Відзначаючи певний їх внесок у вивчення досліджуваних проблем, слід пам’ятати, що автори цих робіт, будучи пов’язаними догматами марксизму-ленінізму, а також в силу об’єктивних причин (обмежений доступ до значної кількості архівного матеріалу і т.п.), змушені були дотримуватись офіційної концепції історичного дослідження.

Відмінні від радянської історіографії погляди на дану проблему, з якими багато в чому співзвучні сучасні розробки вітчизняних істориків, містять ряд праць зарубіжних дослідників. Відзначаючи антиселянську спрямованість соціалістичних перетворень, більшість з них цілком логічно вважають, що висунення більшовиками лозунгу про союз із селянством було зумовлено суто кон’юнктурними міркуваннями, пов’язаними з необхідністю утримання влади в своїх руках. Наприклад, американський історик М.Фейнсод ще в 1953 р. писав, що позиція комуністів щодо селянства тривалий час являла собою цікаве поєднання залежності й ворожнечі.Fainsod M. How Russia is Ruled. - Gambridge, 1953. - P.448. Такої ж думки дотримується і соціолог Дж. Бергаміні, який розцінює погляди комуністів на селянство як на розмінну монету в політичній грі.Continuity and Change in Russian and Soviet Thought.- Cambridge, 1955.- P.219. На думку американського історика Л. Шапіро, створення більшовиками організацій сільської бідноти пов’язане в першу чергу з необхідністю розв’язання жорсткої боротьби проти основної маси сільських товаровиробників, тонко замаскувавши її під “класову війну”.Schapiro L. The communist Party of the Soviet Union. - New York, 1960. - P.188.

Претендує на увагу і стаття американського історика Д. Е. Мейса, Mace James E. Soviet Studies. Harward University. -1983.- Vol. 35. - P. 487-503. який розглядаючи проблему місця комнезамів у структурі управління в українському селі 20-х - поч. 30-х рр., наголошує на здійсненні комнезамами штучного розшарування українського селянства, що й сприяло утвердженню радянського політичного режиму. Даючи характеристику комнезамам як антиселянським організаціям автор розцінює їх як “комітети сільської меншості, які режим міг використати проти сільської більшості”.

Найновіші погляди в зарубіжній історіографії, які торкаються даної проблеми, викладені в працях А. Граціозі, Е. Карра, Р. Конквеста, та ін.Грациози А. Большевики и крестьяне на Украине, 1918-1919 годы. - М., 1997; Карр Э. История Советской России. Кн.1: Т.1,2. Большевистская революция 1917 - 1923. - М., 1990; Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. - К., 1993.

Окрему групу досліджень, в яких аналізуються різні аспекти діяльності комнезамів, становлять дослідження українських зарубіжних істориків. В працях Ю. Бойка, І. Витановича, М. Вербицького, Ф. Пігідо, О. Солов’я Бойко Ю. Російські історичні традиції в большевицьких розв’язках національного питання. - Париж,1964; Витанович І. Аграрна політика українських урядів 1917 - 1920. - Мюнхен, Чікаго, 1968.; Вербицький М. Найбільший злочин Кремля. Заплянований штучний голод в Україні 1932-1933 рр.- Лондон, 1952; Пігідо Ф. Україна під большевицькою окупацією: матеріали до історії боротьби українського народу в 1920-30 роках.-Мюнхен, 1956; Соловей О.Ф. Україна у світлі совєтського колоніалізму.-Мюнхен, 1959. звернуто увагу на ряд питань, що стосуються теми даної дисертаційної роботи (участь КНС в аграрних перетвореннях, їх місце в системі міжнаціональних відносин, роль у здійсненні геноциду проти українського селянства). Наукову цінність цих публікацій визначає, передусім, те, що вони містять протилежне усталеному в радянській історіографії трактування політичних та соціально-економічних процесів в Україні в 20 - 30-х роках.

Підкреслюючи важливість суджень зарубіжних дослідників для вивчення цієї проблеми, не можна в той же час не відмітити, що написані, в основному, в умовах існуючого на той час ідеологічного протистояння з відсутністю документальної бази праці, нерідко визначалися надто заідеологізованими оцінками чи абстрактними міркуваннями, які не мали під собою фактологічної основи. До того ж світова радянологія тривалий час зосереджувалась на вивченні загальносоюзної проблематики, не беручи до уваги регіональної і місцевої специфіки процесів, що відбувалися.

Проголошення в 1991 р. незалежності України, розрив з тоталітарним минулим відкрили нові можливості для вивчення її історії в радянські часи. В цьому плані перегляду і переосмислення потребує і тема діяльності комнезамів, їх місця і ролі в загальному процесі встановлення радянського тоталітарного режиму в українському селі. Однак й досі ця проблема, за винятком окремих аспектів, Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект ( 1861 - 1929 рр.). - К., 1995; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні : перше десятиріччя ( 1919 - 1928 ) . - К., 1996; Малик Я.Й. Впровадження радянського режиму в українському селі. (1919-1920). - Львів, 1996; Ганжа О.І. Опір селян становленню тоталітарного режиму в УСРР. - К., 1996; Васильєв В. Віола Л. Колективізація і селянський опір на Україні ( листопад 1929 - березень 1930). – Вінниця, 1997. не знайшла висвітлення в українській історіографії.

Підсумовуючи історіографічний огляд літератури, варто зазначити, що хоча в ряді опублікованих робіт аналізуються деякі аспекти діяльності комітетів незаможних селян на Поділлі, проте в більшості ці публікації характеризуються однобічним напрямком дослідження, продиктованим офіційною комуністичною ідеологією, а тому не дають об’єктивного та комплексного висвітлення цієї проблеми.

Виходячи з недостатньої розробки в історичній науці даної проблеми, автор поставив перед собою мету : дати об’єктивний аналіз діяльності комнезамів Поділля та, визначивши їх як штучно створені більшовиками класові політичні організації, показати антиселянський характер та негативні наслідки їх діяльності при утвердженні більшовицького тоталітарного режиму в подільському селі. Ця мета реалізується шляхом розв’язання таких дослідницьких завдань:

- розкриття передумов та безпосередніх причин, що спонукали радянсько-партійне керівництво до створення комнезамів;

- історична реконструкція процесів встановлення більшовицької влади на Поділлі через призму діяльності КНС;

- визначення ролі і місця комнезамів у системі радянської влади на Поділлі;

- аналіз безпосередньої участі КНС Поділля в аграрних перетвореннях на селі;

-висвітлення діяльності комнезамів по здійсненню продовольчої диктатури більшовиків.

Наукову новизну даної роботи визначає, насамперед, новий підхід до дослідження з врахуванням сучасних концептуальних засад, що дозволив відійти від панівної в радянській історіографії схеми показу проблеми, виявити ідеологічні та політичні чинники, що привели до створення КНС, розкрити пробільшовицький характер діяльності таких організацій.

На основі нових і маловідомих джерел здійснено аналіз взаємопов’язаних процесів політичної боротьби у компартії стосовно методів діяльності комнезамів, відображено прагнення більшовицького керівництва з допомогою комнезамів прибрати до своїх рук владу на селі, висвітлено антиселянську спрямованість діяльності КНС Поділля при проведенні соціалістичних аграрних перетворень та продовольчих компаній на селі.

Теоретична і практична цінність дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані економістами, істориками, політологами, політиками, місцевими краєзнавцями у подальшій науковій та практичній розробці проблем аграрної історії України, а також при розробці нормативних курсів з історії України, спецкурсів з історичного краєзнавства.

Джерельну базу дослідження склали опубліковані та архівні документи. При написанні роботи використано фонди двох центральних державних архівів України, державних архівів Вінницької та Хмельницької областей.

Особливе значення мали документи Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) - фонд 1 ( ЦК КП(б)У ) та фонд 28 ( Подільський губком КП(б)У ), які відбивають погляди республіканського та місцевого партійного керівництва на проблему діяльності подільських комнезамів, містять значну кількість інформації про всі сторони діяльності організацій сільської бідноти. Важливість документів зумовлена тим, що їх значна кількість характеризується достатнім рівнем достовірної інформації.

Важливі дані містять документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України ( ЦДАВО України). Використано матеріали фондів : Ради Народних Комісарів Української СРР ( Ф.2), Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР (Ф.5), Наркомату землеробства УСРР (Ф.27), Всеукраїнського центрального комітету незаможних селян (Ф.257). Крім багатого інформативного матеріалу, який надходив до центральних органів з місць, документи фондів містять відомості аналітичного характеру про діяльність подільських КНС. І хоча значна частина цих документів вже досліджувалась раніше, проте вони використовувались частково, вибірково, в основному для підтвердження ідеологічних та політичних штампів.

Оскільки дане дослідження має регіональний характер, то більшу частину фактичного матеріалу почерпнуто з державних архівів Вінницької та Хмельницької областей, в яких зібрані відомості про різнобічні аспекти діяльності подільських комнезамів. Зокрема, автор використав такі фонди ДАВО: Подільська губернська комісія незаможних селян (Ф.Р-1901), Могилів-Подільська окрКНС (Ф.Р-401), Вінницька окрКНС (Ф.Р-915), Гайсинський райКНС (Ф.Р-784), Сільські комітети незаможних селян (Ф.Р-2041), Подільський губернський виконавчий комітет (Ф.Р-925), Ольгопільський повітовий виконавчий комітет (Ф.Р-587), Подільська губернська прокуратура (Ф.Р-1882); ДАХО: Кам’янецька окружна комісія незаможних селян (Ф.Р-1791), Кам’янецький повітовий виконком (Ф.Р-336). В цих фондах зберігається величезний фактичний матеріал як безпосередньо про діяльність подільських КНС, так і про їх взаємовідносини з радянськими органами, яким вони були підпорядковані.

Важливе значення для відображення місцевої специфіки роботи КНС мають документи колишніх партійних архівів (нині відділи громадських організацій) ДАВО, ДАХО. У фондах: Подільський губернський комітет КП(б)У (ДАВО,Ф.П-1), Вінницький обласний комітет КП(б)У (ДАВО, Ф.П-136),Вінницький окружний комітет КП(б)У (ДАВО, Ф.П-29), Тульчинський окружний комітет КП(б)У (ДАВО, Ф.П-33), Могилів - Подільський окружний комітет КП(б)У (ДАВО, Ф.П-31), Кам’янецький окружний комітет КП(б)У (ДАХО, Ф.П-3), Вороновицький районний комітет КП(б)У (ДАВО, Ф.П-43), Калинівський районний комітет КП(б)У (ДАВО, Ф.П-53) є директиви місцевих партійних органів по керівництву комнезамами, інформації та звіти про діяльність КНС, тощо.

У дисертації використано дані статистичних збірників, збірників документів і матеріалів,що висвітлюють різні аспекти проблеми, матеріали вибіркових обстежень КНС Поділля, цінність яких полягає, насамперед, в тому, що вони містять велику кількість статистичного та фактичного матеріалу, аналіз якого дав можливість висвітлити організаційний стан подільських КНС, їх участь в тій чи іншій сфері радянського будівництва на селі. Проте частина публікацій має серйозні недоліки : тенденційна однобічність підбірок матеріалів, їх надмірна заідеологізованість. Крім того, документальні джерела та статистика тих років не завжди відображала дійсний стан речей. Тому до використання згаданих документів для висвітлення історичних процесів минулого автор підходив критично.

Достовірність результатів дослідження забезпечується опорою на провідні методологічні положення, використанням широкого та різноманітного дослідницького матеріалу, застосуванням комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті і завданням дослідження.

Апробація та реалізація результатів дослідження.

Дисертація обговорена й рекомендована до захисту на спільному засіданні кафедри історії України та кафедри всесвітньої історії Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського.

Результати дослідження обговорювались на Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Умань, 1996), одній Всеукраїнській (Ніжин, 1997), трьох регіональних (Вінниця, 1995; Кам’янець - Подільський, 1995; Вінниця, 1997) та трьох звітних наукових конференціях викладачів та студентів історичного факультету Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського ( Вінниця: 1994, 1995, 1997). З теми дисертації опубліковано чотири статті та п’ять матеріалів і тез доповідей та повідомлень .

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури, додатків.

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні рамки, показано стан наукової розробки проблеми, охарактеризовано джерельну базу дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення дисертації.

У першому розділі “Місце подільських комнезамів в системі радянської влади” розглядаються причини, які змусили більшовиків створити організації сільської бідноти, аналізуються взаємовідносини партійних органів та комнезамів на різних етапах їх існування, показані взаємовідносини між комітетами незаможних селян та органами влади на селі - сільськими радами.

Прагнення більшовиків до захоплення органів місцевої влади - сільських рад, змусили їх проголосити про створення, паралельно з радами, класових політичних організацій сільської бідноти - комітетів незаможних селян. Такі організації, охоплюючи пролетарські та напівпролетарські верстви села, мали слугувати соціальною опорою режиму при формуванні потрібного складу органів місцевої влади шляхом здійснення селекції серед сільських товаровиробників за ознакою їх революційності. У разі ж неспрацювання такого принципу керівництво УСРР допускало навіть скасування рад і перетворення на них комітетів незаможних селян.

Особливу потребу в існуванні КНС більшовики відчували на Правобережжі, в одному з його західних регіонів - Поділлі, який через специфічні особливості радянського будівництва (незначна частка пролетарського населення та партійних працівників, прикордонне положення, активізація антибільшовицького селянського руху та ін.) вважався одним з найважчих регіонів в утвердженні радянської влади.

Незважаючи на деякі запізнення з організацією комнезамів, наявність широкої соціальної бази (значного відсотку малоземельних та безземельних селян ) сприяла формуванню тут найчисельнішої по Україні організації сільської бідноти. Так, на початок 1925 р. організації КНС Поділля об’єднували в своїх рядах 194322 членів.

Активність подільських комнезамів була спрямована в першу чергу на захоплення керівництва сільськими радами, що й забезпечувало їм переважний вплив в органах місцевої влади. На цьому значною мірою позначився той факт, що в більшості повітів Поділля вибори до рад та заміна ними надзвичайних органів - ревкомів проходили тут значно пізніше, ніж в інших регіонах України, при наявності на місцях осередків КНС. Використовуючи надані владою привілеї (право формування списків кандидатів на загальних зборах КНС, прийняття ними рішень про відведення небажаних кандидатур та позбавлення виборчих прав), члени КНС, завоювавши у радах переважну кількість місць, фактично перетворили їх в органи власної диктатури, протиставляючи себе основній селянській масі.

З проголошенням НЕПу вимушений економічний відступ більшовиків аж ніяк не означав відступу політичного. Розуміючи, що разом з економічним піднесенням селян-власників активізується і їх прагнення до оволодіння політичною владою, державно-партійне керівництво залученням комнезамів до рад прагне попередити прояв політичної активності основної селянської маси. Захоплення керівництва рад комнезамами було визнано найголовнішим їх завданням. Воно цілком відповідало і намірам членів КНС, які розцінивши період НЕПу, як зраду інтересів бідноти, намагались зберегти штучну перевагу в радах, сподіваючись таким чином і надалі забезпечити за собою політичний вплив на селі. В результаті на 1923 р. на Поділлі серед членів сільських рад комнезамівці становили 67 відсотків. Побоюючись конкурентів, вони з великою підозрою поставились до появи в політичному житті інших соціальних верств. Цим пояснюється ігнорування комнезамами вимог більшовицької партії про необхідність співробітництва у радах із середняками.

Протиставляючи себе усім іншим верствам селянства, члени КНС неминуче породжували у них прагнення об’єднатись з метою захисту власних інтересів. На Поділлі це значною мірою проявилось під час осінніх (1924 р.) виборів до рад та часткових перевиборів взимку 1925 р., які в більшості випадків проходили тут з проваленням кандидатур членів КНС та комуністів. Прагнення партійних структур зберегти свій вплив в органах місцевої влади виявились у прийнятті рішення про позбавленння комнезамів виконання адміністративних функцій та перетворення їх в добровільні громадські організації.

Проте, незважаючи на зміну статусу організацій, радянсько-партійне керівництво і надалі продовжувало розглядати комнезами як свою політичну опору на селі. Його прагненння їх залучити організації КНС до боротьби із селянами-власниками особливо проявились при повторній спробі здійснення військово-комуністичного штурму. Прояв активності організованої бідноти під час виборів до рад влада стимулювала збільшенням відсотку позбавлених виборчих прав та визнанням недійсними виборів, де перевагу отримували заможні верстви селянства.

У другому розділі “Участь комнезамів в аграрних перетвореннях на Поділлі” розглядається участь комнезамів у проведенні соціалістичного землеустрою на селі, аналізується діяльність подільських КНС по усуспільненню одноосібних селянських господарств та їх боротьба з головними ворогами радянського режиму - селянами-власниками.

Участь комнезамів Поділля в аграрних перетвореннях цілком визначалася доктринальними настановами більшовиків. Погодившись під тиском мас на проведення зрівняльного поділу земель, вони прагнули провести соціалістичний землеустрій не лише з дотриманням класових принципів наділення селян землею, але й створити передумови для впровадження тут колективного господарювання.

Оскільки основні положення соціалістичних аграрних перетворень явно суперечили бажанням більшої частини селянства, то сприяння у їх проведенні покладалось на комітети незаможних селян, які становили соціальну опору режиму на селі. Для виконання поставлених завдань комнезамам були надані особливі повноваження. Вони мали право не лише здійснювати контроль за діяльністю земорганів, але й проводити облік та розподіл як колишніх поміщицьких земель, так і лишків земель, що знаходились в особистому користуванні. В результаті під час тимчасового розподілу колишніх нетрудових земель на Поділлі 70% площі було розподілено при участі земорганів та комнезамів, і лише 30% - техніками-землемірами.

Результатом проведеного за участю КНС на Поділлі зрівняльного поділу земель стало не збільшення селянських наділів, а навпаки, їх зменшення. На відміну від цього наділи членів КНС збільшилися і навіть перевищили середню норму землезабезпечення в регіоні. Так, якщо на Поділлі в 1925 р. на одне селянське господарство припадало 3,3 десятини, то на господарство члена КНС – 3,7 десятин. Тобто надані комнезамам повноваження використовувались ними в більшості для задоволення власних потреб, ігноруючи інтереси основної селянської маси. Такий характер перетворень не лише не вирішив проблем землекористування та землевпорядкування в регіоні, але й поглибив протиріччя між соціальними верствами селянства, сприявши, по суті, продовженню громадянської війни на селі.

Незважаючи на проведений зрівняльний перерозподіл земель, більшовики не відмовлялись від намірів щодо створення на селі великого сільськогосподарського виробництва шляхом насадження колективних господарств з різним ступенем відчуження власності. Навіть в умовах запровадження нової економічної політики радянське керівництво продовжувало підтримувати незаможницькі колгоспи, основну масу членів яких складали представники організованої бідноти. Так, на вересень 1923 р. на Поділлі з 318 колективних господарств - 205 були організовані переважно з членів КНС. Їх збереження було пов’язано не стільки з економічними, як з політичними причинами. В такий спосіб радянська влада намагалась не лише підтримати економічний вплив КНС на селі, але й зберегти свою соціальну опору для подальшого наступу на позиції селян-власників.

На думку більшовиків, одним із засобів залучення селян до колективів могла слугувати селянська кооперація, яка не потребувала негайного відмовлення від власності і була прикладом застосування колективної праці. Розцінюючи участь селян у кооперації як підготовку до суцільної колективізації, радянське керівництво виступило за необхідність одержавлення кооперації. Контроль за діяльністю сільських кооперативів покладався на місцеві КНС шляхом захоплення ними більшості місць в правліннях місцевих кооперативів.Такі процеси особливо яскраво були виражені на Поділлі, де 80 % правлінь кооперативів складали члени КНС.

В період проведення масової колективізації організації КНС були проголошені більшовиками “центром, що рухає село до колективізації”. Їх діяльність була спрямована на створення організаційного тиску на селян-власників з метою залучення останніх до колгоспів. Разом з тим члени КНС стали активними виконавцями проголошеного партією курсу на “ліквідацію куркульства, як класу”. На організації КНС покладалось складання списків заможних господарств та обов’язкова присутність при конфіскації їх майна. В результаті на 10 березня 1930 р. в 34 районах суцільної колективізації на Поділлі з допомогою КНС було проведено розкуркулення 4442 селянських господарств, що становили 28 відсотків розкуркулених господарств на Правобережжі. Виконуючи вказівки радянсько-партійного керівництва та протиставляючи себе основній масі селянства, члени КНС викликали відповідну реакцію з боку сільських товаровиробників. Антирадянський рух, що виник у відповідь на запровадження суцільної колективізації (на початок березня 1930 р. лише в трьох округах Поділля масовими хвилюваннями і збройними виступами було охоплено 343 сільради, з яких в 73 ліквідовано радянську владу) був спрямований і проти членів КНС.

У третьому розділі “Використання більшовицькою партією комітетів незаможних селян для здійснення продовольчої диктатури” висвітлюється антиселянський характер діяльності комнезамів, що виразився в сприянні радянським продовольчим органам по збору продрозкладки, продподатку та проведенні хлібозаготівельних компаній, шляхом насильного вилучення у селянських товаровиробників будь-яких продовольчих запасів, прирікаючи їх на голодне співіснування.

Організації сільської бідноти як соціальна опора режиму були використані і як невід’ємна складова частина радянського продовольчого апарату. Спектр їх діяльності в цьому напрямку був широким: від створення організаційного тиску на селян-власників з метою виконання ними вимог продорганів до безпосереднього проведення насильного вилучення на користь держави будь-яких запасів продовольства.

Залучення подільських КНС до продовольчих компаній визначалось, насамперед, політикою радянської влади, яка розглядала продовольче питання як складову частину теорії класової боротьби. Проведення організаціями КНС політичного розшарування села забезпечував диференційований класовий принцип продовольчої політики, в якому основний тягар по здачі продовольства лягав на плечі більш заможних селян.

Стимулюванням участі членів КНС у продовольчих компаніях було не лише їх повне звільнення від здачі продовольчих запасів, але й забезпечення процентними відрахуваннями від загальної кількості зібраного ними хліба. В такий спосіб держава забезпечувала за собою особливу активність та підтримку комнезамів, використовуючи їх, як соціальну опору для впровадження продовольчої диктатури на Поділлі. Так, лише до кінця 1920 р.продовольчими органами Поділля та комнезамами з допомогою жорстких силових методів було зібрано 7 млн. пудів хліба, що становило 10% від загальноукраїнських показників. За цю послугу за постановою Раднаркому УСРР на користь подільських КНС було проведено додатковий розподіл солі та мануфактури.

Із заміною продрозкладки твердим продподатком завдання КНС не змінились. Вони проголошувалися державними збирачами податків, тим самим підтверджуючи,що НЕП – це лише тимчасовий відступ від втілення в життя комуністичної доктрини.

З відновленням військово-комуністичного штурму члени КНС Поділля були широко залучені до роботи хлібозаготівельних комісій з метою насильного вилучення продовольчих запасів у сільських товаровиробників. За неповними даними на Поділі до них входило 1150 членів КНС.

Жертвами геноциду, застосованого до українського селянства стали більш як півмільйона подільських селян. Поряд із союзним та республіканським керівництвом відповідальність за це несуть і “приводні паси” – сільські активісти, в тому числі й члени КНС. Ця жахлива послуга комуністичному режиму була для них останньою, оскільки в березні 1933 р. комнезами були ліквідовані.

У висновках підведено загальні підсумки дослідження, зроблено узагальнення, сформульовано ряд пропозицій і рекомендацій.

Становлення тоталітарного режиму в Україні проходило за умов впертого протиборства більшовиків з різними верствами суспільства. Проте найбільшу протидію комуністичним перетворенням чинили заможні селяни, адже вони могли знайти місце в створюваній державі лише після відмови від своєї власності. Оскільки про добровільну згоду на це селянських товаровиробників не могло бути й мови, то успіхи своїх перетворень більшовики пов’язували з необхідністю розшарування села за майновою ознакою та посилення протистояння між різними соціальними верствами. Виконання цих завдань покладалось на створені за законом ВУЦВК та Раднаркому УСРР від 9 травня 1920 р. класові політичні організації сільської бідноти - комітети незаможних селян. Такі організації мали слугувати соціальною опорою більшовиків при проведенні ними комуністичних перетворень на селі.

Наданням комнезамам статусу державних органів радянська влада намагалась з їхньою допомогою здійснювати контроль за діяльністю органів влади на селі - сільських рад. Однак, використовуючи надані повноваження та захопивши переважну більшість місць у радах, члени КНС перетворили їх в органи власної диктатури, викликаючи незадоволення основної селянської маси.

Участь КНС Поділля в аграрних перетвореннях не привела до вирішення проблем землевлаштування та землекористування в регіоні. Свою участь у запровадженні соціалістичного землеустрою члени КНС використовували для власного збагачення та наживи. Такий характер перетворень призводив до занепаду та руйнування сільського господарства, знищення справжніх господарів на землі.

Залученням членів КНС до продовольчих компаній на селі влада намагалась не лише вилучити хліб у селянських товаровиробників руками самих же селян, але й поглибити соціальне розшарування селянства. Своєрідним стимулом для членів КНС слугували відрахування на їх користь 1/4 частини вилученого продовольства.

Таким чином, комітети незаможних селян Поділля як політичні організації селянства та соціальна опора режиму виступили активними помічниками у впровадженні в життя більшовицької доктрини суспільного розвитку. Антиселянський характер діяльності комнезамів викликав політичний розкол серед різних соціальних верств селянства, а загострення протиріч між ними привело, по суті, до продовження громадянської війни на селі. Така війна влаштовувала більшовиків, оскільки цілком відповідала їх теорії про загострення класової війни на селі і навіть обгрунтовувала застосування репресій проти селян-власників. Разом з тим проведене комнезамами розшарування селянства зводило нанівець позиції антибільшовицького опору, забезпечивши таким чином більш швидке утвердження радянського режиму на селі.

Сьогодні в умовах становлення незалежної України, коли деякі політичні сили, використовуючи чисельні об’єктивні труднощі, які постали перед молодою державою, висловлюють ностальгію і навіть ратують за повернення до старих часів, можна з впевненістю сказати, що лише засудження комуністичної доктрини, а також заснованих на ній політичних інститутів здатне гарантувати неповернення страхіть тоталітарного режиму, які випали на долю українського селянства в 20-30-ті роки нашого століття.

Гарантом поступального демократичного розвитку суверенної України є подальше всебічне вивчення українськими дослідниками феномену радянського тоталітаризму, його витоків, шляхів та методів його насадження. Враховуючи складнощі комплексного дослідження даних проблем в Україні, доцільним на найближчий час видається шлях їх регіонального висвітлення, який покликаний підготувати основу для створення узагальнюючих наукових праць. Такий підхід дасть змогу не лише виявити загальні риси та закономірності, але й врахувати характерні особливості, притаманні історичному розвитку різних регіонів України, що в свою чергу приведе до підвищення наукової цінності та об’єктивності дослідження, дасть змогу більш повно відтворити складне та багатогранне минуле українського народу.

Основні результати дослідження викладені в таких публікаціях автора:

1.Мельничук О.А. Участь комнезамів в аграрних перетвореннях на Поділлі. - Вінниця: Логос, 1998. - 39 с.

2.Мельничук О.А. Боротьба за владу на селі в 1920-1925 рр.:сільські ради проти комнезамів.// Нова політика.- 1998.- №2. - С.35 - 37.

3. Мельничук О.А. Комітети незаможних селян в хлібозаготівельних компаніях 1928 - 1932 рр на Поділлі.// Зб. наук. праць до 60-річчя від дня народження доктора історичних наук, професора М.Г.Кукурудзяка. - Кам-Под-й: Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет, 1998. - С.255-261.

4. Мельничук О.А. Комнезами - опора в утвердженні більшовицької влади на селі.// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Вип.VІІ. Серія: Історія. - Тернопіль, 1998. - С. 111 - 116.

5.Мельничук О.А. Виникнення комітетів незаможних селян на Поділлі.// Матеріали ІХ - ї Подільської історико-краєзнавчої конференції. - Кам’янець-Подільський, 1995. - С. 328-330.

6. Мельничук О.А. Комнезами в системі Радянської влади на Україні 1920-1925 рр. // Матеріали звітної наукової конференції викладачів та студентів історичного факультету за 1994 р.- Вінниця, 1995. - С.35 - 37.

7. Мельничук О.А. Комнезами і селянський повстанський рух на Поділлі в 1920 - 1925 рр. // Тези