МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

ШЕРЕМЕТА Володимир Володимирович

УДК 616.643+618.164-02-07-08-022:578.882.11

ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ, ТЕРАПІЇ І КОНТРОЛЮ ЕРАДИКАЦІЇ УРОГЕНІТАЛЬНОГО ХЛАМІДІОЗУ З УРАХУВАННЯМ ПЕРСИСТЕНЦІЇ ЗБУДНИКІВ ТА ЛАТЕНТНОГО КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ІНФЕКЦІЇ

14.01.20 – шкірні і венерологічні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця Міністерства охорони здоров’я України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Степаненко

Віктор Іванович, Національний медичний

університет імені О.О.Богомольця МОЗ України,

професор кафедри шкірних та венеричних хвороб

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Глухенький Борис Тихонович, Київська медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика МОЗ України, професор кафедри шкірних та венеричних хвороб;

кандидат медичних наук, Мариненко Володимир Петрович, шкірно-венерологічний диспансер №1 м.Києва, лікар-дерматовенеролог

Провідна установа:

Інститут дерматології та венерології АМН України, м.Харків

Захист дисертації відбудеться 06.11.2003р. о_13-30_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.02 при Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця за адресою: 01023, м.Київ, вул.Шовковична, 39/1, Центральна міська клінічна лікарня, корпус 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (адреса: 03057, Київ-57, вул.Зоологічна,3).

Автореферат розісланий 25.09.2003р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, доктор медичних наук,

професор Свирид С.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Урогенітальний хламідіоз (УГХ) є найпоширенішим захворюванням серед інфекцій, що передаються статевим шляхом [А.И.Громыко,1996; В.П.Адаскевич,2001; R. Levi et al., 1999]. За даними ВООЗ, щорічно в світі реєструється 89 млн нових випадків захворювання [Отчет ВООЗ,1996-1997].

Потрапляючи в нижні сечостатеві органи людини, C. trachomatis може призводити до виникнення уретриту, простатиту і епідидиміту у чоловіків, а також хронічних захворювань органів малого тазу у жінок, що може призводити до трубного безпліддя, позаматкової вагітності, розвитку передракових захворювань шийки матки, хвороби Рейтера, перинатальної інфекції та низки інших урогенітальних уражень [В.А.Аковбян,Г.А.Дмитриев 2000; В.П.Адаскевич 2001; Мавров И.И.,2002].

Життєвий цикл хламідій на сьогодні достатньо вивчений [Е.Е.Брагина та співавт., 1995]. Хоча чимало механізмів регуляції внутрішньо- і зовнішньоклітинного розвитку хламідій залишаються нез’ясованими [Е.Е.Брагина та співавт., 1998; J Schachter, 1997].

Особливу увагу науковців привертає можливість хламідій утворювали атипові форми, які можуть існувати як внутрішньо-, так і зовнішньоклітинно [В.А Битти та співавт. 1996; Е.Е.Брагина, Г.А.Дмитриев, 1996]. Проте, механізми персистенції хламідій на сьогодні достатньо не вивчені і потребують подальших досліджень.

Нині доведено, що неповноцінне і неправильне лікування хламідіозу може призвести до розвитку атипових форм і штамів хламідій, надзвичайно резистентних до етіотропних препаратів. Разом з тим не встановлена можливість атипових форм трансформуватись в елементарні тільця [Е.Е.Брагина та співавт.,1998]. Утворення атипових форм ретикулярних тілець спостерігалось також під час моделювання персистуючої хламідійною інфекції in vitro шляхом додавання низьких доз g-інтерферону (ІФН). Виявлені атипові форми ретикулярних тілець у фібробластах і макрофагах синовіальних оболонок хворих на хворобу Рейтера. Ці атипові форми ретикулярних тілець були стійкими до етіотропних препаратів, а також погано діагностувались через дуже слабке їх світіння.

Зростання чисельності персистуючих форм УГХ вказує на обов’язкову потребу комплексно підходити до діагностики інфекції [В.А. Битти і співавт., 1996., Г.А.Дмитриев, 2002; W.M. McCarty et al., 2000]. Проте дотепер серед профільних клініцистів і лікарів-лаборантів існує неузгодженість відносно до діагностичної цінності різних методів діагностики хламідійної інфекції та контролю ерадикації збудників [Г.А.Дмитриев,1999; M.T. Mascelino et al., 2000]. Особливого значення набуває раціональний підхід до діагностики УГХ у зв’язку з наростанням чисельності атипових форм хламідій та персистенції клінічного перебігу захворювання.

Продовжують залишатись актуальними питання раціональної терапії урогенітальної інфекції. Разом із тим особливу увагу та удосконалення потребує патогенетична імунокоригуюча терапія, яка спрямована на упередження розвитку персистуючих форм збудника і можливості ускладнення УГХ.

На сьогодні не зовсім з’ясованими та вивченими є механізми утворення і розвитку персистуючих форм хламідій та особливостей клінічного перебігу хламідійної урогенітальної інфекції за наявності атипових форм збудників захворювання.

Подальшого комплексного вивчення потребують також порушення імунологічного стану хворих на хламідійну інфекцію, а також інтерферонового статусу, порушення якого призводить до інгібування хламідій і гальмує їхній цикл розвитку, що сприяє персистенції і переходу інфекції в латентний стан.

Враховуючи наростання чисельності хворих з персистуючим перебігом УГХ, доцільно оцінити і проаналізувати ефективність існуючих діагностичних методів та розробити рекомендації щодо раціонального використання існуючих методів діагностики цієї інфекції.

Отже, наведене вище свідчить про актуальність вибраної теми та необхідність проведення комплексу досліджень, присвячених цьому колу питань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності із основним науковим напрямком досліджень кафедри шкірних та венеричних хвороб з курсом проблем СНІДу Національного медичного університету ім. акад. О.О. Богомольця і комплексної теми: “Розробка нових методів діагностики і лікування хронічних дерматозів і інфекцій, що передаються статевим шляхом”, номер державної реєстрації 0101U000265.

Мета роботи. Підвищення ефективності лікування урогенітального хламідіозу шляхом розробки і застосування раціональних підходів до діагностики, лікування та контролю ерадикації збудників інфекції з урахуванням їх персистенції та латентного клінічного перебігу запального процесу.

Завдання:

1.

2.

3.

4.

5. Розробити новий, патогенетично обгрунтований комплексний метод лікування УГХ, який включає етіотропну та патогенетичну терапію, спрямовану на запобігання персистенції збудників інфекції, що буде сприяти підвищенню ефективності терапевтичної дії лікарських препаратів і прискорить ерадикацію інфекційних агентів.

Об'єкт дослідження. Хворі на урогенітальний хламідіоз.

Предмет дослідження. Особливості клінічного перебігу урогенітального хламідіозу, дослідження мікробіоцинозу сечостатевих органів у хворих урогенітальним хламідіозом, оцінка ефективності методів діагностики урогенітального хламідіозу та вивчення показників клітинного і гуморального імунітету, а також інтерферонового статусу (- і -ІФН) у обстежених хворих.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у дисертаційній роботі використано такі методи дослідження: загальноклінічний, цитологічний, імунофлуорисцентний, імуноферментний, серологічний, молекулярно-біологічний та імунологічний.

Загальноклінічним методом обстеження встановлювався анамнез, суб’єктивні та клінічні прояви у хворих на УГХ.

Цитологічним, імуноферментним, імунофлуорисцентним, серологічним та молекулярно-біологічним методами проводилась детекція мікстінфекції C. trachomatis та контроль ерадикації інфекції після лікування.

Імунологічними методами розшифровано механізми, що призводять до формування імунодефіцитних станів.

Наукова новизна одержаних результатів. За результатами клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологічних досліджень встановлено, що на характер і тяжкість клінічного перебігу запального процесу урогенітального тракту, індукованого хламідійною інфекцією, впливає наявність змішаної хламідійної інфекції та стан імунореактивності організму. Це потребує комплексного індивідуалізованого підходу до її діагностики та проведення поетапного лікування з урахуванням мікстінфекції та механізмів утворення і запобігання розвитку персистентних форм збудників інфекції.

Під час проведення діагностики та контролю ерадикації УГХ з урахуванням механізмів персистенції збудників інфекції та латентного хламідійного перебігу інфекції, науково обгрунтована доцільність застосування двох, а краще трьох діагностичних методів, що дає змогу уникати діагностичних помилок. Встановлено, що найбільш раціональними і вірогідними є комбінації діагностичних методів ПІФ і ПЛР або ІФА, ПІФ, ПЛР.

З урахуванням результатів клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологічних досліджень та їх аналізу отримано нові дані стосовно патогенетичних механізмів розвитку і перебігу УГХ, а також виникнення персистентних форм збудників інфекції. Виявлені основні механізми, які призводять до формування імунодефіцитних станів у разі маніфестних і персистуючих форм клінічного перебігу УГХ.

Встановлено взаємозв'язок між інтерфероновим статусом, системою імунітету організму хворих та характером клінічного перебігу хламідійної інфекції.

Вперше запропоновано оригінальний комплексний підхід до лікування УГХ з урахуванням запобігання розвитку персистентних форм збудників інфекції.

Під час розробки тактики комплексної патогенетичної терапії УГХ науково обгрунтована доцільність проведення індивідуальних імунограм і визначення чутливості організму хворих до імунотропних препаратів.

Практичне значення одержаних результатів. Визначено достатньо високу інформативність, діагностичну цінність та вірогідність застосованих методів детекції C. trachomatis. На підставі результатів проведених досліджень для практичної охорони здоров’я запропоновано оригінальний комплексний підхід до діагностики та контролю ерадикації збудників УГХ. Зокрема, з урахуванням механізмів персистенції і латентного клінічного перебігу інфекції рекомендується застосовування двох, а краще трьох діагностичних методів.Доведено, що найбільш виправданою і вірогідною є комбінація діагностичних методів ПІФ, ПЛР або ІФА, ПІФ, ПЛР. Це дає змогу суттєво підвищити ефективність діагностики і зменшити частоту псевдонегативних і псевдопозитивних результатів дослідження.

Проведені комплексні дослідження у хворих на УГХ дали об’єктивну оцінку ступеня виразності і характеру спрямованості запального процесу в урогенітальному тракті. На підставі цього запропонована і розроблена адекватна етіопатогенетична терапія спрямована на повне клініко-етіологічне вилікування хворих та нормалізацію у них репродуктивної і статевої функцій.

Для підвищення ефективності лікування УГХ асоційованого з іншими урогенітальними інфекціями запропоновано застосовувати диференційовану поетапну терапію з індивідуальним урахуванням виявлених мікробних асоціацій та патогенетичних механізмів утворення персистентних форм збудників .

Використання в комплексній етіопатогенетичній терапії індукторів ІФН, а саме: циклоферону і аміксину, дія яких спрямована на усунення механізмів персистенції збудників УГХ, сприяє підвищенню ефективності ерадикації хламідійної інфекції та зменшенню частоти ускладнень і хронізації запального процесу.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно розроблені схеми-програми спостережень, до яких відносяться анкета з детальним визначенням анамнестичних даних, результатами загального та спеціального оглядів хворих. Проведено комплексне обстеження 149 хворих з запальними процесами урогенітального тракту, розподіл їх на відповідні групи,згідно з результатами клінічних та лабораторних досліджень, а також статистична обробка даних та їх аналіз.

Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри шкірних і венеричних хвороб з курсом проблем СНІДу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (2001-2003); на засіданні Київського міського осередку Української асоціації лікарів-дерматологів і косметологів (2001); на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 175-річчю з дня народження Л.К. Горецького “Імунозалежність, мікотичні, паразитарні дерматози та захворювання, що передаються статевим шляхом” (Київ, 2001); на науково-практичній конференції, присвяченій 100-річчю заснування наукового товариства лікарів дерматовенерологів м. Києва “Сучасні проблеми інфекцій, які передаються статевим шляхом” (Київ, 2001); на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 160-річчю з дня народження М.І.Стуковенкова “Застосування антибактеріальльних, антипаразитарних препаратів та імуномодуляторів у дерматології, венерології, косметології (Київ, 2002); на Всеукраїнській науково-практичній конференції Української асоціації лікарів-дерматологів і косметологів „Косметологія - складова дерматології”(Київ,2003).

Публікації. Матеріали дисертації опубліковані в 9 наукових працях, із них 4 статті у фахових наукових журналах , 4 у збірниках наукових праць(зокрема, 8 у виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та 1 в закордонному журналі).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, опису методів досліджень, трьох розділів власних досліджень, аналізу результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій і списку використаних літературних джерел. Обсяг роботи складає 209 сторінок, включаючи 21 таблицю і 18 рисунків та списку використаних джерел з 213 найменувань, зокрема 117 кирилицею і 96 латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Результати дослідження та їх обговорення. Під нашим спостереженням знаходились 149 жінок і чоловіків, хворих на УГХ. На підставі результатів клініко-лабораторних даних залежно від активності запального процесу усі хворі були розподілені на три клінічні групи: 1-ша — 58 хворих на підгострий УГХ, 2-га — 62 хворих на хронічний УГХ і 3-тя — 29 хворих з латентним перебігом УГХ. Контрольну групу склали 40 практично здорових жінок і чоловіків (донори крові). Серед обстежених нами хворих було 68 жінок і 81 чоловік. Вік обстежених пацієнтів коливався від 17 до 50 років. Основна кількість хворих була у віці до 30 років — 66 (44,3та від 30 до 40 років — 54 (36,2тоді як у віці понад 40 років — 29 (19,5Підгостра форма клінічного перебігу УГХ частіше виявлялась у хворих віком до 30 років, а хронічна і латентна форми перебігу захворювання переважали у пацієнтів віком понад 30 років.

Тривалість захворювання у хворих на УГХ згідно з даними анамнезу в 1-й клінічній групі в середньому становила 1,7 0,2 міс, а в 2-й групі — 6,5  0,3 міс. Тривалість латентного перебігу хламідійної інфекції визначити не було можливості, через те що у переважної більшості пацієнтів хвороба визначалась випадково, а пацієнти не знали, коли вони захворіли.

Враховуючи роль статевих відносин як фактор ризику розвитку УГХ, ми вважали за доцільне провести аналіз стану статевої функції у обстежених групах хворих і контрольної групи.

Встановлено, що із 149 обстежених хворих регулярні статеві стосунки були лише у 86 (57,7хворих, тоді як цей показник в контрольній групі становив 77,5На сексуальну задоволеність під час статевих відносин вказали тільки 69 (46,3хворих. З нашого погляду, статева невдоволеність може призводити до частої зміни статевих партнерів. Так, на наявність одного статевого партнера у 1-й групі вказали всього 3 (5,2хворих, а у 2-й та 3-й групах — 5 (8,1і 2 (6,9пацієнтів відповідно, тоді як в контрольній групі цей показник досяг 21 (52,5На наявність 4 і більше статевих партнерів вказало 27 (46,6хворих 1-ї групи та 25 (40,3і 11 (37,92-ї і 3-ї груп відповідно. Це свідчить про те, що безладні статеві стосунки, часта зміна статевих партнерів створюють сприятливі умови для набуття сексуально-трансмі-сивних інфекцій, в тому числі і спричинених С. trachomatis.

Аналіз клінічних проявів показав, що переважна більшість хворих 81,2із 149 скаржились на рясні або мізерні виділення з піхви та уретри. Другою за частотою суб’єктивною клінічною ознакою були свербіж та печіння в уретрі та піхві, які виявлені нами у 75 (50,0хворих. Слід також звернути увагу на відсутність будь-яких скарг у 45 (30,0обстежених пацієнтів.

Детальний аналіз клінічних проявів УГХ не виявив специфічної симптоматики цього захворювання. Головним чином на перший план виступає симптоматика неспецифічного запалення урогенітального тракту, що обґрунтовує доцільність проведення комплексної діагностики із застосуванням усіх доступних методів, у тому числі і високоефективних молекулярно-біологічних методів дослідження.

Відомо, що у переважної більшості хворих маніфестні форми УГХ виникають як наслідок дії низки супутніх факторів: інфекційних, пов’язаних з асоційованими захворюваннями, які передаються статевим шляхом, та змін імунного статусу організму. У зв’язку з цим нами була вивчена наявність асоціацій урогенітального хламідіозу з іншими інфекціями урогенітального тракту у обстежених хворих.

На основі проведених нами досліджень біоценозу піхви, церві-кального каналу шийки матки та уретри в разі УГХ встановлено, що у 117 (78,5хворих мали місце змішані асоціації збудників. Найчастішими інфекційними асоціантами С. trachomatis була Trіchomonas vaginalis та U.urealitikum. Відповідна асоціація хламідій, трихомонад і уреаплазм була виявлена у 29 (19,5та 23 (15,5 %) хворих. ВПЛ і ВПГ-2 були виявлені у хламідійно-вірусних асоціаціях у 14,1% і 12,7% відповідно.

Враховуючи складність діагностики урогенітальної хламідійної інфекції за наявності супутньої змішаної бактеріально-вірусної інфекції, нами проведено комплексне лабораторне обстеження з одночасним застосуванням двох, трьох і більше методів виявлення С. trachomatis: цитологічний, ІФА, НІФ, ПІФ, ПЛР.

Привертає увагу чутливість застосованих методів діагностики у хворих із персистентними формами УГХ: хронічною та латентною формами клінічного перебігу інфекції.За нашими даними частота виявлення С.у групах із персистентними формами інфекції значно поступається тій самій у групі хворих із підгострою формою УГХ. Разом з тим показана висока ефективність виявлення інфекції за допомогою ПЛР у групах із персистентними формами хламідійної інфекції, що вказує на доцільність широко застосовувати її для детекції персистентних форм хламідійної інфекції.

Зростання чисельності персистентних форм збудників УГХ і досить високий відсоток латентного клінічного перебігу інфекції обгрунто-вує доцільність застосування двох, або навіть трьох діагностичних методів, що істотно підвищує ефективність та вірогідність діагностики і зменшує кількість псевдонегативних та псевдопозитивних результатів дослідження. Згідно з результатами проведених нами досліджень найбільш виправданою і вірогідною є комбінація діагностичних методів ПІФ і ПЛР або ІФА, ПІФ, ПЛР. Зокрема, у разі застосування цих комбінацій діагностичних методів наявність хламідійної урогенітальної інфекції була виявлена у 135 (90,6із 149 обстежених.

Пріоритетне значення для оцінки прогнозу аутоімунних, запальних, онкологічних захворювань та імуннодифецитів, інтенсивності їх перебігу, кінетики та тенденції розвитку, вибору методу лікування та оцінки його ефективності набуло дослідження стану імунної системи, тобто ідентифікація порушеної ланки імунітету (Р.М. Хаитов і співавт., 1998) .

Повне імунологічне обстеження було проведено 80 хворим на УГХ: у 1-шу групу увійшли 15 хворих з підгострим перебігом захворювання; у 2-гу групу – 29 хворих з хронічною монохламідійною інфекцією, в 3-тю групу – 20 хворих з хронічною мікстінфекцією і в 4-ту групу – 16 пацієнтів з латентним перебігом захворювання. Клінічно здорові особи ( донори) – 20 чол.- склали контрольну групу.

За даними проведених нами досліджень було встановлено незначне зниження кількості фагоцитуючих Мц та Нф у хворих з хронічною моно- та мікстінфекцією відносно групи донорів (табл. 1). Вірогідне зростання ПФ Мц і, особливо, Нф спостерігалось у хворих з загостренням захворювання в порівнянні до донорів та хворих інших груп. Більш значної різниці відносно групи донорів зазнав ФІ Мц у хворих 1-, 2- та 3-ї груп, при визначенні ФІ Нф була встановлена лише тенденція до його зниження.

Найбільше підвищення бактерицидно-метаболічної активності Нф відмічено у хворих 1-ї групи в порівнянні до донорів та хворих інших груп на тлі вірогідного зниження їх функціонального резерву відносно донорів та хворих 2-ї та 4-ї груп; у хворих 4-ї групи тенденція до зростання ферментативної активності Нф супроводжувалась збереженням резервних можливостей. Кисневозалежний метаболізм Мц не виявив суттєвих змін у хворих в порівнянні до контролю, але спостерігалось значне зниження їх функціонального резерву у хворих 1-ї, 2-ї та 3-ї груп порівняно до донорів та хворих 4-ї групи.

Таким чином, пригнічення поглинальної активності Мц та недостатньо ефективне їх функціювання на фоні виснаження резервних можливостей у хворих на УГХ може сприяти подальшій персистенції збудника і неспроможності клітин хазяїна елімінувати паразита [Andermont A.,1997]. Підвищення відсотка фагоцитуючих Мц і Нф та активація їх кисневозалежного метаболізму при загостренні захворювання підтверджує наявність запального процесу.

Кількість Лф з поверхневими антигенами CD3+, CD4+, CD8+, CD19+ у хворих всіх груп коливались в межах контрольних величин. При цьому імунорегуляторний індекс CD4/CD8 зазнав незначного зменшення тільки у хворих з хронічною моноінфекцією, у хворих з загостренням захворювання він був вище за норму, але статистично не достовірно. Значне підвищення кількості CD16+-клітин спостерігалось у хворих 1-ї та 4-ї груп в порівнянні до контролю та хворих інших груп. При вивченні активаційного стану Т- і В-лімфоцитів, що визначався по кількості клітин з DR+-рецепторами, була встановлена незначна активація В-Лф і вірогідне зниження активних Т-Лф по всіх групах хворих. Найбільш значне зниження спостерігалось у хворих з хламідійною моноінфекцією.

Таблиця 1.

Показники імунного та інтерферонового статусу у хворих на УГХ (M m).

Показники | Донори | Хворі на УГХ

1 група | 2 група | 3 група | 4 група

ПФ Мц, % | 35,02,6 | 40,03,3 | 34,41,8 | 30,02,2 | 36,22,3

ФІ Мц, ум.од. | 3,20,1 | 2,40,3 * | 2,00,2 * | 2,30,3 * | 2,80,5

сНСТ Мц, % | 11,21,2 | 15,02,0 | 12,41,1 | 13,20,9 | 10,10,9

Ф.р. Мц, % | 48,73,6 | 16,72,1*4 | 18,53,0 *4 | 18,22,1 *4 | 40,63,01,2,3

ПФ Нф, % | 52,02,3 | 62,03,0*2,3,4 | 50,02,2 1 | 48,32,61 | 51,03,11

ФІ Нф, ум.од. | 7,01,2 | 4,50,6 | 4,30,5 | 4,70,6 | 6,30,4

сНСТ Нф, % | 28,02,2 | 64,34,0*2,3,4 | 48,03,3 *1,4 | 52,03,7*1,4 | 29,22,91,2,3

Ф.р. Нф, % | 36,42,3 | 10,72,2 *2,4 | 19,42,0 * 1,4 | 15,41,9* 4 | 34,02,21,2,3

CD 3, % | 64,22,0 | 69,73,6 | 63,83,5 | 65,54,0 | 62,33,4

CD 4, % | 37,13,6 | 38,02,5 | 34,42,7 | 36,32,2 | 36,93,9

CD 8, % | 26,72,2 | 24,02,2 | 28,53,1 | 27,33,3 | 26,22,4

CD 16, % | 4,52,0 | 20,62,1*2,4 | 12,31,4 1,3 | 20,31,5*2,4 | 13,33,0 1,3

CD19, % | 9,22,1 | 12,32,0 | 10,31,2 | 11,21,0 | 9,60,8

CD3+DR+, % | 6,81,2 | 4,00,3 * 2 | 2,90,1*1,3,4 | 3,50,2 *2 | 3,80,2 * 2

CD3-DR+, % | 7,51,5 | 12,02,3 | 9,81,9 | 11,91,8 | 9,01,5

CD4/CD8 | 1,400,3 | 1,580,2 | 1,210,4 | 1,320,3 | 1,410,2

ЦІК,од.опт.щ. | 47,55,0 | 98,04,4 * 2,3,4 | 72,43,8*1 | 75,35,1*1 | 70,34,6*1

IgG, г/л | 9,80,4 | 11,31,5 | 10,02,1 | 9,41,7 | 9,61,7

IgA, г/л | 2,10,2 | 1,80,2 | 1,120,2 *1,4 | 1,360,3 * | 1,70,2 4

IgM, г/л | 1,00,1 | 1,70,2*2,4 | 1,20,11 | 1,40,2 | 0,970,21

сив.ІФН,од/мл | 2,00,4 | 16,32,1 * | 12,01,8*4 | 15,82,3 * | 20,60,9*2

-ІФН, од/мл | 29,62,2 | 24,42,2 4 | 23,12,2 * | 25,02,7 4 | 16,22,1*1,3

-ІФН, од/мл | 14,41,3 | 6,01,2 * | 5,61,1* | 5,81,4* | 4,20,6 *

сФНП, % | 13,31,4 | 40,31,3*2,3,4 | 24,33,4 *1 | 32,02,5*1,4 | 20,62,2*1,3

іФНП, % | 25,02,2 | 48,42,4*2,4 | 34,42,7*1 | 41,33,8* | 36,23,3*1

функц. резерв, % | 88,05,3 |

20,13,3*2,4 | 41,62,2* | 29,12,0* | 75,73,1

Примітка:* - вірогідні відмінності в порівнянні із здоровими донорами (Р<0,05),

2 - вірогідні відмінності в порівнянні із хворими 2-ї групи (Р<0,05).

Підвищення рівня ЦІК відносно контролю відмічалось у всіх групах хворих на УГХ, що свідчить про наявність патологічного процесу не тільки при загостренні захворювання, а й при хронічному та латентному його перебігу. Показники хворих 2-ї, 3-ї та 4-ї груп не відрізнялись між собою, але була виявлена вірогідна різниця відносно хворих 1-ї групи.

При визначенні вмісту імуноглобулінів основних класів встановлено пониження вмісту IgА відносно контрольного параметра: незначно у хворих 1-ї та 4-ї груп та вірогідно - у хворих з хронічним перебігом хвороби. Зниження вмісту IgА в сироватці хворих на УГХ може сприяти зменшенню преципітації та аглютинації більшості мікробів, які потрапляють до організму. Підвищення вмісту IgM відмічено у хворих 1-ї групи у порівнянні з донорами і хворими 2-ї та 4-ї груп.

У всіх хворих на УГХ спостерігалось зростання відносно норми спонтанної та стимульованої продукції ФНП на тлі зменшення функціонального резерву клітин-продуцентів ФНП. При цьому ступінь змін залежала від характеру перебігу захворювання.

Важливим для характеристики імунітету хворих є визначення такого медіатора, як ІФН-g, який регулює інтенсивність імунної відповіді; сприяє розвитку імунної відповіді Т-клітинного типу; підвищує бактерицидність фагоцитуючих клітин за рахунок кисневозалежних і кисневонезалежних механізмів [Співак Н.Я. і співавт., 2002].

За нашими даними у всіх хворих на УГХ було виявлено високий рівень сироваткового ІФН, найбільший у хворих з латентним перебігом, та зниження продукції - та -ІФН in vitro. Рівень -ІФН знизився відносно групи донорів на 17,6; 22,0; 15,4 та 45,3 % у хворих 1-ї , 2-ї, 3-ї та 4-ї груп, а рівень -ІФН - на 58.3; 61,1; 59,7 та 77,8 % відповідно. Високий рівень сироваткового ІФН, можливо, обумовлений тим, що елементарні тільця, що є формою зовнішньоклітинного існування хламідій, здатні індукувати продукцію різних видів ІНФ [Ориел Дж.Д. et al., 1984], а низький - та -інтерфероногенез лейкоцитів периферійної крові in vitro пов’язаний, ймовірно, з блокуванням їх інтерферонпродукуючої активності, що може бути однім з моментів хронізації інфекційного процесу. Ще більш знижена продукція - та -ІФН у хворих з латентною інфекцією, можливо, не дозволяє в повній мірі знищити збудника, а тільки пригнічує його розмноження, і тому забезпечує персистенцію хламідій [Глазкова Л.К. c співавт., 1997; Мавров И.И., 2000; Савичева А.М. с співавт., 1998].

Пригнічення системи ІФН, резервних можливостей фагоцитуючих клітин у хворих на УГХ, стали теоретичною основою обгрунтування необхідності проведення імунокорекції з використанням індукторів ІФН - аміксину та циклоферону.

Застосування індукторів ІФН в комплексному лікуванні хворих на УГХ призводило до покращення показників ІФН-статусу: зростала здатність лейкоцитів периферійної крові до продукції - та -ІФН у відповідь на стимуляцію відповідними індукторами. Продукція ІФН- під впливом аміксину вірогідно зростала у хворих з підгострим, хронічним та латентним перебігом хвороби на 96,7; 114,0 та 127,6 % відносно даних до лікування; під впливом циклоферону - на 74,1; 106,0 та 112,2 %, відповідно (табл. 2 та 3). Здатність лейкоцитів периферійної крові продукувати ІФН- вірогідно підвищувалась у хворих з хронічною хламідійною інфекцією при застосуванні обох індукторів; у хворих з латентною хламідійною інфекцією - тільки у пацієнтів, що приймали аміксин (на 50,9 %). Зниження вмісту сироваткового ІФН відмічалось у всіх групах хворих, але рівень його залишався ще на достатньо високому рівні.

Застосування індукторів ІФН при лікуванні УГХ сприяло незначному зростанню спонтанного та індукованого синтезу ФНП у хворих з хронічною та латентною хламідійною урогенітальною інфекцією та зниженню значно високого початкового рівня спонтанного ФНП у хворих з підгострим перебігом захворювання. Все це сприяло вірогідному підвищенню резерву продукуючих ФНП лейкоцитів у хворих з підгострим та хронічним перебігом УГХ відносно даних до лікування.

Підключення індукторів ІФН до антибактерійної терапії хворих на УГХ призводило до підвищення ФІ Мц та Нф порівняно з показниками до лікування і вірогідно у хворих 1-ї групи, що приймали циклоферон і хворих 2-ї групи, яким був застосований аміксин.

У хворих з хронічним перебігом УГХ вірогідно зростала відносно показників до лікування кількість Мц, здатних до поглинання тест-об'єктів як під впливом циклоферону (на 22,3 %), так і після лікування аміксином (на 24,4 %). У хворих з латентним та підгострим перебігом УГХ підвищення ПФ Мц та Нф після курсу лікування було статистично не вірогідним, і ці показники знаходились в межах контрольних величин. Підвищення поглинальної здатності фагоцитуючих клітин супроводжувалось посиленням ферментативно-метаболічної активності Мц у хворих всіх груп, а Нф - в групі хворих з латентною хламідійною інфекцією. Ефекторний потенціал Мц, який оцінювали за значенням функціонального резерву клітин, зростав у хворих, що приймали циклоферон та аміксин, на 61,1 та 80,7 % в 1-й групі, на 24,1 та 29,2 % - в 2-й групі і на 11,4 та 18,3 % - в 3-й групі хворих. Функціональний резерв Нф у хворих 1-, 2- та 3-ї груп, що приймали циклоферон, відрізнявся від початкових показників відповідно на 60,3; 44,4 та 1,7 %; а при використанні аміксину - на 328,7 %, 107,6 %, 0,7 %, відповідно.

Таблиця 2.

Показники імунного та інтерферонового статусу у хворих на УГХ в динаміці комплексного лікування з включенням циклоферону (М m).

Показники | Донори | Хворі на УГХ

1 група

до лік. після лік. | 2 група

до лік. після лік. | 3 група

до лік. після лік.

ПФ Мц, % | 35,02,6 | 39,82,6 | 41,44,0 | 29,12,0 | 35,62,2 | 35,93,2 | 37,23,3

ФІ Мц, ум.од. | 3,20,1 | 2,50,2 * | 3,30,3 | 2,20,1 * | 3,60,3 | 2,80,5 | 3,21,0

сНСТ Мц, % | 11,21,2 | 14,82,1 | 15,83,0 | 12,61,2 | 15,92,0 | 10,01,5 | 12,62,0

Ф.р. Мц, % | 48,73,6 | 14,92,0* | 24,03,2

* | 19,12,0

* | 23,72,2* | 42,02,9 | 46,83,3

ПФ Нф, % | 52,02,3 | 60,35,1 | 65,34,4 * | 49,33,2 | 52,23,5 | 51,93,7 | 53,43,2

ФІ Нф, ум.од. | 7,01,2 | 4,40,2 * | 6,01,3 | 4,40,6 | 5,60,7 | 6,21,1 | 6,81,6

сНСТ Нф, % | 28,02,2 | 65,13,3 * | 58,44,0 * | 50,44,0 * | 48,94,4 * | 28,82,3 | 31,62,6

Ф. р. Нф, % | 36,42,3 | 12,62,1 * | 20,22,4 * | 17,12,1 * | 24,73,3 * | 36,14,2 | 36,73,5

CD 3, % | 64,22,0 | 69,95,4 | 70,36,7 | 64,03,4 | 66,74,8 | 62,13,6 | 64,34,0

CD 4, % | 37,13,6 | 37,23,1 | 39,02,4 | 35,22,9 | 40,83,2 | 38,04,1 | 41,53,3

CD 8, % | 26,72,2 | 23,13,2 | 25,32,3 | 27,22,5 | 25,82,9 | 26,62,8 | 26,23,0

CD 16, % | 4,52,0 | 20,84,0 | 18,83,3 | 14,02,4 | 14,83,0 | 13,22,2 | 14,02,3

CD19, % | 9,22,1 | 12,53,2 | 10,62,8 | 10,31,3 | 10,12,2 | 9,62,3 | 9,73,0

CD3+DR+, % | 6,81,2 | 3,90,3 * | 4,70,7 | 3,10,5 * | 5,20,3 | 3,90,3 * | 4,80,4

CD3-DR+, % | 7,51,5 | 11,91,2 * | 10,31,4 | 10,42,4 | 9,01,9 | 9,12,4 | 8,92,7

CD4/CD8 | 1,400,3 | 1,610,2 | 1,540,2 | 1,290,16 | 1,580,1 | 1,430,2 | 1,580,2

ЦІК,од.опт.щ. | 47,55,0 | 96,75,2* | 71,24,2* | 74,34,7 * | 60,65,6 | 69,84,4* | 65,64,8*

IgG, г/л | 9,80,4 | 11,23,3 | 9,82,6 | 9,91,3 | 10,71,7 | 9,52,3 | 10,23,0

IgA, г/л | 2,10,2 | 1,820,2 | 2,300,2 | 1,280,1* | 2,40,2 | 1,650,3 | 2,200,3

IgM, г/л | 1,00,1 | 1,720,1 * | 1,350,2 | 1,300,2 | 1,210,2 | 1,0 0,2 | 1,200,2

сив. ІФН,

oд/мл | 2,00,4 | 15,93,7* | 8,52,2 * | 13,71,1* | 6,81,2 * | 20,43,0* | 12,21,9*

-ІФН, од/мл | 29,62,2 | 22,73,4 | 25,63,1 | 22,32,0 * | 29,02,6 | 16,52,8 * | 23,33,1

-ІФН, од/мл | 14,41,3 | 5,81,8 * | 10,12,2 | 5,01,2 * | 10,31,4 * | 4,10,4 * | 8,71,7 *

сФНП, % | 13,31,4 | 39,23,0 * | 36,43,5 * | 26,83,3 * | 27,93,0 * | 20,32,3 * | 21,93,0 *

іФНП, % | 25,02,2 | 47,94,7 * | 48,53,1 * | 37,04,0 * | 42,33,9 * | 36,03,8 * | 38,83,2 *

Ф. р., % | 88,05,3 |

22,22,6 * | 33,23,0 * | 38,03,0 * | 51,63,7 * | 77,36,1 | 77,14,7

Примітка: * - вірогідні відмінності в порівнянні із здоровими донорами (Р<0,05),

- вірогідні відмінності відносно даних до лікування (P<0,05).

Таблиця 3.

Показники імунного та інтерферонового статусу у хворих на УГХ в динаміці комплексного лікування з включенням аміксину (М m).

Показники | Донори | Хворі на УГХ

1 група

до лік. після лік. | 2 група

до лік. після лік. | 3 група

до лік. після лік.

ПФ Мц, % | 35,02,6 | 40,83,2 | 42,63,7 | 30,72,4 | 38,23,0 | 36,32,9 | 38,03,1

ФІ Мц, ум.од. | 3,20,1 | 2,30,3* | 3,10,2 | 2,10,3 * | 3,90,5 | 2,90,2 | 3,40,9

сНСТ Мц, % | 11,21,2 | 15,12,0 | 17,02,2 | 13,01,3 | 16,31,9* | 10,21,8 | 12,42,2

Ф.р. Мц, % | 48,73,6 | 16,62,6 * | 30,83,2 * | 17,11,6

* | 22,11,4 * | 38,23,6 * | 45,23,2

ПФ Нф, % | 52,02,3 | 62,74,8 | 64,25,0 * | 49,82,9 | 56,23,4 | 50,22,9 | 54,23,1

ФІ Нф, ум.од. | 7,01,2 | 4,60,6 | 6,51,1 | 4,60,8 | 6,81,1 | 6,41,3 | 7,02,0

сНСТ Нф, % | 28,02,2 | 64,23,4 * | 54,24,1 * | 50,83,5 * | 46,92,7 * | 30,02,9 | 34,43,0

Ф. р. Нф, % | 36,42,3 | 8,71,6 * | 37,32,5 | 15,71,2 * | 32,63,0 | 29,73,3 | 29,93,8

CD 3, % | 64,22,0 | 69,64,8 | 71,45,3 | 64,42,4 | 65,93,8 | 62,54,8 | 65,04,1

CD 4, % | 37,13,6 | 39,03,2 | 39,82,6 | 34,82,4 | 41,02,8 | 35,72,7 | 41,23,5

CD 8, % | 26,72,2 | 25,24,1 | 26,42,5 | 27,63,0 | 25,44,0 | 26,12,3 | 25,73,7

CD 16, % | 4,52,0 | 20,53,6 | 19,34,0 | 13,82,6 | 15,13,2 | 13,42,1 | 14,22,0

CD19, % | 9,22,1 | 12,23,1 | 11,23,0 | 10,81,1 | 10,21,3 | 9,52,3 | 9,62,1

CD3+DR+, % | 6,81,2 | 4,10,2 * | 5,70,3 | 3,30,3 * | 6,20,8 | 3,60,5 * | 5,21,0

CD3-DR+, % | 7,51,5 | 12,11,3* | 9,71,8 | 10,22,2 | 8,51,2 | 8,92,1 | 8,81,5

CD4/CD8 | 1,400,3 | 1,550,1 | 1,510,2 | 1,260,1 | 1,610,1 | 1,370,2 | 1,600,2

ЦІК,од.опт.щ. | 47,55,0 | 99,04,4* | 67,45,0* | 72,75,3* | 58,34,2 | 70,73,9 * | 63,33,5*

IgG, г/л | 9,80,4 | 11,43,1 | 9,92,7 | 9,61,2 | 11,91,6 | 9,62,2 | 9,82,1

IgA, г/л | 2,10,2 | 1,790,3 | 2,410,2 | 1,300,2* | 2,620,3 | 1,750,4 | 2,400,3

IgM, г/л | 1,00,1 | 1,690,2 * | 1,320,1 | 1,330,3 | 1,200,1 | 0,960,1 | 1,200,1

сив.ІФН, од/мл | 2,00,4 | 16,43,4* | 7,81,5* | 14,21,2* | 5,11,0

* | 20,92,9* | 10,71,6*

-ІФН, од/мл | 29,62,2 | 25,92,9 | 30,23,7 | 24,02,1 | 31,32,2 | 15,92,6 * | 24,02,7

-ІФН, од/мл | 14,41,3 | 6,11,5 * | 12,02,4 | 5,71,3 * | 12,82,0 | 4,30,3 * | 9,22,2

сФНП, % | 13,31,4 | 40,52,9 * | 33,73,2 * | 27,24,2 * | 28,33,1 * | 21,03,0 * | 22,74,2 *

іФНП, % | 25,02,2 | 48,83,6 * | 48,22,8 * | 36,34,4 * | 42,72,9 * | 36,44,1 * | 39,53,9 *

Ф. р., % | 88,05,3 |

20,52,5 * | 43,04,2 * | 33,42,7 * | 50,94,2 * | 73,35,5 | 74,06,6

Примітка:* - вірогідні відмінності в порівнянні із здоровими донорами (Р<0,05),

- вірогідні відмінності відносно даних до лікування (P<0,05).

Після курсу комплексного лікування по всіх групах хворих на УГХ спостерігалось незначне підвищення відносної кількості CD3+, CD4+ Лф в крові та нормалізація числа CD8+, CD16+ та CD19+. В залежності від цього змінювався і імунорегуляторний індекс (CD4/CD8): у хворих з підгострим перебігом захворювання спостерігалось його зниження, у хворих з хронічним та латентним перебігом, навпаки, відмічалось його підвищення. Кількість активних Т-Лф (CD3+DR+) в крові, що була зниженою на початку лікування по всіх групах хворих, після лікування підвищилась у хворих 1-ї, 2-ї та 3-ї груп, що приймали циклоферон, на 20,5 %, 67,7 % та 23,1 % відповідно; у пацієнтів, яким до антибактерійної терапії був включений аміксин - на 39,0; 87,9 та 36,1 % - в1-, 2- та 3-й групі хворих. Відносна кількість активних В-Лф (CD3-DR+) в крові під впливом комплексної терапії з включенням індукторів ІФН по всіх групах хворих зменшувалась в порівнянні до їх початкових показників, але величини контрольного показника не досягла.

В динаміці комплексного лікування спостерігалось зменшення рівня ЦІК в крові у всіх групах хворих, але рівень ЦІК в крові залишався ще значно високим за контрольний показник, і тільки у хворих 2-ї групи, що приймали аміксин, рівень ЦІК в крові знизився до норми. Відмічена нормалізація вмісту IgA та IgМ в сироватці крові хворих на УГХ, а саме: спостерігалась тенденція до зниження рівня IgМ у хворих з підгострим та хронічним перебігом та підвищення знижених рівнів IgA у хворих всіх груп.

Таким чином, використання індукторів ІФН при лікуванні хворих на УГХ сприяло покращенню деяких порушених показників імунного та інтерферонового стану організму. Ступінь змін вивчаємих показників після лікування залежала від перебігу хвороби і виду застосованого індуктора. При використанні аміксину зміни були більш виразними.

У 59 хворих на УГХ зниження продукції -ІФН (< 8 Од/мл) супроводжувалось змінами деяких показників імунного та інтерферонового стану (табл. 4, 5): більш високим рівнем сироваткового ІФН та ЦІК; зниженням спонтанного та індукованого синтезу ФНП, функціональної активності Мц і Нф за показниками ПФ, ФІ, сНСТ і функціонального резерву, а також кількості CD16+ та CD3+DR+ клітин. Щоб з’ясувати, як впливає включення індукторів ІФН до антибактеріальної терапії на порушені