НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

УДК 338.24+332.12

ШВЕЦЬ ВАСИЛЬ ЯКОВИЧ

УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ МІСТА

Спеціальність 08.02.03 – Організація управління,
планування і регулювання
економіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк - 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному гірничому університеті Міністерства освіти і науки України (м. Дніпропетровськ).

Науковий консультант– | доктор технічних наук, професор

Саллі Володимир Ілліч,

Національний гірничий університет Міністерства освіти і науки України (м. Дніпро-петровськ), завідувач кафедри менеджменту.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Рибак Володимир Васильович,

Верховна Рада України (м. Київ),

народний депутат;

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Дорогунцов Сергій Іванович,

Рада по вивченню продуктивних сил

України НАН України (м. Київ),

голова ради;

доктор економічних наук, професор

Берсуцький Яків Григорович,

Обчислювальний центр Інституту економіки промисловості НАН України (м. Донецьк),

заступник директора.

Провідна установа– | Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів), відділ регіональної соціально-економічної політики та територіального управління.

Захист відбудеться “  “ грудня 2003 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “25” листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М.Кузьменко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ринкові трансформації диктують нові вимоги до системи управління соціально-економічним розвитком міста, яке в умовах сучасного історичного переходу набуває особливого значення у зв'язку з унікальною в історії цивілізації роллю міста. Крім національних умов трансформації і переходу до ринкової моделі господарювання відбуваються і глобальні соціально-економічні зміни, що пов'язані з формуванням нових геоекономічних регіонів і супроводжуються зрушеннями у вертикалі ієрархічних схем організації суспільства. Ці процеси відбиваються на численних і складних перетвореннях у виробничо-госпо-дарському комплексі міста, що призводить до структурних змін у соціально-економічній системі. Підвищення ефективності функціонування економіки України вимагає узгодження загальноеволюційних і ринкових методів саморегулювання і тенденцій розвитку регіонів з регулюючою діяльністю держави. У зв'язку з цим особливого значення набуває регулювання виробничо-господарського комплексу міста.

Досягнення світової економічної науки у сфері управління економікою міста не знайшли достатнього відображення в практиці регіонального управління України. Є низка проблем, що ще недостатньо вивчені і вирішення яких дає можливість удосконалити управління розвитком виробничо-господарського комплексу міста в перехідних умовах. Найважливішим аспектом цієї проблеми є необхідність розробки рівноважних механізмів соціально-економічного розвитку міста в перехідних умовах. Це вимагає проведення подальших досліджень і розробки нових підходів до забезпечення економічного розвитку міста.

Актуальність теми обумовлена також необхідністю розробки практичних рекомендацій з підвищення ефективності управління виробничо-господарським комплексом великого промислового міста, характерного для східних регіонів України, в умовах ринкових і структурних трансформацій.

Подальший розвиток теоретичних, методичних і прикладних задач, які стосуються виробничо-господарського комплексу міста, на основі їх збалансованості і конкретних практичних рекомендацій з досягнення оптимальних пропозицій розвитку його промисловості є значущим для адаптації України до нових умов господарювання, що сприятиме виходу її економіки на суттєво новий рівень.

Сукупність цих чинників, теоретичне та практичне значення вирішення проблеми удосконалення управління розвитком виробничо-господарського комплексу міста з урахуванням особливостей перехідного періоду й обумовили актуальність теми і напрями дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідної тематики Національного гірничого університету Міністерства освіти і науки України (м. Дніпро-петровськ) – тема “Вивчення проблем соціально-психологічної адаптації випускників технічного вузу до нових умов на ринку праці”, номер держреєстрації 0102U003040 (2002-2003 рp.); Інституту економіки промисловості НАН України (м. Донецьк) – тема “Наукові основи управління державним сектором промисловості”, номер держреєстрації 0101U001125 (2000-2003 рр.). Частина наукових результатів, одержаних у дисертаційному дослідженні, є підсумком виконання госпдоговірної тематики Центру соціально-економічних досліджень (м. Дніпродзержинськ) у рамках тем: “Реструктуризація соціальної інфраструктури підприємства та побудова моделі її раціонального використання” (2001 р.); “Аналіз професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів і управління кадровим потенціалом підприємства (на прикладі Дніпровського металургійного комбінату)” (2002 р.); “Аналіз ситуації на ринку праці та прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу” (2003 р.).

У наукових дослідженнях автор брав участь як керівник і виконавець тем, підтем, етапів. У рамках зазначених тем було розвинуто теоретичні основи щодо ролі міста в сучасних умовах, розроблено концепцію управління виробничо-господарським комплексом міста.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є подальший розвиток теоретичних підходів до управління виробничо-господарським комплексом міста в сучасних соціально-економічних процесах, розробка методологічних підходів, методичних положень та інструментарію для перебудови і забезпечення оптимальних пропорцій в структурі виробничо-господарського комплексу міста.

Для досягнення мети в дисертації поставлено і вирішено такі задачі:

розроблено теоретичні положення щодо ролі міста в умовах трансформації економіки;

визначено сутність категорії “перехід” як стану розвитку суспільства та соціально-економічного прогресу;

обґрунтовано теоретичні підходи щодо управління соціально-економічним розвитком міста у перехідній економіці;

розроблено концептуальну модель управління розвитком виробничо-господарського комплексу міста у змішаній економіці;

визначено методологічні основи управління розвитком виробничо-господарського комплексу міста;

розроблено концепцію управління містом та економічний механізм її реалізації;

адаптовано економіко-математичні методи для прогнозування розвитку виробничо-господарського комплексу міста;

розроблено пропозиції з підвищення інвестиційної привабливості традиційних для економіки міста галузей;

запропоновано рекомендації щодо створення нових робочих місць у секторі малого підприємництва для подолання структурних деформацій та збільшення зайнятості.

Об'єктом дослідження є соціально-економічні процеси розвитку міста.

Предметом дослідження є управління виробничо-господарським комплексом міста.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є положення економічної теорії і її сучасних концепцій, економічні закони функціонування ринкової економіки, закономірності суспільного розвитку, праці провідних вчених з питань регіонального управління, законодавчі акти Верховної Ради, постанови Уряду України.

Вірогідність і обґрунтованість дослідження і одержаних результатів забезпечувалося використанням загальнонаукових методів логічного узагальнення, прийомів системного й економічного аналізу, синтезу, вибіркового спостереження. Як первинну інформацію використано статистичні дані Державного комітету статистики України, офіційні матеріали органів регіонального управління, на основі аналізу яких дисертант обґрунтував структуру та виявив тенденції розвитку виробничо-господарського комплексу міста і визначив напрями удосконалення управління таким комплексом.

Дослідження тенденцій розвитку виробничо-господарського комплексу промислового міста здійснювалося методами статистичного аналізу, угрупування і узагальнення даних, балансовим і демографічним методами і методами математичного моделювання. На підставі моделей міжгалузевих балансів розроблено варіанти і сценарії управління виробничо-господарським комплексом міста. Метод статистичних угрупувань і узагальнень використовувався для оцінки трудового потенціалу міста. Метод демографічних таблиць застосовано з метою виявляння тенденцій у зміні чисельності і статево-вікової структури міста.

Для обробки економічної інформації, побудови таблиць і графіків використано сучасні технології Microsoft.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в удосконаленні теоретичних підходів до управління розвитком виробничо-госпо-дарського комплексу міста у сучасних умовах, розробці методологічних положень та створенні інструментарію для визначення і забезпечення оптимальних пропорцій розвитку виробничо-господарського комплексу міста.

Положення роботи, що відображають елементи наукової новизни, полягають у такому:

уперше:

розроблено концептуальну модель управління розвитком виробничо-господарського комплексу міста в умовах перехідної економіки, яка виходить з того, що за інших однакових умов добробут територіальної громади залежить від ступеня інтегрованості виробничо-господарського комплексу міста у регіональний та національний, міцності і характеру внутрішніх взаємозв'язків між його суб'єктами, а також необхідності доповнення виробничо-господарського комплексу міста його відносинами із “зовнішнім світом”;

запропоновано концепцію міста-підприємця, яка передбачає об'єднання інтересів державного, громадського і приватного секторів виробничо-господарського комплексу для спільної розробки стратегічних перспектив розвитку міста, створення відповідних для цього структур і мобілізації місцевих і зовнішніх ресурсів;

запропоновано заходи щодо посилення маркетингової орієнтації підприємницької функції в розвитку виробничо-господарського комплексу міста, які виходять з того, що зміна конкурентоздатності тих чи інших територій, лібералізація світової торгівлі і вся індустріалізація суспільства, що прискорюються, призводять до того, що все більше країн стають конкурентоздатними на світовому ринку, причому не тільки у сферах, традиційних для цих країн, але також і у високотехнологічних секторах економіки;

запропоновано методологію оцінки і прогнозування структурних зрушень у виробничо-господарському комплексі міста на основі використання моделей економічного зростання та складання міжгалузевого балансу;

обґрунтовано пріоритетні напрями розвитку виробничо-госпо-дарського комплексу міста на основі підвищення інвестиційної привабливості традиційних галузей спеціалізації економіки міста і розвитку сектора малого підприємництва;

удосконалено:

методичні підходи щодо виявлення тенденцій відтворювальних процесів трудових ресурсів міста на основі оцінки демографічних прогнозів, чисельності працездатного населення, статево-вікової структури. Доведено, що цільові функції програм розвитку для забезпечення відтворювальних процесів, перш за все у промисловому місті, повинні бути спрямовані на розробку заходів демографічної політики;

дістали подальшого розвитку:

дефініція “перехід” щодо визначення переходу як стану соціально-економічного розвитку, який забезпечує новий рівень і більш складний порядок нового історично визначеного стану, припускає високий ступінь розвиненості, достатню стабільність, збереження визначених елементів, можливості прогресу (обумовлюється діючими структурами колишньої системи), необхідних для свого забезпечення. Глобальний перехід припускає не тільки і не стільки руйнування відповідних елементів старої системи в цілому (у тому числі функціонально значущих), але насамперед несучих конструкцій, що лежать в основі такої системи, коли не просто заміщуються застарілі форми новими, але останні набувають нову природу, характер і для них встановлюються нові принципи їхнього функціонування;

заходи державного регулювання економічного розвитку регіонів, які спрямовані на підвищення їх інвестиційної привабливості на основі удосконалення інфраструктури як синтетичного показника умов господарювання та надання певного набору пільг потенційним інвесторам.

Практичне значення одержаних результатів. Пропозиції та рекомендації використано Комітетом Верховної Ради України з питань промислової політики і підприємництва при підготовці Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та при опрацюванні "Заходів щодо реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні на 2003 рік" (довідка № 06-11/12-470 від 12.11.2003 р.).

Запропоновані заходи щодо створення нових робочих місць у регіоні використано при розробці Програми соціально-економічного та культурного розвитку Дніпропетровської області на 2003 рік (довідка № /03-25 від 03.02.2003 р.).

Наукові розробки і рекомендації щодо управління розвитком виробничо-господарського комплексу міста, підвищення інвестиційної привабливості традиційних галузей економіки і регулювання ринку праці враховано і застосовано при розробці та реалізації Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Дніпродзержинська на
2003 рік (довідка про використання результатів № и-07/146 від 14.03.2003 р.) і міської Програми підтримки малого підприємництва на 2003-2004 роки (довідка № и-17/654 від 10.10.2002 р.).

Результати досліджень теоретичного і прикладного характеру активно використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (довідка № від 15.04.2003 р.) та Дніпродзержинського державного технічного університету (довідка № /236 від 15.05.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Автору належать наукові ідеї роботи, теоретичні розробки, результати обробки інформації, вибір методів дослідження. Він є безпосереднім учасником практичних впроваджень наукових досліджень. Внесок автора в колективні опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні результати доповідалися і були схвалені на конференціях різних рівнів: Міжнародна наукова конференція “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський союз: інвестиційні аспекти” (1999 р., м. Ялта-Форос); Всеукраїнська науково-технічна конференція “Регіоналізація економіки і здійснення адміністративної реформи в Україні” (2000 р., м. Дніпродзержинськ); IV Всеукраїнська науково-практична конференція “Вдосконалення механізму управління великим промисловим бізнесом в умовах реформування економіки України” (2000 р., м. Запоріжжя); Всеукраїнська науково-практична конференція “Теорія та практика управління в трансформаційний період” (2001 р., м. Донецьк); Друга міжнародна науково-практична конференція “Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації” (2001 р., м. Дніпро-петровськ); Ювілейна міжнародна конференція “Предизвикателства пред икономическата наука и образование в началото на XXI век”(2001 р., Болгарія); Всеукраїнська науково-практична конференція “Управление региональным развитием” (2002 р., м. Сімферополь).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у 47 наукових працях, з яких 6 монографій (3 індивідуальні), 21 стаття у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, 7 матеріалів наукових конференцій, 3 навчальні посібники. Загальний обсяг публікацій – 76,17 д. а., з них особисто автору належить 69,07 д. а.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти глав, висновків, списку використаних джерел (190 найменувань) і трьох додатків.

Основний текст дисертації викладено на 391 сторінці, вона містить 35 рисунків, 49 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Місто в сучасних соціально-економічних перехідних процесах. Систематизовано та проаналізовано основні теорії регіонального розвитку, розглянуто перехід як стан розвитку та соціально-економічного прогресу, а також визначено роль міста в умовах переходу від індустріальної до постіндустріальної епохи.

З філософської точки зору розвиток як форма прояву соціальної еволюції припускає зміну стану й ускладнення його змісту і включає як необхідний відповідний засіб підвищення рівня – перехід. Перехід виступає як структурно необхідний компонент еволюції складного, і насамперед еволюції соціального, що має свої особливі характеристики (включаючи спрямованість руху, зворотні зв'язки, перехідні явища тощо). Однак, незважаючи на те що проблемі переходу останнім часом приділяється досить багато уваги і термін “перехід” – один з найбільш уживаних, він, по суті, досі не визначений теоретично, не розкритий як за змістом, так за своїм функціональним навантаженням. Залежно від обсягу і характеру змін перехід фіксує різні за значенням в історичному розвитку рівні або стадії історичного розвитку суспільства, а залежно від ступеня, обсягу і глибини перетворень перехід як необхідний структурний компонент історичного розвитку виконує різне функціональне навантаження і має різні характеристики, що його визначають. Але в усіх випадках – це механізм і засіб зміни історичного стану, сходження до нового рівня чи встановлення історично нового стану, який передбачає розрив безперервності і визначеного напряму системного руху (чи руху історично визначеної системи) до цілісності. Виступаючи складовою частиною розвитку, механізмом зміни (його структури, спрямованості, змісту), перехід, по-перше, є самостійним складним явищем, що несе в собі як властивості і якості перехідного стану взагалі, так і переходу, що здійснюється в рамках соціального руху; по-друге, явищем розвитку, а тому містить визначальні та сутнісні особливості останнього; по-третє – явищем соціального світу, і тому несе специфіку останнього не тільки у своєму змісті, але і особливостях здійснення. Як конструктивний елемент розвитку перехід сам утворює певний, особливий стан – перехідний стан. Як особливий стан розвитку він включає підвищену динамічність еволюційного процесу. Тільки підвищена рухливість процесів, так зване "розгойдування", збільшення їх амплітуди, порушення стійкості – забезпечують можливість відриву від старого. Крім того, стан переходу повинен мати значний запас "енергії" для структурування принципово нового (рис. ).

Набір заходів державного регулювання економічного розвитку регіонів не підкоряється єдиній теоретичній концепції і розрізняється за країнами залежно від проблем, характерних для конкретної держави. При цьому всі заходи, які використовують для підвищення привабливості регіонів для приватних інвесторів, можуть бути розділені на дві принципово різні групи: 1) поліпшення властивостей території, удосконалення інфраструктури (причому інфраструктуру в даному випадку можна розуміти в широкому значенні як синтетичний показник умов господарювання в даному районі); 2) надання певного набору пільг інвесторам, що приходять у регіон (маються на увазі насамперед податкові пільги). При виборі варто враховувати, що розвиток інфраструктури дозволяє створити сприятливі умови для зростання економіки регіону на довгострокову перспективу, а фінансова підтримка компаній у ряді випадків може дати лише тимчасовий ефект.

С Т А Р Е

Н О В Е

Рис. 1. Структура перехідного стану

Сучасна "адаптаційна" модель регіональної політики не виключає застосування обох типів заходів. Але розвиток інфраструктури є більш "безпечним": навіть у тому випадку, коли при ухваленні рішення відбудеться помилка з визначенням перспективних з погляду економічного зростання регіонів, у довгостроковому плані ця міра все одно буде мати позитивний ефект. Пільги для інвесторів доцільні лише в тому випадку, якщо до моменту закінчення їх дії регіон, у якому вони застосовуються, стане сприятливим місцем розміщення підприємств завдяки природним процесам.

Для більшості сучасних міст у будь-яких умовах господарювання найважливішою є проблема зайнятості. Тому для пом'якшення соціальних конфліктів на загальнонаціональному і муніципальному рівнях здійснюються різні програми допомоги безробітним. В економічних умовах розвинених країн подібні програми дозволяють забезпечити відносно прий-
нятний рівень споживання для всіх верств населення, однак це створює суттєві фінансові труднощі для міської влади, різко обмежуючи можливості подальшого розвитку інфраструктури міста. Сучасна інноваційна політика відбиває зусилля, спрямовані на підвищення конкурентоздатності міст за рахунок факторів науково-технічного прогресу. Вона включає передачу технологій, підвищення кваліфікації, маркетинг і розробку стратегій розвитку за участю установ вищої освіти, науково-дослідних інститутів, а також обмін знаннями на міському, національному і міжнародному рівнях. Важливим є також створення умов формування інноваційного середовища у містах. Нові сектори-кластери характеризуються як сукупність взаємозалежних сфер виробничих і невиробничих видів діяльності і послуг, що концентруються навколо ключового виробництва. Підвищується роль міст як “міст-підприємців”, коли місцеві влади виступають як ініціатори, посередники і підприємці. Для таких міст першорядного значення набуває задача розвитку “організаційного потенціалу”, що включає всі наявні ресурси, “важку і м'яку” інфраструктури, фінансовий потенціал, екологічні характеристики, міську культуру в широкому сенсі цього слова й особливо організаційні фактори. Тут основне завдання полягає в ефективній організації всього процесу міського розвитку в співробітництві з основними учасниками і з залученням до цієї діяльності жителів. Найбільш суттєвими факторами для формування організаційної здатності міста є: “лідерство”, “бачення майбутнього і стратегії”, “політична підтримка”, “суспільна підтримка” і ефективна “робота в мережі”.

Розділ 2. Досвід формування систем управління розвитком виробничо-господарського комплексу міста. Досліджено сучасний досвід управління розвитком міста, моделі місцевого самоврядування та розроблено концепцію управління виробничо-господарським комплексом в умовах змішаної економіки.

Організація управління містом може оцінюватися за п'ятьма критеріями: склад учасників процесу управління, компетентність, цілісність, демократичний зміст, ефективність. Управління містами не зводиться до функції, яку виконують офіційні адміністративні органи, а є складною груповою дією, в якій беруть участь як представники державних структур, так і цільові групи, а також окремі особи. Поняття “управління” містить у собі як практичні результати управління, так і структуру, за допомогою якої таке управління здійснюється. Місцеві влади повинні активно залучати до своєї діяльності представників інших державних чи напівдержавних секторів, а також приватний сектор, які мають прямий або непрямий вплив на розвиток ситуації в місті. З погляду організаційного потенціалу така взаємодія повинна бути розвинута до рівня особливої культури партнерства, при якій співробітництво між державними і приватними партнерами буде процвітати. Важливе значення має залучення до адміністративного управління ключових фігур. Це повинне бути управління, засноване або на професійній компетенції (позиція в адміністративній ієрархії, фінансові здібності, специфічні “ноу-хау” чи інші можливості), або на особистих якостях офіційних чи приватних осіб, що успішно виконують функцію “штовхача проекту”.

Абсолютною умовою стійкого розвитку є загальне уявлення про шляхи розвитку міста, що покладено в основу визначення відповідної послідовної стратегії, оформленої у вигляді довгострокового плану або концепції. Фінансова підтримка і масштаб залучення вищих адміністративних рівнів (міжнародного, національного, регіонального) є додатковими умовами формування організаційного потенціалу. У складі організаційного потенціалу важливою складовою є здатність формувати і реалізовувати різні проекти розвитку міста. Яким би важливим не був проект за його значенням для стійкого розвитку міста, відсутність підтримки з боку тих, хто безпосередньо бере участь у його реалізації чи є зацікавленим у його успішному просуванні – особливо населення або представники ринкових структур (наприклад, приватні інвестори), – може знизити шанси на успіх. Підприємницький характер підходу, що висуває на перший план створення і активізацію стратегічних мереж і наявність комунікаційних можливостей, є необхідним для вирішення задач, які виникають сьогодні перед керівниками міст. Економічна глобалізація підсилює конкуренцію не тільки серед підприємств, а також і серед міст, регіонів, різних країн і їх союзів. Конкуренція сприяє зростанню економічних потенціалів, які впливають на рішення людей, де жити, де працювати і куди інвестувати.

Місто-підприємець – це місто, в якому основні групи інтересів у державному, приватному і громадському секторах приходять до рішення про необхідність спільної розробки перспектив розвитку міста, створення структур для реалізації цих перспектив і про мобілізацію для цього місцевих і зовнішніх ресурсів. Хоча існують суттєві розходження між містами, зокрема у тому, наскільки погоджене їх бачення майбутнього розвитку міста, проте протягом останнього десятиріччя рух ішов убік розвитку підприємницького підходу, посилення конкуренції між містами і свідомої підтримки стратегій і проектів розвитку, розроблених для конкретних територій. Головна мета міста-підприємця міститься в максимізації таких характеристик: економічна розмаїтість виробничого сектора і сектора послуг, особливо в галузях з високою доданою вартістю, а також розмаїтість товарів, що йдуть на експорт чи заміняють імпортовані; наявність кваліфікованого людського капіталу; раціонально організоване середовище. Успіху досягнуть ті міста, в яких будуть люди, здатні працювати у сферах, що вимагають високого рівня знань і умінь використовувати сучасні інформаційні технології, правильно організовані інституціональні мережі. Конкурентоспроможні міста мають потребу в наявності різноманітних зв'язків між установами вищої освіти, науковими інститутами, приватними фірмами й урядом для більш ефективного використання знань та інтелектуальних здібностей освічених людей.

Розділ 3. Методологічні основи управління розвитком виробничо-господарського комплексу міста. Розроблено методологічні основи управління розвитком виробничо-господарського комплексу міста, передумови формування системи управління, її концептуальну модель та місце ринку праці в системі розвитку міського господарства, методи прогнозування розвитку виробничо-господарського комплексу міст. На прикладі економіки міста теоретично досліджено вплив ринкових сил, що визначають масштаб міської економіки.

Формування нової структури місцевого господарства в умовах побудови ринкових відносин має здійснюватися з урахуванням ринкоутворюючих факторів і вимог ринку. Оскільки метою економічних перетворень в Україні є побудова соціально орієнтованої економіки, критерієм вибору напрямів структурних перетворень у регіонах і на місцях має бути реалізація соціальних програм. Розвиток виробничо-господарського комплексу міста означає діяльність, яку проводять органи місцевого самоврядування спільно з місцевими громадськими організаціями для стимулювання або підтримки ділової активності та розвитку сфери зайнятості. Основним завданням місцевого економічного розвитку є створення нових робочих місць у тих секторах економіки, які є перспективними для конкретної місцевості, на базі її людських, природних та інших ресурсів.

Політика впливає на рівноважну чисельність робочої сили тим, що здійснює зміщення кривих попиту та пропозиції в місті. Орган місцевого самоврядування може сприяти оптимізації попиту і пропозиції в напрямі зміщення кривої попиту вправо, якщо буде поліпшувати місцеву систему освіти, комунальні послуги, господарську інфраструктуру і знижувати податковий тягар на підприємства (рис. ).

Рис. 2. Зміна під впливом маркетингової діяльності місцевої
влади попиту і пропозиції

Орган місцевого самоврядування може сприяти зміщенню кривої пропозиції вправо, якщо буде поліпшувати комунальні послуги і житлову інфраструктуру, а також знижувати податки на мешканців міста. У державі не розпочато жодного комплексу програм, які були б чітко спрямовані на місцевий економічний розвиток, і не існує відповідної стратегії. Отож державна політика залишається невизначеною. Відродження економіки та вироблення відповідної стратегії сьогодні є в компетенції органів місцевого самоврядування. Тому регіональні та місцеві органи планування повинні розробити стратегію економічного розвитку, що спиратиметься на місцеву ресурсну базу (як людські, так і матеріальні ресурси), тільки тоді вона буде ефективною. Основою організації та управління сучасним ринковим господарством має стати концепція регіонального маркетингу, сутність якої – орієнтація на споживача, врахування його інтересів і прагнення забезпечити одержання доходу виробниками для подальшого розвитку їхньої діяльності. Реалізація принципів регіонального маркетингу стосовно регіонального ринку праці дозволяє запропонувати комплексний підхід до формування регіональної політики, його регулювання і розвитку, який містить такі етапи: формування і накопичення інформаційної бази даних про стан ринку праці; визначення необхідності в проведенні додаткових соціологічних обстежень; експертиза і вибірковий контроль зібраної інформації з метою підтвердження її вірогідності; факторний аналіз пропозиції робочої сили; розрахунок прогнозних оцінок ринку праці; обґрунтування цілей і пріоритетів регіональної політики розвитку ринку праці; розробка системи заходів щодо регулювання регіонального ринку праці (регіональних програм); моніторинг виконання прогнозу і прийнятих програм та їх коригування.

Соціально орієнтоване функціонування ринку праці є найважливішим параметром ринкової економіки і передбачає раціональний розподіл робочої сили між галузями народного господарства, оптимальні масштаби зайнятості населення, стимулювання розвитку трудового потенціалу країни, поширення сучасних методів управління і систем мотивації праці, підвищення якості життя. Під ринком праці в системі розвитку місцевого господарства мається на увазі система суспільних відносин, пов'язаних з найманням і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем на даній території. Ринок праці стає найважливішим елементом у системі регіональних ринків, що забезпечують реалізацію цільової спрямованості регіонального відтворювального процесу.

Розвиток сфери зайнятості або створення нових робочих місць - це види діяльності, які ведуть місцеві організації (громадські чи приватні), щоб розширити можливості працевлаштування у певній місцевості або населеному пункті, особливо для малозабезпечених та безробітних осіб. При цьому використовується концептуальна модель міського ринку праці, за допомогою якої можна описати процес економічного розвитку (рис. ). |

Аналіз стану питання

Формування і накопичення інформаційної бази даних

Визначення необхідності у проведенні додаткових соціологічних обстежень

Експертиза і

вибірковий контроль інформації
з метою підтвердження
її достовірності |

ні

так

Факторний аналіз пропозиції робочої сили

Розрахунок прогнозних оцінок ринку праці

Обґрунтування цілей і пріоритетів регіональної політики розвитку ринку праці

Розробка системи заходів щодо регулювання регіонального ринку праці (регіональних програм)

Моніторинг виконання прогнозу
і прийнятих програм

Рис. 3. Схема процесу розробки системи заходів щодо
регулювання регіонального ринку праці

У подальшому дослідженні економічний розвиток міста в умовах змішаної економіки ринкового типу характеризується збільшенням сукупної чисельності працюючих (робочих місць). Тобто такий розвиток є результатом підвищеного попиту на робочу силу (викликаного зростанням попиту на вироблені в місті товари і послуги) або більш значної пропозиції робочої сили (пов'язаної з міграцією в місто).

Розділ 4. Економічний механізм реалізації концепції системи управління містом. Адаптовано інструменти економіко-математичного прогнозування, зокрема методологія регіонального міжгалузевого балансу для визначення структурних змін в економіці міста, а також розраховано сценарії розвитку міського господарства та зроблено їх оптимізацію.

Перехід до ринкових відносин дозволяє розглядати регіон як економічну підсистему із сильним взаємозв'язком своїх основних елементів, що забезпечують відтворювальні процеси на регіональному рівні. Концептуальна модель управління розвитком міста полягає в поєднанні в процесі управління цілей економічної, соціальної і екологічної політики.

У системі управління на регіональному рівні особливе місце посідає комплексний економіко-статистичний аналіз міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків на основі регіональних міжгалузевих балансів (РМГБ), що дозволяє розробити схему взаємодії елементів регіональної системи управління “адміністрація – господарюючі суб'єкти”. Використання математичних моделей РМГБ для визначення конкретного механізму управління на регіональному рівні припускає розробку індикативних планів за заданими критеріями оптимізації.

Моделі РМГБ дають можливість у системі “адміністрація – господарюючі суб'єкти” реалізувати такі основні завдання, адаптовані для задач прогнозування та індикативного планування: визначення кінцевого попиту кожної галузі за заданими валовими випусками; визначення валових випусків за заданими обсягами кінцевого попиту; комбіновані моделі визначення обсягів кінцевого попиту за одними галузями, якщо задані валові випуски – за іншими.

Функціональні можливості РМГБ дозволяють розраховувати зміну випусків і витрат виробничих ресурсів залежно від зміни структури кінцевого попиту, що значно розширює можливості моделей на основі РМГБ як інструменту управління в системі “адміністрація – господарюючі суб'єкти” (рис. ).

Критерій оптимальності функціонування підсистеми “адміністрація – господарюючі суб'єкти” спрямовано на максимізацію добробуту населення в рамках стійкого соціоекономічного й екологічного розвитку регіональної системи. Зокрема, можливі такі модифікації критерію: максимізація внутрішнього кінцевого попиту або кінцевого внутрішнього споживання при фіксуванні іншого кінцевого попиту; максимізація внутрішнього кінцевого попиту (або кінцевого споживання) у заданому асортименті; максимізація виробництва предметів споживання на одного зайнятого або на одного жителя регіону. Вибір оптимального управлінського рішення засновано на багатокритеріальній оптимізації безлічі припустимих рішень, для яких одночасно необхідно поліпшити всі локальні показники ефективності (або поліпшити хоча б один з них, не погіршуючи інших), що відповідає принципу Парето, а приналежні йому рішення є ефективними або оптимальними. Приведені варіанти розрахунків дають можливість розробити короткострокові прогнози кінцевого попиту диференційовано як за функціональними елементами, так і за прийнятою галузевою диференціацією, а також ті обсяги валового випуску, що дозволяють забезпечити задану структуру і обсяги кінцевого попиту з урахуванням обмежень за ресурсами виробництва. Індикативне планування на базі розроблених прогнозів є основним елементом управління в системі “адміністрація – господарюючі суб'єкти” спочатку на етапі розробки, а потім – забезпечення реалізації оптимізаційних задач.

Рис. 4. Завдання управління містом на основі моделі РМГБ

Сфера припустимих варіантів, або множина Парето, дає можливість вибрати оптимальні варіанти галузевої структури кінцевого попиту при його функціональній структурі (рис. 5).

Для м. Дніпродзержинська з метою визначення структури валового випуску і кінцевого попиту були розраховані матриця прямих витрат (А), вектори випуску (Х) і кінцевого попиту (Y)

(1)

Матриця коефіцієнтів повних витрат (В) та вектор їх сум за стовпцями (bj) відповідно складуть

(2)

bj = (2,114 + 0,393 1,106+1,522) = (2,537 2,628). (3)

Рис. 5. Множина точок Парето за варіантами галузевої структури
кінцевого попиту при його функціональній структурі

Елементи вектора bj оцінюють потребу у валовому випуску на одиницю кінцевого попиту кожної галузі. Більш високий приріст валового випуску дає кінцевий попит галузі “послуги”, оскільки її мультиплікатор (b2 = 2,628) вищий, ніж для галузі “готова продукція” (b1 = 2,537).

Сценарії розвитку базуються на допущеннях, наприклад, задається галузева структура сукупного кінцевого попиту: =0,8; 0,2. Тоді вектор-стовпчик випусків галузей, необхідних для отримання одиниці загального попиту, складе

. (4)

Тобто на 1000 грн. загального обсягу кінцевого попиту на рівні регіону необхідно виробити 1936,4 грн. готової продукції, а обсягу послуг – на 618,8 грн. Таким чином, валовий випуск розрахунково повинен скласти 2555,2 грн.

З урахуванням структури вектора , а також при припущені, що валові нагромадження збільшуються у 2 рази, тобто вектор Q=, розраховується структура валового випуску і кінцевого попиту

(5)

(6)

(7)

(8)

де N1 – обмеження за виробничими потужностями; Q – валові нагромадження; Z – розмір кінцевого попиту. Тобто при заданих обмеженнях оптимальний обсяг кінцевого попиту складе 1556,2 млн. грн., оскільки обмежуючим фактором виступають потужності галузі “послуги”.

Загальний обсяг випуску за галузями складає за:

сектором “готова продукція”

Х1* = 1,936 * 1556,2 + 146,04 = 3158,84; (9)

сектором “послуги”

Х2* = 0,62 * 1556,2 + 36,5 = 1001,3. (10)

Двоїсті оцінки () для сектора “послуги” будуть складати: тобто зростання виробничої потужності за галуззю “послуги” на “малу одиницю” буде супроводжуватися зростанням кінцевого попиту на 1.61.

Одержані оптимальні обсяги випусків і кінцевого попиту задовольняють також і обмеження за ресурсами праці (T)

млн. люд.-год., (11)

де F – повні витрати праці по галузях.

Необхідні ресурси праці для реалізації цього оптимального плану менші за ті, які має регіон (283,5 млн. люд.-год.).

Таким чином, можна розрахувати будь-яку оптимізаційну програму валового випуску й кінцевого попиту для реалізації заданих цільових функцій.

Сформоване співвідношення між кінцевим попитом, валовим випуском і проміжним споживанням не дає можливості розрахувати множину Парето, якщо як цільову функцію вибрати, наприклад, зростання кінцевого споживання в два рази, що свідчить про відсутність потенційних можливостей для її реалізації. У цьому випадку на рівні регіону необхідно в першу чергу переглядати економічний механізм формування прямих витрат, тобто в сфері матеріаломісткості і в структурі проміжного споживання. Модель міжгалузевих цін і доданої вартості залежно від заданих цілей функціонування системи “адміністрація – господарюючі суб'єкти” дозволяє розрахувати можливі варіанти зміни регульованих на рівні регіону параметрів – цін і коефіцієнтів доданої вартості в структурі валового випуску. З позиції управління на регіональному рівні можливий варіант збільшення доходів у секторі “послуги”, що буде одночасно супроводжуватися значним зростанням цін у даному секторі. Це необхідно враховувати при розробці програм розвитку, тобто одночасно потрібно розробляти механізм компенсації для пом'якшення фінансового навантаження при такому зростанні цін. Оптимальний, за Парето, розподіл структурних елементів валової доданої вартості на забезпечення функціональної структури кінцевого попиту забезпечує одночасно і реалізацію соціального критерію, тобто максимізацію кінцевого попиту з одночасним зростанням валового накопичення. На основі математичних моделей регіональних міжгалузевих балансів було розроблено конкретні сценарії розвитку міського господарства, що за заданими критеріями оптимізації дозволяють обґрунтувати і розробити механізми реалізації задач управління на регіональному рівні. Для забезпечення максимізації кінцевого попиту і подвійного збільшення валового накопичення необхідні такі обсяги випуску у поточних цінах 2001 р.: “готова продукція” – 4035,9 млн. грн.; “послуги” – 1001,3 млн. грн., тобто зростання першого сектора на 40%, а другого – на 55%. Загальні витрати праці для реалізації даного варіанта розвитку повинні скласти 254,5 млн. люд./год. у рік. У той же час прогнозні розрахунки чисельності працездатного населення, наприклад, на 2005 р. свідчать про те, що при збереженні інтенсивності трудового навантаження в розрахунку на одного зайнятого і питому вагу зайнятих у контингенті працездатного населення потенційні можливі ресурси праці складуть тільки 192,4 млн.люд./год. на рік. Для реалізації приведеного сценарію розвитку дефіцит ресурсів праці складе 62,1 млн. люд./год. на рік, або 24,4%.

Ураховуючи, що підвищення інтенсифікації використання живої праці практично вичерпано, реалізація даного сценарію потребує в першу чергу вирішення задач, які пов'язані з додатковим залученням населення у сферу виробництва в працездатному віці; з підвищенням рівня зайнятості населення, тому що в даний час рівень зайнятості становить тільки 46,7% від усього працездатного населення; додатковим залученням у сферу зайнятості осіб старших вікових груп. Ще один дуже важливий напрям пов'язаний зі зростанням ефективності витрат живої праці, тому що в секторі “послуги” продуктивність праці у 5,81 рази нижча, ніж у секторі “готова продукція”. Можлива зміна у секторальній структурі господарства на користь сектора “послуги” буде супроводжуватися зростанням частки оплати праці в структурі валової доданої вартості і зниженням рівня споживання основного капіталу, тобто капіталомісткості ВДВ.

При сформованих міжгалузевих зв'язках і функціональному розподілі як валового випуску, так і кінцевого споживання неможливо одночасно забезпечити зростання поточного споживання і обсягу інвестицій. У цьому варіанті сценарію повинні розроблятися пріоритетні напрями розвитку. На основі ієрархії цілей визначається черговість задач і формуються необхідні механізми їхньої реалізації. Зростання доходів у секторі “послуги” супроводжується і суттєвим зростанням цін, тому при реалізації даного сценарію потрібно розробляти механізм компенсації для “пом'якшення” посилення фінансового навантаження на населення і забезпечення його платоспроможності. Водночас за сектором “готова продукція” спостерігається “фінансова стійкість” до цінової політики у секторі “послуги”. Єдиним обмеженням у цьому випадку виступає тільки обсяг внутрішнього попиту. Регулювання обсягів і напрямів зовнішніх зв'язків – міжрегіонального і зовнішньоторговельного обміну – пов'язано з оцінкою потреб в обмежених ресурсах виробництва. При дефіциті основного капіталу механізм управління має бути спрямований переважно на забезпечення капіталомісткого ввозу і менше – капіталомісткого вивозу. При сформованій галузевій структурі регіонального валового продукту та існуючих міжгалузевих зв'язках у регіоні вичерпано можливості для істотного зростання кінцевого споживання. Дослідження показало, що для забезпечення, наприклад, хоча б двократного зростання кінцевого споживання основні завдання управління повинні бути спрямовані на зниження питомої ваги проміжного споживання, тобто зниження витратомісткості виробництва продукції і послуг на регіональному рівні, структурну перебудову господарського комплексу регіону. Джерелом інформації для розробки РМГБ можуть бути тільки спеціальні одноразові вибіркові обстеження. На підприємствах промисловості і будівництва проводиться суцільне, а на інших підприємствах – вибіркове обстеження на основі спеціальних бланків обліку “чистих” галузевих витрат на виробництво (одноразові витрати на виробництво товарів і послуг у різних галузях) за номенклатурою галузей МГБ, що використовуються у наш час при розробці МГБ або таблиць “витрати – випуск” на макрорівні. У міжнародній практиці використовується тільки вибірковий метод, що є значно дешевшим у порівнянні із суцільним. Такий підхід може бути використаний для розробки регіонального міжгалузевого балансу з будь-яким рівнем диференціації галузей залежно від цілей його розробки.

Розділ 5. Напрями розвитку виробничо-господарського комплексу міста. Визначено основні напрями розвитку виробничо-господарського комплексу міста на підставі перспективних розрахунків трудового потенціалу, підвищення інвестиційної привабливості традиційних галузей економіки міста та розвитку малого підприємництва.

Проведене дослідження демографічної ситуації та трудового потенціалу у взаємозв'язку з розвитком виробничо-господарського комплексу міста свідчить, що у регіоні спостерігається тенденція депопуляції постійного населення внаслідок зниження народжуваності і високого рівня смертності. Депопуляція супроводжується постарінням населення – підвищенням частки старших вікових груп у загальній чисельності населення.

Прогнози чисельності і статево-вікової структури населення розроблено на