КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

САТТАРОВА ЗЕРА МАМБЕТІВНА

УДК 811. 512. 145

ОМОНІМИ В СУЧАСНІЙ КРИМСЬКОТАТАРСЬКІЙ МОВІ

(НА РІВНІ ЛЕКСЕМ І СЛОВОФОРМ)

Спеціальність 10.02.13 – мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії.

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Меметов Айдер Меметович,

Таврійський Національний університет

ім. В.І. Вернадського,

відділення сходознавства і

кримськотатарської мови та літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Білецька Ірина Платонівна,

Голова міжнародної громадської асоціації “Подолання”

кандидат філологічних наук, доцент

Акмолаєв Єнвер Сеїдаметович,

Кримський державний інженерно-педагогічний університет,

доцент кафедри кримськотатарської мови та літератури

Провідна установа Київський національний лінгвістичний університет.

Захист відбудеться 12.11.2003 р. 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 174. 01 Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (01001 м. Київ, вул.. Грушевського , 4).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4, к. 207).

Автореферат розісланий 10.10.2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент І.М. Дрига

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом останніх десятиліть семантика становить ядро мовознавства. Сучасні лінгвокомунікативні, прагматичні, когнітивні, етнолінгвістичні дослідження ґрунтуються на вивченні семантичних явищ. Семантичний аналіз лежить також в основі порівняльно-історичного підходу, який розвивається і в наш час, зокрема, завдяки залученню даних раніше не досліджуваних або недостатньо вивчених мов. Проблеми семантики і семасіології як її розділу, що вивчає лексичну семантику, містять ряд питань, пов’язаних із виокремленням та описанням мовних одиниць (перш за все слів) на основі семантичних відношень різних типів, які існують і між словами (синонімічні, антонімічні, гіпо-гіперонімічні та інші), і між значеннями багатозначного слова (полісемія, енантіосемія). У цьому контексті окремою проблемою є омонімія як явище, що базується на запереченні зв’язку значень. Для того щоб визначити деякі явища як омонімічні, розмежувати омонімію й полісемію та вирішити ряд конкретних питань, пов’язаних з омонімією, необхідно здійснити семантичний аналіз цих явищ.

Різні аспекти омонімії, пов’язані з визначенням її сутності як явища мови, класифікацією омонімів, вивченням походження омонімів, проблемами семантичного словотворення, розмежування полісемантичних та омонімічних слів, роллю омонімії в розвитку мови тощо досліджувалися Ш. Баллі, Р. Годелем, Дж. Жільєроном, Дж. Лайонзом, Б. Трнкою, С. Ульманном, О.С. Ахмановою, Л.А. Булаховським, В.В. Виноградовим, Л.В. Малаховським, А.І. Смирницьким, І.С. Тишлером, А.Я. Шайкевичем та іншими вченими. Теоретичні та практичні питання омонімії були спеціальним предметом дискусій на багатьох наукових конференціях, у тому числі й міжнародних. Вивченню омонімічних відношень та омонімів на матеріалі тюркських мов присвячено роботи П.А. Азимова, К. Аханова, М.Х. Ахтямова, Р. Бекджанової, А.А. Гасанова, А. Джафарова, М.М. Миртоджієвої, Г.Г. Мусабаєва, Е.В. Севортяна, А.А. Юлдашева, Б.М. Юнусалієва та інших учених. Проте всебічне наукове дослідження омонімії в тюркології, у тому числі визначення межі між явищами омонімії та полісемії, вивчення шляхів виникнення омонімів, укладання словників омонімів тощо, почалося лише зараз.

Необхідність вивчення омонімії викликана і потребами прикладної лінгвістики. Укладання тлумачних і двомовних словників, створення ефективних програм автоматичної обробки тексту, вдосконалення методики викладання мов – не лише рідної, але й іноземних, – нагально потребують поглибленого дослідження проблем омонімії, з’ясування її внутрішніх закономірностей, визначення її місця в загальній системі мови. Вивчення омонімії викликає значне зацікавлення і у зв’язку з широко розгорнутою роботою зі статистичного вивчення лексики.

Таким чином, актуальність даного дисертаційного дослідження визначається належністю обраної теми до широкого кола найважливіших сучасних мовознавчих питань, що стосуються проблем лінгво-культурної комунікації, розвитку мови та її сучасного стану, лексичної семантики та інших, що набувають особливого значення для кримськотатарської мови у зв’язку з її недостатнім теоретичним вивченням і, зокрема, з недослідженістю омонімії.

Досі не здійснено лінгвістичного осмислення проблеми омонімії в сучасній кримськотатарській мові. Деякі пов’язані з цим питання зачіпаються в роботі А. Меметова “Об омонимии в крымскотатарском языке”, навчальних посібниках і окремих статтях. 275 омонімічних рядів наведено у двомовному словнику С. Усеїнова “Крымскотатарско-русский словарь”. Зазначених робіт явно недостатньо для того, щоб вважати вивчення омонімії в кримськотатарській мові вичерпаним чи хоча б задовільним. Донині в мовознавстві немає чіткого визначення основних понять омонімії. Більше того, деякі важливі поняття омонімії ще не виявлено. Не впорядкована термінологія, недостатньо розроблені наукові класифікації, які б адекватно відбивали характер формально-змістових відношень між різними класами омонімів, не вивчені кількісні характеристики омонімічних рядів, не з’ясовано шляхи виникнення омонімів у кримськотатарській мові. Недостатньо опрацьовано питання омонімічної лексикографії, зокрема щодо відображення складу омонімічного ряду в структурі словника і словникової статті.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу здійснено відповідно до теми науково-дослідної роботи відділення сходознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка №99099 “Дослідження актуальних проблем східної філології” (керівник теми – доктор філологічних наук, професор Г.І. Халимоненко).

Мета і завдання роботи. Мета дисертаційного дослідження полягає в різноаспектному вивченні омонімів сучасної кримськотатарської мови (на рівні лексем і словоформ), включаючи їх класифікацію і походження.

Досягнення визначеної мети передбачає вирішення таких завдань:

1. На основі аналізу існуючих лінгвістичних концепцій виробити критерії для розмежування омонімів і багатозначних слів.

2. Дослідити і систематизувати різноманітні типи омонімів та омонімічних явищ у сучасній кримськотатарській мові залежно від лексичних, граматичних, фонетичних, графічних особливостей.

3. Вивчити шляхи виникнення різноманітних типів омонімів у кримськотатарській мові.

4. Укласти словник омонімів сучасної кримськотатарської мови.

Методи дослідження і методологічна основа. Особливості обраної теми викликали необхідність використання комплексу методів для досягнення визначених мети і завдань. Як провідний застосовувався метод синхронного аналізу, у разі необхідності його доповнювало діахронне вивчення мови. Для визначення складу та кількісних відношень компонентів використовувався метод кількісного і якісного аналізу. Для з’ясування ставлення носіїв кримськотатарської мови до проблеми омонімії і полісемії проводилося анкетування. У деяких випадках для порівняння омонімічних явищ кримськотатарської мови з подібними в інших тюркських мовах, – а саме в турецькій, узбецькій, башкирській, азербайджанській, – послуговувалися порівняльним методом. Для підтвердження визначень омонімів, які наводяться в дисертації, вдавалися до методу семантичного опису лексичних одиниць кримськотатарської мови. Застосовувалися й інші методи: метод дистрибутивного аналізу, за яким класифікація мовних одиниць та вивчення їх властивостей здійснюється головним чином на основі їх дистрибуції в тексті; метод компонентного аналізу та його різновид – метод трансформації пояснення; а також наочне викладення результатів дослідження у вигляді таблиць, схем, малюнків. Методологічну основу дисертації становлять роботи вітчизняних і зарубіжних учених, етимологічні, двомовні, словники омонімів та інші словники тюркських мов. Дослідження проводилося на матеріалі творів відомих кримськотатарських письменників Ю. Болата, С. Еміна, Ш. Алядіна, Ч. Алі, Е. Шем’ї-заде та інших.

Наукова новизна. У роботі вперше в кримськотатарському мовознавстві омонімія розглядається всебічно. Новизна роботи полягає у визначенні місця омонімії в лексико-семантичній системі кримськотатарської мови, з’ясуванні тотожності і відмінності омонімічних одиниць мови. У дисертації з нових позицій розглядаються відношення, що виникають між фонетичними і графічними, лексичними і граматичними омонімами; описуються омоніми та омонімічні явища, визначається відношення омонімів до багатозначних слів, визначаються критерії для розмежування омонімії та полісемії. Вперше аналізується мікросистема омонімічного ряду в сучасній кримськотатарській мові й досліджується виникнення омонімів (гомогенних та гетерогенних), їх функціонування в сучасній мові та в історії мови.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність роботи полягає в можливості використання результатів дослідження в курсі лекцій з лексикології кримськотатарської мови за даним розділом, у розробці спецкурсів з проблем омонімії та полісемії, під час написання студентами курсових та дипломних робіт. Матеріали дисертації дозволяють створити глосарій омонімів для практичних занять з лексикології сучасної кримськотатарської мови.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були висвітлені у доповідях і повідомленнях на міжнародних наукових конференціях: 1) “Україна – Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє” (Київ, 14 – 16 травня 2002 року) – доповідь “Мікросистема омонімічного ряду кримськотатарської мови”; 2) на ХІ Міжнародній науковій конференції ім.. проф.. Сергія Бурого “Мова і культура”, (Київ, 24-27 червня 2002 року) – доповідь “Шляхи виникнення етимологічних омонімів у сучасній кримськотатарській мові” (опублікована в журналі “Мова і культура” – К.: Видавничий центр Д. Бураго. – 2002. – Вип.5. – Т.3, Ч.2. – С. 139 –143; 3) “Male narody і grupy etniczne: tatarzy krymscy” (Варшава, 9 – 21 березня 2003 року) – повідомлення щодо проблем лексикології і лексикографії сучасної кримськотатарської мови. Основні положення дисертації обговорено на засіданні кафедри тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (27 березня 2003 року).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота (247 с.) складається зі вступу (с. 6 – 13), основної частини (с. 14 – 179), яка містить три розділи, і висновків. До дисертації додається список використаної літератури (257 назв, с. 180 – 200). Додаток містить “Короткий словник омонімів та омонімічних явищ сучасної кримськотатарської мови” (с. 201 – 247), в якому наведено значення 427 омонімів та омоформ, 37 омографів і 20 омофонів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і наукова новизна роботи, розкривається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і завдання дисертаційного дослідження, у загальних рисах визначається методологічна база дослідження, окреслюється теоретична та практична цінність одержаних результатів, форми їхньої апробації.

Перший розділ “Теоретичні передумови дослідження омонімії як явища лексичного рівня мовної системи” складається з п’яти підрозділів.

У першому підрозділі розглядаються різні підходи до визначення поняття “омонім”. З’ясовується що дослідники вживають термін “омонім” або в дуже широкому, або в занадто вузькому значенні. Слова-омоніми не можна визначити тільки як однакові за звучанням, але різні за значенням, оскільки такі ознаки притаманні і омоформам, і омофонам. Якщо визначати омоніми як такі, що однаково звучать, але мають різні значення, то при цьому незрозумілою залишається відмінність між багатозначними словами й омонімами. До того ж, в цих визначеннях немає натяку на історичний характер омонімії та існування різних її типів.

На нашу думку, поняття “омонім” однаковою мірою може стосуватися і словоформ (лексем), що однаково звучать (незалежно від їх написання), і словоформ (лексем), що однаково пишуться (незалежно від їх звучання), у разі безумовної відмінності в значеннях і в тих, і в інших. У першому випадку йдеться про омоніми усного варіанту мови, у другому – про омоніми писемної форми мови, і кожний із цих випадків повинен бути предметом спеціального дослідження. Зрозуміло, що під час розгляду омонімів усного (відповідно, письмового) варіанту мови ми можемо (зокрема, у разі класифікації омонімів) враховувати збіг омонімів чи його відсутність у письмовій (відповідно, в усній) формі. Залежно від цього, до омонімів зараховують або слова (словоформи чи лексеми), які збігаються і за звучанням, і за написанням, або слова, які збігаються при обов’язковому однаковому написанні незалежно від звучання, або ж слова, що збігаються при обов’язковому однаковому звучанні незалежно від написання.

У даній роботі, ґрунтуючись на концепції Л.В. Малаховського, використовується визначення, за яким омоніми – це слова однієї й тієї ж мови в один і той же період її існування, що тотожні між собою фонетично і/чи графічно в усіх або в деяких своїх граматичних формах (і в усіх чи деяких фонетичних або графічних варіантах), але не мають нічого спільного у лексичних і/чи граматичних значеннях. Це визначення найбільш повно відповідає меті даної дисертаційної роботи.

У другому підрозділі “Різні трактування явищ омонімії та полісемії в сучасному мовознавстві” йдеться про те, що в мовознавстві не існує однозначної оцінки явищ омонімії та полісемії. А.Л. Василевський вважає багатозначність, до якої він включає і полісемію, і омонімію, ознакою недостатності природних мов (Василевский А.Л. Полисемия и омонимия конструкций с субстантивным сказуемым в современном английском языке: Автореф. дисс… канд. филол. наук. – М., 1962. –С. 6). О.С. Ахманова, Л.А. Булаховський, А.І. Смирницький, С. Ульманн та інші дослідники вважають омонімію явищем негативним, таким, що існує всупереч “природним” тенденціям розвитку мови: омонімія знищує розрізняльні ознаки між значеннями (Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. – К.: Радянська школа, 1955. – С. 41); омонімія – всього лише “результат відомого особливого збігу обставин” (Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. – М.: Учпедгиз, 1957. – С. 109). Негативно оцінювали явище омонімії у мові також В.І. Абаєв, С.І. Ожегов, О.А. Уфимцева, К.Т. Баранцев та ін. протилежну точку зору відстоюють Ю.С. Маслов, Ф.І. Маулер, Г.А. Гасанов та деякі інші дослідники. Позитивна оцінка омонімії, незалежно від її джерел, підкріплюється визнанням того, що в процесі розвитку мови відбувається невпинне зростання кількості омонімів. Омоніми не виступають ані ознакою бідності мови, ані ознакою її надмірності; їх не можна розглядати як “хворі” слова, які підлягають вилученню (Исаченко А.В. О грамматическом значении // В.Я. – 1961. – №1.– С. 28-43). Виникнення омонімів у мові – таке ж природне і закономірне явище, як і виникнення будь-якої іншої лексико-граматичної категорії. Навряд чи цю закономірність можна кваліфікувати як явище негативне. У художніх творах повторення слів, які однаково звучать, але є різними за значеннями, часто вживається для гри слів; цей прийом часто зустрічається у віршованих каламбурах.

Аналізуються погляди лінгвістів на утворення омонімів внаслідок семантичної дивергенції слова (наприклад, утворенню омонімів типу: топ I – “ядро, гармата”, топ ІІ – “пучок, група” і топ ІІІ – “м’яч” сприяв семантичний розвиток слова топ, яке спочатку означало будь-який круглий предмет). Один із дослідників, які не погоджуються із цією позицією, В.І. Абаєв, стверджував, що “між омонімією й полісемією немає нічого спільного, жодних стикань. Полісемія ніколи не може стати омонімією, і навпаки”.

Розглядається проблема подання семантичних омонімів у словниках. Теоретичні засади визначення цих омонімів поки що недостатньо зрозумілі не тільки в сучасній кримськотатарській мові, через що ця група лексичних омонімів, на відміну від іншої їх частини, комплектується в словниках не на загальних умовах відбору слів, а в залежності від суб’єктивного погляду лексикографа. Як наслідок, у більшості сучасних тюрксько-російських словників можна помітити необґрунтований розподіл ряду багатозначних слів на омоніми.

У третьому підрозділі “Подібність омонімів і багатозначних слів у сучасній кримськотатарській мові” виявляються подібні риси омонімів і багатозначних слів. Розмежування омонімів і багатозначних слів у сучасній кримськотатарській мові, як і в багатьох інших тюркських мовах, є однією із невирішених і спірних проблем лексикології та лексикографії. Деяка схожість омонімів і багатозначних слів виявляється в наступному:

а) і омоніми, і багатозначні слова, – це семантичні одиниці, що базуються на тотожності форми. Наприклад, слова зан I – “рілля” і зан II – 1) “думка, переконання” (занымджа – на мою думку); 2) “припущення, здогад” (зан этмек – думати, вважати) мають однакову форму, тобто це і омоніми (зан I, II), і багатозначне слово (зан II у значеннях 1,2);

б) омоніми і багатозначні слова виражаються одними звуковими комплексами;

в) у значеннях багатозначних слів й омонімів немає ідентичності. Наприклад, у значеннях слів омонімів сагъ I – “живий”; сагъ II – “правий” і сагъ III – наказова форма дієслова “дої” від “доїти”, 2-ої особи однини і багатозначного слова “алмакъ” – 1) “брати”; 2) “купувати”; 3) “отримувати”; 4) “приймати”; 5) “позичати” відсутня ідентичність. Проте між значеннями багатозначного слова алмакъ є зв’язок (за функцією), а значення омонімів сагъ між собою ніяк не пов’язані;

г) члени омонімічних рядів (у більшості випадків) і багатозначні слова (в усіх випадках) належать до однієї і тієї ж частини мови тощо.

При визначенні критеріїв подібності між омонімією і полісемією, які ґрунтуються на тотожності форми, вираженні однаковими звуковими комплексами (або одним звуковим комплексом), відсутності ідентичності в значеннях, належності до однієї частини мови і можливості слугувати базою для утворення нових слів, необхідно відзначити, що це різні явища, в яких можна виділити також суттєві розмежувальні критерії.

У четвертому підрозділі “Критерії розмежування омонімів і багатозначних слів у сучасній кримськотатарській мові” відзначається, насамперед, що між багатозначними словами і омонімами у багатьох випадках, дійсно, складно встановити межу, а тим більше встановити критерії для визначення цієї межі.

Поняття омонімії і полісемії, які існують у мовознавстві, відбивають об'єктивно наявні в мові явища, що відрізняються одне від іншого. В одних випадках критеріями розмежування цих явищ можуть служити етимологічні розходження, в інших – семантичні, у третіх – граматичні. Заперечувати наявність цієї межі не доводиться, але слід визнати, що чітке її виявлення для багатьох слів виявляється справою дуже складною і часто неможливою.

Розмежування полісемії й омонімії доцільно здійснювати на основі комплексного підходу, з урахуванням чотирьох аспектів, орієнтованих на власне лінгвістичні критерії, а саме: 1) етимологічного (запозичення), 2) семантичного (у тому числі синонімічний, антонімічний, тематичний, випадання проміжної (сполучної) ланки та інші критерії), 3) формального (словотвірного) і 4) лексико-граматичного та граматичного.

1. Етимологічний критерій ґрунтується на з’ясуванні походження слова. Наприклад, багатозначне слово къурмакъ “будувати” (эв къурмакъ – будувати будинок), “установлювати, ставити” (чадыр къурмакъ – ставити намет), “заводити” (саат къурмакъ – заводити годинник), “задумувати, замислюватися” (келеджекни къурмакъ – замислюватися над майбутнім)” та інші належать до кримськотатарської мови, а члени омонімічних рядів типу хор – до різних мов: хор – “бідолаха” (кр.тат.), хор – “хор” (рос.).

2. Семантичний критерій. Теоретично значущим у дослідженні семантичної омонімії визнається погляд на виникнення семантичних омонімів як на живий процес, що розвивається і характеризується різними стадіями. У семантичному критерії можна виділити такі розмежувальні аспекти:–

синонімічний (наприклад, у сучасній кримськотатарській мові слово “кучь” має два значення: кучь I у значенні “сила, міць” і кучь II у значенні “важкий, складний”. До значення кучь I “сила, міць” можна підібрати синоніми “къувет, такъат, ихтидар”, а до значення кучь II – “важкий, складний” – синоніми “мушкюль, мудхиш, зор”. Зіставляючи слова “къувет, такъат, ихтидар” з однієї сторони і слова “мушкюль, мудхиш, зор” з іншої, з'ясовується, що вони виражають зовсім різні поняття, і, отже, слова “кучь” І: ІІ є омонімами);–

контекстуальний (наприклад, значення слова тутмакъ – “тримати” самостійне, але у словосполученнях къачакъны тутмакъ – “ловити втікача”, сачкъан памидорларым тутмады – “помідори, які я посадив, не прийнялися”, акъылда тутмакъ – “пам'ятати” – залежне). Значення багатозначного слова реалізується і розкривається в сполученні з іншими словами. Значення омонімічних слів не залежать одне від іншого, тому вони зрозумілі й поза контекстом. При омонімії контекст виступає лише засобом уточнення значення слова;–

антонімічний (наприклад, антонімами дублетів яш у значенні “молодий” і яш у значенні “сльоза” відповідно є слова къарт – “старий” і кулькю – “сміх”. Ці антоніми, не маючи загальної семантичної ознаки, не можуть утворити синонімічний ряд. Унаслідок цього значення яш – “молодий” і яш – “сльоза” за антонімічним критерієм вважаються омонімами);–

до другорядних критеріїв, розмежування омонімії та полісемії, які спираються на семантику слова, у кримськотатарській мові ми відносимо такі: а) асоціативний зв'язок, б) єдність централізації, в) підбір фразеологічних одиниць, г) каламбурне застосування омонімів, д) статистичні дані, е) критерій різної предметної віднесеності тощо.

Семантичний критерій є найбільш перспективним.

3. Формальний критерій, у якому важливу роль відіграє форма, що виражається в розходженні словотвірних форм (конструкцій), базується на тому, що при словотворі багатозначних слів утворюється єдине (спільне) значення, а в омонімах значення розпадаються на дві чи більше груп, між якими дериваційний зв'язок цілком відсутній і кожна з яких утворює окремі значення. Наприклад, порівняймо: ойнамакь – 1) гратися (балалар оюнджакьларынен ойнайлар – “діти граються іграшками”); 2) танцювати (бир ойнап тойдым – “натанцювався”); 3) козюм ойнай – “у мене смикається око”; 4) алтын юзюк пармакъта ойнай – “на пальці блищить, переливається золота каблучка” та ін. Утворити нові слова від цього слова в усіх значеннях неможливо, оскільки значення слова ойнамакь – “гратися, танцювати, смикати тощо” групуються навколо одного значеннєвого стрижня. Отже, нові слова утворяться лише на базі основного значення ойнамакь – “гратися”. Омонімія характеризується розходженням значень похідних слів.

4. Лексико-граматичний і граматичний критерій. Питання щодо приналежності слова до омонімів чи полісемантичних слів у разі часткової лексико-граматичної і граматичної омонімії в мовознавстві взагалі не існує. Оскільки збіг частини систем граматичних форм можливий тільки в омонімів (особливо в омонімів – слів, що належать до різних частин мови), вони розрізняються не лише за семантичною структурою, але також і за синтаксичною функцією.

У результаті розгляду низки критеріїв розмежування омонімії і полісемії ми дійшли висновку, що головним для визначення омонімії є встановлення розриву і втрати між значеннєвих зв'язків.

Розглянуті критерії розмежування полісемії й омонімії не є самостійними, а відіграють допоміжну роль у дослідженні, супроводжуючи з’ясування семантичних розходжень.

У п'ятому підрозділі зроблено висновки.

Другий розділ “Класифікація омонімів сучасної кримськотатарської мови” складається із чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Омоніми й омонімічні явища” аналізується кількісний і якісний склад таких омонімічних явищ, як омографи, омофони й омоформи.

Омографи в мові найчастіше називаються “графічними омонімами”. Зазвичай у лінгвістичній літературі омографи визначаються як слова з різними значеннями, що по-різному вимовляються, але графічно однакові (наприклад: алма' І – “яблуко” (іменник) й а'лма ІІ – “не бери” (заперечна форма дієслова 2-ої особи однини); къатлама' І – “страва із борошна” (іменник) і къатла'ма ІІ – “не складай” (заперечна форма дієслова 2-ої особи однини) та ін.). Омографи в сучасній кримськотатарській мові зустрічаються в основному серед іменників і дієслів і за кількістю значно поступаються омонімам (лексичним омонімам) й омоформам.

Омофони – слова, що мають однакову вимову (артикуляцію наголосу), але різне написання і лексичне значення (тобто це фонетичні омоніми). При цьому омофонічні слова можуть належати як до однієї частини мови, так і до різних: наприклад: яз І – “літо” (іменник однини) і яс ІІ – “жалоба” (іменник однини), але також яз І – “пиши” (наказова форма дієслова язмакъ 2-ої особи однини) і яс ІІ – “жалоба” (іменник однини) і т.д. У сучасній кримськотатарській мові виділено близько двадцяти омофонічних рядів (див. дис. с. 247 – 248).

Омоформи – слова, що відрізняються за значенням і збігаються за вимовою і написанням лише в одній чи в окремих формах. Наприклад: ала I – “строкатий, пістрявий” (прикметник), ала II – “бере” (дієслово теперішнього часу 3-ої особи однини) й ала III – “тітка, сестра батька” (іменник); къыркъ I – “сорок” (числівник) і къыркъ II – “стрижи” (наказова форма дієслова къыркъмакъ 2-ої особи однини). Омоформи зазвичай зустрічаються серед іменників і дієслів, кількість омоформ у лексиці сучасної кримськотатарської мови набагато перевищує кількість омонімів (лексичних), омографів та омофонів.

У другому підрозділі “Проблеми класифікації омонімів у сучасній кримськотатарській мові” розглядаються різні підходи до створення класифікацій. У традиційній класифікації омонімів звертають увагу на спільність їхньої форми, походження, значення, написання, звучання, склад, на синтаксичну функцію в реченні тощо. У даній роботі класифікація омонімів охоплює сім ознак: ступінь повноти, тотожність вимови і написання, значення, походження, морфематичний склад, належність до певної частини мови, синтаксична функція в синхронії (але при необхідності для визначення деяких слів як омонімів звертаємося й до діахронії).

Таблиця 2.1. Класифікація омонімів кримськотатарської мови

За тотожністю написання і звучання | За походженням | За значенням | За належністю до частин мови | За синт. Функцією

Фонетичні | Графічні | Фонетично-графічні

За ступенем повноти омонімів

Неповні (часткові) омоніми | Повні омоніми

Омофони | Омографи | Омоформи

Арпачыкъ I – “ячмінь” (злак), II – “ячмінь (на оці)”, III – “цибуля-сіянка” | Кунь I – “сонце” II – “день”; топ I – “м’яч”, II – “гармата”, III – “пу-чoк, жмут” | Однокореневі | Лексичні | Прості | Однакові

Ад [ат] I – “ім’я” й ат II – “кінь”; суд [сут] I – “суд (конституційний)”; сут II – “молоко”; | Сиркели I – “оцетний”, II – [ciркели баш] букв. “голова в гнидах” | Сирке I – “оцет II – [ciрке] “гнида” | Эвли I – “одружений”, II – “із будинком” | Адакълы I – “обі-цяний”, II – “відомий” | Ава I – “погода”, II – “ме-лодія”; аят I –“життя” II – “сіни” | Різнокореневі

Сание I – “власне ім’я”; II – “секунда” | Язма? I – “рукописний”, я?зма II – “не пиши” | Теми'з I – “чистий” (прикм.), II – те?миз “чисто” (присл.) | Гуллер I – “квіти”, II – “роз-квітне” | Той I – “наїдайся”, II –“бенкет”; куреш I – “боротьба”, – II “бо-рись” | Однокореневі | Граматичні | Складні | Відмінні

Ад [ат] I – “ім’я”; ат II – “кинь” | Алма? I – “яблуко”, II – а?лма “не бери”; язм?а I – “напій” я?зма II – “не пиши” | Са?де I – “постійно” (присл.), саде? II – “простий” (прикм.) | Юва I –“гніздо”, II – “миє”; ташы I – “його ка-мінь”, II – “тягай” | Сой I –“рідня”, II – “заріж”; чыкъ I – “роса”, II – “виходь” | Різнокореневі | Лексико-граматичні | Складні

Къаргъа I – “ворона” і II – “до снігу”; талда I – “тінь” і II – “на вербі” | Прості (відмін.ом.)

Похідні | Непохідні | Похідні | Непохідні | Похідні | Непохідні | Похідні | Непохідні | За морфематичним складом

Перехресну класифікацію омонімів сучасної кримськотатарської мови наведено в таблиці 2.1. Теоретично на основі цієї таблиці може бути виділено сорок видів омонімів, з них у дослідженому матеріалі виявлено дев'ятнадцять видів. Для підтвердження існування виявлених видів омонімів у колонках таблиці наведено приклади.

У третьому підрозділі “Омонімічний ряд: поняття, типи, структура” аналізуються омонімічні ряди різноманітних конструкцій, які за складом компонентів і належністю до однакових чи до різних граматичних категорій, або за збігом чи розбіжностями фонетичних і графічних варіантів поділено на прості, складні та змішані.

Прості омонімічні ряди в більшості випадків складаються з двох компонентів (іноді з трьох і більше компонентів), що збігаються в усіх своїх фонетичних і графічних варіантах та граматичних категоріях. До складних омонімічних рядів входить не більше двох компонентів, які відносяться до різних граматичних категорій, і іноді розрізняються фонетично чи графічно. Змішані омонімічні ряди складаються з трьох і більше компонентів, у яких не збігаються граматичні категорії й у деяких випадках фонетичні й/або графічні варіанти. Слова, що входять до омонімічного ряду, співвідносяться з різними граматичними категоріями й утворюють змішану групу, наприклад, за значенням:

а) лексичних і лексико-граматичних омонімів;

б) граматичних і лексико-граматичних омонімів;

в) лексичних, граматичних і лексико-граматичних омонімів.

У сучасній кримськотатарській мові омонімічні ряди переважно складаються з двох компонентів і відносяться до простих і складних омонімічних рядів, проте за кількістю складні омонімічні ряди значно перевищують прості.

У четвертому підрозділі формулюються висновки.

Третій розділ “Шляхи виникнення омонімів сучасної кримськотатарської мови” складається з трьох підрозділів, у яких розглядається походження омонімів, тобто міститься аналіз омонімів з генетичної точки зору.

У першому підрозділі описуються гомогенні омоніми, утворені від однієї основи в результаті семантичного і граматичного розвитку слів.

У кримськотатарській мові, як і в багатьох інших тюркських мовах, ряд омонімів утворюється внаслідок семантичного розпаду однієї лексеми на кілька омонімічних одиниць. З плином часу окремі значення слова все більше розходяться, поступово втрачається зв'язок між ними, у результаті відбувається розпад багатозначного слова, що призводить до виникнення омонімів. Лексичні значення таких слів не залишаються незмінними – вони розвиваються. Причини цього розвитку закорінені в життєвих змінах, які відбиваються у мові, у розвитку мислення і свідомості людини, нарешті, у багатосторонній залежності слів одне від іншого в самій мові. Зміни життя, виникнення в ньому нових реалій і явищ часто викликають необхідність переосмислення слова, тобто зумовлюють розвиток у нього нового значення.

Так, деякі омоніми сучасної кримськотатарської мови утворилися в результаті переносу значень слова за подібністю ознак, форми, руху й інших особливостей предметів чи явищ на інші предмети і явища, внаслідок асоціації за функцією, зокрема: а) за зовнішньою подібністю: шыра – “сік” (юзюм шырасы – виноградний сік) і шыра – “біол. медвяна чи медяна роса – слизувате виділення на рослинах (захворювання рослин)”; бич – “кроїти” і бич – “каструвати” (похідні бичмек I і бичмек II); б) на основі подібності характеру: бурун – “ніс, мис, виступ” і бурун – “колись, раніше, спочатку” тощо.

Розпад слова на омоніми є досить тривалим і складним процесом, а тому в мові співіснують омоніми різних стадій розвитку. Незважаючи на різні джерела утворення омонімів – випадковий фонетичний збіг етимологічно різних слів чи розпад колишньої полісемії – на певному етапі розвитку мови омоніми звичайно сприймаються як різні слова, не пов'язані між собою за змістом.

У кримськотатарській мові існують граматичні омоніми, утворені в один із таких способів:–

субстантивація (акъ – “білий” й акъ – “білок”, кок – “блакитний” і кок – “небо”, чал – “сивий” і чал – “сивина”, къарт – “старий” і къарт – “старий, дід, старик” та ін.);–

перехід загальних слів у власне ім'я (арслан – “лев” й Арслан –власне ім'я, эльмаз – “алмаз” й Эльмаз – власне ім'я, назлы – “примхлива (ий)” і Назлы – власне ім'я, сание – “секунда” і Сание – власне ім'я та інші, які є граматичними омофонами);–

ад’єктивація (бир – “один” (бир, еки, учь ве иляхре – один, два, три й далі) і бир – “однаковий, спільний” (олар экиси де бирлер – вони обоє однакові); –

адвербіалізація, (наприклад, деякі прислівники утворені шляхом конверсії від непрямих форм іменників, що позначають час: башта – “у голові” і башта – “на початку”, баштан – “з голови” і баштан – “спочатку”);–

перехід самостійних слів у службові (огде – “перед” (прислівник) й огде – “перед” (прийменник), башкъа – “нарізно, окремо” (прислівник) і башкъа – “крім, опріч” (прийменник)).

Багато особливостей тюркських мов свідчить про те, що процес омонімізації – явище історичне, глибокі корені. Історія частин мови в тюркських мовах пов’язана й з історією первинних омонімів, які належать до різних частин мови, особливо до іменних і дієслівних форм, наприклад: той – “наїдайся” і той – “бенкет”, ич – “пий” й ич – “нутро”, къош – “парний” і къош – “з'єднуй”, аз – “худни” й аз – “мало” та ін.

Семантичний аналіз дієслівних та іменних коренів підтверджує припущення про те, що в тюркських мовах в давнині одне слово могло позначати предмет, що знаходиться в стані спокою (як іменник), і предмет, що знаходиться в русі, чи власне рух або дію предмета (як дієслово).

Основна закономірність омонімічності слів, що належать до різних частин мови, полягає в тому, що перехід слова з однієї частини мови в іншу пов'язаний зі скороченням парадигми чи ізоляцією словоформи від парадигми.

У другому підрозділі подається опис гетерогенних омонімів, утворених від різних коренів внаслідок дії внутрішніх і зовнішніх ресурсів мови.

До внутрішніх належать омоніми, що виникли в результаті дії внутрішніх законів розвитку мови. У кримськотатарській мові виділяються наступні типи внутрішніх омонімів:

а) омоніми, що виникли в результаті випадкового збігу фонетичного складу непохідних слів, наприклад: къой I – “вівця” і къой II – “постав”; акъ I – “білий” й акъ II – “течи”; сач I – “волосся” і сач II – “посади” та ін. Омоніми цієї групи за формою можна вважати одним із видів кореневих омонімів. Більшість таких омонімів належать до основного ядра лексики і є найбільш сталими одиницями, що позначають назви предметів, явищ природи, дій чи станів;

б) омоніми, утворені шляхом афіксації, наприклад:–

непохідна основа іменника й іменник + афікси відмінка напрямку -гъа, -къа, -ге, -ке: йылгъа I – “долина, яр”, йыл+гъа II – “до року (янъы йылгъа – до нового року)”; енъге I – “невістка”, енъ+ге II – “до рукава”;–

непохідна основа іменника й іменник + афікси місцевого відмінка -та, -те, -да, -де: талда I – “тінь”, тал+да II – “на вербі” та ін.;–

непохідна основа іменника і дієслово + афікси теперішнього часу -а, -е: къона I – “круглий обідній стіл на коротких ніжках”, къон+а II – “сідає, опускається” тощо;–

непохідна основа прикметника й іменник + словотвірні афікси прикметників -ли, -лы, -лу, -лю: белли I – “видатний, знаменитий”, бел+ли II – “той, хто має талію” та ін.;–

непохідна основа іменника і дієслово + афікси заперечної форми дієслова -ма, -ме: алма? I – “яблуко”, а?л+ма II – “не бери” та ін.;

в) омоніми, що виникли в результаті фонетичних змін слів, тобто фонетичним шляхом, наприклад:–

у результаті нарощування звука в корені, як вставка в корінь “ю”. Слово къойн – “пазуха” набуло, таким чином, форму къоюн і утворило омонімічний ряд зі словом къоюн – “вівця”;–

у результаті зникнення довгих голосних, наприклад: баар > бар “існує, є” – бар “іди”; къааз > къаз “гусак” – къаз “копай”; къаап > къап “чохол, футляр” – къап “лови, хапай”; саай > сай “вважай” – сай “брід” та ін.;–

у результаті чергування звуків у коренях. Це явище відбувається на початку, в кінці та в середині слів і призводить до виникнення ряду омонімічних форм. Наприклад, на початку слова: пут > бут “ідол” = бут I – “ідол” і бут II – “стегно” – виникають повні омоніми; в кінці слова дзвінкі оглушуються і наближаються до своїх глухих відповідників, у результаті виникають омофони: аз > [ас] I – “мало” й ас II – “повісь”; ягъ > [якъ] I – “олія, масло” і якъ II – “запали, намасти”; эз >[эс] I – “розчав” і эс II – “пам'ять”; удж > [уч] I – “кінець” і уч II – “лети” та ін.;

г) омоніми які виникли в результаті звукового збігу слів літературної мови і діалектизмів. Наприклад, бакъыр I – “мідь” і бакъыр II – діал. “кричи, мукай, реви, вий”; бет I – “сторінка”, бет II – “обличчя” і бет III – діал. “сторона”; къалай I – “робить кладку”, къалай II – “олово” і къалай III – діал. “кухоль”; челик I – “сталь”, челик II – “чижик” і челик III – діал. “відро”; яшын I – “блискавка” і яшын II – діал. “сховайся” тощо.

Зовнішні омоніми, тобто такі, що виникли в результаті запозичень, посідають значне місце в лексичній системі кримськотатарської мови. У результаті запозичень з іранської, арабської, російської та інших мов у сучасній кримськотатарській мові утворилися омоніми, причини виникнення яких такі:

а) звуковий збіг запозичених слів з власними словами кримськотатарської мови, наприклад: іранське яр II – “коханий” (іменник) збіглося з кримськотатарським яр I – “обрив, безодня” (іменник), “розколи, поділи” (наказова форма дієслова ярмакъ 2-ої особи однини); російське кий I – “більярдний кий” збіглося з кримськотатарським кий II – “одягай” – наказовою формою дієслова киймек 2-ої особи однини; російське бут I – “бут, будівельний камінь для фундаменту” збіглося з кримськотатарським бут II – “ідол” і бут III – “стегно”; кримськотатарське сыр I – “фарба” й арабське сыр II –“ таємниця”; грецьке тола I – “цегла” (випалена) і кримськотатарське тола II – “наповнюється” (дієслово 3-ої особи теперішнього часу) тощо.

Невелику групу омонімів у кримськотатарській мові складають запозичення з європейських мов через посередництво російської мови, які збіглися з власними словами: кримськотатарське бере I – “дає” (дієслово 3-ої особи однини теперішнього