ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 21.15.51 (296)

ШВЕД ЗОЯ ВОЛОДИМИРІВНА

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МЕНТАЛЬНИХ ТА РЕЛІГІЙНИХ

СТРУКТУР В ІУДАЇЗМІ (УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ)

Спеціальність 09.00.11 -релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КИЇВ 2003

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник | доктор філософських наук, професор КОНОТОП Людмила Григорівна, професор кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти |

доктор філософських наук ЛЮБИВИЙ Ярослав Валерійович, провідний науковий співробітник відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

кандидат філологічних наук МАТВЄЄВ Володимир Іванович, головний редактор журналу “Відкриті двері”

Провідна установа | Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України (кафедра культурології)

Захист відбудеться 7 лютого 2003 р. о 14:00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (м. Київ вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (м. Київ вул. Трьохсвятительська, 4 ).

Автореферат розіcланий “ 5 ” січня _ 2003 р.

Вчений секретар Бучма О. В.

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розбудови Української держави в громадській думці нашої країни відбуваються докорінні зміни. Передусім вони торкаються кола духовних орієнтирів, що зумовлено відмовою від тих світоглядних стереотипів, які до останнього часу були притаманні українському суспільству. Багатонаціональна українська спільнота потребує сьогодні нового осмислення процесів свого власного буття.

Актуальність теми дослідження обумовлена багатьма важливими чинниками, серед яких важливе місце посідає розробка теоретичних проблем, які виникають на шляху інтеграції багатонаціональної спільноти в громадянське суспільство. Координація конструктивних дій, які би вирішували це завдання, вимагає відповідного наукового підґрунтя, складовою частиною якого має стати, зокрема, з’ясування своєрідності формування ментальності та релігійної духовності в контексті осмислення “етноренесансних” процесів.

Національне відродження в Україні охопило практично всі етнічні спільноти, що проживають на її теренах. Це стосується і єврейського народу, який входить у п’ятірку найчисельніших національних меншин України. До того ж, долі народів, що живуть в Україні, пов’язані настільки щільно, що вивчення української духовності включає в себе вивчення культури національних меншин.

Сучасний процес консолідації української спільноти потребує осмислення, усвідомлення та реалізації процесів духовного зближення людей різних конфесій та етнічних угруповань. Суспільне життя ставить перед науковцями завдання детально дослідити всі аспекти буття національної спільноти включно з його духовними вимірами. За останні десятиліття актуалізація етнонаціональної проблематики вимагає зосередження уваги на тих її аспектах, які досить довго лишалися поза увагою українських учених. Так, зокрема, особливого значення набула тема вивчення сутності та шляхів формування етнонаціональних ментальностей. В українській філософії ця тема актуалізувалася на початку становлення української незалежності. Її розробка безпосередньо стосувалася питань дослідження національної духовності. Враховуючи досвід західних колег, українські вчені почали виробляти самостійний підхід до проблем етнонаціональної ментальності. Водночас відбулося введення в науковий обіг праць раніше замовчуваних видатних вітчизняних, а також діаспорних дослідників, значне місце в яких посідає осмислення процесів національно-релігійного буття в Україні.

Актуальність дослідження також пов’язана із проблемами міжетнічного взаєморозуміння народів України, що стали визначальними в процесі національного відродження. Встановлення міжнаціональної та міжконфесійної злагоди тісно пов’язане із вивченням особливостей формування духовності та ментальності як поля реалізації різноманітних форм людської діяльності, зокрема релігійної.

Окрім цього дослідження особливостей формування релігійних структур, а детальніше – релігійних поглядів, уявлень та ідей, дозволяє проаналізувати змістовний бік ментальності того чи іншого народу, який є носієм даної етноментальності. Так, зокрема, релігійні ідеї, які визначають певні аспекти духовного буття особистості та спільноти, впливають не тільки на відомі світоглядні установки, але й визначають формування понадсвідомих, нераціоналізованих форм світосприйняття та ознаки національної своєрідності. Поступ соціальної історії людства дозволяє говорити про цілісність соціокультурних та релігійних проекцій, які торкаються всіх сфер життєдіяльності народу, для якого ментальність виступає суттєвою ознакою національної своєрідності.

Всі зазначені причини зумовлюють актуальність дослідження особливостей формування ментальних та релігійних структур в іудаїзмі, що й визначило вибір теми. Осмислення цих явищ дасть нагоду відпрацювати механізми інтеграції національної спільноти до системи міжнаціональних взаємин.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідницької роботи кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а саме теми „Філософія релігії як філософське релігієзнавство” (державний реєстраційний номер 97164).

Мета дослідження полягає у комплексному дослідженні релігійності як духовного феномена в межах функціонування української та єврейської культур з врахуванням специфічних ознак та особливостей її співвідношення з проблемою „національного”.

Досягнення поставленої мети зумовило постановку та розв‘язання кола питань, що передбачало вирішення наступних основних завдань:

·

·

·

·

·

Об’єктом дисертаційного дослідження є проблеми іудаїки; сучасні підходи до їх вирішення українських та єврейських дослідників.

Предметом дослідження постали особливості формування та функціонування релігійних та ментальних структур в іудаїзмі в контексті його вияву, започаткованого в Україні.

Методи наукового дослідження. Методологія дисертаційного дослідження ґрунтується на загальних та спеціальних методах наукового пізнання в галузі гуманітарних та суспільних наук. Метод систематизації із залученням аналітико-синтетичного методу використовується для визначення своєрідності формування національних спільнот. Історико-методологічну основу дисертаційного дослідження складають принципи об’єктивності та історизму, що дає можливість вивчати феномен духовності в історичному аспекті. Дослідження ґрунтується на методах синтезу (формуванні вітчизняної традиції в розумінні етнорелігійного феномену), індивідуалізації (виокремлення особливостей функціонування духовності в єврейській спільноті) та узагальнення (висвітлення ролі іудаїзму в історичному поступі існування національної спільноти та формування світоглядних настанов). Серед емпіричних методів використано джерелознавчий метод (дослідження літературних творів та творів з теологічним змістом). Спираючись на принципи позаконфесійності, світоглядного плюралізму, автор шляхом синтезу напрацьованого матеріалу, обґрунтовує власний підхід до розуміння своєрідної ролі іудаїзму в націотворчому процесі. В основі дисертаційного дослідження знаходяться поняття релігійності та ментальності, які досліджуються в їх взаємовідносинах у процесі історичної динаміки національної спільноти.

У своєму аналізі дисертант використовує концептуальний підхід вітчизняної школи за кордоном, яка представлена творчістю О. Бочковського, О. Кульчицького, В. Липинського, Л. Ребета, В. Старосольського.

Автор також спирався на ідеї сучасних дослідників української філософської школи А. Бичко, А. Колодного, Л. Конотоп, С. Кримського, В. Лісового, О. Нельги, В. Нічик, О. Погорілого, Б. Попова, М. Поповича, С. Пролєєва, В. Табачковського, Л. Шкляра, Л. Филипович, П. Яроцького.

Наукова новизна дослідження. В дисертації з‘ясовується, що детермінантою специфічних ідей, які вплинули на формування ментальних та релігійних структур в іудаїзмі є не традиційні етноінтеграційні елементи, а розуміння іудаїзму як духовно-національного та соціокультурного феномена. Основні особливості формування ментальних та релігійних структур в іудаїзмі можуть бути сформульовані у таких положеннях:

·

·

·

·

·

·

Теоретичне й практичне значення дослідження. Теоретичне значення виконаного дослідження полягає в з‘ясуванні особливостей формування ментальних та релігійних структур в іудаїзмі в контексті його вияву, започаткованого в Україні. Цінністю роботи є розробка концептуального матеріалу, що безпосередньо торкається осмислення ідей, пов’язаних із розумінням процесу націотворення в українській філософській спадщині, що може скласти методологічну основу подальших етнорелігійних досліджень.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно може бути використане під час вирішення питань соціально-політичного та етнорелігійного змістів, які виникають у процесі суспільно-демократичного поступу української держави. Результати дослідження можуть бути використані в процесі написання підручників з історії релігії в Україні, історії філософії, релігієзнавства та філософії релігії, а також при читанні нормативного курсу „Релігієзнавство”, а також при розробці спецкурсів для вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, засіданнях круглих столів, семінарах, зокрема: “Формування історичного світогляду та громадянської позиції учнів на уроках історії України” (Київ, 2002), „VII Міжнародні Могилянські читання” (Київ, 2002), “Філософія права в Росії: Вітчизняна війна 1812 року і розвиток політичної культури” (Київ, 2002), засідання “круглого столу”: “Українство у світовому етнокультурному просторі” (Київ, 2002), “Днях науки – 2001” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Впровадження результатів дослідження здійснювалось у формі наукових публікацій автора. Окремі положення автор опробовувала в межах спецкурсу “Історія хасидизму”, який читався в Міжнародному Соломоновому університеті, а також при розробці лекцій “Сучасні релігії. Іудаїзм”, “Людська суб’єктивність в філософії та психотерапії”, які були прочитані у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації зумовлена логікою побудови дослідження, що випливає з поставленої мети та основних завдань. Вона складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел який налічує 209 позицій, серед яких вісім - англійською мовою. У першому розділі розглядається проблеми розуміння феномену іудаїзму в історіографічних та філософсько-релігієзнавчих джерелах. Другий розділ присвячений аналізу уявлень про співвідношення релігійного та ментального в українській філософській думці, визначаються основні принципи, які стали основою для дослідження іудаїзму. Це дало змогу перейти вже в третьому розділі до з’ясування особливостей формування та взаємної зумовленості у формуванні метнальних та релігійних структур в іудаїзмі.

Повний обсяг дисертації(без списку літератури) – 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження. Формулюються мета та завдання дисертації, визначаються новизна теми, теоретичне та практичне значення роботи. Викладені положення, що становлять наукову новизну та мають теоретичне та практичне значення.

У першому розділі “Аналітичний огляд літератури з іудаїки” здійснюється огляд підходів, які існують в сучасній філософії до проблем співвідношення ментальності та релігії, з’ясовуються основні поняття дисертаційного дослідження, що становлять його методологічну основу.

У першому підрозділі “Походження та зміст етнорелігійного феномену” підкреслюється те, що в процесі формування етносу людська спільнота реалізує власні цілі в актах життєдіяльності. Зміст цього процесу наповнюється через етичний, естетичний, релігійний та інші способи освоєння дійсності. Це розмаїття проявів процесу життєдіяльності впливає на формування такого способу світосприйняття, який має безпосередній вплив на формування ментальності. На перших етапах існування людської спільноти процес життєдіяльності не диференціюється і всі її види існують синкретично. В цьому просторі буття фундується не тільки ментальність народу, нації, але й визначається своєрідність культури, яка, в свою чергу, стає втіленням ідей національної ідентичності. Знаходячись в просторі певної культури, особа засвоює певні стереотипи світосприйняття та світовідношення та прилучається до такого способу співбуття який традиційно регулюється певними стереотипами ментальності. Окрім стереотипів мислення у ставленні до оточуючого світу та надприродного, ментальність визначає й особливості національної ідеї, яка є певною “світоглядною рефлексією”. З іншого боку, ідеї та уявлення, які були сформовані попередніми поколіннями, визначають не тільки стереотипи повсякденної поведінки і ставлення до буденності, але й також формують відношення до надприродного та підтримують певні релігійні уявлення та ідеї.

Дослідження сутнісних ознак іудаїзму вимагає звернення до доробку теоретичної спадщини вчених в галузі іудаїки, які особливо плідно працювали, починаючи з другої чверті ХХ ст. Однак слід зазначити, що перші наукові розробки в цьому напрямку велися вже на межі ХІХ-ХХ ст., зокрема істориками та етнографами, творчий доробок яких і сьогодні є предметом зацікавлення багатьох вчених сучасності. Тому дисертант звертається до огляду літературних джерел не обмежених рамками часу. Детальний аналіз літературного матеріалу дозволяє зробити висновок, що його можна умовно розділити на дві групи. Перша група джерел – це праці таких авторів, які перебувають на релігійних позиціях. Друга група - роботи вчених, які спираються на принцип позаконфесійності, саме вони виробили такий науковий підхід, який може стати підґрунтям для розробки методології, яка дозволяє розглядати феномен іудаїзму в рамках академічного релігієзнавства.

Такий умовний розподіл літературних джерел дозволив провести їх аналіз у відповідному підрозділі “Міфорелігієзнавчий та науковорелігієзнавчий тип інтерпретації феномену іудаїзму”, присвяченому огляду літератури з іудаїки, яка висвітлює питання формування релігійних ідей та уявлень відповідно до традиційного для іудаїзму підходу.

Вивченням культурно-релігійної спадщини євреїв займалися А. Вронель, П. Полонський, А. Штайнзальц, А. І. Кук, Е. Фромм, Г. Фішман. На їх думку, іудаїзм є основою релігійно-національної культури євреїв, а головний зміст цієї культури полягає у наголошенні на зв’язку з надприроднім світом та утвердженням релігійних цінностей в повсякденному житті. Своєрідністю цілей, що визначає іудаїзм, є те, що вони торкаються духовного виміру буття людини. За визначенням П. Полонського, релігійні погляди в іудаїзмі регламентують життя віруючого єврея та наповнюють його змістом. Більшість релігійних дослідників іудаїзму зосереджували свою увагу саме на релігійній складовій єврейської культури надаючи їй першорядного значення, де такі утворення, як спільнота, суспільство, нація, осмислювалися тільки у зв’язку з релігійною проблематикою.

Єдність нації, відповідно до цього підходу, визначається через єдність духовно-релігійного життя, в якому духовність зумовлюється релігійними канонами. Різниця між релігією і традицією полягає в тому, що релігійні переконання цілковито належать особистості, а традиція формується під впливом суспільно-історичних обставин. Єврейські релігійні філософи не мають єдиного підходу у питанні про роль традиції у житті національної спільноти взагалі та людини зокрема. Ортодоксальний погляд на це питання практично повністю ототожнює релігію з традицією.

На нашу думку, такий поділ необґрунтований, адже релігія також є суспільним феноменом і поза суспільством вона втрачає свій зміст. Окрім цього, саме протиставлення традиції та релігії вказує на те, що ці поняття не тотожні за своїм змістом. Якщо в центрі релігійного комплексу стоїть людина та надприродне, то традиція включає в себе не тільки певні релігійні уявлення, але й все розмаїття духовних цінностей, що визначають культурне життя спільноти.

Дисертант розглядає сучасні течії, які сформувалися в рамках означеного напрямку. Предметами дослідження сучасної академічної іудаїки стала єврейська літературна спадщина, зокрема класична релігійна література, історія традиції, філософія іудаїзму. Серед сучасних вчених, які працюють у цій галузі, слід назвати Е.Спейзера, М.Іделя, Г.Шолема, М.Бубера. Цей підхід виділяє в іудаїзмі історичний, теологічний, психологічний, національний аспекти, які впливають на формування духовних та національних особливостей євреїв.

Г. Шолем зосереджує свою увагу на дослідженні теологічної літератури, М. Бубер аналізує феномен релігійності як засобу уприявнення релігійних переконань, М. Ідель використовує “панорамний підхід”, розглядаючи не тільки історичні обставини виникнення тієї чи іншої релігійної форми, але аналізує сутнісні аспекти цього явища. За М. Іделем, втілення релігійних переконань, представлене в іудаїзмі трьома школами або напрямками релігійної практики - магічна школа, теософсько-теургічна та пророцько-екстатична. Кожна з них має свої особливості розуміння надприродного та способів спілкування з ним. Але М.Ідель не приділяє достатньо уваги психологічним чинникам, які впливають на формування релігійних настанов, поглядів, переконань. Е.Спейзер зазначає, що початок формування нації спирається на ті елементи етнічної та племінної спільноти, які ґрунтуються на трьох аспектах: території, спільних законів та особливої релігії. Релігія в цьому контексті має бути нормативною. І.Тантлевський вважає, що релігія іудеїв виконала роль джерела, яке сформувало національну ідею, навколо якої формувалася національна спільнота.

У вітчизняній історіософії перші кроки у дослідженні єврейської історії належать С. О. Бершадському. Він обґрунтував тезу про зумовленість своєрідностей єврейської громади суспільно-історичними та економічними обставинами. Етнографічні експедиції, які провадилися при підтримці єврейської історико-етнографічної комісії дозволили багатьом поколінням істориків та етнографів (С. Дубнову, І. Оршанському, В. Нікітіну, А. Суботіну) працювати в рамках академічної іудаїки. Ці автори, аналізуючи феномен нації, дійшли висновку, що єврейська спільнота, яка в багатьох випадках ідентифікується за релігійною ознакою, насправді є складним культурно-історичним типом, в якому важливе місце посідає так званий еволюційний іудаїзм, складовою якого є національна самосвідомість і сформований протягом історії національний характер, що знаходить свій вираз у ментальності та визначає долю нації та шляхи її розвитку.

В українській сучасній філософії представлений широкий спектр досліджень мультикультурних смислових зв’язків єврейської та вітчизняної традицій. Зокрема, В.Горський досліджував вплив іудаїзму на творчість мислителів Київської Русі; О. Забужко займалася питаннями вивчення ролі “єврейської філософії та світогляду для української інтелігенції в процесі усвідомлення себе національною інтелігенцією”; В. Малахов вивчав зв’язок ідей хасидизму та творчості Г. Сковороди; К. Сигора писав про творчість М.Бубера та М. Чижевського; М. Попович - про “метафізику погромів”.

У вітчизняній іудаїці велике значення мають праці співробітників Відділення релігієзнавства Інституту філософії Національної Академії наук України, присвячені питанням історичного, філософсько-антропологічного, культурологічного змістів. Цій темі присвячені роботи В.Єленського, Я. Любивого, В.Матвєєва, О.Наймана, М.Поповича, В.Табачковського, Т.Огневої, М.Бургіна, М.Фелера, В.Малахова, В.Нічик, Т.Петрова, О.Уткіна, Т.Чайки. Свою увагу вони зосереджують на вивченні особливостей національно-релігійної проблематики, яка має безпосередній вплив на становлення ментальності та формування особливостей національної ідеї.

На нашу думку, розуміння релігії як органічного „входження” до культури дозволяє розглядати націю як носія духовності, що змінюється постійним збагаченням її сенсів.

Окрім цього, аналіз широкого кола літератури з іудаїки показав, що вирішення питання про своєрідність співвідношення релігійного феномену із формуванням особливостей національної спільноти потребує розробки нових підходів, які можуть спиратися на роботи провідних українських науковців.

У другому розділі “Методологія дослідження проблем релігійності, ментальності, націотворення в працях українських мислителів ХХ століття” розглядається феномен нації як предмет дослідження вітчизняних науковців, в якому вирізняються соціологічна та релігійна сфери.

У першому підрозділі другого розділу “Етапи становлення категорії “ нація” у вітчизняній філософській та суспільно-історичній думці ХІХ – початку ХХ ст.” аналізується своєрідність національної проблематики, яка розроблялася в українській філософії.

На прикладі діяльності Кирило-Мефодіївського товариства з‘ясовується, які аспекти націотворчих процесів визначалися як пріоритетні. Доведено, що, формуючи філософію національної ідеї, братчики досліджували історію та культуру українського народу. Історія, для них стала джерелом формування національних особливостей світосприйняття, релігія визначалася як ідеал, рушійна сила історії, яка спрямовує суспільство до поступу. Рух спільноти в напрямку до втілення релігійних цінностей справедливості та милосердя повинен був призвести до формування національної єдності з притаманною саме їй національною душею.

Людська спільнота в процесі історичного розвитку трансформується та ускладнює свою внутрішню структуру. Самоусвідомлення спільнотою своєї власної єдності спирається на сформовану протягом історії ментальність, а історичний поступ, у свою чергу, визначає своєрідні ознаки етнічної та релігійної сфер національного буття.

В історії української гуманітарної думки здавна обговорюються питання національної ідентичності та місця історії, релігії і культури в націєтворчому процесі. Т.Шевченко, І.Франко, М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Липинський визначали культуру як сферу, в якій формується національна своєрідність народу.

На думку автора, дослідження всіх цих складових як підґрунтя національного буття є специфічною ознакою подальших наукових розробок українських вчених (О. Бершадського, О.Бочковського, В. Старосольського та ін.), які працювали в галузі академічної іудаїки. Вже на початку ХХ століття пріоритетними напрямками вітчизняних досліджень стає сфера духовного та духовні виміри буття національних спільнот.

У другому підрозділі другого розділу “Іудаїзм як засіб формування національної самосвідомості в творчості Ольгерта Бочковського” розглядається наукова спадщина О. Бочковського, який став фундатором сучасного соціально-політологічного напрямку в дослідженні націотворчого процесу. Сутність нації, вважав мислитель, можна осягнути тільки звертаючись до усвідомлення психологічних особливостей національної спільноти. Ці особливості яскраво представлені культурою, яка через мову транслює свої змісти від одного покоління до іншого, що дозволяє їй впливати на формування національної свідомості. В цьому зв’язку особливого значення набуває релігія як найдавніший прояв культури людства.

Аналізуючи феномен іудаїзму, науковець доходить висновку, що він повністю покривав собою культуру євреїв і був визначальним для формування “психічних”, ментальних особливостей народу. В процесі суспільно-історичного поступу єврейська спільнота сформувала такий спосіб світосприйняття, який повністю підпорядковувався релігійній сфері. Саме релігія допомогла євреям зберегти власну національну автономію, що з часом стало підґрунтям для розвитку сучасної національної ідеї. Таким чином, О. Бочковський констатує, що зв’язок релігійного та національного у бутті єврейської спільноти є сталим а його усвідомлення можливе через аналіз емоційного аспекта. Окрім цього, важливим елементом національного буття є так званий “несвідомий елемент”. “Генетичний” зв’язок між релігією та нацією дає нагоду грунтовніше досліджувати процеси, які відбуваються в житті єврейської національної спільноти, усвідомлювати їх і більш об‘єктивно оцінювати.

В дисертації з‘ясовується, що, звертаючись до питання про національну свідомість, О.Бочковський не зупинявся докладно на її аналізі, що лишило не вирішеним питання про роль духовної культури в процесі формування національної ментальності.

Третій підрозділ другого розділу “Володимир Старосольський та Лев Ребет про роль іудаїзму в формуванні національно-культурної своєрідності євреїв ” присвячений розгляду феномену культури, яка впливає на формування національного самоусвідомлення. Формування індивідуальної свідомості та окремих психологічних прикмет відбувається шляхом безпосередньої причетності до так званої “колективної свідомості”, що може втілюватися у форми національної свідомості, національного характеру, ментальності.

Засвоюючи певні культурні змісти, які зберігаються в просторі національної культури, людина має змогу не тільки користатися ними, але й впливати на їх обсяг і характер. Звертаючись до націобудуючих ознак релігії, мислителі підкреслювали, що хоча вплив релігії на формування націй у різних народів різний, все ж місце релігії в цьому процесі важко переоцінити. Національне почуття дуже часто може спиратися на релігійну приналежність або мати багато спільного з нею. Різні аспекти релігійних уявлень обґрунтовують певні національні ідеї. Серед вірувань, які притаманні тій чи іншій спільноті, важливе місце посідає переконання в наявності особливого історичного покликання, яке дозволяє надати членам спільноти можливість усвідомити свою спільну долю, спільну місію, спільне вище призначення. Культура, традиція, релігія, скристалізована національна ідея – є важливими складовими на шляху до націотворення та формують духовний вимір буття національної спільноти.

Приклад історії єврейського народу дозволив зробити висновок, що їх національна єдність збереглася завдяки ментальним проявам національної своєрідності. Спираючись на релігійні погляди та засоби виховання, євреї плекали єдність свого народу, і внаслідок цього особа засвоювала ті орієнтири, до яких зверталася протягом всього свого життя. Дисертант наголошує, що специфічною прикметою єврейства було те, що їх національна ідея включала принцип обов’язкової релігійної єдності.

У четвертому підрозділі другого розділу “Проблема “внутрішнього Я” та релігійних цінностей в творчості Олександра Кульчицького” аналізується процес формування етноментальності та її залежність від культуроутворюючих аспектів буття національної спільноти. Світосприйняття особистості, або ширше світогляд, є комбінацією знань про різноманітні аспекти буття. Особливістю світогляду є те, що він може розумітися як акт сприйняття, усвідомлення та переживання світу, а також як “вислід життєвого досвіду”, тобто ментальності. Головною ознакою ментальності є те, що вона формувалася століттями, і тому її особливості можна відрізнити від індивідуальних психологічних своєрідностей. Цей підхід вимагає залучити до аналізу ментальності всі “оформлюючі чинники” (географічний, історичний, суспільний, культурний), що впливають на психічне життя людини та формують ментальність.

Персоналізм О. Кульчицького полягає в тому, що він розглядає індивідуальне буття та прояви індивідуальної психіки як підставу для аналізу ментальності нації. Вольові, прецептивні, емоційні та когнітивні процеси визначають своєрідність психічних станів та особливості світосприйняття. Перебуваючи на межі тимчасового та безмежного і вічного, людина здатна, на думку О. Кульчицького, через інтуїтивні настанови “налаштуватися” на трансцендентні виміри буття, серед яких значне місце посідають релігійні цінності. Зв’язок індивідуального буття та цінностей, що належать до сфери трансцендентного, частково знаходить свій вираз у культурі. Релігійні цінності, що продукуються спільнотою, мають певні особливості. Так, зокрема, вони вже володіють статусом буття, адже реалізуються в Богові та знаходять свій вираз у просторі духовної культури.

Дисертант підкреслює, що уявлення про “колективне несвідоме”, тобто ментальність, яке було запропоноване О Кульчицьким, дозволяє аналізувати іудаїзм як феномен, що спирається на історичний “збірний досвід”, який стає джерелом формування відносин між єврейською спільнотою та світом, який цю спільноту оточує. В дисертації доведено, що засади, на яких твориться єврейська національна ментальність умовно можна поділити на чотири групи. Перша, це - своєрідність національної культури, яка має ознаки “окремішності”, друга - наявність лідерів, часто харизматичних. Третя група передумов пов’язана із певним соціальним розшаруванням спільноти. Четверта - це наявність національної ідеї. Синтез соціальної спільноти, яку очолює лідер, та культури, яка включає своєрідну національну ідею, обумовлює існування національної ментальності.

П’ятий підрозділ другого розділу “В’ячеслав Липинський про роль релігії в націотворчому процесі” присвячений аналізу психологічного аспекту причин поступу та занепаду тих чи інших націоутворюючих та об’єднуючих ідей, а також ролі релігії в цьому процесі. Сама традиція та цінності, які в ній зберігаються, постають механізмом, що вводить особу до соціального життя. Традиція як своєрідний досвід дозволяє спільноті постійно відтворювати свої структури. Вона зберігає духовні надбання історичного руху і здатна запропонувати суспільству впливові важелі для вдосконалення сучасності. На думку В. Липинського, діяльність провідників нації повинна репрезентувати національну ідею та систему національних цінностей, важливе місце серед яких займає релігія.

У дисертації автор наголошує, що феномен єврейської традиції змістовно наповнюється релігійними, культурними та іншими ознаками. Релігійно-етичні критерії підтримують такі норми, що координують справедливе співіснування осіб не тільки у сфері політичній, але, в першу чергу, в духовнім просторі буття особистості, яке зветься культурою. Містицизм (Кабала), що є підґрунтям релігії та її дієвим чинником, стає основою для розбудови людиною своєї духовності. Як найбільш діючий стримуючий фактор іудаїзм виступає першим джерелом для розвитку єврейської культури. В часи лихоліття релігія була осередком, в якому переховувалася культура, продовжуючи своє існування і свою творчість.

Дисертант відзначає, що для В. Липинського процес становлення нації тісно пов’язаний із затвердженням ідей про національну державу, творцем якої має постати еліта нації, що зорієнтована в цьому творчому процесі на духовні орієнтири. Релігія через свої морально-етичні принципи може стати головним джерелом формування закону співіснування людей. Абсолютизуючи роль релігії, В. Липинський відходить від принципу об’єктивізму, що змушує його ототожнити релігію та традицію, а також не дозволяє визначити своєрідність духовного виміру буття поза впливом релігійних поглядів. З іншого боку, В. Липинський справедливо зазначає, що важливим елементом релігійних поглядів є містицизм, який часто стає джерелом творчості в сфері культури.

У шостому підрозділі другого розділу “Сучасна вітчизняна наукова думка про співвідношення культурних та національних факторів в іудаїзмі” розглядається тема життя національної спільноти, особистої національної ідентичності, а також дослідження ролі релігії у формуванні національної ментальності.

Сучасні дослідники практично одностайні в твердженні, що на початку творення етнічної спільноти провідну роль в об’єднавчому процесі грає релігія, яка наповнює життя культурними смислами. Конкретність етнічного середовища та певна форма релігії визначають особливості національної спільноти, а завдяки духовно-культурним зв’язкам первісне суспільство здатне піднестися на вищий щабель організації спільноти. Під час аналізу впливу духовного життя на становлення народу, нації визначальну роль відіграє уявлення про їх первинну єдність. Для того, щоби зрозуміти, як система цінностей впливає на формування спільноти, необхідно розглядати їх значення та функції у системі духовного виробництва. Дослідження взаємозв'язку ціннісних уявлень, які складають тканину культури, провадили, зокрема, В.Андрущенко, В.Єленський, О.Бучма, А.Бичко, А.Колодний, Л.Конотоп, М.Михальченко, Є.Причепiй, О.Сарапін, М.Закович, Л.Филипович, В.Шинкарук, П.Яроцький та iн. Саме в цьому контексті особливого значення набуває розгляд етнонаціональних духовних цінностей. Їх специфіка полягає саме в тому, що найсуттєвіші ознаки таких цінностей торкаються етнічних особливостей. На етапі виникнення цінності перебувають під впливом тих чинників, які визначають духовну єдність спільноти. Так, зокрема, релігійні уявлення, які є “тканиною” духовності первісних спільнот включають у себе низку знань людей про світ і самих себе. На етапі формування етнічної єдності ці знання стають складовою частиною культурної традиції. Дослідження первісних релігійних уявлень виявляє певну тотожність релігійного та етнічного. З плином часу культурні смисли збагачуються вже не тільки завдяки первісним формам релігії як способу світосприйняття, але й через раціональне освоєння простору людського буття. Тепер вже не релігія стає джерелом утворення культурних цінностей, а в ній віддзеркалюються культурні досягнення та рівень розвитку спільноти. Культурні цінності певного етносу зберігаються в процесі їх постійного відтворення та збагачення.

У розділі доводиться, що питання національної ідентичності тісно пов’язані з суспільно-історичними та культурно-релігійними складовими національного буття. Цей зв’язок найяскравіше презентує себе в так звані періоди національного пробудження та самоусвідомлення. Кожен з цих періодів формує свій тип культури, в якому презентуються найважливіші ідеї епохи. Коли культура, відповідаючи на вимоги часу, витворює нові смисли, вона, в той сам час, зберігає в традиції вже усталені культурні смисли. В цьому зв’язку релігія як джерело позачасових ціннісних орієнтирів спільноти, визначає національну єдність із середини, що дозволяє членам даної національної спільноти усвідомлювати свій зв’язок з минулим та сучасністю. Своєрідність у ставленні та переживанні традиції надає цьому феномену нових ознак, які допомагають пристосувати досвід до вимог часу.

Єврейська національна спільнота, на думку дисертанта, є прикладом того, як релігійна єдність та опертя на релігійні традиції дозволили не тільки усвідомити себе, але й випрацювати націоконсолідуючі та націозберігаючі механізми. Надаючи нового змісту певним релігійним догматам, зокрема, про національну єдність, вибраність, Сіон, іудаїзм створив умови для творчого розвитку своїх власних ідей. Принцип „релігійної спадковості” у формуванні ментальності, який було закладено іще в часи політичної незалежності (мається на увазі до 70 р. н.е.) став джерелом формування нових підходів до вирішення проблем які могли би актуалізуватися в майбутньому.

У дисертації доведено, що важливим аспектом формування ментальності є соціальні умови життя людей. Коли проблеми повсякденності ставлять перед громадою питання, які потребують свого негайного вирішення, ця громада повинна знайти спосіб відповісти на вимоги часу відповідно до стереотипів, що вже склалися. У випадку, якщо традиція неспроможна задовольнити цю потребу, спільнота випрацьовує нові підходи, які з плином часу стануть складовою традиції. В іудаїзмі такі завдання зазвичай вирішували лідери, творча група, яка, з одного боку, могла бути схарактеризована як консервативна, а з іншого, вона репрезентувала здатність нації до творчих процесів. Закріплюючись у стереотипах світобачення, обрядових діях та звичаях нові підходи набирають ознак нормативності, а колективний досвід визначає особливості ставлення до світу.

У дисертації наголошується, що особливістю інтерпретацій націогенези в українській філософській думці є звернення до духовних вимірів буття національної спільноти. Дисертант погоджується з тезою, що на формування духовності великий вплив має традиція, яка накопичується у суспільно-історичному досвіді та впливає на формування ментальності. Цей феномен уособлює собою сукупність “незапитаних смислів”, що актуалізуються залежно від умов буденності та вимог суспільства, стає джерелом культурно-історичної динаміки.

Національні риси релігії, що формуються під впливом географічних, суспільно-історичних та соціально-економічних особливостей буття народу, також відіграють важливу роль у формуванні національної ментальності, яка здатна зберігати національні образи, призначення яких полягає в обґрунтуванні національних ідей.

У третьому розділі “Іудаїзм як форма духовної творчості та спосіб консолідації національної спільноти ” досліджується своєрідність духовного буття єврейської спільноти та особливості формування її ментальності.

У першому підрозділі третього розділу “Кабала та хасидизм: особливості формування духовності” аналізується процес виникнення хасидського руху. Історія єврейського народу склалася так, що, перебуваючи у вигнанні, він мусив знаходити такі духовні форми, в яких можна було б зберігати свою релігійну й національну приналежність.

Одним із компонентів самосвідомості єврея було ототожнення себе з релігійною спільнотою. Непротиставлення релігійного національному призводило до того, що національні цінності такі, як ідея державності, національної єдності, головні принципи освіти і т. ін., часто співпадали з релігійними. Формуючись під впливом зовнішніх щодо себе факторів, релігійне світосприйняття євреїв із часом почало зумовлювати практично всі боки повсякденності, від господарської діяльності до соціально-психологічних проявів у громадському житті. Вплив релігійності на духовність євреїв може бути визначений в декількох напрямках. Це, по-перше, часткове ототожнення релігійного та національного вимірів буття спільноти, знане під назвою іудаїзм, по-друге, обрядовість як форма вияву причетності до спільної історії, по-третє, поважне ставлення до демонічного світу висвітлене в Кабалі. Відповідаючи на потреби часу, лідери єврейської громади сформулювали основні положення іудаїзму в Усній Традиції, яка формувала певну лінію релігійної віри.

У дисертації доведено, що Усний Закон, представлений в Талмуді та Кабалі, має наступні компоненти: віра (ідеї взаємовідношення людини з надприроднім), морально-етичні принципи (регуляція взаємовідношень у середині спільноти), обрядовість (національна своєрідність релігійної практики). Всі ці складові стали підґрунтям того релігійного комплексу, який скристалізувався в Талмуді та розповсюдився й засвоївся єврейською спільнотою.

Дисертантом підкреслено, що розгляд релігійно-етичної доктрини, а також сфери ритуалу та права тісно