АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ОТОЛАРИНГОЛОГІЇ

ім. проф. О.С. КОЛОМІЙЧЕНКА

ТЕРЕЩЕНКО ЖАННА АНАТОЛІЇВНА

УДК 616.28-008.1+616.833.185-008.6:616.018.2-031.81

СЛУХОВІ ТА ВЕСТИБУЛЯРНІ РОЗЛАДИ
У ХВОРИХ НА СИСТЕМНІ
АУТОІМУННІ ЗАХВОРЮВАННЯ

14.01.19 – оториноларингологія

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті ім. О.О. Бого-мольця МОЗ України.

Науковий керівник

доктор медичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України, професор Мітін Юрій Володимирович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомоль-ця МОЗ України, завідувач кафедри оториноларингології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України, професор Шидловська Тамара Василівна, Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України, завідувач лабораторії професійної патології мовлення і слуху;

доктор медичних наук Мостова Тетяна Савеліївна, Інститут нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова, завідувач лабораторії отоневрології.

Провідна установа

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, кафедра оториноларингології, МОЗ України, м. Київ.

Захист відбудеться 6 лютого 2004 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.611.01 в Інституті отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Зоологічна, 3.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту отоларин-гології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України за адресою: 03057,
м. Київ-57, вул. Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий 3 січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук Розкладка А.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дифузні захворювання сполучної тканини являють собою групу тяжких та розповсюджених захворювань, при яких страждають усі органи та системи організму. В літературі містяться поодинокі повідомлення, присвячені стану слухового аналізатора при системній аутоімунній патології. Друкованих праць, присвячених ураженню вестибулярного аналізатора при дифузних захворюваннях сполучної тканини, майже немає. Ці аналізатори перебувають у тісному взаємозв’язку, особливо у внутрішньому вусі. Вивчення цих зв’язків має як науковий, так і практичний інтерес. Тому дослідження, присвячені даному питанню, можуть стати вагомим внеском в вивчення аспектів клінічних проявів системних аутоімунних захворювань сполучної тканини.

За даними різних авторів від 1 до 6% населення земної кулі страждає на ті чи інші розлади слухової функції (Преображен-
ский Н.А. и соавт., 1971; Солдатов И.Б. и соавт., 1984). В теперішній час у всьому світі відмічається зростання числа негнійних захворювань вуха за рахунок судинних, токсичних, токсико-інфекційних факторів, впливу шуму та вібрації (Булаев Ю.О., 1983). Результати спостережень І.Б. Солдатова та співавторів (1984) вказують на те, що головне місце серед цих розладів посідає сенсоневральна приглухуватість. Сенсоневральна приглухуватість є поліетіологічним захворюванням. Соціальне значення цієї патології визначається тим, що страждають переважно особи працездатного віку (Шидловская Т.В., Гаевой В.П., 1971). На сучасному етапі значний інтерес науковців спрямований на вивчення взаємозв’язку між враженням органу слуху та патологією імунної відповіді.

Сенсоневральна приглухуватість аутоімунного генезу може бути як самостійним захворюванням, так і супроводжувати генералізовану системну патологію, в основі розвитку якої лежать аутоімунні реакції (Veldman J.E. et al., 1984). Експериментально-клінічні дослідження показали, що ревматоїдний артрит та системний червоний вовчак є факторами ризику у виникненні сенсоневральної приглухуватості (Приходько М.О., 1993).

Вестибулярний та слуховий аналізатори працюють в тісній взаємодії як один з одним, так і з іншими аналізаторними системами організму (Базаров В.Г., 1970). Завдяки широким функціональним зв’язкам з центральними нейроструктурами, іншими аналізаторами та вегетативною нервовою системою, вестибулярний апарат представляє значний інтерес для вивчення. Будь-які нові факти, що стосуються фізіології та патології вестибулярного аналізатора, мають велике наукове та практичне значення (Корюкин В.Е., 1986). Наявність анатомо-фізіологічних зв’язків між слуховою та вестибулярною функціями, звичайно, приводить до виникнення запитання про взаємообумовленість порушень в цих двох системах.

Проблема лікування сенсоневральної приглухуватості є важливою в соціальному плані. Таким чином, в кожному конкретному випадку великого значення набуває деталізація характеру та рівня враження, оцінка динаміки стану хворого під впливом лікування, а також можливість прогнозування терапевтичного ефекту (Бабий А.И., 1992).

Враховуючи сказане вище, виникає інтерес до вивчення проблеми слухових та вестибулярних порушень у хворих на системні аутоімунні захворювання. Ми маємо змогу дослідити стан слухового та вестибулярного аналізаторів у хворих, у яких достовірно відомо про наявність системної аутоімунної патології. Крім того, в літературі відсутні дані щодо динаміки та зворотності слухових і вестибулярних порушень в процесі проведення імуносупресивної терапії. Ці обставини спонукали нас для проведення даної роботи.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри оториноларингології НМУ ім. О.О. Богомольця “Удосконалення діагностики та лікування захворювань вуха, носа, приносових пазух, глотки, гортані та стравоходу на основі використання оптичних систем, аудіо- та вестибулометрії, доплерографії, електронної мікроскопії, морфологічних та біохімічних досліджень” (№ держреєстрації 0100V002048).

Мета дослідження. Удосконалення діагностики кохлео-вестибулярних розладів та підвищення ефективності лікувальних заходів, спрямованих на покращення стану слухової та вестибулярної функції у хворих на системні аутоімунні захворювання.

Завдання дослідження.

1.

2.

3.

4.

5.

Об’єкт дослідження – хворі на системні аутоімунні захворювання сполучної тканини: ревматоїдний артрит, систем-
ний червоний вовчак, системна склеродермія, вузликовий періартеріїт.

Предмет дослідження – слуховий та вестибулярний аналізатори у хворих на системні аутоімунні захворювання сполучної тканини.

Методи дослідження – клінічні, функціональні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Проведене поглиблене вивчення стану слухової функції із застосуванням об’єктивних методів дослідження у хворих на системні аутоімунні захворювання для виявлення ранніх стадій порушення слуху.

У хворих на генералізовану аутоімунну патологію визначена у 48% випадків комбінована вестибулярна дисфункція.

Доведено, що частота виникнення слухових та вестибулярних порушень у хворих на системні аутоімунні захворювання відповідає тривалості та активності перебігу основного аутоімунного процесу.

Визначено, що в процесі лікування імуносупресивними препаратами спостерігається позитивна динаміка слухових і вестибулярних порушень.

Встановлено, що стан вестибулярного апарату є прогностичним критерієм щодо оборотності змін слуху під впливом лікування.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Виконана робота дозволяє розширити уявлення про сенсоневральну приглухуватість та вестибулярну дисфункцію у хворих на системні аутоімунні захворювання. Запропоновано схему обстеження хворих на дифузні захворювання сполучної тканини, в яку включено комплексне аудоіологічне та вестибулологічне дослідження, що дозволяє виявляти ранні форми кохлео-вестибулярних розладів і, таким чином, попереджати їх прогресування. Визначені основні напрямки профілактики та корекції кохлеовестибулярних розладів, як ускладнень системних аутоімунних захворювань. Проведена робота дає підстави для використання в щоденній практиці комплексного динамічного аудіо- та вестибулометричного обстеження в ревматологічних відділеннях у хворих з системною аутоімунною патологією, оскільки вони становлять групу ризику щодо розвитку слухових та вестибулярних порушень.

Впровадження результатів досліджень. Розроблена схема обстеження хворих на системні аутоімунні захворювання впроваджена в практику міського оториноларингологічного центру та Київського міського ревматологічного центру.

Матеріали дисертаційної роботи були використані під час проведення практичних занять із студентами та семінарських занять з лікарями-інтернами на кафедрі оториноларингології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Особистий внесок здобувача. Автором був розроблений комплексний клінічний підхід до виконання поставлених завдань дослідження, самостійно проведені клінічний огляд, відбір хворих, дослідження функціонального стану слухового та вестибулярного аналізаторів. Дисертант особисто провела аналіз клінічного матері-алу, статистичну обробку отриманих результатів, написала всі роз-діли дисертації, сформулювала висновки та практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації було викладено на щорічних традиційних весняних конференціях Українського товариства оториноларингологів (травень 1999 року,
м. Ужгород; травень 2001 року, м. Алушта; травень, 2002 року,
м. Чернівці), конференції молодих вчених (6-8 лютого 2003 року,
м. Київ), засіданні спеціалізованої апробаційної ради “Спеціальні пи--тання хірургії” Національного медичного університету
ім. О.О. Бого-мольця (2003 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 праць, в яких викладені основні положення дисертації. Із них 4 – в спеціалізованих фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 6 – в матеріалах з’їздів та конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація представлена в одному томі, складається із вступу, чотирьох розділів (огляду літератури, розділу з описом матеріалів та методів дослідження, двох розділів власних досліджень), заключення, висновків, практичних рекомендацій та списку використаної літератури. Робота викладена на 114 сторінках машинопису, проілюстрована 17 таблицями та 19 рисунками. Список літератури налічує 175 джерел.

Основний ЗМІСТ РОБОТИ

Було проведене комплексне аудіологічне та вестибулометричне обстеження 102 хворих з системною аутоімунною патологією. Обстеженню підлягали пацієнти з наступними захворюваннями: системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, системна склеродермія, вузликовий періартеріїт. До групи обстежених не було включено осіб, у яких могло мати місце порушення слуху та рівноваги в результаті запальних захворювань середнього вуха, впливу ототоксичних речовин, шумового фактору, перенесених травм або вродженого походження. Всі особи, що підлягали обстеженню, знаходилися на стаціонарному лікуванні в Київському міському ревматологічному центрі та мали підтверджений клінічний діагноз.

Давність захворювань була різною, тому ми поділили пацієнтів на дві групи: з тривалістю захворювання до трьох років – 54 (52,9%) та понад три роки – 48 (47,1%). Хворих також було розподілено в залежності від активності системного процесу на дві групи: до першої увійшов 31 обстежений з І ступенем активності, до другої був віднесений 71 пацієнт з ІІ-ІІІ ступенями активності.

Аудіологічне обстеження включало: тональну порогову аудіометрію, надпорогові тести, мовну та високочастотну аудіометрію, визначення чутливості до ультразвуку, імпедансометрію (тимпанометрію та реєстрацію акустичного рефлексу). Паралельно вивчався стан вестибулярної функції. З цією метою виконувалися наступні тести: вказівна та пальценосова проби, виявлення спонтанного промахування, оцінка статичної рівноваги кількісним методом кефалографії; визначення динамічної рівноваги за допомогою “пишучого” та “крокуючого” тестів Фукуда, дослідження ходи вперед, назад та флангової, спонтанного, позиційного та оптокінетичного ністагму; виконувались навантажувальні вестибулярні тести (калорична та обертальна). Ністагменна реакція фіксувалась електроністагмографічно.

Обстеження хворих виконувались дворазово: при надходженні пацієнтів в стаціонар до початку лікування та через 3-4 тижні після розпочатої терапії. У якості лікування хворі отримували препарати, яким властивий імуносупресивний ефект: глюкокортикоїди або/та цитостатики. Дози та режим введення призначалися з урахуванням ступеня активності та форми процесу, тривалості його перебігу, попереднього лікування, чутливості до препаратів.

При тональній пороговій аудіометрії у 59 хворих (57,8%) виявлене порушення слухової функції. Враження частіше було двобічним і мало сенсоневральний характер. Криві в більшості випадків були низхідними, рідше горизонтальними. Зниження слуху в групі обстежених знаходилось в межах від 0 до ?ЙЙ-?V ступенів приглухуватості (згідно класифікації В.Г. Базарова, А.І. Розкладки, 1989). Серед хворих з тривалістю захворювання до трьох років порушення слуху І-III ступенів виявлене у 29 хворих з 54, а серед хворих з тривалістю захворювання понад три роки у 30 із 48 вияв-лене порушення слуху І-ІV ступенів. Розбіжність порогів сприйняття тонів у пацієнтів в першій та другій групах виявилася достовірною. Це є свідченням на користь наявності взаємозв’язку між тривалістю основного аутоімунного процесу та глибиною слухових порушень. Зміни слухової функції залежать також від активності процесу: серед 31 хворого з І ст. активності лише у восьми (25,8%) виявлене порушення слуху, а із 71-го хворого з ІІ-ІІІ ст. активності у 51-го (71,8%) наявні зміни на аудіограмах в конвенційному діапазоні частот (при порівнянні порогів сприйняття тонів у пацієнтів з І та
ІІ-ІІІ ст. активності розбіжність статистично достовірна).

Результати мовної аудіометрії узгоджувалися з результатами тональної порогової аудіометрії. При виконанні надпорогових тестів феномен прискореного приросту гучності був виявлений у 32 (31,4%) хворих, які мали порушення на аудіограмах в конвенціональному діапазоні частот. Дані імпедансометрії були наступні: тимпанограми – типу А, пороги акустичного рефлексу у хворих з непорушеними аудіограмами відповідали нормі. У пацієнтів, що мали зміни по перцептивному типу на ТПА, пороги акустичного рефлексу перевищували показники, які відповідають нормі. Отримані результати стали об’єктивним підтвердженням проведених суб’єктивних методів дослідження.

Вивчення слуху в розширеному діапазоні частот виявило підвищення порогів сприйняття при повітряному та кістковому звукопроведенні у 86 пацієнтів (84,3%): у 45 хворих (93,75%) із 48 з тривалістю захворювання більше 3-х років та у 41 хворого (75,9%) із 54-х з давністю захворювання до 3-х років. Необхідно зауважити, що активність процесу у цих 41 хворого переважно була ?Й-ЙЙЙ ?тупенів. Розбіжність порогів сприйняття тонів у пацієнтів в першій та другій групах є статистично достовірною. Таким чином, можна говорити, що глибина слухових порушень заходиться в прямій залежності від ступеня активності та тривалості перебігу аутоімунного процесу.

Після 3-4 тижнів імуносупресивної терапії було проведене повторне аудіологічне обстеження, яке засвідчило, що при наявності змін на тональних порогових аудіограмах лікування, в більшості випадків, не приводить до покращення, а при наявності порушень лише на аудіограмах в розширеному діапазоні частот проведена терапія привела до достовірного зниження порогів сприйняття тонів (табл. 1).

Таблиця 1

Пороги сприйняття тонів високих частот по КТП у хворих в розширеному діапазоні частот до та після лікування з різною тривалістю захворювання

Частота

тонів, Гц | Тривалість до 3 років | Тривалість понад 3 роки

До лікування | Після лікування | До

лікування | Після

лікування

12500 | 47,82±1,93 | 40,85±2,24 | 51,33±1,63 | 49,11±1,84

16000 | 57,61±1,62 | 51,12±2,37 | 59,22±1,13 | 57,11±1,59

18000 | 61,22±0,98 | 56,22±2,00 | 63,11±0,77 | 60,54±1,98

Примітка. Розбіжності між порогами в першій групі виявилися статистично достовірними (p<0,05) на всіх досліджуваних частотах, а в другій групі (у хворих з тривалістю захворювання понад три роки) на всіх частотах розбіжності статистично недостовірні (р>0,05).

Таким чином, можна говорити, що використання кортикостероїдів у якості лікування попереджує або затримує розвиток незворотніх змін з боку звукосприймаючого апарату при виявленні ранніх форм сенсоневральної приглухуватості.

Проведений нами аналіз результатів вестибулометричного обстеження у 102-х хворих на системні аутоімунні захворювання сполучної тканини доводить, що більшість обстежених мають різноманітні порушення вестибулярної функції. Загалом, вестибулярна дисфункція спостерігалася у 79 пацієнтів (77,5%), із них у 22 (21,6%) мали центральний вестибулярний синдром, 49 (48%) – комбінований, 8 пацієнтів (7,9%) – периферичний. У 23 обстежених (22,5%) вестибулярні порушення були відсутні.

Вестибулярні порушення найчастіше суб’єктивно проявляються у вигляді несистематизованого запаморочення, порушення ходи. Об’єктивно вестибулярна дисфункція характеризується задовільним виконанням пацієнтами спонтанних проб. Ступінь порушення статичної рівноваги визначався величиною розрахованого індексу. Вивчення статичної рівноваги методом кефалографії свідчить, що у більшої частини пацієнтів з групи обстежених наявні приховані прояви порушення вестибулярної функції, оскільки при розпитуванні не всі хворі мали скарги. У більшості хворих реєструвався I-II ступінь порушення статичної рівноваги. У 19 (18,6%) хворих вестибулярна функція характеризувалася порушенням оптокінетичного ністагму (дизритмія, деформація окремих зубців, наявність інверсійних та додаткових зубців, “німі” поля).

У 48 обстежених (47,1%) виявлена гіпорефлексія лабіринтів при виконанні калоричної проби, яка проявлялася подовженням латентного періоду та зменшенням тривалості ністагменної реакції. При обертальній пробі середня тривалість постобертального ністагма, що відповідає норморефлексії, реєструвалася у 31 хворого (30,4%). Гіперрефлексія при виконанні обертального тесту спостерігалася у 45 пацієнтів (44,1%). Гіпорефлексія після цієї проби реєструвалася у 28 обстежених (27,5%) – тривалість постобертального ністагму була меншою 36 секунд. Таким чином, у більшості обстежених хворих спостерігався комбінований вестибулярний синдром.

Оцінюючи результати вестибулометрії, нами встановлено, що частота виникнення вестибулярних порушень, як і слухових, знаходиться в прямій залежності від тривалості захворювання: серед 54-х пацієнтів з тривалістю процесу до 3 років 37 (68,5%) хворих мали вестибулярні порушення, а із 48-ми пацієнтів з тривалістю захворювання більше 3-х років – 42 хворих (87,5%) страждали на вестибулярну дисфункцію (розбіжність між показниками вестибулярних проб у пацієнтів першої та другої груп статистично достовірна).

При аналізі вестибулометричних даних після проведеного лікування встановлено, що показники мають тенденцію до покращення під впливом імуносупресивної терапії. Оцінюючи динаміку скарг, 29 пацієнтів (28,4%) відмітили зменшення або зникнення запаморочення та покращення під час ходи. Хода по прямій мала позитивні зміни у 3 пацієнтів із 21-го, флангова – у п’яти хворих із 33. Використовуючи метод кефалографії, ми виявили покращення статичної рівноваги в 11,8% випадків: після лікування рівновага 0 ступеня спостерігалась у 26 хворих (25,5%) у порівнянні з 22 (21,6%) до лікування; порушення рівноваги I ступеня до курсу проведеної терапії виявлялось у 49 обстежених (48%), а після лікування у 57 пацієнтів (55,94%). Розбіжність між значенням індексу кефалографії до та після лікування є статистично достовірною. Отримані результати свідчать про покращення певних якісних показників оптокінетичного ністагма в групі обстежених хворих під впливом імуносупресивних (глюкокортикостероїдних та цитостатичних) препаратів: зникнення на електроністагмограмах проявів дизритмії, додаткових та інверсійних зубців, деформованих зубців.

Повторна калорична та обертальна проби свідчать про достовірні зміни кількісних характеристик цих проб в бік нормалізації. Якісні характеристики (вестибуло-вегетативні реакції) також мали тенденцію до покращення. Таким чином, результати повторних навантажувальних проб також не залишилися незмінними – спостерігалась позитивна динаміка показників у обстежених хворих після проведеної терапії.

Нами встановлено, що у 6 пацієнтів із 8-ми, у яких спостерігався периферичний вестибулярний синдром, після курсу проведеного лікування була відсутня позитивна динаміка як слухової, так і вестибулярної функцій: пороги сприйняття тонів залишалися підвищеними по кістково-тканинній і повітряній провідності, показники вестибулометрії залишались незмінними і свідчили про арефлексію лабіринтів в 5-ти випадках та про гіпорефлексію в одному випадку. Із 22 хворих з центральним вестибулярним синдромом ми спостерігали позитивну динаміку з боку слухової функції (суб’єктивне зменшення шуму, достовірне зниження порогів сприйняття високих тонів). Також ці хворі мали покращення з боку вестибулярної функції.

49 пацієнтів, у яких спостерігався комбінований вестибулярний синдром, мали позитивні зрушення стану функцій, що вивчаються: з боку слухової функції у цих хворих спостерігалася статистично достовірна позитивна динаміка на аудіограмах в розширеному діапазоні частот. На аудіограмах в конвенціальному діапазоні і при мовній аудіометрії спостерігалися зниження порогів сприйняття тонів у чотирьох пацієнтів, однак ці зміни виявилися статистично недостовірними.

При вивченні даних вестибулометрії у хворих цієї групи виявили зміни в бік покращення при виконанні вказівних проб, “пишучого” та “крокуючого” тестів Фукуда, ходи по прямій та флангової ходи, достовірну зміну показників в бік нормалізації при вивчені статичної рівноваги, а також позитивну динаміку показників калоричного та обертального тестів. Тобто, комбінований та центральний вестибулярні синдроми виявилися більш прогностично сприятливим щодо позитивної динаміки слуху та вестибулярної функції під впливом імуносупресивної терапії.

На основі проведеного нами аналізу взаємозв’язку показників аудіо- та вестибулометричного обстеження у хворих на системні аутоімунні захворювання сполучної тканини ми виявили наступні закономірності: 1) найбільш сприятливим варіантом щодо позитивної динаміки слухової функції є патологія, при який відсутні вестибулярні порушення; 2) при центральному та комбінованому вестибулярних синдромах можлива позитивна динаміка слуху та показників вестибулометрії; 3) периферичний вестибулярний синдром є найбільш несприятливим у відношенні позитивної динаміки, як слухової, так і вестибулярної функцій.

Таким чином, проведені нами дослідження слухової та вестибулярної функції при системній аутоімунній патології, дозволяють заключити, що хворі на системні аутоімунні захворювання сполучної тканини становлять групу ризику по розвитку порушень слуху та вестибулярної дисфункції. При цьому, ступінь цих порушень залежить від тривалості та ступеня активності основного аутоімунного процесу. Під впливом своєчасно призначеної імуносупресивної терапії (глюкокортикостероїди, цитостатики) можлива позитивна динаміка слухових та вестибулярних зрушень.

ВИСНОВКИ

1. У хворих на системні аутоімунні захворювання сполучної тканини виявляється порушення слухової функції різного ступеня переважно по перцептивному типу (57,8% – за результатами тональної порогової аудіометрії, 84,3% – за даними дослідження слуху в розширеному діапазоні частот).

2. У більшості хворих на дифузні захворювання аутоімунного генезу (77,5%) виявляються вестибулярні розлади. Вестибулярна дисфункція характеризується переважно комбінованим вестибулярним синдромом.

3. На частоту враження органу слуху та частоту виникнення вестибулярних порушень впливає тривалість основного захворювання та активність цього процесу: чим вище активність та довша тривалість системної патології, тим частіше зустрічаються порушення слухової та вестибулярної функцій.

4. При наявності змін на тональних порогових аудіограмах у хворих на системні аутоімунні захворювання імуносупресивна терапія не приводить до покращення слуху. Однак, використання глюкокортикостероїдів та цитостатиків на ранніх стадіях сенсоневральної приглухуватості дозволяє достовірно (р0,05) покращити слух на тони в області розширеного діапазону частот, тобто приводить до зупинки або попередження прогресування патологічного процесу з боку органу слуху.

5. При аналізі вестибулометричних даних після проведеного лікування встановлено, що показники мають тенденцію до покращення під впливом імуносупресивної терапії, про що свідчить позитивна динаміка як при виконанні спонтанних проб, так і при проведенні експериментальних тестів.

6. У хворих на системні аутоімунні захворювання сполучної тканини характер вестибулярного синдрому має прогностичне значення у відношенні динаміки слуху та вестибулярної функції.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При системних аутоімунних захворюваннях сполучної тканини необхідно проводити обстеження стану слухового та вестибулярного аналізаторів з метою виявлення слухових та вестибулярних порушень.

2.

3.

Список праць, опублікованих
за темою дисертації

1. Терещенко Ж.А. Аутоімунна нейросенсорна приглухуватість // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. - 2001. - №1. - С.53-58.

2. Мітін Ю.В., Івашківський О.І., Терещенко Ж.А. Слухові розлади у осіб з системними аутоімунними захворюваннями // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. - 2001. - №6.
- С. 39-42. (Здобувач була головним виконавцем дослідження, нею виконувалась статистична обробка та аналіз отриманих результатів).

3. Терещенко Ж.А. Аналіз показників вестибулометрії у пацієнтів з системними аутоімунними захворюваннями в динаміці // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. - 2003. - №2.
- С. 89-91.

4. Мітін Ю.В., Терещенко Ж.А. Характеристика вестибулярної функції у пацієнтів з системними захворюваннями аутоімунного генезу // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. - 2003. - №3. - С. 21-23. (Здобувачем виконувалась клінічна частина роботи, проводився аналіз одержаних результатів та статистична обробка матеріалу).

5. Мітін Ю.В., Івашківський О.І., Терещенко Ж.А. Ураження органу слуху при дифузних захворюваннях сполучної тканини // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. - 1999. - №3, додаток. - С. 377-378. (Здобувачем виконувалась клінічна частина роботи та статистична обробка отриманого матеріалу).

6. Мітін Ю.В., Терещенко Ж.А. Порушення слуху у хворих на колагенози // Матеріали IX з’їзду оториноларингологів України. - Київ. - 2000. - С .226-227. (Здобувач була головним вико-навцем дослідження, їй належить головна ідея публікації та аналіз отриманих результатів).

7. Мітін Ю.В., Терещенко Ж.А. Кохлео-вестибулярні розлади у хворих на системні аутоімунні захворювання // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. - 2001. - №3, додаток. - С. 115-116. (Здобувач була головним виконавцем клінічної частини дослідження, нею проведений аналіз отриманих результатів).

8. Мітін Ю.В., Терещенко Ж.А. Стан вестибулярної функції у хворих з деякими порушеннями імунного гомеостазу // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. - 2001. - №5, додаток.
- С. 88-89. (Здобувачем виконувалась клінічна частина роботи, проводився аналіз одержаних результатів).

9. Мітін Ю.В., Терещенко Ж.А. Слухова та вестибулярна функція при системній аутоімунній патології сполучної тканини // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. - 2002.- №3, додаток. - С. 57. (Здобувачем виконувалась клінічна частина роботи, проводився аналіз одержаних результатів).

10. Мітін Ю.В., Терещенко Ж.А. Взаємозв’язок слухової та вестибулярної функцій у хворих на дифузні захворювання сполучної тканини // Журнал вушних, носових та горлових хвороб. - 2003. - №5, додаток. – С. 109. (Здобувачем виконувалась клінічна частина роботи та проводився аналіз одержаних результатів).

АНОТАЦІЯ

Терещенко Ж.А. Слухові та вестибулярні розлади у хворих на системні аутоімунні захворювання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.19 – оториноларингологія.
– Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка Академії медичних наук України, Київ, 2003.

Дисертація присвячена питанням порушення слухової та вестибулярної функції у хворих на дифузні захворювання сполучної тканини. В роботі вивчався вплив імуносупресивних препаратів (глюкокортикостероїдів та цитостатиків) на стан слуху та вестибулярної функції. Розглянуті питання перспектив відносно збереження або покращення стану слухової та вестибулярної функцій після проведеної терапії в залежності від ступеня втрати слуху та глибини вестибулярних порушень. Вивчений взаємозв’язок між станом слухової і вестибулярної функцій у обстежених хворих та прогностичне значення стану вестибулярного апарату щодо оборотності змін слуху під впливом глюкокортикостероїдів та цитостатичних препаратів.

Ключові слова: дифузні захворювання сполучної тканини, сенсоневральна приглухуватість, вестибулярна дисфункція, імуносупресивна терапія.

АННОТАЦИЯ

Терещенко Ж.А. Слуховые и вестибулярные расстройства у больных системными аутоиммунными заболеваниями. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата меди-цинских наук по специальности 14.01.19 – оторино-ларингология.
– Институт отоларингологии им. проф. А.И. Коломийченко Академии медицинских наук Украины, Киев, 2003.

Диссертация посвящена вопросам нарушения слуховой и вестибулярной функции у больных диффузными заболеваниями соединительной ткани. В работе изучалось влияние иммуносупрессивных препаратов (глюкокортикостероидов и цитостатиков) на состояние слуха и вестибулярной функции. Рассмотрены вопросы перспектив относительно сохранения или улучшения слуховой и вестибулярной функции после проведенной терапии в зависимости от степени потери слуха и формы вестибулярных нарушений.

Обследована группа больных – 102 пациента – с системными заболеваниями соединительной ткани: системная красная волчанка, ревматоидный артрит, системная склеродермия, узелковый периартериит. Обследование больных проводилось двукратно: до начала терапии и через 3-4 недели после назначения иммуносупрессивных препаратов.

У данных больных выявляется нарушение слуховой функции по перцептивному типу (у 57,8% пациентов по результатами тональной пороговой аудиометрии и у 84,3% – по результатам аудиометрии в расширенном диапазоне частот). Данные импедансометрии были следующие: тимпанограммы – типа А, пороги акустического рефлекса у больных с ненарушенными аудиограммами не превышали 85±5 дБ. У пациентов, которые имели изменения по перцептивному типу на тональных пороговых аудиограммах, пороги акустического рефлекса превышали 90 дБ. Полученные результаты стали объективным подтверждением проведенных субъективных методов обследования.

У большинства больных диффузными заболеваниями соединительной ткани (77,5%) выявляются вестибулярные расстройства. Вестибулярная дисфункция характеризуется чаще всего сочетанным вестибулярным синдромом. На частоту поражения органа слуха и частоту выявления вестибулярных нарушений влияет продолжительность основного заболевания и активность этого процесса: чем выше активность и больше продолжительность системной патологии, тем чаще выявляются и больше выражены нарушения слуховой и вестибулярной функции.

Установлено, что при наличии изменений на тональных поро-говых аудиограммах иммуносупрессивная терапия, в большинстве случаев, не приводит к улучшению слуха. Использование глюкокортикостероидов и цитостатиков для лечения ранних проявлений сенсоневральной тугоухости, которая сопровождает системные аутоимунные заболевания и характеризуется наличием изменений только на аудиограммах в расширенном диапазоне частот, дает возможность снизить пороги восприятия высоких частот, то есть приводит к остановке или предупреждает прогрессирование патологического процесса со стороны органа слуха. При анализе данных вестибулометрии после проведенного лечения установлено, что показатели имеют тенденцию к улучшению под влиянием иммуносупрессивной терапии.

Изучена взаимосвязь между состоянием слуховой и вестибулярной функций у обследованных больных и прогностическое значение состояния вестибулярного аппарата относительно обратимости изменений слуха под влиянием глюкокортикостероидов и цитостатических препаратов.

Ключевые слова: диффузные заболевания соединительной ткани, сенсоневральная тугоухость, вестибулярная дисфункция, иммуносупрессивная терапия.

ANNOTATION

Tereschenko Zh.A. Hearing and vestibular disorders at the patients with system autoimmune diseases. – Manuscript.

The dissertation is presented on competition a scientific degree of the candidate of medical sciences on a speciality 14.01.19 – otorhinolaryngology. – Institute of Otolaryngology by Кolomiychenko of Academy of medical sciences Ukraine, Kyiv, 2003.

Thesis are devoted to questions of infringement acoustical and vestibular functions at the patients by diseases of a connecting tissue. In this work the influence of immunosuppressive preparations on a condition of hearing and vestibular function was studied. The questions of prospects concerning preservation or improvement acoustical and vestibular function after immunosuppressive therapy depending on a degree of hearing and depth vestibular disorders of infringements were studied.

The interrelation between a condition acoustical and vestibular function of the patients and importants of condition of vestibular apparatus concerning convertibility of changes of hearing influence immunosuppressive preparation was investigated.

Key words diffuse diseases of a connecting tissue, sensoryneural hearing loss, vestibulare dysfunction, immunosuppressive therapy.

Підписано до друку 18.11.2003 р. Формат 6084/16. Обсяг 1,0 друк. арк. Зам. 453. Наклад 100.

Друкарня НМУ, Київ – 57, проспект Перемоги, 34