НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Тарусова Людмила Іванівна

УДК 378.046.4+351.74+374.1

Правові основи управління

післядипломною освітою в Україні

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і

процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, м. Харків.

Науковий керівник - | доктор юридичних наук, професор

Бандурка Олександр Маркович, Верховна рада України, народний

депутат

Офіційні опоненти - | доктор юридичних наук, професор

Шкарупа Віктор Костянтинович, Академія державної податкової служби України, начальник кафедри адміністративного права та адміністративної і кримінально-процесуальної діяльності;

кандидат юридичних наук, доцент,

Гаращук Володимир Миколайович, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, доцент кафедри адміністративного права

Провідна установа - | Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться “ 9 ” жовтня 2003 року о “10.00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01. при Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50 річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50 річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий “ 9 ” вересня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Мошенський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На початку третього тисячоліття розробка проблем післядипломної освіти, яка гарантує професіоналізм працюючих набуває особливої значущості та гостроти. Післядипломна освіта поступово стає одним з визначальних факторів суспільного розвитку в умовах постіндустріальної цивілізації. Розвиваючи професійно важливі психолого-педагогічні якості особистості, підвищуючи її загальну культуру та адаптацію до змінюваних умов, післядипломна освіта відіграє важливу роль у створенні наукового, економічного, культурного і духовного потенціалу суспільства.

Проблемі формування і практичної реалізації післядипломної освіти як присвячені праці відомих вчених України. Особливу цінність в розробці комплексу правових, управлінських та освітянсько-професійних питань мають праці наступних вчених: В.Б.Авер'янова, М.І.Ануфрієва, О.М.Бандурки, Ю.П.Битяка, В.С.Вене-диктова., І.П.Гаращука, І.П.Голо-сни-ченка, Є.О.Дідоренко, М.І.Іншина, В.К.Колпакова, З.І.Скавуляк, О.В.Лавриненко, В.Г.Лука-шевича, А.О.Нечитайленко, Ю.С.Шем-шученко, В.К.Шкарупи, В.І.Щербі-ни, О.Н.Ярмиша та ряду інших авторів. У той же час багато сторін цієї проблеми залишаються не розкритими і потребують подальшого вивчення.

Це обумовлює необхідність та важливість розв’язання теоретичних та практичних завдань щодо реформування управління післядипломною освітою та ряду актуальних питань юридичного та організаційного характеру стосовно визначення цілей, принципів, форм, змісту та методів діяльності досліджуваної складової національної освіти, статусу суб’єктів і об’єктів управління в цій сфері, подальшого формування й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення. Крім того, наукова і практична важливість вивчення малодослідженої теми організаційно-правового забезпечення післядипломної освіти в Україні вимагає нового наповнення принципів та завдань, перегляду існуючої практики правового регулювання управління в сфері післядипломної освіти і обґрунтування потреби його удосконалення відповідно до вимог і критеріїв ефективності професійної діяльності в ринкових умовах. Потребують також вдосконалення принципи формування та реалізації державної політики в сфері післядипломної освіти в сучасних умовах при створенні нормативно-правового механізму, який спонукав би суб’єктів управлінської діяльності в системі післядипломної освіти до таких дій та рішень, що повністю відповідатимуть принципам ефективності і якнайкращим чином сприятимуть досягненню цілей післядипломного розвитку особистості.

Актуальність теми, недостатній ступінь її дослідженості стосовно сучасних потреб розвитку суспільства щодо забезпечення професіоналізму активного населення через ефективне правове регулювання управління системою післядипломної освіти, наявність багатьох дискусійних питань зумовили вибір теми, визначили її мету і логіку дисертаційного дослідження.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державної програми „Кадри”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.97 р. №1/918, планів роботи науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та кафедри управління в ОВС України Національного університету внутрішніх справ. Тема дисертації відповідає пріоритетним завданням навчально-виховного процесу, здійснюваного у вищих навчальних закладах післядипломної освіти України, зокрема в Інституті перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників ОВС України.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття сутності і особливостей поняття післядипломної освіти, що дає можливість розробити конкретні практичні рекомендації та наукові пропозиції щодо розвитку й удосконалення нормативно-правового забезпечення управління її функціонуванням. У відповідності до мети наукового дослідження були поставлені такі основні задачі:

- дослідити основний понятійний апарат проблематики нормативно-правового забезпечення управлінської діяльності в сфері післядипломної освіти;

- узагальнити основні тенденції та проаналізувати сучасний стан правового регулювання відносин, що виникають в процесі післядипломного розвитку працюючого;

- визначити концептуальні засади, принципи та форми реалізації державної політики в сфері післядипломної освіти в сучасних умовах розвитку державності;

- вивчити міжнародний досвід нормативно-правового регулювання управління післядипломною освітою, що дає можливість використовувати окремі положення в практиці України;

- удосконалити наукові основи формування механізму нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні;

- обґрунтувати пропозиції стосовно подальшого удосконалення правового регулювання відносин в сфері післядипломної освіти

Об’єктом даного дослідження є правовідносини, які існують в системі управління післядипломною освітою населення в України.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання нормативно-правового забезпечення в сфері управління післядипломною освітою, а також шляхи його удосконалення.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених у дисертаційному дослідженні завдань були використані такі методи та методики: сучасні загальнонаукові методи та прийоми пізнання, наукові теорії про державу і право, розробки у сфері філософії, права, адміністративного права і процесу, державного управління, соціології, педагогіки, а також використано діалектичний, структурно-функціональний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші методи. На основі діалектичного методу пізнання розглянуто особливості формування післядипломної освіти в сучасних умовах, змісту та спрямованості нормативно-правового регулювання в цій сфері. Структурно-функціональний метод використовувався при аналізі характерних ознак системи післядипломної освіти, типології правових форм управління, видів правотворчості та регулювання правовідносин. За допомогою історичного методу досліджувалися процеси розвитку правового регулювання та відповідної державної політики в сфері управління післядипломною освітою. Системно-структурний підхід використовувався при характеристиці особливостей суб’єктів досліджуваної управлінської діяльності. Порівняльно-правовий метод використовувався в процесі вивчення та застосування міжнародного досвіду нормативно-правового регулювання управління післядипломною освітою до національних освітянсько-управлінських реалій.

Нормативною основою роботи є Конституція України ( ст. 23,43, 53, 54), Кодекси Законів України про адміністративні правопорушення та про працю, Закони України: "Про освіту", "Про наукову та науково-технічну діяльність", "Про вищу освіту", освітнє законодавство, інші закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти міністерств та відомств, які мають у своєму підпорядкуванні заклади ( підрозділи) ПДО і регулюють їх діяльність. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані, які показують нормотворчу діяльність центральних органів виконавчої влади, щодо післядипломної освіти та професійного розвитку працівників різних галузей та сфер діяльності. Ґрунтовному аналізу було піддано також нормативні акти, які закріплюють підстави, заходи і процедури управління в системі післядипломної освіти, засоби забезпечення законності інвестування та маркетингу цього виду діяльності тощо. Використано також власний багаторічний досвід здобувача, набутий під час практичної роботи в Міністерстві освіти та закладах (підрозділах) системи післядипломної освіти.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українській управлінсько-правовій науці проведено системне дослідження комплексу теоретико-правових та методичних підходів до формування управління післядипломною освітою, вона відображена в основних науково-практичних результатах, які виносяться на захист, а саме:

- узагальнено сучасні наукові підходи до визначення ролі і місця післядипломної освіти в національній освітянсько-професійній системі та конкретизовані її основні поняття, визначено місце та сформульовано особливості останньої серед інших форм професійного розвитку особистості;

- вперше запропонована принципово нова концептуальна схема проведення державної політики в сфері післядипломної освіти, обґрунтовано передумови її формування й розвитку, визначено основні форми реалізації державної політики в сфері післядипломної освіти;

- дістала подальший розвиток розробка пропозицій щодо удосконалення механізму нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою на основі аналізу чинного законодавства України, вивчення теоретичних та практичних проблем післядипломної освіти;

- вперше визначено поняття державного управління післядипломною освітою як цілеспрямованого, планомірного, безперервного процесу вироблення й реалізації державної політики в сфері післядипломного розвитку особистості і подальшої підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва, що має юридично-владний та виконавчо-розпорядчий характер;

- обґрунтовано поняття правового регулювання управління післядипломною освітою як цілеспрямовано-організуючого впливу системи загальних і спеціальних правових засобів, способів та прийомів на поведінку суб’єктів відносин післядипломного розвитку особистості та подальшої професійної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва;

- вперше розроблено концептуальну модель нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою та методику її практичної реалізації в сфері освіти України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що обґрунтовані в дисертації пропозиції і методики можуть бути використані і дозволяють забезпечити ефективне нормативно-правове забезпечення управління післядипломною освітою. Висновки та наукові результати дисертації сформульовано на основі положень, вироблених у процесі самостійного дослідження. Вони можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій діяльності - для подальшого вивчення проблем правового регулювання управлінських відносин в сфері післядипломного розвитку особистості і працівника;

- у правотворчості - під час підготовки проектів законів, інших нормативно-правових актів в сфері післядипломної освіти населення України;

- у правозастосовчій практиці – рекомендації, які обґрунтовані в дисертації мають за мету вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства в сфері управління післядипломною освітою;

- у навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані в юридичних та інших навчальних закладах при вивченні управлінських дисциплін, а також при розробці науково-практичних посібників й методичних рекомендацій для закладів післядипломної освіти.

Апробація результатів дослідження здійснювалась за допомогою видавничої, навчальної, пропагандистської роботи, шляхом розробки проектів нормативних актів та внесення пропозицій до чинного законодавства. Основні положення, висновки та результати дисертаційного дослідження були представлені і обговорювалися у доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях: "Гуманізація національної освіти України" (Луцьк, 1993); " Університет і регіони" – (Луганськ, 1994); "Педагогіка єдиного і цілісного миру" (Рівне, 1995); першому міжнародному симпозіумі "Проблеми розвитку післядипломної педагогічної освіти в сучасному суспільстві" ( Київ, 2002); "Проблеми безперервної освіти в сучасних умовах соціально-економічного розвитку України" (Івано-Франківськ, 2002), а також доповідались на спільних засіданнях кафедр адміністративного права і адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у 6 статтях, 3 з яких опубліковані у фахових виданнях та збірниках наукових праць, а також у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 169 сторінок. Список використаних літературних джерел налічує 143 найменування, додатки містяться на 73 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкриваються зміст і стан наукової розробки проблематики, її значимість, показується зв’язок роботи з науковими програмами, визначається об’єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету і завдання, відображено теоретичне та практичне значення роботи, її наукова новизна, наводяться відомості про апробацію та публікації результатів дослідження і особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Соціально-правова характеристика післядипломної освіти в Україні” викладені особливості функціонування, поняття та соціальна сутність післядипломної освіти. Зазначається, що у розвиненому суспільстві освіта в т.ч. ПДО, як соціальний інститут виконує дві основні функції: економічну – участь у відтворенні робочої сили шляхом формування професійного потенціалу суспільства; соціальну – формування всебічно розвиненої особистості. Підкреслюється, що термін "післядипломна освіта" має два виміри: широкий і вузький. Широкий вимір поняття "післядипломна освіта" охоплює не лише навчання й виховання особистості в освітянських закладах або на підприємствах, установах, організаціях, але й шляхом самоосвіти; вузький – професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців шляхом навчання у закладах національної освіти. Такий підхід дає можливість визначити соціальне призначення національної післядипломної освіти, її функції, зокрема розвитку й збагачення творчого потенціалу особистості; високоякісної неперервної підготовки працівників для різних сфер суспільного виробництва; адаптації, пристосування фахівця до динамічно змінюваних умов практики. Ці функції покликані досягти єдиної мети національної післядипломної освіти: забезпечити всебічний розвиток особистості протягом усього періоду її життєдіяльності. Післядипломна освіта, як форма навчання і виховання людини, яка здійснюється нею в період, що починається з моменту отримання статусу фахівця з вищою освітою і триває протягом усього її професійного життя та включає підвищення кваліфікації, перепідготовку, самоосвіту, стажування, спеціалізацію, клінічну ординатуру тощо – має велике соціально-правове значення. Встановлено, що форми післядипломної освіти, залежно від місця їх здійснення, можна класифікувати на три загальні види: післядипломна освіта, що здійснюється в закладах вищої і післядипломної освіти; післядипломна освіта, що відбувається поза навчальними закладами - безпосередньо на робочих місцях - підприємствах, в установах, організаціях; післядипломна освіта, що здійснюється шляхом самоосвіти.

Дослідження стану та особливостей формування державної політики післядипломної освіти в сучасних умовах показує, що будівництво демократичної, правової, соціальної держави, розв’язання складних політичних і соціально-економічних проблем її розвитку вимагає постійної уваги до функціонування й якості післядипломної освіти. У сучасних умовах вирішення питань професіоналізму та якості роботи кадрів є однією з найактуальніших проблем державного будівництва в Україні, визначальним аспектом формування й діяльності державної влади. Вимоги до ефективності й якості післядипломної освіти постійно зростають і зростатимуть у подальшому по мірі того, як в Україні будуть розширюватися і поглиблюватися процеси реформування системи кадрового забезпечення суспільного виробництва. Вимоги до післядипломної підготовки кадрів, ефективності функціонування останньої підвищуються разом з докорінним поліпшенням правового забезпечення, науковим осмисленням сучасної державної політики в сфері післядипломної освіти. Встановлено, що необхідність вироблення державної політики в сфері післядипломної освіти обумовлена негативними процесами перехідного періоду, змістом радикальних перетворень, які здійснюються на шляху формування України як унітарної держави та формування громадянського суспільства. Вироблення сучасної політики в сфері післядипломної освіти – це не тільки актуальне і складне, а й принципове питання. Україна раніше не мала власної державної політики в тому числі стосовно післядипломної підготовки кадрів, бо вона не була самостійною державою. Наголошується, що державна політика в сфері післядипломної підготовки - це головна лінія в державі щодо розвитку й професійної підготовки працівників для потреб суспільного виробництва. До головних цілей віднесено: створення ефективної системи закладів (підрозділів) післядипломної освіти; нормативно-правове забезпечення організаційно-структурної побудови і функціонування даної системи; забезпечення неперервного всебічного розвитку дипломованих фахівців; постійне підвищення професіоналізму працівників; забезпечення якісного використання інтелектуально-кадрового потенціалу всіх трудових ресурсів держави; створення найбільш сприятливих умов і гарантій для виявлення кожним працівником своїх професійно-значимих здібностей, підвищення якості та ефективності трудової діяльності тощо. Таким чином, у поняття державна політика в сфері післядипломної освіти входить весь арсенал заходів, форм, методів, пов'язаних з розвитком і професійною підготовкою осіб, які вже мають диплом про вищу освіту. Серед джерел формування державної політики в сфері післядипломної підготовки персоналу виокремлено: основний зміст даної політики щодо різних форм післядипломного розвитку особистості; законодавчу і підзаконну базу держави; діяльність органів державної влади місцевого самоврядування, політичних партій, громадянських організацій і трудових колективів; наукові розробки та висновки вчених.

Дослідження особливостей теоретично-методологічних засад управління післядипломною освітою показує, що реалізація державної політики в сфері післядипломної освіти в сучасних умовах визначає необхідність системного удосконалення відповідної управлінської діяльності. Доведено, що державне управління в сфері післядипломної освіти – складне і багатоаспектне соціально-правове явище. При виконанні важливих функцій по регулюванню післядипломної освіти особистості воно пов’язане з іншими видами державного і соціального управління, знаходиться під впливом факторів матеріального та духовного порядку, складається з численних активно діючих компонентів з прямими і оберненими зв'язками. Водночас, державне управління післядипломною освітою лише частина, складова більш загального поняття – державного управління, тому й дослідження його відбувалось з урахуванням визначених понятійних та теоретико-методологічних засад останнього. Сформульоване автором поняття державного управління як цілеспрямований, планомірний, безперервний процес вироблення й реалізації державної політики щодо організації сумісної діяльності людей у різних галузях суспільного виробництва, що має юридично-владний, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер і є основою створення концепції формування післядипломної освіти в Україні. Означене загальне поняття державного управління стало методологічною основою для з’ясування природи, змісту такого окремого його різновиду, як державне управління в сфері післядипломної освіти. Відправною точкою для пізнання природи державного управління післядипломною освітою слугувало розуміння його необхідності, соціальної обумовленості й цільової спрямованості. Необхідність даного різновиду державного управління випливає з потреби забезпечити реалізацію політики держави в сфері післядипломної освіти, спрямованої на всебічний безперервний розвиток особистості, а за необхідності, подальшої професійної підготовки фахівців до високоефективної праці в тій чи іншій галузі суспільного виробництва. Соціальна обумовленість досліджуваного виду управління випливає з його практики як складної організаційної системи, функціонування якої спрямоване на задоволення післядипломних освітянських потреб громадян. Цільова спрямованість державного управління післядипломною освітою означає постановку раціональних цілей, завдань визначених необхідністю отримання максимально можливих результатів в цій сфері при оптимальному використанні матеріально-технічних та фінансових засобів. Закріплений правом державно-управлінський вплив створює функціональну структуру державного управління в сфері післядипломної освіти. Для формування та реалізації управлінського впливу в цій сфері держава створює і постійно удосконалює свій механізм – систему освітянських організацій, органів, установ. В управлінському аспекті такий механізм об’єднує й упорядковує ту активність людського фактору, яка пов’язана з формуванням і підтриманням в динамічному стані складної системи державно-управлінського впливу на суспільні процеси в сфері післядипломної освіти. Конкретний склад і структура даного механізму визначається типом, формою та соціальним призначенням держави, її адміністративно-територіальною побудовою, змістом функціонування та багатьма іншими факторами. Поміж змістом (функціональною структурою) і організацією (організаційною структурою) державного управління післядипломною освітою існує і постійно на різних рівнях відтворюється багатогранна взаємозалежність. Зміст державного управління в сфері післядипломної освіти активно впливає на: а) організацію підсистеми, що управляється; б) форми і методи функціонування усіх управляючих компонентів; в) характер внутрішньоорганізаційної роботи відповідних органів. Організаційна структура досліджуваного різновиду управління зі свого боку: відображає і закріплює правом зміст управління та забезпечує його реалізацію; визначає засоби та здійснює за їх допомогою необхідні впливи на об’єкти, що управляються; створює суб’єктивні умови і сприяє розвитку змісту управління. Оскільки в результаті дослідження встановлено відсутність адресного державного управління системою післядипломної освіти, - це дозволяє зробити висновок про необхідність відновлення спеціального підрозділу – департаменту післядипломної освіти в структурі Міністерства освіти і науки та відповідних відділів в інших міністерствах та відомствах України.

У другому розділі “Нормативно-правове забезпечення управління післядипломною освітою” виконано аналіз стану найважливіших аспектів нормативно-правового регулювання післядипломної освіти фахівців у різних сферах діяльності та тенденції і напрямки використання міжнародного досвіду правового регулювання управління в цій сфері. Внаслідок такого розгляду обґрунтовано авторський варіант визначення поняття нормативно-правового акту як вираженого в письмово-документальній формі юридичного акту, який приймається уповноваженими державними органами і містить загальнообов’язкові для всіх правові приписи; визначено поняття нормативно-правового акту в сфері післядипломної освіти і містить норми права, призначені впорядковувати відносини, що виникають в процесі післядипломного розвитку особистості чи подальшої безперервної професійної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва.

Зазначено, що при створенні нормативно-правових документів нового типу в сфері післядипломної освіти необхідно обов’язково враховувати характерні риси, існуючі традиції, що являються бар’єром, перепонами при формуванні нових правовідносин в системі післядипломної освіти. Серед них, наприклад, функціональні бар’єри, що утворюються внаслідок традиційного розподілу обов’язків між посадами працівників кафедр закладів післядипломної освіти без урахування штатних сумісників, договірників, контрактників, погодинників; різні норми, що використовуються при підготовці фахівців та при продовженні їх навчання в системі післядипломної освіти; до цього часу відсутні нормативи визначення необхідної кількості викладачів та допоміжного персоналу тощо. При розробці Закону України “Про післядипломну освіту” необхідно обов’язково покласти в його основу такі базові принципи, які повинні регулювати управління якістю післядипломної освіти. Проаналізовано специфіку правового регулювання відносин в сфері післядипломної освіти. Правове регулювання в цій сфері здійснюється за допомогою свого специфічного інструментарію – особливого, властивого лише даному різновиду правового регулювання механізму, усього комплексу динамічних систем і структур, покликаних юридично гарантувати досягнення поставлених перед суб’єктами післядипломної освіти цілей та завдань. Метою правового регулювання відносин в досліджуваній сфері є створення системи упорядкованих суспільних відносин щодо післядипломного розвитку особистості, подальшої професійної підготовки та адаптації працівників. Воно закріплює і охороняє нові суспільні відносини, забороняє певні суспільні відносини, сприяє зміні характеру деяких відносин, стимулює розвиток або ж сприяє виникненню й формуванню нових відносин в сфері післядипломної освіти. Досліджуваний різновид правового регулювання охоплює: специфічну діяльність держави (її нормотворчих органів), пов’язану з виробленням юридичних засобів та забезпечення їх дієвості та результативності; діяльність безпосередніх учасників відносин в сфері післядипломної освіти, спрямовану на пошук засобів юридичного реагування, для узгодження своєї поведінки з правом, його принципами, цілями, призначенням.

Значну увагу в дисертаційній роботі приділено використанню міжнародного досвіду нормативно-правового регулювання управління післядипломною освітою. З цією метою проведено аналіз зарубіжної практики формування державної політики післядипломної освіти, управлінських відносин в цій сфері, нормативно-правового регулювання післядипломної освіти фахівців у різних сферах діяльності, подальшого реформування та підвищення ефективності післядипломної освіти в умовах постіндустріального суспільства. На основі вивчення матеріалів світового досвіду зроблено висновки, що економічне змагання світових лідерів переміщується з виробничої області в сферу науки, нових технологій і освіти професіоналізму активного населення. Економічно розвинуті країни та країни, що швидко розвиваються, розробляючи національні доктрини, концепції чи програми стійкого розвитку, включають до їх складу, як один із стратегічних напрямків, розвиток професіоналізму працюючих.

У третьому розділі “Шляхи удосконалення правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні” обґрунтовані пропозицій стосовно удосконалення нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою, напрямків та тенденцій реформування та підвищення ефективності післядипломної освіти в умовах ринкових відносин, а також запропонована системна модель нормативного забезпечення її управління.

Удосконалення нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні передбачає, що при формуванні нормативно-правової бази управління післядипломною освітою, розробки моделі її правового регулювання, розрахованої на тривалу перспективу, обов’язково слід враховувати наступні фактори: зростання різних форм соціальної девіації (відхилень) та масового дилетантизму; загальне ускладнення суспільного життя, всіх його проявів, кардинальна зміна потреб виробництва; зростання попиту на високоефективні наукоємні та високоінтелектуальні види діяльності, що вимагає ґрунтовного професіоналізму, компетентності і креативності (творчості) протягом усього трудового життя. Скорочення попиту на репродуктивні (стандартизовані) види діяльності; зростаюча непередбачуваність розвитку соціальних процесів та результатів соціальних досліджень; відсутність координації та корекції між Міністерства освіти і науки та галузевими міністерствами й відомствами з питань післядипломної освіти фахівців; відсутність прямого впливу науки на удосконалення змісту і технологій навчання в системі післядипломної освіти потребують термінового нормативно-правового регулювання. Рушійною силою нової стратегії розвитку післядипломної освіти має бути створення нормативно-правової бази, яка б забезпечила організаційно-управлінські умови для того, щоб максимальна кількість відхилень від управлінських освітніх стандартів та нормативів виявлялась і регулювалась персоналом безпосередньо на робочих місцях чи у відповідних підрозділах, тобто відбувалось саморегулювання рівня і якості професійної кваліфікації особистості (об’єкта управління та суб’єкта самоуправління). Для реалізації такого підходу в свою чергу необхідно: стимулювання професійного розвитку; наукова організація праці; автоматизація й уніфікація повторюваних, стандартних процесів, блоків знань тощо; комп’ютеризація, накопичення інформації, її диференціація, класифікація та актуалізація; ущільнення інформації для індивідуального користування тощо.

У дисертаційній роботі розроблена методика створення системної моделі нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою і на її основі складено структуру подальшого розвитку організаційно-правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні. Створення системного правового регулювання управління підготовкою фахівців до трудової діяльності у післядипломний період значно підвищує рівень забезпечення професійного розвитку працюючих та зменшує ризик у процесах регулювання зайнятості. Розроблена в дисертації структурна модель охоплює дев’ять напрямків забезпечення: нормативно-правове, організаційне, наукове, кадрове, методичне, інформаційне, матеріально-технічне, соціальне, фінансове. Їх системне поєднання є основою для розробки нової концепції нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою, розвитку активної самоудосконалюючої особистості, одночасно забезпечуючи ринок праці, умови збалансованості попиту і пропозиції робочої сили. Обґрунтовані в роботі напрямки реформування та підвищення ефективності післядипломної освіти в умовах ринкових відносин показують , що виявлені особливості маркетингу освітніх послуг дають можливість визначати подальший стратегічний розвиток закладів післядипломної освіти в Україні, який пов'язаний із підвищенням конкурентної диференціації освітніх послуг у європейському і світовому просторі щодо якості обслуговування слухачів. Досліджена диференціація послуг освіти, що дає можливість здійснити ранжирування проблем, зумовлених їх невіддільністю від діяльності навчальних закладів післядипломної освіти. Встановлено, що саме відсутність належного нормативно-правового забезпечення породжує значні труднощі у споживачів освітніх послуг. Тому сьогодні пропозиції освітніх послуг закладів післядипломної освіти переважно пов'язується з ціновим фактором, який не сприяє диференціації цих послуг у довгостроковій перспективі і призводить до жорсткої цінової конкуренції. Заклад післядипломної освіти може виділятися завдяки високим стандартам наявності якісних і кількісних характеристик: більш здібним і кваліфікованим викладачам, які самі постійно підвищують свій професійних рівень; сучасними аудиторіями, матеріально-технічній базі; досконалішим технологіям та організаціям навчання. Такий підхід дав можливість визначити наступні критерії якості освітніх послуг: міра доступності, пов'язана із розташуванням навчального закладу поблизу місця проживання “покупця” освітніх послуг; рейтинг та репутація закладів післядипломної освіти; науковий рівень знання та досвід викладацького персоналу, а також встановлення стратегічних, професійно-значимих потреб слухачів; якість навчання, рівень комунікації та інформаційного забезпечення навчального процесу, встановлення ефективного правового порядку використання освітніх та інших послуг в системі післядипломної освіти. З метою подолання негативних явищ та недоліків у післядипломному навчанні запропоновано здійснити наступні заходи: при формуванні навчальних планів надати можливість виділяти більшу кількість годин на практичні заняття та самостійну роботу; мати право розробляти та запроваджувати авторські програми і оперативно пристосовувати типові програми навчання до актуальних потреб суспільного виробництва; систематично досліджувати професійну діяльність персоналу, результативності їх навчання в системі післядипломної освіти; визначати потреби організацій щодо навчання кадрів і відповідно на базі цих досліджень створювати сучасні навчальні програми; їх методичне, інформаційне, наукове та матеріальне забезпечення.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, узагальнення накопленого багаторічного та практичного досвіду управління післядипломною освітою автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення нормативно-правового забезпечення управлінської діяльності в сфері післядипломної освіти в Україні. Основні з них такі:

1. До основних цілей державної політики в сфері післядипломної освіти віднесено: створення ефективної системи закладів післядипломної освіти; нормативно-правове забезпечення організаційно-структурної побудови і функціонування національної системи управління післядипломною освітою; забезпечення неперервного всебічного розвитку активного населення; постійне підвищення професіоналізму працівників; забезпечення максимального використання інтелектуального потенціалу трудових ресурсів держави; створення для цього найбільш сприятливих умов і гарантій.

2. Поняття державної політики в сфері післядипломної освіти визначено як систему цілей, принципів та обумовлених ними форм, методів, способів, прийомів та критеріїв розвитку кожної особистості в процесі післядипломної освіти працівників різних галузей суспільного виробництва.

3. Обґрунтовано, що реформування правового забезпечення управління післядипломною освітою має здійснюватись на відповідній законодавчій базі за такими основними напрямками: встановлення місця післядипломної освіти серед інших напрямків освіти, яке б відповідало її справжній ролі в суспільстві; врегулювання діяльності структур управління післядипломною освітою через чітке визначення їх повноважень, форм і методів роботи; побудову нової моделі нормативно-правового забезпечення управління системою післядипломної освіти; регламентація відносин системи післядипломної освіти з державним апаратом, організаціями та громадянами; введення відповідних рівнів післядипломної освіти та відповідного порядку їх фінансування; встановлення взаємозв‘язку післядипломної освіти з ефективністю професійної діяльності фахівців з урахуванням швидкості старіння інформації в різних сферах і галузях.

4. Визначено поняття нормативно-правового акту в сфері післядипломної освіти як вираженого в письмово-документальній формі юридичного акту, який приймається спеціально уповноваженими державою суб‘єктами управління післядипломною освітою і містить норми права, призначені впорядковувати відносини, що виникають в процесі післядипломного розвитку особистості чи подальшої безперервної професійної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва.

5. Обґрунтовано необхідність розробки і прийняття Закону України “Про післядипломну освіту”.

6. Визначено поняття нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою як цілеспрямованої діяльності держави та уповноважених нею суб’єктів управління по врегулюванню, впорядкуванню засобами юридичної техніки відносин в сфері післядипломної освіти особистості чи подальшої професійної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва.

7. Обґрунтовано потребу у прийнятті ряду нормативно-правових актів в сфері післядипломної освіти: комплексу нормативно-правових документів по створенню Української Асоціації післядипломної освіти; Положення про організацію безперервного післядипломного навчання, Положення про заклад (підрозділ) післядипломної освіти, Державних стандартів якості освітнього продукту в системі післядипломної освіти, Порядку здійснення аналізу результатів та ефективності діяльності системи управління післядипломною освітою (з відповідними нормативами, інструкціями, критеріями і показниками), Інструкції про внесення даних про післядипломну освіту в державну статистику, Інструкції про порядок внесення змін до діючих нормативно-правових документів нормативів і стандартів з питань післядипломної освіти за результатами контролю і аналізу її діяльності, Порядку координації діяльності структур управління післядипломною освітою і наукових установ з питань післядипломної освіти працюючих, Інструкції про порядок стимулювання діяльності структур післядипломної освіти, організацій, керівників та працівників, що працюють над професійним удосконаленням і розвитком персоналу та інших.

8. Доведено необхідність у створенні Міжгалузевого аналітичного Центру та Українського Фонду післядипломної освіти.

9. Запропоновано удосконалити Кодекс законів про працю України: По-перше доповнити статтею 204-1 “Про зарахування часу, необхідного для підтримки рівня професійної кваліфікації працівника, до загального робочого тижневого навантаження” за такою редакцією: “Працівникам, для постійного забезпечення необхідного рівня кваліфікації, професійної відповідності займаній посаді, надається можливість для навчання та самоосвіти за рахунок робочого часу в кількості 2 (двох) годин на тиждень, які включаються в обсяг загального робочого тижневого навантаження”; По-друге, доповнити статтею 104-1 за наступною редакцією: “Працівникам, які підвищили свою кваліфікацію та підтвердили цей факт документом про післядипломну освіту державного зразка (підвищення кваліфікації, перепідготовку тощо) та результатами праці, надається право виконувати більш складну, відповідальну і високооплачувану роботу з рівнем оплати праці за більш високим тарифом”.

10. Обґрунтовано, що необхідність посилення соціальної орієнтації економічного реформування вимагає від держави проведення активної політики на ринку праці, найважливішим елементом якої має бути стимулювання попиту на робочу силу, здатну забезпечувати розвиток науково-технічного прогресу, впроваджувати здобутки вітчизняної науки у виробництво. Лише за таких умов ринок праці буде своєрідним стимулятором розвитку навчальних закладів післядипломної освіти, оскільки, з одного боку, він підштовхуватиме їх до запровадження нових знань, умінь і навичок у зміст навчального процесу, а з іншого - значна частка працездатного населення буде змушена перенавчатися, підвищувати рівень кваліфікації, щоб бути конкурентоспроможним на ринку праці.

11. Визначено освітню післядипломну послугу як обсяг навчальної і наукової інформації, що трансформується у процесі навчання в певну суму знань, умінь і навичок для задоволення потреб фізичних та опосередковано юридичних осіб в професійно-кваліфікаційній підготовці, перепідготовці, навчанні впродовж всього життя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

АНОТАЦІЇ

Тарусова Л.І. Правові основи управління післядипломною освітою в Україні – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право – Національний університет внутрішніх справ, Україна, Харків, 2003.

Дисертацію присвячено аналізу теоретично-методологічних засад, нормативно-правових основ та проблем управління післядипломною освітою в Україні. Досліджуються сутність, особливості і структура післядипломної освіти, поняття, предмет і завдання державної політики щодо становлення й розвитку останньої в сучасних умовах, теоретично-методичні засади управління післядипломною освітою. Дається характеристика змісту, форм та основних засад нормативно-правового регулювання відносин післядипломного розвитку особистості та подальшої професійної підготовки фахівців для різних галузей суспільного виробництва. Аналізується міжнародний досвід нормативно-правового регулювання управлінської діяльності в сфері післядипломної освіти. Визначаються напрямки удосконалення нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні, тенденції її подальшого реформування й розвитку в умовах ринкових відносин. Надаються відповідні теоретичні та практичні рекомендації.

Ключові слова: післядипломна освіта, управління, нормативно-правове забезпечення, правове регулювання.

Тарусова Л.И. Правовые основы управления последипломным образованием в Украине – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук за специальностью 12.00.07 - теория управления ; административное право и процесс; финансовое право, інформаційне право - Национальный университет внутренних дел, Украина, Харьков, 2003.

Диссертация посвящена анализу теоретико-методологических и нормативно-правовых основ управления последипломным образованием в Украине. Исследуются сущность, особенности и структура последипломного образования, понятие, предмет и задачи государственной политики по его становлению и развитию в современных рыночных условиях. Указывается, что социальное предназначение последипломного образования состоит в развитии творческого потенциала личности, высококачественной подготовке работников для различных отраслей общественного производства, адаптации индивида к постоянно изменяющимся условиям профессиональной деятельности. Последипломное образование определено как такой период развития и профессиональной подготовки личности, который начинается с момента получения диплома о высшем образовании и длится на протяжении всей дальнейшей жизни человека. На современном этапе развития общества, основным принципом построения и функционирования системы последипломного образования должно быть единство учебной и общественно-практической деятельности. Понятие государственной политики в сфере последипломного образования определено в виде системы целей, принципов и обусловленных ими форм, методов, способов, приемов и критериев образования личности и последипломного образования работников различных отраслей общественного производства. К источникам формирования государственной политики в сфере последипломного образования отнесено: основное содержание данной политики относительно различных форм последипломного развития личности; законодательную и подзаконную нормативную базу деятельности органов государственной власти, практический опыт общественных организации трудовых коллективов; научные разработки и выводы ученых.

Анализируется содержание, формы и основные средства нормативно-правового регулирования отношений последипломного развития личности и дальнейшей профессиональной подготовки специалистов для различных отраслей общественного производства. Исследуется международный опыт нормативно-правового регулирования управленческой деятельности в сфере последипломного образования. Дано определение понятия нормативно-правового акта в сфере последипломного образования как выраженного в письменной документальной форме юридического акта, который принимается специально уполномоченными государством субъектами управления последипломным образованием и содержащего нормы права, предназначенные регулировать отношения последипломного развития личности или дальнейшей непрерывно профессиональной подготовки работников для различных отраслей общественного производства. Обосновано необходимость в разработке и принятии Закона Украины “О последипломном образовании”. Доказана необходимость расширения нормативной базы в направлении организационно-методического обеспечения самообразования. Аргументировано, что современная организация учебного процесса в учреждениях последипломного образования должна быть тесно связанной с широким внедрением научных исследований, анализом современной практики управления, с использованием форм активной учебной деятельности слушателей, самостоятельностью и персональной ответственностью последних за результаты своего обучения.

Определяются направления совершенствования нормативно-правового обеспечения управления последипломным образованием в Украине, тенденции его дальнейшего реформирования и развития в условиях рыночных отношений. Дано понятие нормативно-правового обеспечения управления последипломным образованием как целенаправленной деятельности государства и уполномоченного им субъекта управления по регулированию, упорядочиванию средствами юридической техники отношений в сфере последипломного развития личности или дальнейший профессиональной подготовки работников различных отраслей общественного производства. Обоснована необходимость создания общественной организации – Ассоциации последипломного образования Украины. Аргументировано необходимость в создании