ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В. Н. КАРАЗІНА

ТИТАР Олена Володимирівна

УДК 7.034(477):130.2

БАРОКО ТА НАРОДНИЙ СТИЛЬ У ФОРМУВАННІ СЛОБОЖАНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ

спеціальність 09.00.12.-українознавство (філософські науки)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ХАРКІВ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті

ім. В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник доктор філософських наук, професор

Цехмістро Іван Захарович,

Харківський національний університет

ім. В. Н. Каразіна, завідувач кафедрою

теорії культури і філософії науки,

Заслужений діяч науки і техніки України Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Ушкалов Леонід Володимирович,

Харківський державний педагогічний університет

ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри української і світової літератури

кандидат філософських наук,

Довга Лариса Михайлівна,

старший науковий співробітник

Інституту філософії НАН України

ім. Г. С. Сковороди, м. Київ

Провідна установа: Київський національний університет ім. Т. Шевченка, кафедра українознавства

Захист відбудеться “11 ” червня 2003 р. о 15-15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64. 051.06 при Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077, майд. Свободи, 4, ауд 4-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, майд. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “ 8 ” травня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кислюк К. В.

.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Результати культурного піднесення Слобожанщини наприкінці XVII - XVIII ст. завдяки розвитку народної освіти та мистецтва є важливою спадщиною для сьогоднішньої епохи національно-культурного відродження. Дослідження і реконструкція духовно-естетичних цінностей українського народу певного періоду є одним із чинників самозбереження нації, функціонування усталених смислових матриць культурного буття, що забезпечують безперервність існування традицій.

Актуальність теми і основні напрямки дисертаційного дослідження викликані кількома чинниками:

- філософське осмислення ментальних структур, ментальності як факторів соціокультурної динаміки Слобожанщини важливо у час входження регіональних культур до складу світового мультикультурного співтовариства у ситуації світоглядного плюралізму;

- у сучасній вітчизняній філософській думці актуальною є проблема української ментальності XVII-XIX століть, оскільки у східнослов'янських країнах розвиток суспільно-філософської думки мав ряд особливостей, пов'язаних з етико-естетичною, греко-візантійською за своїм походженням, православною традицією. Етико-естетичне, а не науково-раціоналістичне начало посилюється і у часи ідеологічної боротьби (полемічна література, міграційні процеси, зокрема переселення на Слобожанщину);

- вітчизняні дослідження тільки починають приділяти увагу характеристиці духовної культури, ментальності певних регіонів України (Галичина, Крим, Слобідська Україна). Виділення двох основних домінант слобожанської ментальності XVII - XIX ст. - бароко і народного слобожанського стилю - повинно окреслити основні тенденції розвитку слобожанської культури у момент її фактичного зародження і подальшого самобутнього становлення. Це трансформація європейської культурної традиції (бароко) і вироблення власної слобожанської стилістики і метафорики мислення й емоційного реагування, ідейно споріднених з греко-візантійською православною думкою та таласократичною орієнтацією ранньої грецької культури і культури слов'янських країн зони “прикордонних фортець” (України, Польщі).

Теоретичний аналіз проблем ментальності і стилю набуває актуальності при розгляді ментальних настанов Слобожанщини XVII- початку XIX ст., стилю храмового будівництва Слобожанщини XVII - XVIII ст., специфіки стилю філософського мислення Г.С. Сковороди, впливу стилю бароко на українську ментальність, своєрідності синтетичного поєднання слобожанського народного стилю з масовою культурою (XX ст.), при якому зберігаються його такі характерні ознаки, як відкритість, таласократичність, православність, толерантність до інших світоглядів, орієнтація на активне суспільне життя тощо.

Стан наукової розробки проблеми свідчить про посилену увагу і актуальність проблеми української ментальності, але недостатній рівень розробленості регіональних аспектів ментальності.

До історико-культурних і філософських праць, що висвітлюють питання української ментальності як окремого явища світової культури, слід зарахувати доробки В. Антоновича, М.Грушевского, Д.Донцова, О.Єфименко, М. Костомарова, О. Кульчицького, В. Липинського, І. Нечуй-Левицького, І. Огієнка, Ю. Шереха, М. Шлемкевича, що займалися питаннями особливостей української характерології та ідентичності, її виразу в українській міфології та історії. Проте всі вони спрямовані на загальний аналіз культурних процесів на Україні, у дисертаційній роботі досліджується, якою мірою ці загальні результати зазначених праць можна застосувати до вивчення локальних українських ментальностей на сучасному рівні розробки теоретичних проблем культури. Особлива увага звернена на праці Д. Чижевського, що ставить проблему барокового і класичного типу культури в українській історії.

Проблема української ментальності як окрема теоретична культурологічна і філософська тема розробляється у сучасній вітчизняній філософії у працях А. Бичко, І. Бичка, В. Горського, С. Кримського, В. Малахова, В. Храмової, І. Цехмістра та інших. Ці праці мають важливе значення для даного дослідження, оскільки займаються естетичними, онтологічними й аксіологічними аспектами функціонування української ментальності й окреслюють загальні методологічні підходи до її вивчення.

Специфіка проблеми передбачає при дослідженні використання численних етнографічних, історичних і мистецтвознавчих розвідок, присвячених аналізу мистецтва і культури Слобожанщини (Є. Рєдіна, М. Сумцова, П. Фоміна, Ф. Шміта, Ф. Ернста, С. Таранушенка, М. Петрова, Д. Багалія, Л. Соколюк), що дають багатий матеріал для характеристики слобідської культури, але не виділяють теоретичні питаня ментальності й ідентичності. Як окремий предмет дослідження питання культури Слобожанщини постає на початку ХХ ст., дана робота аналізує нароблений фактичний матеріал з точки зору попереднього окреслення характерних рис ментальності Слобідської України ХVІІ – ХVІІІ ст.

Приділяється увага також роботам таких зарубіжних і вітчизняних етнографів, істориків і філософів, як К. Леві-Строс, Л. Леві-Брюль, В. Алексєєв, Ю. Бромлей, Л. Гумільов, С. Плетньова, М. Еліаде, О. Шпенглер.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у межах наукової комплексної теми кафедри теорії культури і філософії науки “Проблема духовності в науці і культурі” (д/р №UА 01008737р) та наукової теми філософського факультету ХНУ “Національно-культурна ідентичність населення Слобожанщини XVIII – XX cт.” (д/р №8-10-03).

Об'єктом дослідження є слобожанська ментальність XVII – XVIII ст.

Предметом дослідження є соціокультурні та мистецькі репрезентації слобожанської ментальності XVII – XVIII ст.(насамперед у церковному будівництві і філософській думці).

Мета і задачі дослідженя. Основна мета дисертаційного дослідження: філософське осмислення і аналіз основних тенденцій ментальності Слобожанщини XVII-XVIII століть через репрезентативно-візуальний аспект (стиль церковної архітектури) і дискурсивно-вербальний аспект (філософська думка).

Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити наступні завдання:

1. Провести дослідження проблеми ментальності в зв’язку з її етнонаціональними варіантами.

2. Розглянути стиль як специфічну структурно-семіотичну модель, показавши на прикладі слобожанського народного стилю і бароко вплив еволюції стилю на формування ментальності.

3. Виявити складники і характерні риси слобожанської ментальної ідентифікаційної моделі в контексті становлення українського бароко (гетьманське, козацько-полкове, народне бароко).

4. Проаналізувати репрезентації слобожанської ментальності, співвідношення алегоричного і символічного у слобожанському світогляді XVII-XVIII століть у візуальному (образному) і вербальному аспектах (творчість Г. Сковороди).

Методологічна і теоретична основа дослідження. Застосовуються компаративний метод (порівняння європейської ментальності бароко - Ренесансу, архаїчної і цивілізаційної) та структурно-функціональний, що дозволив проаналізувати архітектоніку мистецтва в залежності від її функціонування в індивідуальному, колективному і символічному аспектах слобожанського суспільства XVII-XVIII століть.

Мистецтво досліджується семантико-семіотичним методом, а тексти Г. Сковороди - герменевтичним. Як допоміжний, у роботі використовується метод культурно-історичних аналогій.

Загальнотеоретичну основу дослідження складають праці тартусько-московської школи (Ю. Лотман, Б. Успенський), культурологічні праці М. Бахтіна, А. Гуревича, Й. Хейзинги, праці з семантики Ч. Пірса, С. Лангер, філософії символічних форм Е. Кассірера, Т. Буркхардта, філософії історії Г. В. Ф. Гегеля, А. Тойнбі, філософської герменевтики М. Гайдеггера, Р. Рікьора, Г.-Г. Гадамера, соціальної філософії П. Сорокіна, філософсько-психологічні праці З. Фрейда, К. Юнга, Л. Виготського, праці представників школи Анналів (М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель, Ж. Ле Гофф), постструктуралізм М. Фуко.

Особливе значення приділяється працям, що обгрунтовують стиль як філософське поняття, аналізують філософію європейського і українського бароко (Г. Вельфлін, Ж. Дельоз, Г. Зельдмайер, А. Макаров, Ф. Ніцше, Л. Ушкалов), а також працям з філософії еволюції мистецьких форм.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає у осмисленні ментальності Слобожанщини як складного духовного етнонаціонального утворення, що тісно пов’язане із загальною еволюцією художніх форм (зміна стилів в європейській культурі) і етнічного візуально-вербального світосприйняття.

Цей підхід у дисертаційному дослідженні знайшов своє відбиття в таких положеннях, що визначають наукову новизну:

1. Показано, що ментальність локальної етнонаціональної групи тісно пов’язана з еволюціонуванням національної ментальності; спільне суспільне життя і виробництво, мова і писемність надають загальні зразки - моделі поєднання людей, при цьому поведінка, обрядовість і архітектоніка мистецтва визначається більш локальними і довготерміновими етнічними впливами.

2. Вперше стиль інтерпретується як специфічна структурно-семіотична модель, для характеристики народного стилю і бароко використовуються такі семіотичні методологічні прийоми, як механізм “кордону”, що підкреслює опозицію “замкнене” - “розімкнуте”, розрізнення репрезентативних - дискурсивних форм в семіотичному вираженні, використання знакової семіотики, наприклад, тріади (знак - архітектурна форма, репрезентамен - сакральна споруда, інтерпретант - архітектор чи парафіянин, віруючий).

Вперше теоретично обгрунтовано, що локальні ментальності спираються на невербальні, з малим ступенем дискурсивності, мистецько - стильові способи вираження, при цьому навіть у текстових структурах, що представляють дану ментальність, наголос падає на просторову символіку архаїчного характеру, а не на вербалізовані образи, тому еволюціювання стилю стає одним із провідних факторів таких ментальностей.

3. Визначені і зазнали поглибленої характеристики складники слобожанської ідентифікаційної моделі сприйняття:

- культ землеробства, антеїзм, патріархальність, що повинні були забезпечити сталість культурної традиції, звідси - спрямованість на мікромасштабність подій;

- елементи номадизму, що виявляються у поширенні язичницької символіки, культ землі співіснує зі сприйняттям усіх місць землі як ідентичних, що відповідає кочівницькому способу життя;

-співіснування національної традиції з етнонаціональною спадщиною (наприклад, власне бойківська, лемківська, гуцульська система будівництва перетворюється на слобожанську сакральну архітектуру бойківського, гуцульського типу, лиманську і охтирську школи);

- орієнтація на “народне християнство” у двох аспектах - збереження язичницько-міфологічних уявлень і поняття християнського народу, що, дотримуючись правдивого християнського вчення, знаходить свою спільну ідентичність у священному.

4. Визначені специфічні риси слобожанської ментальності як локального етнонаціонального елементу української ментальності:

- відкритість до змін і новизни;

- таласократизм (орієнтація наіндивідуальну духовність і цінність окремої успішної життєвої практики);

- привітність, переважання “сердечного”, чутливого начала;

- схильність до самовираження через мистецтво і через освіту.

5. Запропоноване нове тлумачення репрезентацій слобожанської ментальності XVII-XVIII ст.:

а) у візуальному аспекті такими репрезентаціями є зміни у церковному будівництві:

- переважає вертикальний складник і підкреслення принципу пропорційності з ілюзорним розкриттям простору (церкви лемківського типу втрачають вежу, дзвіницю над притвором, замість цього найвищою стає центральна частина церкви; церкви бойківського типу використовують багатосхідчасті бані (стріхи) для ілюзорного збільшення висоти церкви, але насправді мають бічні восьмикутні високі підвалини, що стають вищими, ніж бані власне бойківських церков);

- в загальній композиції бароковий поділ на верх – низ та підкреслення замкненого інтер’єру значно пом’якшується (двох або п’ятьох‘ярусний верх значно вужче несучого зрубу, високе центральне приміщення (нава) має додатковий ярус, для контрастного освітлення інтер’єру використовується серія отворів у зрубі, панує уникнення асиметрії і дисонансів);

б) у вербальному аспекті такими репрезентаціями є:

- протиставлення мінливості земного світу містичному світу Божественної істини і Слова, схованих від безпосереднього сприйняття (навчання лише через учителя - герменевта);

- дотримання християнсько-міфологічного сценарію розвитку життя, пошук мотивації вчинків у минулих прикладах святості і агіографії поєднується із сакралізацією військової функції;

- у творчості Г. Сковороди переосмислюється сценарій першого - другого (духовного) народження, переважає символіка зорового сприйняття автономного інтер’єру (“сад, місто, каміння, скеля” тощо мають переважно духовний зміст). Алегоричність пов’язана з бароковим світоглядом, символіка виходить за межі власне барокових метафізичних побудов і має етнічне підгрунття, слобожанська ментальність спирається переважно на символічні засоби вираження..

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані в подальших історико-філософських і українознавчих дослідженнях, при розробці курсів та спецкурсів з історії і теорії культури, історії філософії і філософії культури, символіки та семантики храмової архітектури, задіяні в екскурсійно-просвітницькій роботі стосовно культури Слобідської України, для загальної підготовки студентів на семінарських і лекційних заняттях з філософії та теорії культури. Методологія дисертаційної роботи може бути використана для дослідження регіональних ментальностей, плідним є подальша розробка семіотичного підходу до мистецтва.

Апробація дослідження. Основні положення і висновки роботи оприлюднені автором на 12 міжнародних наукових конференціях і симпозіумах: ІІІ Міжнародний конгрес україністів (Харків, 1996), “Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі” (Севастополь, 2000), “Грецька Православна церква в Україні: підсумки багатовікового служіння” (Київ, 2000), “Людина: дух, душа, тіло” (Суми, 2000), “Філософія Гегеля і сучасність”(Львів, 2000), “Філософія Д. Локка і сучасність” (Дніпропетровськ, 2001), “Сучасні проблеми науки і освіти” (Керч, 2001), на VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Обрії комунікації та інтерпретації” (2001), “Людина у світі духовної культури” (Київ, 2002), а також на науково-методичній всеукраїнській конференції “Філософська і політична антропологія: місце людини в посттоталітарному соціумі” (Запоріжжя, 2002), регіональній науково-теоретичній “Історична пам'ять і самосвідомість українського суспільства на межі тисячоліть” (Харків, 2000), IV міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини” (Харків, 2001), науковій конференції молодих вчених з історичного краєзнавства, присвяченої 200-річчю Харківської єпархії (Харків, 1998).

Дисертація обговорювалася на семінарі кафедри теорії культури і філософії науки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, матеріали дисертації використані при розробці курсу “Культура Слобідської України” для філософського факультету. Матеріали дисертації використані при викладанні курсів “Філософія”, “Історія української і зарубіжної культури” та спецкурсу “Культура Слобідської України” в ХНУ ім. В. Каразіна.

Публікації. Результати дослідження відображені у 17 публікаціях, з них 8 статей опубліковані у наукових спеціалізованих фахових виданнях, 6 –тези міжнародних конференцій. 4 додаткові публікації написані у співавторстві. У статтях із співавторами дисертанту належить введення поняття народного слобожанського стилю і класифікація дерев’яних і мурованих церков Слобожанщини. Дисертант самостійно обгрунтовує стиль як специфічну структурно-семіотичну модель ментальності і дає характеристику концепту слобожанської ментальності в різних культурологічних аспектах.

Структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (238 найменувань), додатку. Основний матеріал викладений на 165 сторінках, загальний обсяг – 191 сторінка, у додатку А розміщено 9 ілюстрацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір і актуальність теми дисертації. Аналізується стан її розробленості, формулюється мета і основні завдання дослідження, визначається її новизна, розкривається методологічне й теоретичне підгрунтя дисертації, її теоретична і практична значимість, апробація, обгрунтовується структура праці.

У першому розділі - “Ментальність і стиль як проблеми філософії культури” - розкривається змістове навантаження базових концептуальних термінів та понять роботи - ментальність, стиль, народний стиль.

У першому підрозділі (1.1.) – “Поняття ментальності і типи ментальності” ментальність розглядається як особливий спосіб світосприйняття, що включає процес розгортання індивідуальної свідомості із групової, із посиленням усвідомлення емоційних станів і дій. Класифікація визначень ментальності включає описові і аналітичні визначення. При аналітичному підході можна говорити про психологічний, історико-генетичний і структурний напрямки дослідження ментальності. Структуралізм вводить у дослідження ментальності семіотичний підхід і лінгвістичні моделі.

Постмодерністські концепції розуміють ментальність не тільки як сукупність бінарних опозицій, мовну чи текстуальну реальність, а як зону функціонування різних конструкцій, що продовжує, наприклад, юнгіанське розуміння свідомого рівня ментальності як орієнтування у просторі і лаканівське бачення механізму несвідомого як механізму мови.

У другому підрозділі (1.2.) – “Реалізація ментальності в архітектоніці мистецтва” аналізується взаємодія ментальності і мистецтва у світлі сучасних концепцій. У постмодерністських описах ментальності посилюється значення просторових метафор. Знаково-семіотичний підхід, контекст і інтертекстуальність, деконструкція як певний спосіб підходу до створення, комунікативна включеність, семантичний простір “подвійного кодування” можна вважати характеризуючими ознаками постмодернізму.

Постмодернізм виступає і як практика реабілітації культурних меншин, відбувається перегляд модерністського символічного поділу на високе - низьке, центр - периферію, це тенденція на фрагментизацію лінгвістичних норм і увага до локальних соціальних груп, тому відбувається наголошення на локальних формах різноманітності, мікрополітичний розгляд суспільних відношень.

Треба зазначити, що в постмодерністських описах вже стають поширеними просторові метафори центру/окраїни, внутрішнього/зовнішньо, кордону, дому/житла, але постмодерністський дискурс обгрунтовує діалогічність як протиставлення монологу трансцендентного спостерігача чи імперського наратива. Звідси йде підкреслення співробітницької природи етнічної ситуації, увага до локальних ментальностей як рівноправних і унікальних у світовому культурному процесі.

Тому розгляд у нашій дисертаційній роботі ментальних настанов такого культурного регіону України, як Слобожанщина, повинний поглибити і розширити сучасний дискурс, включаючи до української ментальності локальні регіональні особливості, що обумовлені історико-філософськими причинами.

У третьому підрозділі (1.3.) – “Методи структурно-семіотичного вивчення стилю”- розглядається поняття стилю і методи його структурно-семіотичного вивчення. Стиль розглядається як прояв ментальності певної епохи, елемент синтезу мистецтва. Пропонується визначати стиль саме з точки зору системи художнього мислення, сприйняття, що втілюється в архітектоніці твору мистецтва. Розвиваючи традицію німецької школи мистецтвознавства, дисертант розглядає культурну онтологізацію свідомості людини певної епохи через тип художньої форми та її стилістичні параметри. Стиль розглядається як специфічна семіотична модель. Стосовно Слобожанщини XVII-XVIII століть розглядаються стиль бароко і слобожанський народний стиль як основні формуючі домінанти, що створюють ситуацію діалогу у становленні культури і ментальності.

Під терміном народний стиль розуміється власний варіант трансформації європейського бароко і української народної ментальності після ситуації культурної міграції на територію, культура якої міцно пов’язана з кочівницькою системою цінностей. Термін народний стиль було запропоновано як мистецтвознавчий на початку ХХ століття стосовно архітектурних особливостей церков Полтавщини і Східної України. Народний стиль у даній роботі осмислюється як філософське поняття, пов’язане з:

- етнічно-національною визначеністю;

- синтезом народно-міфологічних елементів в культурі з греко-візантійським християнством;

- народним християнством у сковородинівській термінології як пов’язаного з областю священного регіону - теменоса;

- політичним статусом народу як спільності, що має спільне легітимне право автономії.

З семіотичної точки зору слобожанська культура розглядається як “прикордонна”, що підкреслюється виділеними опозиціями замкнений простір - розімкнутий простір, місто - світ природи, землеробство - кочівництво, безпечність - невизначеність. Стиль виступає як комплексне послання, що характеризується синкретичністю сприйняття. Поглиблюючи термінологію С. Лангер, ми розрізняємо дискурсивні форми ментальності, що легко можуть перекладатися з однієї семіотичної системи в іншу (мова, наука), репрезентативні форми (зображення, мистецтво, стиль), що відтворюються як цілісні образи, поширюючи використання цих термінів можна говорити про дискурсивність/ репрезентативність ментальності. Причому для дискурсивних ментальних практик характерне намагання витіснити репрезентативні форми, що стосується раціональної і наукової ментальності Нового часу.

Декартівський суб’єкт ускладнюється лейбніціанським розумінням дійсності як дієвості і введенням поняття несвідомих перцепцій. У Д. Локка спостерігається натуралізація психічного і картезіанський за своїм походженням дуалізм sensatio і reflection, що потім об’єктивуються у позитивістську тотальну універсальну геометрію (Л. Вітгенштайн).

У “Висновках до 1-го розділу” (1.4.) порівнюється ментальність і стиль. Раціонально-науковий тип ментальності орієнтується на математичну універсальність і когнітивно-письмове знання, дискурсивність в ньому виявилася найбільшою мірою.

Ментальність виявляється у репрезентативній формі - стилі, тому вони мають такі виявлені спільні параметри:

- це сфери духовного, що можуть бути структуровані (структура мови, архітектоніка архітектурного стилю);

- зберігають консерватизм форми, мають інерцію функціонування;

- проходять еволюцію від колективного переживання і колективного авторства до індивідуального переживання і авторства;

- стиль має свою семіосферу, що перекладається на метакод ментальної семіотики;

- стиль виступає як неповторне поєднання дискурсивності/репрезентативності чи аналітичності/ ілюстративності, що сприймається як ідентичне, частково ідентичне або неідентичне даній ментальності.

У другому розділі “Різноманітність проявів ментальності. Слобожанська ментальність” розглядається концепт слобожанської ментальності і вироблення специфічної слобожанської етнонаціональної ідентичності під впливом факторів динаміки і стабільності, культурних наслідків Реформації і бароко.

Розвиток українського бароко в архітектурі визначається гетьмансько-державним стилем (Гетьманщина) і народним стилем (Слобожанщина). Крім того, на Гетьманщині і на Слобожанщині можна говорити про козацько-полковий стиль храмового будівництва.

У першому підрозділі (2.1.) “Слобожанська ментальність” розглядається формування нового типу ментального сприйняття світу при заселенні Слобідської України у XVII-XVIII ст.

Автор підкреслює, що стрижнем такого формування виступали дві світоглядні альтернативи - етнічна традиція і гетьманське бароко, але обидві тенденції зазнають трансформації, результатом якої виступають зазначені напрями - народний стиль і гетьмансько-державний стиль українського бароко.

Народний стиль (Миколаївська церква Святогорського монастиря, Спасо-Преображенський собор в Ізюмі, Покровський собор у Харкові, Миколаївська церква у Глухові, Воскресенська церква у Сумах) поєднує етнічні традиції (гуцульська, бойківська, лемківська) з принципово іншим просторовим вирішенням - метафізичний аспект храму підкреслюється через домінування вертикальних складників, що символізують духовну перемогу Христа, найчастіше тризрубна основа и трибанна побудова (бойківський тип) і конструктивне вирішення заломів дозволяють підкреслити висотне розкриття внутрішнього простору, йде виразне підкреслення двох умовних поверхів барокового дому і чіткого розмежування екстер’єрного і інтер’єрного, замкнутого, підкресленого фальшивованими вікнами, пілястрами тощо.

Гетьмансько-державний стиль (Спасо-Преображенський собор у Мгарському монастирі біля Лубен, Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря під Черніговом, Богоявленський собор у Братському монастирі на Києво-Подолі, Хрестовоздвиженський собор у Полтаві, церква над Економічною брамою у Лаврі) синтезує старий український п’ятизрубний храм з типом римської базиліки, вплив етнічної традиції дерев’яної церкви мінімальний, характерна принципова орієнтація на муровані зразки часів Київської Русі, масивність, відтворення руху, динаміка і орнаментація.

У другому підрозділі (2.2.) “Проблеми становлення культури і ментальності Слобожанщини: стабілізуючі та динамізуючі фактори” дисертант проводить феноменологічно-герменевтичний аналіз становлення культури і ментальності Слобожанщини через виділення в культурно-історичному процесі дихотомії бароко-народний стиль і культурологічного трактування синергетичних понять нестабільність/динаміка і циклічно-рівноважний стан / стабільність.

Гетьмансько-державний стиль (бароко) виступає як динамізуючий фактор національного буття, а народний стиль як гармонізуючий в просторово-часовій локалізації на Слобожанщині XVII-XVIII ст. Бароко-народний стиль виступає як аналог відомих культурологічних дихотомій в європейскій культурі: готичний стиль – грецький стиль П. Чаадаєва, діонісійство – аполлоністичність Ф.Ніцше, бароко – Відродження Г. Вельфліна, бароко-класицистичний стиль Д. Чижевського, ідеаційна-чуттєва культура П. Сорокіна, “гротесковий” канон-класичність М. Бахтіна, середньовічний стиль - античний стиль Д. Наливайка тощо.

При зміні цих культурних стилів значення панівних архетипів, амбівалентних за своєю суттю, змінюється на протилежне, оскільки для бароко естетичною нормою виступає рух, а для народного стилю - краса. Дисертант подає аналіз філософсько-естетичних складників виділеної дихотомії, через введення додаткових опозицій розум - серце, логіко-дискурсивний аналіз - чуттєво-образна форма пізнання, вербальне - інтуїтивне, лівопівкульне - правопівкульне пізнання, асиметрія - симетрія, динамічність - гармонійність, аристократичність (елітарність) - демократичність тощо.

Таким чином розкриваються філософські, історичні, релігійні, екзистенційні і символічні засади національної самоідентифікації на Слобідській Україні.

У третьому підрозділі (2.3.) “Роль бароко для слов’янського світу і Слобожанщини” проводиться порівняльний аналіз європейського бароко - слов’янського бароко, українського бароко - слобожанського бароко, реформаційних - контрреформаційних (аристократичних) тенденцій в бароковій культурі, офіційної християнської культури - народної міфології - синтетичного народного християнства.

Дисертант показує, що в українському бароко розрізняються латинсько-західні елементи і орієнтація на візантійсько-грецькі цінності, спосіб життя. Крім того, Реформація стає однією з перших значних комунікативних революцій, що дозволила диверсифікувати істину християнської церкви і призвела до ідеї множинних інтерпретацій і повноцінного функціонування нових групових цілісностей - націй. Бароковий стиль на Україні і на Слобожанщині будується за національними зразками, але для слобожанської ментальності характерні як християнські, так і народно-міфологічні уявлення і символіка.

Зокрема, автор розглядає уявлення про ментальність у народній культурі і християнські поняття душа/дух (на прикладі філософських поглядів Г. Сковороди і Б. Паскаля).

У “Висновках до 2-го розділу” (2.4.), як підсумок, у формуванні слобожанської ідентифікаційної моделі сприйняття виділяються такі риси:

- збереження етнонаціональних традицій (бойківський, лемківський, гуцульський тип етнокультури);

- світська ментальність майже не виокремлюється;

- сакральне пов’язується з наданням високого статусу освіті і духовно-практичному освоєнню світу (музика, художня творчість);

- поєднання хліборобських, патріархальних цінностей з активними настановами воїнів - захисників, намагання комбінувати велику кількість соціальних ролей;

- індивідуалізація особистостей призводить до пошуку легітимності влади;

- особлива увага приділяється мистецтву, стилістична еволюція якого набуває філософського значення.

У третьому розділі “Ціннісно-смисловий універсум української барокової філософії на Слобожанщині” з’ясовуються психологічні, історико-філософські і ментальні механізми формування ідентичності слобожанської людини і особливе значення для цього барокової філософської думки (Г. Сковороди).

У першому підрозділі (3.1.) “Проблема ідентифікації і національно-культурної ідентичності в культурі Слобожанщини” – з’ясовується феноменологічна природа ідентичності як проблеми етнічного і національного самовизначення в умовах традиційного суспільства в XVII-XVIII ст. Історично термін “етнічний” стає синонімом релігійної “інакшості” православних християн і їх самоназвою (XV- XVI ст.), для слобожанина XVII-XVIII ст. етнічна ідентичність також тісно пов’язана з релігійно-конфесійним-православним визначенням, чому сприяють такі риси культури православ’я:

- ідея соборності;

-консерватизм свідомості, зорієнтованої на агіографічні приклади;

-патріальхальність, орієнтація на чоловічі культурні цінності і сакралізація військового (козачого) стану;

-орієнтація на містичний світ Божественної істини і соціальна утопійність.

У слобожанській ідентифікації національна ідентичність співіснує з локальною, пов’язаною з тим, що етнічно-народні символи довготермінового характеру зазнають актуалізації. У зв’язку з цим автор простежує вплив кочівницьких цінностей і номадизму на слобідську культуру і на міфологічну структуру національної ідентичності.

У другому підрозділі (3.2.) “Роль Г. Сковороди у філософській думці бароко” аналізується значення Г. Сковороди для української барокової філософії і ментальності Слобожанщини з точки зору співвідношення індивідуальної/суспільної ментальності.

Дисертант наголошує на тому, що у творчості Г. Сковороди можна виділити два виміри: людський (алегоричний) і божественній (символічний).

За допомогою алегоричної барокової мови Г. Сковорода намагається знайти універсальну метамову, що може об’єднати різні ментальні розуміння.

Божественній рівень досягається, на думку Г. Сковороди, при зверненні до першообразів (неоплатонізм), чому повинна допомогти глибинна символіка християнства. Демократизуючи і універсалізуючи християнську істину, Г. Сковорода говорить про народне християнство, що поєднує власне християнську і народно-міфологічну ментальність.

Постать Г. Сковороди для характеристики індивідуальної ментальності обрана з огляду на такі чинники:

- спосіб життя і вчення Г. Сковороди мали найбільший суспільний резонанс;

- ментальність Г. Сковороди збігається з головними ціннісними орієнтирами Слобожанщини XVII-XVIII ст.;

- Г. Сковорода поєднує вербально-понятійний і образно-символічний способи мислення, барокову метафізику і народно-міфологічний символізм.

У третьому підрозділі (3.3.) “Символ і алегорія у Г. Сковороди. Елементи барокового і народного світоглядів” з’ясовуються головні принципи архітектоніки бароко і народного стилю.

На прикладі творчості Г. Сковороди аналізується співвідношення алегоричного і символічного способів вираження.

Алегоричність властива як характерологічна ознака бароко, символ стосується більш широкої сфери, ніж логос і мова, у понятті символу можна знайти метафізичну підоснову (Псевдо-Діонісій Ареопагіт, Максим Сповідник, Г. Сковорода). Г. Сковорода наголошує на символічному пізнанні невидимої натури і “єства бога-Світу”. У поняття другого, духовного народження філософ вносить філософський аспект біблійної традиції і народно-міфологічні уявлення.“

Народний” у семантичній трактовці Г. Сковороди означає загальнохристиянський, як сприйнятий окремим народом християнський. Опозиція місто-природний світ переосмислюється з символічної точки зору, де архітектоніка міста й урбаністична метафорика набувають значення Божого граду або гріховного міста в залежності від герменевтичного висновкук філософа-богослова.

У “Висновках до 3-го розділу” (3.4) підсумовуються особливості алегоричного і символічного способу вираження. Це підкреслюється і самою ідеєю барокової перспективи, коли суб’єкту надається істинність варіювання, тобто це істина відносності, а не відносність істини і побудова нової “архітектури бачення” (Г. Лейбніц). Тоді лейбніціанська монада співвідноситься з бароковою автономією інтер’єру і кордоцентричністю філософії Г. Сковороди, а буття може реалізовуватися навіть в ілюзорному світі, оскільки індивід має від природи актуально безкінечний зміст.

У соціально-політичному вимірі таку істинність варіювання Г. Лейбніц і Т. Прокопович надають лише монарху, Г. Сковорода намагається демократизувати систему управління (вчення про сродність) на основі християнського розуміння “простонародності” і “павлової людини”.

Дисертант проводить думку, що слобожанська ментальність і культура належать до таласократичного типу культури.

У висновках конкретизовані результати дослідження, а саме:

1) Розроблена нова постановка проблеми ментальності: не від генералізованих соціальних макрополітичних конструкцій, як в існуючих підходах, а від локальних специфічних утворень і мікрополітичних конструктів до цілісності національної ментальності;

2) Проаналізовано концепт слобожанської ментальності, при дослідженні якого використовувалися нові підходи (семіотичний, герменевтичний, структурно-функціональний) , що дозволяють побачити формування слобожанської ментальності як результату ситуації діалогу і взаємодії запропонованих складників - бароко-народний стиль.

3) Запропоновано новий підхід до локальної ментальності: вона досліджується в репрезентативному аспекті. Барокова фізика і метафізика стає основою нової європейської оптичної онтології “архітектури бачення” і повертає репрезентативним формам статус важливих моделей пізнання (сакральна архітектура).

4) Зазнала подальшої розробки проблема співвідношеня алегоричного і символічного способів пізнання на прикладі слобожанської ментальності. Бароко спирається на алегоричний поділ на високе – низьке, центр (точку відліку) – периферію, небесне-земне, слобожанська народна культура зберігає більший релігійно-міфологічний синкретизм і амбівалентність символіки, поєднання різноспрямованих домінант.

5) Обгрунтована належність слобідської культури і ментальності до таласократичного типу культури.

Вказано такі напрямки подальшого дослідження:

- філософська і власне мистецька стильова модель доповнюють одна одну в характеристиці ментальності, що дає методологічний приклад порівняння таких моделей при дослідженні інших ментальностей;

- для регіональних локальних ментальностей більш доцільне вивчення стилістичних і архітектонічних характеристик поряд із вербальними, що потребує подальших досліджень саме такого типу;

- слобожанська ментальність виступає як певна цілісність, що зберігає свій етноміфологічний комплекс ідей і цінностей, вплив якого на сучасну духовність потребує подальшого аналізу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ.

Зміст основних ідей дисертації відображено у 17 публікаціях:

1. Титар О.В. Слобожанська ментальність: формування структур самоідентифікації //Вісник Харків. націон. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - 2001. - № 499. - С. 127-133.

2. Титар О.В. Християнська опозиція тіло - дух як складова української ментальної картини світу // Вісник Харків. націон. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - 2001. - № 501. - С. 105-109.

3. Титар О.В. Бароко та народний стиль як основа формування духовних цінностей на Слобожанщині // Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу у державотворчому процесі. Вип. 1. Зб. наук. праць. - Тернопіль: ТДТУ, 2001. - С. 180-185.

4. Титар О.В. Взаємодія бароко та народного стилю на Слобожанщині // Вісник Харків. націон. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - 2001. - № 507. - С. 40-45.

5. Титар О.В. Локківська проблема “турботи про себе”: ментальні фактори розвитку європейського суспільства XVII - XVIII ст. // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2001. - С. 63-69.

6. Титар О.В. Реформація слов'янського світу: загальноєвропейський контекст бароко на Слобожанщині // Вісник Харків. націон. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - 2001. - № 533. - С. 33-43.

7. Титар О.В. Топографія простору: від ієрархії бароко до локальності постмодернізму // Вісник Харків. націон. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - 2002. - № 552-1(Ч. 1). - С. 203-209.

8. Титар О. В. Архітектурний проект тоталітаризму: спроби подолання (від бароко до сучасності) // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя: ЗДІА. – 2002. – Вип. №9. – С. 131-137.

9. Титар О.В. Слобожанська ментальність як наступниця грецької духовної традиції // Грецьке православ'я в Україні. Зб. наук. статей та матеріалів. - К.: Прайм, 2001. - С. 133-138.

10. Титар О.В. Формування слобожанської ментальності у XVII - XVIII століттях: взаємодія бароко і народного стилю у сакральній архітектурі // Вісник Харків. націон. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Серія: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова. Ч. 1. 2001. - № 506. - С. 44-47.

11. Титар О.В. Світоглядні засади вивчення слобожанської культури // Сучасні проблеми науки та освіти. Матеріали 2-ї міжнар. міждисциплінар. наук.-практ. конференції 27 червня - 4 липня, м. Керч. В 2-х т. Ч. 2. - Харків: УАЖНО, ХНУ, ХІЗ, 2001. - С. 202-203.

12. Титар О.В. Роль традиції і стилю для функціонування категорії розуміння: статус регіон. культур у новітній час // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали VIII Харків. міжнар. Сковородинівських читань. - Х.: Екограф, 2001. - С. 156 - 158.

13. Титар О.В. Стилістика бароко і Г. Сковорода у духовній культурі Слобожанщини // Людина у світі духовної культури. Матеріали міжнар. наук. конференції (17.V. - 18.V.). Ч. 3. - К., 2002. - С. 41-44.

14. Титар О.В., Титар В. П. Генезис українського феномена культури - мистецтва Слобожанщини // ІІІ Міжнародний конгрес україністів. Зб. наук. матеріалів. Серія: Історія. - Х., 1996. - С. 259-264.

15. Титар О.В., Титар В. П. Народний стиль Слобожанського дерев'яного сакрального зодчества // Вісник Міжнарод. слов'ян. ун-ту. - 1999. - № 1. - Т. 11. - С. 51-55.

16. Титар О.В., Титар В. П. Бароко та народний стиль у мурованій сакральній архітектурі Слобожанщини // Вісник Міжнар. слов'ян. ун-ту. - 1999. - № 2. - Т. 11. - С. 72-75.

17. Титар О.В., Титар В. П. Мистецтво Слобожанщини // Харков. историч. альманах. - Лето 2002. - Х.: Райдер, 2002. - С. 39-42.

АНОТАЦІЇ

Титар О.В. Бароко та народний стиль у формуванні слобожанської ментальності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство (філософські науки) - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2003.

У дисертаційному дослідженні здійснено філософський аналіз концепту слобожанської ментальності, формування і проявів феномена слобожанської ідентичності. Проведено порівняльний аналіз теоретичних підходів до ментальності. Автор досліджує слобожанську ментальність через соціокультурні та мистецькі репрезентації у церковному будівництві і філософській думці.

Встановлено 2 типи таких репрезентацій у слобожанській ментальності, що характеризуються через введення поняття стилю; а саме: бароко та народний стиль. Стиль інтепретується як специфічна структурно-семіотична модель.

З точки зору локальної ідентичності і стилю проаналізовані репрезентації слобожанської ментальності у візуальному і вербальних аспектах.

Гетьмансько - державний стиль (бароко) виступає як динамізуючий фактор національного буття, а народний стиль як гармонізуючий у просторово-часовій локалізації на Слобожанщині XVII-XVIII ст., оскільки опозиція бароко - народний стиль, на думку автора, виступає аналогом відомих культурологічних дихотомій на позначення динаміки - стабільності, а слобожанська культура завдяки відкритості, діалогізованості й толерантності свого дискурсу належить до таласократичного типу культури.

Ключові слова: бароко, стиль, народний стиль, семіотична модель, соціокультурна репрезентація, ідентичність, ментальність.

Титарь Е.В. Барокко и народный стиль в формировании слобожанской ментальности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.12 - украиноведение (философские науки). - Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2003.

Барокко на Слобожанщине рассматривается как попытка христианизации культуры с одновременным обращением к народно-языческим светским традициям, которые сакрализируются культурой барокко. Барокко выступает как открытый тип культуры, который дает возможность развиваться национально и этнически ориентированным разновидностям формы и символики храма и философии.

Диссертационная работа посвящена философскому осмыслению и анализу основных тенденций ментальности Слободской Украины XVII-XVIII вв. через соотношение репрезентативно-визуального аспекта (стиль церковной архитектуры) и дискурсивно-вербального (философская мысль Г. Сковороды). Ментальность локальной этнонациональной группы тесно связана с эволюционированием национальной ментальности, но часто поведение, обряд и архитектоника искусства определяется более локальными и продолжительными влияниями, таким образом, что иногда даже в текстовых структурах, которые представляют данную ментальность, акцентируется этническая пространственная символика архаического характера, а не вербализированные образы.

Значительное внимание уделяется интерпретации стиля как специфической структурно-семиотической модели. Автор диссертации утверждает, что интерпретация ментальности и стиля с семиотической точки зрения позволяет рассмотреть не только архетипично-мифологическую составляющую слобожанской ментальности, но историко-культурный контекст ее становления.

В слобожанской культуре XVII – XVIII вв. нашла свое теологическое и философское выражение новая украинская ментальность, которая пыталась разрушить возобновленную европейским барокко дихотомию человеческого и божественного миров (земля-небо), показать земной мир достойным внимания и исполненным собственных совершенств и красоты. Такое представление становится итогом ренессансно-реформационных идей, соединенных с народной этнической моралью и переосмысленным народным христианством и определяется термином народный стиль как особенный тип философско-эстетического и художественного сознания.

В работе детально анализируются составные слобожанской идентификационной модели восприятия – культ земледелия, патриархальность, микромасштабность, номадизм и размывание понятия родины – то, что соответствует християнской идентичности и сакральному православному миру, сохранение этнонациональной составляющей (бойковской, лемковской, гуцульской) в национальной традиции, народное християнство в двух аспектах