НацІональна юридиЧна академІЯ УкраЇни

імені Ярослава Мудрого

Трагнюк Роман Романович

УДК 343.963

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ,

ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРАВА ОБВИНУВАЧЕНОГО

Спеціальність 12.00.10 - судоустрій;

прокуратура та адвокатура

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор Марочкін Іван Єгорович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри організації судових та правоохоронних органів

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Михайленко Олександр Романович, Академія адвокатури України, завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики (м. Київ);

- кандидат юридичних наук, доцент Кожевніков Геннадій Костянтинович, начальник кафедри кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків).

Провідна установа - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою (м. Київ)

Захист відбудеться 18 грудня 2003 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

Автореферат розісланий 17 листопада 2003 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Спасибо-Фатєєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток українського суспільства у європейському просторі потребує радикального реформування політичної, економічної, соціальної та правової сфер. Остання є невід’ємною складовою процесу реформування національного законодавства та приведення його у відповідність до міжнародно-правових стандартів в сфері захисту прав людини і основних свобод.

У юридичному механізмі забезпечення прав людини у кримінальному процесі особливе місце займає прокуратура, на яку Конституцією України покладається нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Здійснювана в Україні судово-правова реформа спрямована на створення досудового слідства, яке б забезпечувало людині максимум правових засобів для захисту її прав. Проте значна кількість звернень до судів та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стосується порушень прав особи під час проведення досудового слідства. Це обумовлює потребу переосмислення кримінально-процесуального статусу обвинуваченого, дослідження системи його прав, а також гарантій їх забезпечення.

В свою чергу, реформування прокуратури України в умовах демократизації суспільства, здійснення судового контролю за законністю і обґрунтованістю процесуальних рішень слідчого, які обмежують права людини, вимагають не тільки нових підходів до визначення об’єкту прокурорського нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого, а й потребує посилення ефективності прокурорського нагляду на досудовому слідстві, оптимізації співвідношення між прокурорським наглядом, судовим та відомчим контролем в механізмі забезпечення прав обвинуваченого.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави (державний номер реєстрації 0186.0.099031).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у науково-праксіологічному аналізі положень Конституції України, кримінально-процесуального законодавства, Закону України “Про прокуратуру”, а також міжнародно-правових норм, які визначають статус обвинуваченого та гарантії його забезпечення; подальшій розробці теоретичних питань, пов`язаних із правовим статусом обвинуваченого та захистом його прав засобами прокурорського нагляду; удосконалення правових та організаційних засад прокурорського нагляду за забезпеченням прав обвинуваченого на досудовому слідстві в умовах демократизації суспільства та розробці пропозицій, спрямованих на оптимізацію законодавства про статус обвинуваченого, а також підвищення ефективності прокурорсько-наглядової практики.

Досягнення зазначеної мети потребує розв`язання таких важливих задач:

- дослідити систему прав обвинуваченого на досудовому слідстві та гарантії їх забезпечення;

- визначити об`єкт прокурорського нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого;

- проаналізувати правові та організаційні проблеми прокурорського нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого;

- дослідити співвідношення прокурорського нагляду, судового та відомчого контролю за додержанням законів про права обвинуваченого;

- запропонувати методику прокурорського нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого;

-

-

Об`єктом дослідження є теоретичні та практичні аспекти відносин, які виникають у зв’язку зі здійсненням прокурорського нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого, а також система методичного забезпечення прокурорсько-наглядової діяльності в цій сфері.

Предметом дослідження є сукупність норм міжнародного права, зарубіжного та вітчизняного законодавства, які регламентують права обвинуваченого, а також практика його застосування прокурорами; практика Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України та Верховного Суду України щодо забезпечення осіб, обвинувачених в скоєнні злочину; зарубіжна та вітчизняна юридична література з досліджуваних проблем діяльності прокуратури.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об`єктивності результатів дослідження дисертантом використано комплекс сучасних загальнонаукових і спеціальних методів, які застосовуються в правовій науці. Зокрема, загальнодіалектичний метод пізнання суспільно-правових явищ, а також такі загальнонаукові методи, як: історико-правовий – для характеристики типу прокуратури з огляду на тенденції її функціонального розвитку; формально-логічний – для визначення понять: “статус обвинуваченого”, “гарантії прав обвинуваченого”, “об`єкт прокурорського нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого”, “судовий контроль”, “відомчий контроль”; логіко-правовий – для аналізу норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, міжнародно-правових актів щодо статусу обвинуваченого у кримінальному судочинстві, його забезпечення засобами прокурорського нагляду, судового та відомчого контролю; порівняльно-правовий – для виявлення особливостей правового статусу обвинуваченого та прокурорського нагляду в різних правових системах; статистичний – при дослідженні умов, що впливають на ефективність діяльності прокурора на досудовому слідстві; моделювання – при конструюванні оптимальної моделі прокурорського нагляду за додержанням прав обвинуваченого; соціологічний – при проведенні моніторингу серед прокурорів.

Теоретична основа дисертаційного дослідження складають праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі теорії держави і права, кримінально-процесуального права, прокурорського нагляду. Зокрема, дослідженню загальних засада правового становища особи у суспільстві достатньо уваги приділили М.В. Вітрук, В.О. Карташкін, В.О. Кучинський, О.О. Лукашева, Г.В. Мальцев, М.І. Матузов, В.С. Нерсесянц, В.О. Патюлін, О.В. Петришин, О.Ф. Скакун, Ю.М. Тодика, Л.С. Явіч та деякі інші.

Питанням забезпечення прав обвинуваченого у кримінальному судочинстві присвятили праці М.О. Акінча, М.С. Алексєєв, С.А. Альперт, М.І. Бажанов, А.М. Балашов, В.М. Волженкіна, Ю.М. Грошевий, В.Г. Даєв, І.Ф. Демидов, М.В. Джига, Т.М. Добровольська, А.Я. Дубинській, М.М. Ковтун, З.Ф. Коврига, Л.Д. Кокорев, Л.М. Корнєєва, В.М. Корнуков, Е.Ф. Куцова, О.М. Ларін, В.З. Лукашевич, В.І. Маринів, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Я.О. Мотовіловкер, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, В.М. Савицький, М.І. Сірий, С.В. Слінько, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, О. М. Толочко, В.М. Трофименко, А.Р. Туманянц, А.Л. Ципкін, Г.І. Чангулі, М.І. Чвьорткін, В.С. Шадрін, С.А. Шейфер, В.П. Шибіко, М.Є. Шуміло та інших. Значну роль у запровадження міжнародних стандартів прав людини у кримінальне судочинство відіграють компаративістські дослідження таких зарубіжних авторів, як У.Бернем, Е.Джінджер, Д.Гом’єн, Л.Зваак, Х.Зєра, Р.Коллінсон, Ж.-М.Ламбер, Д.Мердок, Р.Уолкер, Д.Харісс тощо.

Окремі питання прокурорського нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого розглядали наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. ст. С.І. Вікторський, Л.Є. Владимиров, С.П. Мокринський, М.В. Муравйов, А.Ф. Коні, М.М. Розін, І.Я. Фойницький та інші.

В сучасних умовах подальшого розвитку теорія прокурорського нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого набула у працях І.В. Вернідубова, Л.М. Давиденка, В.В. Долежана, В.С. Зеленецького, П.М. Каркача, В.В. Клочкова, М.О. Ковальова, Г.К. Кожевнікова, І.М. Козьякова, М.В. Косюти, В.Д. Ломовського, М.М. Маршунова, М.І. Мичка, Г.О. Мурашина О.О. Ніколаєва, В.Т. Нора, М.В. Руденка, В.Я. Чеканова, М.С. Шалумова, В.І. Шинда та деяких інших.

В той же час останніми роками в Україні не проводилося комплексних досліджень з питань забезпечення прав обвинуваченого засобами прокурорського нагляду, не був сформульований відповідний понятійний апарат, не розроблялося методичне супроводження прокурорської діяльності на досудовому слідстві.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: а) статистичні дані Генеральної прокуратури України, прокуратур областей; б) результати узагальнення практики забезпечення прав обвинуваченого на досудовому слідстві в Харківській, Донецькій, Полтавській областях; в) результати анкетування 286 прокурорів та слідчих прокуратур Харківської, Донецької, Сумської областей.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні комплексно, на монографічному рівні, на основі аналізу положень Конституції та законів України, міжнародно-правових актів у сфері прав людини, законодавства зарубіжних країн, прокурорсько-наглядової практики розроблені концептуальні основи забезпечення прав обвинуваченого засобами прокурорського нагляду.

Суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки:

1. Системно у вітчизняній науці, з урахуванням фундаментальних наукових досліджень, міжнародно-правових стандартів, практики Європейського Суду та Конституційного Суду України в сфері прав людини досліджено статус обвинуваченого, структуровано систему його прав та гарантій їх забезпечення на новітньому етапі розвитку правової системи України.

2. Обґрунтовано висновок, що покладена на прокуратуру функція кримінального переслідування на досудовому слідстві, не сумісна з наглядовою функцією, має тимчасовий характер і підлягає істотному обмеженню шляхом реформування досудового слідства.

3. Отримало подальшого розвитку дослідження співвідношення понять “предмет” та “об’єкт” прокурорського нагляду. Пропонується окреслити межі прокурорського нагляду саме поняттям “об’єкт нагляду”, який в свою чергу, поділяється на загальні та окремі об’єкти. Загальний об’єкт прокурорського нагляду складає додержання Конституції і кримінально-процесуального законодавства органами досудового слідства. Окремі об’єкти відображають специфіку правовідносин, які виникають на конкретних етапах досудового слідства.

4. Вперше запропоновано комплексну, науково-обґрунтовану та практично апробовану цілісну систему прокурорського нагляду, судового та відомчого контролю за додержанням прав обвинуваченого. Оптимальне співвідношення між цими видами діяльності має визначатися через взаємне структурне відокремлення, змістовне доповнення та підсилення одне одного шляхом чіткого законодавчого врегулювання повноважень органів, які їх виконують.

5. З урахуванням сучасних підходів до співвідношення прокурорського нагляду, судового та відомчого контролю оновлено систему методичного забезпечення прокурорського нагляду за додержанням прав обвинуваченого; розроблені конкретні методичні рекомендації з питань прокурорсько-наглядової діяльності на окремих етапах досудового слідства; обґрунтовано необхідність їх регламентації в відомчих актах Генерального прокурора України.

6. Вперше аргументується висновок про недостатність законодавчого супроводження повноважень прокурора з нагляду за додержанням законів органами досудового слідства: крім процесуальних наглядових повноважень, передбачених КПК України, прокурорська практика застосовує організаційно-наглядові повноваження, які притаманні іншим галузям прокурорської діяльності (зокрема, т.з. “загальнонаглядові повноваження”). Запропоновано у главі 3 Закону України “Про прокуратуру” визначити такі повноваження прокурора.

7. З урахуванням міжнародно-правових стандартів щодо статусу обвинуваченого наводяться додаткові аргументи, про необхідність реагування прокурора на порушення права особи на захист на більш ранньому етапі кримінального переслідування, а саме з моменту проведення дій, які зачіпають права конкретної особи (проведення дослідчої перевірки, невідкладних та першочергових слідчих дій, спрямованих на збирання доказів проти конкретної особи, тощо); в зв’язку з цим наголошується на необхідності законодавчої регламентації відповідних гарантій.

8. Отримала подальший розвиток теза про уніфікацію на законодавчому рівні процесуальних документів, у тому числі і прокурорсько-наглядових, що має знайти відображення у додатках до нового КПК.

9. Запропоновано подальші шляхи вдосконалення законодавчого забезпечення прав обвинуваченого та посилення прокурорського нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого на досудовому слідстві.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:

а) у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки теорії прав обвинуваченого на досудовому слідстві та гарантій їх забезпечення засобами прокурорського нагляду;

б) у правотворчій роботі - в процесі вдосконалення положень Конституції України, Кримінально-процесуального Кодексу України, Закону України “Про прокуратуру” та іншого законодавства;

в) у правозастосовній сфері – для забезпечення єдності прокурорської практики та підвищення ефективності прокурорського нагляду за додержанням прав обвинуваченого на досудовому слідстві;

г) у навчальному процесі – для вивчення курсів “Кримінальний процес”, “Прокурорський нагляд”, “Організація роботи в органах прокуратури” тощо, а також для підготовки відповідних підручників і навчально-методичних рекомендацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та рекомендації дисертації доповідалися автором на науково-практичній конференції “Судова реформа в Україні: проблеми та перспективи” (Харків, 18-19 квітня 2002 р.) та на конференції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (Харків, 25 грудня 2002 р.).

Свої пропозиції щодо удосконалення законодавства, надіслані дисертантом до Комітету Верховної Ради України з питань правової реформи.

Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і була рекомендована до захисту.

Основні результати дослідження використовувалися автором у викладанні відповідних тем при проведенні семінарських занять з навчальних дисциплін “Прокурорський нагляд”, “Організація роботи прокуратури”, “Організація судових та правоохоронних органів”.

Публікації. Основні положення дисертації відображено в трьох статтях, які опубліковані у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у тезах наукових доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Загальний обсяг дисертації – 188 сторінок. Робота складається із вступу, двох розділів, п`яти підрозділів, списку використаної літератури (всього 353 джерела), додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується стан наукової розробленості проблеми, її науково-теоретичне підґрунтя, зв`язок з науковими програмами, мета й завдання, методологія та наукова новизна результатів дослідження, їх обґрунтованість, теоретичне і практичне значення.

Розділ 1 “Прокурорський нагляд – конституційна гарантія забезпечення прав обвинуваченого на досудовому слідстві” складається із двох підрозділів. У підрозділі 1.1.- “Система прав обвинуваченого на досудовому слідстві та гарантії їх забезпечення” на підставі розробленого в теорії права вчення про діалектичне співвідношення загального, спеціального та індивідуального статусів особи (М.В. Вітрук, В.М. Корнуков, О.О. Лукашева, В.О. Патюлін, О.В. Петришин та інші) автор досліджує систему прав обвинуваченого на досудовому слідстві.

Визначається, що зміст та структуру прав особи у кримінальному процесі регламентовано Конституцією України, нормами міжнародного права. Більшість конституційних положень, які складають правовий статус особи взагалі, і обвинуваченого, зокрема, відтворені та деталізуються у кримінально-процесуальному законодавстві.

Залучаючись у сферу кримінального процесу, особа, за загальним правилом, зберігає свій загальний (конституційний) правовий статус, який визначає міру її свободи у суспільств (ст. ст. 24, 28, 29, 31, 32, 33, 34, 55, 59, 62, 64 та інші Конституції України), і, крім того, набуває спеціальний процесуальний статус обвинуваченого (ст.ст. 19, 43, 142, 146, 197, 202 та деякими іншими статтями КПК України, а також ст.ст. 6, 9 Закону України “Про попереднє ув`язнення”, ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в`їзд в Україну громадян України”, ст. 1 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” тощо). Наголошується, що найважливіші гарантії забезпечення статусу обвинуваченого містяться у таких міжнародно-правових актах, як Загальна декларація прав людини (1948 р.), Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.) та деяких інших. При цьому, як свідчить аналіз норм міжнародного права, затримання та арешт як запобіжні заходи застосовуються до осіб, які ще не визнані винними у встановленому законом порядку, у зв’язку з чим особлива увага приділяється: а) підставам позбавлення волі; б) процедурі; в) строкам ; г) поводженню із затриманими та ув`язненими.

В роботі розглядається співвідношення між визначенням поняття “кримінальне обвинувачення”, яке застосовується у національному законодавстві, та концепцією “кримінального обвинувачення”, яка вироблена Європейським Судом з прав людини (ч. 1 ст. 6 Конвенції): у широкому розумінні, як дії інкримінуючого характеру, які розпочинаються або здійснюються проти будь-якої особи компетентним органом державної влади (справи: “Девеєр проти Бельгії”, “Екло проти ФРН”, “Доті та інші проти Італії”).

Торкаючись різноманіття підходів до визначення гарантій реалізації прав особи (М.В. Вітрук, Б.С. Ебзєєв, О.О. Лукашева, В.С. Нерсесянц, В.О. Патюлін, О.В. Петришин, Ю.М. Тодика та ін.), автор поділяє погляди вчених про їх розподіл на загальні та спеціальні (індивідуальні). До загальних відносяться соціально-економічні, політичні, ідеологічні, юридичні. Останні дисертант розглядає як систему юридичних засобів та способів охорони та захисту прав людини і громадянина. Обґрунтовується висновок, що спеціальні гарантії – це юридичні засоби та способи діяльності державних органів, в тому числі прокуратури, за допомогою яких забезпечується механізм реалізації прав особи.

Автор аналізує висловлені в науці кримінального процесу погляди щодо сутності спеціальних, галузевих гарантій прав особи (М.О. Акінча, М.В. Джига, Т.М. Добровольська, Л.Д. Кокорев, В.М. Корнуков, О.Ф. Куцова, В.З. Лукашевич, Є.Г. Мартинчик, О.Р. Михайленко, Я.О. Мотовиловкер, О.О. Ніколаєв, С.О. Олександров, В.П. Радьков, М.С. Строгович, В.М. Трофименко, В.С. Шадрін, В.В. Юрченко та ін.) і підтримує висновки про те, що кримінально-процесуальними гарантіями є система (сукупність) способів та засобів, які забезпечують усім та кожному рівні правові можливості для надбання та реального здійснення своїх прав та свобод у кримінальному судочинстві. Обґрунтовується положення про те, що забезпечення прав особи засобами прокурорського нагляду має комплексний характер і складається із інформування особи про володіння правами та їх роз`яснення; створення необхідних умов щодо повноцінної реалізації прав; охорони прав від порушень; захисту прав; поновлення порушених прав.

У підрозділі 1.2. “ Об’єкт та правові основи прокурорського нагляду за забезпеченням прав обвинуваченого на досудовому слідстві” аналізуються точки зору як вітчизняних, так і зарубіжних авторів (Д.М. Бакаєв, А.М. Балашов, В.І. Басков, В.В. Гаврилов, Ю.М. Грошевой, В.Г. Даєв, В.С. Зеленецький, Г.К. Кожевников, В.Д. Ломовський, М.М. Маршунов та інші) щодо проблем сутності прокурорського нагляду, його об’єкту та меж здійснення. Зроблено висновок, що обмеження конституційних прав припускаються тільки із додержанням встановлених Конституцією та кримінально-процесуальним законодавством України меж та процедури.

Поділяючи погляди В.С. Зеленецького з проблем функціональної спрямованості діяльності прокурора в кримінальному судочинстві, дисертант вважає, що доцільно вести мову не про предмет прокурорського нагляду за додержанням законів на досудовому слідстві, а про об’єкт. Пропонується розглядати загальний та окремі об’єкти прокурорського нагляду в цій сфері, які знаходяться у взаємозв’язку та взаємообумовленості. Загальний об’єкт прокурорського нагляду складає додержання Конституції і кримінально-процесуального законодавства органами досудового слідства. Окремі об’єкти відображають специфіку правовідносин, які виникають на конкретних етапах досудового слідства.

Досліджено правові основи функціонування прокуратури, які складаються із положень Конституції України, Закону України “Про прокуратуру”, кримінально-процесуального законодавства, інших законів, рішень Конституційного Суду України з питань, пов`язаних із захистом прав людини на досудовому слідстві.

На думку дисертанта, діяльність органів прокуратури знаходиться також під впливом норм міжнародного права та загальновизнаних стандартів організації та діяльності прокуратури, які містяться в таких актах, як Настанови про роль прокурора, затверджені VIII Конгресом ООН з питань профілактики злочинності і поводження із правопорушниками (1990 р.), Стандарти професійної відповідальності і Декларація основних прав та обов`язків прокурорів, які затверджені Міжнародною асоціацією прокурорів (1999 р.), Рекомендація Rec (2000) 19 Про роль прокуратури в системі кримінального правосуддя, яка затверджена Комітетом Міністрів Ради Європи (2000 р.) та інших.

Нарешті, на належне функціонування прокурорської системи спрямовані і відомчі нормативні акти. З огляду на виключність такої гарантії забезпечення прав людини як прокурорський нагляд, обґрунтовується необхідність врегулювання наглядової діяльності прокурора за додержанням прав обвинуваченого шляхом видання окремого наказу Генерального прокурора України.

Розділ 2 “Забезпечення прав обвинуваченого на досудовому слідстві засобами прокурорського нагляду” складається із трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Повноваження прокурора по нагляду за додержанням законів органами досудового слідства”, автор виходить із розуміння повноважень прокурора як сукупності його прав та обов’язків. При цьому, процесуальні повноваження прокурора щодо нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства визначені кримінально-процесуальним законодавством, а не процесуальні – Законом України “Про прокуратуру”.

В роботі докладно аналізуються положення кримінально-процесуального закону, Закону України “Про прокуратуру”, що визначають повноваження прокурора по нагляду за додержанням законів, які забезпечують права обвинуваченого, зокрема, при притягнені в якості обвинуваченого, обрання у відношенні останнього запобіжного заходу, закінченні досудового слідства, звертається увага на особливості цих повноважень на різних етапах досудового слідства. Підкреслюється, що механізм реалізації зазначених повноважень має відбиватися у відповідних наказах Генерального прокурора України.

Аналіз положень ч. 1 ст. 227 КПК України дозволив автору зробити висновок, що в ній містяться протилежні за змістом повноваження прокурора, одні з яких спрямовані на здійснення нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства, інші - на здійснення кримінального переслідування. У зв’язку з цим, обґрунтовується висновок, що повноваження прокурора щодо здійснення кримінального переслідування на досудовому слідстві, не сумісні із наглядовими і підлягають перегляду.

Дисертант, спираючись на прокурорсько-наглядову практику стверджує, що найбільш цінною для суспільства є саме наглядова діяльність прокуратури, яка має державно - правовий характер і забезпечує додержання прав особи на досудовому слідстві. Що стосується поглядів деяких вчених про те, що прокурор на досудовому слідстві наділений повноваженнями щодо керівництва розслідуванням (С.Г. Новіков, М.В. Жогін, М.О. Чельцов, Д.М. Бакаєв, В.П. Бож’єв, В.Я. Чеканов, В.М Савицький, М.С. Трубін, Г.І. Скаредов, М.І. Мичко, С.А. Шейфер та ін.), то, на думку автора, чинне законодавство України не покладає на прокурора зазначену функцію і не надає йому відповідних повноважень.

В роботі набули подальшого дослідження окремі проблемні аспекти реалізації повноважень прокурора щодо нагляду за додержанням законів про права обвинуваченого. А також аналізується система повноважень прокурора, яка містить: а) повноваження, спрямовані на виявлення порушень прав обвинуваченого; б) повноваження, спрямовані на усунення порушень прав обвинуваченого; в) повноваження, спрямовані на усунення причин та умов, які сприяли порушенням прав обвинуваченого, та притягнення винних осіб до відповідальності. Сформульовані конкретні рекомендації щодо удосконалення відповідного законодавства.

У підрозділі 2.2. "Співвідношення прокурорського нагляду, судового та відомчого контролю за додержанням прав обвинуваченого на досудовому слідстві", піддані аналізу тотожності та відмінності функцій нагляду та контролю, з огляду на їх цілі, завдання, зміст та спрямованість.

В роботі досліджені повноваження державних органів щодо нагляду та контролю на досудовому слідстві. Зокрема, визначається, що повноваження начальника слідчого відділу органів внутрішніх справ спрямовані виключно на забезпечення кримінального переслідування, а повноваження прокурора – також і на додержання вимог закону під час досудового слідства. Обґрунтовується висновок, що судовий контроль на досудовому слідстві – самостійний вид судової діяльності, спрямований на забезпечення прав обвинуваченого, а також на їх захист та невідкладне поновлення. Розглядаються форми судового контролю на різних етапах досудового слідства, їх співвідношення із відомчим контролем та прокурорським наглядом за додержанням законів, які забезпечують права обвинуваченого. Підкреслюється, що мета судового контролю та прокурорського нагляду на досудових етапах кримінального судочинства - це загальна превенція у сфері захисту прав обвинуваченого, так само, як і прав будь-якого учасника процесу. При цьому судовий контроль не обмежує прокурорський нагляд і не протистоїть йому. Автор вважає, що зазначена діяльність у своїй сукупності актуалізує систему гарантій прав обвинуваченого на досудовому слідстві. Отже, оптимальне співвідношення між прокурорським наглядом, судовим та відомчим контролем за забезпеченням прав обвинуваченого на досудовому слідстві має визначатися через взаємне доповнення одне одного, удосконалення процесуального законодавства та чітке окреслення повноважень кожного з них.

У підрозділі 2.3. “Методика прокурорського нагляду за додержанням законів щодо забезпечення прав обвинуваченого на досудовому слідстві” - розглядаються загальні положення методичного забезпечення прокурорської діяльності. Під методикою прокурорського нагляду дисертант розуміє сукупність теоретично обґрунтованих та емпірично підтверджених методів виконання прокуратурою покладених на неї функцій, а під методами нагляду - оптимальні прийоми та засоби реалізації прокурором повноважень у досудовому слідстві.

В залежності від особливостей використання повноважень, прокурор застосовує, перш за все, пошукові методи як систему послідовно виконуваних дій, спрямованих на виявлення порушень закону в діяльності органів дізнання та досудового слідства, аналітичні методи як систему прийомів інтелектуальної обробки отриманої інформації про порушення законності; тактичні методи як систему засобів впливу на суб’єктів, які втягнуті в орбіту прокурорсько-наглядових правовідносин.

Обґрунтовується, що наведений перелік методів прокурорського нагляду не є вичерпним. Наука та практика прокурорського нагляду за додержанням законів органами досудового слідства постійно удосконалюють відомі та виробляють нові методи прокурорської діяльності. На думку автора, одним із шляхів підвищення ефективності методичного забезпечення прокурорського нагляду є розробка та використання типових (багатоваріантних) програм здійснення прокурорських перевірок, а також використання позитивного досвіду в роботі.

Підрозділ 2.3. складається із чотирьох підпунктів, в яких розглядається методика прокурорського нагляду за додержанням прав обвинуваченого на окремих етапах досудового слідства.

Підпункт 2.3.1. присвячений методиці прокурорського нагляду за додержанням прав обвинуваченого при затриманні та взятті особи під варту. Автор наголошує, що можливості прокурора щодо попередження незаконних затримань підозрюваних, обмежені, оскільки про застосування такого запобіжного заходу йому стає відомо лише після отримання відповідного протоколу. Тому в дисертації запропоновано низку рекомендацій, спрямованих на упереджувальну діяльність прокурора щодо забезпечення законності затримання осіб.

Наведено методику прокурорської діяльності щодо перевірки законності застосування такого запобіжного заходу.

З метою подальшого забезпечення прав особи, яка піддана затриманню, виходячи з положень ч. 3 ст. 5 Конвенції, практики Європейського Суду з прав людини, зарубіжного законодавства запропоновано скоротити максимальній термін затримання особи до 48 годин.

В роботі розглядаються підстави та умови обрання запобіжного заходу у вигляді взяття особи під варту. З урахуванням положень ст. 5 Конвенції, ст. 3 та 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, практики Європейського суду з прав людини щодо презумпції залишення обвинуваченого на свободі, автор наголошує, що тримання особи під вартою у вітчизняній правозастосовній діяльності не повинно бути загальним правилом.

Проаналізовано практику розгляду судами Полтавської, Харківської та Донецької областей подань слідчих про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття особи під варту. Зроблено висновок, що порушенням прав особи при застосуванні такого запобіжного заходу сприяє формальне відношення прокурора до вивчення матеріалів та оцінці підстав та умов взяття особи під варту. Це виявляється в тому, що у низці справ були відсутні підстави для взяття особи під варту; в окремих випадках в якості підстави для застосування зазначеного запобіжного заходу вказувалося лише тяжкість злочину; мали місце факти, коли у поданнях слідчого була відсутня навіть печатка прокурора.

Обґрунтовано, що при вирішенні питання про дачу згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, прокурор відіграє роль своєрідного “фільтру”, який має запобігти порушенням закону. В дисертації запропоновано методику вивчення прокурором матеріалів, на підставі яких слідчим винесено подання про взяття особи під варту. Програма прокурорської перевірки має охоплювати питання законності (додержання всіх норм КПК України, які регламентують порядок застосування (продовження строку) цього запобіжного заходу) та обґрунтованості (наявність у наданих матеріалах відомостей, в тому числі про особу, що утримується під вартою, які підтверджують необхідність застосування (продовження) цього заходу) процесуального рішення слідчого.

Що стосується практики продовження строків тримання особи під вартою, дисертант вважає, що у всякому випадку, коли прокурор вирішує питання про необхідність звернення до суду з відповідним поданням, він має виходити з того, чи дійсно немає можливості закінчити розслідування справи у раніше визначені строки, чи не виникли питання для скасування або заміни запобіжного заходу, чи немає можливості направити справу до суду в частині доведеного обвинувачення.

Підпункт 2.3.2. присвячений методиці прокурорського нагляду за додержанням законів при притягненні особи як обвинуваченого. Зазначається, що законність та обґрунтованість притягнення особи як обвинуваченого, прокурор перевіряє, перш за все, шляхом вивчення змісту постанови, а також в необхідних випадках витребовує кримінальну справу. При цьому він має з’ясувати таке: чи законно та обґрунтовано порушено кримінальну справу; чи доведено факт злочину та участь в ньому конкретної особи; чи відповідає вимогам кримінально-процесуального закону постанова про притягнення як обвинуваченого; чи своєчасно її винесено; чи додержані встановлені законом порядок та строки пред'явлення обвинувачення; чи роз’яснено обвинуваченому при пред'явленні обвинувачення його права, чи є про це відповідна відмітка; чи додержані вимоги закону про час та порядок допиту обвинуваченого; чи забезпечено право обвинуваченого на захист; чи брав участь у необхідних випадках перекладач, чи додержано порядок його участі у справі, чи роз’яснено обвинуваченому право на відвід перекладача; чи заявляли обвинувачений та його захисник клопотання, чи подавали скарги, чи доведено їх до адресату; чи забезпечені під час досудового слідства інші права обвинуваченого.

Розглядаються проблемні питання законодавчого врегулювання прав особи як обвинуваченого. Автор наголошує, що хоча більшість положень кримінально–процесуального законодавства про права обвинуваченого узгоджується з нормами міжнародного права, в той же час, недостатнім є забезпечення таких прав обвинуваченого, як право мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту.

У зв’язку з цим піддані критиці положення ч. І ст. 143 КПК України про негайний допит обвинуваченого після вручення йому копії відповідної постанови. Звернення до сучасних концепцій забезпечення прав обвинуваченого, міжнародного досвіду свідчить, що найбільш оптимальним терміном для допиту обвинуваченого є 3 доби після вручення йому відповідної постанови. Варто також запозичити і новацію КПК Російської Федерації про обов'язок слідчого заздалегідь сповіщати обвинуваченого про день пред'явлення обвинувачення і роз’яснювати йому право самостійно запрошувати захисника або клопотати про забезпечення його участі за призначенням.

Звернуто увагу, що існуюча в законодавстві модель пред’явлення обвинувачення не зорієнтована на упереджувальний прокурорський нагляд, тому доцільно передбачити у законодавстві таке: постанова про притягнення як обвинуваченого може бути пред’явлена особі слідчим не раніше доби після отримання її копії прокурором. Це мотивується тим, що прокурору має бути наданий час для ознайомлення з постановою, а також для перевірки її законності та обґрунтованості. Встановивши, що така постанова винесена за відсутності належної сукупності доказів, що дають підстави зробити висновок про вчинення злочину особою, яку слідчий має намір притягти як обвинуваченого, прокурор зобов’язаний скасувати постанову і надати слідчому письмові вказівки про провадження необхідних слідчих дій для поповнення прогалин у обвинуваченні.

Висловлюються думки про необхідність доповнення глави 12 КПК нормою, яка встановлює порядок повторного пред’явлення постанови про притягнення як обвинуваченого. Ця норма дозволить притягти особу як обвинуваченого у разі, коли така процесуальна дія вже виконувалася слідчим, проте, при цьому були порушені вимоги закону і наглядаючий прокурор дав вказівку слідчому про повторне пред’явлення обвинувачення. Виходячи із міркувань забезпечення обвинуваченому права на захист, пропонується у такому разі знову виконати всі необхідні процесуальні дії, незалежно від обсягу та характеру порушень, яких припустився слідчий при первинному пред’явленні обвинувачення.

У підпункті 2.3.3. розглядається методика прокурорського нагляду за додержанням права обвинуваченого на захист. Автор виходить з того, що право обвинуваченого (підозрюваного) на захист є інтегрованим вираженням усіх процесуальних прав, які надаються особі у кримінальному судочинстві. Звернуто увагу на те, що поряд із загальною вимогою забезпечити обвинуваченому право на захист (ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України), ця вимога конкретизована стосовно окремих етапів та стадій процесу і забезпечена відповідними гарантіями. Закон не тільки проголошує право обвинуваченого, (підозрюваного) на захист, а й вимагає від дізнавача та слідчого забезпечити такій особі відповідні умови скористатися своїми правами. Тому обґрунтовується, що прокурорський нагляд, перш за все має бути спрямованим на виконання уповноваженими особами вимог закону щодо своєчасного роз'яснення підозрюваним і обвинуваченим права мати захисника і забезпечення його участі у справі.

З метою забезпечення прокурора своєчасною інформацією про виконання зазначених положень закону, автор вважає за доцільне зобов'язати орган дізнання, слідчого негайно надсилати прокурору постанову про допущення захисника до участі у справі. Також пропонується надсилати прокурору копію протоколу про роз’яснення обвинуваченому права мати захисника на окремих етапах досудового слідства. Особливо це важливо у разі відмови обвинуваченого від захисника. Прокурор отримавши такий протокол, шляхом допиту обвинуваченого щодо мотивів відмови від захисника, має переконатися у добровільності такого рішення. Якщо на думку прокурора обвинувачений відмовився від захисника вимушено, прокурор вживає заходів щодо призначення захисника в порядку ст. 47 КПК.

В дисертації звертається увага на формалізованність вимог закону щодо забезпечення особи захисником за призначенням у порядку ст. 47 КПК. В зв’язку з цим, пропонується, у випадках, коли з матеріалів справи вбачається, що захисник не виконує покладених на нього обов'язків, прокурор зобов'язаний, повідомити адвокатське об'єднання, кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури про порушення захисником вимог закону.

У підпункті 2.3.4. розглядається методика прокурорського нагляду за додержанням прав обвинуваченого на етапі закінчення досудового слідства. Автор враховує, що на зазначеному етапі органами досудового слідства приймається остаточне рішення про долю справи, достатність зібраних доказів, доведеність вини особи, яка притягається до кримінальної відповідальності і можливе направлення справи до суду, наявність підстав до закриття справи.

На основі узагальнення прокурорсько-слідчої практики в роботі розглядаються особливості методичного забезпечення прокурорського нагляду за додержанням прав обвинуваченого при надходженні справи з обвинувальним висновком та при закритті справи.

Висловлені заперечення щодо формального підходу визначення строків ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи (ч. 7 ст. 300 проекту КПК). Для подолання цього пропонується встановити порядок вирішення прокурором питання про подальше продовження строку ознайомлення зазначених осіб з матеріалами кримінальної справи.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в розв’язанні низки процесуальних та організаційних проблем забезпечення прав обвинуваченого засобами прокурорського нагляду. Одержані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальшого дослідження кримінально-процесуального статусу обвинуваченого та гарантій його забезпечення на перехідному етапі розвитку правової системи України. Основними результатами дослідження є наступні висновки:

1. У частині третій ст. 29 Конституції України скоротити строк тримання особи під вартою, як тимчасовий запобіжний захід, до 48 годин;

2. Доповнити ст. 44 КПК України таким положенням щодо участі захисника у кримінальної справі з моменту її порушення проти конкретної особи, а також з моменту вчинення дій органами дізнання, слідчим, прокурором щодо перевірки інформації про злочин, якщо вони обмежують права особи.

3. Назву ст. 29 Закону України "Про прокуратуру" викласти в такій редакції "Об’єкт прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство"; у частині 1 цієї статті передбачити положення про те, що загальним об’єктом прокурорського нагляду є додержання Конституції та законів України органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Відобразити, що окремими об'єктами прокурорського нагляду є додержання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудового слідства на етапах досудового слідства.

4. В главі 2 Закону України "Про прокуратуру" визначити повноваження прокурора, спрямовані на виявлення порушень закону, усунення умов, що їм сприяють, та притягнення винних до відповідальності.

5. У Звіті про роботу прокурора за формою П "Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство" передбачити такий показник як реалізація прокурором повноважень, визначених ч. 3 ст. 30 Закону України "Про прокуратуру".

6. В ст. 114 КПК України закріпити право начальника слідчого відділу у випадках виявлення незаконних та необґрунтованих постанов слідчих невідкладно звертатися з мотивованим клопотанням до прокурора про їх скасування.

7. Передбачити у частині 5 ст. 44 КПК України обов'язок особи, яка проводить дізнання, слідчого негайно надсилати прокурору постанову про допущення захисника до участі у справі.

8. Доповнити ст. 43 КПК України правом обвинуваченого на достатній час і можливості для підготовки свого захисту.

9. У частині 1 ст. 143 КПК України зазначити, що допит обвинуваченого здійснюється через три доби після вручення йому копії постанови про притягнення як обвинуваченого.

10. Доповнити главу 12 КПК України положенням про порядок повторного пред’явлення обвинувачення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Трагнюк Р.Р.Принципи і стандарти захисту прав учасників кримінального судочинства в міжнародних документах // Право України. - 2002.- № 8.- С.26-30;

2.