Татаріна Тетяна Володимирівна

УДК: 368.029

Перестрахування: становлення та шляхи

розвитку в Україні

Спеціальність 08.04.01 - Фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі страхування Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м.Київ

Науковий керівник кандидат економічних наук, доцент Гаманкова Ольга

Олексіївна, Київський національний економічний

університет, доцент кафедри страхування

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Базилевич

Віктор Дмитрович, Київський національний

університет ім. Тараса Шевченка, декан економічного

факультету, завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, старший науковий

співробітник Навроцький Степан Аркадійович,

Інститут аграрної економіки Української академії

аграрних наук, старший науковий співробітник

відділу фінансово-кредитної і податкової політики.

Провідна установа Тернопільська академія народного господарства

Міністерства освіти і науки України, кафедра

фінансів і страхування, м.Тернопіль.

Захист відбудеться “ 24 ” червня 2003 року о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 у Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, Київ, проспект Перемоги, 54/1, аудиторія 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд.201.

Автореферат розісланий “ 23 ” травня 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Поддєрьогін А.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Перестрахування є найважливішим сегментом міжнародного ринку страхування. Виникнення перестрахування як системи перерозподілу страхових ризиків і збитків було історично обумовлене розвитком світового господарства, появою нових об’єктів страхування та пошуком страховиками нових форм і методів їх страхового захисту на якісно новій фінасовій основі. Страхові компанії здатні виконувати свої безпосередні функції лише за умови створення багаторівневої системи страхового захисту, яка неможлива без застосування перестрахування.

Перестрахування забезпечує фінансову надійність функціонування страхових компаній, динамічний розвиток національного страхового ринку, збільшення його місткості. Застосування можливостей перестрахування є вкрай необхідним для молодих і малопотужних страхових ринків країн з перехідною економікою, у тому числі і України.

В Україні перестрахування тільки починає розвиватися. Історично склалося так, що перші операції з перестрахування почали здійнюватися вітчизняними страховими компаніями лише з початку 90-х років ХХ століття. За умов державної монополії у сфері страхування, перестрахування всередині країни для забезпечення фінансової стійкості страхових компаній не використовувалося. Як наслідок – перестрахування є найменш дослідженою сферою діяльності для українських страховиків.

Питання організації перестраховувальної діяльності і розвитку ринку перестрахування в наукових працях вітчизняних економістів висвітлювались лише частково і опосередковано.

Значний внесок в розробку теоретичних основ перестрахування зробили українські вчені – В.Д. Базилевич, О.Д. Заруба, М.С. Клапків, С.С.Осадець та російські вчені - К.Г. Воблий, І.Т. Балабанов, Ю.М. Журавльов, М.Г. Каминкіна, Є.В. Коломін, А.І. Корчевська, В.К. Райхер, В.А. Сухов, К.Є. Турбіна, Т.А. Федорова, В.В. Шахов, Р.Т.Юлдашев. Серед західних вчених-економістів можна виокремити праці: Д. Бланда, К. Бурроу, Д. Гауера, Л. Гератеволя, М. Гросмана, Дж. Макензи, А. Манеса, Р. Меркіна, К. Пфайффера, Д. Хемптона.

Водночас слід зазначити, що в Україні відчувається значний дефіцит спеціальних досліджень, які стосуються безпосередньо сфери перестрахування. Бракує орієнтованих на практичне застосування наукових розробок, не узагальнюється накопичуваний досвід. Становлення перестраховувальних відносин відбувається в умовах економічної нестабільності, недосконалості законодавчої бази у сфері страхування взагалі і перестрахування – зокрема.

Лишається дискусійним визначення економічного змісту перестрахування, його місця і ролі у розвитку страхових ринків країн з перехідною економікою, в тому числі і вітчизняного, розширення його місткості та інтеграції у міжнародний ринок страхування. Відсутнє інформаційно-аналітичне забезпечення у сфері перестрахування.

Вагомість охарактеризованої проблематики, необхідність її вирішення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність.

Зв”язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми кафедри фінансів підприємств та страхової справи Київського національного економічного університету “Проблеми управління фінансами суб’єктів підприємницької діяльності (номер державної реєстрації 0198V001577), а з 1.01.2001 року теми “Управління фінансами підприємств та розвиток ринку страхових послуг” (номер державної реєстрації 0101V009213). Особистий внесок автора полягає у дослідженні зарубіжного досвіду державного регулювання перестрахування, розробці пакету пропозицій щодо вдосконалення державного регулювання перестраховувальної діяльності українських страховиків.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття економічної сутності перестрахування, організації його здійснення та шляхів подальшого розвитку в умовах становлення страхового ринку України.

Реалізація поставленої мети досягається через послідовне вирішення завдань теоретичного і практичного характеру:

вивчити та узагальнити теоретичні підходи щодо визначення економічної сутності перестрахування;

дослідити сучасні форми організації перестраховувального захисту, використовувані зарубіжними страховиками та визначити найбільш прийнятні для застосування на вітчизняному страховому ринку;

здійснити аналіз сучасного стану перестрахування в Україні та виявити тенденції його розвитку;

розробити оптимальну програму перестраховувального захисту страхової компанії з огляду на структуру її страхового портфеля;

довести необхідність створення стандартних умов перестраховувальних угод для окремих видів договорів перестрахування;

вивчити зарубіжний досвід державного регулювання перестраховувальної діяльності, розробити рекомендації для органів державного нагляду у сфері страхування;

обгрунтувати практичні рекомендації щодо подальшого розвитку перестрахування в Україні та його законодавчого забезпечення.

Об’єктом дослідження є перестраховувальна діяльність страховиків в Україні та за її межами.

Предметом дослідження є економічні відносини, які виникають між субєктами страхового ринку при проведенні перестраховувальних операцій.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є системний підхід до розкриття змісту перестрахування як засобу підвищення ефективного функціонування страхового ринку. В процесі дослідження застосовувалися: діалектичний метод пізнання, що забезпечує аналіз фінансових явищ та процесів в їх розвитку, взаємозв’язку і взаємозалежності; метод аналізу і синтезу; економіко-статистичні методи: групування, прогнозування при розробці оптимальної перестраховувальної програми та метод порівняльних характеристик при дослідженні умов договору страхування і перестрахування.

Джерелами інформації виступали спеціальна економічна література, законодавчі та нормативні акти України, які регламентують перестраховувальну діяльність, матеріали Управління страхової діяльності Департаменту фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України, статистичні дані інформаційно-аналітичних видань, періодичної преси, зведені показники звітів окремих страхових компаній України, використані матеріали семінарів за програмою “TACIS”.

Наукові розробки, висновки, пропозиції базуються на положеннях сучасної економічної теорії, дослідженні та узагальненні досвіду зарубіжних країн та вітчизняного досвіду в проведенні перестраховувальних операцій.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у наступному:

розкрито економічну сутність перестрахування в сучасних умовах розвитку вітчизняного страхового ринку;

вперше впорядковано категорійно-понятійний апарат, використовуваний у вітчизняній практиці перестрахування; уточнено визначення таких понять: “комісія з перестрахування”; “договір перестрахування”; “форма перестрахування”; “метод перестрахування”; “ексцедент”; “місткість страхового ринку”;

обгрунтовано юридичну самостійність договорів перестрахування, необхідність їх додаткового законодавчого врегулювання; запропоновано включення до Цивільного Кодексу України розробленого автором параграфу “Про договір перестрахування”;

запропоновано модель типового генерального договору про факультативне перестрахування з метою уніфікації перестраховувальних угод, використовуваних вітчизняними страховиками;

відстежено і проаналізовано основні тенденції та специфіку розвитку перестрахування в Україні;

опрацьовано пропозиції щодо вдосконалення державного регулювання перестраховувальної діяльності українських страховиків; розроблено конкретні рекомендації щодо впорядкування окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України “Положення про здійснення операцій з перестрахування”;

вперше розроблено методичні та прикладні рекомендації щодо визначення найбільш прийнятних для застосування вітчизняними страховиками форм і видів перестраховувальних угод з огляду на структуру страхового портфеля;

визначено переваги перестраховувального захисту на основі договору ексцедента суми у порівнянні з іншими видами договорів перестрахування з урахуванням чинників, які доцільно брати до уваги страховиком при опрацюванні перестраховувальних програм;

Практичне значення одержаних результатів. Пропозиції, що приведені в дисертації спрямовані на вдосконалення перестраховувальної діяльності і мають теоретичне і практичне значення.

Матеріали дослідження використовуються в навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладанні курсів “Управління перестраховувальними операціями”, “Страхування”, “Страхові послуги”. Основні положення, узагальнення і висновки, які містяться в дисертаційній роботі впроваджені у навчальному процесі в Українській фінансово-банківській школі при викладанні дисципліни “Управління перестраховувальними операціями”(довідка Української фінансово-банківської школи №106/БШ від 09.09.2002 року).

Теоретичні висновки і практичні рекомендації були використані страховою компанією “Скайд” при опрацюванні перестраховувальної програми для захисту портфеля компанії по страхуванню засобів автотранспорту на основі договору ексцедента суми (довідка ВАТ “Страхова компанія “Скайд” №206 від 01.07.2002 року).

Пропозиції стосовно удосконалення нормативно-правового регулювання перестраховувальних операцій вітчизняних страховиків та страховиків-нерезидентів надані в Департамент інструментів економічного розвитку Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України і враховувались при підготовці Податкового Кодексу, зокрема щодо визначення та оподаткування доходів перестраховиків-нерезидентів (довідка Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України №39-51/896 від 19.09.2002 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались на таких науково-практичних конференціях:

- Міжнародна конференція “Європейський досвід страхової діяльності і вдосконалення її кадрового забезпечення” (м.Київ, 1996 рік);

- Міжнародна науково-практична конференція “Ризикологія в економиці і підприємництві”(м.Київ, 2001 рік);

- Науково-практична конференція “Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України на рівні регіонів та шляхи її кадрового і професійного забезпечення” (м.Дніпропетровськ, 2001 рік).

Публікації. За результами дисертаційного дослідження опубліковано 11 наукових праць загальним обсягом 3,3 д.а. З них 5 статей у провідних наукових фахових виданнях (1,0 д.а.), 6 праць (2,3 д.а) в інших виданнях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 202 сторінок компютерного тексту й містить 43 таблиці на 38 сторінках, 17 рисунків на 16 сторінках і 10 додатків на 23 сторінках. Список використаних джерел включає 138 найменувань на 11 сторінках.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано його мету і задачі, визначено об”єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Сутність перестрахування і організація проведення перестраховувальних операцій” на основі опрацювання, критичної оцінки та узагальнення наукового доробку вітчизняних і зарубіжних вчених за темою дисертації досліджено теоретичні питання: витоки перестрахування та його генезіс; економічний зміст перестрахування та його значення; форми організації перестраховувального захисту; особливості укладання і ведення перестраховувальних угод.

Страхування є невід”ємною ланкою фінансової системи будь-якої розвиненої країни світу. Воно задовольняє потреби підприємств і населення у страховому захисті і таким чином сприяє забезпеченню безперервності відтворювального процесу. Страхові компанії зосереджують на собі ризики багатьох страхувальників. Вартість таких ризиків в сучасних умовах може оцінюватися сотнями мільонів доларів. Отже, страхова діяльність характеризується підвищеною ризикованістю, що об”єктивно призводить до необхідності перерозподілу відповідальності за прийнятими на страхування ризиками між багатьма страховиками, тобто до застосування перестрахування.

Як свідчить проведене автором дослідження витоків перестрахування, відчутного розвитку світовий перестраховувальний ринок зазнав у другій половині ХХ століття, завдяки бурхливому розвитку науково-технічних досягнень, структурним перебудовам у світовому господарстві, зростанню життєвого рівня населення у провідних країнах світу. Такі зміни сприяли більш інтенсивному використанню страховиками перестраховувальних операцій. В процесі генезісу перестрахування виокремилося в самостійну сферу страхової діяльності, яка протягом останього десятиліття стабільно демонструє тенденції зростання.

Особлива увага в роботі приділена розкриттю сутності перестрахування, адже від цього залежить, які саме правові норми будуть застосовані до нього. На підставі опрацювання спеціальної літератури за темою дисертації зроблено висновок, що перестрахування не можна розглядати як різновид страхування. Перестрахування являється самостійною сферою страхових відносин, яка включає широкий перелік форм і видів перестраховувального захисту. Подальше дослідження сутності перестрахування свідчить, що в його основі лежать відносини шодо перерозподілу раніше прийнятих на страхування ризиків. При цьому слід зважати на функції перестрахування в здійсненні страхової діяльності: розширення можливостей страховика в прийомі на страхування великих ризиків (збільшення місткості страховика) при застосуванні перестраховувальних операцій; збільшення обсягів страхування; збалансування результатів страхування (вирівнювання річних коливань фіансового результату страхової діяльності протягом років, що є дуже важливим для забезпечення фінансової стійкості страховика.

В роботі автор здійснює порівняльний аналіз перестрахування з іншим поширеним методом розподілу крупних ризиків - співстрахуванням. В результаті порівняння доведені очевидні переваги застосування перестраховувальних операцій. По-перше, підтримання страхувальником відносин лише з одним страховиком (перестрахувальником) зменшує витрати по обслуговуванню договорів у порівнянні зі співстрахуванням. Так, при настанні страхової події відповідальним перед страхувальником є страховик (перестрахувальник), що дає можливість отримати страхувальнику страхове відшкодування у нього в повному обсязі, а не звертатись до кількох страховиків, як це існує у співстрахуванні. По-друге, перестрахування при настанні страхової події дає можливість уникнути кумуляції збитків при застосуванні певного покриття (катастрофічного

ексцеденту збитку). Отже, перестрахування є універсальним і найбільш ефективним методом забезпечення фінансової стійкості страхових операцій для вітчизняних страховиків.

Відсутність у вітчизняному законодавстві спеціальних норм, які регулюють відносини сторін за договорами перестрахування, створює в юридичній практиці можливість ототожнення договорів перестрахування і страхування. В дисертаційній роботі визначено ряд суттєвих відмінностей між цими видами договорів, що виокремлює перестраховувальні договори у відмінну від договорів страхування групу і потребує їх додаткового законодавчого врегулювання. У зв’язку з цим автором доведена необхідність включення до Цивільного Кодексу України окремого параграфу “Про договір перестрахування” і розроблено його проект.

В дисертації досліджено форми і види договорів перестрахування, визначено найбільш прийнятні з них для застосування вітчизняними страховиками. Оскільки облігаторна форма договорів перестрахування є технічно складнішою, в Україні сьогодні переважає факультативне перестрахування. За видами перестраховувальних угод частіше укладаються пропорційні договори, ніж непропорційні. Це пояснюється, насамперед, недостатністю досвіду в обслуговуванні непропорційного договору та відсутністю відповідної бази даних для обробки і отримання відповідної статистичної та аналітичної інформації щодо збитків за попередні роки.

Окрему увагу у першому розділі роботи приділено висвітленню специфіки укладання і ведення перестраховувальних угод на факультативній і облігаторній основі. Аналізуючи факультативні і облігаторні договори перестрахування, можна виявити розбіжності у тлумаченні багатьох їх положень. Сьогодні майже кожна страхова компанія, яка здійснює перестраховувальні операції, має свої власні варіанти договорів перестрахування, умови яких не стандартизовані. А це означає, що між сторонами перестраховувальних угод можуть виникати і виникають конфліктні ситуації, пов’язані з неузгодженістю в трактуванні умов договорів. Виявлені автором розбіжності у тлумаченні основних положень перестраховувальних договорів доводять необхідність застосовування в практиці перестрахування стандартних, типових договорів. Зрозумілі, конкретні, чітко та однозначно сформульовані умови перестраховувальних договорів мають стати надійною основою для спрощення технічних труднощів при укладанні перестраховувальних угод і сприяти налагодженню довготермінових відносин між страховими компаніями.

Досягненню цієї мети має сприяти також здійснене автором уточнення ряду понять категорійно-понятійного апарату, використовуваного у сфері перестрахування, а саме: “форма перестрахування”; ”метод перестрахування”; “договір перестрахування”; “комісія з перестрахування”; “ексцедент”, “місткість страхового ринку”.

В розділі 2 “Аналіз перестраховувальної діяльності страховиків України” досліджено сучасний стан та ключові тенденції розвитку перестрахування в Україні; визначено доцільність використання вітчизняними страховиками послуг перестраховиків-нерезидентів; проаналізовані програми перестраховувального захисту, що використовуються провідними страховими компаніями України. На основі аналізу здійснено спробу опрацювання оптимальної програми перестрахування з урахуванням структури страхового портфеля конкретного страховика.

Аналіз сучасного стану перестрахування показав, що на сьогодняшній день перестраховувальна діяльність в Україні є повноцінним сегментом страхового ринку. Постійне зростання частки страхової премії, переданої перестраховикам у загальному обсязі страхової премії зібраної страховиками за досліджувані роки обумовлена тим, що в портфелях вітчизняних страховиків стало більше крупних ризиків, які потребують перестраховувального захисту (табл. 1).

Таблиця 1

Частка страхової премії, переданої перестраховикам в загальному обсязі

страхової премії зібраної страховиками в 1996 – 2001 роки (тис. грн.)*

Роки | Надходження страхових премій | Сума страхових премій,переданих перестраховикам | Частка страхової премії, переданої перестраховикам, % | 1996 | 317811 | 55450 | 17,5 | 1997 | 408401 | 63060 | 15,4 | 1998 | 789159 | 238531 | 30,2 | 1999 | 1164126 | 451169 | 38,8

2000 | 2136350 | 953013 | 44,6 | 2001 | 3030507 | 1492427 | 49,2 | *Розраховано за даними Департаменту фінансових установ та ринків Міністерства

фінансів України.

Слід зазначити, що на спеціалізовані перестраховувальні компанії, тобто компанії, які займаються виключно перестрахувальними операціями, припадає невелика частка у загальному обсязі перестраховувальних премій по країні (у 2001 році - 0,2%), тоді як у страхових компаній, які займаються страховими і перестраховувальними операціями, цей показник становить у 2001 році - 47,2%. Отже, переважна частина перестраховувальних операцій в країні здійснюється прямими страховиками. Як показало дослідження, можливості переважної більшості провідних вітчизняних страхових компаній щодо надання страхових і перестраховувальних послуг набагато перевищують можливості вітчизняних професійних перестраховиків. Українським законодавством не передбачений окремий статус професійних перестраховиків. Порядок їх реєстрації, умови діяльності на території України та контроль за цією діяльністю є такими ж самими як для звичайних страхових компаній. Досвід зарубіжних країн свідчить про більш високі законодавчі вимоги щодо діяльності професійних перестраховиків у порівнянні з діяльністю страховиків. Такі вимоги є виправданими, оскільки діяльність професійних перестраховиків пов’язана із захистом страхових портфелів страховиків, збалансуванням їх і забезпеченням фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій. На думку автора, підвищені вимоги до діяльності професійних перестраховиків повинні бути впроваджені і у вітчизняному законодавстві.

Як свідчать дані, у 2000 і 2001 роках частка перестраховиків у здійснених страхових виплатах склала відповідно 9% і 10%, тобто у порівнянні з попередніми роками простежується тенденція до її зменшення. В той же час частка перестраховувальних премій у загальному обсязі надходжень страхових премій в ті ж роки (2000 р. і 2001 р.) склала відповідно 44,6% та 49,2%, і у порівнянні з попередніми роками демонструє тенденцію до збільшення. На перший погляд, це позитивна тенденція: страховики стали якісніше підходити до прийняття ризиків в перестрахування. Але насправді, як показало дослідження, тут існують серьозні проблеми. На українському ринку діє низка великих страхових компаній, які збирають значні обсяги страхових премій і передають більшу їх частку іноземним перестраховикам. Виплати таких страховиків у загальному обсязі страхових відшкодувань складають незначну частку в порівнянні з надходженнями до них перестраховувальної премії.

Безумовно, практика вітчизняного страхування доводить, що розміщення на внутрішньому ринку особливо великих ризиків часто є майже неможливим, і тільки залучення додаткової місткості іноземних страховиків може задовольнити потреби цедентів. Але не завжди застосування послуг перестраховиків-нерезидентів є економічно виправданим. Досвід свідчить, за кордоном перестраховуються не тільки великі ризики, але й значна частка середніх ризиків зі страховою сумою в межах 10 млн. грн. Операції з перестрахування життя майже стовідсотково здійснюються за участю перестраховиків-нерезидентів (в 2001 р. з 6888 тис.грн. страхової премії за договорами перестрахування 6887 тис.грн. передано перестраховикам-нерезидентам).

Аналіз свідчить, що частка перестраховувальної премії, передана нерезидентам в 1996-2001 роках за договорами перестрахування, лишається досить високою (50-60% від обсягу страхової премії, сплаченої перестраховикам). Але, проведені розрахунки доводять, що в останні роки простежується позитивна тенденція у співпраці вітчизняних страховикі з іноземними перестраховиками. Так, в 2001 році іноземними перестраховиками було компенсовано 82,2% від обсягу всіх виплат перестраховиків при надходженні до них 52,6% премії за договорами перестрахування. Це свідчить про набуття українськими страховими компаніями певного досвіду в побудові перестраховувальних відносин з перестраховиками-нерезидентами.

Поряд з макроекономічним аналізом тенденцій розвитку вітчизняного сектору перестрахування, в дисертаційній роботі досліджувалась перестраховувальна діяльність конкретних українських страхових компаній, зокрема Національної акціонерної страхової компанії “Оранта”(далі – НАСК “Оранта”). Аналіз вхідного і вихідного перестрахування дозволяє зробити висновок, що НАСК ”Оранта”, як і більшість вітчизняних страхових компаній, досить вибірково підходить до прийняття ризиків в перестрахування і більш охоче віддає свої ризики іншим страховикам. Дослідження довели, що особливої уваги з боку страхової компанії потребує аналіз показників рівня виплат за операціями вхідного і вихідного перестрахування, адже в останні роки ці показники постійно зростають.Такий аналіз дозволяє своєчасно виявити несприятливі тенденції, зокрема неадекватний обмін ризиками і можливість виникнення в перестраховувальній діяльності значного від’ємного сальдо. Дослідження перестраховувальних програм, які застосовує НАСК “Оранта” дозволило виявити тенденцію, характерну для більшості вітчизняних страховиків. Окремі перестраховувальні програми побудовані так, що перестраховики-нерезиденти не часто залучаються до сплати страхового відшкодування. Це пояснюється завищеними лімітами власного утримання, встановленими для НАСК “Оранта” за договорами перестрахуванння. За свідченням світового досвіду, таким великим страховим компаніям, як НАСК “Оранта”, що мають значні обсяги перестрахування, доцільно створювати спеціальні відділи страхування і перестрахування великих ризиків, обов’язок яких – збір, обробка та вивчення інформації щодо великих і надвеликих ризиків, які знаходяться у портфелі страхової компанії (в т.ч. статистика збитків за цими ризиками). Накопичення такої інформації надає широкі можливості в побудові ефективних перестраховувальних програм та гарантію можливих страхових відшкодувань.

В результаті аналізу страхового портфеля зі страхування засобів автотранспорту провідної вітчизняної страхової компанії “Гарант-АВТО”автором дисертаційного дослідження розроблена перестраховувальна програма на основі облігаторного договора ексцедента суми. Зазначена програма перестраховувального захисту, на думку автора, дозволить відрегулювати рівень збитковості за даним видом страхування і збільшити конкурентоспроможність страхової компанії в секторі автотранспортного страхування.

Розділ 3 “Шляхи розвитку перестрахування в Україні і вдосконалення його законодавчого забезпечення” присвячено висвітленню напрямів подальшого розвитку перестрахування в Україні з огляду на світові тенденції розвитку перестрахування та з урахуванням національних особливостей його становлення.

Дослідження показало, що вітчизняний страховий ринок при значному внутрішньому потенціалі, на сучасному етапі розвитку має слабку капіталізацію (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка обсягів сплачених статутних фондів і сформованих страхових

резервів в Україні за 1995-2001 роки (тис.грн.) *

Показники | Роки | Темпи зростання | 1995 |

1997 |

1999 |

2001

| 1997/

1995 |

1999/

1997 |

2001/

1999 | 2001/

1995 | Сформовані

страхові резерви |

65216 |

159838 |

537041 |

1185156 |

2,5 |

3,4 |

2,2 |

18,2 | Сплачені

статутні фонди |

22573 | 118656 | 327872 | 1036877 | 5,3 | 2,8 | 3,2 | 45,9

Разом страхові

резерви і ста-

тутні фонди | 87789 | 278494 | 864913 | 2222033 | 3,2 | 3,1 | 2,6 | 25,3

*Розраховано за даними Департаменту фінансових установ та ринків Міністерства

фінансів України.

Як підтверджують дані таблиці, протягом 1995-2001 років збільшується обсяг сплачених статутних фондів і обсяг страхових резервів страховиків значними темпами, але водночас, накопичених коштів недостатньо для розміщення крупних ризиків на внутрішньому ринку (табл. 3).

Таблиця 3

Максимальні страхові суми за одним обєктом страхування в

майновому страхуванні і страхуванні відповідальності,

обовязковому недержавному страхуванні (тис.грн.) *

Показники | 2001 рік | Максимальна страхова сума за окремим обєктом в майновому страхуванні | 4 750 550 | Максимальна страхова сума за окремим обєктом в страхуванні відповідальності | 24 400 000 | Максимальна страхова сума за окремим об’єктом в обов’язковому недержавному страхуванні | 4 072 500

* Дані Департаменту фінансових установ та ринків Міністерства фінансів України

Якщо порівнювати дані табл. 2 і табл. 3, то стає очевидним, що вітчизняні страховики потребують створення і використання дієвої системи перестраховувального захисту. Це дозволяє збільшити місткість українського страхового ринку та створити необхідні умови для його подальшого якісного розвитку.

Вивчення досвіду зарубіжних країн свідчить, що для зміцнення внутрішніх страхових ринків та збільшення їх місткості використовуються наступні шляхи: створення національної перестраховувальної компанії; організація страхових пулів; організація перестраховувальних пулів. Дослідження зазначених шляхів, аналіз їх переваг та недоліків в контексті впровадження в Україні за сучасних умов, дають можливість зробити висновок, що найбільш прийнятним для України є створення перестраховувальних пулів, механізм дії яких опрацьовано і запропоновано автором. Вивчення сучасної практики організації та здійснення перестраховувальних операцій дало змогу автору зробити висновок, що перестрахування виконує роль важливого чинника у вирішенні проблем інтеграції України у міжнародний страховий ринок. За допомогою перестраховувальних операцій капітали та відповідальність вітчизняних страховиків розподіляється між страховими ринками світу.

У зв’язку з цим в дисертаційній роботі значної уваги було приділено дослідженню сучасних тенденцій, притаманних міжнародному ринку перестрахування, які полягають у наступному:

- спостерігаються процеси глобалізації, що є наслідком необхідності збільшення капіталізації та формування все більших перестраховувальних місткостей (у зв”язку з цим відбувається процес злиття і поглинання “продавців” страхових послуг);

- зближення і стандартизація умов здійснення перестраховувальних операцій;

- зростання цін на перестраховувальний захист у зв”язку з вересневими подіями 2001 року у Нью-Йорку та іншими катастрофічними збитками останніх років.

Залучення до загальноєвропейських інтеграційних процесів є для України дуже важливим, але не менш важливим є участь у процесах консолідації країн Східної Європи, оскільки інтеграція та відкриття страхових ринків передбачають рівні засади функціонування національних та іноземних компаній, в тому числі забезпечення для них рівних стартових позицій, що за сучасних умов є недосяжним.

Процес інтеграції в страхуванні – це не тільки проникнення національного страхового ринку на західні страхові ринки, але й також зворотній процес.

З 2001 року вітчизняний страховий ринок відкритий для іноземних страхових і перестраховувальних компаній. У зв’язку з цим в дисертації опрацьовані вимоги до іноземних партнерів, спрямовані на захист інтересів вітчизняних страхових компаній. В перспективі за умов зміцнення української економіки, позицій вітчизняних страховиків і перестраховиків, безперечно, український ринок буде все більше лібералізуватись. На думку автора, цей процес може йти в наступних напрямках:

-

-

Реалізація запропонованих в дисертаційній роботі заходів побудує певну систему захисту вітчизняних страховиків на перших етапах інтеграції і надасть можливість більш активного співробітництва з країнами Східної Європи за допомогою перестрахування, яке зараз є однією з приоритетних сфер співробітництва між цими країнами. Ринок перестрахування в цих країнах хоча і новостворений, але досить розвинений. Традиційні перестраховувальні продукти, які пропонують іноземні перестраховики в країнах Східної Європи і в розвинених західних країнах, є практично ідентичними.

На думку автора, подальшого вдосконалення потребує контроль з боку державних наглядових органів за здійсненням перестраховувальної діяльності. Вивчення та узагальнення досвіду інших країн дозволило зробити висновок, що дію державних регулюючих норм може бути спрямовано як на діяльність перестраховиків, так і на діяльність цедентів (рис.1).

Регулювання державою перестраховувальної діяльності

Валютне регулювання;

Обмеження вибору контрагентів

перестраховувальних операцій;

обов”язкове депонування

резерва премії за договорами

перестрахування та встановлення

норм платоспроможності;

звичайні страхові вільний доступ;

компанії;

спеціалізовані регульований доступ;

перестраховувальні

компанії;

Рис.1. Напрями державного регулювання перестраховувальної діяльності

Спостерігається тенденція більш жорсткого контролю за перестраховувальною діяльністю прямих страховиків у порівнянні з контролем за перестраховувальною діяльністю професійних перестраховиків. Це пояснюється прагненням сприяти конкурентоздатності національних перестраховиків з огляду на міжнародний характер перестраховувальних операцій.

Регулювання діяльності іноземних перестраховиків в окремих країнах полягає перш за все у встановленні певних умов доступу іноземних перестраховиків на національні страхові ринки.

З урахуванням іноземного досвіду в дисертації розглянуті основні підходи щодо доступу іноземних перестраховиків на національні страхові ринки. Регульовані умови доступу має ряд африканських країн (Нігерія, Кенія), де встановлена обов”язкова цесія до національної перестраховувальної компанії за кожним договором перестрахування.

У дисертаційному дослідженні підкреслюється, що вільний доступ до міжнародного ринку перестрахування є об’єктивною необхідною передумовою для стабільного розвитку страхового ринку будь-якої країни. Але проблемою вітчизняного страхового ринку є відтік за кордон значної частки страхових премій за договорами перестрахування. Тому сьогодні дискусійним лишається питання про встановлення додаткових вимог (низка таких вимог міститься у Постанові Кабінету Міністрів України №1290 від 24 жовтня 1996 року “Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування”) до діяльності перестраховиків-нерезидентів. На наш погляд, предметом державного контроля перестраховувальної діяльності повинно бути лише питання платоспроможності і надійності перестраховика. Отже, вимога обов’язкової належності перестраховиків-нерезидентів (з якими вітчизняні страховики мають право укладати договори перестрахування) до рейтингів загальновідомих світових рейтингових агентств є найбільш прийнятною умовою, оскільки такі перестраховики характеризуються високою фінансовою надійністю і мають добру репутацію. Але не менш важливою є проблема визначення фінансової надійності перестраховувальних партнерів, які є резидентами. Вона може бути вирішена шляхом створення аналітичного центру, наприклад, при Лізі страхових організацій України, до функцій якого входило б узагальнення статистичної інформації щодо діяльності вітчизняних страхових компаній в цілому по страховому ринку; розроблення методики і критеріїв рейтингу вітчизняних страховиків і перестраховиків при здійсненні перестраховувальних операцій.

Успішному формуванню перестраховувального ринку в Україні має сприяти чітка законодавча база, зважене податкове регулювання. В роботі проаналізована чинна законодавча база у сфері перестрахування, визначені неузгодженості деяких положень нормативно-правових актів, недоліки в податковій політиці щодо оподаткування доходів нерезидентів-страховиків з Росії із джерелом їх походження з України; оподаткування комісійних з перестрахування та надані конкретні пропозиції по їх усуненню або доопрацюванню.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачи, що виявляється у розкритті економічної сутності і організації перестрахування в умовах становлення страхового ринку України; опрацюванні напрямів подальшого розвитку перестрахування.

Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити ряд висновків теоретико-методологічного і науково-практичного характеру, зокрема:

1.Еволюція міжнародного страхового ринку призвела до появи перестрахування як нової, вищої форми організації страхового захисту на якісно новій фінансовій основі у порівнянні зі страхуванням. Завдяки структурним перебудовам у світовому господарстві, значного розвитку науково-технічного прогресу перестрахування в процесі генезісу виокремилося в самостійну сферу страхової діяльності, забезпечуючи інтенсивний і широкомаштабний перерозподіл страхового капіталу і ризиків в рамках міжнародного страхового ринку. У зв’язку з цим розкрито економічну сутність перестрахування в сучасних умовах розвитку страхового ринку, доведено шляхом порівняння зі співстрахуванням переваги перестрахування як універсального методу забезпечення фінансової стійкості страхових операцій для вітчизняних страховиків. Впорядковано категорійно-понятійний апарат, використовуваний вітчизняними страховиками.

2. Встановлено, що визначення перестрахування у вітчизняному законодавстві не враховує відносини по вторинному перерозподілу ризиків, яке лежить в основі перестрахування. Тому дане визначення дає можливість ототожнювати договір перестрахування і договір страхування. Шляхом порівняння основних умов договору страхування і перестрахування зроблений висновок про юридичну самостійність перестраховувальних договорів і необхідність їх додаткового законодавчого регулювання. В дисертаційній роботі розроблено окремий параграф “Про договір перестрахування” і запропоновано його включення до Цивільного Кодексу України.

3. При укладанні перестраховувальних договорів дуже часто виникають розбіжності і суперечки з приводу умов договорів, а це призводить до конфліктних ситуацій між учасниками перестрахування. Тому необхідним постає створення стандартизової договірної бази. З метою стандартизації перестраховувальних угод, в роботі розроблено модель типового генерального договору про факультативне перестрахування для використання вітчизняними страховиками.

4. Проведене дослідження сучасного стану перестрахування в Україні доводить, що перестраховувальна діяльність в країні є невід”ємним сегментом страхового ринку. Найбільше вітчизняні страховики застосовують перестраховувальні операції в майновому страхуванні та страхуванні відповідальності, що в цілому відображає загальні тенденції страхового ринку. За результатами дослідження зроблено висновок, що саме перестраховики-нерезиденти сплачують більшу частку всіх виплат за договорами перестрахування в порівнянні з вітчизняними перестраховиками, що свідчить про накопичення певного досвіду в країні в проведенні перестраховувальних операцій. Але водночас така тенденція є і доказом необхідності вітчизняними страховиками передавати великі ризики за кордон, що пояснюється недостатньою місткістю страхового ринку України.

5. Відокремлюють облігаторну і факультативну форму передачі ризиків в перестрахування, пропорційні та непропорційні види договорів. В зарубіжній практиці облігаторне перестрахування застосовується частіше, але в Україні переважають факультативні пропорційні договори, хоча останнім часом дуже активно впроваджується облігаторне непропорційне перестрахування. Встановлено, що використання тих чи інших договорів перестрахування завжди повинно визначатись потребами страховика (цедента) і характерними ознаками, специфікою об’єктів перестрахування. Правильне комбінування тих чи інших форм і видів договорів перестрахування дозволить страховикам уникнути багатьох недоліків в страховій діяльності.

6. За статистичними матеріалами конкретної страхової компанії розроблена перестраховувальна програма на основі облігаторного договору ексцедента суми, яка на думку автора, дає змогу захистити портфель по страхуванню засобів автотранспорту і відрегулювати рівень збитковості за даним видом страхування. Застосування даної перестраховувальної програми дає можливість компанії-цеденту приймати на страхування крупні ризики із значними страховими сумами для того, щоб скласти успішну конкуренцію товариствам, які вже активно працюють в даному сегменті вітчизняного страхового ринку.

7. На основі проведеного дослідження історичного досвіду та сучасних тенденцій розвитку державного регулювання перестраховувальної діяльності, зроблено висновок, що перестрахування – це міжнародний вид бізнесу і тому прийняття і передача ризиків в перестрахування повинна базуватись на принципі свободи. Уповноваженому органу потрібно лише контролювати ступінь стійкості, надійності перестраховиків. Крітеріями вибору надійних іноземних партнерів повинні бути провідні міжнародні рейтингові агенства. Тільки, коли іноземний перестраховик не належить до визначених рейтингових агенств, страховик-цедент отримує дозвіл на здійснення перестраховувальних операцій. Дозвіл передбачає: виконання перестраховиком умов щодо встановлення межі статутного капіталу; його аудиторської перевірки, наявність документів його реєстрації тощо. Рекомендується надані пропозиції використати при доопрацюванні Постанови Кабінету Міністрів України №1290 “Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування” від 24.10.1996 року, де встановлені вимоги до перестраховиків-нерезидентів.

8. Проблеми, пов’язані з оподаткуванням доходів нерезидентів з Росії з джерелом їх походження з України, перешкоджають активному здійсненню перестраховувальних операцій між Росією і Україною; оподаткування комісійних доходів в перестраховувальній діяльності за базовою ставкою призводить до приховування їх. В роботі надані конкретні пропозиції щодо усунення даних недоліків в оподаткуванні перестраховувальних операцій.

9. Для збільшення місткості вітчизняного страхового ринку найбільш вдалою формою, на думку автора, виступає створення страхових і перестраховувальних пулів за видами страхування. Це дозволить зменшити передачу частки страхової премії за договорами перестрахування за кордон і в той же час не вимагає значних коштів для їх впровадження. Автором в дисертаційній роботі запропоновано механізм дії перестраховувальних пулів та визначені його організаційні засади.

10. Поряд із збільшенням місткості страхового ринку перестрахування є дієвим чинником у вирішенні проблем інтеграції України у світове страхове господарство. Реалізація висвітлених в дисертації заходів надасть можливість ефективного співробітництва з країнами Східної і Західної Європи за допомогою перестраховувальних операцій. Але здійснення активного перестрахування можливе лише за умов удосконалення правового регулювання перестраховувальних операцій в цих країнах, зближення умов доступу іноземних перестраховиків, вирішення проблем з оподаткуванням перестраховувальних операцій, їх обліком.

Список опублікованих публікацій автора за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

1.Татаріна Т.В. Роль перестрахування у збільшенні місткості страхового ринку // Фінанси України. – 2000. - № 9. – С. 122- 125. – 0,2 д.а.

2. Татаріна Т.В. Перестрахування в розвитку міжнародного співробітництва // Фінанси України. – 2001. - № 11. – С.127- 130.- 0,2 д.а.

3. Татаріна Т.В. Державне регулювання перестраховувальної діяльності // Вісник Тернопільської академії народного господарства.- Тернопіль:Економічна думка, 2001.- №15. – С.75-76.– 0,1 д.а.

4. Татаріна Т.В. Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів // Вісник Тернопільської академії народного господарства.-Тернопіль:Економічна думка, 2002. - № 1.– С. 67-72.- 0,3 д.а.

5. Татаріна Т.В. Проблеми розвитку перестрахування в Україні та шляхи їх вирішення // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. - Випуск 148. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – С.46-50.- 0,2 д.а.

В інших виданнях:

1. Татаріна Т.В.Перестрахування і співстрахування // Страхування: Підручник / Керівник авт.колективу і наук.ред. С.С.Осадець. - Вид.2-ге, перероб. і доп.-К.: КНЕУ, 2002.- С. 428 – 446. – 0,8 д.а.

2.Татаріна Т.В. Перестрахування і співстрахування // Страхування: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. /О.О.Гаманкова, Т.М.Артюх, С.В.Горянська та ін.; За заг.ред. О.О.Гаманкової. – К.: КНЕУ, 2000. - С.76-83. – 0,3 д.а.

3.Татаріна Т.В. Управління перестраховувальними операціями // Магістерські програми. Фінанси: “Програма страховий менеджмент”. 2001/02 навч.рік Ч.ІІ. Під керівництвом д-ра екон.наук, проф.Осадця С.С..- К.: КНЕУ, 2001.–С.42 - 61.–0,8 д.а.

4.Татаріна Т.В. Перестрахування як істотний чинник збільшення місткості страхового ринку України // Європейський досвід страхової діяльності і вдосконалення її кадрового забезпечення. Професійні дискусії педагогів і практиків Сходу і Заходу: Матеріали міжнародної конференції 17-18